На кожний компонент сукупного попиту впливають різні нецінові чинники

Компонент сукупного попиту	Неціновий чинник
1.Споживчий попит	Особистий дохід домогосподарств Податки на доходи фізичних осіб Багатство домогосподарств Запозичення домогосподарств Очікування домогосподарств
2.Інвестиційний попит	Процентна ставка Технічний прогрес Рівень забезпеченості основним капіталом Податки на прибуток підприємців Ділові очікування
3.Урядовий попит	Державні закупівлі
4.Іноземний попит	ВВП інших країн Валютний курс Торговельна політика

19. Економічна сутність сукупної пропозиції: цінові і нецінові фактори її формування

Сукупна пропозиція - це сукупність товарів і послуг, які виробляють національні підприємства для продажу на ринку з метою отримання прибутку.

Методологічною основою довгострокової сукупної пропозиції слугує інструментарій класичної теорії. Згідно з цією теорією повна зайнятість є нормою для економіки, оскільки можливі відхилення від неї швидко усуваються за допомогою абсолютно гнучких цін і заробітної плати. Отже, в довгостроковому періоді зростання цін збільшує лише номінальну заробітну плату, а реальні параметри економіки залишаються незмінними: безробіття зберігається на природному рівні, а сукупна пропозиція -- на рівні потенційного ВВП. Графічну інтерпретацію довгострокової сукупної пропозиції наведено на рис. 4.

Рис. 4. Крива ASL є кривою довгострокової сукупної пропозиції

Крива має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Yp. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на сукупну пропозицію, а спричинює лише зміну рівня цін. Зростання сукупного попиту переміщує його криву з положення AD1 у положення AD2. Це підвищує ціни від Р1 до Р2, але обсяг виробництва не змінюється і залишається на рівні потенційного ВВП.

Таким чином, у довгостроковому періоді, в якому ціни і заробітна плата є абсолютно гнучкими, сукупна пропозиція не залежить від ціни, а визначається потенційним ВВП. Проте пряму залежність довгострокової сукупної пропозиції від потенційного ВВП не слід розуміти як кінцевий результат руху економіки на певну дату довгострокового періоду. Сутність цієї залежності полягає в іншому -- вона існує у вигляді закону-тенденції, згідно з яким у довгостроковому періоді, незважаючи на можливі відхилення сукупної пропозиції від потенційного ВВП у короткостроковому періоді, динаміка сукупної пропозиції і фактичного ВВП визначається лише динамікою потенційного ВВП.

Нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції -- це такі чинники, які змінюють середні витрати і прибутковість підприємств за даного рівня товарних цін, що спонукає підприємства змінювати обсяг виробництва. Графічну інтерпретацію впливу нецінових чинників на короткострокову сукупну пропозицію наведено на рис. 5.

Як бачимо, вплив нецінових чинників на криву короткострокової сукупної пропозиції суттєво відрізняється від впливу на неї цін. Зміна сукупної пропозиції під впливом товарних цін відображується на графіку за допомогою переміщення точки економічної рівноваги вздовж нерухомої кривої AS, що відповідно змінює обсяг виробництва. У випадку з неціновими чинниками виникає інша графічна ситуація.

Рис. 5. Вплив нецінових чинників на короткострокову сукупну пропозицію

Як видно з рис. 5, під впливом нецінових чинників крива AS зміщується у відповідний бік. Завдяки цьому адекватно змінюється місцезнаходження точки економічної рівноваги на кривій сукупного попиту, а також обсяг виробництва і товарні ціни. Отже, нецінові чинники -- це зовнішні екзогенні змінні моделі короткострокової сукупної пропозиції. Коли вони враховуються, обсяг виробництва і ціни на продукцію стають ендогенними змінними даної моделі.

До основних нецінових чинників короткострокової сукупної пропозиції можна віднести такі:

1) ресурсові ціни (ціни на ресурси);

2) продуктивність ресурсів;

3) субсидії підприємствам і податки на підприємства.

Серед нецінових чинників сукупної пропозиції найбільш мінливими є ресурсові ціни. Це стосується як ціни на робочу силу, тобто номінальної заробітної плати, яка може змінюватися незалежно від товарних цін, так і цін на матеріальні ресурси (сировина, матеріали, паливо тощо). Якщо ресурсові ціни зростають, то за інших незмінних умов збільшуються середні витрати і зменшується рівень прибутковості виробництва. Це викликає скорочення обсягів виробництва і підвищення товарних цін, що переміщує криву AS вліво від положення AS1. Якщо ресурсові ціни знижуються, обсяг виробництва збільшується, товарні ціни знижуються, а крива AS зміщується вправо від положення AS1.

20. Зовнішній і внутрішній борг. Шляхи погашення бюджетного дефіциту

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

* позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

* позик на підтримку національної валюти;

* позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

* гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

* державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Державний борг можна поділити також на:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Фінансова політика уряду кожної країни щодо подолання бюджетного дефіциту повинна бути виважена і спрямована на збільшення доходної та зменшення видаткової частин бюджету держави.

До основних заходів в області ліквідації дефіциту бюджету можна віднести:

- стимулювання процесу виробництва;

- спрямування коштів на розвиток пріоритетних галузей економіки;

- створення сприятливих умов для господарюючих суб'єктів;

- зниження непродуктивних витрат та необґрунтованих пільг;

- залучення коштів населення шляхом розміщення державних цінних паперів;

- введення режиму суворої економії бюджетних коштів;

- інші заходи.

21. Зовнішня торгівля її види, інструменти протекціоністської торгової політики

Зовнішня торгівля - це один із видів зовнішньоекономічної діяльності - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, яка має місце як на території України, так і за її межами і яка зводиться до посередництва між виробниками і споживачами по здійсненню угод купівлі-продажу товарів.

Зовнішня торгівля поділяється:

Ввізну (імпортну) - яка здійснюється між іноземними виробниками і вітчизняними споживачами.

Вивізну (експортну) - яка здійснюється між вітчизняними виробниками і іноземними споживачами.

Транзитну - між іноземними виробниками і іноземними споживачами.

Ключову роль у зовнішньоекономічній політиці відіграє торговельна політика. Слід розрізняти три типи торговельної політики: протекціонізм, вільна торгівля, змішаний тип.

Протекціонізм -- це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) ? це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію й обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

У зовнішньоторговельній діяльності використовується система інструментів, основними з яких є такі:

1) Митні засоби.

Розрізняють імпортне (ввізне) та експортне (вивізне) мито. Ними обкладаються окремі товари за їх провіз через кордон країни. Експортне мито застосовується з метою обмеження експорту тих вітчизняних товарів, які є дефіцитними для внутрішнього ринку. Важливим митним засобом є так зване антидемпінгове мито. Це додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, які ввозяться в країну за демпінговими цінами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їх виробництва.

Залежно від цільової спрямованості застосовується фіскальне і протекціоністське імпортне мито. Фіскальне мито, як правило, застосовується стосовно товарів, які не виробляються в середині країни, наприклад, цитрусові, банани, мідь тощо.

Ставки фіскального мита є невисокими. Воно застосовується з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями.

Протекціоністське мито використовується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників у невигідне конкурентне становище.

2) Немитні засоби та заходи. До них належать:

- квотування;

- уведення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;

- упровадження певного режиму митних процедур, підвищених вимог до якості товарів та їх екологічних параметрів;

- пільгове кредитування експортерів (зниження відсоткових ставок, збільшення термінів кредитування);

- застосування експортного кредиту іноземним покупцям;

- надання субсидій експортерам та їх пільгове оподаткування.

22. Індекс приросту цін, номінальний і реальний ВНП. Дефлятор ВНП. Індекс цін Леспейреса, Пааше, Фішера

Узагальненим показником виробництва є валовий внутрішній продукт (ВВП), який вимірює вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених упродовж певного періоду в межах економічної території країни.

Виділяють номінальний і реальний ВВП. Номінальний ВВП обчислюють у поточних цінах, а реальний ВВП -- у постійних.

ВВП, що досягається за повної зайнятості, називають природним.

Різниця між природним і фактичним ВВП становить ВВП-розрив.

Валовий національний продукт (ВНП) -- це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний період часу (як правило, за рік) за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці фактори використовують -- усередині країни чи за кордоном.

Загальний рівень цін визначають за допомогою індексів цін -- Леспейреса, Пааше і Фішера. Індекси цін обчислюють як відношення вартості певного набору, або ринкового кошика товарів та послуг розрахункового року, до вартості аналогічного ринкового кошика в базовому році.

Індекс цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживчих цін (ІСЦ). Індекс цін Леспейреса показує, як змінився рівень цін упродовж певного проміжку часу, якщо структура виробництва та споживання не змінилася. Отже, цей індекс не враховує змін у виробництві й споживанні, пов'язаних із науково-технічним прогресом. Цей індекс обчислюють таким чином:



де р1 і р0 -- ціни відповідно в поточному й базовому періодах;

д0 -- обсяг виробництва в базовому періоді.

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо. Ринковий кошик у багатьох країнах охоплює близько 300 найменувань споживчих товарів і послуг.

Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

При цьому змінними вагами є обсяг та структура виробництва розрахункового року. Цей індекс обчислюють таким чином:

де q1 -- обсяг виробництва в розрахунковому році.

ІСЦ і дефлятор ВВП дають дещо різні результати щодо динаміки загального рівня цін. Оскільки ІСЦ не враховує змін у структурі споживання товарів та послуг, то він дещо завищує темп зростання цін. І навпаки, дефлятор ВВП дещо недооцінює зростання загального рівня цін, бо на цей індекс впливають структурні зрушення, які нейтралізують підвищення цін на окремі товари і послуги.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Леспейреса й Пааше, згладжує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними і постійними вагами. Індекс Фішера обчислюють за формулою



Як нам уже відомо, на величину номінального ВВП впливають два чинники: фізичний обсяг виробництва і рівень цін, а на величину реального ВВП -- лише обсяг виробництва. Тому реальний ВВП знаходять так:

Темп зростання реального ВВП дорівнює темпові зростання номінального ВВП мінус значення дефлятора ВВП:

Якщо дефлятор ВВП більший за одиницю, то процес зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням.

23. Інфляція як наслідок порушення макроекономічної рівноваги. Інфляція попиту, інфляція витрат, парадокс Філіпса

Інфляція - це явище, яке характеризується загальним підвищенням цім та зниженням купівельної спроможності національної грошової одиниці внаслідок перевищення випуску грошей над зростанням реального виробництва, виходячи з монетарного правила. Існує три категорії інфляції кількісного характеру: помірна, галопуюча, гіперінфляція. Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: щорічний рівень інфляції вимірюється однозначним числом. Вона підхльостує економіку.

При зростанні цін населення більше купує, так як далі покупки обійдуться ще дорожче. Це стимулює виробників підвищувати пропозицію, і ринок швидше насичується. Для перехідної економіки поріг інфляції, що є допустимим, складає 20--30%, для решти країн -- 6--10%. Галопуюча інфляція -- це інфляція, що вимірюється двозначним чи тризначним числом (50 або 300% за рік). Гіперінфляція -- ціни зростають на тисячі, мільйони чи навіть мільярди відсотків на рік. Населення втрачає заощадження. Зникає стимул вкладати інвестиції у виробництво, оскільки інвестиції доход дадуть нескоро, а за цей термін втратиться їхня цінність. Це економічний і соціальний хаос. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат (пропозиції). Інфляція попиту виникає внаслідок виникнення надлишкової платоспроможності в економіці, спричиненої надлишком в ній грошей. Перевищення сукупного платоспроможного попиту над пропозицією, яка не змінюється або зростає надто повільно порівняно з платоспроможним попитом, призводить до інфляційного зростання цін і знецінення національної грошової одиниці. Зумовлюють інфляційний попит безпосередньо грошові чинники (чинники, що безпосередньо впливають на грошову масу, пропозицію грошей в економіці, а отже, і на платоспроможний попит): надмірна грошова емісія, надто висока швидкість обертання грошей, занижений курс національної валют щодо іноземної валюти, незадовільний стан і недосконалість фінансово-кредитної системи, помилки НБУ й уряду у грошово-кредитній та бюджетно-фінансовій політиці тощо. Інфляція витрат (інфляція пропозиції) виникає внаслідок зростання витрат виробництва і собівартості продукції під впливом підвищення заробітної плати, цін на сировину, матеріали, устаткування, тарифів на послуги тощо. Причинами, що зумовлюють інфляцію витрат, є так звані "негрошові", у тому числі (передусім у цій групі) виробничі чинники: витратний характер економіки, високий рівень монополізації виробництва, низький рівень або й відсутність конкуренції, недоліки у ціновій політиці, структурні диспропорції в матеріальному виробництві і ціновій політиці, низький рівень продуктивності праці й високий рівень матеріал о- та енергомісткості продукції, високі податкові і кредитні ставки, неналежний рівень інновацій в економіці, відсутність стимулів розвитку виробництва. Кривам Фімліпса -- графік залежності між середнім рівнем інфляції в країні і рівнем безробіття. Він показав зв'язок між рівнем безробіття і темпами росту середньої заробітної плати. Безробіття високе, коли заробітна платня зростає повільніше, і безробіття падає, коли заробітна платня зростає швидше. Високий рівень інфляції зазвичай супроводжується низьким рівнем безробіття і навпаки. Крива Філіпса показує парадокс Філіпса: чим більше безробіття тим менша інфляція. Він довів що інфляція стабілізується за природного рівня безробіття (яке -- 5,6--6%)

24. Класична теорія макроекономічного регулювання

Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією. Найвидатнішими представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Міль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето.

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повна зайнятість є нормою для ринкової економіки. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Проте, завдяки здатності ринку до автоматичного саморегулювання через деякий час в економіці відновлюється такий рівень виробництва, що відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на думку представників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Сукупні витрати є стабільною величиною: зменшення витрат домашніх господарств компенсується ростом інвестицій фірм (роль регулятора виконує позичковий процент).

Класики цілком покладаються на еластичність цін, з допомогою яких підтримується рівновага та функціонування економіки на рівні потенційних можливостей. Якщо скорочуються споживчі витрати, то скороченню ВВП можна запобігти, знижуючи рівень цін. Резервом для зниження рівня цін є зменшення заробітної плати.

Класики вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку. Тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами.

25. Кейнсіанська теорія як теоретична основа державного регулювання економіки

На відміну від класиків, прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що в економіці може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів - це не закономірність, а випадковість.

Сукупні витрати - змінне явище. Вони акцентують увагу на елементах сукупних витрат і досліджують їх фактори

ВВП = СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ

Кейнсіанці виходять з того, що ціни не еластичні і не спроможні регулювати економіку.

Економіка не спроможна власними силами переборювати порушення рівноваги, скорочення виробництва та безробіття, тому необхідне державне регулювання економіки.

Головним об'єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який у кейнсіанській теорії дістав назву "ефективний попит". Це означає, що держава, збільшуючи сукупний попит, може ефективно впливати на рівень виробництва.

Кейнсіанці пропонують стимулювати сукупний попит:

1) за рахунок збільшення державних закупівель або зниження податків (фіскальна політика);

2) за рахунок зниження процентних ставок за кредит, що підніме "граничну ефективність капіталу" і збільшить інвестиції приватного сектору економіки (грошово-кредитна політика).

Перевага надається фіскальній політиці.

26. Конвертованість валют, види і фактори формування

Конвертованість або обіг національної грошової одиниці - це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти. Ступінь конвертованості обернено пропорційний обсягу та жорсткості валютних обмежень, що практикується в державі. Обіг може бути зовнішній та внутрішній. При зовнішньому обігу повна свобода обміну зароблених в даній країні грошей для розрахунків із закордонним партнером надається лише іноземцям (нерезидентам). При режимі внутрішнього обігу свободою обміну національних грошових одиниць на іноземні валюти користуються лише резиденти даної країни.

Обіг національної грошової одиниці забезпечує країні наступні довготермінові вигоди додаткової участі в багатосторонній світовій системі торгівлі та розрахунків:

* вільний вибір виробниками та споживачами найбільш вигідних ринків збуту та закупок всередині країни та за кордоном в кожний момент;

* розширення можливостей залучення іноземних інвестицій та здійснення інвестицій за кордоном;

* "підтягування" національного виробництва до міжнародних стандартів по цінам, витратам, якості;

* можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті.

За ступенем конвертованості розрізняють валюти: вільно конвертовані (резервні); частково конвертовані; замкнуті (неконвертовані); клірингових розрахунків.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, яка вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти (повна зовнішня та внутрішня конвертованість). ВКВ називають резервною валютою, так як у такій валюті центральні банки інших країн накопичують та зберігають резерви коштів для міжнародних розрахунків (долар, фунт стерлінгів, швейцарські франки, йени, євро).

Частково конвертована валюта - національна валюта країн, в яких застосовуються валютні обмеження для резидентів та за окремими видами обмінних операцій. Розрізняють такі основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгові та неторгові угоди); обмежений продаж іноземної валюти, заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту, регулювання строку платежів, експорту та імпорту. Основна причина валютних обмежень - нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розлад платіжних балансів.

Замкнута (неконвертована) валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.

Клірингові валюти - це розрахункові валютні одиниці, що функціонують на основі клірингових угод. Клірингові угоди укладаються для вирівнювання платіжного балансу без витрат валютних резервів:

1) при необхідності отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний баланс;

2) в якості заходу у відповідь на дискримінаційні дії іншої держави.

В умовах інтернаціоналізації господарювання зростає взаємозалежність національних господарств, активізуються пошуки засобів національного регулювання. В сфері валютних відносин з'являються нові особливості і тенденції: - посилюються міжнародні функції національних валют (національні грошові одиниці приймають участь в міжнародних розрахунках); - масштаби діяльності якої-небудь валюти в міжнародному платіжному обігу визначаються комплексом факторів (історичних, економічних, міжнародно-правових), в тому числі і національною політикою; - відсутня єдина грошова основа в валютній сфері - світова валюта; - в умовах вільної конвертованості валют та руху капіталу між країнами розмиваються межі між внутрішнім грошовим оборотом та міжнародним платіжним оборотом; - тенденція до зростання національних та міжнародного грошово-кредитного ринку прокладає шлях в умовах специфіки та особливостей національних грошово-кредитних ринків.

Тенденція до зростання ролі валютної сфери у відносинах учасників міжнародного обміну досліджена на всіх етапах еволюції світової валютної системи, починаючи з золотого стандарту. Чим глибше втягнене національне господарство в систему світових господарських зв'язків, тим сильніше прагнення національних органів регулювання відмежувати економіку від неприємного на даному етапі зовнішнього впливу. Це протиріччя визначило еволюцію валютного механізму кожної країни, починаючи з періоду золотого стандарту і по теперішній час. В умовах золотого стандарту під конвертованістю розуміли обмін однієї валюти на іншу при твердій фіксації золотого вмісту національних валют, з їх обов'язковою розмінністю на монетарний товар.

На відміну від золотого стандарту, конвертованість в умовах кредитно-паперових грошей визначається інституційними нормами, які включають важливі ланки валютної політики кожної країни, а також загальні вимоги визначені Міжнародним валютним фондом (МВФ). Таким чином, конвертованість валюти є необхідною для забезпечення процесу демонополізації економіки, її структурної перебудови, подолання кризи платіжного балансу, інтеграції у світове господарство.

27. Кредит, джерела формування позичкового капіталу, види кредитів функції в сучасній економіці

Кредит виконує наступні чотири основні функції:

1. розподільну;

2. емісійну;

3. контрольну;

4. стимулюючу.

Розподільна функція кредиту полягає у розподілі на поворотній основі грошових коштів. Вона проявляється при мобілізації коштів, а також при їх розміщенні. Конкретно ця функція проявляється в процесі тимчасового надання коштів підприємствам і організаціям для задоволення їх потреб у грошових ресурсах. Підприємства, таким чином забезпечуються необхідним оборотним капіталом і ресурси для інвестицій.

Зміст емісійної функції полягає у створенні кредитних засобів обігу та заміщення готівкових грошей. Вона проявляється в тому, що в процесі кредитування створюються платіжні засоби, тобто в обіг поряд з грошима у готівковій формі також гроші в безготівковій формі. Дія даної функції виявляється і тоді, коли на основі заміщення готівкових грошей відбуваються безготівкові розрахунки.

Зміст контрольної функції полягає у здійсненні контролю за ефективністю діяльності економічних суб'єктів. Дія цієї функції проявляється в тому, що в господарстві, що отримав кредит, здійснюється всебічний контроль рублем. Саме на базі кредитних відносин будуватися спостереження за діяльністю позичальників і кредиторів, оцінюється кредитоспроможністю і платоспроможністю підприємств. Адже будь-який кредитор - банк або підприємець - через позику своїми методами контролює стан позичальника, прагнучи забезпечити своєчасне повернення позики, запобігти несвоєчасне повернення боргу.

Стимулююча функція. Кредит має стимулюючу дію на виробництво й обіг, сприяє розширеному відтворенню на макро- і мікрорівнях економіки, а також більш економного використання ресурсів.

Види > комерційний кредит;

> банківський кредит;

> державний кредит;

> споживчий кредит;

> іпотечний кредит;

> лізинговий кредит;

> міжнародний кредит.

28. Моделі макроекономічної рівноваги. Класична та кейнсіанська моделі рівноваги

Сукупний попит є сумою внутрішнього і зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Сукупний попит має грошову форму. Зрозуміло, що чим нижчий рівень цін у вітчизняній економіці, тим більший реальний обсяг національного продукту захочуть придбати покупці. І чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони готові купити. Отже, між рівнем цін і обсягом національного продукту існує обернена залежність. На положення кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції, як нам вже відомо, впливає низка нецінових чинників. На кейнсіанському відрізку, де крива сукупної пропозиції майже положиста, зміна сукупного попиту впливає на обсяг національного виробництва, а рівень цін відносно сталий.

На класичному відрізку крива А8 стає крутою, і зміна сукупного попиту, наприклад його розширення, спричинятиме зростання цін, а реальний ВВП майже не змінюватиметься. З коливанням цін на проміжному відрізку змінюватимуться і реальний обсяг виробництва, і рівень цін.

Після досягнення обсягу ВВП за повної зайнятості дальше зростання цін упродовж деякого часу може забезпечувати приріст реального обсягу продукту. Реальний ВВП, як відомо, може перевищувати його природний рівень. Проте економіка досягає своєї абсолютної максимальної потужності, і подальше зростання обсягу національного продукту є вже неможливим. Альтернативний підхід почав складатися досить давно, але послідовно й систематично був викладений Дж.М. Кейнсом лише в 30-х роках XX ст.

Нині цей підхід називають кейнсіанським. Його прихильники вважають, що ціни і заробітна плата змінюються повільно після змін у співвідношенні попиту і пропозиції.

Державне регулювання грошового ринку в країнах з розвинутою економікою фіскально-бюджетними разом з грошво кредитними інструментами. В Україні політика державного боргу виражена. Ефект фінансової піраміди. На грошовому ринку України політика державного боргу проводиться в комплексі з %-ю і резервною політикою. Отже, поки що задоволення попиту товарами відбувається завдяки дії тимчасових факторів, які можуть швидко вичерпатися. Зрушення в бік споживання закономірно супроводжуються відповідним звуженням нагромадження і обмеженням виробництва Не дивно, що серед країн СНД Україна посідає передостаннє місце за економічним розвитком, значно випереджаючи всіх за роздрібним товарообігом.

Важливим напрямом підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці є професійна підготовка та перепідготовка. З метою отримання нової професії або спеціальності державною службою зайнятості у грудні 2005 р. було направлено на навчання 11,0 тис. безробітних проти 13,5 тис. осіб Рівновагу на ринку благ характеризує лінія 18, утворена сукупністю точок, які представляють всю множину рівноважних значень відсоткової ставки і національного доходу. Рівновага на грошовому ринку можлива також лише за певних сполучень значень ставки процента і реального національного доходу.

29. Монетарна політика, як інструмент макроекономічного регулювання. Види монетарної політики

Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва. Мета грошово-кредитної політики -- досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (реструкційна). Головним суб'єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків. Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризації і має низку переваг перед фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією Центрального банку кожної країни є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Центральний банк з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки використовує наступні інструменти грошової політики:

1. За об'єктами впливу: - стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія). Кредитна експансія має за мету збільшення зайнятості і підйом виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей; - стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція). Кредитна рестрикція має за мету запобігання економічної кризи і зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.

2. За характером параметрів: кількісні інструменти впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків; якісні інструменти -- пряме регулювання банківських кредитів.

3. За формою впливу:

- адміністративні (прямі) інструменти -- у формі директив, інструкцій від НБУ, мета яких -- обмежити сферу діяльності кредитних установ (лімітне кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки, ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям);

- ринкові (непрямі) інструменти -- способи впливу НБУ на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.

4. За строками впливу:

- короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики;

- довгострокові інструменти діють від одного року і більше з метою фінансової стабілізації та сприяння довгостроковому економічному зростанню.

До основних інструментів грошово-кредитної політики відносяться операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки (дисконтна політика), зміна норми обов'язкових резервів. Операції на відкритому ринку -- найбільш важливий інструмент з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього інструменту полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, не фінансовими організаціями і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери.

Облікова ставка -- це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. НБУ може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика також називається дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, НБУ скорочує резерви комерційних банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає. Види:

Розрізняють два види монетарної політики: 1) стимулюючу і 2) стримуючу. Стимулююча монетарна політика проводиться в період спаду і має на меті "підбадьорення" економіки, стимулювання зростання ділової активності в цілях боротьби з безробіттям Стримуюча монетарна політика проводиться в період буму і спрямована на зниження ділової активності в цілях боротьби з інфляцією.

Стимулююча монетарна політика полягає в проведенні центральним банком заходів зі збільшення пропозиції грошей. Її інструментами є: 1) зниження норми резервних вимог, 2) зниження облікової ставки відсотка і 3) купівля центральним банком державних цінних паперів.

Стримуюча (обмежувальна) монетарна політика полягає у використанні центральним банком заходів щодо зменшення пропозиції грошей. До них відносяться: 1) підвищення норми резервних вимог, 2) підвищення облікової ставки відсотка і 3) продаж центральним банком державних цінних паперів.



30. Особливості розвитку інвестиційного ринку. Види інвестицій фактори інвестування

Інвестиційний ринок - це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб'єкт -- інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари. У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення на базі урівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система урівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення "інвестиції -- приріст інвестиційних товарів (капітального майна)". При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії урівноваженості полягає в наступному. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію, і їхня ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їхньої привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій - їх доходності.

Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що в майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку підприємств, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності.

Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку [11, c. 62-64].

Інвестиційний ринок (investment market; інвестиційний ринок) - сукупність економічних відносин, які складаються між торговцями інвестиційних товарів і послуг, а також об'єктів інвестування у всіх їх формах.

Через інвестиційний ринок залучаються грошові нагромадження підприємств, держави, що перевищують їхні поточні потреби, і як кредитні засоби спрямовуються на розвиток виробництва і інших сфер економіки. Одночасно капітал перебуває в руках кредитора у вигляді цінних паперів.

Інвестиційний ринок розподіляється на :

Ринок цінних паперів;

Ринок середньо- і довгострокового кредиту;

Визначену частину валютного ринку;

Ринок прямих інвестицій, у т.ч. іноземних.

Є три види інвестиційних видатків:

1) інвестиції в основний капітал;

2) інвестиції у житлове будівництво;

3) інвестиції у запаси. Інвестиції в основний капітал та в житлове будівництво називають капіталовкладеннями, тобто останні є частиною інвестицій.

Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції -- це вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які заміщують старі капітальні блага, що зносилися. Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони вбирають у себе амортизацію, тобто вартість зношення капітальних благ. Щоб визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація. Єдиним джерелом інвестицій є заощадження.

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС). Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто, якщо зростає капіталовіддача:

ЧП = ABB -- (АПВ + АПП),

де: ЧП -- чистий прибуток;

ABB -- приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями; АПВ -- приріст поточних витрат;

31. Охарактеризуйте форми світових економічних відносин

Основними формами економічних відносин у системі світового ринкового господарства є:

а) світова торгівля;

б) міжнародна міграція капіталу;

в) міграція трудових ресурсів;

г) міжнародна валютна система;

д) обмін у галузі науки і техніки тощо.

Світова торгівля - історично перша і найрозвинутіша форма економічних відносин країн, що виникає на ґрунті поділу праці. Вона являє собою не що інше, як переміщення товарів та послуг з однієї країни світу в іншу. Економічною основою торгівлі є: нерівномірність розподілу і використання різних технологій або комбінацій ресурсів для виробництва різних товарів. Метою світової торгівлі є досягнення більш ефективного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріального добробуту суспільства. Світова торгівля складається з двох елементів: експорту та імпорту.

Важливою складовою економічних відносин є міжнародна міграція (вивезення) капіталу. Вивезення капіталу - це переміщення його з однієї країни в іншу в пошуках сфер більш прибуткового використання. Основними причинами міграції капіталу є: а) перенакопичення капіталу в країні, звідки він вивозиться; б) розбіжність попиту і пропозиції на капітал в різних ланках народного господарства; в) наявність у країнах-імпортерах капіталу більш дешевої сировини і робочої сили. Основними формами вивезення капіталу є підприємницька і позичкова.

Міжнародна міграція робочої сили - переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу в пошуках роботи і кращих умов існування. Одна з причин міграції - національні розбіжності в заробітній платі. Вигоди, які отримують підприємці від використання іноземних працівників: а) їм виплачують нижчу заробітну плату, ніж місцевому населенню; б) вони виконують важчу, небезпечнішу і бруднішу роботу; в) у них робочий день довший, ніж установлений законодавством даної країни; г) вони не мають надійного соціального захисту; д) у випадку безробіття вони звільняються в першу чергу.

Міграція робочої сили здійснюється в таких формах:

- організований набір необхідних працівників зацікавленою країною за згодою тієї країни, з якої вони від'їжджають;

- кадрова допомога однієї країни іншій;

- спонтанне переміщення людей, зумовлене соціально-економічними або сімейними причинами;

- обмін фахівцями.

Вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, що відображає середні національні рівні цін на товари, послуги та інвестиції. Валютний курс формується під впливом співвідношення попиту та пропозиції валюти, які визначаються багатьма чинниками. Основні з них:

- конкурентоспроможність товарів на світових ринках;

- темпи інфляції;

- стан і розвиток платіжного балансу країни;

- стан національного фінансового ринку;

- ступінь використання валюти в міжнародних розрахунках;

- національне та міжнародне регулювання валютних ресурсів;

- валютні обмеження тощо.

Валютні курси класифікуються на фіксовані, плаваючі та змішані.

Стабільність валютних курсів передбачає збалансовані зовнішньоекономічні відносини і, навпаки, нестабільні валютні курси негативно впливають на розвиток цих відносин.

Саме тому режим валютних курсів і валютних паритетів є об'єктом національного та міждержавного регулювання.

32. Порядок обчислення показників системи національних рахунків, рух і розподіл національного продукту

Система національних рахунків (СНР) Ї це система взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є:

Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить доход суб'єктам цієї діяльності, як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва.

В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу.

СНР виходить із того, що економіка знаходиться у постійному кругообороті, а кругооборот Ї це безперервний потік "доходи-витрати". Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи і т.д.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість Ї характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.

33. Предмет макроекономіки і методи макроаналізу. Кейнсіанство, як основа розвитку макроекономічної теорії

Зрозуміти роль макроекономіки в житті суспільства означає з'ясувати її практичну функцію. В її основі лежить фундаментальна суперечність суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей та економічними ресурсами, які слугують засобами для задоволення цих потреб.

Щоб визначити роль макроекономіки в суспільному житті, слід попередньо з'ясувати зміст двох фундаментальних категорій: матеріальних потреб і економічних ресурсів.

Матеріальні потреби -- це бажання людей щодо придбання і використання різних товарів і послуг, які приносять їм користь. Матеріальні потреби мають не лише окремі індивіди, а й підприємства та державні установи. Усі потреби в товарах і послугах ніколи неможливо задовольнити повністю, оскільки вони є невгамовними, тобто безмежними. слід розрізняти дві форми цих потреб, а саме потреби платоспроможні та абсолютні. Платоспроможні потреби завжди обмежуються купівельною спроможністю людей, їхніми доходами, які для суспільства в цілому є лише іншим відображенням обсягів сукупного виробництва. абсолютних потреб, рівень яких мотивується бажаннями людей, які не кореспондують з можливостями суспільства щодо їх задоволення. Матеріальні потреби в такій формі не мають меж. їхня безмежність випливає з природи людини, згідно з якою задоволення потреб одного рівня породжує прагнення до задоволення потреб вищого рівня.

Рівень задоволення матеріальних потреб залежить від економічних ресурсів, якими володіє суспільство. Під економічними ресурсами розуміються всі природні, людські та вироблені людиною ресурси, що можуть використовуватися для виробництва товарів і послуг.

Усі економічні ресурси поділяють на дві групи:

1) матеріальні ресурси -- земля (сировинні ресурси) і капітал;

2) людські ресурси -- праця і підприємницькі здібності.

Слід розрізняти реальний (фізичний) капітал і фінансовий (грошовий) капітал. Реальний капітал -- це матеріальні ресурси, що охоплюють виробничі засоби, які є невід'ємними факторами процесу виробництва товарів і послуг. Фінансовий капітал -- це фінансові активи (позички, акції, облігації та інші цінні папери), які є не засобами виробництва, а інструментами вкладання коштів у створення реального капіталу. В умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб зростання ефективності економіки є єдиним способом підвищення рівня задоволення матеріальних потреб.

Практична функція макроекономіки полягає в тому ,щоб продукувати такі знання,які здатні озброювати людей спроможністю підвищувати ефективність економіки і на цій основі досягати зростання рівня задоволення матеріальних потреб.

Об'єкт

об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів країни, діяльність яких відбувається в умовах конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів регулювання економіки.

Наукове узагальнення суспільного розвитку дає підстави стверджувати, що окремі економічні системи різняться між собою за такими двома ознаками:

-- за формами власності на засоби виробництва;

-- за механізмами регулювання економічної діяльності.

Спираючись на ці ознаки, можна виділити три типи економічних систем:

* ринкову економіку;

* командно-адміністративну економіку;

* змішану економіку.

Ринкова економіка. В її основі лежить приватна власність на засоби виробництва та ринковий механізм регулювання економіки. Ринкова економіка - це економічна система з вільною конкуренцією, в якій панує споживач. Командно-адміністративна економіка. Ця економічна система є полярною альтернативою ринковій економіці. В її основі лежить державна власність практично на всі матеріальні ресурси та управління економікою за допомогою централізованого державного планування. Змішана економіка. У сучасному світі панує змішана економіка, яка поєднує в собі різні форми власності на матеріальні ресурси (приватну, колективну, державну) і два механізми регулювання економічної діяльності (ринковий і державний). Щоб уміти впливати на економіку для підвищення її ефективності , потрібно знати механізм її функціонування. Тому предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки. З метою цього вивчення макроекономіка виконує дві ф-ії: позитивну і нормативну. Перша спрямована на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; друга-на обґрунтування рекомендацій щодо шляхів подальшого розвитку національної економіки.

Певні методи надають макроекономіці можливість узагальнювати факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.

Модель-це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ в економіці. Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, матегенні та екзогенні. Ендогенні змінні-це внутрішні чинники моделі, які визначаються в процесі її побудови. Екзогенні змінні-це зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудови. Модель показує, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

Кейнсіанство - макроекономічний напрям, що склалося як реакція економічної теорії на Велику депресію в США. Основоположною роботою була Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей [1] Джона Мейнарда Кейнса , опублікована в 1936 році, проте, ряд наукових робіт Дж.М. Кейнса, де виробляється його теорія, публікуються з початку 1920-х рр., Під впливом уроків та наслідків Першої світової війни. У роботі "Економічні наслідки світу" Дж.М. Кейнс висуває як центральної проблему зовнішніх ринків для переможеної Німеччини, а накладення на неї величезних контрибуцій Кейнс вважав трагічною помилкою, яка повинна привести до відродження експортної експансії цієї країни і появі протиріч , які, як і прогнозував Дж.М. Кейнс, призводять до нової світової війни.

...