Основні положення макроекономіки

34. Принципи побудови податкової політики, види податків. Прогресивна і пропорційна система оподаткування

Зведення принципів оподаткування, розроблене експертами з Гарвардського університету (США) У Хассі та Д. Любіком згідно Міжнародної податкової програми ООН і включене в так званий Світовий податковий кодекс.

Останній передбачає такі принципи конструювання та функціонування національних податкових систем у постсоціалістичних державах Східної та Центральної Європи:

· єдиний постійний податковий кодекс без окремих законів про податки;

· відмова від протекційних фіскальних заходів як умова інтеграції в світову економіку;

· відмова від податкових пільг та звільнень від податків, заміна їх у разі необхідності субсидіями виробникам і/або споживачам;

· врахування національних особливостей;

· орієнтація прибуткового податку з фізичних осіб більше на соціальну справедливість, ніж на мету одержання доходів;

· врахування фактора інфляції.

Об'єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:

* загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі;

* місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

До загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість) тощо. Загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі)

встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Види місцевих податків та зборів визначаються ст. 15 "Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)" Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом КМУ "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р.

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за паркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) інші.

Прогресивне оподаткування - система, при якій податкові ставки збільшуються в міру росту доходу платника податків, на відміну від регресивного, при якому ставки знижуються.

У фінансовій практиці існує два види прогресії: проста і складна.

При простій прогресії ставки зростають у міру збільшення доходу (вартості майна) для всієї його суми.

При складній прогресії доходи діляться на частини, кожна з яких оподатковується за своєю ставкою, тобто підвищені ставки діють не для всього збільшився об'єкта оподаткування, а для його частини, яка перевищує попередню.

Пропорцімйне оподаткувамння -- система оподаткування, при якій податкові ставки встановлюються в єдиному відсотку до доходу платника податків незалежно від величини доходу (на відміну від прогресивного оподаткування).



35. Причини економічного спаду. Циклічність як закономірність розвитку національної економіки

Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке остаточно відбивається в новій кризі. Прояви економічних циклів можна простежити за низкою ознак показників економічної активності, головними з яких є рівень завантаженості виробничих потужностей, сукупні обсяги виробництва, загальний рівень цін, зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів, прибутки та курси акцій найбільших корпорацій, динаміка попиту на товари тривалого користування, інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджені головні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Депресія -- це фаза циклу, що виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не зростає, проте і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, що виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту.

Пожвавлення -- це фаза відновлення, що розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Поступово обсяги виробництва досягають попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) -- це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й відсоткові ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу.

Усі економічні цикли поділяються:

1) на цикли Кондратьєва, або довгохвильові, тривалістю 40-60 років. Їхня головна рушійна сила -- радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

2) цикли Кузнєца -- 20 років, рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

3) цикли Джаглера -- 7-11 років, як результат взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

4) цикли Китчина -- 3-5 років, що зумовлюються динамікою відносної величини запасів ТМЦ на підприємствах;

5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1 до 20 років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Причини циклічних коливань: значні технічні нововведення, що з'являються нерегулярно й зумовлюють коливання в діловій активності; політичні перевороти, різка трансформація соціально-економічної системи, війна та інші випадкові події системного характеру; помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кількості грошей або надмірним вилученням грошей з обігу; різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної економіки (зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза в торгових партнерів тощо).

Під час світової економічної кризи 1929-1933 рр. виникли якісно нові особливості циклічного розвитку національної економіки, пов'язані з науково-технічною революцією та активним втручанням держави в макроекономічне зростання з метою зменшення впливу криз і досягнення стабільності господарського розвитку.

Власне структура сучасних циклів також трансформувалася, спостерігається розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, одразу може розпочатися пожвавлення). Період повторюваності криз скоротився спочатку від 10-14 до 5-7 років, а наразі кризові явища повторюються через 1-2 роки й охоплюють нові та різні галузі (нематеріальне виробництва, індустрію відпочинку тощо). Більш частими та серйозними за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сукупність яких вивчено недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи їх регулювання.

Наразі у світі вже накопичено чималий досвід проведення антициклічної та антикризової політики. У результаті кризи стали менш руйнівними. Крім того, що цикли ділової активності протікають без деяких традиційних фаз, вони розвиваються більш рівномірно, з меншою глибиною спаду і меншою, але тривалішою, висотою підйому.

Фазам економічного циклу відповідає зміна фаз бізнесової активності в економіці: піднесення означає пік ділової активності, спад супроводжується стисканням ділової активності, депресія -- це дно ділової активності, а пожвавлення -- її розширення. Головними індикаторами фази циклу ділової активності є рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг виробництва.

Фази бізнесової активності в економіці

Фаза циклу	Економічна суть
Пік	В економіці спостерігається повна зайнятість, виробництво працює на повну потужність. Рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється
Спад (рецесія)	Виробництво й зайнятість скорочуються, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони падають лише в тому випадку, коли спостерігається депресія (глибокий і тривалий спад)
Дно	Найнижча точка спаду (депресія): виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня
Пожвавлення	Виробництво і зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж доки не буде досягнуто повної зайнятості й виробництво не почне працювати на повну потужність

36. Ринок грошей, як складова національного ринку. Види попиту на гроші і його функціональні залежності

Грошовий попит, який складається з двох елементів: попит на гроші для угод (трансакційний попит) -- М d1 і попит на гроші як активи (спекулятивний попит) -- М d2.

Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції виступати як платіжний засіб.

Тому його величина прямо залежить від реального доходу і обернено -- від швидкості обертання грошей (V). Звідси випливає формула попиту:

, або .

Отже, попит на гроші для угод теж не залежить від відсоткової ставки. Тому в графічній моделі крива цього попиту прибирає вигляд вертикальної лінії [15, с. 197].

Попит на гроші як активи випливає з їх функції виступати засобом збереження вартості.

Щоб зрозуміти, від чого залежить цей попит, слід розглянути, як приклад, два альтернативних варіанти зберігання вартості:

1) у формі грошей,

2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів.

Порівнюючи ці два види активів, треба враховувати їх переваги й недоліки. Перевагою грошей як засобу зберігання вартості є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги облігацій полягають у тому, що вони приносять дохід у формі відсотка, але мають низьку ліквідність.

Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів враховують відсоткову ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігації, а з іншого -- втрати доходу від зберігання вартості у формі грошей на відміну від їх зберігання у формі облігацій. Величина цих втрат є альтернативною вартістю зберігання грошей.

Отже, сукупний попит -- це реальна грошова маса, яка необхідна економічним суб'єктам для оплати угод та в якості активів. Виходячи з попереднього аналізу, функцію грошового попиту можна записати таким чином:



де k та h -- коефіцієнти еластичності грошового попиту відповідно за доходом та відсотковою ставкою.

Спираючись на визначення грошової пропозиції і грошового попиту, можна побудувати графічну модель грошового ринку (рис. 6).

Рис. 6. Модель грошового ринку

На рис. 6 похила лінія М d -- це крива сукупного грошового попиту. Її особливість полягає у тому, що вона зміщена вправо від вертикальної осі на певну відстань (див. стрілку). Таке зміщення відображає величину попиту на гроші для угод, який не залежить від відсоткової ставки. Завдяки цьому крива M d отримує здатність відображати весь грошовий попит. Вертикальна лінія -- це початкова крива грошової пропозиції. Перетин кривих M d і у точці Т1 засвідчує початкову рівновагу на грошовому ринку за рівноважної відсоткової ставки на рівні n1.

Якщо припустити, що Нацбанк збільшив грошову пропозицію, то її крива зміститься в положення . За даної відсоткової ставки рівновага порушується. Але ринок тяжіє до рівноваги. Механізм відновлення рівноваги виглядає так:

1) перевищення пропозиції над попитом викликає появу надлишкових грошей, які спрямовуються на придбання облігацій;

2) надлишкові гроші збільшують попит на облігації, що підвищує їх ціну;

3) зростання цін на облігації викликає зниження відсоткової ставки, що випливає із її формули:

де відсотковий дохід є фіксованою величиною. Тому в разі зростання цін на облігації відсоткова ставка падає. На рис 9.1 вона зменшиться до n2, що збільшить грошовий попит до рівня грошової пропозиції і врівноважить грошовий ринок.

Нацбанк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. щоб зрозуміти роль комерційних банків у формуванні грошової пропозиції, слід враховувати, що вони виконують дві основні функції: 1) залучення грошей на депозит, 2) надання кредитів. Зв'язок між цими функціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша -- відрахування в банківські резерви (R), які складаються з двох компонентів:

1) обов'язкових резервів, норма яких регламентується Нацбанком,

2) додаткових резервів, що їх комерційні банки створюють самостійно. Загальна норма банківських резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою

rr = R / D.

Друга -- кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою



37. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції за класичною і кейнсіанською моделями

Основною проблемою макроекономіки є економічна рівновага. Тобто коли на всіх ринках встановлюється відповідність, попиту та пропозиції, а механізмом, що забезпечує цю відповідність є ціни, які постійно коливаються. В теорії макроекономіки розглядаються, в основному, дві моделі макрорівноваги - класична і кейнсіанська. Під сучасною класичною моделлю розуміють результати досліджень представників Кембриджської та Лозаннської шкіл - А. Маршалла, А. Пігу, Р. Хоутрі, Д. Робертсон і Леона Вальраса та Вільфредо Парето. При розгляді теми слід звернути увагу на те, що:

Класична модель макрорівноваги ґрунтується на гіпотезах:

1) Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень (інвестицій).

2) Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів, зокрема, праці.

3) На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту так і від зайвої пропозиції.

Перераховані гіпотези характеризують те, що ринкова економіка, на думку класиків, сама, без втручання держави, урівноважує сукупний попит та сукупну пропозицію. Така гіпотеза ґрунтується на законі Ж.Б. Сея, суть якого зводиться до твердження, що виробництво (пропозиція) товарів і послуг само породжує рівний останньому по вартості доход (попит), на який споживачі купують вироблені в суспільстві товари і послуги. Тобто виконується рівність

Обсяг виробництва = Доходи в суспільстві



Кейнсіанська модель є найбільш поширеним напрямком сучасної макроекономіки. Вона на противагу класичній заперечує саморегулювання економіки на макрорівні, для неї характерним є погляд, що рівновага при повній зайнятості ресурсів є не закономірним а лише випадковим явищем. Навпаки, економіці, яка розвивається без втручання держави, характерні відхилення від рівноваги, безробіття та інфляція. Послаблення негативного впливу останніх здійснюється завдяки державі. Саме кейнсіанська модель лежить в основі теоретичного обґрунтування сучасної економічної політики держави. В процесі роботи над темою важливо мати на увазі, що:

Кейнсіанський погляд заперечує гнучкість заробітної плати і цін. Навпаки, приймається концепція їх незмінності, жорсткості в короткостроковому періоді. Окрім того, кейнсіанці вважають, що заощадження населення не завжди відповідають інвестиціям підприємців: інтереси суб'єктів заощаджень-домогосподарств і суб'єктів інвестицій - підприємців не співпадають.

Кейнсіанська модель відрізняється від класичної також тим, що:

а) якщо у класиків крива сукупної пропозиції є вертикальною, то у кейнсіанців - горизонтальною у короткостроковому періоді, тобто до виробництва при повній зайнятості;

б) якщо у класиків сукупний попит вважається стабільним і визначається грошовою масою та купівельною здатністю грошей, то у кейнсіанців сукупний попит вважається нестабільним хоча б завдяки коливанню інвестицій, в)якщо класична модель розглядає відповідність сукупного попиту та сукупної пропозиції, взаємозалежність реального обсягу виробництва і рівня цін, то в кейнсіанській моделі увага зосереджується на взаємозв'язок реального обсягу виробництва і доходу.

Рушійною силою економіки в цій моделі вважається сукупний попит - АД тому, що сукупна пропозиція в короткостроковому періоді є величиною незмінною, сталою (Крива пропозиції - горизонтальна пряма).

Спрощена модель закритої економіки (без міжнародного сектору) передбачає рівність сукупного попиту (обсягу виробництва) - Y сумі споживання - С та інвестицій - І,

Y=C+I.

Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняють заплановані і фактичні витрати. Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або, навпаки, реалізованої продукції над створеною в межах певного періоду.

38. Світове господарство його економічна сутність і причини утворення

Світовем господарство -- глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах.

Особливістю світового господарства є його цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин. Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам -- утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Світове господарство має властивості, які не притаманні жодному з національних господарств. На відміну від територіально визначених, більш-менш однорідних за рівнем розвитку, більшою чи меншою мірою керованих національних господарських систем (комплексів) світова економіка має різнорівневу за розвитком, багатополюсну за просторовою організацією, асиметричну (через нерівноправність відносин) будову.

Етапи формування світового господарства:

· 1 етап -- зародження світового господарства в XVI-XVIII століттях на основі виникнення світового ринку та розвитку економічних відносин;

· 2 етап -- формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії та транспорту;

· 3 етап -- становлення нового виробництва, посилення економічної інтеграції, зміна структури світової торгівлі, формування провідних галузей господарства.

39. Система соціального захисту, його структура, правове забезпечення

Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим факторам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації в результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомог сім'ям з дітьми.

Система соціального захисту включає три суб'єкти: державу, юридичні особи і громадян. Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту (див. схему 7).

Соціальне забезпечення - це система забезпечення непрацездатних громадян та осіб похилого віку. Воно призначене захищати права працездатних та непрацездатних у таких питаннях, як пенсійне забезпечення, надання допомоги на випадок тимчасової непрацездатності, надання допомоги матерям та сім'ям з дітьми, на випадок безробіття та інвалідам.



Рис. 7

Право на соціальне забезпечення є конституційним. В Україні воно гарантується Конституцією України. Система соціального забезпечення включає пенсії, допомогу тим, хто працює (при тимчасовій непрацездатності, вагітності і пологах та ін.), допомогу сім'ям, в яких є діти, допомогу по безробіттю.

Пенсії - це регулярні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, у разі інвалідності та втрати годувальника, а також за вислугу років та особливі заслуги перед державою. Другою складовою системи соціального захисту населення є соціальні гарантії держави населенню. Це реалізація державою конституційних прав громадянам на одержання найважливіших соціальних благ та послуг. Вони надаються тим, хто працює або розпочинає трудове життя, і повинні забезпечувати умови для одержання професії, трудового доходу, зайнятості, постійної перепідготовки і професійного зростання працівників для підтримки їх конкурентності на ринку праці, захисту основних прав людини у сфері праці.

Важливе місце в системі соціального захисту відведено соціальній допомозі. Це турбота про громадян, що потребують підтримки, сприяння у зв'язку зі станом здоров'я, соціальним станом та малозабезпеченістю, з досягненням певного віку. Допомога надається у вигляді грошових та натуральних виплат. Одним із напрямів надання соціальної допомоги, що має тенденцію до розширення, є створення будинків-інтернатів для людей похилого віку. Поширюється і така форма соціальної допомоги, як створення територіальних центрів з обслуговування самотніх людей похилого віку.

Складовим елементом системи соціального захисту є соціальне страхування. Це система повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника.

Залежно від виду розрізняють такі види страхування: пенсійне (забезпечення у старості), медичне (на випадок захворювання, втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві), на випадок безробіття (втрати роботи з незалежних від працівника причин). По кожному з видів ризику воно може бути добровільним або обов'язковим. Соціальне страхування включає не тільки грошові виплати та компенсації, а й певні послуги з лікування, реабілітації та профілактики.

40. Споживання, зберігання. ССС, ГСС, ССЗ, ГСЗ

Темпи економічного зростання значною мірою залежать від співвідношення між споживанням та нагромадженням. Споживання є головним компонентом сукупних видатків. Використовуваний дохід дорівнює споживанню плюс заощадження. Отже, при розгляді чинників, що визначають споживання, водночас вивчають чинники, що визначають заощадження.

Споживання - це частина доходу в розпорядженні (Д1), яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді. Заощадження-частина доходу в розпорядженні, яка залишається після задоволення споживчих потреб і спрямовується на споживання у майбутньому. Розподіл доходу в розпорядженні стосується домашніх господарств:

Виражена у відсотках частка будь-якого загального доходу, яка йде на споживання, називається середньою схильністю до споживання (ССС), а та частка загального доходу, яка йде на заощадження, називається середньою схильністю до заощадження (ССЗ). Тобто:



Середня схильність до споживання (ССС):

Середня схильність до заощадження (ССЗ)

ССС+ССЗ = 100%.

Функція споживання

Y - РД (доход у розпорядженні).

Функція заощадження

При аналізі споживання та заощадження важливим є визначення проблеми використання додаткового доходу. (Ду=у2-у1). Додатковий дохід розподіляється на ДS та ДС.

ДS = S2-S1, ДC = C2-C1

Характеристику ДS та ДС дають категорії гранична схильність до споживання та до заощадження

ГСС + ГСS = 1

Графічний аналіз.

Графічна інтерпретація ГСС.

Графічна інтерпретація ГСЗ.

ГСС + ГСЗ = 1;



41. Структура пропозиції грошей на ринку, особливості сучасного грошового обігу

Монетаристська теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативний чинник протидії попиту, як два невіддільних і водночас протилежних боки єдиного економічного механізму, що постійно взаємодіють на монетарному ринку. Якщо не враховувати цей фактор, то розходження між пропозицією і попитом здатне спричинити порушення платіжного балансу, падіння виробництва і реалізації ВВП та високі темпи інфляції. І навпаки, кореляційний взаємозв'язок між зростанням грошової пропозиції і попитом на гроші підвищує ліквідність в економіці, знижує рівень процентної ставки і стимулює зростання інвестицій.

Пропозиція грошей - це та кількість грошей, що знаходиться у розпорядженні економічних суб'єктів, яку вони можуть спрямувати в оборот за сприятливих умов. Основу пропозиції грошей складають готівка (паперові та металеві гроші) та поточні вклади юридичних та фізичних осіб. В більш широкому розумінні до пропозиції грошей відносять також інші більш високоліквідні активи, крім готівки та поточних вкладів, такі, як строкові або депозитні вклади фізичних та юридичних осіб. Є ряд інших високоліквідних активів - векселі, облігації внутрішніх державних позик (ОВДП), ощадні сертифікати тощо, ліквідність яких не набагато менша від ліквідності строкових вкладів, тобто які можна досить легко обміняти на готівку. Але через те, що прямо і безпосередньо як засіб обігу використовується лише готівка та поточні вклади, вважається, що саме вони і формують пропозицію грошей. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються - при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні - з попитом на гроші.

На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей. Емісія грошей, яка керується банківською діяльністю, вважається одним з основних чинників зміни пропозиції грошей.

Це відбувається за допомогою трьох важелів:

1. грошової бази, що є консолідованим показником резервних грошей банківської системи;

2. банківських резервів;

3. грошово-кредитного мультиплікатора як коефіцієнта збільшення кількості грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку.

У розвинутих країнах грошова пропозиція складає 4-6% від обсягу ВНП. Пояснюється це тим, що приблизно 9/10 товарного обігу обслуговується безготівковими грішми і лише 1/10 - готівковими. За своєю структурою загальна величина грошової пропозиції складається, з одного боку, з готівкових і безготівкових грошей, а з іншого, з так званих грошей М1, М2, М3 і т.д. Гроші М1 - це та частина грошової маси, яка складається із готівкових і чекових вкладів. Гроші М1 є найякіснішими або високоліквідними. Гроші типу М2 - це така сума, маса грошей, яка складається з грошей типу М1 + без чекові вклади і дрібні строкові вклади. Гроші типу М2 є більші за масою від М1, але вони мають гіршу якість. Гроші типу М3 - це гроші типу М2 + крупні строкові вклади. Крім того виділяють гроші М4 і М5 і т.д.

42. Сучасні напрями монетарної політики. Політика дорогих та дешевих грошей

Монетарна політика в ринкових умовах є одним із найважливіших інструментів впливу держави на перебіг економічних процесів. Головним в обґрунтуванні оптимальної стратегії монетарної політики є визначення цілей, що виражається в оцінці тієї ролі, яку має відігравати центральний банк в економіці. Такими стратегічними цілями, як відомо є: стабільне зростання економіки, низька інфляція, високий рівень зайнятості та рівновага платіжного балансу. Однак у зв'язку з тим, що в межах монетарної політики і лише за допомогою її інструментів одночасне досягнення усіх стратегічних цілей практично неможливе, центральному банку доводиться обирати стратегію грошово-кредитного регулювання - зазвичай між забезпеченням стійких темпів економічного зростання і стабільністю цін.

Саме валютно-курсова політика нині залишається головним інструментом реалізації монетарної політики Національного банку, адже структура української економіки нині така, що сукупний зовнішньоекономічний оборот перевищує обсяги ВВП країни. За цих обставин особливо гостро постає проблема правильного вибору найоптимальнішого цільового орієнтира монетарної політики, що передбачає дії центрального банку з таргетування одного з таких трьох основних макроекономічних параметрів: грошової маси, рівня інфляції або валютного курсу.

Це передбачає можливість використання одного з трьох основних режимів монетарної політики:

1. Монетарне таргетування (спрямоване на підтримання заздалегідь визначеного рівня грошової маси в обігу з метою забезпечення стабільного попиту на гроші з боку суспільства);

2. Валютне таргетування (передбачає підтримання стабільності обмінного курсу національної валюти відносно певної іноземн6ої валюти або кошика валют);

3. Інфляційне таргетування (означає обрання певного рівня інфляції, який необхідно утримувати за допомогою засобів монетарної політики) [2].

Однак за низького рівня дієвості основних інструментів монетарної політики, доволі передчасними видаються заклики провідних науковців та й самого Національного банку України щодо необхідності переходу до режиму інфляційного таргетування. Як зазначається в Основних засадах грошово-кредитної політики 2007 року, у перспективі Нацбанк орієнтується на необхідність поступового переходу до монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності, тобто до інфляційного таргетування (до речі, така необхідність проголошується Нацбанком мало не щороку) [1, с. 10].

Насправді перехід до політики таргетування інфляції на сьогодні практично неможливий через значну роль регульованих цін , які перебувають за межами впливу НБУ у формуванні індексу споживчих цін, у зв'язку з чим планові показники інфляції, як правило, не виконуються.

У 2007 році плановий показник інфляції, який згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" мав становити 7,5%, було перевищено на 6,7 процентного пункту, і фактично він сягнув рівня 14,2% значною мірою через подорожчання продуктів харчування (20,2%) [3, 4]

Таким чином, доходимо висновку, що НБУ нині не може і не повинен відмовлятися від політики керованого плавання валютного курсу з низки причин:

1. може істотно зміцніти гривня, що негативно позначиться на стані вітчизняної промисловості;

2. різка відмова від керованого плавання може зумовити зміну привабливості активів, номінованих в іноземній валюті;

3. коливання обмінного курсу негативно позначаться на динаміці внутрішніх цін через вплив імпортованої інфляції. [1, с. 14]

Тому на даному етапі суспільного розвитку НБУ, на мою думку, не повинен відмовлятися від валютного таргетування власне як від режиму монетарної політики. Попри всі недоліки фіксованих валютних курсів, вони залишаються одним із засадничих елементів світової валютної системи.

Для остаточного подолання кризових явищ в економіці має бути реалізація низки заходів, спрямованих передусім на забезпечення кардинальних змін у структурі господарства.

Сучасна стратегія монетарної політики Національного банку України попри збереження своєї гнучкості має бути спрямована на підтримання валютно-курсової стабільності як основи ефективної організації грошового обігу в країні. А задля досягнення реального зростання виробництва ї відповідно мінімізації рівня безробіття необхідно водночас зі структурними реформами поступово впроваджувати заходи щодо лібералізації кредитних відносин центрального банку з комерційними банківськими установами з метою полегшення доступу суб'єктам господарювання до кредитних ресурсів, що в загальному підсумку стимулюватиме економічне зростання. Це могло б стати одним із факторів подолання кризових явищ та успішного завершення ринкових трансформаційних процесів у суспільстві.

Політика "дорогих" грошей

Реструктивна (спрямована на обмеження розширення грошової пропозиції) політика "дорогих" грошей передбачає високий рівень відсоткових ставок і традиційно розглядається як засіб придушення інфляції.

Під час кризи вибір такої політики може бути обумовлений завданнями підтримки стабільного обмінного курсу національної валюти і скорочення попиту на іноземну валюту, а так само утримання і зниження рівня інфляції.

Реалізація політики "дорогих" грошей включає в себе підвищення (або зниження) рівня відсоткових ставок по наданих НБУ і урядом фінансових ресурсів, а також обмеження щодо розширення грошової пропозиції. Наслідки від реалізації такої політики можуть бути різними.

Позитивні наслідки:

стимулювання заощаджень нефінансового сектора (внаслідок зростання процентних ставок по депозитах і стабілізації інфляційних і девальваційних очікувань);

селекція підприємств по ефективності (дорогий банківський кредит зможуть залучати лише підприємства, ефективні сьогодні).

Негативні наслідки:

скорочення обсягів кредитування і посилення спаду в економіці;

зростання витрат, пов'язаних з подорожчанням обслуговування банківських кредитів, і провокування інфляції витрат;

зниження стійкості банківської системи;

погіршення ситуації з "поганими" боргами.

Очікувані результати:

зростання заощаджень населення;

зниження темпів зростання кредитування;

збереження рівня інфляції за рахунок девальвації, інфляційних очікувань, премій за ризик (інфляція не виросте, але й не знизиться);

збільшення числа дефолтів за внутрішніми та зовнішніми позиками;

скорочення попиту і зниження обсягів виробництва;

падіння інвестиційної активності;

зростання числа банкрутств підприємств і банків.

В цілому політика "дорогих" грошей може дозволити зберегти курс національної валюти в оголошеному коридорі і утримати інфляцію в межах 20%. Крім того, вона дасть можливість знизити розрив між кредитами та заощадженнями нефінансового сектора.

Реальний сектор економіки в умовах проведення політики "дорогих" грошей буде відчувати зростаючий кредитний голод. Лише незначна частина ефективних сьогодні підприємств зможуть скористатися банківським кредитом. Нові рівні рентабельності будуть свідчити про зниження здатності до виживання і про погіршення перспектив промислових виробництв в період проведення політики "дорогих" грошей, а також про відсутність державних програм їх підтримки.

Політика "дорогих" грошей як ринковий механізм селекції ефективно і коректно працює в стійкій економіці, яка в помірному ступені залежить від зовнішніх ризиків, стабільних темпів зростання, в умовах поступального (без різких сплесків) розширення інвестицій. Оздоровити структурно розбалансовану українську промисловість в період проведення політики "дорогих" грошей буде можливо тільки з використанням цільових державних програм.

43. Політика "дешевих" грошей

Експансіоністська (спрямована на збільшення загальної пропозиції грошей в економіці) політика "дешевих" грошей, що спирається на низькі процентні ставки, традиційно використовується для зниження (або обмеження росту) безробіття в умовах рецесії.

Сьогодні вибір політики "дешевих" грошей може бути обумовлений наступними завданнями:

стимулювання внутрішнього попиту і виробництва (у тому числі підтримки рівня зайнятості);

забезпечення стабільності банківської системи.

Позитивними наслідками цієї політики можуть стати:

мінімізація спаду виробництва;

підтримка рівня зайнятості;

стабільність (почасти тимчасова) банківської системи.

До її негативних наслідків можна зарахувати:

збереження загрози девальвації рубля;

високі ризики прискорення інфляції;

консервація структурних диспропорцій.

Можливі результати в поточному році:

розширення попиту знизить темпи падіння виробництва;

вирішення проблеми "поганих" боргів буде перенесено на наступні роки;

збережеться висока інфляція;

продовжиться зниження курсу національної валюти;

відбудеться різке скорочення державних ресурсів;

збережеться проблема низької ефективності та конкурентоспроможності російських підприємств і банків.

Додатково можна відзначити, що ключовим питанням проведення політики "дешевих" грошей є їх джерело. З'являються підстави очікувати швидкого вичерпання державних резервів. Тоді основними джерелами пропозиції грошей будуть емісійне рефінансування банківської системи і грошова емісія під випуск державних цінних паперів, що представляє високі ризики для фінансової стабільності.

Основними завданнями економічної політики є подолання фінансової кризи і вирішення накопичених структурних проблем, які ускладнюються відсутністю ефективних державних інститутів і кадрів, здатних ефективно управляти в кризовий період (з урахуванням того факту, що вільними фінансовими ресурсами володіє держава).

Політика "дорогих" грошей передбачає збереження фінансової стабільності та селекцію підприємств за критерієм ефективності. Однак існує значна частина підприємств (які мають стратегічний інтерес, системоутворюючих, які проводять модернізацію і пов'язаних з імпортом в своєму виробничому циклі), яким банківський кредит буде недоступний. Тому така політика повинна супроводжуватися вибірковим субсидуванням процентних ставок, податковими пільгами, прямим державним фінансуванням. Між тим, саме вибір напрямків підтримки реального сектора ускладнюється інституціональним та кадровим кризою.

Політика "дешевих" грошей включає в себе розширення попиту і збільшення виробничої активності, проте провокує інфляцію і девальвацію. Реалізація цієї політики передбачає зростання всіх секторів економіки без селекції їх ефективності , що консервує накопичені за роки економічного зростання проблеми і диспропорції. Політика "дешевих" грошей має супроводжуватися посиленням валютного контролю та контролю за витрачанням державних ресурсів. Основною загрозою при її реалізації є обмеженість державних резервів. Після їх вичерпання політика "дешевих" грошей буде реалізовуватися вже за рахунок грошової емісії та зовнішніх запозичень. Додатково, з метою уникнення інфляційного "перегріву" необхідно розвивати ринок державних цінних паперів, що дозволяють стерилізувати надлишкову ліквідність.

44. Функції макроекономіки як навчальної дисципліни. Модель рівноваги національного ринку

Функції макроекономіки. Функції макроекономіки - це ті завдання, що розв'язуються у процесі дослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна).

Макроекономіка виконує такі функції:

· теоретико-пізнавальну;

· прикладну (практичну);

· світоглядну (формування сучасного економічного мислення та економічної культури).

Всі функції макроекономіки органічно взаємозв'язані. Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб повніше забезпечити вивчення власне макроекономічної теорії. Знання макроекономіки створює фундамент, на якому може будуватися вивчення багатьох прикладних економічних дисциплін.

Макроекономіка має безпосереднє прикладне значення. Майбутній спеціаліст повинен навчитися аналізувати суть державної економічної політики, напрями, шляхи та методи її реалізації. І головне, вміти ефективно розробляти й втілювати у життя стратегію і тактику діяльності своєї фірми (підприємства) на мікроекономічному рівні в умовах певного зовнішнього середовища, особливості якого визначаються макроекономічними факторами.

Важлива функція макроекономіки - її світоглядна функція. Цю функцію вона виконує на основі вироблення у майбутніх економістів-професіоналів сучасного економічного мислення. Глибоке і системне вивчення основних понять і механізмів функціонування національної економіки сприяє формуванню економічної культури студентів.

Моделі макроекономічної рівноваги товарного ринку - "Витрати-випуск", "Вилучення - ін'єкції". Графічна інтерпретація та економічні пояснення.

За методом "видатки-випуск" рівнов. ВВП - це такий обсяг вир-ва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді.

Тобто, при рівнов. ВВП сукупна к-ть вироблених товарів дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних). Економіка постійно тяжіє до рівноваги. Це означає, що у випадку, коли сукупні витрати перевищують ВВП і відбув. незаплановане зменшення товар. запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати вир-во до рівня сукуп. витрат, якщо навпаки, сукуп. витрати менші від ВВП і відбув. незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати вир-во до рівня сукуп. витрат.

Аналіз рівнов. ВВП можна здійснити за допомогою граф. моделі "видатки-випуск" (Кейнсіанський хрест).

Рис. 8

Горизонт. вісь - ВВП (Y), вертикальна - факт. сукуп. витрати (Е), бісектриса - ситуація, коли факт. і заплановані сукуп. витрати збігаються. Перетин ліній факт. і заплан. сукуп. витрат

Сукупний попит AD представлений плановими витратами -- сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на купівлю товарів та оплату послуг:

Еp =AD = С + І.

Сукупна пропозиція АS представлена фактичними витратами

Еf=AS= Y.

Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Якщо сукупні витрати менші за дохід (Ep< Ef), то відбувається непланове зростання інвестицій у товарні запаси і виробництво матиме тенденцію до спаду, оскільки економіка постійно прагне досягти рівноваги. Якщо сукупні виграти перевищують дохід Ep>Ef), то відбувається непланове зменшення інвестицій у товарні запаси і виробництво виявлятиме тенденцію до зростання. Якщо сукупні витрати дорівнюють доходу (Ер = Еf), то непланові інвестиції дорівнюють нулю.

Знак "+" -- це незаплановане зростання інвестицій у товарно-матеріальні запаси - приріст;

Знак "-" -- це незаплановане зменшення інвестицій у товарно-матеріальні запаси -зменшення.

Бісектриса означає, що фактичні і планові сукупні витрати збігаються.

У точці А, де дохід дорівнює плановим витратам, досягається рівність між плановими та фактичними інвестиціями та заощадженнями, тобто встановлюється макроекономічна рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y1 > Y*, це означає, що фірми виробляють більше товарів, ніж можуть купити покупці (AD < AS). Різниця між ними є нереалізованою продукцією, що викликає зростання товарно-матеріальних запасів (ТМЗ). Це примушує фірми скорочувати виробництво, зайнятість, що в результаті зменшує дохід. Поступово Y, зменшується до Y*, і досягається рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y2 < Y*, це означає, що фірми виробляють менше товарів, ніж їх готові придбати покупці (AD > AS). Попит зростає за рахунок непланового скорочення ТМЗ фірм, що зумовлює тенденцію зростання виробництва і зайнятості. ВВП поступово зростає від Y2 до Y*, і знову досягається рівновага: сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції (AD=AS).

В основі методу "вилучення -- ін'єкції" лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або ін'єкції (збільшення видатків). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін'єкції здійснюються в формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Економічна рівновага існує лише за умов, коли вилучення дорівнюють ін'єкціям. У спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а ін'єкції -- лише у формі інвестицій. За цих умов модель економічної рівноваги виглядає так:

S = І,

де І -- заплановані інвестиції.

Рис. 9

Якщо S < Ip, обсяг ВВП буде нижчим за рівноважний рівень (Y<Y*).

Якщо S > Ip, обсяг ВВП перевищуватиме рівноважний рівень (Y>Y*).

Якщо S=Ip, обсяг ВВП збігатиметься з рівноважним рівнем (Y=Y*).

S = Ір означає, що вилучення засобів виробництва на заощадження повністю компенсуються ін'єкціями інвестицій.

У точці рівноваги А домогосподарства мають намір заощадити стільки ж, скільки підприємці бажають інвестувати.

Якщо фактичний дохід перевищує рівноважний рівень, має місце тенденція до скорочення виробництва:

Yf > Y*.



Якщо фактичний дохід менший за рівноважний рівень, спостерігається тенденція до зростання виробництва:

Yf< Y*.

45. Функції НБУ. Грошові агрегати

Згідно з чинним законодавством, за Національним банком України закріплено виконання значної кількості функцій (зокрема, Закон України "Про Національний банк України" визначає 19 функцій). Ключовими серед них е такі функції НБУ (рис. 10):

Рис. 10

Розглянемо детальніше наведені функції НБУ.

Основним завданням НБУ як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці -- гривні. Національний банк веде Книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Функція НБУ як емісійного центру полягає в тому, що йому належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір. Тепер, із введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу, Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей.

На Національний банк України покладено функцію банківського нагляду і контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, нормативних актів Національного банку та економічних нормативів. Головною метою банківського нагляду і контролю є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Виконуючи функцію банку банків. Національний банк України з метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей надає банкам кредити, які використовують для задоволення тимчасових потреб банків і потреб, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки України.

Структура грошової маси в України

Грошові агрегати	Склад грошового агрегату
МО	готівкові гроші поза банками
М1	МО + кошти на розрахункових та поточних рахунках
М2	М1+строкові депозити
МЗ	М2+ кошти клієнтів за трастовими операціями банків

46. Характеристика грошового, інвестиційного мультиплікатори, акселератор

Мультиплікатор -- це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.

Уперше поняття мультиплікатора було введено в економічну теорію англійським економістом Каном у 1931 р. Кан відмічав, що збільшення державних витрат на громадські роботи приводить до мультиплікативного (у багато разів більшого) ефекту зайнятості. Далі теорію мультиплікатора всебічно розвинув Кейнс у 30-ті роки, зв'язуючи зміни інвестицій зі зміною доходів.

Економічна суть мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

МІ = ,

де МІ -- мультиплікатор інвестицій;ВВП -- зміна ВВП;

ВІп -- початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

по-перше, будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;

по-друге, будь-яка зміна доходу зумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;

по-третє, споживання, яке випливає з доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.

Отже, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченний ланцюг вторинних споживчих витрат, котрі зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Мультиплікатор і гранична схильність до заощаджень обернено залежні. Чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більші чергові витрати в кожному діловому циклі й більший мультиплікатор:

МІ = .

Отже, можна зробити такі висновки:

1) чим вища c`, тим більший мультиплікатор, і навпаки;

2) мультиплікатор знаходиться в оберненій залежності від з`.

Чим вища з`, тим нижчий мультиплікатор.

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називається грошовим мультиплікатором, або мультиплікатором грошової бази (т):

Він показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю.

Акселератор -- це коефіцієнт, що характеризує зв'язок між зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями. Визначення цього коефіцієнта можна здійснити за допомогою такої формули:

де А -- акселератор;

АЧ1 -- приріст чистих інвестицій;

АД -- приріст доходу (споживання).



47. Характеристика моделі рівноваги витрати - випуск, вилучення-ін'єкції, інвестиційний мультиплікатор

За методом "видатки-випуск" рівнов. ВВП - це такий обсяг вир-ва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Тобто, при рівнов. ВВП сукупна к-ть вироблених товарів дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних).

Економіка постійно тяжіє до рівноваги. Це означає, що у випадку, коли сукупні витрати перевищують ВВП і відбув. незаплановане зменшення товар. запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати вир-во до рівня сукуп. витрат, якщо навпаки, сукуп. витрати менші від ВВП і відбув. незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати вир-во до рівня сукуп. витрат.

Аналіз рівнов. ВВП можна здійснити за допомогою граф. моделі "видатки-випуск" (Кейнсіанський хрест).

Рис. 11

Горизонт. вісь - ВВП (Y), вертикальна - факт. сукуп. витрати (Е), бісектриса - ситуація, коли факт. і заплановані сукуп. витрати збігаються. Перетин ліній факт. і заплан. сукуп. Витрат.

Сукупний попит AD представлений плановими витратами -- сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на купівлю товарів та оплату послуг:

Еp =AD = С + І.

Сукупна пропозиція АS представлена фактичними витратами

Еf=AS= Y.

Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Якщо сукупні витрати менші за дохід (Ep< Ef), то відбувається непланове зростання інвестицій у товарні запаси і виробництво матиме тенденцію до спаду, оскільки економіка постійно прагне досягти рівноваги. Якщо сукупні виграти перевищують дохід Ep>Ef), то відбувається непланове зменшення інвестицій у товарні запаси і виробництво виявлятиме тенденцію до зростання. Якщо сукупні витрати дорівнюють доходу (Ер = Еf), то непланові інвестиції дорівнюють нулю.

Знак "+" -- це незаплановане зростання інвестицій у товарно-матеріальні запаси - приріст;

Знак "-" -- це незаплановане зменшення інвестицій у товарно-матеріальні запаси -зменшення.

Бісектриса означає, що фактичні і планові сукупні витрати збігаються.

У точці А, де дохід дорівнює плановим витратам, досягається рівність між плановими та фактичними інвестиціями та заощадженнями, тобто встановлюється макроекономічна рівновага.

...