Оптимізація участі національної економіки у світовому ринку туристичних послуг в умовах його регіональної трансформації та глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується домінуванням сфери послуг як у структурі національного виробництва більшості країн світу, так і у системі міжнародних економічних відносин. Це свідчить, з одного боку, про формування економік нового типу, а з іншого - про перехід до наступного ступеня розвитку світового співтовариства - постіндустріального типу суспільства, що характеризується провідними позиціями послуг та інформаційних технологій у системі створення валового національного продукту, зовнішньої торгівлі окремих країн та відповідно міжнародної торгівлі в цілому. Серед основних видів послуг найбільш високі показники розвитку спостерігаються у сфері міжнародного туризму.

За попередніми прогнозами Всесвітньої туристської організації, незважаючи на існуючий ризик економічного спаду через детермінанти туристичного попиту, міжнародний туризм буде продовжувати нарощувати темпи свого розвитку. Однак порівняно із попередніми роками у ХХІ ст. будуть відбуватися значні зміни структури світового ринку туристичних послуг.

Основні положення, що визначають загальні теоретико-методологічні основи міжнародної торгівлі послугами, базуються на концепціях провідних представників економічної думки - Р. Вернона, С. Ліндера, Б. Оліна, М. Портера, Д. Рікардо, П. Самуельсона, А. Сміта, О. Хекшера та інших. Дослідженню особливостей та закономірностей розвитку світового ринку послуг значну увагу приділяють провідні вітчизняні науковці В. Козик, Ю. Макогон, В. Новицький, Є. Савельєв та інші. Питанням розвитку міжнародного туристичного обміну присвячені праці вітчизняних та зарубіжних економістів А. Азара, А. Александрової, М. Ананьєва, Ф. Ашера, А. Гайдук, В. Герасименка, Л. Геншафт, П. Гудзя, М. Жукова, Е. Кадта, В. Кифяка, К. Купера, Л. Левковської, І. Манта, Р. Мілля, А. Моррісона, Т. Ткаченко, Дж. Уолла, В. Цибуха, О. Чудновського, І. Школи. Проблеми розвитку міжнародного туризму в Україні та світі, загальні та спеціальні питання його впливу на національну та світову економіку досліджуються у роботах І. Балабанова, В. Данильчука, І. Школи, А. Дуровича, В. Євдокименка, М. Кабушкіна, В. Квартальнова, Н. Коніщевої, Г. Папіряна, В. Сеніна, В. Сапрунової, Т. Ткаченко, В. Кифяка, В. Федорченка та інших. Разом з тим, недостатньо дослідженими залишаються питання оцінки сучасних процесів, що відбуваються на світовому ринку туристичних послуг у сучасних умовах регіональної трансформації, та дослідження місця та механізму подальшого розвитку українського ринку туристичних послуг.

Метою дослідження є удосконалення теоретико-методичних та науково-практичних рекомендацій щодо оптимізації участі національної економіки у світовому ринку туристичних послуг в умовах його регіональної трансформації та глобалізації.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено та вирішено такі завдання:

· визначити сутність, еволюцію розвитку та види міжнародного туризму як особливого виду послуг у сучасній системі міжнародних економічних відносин;

· дослідити особливості напрямків та шляхів впливу міжнародного туризму на стан національної економіки;

· дослідити сучасні регіональні трансформаційні зрушення українського ринку туристичних послуг та визначити чинники, що їх спричиняють;

· проаналізувати динаміку та визначити основні тенденції і закономірності розвитку туристичного ринку України в сучасних умовах глобалізаційних процесів;

· визначити та обґрунтувати напрями оптимізації участі та місця України у світовому ринку туристичних послуг з урахуванням його структурних зрушень та загальносвітових тенденцій.

Об'єктом дослідження є український ринок туристичних послуг як складова глобального міжнародного туризму.

Предметом дослідження є організаційні засади, методичні та практичні аспекти механізму розвитку та визначення місця українського ринку туристичних послуг у сучасних умовах міжнародних трансформаційних процесів.

Методи дослідження

Теоретичною та методологічною основою дипломної роботи виступають положення теорії міжнародної економіки, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених у сфері дослідження міжнародної торгівлі туристичними послугами. У процесі дослідження використано: діалектичний метод і загальнонаукові методи пізнання:

метод теоретичного узагальнення, системного аналізу та синтезу (для дослідження сутності міжнародного туризму та світового ринку туристичних послуг, закономірностей функціонування світового і національного туристичного ринків, а також їх впливу на економічний розвиток країн);

порівняльного аналізу (для оцінки розвитку туристичної сфери залежно від соціально-економічного рівня розвитку країни та визначення конкурентних переваг національної туристичної галузі, а також для характеристики сучасних моделей регулювання міжнародного туризму);

групування та класифікації (для дослідження особливостей організації туристичного ринку);

структурний метод, статистичні та математичні методи (для аналізу тенденцій розвитку світового і національного ринку туристичних послуг).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в поглибленні й розвитку теоретичних і науково-методичних принципів формування українського ринку туристичних послуг, визначення його місця в міжнародному туризмі, проблем та перспектив його розвитку, визначені наявних та стримуючих факторів конкурентоспроможності національного туристського продукту України, використання якого дозволить оптимізувати механізм участі та місця країни у світовому ринку туристичних послуг на мікро- та макрорівнях, а також в розробці науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму його розвитку в умовах трансформації світового господарства.



Розділ 1. Теоретико-методичні основи розвитку міжнародного туристського ринку

1.1 Історія та сутність розвитку міжнародного туризму

Передісторія туризму - період розвитку туризму до початку XIX ст. включає наступні етапи розвитку:

1. Античний туризм - основними мотивами подорожей були освіта, паломництво, торгівля, лікування, спортивні змагання. Розквіт цього туризму був пов'язаний головним чином з Давньою Грецією і Римом: масовий характер в ті часи носили подорожі в релігійних цілях, наприклад, подорожі в Олімпію, пов'язані зі святом на честь Зевса, які проходили кожні 4 роки, починаючи з VII ст. до н.е. Іншою формою туристських подорожей були виїзди в лікувальні місцевості, при мінеральних джерелах, або поблизу святих місць, зводилися об'єкти на зразок сучасних санаторіїв, а лікувальні місця славилися великим комфортом послуг і різноманітністю розваг, крім місць лікування римляни охоче проводили час в горах і біля моря. Вже в стародавньому Римі відзначається двохсезонність туристських виїздів.

2. Туризм середніх століть - основними мотивами подорожей були релігійний туризм, освіта, аристократичні відносини. Середньовіччя відрізнялося значним уповільненням туристського руху, і тільки в VII і VIII ст. н.е. були відновлені активні подорожі в релігійних цілях, поряд з подорожами в релігійних цілях, все більше зазначалося поїздок політичного характеру, особливо вживаються офіційними посланцями глав держав. Розвиток науки і пов'язана з цим організація університетів призвели до появи в Європі подорожей студентів(починаючи з XIII ст.).

3. Туризм нового часу - основні тенденції відпочинку визначила промислова революція.

Міжнародний туризм бере свій початок у середині XIX ст., тобто з часу зміцнення капіталістичного ладу в найбільш розвинених країнах світу. Міжнародний туризм розвивається в тісному взаємозв'язку з іншими сторонами міжнародного життя і реагує не тільки на загальне політичне й економічне становище в світі, але і в окремих країнах. Цим пояснюється нерівномірність розвитку туризму в різні роки.

Стати самостійним і звичайним видом подорожей туризм зміг лише на певному щаблі розвитку суспільних відносин, на базі високорозвиненої і сталого економічного, політичного та культурного спілкування між народами. Це співпадає з періодом формування міжнародного ринку, зростання міжнародної торгівлі і появи засобів транспорту.

Колискою туризму стала Європа, на її частку доводиться майже 2/3 кількості іноземних туристів, таку ж частку в світовому туристському потоці складають європейці, які, як правило, мало виїжджають за межі континенту.

Оскільки кожному туристському району необхідно було забезпечити прийом, розміщення та харчування пасажирів - туристів, з'явилася потреба в будівництві туристських об'єктів, що зводилися залізничними управліннями, які взяли на себе фінансування, рекламу та створення фірм, обслуговуючих подорожуючих.

Однією з перших країн, в якій перемогла буржуазна революція, і почав розвиватися капіталізм, була Англія. Саме тут і утворилися перші туристські організації, що розвинули свою діяльність спочатку всередині країни, а потім і за її межами.

Першим відомим туристським агентом був англієць Томас Кук, який на пільгових умовах у червні 1841 р. закупив оптом 570 квитків для суспільства тверезості на турпоїздку з Лейстера в Лафборо поїздом.

Цій події в більшій мірі сприяв промисловий переворот та пов'язані з ним зростання рухливості населення і поява масового транспортного засобу - залізних доріг. Т. Кук почав активно використовувати можливості, що відкрилися. Коли в 1851 р. у Лондоні відбулася перша Міжнародна промислова виставка, тільки з Йоркшира ним була організована відправка 165 тис. відвідувачів. У 1854 р. в Англії видається перший довідник по готелях, адресований мандрівникам і туристам. В ньому було вказано близько 8 тис. готелів.

Активний розвиток туристського бізнесу всередині країни спонукало Т. Кука до організації закордонних поїздок. Перша з них була здійснена до Франції в 1855 р., та як у Парижі розпочала свою роботу Всесвітня виставка. З 1856 р. він починає організовувати туристичні подорожі в інші європейські держави.

У 50-70 роках англійці становили більшу частину іноземних туристів, які відвідували Європу. Велику роль у розвитку туризму в Європі у другій половині Х-IX в. зіграло збільшення протяжності залізниць. У 1888 р. на європейському континенті побувало вже 500 тис. туристів з Англії.

З середини 60-х років починає розвиватися туризм між Англією і США. Заслуга тут також належить Т. Куку, який в 1865 р. організував турпоїздки і з Америки в Англію і з Англії в Америку. У 1866 р. перші групи англійських туристів відвідали США.

З 1867 р. починаються морські туристські подорожі Кука. Не обмежуючись укладанням договорів з залізничними та пароплавними компаніями, власниками готелів і ресторанів, суспільство уважно вивчало попит, складало маршрути поїздок і програми перебування.

Новий бізнес зацікавив багатьох підприємців. Слідом за фірмою Т. Кука в Англії виникають туристські організації Треймза і сера Генрі Ланна, утворюються Велосипедний туристський клуб, політехнічна туристська асоціація, Кооперативна асоціація відпочинку і т.д. Трохи пізніше туристські фірми та агентства з'являються у Франції, Італії, Швейцарії та інших країнах європейського континенту. У 1885 р. В Петербурзі починає свою діяльність перша туристська компанія Л. Ліпсона.

Про розвиток туризму в Росії в той час слід сказати особливо. У другій половині XIX ст. Велика увага тут приділяється екскурсійної діяльності. У цей період отримують широку популярність: Товариство любителів природознавства, яке мало свої філії в ряді міст імперії, в тому числі і в таких, як Петербург, Москва, Казань, Тіфліс, Єкатеринбург; Кримський гірський клуб, Діяв в Одесі; Кавказьке гірське суспільство, яке перебувало в П'ятигорську. Починаючи з 1899 р. в Москві при Педагогічному суспільстві працювала комісія з організації загальноосвітніх екскурсій для учнів.

Розвиток екскурсійної діяльності супроводжувалося відкриттям різних виставок, музеїв, історичних і культурних пам'яток.

Незважаючи на елітарний характер і певну роз'єднаність у діяльності, ці організації відіграли важливу позитивну роль у залученні молоді до пізнання історичних, культурних і природних пам'яток.

Друга половина XIX ст. в Росії ознаменувалися поширенням гірського туризму. Кримський гірський клуб, що утворився в 1890 р. в Одесі, відкриває свої філії в Ялті і Севастополі.

Поширення піших походів і велосипедних прогулянок, гірських сходжень та екскурсій, увагу, яка приділялася туризму з боку багатьох навчальних закладів, наукових та професійних товариств, прагнення російської інтелігенції використовувати туризм та екскурсійну діяльність для освіти народу все це сформувало необхідні передумови для об'єднання любителів туризму в спеціалізовані організації. У 1895 р. створюється Російське суспільство туристів, в 1901 р. - Російське гірське товариство. Ці дві організації, що виникли на рубежі століть, до жовтня 1917 р. було провідними туристичними організаціями Росії.

Слід підкреслити, що туризм в Російській імперії в цілому не був масовим, так як у країні був досить високий відсоток бідного й безграмотного населення.

Досягнення в галузі транспорту на початку ХХ ст. відбилися і на розвитку туризму. Для подорожей та екскурсій використовувалися залізні дороги, пароплави, а декілька і автомобільний транспорт. Швидкість, дальність, комфортність пересувань постійно зростали.

Морський транспорт теж вдосконалювався. Збільшувалися водотоннажність, швидкість, підвищувалася комфортабельність кораблів, поліпшувалася їх технічна оснащеність.

Настільки швидкий розвиток судноплавства супроводжувалося збільшенням числа американських туристів.

Перша світова війна 1914-1918 рр.. вкрай негативно відбилася на розвитку міжнародних туристських зв'язків. Можна з упевненістю сказати, що в цей період туризм призупинив свою діяльність. Однак слід зазначити, що військові потреби привели до вдосконалення як залізничного, так і автомобільного транспорту, крім того, для перевезень людей почала використовуватися і авіація.

Закінчення першої світової війни поклало початок новому етапу в розвитку міжнародного туризму. Перш за все це пов'язано із зрослою роллю США на світовій арені й активізацією американського капіталу в Європі. Приплив американців у західноєвропейські країни в цей час значно збільшується і перевершує число англійських туристів. Досить швидко обсяг міжнародного туризму і подорожей досяг передвоєнного рівня, а через три-чотири роки перевершив його в більшості держав.

У 20-ті роки значно розширюється географічний простір іноземного туризму. Так, до війни велика частина туристів прямувала до Італії і Швейцарії, а після її закінчення практично всі держави Європи опинилися залученими в сферу туризму.

У 1925 р. в Гаазі відбувся перший конгрес Міжнародного союзу офіційних організацій з пропаганди туризму. У ньому взяли активну участь представітелі14 європейських країн. Серйозним чинником, що вплинув на розвиток туризму в 20-30 роки, стало бурхливий розвиток нових видів транспорту - автомобільного та авіаційного.

Однак цей же період характеризується низкою чинників, які досить негативно позначилися на міжнародному туризмі, багато в чому затримали його подальший розвиток.

Це, перш за все світова економічна криза 1929-1933 рр.. до 1932 р. кількість іноземних туристів, які побували в Англії, скоротилося до рівня початку 20-х років.

Іншою важливою причиною, яка уповільнила темпи зростання іноземного туризму в 30-і роки, стало загострення політичної обстановки в Європі у зв'язку з приходом до влади в Німеччині нацистської партії Гітлера і підготовкою Німеччини до війни.

У зв'язку з цим фактором треба сказати про досить специфічної особливості іноземного туризму як масової форми спілкування людей.

При загостренні міжнародної обстановки іноземний туризм привертає увагу різних спецслужб і розвідувальних органів як каналу для збору інформації, а також для проведення політичної та підривної роботи.

Друга світова війна різко скоротила обсяг міжнародного туризму. Радість перемоги над фашизмом була затьмарена горем втрат, крім того, багато міст Європи лежали в руїнах. Необхідно було відновлювати зруйновані готелі, бази, дороги, електростанції, вокзали і т.д. в перші післявоєнні роки гостро відчувався дефіцит грошових коштів, паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, кваліфікованих кадрів.

Тільки через кілька років після закінчення другої світової війни міжнародний туризм у Європі почав відроджуватися. Довоєнний рівень був досягнутий наприкінці 40-х років. У цей період туристські обміни і подорожі одержали широкий розвиток у США і Канаді. Успішно розвивався туризм у Мексиці, Панамі, на Кубі (основну частину туристів складали американці). У 1950 р. загальне число іноземних туристів, зареєстроване в усьому світі, початок перевищувати довоєнний рівень і досягло 25 млн. чоловік.

Необхідність розвитку через міжнародні туристські зв'язки відносин між державами в політичних, економічних, соціальних і культурних аспектах ще в 20-х роках нашого століття висунула на порядок денний питання про узгодження в цьому напрямку спільних дій між національними туристськими і транспортними організаціями різних країн. Так, в 1925 р. був створений Міжнародний конгрес офіційних асоціацій пропаганди туризму (МКОАПТ), у 1927 р. - Міжнародний конгрес офіційних туристських організацій (МКОТО), а в 1930 р. було засновано Міжнародний союз організацій та пропаганди туризму (МСОТО).

До цього часу міжнародний туризм, постійно розвиваючись і вдосконалюючись, вже зумів практично перейти від індивідуальних форм до організованих. Це вимагало формування більш досконалої організаційної структури по керівництву світовим туризмом.

50-і роки ознаменувалися підйомом міжнародного туризму. До 1960 р. число туристів, що виїжджають за кордон, досягла 71 млн. чоловік, тобто зросла майже в три рази.

Період з 1961 по 1970 р. супроводжувався подальшим підйомом туристського бізнесу, про що наочно свідчить збільшення кількості іноземних туристів, число яких в 1971 р. досягло 168,4 млн. чоловік.

Зростання значення іноземного туризму в зовнішньополітичній і зовнішньоекономічній діяльності багатьох держав привів до того, що Організація Об'єднаних Націй та її спеціалізовані органи почали більше уваги приділяти цій швидко розвивається сфері міжнародного співробітництва. Так, в 1963 р. в Римі була проведена I Конференція ООН по туризму і подорожам. На ній було розглянуто широкий спектр проблем, що стосуються туризму, та вироблені рекомендації, які сприяють прискореному розвитку цієї форми спілкування людей.

Важливим підсумком Римської конференції стало прийняття офіційного визначення таких понять, як «тимчасовий відвідувач», «турист»,

«Екскурсант», що необхідно, зокрема, для забезпечення певної уніфікації та аналізу статистичного обліку туризму. Увага в роботі конференції було приділено і питанням, які пов'язані зі спрощенням прикордонних і митних формальностей, процедур.

Були порушені і такі питання, як загальний напрямок розвитку туризму, формування для задоволення його все зростаючих запитів відповідної матеріальної бази, системи підготовки кваліфікованих кадрів, а також допомога країнам, що розвиваються у створенні індустрії туризму.

У 1969 р. відповідно до резолюції Генеральної асамблеї ООН неурядова організація МСОТО була реорганізована в міжурядову Всесвітню туристську організацію (ВТО). Цей факт з'явився свідченням загального визнання не лише економічного, соціального, культурного, а й політичного значення міжнародного туризму.

ВТО - міжнародна організація спеціальної компетенції відповідно до ст. 1 свого Статуту відноситься до категорії організацій міжурядового характеру.

Вся діяльність ВТО спрямована на здійснення міжнародного співробітництва держав у сфері туризму і повністю відповідає принципам сучасного права.

Головна мета ВТО полягає в заохоченні і розвитку туризму з тим, щоб внести внесок в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, прогрес і загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії.

80-х років передував період туристичного підйому. За 30 років число учасників міжнародних туристських зв'язків зросла в 11 разів.

Туризм до цього часу отримав розвиток у всьому світі, проте в різних регіонах його зростання було неоднаковим. Збільшення обсягів міжнародного туристичного обміну в Європі, Африці і Латинській Америці було на рівні середньосвітових показників, а в країнах Близького Сходу воно перевищило їх більш ніж в 3 рази, в країнах Південної Азії - більш ніж у 5 разів, у східній Азії - більш ніж 10 разів.

У 80 роки держави Європи і Північної Америки залишилися на лідируючих позиціях, як по прийому іноземних туристів, так і по відправці громадян за кордон. У число країн, які були «постачальниками» туристів, увійшли Японія і Австралія. Держави Північної Африки і Азії стали головними конкурентами південно-європейських країн Середземномор'я, так як вони пропонували туристський продукт (море-сонце-пляж) за більш доступними цінами.

У нашій країні та інших соціалістичних країнах у період 1985-1992 рр.. відбулися важливі демократичні зміни, процеси політичної демократизації, становлення ринкових відносин.

Зовнішньополітичний курс радянського керівництва на закінчення «холодної війни» і припинення конфронтації із Заходом, гасла «гласність» і «перебудова» викликали широкий інтерес з боку міжнародної громадськості, що не сповільнило відіб'ється і на такий сфері міжнародних відносин, як туризм.

У 80-ті роки міжнародний туризм став важливою частиною міжнародних економічних зв'язків. У цей час спостерігається зростання доходів від міжнародного туристського обміну.

Сформувалася тенденція до зміни структури туристського попиту, світовий туристичний ринок став більш різноманітним. Можна з упевненістю сказати про його поділі на три частини: молодіжний туризм, дорослий туризм, туризм для людей похилого віку («туризм третього віку»).

У цей період велике значення для розвитку туризму мав зріст міського населення індустріальних країн Заходу. Це сприяло збільшенню обсягів як внутрішнього, так і міжнародного туризму.

У соціальному аспекті для кінця ХХ ст. характерно підвищення попиту на туристичні послуги з боку тих верств населення, чиї доходи є середніми або навіть невисокими.

Таким чином, можна сказати і про зміну структури туристичного попиту.

У ці роки збільшився відсоток групового туризму, так як вартість туру нижче за рахунок знижок за групове послуги, передбачені готельними підприємствами, та пільгових тарифів на транспорті.

Таким чином слід визначити туризм як різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Це галузь економіки, яка останнім часом розвивається досить швидкими темпами, передбачає активний розвиток цієї галузі і в майбутньому.

Основними групами чинників розвитку туризму є такі:

- мотиваційні (психологічні чинники, які впливають на вибір мети подорожі в ті чи інші періоди в певні регіони. Тобто потреби, мотиви, цінності, стереотипи тощо);

- географічні (особливості фізико-, економіко-, політико-географічного положення країн та регіонів, необхідність налагодження зв'язків між ними);

- політичні (стабільна політична ситуація);

- соціальні (демографічні та міграційні процеси, розвиток суспільних відносин);

- розвиток науково-технічного потенціалу;

- екологічні (збереження навколишнього середовища, придатного для проживання та відпочинку людей);

- економічні (розвиток економіки).

Увесь комплекс чинників, що впливають на розвиток міжнародного туристичного бізнесу, можна поділити на дві групи:

- чинники, що діють незалежно від діяльності організацій індустрії туризму (мотиваційні, економічні, політичні, географічні, соціальні, екологічні);

- чинники, що сприяють розвитку туризму, які активно використовують туристичні організації у своїй діяльності (науково-технічний потенціал).

Однак поряд із позитивними чинниками туризм відчув негативний вплив низки різнорідних чинників, серед яких - природні катастрофи, соціальні потрясіння, війни, економічні кризи. Незважаючи на це, з 1950 року (початок регулярного обліку туристичних потоків) не було відзначено жодного значного спаду темпів зростання міжнародного туризму, який за період останніх 15 років зростав щорічно на понад 4% [6].

Для сучасного міжнародного туризму характерна значна територіальна нерівномірність. Вона відбиває різні соціально-економічні рівні країн світу: на економічно розвинені країни припадає 57% туристських прибутків, на країни, що розвиваються, - 30%, на країни з перехідною економікою - 13%. При подібній регіональній структурі туристських прибутків і доходів виділяються п'ять туристських макрорегіонів світу:

1. Європейський (куди включають країни Західної, Північної, Південної, Центральної, Східної Європи, а також держави Східного Середземномор'я - Ізраїль, Кіпр, Туреччину).

2. Американський (включає країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави і території Карибського басейну).

3. Азійсько-Тихоокеанський (включає країни Східної та Південно-Східної Азії, Австралію та Океанію).

4. Африканський (включає країни Африки, крім Єгипту та Лівії).

5. Близькосхідний (включає країни Західної та Південно-Західної Азії, Єгипет, Лівію) [6].

1.2 Основи розвитку світового ринку туристичних послуг

Сьогодні туризм займає провідні позиції у світовій економіці та є однією з найбільш динамічних галузей. Завдяки стрімким темпам росту туризм як галузь вже у першому десятилітті ХХІ сторіччя, навіть не зважаючи на світову кризу, ряд природних катаклізмів та загострення політичних конфліктів, за економічною ефективністю вийшов на лідируюче місце у світі. За оцінкою Всесвітньої туристичної організації (ВТО) туризм займає перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів і послуг. У сфері міжнародного туристичного обміну річний оборот складає понад 2 трлн. дол. США. На туризм припадає 12% загальносвітового національного продукту, 7% світових інвестицій. За валютними надходженнями туризм обійшов експорт нафтопродуктів, телекомунікаційного устаткування, автомобілебудування і всіх інших видів послуг. За даними ВТО, загальна кількість туристів (міжнародних і внутрішніх) з урахуванням екскурсантів становить понад третину населення земної кулі, а прибуток від туризму в світі перевищив 500 млрд. дол. США [1].

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю. Не кажучи вже про те, що “годує" ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше пов'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті прибутку туризм є ще і одним з могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави.

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов'язано зі впливом туризму на економіку окремих країн. У економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості;

міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни;

міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму;

зі зростанням зайнятості в сфері туризму ростуть прибутки населення і підвищується рівень добробуту нації.

Таким чином, на основі дослідження літературних джерел пропонується під міжнародним туризмом розуміти специфічну форму міжнародних соціально-економічних відносин, що виникають між країнами, які виробляють, просувають і споживають туристичні продукти, супутні товари та послуги. Категорію „світовий ринок туристичних послуг” пропонується розглядати як сферу стійких відносин між суб'єктами світового господарства у галузі туризму з приводу виробництва, реалізації, розподілу і споживання туристичних послуг та супутніх товарів. Світовий ринок туристичних послуг можна класифікувати за такими ознаками, як загальноекономічний рівень розвитку країн, роль країни на світовому туристичному ринку та за регіональною приналежністю.

У наш час індустрія туризму є однією з форм міжнародної торгівлі, що найбільш динамічно розвиваються послугами. За останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибуттів іноземних туристів в світі становили 5,1%, валютних надходжень - 14%. Загалом об'єми валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази. Так, згідно з даними всесвітньої туристичної організації, в 1995 році в світі було зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярди доларів (без урахування надходжень від міжнародного транспорту).

За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі. За різними підрахунками, у 2000 році ця галузь вже стала однією з провідних експортних галузей в світі. Сьогодні, завдяки своїй глобалістичній сутності, туристична галузь, на яку зараз припадає 5% світового ВВП, зустрічаючись з новими викликами, такими як економічна криза, атака 11 вересня 2001 р., цунамі в Індійському океані на Різдво 2004 р. та інші природні катаклізми, локальні війни або події «Арабської весни», лише трохи уповільнює темпи розвитку, переорієнтовує туристичні потоки у інші, безпечніші на певний момент часу, регіони і починає новий етап стрімкого розвитку. Так, за даними Всесвітньої туристичної організації ООН (UNWTO) після невеликого спаду у 2009 р., викликаного світовою економічною кризою, у 2010 р. галузь не тільки повернулась на попередні позиції, але й продовжила зростання: кількість міжнародних подорожей у 2010 р. досягла цифри у 939 млн. (проти 917 млн. у 2008 р.), а надходження від міжнародного туризму становили майже 920 млрд. дол. У 2011 р. кількість закордонних туристичних подорожей зросла ще на 4% та досягла 980 млн. А вже у 2013 році перебільшило 1 млрд. осіб.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні чинники:

· економічне зростання і соціальний прогрес призвели до розширення об'єму ділових поїздок і поїздок з пізнавальними цілями;

· вдосконалення всіх видів транспорту здешевило поїздки;

· збільшення числа найманих робітників і службовців в розвинених країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня;

· інтенсифікація труда і отримання трудящими більш тривалих відпусток;

· ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонної формальності.

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є вельми складною системою, міра розвитку якої залежить від міри розвитку економіки країни загалом.

На промислово розвинені країни доводиться понад 60% всіх прибуттів іноземних туристів і 70-75% поїздок, що здійснюються в світі. При цьому на частку ЄС доводиться біля 40% прибуттів туристів і валютних надходжень.

Звичайно, найважливіший чинник, що визначає географію туризму в світі, економічний. З точки зору окупності капіталовкладень туристська індустрія входить в число економічних форвардів, що дають значну величину доданої вартості. Туристські послуги на світовому ринку виступають як “невидимий" товар, характерною особливістю якого є те, що значна частина цих послуг проводиться з мінімальними витратами на місці.

Узагальнюючи діяльність багатьох розвинених країн в сфері туризму, можна визначити основні сучасні тенденції розвитку міжнародного туризму:

· у Європі доведеться витримувати жорстку конкуренцію за прибутки від туризму, яка зажадає від європейської індустрії туризму підвищення якості послуг, що надаються;

· витрати на всі види подорожей і, насамперед, витрати на транспорт, збільшуються швидше, ніж інші статті сімейного бюджету. Подорожі стають більш частими, але менш тривалими, оскільки витрати на одну поїздку знижаються. Загалом же витрати на подорожі зростають за рахунок споживання більш якісного відпочинку;

· число поїздок збільшується за рахунок міжконтинентальних подорожей з Європи в Америку, Азію і Океанію;

· сезонні зміни ринкової кон'юнктури в найближчому майбутньому перестануть бути проблемою для індустрії туризму, оскільки вдалий маркетинг буде сприяти їх вигідному використанню. Для цього буде потрібна активна співпраця між державами і приватними туристськими структурами;

· використання повітряного транспорту розширюється швидше завдяки збільшенню числа зручних прямих рейсів;

· групи, включаючи сімейні, зменшуються і вибирають все більш гнучку програму відпочинку;

· по мірі все більш активного впровадження комп'ютерних систем бронювання зменшуються терміни бронювання;

· активніше за інших подорожують дві вікові групи: люди немолодого віку та молодь;

· буде продовжувати рости попит на туризм, пов'язаних з відвідуванням культурних визначних пам'яток, а також з активним відпочинком;

· стан навколишнього середовища стане одним з домінуючих чинників в залученні туристів, особливо в сільських та прибережних районах;

· маркетингове сегментування ринку стає більш чітко вираженим;

· пропозицію необхідно підстроювати під потреби кожної групи споживачів.

Географія ж міжнародного туризму буде визначатися пріоритетними для туристів чинниками привабливості тих або інших регіонів/країн. Задля розуміння основ розвитку міжнародного туризму в світі необхідно визначити основні чинники зростання привабливості для туристів окремих регіонів світу (див. табл. 1.1).



Таблиця 1.1

Найбільш популярні країни регіону

Регіон	Країни	Чинники зростання привабливості
Південно-американський регіон	Бразілія	1. Широкий розвиток екологічних турів по Амазонії 2. Екзотична природа 3. Сучасна архітектура і дизайн столиці країни
Європейський регіон	Франція Англія Німеччина Фінляндія Швеція	1. Висока концентрація історичних і культурних визначних пам'яток 2. Спрощений візовий режим (можливість широкого спектра комплексних турів) 3. Високий рівень сервісу
Середземно-морський регіон	Кіпр	1. Вигідна система оподаткування 2. Сучасна банківська мережа 3. Добре налагоджена структура телекомунікацій 4. Спрощена процедура створення офшорних компаній (10 днів) 5. Повна конфіденційність, що забезпечується державою у всіх питаннях, що стосуються засновників компаній і банківських рахунків
	Ізраїль	Регіон загалом: 1. Зростання паломницького туризму 2. Наявність широкого спектра оздоровчих центрів 3. Тури по чотирьох морях 4. Наявність молодіжних таборів 5. Зростання ділових зв'язків 6. Розвинена інфраструктура туризму 7. Високий рівень обслуговування 8. Комфортний клімат 9. Велика тривалість туристського сезону 10. Поєднання відпочинку біля моря з оглядом визначних пам'яток
Азіатський регіон	Об'єднані Арабські Емірати	1. Низькі ціни на електроніку і побутову техніку хорошої якості 2. Високий рівень сервісу 3. Мінімальні податки. Практика системи “TAX FREE" 4. Великий досвід каргоперевезень 5. Спрощена система візового режиму Регіон загалом: 1. Екзотична природа і культура 2. Політична стабільність 3. Зручний транзитний шлях для туристів, що летять в Австралію і Океанію 4. Головний напрям “пляжного" відпочинку зимою



Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм потрібно розглядати разом з соціально-економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить до трьох найбільших галузей, поступаючись нафтодобувної промисловості і автомобілебудуванню, питома вага яких в світовому експорті 11% і 8,6% відповідно.

Найбільший розвиток міжнародний туризм отримав в західноєвропейських країнах. Європа посідає провідне місце на туристичному ринку і є найбільш відвідуваним регіоном світу, приймаючи 51% від загального числа міжнародних подорожей і більше ніж у 2 рази перевищуючи показники найближчих конкурентів. Так, у 2012 р. число міжнародних подорожей на європейському туристичному ринку становило 502,8 млн. (для порівняння: кількість подорожей до туристичного регіону, що розвивається найдинамічніше - Азійсько-Тихоокеанського - за цей період склала 216 млн.). Також показово, що серед 10 країн світу, які мають найбільші обсяги міжнародного туризму та отримують від нього найбільші надходження, 6 - це країни Європи (Іспанія, Франція, Італія, Німеччина, Велика Британія та Туреччина), більше того, 5 із них є членами Європейського Союзу. Загалом на країни Європейського Союзу (ЄС-27) припадає 76% від загальноєвропейського обсягу подорожей, а саме - 382,4 млн. [13]. У 2012 р. темпи приросту туристичних показників у Європі в середньому становили 6% (проти 3% у 2011 р.). Найбільше зросли показники в субрегіонах Середземномор'я (8,1%) і Центральної та Східної Європи (7,7%). Найменші темпи зростання - у Західній (2,8%) та Північній Європі (5,2%). Проте абсолютні показники у субрегіоні Західна Європа (158,3 млн. подорожей) поступаються лише Середземноморському субрегіону (182,8 млн. подорожей), тоді як у країнах Центральної та Східної Європи зареєстровано лише 100,8 млн. міжнародних подорожей [13]. Менш 20% подорожей доводиться на Америку, за 20% - на Азію, менше 10% - на Африку та Близький Схід разом взяті.

Всесвітня організація по туризму в своїй класифікації виділяє країни, які традиційно є постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) і країни що є, в основному, які приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія). Але характерною рисою туристичного ринку є значний вплив на нього психологічних та соціокультурних чинників, результатом чого виступають зміни у структурі попиту на туристичні послуги, що призводить до значних зрушень у регіональній структурі світового ринку туристичних послуг. Структурні зрушення, які відбуваються на світовому ринку туристичних послуг, характеризуються збільшенням частки країн Східної Азії та Тихоокеанського регіону у світових туристських прибуттях, яке відбувається за рахунок значного зменшення відповідного показника у країнах американського регіону, а також в Європі. Незначною залишається частка країн Африки й Близького Сходу. Так, частка європейського регіону зменшилася з 68,2% у 1990 р. до 51% у 2013 р., американського - з 25,5 до 16% відповідно, частка країн Східної Азії та Тихоокеанського регіону збільшилася з 3,2 до 20%. Як вже зазначалося, доволі незначною (10%) залишається частка країн Африки та Близького Сходу через нерозвиненість туристичної інфраструктури та неможливість забезпечення достатнього рівня безпеки туристам. Саме цим чинником пояснюється і переважання у структурі туристських прибуттів та валютних надходжень промислово розвинутих і нових індустріальних країн над країнами, що розвиваються, та країнами з перехідними економіками.

Показники надходжень від туризму та туристичних видатків у світі за 2013 р. відповідають тенденціям змін у міжнародних туристичних потоках. Остаточні підрахунки (у ряді країн бюджетний рік закінчується у березні, тому фінансові показники за 2013 р. будуть оприлюднені у другій половині 2014 р.) навряд чи змінять склад Топ-10 країн світу за показниками надходжень від туризму. До цієї десятки крім 6 вищезгаданих європейських країн входять США, Китай, Австралія та Гонконг. У 2013 р. найбільше зростання надходжень від туризму продемонстрували Гонконг (25%), США (12%), Іспанія (9%) та Велика Британія (7%). Звертає на себе увагу, що до десятки країн з найбільшими надходженнями від туризму входять переважно країни з розвинутою економікою, в той час як список країн, чиї видатки на міжнародні подорожі зросли найбільше, очолюють країни з ризиковою економікою: Китай (38%), Бразилія та Індія (по 32%), Росія (21%). А вже за ними з великим відривом слідують країни, що є традиційними постачальниками туристів на світові туристичні ринки - США та Німеччина (показники видатків їх громадян на міжнародні подорожі у 2013 р. зросли відповідно на 5 і 4%) [13].

У результаті проведеного дослідження встановлено, що міжнародний туризм має багатосторонній вплив на розвиток національного і світового господарства. Таким чином можна визначити, що міжнародний туризм розвивається в тісному взаємозв'язку з іншими сторонами міжнародного життя і реагує підйомом або спадом темпів зростання на загальноекономічну кон'юнктуру і політичну ситуацію. Цим пояснюється нерівномірність розвитку міжнародного туризму в різні періоди та специфіка його розвитку по регіонах.

1.3 Загальна характеристика основних тенденцій та перспектив розвитку міжнародного туризму в світі

Туристична індустрія розвивається прискореними темпами у випадку відсутності природних і соціально-економічних передумов для розвитку промисловості чи сільського господарства. Туризм перетворюється на провідну форму господарського освоєння простору у випадку вичерпаності можливостей традиційних їх видів, якими є промислові, сільсько-, лісо- та морегосподарські технології господарювання людини. Туризм відіграє важливу роль насамперед у підтримці досягнутого рівня освоєння території. На певному етапі господарського розвитку окремі поселення можуть втрачати промислові лісо- чи сільськогосподарські функції. Аби уникнути часткового занепаду, не кажучи про повну деградацію господарських систем та розселенської мережі, розпочинається експлуатація рекреаційно-туристичних ресурсів і розвиток туризму.

Прикладом є окремі європейські країни із високим рівнем економічного розвитку. Франція і Швейцарія стали законодавцями в царині моди на сільський зелений туризм, який почав інтенсивно розвиватися з останньої чверті XX століття. Головна ідея, яку переслідують організатори сільського зеленого туризму, - підтримка освоєності територій країн на досягнутому рівні засобами туризму через зміну виробничих функцій поселень.

Сільське і лісове господарства уже не мають змоги підтримувати ту систему розселення, яка сформувалась у минулому, коли агарний та лісопромисловий сектори забезпечували сталі прибутки й використовували значну кількість робочих рук. Пошук альтернативних виробництв, які б змогли замінити традиційні форми продуктивної діяльності, привів до того, що в сільській місцевості починає розвиватися туризм. На практиці це означає, що сільський зелений туризм зорієнтований не стільки на отримання високих прибутків, скільки на підтримку системи розселення й закріплення населення у віддалених від великих міст і агломерацій регіонах. Рекреаційна діяльність вливає нове життя у дрібні поселення, які б уже давно перестали існувати без туризму.

Туризм стає помітною, а то і провідною статтею національного прибутку з різних причин: екзотична дика природа (Кенія, Танзанія), мальовничість і незайманість ландшафтів (Непал, Нова Зеландія), пляжі (Сейшели), покупки (Гонконг і Сінгапур), культура (Китай, Індія, Індонезія), релігія (Ізраїль, Саудівська Аравія), розваги й азартні ігри (Монако), лікування й оздоровлення (Чехія, Швейцарія), культура інтимного спілкування (Таїланд, Філіппіни).

На початку XXI ст. міжнародний туризм має найвищу питому вагу у структурі міжнародної сфери послуг як за прибутками, так і за кількістю зайнятих осіб. На туризм припадає 35% світової торгівлі послугами, а в найменш розвинутих країнах він створює до 5% валового продукту, а в країнах третього світу - до 30%.

Відштовхуючись від тези, що «туризм є ключовим елементом для сталого розвитку», слід наголосити - актуальність досліджень туризмознавчого характеру на нинішньому етапі розвитку міжнародного туризму підтримує Всесвітня туристична організація (ВТО - World Tourism Organization), яка розміщує аналітичні матеріали та науково-методичні праці на веб-сторінках свого офіційного сайту. В Україні дослідження питань розвитку сучасного міжнародного туризму мають спорадичний характер.

Слід зазначити, що показники темпів росту міжнародного туристичного потоку у сучасному глобалізованому світі миттєво реагують на стан світової економіки: зростання або падіння темпів росту ВВП тягне за собою збільшення або зменшення темпів росту міжнародного туристичного потоку відповідно. Ця залежність стала особливо виразною із початком і поглибленням глобальної економічної кризи: якщо у 2008 р. ланцюгові темпи росту ВВП та обсягу туристичного потоку відповідно склали 2,9 і 2%, то у 2009 р. вони становили - 0,8 і 4% (в абсолютних значеннях це складає $ 58 трлн. і 880 млн. прибуттів). Це - найгірші відносні показники за останні 10 років як для світової економіки, так і для міжнародного туризму. Різке зменшення обсягу туристичних прибуттів у 2009 р. стало можливим через збіг у часі економічної кризи.

Головним туристичним регіоном світу залишається Європа, на яку припадає 50,4% від загальносвітового обсягу туристичних прибуттів. На другій позиції із помітним відставанням утримується Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР), на третій - Америка. «Периферійним» туристичним регіоном світу є Африка.

Згідно з даними випуску Барометра міжнародного туризму ЮНВТО за 2010 р., кількість міжнародних туристичних прибуттів перевищила показники передкризового 2008 року і досягла 642 млн. осіб - це майже на 40 млн. більше, ніж протягом того ж періоду 2009 (+7%) і на 1 млн. осіб більше, ніж за аналогічний період 2008 року.

Позитивні результати у міжнародних туристичних прибуттях у 2010 році показали всі регіони світу, зокрема:

- Азійсько-Тихоокеанський регіон продемонстрував здатність швидко відновлюватися. Країни цього регіону були вражені економічною кризою на досить ранньому етапі, але стали першими, де проявилися ознаки відновлення - у серпні 2010 р. спостерігалося 14% зростання кількості міжнародних туристичних прибуттів. Це у порівнянні з передкризовим 2008 роком склало збільшення показника міжнародних туристичних прибуттів на 10 млн. осіб, у більшості туристичних напрямків були зареєстровані темпи зростання вище 20%;.

- на Близькому Сході було відзначено високі темпи зростання міжнародних туристичних прибуттів (+16%) порівняно з аналогічним періодом 2009 року;

- Африка була єдиним регіоном з позитивними темпами зростання міжнародних туристичних прибуттів у 2009 (+9%) і змогла зберегти набрані темпи у 2010 році завдяки всесвітній рекламній кампанії у зв'язку з проведенням ФІФА чемпіонату світу з футболу у Південно-Африканській республіці;

- в Американському регіоні високі темпи зростання міжнародних туристичних прибуттів (+8%) були зареєстровані у Північній і Центральній Америці (+9% кожна). Показник Південної Америки (+7%) відповідає середньому світовому, у той час як країни Карибського басейну мають нижчі темпи зростання міжнародних туристичних прибуттів (+3%);

- у Європі процес зростання міжнародних туристичних прибуттів (+3%) відбувався повільніше внаслідок різних темпів відновлення економік країн. Однак більшість туристичних напрямків повідомили про позитивні результати розвитку за період з травня по серпень 2010 року, особливо в Західній Європі (+4%), Центральній і Східній Європі (+4%), Південній та Середземноморській Європі (+2%). Північна Європа є єдиним субрегіоном світу, де все ще зберігаються негативні результати розвитку міжнародного туризму (-3%), які впливають на середні показники всього регіону.

За обсягом туристичних прибуттів серед окремих країн світу лідирувала Франція. У 2009 р. її відвідало 74,2 млн. туристів, що на 5,1% менше, ніж у попередньому році. До десяти найбільш відвідуваних країн світу належала і Україна у 2008 р., проте у 2009 р. вона не ввійшла в десятку. У 2008 р. до нашої держави приїхало 25,4 млн. туристів, що майже на 10% більше, ніж у 2007 р. Загалом у п'яти країнах із топ-десятки (Франція, Іспанія, Китай, Італія, Велика Британія) обсяги туристичних прибуттів у 2009 р. порівняно з 2008 р. у середньому зменшилися на 2-3%; лише в Туреччині збільшилися.

Фактори ризику, які можуть негативно впливати на темпи відновлення сфери туризму, зберігаються в багатьох розвинених країнах. Перш за все це безробіття і введення бюджетних обмежень з метою збалансування дефіциту державного бюджету. Згідно з прогнозом Міжнародної організації праці (МОП), криза у сфері зайнятості триватиме до 2015 року. Дані, представлені ЮНВТО, свідчать про те, що туризм є одним з найперспективніших секторів, який може сприяти подоланню проблеми безробіття, з огляду на ту тенденцію, що за кількістю створення робочих місць він може випередити інші сектори економіки.

Рівень доходів від міжнародного туризму продовжує відставати від рівня прибутків у багатьох туристичних напрямках, як це зазвичай відбувається в періоди відновлення. Така ж тенденція спостерігається у сфері витрат туристів з основних країн виїзного туризму. Серед найкращих десяти країн за рівнем міжнародних туристичних витрат позитивний приріст був зареєстрований на традиційних ринках виїзного туризму, а саме: Німеччини (+1,5%), США (+2,5%), Франції (+2%), Італії (+3%) і Японії (+8%). В останні роки країни, в яких спостерігається економічне зростання, стимулюють розвиток ринку і забезпечують істотне збільшення міжнародних туристичних витрат. До них належать, насамперед, Китай (+22%), Росія (+26%) і Бразилія (+54%) [9].

До факторів, які сприяють покращенню ситуації на туристичному ринку, можна віднести:

- зростання впевненості бізнесу і споживачів;

- низький рівень процентних ставок і темпів інфляції, очікується їх помірне зростання на короткотермінову перспективу;

- можливості відновлення ринків, які сильно постраждали у 2009 році;

- наявність духу співробітництва і партнерства, яке викликане кризою і його збереження зацікавленими сторонами;

- гнучке реагування сектора туризму на швидкі зміни попиту і нестабільну кон'юнктуру ринку;

- можливість подолання основних структурних недоліків у сфері туризму і здійснення стратегій, які сприяють його стійкому розвитку в результаті криз.

Сукупність висновків, що стосуються динаміки та тенденцій розвитку міжнародного туризму, можна звести до кількох головних положень:

1. У довгостроковій перспективі міжнародний туризм розвивається прискореними темпами: із 1950 р. постійно зростають прибутки від обслуговування туристів та обсяги міжнародних туристичних прибуттів. Міжнародний туризм чутливо реагує на економічну ситуацію та негативні суспільно-політичні явища та процеси.

2. За обсягами туристичних прибуттів серед світових регіонів першість утримує Європа, серед країн - Франція. У 2008 р. Україна входила до десятки найбільш відвідуваних туристами країн світу.

3. Протягом останніх років міжнародний туризм найбільш динамічно розвивався у межах країн Близького Сходу.

4. Туризм перетворюється на провідну форму господарського освоєння простору у випадку відсутності або вичерпаності можливостей традиційних їх видів, якими є промислові, сільсько-, лісо- та морегосподарські технології господарювання людини. Туризм відіграє важливу роль у підтримці досягнутого рівня освоєння території. На певному етапі розвитку окремі поселення можуть втрачати промислові лісо- або сільськогосподарські функції і набувати туристично-господарські.

...