Стан і тенденції розвитку ринку фінансових послуг

Разом з тим залишається ряд невирішених проблем в регламентуванні діяльності фінансового ринку, зокрема:

недостатній розвиток нормативно-правової бази на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на ринку, а також неузгодженість вже прийнятих нормативно-правових актів між собою;

Недостатній обсяг повноважень органів державного регулювання, контролю та нагляду за застосуванням санкцій та притягненню до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства;

Слабка координація дій органів регулювання ринку між собою та правоохоронними органами;

наявність факторів великих “ризиків” для інвесторів позичальників і інших користувачів фінансових послуг;

недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ обмежують можливості населення та потенційних інвесторів щодо якісного відбору фінансових посередників, що зменшує можливості фінансового сектора щодо мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фондового ринку і фінансового сектору в цілому;

частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру з боку пересічного громадянина та історично мають досить погану репутацію, пов'язану з відомою "трастовою епопеєю" 1993-1995 років. [11]

Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.

2.2 Особливості окремих сегментів українського фінансового ринку

Український фінансовий ринок складається по суті з наступних сегментів (див. додаток 4): ринок банківських послуг, ринок цінних паперів, ринок страхових послуг, ринок послуг інших небанківських фінансових установ. Розглянемо докладніше кожен із зазначених сегментів.

Особливості ринку банківських послуг.

Законодавча база, яка регламентує діяльність на ринку банківських послуг.

Конституція України.

Стаття 85 відносить до повноважень Верховної Ради України призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України, а також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України. Згідно статті 106 право призначати другу половину складу Ради Національного банку України надано Президенту України.

Стаття 93 надає Національному банку України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.

Стаття 99 покладає на Національний банк України забезпечення стабільності грошової одиниці України - гривні.

Стаття 100 містить норму, згідно якої Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Крім норм Конституції України система банківського законодавства базується на принципах ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету із банківського регулювання.

Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів повинна здійснюватися з урахуванням норм Директив Ради ЄЕС 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 року; 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 року; 92/30/ЄЕС від 06 липня 1992 року; 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 року; 89/647/ЄЕС від 18грудня 1989 року; 92/121/ЄЕС від 21 грудня 1992 року; 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 року; 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 року; Директиви Європейського Парламенту і Ради ЄС 94/19/ЄС від 30 травня 1994 року.

В розвиток Конституції України та міжнародних норм Верховна Рада України прийняла ряд актів законодавства, зокрема:

Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року;

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року;

Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 року.

Норми Конституції України та вказані Закони України на цей час складають достатньо завершену систему банківського законодавства України.

Орган державної влади, який здійснює регулювання, контроль та нагляд на ринку банківських послуг

На виконання норм Конституції України та актів законодавства в Україні створено центральний державний банк - Національний банк України з управліннями, що відповідають адміністративно-територіальному устрою України.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України “Про Національний банк України”, Законом України “Про банки і банківську діяльність” та іншими законами України.

Учасники ринку банківських послуг.

Єдиним видом професійних учасників ринку банківських послуг є банки - юридичні особи, які має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківські послуги

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Операції, визначені пунктами 1-3, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

операції з валютними цінностями;

емісію власних цінних паперів;

організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

лізинг;

послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Наявність системних взаємозв'язків учасників ринку банківських послуг

Національний банк України та банки складають єдину банківську систему України. Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Перспективи розвитку ринку банківських послуг

Подальший розвиток банківської системи України має розвиватися у відповідності з розробленою Кабінетом міністрів України за участю Національного банку України на виконання Указу Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 14 липня 2000 року № 891/2000 Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2001 - 2005 роки. У додатку 5 наведено динаміку споживчого кредитування в Україні.

Особливості ринку цінних паперів.

Законодавча база, яка регламентує діяльність на ринку цінних паперів.

Конституція України не передбачає створення окремого органу по нагляду за ринком цінних паперів. Створення окремого органу по нагляду за ринком цінних паперів рекомендується Міжнародною організацією Комісій з цінних паперів (IOSCO) Цілями та принципами регулювання ринку цінних паперів 1998 року. Крім норм названих “Цілей та принципів” система законодавства про ринок цінних паперів частково базується на:

Рекомендаціях “Групи тридцяти”;

Основних принципах модельного законодавства про емісійні цінні папери та їх обіг для Співдружності Незалежних Держав (листопад 2000 року), розроблених Науково-консультативным центром приватного права Співдружності Назалежних Держав при підтримці Центру межнародного правового співробітництва (Нідерланди), Німецького товариства по техничесній співпраці (Німеччина), Європейського Банку Реконструкції і Розвитку, а також при сприянні Межпарламентскої Асамблеї держав - учасниць СНД.

Важливими умовами досягнення привабливості фондового ринку України є зближення існуючого і майбутнього законодавства України з законодавством Європейських Співтовариств (регламентами, директивами, рішеннями, рекомендаціями та висновками), вжиття заходів для забезпечення того, щоб законодавство України про компанії, закони про банківську діяльність, бухгалтерський облік компаній і податки, фінансові послуги, правила конкуренції, непряме оподаткування поступово були приведені у відповідність до законодавства ЄС.

Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів повинна здійснюватися з урахуванням норм Директив Ради ЄЕС 68/151/ЄЕС від 9 березня 1968 року; 77/91/ЄЕС від 13 грудня 1976 року; 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року; 78/855/ЄЕС від 9 жовтня 1978 року; 79/279/ЄЕС від 5 березня 1979 року; 80/390/ЄЕС від 17 березня 1980 року; 82/121/ЄЕС від 15 лютого 1982 року; 82/891/ЄЕС від 17 грудня 1982 року; 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року; 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 року; 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року; 88/627/ЄЕС від 12 грудня 1988 року; 89/298/ЄЕС від 17 квітня 1989 року; 89/592/ЄEC від 13 листопада 1989 року; 89/667/ЄЕС від 21 грудня 1989 року; 89/666/ЄЕС від 21 грудня 1989 року; 90/435/ЄЕС від 23 липня 1990 року; 92/101/ЄЕС від 23 листопада 1992 року; 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 року; Директиві Ради ЄС від 9 червня 2000 року; Рекомендаціях Комісії ЄЕС 77/534/ЄEC від 25 липня 1977 року та 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року.

В розвиток міжнародних принципів Верховна Рада України прийняла ряд актів законодавства, зокрема:

Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 року;

Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 року;

Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року.

Норми Законів України на цей час складають достатньо завершену систему законодавства про ринок цінних паперів України, яка, однак, потребує суттєвого вдосконалення.

Орган державної влади, який здійснює регулювання та нагляд на ринку цінних паперів

На виконання Законів України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” і “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” створено орган центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом - Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку з управліннями, що відповідають адміністративно-територіальному устрою України.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України.

Професійні учасники ринку цінних паперів

торговці цінними папареми;

реєстратори;

депозитарії;

зберігачі;

організатори торгівлі (фондові біржі та торговельно-інформаційні системи);

керуючі активами інститутів спільного інвестування.

Послуги учасників ринку цінних папері

брокерські послуги торгівців цінними паперами;

депозитарні послуги щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;

розрахунково-клірингові послуги з визначення взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;

послуги з управління цінними паперами - здійснення від свого імені за винагороду протягом визначеного терміну на підставі відповідного договору щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

послуги з управління активами - здійснення за винагороду компанією з управління активами на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інвесторам на праві власності;

послуги по веденню реєстру власників іменних цінних паперів - здійснення збору, фіксації, обробки, зберігання та надання даних, що складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів та власників;

послуги по організації торгівлі на ринку цінних паперів - надання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод щодо цінних паперів на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Наявність системних взаємозв'язків учасників ринку банківських послуг

Професійні учасники ринку цінних паперів є учасниками Національної депозитарної системи України:

прямі учасники - депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів;

опосередковані учасники - організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами.

Перспективи розвитку ринку цінних паперів

Подальший розвиток ринку цінних паперів має розвиватися у відповідності з:

Програмою розвитку фондового ринку України на 2001-2005 роки, затвердженою 13 грудня 2000 року Стратегічною групою з питань розвитку фондового ринку України, яка була створена з представників органів державного управління, професійних учасників фондового ринку і міжнародних донорських організацій в ході круглого столу “Нові орієнтири та шляхи подальшого розвитку фондового ринку України” ( 27 червня 2000 року)

Основними напрямками розвитку фондового ринку України на 2001 - 2005 роки, затвердженими Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України” від 26 березня 2001 року N 198/2001.

Заходами щодо реалізації Основних напрямів розвитку фондового ринку України на 2001 - 2005 роки, розробленими Кабінетом Міністрів України разом з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на виконання Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України” від 26 березня 2001 року N 198/2001.

Особливості ринку страхових послуг

Законодавча база, яка регламентує діяльність на ринку страхових послуг.

Конституція України.

Стаття 46 містить гарантію соціального захисту громадян шляхом загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Стаття 49 закріплює право всіх громадян на медичне страхування.

Крім норм Конституції України, яка не містить нарм по створенню органу по нагляду за ринком страхових послуг, система законодавства про ринок страхових послуг базується на окремих елементах:

ключових принципів нагляду за страховою діяльністю, прийнятих у вересні 1997 року Міжнародною організацією органів по нагляду за страховою діяльністю (IAIS) та переглянуті у грудні 1999 року.

Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів повинна здійснюватися з урахуванням норм Першої Директиви Ради ЄЕС 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року; Першої Директиви Ради ЄЕС 79/267/ЄЕС від 05 березня 1979 року; Дирактиви Ради 91/674/ЄЕС від 19 грудня 1991 року; Третьої Директиви Ради 92/49/ЄЕС від 18 червня 1992 року; Третьої Директиви Ради 92/96/ЄЕС від 10 листопада 1992 року.

В розвиток міжнародних принципів Верховна Рада України прийняла ряд актів законодавства, зокрема:

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року;

Закон України “Про страхування” від 7 березня 1996 року;

Закон України “Про здійснення контролю за сплатою збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове соціальне страхування” від 21 травня 1999 року.

Норми Законів України на цей час складають достатньо завершену систему законодавства про ринок страхових послуг, яка, однак, потребує суттєвого вдосконалення.

Професійні учасники ринку страхових послуг

Професійними учасниками ринку страхових послуг є страховики - юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про страхування”, а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України “Про страхування”. У додатку 6 наведено динаміку створення та діяльності страхових компаній в Україні (наведено тільки реально діючі компанії).

Послуги страховиків

В Україні надаються послуги по таким видам обов'язкового страхування:

медичне страхування;

державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів;

державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури;

державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

державне особисте страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні;

державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

державне страхування спортсменів вищих категорій;

державне страхування працівників державної лісової охорони;

страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

державне страхування життя і здоров'я суддів;

державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу;

страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;

страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

страхування авіаційних суден;

обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах;

страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);

державне обов'язкове особисте страхування осіб рядового і начальницького складу та працівників кримінально-виконавчої системи;

державне обов'язкове страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки;

обов'язкове державне страхування державних виконавців;

державне обов'язкове особисте страхування працівників державної санітарно-епідеміологічної служби на випадок каліцтва або професійного захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків;

страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції".

Наявність системних взаємозв'язків учасників ринку страхових послуг

Системні взаємозв'язки між професійними учасниками відсутні.

Перспективи розвитку ринку страхових послуг

Подальший розвиток ринку страхових послуг України має розвиватися у відповідності з розробленою Кабінетом Міністрів України Програмою розвитку страхового ринку України на 2001 - 2005 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 р. N 98.

Діяльність органів державної влади по нагляду за страховою діяльністю повинна сприяти впровадженню “Принципів, стандартів та керівництв для органів нагляду за страховою діяльністю”, прийнятих Міжнародною асоціацією органів по нагляду за страховою діяльністю (IAIS) в жовтні 2000 року.

Особливості ринку послуг інших небанківських фінансових установ

Діяльність із взаємного кредитування

Законодавча база, яка регламентує діяльність кредитних спілок

Створення та діяльність кредитних спілок регулюється Законом України "Про об'єднання громадян" з урахуванням особливостей, установлених Тимчасовим Положенням про кредитні спілки в Україні, затвердженим Указом Президента України від 20 вересня 1993 року №377/93.

Постанова Правління Національного банку України “Про погодження Статуту кредитної спілки з питань кредитування та розрахунків із Національним банком України” N25 від 07.02.94 року.

Професійні учасники.

Кредитні спілки - громадські організації, головною метою якої є фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

Перелік послуг.

Кредитна спілка:

надає позички членам спілки, в тому числі під заставу майна або майнових прав, та здійснює пов'язані з цим фінансово-кредитні операції;

надає позички іншим кредитним спілкам, асоціаціям кредитних спілок за наявності вільних коштів, використовує кошти на потреби розвитку руху кредитних спілок з благодійною метою;

виступає поручителем виконання членами спілки зобов'язань перед третіми особами;

Системи взаємозв'язків.

Взаємозв'язки відсутні.

Перспективи розвитку ринку фінансових послуг.

18 грудня 1998 року за номером 2319 у Верховній Раді України було прийнято Закон України “Про кредитні спілки”. Згідно статті 25 закону державне регулювання і контроль за діяльністю кредитних спілок здійснює орган державної виконавчої влади, спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України (Уповноважений орган). Динаміку функціонування кредитних спілок в Україні наведено у додатку 7 (наведено реально діючі кредитні спілки).

Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів повинна здійснюватися з урахуванням норм:

Директив Ради ЄЕС 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 року; 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 року; 92/30/ЄЕС від 06 липня 1992 року; 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 року; 89/647/ЄЕС від 18грудня 1989 року; 92/121/ЄЕС від 21 грудня 1992 року;

Примірного закону для кредитних спілок, розроблений Всесвітньою Радою Кредитних Спілок.\

2.3 Ключові принципи регулювання ринку фінансових послуг

Ключові принципи регулювання ринків фінансових послуг базуються на трьох цілях регулювання. Три основні цілі регулювання ринків фінансових послуг - це:

1.захист інвесторів та споживачів фінансових послуг;

2.забезпечення того, щоб ринки фінансових інструментів були справедливими, ефективними і прозорими;

3.зниження системних ризиків. [17]

Принципи, що стосуються регуляторів.

Обов`язки регуляторів повинні бути зрозумілими і об`єктивно визначеними. Регулятори повинні бути незалежними у своїх діях і підзвітним у здійснюванні своїх функцій і повноважень. Регулятори повинні мати достатні повноваження, належні ресурси і здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження. Регулятори повинні засвоїти чіткі і послідовні процеси регулювання. Штатні працівники регуляторів повинні дотримуватися найвищих професійних стандартів, включаючи належні стандарти конфіденційності.

Принципи саморегулювання.

Режим регулювання повинен належним чином використовувати саморегулівні організації (СРО), які виконують деякі обов`язки, пов`язані з прямим наглядом, у своїх відповідних сферах компетенції у мірі, що відповідає розміру і складності ринків. СРО повинні знаходитися під наглядом регуляторів і додержуватися стандартів справедливості і конфіденційності під час здійснювання своїх повноважень і делегованих обов`язків.

Принципи правозастосування у регулюванні фінансових ринків

Регулятори повинні мати широкі повноваження у сфері ревізій, розслідування і нагляду. Регулятори повинні мати широкі повноваження щодо правозастосування. Регулятивна система повинна забезпечувати ефективне і надійне використання повноважень з ревізій, розслідування, нагляду і правозастосування, а також реалізацію ефективної програми виконання норм.

Принципи співробітництва в регулюванні.

Регулятори повинні мати право ділитися інформацією - як відкритою, так і закритою для громадськості - з внутрішніми і закордонними партнерами. Регулятори повинні створити механізми надання інформації, які визначатимуть, коли і як вони будуть ділитися інформацією - як відкритою, так і закритою для громадськості - з внутрішніми і закордонними партнерами. Регулятивна система повинна передбачати надання допомоги іноземним регуляторам, яким необхідно робити запити під час виконання своїх функцій і здійснювання повноважень. Принципи для емітентів цінних паперів та інших фінансових інструментів.

Повинно проводитися повне, вчасне і точне розкриття фінансових результатів та іншої інформації, яка є істотною для прийняття рішень інвесторами та споживачами фінансових послуг. Ставлення до власників цінних паперів та інших фінансових інструментів у емітента повинно бути справедливим і неупередженим. Стандарти обліку та аудиту повинні бути високого, світового рівня.

Принципи для інститутів колективного інвестування .

Регулятивна система повинна встановлювати стандарти для ліцензування і регулювання інститутів колективного інвестування та їх керуючих і інвестиційних радників. Регулятивна система повинна передбачати правила, що визначатимуть юридичну форму і структуру інститутів колективного інвестування, а також відокремлення і захист активів інвесторів. Регулювання повинно вимагати розкриття інформації, як це визначено у принципах для емітентів, яке є необхідним для оцінювання придатності інститутіви колективного інвестування для даного інвестора і ступінь зацікавленості інвестора у цьому інституті. Регулювання повинно забезпечити те, щоб була придатна і відкрита основа для оцінювання активів, ціноутворення і викупу паїв в інституту колективного інвестування.

Принципи для ринкових посередників.

Регулювання повинно передбачати мінімальні стандарти допуску для ринкових посередників. Повинен бути у наявності стартовий і робочий капітал та інші доцільні вимоги до ринкових посередників. Від ринкових посередників слід вимагати додержування стандартів внутрішньої організації і операційної поведінки, які скеровані на захист інтересів клієнтів і відповідно до яких, керівництво посередника бере на себе першочергову відповідальність за ці питання.

Повинні бути у наявності процедури вживання заходів щодо банкрутства ринкового посередника для того, щоб звести до мінімуму збитки і шкоду для інвесторів і знизити системний ризик.

Принципи для вторинного ринку.

Створення систем торгівлі фінансовими інструментами, у тому числі організаторів торгівлі на фондовому ринку, повинно підпорядковуватися регулятивному затвердженню і нагляду. Слід проводити постійний регулятивний контроль організаторів торгівлі фінансовими інструментами, який повинен бути скерований на забезпечення того, щоб цілісність торгівлі підтримувалася за допомогою справедливих і об`єктивних правил, що підводять до відповідної рівноваги потреби різних учасників фінансового ринку.

Регулювання повинно сприяти прозорості торгівлі фінансовими інструментами. Регулювання повинно бути побудовано так, щоб виявляти і не допускати маніпулювання ринком та інших прийомів недобросовісної торгівлі. Регулювання повинно намагатися забезпечити належний контроль активних операцій, що ставлять під ризик значну частину капіталу, ризику невиконання зобов`язань і підриву ринку.

Система клірингу і розрахунків операцій з фінансовими інструментами повинна підлягати регулятивному нагляду, і бути побудована так, щоб забезпечити її справедливість, ефективність і результативність, а також так, щоб вона знижувала системний ризик.



Розділ 3. Перспективи розвитку ринку фінансових послуг України та його інтеграції у світовий фінансовий простір

Як відомо трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилось питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Однією з найболючіших проблем, перед необхідністю розв'язання якої стоїть сьогодні Україна, є проблема залучення коштів для її подальшого успішного розвитку. Одним із найбільш перспективних напрямків залучення фінансових ресурсів, та відповідно, розвитку визначеного сегменту фінансового ринку є позики на міжнародних ринках капіталу.

Інтерес іноземних інвесторів до українських казначейських векселів виник у 1996 р. і протягом певного періоду стабільно зростав. Як результат у перші сім місяців 1997 р. ринок казначейських векселів став основним джерелом фінансування бюджету. Протягом цього періоду резидентами та інвесторами-нерезидентами купувалося в середньому на 800 млн. грн.. казначейських векселів на місяць. З часом, у зв'язку зі зростанням у світі недовіри до економік перехідного періоду, цей інструмент став менш привабливим для інвесторів, і вони почали залишати цей ринок або виявляли інтерес лише до операцій хеджування. Це спонукало Україну шукати виходу на міжнародні ринки капіталів.

Уперше Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів у серпні 1997 р., випустивши єврооблігації терміном на один рік загальною сумою 396 млн. дол. США під 12% річних. Незважаючи на нестабільність міжнародних ринків капіталу, Україні в жовтні 1997 р. знов вдалося залучити додатково 99 млн. дол. США за фідуціарною позикою під 10% річних, організованою через ChaseManhattanBank. Додатково протягом цього року Україна отримала 310 млн. дол.. у вигляді позики від міжнародних організацій. Залучених коштів практично вистачило для покриття виплат за іноземними борговими зобов'язаннями на суму 680 млн. дол. США. Нетто-показник фінансування за рахунок зовнішніх джерел становив у 1997 р. тільки 5% загального розміру дефіциту. [12, c.154]

Протягом першої половини 1998р. Україні вдалося залучити ще 1,1 млн. дол. США на міжнародних ринках капіталів. У лютому країна розмістила 3-річні єврооблігації на суму 750 млн. німецьких марок під 16% річних, у березні - 2-річні єврооблігації на суму 500 млн. екю під 14,75% річних, у квітні - другий транш лютневих єврооблігацій на 260 млн. німецьких марок із 3-річним строком погашення під 14,9% річних. Залучені кошти пішли на покриття платежів за зовнішніми борговими зобов'язаннями і забезпечили тимчасове полегшення бюджету в той час, коли надходження коштів від операцій з казначейськими векселями значно скоротилися.

Упродовж 1998 р. операції на ринку казначейських векселів зменшилися удвоє. Місцеві банки та нерезиденти, занепокоєні нестабільністю фінансової позиції, неохоче купували казначейські векселі, і уряд був змушений перекласти фінансування бюджетного дефіциту та обслуговування державного боргу на НБУ.[23, c.401]

Проте, слід відзначити, що вся діяльність України на міжнародних ринках капіталів спрямована на залучення зовнішніх фінансових позик, які використовуються здебільшого для забезпечення поточних потреб, тобто просто „проїдаються”, збільшуючи обсяги заборгованостей і таким чином створюючи підґрунтя для виникнення в майбутньому перешкод економічному зростанню, замість сприяти орієнтованому на перспективу розвиткові економіки.

Україна поки що не може забезпечити надходження значних коштів від зовнішньоекономічної діяльності. Найреальнішими джерелами інвестування української економіки слід вважати кошти населення, прямі іноземні інвестиції та кредити міжнародних фінансових організацій, окремих держав та суб'єктів господарювання. Певною мірою тут можна розраховувати також на надходження від приватизаційної діяльності та на повернення коштів, що перебувають за кордоном, якщо для цього будуть створені певні умови.

Фінансовий ринок держави еволюційне проходить етапи свого формування. Ринок банківських послуг і банківський сектор у цілому, переживають значну реформу. Небанківські фінансові послуги та установи які їх надають, сьогодні або лише розвиваються, або не існують, або не працюють на широку громадськість. В цьому контексті, для подальшого розвитку фінансового сектору країни, постає нагальна проблема створення ефективної наглядової системи.

Система ефективного нагляду за діяльністю фінансових установ повинна визначати:

*передумови, що визначають розподіл цілей, функцій і зобов'язань кожного учасника ринків фінансових послуг;

*ліцензування і структуру, які чітко окреслюють коло фінансових установ, охоплених наглядом, види їх діяльності, що потребують ліцензування, а також передбачають оцінки власності фінансової установи, ділових якостей його керівників, реальності операційних планів, системи внутрішнього контролю та прогноз фінансового стану установи на майбутнє;

*пруденційні вимоги і пруденційне регулювання, тобто вимоги щодо обов'язкової наявності мінімального капіталу, який би відповідав рівневі ризиків фінансової установи; ведення нею ефективної політики та оволодіння процедурами оцінки якості активів і забезпечення, а також резервів для відшкодування можливих втрат за кредитами та інвестиціями; лімітів для обмеження ризику; наявності адекватної системи внутрішнього контролю та аудиту;

*методики поточного регулювання, яка органічно поєднує дистанційний та інспекційний нагляд, і передбачає постійні контакти з керівництвом фінансової установи, створення ефективної системи збору, розгляду й аналізу пруденційних звітів та статистичних даних;

*вимоги щодо надання необхідної інформації, завдяки чому органи нагляду отримують правдиву звітність про фінансовий стан фінансової установи;

*повноваження, які дозволяють органам нагляду вживати адекватні виправні заходи щодо фінансової установи в разі порушення ним пруденційних вимог здійснення діяльності, чинного законодавства або створення ситуації, яка загрожує інтересам інвесторів та/або вкладників;

*міжнародні фінансові операції - нагляд за діяльністю фінансових установ за межами України та обмін інформацією із іноземними та міжнародними організаціями по регулюванню та нагляду за діяльністю фінансових установ. [11]

3.2 Ринок фінансових послуг в Україні:проблеми і перспективи розвитку

Ринок фінансових послуг є ринком, на якому відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу. Об'єктивною підставою функціонування фінансового ринку є неспівпадіння потреби в фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Ринок фінансових послуг є одним з механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню.

Саме тому формування фінансового ринку здатного до ефективної мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів та спроможного утримувати конкурентні позиції на глобальному ринку капіталів є надзвичайно важливим для будь-якої держави.

До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. Треба зазначити, що функціонування цих ринків є взаємопов'язаним, недостатній рівень розвитку одного з них позначається на розвитку усіх інших. Особливо це стосується фондового ринку.

Фондовий ринок, що є стратегічно важливою галуззю економіки України, сьогодні не повною мірою виконує головне призначення - створення фінансового механізму для запуску інвестицій у промисловість, мобілізацію інвестицій і забезпечення трансформації нагромаджень у доступні для виробництва фінансові ресурси. Фондовий ринок України є слабким. Його нерозвиненість ускладнює міжгалузевий перетік капіталу.

У той же час, фондові ринки розвинених країн є надзвичайно ефективними структурами з розвиненою інфраструктурою, що дозволяє їм привертати значні потоки капіталу в економіку країни.

В сьогоднішній ситуації, коли темп зростання світової економіки, а зокрема, економіки розвинених країн уповільнюється, інвестиції в країни з перехідною економікою, зважаючи на значний потенціал росту такої економіки, є досить привабливими.

Східноєвропейські країни та країни СНД прагнуть розвивати свої фондові ринки, оскільки це є запорукою залучення інвестицій в економіку. Таке ж завдання стоїть і перед Україною, ефективність фондового ринку якої досить низька навіть у порівнянні з Росією. Зокрема, з липня минулого року відбувається значне падіння українських фондових індексів, у той час як російські фондові індекси зростають.

Той факт, що зростання інвестиційної активності в Росії не вплинуло на покращання ситуації на українському фондовому ринку свідчить проте, що створивши красиву і правильну форму-оболонку, він втратив сутність і прагматичний зміст, і сьогодні виконує лише роль своєрідного індикатора політичних і економічних подій в країні.

Таким чином, необхідною передумовою подальшого розвитку економіки України є становлення незалежного від втручання держави фондового ринку, здатного до саморегулювання.

Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів.

Отже, основною проблемою є проблема мобілізації ресурсів.

По-перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато (близько 180), тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів сьогодні перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи "тіньовий" капітал (близько $40 млрд.) та у формі заощаджень населення поза банками (за різними оцінками $10-15 млрд.). І це при тому, що загальні активи банківської системи України становлять всього лише $5 млрд. Для порівняння, в Польщі працює близько 80 банків, а їх сумарні активи складають $70 млрд.

По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. В розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють все більшу і більшу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх в основному в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки цінні папери є привабливим джерелом забезпечення ліквідності.

Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку, якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Розглянемо слабкість фондового ринку

Рисунок - Слабкість фондового ринку України

Недостатня ліквідність українського фондового ринку пояснюється малими обсягами фінансових потоків, які обертаються на ньому. Ліквідність фондового ринку визначається тим, наскільки він може забезпечити достатній попит на певні цінні папери. На сьогоднішній день ліквідність фондового ринку досить низька.

Рівень ліквідності значно впливає на розвиток такої сфери діяльності як венчурне інвестування. Поки що в Україні є лише 7 венчурних фондів, з яких тільки 4 реально діють, конкуренція між ними практично відсутня. У той же час питання розвитку венчурного інвестування є досить цікавим для України, адже особливістю венчурного інвестування є те, що воно передбачає надання підприємствам, в які було здійснено інвестиції, додаткових послуг, які в загальному підсумку підвищують вартість компанії.

Одним з пояснень того, що український фондовий ринок працює неефективно є переважання на ньому державних цінних паперів. ОВДП та векселі Державного Казначейства разом складають 30% усіх цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку. Однак операції з цими цінними паперами не сприяють притоку капіталу в реальний сектор і є за своїм характером спекулятивними. Крім того, оскільки держава як емітент виступає в даному випадку потужною силою впливу на процеси, що відбуваються на фондовому ринку, тим самим зменшуючи його незалежність та ліберальний характер.

Одною з найбільших проблем залишається прозорість фондового ринку. Адже на сьогоднішній день більшість операцій з купівлі - продажу цінних паперів (більше 90%) відбуваються поза біржами. За таких умов неможливо забезпечити потенційних учасників ринку цінних паперів необхідною інформацією, порушуються умови чесної конкуренції. Фактично, емітенти цінних паперів втрачають можливості підвищення вартості своїх акцій. Адже за умов, коли торгівля буде відбуватися в межах організованого ринку цінних паперів, попит, пред'явлений на ті чи інші цінні папери, може зрости за рахунок більшої кількості учасників, що матиме результатом зростання ціни акцій.

Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.

Фондові біржі розвинутих країн являють собою інформаційних гігантів, які застосовують у своїй роботі найсучасніші технології, що забезпечують їх ефективність функціонування. В Україні ж функціонування фондової інфраструктури відбувається на низькому технологічному рівні.

В Україні ще не сформувалася корпоративна культура, яка б була внутрішнім поштовхом активного виходу підприємств на фондовий ринок. Менеджери підприємств ще не навчилися працювати заради підвищення доходів акціонерів, а не своїх власних.

Аналогічні провали в розумінні сутності фондового ринку існують і серед усього населення, яке довіряє вкладенню коштів в акції інвестиційних компаній ще менше ніж розміщенням своїх заощаджень у банківському секторі.

Основним напрямами розвитку фондового ринку є:

удосконалення базового спеціального законодавства;

Необхідне якнайшвидше прийняття цілої низки нормативних документів: Закону України "Про публічні товариства", нової редакції Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про виконавче впровадження", Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

забезпечення виконання вимог законодавства усіма учасниками фондового ринку;

Інвестор та інші учасники фондового ринку повинні відчувати як захищеність своїх прав, так і реальність своїх обов'язків. Норми законів не повинні бути мертвими, вони повинні постійно підкріплюватися гарантіями їх виконання на практиці.

створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів;

упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку;

вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на організованих фондових ринках;

розвиток інститутів колективного інвестування.

Зарубіжний досвід державного регулювання ринку фінансових послуг

Протягом останніх десятиліть домінуючою тенденцією у розвитку механізмів регулювання фінансових ринків розвинених країн є поступове об'єднання регулюючих державних органів та створення мегарегуляторів фінансових ринків. Головна мета останніх полягає у зосередженні в одній структурі функцій регулювання трьох основних сегментів фінансового ринку: банківського, страхового, ринку цінних паперів.

Тенденції регулювання

Зарубіжні експерти називають три основні причини виникнення мегарегуляторів на фінансових ринках. Першою є зростання кількості та ролі фінансових конгломератів, у яких єдиний власник володіє кількома фінансовими установами. Ці установи надають послуги, які належать до різних сегментів фінансового ринку. Другою причиною є перехресні пропозиції фінансових послуг: банки пропонують послуги щодо колективного інвестування, брокерсько-дилерські компанії - послуги інвестиційного банку, страхові компанії надають пенсійні послуги тощо. Третя причина полягає в сек'юритизації фінансових продуктів.

Крім того, не останню роль у створенні фінансових мегарегуляторів відіграє ряд таких чинників: надання фінансовими установами тих послуг, які раніше надавались виключно організаторами торгівлі на фондовому ринку; вихід на фінансовий ринок крупних підприємств реального сектора і торгівлі; диверсифікація фінансових інструментів та засобів їх продажу, які виникають внаслідок розвитку електронної торгівлі, у тому числі використання Інтернет-мережі. У зв'язку із цими тенденціями відбувається поступова консолідація регулювання сегментів фінансового ринку, які раніше розвивались окремо.

Слід зазначити, що механізми регулювання фінансових ринків різняться між собою залежно від того, за яким принципом здійснюється регулювання - інституційним чи цільовим. Так, інституційний (або секторальний) підхід передбачає спрямованість регулювання на діяльність певних фінансових установ. У той час, як при цільовому (або функціональному) підході один регулятор здійснює контроль за платоспроможністю фінансової установи, інший наглядає за її взаємовідносинами із клієнтами, інший регулятор - за розвитком конкуренції тощо.

Американський ринок

Фінансовий ринок США є найкрупнішим у світі не лише за абсолютною величиною, а й за його часткою в національній економіці країни. Донедавна його регулювання здійснювалось за інституційним принципом. У 1999 р. після прийняття закону про модернізацію фінансової сфери в регулюванні американського фінансового ринку почали з'являтися елементи інтеграції. Зокрема, цей закон дозволяв створення ліцензованих фінансових конгломератів або холдингових компаній, структура яких передбачала наявність головної компанії, яка б пов'язувала комерційні банки з інвестиційними та страховими компаніями.

Діяльність комерційних банків США регулюється рядом державних органів. Нагляд за ними здійснюють органи банківського нагляду штатів. Банківську діяльність також регулюють Федеральна корпорація зі страхування депозитів (FederalDepositInsuranceCorporation), Федеральна резервна система (FederalReserveSystem) та Служба валютного контролю (Treasury's Office oftheControlleroftheCurrency). При цьому остання підпорядкована Федеральному казначейству США і виконує функції реєстрації та ліцензування банків.

Регулювання діяльності на американському фондовому ринку здійснює Комісія з цінних паперів та бірж (Securitiesand Exchange Commission). Вона регулює діяльність емітентів цінних паперів та фінансових інститутів, які обслуговують їх випуск, обіг та облік, а також саморегулівних організацій учасників фондового ринку. Під її наглядом перебувають також страхові компанії, які продають поліси довгострокового страхування життя. Діяльність компаній, що займаються іншими видами страхування, регулюється комісіями зі страхового нагляду, які входять до складу урядів окремих штатів. Комісія з цінних паперів та бірж складається з п'яти членів, яких призначає Президент США за узгодженням із сенатом.

У 2002 р. у США створено Палату з нагляду за бухгалтерським обліком у відкритих публічних товариствах (PublicCompanyAccountingOversightBoard). Її основна функція полягає в забезпеченні захисту інвесторів шляхом надання достовірної корпоративної звітності та досягнення прозорості інформації. Діяльність цієї установи підпорядкована Комісії з цінних паперів та бірж, якій належить право розробки, схвалення та запровадження стандартів бухгалтерського обліку.

Європейський ринок

Другим після американського найкрупнішим фінансовим ринком у світі є ринок Великобританії. Він відіграє значну роль у світовій економіці та посідає провідне місце серед європейських фінансових ринків. Регулювання британського фінансового ринку базується на попереджувальних заходах, підтримці інновацій, а також на швидкій модифікації моделі регулювання залежно від потреб економіки.

Тривалий час діяльність фінансових конгломератів у Великобританії не обмежувалась, хоча існували певні ліміти на перехресне володіння компаніями в суміжних сферах фінансового ринку. У 1997 р. у країні зроблено певні кроки до консолідації фінансового регулювання. Зокрема, на базі провідного фінансового регулятора (Ради з цінних паперів та інвестицій) створено мегарегулятор - Агентство з фінансових послуг (FinancialServicesAuthority), що перебрало на себе функції регулювання, які раніше виконували декілька установ, зокрема: Комісія будівельних товариств, Дирекція страхування міністерства праці та промисловості, Регулятор цінних паперів та ф'ючерсів, Регулятор приватних інвестицій, Регулятор управляючих інвестиціями, Комісія товариств взаємного кредитування, а також Реєстратор товариств взаємного кредитування. Крім того, з 1998 р. Агентство з фінансових послуг здійснює нагляд за банківськими послугами населенню.

...