Стан і тенденції розвитку ринку фінансових послуг

За своєю організаційно-правовою формою Агентство з фінансових послуг є незалежним неурядовим органом, який фінансується через внески учасників фінансової індустрії. Воно підпорядковано Казначейству Великобританії.

Серед європейських країн значний прогрес у консолідації регулювання фінансового ринку демонструє Франція. До середини 90-х років минулого століття в цій країні домінували фінансові установи, які перебували переважно в державній власності, проте останнім часом розпочалась їх приватизація, а також відбувається процес зустрічного проникнення фінансових інститутів на суміжні ринки. Як наслідок у 2003 р. у Франції створено Агентство з фінансових ринків (L'AutoritedesMarchesFinanciers - AMF), яке об'єднало декілька секторальних регуляторів, зокрема Комісію з біржових операцій, Раду з фінансових ринків та Раду з нагляду за законністю на фінансових ринках.

Агентство з фінансових ринків є незалежною публічною організацією з повною юридичною відповідальністю та фінансовою самостійністю. Відповідаючи за безпеку інвестування у фінансові інструменти, ця організація здійснює регулювання фінансових ринків, наглядає за діяльністю учасників ринку, забезпечує належне розкриття інформації компаній, які внесені до біржового лістингу, а також здійснює покарання за порушення встановлених вимог.

Нагляд за діяльністю Агентства з фінансових ринків здійснює міністр фінансів Франції. Останній проводить консультації з організаціями, які об'єднують учасників фінансового ринку, після чого призначає 5 із 16 членів Ради директорів і 8 із 12 членів Комісії по санкціях Агентства. Інші члени органів AMF представляють різні державні органи, у тому числі суди. Агентство з фінансових ринків взаємодіє із секторальними органами банківського та страхового нагляду.

Цікавим є досвід державного регулювання фінансового ринку Німеччини, у якій протягом десятиліть застосовувались інституційні підходи до регулювання в їх класичній формі. Це було пов'язано з тим, що в країні переважає один сегмент фінансового ринку, зокрема банківський, завдяки чому існує можливість сумісної діяльності інвестиційного та комерційного банків у межах єдиної організації. Страхові послуги здійснюються, як правило, дочірніми компаніями банків. Значну частку німецького фінансового ринку зосереджено в декількох крупних банківських групах.

Донедавна на фінансовому ринку Німеччини існувало три спеціалізовані федеральні органи, які здійснювали нагляд за діяльністю банків, страхових компаній та інститутів ринку цінних паперів. У 2002 р. їх об'єднано у Федеральне агентство фінансового нагляду (Bundesanstaltfur Finanzdiens-tleistungsaufsicht - BaFin). Ця державна установа є організаційно самостійною, однак юридично вона підпорядкована Міністерству фінансів Німеччини.

Федеральне агентство фінансового нагляду здійснює загальний нагляд на німецькому ринку фінансових послуг та ліцензування різних видів професійної діяльності. Ця організація має право відбирати ліцензії, видані фінансовим установам відповідно до закону про банківську діяльність, накладати штрафи у випадках недотримання законодавства, а також видавати фінансовим установам та їхньому керівництву розпорядження, необхідні для запобігання порушенням із боку фінансових установ чи їх усунення. Для примусового виконання цих розпоряджень BaFin має право застосовувати всі доступні заходи, передбачені загальним адміністративним правом Німеччини, у тому числі робити попередження та накладати грошові санкції.

При цьому нагляд за діяльністю бірж, у тому числі фондових, здійснюють урядові регулюючі органи федеральних земель Німеччини. Вони мають широкі повноваження щодо регулювання діяльності бірж, учасників ринку та депозитаріїв, мають право вимагати від них надання інформації та документації (в тому числі щодо їхніх клієнтів та угод), а також проводити ревізії. Крім того, регулюючі органи мають право: брати участь у процесі прийняття рішень органами управління біржі; надавати обов'язкові до виконання вказівки біржовій комісії з нагляду за торгами та контролювати проведені нею розслідування; давати рекомендації та згоду з питань самоорганізації та саморегулювання біржі.

Не менш важливим є досвід регулювання фінансового ринку Іспанії. Ця країна, економіка якої набула ринкового характеру однією з останніх у Західній Європі, належить до середньорозвинених країн Євросоюзу. Іспанія використовує інституційні підходи до регулювання фінансового ринку. Нагляд за банківською діяльністю здійснює Центральний банк (BankodeEspania), ринок цінних паперів регулює Комісія з цінних паперів та бірж (ComisionNacionaldelMercadodeValores - CNMV), а за діяльністю страхових компаній та пенсійних фондів наглядає Генеральний директорат зі страхування та пенсійних фондів (DirecciоnGeneraldeSeguros y FondosdePensiones).

Комісія з цінних паперів та бірж виступає як наглядовий та інспекційний орган за діяльністю учасників фінансового ринку, в першу чергу інститутів колективного інвестування, дилерів, що обслуговують брокерів, а також управляючих портфелями цінних паперів. Щодо емітентів цінних паперів CNMV здійснює так званий пруденційний нагляд. Крім того, ця установа виконує функцію з присвоєння міжнародних кодів випускам цінних паперів, у той час як в інших європейських країнах така функція притаманна центральним депозитаріям.

Слід зазначити, що законодавство Іспанії не обмежує створення фінансових конгломератів. Банки мають право займатися як комерційною, так і інвестиційною діяльністю. При цьому страхову діяльність вони можуть здійснювати тільки через окремі дочірні структури. При регулюванні фінансових конгломератів провідну роль відіграє регулятор того сектора, який є домінуючим у групі. Таким чином, регулювання фінансових ринків в Іспанії має риси як інституційного, так і консолідованого регулювання.

Тихоокеанський регіон

Досвід державного регулювання фінансового ринку Австралії налічує кілька десятиліть і може бути прикладом для інших країн Тихоокеанського регіону. Уряд Австралії ніколи не забороняв створення фінансових конгломератів, однак підходи до регулювання їхньої діяльності поступово змінювались. Донедавна в регулюванні діяльності фінансових установ застосовувався секторальний підхід. Так, нагляд за банківською діяльністю здійснював Резервний банк Австралії, нагляд за страховими компаніями та компаніями, які пропонують пенсійні послуги населенню, - Комісія зі страхування та ануїтетів. Небанківські установи, які надавали депозитарні послуги, регулювала Комісія з фінансових інститутів, а Австралійська комісія з цінних паперів наглядала за брокерськими фірмами, взаємними фондами та іншими фінансовими компаніями.

У 1992 р. в Австралії створено Раду фінансових регуляторів (CouncilofFinancialSupervisors), до складу якої увійшли чотири вищеназвані регулюючі органи. Її створення дозволило значно спростити інформаційну взаємодію різних регуляторів фінансового ринку, однак жоден із них не відігравав лідируючої ролі у Раді фінансових регуляторів.

Розвиток австралійського фінансового ринку, поява інноваційної продукції, залучення фінансових установ до операцій з регуляційного арбітражу викликали необхідність заміни інституційної системи регулювання на мегарегулятивну. Так, у 1998 р. створено Австралійське агентство пруденційного регулювання (AustralianPrudentialRegulationAuthority - APRA), яке перебрало на себе функції та повноваження трьох інституційних регуляторів, зокрема: Резервного банку Австралії, Комісії з фінансових інститутів, Комісії зі страхування та ануїетів. Нова установа почала регулювати діяльність як спеціалізованих фінансових установ, так і фінансових конгломератів.

На боці Австралійської комісії з цінних паперів було створено Австралійську комісію з цінних паперів та інвестицій (AustralianSecuritiesandInvestmentCommission). Вона функціонує окремо від APRA та відповідає за регулювання корпоративних відносин, захист прав інвесторів та клієнтів всіх фінансових установ, включаючи банки і страхові компанії.

З погляду державного регулювання одним із найбільш консолідованих у світі є фінансовий ринок Японії. За останні десятиліття її уряд вжив ряд заходів щодо вдосконалення регулювання фінансового ринку. Раніше він регулювався на секторальній основі всередині Міністерства фінансів. У 1998 р. банківський регулятор і регулятор фондового ринку трансформовано в Агентство з фінансового нагляду (FinancialSupervisoryAgency - FSA). Ця установа відповідає за стабільність фінансового ринку і захист прав депонентів, інвесторів та страхових компаній. Вона виконує функцію нагляду за банками, страховими організаціями, ринком цінних паперів, встановлює правила торгівлі цінними паперами та правила бухгалтерського обліку. До складу FSA входить Комісія з контролю за цінними паперами та біржами (Securitiesand Exchange SurveillanceCommission - SESC), яка здійснює перевірки та розслідування на ринку цінних паперів.

Слід зазначити, що Агентство з фінансового нагляду поступово перетворилося з наглядового органу в структурі Міністерства фінансів на повноцінного мегарегулятора, який входить до складу апарату Кабінету міністрів Японії і фінансується з бюджету країни. Члени колегіального органу FSA і SESC призначаються прем'єр-міністром країни.

Підсумовуючи даний розділ, варто відмітити що під ринками фінансових послуг розуміють сферу діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій із цінними паперами та на ринках інших видів, що забезпечують обіг фінансових активів. Учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи.

Основною метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг та захист інтересів споживачів фінансових послуг.

Основним законом що встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг є ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретного країною та підвищує динамічність системи і її репутацію. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється у таких формах

Рисунок - Основні форми державного регулювання діяльності з надання фінансових послуг

3.3 Шляхи розв'язання проблем ринку фінансових послуг в Україні

На мою думку, ринок фінансових послуг є інфраструктурою, яка вимагає комплексного підходу до вирішення своїх проблем. Необхідно поставити перед собою стратегічне завдання та розробити конкретні заходи по його виконанню.

Особливо це стосується вирішення законодавчих питань. Законодавство з питань функціонування ринку фінансових послуг повинно мати вигляд узгоджених між собою пакетів документів, які регламентують максимально прості правила поведінки на ринку цінних паперів.

Фондовий ринок на сьогодні ще не має достатніх механізмів саморегулювання, тому необхідною передумовою його розвитку є зміцнювання системи державного регулювання. Для цього необхідно щоб функція контролю за ринком цінних паперів здійснювалася інституцією, незалежною від політичних, урядових, а тим більше - лобістських, тіньових та корумпованих сил.

Розглянемо детальніше, які саме заходи необхідно здійснити для розв'язання проблем ринку фінансових послуг, та яку участь в їх виконанні відводиться урядовим та неурядовим організаціям.

По-перше, завдання удосконалення законодавства. У першу чергу це є справою законодавчих органів влади. Для активізації роботи законодавчого органу в цій сфері необхідно сприяти участі в розробці нових законів і самих учасників ринку, влаштовуючи відкриті обговорення в засобах масової інформації. Такий підхід буде, по-перше, найбільш демократичним, а, по-друге, забезпечить більш повне врахування усіх потреб ринку фінансових послуг. Крім того, це справить позитивний вплив на імідж України в світі і, зокрема, її привабливість для іноземних інвесторів, які також зможуть взяти участь в дискусії, висловлюючи свої побажання. Це сприятиме також і обміном досвідом з питань організації діяльності фінансових ринків, зокрема фондового. Паралельно, такий медіа-проект виконуватиме завдання просвітництва населення України, що сприятиме підвищенню його інвестиційної активності.

Основні позитивні зміни, які може забезпечити прийняття розроблених на сьогодні законопроектів з питань регулювання ринку цінних паперів, такі:

Прийняття Закону "Про публічні товариства", який є чітко спрямованим на захист прав акціонерів (інвесторів) та ліквідує низку юридичних "білих плям", які існують в регулюванні закритих публічних товариств, сприятиме прозорості українського фондового ринку. Прийняття положення про перетворення закритих АТ, учасниками яких є більше 100 акціонерів, у відкриті АТ із відповідною зміною механізму купівлі-продажу акцій сприятиме притоку цінних паперів на фондовий ринок.

Серйозний поштовх для розвитку фондового ринку може дати прийняття закону щодо функціонування деривативів (похідних) цінних паперів. Існують розроблені проекти Законів "Про похідні цінні папери" та "Про строкові інструменти". Поява похідних цінних паперів на такі види базових активів, як зерно, нафта, електроенергія може кардинально змінити ринки цих товарів. При цьому відкриються нечувані можливості для розвитку фінансування і торгівлі в багатьох секторах економіки.

Надзвичайно важливим є прийняття нового Закону "Про цінні папери та фондовий ринок" замість діючого Закону "Про цінні папери і фондову біржу". Новий проект є досить ґрунтовно розробленим і користується прихильністю серед учасників фондового ринку. Закон розширить перелік фінансових інструментів, з якими можна буде працювати на ринку. Наприклад, буде легалізовано так звані конвертовані облігації, які дозволяють гнучко управляти акціонерним капіталом. Проект закону передбачає зосередження торгівлі "акціями з блакитними корінцями" (акціями стабільних провідних корпорацій, які приваблюють багатьох консервативних інвесторів) винятково на біржах та ПФТС, що зробить український фондовий ринок більш прозорим.

Оновлення законодавства в галузі страхування передбачає лібералізацію страхового ринку, створення нових інвестиційних можливостей для страховиків, розширення переліку активів, якими можуть бути представлені страхові резерви. Буде відкрито вихід на вітчизняний страховий ринок іноземного інвестора. Усе це сприятиме пожвавленню операцій на ринку цінних паперів.

Сприяння розвитку фондового ринку в законодавчому порядку можна забезпечити також шляхом оптимізації податкового законодавства. Доцільно буде реалізувати ініціативу Президента України щодо позбавлення оподаткування інвестицій здійснених в акції українських підприємств, загальне зменшення податкового тиску на економіку.

Забезпечення виконання вимог законодавства з питань функціонування ринку цінних паперів здійснюється Комісією з цінних паперів та фондового ринку. Для попередження правопорушень на ринку цінних паперів, забезпечення захисту прав акціонерів Комісією проводиться постійна робота з розробки та прийняття ряду законодавчих та нормативних актів.

Комісія також бере активну участь у створенні дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів. Тут завдання полягає у поширенні в середовищі емітентів культури розкриття інформації інвестору. Розкриття інформації не повинно бути лише обов'язковою формальністю. Емітент повинен усвідомити, що публікування проспекту емісії чи надання регулярної звітності, має практичну користь для залучення інвестора.

Тому необхідне запровадження Комісією вимог до інформації про випуск цінних паперів та звітності емітентів, які б дали можливість емітенту звернути увагу інвестора на суттєві показники своєї діяльності, має сприяти виникненню добрих традицій та впровадженню сучасних стандартів добровільного та свідомого розкриття інформації.

Упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку також є одним з приорітетних завдань Комісії. Орієнтиром тут повинно стати створення такої системи інфраструктури ринку, за якою операційні ризики було б зменшено до мінімуму.

У цьому напряму слід здійснити такі заходи як:

оптимізація структури Національної депозитарної системи та функцій її прямих учасників;

створення ефективної системи організованих ринків.

Однак для досягнення цієї мети адміністративних заходів недостатньо. Потрібно знайти ті важелі, які б зацікавили емітента та професійного учасника прийти на організаційно-оформлений ринок, запровадити для цього певні стимулюючі заходи. Зокрема, слід усунути чинники, які заважають, ускладнюють або затягують процедуру укладання та виконання угод на організаторах торгівлі.

Слід також визначити шляхи стимулювання переходу на випуск цінних паперів у без документарній формі. Важливим завданням є підвищення ролі СРО (саморегулівних організацій) в регулюванні діяльності відповідних професійних учасників. Більша самостійність цих організацій сприятиме налагодженню відповідної інфраструктури та заохочуватиме професійних учасників до діяльності на професійно організованому ринку. Ці організації можуть перебрати на себе частину повноважень Комісії щодо регулювання ринку цінних паперів. Однак для цього необхідно підвищити рівень ресурсного, матеріально-технічного та кадрового забезпечення цих організацій, що дозволить їм ефективно виконувати делеговані функції.

В першу чергу, це стосується професійної підготовки фахівців для фондового ринку, встановлення стандартів професійної діяльності та контролю за дотриманням цих стандартів учасниками СРО.

Щодо вирішення проблеми мобілізації заощаджень населення і спрямування їх на задоволення інвестиційних потреб економіки існує декілька шляхів. Залучати кошти населення можна через банківські установи, через створення пенсійних фондів та шляхом розвитку системи спільного інвестування.

Одним з найбільш ефективних способів залучення в економічний обіг грошових нагромаджень населення, на мою думку, є використання схем колективного інвестування, можливості яких розглянемо (Рисунок 8).

Рисунок 8 - Можливості використання схем колективного інвестування

Становлення відносин спільного інвестування в Україні базувалося на проведенні приватизації державного майна з використанням приватизаційних майнових сертифікатів. З загального числа інвестиційних фондів, створених за час функціонування інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні, на частку закритих приходиться близько 96%. З завершенням обігу приватизаційних паперів питання полягає в трансформації старих інвестиційних фондів в структури відкритого типу. І одним з основних завдань при цьому є відновлення підірваної довіри населення до інвестиційних фондів і компаній. Для рішення даного завдання необхідні підтримка і, разом з тим, твердий контроль з боку держави, проведення рекламних і просвітницьких заходів, оскільки фізичні особи мало знають про можливості і механізм функціонування ІСІ.

Отже, за умов глобальної інтеграції ринків фінансових послуг надзвичайно важливим завданням для кожної країни є забезпечення функціонування конкурентноспроможного ринку фінансових послуг, і, зокрема, фондового ринку.

Фінансування інвестицій в реальний сектор через канали ринку цінних паперів і залучення на ці цілі неспекулятивних вітчизняних і іноземних капіталів повинно стати найважливішим джерелом нового етапу промислового підйому. Замість ринку з величезною перевагою державних цінних паперів повинен з'явитися фондовий ринок економічного зростання.

Подолання антиінвестиційного синдрому, характерного для взаємин потенційних інвесторів і виробничої сфери, передусім залежить від розвитку законодавчої бази фінансового ринку і формування на цій основі ефективних інвестиційних інститутів.

Розвиток ринку фінансових послуг передбачає стратегічної постановки завдань та підтримки їх виконання як з боку урядових, так і неурядових організацій. ринок фінансовий послуга

Розвиток інфраструктури фінансових ринків вимагає об'єднання зусиль держави та професійних учасників цих ринків з метою забезпечення необхідного ресурсного потенціалу перетворень. Лібералізація функціонування ринків фінансових послуг передбачає створення умов для більшої самостійності та незалежності від держави їх учасників.

Особливу увагу необхідно приділити просвітницькій діяльності серед населення України, яка б забезпечила підтримку впроваджуваних заходів населенням, підвищення його інвестиційної активності.

Размещено на Allbest.ru