Основи функціонування акціонерного товариства

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Акціонерна власність в економічній системі

1.1 Сутність та структура акцій та акціонерного капіталу

1.2 Суперечності акціонерних компаній

2. Акціонерна власність в сучасних умовах в Україні

2.1 Власність в економічній системі України

2.2 Структура акціонерного товариства

2.2.1 Майнова структура товариства

2.3 Фінанси акціонерного товариства

2.3.1 Об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства

2.3.2 Випуск та обіг акцій

2.3.3 Отримання доходів і прибутку

2.3.4 Фінансово-господарська діяльність товариства

2.3.5 Розподіл майна та прибутку у фонди товариства

2.3.6 Правовий режим дивідендів

2.4 Управління акціонерною власністю держави в економіці Україні

3. Значення акціонерної власності в економічній системі України

3.1 Динаміка росту чисельності акціонерних товариств

3.2 Ефективність діяльності акціонерних товариств

Висновки

Література

акціонерний капітал прибуток дивіденд



Вступ

Актуальність теми. Трансформаційні процеси роздержавлення та приватизації затвердили в Україні акціонерну форму власності. Вона спричинила нову для вітчизняної економіки проблему корпоративного управління, важливість якої обумовлена її впливом на соціальні та економічні процеси. Корпоративне управління стає невід'ємною складовою розвитку вітчизняного корпоративного сектору і впливає на формування капіталу та забезпечення сталого економічного зростання більше 10 тисяч відкритих акціонерних товариств. Корпоративні відносини зачіпають інтереси 16 млн. акціонерів, переважна більшість яких є громадянами України.

Уперше виявлена А. Берлі та Г. Мінзом проблема корпоративного управління дістала подальшого розвитку у працях дослідників у країнах Заходу, пройшла ряд етапів розвитку протягом XX ст., вийшла за національні межі і стала предметом міжнародних стандартів.

Відсутність на початок перетворень і все ще нерозвиненість в Україні ринкових інститутів, які беруть участь у вирішенні проблем корпоративного управління, специфіка формування акціонерного капіталу переважної більшості відкритих акціонерних товариств, а також унікальність трансформаційних процесів спричинили власні проблеми корпоративного управління у вітчизняній економіці, які потребують методологічного осмислення та напрацювання відповідного практичного інструментарію.

Методологічний і часовий розрив між розвитком теоретичних концепцій корпоративного управління у країнах Заходу та їх застосуванням у практиці функціонування акціонерних товариств в Україні та інших країнах із трансформаційною економікою, які не мали аналогічних досліджень, неоднозначність самого поняття “корпоративне управління”, а також унікальність і специфіка трансформаційних перетворень підвищили інтенсивність досліджень у сфері корпоративного управління.

Значний внесок у розвиток різних аспектів корпоративного управління зробили вітчизняні дослідники: О. Амоша, С. Богачов, І. Булєєв, О. Вакульчик, А. Воронкова, Є. Григоренко, Г. Козаченко, А. Мельник, О. Мендрул, Т. Момот, Г. Назарова, Є. Палига, О. Поважний, М. Сірош, О. Сохацька, Б. Стеценко, Л. Федулова, М. Чечетов, М. Чумаченко, у роботах яких дістали розвитку теоретичні та практичні питання формування організаційно-економічного механізму та організації корпоративного управління, фондових методів фінансування та оцінки результативності діяльності акціонерних товариств, формування вартісно-орієнтованого механізму корпоративного управління та управління вартістю підприємств, становлення корпоративного сектору та формування корпоративних структур, удосконалення національної моделі корпоративного управління та управління корпоративними правами держави.

Однак, незважаючи на інтенсивність досліджень, залишаються невирішеними питання обґрунтування соціально-економічної сутності, виявлення закономірностей процесу корпоративного управління, обумовлені економічною природою акціонерної власності, які визначальним чином впливають на формування корпоративного управління в акціонерних товариствах, призначення його національної системи і вибудовування критерію ефективності управління.

Значні можливості в методологічному збагаченні корпоративного управління містяться у залученні для його обґрунтування основних досягнень сучасної вітчизняної економічної теорії в характеристиці економічного змісту власності.

Теоретична і практична значущість виявлення сутнісних закономірностей процесу корпоративного управління та розробки положень його застосування, адекватних власним проблемам корпоративних відносин у вітчизняній економіці, обумовили вибір теми, визначили мету, завдання і зміст курсової роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є формування методології, розробка концепції та розвиток науково-методичних положень управління акціонерною власністю, яке засноване на її економічному змісті, враховує специфіку корпоративних відносин в Україні та створює передумови для економічного зростання.

Об'єкт дослідження - процеси управління акціонерною власністю.

Предмет дослідження - теоретичні, методологічні, методичні та практичні проблеми управління акціонерною власністю, спричинені трансформаційними процесами в Україні.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять фундаментальні положення сучасної економічної теорії і теорії управління, праці вітчизняних і зарубіжних учених. Дослідження виконано з використанням широкого спектра загальних і спеціальних наукових методів. Основним науковим методом, який використано в дисертації, є діалектичний метод і його конкретизація - системний підхід як загальнонаукова методологія, нерозривно пов'язана з дослідженням таких складних явищ, як управління акціонерною власністю.

Також використано методи: відображення загального в особливому - при дослідженні економічного змісту “власності” як загальної категорії та акціонерної власності; абстрагування - при визначенні істотних економічних особливостей акціонерної власності; історичного і логічного - при відстеженні розвитку проблеми корпоративного управління та еволюції системи управління корпоративними правами держави; порівняння - при визначенні системоутворюючих факторів; індукції та дедукції - при визначенні своєрідності структури акціонерної власності й основного протиріччя корпоративного управління в Україні; формальної логіки - при визначенні понять акціонерної власності та управління нею; моделювання - при розробці моделі вартісної оцінки ефективності управління акціонерною власністю, стандартизованого алгоритму аналізу та прогнозу факторів вартості грошових потоків; фінансового аналізу і фінансової математики - при аналізі формування і реалізації акціонерної власності, визначенні ставки дисконту; дисконтування - при визначенні ринкової вартості власного капіталу акціонерного товариства.

Інформаційно-емпіричну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти України й акти добровільного регулювання у сфері корпоративних відносин, міжнародні та національні стандарти оцінки майна і майнових прав, офіційні дані Державного комітету статистики, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Фонду державного майна України, дані публічної річної звітності відкритих акціонерних товариств, розміщені на сайті Державної установи “Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України”, факти, які містяться у працях вітчизняних і зарубіжних учених, а також у мережі Інтернет.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у методологічному обґрунтуванні, розробці концепції та розвитку науково-методичних положень управління акціонерною власністю, виходячи з економічного змісту і в контексті створення та реалізації акціонерної власності в конкретно-історичних умовах України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що використання обґрунтованих концептуальних положень, науково-методичних і практичних рекомендацій дозволяє підвищити ефективність корпоративного управління на національному, регіональному рівнях і в акціонерних товариствах, знизити гостроту основного конфлікту в корпоративних відносинах і забезпечити реалізацію інтересів власників і потенційних інвесторів, створити передумови для поліпшення інвестиційної привабливості вітчизняного корпоративного сектору й активізації інвестиційної діяльності як невід'ємної складової політики економічного зростання.

Курсова робота складається з трьох розділів; у 1-му - поняття та роль акціонерної власності в економічній системі; у 2-му - акціонерна власність в сучасних умовах в Україні; у 3-му - знамення акціонерної власності в економічній системі в Україні.



1. Акціонерна власність в економічній системі

1.1 Сутність та структура акцій та акціонерного капіталу

Акціонерна компанія - основна форма організації великих, частини середніх та малих підприємств.

Акціонерна компанія - компанія, власність якої формується внаслідок злиття капіталів її засновників, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу для отримання прибутків.

Щоб досягти стратегічної мети, компанія може прагнути збільшити ринкову вартість акцій, дохід на окрему акцію тощо. Продаж акцій широкому загалу на фондовій біржі здійснюють лише гігантські акціонерні компанії. Покупцями акцій є банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інші колективні акціонери - власники.

Об'єднання капіталів та їх поповнення за рахунок продажу акцій здійснюється з метою підприємницької діяльності. Для цього будують підприємства, інші об'єкти, найману робочу силу закуповують сировину, тощо. Тому в акціонерних компаніях виділяють два аспекти, які відображають розвиток таких елементів економічної системи, як продуктивні сили і відносини власності. У першому акціонерні компанії представлені в засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлі, тощо), наукових лабораторіях, інститутах, патентах , ліцензіях та інших об'єктах. У другому - як відносини між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об'єктів та створеного в процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам, підприємницького доходу - керівництву компаній, дивідендів - власникам акцій, фіксованих доходів - власникам облігацій, податків - державі тощо.

Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний та позичений.

Власний капітал засобі формується з отриманих від випуску і реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво.

Власний капітал також може зростати за рахунок наступних випусків акцій. З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Але перед цим певна частина прибутку акціонерних компаній спрямовується на сплату податків державі, заробітну плату і премії менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також використовують для виплати дивідендів у разі погіршення економічної кон'юнктури.

Акціонерні компанії належать до колективної форми власності. Це зумовлено тим, що вони, по-перше, виникають внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал. По-друге, на акціонерних підприємствах праця має колективний характер. По-третє, величина прибутків, що розподіляються, залежить від результатів колективної праці, від колективно прийнятих на загальних зборах рішень. Водночас виплата дивідендів залежить від кількості акцій та їх видів, тобто означає поєднання колективного з індивідуальним (приватним) за домінування колективного. По-четверте власники акцій не можуть претендувати на частку майна компанії, і у випадку продажу акцій вони отримують лише їх вартісний еквівалент, а сам власний капітал дробитися не може.

Позичений капітал утворюється з банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. На початку 90-х років в акціонерному капіталі наймогучіших 500 американських корпорацій кошти, отримані від випуску і реалізації акцій, становили майже 20%. Наприкінці 90-х років шляхом емісії цінних паперів формується основна частка фінансових ресурсів для новостворених компаній, передусім пов'язаних з інформаційними технологіями.

Перші акціонерні компанії виникли на початку XVII ст., а перший акціонерний банк - у 1694 р. в Англії. Проте до 30-х років XIX ст. їх було дуже мало. Перша економічна криза 1825р., процес переростання продуктивними силами вуз таких меж індивідуальної капіталістичної власності зумовили розвиток акціонерних компаній та акціонерних банків,він стає економічно неминучим, оскільки індивідуальні капіталісти не спроможні були будувати залізниці, інші великі об'єкти. Найшвидшими темпами акціонерні компанії виникали в останній третині XIX ст. У Німеччині, наприклад, наприкінці 70-х років їх налічувалось до 460, а на початку XX ст.- понад 5 тис. У Росії на початку 20-х років було приблизно 2,5 тис. таких компаній.

Нині у розвинутих країнах світу кожна крупина і навіть середня компанія, а також частина малих існують у формі акціонерних. Завдяки цьому посилюється цілісність економічної системи, акціонерні компанії широко використовуються і для утворення та експансії міжнародних монополій. Так, американська нафтова корпорація «Мобіл корпорейшн» має понад 500 філіалів і дочірніх компаній більш як у 100 країнах світу.

Після жовтневої революції в Росії акціонерні компанії були ліквідовані, їх відродження почалося в часи НЕПу. У 1922 р. налічувалося 20 акціонерних компаній,але наприкінці 20-х років вони знову були ліквідовані. У колишньому СРСР такі компанії почали утворюватися наприкінці 80-х років. Перша виникла в Україні 1988 р.

Акціонерні компанії поділяють на два основних типи:

1. відкриті, акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі. Удеяких країнах (наприклад США) такі компанії називають публічними;

2. закриті ,акції яких не надходять у вільний продаж ,а розподіляються серед засновників. Середня кількість акціонерів в акціонерній компанії США - до 60 тис., а в наймогутніших акціонерних компаніях - понад 4 млн осіб. У закритих акціонерних компаніях - до 300 осіб.

Кількість акціонерів у розвинутих країнах заходу постійно зростає (крім періодів економічних криз). Так, у США наприкінці 90-х років майже 55% населення були учасниками фондового ринку беспосередньо або опосередковано (через інвестиційні фонди), а вартість акцій в населення країни перевершила 13 трлн дол. Економічним стимулом для придбання акцій акціонерами є вищий рівень дивідендів порівняно з викладенням певної суми в ощадний банк. Але під час економічної кризи дрібні акціонери можуть витратити всі свої заощадження.

Акція - вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право на участь в управлінні товариством,дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Як предмет постійного продажу і купівлі, акції мають ціну. Сума, зазначена в акції, - це її номінальна вартість, а фактична ціна (за яку продано акцію) - курс акцій, що перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій - від рівня позичкового відсотка.

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явника, привілейовані та прості. При продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію (зокрема про власника і час придбання акцій), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Ці акції переважно випускають великим номіналом.

При реєстрації акцій на пред'явника до книги вносять лише відомості про їх загальну кількість. Акції на пред'явника випускають малими купюрами.

За розміром оптимального дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого відсотка незалежно від поточного прибутку компанії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачуються на привілейовані акції, а в разі ліквідації акціонерного товариства їх власникам повертають вкладені в акції кошти за їх номінальною ціною.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Тому із зростанням прибутків власники основної кількості таких акцій отримують великі прибутки. Але власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством. Прості акції набули поширення серед населення розвинутих країн. Так, у Швеції тримачем акцій є кожен другий, а продаж акцій працівникам на пільгових умовах практикують 50% усіх відкритих акціонерних товариств.

Формально кожний власник акцій є співвласником акціонерного товариства і має право на прийняття рішень. Насправді лише володіння певною кількістю акцій робить їх власника співвласником акціонерної компанії. Для цього слід мати таку кількість акцій у власній компанії,дивіденди на які становили б не менше 7-10% щорічної заробітної плати найманого працівника. Так, з понад 3 млн акціонерів американської корпорації АТТ половина володіє менш як 5 акціями кожний.

Щодо прийняття рішень акції поділяють на «одноголосі», «багатоголосі» та «безголосі». Серед населення розповсюджуються переважно «одноголосі», а керівництво акціонерними компаніями зосереджується в руках власників крупних пакетів акцій. За визнанням американського економіста Дж. Гелбрейта, права переважної більшості акціонерів ігноруються як практично неіснуючі.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують у разі погіршення економічної кон'юнктури чи банкрутства компанії. За втрату акціонерами акцій внаслідок їх знецінення держава жодної відповідальності не несе.

В Україні власниками приватизаційних сертифікатів стали майже 40 млн осіб, але кількість акціонерів становить майже 15 млн. Проте переважна більшість їх не стали реальними співвласниками, залишаючись суто формальними власниками.

Оскільки «голосуючі» акції дають право щорічно обирати президента акціонерної компанії, раду директорів, то наприкінці XIX - на початку

XX ст. для того, щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи,треба було зосередити в одних руках 51% загальної кількості акцій, тобто контрольний пакет акцій. Із збільшенням кількості акціонерів по всій країні та зростанням могутності акціонерним компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частинка. Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій. Контрольним пакетом акцій переважно володіє вузьке коло найбагатших осіб або фінансових інститутів - комерційних банків , страхових компаній тощо. За його допомогою встановлюється багатоступінчаста система залежності та контролю однієї могутньої компанії над іншими меншими компаніями, або «система участі». Наприклад, «Дженерал моторз» таким чином контролює понад 40 дочірніх компаній (компанії, що стали залежними від наймогутніших компаній ,які придбали їх контрольні пакети акцій). «Система участі» є важливим методом пануванням фінансової олігархії.

1.2 Суперечності акціонерних компаній

В Україні та інших державах колишнього СРСР відбуваються процеси роздержавлення і приватизації економіки. Основним засобом їх здійснення є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Так, у 1998 р. майже 40 тис. середніх та крупних підприємств стали акціонерними компаніями.

У побудові регульованої ринкової економіки в Україні акціонерна власність може відіграти важливу роль.

Позитивними рисами розвитку акціонерної власності є:

1. значне розширення джерела нагромадження за рахунок вкладів у різних фінансово-кредитних інститутах. Здавалося б, ці кошти держава могла б так само успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників - робітників, службовців, працівників села, а в акціонерних товариствах така ізоляція значною мірою усувається;

2. сприяння демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази. У різних галузах промисловості, сільського господарства акціонерне підприємництво сприятиме посиленню заінтересованості трудящих у використанні придбаних факторів виробництва, поліпшенню використання робочого часу, функціонуванню живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту,від економічної, а отже й від політичної влади;

3. значне зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами (групою «А» і групою «Б» тощо). Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств,що випускатимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, малогабаритні трактори, вантажівки, відеотехніку тощо), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виробляти підприємства-акціонери;

4. ефективне регулювання кількості грошей. Продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її. Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління;

5. поліпшення якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації,кооперування, концентрації, виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення контролю трудящих за якістю комплектуючих деталей;

6. сприяння раціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями. Зокрема, право міністерств і відомств бути пайовиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, зробить їх більш заінтересованими в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демократизації процесу управління. Внаслідок цього посилиться боротьба з бюрократизацією , послабляться адміністративні методи управління економікою;

7. прискорення міжгалузевого переміщення виробничих фондів економічного стимулювання у ті галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це, у свою чергу, стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промисловості в АПК, легкій промисловості сфері послуг.

Негативними рисами розвитку акціонерної власності є:

1. можливість за допомогою акцій централізувати трудові заощадження і таким чином посилювати економічний контроль за значною кількістю населення. Так, у США 1% найзаможніших сімей володіє понад 50% акцій корпорацій, у ФРН 0,9% сімей належать 90% усіх акцій.Внаслідок широко розповсюдження акцій в акціонерному капіталі крупних компаній певна частка належить централізованим заощадженням населення, вилученим через механізм широкого розповсюдження акцій;

2. мільйони дрібних акціонерів стають банкрутами. Тобто втрачають свої заощадження під час економічних криз. Так, у США під час кризи 1974-1975 рр. Кількість таких акціонерів скоротилась майже на 7 млн осіб. Такий ризик існує у разі самостійної купівлі акцій. Він зменшується при здійсненні вкладів у пенсійні, страхові, взаємні фонди, оскільки їх надійність гарантується чинним законодавством, самими інститутами;

3. купивши контрольний пакет акцій, гігантські корпорації встановлюють контроль за дрібнішими компаніями, а через «систему участі» ,тобто багатоступінчасту систем залежності та контролю , контролюють капітал інших фірм , який у декілька разів перевищує їх власні активи;

4. акціонерні компанії вдаються до різних фінансових махінацій на фондових біржах, здобуваючи можливість надмірного збагачення. Так, Дж. Гетті за короткий час збільшив одержане від батька майно з 15 млн до понад 2 млрд дол. І став мільярдером, скуповуючи акції за «викидними» цінами в роки депресії;

5. за допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного апарату, законодавців;

6. акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викуповування нерентабельних філіалів крупної монополії. Так, у 1982 р. корпорація «Дженерал моторз» змусила 1,4 тис. найманих працівників одного із своїх заводів повністю викупити його. У тому ж році інша американська компанія «Нейшнл стіл» змусила 11 тис. осіб викупити один із своїх нерентабельних сталеплавильних заводів. Ці нерентабельні, обтяжені боргами підприємства продають переважно за ціну, яка перевищує їхню вартість. Так, щоб забезпечити належний технічний рівень нерентабельного сталеплавильного заводу «Нейшнл стіл», потрібно було 650 млн дол., а щоб завод вижив ,- необхідно було знизити рівень заробітної плати, пенсій, тривалість оплачуваних відпусток, подовжити робочий день тощо.

У поєднанні позитивних та негативних сторін акціонерних компаній системно розкривається їх глибинна внутрішня сутність. Від співвідношення цих сторін значною мірою залежить ефективність роботи акціонерних підприємств (як і інших видів підприємств), а отже величина витрат та отримуваний прибуток.



2. Акціонерна власність в сучасних умовах в Україні

2.1 Власність в економічній системі України

В Україні відбуваються процеси роздержавлення й приватизації. Основним способом їхнього здійснення є перетворення державних підприємств в акціонерні товариства (компанії). так в 2001 році майже 36 тисяч середніх і великих підприємств стали акціонерними компаніями, у тому числі - 12,5 тисяч - відкритими.

При створенні регульованої ринкової економіки в Україні акціонерні товариства можуть виконувати важливі функції. Акціонерні товариства мають такі позитивні риси:

За певних умов (при наявності довіри державі, повернення трудових заощаджень і так далі) - значне розширення джерел нагромадження за рахунок внесків в ощадних банках. Здавалося б, ці гроші держава могла б також успішно використовувати на потребі населення, як і акціонерну форму нагромадження. Але в ощадних банках використання внесків повністю ізольовано від вкладників, а в акціонерному товаристві така ізоляція в значній мірі ліквідується;

Розвиток акціонерної власності сприяє демократизації керування підприємством, створенню їхньої матеріально-технічної бази в різних сферах промисловості, сільському господарстві, поліпшенню використання робочого часу, функціонування живої роботи, збільшенню творчої ініціативи працівників і службовців, їхньому прилученню до керування виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе перебороти відчуженість працівників від засобів виробництва й зробленого продукту, від економічної, а отже й від політичної влади;

Вони забезпечують значне зменшення диспропорцій в економіці: між попитом та пропозицією тощо. Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого росту кількості підприємств, створюваних на ці кошти, які будуть випускати гостродефіцитні товари (легкові й вантажні автомобілі, малогабаритні трактори, відеотехніку тощо), надавати ці товари акціонерам, які вкладуть свої гроші по цільовому призначенню. Частина встаткування для нових підприємств можуть виготовити підприємства-акціонери;

Акціонерні компанії сприяють ефективному регулюванню кількості грошової маси. Так, продаючи акції, держава зменшує її, а купуючи - випускає якась кількість грошей в оборот. У такий спосіб можна так само регулювати рівень інфляції. Розширення акціонерної форми власності так само сприяє розширенню товарно-грошових відносин, введенню госпрозрахунку, самооплатності, самофінансування й самоврядування;

Акціонерні товариства сприяють поліпшенню якості функціонування й розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва. Ця мета може бути досягнута як за рахунок продажу акцій підприємством - співробітникам, так і через посилення контролю працівників за якістю комплектуючих деталей;

Така форма власності сприяє раціоналізації процесу керування вищими органами. Зокрема, право міністерств і відомств бути власниками акцій акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, збільшить зацікавленість їх в активному розвитку підприємств і об'єднань, буде сприяти скороченню управлінського апарата,, демократизації процесів керування. Це підсилить боротьбу з бюрократією, послабить адміністративні методи керування, які дотепер ще можуть залишатися;

Акціонерний капітал прискорює міжгалузевий рух коштів з одних сфер в інші, у яких виготовляються необхідні товари народного споживання. Це буде стимулювати використання досягнення науково-технічної революції в базових наукомістких сфер промисловості, в аграрно-промисловому комплексі, легкій промисловості, сфері послуг.

Але для акціонерних товариств так само характерні й деякі недоліки:

Можливість за допомогою акцій централізувати трудові заощадження, і таким чином, підсилити економічних контроль за значною кількістю населення;

Купивши контрольний пакет акцій (зараз для цього потрібно сконцентрувати в одних руках не менш 5% акцій) великі корпорації встановлюють контроль над дрібними компаніями, а через систему участі, тобто багатоступінчасту систему залежностей і контролю, контролюють капітал інших фірм, що у кілька разів може перевищувати їхні власні активи;

Акціонерні компанії можуть провадити різні фінансові махінації на фондових ринках, одержуючи додаткову можливість надмірного збагачення;

За допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного апарата;

Акціонерна форма власності використовується як спосіб економічного примуса для викупу нерентабельних філій великої монополії. У світовій практиці існує безліч таких прикладів.

Акціонерне товариство - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Вона створюється шляхом централізації коштів (об'єднання капіталу) різних осіб, проведеної за допомогою продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності й одержання прибутку. Це основна форма організації великих, частини середніх і малих підприємств, власність яких формується в результаті злиття капіталів засновників компанії, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій і т.д.) і їхнього продажу. Порядок його організації регламентується українським законодавством. Права юридичної особи акціонерне товариство здобуває з моменту його реєстрації в Державній реєстраційній палаті або іншому вповноваженому державному органі. При реєстрації видається Свідоцтво про реєстрацію акціонерного товариства, де вказуються дата й номер державної реєстрації, назва суспільства, а також найменування органа, що реєструє.

Правовий статус акціонерних товариств визначається статтями 24-49 Закону України «Про господарчі товариства», а також статтями 1-23, які регулюють правові основи діяльності всіх видів господарчих товариств.

Трохи перефразувавши визначення акціонерного товариства, що є в статті 24 названого Закону, цей вид господарчого товариства можна охарактеризувати як господарську організацію корпоративного типу (різновид господарчого товариства ), що має статутний фонд, розділений на частині - акції рівної номінальної вартості й несе відповідальність за своїми обов'язками тільки власним майном; акціонери за борги суспільства не несуть додаткової відповідальності, а у випадку несприятливого ведення справ ризикують тільки коштами, сплаченими за акції. Відповідно до статті 24(частина четверта), загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, що не може бути менше суми, еквівалентним 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства.

З юридичної точки зору акціонерне товариство - одна з найбільш складних організаційно-правових форм юридичної особи. У ньому передбачається наявність декількох органів керування, внутрішнього й зовнішнього контролю, органів загальних зборів, розподіл між ними компетенцій, установлення порядку прийняття цими органами рішень, визначення можливості дії їх від імені суспільства, визначення відповідальності за заподіяні збитки.

Як учасників об'єднання капіталу шляхом створення акціонерного товариства (учасників товариства) можуть виступати фізичні і юридичні особи. При цьому учасники не відповідають по зобов'язаннях суспільства й несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю, у межах вартості приналежних їм акцій. Учасники, що не повністю оплатили акції, несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях суспільства в межах неоплаченої частини вартості приналежних їм акцій.

У процесі створення суспільства його засновники поєднують своє майно на певних умовах, зафіксованих в установчих документах суспільства. На основі такого об'єднаного капіталу надалі й буде вестися господарська діяльність із метою одержання прибутку.

Об'єднання капіталів і їхнє поповнення за рахунок продажу акцій здійснюється з метою підприємницької діяльності. Для цього будуються підприємства, інші об'єкти, наймається робоча сила, закупається сировина й т.д. Тому в акціонерних компаніях варто виділяти дві сторони, які відображають розвиток таких елементів економічної системи, як продуктивні чинності й відносини власності. У першій з них акціонерні компанії представлені в способах виробництва (машинах, устаткуванні, будинках і т.д.), наукових лабораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях і інших об'єктах. У другий - як відносини між засновниками, найманими робітниками, власниками акцій, державою із приводу присвоєння цих об'єктів і утворення в процесі необхідного й додаткового продукту. Також присвоєння здійснюється через виплату заробітної плати найманим робітником, керівництву компанії, дивідендів - власникам акцій, фіксованих доходів - власникам облігацій, податків - державі й т.д.

Капітал акціонерного товариства утвориться за рахунок продажу акцій. Утворення статутного капіталу акціонерного товариства відбувається шляхом злиття загальної номінальної вартості всіх акцій. Статутний капітал варто показувати в балансі як передплатний капітал акціонерного товариства. Статутний капітал не може бути менше регламентованої законом суми. Кошти акціонерного товариства можуть складатися не тільки з коштів виручених від продажу акцій (власного капіталу) і накопиченого прибутку, в і за рахунок кредитів банку й викупу облігацій. До власного капіталу ставляться нагромадження. Якщо нагромадження створені із суми невиплачених доходів, то вони називаються дохідними нагромадженнями [13].

Суспільство є власником майна, продукції, виробленої суспільством, доходів, отриманих від комерційної діяльності й іншого майна, придбаного їм за іншими підставами. Внеском учасника акціонерного товариства можуть бути будинку, спорудження, устаткування й інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, природними ресурсами, ноу-хау. Вартість внесеного майна визначається спільним рішенням учасників товариства. Формування й збільшення статутного капіталу провадиться шляхом випуску й продажу акцій, обміну облігацій на акції, збільшення номінально вартості акції.

Акція - цінний папір, що підтверджує право акціонера брати участь у керуванні суспільством, у його прибутках і розподілі залишків майна при ліквідації акціонерного товариства. Ступінь участі кожного акціонера визначається номінальною вартістю й кількістю придбаних акцій.

Мінімальна номінальна вартість акцій визначається законом (уставом). Існують високі номінали акцій. Як правило, акції продаються вище їхньої номінальної вартості на "парі" з відповідною ринковою надбавкою - ажіо, що визначається курсом акцій. Сума надбавок включається в нагромадження капіталу акціонерного товариства. Акціонерне товариство має фірмову назву, повне або скорочене, у якому повинні бути зазначені: вид суспільства, предмет його діяльності, відомості про те, чим відрізняється дане суспільство від інших подібних підприємств і організацій, тобто назва повинне бути предметним. Кожна держава формулює власні вимоги до назви акціонерного товариства, однак існують загальновизнані норми й правила. Фірмова назва повинне мати фразу "Акціонерне товариство"

2.2 Структура акціонерного товариства

Існує два типи акціонерних товариств: відкриті й закриті. Основна відмінність між ними укладається в способі розподілу акцій. Акції закритих акціонерних товариств розподіляються серед їхніх засновників. Акції відкритих акціонерних товариств вільно продаються й купуються, і співвласником об'єднаного майна такого суспільства може стати всякий, хто купив хоча б одну акцію. При цьому акції акціонерного товариства відкритого типу можуть переходити від одного власника до іншого без згоди інших акціонерів, тоді як акції суспільства закритого типу - лише за згодою більшості акціонерів, якщо інше не застережено в уставі суспільства [1].

Функціонування акціонерного товариства закритого типу відрізняється й іншими особливостями, які в обов'язковому порядку повинні бути відбиті в його уставі. Акціонерні товариства закритого типу - це в основному невеликі приватні підприємства з невисокою чисельністю акціонерів, такі, як магазини, ательє, майстерні, гаражі й т.п.

Основними характеристиками акціонерного товариства відкритого типу є масштаби об'єднаного капіталу й велика кількість власників. Основна ідея, що звичайно переслідується при створенні такої форми приватного підприємства, укладається в залученні й концентрації більших коштів (капіталу) населення й інших підприємств із метою їхнього використання для одержання прибутку.

Акціонерне товариство закритого типу являє собою об'єднання тільки капіталів, але й конкретних учасників (фізичних і юридичних осіб).

Прихильність до закритого акціонерного товариства пояснюється схильністю до потайливого господарювання, за принципом: чим менше знають про економічне становище підприємства й підсумках його діяльності, тим краще, та й спокійніше керівникам, у них розв'язані руки (керівництво намагається позбутися від контролю за своєю діяльністю з боку незалежних зовнішніх акціонерів). Домішується й мінливе подання про комерційну таємницю. За рідкісним винятком акціонерні товариства не публікують свої балансові звіти, і звіти про прибуток.

А багато хто просто не усвідомлюють переваги відкритих акціонерних товариств. Відкриті акціонерні товариства виникають тоді, коли потрібно залучити великі капітали. Чим більше учасників акціонерних товариств, тим краще. Тут важливо забезпечити сприятливі умови для залучення коштів. Учасники відкритого акціонерного товариства вправі продати свої акції кому завгодно й за будь-якою ціною.

І у відкритому акціонерному товаристві є головні власники - власники контрольного пакета акцій. При істотній розмитості власності їм часом досить володіти 15% акцій, щоб контролювати ситуацію, проводити політикові хазяїна.

Хочеться сказати кілька слів про кількість акціонерів у закритих і відкритому акціонерних товариствах. Наприклад, середня чисельність акціонерів в акціонерній компанії США - близько 60 тис., а в найбільших відкриті (їх ще називають публічними) акціонерних компаніях - до 300 тис. чоловік.

Кількість акціонерів у розвинених країнах Заходу збільшується (за винятком періодів економічних криз). Так, у США їхню чисельність із 1929 по 1994 рік зросла з 1 млн. до, приблизно, 50 млн.

Економічним стимулом для придбання акцій акціонерами є високий рівень дивідендів у порівнянні із вкладенням деякої суми в ощадний банк. На початку 90-х років середній дохід найманого робітника на дивіденди становив 10% його щорічного заробітку. За 20 років він може в такий спосіб нагромадити 120 тис. доларів. Але під час економічної кризи дрібні акціонери можуть втратити всі свої заощадження.

Таким чином, між відкритими й закритим акціонерними товариствами існують вагомі розходження, і в кожного виду акціонерних товариств є свої показники й критерії. Хочеться відзначити, що в Україні присутні обидві різновиди акціонерних компаній, але кількість відкритих акціонерних товариств на порядок більше.

Керування акціонерним товариством здійснюють:

Засновник, що виконує обов'язку загальних зборів акціонерів - вищий орган суспільства;

Наглядацька рада;

Правління;

Ревізійна комісія.

Посадовими особами органів керування АТ є глава й члени наглядацької ради, глава й члени правління, а так само глава ревізійної комісії.

Вищий орган суспільства здійснює керування їм шляхом прийняття рішень або розпоряджень. До його компетенції ставляться:

Затвердження уставу АТ і внесення змін і доповнень у його втримування, у тому числі, зміна статутного фонду;

Призначення й відкликання членів наглядацької ради у встановленому чинним законодавством порядку;

Створення ревізійної комісії;

Призначення й відкликання членів комісії;

Створення й відкликання виконавчого органа;

Призначення й відкликання керівника виконавчого органа;

Затвердження річних результатів діяльності АТ (фінансової звітності), включаючи його філії й представництва, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку й т.п.

Створення, реорганізація й ліквідація філій, представництв, затвердження їхніх положень;

Ухвалення рішення про ведення реєстрації акціонерів;

Затвердження положення про наглядацьку раду АТ, його зміна й доповнення;

Ухвалення рішення про ліквідацію АТ і/або припинення його діяльності, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

Узгодження рішення про заставу майна АТ;

Ухвалення рішення про випуск облігацій.

Наглядацька рада є органом АТ, що з метою захисту інтересів держави здійснює контроль за діяльністю правління АТ. Порядок її створення, діяльності й питання, щодо її повноважень визначаються Цивільним Кодексом України «Про господарчі товариства», постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.93 № 556 «Про затвердження Положення про наглядацьку раду», а так само цим уставом.

У її склад входить паритетне співвідношення представників від засновника АТ, банківських органів, трудового колективу, органа приватизації. Вона має наступні повноваження:

Затверджує за рекомендацією глави правління персональний склад правління АТ;

Погодить проведення операцій з нерухомістю;

Розглядає й затверджує звітність;

Аналізує дії правління щодо керування АТ;

Виступає ініціатором позачергових ревізій і перевірок;

Вносить пропозиції щодо діяльності підприємства;

Має право припиняти повноваження членів правління, залучати експертів для аналізу окремих питань;

Не має права втручатися в оперативну діяльність АТ.

Виконавчим органом АТ, що здійснює керування його поточною діяльністю, є його правління. До його компетенції ставляться всі питання діяльності АТ, крім зазначених вище. Правління підзвітне у своїй діяльності вищому органу й наглядацькій раді, і організує виконання їхніх рішень.

До складу правління входять:

Глава правління;

Перший заступник глави правління;

Два заступники глави правління;

Головний бухгалтер АТ.

На підставі рішень, прийнятих правлінням, глава правління видає накази й інші розпорядницькі документи щодо діяльності АТ.

Ревізійна комісія - орган АТ, що контролює фінансово-господарську діяльність виконавчого органа. Вона вибирається загальними зборами акціонерів на певний строк. Її членами не можуть бути члени виконавчого органа, наглядацької ради й інші посадові особи підприємства. За підсумками проведення планових перевірок вона становить висновок, без якого загальні збори акціонерів не можуть затвердити річний баланс АТ .

Таким чином, органи керування акціонерним підприємство включають повний цикл директивної, виконавчої й контрольної діяльності, необхідний для ефективної роботи підприємства.

Права акціонерів визначаються двома законами: «Про господарчі товариства» (ст.ст.10,30,33 і ін.) і «Про цінні папери й фондову біржу» (ст.5), а також (додатково) - установленими документами суспільства.

За своїм характером права й обов'язку акціонерів діляться на: майнові й немайнові.

До майнового ставляться:

право на одержання після повної оплати акції бланка акції (сертифіката на сумарну номінальну кількість акцій), випущеної в документальній формі, або виписки з рахунку в цінних паперах, що ведеться сберегателем (п. 4 ст. 5 Закону України «Про національну депозитну систему й особливість електронного обороту цінних паперів в Україні»), якщо акції мають без документальну форму;

право на участь у поділі доходу суспільства, а для власників привілейованих акцій - право на одержання фіксованого відсотка незалежно від наявності в суспільстві доходу;

право на одержання частини вартості майна суспільства у випадку його ліквідації;

право на одержання інших привілеїв, передбачених документами суспільства (на одержання продукції суспільства за пільговими цінами, користування установами соціальної сфери, які належать суспільству);

право на придбання акцій додаткової емісії пропорційно своєї частини в статутному фонді;

право розпоряджатися за своїм розсудом акціями, становлячи відносно їхні будь-які угоди, не заборонені законом;

право на відшкодування збитків, пов'язаних зі зміною статутного фонду суспільства (ч.4 ст.39 Закону «Про господарчі товариства»);

право вимагати викуп акціонерним товариством акцій, які належать акціонерові, на вимогу останнього в передбачених законом або статутом суспільства випадках; це право застосовується у випадку:

а) якщо акціонер створеного в процесі приватизації або корпоратизації відкритого акціонерного товариства голосував проти ухвалення рішення по питанню складання угоди або взаємозалежних угод щодо відчуження майна (необоротних активів) підприємства й проведення операцій з борговими вимогами й зобов'язаннями (факторинг), якщо на момент складання відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, установленим Національним банком України, або перевищує 10 % підсумкового балансу відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ), у порядку встановленим Фондом державного майна України (п. 144 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки);

б) у випадку реорганізації АТ, якщо акціонери голосували проти прийняття такого рішення й звернулися до суспільства з письмовою вимогою про викуп приналежних їм акцій.

До немайнових прав акціонерів ставляться:

право участі в керуванні справами суспільства, у тому числі:

право участі в загальних зборах суспільства;

право вибирати членів органів суспільства;

право бути вибраним в органи АТ;

на одержання інформації про діяльність АТ (на вимогу акціонера АТ зобов'язано надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти АТ про його діяльності, протоколи зборів);

передавати права (або частина прав), які надаються акцією, своєму представникові (представникам) на основі доручення;

вийти з АТ, що найчастіше здійснюється шляхом відчуження акцій, а в передбачених Державною програмою приватизації випадках шляхом викупу АТ акцій в акціонера.

Реалізація акціонерами своїх прав може супроводжуватися порушенням при цьому інтересів інших акціонерів і самого АТ (наприклад, використання інформації про діяльність АТ з метою перемогти його конкурентній боротьбі, якщо акціонер - юридична особа займається тим же предметом діяльності, що й відповідне АТ, і бажає усунути в особі цього АТ свого конкурента). Тому законодавець повинен обмежувати можливість акціонерів зловживати своїми правами на шкоду АТ, його кредиторам і іншим акціонерам.

Права акціонерів можуть бути обумовлені видом (класом) акцій, які їм належать. Так, власники (власники) іменних акцій мають право на персональне повідомлення про скликання загальних зборів АТ (ч.1 ст.43 Закону «Про господарчі товариства»), а власники привілейованих акцій мають право на одержання заздалегідь певних відсотків по акціях незалежно від наявності в АТ прибутку.

Обов'язку акціонерів також можуть бути майновими й немайновими.

До майнового ставляться:

а) обов'язок повністю оплачувати акції відповідно до розміру, порядку й способам, передбаченими умовами підписки й установчих документів АТ;

б) у випадку, якщо була прострочена оплата акцій, то оплатити за час прострочення 10% річних, якщо інше не передбачено законом;

в) нести додаткову майнову відповідальність по зобов'язаннях АТ у випадку неповної оплати акцій у ситуаціях, передбачених установчими документами АТ.

Рис. 2.2.1 Модель вибору стратегії управління персоналом в акціонерному товаристві

До немайнових обов'язків акціонерів ставляться:

а) дотримання установчих документів АТ і виконання рішень загальних зборів АТ;

б) не розголошувати комерційну й конфіденційну інформацію про діяльність АТ; одержання в передбачених законом випадках згоди антимонопольних органів на придбання значних по розмірі пакетів акцій [1].



2.2.1 Майнова структура товариства

Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Правові основи майнових відносин в акціонерному товаристві загалом врегульовані Законом "Про власність", який визначає товариство суб'єктом права колективної власності, а його майно - об'єктами права колективної власності, а також встановлює підстави виникнення права колективної власності.

Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема. в статті 24 Закону "Про господарські товариства", відповідно до якої товариство "несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства". Поняття майно товариства узагальнює всі види майна і майнових прав даного суб'єкта права. Зміст його необхідно визначати згідно з правилами статті 10 Закону "Про підприємства в Україні".

Під майном мається на увазі всі активи і пасиви товариства. За ознакою функціонального призначення окремих видів майна це: основні фонди, обігові кошти, інші матеріальні цінності товариства. Майно товариства юридичне відособлене від майна власників товариства, тобто акціонерів. Дане майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності (спільної часткової власності).

Визначаються також майнові права в акціонерному товаристві. Купуючи акцію акціонер відчужує своє майно в статутний фонд товариства. За це майно акціонер одержує специфічне право-право участі в акціонерному товаристві. Зміст даного права зазначено Законом "Про господарські товариства" (статті 10,11,26,29,30,33,35,36,38) та Законом "Про цінні папери і фондову біржу"(статті 4,5,8,9). Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До майнових прав акціонера належать:

- брати участь у розподілі прибутків товариства;

...