Основи функціонування акціонерного товариства

- отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів;

- отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонеру;

- розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим особам у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства;

- заповідати акції у спадщину;

- купувати додатково випущені акції товариства.

Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства. Він зобов'язаний вносити вклади, сплачувати основні та додаткові акції у розмірах, передбачених установчими документами товариства.

2.3 Фінанси акціонерного товариства

Безперечно складнішою за майнову є фінансова структура товариства. По-перше, визначимо поняття фінансів.

Фінанси представляють собою сукупність грошових відносин, що виникають на всіх стадіях створення, функціонування і ліквідації товариства. Виходячи з цього визначення, та детально проаналізувавши структуру акціонерного товариства виходить, що фінанси акціонерного товариства являють собою врегульовані правом відносини щодо:

1. Об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів;

2.Випуск та обіг акцій;

З.Отримання доходів;

4.Розподіл майна та прибутку у фонди товариства;

5.Виплата дивідендів на акції.



2.3.1 Об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства

Закон "Про власність" визнає дві основні юридичні підстави виникнення колективної власності товариства. Загальним правилом для всіх товариств є добровільне об'єднання майна засновників і учасників для створення і діяльності товариства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення прав колективної власності є умови відповідних договорів, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором акціонерного товариства, інші акціонери - на умовах договорів купівлі-продажу акцій).

Право колективної власності виникає в результаті перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником рішень про їх корпоратизацію та приватизацію. Державне підприємство перетворюється в акціонерне товариство на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноваженого державного органу про випуск акцій, на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється статутний фонд акціонерного товариства (стаття 25 Закону "Про власність").

Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох випадках виникає право колективної власності, єдиним суб'єктом якого стає товариство як юридична особа.

Об'єкти права власності акціонерного товариства різні. Товариство визнається власником, по-перше, майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладами засновників і учасників. А також майна, придбаного за рахунок продажу акцій, одержаного в результаті його господарської діяльності, а також іншого майна набутого на підставах, не заборонених законом. З економічної точки зору вклади (стосовно вищезгаданого майна) являють собою фіксовані частки майнової участі згаданих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю акцій, на які поділений статутний фонд.

Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна кількість та вартість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств. Наприклад у статуті закритого акціонерного товариства "МРІЯ" зазначено: 7.4. Статутний фонд акціонерного товариства складає 3000 (три тисячі) гривень і розподілений на 6 акцій номінальною вартістю 500 (п'ятсот) гривень.

Засновники визначають в установчих документах і види вкладів до статутного фонду. Як і в інших товариствах, це може бути майно в прямому розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні цінності), цінні папери, грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також майнові права. До майнових прав належать права користування зазначеним майном, природними ресурсами (землею, водою, корисними копалинами і таке інше), права на інтелектуальну власність.

Вклади в статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та нематеріальній формах підлягають оцінці в гривнях (отже, і в акціях). За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених в натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Дані правила безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб-акціонерів.

Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативне врегульованому порядку - згідно з методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 8 вересня 1993 року. Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі корпоратизації й інших випадках діють загальні правила оцінки вкладів. Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного підприємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підприємства, яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної Методики.

Крім вкладів, товариство виступає власником й іншого майна, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства. Це виготовлена в процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі, пожертвувань тощо.

2.3.2 Випуск та обіг акцій

Правовий режим акцій регулює Закон "Про цінні папери і фондову біржу". Цей закон визначає поняття і функції акцій, права власника акцій, порядок випуску і придбання акцій та інші питання (статті4-9).

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Юридична природа акції обумовлена вкладом акціонера у статутний фонд товариства. Статутні фонди не акціонерних товариств як колективну часткову власність законом приписано розподіляти безпосередньо на частки учасників. Розміри часток визначають установчі документи. Правовою формою часток не акціонерних товариств є свідотства, які визначають розміри часток і права майнової участі членів товариств у статутних фондах. Акція, на відміну від свідотства, регулює частки у статутних фондах і права акціонерів більш уніфіковано.

Статутний фонд акціонерного товариства як колективну часткову власність прийнято розподіляти на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, тобто акція є індивідуальним, але уніфікованим регулятором статутного фонду і прав участі акціонера в ньому. З економічної точки зору акція являє собою не матеріалізований інтерес у майні товариства, з правової - обіговий документ (правовий акт встановленої форми), який виражає даний інтерес. Як правовий акт акцію можна визначити в розумінні договору часткової участі акціонера в статутному фонді товариства. Сторонами цього договору є акціонер і товариство. Економічним змістом зазначеного договору є умови про дивіденди, про частину виручки від реалізації майна товариства, що припиняється, про ціну акції як вартості права дольової участі.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

Крім права часткової участі, акція засвідчує членські права акціонера. Стаття 4 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає поділ акцій на класи або види.

Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві. За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними закон визначає акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власники простих іменних акцій є, як правило, громадяни. Статус іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій в принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим особам), але з дотриманням цих правил. Обіг іменних акцій фіксується товариством, яке зобов'язано вести книгу реєстрації акцій. Реєстраційною інформацією в даному разі є дані про кількість іменних акцій, про всіх власників даних акцій, про час придбання, про пакет акцій кожного акціонера. Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Статутами акціонерних товариств визначаються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не вказано, що вона підлягає передачі, передача здійснюється шляхом іменного індосаменту. Іменний індосамент - це передаточний запис особи, якій передається акція безпосередньо на акції або в окремому документі. Цей запис посвідчує перехід права участі до акціонера-покупця акції. Акції на пред'явника на відміну від іменних обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явницьких акцій. З розвитком акціонерних товариств і ринку цінних паперів іменні акції поступово витісняються акціями на пред'явника, які є об'єктом купівлі - продажу на фондовій біржі.

Привілейовані акції - це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть певний ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Привілеями є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не лише з фонду дивідендів. Привілейована акція передбачає також доплату її власнику у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від дивіденду на просту акцію. Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейованої акції в розподілі ліквідних активів товариства, яке припиняється. Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом привілейовані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів. Закон обмежує кількість привілейованих акцій. Їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10% статутного фонду акціонерного товариства. Частина прибутку товариства, що залишилась після сплати дивідендів власникам привілейованих акцій, розподіляється у вигляді дивідендів між власниками звичайних акцій. Звідси, розмір доходу по звичайних акціях находиться в залежності від прибутку товариства. Враховуючи, що власники звичайних акцій несуть підвищений ризик, пов'язаний з діяльністю акціонерного товариства, їм надається право обирати членів правління товариства і вирішувати інші питання на загальних зборах акціонерів. Фіксований дивіденд по привілейованим акціям встановлюється при їх випуску. Він може виплачуватись: кожний квартал, раз в півроку чи рік; акціями (капіталізація прибутку), облігаціями і товарами. Дивіденд не виплачується по акціям, що небули випущені в обіг або знаходяться на балансі товариства. До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів, який містить наступні данні: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Вартість є однією з найбільш важливих характеристик акцій. Оскільки акція являє собою грошовий документ, вона повинна мати вартість, визначену в грошових одиницях. Акції можуть мати номінальну, емісійну, ринкову та балансову вартості.

Номінальна вартість акції являє собою вартість, яку номінально має один пай статутного фонду акціонерного товариства. Для даного типу господарських товариств характерним є те, що статутний фонд акціонерного товариства поділяється на певну кількість рівних між собою паїв. Коли створюється акціонерне товариство, воно визначає свій статутний фонд, а також кількість паїв, на які цей фонд поділяється. Для того щоб виразити якимось чином вартість однієї долі, їй надається номінальна вартість. Тобто вартість, яка не залежить від будь - яких факторів впливу, окрім вибору емітента.

Номінальна вартість однієї акції визначається за формулою:

НВА=СФ/ЗКА

Де НВА - номінальна вартість однієї акції

СФ - розмір статутного фонду

ЗКА - загальна кількість акцій, що випускаються.

Під емісійною вартістю акцій розуміють ціну, за якою акції продаються покупцям при випуску, тобто вперше. Акціонерне товариство може здійснювати продаж своїх акцій безпосередньо покупцям або за допомогою посередників. У першому випадку товариство самостійно визначає, за якою ціною його акції будуть пропонуватися покупцям; в останньому - питання емісійної вартості має погоджуватися з посередниками.

Інколи емісійна вартість співпадає за розмірами з номінальною вартістю акцій. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли акціонерне товариство випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників. Оплата ж посередницьких послуг, якщо вони використовуються акціонерним товариством, здійснюється за рахунок різниці між емісійною та номінальною вартостями акцій.

Під ринковою вартістю розуміють ціну, яка складається при обігу акцій на ринку. Ринкова вартість не є фіксованою за розміром, навпаки вона повинна бути мінливою, оскільки зміни в ринковій вартості акцій являють собою одну із причин, за яких виникає рух акцій від одних інвесторів до інших.

Якщо ринкова вартість акцій є більшою ніж номінальна, то це означає, що інвестори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного товариства, оскільки вони вважають становище товариства солідним, а товариство - здатним сплачувати дивіденди.

Якщо ринкова вартість акцій є меншою, ніж номінальна, то це означає, що інвестори не “цінують” високо справи та результати діяльності акціонерного товариства; у них немає впевненості в тому, що товариство зможе працювати прибутково, а значить - і сплачувати дивіденди.

Балансова вартість акцій являє собою вартість, яка розраховується за балансовими документами емітента. Умовно її визначають як вартість одного паю майна емітента, який припадає на одну акцію, якби емітент підлягав ліквідації у дану мить. Тобто в розрахунок приймається балансова вартість майна та коштів емітента, включаючи нерозподілені прибутки минулих років.

Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визначаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них, або через спільного представника.

Акції оплачуються у національній чи іноземній валюті, або шляхом передачі майна (у випадках передбачених статутом товариства). Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається в національній валюті. Стаття 26 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" визначає наступне. Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів визнається посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснювана акціонерними товариствами, а також банками, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності (надалі торговці цінними паперами). Вони вправі здійснювати такі види діяльності по обігу цінних паперів:

Комісійну діяльність по цінних паперах - купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.

Комерційна діяльність - купівля - продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Стаття 29 цього ж Закону визначає, що при прийнятті доручення на купівлю або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних паперів. Він також зобов'язаний подавати фондовій біржі інформацію про всі укладені ним угоди з цінними паперами в строки і порядку, визначені правилами біржі. Особливості ведення бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством фінансів України та Національним банком України. Оподаткування доходів по цінних паперах здійснюється згідно з законодавством України.

2.3.3 Отримання доходів і прибутку

Майновим фондом особливого роду можна вважати прибуток товариства. Правовий режим прибутку охоплює і поняття прибутку, порядок та методи його нарахування; зобов'язання товариства щодо сплати податків з прибутку та механізм їх здійснення; права товариства щодо використання прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх (в тому числі і державних) підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку товариств, а також організації бухгалтерського обліку і звітності в законодавстві вживається термін "балансовий прибуток", під яким розуміють загальну суму прибутку товариства від усіх видів діяльності за звітний період, отриману як на території України, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі прибуток від основних фондів, нематеріальних активі, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також від позареалізаційних операцій.

Стосовно ж прибутку акціонерного товариства то він утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, який залишається, надходить у повне розпорядження акціонерного товариства. За рахунок цієї частини прибутку формуються фонди АТ. Види, розмір, порядок створення фондів визначаються Загальними Зборами акціонерного товариства. У статуті кожного товариства окремим пунктом зазначені підстави здійснення фінансової діяльності товариства та цілі, на які використовується прибуток.

2.3.4 Фінансово-господарська діяльність товариства

Фінансово-господарська діяльність товариства здійснюється на підставі виробничих, фінансових та інших планів, які розробляються Виконавчим органом та затверджуються Радою.

Фінансовий рік товариства співпадає з календарним роком. Товариство самостійно розпоряджається виготовленою продукцією, роботами та послугами, отриманим прибутком. Комерційна діяльність товариства проводиться на підставі договорів (контрактів) з замовниками та споживачами. Грошові надходження товариства використовуються на відшкодування витрат, сплату обов'язкових платежів і відрахувань.

Прибуток, який залишився у розпорядженні товариства, направляється на створення фондів:

§ резервного (страхового);

§ дивідендів;

§ виробничого розвитку;

§ розвитку персоналу;

§ участі персоналу в прибутках акціонерного товариства ;

Розміри відрахувань від прибутку в фонди щорічно визначаються Вищим органом.

Прибуток товариства, за вирахуванням сум по взаємовідносинах із державним та місцевими бюджетами, сум, які заправляються на формування та поновлення фондів, інших витрат, затверджених Вищим органом, підлягає розподілу серед учасників. Прибуток товариства розподіляється серед учасників щорічно пропорційно кількості акцій, якими вони володіють.

2.3.5 Розподіл майна та прибутку у фонди товариства

Велику частину майна акціонерного товариства складають спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва чи наданні послуг, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом товариства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається. Тобто фонди акціонерного товариства - це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їх цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим.

Серед фондів товариства, передусім, слід виділити СТАТУТНИЙ ФОНД. Законодавство не визначає поняття та призначення статутного фонду акціонерного товариства. Згідно з статтями 13 та 24 Закону "Про господарські товариства", статутний фонд акціонерного товариства можна визначити як колективну часткову власність акціонерів у майні товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність як суб'єкта права і тому в процесі його діяльності не підлягає розподілу. Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. З цією метою статтею 24 Закону "Про господарські товариства" встановлено мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Як спільна часткова власність статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості. Оскільки статутний фонд у певному розумінні є неподільним майном акціонерного товариства, закон імперативно регулює порядок його зміни - збільшення або зменшення. Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він, зокрема, шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду не більше, ніж на 1/3 за рішенням правління товариства).

Збільшення статутного фонду - це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори ”з питання зміни статутного фонду товариства” (стаття40 Закону ”Про господарські товариства”). Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій та викупу в акціонерів акцій для їх анулювання. Зменшення статутного фонду неможливе при наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому ж порядку, як і про збільшення. Рішення товариства про зміни статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов'язано відшкодувати власнику акцій збитки у зв'язку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків повинні визначати загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори про відшкодування збитків цієї категорії вирішують суд, арбітражний суд.

ПОЗИКОВИЙ ФОНД акціонерного товариства формується за рахунок випуску облігаційних позик на строк не менше одного року. Облігації можуть бути іменними і на пред'явника. Проценти по них повинні виплачуватись не рідше одного разу на рік в установлені строки, незалежно від отриманого товариством прибутку і його фінансового стану. Власники облігацій мають переваги (порівняно з власниками акцій) на прибуток, що розподіляється, і активи товариства при його ліквідації.

Чистий прибуток по рішенню Ради директорів розподіляється між акціонерами в формі дивіденду і резервами. Для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками товариства, останнє створює РЕЗЕРВНИЙ ФОНД. Це фонд визначеного законодавством розміру. Він має бути не менше 25 відсотків статутного фонду товариства. Формується він за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відшкодування 5% прибутку до отримання необхідної суми. Кошти резервного фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний фонд має цільове призначення, тому дані кошти на інші цілі не використовуються.

Обов'язковим фондом у акціонерному товаристві є також ФОНД СПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ. Абсолютний розмір і частка прибутку, що спрямовується на формування фонду, визначається рішенням Загальних зборів акціонерів за поданням Правління, погодженням із Спостережною Радою акціонерного товариства.

За рахунок коштів фонду нараховуються і виплачуються дивіденди акціонерам акціонерного товариства відповідно до Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів.

ФОНД ВИРОБНИЧОГО РОЗВИТКУ формується після формування резервного фонду і фонду дивідендів. Кошти цього фонду спрямовуються на:

- фінансування витрат на технічне переозброєння, реконструкцію діючих виробництв

- фінансування витрат по підготовці і освоєнню нової і модернізованої продукції

- проведення науково-дослідних і проектних робіт

- природоохоронні заходи

- будівництво чи придбання будівель, споруд.

ФОНД РОЗВИТКУ ПЕРСОНАЛУ забезпечує зацікавленість персоналу акціонерного товариства в належному виконанні ним своїх обов”язків перед акціонерним товариством, підвищення кваліфікації персоналу.

ФОНД УЧАСТІ ПЕРСОНАЛУ В ПРИБУТКАХ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА використовується для преміювання і інших видів матеріального заохочення персоналу за підсумками господарчої діяльності за рік.

ФОНД СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ спрямовується на житлове будівництво, будівництво і утримання об'єктів соціально-культурної сфери, спортивні, оздоровчі, культурно-масові заходи, інші соціальні потреби. Інші фонди створюються, якщо це передбачено стату0ибутку акціонерного товариства після сплати податків може також використовуватись для винагороди робітників в грошовій формі чи видачею акцій.

2.3.6 Правовий режим дивідендів

Правовий режим дивідендів можна визначити як врегульовані правом колективної (акціонерної) власності порядок визначення розміру, оголошення та виплати акціонерам доходів по акціях з чистого прибутку акціонерного товариства. Він має законодавчу основу. Це стаття 4 "Основні характеристики акцій" і стаття 9 "Виплата доходу по акціях" Закону "Про цінні папери і фондову біржу", стаття 15 "Прибуток товариства" Закону "Про господарські товариства". Стаття 10 цього закону визначає право акціонера на дивіденди, а стаття 41 відносить порядок розподілу прибутку (отже і визначення дивідендів) до компетенції вищого органу (загальних зборів) товариства. Окремі акти і статті законодавства про товариства деталізують правовий режим дивідендів.

Термін ДИВІДЕНД латинського походження. Закон коротко визначає цим терміном частину прибутку акціонерного товариства, яку має право одержати власник акції (статті 4,5,9 Закону "Про цінні папери і фондову біржу"). Теорія права дає більш широке визначення: дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, яка підлягає розподілу і привласненню акціонерами пропорційно вартості належних їм акцій; це також сума (величина, розмір) доходу акціонера на одну акцію. Інакше кажучи, це частка від ділення фонду сплати дивідендів на кількість акцій, власники (держателі) яких мають право на дивіденди. В юридичному аспекті оголошений Вищим органом товариства дивіденд є саме майновим правом фізичного чи юридичного акціонера, тобто правом майнової вимоги до товариства. Це право, яке захищається судом (арбітражним судом) в позовному порядку. Слід мати на увазі, що крім загального, діє окреме законодавче визначення дивіденду акціонера, який є державною юридичною особою. Цей дивіденд теж визначається як частина прибутку на долю державного майна у статутному фонді товариства.

За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших виплат (дистрибуцій) товариства, зокрема, від процента (доходу) на облігації. З юридичної точки зору процент завжди є боргом товариства облігаціонеру, який підлягає задоволенню із всього майна товариства і забезпечується позовним захистом.

Дивіденд стає боргом товариства акціонеру лише після його оголошення і виплачується тільки з чистого прибутку. Майно товариства, стосовно якого визначаються і з якого сплачуються дивіденди акціонерам, Закон називає в імперативній формі. Основний принцип акціонерного права в даному разі полягає в тому, що діюче акціонерне товариство не має права сплачувати дивіденди за рахунок статутного фонду й іншого капіталізованого майна підприємства (принцип недоторканості статутного фонду діючого товариства). Тому дивіденди по акціях виплачуються за рахунок чистого прибутку товариства, тобто прибутку, "що залишається в розпорядженні товариства після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит" (стаття 9 Закону "Про цінні папери і фондову біржу", та стаття 15 Закону "Про господарські товариства"). Виходячи з такого визначення джерела формування дивідендів, Типовий статут відкритого акціонерного товариства деталізує, по-перше, його правову форму і, по-друге, порядок виплати. На підставі Типового статуту правовий режим дивідендів детально регулюють статути конкретних підприємств, а згідно з ними - проспекти емісій акцій. В статутах товариств визначаються такі елементи правового режиму дивідендів (окремі пункти):

- розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію його визначають загальні збори товариства на пропозицію правління);

- строк виплат (виплата дивідендів акціонерам здійснюється один раз на рік протягом одного місяця після прийняття зборами рішення про виплату дивідендів);

- спосіб виплат (дивіденд виплачується на рахунок, зареєстрований у реєстрі акціонера при реєстрації продажу акції. У разі відсутності повної інформації про акціонера дивіденд депонується на рахунку товариства. Проценти на не одержані дивіденди не нараховуються. Акціонери зобов'язані в строк (протягом 2 тижнів) повідомляти про зміну адреси і/або розрахункового рахунку. Інакше товариство не відповідає за несвоєчасність сплати дивідендів;

- початок нарахування (дивіденди нараховуються з моменту реєстрації особи як акціонера в реєстрі акціонерів товариства, причому пропорційно внесеній за акції сумі);

- розмір дивідендів не може бути вище рекомендованого правління. Загальні збори можуть знизити розмір дивідендів;

- порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціонерам (при купівлі акцій на вторинному ринку цінних паперів дивіденди за минулий 2ними юридичними особами, встановлено спеціальні правила:

- дивіденди на частку державного майна у статутних фондах такі товариства зобов'язані визначати щоквартально;

- ці кошти перераховуються власникам, тобто у відповідні бюджети: державний. Республіки Крим, областей, інших суб'єктів права комунальної власності;

- перерахування має бути здійснене у п'ятиденний строк з дня прийняття товариством рішення про розподіл прибутку;

- правильність визначення і виплати цих дивідендів контролює державна податкова інспекція.

Юридично-технічною формою, яка постійно відображає майновий стан товариства, є його постійний бухгалтерський баланс, тобто документ про його активи і пасиви. Баланс товариства складається у звітному періоді і відображає результати рішень, які приймаються. Він показує вартість обігового та основного капіталу, наявність грошових коштів у касі і на рахунку, вартість матеріальних і нематеріальних активів, розмір акціонерного капіталу товариства на даний час, а також інші джерела формування коштів товариства, боргові зобов'язання і таке інше. Грошові кошти товариства відображені на його розрахунковому та інших рахунках в установах банків. Отже, врегульовані правом відносини, щодо об'єднання вкладів засновників у статутний фонд і т.д. являють собою фінанси акціонерного товариства.

2.4 Управління акціонерною власністю держави в економіці України

Державний капітал виконує дві функції: звичайну, властиву приватному капіталу, і специфічну - регулятора суспільного відтворення. Державний капітал, що залучається до суспільного відтворення, покликаний забезпечити стабільність та економічне зростання національної економіки, збалансованість і підтримку необхідних пропорцій, запобігання та усунення можливих загроз щодо складових безпеки держави, життєздатність її громадян і всього суспільства.

Для регулювання процесів суспільного відтворення у трансформаційному періоді виділено можливі сфери застосування вітчизняного державного капіталу, що забезпечують загальнодержавні (загальнонаціональні) інтереси. Конкретними індикаторами, які визначають сфери застосування і масштаби державного підприємництва, запропоновано використовувати індикатори економічної безпеки країни - реальні статистичні показники, що характеризують стан національної економіки з позицій забезпечення сталого розвитку. Індикатори визначаються відповідно до Методики розрахунку рівня економічної безпеки України, затвердженої наказом Міністерства економіки України. Фактичні значення індикаторів порівняно з оптимальними, пороговими і граничними значеннями вказують на несприятливі умови, проблеми або загрозливі процеси для відтворення. Вони можуть стати базою для визначення критеріїв віднесення підприємств до стратегічно важливих об'єктів і відбору проблем, вирішення яких відповідає такій формі державного регулювання, як державне підприємництво.

Акціонерна власність держави розглядається як складова частина власності на капітал, який залучається до суспільного відтворення і використовується для здійснення державних регулюючих дій. Визначено головні цілі управління акціонерною власністю держави, що випливають із функцій держави як власника капіталу - регулятора суспільного відтворення та звичайного акціонера, власника корпоративних прав:

- на макрорівні (управління сукупною акціонерною власністю держави) - забезпечення суспільного відтворення і збільшення неподаткових доходів державного бюджету за рахунок дивідендів та інших форм привласнення прибутку;

- на мікрорівні (управління акціонерною власністю в окремому акціонерному товаристві) - максимізація вартості пакетів акцій і збільшення прибутку, який привласнюється державою-акціонером у різних формах при безумовному виконанні регуляторної функції відповідно до індивідуально поставлених завдань.

Встановлено склад функцій держави в управлінні своєю акціонерною власністю, що визначається тими завданнями, які виконує державне підприємництво в акціонерній формі, - забезпечення загальнодержавних (загальнонаціональних) і приватновласницьких інтересів держави-акціонера, а також участю держави одночасно у статутних капіталах багатьох акціонерних товариств.

Виділено:

- макроекономічні функції управління, пов'язані з: необхідністю здійснення регулюючих дій для забезпечення суспільного відтворення; управлінням цілісною сукупністю об'єктів прикладання державного капіталу; специфікою утворення об'єктів прикладання державного капіталу - акціонерних товариств - через неповну приватизацію державних підприємств;

- мікроекономічні функції управління, які здійснюються державою в окремому акціонерному товаристві.

У процесі дослідження встановлено, що діюча система управління корпоративними правами держави склалася історично в результаті трансформацій на попередніх етапах і зберегла багатосуб'єктну слабокоординовану структуру управління; успадкувала механізми об'єктного наповнення системи, що сформували склад структури корпоративного портфеля держави, недостатньо пов'язаний із виконанням регуляторних функцій держави; залишила без змін практично єдиний порядок управління як із закріпленими, так і з залишковими пакетами акцій, а також корпоративними правами держави, що розрізняються за обсягами. Функції держави як власника не підкріплені відповідними фінансовими ресурсами. Не виділяючи коштів на модернізацію, підтримку і розвиток підприємств із державного бюджету, держава сприяє доведенню їх до банкрутства і втрачає представлений в акціях капітал через механізми позаприватизаційної реалізації пактів акцій. Держава втрачає представлений в акціях капітал і через проведення вторинної емісії або перешкоджає її здійсненню.

За результатами розгляду характерних рис діючої системи управління корпоративними правами держави надано пропозиції щодо її

вдосконалення відносно управляючої та керованої підсистем, самого процесу управління.

У сфері вдосконалення управляючої підсистеми обґрунтовано необхідність усунення багатосуб'єктної некоординованої структури і створення єдиного органу управління об'єктами державної власності, який має достатньо владних повноважень і гарантовані фінансові ресурси.

У сфері вдосконалення керованої підсистеми обґрунтовано необхідність оптимізації кількості та поліпшення якісної структури об'єктів із державною часткою власності шляхом удосконалення об'єктного наповнення системи: визначення кола проблем, вирішення яких доцільно здійснювати за допомогою державного корпоративного підприємництва; удосконалення критеріїв віднесення підприємств до стратегічно важливих об'єктів і визначення їх спеціальним законом; відбір акціонерних товариств як об'єктів державного корпоративного підприємництва з нормативно встановленого переліку стратегічно важливих об'єктів; “розкріплення” пакета акцій, що перебуває в державній власності, і його продаж на підставі виведення акціонерного товариства з переліку стратегічно важливих об'єктів; закріплення в державній власності тільки контрольних пакетів акцій; упровадження механізму “золотої акції” з дотриманням принципу винятковості його використання; введення або заміна приналежного державі пакета акцій на спеціальне право “золотої акції” у необхідних випадках за рахунок пільг, що надаються державою відповідно до Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, в обмін на приріст корпоративних прав держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У сфері вдосконалення процесу управління визнано необхідним: фіксування індивідуальної регуляторної мети участі держави в акціонерному капіталі; встановлення як головної мети управління корпоративними правами держави на рівні окремого господарського товариства максимізації ринкової вартості пакета акцій і збільшення прибутку, який привласнюється державою, при безумовному виконанні індивідуально поставленого регуляторного завдання; реалізація механізму, що передбачає в державному бюджеті статтю видатків на придбання акцій додаткових емісій для збереження державної частки участі в капіталі акціонерних товариств; встановлення розходжень в управлінні закріпленими пакетами акцій і тими, які тимчасово перебувають у державній власності, залежно від їх обсягу; створення інвестиційного державного фонду для управління залишками дрібних пакетів низько ліквідних акцій, що належать державі.

Також існує модель вартісної оцінки ефективності управління акціонерною власністю, яка, з огляду на багатоцільовий характер цільової функції управління, побудована як багатокритеріальна оцінка з використанням інтегрального критерію. Конкретизовані у показниках локальні критерії, що відповідають складовим цілям запропонованої цільової функції, враховують і зростання вартості об'єкта вкладення капіталу, і зростання вартості акцій міноритарних акціонерів (див. таблицю).

Для об'єднання окремих результатів управління в інтегральний критерій пропонується співвідношення:

L=(L₁+L₂+L₄)L₃,

де локальний критерій L₃, який більшою мірою є якісним показником, що відображає ступінь обмеження прав міноритарних акціонерів, використовується як своєрідний мультиплікатор.



3. Значення акціонерної власності в економічній системі України

3.1 Динаміка росту чисельності акціонерних товариств

У цей час Україна переживає складні процеси реформування виробничих відносин. Здійснюється процес перетворення державної форми власності в інші різні форми. На сьогодні переважне значення має колективна форма власності, а її основної складової є АТ. Тим часом поки приватна власність займає несуттєве місце-1.2%.

Практично здійснити роздержавлення можна у двох варіантах: повільної приватизації (з достатньою підготовкою й структурної реорганізації кожного об'єкта) і швидкою приватизацією (з передачею всіх турбот і боргів новому власникові). Перший шлях пов'язаний з використанням великої кількості коштів і висококваліфікованих фахівців, а також вимагає тривалого часу. Оскільки держава не мала таких можливостей, то процес приватизації був спрямований по другому шляху. Швидка приватизація була підрозділена на два напрямки, здійснюваних одночасно: «мала приватизація» і «більша приватизація».

Більшість об'єктів «малої приватизації» ставляться до комунальної власності. Тому всі рішення, пов'язані із цим процесом, затверджувалися органами приватизації на підставі рішень місцевих Рад народних депутатів. Місцеві органи здійснювали контроль за його ходом. За даними Фонду державного майна в рік грошової реформи, 1996 рік, «мала приватизація» у нашій країні практично завершена.

Діюче українське законодавство по «великій приватизації» поставило перед фондом державного майна України суперечливі завдання: з одного боку, розподілити підмет приватизації державне майно нарівно між всіма громадянами, забезпечивши надання пільг працівникам приватизованих підприємств, орендарям, сільськогосподарським виробникам і працівникам підприємств АПК, а з іншого боку - продавати державне майно якнайдорожче з метою покриття державного й місцевого бюджетів. У той же час необхідно було здійснити безкоштовну сертифікатну приватизацію, що не забезпечує надходження коштів ні в бюджет ні підприємствам. У такий спосіб ставилося завдання забезпечити в процесі приватизації поява ефективного власника на підприємстві, і при цьому - за допомогою приватизаційних майнових сертифікатів, житлових чеків і компенсаційних сертифікатів - зробити власниками все населення України. Станом на 01.01.07 в Україні 34,71 тис. акціонерних товариств, з них 12,01 тис. - відкритих, 22,7 - закритих.

Зазначені підприємства виробляють близько 75 % від загального обсягу промислової продукції і дають робочі місця більш ніж 65 % працівників промислового персоналу України. Загальна кількість акціонерів складає понад 17 мільйонів осіб (юридичних осіб, резидентів та нерезидентів, громадян).

Зареєстрували випуски цінних паперів 21594 акціонерних товариств або 63% від загальної кількості акціонерних товариств. Порівняно з минулим роком кількість акціонерних товариств, які зареєстрували випуск цінних паперів, зросла на 0,9%.

Рис. 3.1.1 Динаміка розвитку акціонерних товариств

Сьогодні в Україні існує чотири форми власності: приватна, колективна, державна, а також міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав. По даним державного комітету статистики, в 2000 році всі основні фонди (включаючи худобу) склали в країні 866439 млн. грн. (у тому числі виробничі 522199 млн. грн. і невиробничі - 344240 млн. грн.). Приватизація всіх основних фондів, що відбулася в 1997 році привела до такого співвідношення форм власності [5]:

Приватна - 1,9%;

Колективна - 41,3%;

Державна - 56,7%;

Міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав-0,1%

3.2 Ефективність діяльності акціонерних товариств

З кожним роком частка колективної форми власності зростає, а державної - зменшується. Сьогодні перша з них охоплює понад 90% загального обсягу продукції чорної металургії й деревообробної промисловості, а понад 80% - відповідно, хімічної й нафтохімічної, легкої й харчовий. Тим часом в енергетику й паливній промисловості більше 90% загального обсягу продукції провадиться на підприємствах державної форми власності.

Найбільш важливим показником, що характеризує ефективність використання власності для будь-якої її форми, у тому числі й акціонерної, є прибутковість підприємств. Ефективність прибуткових підприємств обумовлювається такими факторами:

Велика кількість людей зацікавлена в ефективності роботи підприємства, бачачи в ній джерело власного збагачення;

Демократичність і прозорість системи керування підприємством спричиняється погодженість і обґрунтованість дій всіх суб'єктів власності;

Найкраще пророблення законодавства по акціонерних товариствах у порівнянні з іншими об'єктами в чинність поставленого завдання про необхідність забезпечення кожного громадянина власністю;

Незавершеність законодавства по приватній власності.

Отже, акціонерна форма власності є досить ефективною в умовах Української економіки. Прибутковість більшості галузей промисловості в цій формі власності росте. Але, на жаль, у результаті роздержавлення позитивні зрушення в економіці країни не досягнуті. Виникає необхідність розробки нових, більше ефективних, механізмів приватизації державного майна. У процесі приватизації недоцільно допускати повне скасування державного сектора в економіці України. Варто тільки визначити границі застосування форм державного керування.



Висновки

У курсовій роботі надано нове вирішення актуальної проблеми розвитку корпоративного управління, втілене у формування методологічних основ управління акціонерною власністю та розробку положень щодо його реалізації.

Основна ідея дослідження полягає у методологічному обґрунтуванні корпоративного управління, виходячи з економічного змісту акціонерної власності та відповідно до фундаментальних основ теорії управління, розробці науково-методичних положень його застосування в конкретно-історичних умовах в Україні.

Результати реалізації ідеї дозволяють сформулювати такі висновки теоретичного і практичного змісту.

Корпоративне управління, привнесене в економіку України ринковими реформами, стає невід'ємною складовою розвитку вітчизняного корпоративного сектору. Його методологічне та концептуальне осмислення викликане відсутністю чіткості й однозначності в розумінні поняття “корпоративне управління” у світовій науці та практиці, а також унікальністю трансформаційних процесів у вітчизняній економіці, що призвели до власних проблем корпоративного управління і потребують дотримання вимоги застосування адекватних механізмів для їх вирішення.

Для методологічного обґрунтування корпоративного управління, виходячи з істотних економічних особливостей акціонерної власності, залучено основні досягнення сучасної вітчизняної економічної теорії в характеристиці економічного змісту власності.

Ідентифікація власності у вітчизняній економічній теорії з процесом привласнення благ, тобто з практичною діяльністю людей щодо придбання блага, визначила напрям пошуків істотних економічних особливостей акціонерної власності - виявлення змін, які відбулися в механізмі привласнення у зв'язку з появою акціонерної форми власності.

Виходячи із закономірностей руху форм власності, встановлено основні зміни в механізмі привласнення у зв'язку з формуванням акціонерної власності, які визначають її істотні економічні особливості. У науковий обіг введено визначення поняття “акціонерна власність”, сформульоване на основі виявлених істотних економічних особливостей, яке розкриває характерний для акціонерної власності спосіб привласнення блага й відповідно до економічного змісту власності дає відповіді на питання: що привласнюється, хто привласнює і як привласнює.

Економічний зміст акціонерної власності та його фундаментальне положення - відтворювальний підхід до створення і реалізації власності - становлять методологічну основу концепції управління акціонерною власністю.

Сформована концепція управління акціонерною власністю дозволяє подати корпоративне управління як процес цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт у відтворенні власності. Це надає можливість розкрити активну роль власників в управлінні, визначити невід'ємні їх функції в цілеспрямованому впливі.

Функції власників в управлінні акціонерною власністю визначені відповідно до невід'ємних управлінських дій, властивих управляючій системі: формування цілей і зазначення шляхів їх досягнення; регулювання поводження керованого об'єкта.

Розроблена концепція та введене поняття управління акціонерною власністю як концентроване вираження сутності корпоративного управління вирішують питання про суб'єкт, об'єкт і цільову спрямованість корпоративного управління, його предметну сферу й учасників корпоративних відносин.

Запропоновано концепцію національної системи корпоративного управління, у якій: призначенням системи визначено забезпечення відтворення акціонерної власності як безперервного процесу створення та реалізації власності в масштабах суспільства; виявлені розходження у функціонуванні двох базових полярних моделей корпоративного управління (американської та німецької) при однаковому призначенні дозволили визначити як системоутворюючі фактори, які пов'язані з національними особливостями та формують специфіку поводження системи корпоративного управління; обґрунтовано сукупність системоутворюючих факторів, які визначають особливості функціонування національної системи корпоративного управління; складність і властивості національної системи корпоративного управління надають можливість розглядати її розвиток за принципами синергетичної методології самоорганізації.

Визначена сфера самоорганізації національної системи корпоративного управління, яка міститься у системоутворюючих факторах, значно полегшує встановлення логіки розгортання внутрішніх процесів розвитку системи і створює можливість для резонансних впливів з боку державних органів регулювання і професійних саморегулівних організацій.

Встановлено структуру і концентрацію акціонерної власності в Україні як визначальні ознаки системи корпоративного управління, які впливають на механізми реалізації акціонерної власності. Доведено сформованість своєрідної структури власності, в якій висока концентрація однієї, переважної, частини акціонерної власності супроводжується значною розпорошеністю іншої, меншої, частини. Переважна більшість акціонерів є міноритарними, що визначає їх становище у відтворенні відносин власності.

...