Організація виробництва, як форма забезпечення ефективної діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Бердичівський коледж промисловості, економіки та права

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Бердичівський коледж промисловості, економіки та права

Напрям підготовки 0305 «Економіка та підприємництво»

Спеціальність 5.03050901 «Бухгалтерський облік»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

Бердичів



Зміст

Вступ

Розділ 1. Підприємництво як суб'єкт господарювання

1.1 Поняття суб'єкта господарювання та види підприємств

1.2 Організаційна і виробнича структура підприємства

1.3 Види й організаційно-правові форми об'єднання підприємств

1.4 Майно підприємства: необоротні та оборотні активи

Розділ 2. Техніко-технологічна база виробництва

2.1 Поняття про характеристику техніко-технологічної бази виробництва

2.2 Технічний розвиток виробництва

2.3 .Поняття, види та чинники формування виробничої потужності підприємства

2.4 Механізм розрахунку виробничої потужності підприємства та визначення рівня її використання

2.5 Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності

Р озділ 3. Організація виробництва

3.1 Організація виробництва як форма забезпечення ефективної діяльності підприємства

3.2 Формування та структура виробничого процессу

3.3 Ocновнi принципи організації виробничого процесу

3.4 Організаційні типи виробництва та їx характеристика

3.5 Виробничий цикл, його характеристика та структура

3.6 Методи організації виробництва

Розділ 4. Практичні розрахунки

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури



Вступ

Економіка - це вчення про те, як виробляються і розподіляються усі необхідні нам товари та послуги, або як наші обмежені виробничі ресурси використовуються для задоволення людських потреб і бажань. З іншого боку, економіка - це вчення про те, як змусити краще працювати систему виробництва та розподілу, тобто це економічна політика.

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки - підприємства. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція та надаються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені висококваліфіковані кадри, на ньому вирішується питання економного витрачання ресурсів, застосування високопродуктивної техніки та технології, розробляються бізнес-плани, використовується маркетинг, здійснюється ефективне управління - менеджмент.

Все це потребує глибоких економічних знань. В умовах ринкової економіки виживе лише те підприємство, яке найбільш розумно й компетентно визначить потреби ринку, створить і організує виробництво продукції, яка користується попитом, а також забезпечить високим доходом кваліфікованих працівників.

Вказані завдання можливо виконати лише при умові високої компетенції спеціалістів в питаннях економічної політики підприємства.

Водночас терміном "економіки" широко користуються на позначення сукупності окремих економічних наук, що охоплює економічну теорію; історико-економічні науки. На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загально фірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам.

Протягом останніх років тривало становлення ринкової системи господарювання, активніше здійснювалися економічні реформи, виявилися нові аспекти реформування форм власності і структурної перебудови економіки України.

На сьогоднішній день, в Україні створено всі умови для професійного навчання: вищі навчальні заклади, які формують фундаментальні знання, державний та приватний сектор, що надає практичний досвід громадська професійна організація - Федерація професійних економістів.

Сучасний спеціаліст з економіки має досконало володіти інструментарієм оцінювання результативності та ефективності діяльності підприємства, яке проводиться з метою не лише внутрішнього аудиту, але й для бечмаркінгу показників підприємства із показниками зовнішніх організацій, а також показниками світового рівня.

Для свого формування як спеціаліста я віддаю перевагу вивченню таких предметів як: мікроекономіка, макроекономіка, економічна історія, економія підприємства, економічна теорія, розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, вивчення гуманітарних наук, правознавство, а також українська мова.

Із становленням ринкових відносин в Україні та її інтеграцією в європейські економічні, фінансові та банківські структури постає нагальне питання підвищення рівня у системі підготовки фахівців економічного напрямку, які відіграватимуть важливу роль у соціально-економічних перетвореннях країни в ХХІ ст.



Розділ 1. Підприємництво як суб'єкт господарювання

1.1 Поняття суб'єкта господарювання та види підприємств

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми забов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1. господарські організації - юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

3. філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Основною виробничо-господарською ланкою економіки України є підприємство. Згідно з Господарським кодексом України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгової та іншої господарської діяльності.

Підприємства, якщо законом не встановлено іншого, діють на підставі статуту і можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменування та ідентифікаційним кодом і не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

Ш приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'кта господарювання (юридичної особи);

Ш підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

Ш комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

Ш державне підприємство, що діє на основі державної власності;

Ш підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні також можуть діяти інші види підприємств, передбачені законодавством.

У разі, якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майна, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається,керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'днання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об'днання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їхнього спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства, що у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'днання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Засновниками й учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за забов'язаннями тільки майном товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути закритими або відкритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки купівлі-продажу на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерними товариствами.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерними товариствами.

Товариство з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми забов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариство із додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначеними установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми забов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства діяльність і несуть за його забов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном.

Командним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його забов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники, присутні в діяльності товариства - лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Кількість об'єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) за організаційно-правовими формами господарювання розглянуто в таблиці 1.1

Таблиця 1.1 Кількість об'єктів ЄДРПОУ за організаційно-правовими формами господарювання

Організаційно-правова Форма	2009	2010	2011	2012	2013	Середньо- річний темп зростання
Усього	615686	775763	834886	889330	935578	1,07
у тому числі: приватне	111644	175910	192168	206144	217780	1,12
Колективне	37666	48059	40028	37869	36134	0,99
державне підриємство	14158	9824	9965	9307	8469	0,92
казенне підприемство	0	44	49	49	49	1,25
комунальне підприемство	12373	13541	13713	14558	15129	1,03
спільне підприємство	9901	7193	6798	6403	6024	0,92
підприемство зi 100% іноземною інвестиціею	1171	2669	2446	2392	2326	1,12
акціонерне товариство	30922	35218	34942	35134	35016	1,02
з них: відкрите	8883	12045	12089	12171	12137	1,05
Закрите	18981	22228	22100	22255	22194	1,03
товариство з обмеженою вадповщальшстю	147738	198068	221905	241799	261212	1,10
товариство з додатковою вщповщальтстю	718	762	719	721	698	1,00
повне товариство	1640	2006	1997	2013	1994	1,03
командитне товариство	653	826	799	762	727	1,02
Асощащя	1902	2399	2516	2580	2568	1,05
Корпоращя	332	555	609	648	717	1,14
Консорциум	51	57	57	61	62	1,03
Концерн	353	371	380	385	395	1,02
Підрозділ	5236	21264	22626	23094	22360	1,27

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг волового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великим підприємством визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг волового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

З метою запровадження спрощеної системи оподаткування до суб'ктів малого підприємництва відносять:

Ш юридичні особи - суб'кти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень

Ш фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність буз створення юридичної особи і у трудових відносинах із якими, разом із членами їх сімей, протягом року прибуває не більш як 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує 500 тис. гривень.

1.2 Організаційна і виробнича структура підприємства

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює, чисельність працівників і штатний розпис, а також має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавствам порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на підставі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до законодавства України.

Відокремлений підрозділ юридичної особи - це філія, інший підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходження та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги в єдиному замкнутому технологічному процесі з юридичною особою, або представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філія - структурно відокремлено частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи.

Представництво - структурно відокремлено частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується тільки представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).

Основним змістом діяльності кожного промислового підприємства є виробничий процес.

Виробничий процес - це сукупність взаємопов'язаних основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали й напівфабрикати перетворюються в готову продукцію.

Виробничі процеси на підприємстві здійснюються у відповідних підрозділах, склад яких характеризує виробничу структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства характеризує кількісне співвідношення і розміри внутрішніх структурних підрозділів підприємства, а також механізм їх взаємозв'язку.

Схема виробничої структури машинобудівного підприємства покозана на рис. 1.1.

Рис.1.1. Схема виробничої структури машинобудівного підприємства

Види виробничих структур:

Ш цехова (головним виробничим підрозділом підприємства є цех). Цех - адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації;

Ш без цехова (основою побудови є виробнича дільниця);

Ш корпусна (основним підрозділом є корпус - об'єднання однотипних цехів);

Ш комбінатська (на підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва).

За формою спеціалізації основних цехів розрізняють такі типи виробничої структури:

Ш предметна;

Ш технологічна;

Ш змішана (предметно-технологічна).

Предметна виробнича структура має певний ступінь замкнутості й визначає послідовність використання засобів праці у технологічному процесі, застосування високопродуктивного обладнання, інструментів тощо.

Технологічна виробнича структура визначає чітку технологічну відокремленість. У кожному підрозділі здійснюються однорідні технологічні процеси з виробництва різного технологічного продукту.

Змішана (предметно-технологічно) виробнича структура характеризує наявність на одному й тому самому підприємстві основних цехів, які за предметним та технологічним принципом.

Загальна структура - сукупність усіх виробничих, управлінських те невиробничих підрозділів підприємства.

1.3 Види й організаційно-правові форми об'єднання підприємств

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств із метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворених на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання і є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватись як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене з ініціативи підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішення Кабінету Міністрів України або у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання) або рішення компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на підставі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Господарськими об'єднаннями є асоціації, корпорації, консорціуми, концерни інші об'єднання підприємств, передбачені законодавством.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об'єднання створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на функціонування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їхньої фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного й виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими представництвами та організаціями. Учасники концерну не можуть одночасно бути учасниками іншого концерну.

Державні й комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну незалежна від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання.

Підприємство - учасник господарського об'єднання - має право:

1) добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

2) бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановленого іншого;

3) одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

4) одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'ктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Учасники об'єднання підприємств можуть робити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові вклади (вступні, членські, цільові тощо).

Майно передається об'єднанню його учасниками в господарське відання або в оперативне управління на підставі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається в його балансі.

Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств.

Об'єднання підприємств, не відповідає за забов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за забов'язаннями об'єднання, якщо іншого не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.

Підприємство бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється рішення Кабінету Міністрів України на певний строк із метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також із метою виробництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові та проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має пріоритетне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою в вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає в разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної кількості контролюючого підприємства в статутному фонді або загальних зборах чи інших органах іншого (дочірного) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої і вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірного) підприємства й опубліковано в органах преси.

Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірного підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірними підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування.

Якщо з вини контролюючого підприємства дочірним підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірному підприємству збитки.

Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності й буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств(союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).

1.4 Майно підприємства: необоротні та оборотні активи

При здійсненні господарської діяльності у розпорядженні підприємства знаходяться різні види майна в матеріальній і нематеріальній формах. За економічним змістом майно як активи підприємства на необоротні та оборотні активи.

Активи - ресурси контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до економічно вигідних у майбутньому.

Наявні активи (потенціал) підприємства відображаються в його балансі.

Підприємство отримує активи шляхом їх придбання або виробництва, контролює та одержує майбутні вигоди, які очікується одержати від використання цих ресурсів. Кожен із активів сприяє надходженню економічних вигід на підприємство.

Необоротні активи підприємства поділяють на:

1. Нематеріальні активи - права на об'єкти промислової та інтелектуальної власності. На підприємстві наводяться окремо первісна та залишкова вартості нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку суми зносу. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу.

2. Незавершене виробництво - витрати за оцінкою на календарну дату на незавершене будівництво (разом з устаткуванням для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

3. Основні засоби - сукупність матеріально-технічних цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері.

4. Довгострокові фінансові інвестиції - фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент через участь в капіталі.

Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо,зростання вартості капіталу або отримання інших вигід для інвестора.

5. Довгострокова дебіторська заборгованість - заборгованість підприємству фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців від дати її нарахування.

6. Відстрочені податкові активи - податки (нараховані, сплачені), що підлягають відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

7. Інші необоротні активи - необоротні активи від розстрочки забов'язань перед підприємством.

Оборотні активи - грошові кошти та їхні еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом не більше як дванадцяти місяців від дати балансу.

До різновидностей оборотних активів належать:

1. Запаси

1.1.Виробничі запаси - запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання в ході нормального операційного циклу, які входять до складу виготовлюваної продукції або є необхідними компонентами при її виготовленні.

Напівфабрикати - це продукція, що не пройшла всіх установлених технологічним процесом стадій виробництва й потребує доопрацювання або укомплектування.

1.2.Тварини на вирощуванні та відгодівлі - дорослі тварини на відгодівлі та в нагулі, птиця, звірі, кролики, дорослі тварини, вибраковані з основного стада для реалізації, та молодняк тварин.

1.3.Незавершене виробництво - витрати за незавершене виробництво і незавершені роботи (послуги) на календарну дату.

1.4.Готова продукція - запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним умовам (крім банку), та роботи, які не прийняті замовником, є незавершеним виробництвом.

1.5.Товари - продукція, яка придбана підприємством для наступного продажу.

2.Кошти, розрахунки та інші активи

2.1.Векселі одержані - заборгованість (боргові забов'язання) покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями (борговими розписками).

2.2.Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги - заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). До активів входить чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерви сумнівних боргів.

2.3.Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом - заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами з бюджету.

2.4. Дебіторська заборгованість за виданими авансами - аванси, надані іншим підприємствам у рахунок наступних надходжень активів.

2.5. Дебіторська заборгованість із нарахованих доходів - нараховані дивіденди, проценти, роялті тощо, що підлягають надходженню.

2.6. Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків - заборгованість пов'язаних сторін та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків.

2.7. Інша поточна дебіторська заборгованість - заборгованість працівників підприємства з інших операцій, наприклад, за товари, придбані в кредит, або за отримані від підприємства позики.

2.8. Поточні фінансові інвестиції - фінансові інвестиції на строк, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, котрі є еквівалентами грошових коштів).

2.9. Грошові кошти та їхні еквіваленти - кошти в касі, на поточних та інших рахунках в банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів у національній та іноземній валютах. Кошти, яких не можна використати для операцій протягом одного року, входять до складу необоротних активів.

2.10. Інші оборотні активи - оборотні активи як забов'язання перед підприємством за його майно.

2.11. Витрати майбутніх періодів - витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів. До витрат майбутніх періодів належать витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості, освоєння нових виробництв та агрегатів, сплачені авансом орендні платежі, оплата страхового полісу, підписка на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.

Кожне підприємство одержує активи з відповідних джерел.

Джерела утворення майна підприємства поділяються на два види: власний капітал (вклади власників, прибуток, резерви, фонди, безповоротне фінансування тощо) та забов'язання (залучені кошти - кредити, кредиторська заборгованість тощо).



Розділ 2. Техніко-технологічна база виробництва

2.1 Поняття про характеристику техніко-технологічної бази виробництва

Техніко-технологічна база підприємства -- системна сукупність найактивніших елементів виробництва, яка визначає технологічний спосiб одержання продукції (виконання poбiт, надання послуг), що здйснюється за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратiв), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних зacoбiв, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів i підприємства в цілому.

Texнiко-технологічнy базу підприємства можна охарактеризувати також як кількісну та якісну сукупність складових частин матеріально- технічної бази, що забезпечує виробництво продукції (виконання poбiт, надання послуг) i визначає рівень розвитку всіх елементів процесу виробництва.

Техніко-технологічна база включає такі сторони виробництва, як технологічну та технічну.

Технологічна складова характеризує технологічні процеси i містить: операції з видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та інших складових частин виробничого процесу;

сукупність cпocoбiв i прийомів переробки pecypciв та одержання готової продукції;

комплекс технолопчної документації загального i спеціального призначення.

Технічна складова міститъ:

Ш енергетичну базу;

Ш виробничі машини й устаткування та транспорті засоби;

Ш технічну базу інформаційних процесів.

Техніко-технологічна база відрізняється від основних засобів виробництва. До її техшчної складової входять тільки тi види знарядь i засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологий. Це дає можливють:

Ш виділяти особливі сукупні характеристики, що випливають з об'ективно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва;

Ш виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники i способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів i відповідної виробничої техніки.

На підприємствах виробничої сфери існують певні тенденції розвиту їх техніко-технологічної бази, які необхідно враховувати при формуванні технічного базису підприємства. Ці тенденції полягаютъ у:

Ш підвищенні наукомісткості засобів праці;

Ш розширенні масштабів застосування сучасного мікроелектронного устаткування;

Ш перетворенні зacoбiв праці на технічну цілісність більш високого рівня;

Ш трансформації техніко-технологічних засобів у більш утверсальні системи;

Ш значному підвищенні ступеня автоматизації техніки й технічних систем.

2.2 Технічний розвиток виробництва

Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток охоплює різноманітні форми, які повинні відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу i забезпечувати просте й розширене відтворення необоротних активів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виділити такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічнї бази підприемств, а з другого -- її безпосередній розвиток через вдосконалення й нарощування виробництва.

1. Підтримування техніко-технологічної бази здйснюютъся шляхом:

Ш капітального ремонту устаткування;

Ш заміни спрацьованого устаткування новим такого ж технічного рівня;

Ш технічного доозброєння підприємства.

Розвиток техніко-технологічної бази включає:

Ш модернізацію;

Ш реконструкцію;

Ш технічне переозброєння;

Ш розширення;

Ш нове будівництво.

Основні показники технологічного рівня підприємства групуються за наступними ознаками:

1. Ступінъ технічного оснащеності праці (фондоозброєність та енергозброєність праці).

2. Рівень прогресивності технології (структура технолопчних процесів за

трудомісткістю; частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю

продукції; середній вiк застосовуваних технологічних процесів; коефіцієнт використання сировини i матеріалів; енергомісткість продукції).

3. Технічний рівень устаткування (продуктивність (потужність); надійність i довговічність; питома металомісткість; середній строк експлуатаії; частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості; частка технічно та економічно зacтapiлoгo обладнання в загальному парку).

4. Рівень мехатзації та автоматизації виробництва (ступінь охоплення робіт механізованою працею; частка обсягу продукці, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці).

Для поглиблення аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства застосовуються також інші показники, а саме:

Ш механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найзавантаженішій зміні);

Ш коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

Ш коефіцєнт технолопчної оснащеності виробництва (кількості застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кянцевого виробу);

Ш рівень утилізації відходів виробництва;

Ш рівень забруднення природного середовища;

Ш збільшення обсягу екологічно чистої продукції.

Процес економічного управління технічним розвитком підприємства включав такі основні етапи:

Ш встановлення цілей -- визначення та ранжування пріоритетів;

Ш підготовчий -- аналіз виробничих умов, шдготовка прогнозної інформації;

Ш варіантний вuбip рішенъ -- розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

Ш програмування (планування) робіт -- узгодження вибраних і прийнятих рішень, їх інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

Ш супроводження peaлiзaцiї програми -- контроль за виконанням нередбачених програмою заходів, проведения необхідного коригування програм.

Цілі та npiopumemu техтнічного розвитку треба визначати згідно iз загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрями технічного розвитку можуть бути пов'язані з розв'язанням таких проблем:

Ш підвищення якості виготовлення продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

Ш розробка й широке впровадження ресурсозбережних (насамперед енергозбережних) технологій;

Ш скорочення до максимально можливого piвня витрат ручної праці, поліпшення її умов i безпеки;

Ш здійснення всебічної екологізації виробництва згідно iз сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства одним із головних завдань є розробка i здійснення програм (планів) технічного розвитку.

Типовий зміст плану технічного розвитку підприємства включає тaкi розділи:

Розділ I. Науково-дослідні i проектно-конструкторськi роботи.

Цей розділ включає дослідження i розробку за певною тематикою з визначенням для кожної теми:

1. мети дослідження (розробки);

2. місця впровадження результатів;

3. головного виконавця i співвиконавців;

4. строки початку та закінчення роботи;

5. кошторисної вартості;

6. очікуваних результатів.

Розділ II. Створення й освоєння нових видів продукції i підвищення якості тих, що виготовляються.

Основний змicт цього розділу:

1. створення та освоєння випуску нових видів продукції;

2. організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;

3. розробка нових стандартів (технічних умов) складання карт технічного piвня власних виробів;

4. сертифікація продукції;

5. зняття з виробництва застарілих видів продукції.

Розділ. III. Впровадження прогресивної технології, модернізація й автоматизація виробничих процесів.

В цьому роздлі розглядаються:

1. розробка та застосування нових технологій;

2. впровадження нових видів устаткування й інструменту;

3. капітальний ремонт i модернізація устаткування;

4. механізація ручної праці;

5. автоматизація виробництва i процесів управління.

Розділ IV. Зведенні результати здгіснення заходів технічного розвитку.

Планування зведених результатов здійснюється:

а) за окремими напрямами технічного розвитку:

1. зниження матеріальних витрат i собівартості товарної продукції;

2. приріст виробничої потужності підприємства;

3. відносне вивільнення працівників.

б) для всієї сукупності заходів:

1. загальні витрати i результати;

2. динаміка основних техніко-економічних показників.

2.3 .Поняття, види та чинники формування виробничої потужності підприємства

Виробнича потужністъ підприємства -- це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі, за певний час (зміну, добу, місяць, piк) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва i праці.

Обгрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який має бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброення або розширення підприємства.

Виробнича потужністъ визначаєтъея різними вимірниками:

Ш натуральними;

Ш умовно-натуральними;

Ш у багатономенклатурних виробництвах -- вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники -- штуки, метри квадратні, метрии кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дають змогу при низначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво виробів за складністю й трудомісткістю. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі продукції, що випускається підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу за кількістю i трудомісткістю (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести yci види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, взятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцєнти, що відображають трудомісткість та складність виготовлюваної продукції.

Розрізняютъ наступні види потужності: перспективну, проектну, ефективну, резервну та поточну (фактично досягнуту, діючу).

Перспективна виробнича потужністъ відображає очікувані зміни номенклатури продукції, технології й оргашзації виробництва, закладенi в плановому періоді (в перспективі).

Проектна виробнича потужністъ являс собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури за одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною, тому що розрахована на постійну умовну номенклатуру i постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) i освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому в певний час проектна потужність перестає відображати дійсні можливості підприємства. Вона буде оптимальною за умови, що обсяг, склад i структура запроектованої продукції відповідають обсягу, складу та структурі попиту на цю продукцію.

Ефективна виробнича потужністъ характеризується тим, що в конкурентних реальних умовах може забезпечити отримання максимального прибутку. Вона менша або дорівнює проектній. Наприклад, на підприємстві є технологічна лінія з випуску продукцції, яка не користується попитом. В цій ситуації таку технологічну лінію краще не включати в роботу, тоді підприємство отримає певну економію матеріальних, трудових та фінансових pecypciв.

Резервна виробнича потужністъ створюеться у певних галузях ніціональної економіки (газовій, транспортній, харчовій тощо) для виконання цільових завдань в екстремальних ситуаціях для покриття так званих “пікових” та сезонних навантажень.

Поточна (фактично досягнута, діюча) потужністъ підприємства (цеху, лінії, агрегату) визначається періодично у зв'язку зi зміною умов виробництва (номенклатури i структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників.

...