Організація виробництва, як форма забезпечення ефективної діяльності підприємства

Отже, вона має динамічний характер i змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують такі показники:

Ш потужність на початок розрахункового періоду (вхідна);

Ш потужність на кінець розрахункового періоду (вихідна); середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

Ш проведения заходів щодо ліквідації “вузьких місць” протягом планового року;

Ш збільшення кількісті устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

Ш перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

Ш можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

Під “вузъким місцем” розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів, тобто це підрозділи, чи групи устаткування, пропускна спроможність яких найменша в порівнянні з виробничими можливостями інших ланок технологічного процесу.

Buхідна потужність підприємства визначається з урахуванням:

Ш намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації “вузьких місць”;

Ш введения в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Buxiдна виробнича потужність у вартюному виразі (Впвих), обчислюється за формулою

Впвих = Впвх + Впвв - Впвив,

де Впвх -- виробнича потужність на початок періоду, грн;

Впвв -- введена в календарному періоді виробнича потужність, грн;

Вп8ив -- виведена за календарний період виробнича потужність, грн.

Cepедньорічна виробнича потужність (Впсер р) підприємства (цеху) обчислюеться за формулою:

ВПсер.р. =Впвх +Впвв -Впвид

де к -- кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

При формуванні виробничої потужності приймаютъся до уваги наступні чинники:

Ш номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляеться;

Ш структура і обсяг основних засобів;

Ш яісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

Ш передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції iз сировини; прогресивність технологічних процесів;

Ш режим роботи підприємства;

Ш ступінь спеціалізації;

Ш рівень організації виробництва та праці;

Ш якість сировини i ритмічність поставок;

Ш фонд робочого часу обладнання.

Вихідні дані та послідовтсть розрахунків, за якими визначається виробнича потужність підприємства, наведені на рис. 2.1. Розрахунки виконуються технологічними й економічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижчі від рівня провідних підрозділів, повинні розглядатися як “вузькі місця”, за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, які дадуть змогу довести ix пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Може бути вжито заходів щодо заміни устатку - вання, технології, збільшення мінності роботи на окремих дільницях.

До розрахунків виробничї потужності підприємства входять як встановлене, так і невстановлене устаткування, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи iз максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняютъ календарний, режимний (номінальний) i плановий (ефективний, корисний) фонди часу.

Календарний фонд часу (Фк) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу i визначається як добуток числа днів у певному календарному періоді (Дк) на число годин роботи на добу (t).

Фк = Дк*t.

Рис. 2.1. Вихідні дані та послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства

Режимний, або номіналъний, фонд робочого часу (Фр) машини (агрегату) залежить від числа календарних днів (Дк) і числа неробочих днів (Дн) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу:

Фр = (Дк-Дн)*t,

де t - середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні по прийнятому режиму змінності та з врахуванням скороченої тривалості змни в передвихідні та передсвяткові дні, або:

Фр = [(Дк - Дс) *t3- Дсп * tcn] * п3,

де Дс -- число вихідних i святкових днів у розрахунковому періоді;

t3 -- тривалість робочої зміни, годин;

Дсп -- число передвихідних (передсвяткових) днів iз скороченою тривалістю робочої зміни;

tm -- час, на який скорочена тривалість робочої зміни в передсвятков та передвихідні дні, год;

п3 -- режим змінності роботи підприємства (1, 2, 3 зміни).

Плановий (ефектпивний, корисний) (Фп) фонд робочого часу обладнання рівний різниці між режимним (номінальним) фондом (Фр) i сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:

Фп = ФР - (Ttn + Ttp);

Фп = Фр *(),

де Ttp, tp -- витрати часу на ремонт даного обладнання відповідно в годинах та відсотках до режимного фонду;

Ttт tn -- витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та відсотках до режимного фонду.

Biн використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.



2.4 Механізм розрахунку виробничої потужності підприємства та визначення рівня її використання

Для розрахунку виробничої потужності підприємства необхідно мати наступні дані:

Ш корисний фонд робочого часу одиниці обладнання;

Ш кількість одиниць обладнання;

Ш продуктивність обладнання;

Ш трудомісткість виробничої програми;

Ш досягнутий коефіцієнт виконання норм виробітку.

Виробнича потужністъ підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, верстатів (агрегатів) з врахуванням заходів щодо ліквідаій “вузьких місць” та можливої кооперації виробництва.

До npoвіднux належать тi виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) i мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомюіскості.

Якщо підприємство випускає декілька видів продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів.

У розрахунки виробничої потужності підприємства входять:

а) усе діюче i недіюче через несправність, ремонт та модернізацію устаткування основних виробничих цехів;

б) устаткування, що перебувае на складі i має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

в) понаднормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ i трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, якi враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій i ланок виробництва.

Для розрахунків виробничої nomyжноcmi підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах iз безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необіхідного для проведения ремонтів i технологічних зупинок устаткування.

Для підприємства з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встановленої тривалості змін у годинах iз відрахування часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних i святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих техно логічних цехів (ліній).

Розрахунок виробничої потужності підприємства має проводитися в такій послідовності: агрегати з групи технологічного обладнання -- виробничі дільниці -- цехи (корпуси, виробництва) -- підприємство в цілому.

У загалъному вигляді виробнича потужністъ (Bnі провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:

Впі = Пв*Фп*КУС,

Впі=Фп*

де Впі -- потужшсть 1-гo виробничого підрозділу підприємства, одиниць продукції;

Пв -- продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції за годину;

Фп -- ефективний (плановий, корисний) річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год;

КУС -- середньорічна кількість устаткування;

Тр -- трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:

Тр=

де t0 -- норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);

Квн -- коефїцієнт виконання норм часу.

Інакше потужність можна визначити за такою формулою:

Впі=.

Розрахову'ться також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд iз провідними цехами чи дільницями). Такі розрахунки необххідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів та забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Ступінъ відповіднocmi потужностей різних структурних niдрозділів підприємства визначають через розрахунок i порівняння коефіцієнтів суміжно- cmi, які характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

Виробнича потужність залежить від характеру підприємств, цexiв, piвня їх спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва.

На неперервно-потокових лініях, а також на конвеєpi потужність визначається за формулою: оборотний актив виробничий потужність

Вп=

де r -- такт робочої лінії чи конвеєра.

В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують цю операцію при обробці конкретної деталі. В даних умовах потужність розраховується за такою формулою:

Вп=.

В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовуеється типовий виріб-представник:

Вп=

де Тр пр -- технічно розрахована норма часу на обробку комплекту деталей виробу-представника на даній групі устаткування.

В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведеться у такій послідовності:

а) визначаеться трудомісткість обробки вupoбiв i yciєi виробничої

програми за групами устаткування:

ТN=?,

де TN -- трудомісткість виробничої програми (години);

Nt -- кількість продукції за виробничою програмою, натур, од.;

б) розраховуєтъся ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначається пропускна спроможність устаткування:

Пспр = Фп*КУС,

де Пспр -- пропускна спроможність устаткування, верстато-годин;

в) ефективний фонд часу за кожною групою устаткування ділять на трудомісткість програми за певним видом poбiт i визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (Кпотуж):

Кпотуж=

Коефіцієнт виробничої потужності -- це співвідношення пропускної спроможності групи устаткування та трудоміскості виробничої програми;

г) за провідною групою устаткування встановлюютъ коефіцієнт виробничої потужності цеху (дільниці) і проектуютъ заходи щодо розширення “вузъких місць”;

д) визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику шляхом множення кілъкості вupoбiв за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності.

Впц =N * Кпотуж

Коефіцієнт завантаження устаткування (Кз.у.) визначаеться так:

Кз.у.=

Тобто

Кз.у=

При Кз у = 1 -- устаткування використовується повністю; при Кз у > 1 -- устаткування перевантажене; при Кз у < 1 -- устаткування недовантажене.

Після розрахунку виробничих потужностей усіх цехів будується дiaграма потужності підприємства, в якій за кожним цехом визначається резерв потужності чи її недостатність (“вузькі місця”) щодо провідного цеху підприємства.

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

1. коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величини поточної i проектної потужності);

2. коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношення pічного випуску продукції та її планової середньорічної величини).

Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних засобів підприємства.



2.5 Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності

Проведені розрахунки наявної виробничої потужноспті підприємства дають змогу визначити обсяг випуску продукції, який буде забезпечений діючими виробничими потужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутим з урахуванням змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підвищенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Встановлене у виробничій програмі завдання з обсягу виробництва продукції може бути досягнуте за умови забезпеченості необхідною кількістю pecypciв.

Механізм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обгрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до таких процедур:

1. Аналізується портфель замовленъ.

2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовленъ на один вид продукції, який прийнятий як виріб-представник. Коєфіцієнт перерахунку визначається як співвідношення трудомісткості кожного типорозміру продукції на трудомісткість виробу-представника.

3. Аналізується використання середнъорічної виробничої потужноcтi у звітному періоді. У процесі аналізу визначаеться:

Ш досягнутий piвень використання виробничої потужності;

Ш piвень прогресивності техніки та технологій, що використовуються;

Ш досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві;

Ш чи достатньо потужностей для виконання обсягу продажу на плановий piк.

Розрахунок рівня використання потужностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничоі програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхідно шукати додаткові можливості збільшенення обсягу продажу та довантаження виробничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу перевищує виробничу потужність, то з метою збереження покупців та клієнтів необхідно провести комплекс заходів щодо ліквідації “вузьких місць” та збільшення виробничої потужності.

4. Планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді.

5. Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих потужностей. Виробнича потужність повинна розраховуватися в poзpiзi виробів-представників у натуральному i вартісному виразі. При розрахунку виробничої потужності за звітний piк потужність на початок звітного року береться за номенклатурою i асортиментом продукції попереднього року, а потужність на кінець звітного року (на початок планового періоду) -- за номенклатурою і асортиментом продукції звітного року.

6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю щодо кожного виробу-представника, після досягнення балансу між виробничою потужнієтю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.

3 метою повнішої ув'язки проекту виробничої програми i виробничої потужності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. В ньому відображають вхідну, вихідну i середньорічну потужностей, а також введения i вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:

Ш уточнення можливостей виробничої потужності;

Ш визначення рівня забезпеченості виробничою потужністю програми poбiт iз підготовки виробництва нових виробів;

Ш визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей;

Ш виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення;

Ш визначення необхідності в інвестиціях для нарощування потужностей i ліквідації “вузьких місць”;

Ш визначення потреби в обладнані або виявлення надлишків обладнання;

Ш пошук найефективніших віріантів спеціалізації та кооперування.

Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець розрахункового року визначається як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.

Розрахунок балансу виробничої потужності може здійснюватися для кожного виду профілюючої продукції за такою структурою: Розділ 1. Потужність на початок розрахункового періоду:

Ш найменування продукції;

Ш одиниця виміру;

Ш код продукції;

Ш потужність за проектом або розрахунком;

Ш потужність на кінець базового періоду.

Розділ 2. Збільшення потужності в розрахунковому періодi:

Ш приріст потужності -- всього;

Ш приріст потужності за рахунок:

а) введения в дію нових та розширення даючих;

б) реконструкції;

в) переозброєння i організаційно-технічних заходів, iз них:

Ш за рахунок зміни режиму роботи, збільшення змінності та годин роботи;

Ш за рахунок зміни номенклатури продукції i зменшення трудомісткості;

г) отримання в лізинг, оренду від інших суб 'єктів господарювання. Розділ 3. Зменшення потyжнocтi в розрахунковому періодi:

Ш вибуття потужності -- всього;

Ш вибуття потужностей у зв'язку iз:

а) зміною номенклатури продукції або збільшенням її трудомicткостi;

б) зміною режиму роботи, зменшенням змінності та годин роботи;

в) вибуттям через старіння, вичерпання запасів;

г) передачею в лізинг, оренду іншим суб'єктам господарювання.

Розділ 4. Потужність на кінець розрахункового періоду:

Ш потужність на кінець року;

Ш середньорічна потужність у розрахунковому році;

Ш випуск продукції або кількість переробної сировини в розрахунковому році;

Ш коефіцієнт використання середньорічної потужності в розрахунковому році.

Розрахунки виробничої потужності використовуються для обгрунтування виробничої програми потужністю підприємства, а також для складання балансу, який відображає зміни величини потужності протягом планового періоду i характеризує вихідну потужність (Впвих):

Впвих=Впвх.+Вхот+Впр-+Впн-Впвв, (19)

де Впвх -- вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок планового періоду;

Впот -- збільшення потужності впродовж планового періоду внаслідок здійснення організаційно-технічних заходів;

Впр -- нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства;

Впн -- збільшення “+” або зменшення виробничої потужності у зв'язку зi змінами у номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

Впвв -- зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації технічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування.



Р озділ 3. Організація виробництва

3.1 Організація виробництва як форма забезпечення ефективної діяльності підприємства

Для будь-якого підприємства основою його функціонування є виробнича діяльність.

Під виробничою діялъністю розуміють сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюються людьми за допомогою засобів праці чи природних процесів, у результаті яких предмети праці змінюють свій склад, стан, форму отримують певні новi властивості та перетворюються в готову продукцію.

До виробничої діяльностi входять:

1. жива праця людей як активна частина виробництва, що становить основу трудового процесу;

2. предмети праці, над якими працює людина для перетворення ix у проміжний чи кінцевий продукт iз метою задоволення певних потреб споживачів;

3. засоби праці -- частина засобів виробництва, за допомогою яких людина впливає на предмети праці.

Органнізація виробництва -- це процес упорядкування, координації й оптимізації у прспоpi й часі науково-дослідних i проектно-конструкторських poбiт, освоєння та виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів i отримання прибутку. Вона розглядає загальні закономірності організації виробничих систем, форми й методи здійснення виробничих процесів виготовлення конкурентоспроможної продукції при раціональному використанні трудових, матеріально-технічних та фінансових pecypciв.

Іншими словами, організація виробництва -- це координація й оптимізація в чaci та простopi всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені терміни найефективнішого виробничого результату.

Організація виробництва базується на технології виробничих процесів -- сукупності методів i асобів, при яких здійснюється перетворення матеріальних pecypciв, інформації та інших компонентів в кінцевий продукт. Технологія виробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва i фактично формує основу виробничої системи, зумовлюючи динаміку виробничого процесу.

Організація виробництва розглядає i вирішує наступні завдання:

1. Формування теоретичних основ організації виробничої діяльностi підприємства.

2. Організації процесів створення й освоення випуску нової чи вдосконалення продукції, яку випускає підприємство.

3. Організацію виробничих процесів. Вирішення поставлених завдань значною мірою забезпечить ефективне господарювання підприємства.

3.2 Формування та структура виробничого процессу

Виробничий процес -- це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для цілеспрямованого, постадійного перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшої переробки.

Таким чином, основними елементами виробничого процесу є:

Ш праця як свідома діяльність людини;

Ш предмети праці (служать для їх перетворення у готову продукцію);

Ш засоби праці (використовуються людиною для перетворення предметів праці у готову продукцію).

На сучасних підприємствах процес виробництва досить складний. Biн поєднує велику кількість окремих процесів, яку утворюють структуру виробничого процесу.

Виробничі процеси на підприємствi залежно від їx ролі у виготовленні продукції поділяютъ на три види:

1. Основні - процеси, що безпосередньо пов'язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. У результаті основних виробничих процесів випускається продукція, яка передбачена планом підприємства.

2. Допоміжні - процеси, які лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої участі у виготовленні продукції не беруть.

3. Обслуговуючі - процеси, що створюють умови для здійснення основних та допоміжних процесів (транспортні та складські процеси),

Головна відмінність між основними та допоміжними процесами полягає в тому, що продукт, вироблений у результаті основного виробничого процесу, надходить на ринок, а продукт, отриманий під час допоміжного процесу, споживається в межах підприємства.

Залежно від стадії виробничого циклу виробничі процеси поділяютъ на:

1. Підготовчi -- процеси, що призначені для виконання операцій підготовки живої праці, предметів i засобів праці до перетворення предметів працi в корисний (кінцевий) продукт.

2. Перетворювалъні - процеси, під час яких відбувається переробка предмета праці (в кінцевий продукт) за рахунок реалізації перетворюваної функції. Перетворення предметів праці здійснюється шляхом цілеспрямованої зміни форми, розмірів зовнішнього вигляду, фізичних чи xiмiчнихx властивостей тощо.

3. Кінцеві - процеси (завершальної стадії), які полягають у підготовці результатів попереднього перетворення в кінцеву продукцію для подальшого споживання.

За ступенем автоматизації виробничі процеси поділяють на:

1. Ручні - процеси, які виконуються безпосередньо робітником без застосування машин i механізмів.

2. Механізовані - процеси, що виконуються робітником за допомогою машин i механізмів.

3. Машинні - процеси, що виконуються машинами, якими управляє робітник.

4. Автоматизовані - процеси, які виконуються машинами під наглядом робітника.

5. Автоматичні -- процеси, що виконуються без участі робітника спеціальними машинами за попередньо розробленою програмою, тобто з використанням сучасної комп'ютерної та мікропроцесорної техніки.

6. Апаратні -- процеси, що здійснюються в спеціальних апаратах в автоматичному чи автоматизованому режимах.

Залежно від характеру впливу на предмети праці виробничий процес поділяєтъся на такі специфічні процеси:

1. Підготовчий -- процес, що включає операції з доставки заготовок, інструменту, оснащення та підготовки робочого місця до роботи.

2. Технологічний - процес, що безпосередньо пов'язаний із перетворенням pecypciв у готову продукцію.

3. Процес контролю, який передбачає виконання контрольно-вимірювальних операцій для досягнення відповідності продукцій технічним та іншим умовам i вимогам.

4. Процеси транспортування i складування пов'язані з переміщенням і зберіганням продукції протягом усього виробничого циклу, а також інтегрують виробничий процес в одне ціле та забезпечують узгодженість окремих операцій у чaci.

За перебігом у чaci виробничі процеси поділяютъся на:

1. Дискретні (перервні), для яких характерні циклічінсть i наявність технологічних перерв.

2. Неперервні -- у яких відсутні перерви між різними видами оперцій.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція - завершена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагодження устаткування.

Розрізняють основні та допоміжнi операції.

При основній операції предмет обробки змінює свою форму, розмір, певні властивості та якісні характеристики.

Допоміжт операції забезпечують нормальне виконання основних операцій.

Ш Уміння раціонально організувати виготовлення виробу полягає в тому, щоб розділити складний процес на прості операції, а потім звести ix у єдиний комплекс таким чином, щоб забезпечити випуск готової продукції (виробів) у необхідній номенклатурі та кількості у потрібний строк.

3.3 Ocновнi принципи організації виробничого процесу

Раціональна організація виробничого процесу залежить від певних принципів.

До них належать: спеціалізація, пропорційністъ, паралельність, прямоточністъ, безперервність, ритмічністъ, автоматичністъ та гнучкістъ.

1. Принцип cnеціалізації означає розподіл праці між окремими підрозділами підприємства та робочими місцями в процесі виробництва та ix кооперування. Цей принцип характеризується обмеженою та стабільною номенклатурою продукції, яка виготовляється в кожному виробничому підрозділі.

Poзрізняють наступні виды спеціалізації на підприємстві:

Ш функціональна -- допоміжні та обслуговуючі виробництва об'єднуються в окремi самостійні підрозділи та виконують певні функції;

Ш предметна -- передбачає закріплення певної номенклатури виpoбiв за окремими цехами;

Ш подетальна -- полягає в закрвпленні за певними підрозділами підприємства виготовлення технологічно однорідних деталей;

Ш технологична -- означає закріплення за кожним цехом та виробничою дільницею певної частини виробничого процесу.

2. Принцип пропорційності передбачає відносно однакову продуктомісткість за одиницю часу взаємопов'язаних підрозділів підприємстиа, і в ix межах -- дільниць, бригад та робочих кісць.

Принцип пропорційності відповідає умові:

,

де ОР -- обсяг poбіт у кожному підрозділі;

Пр -- продуктивність одного робочого місця;

М -- кількість робочих місць у певному підрозділі;

1, 2, ...,п -- номер відповідного технологічно пов'язаного підрозділу.

3. Принцип паролелъності передбачає одночасне виконання окремих операцій i процесів. Принцип паралельності найчастіше використовується в умовах серійного та масового виробництва i включає в себе:

Ш паралельне виготовлення різноматтних вузлів, деталей, агрегатiв для комплектування готового складного виробу;

Ш одночасне виконання різноманітних технологнгічних операцій при обробленні однакових деталей на паралельно розміщеному обладнанні.

4. Принцип npямomочноcmi означає забезпечення найкоротшого шляху проходження виробами вcix стадій i операцій виробничого процесу -- від запуску мaтepiaлiв до виходу готової продукції без зустрічних i зворотних перемщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці та робочі місця по можливості розміщують за ходом технологічного процесу, а допоміжні виробництва та обслуговуючі служби тримають як найближче до тих структурних підрозділів, які вони обслуговують.

5. Принцип безперервності виробничого процесу означає скорочення часу перерв між суміжними технологічними операціями при виробництві конкретних виробів, вибір оптимального виду руху предметів праці у виробництві.

6. Принцип pumмічностi означає рівномірний випуск продукції у певнi проміжки часу.

За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що piвномірнo зростає, кілікість продукції, забезпечуючи рівномірне завантаження робочих місць.

7. Принцип aвmoмamuчноcmi передбачає автоматизацію виробничих процесів, економічно обгрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу, що сприяє збільшенню обсягів виробництва та зменшенню застосування ручної праці.

8. Принцип гнучкості означає оперативну адаптацію виробничого процесу до змін організаційно-технічних умов, пов'язаних iз переходом на виготовлення нової продукції або з її модифікацію.

Cтупiнь гнучкості можна визначити кількістю витраченого часу та сумою додаткових витрат, що необхідні підприємству при його переході на виробництво нового виду продукції або її модифікації.

Bci перераховані принципи раціональної організації виробничого процесу взаємопов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються у практичній виробничій діяльності підприємств.

3.4 Організаційні типи виробництва та їx характеристика

Тип виробництва -- це комплексна характеристика організаційно- технічного piвня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг

виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції.

Властивий певному виробничому підрозділу тип виробництва зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний iз яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи iншогo типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють такі загалъноприйняті типи виробництва:

Ш одиничне (індивідуальне);

Ш серійне;

Ш масове.

Тип виробництва підприємства визначається типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху -- характеристикою дільниці, де виконуються найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина основних виробничих фондів.

Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних типів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується:

Ш широкою номенклатурою продукції;

Ш виготовленням виробів в одиничних примірниках або малими серіями;

Ш застосуванням універсального устаткування;

Ш групуванням робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;

Ш відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;

Ш високою кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;

Ш відсутістю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;

Ш тим, що об'єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли;

Ш порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.

Форма одиничного виробництва поширена на підприємствах, яку виготовляють складні вироби i системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

Ш виготовленням виробів партіями, які періодично повторюються;

Ш обмеженою номенклатурою виготовлених виробів;

Ш застосуванням універсального i спеціалізованого устаткування;

Ш групуванням робочих місць за технологічним i предметним принципами;

Ш закріпленням за робочими місцями обмеженої кількості детале-операцій;

Ш середньою кваліфікацією працівників;

Ш детальною розробкою технологічних процесів;

Ш об'ектом планування, нормування, обліку є вузли i деталі виробу;

Ш відносно більшими витратами на підготовку виробництва нових виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип виробництва поширений на підприємствах, які випускають складні вироби i системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво.

Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірномy завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають такі нормативи:

Ш poзмip партій (серій) виготовлення виробів;

Ш нормативний poзмip партій деталей i періодичність їх запуску- випуску;

Ш тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів i серій виробів;

Ш випередження запуску-випуску партій деталей i складальних одиниць;

Ш запаси.

Основним нормативом у серійному виробництві є визначення cepiї виробів i нормативного розміру партій запуску заготовок, деталей у виробництво.

Збільшення розміру партій сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-завершального часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій в результаті ix багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове виробництво має тaкi особливості:

Ш вироби виготовляються у великих кількостях;

Ш застосовується спеціалізоване i спеціальне устаткування, пристрою та інструменти;

Ш робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);

Ш робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;

Ш технологічний процес розробляється детально;

Ш об'ектом планування, нормування та обліку є деталі операції;

Ш робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;

Ш підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшеннн ефективності виробництва.

Kpiм загальноприйнятих типів виробництва існують нетрадиційні (специфічні) типи. Це змішаний метод організації виробничих процесів, який поєднує методи великосерійного та масового виробництва. Biн застосовується для усунення таких недолікв масового та серійного виробництва, як орієнтація

не на конкретного споживача i його вимоги, а на середні стандарти, а також труднощі переналагодження виробництва пов'язанв iз застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Окремо виділяють дослідне виробництво, в якому виготовляють зразки або партії виробляв для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкції. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спещалізації робочих мicць, який обчислюється за допомогою коефіціента закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій -- це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.

3.5 Виробничий цикл, його характеристика та структура

Виробничий цикл -- це календарний період часу, протягом якого виріб або партія виробів, що обробляються, проходять yci операції виробничого процесу або певної його частини і перетворюються в завершений продукт.

Інтервал календарного часу від початку першої виробничої операції до закінчення останньої називаються тривалістю виробничого циклу в часі, яка вимірюється у днях, годинах, хвилинах залежно від виду виробу та стадії обробки.

Виробничий цикл включає:

Ш Час виконання технологічних операцій -- основна складова виробничого циклу, яка необхідна для здійснення конкретних робочих операцій перетворення предмета праці в готову продукцію.

Ш Підготовчо-завершалъний час -- виділяються робітнику для ознайомлення iз здаванням i для здачі готової продукції.

Tpueajiicmb операцшного циклу складається з часу виконання технолопчної операції та підготовчо-завершального часу, тобто тривалість операційного циклу -- це час обробки однієї партії деталей на конкретній операції технологічного циклу.

Ш Tpuвaлicmъ проходження природних процесів визначається особливостями технології (це час твердіння бетону, охолодження металу тощо), тобто природні процеси характеризуються тільки затратами часу.

Ш Tpuвалість обслуговуючих процесів складається з часу виконання контрольних операцій, складських та транспортних (включаючи навантаження й розвантаження) операцій.

Сукупність ycix складових виробничого процесу утворює його робочий період.

Частина виробничого циклу -- це перерви, які складаютъся з міжопераційних i міжзмінних перерв.

Міжопераційні перерви утворюють:

Ш перерви між napmiями-- виникають при обробці партії деталей, адже не всі деталі обробляються одночасно. Скорочувати ці перерви можна за рахунок скорочення обсягу транспортних партій деталей, однак це потребує певного збільшення затрат на транспортування деталей між робочими місцями;

Ш перерви очікування -- виникають при порушеннi ходу виконання технологічного процесу, коли попередня технологічна операція вже закінчилася, а робоче місце на наступній операцвї ще не зввльнилось від виконання певної роботи;

Ш перерви комплектування -- виникають на складальних операціях, коли на місце складання надходять не всі найменування деталей.

Міжзмінні перерви (на обід, вихідні та святкові дні, між змінами) є невід'ємною складовою частиною виробничого процесу.

Тривалість виробничого циклу (Тв) визначасться за формулою:

Тв=Тоц+Тпр+Тобсл+Тпер'

де Тоц -- триваліcть операційного циклу;

Тпр -- тривалість проходження природних процесів;

Тобсл - тривалість обслуговуючих процесів;

Тпер - час міжопераційних та міжзмміних перерв.

Наведена формула характеризує структуру виробничого циклу, тобто основні складові частини тривалості виробничого процесу.

Основною складовою виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становить технологічний цикл. Технологічний цикл обробки партії предметів на одній операції дорівнює:

,

де Тт -- технологічний цикл в одиницях часу, хвилин;

п -- кількість предметів у партії;

t -- тривалість обробки одного предмета;

М -- кількість робочих місць, на яких виконується операція.

При розрахунку тривалості технологічного циклу необхідно враховувати особливості пересування предмета праці за операціями. На nідприємcmвi використовується один із таких видів руху:

1. послідовний;

2. паралельний;

3. паралельно-послідовний (змішаний, суміщений).

При послідовному пересуванні предметів праці обробка партій деталей на кожний наступній операції починається лише після того, коли вся партія пройде обробку на попередній операції.

У випадку, коли операції виконуються на кількох робочих місцях тривалість циклу визначається за допомогою формули:

Тт.посл=n

дe m -- кількість операцій технологічного процесу (i -- 1, 2,…,m).

Tpuвалість технологічної частини виробничого циклу при послідовному пересуванні предметів праці можна визначити також за формулою:

,

де Ti -- тривалscть i-ої операції.

Послідовне поєднання операцій застосовується в одиничному та серійному виробництвах.

Паралелъне поєднання операції характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Деталі однієї пертії обробляються паралельно на вcix операціях. Тобто передача предметів пpaцi на кожну наступну операцію

...