Аналіз корпорації "Ватра"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Перехід до ринкової економіки зумовив необхідність підвищення якості підготовки фахівців з менеджменту організацій. В умовах, що характеризуються безперервними змінами соціально-економічного середовища, потрібна швидка адаптація молодих фахівців до виробничих ситуацій. У своїй діяльності вони вирішують широке коло завдань, пов'язаних з дослідженням маркетингового середовища бізнесу, підвищенням ефективності роботи підприємства, пошуком шляхів виходу підприємств з кризового положення, обґрунтуванням вживаних управлінських рішень. Для успішного вирішення завдань необхідне розуміння студентами ролі підприємства в умовах ринкової конкуренції і стійкого розвитку міст. менеджмент ціна споживач виробник

Наявність теоретичних знань і практичних навиків у галузі готельного, курортного і туристського сервісу значною мірою зумовлює ефективність управлінських рішень. Обов'язковим елементом навчального процесу, що сприяє формуванню фахівця високого рівня, є виробнича практика.

У нас час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, чим управління або менеджмент, від якого в значній мірі залежить і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення. У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

В Україні поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному і практичному освоєнні менеджменту.

Менеджмент, як наукова система організації виробництва є однією з найважливіших умов ефективної і прибуткової діяльності підприємств. Він дістав загальне визнання в усьому світі. Тому сучасна теорія і практика Менеджменту набуває особливого значення. Перехід економіки України на ринкові відносини вимагає вивчення основних функцій, форм і методів управління на рівні основної ланки - підприємства. Практичне використання такого досвіду - одне з першочергових завдань. Широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки обумовлює необхідність глибокого вивчення теорії і практики менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління і влади, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління з однієї соціокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практично неможливе і веде до важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу України до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

Упровадження ринкових відносин у практику господарювання вимагає принципової зміни методів управління на всіх рівнях управлінської ієрархії. Це висуває необхідність вивчення нових підходів і форм управління, зокрема, менеджменту як особливого типу управління. Менеджмент як наукова дисципліна пройшов довгий і суперечливий шлях розвитку, і розглядати його, безсумнівно, потрібно з урахуванням історичного досвіду, тих цілей і задач, що ставилися на різних етапах його розвитку. Необхідно підготувати менеджерів до сприйняття сучасних проблем менеджменту крізь історичну призму, що дозволяє зрозуміти логіку розвитку цих проблем.

Тема 1. Ознайомитись з процесом менеджменту на підприємстві

1.1 Вид діяльності підприємства. Підпорядкованість підприємства Міністерству. Етапи розвидку підприємства

Корпорація «ВАТРА» охоплює широку номенклатуру розробки й виготовлення світлотехніки з застосуванням сучасних та енергоекономних джерел світла (світлодіоди, компактні люмінесцентні лампи, металогалогенні лампи, індукційні лампи та інші), яка включає майже всі сфери застосування, а саме:

- вибухозахищені освітлювальні прилади (ОП) для освітлення вибухонебезпечних об'єктів, наприклад у нафтогазовій та хімічній промисловості, а також у вугільних шахтах та рудниках;

- загальнопромислові ОП для освітлення виробничих приміщень практично всіх галузей промисловості, з різними видами джерел світла, для експлуатації в приміщеннях з нормальними й агресивними умовами навколишнього середовища;

- прожекторне освітлення. В основному це унікальні високоефективні параболокругові й параболоциліндричні прожектори для освітлення відкритих і закритих спортивних споруджень, які забезпечують можливість точної передачі кольору в телебаченні й повністю відповідають нормам ФІФА, УЄФА й Європейського трансляційного Союзу. А також гама прожекторів з високоінтенсивними джерелами світла, високим ступенем захисту та сучасного дизайну для загального освітлення відкритих просторів і архітектурних об'єктів;

- зовнішнє освітлення. Вуличні й паркові світильники з енергоекономними лампами;

- адміністративне, офісне та громадське освітлення - це світильники різноманітного асортименту з люмінесцентними лампами, світлодіодами и др.;

- світильники місцевого освітлення для локального освітлення робочих зон верстатів і т.п.;

- транспортне освітлення. Для салонів вагонів метро, тролейбусів, дизель- і електропоїздів, пасажирських вагонів;

- пускорегулююча апаратура для люмінесцентних ламп від 7 Вт до 80 Вт і газорозрядних ламп усіх видів і потужностей (від 50 Вт до 3500 Вт);

- ексклюзивні, VІР-класу, світильники з чудовими кришталевими елементами й позолоченими деталями.

- ексклюзивні, VІР-класу, світильники з чудовими кришталевими елементами й позолоченими деталями.

Засновано 1957 у місті Тернопіль як державне підприємство «Електроарматура». Від 1971 - виробниче об'єднання (ВО), від 1988 - науково-виробниче об'єднання (НВО), від 1996 - відкрите акціонерне товариство (ВАТ). Від 2006 - ТОВ «ОСП Корпорація ВАТРА». При підприємстві було створено «ВПКТІсвітло» (1977), яке займалось удосконаленням технології виробництва світлотехнічної продукції та Український світлотехнічний інститут (1992), яке займається випробовуванням та сертифікацією світло- та електротехніки.

Керівники підприємства - Є. Журавльов (1957-1963), П. Пижов (1963-1969), М. Кондратик (1969-1977), Р. Яремчук (1977-2002, президент Корпорації 2003-2007). Сьогодні керівником ТОВ «ОСП Корпорація ВАТРА» є Щиренко Василь Васильович (від 2002).

З 1965 року підприємство повністю переорієнтувалось на випуск світлотехнічного обладнання. В цей період були розроблені і освоєні світильники для хімічної та гірничорудної промисловості. З 1971 року підприємство почало виробництво побутових світильників різних груп: люстри, бра, настільних ламп, торшерів. В 1975 році розпочався випуск пускорегулюючих апаратів. У 1978 році освоєно виробництво потужних прожекторів. У 1982 році створено виробництво технологічного обладнання, інструменту і оснастки.

На рубежі тисячоліття завод повністю оновив номенклатуру. Розроблено та освоєно десятки типів сучасних світильників та прожекторів для освітлення вибухонебезпечних та промислових об'єктів. У 2006 році розпочато випуск світлодіодних конструкцій освітлювальних приладів.

В даний час підприємство є найбільшим виробником світлотехніки в країнах СНД. Цілком забезпечуються потреби України щодо промислової світлотехніки і нарощується постачання в країни Співдружності (Росію, Бєларусь, Молдову, Казахстан, Узбекистан і ін). Понад 60% своєї продукції підприємство поставляє на експорт.

Серйозна увага приділяється розробці та випуску енергоефективних освітлювальних приладів з застосуванням високоінтенсивних джерел світла, у т.ч. світлодіодів. Удосконалюються наявні конструкції та освоюються нові з поліпшеними споживчими властивостями.

На рубежі тисячоліття завод повністю оновив номенклатуру. Розроблено та освоєно десятки типів сучасних світильників та прожекторів для освітлення вибухонебезпечних та промислових об'єктів. У 2006 році розпочато випуск світлодіодних конструкцій освітлювальних приладів.

В даний час підприємство є найбільшим виробником світлотехніки в країнах СНД. Цілком забезпечуються потреби України щодо промислової світлотехніки і нарощується постачання в країни Співдружності (Росію, Бєларусь, Молдову, Казахстан, Узбекистан і ін). Понад 60% своєї продукції підприємство поставляє на експорт.

Серйозна увага приділяється розробці та випуску енергоефективних освітлювальних приладів з застосуванням високоінтенсивних джерел світла, у т.ч. світлодіодів. Удосконалюються наявні конструкції та освоюються нові з поліпшеними споживчими властивостями

Уся продукція сертифікована в системах УкрСЕПРО і ДСТ Росії. Система управління якістю на виробництві сертифікована за міжнародним стандартом ISO 9001:2008



1.2 Характеристика продукції,що випускається на підприємстві.Рівні менеджменту на підприємстві

Корпорація «ВАТРА» охоплює широку номенклатуру розробки й виготовлення світлотехніки з застосуванням сучасних та енергоекономних джерел світла (світлодіоди, компактні люмінесцентні лампи, металогалогенні лампи, індукційні лампи та інші), яка включає майже всі сфери застосування, а саме:

- вибухозахищені освітлювальні прилади (ОП) для освітлення вибухонебезпечних об'єктів, наприклад у нафтогазовій та хімічній промисловості, а також у вугільних шахтах та рудниках;

- загальнопромислові ОП для освітлення виробничих приміщень практично всіх галузей промисловості, з різними видами джерел світла, для експлуатації в приміщеннях з нормальними й агресивними умовами навколишнього середовища;

- прожекторне освітлення. В основному це унікальні високоефективні параболокругові й параболоциліндричні прожектори для освітлення відкритих і закритих спортивних споруджень, які забезпечують можливість точної передачі кольору в телебаченні й повністю відповідають нормам ФІФА, УЄФА й Європейського трансляційного Союзу. А також гама прожекторів з високоінтенсивними джерелами світла, високим ступенем захисту та сучасного дизайну для загального освітлення відкритих просторів і архітектурних об'єктів;

- зовнішнє освітлення. Вуличні й паркові світильники з енергоекономними лампами;

- адміністративне, офісне та громадське освітлення - це світильники різноманітного асортименту з люмінесцентними лампами, світлодіодами и др.;

- світильники місцевого освітлення для локального освітлення робочих зон верстатів і т.п.;

- транспортне освітлення. Для салонів вагонів метро, тролейбусів, дизель- і електропоїздів, пасажирських вагонів;

- пускорегулююча апаратура для люмінесцентних ламп від 7 Вт до 80 Вт і газорозрядних ламп усіх видів і потужностей (від 50 Вт до 3500 Вт);

- ексклюзивні, VІР-класу, світильники з чудовими кришталевими елементами й позолоченими деталями.

В даний час підприємство є найбільшим виробником світлотехніки в країнах СНД. Цілком забезпечуються потреби України щодо промислової світлотехніки і нарощується постачання в країни Співдружності (Росію, Бєларусь, Молдову, Казахстан, Узбекистан і ін). Понад 60% своєї продукції підприємство поставляє на експорт. Серйозна увага приділяється розробці та випуску енергоефективних освітлювальних приладів з застосуванням високоінтенсивних джерел світла, у т.ч. світлодіодів. Удосконалюються наявні конструкції та освоюються нові з поліпшеними споживчими властивостями.

Уся продукція сертифікована в системах УкрСЕПРО і ДСТ Росії. Система управління якістю на виробництві сертифікована за міжнародним стандартом ISO 9001:2008

ТОВ «ОСП Корпорація ВАТРА» володіє власним науково-технічним потенціалом, здатним виконувати на високому технічному рівні розробку, підготовку виробництва й освоєння нової техніки. У його склад входять:

- конструкторсько-технологічний центр із відділом дизайну, конструкторськими і технологічними бюро, відділом проектування спецтехнологічного оснащення, спецконструкторським бюро проектування

оснащення й інструменту, дослідно-випробовувальною лабораторією, експериментальною лабораторією;

- відділ якості і конкурентоздатності з комплексною дослідницькою лабораторією, бюро метрології і бюро стандартизації.

На власній випробовувальній базі проводяться дослідження зразків освітлювальних приладів.

Приймальні, кваліфікаційні і сертифікаційні іспити здійснюються в Українському світлотехнічному інституті (м. Тернопіль).

Розробка засобів технологічного оснащення і нових технологічних процесів виконуються службою головного технолога, а також іншими спеціалізованими вітчизняними і закордонними організаціями. Наприклад, разом з фірмою АТОТЕСН (Німеччина) впроваджено технологічні процеси і спеціальне оснащення для нікелювання, позолоті і чорного цинкування. Разом з фірмою AMADA (Японія) введено в дію координатно-револьверний прес гнуття з ЧПУ. ТОВ «ОСП Корпорація ВАТРА» неодноразово вигравало тендери на важливі державні замовлення. Зокрема, значним досягненням «ВАТРИ» є створення прожекторної техніки для спортивних об'єктів 22-х Олімпійських ігор (1980 рік) у Москві (10 тис. прожекторів), а також освітлювальних приладів для Палацу культури «Україна» (126 позолочених люстр), Національної опери України, сесійної зали Верховної Ради України у Києві, об'єктів космодрому «Байконур» (Казахстан).

Ми виготовляємо освітлювальні прилади, які вже давно зарекомендували себе, працюючи в шахтах і рудниках, на підприємствах видобутку й переробки нафти й газу, металургійних комбінатах, хімічних заводах, об'єктах транспортної інфраструктури (залізниці, морські й річкові порти, автодороги), текстильних і харчових фабриках.

Окремим напрямком є прожекторне освітлення спортивних споруджень (стадіонів і т.п.), а також великих відкритих просторів.

Підприємницькі відносини закладені в українському народі генетично. Протягом усього процесу розвитку всіх сторін громадського життя ступінь розвитку підприємництва, економічна воля й інші фактори, що стимулюють зростання ініціативності суб'єктів економіки відігравали важливу роль. І на сьогоднішній день формування ефективної, конкурентноздатної, соціально-орієнтованої економіки складає стратегічний курс державної політики.

Успадкована від СРСР економіка України усе ще залишається монополізованою. У її структурі підприємництво займає незначне місце. У дійсності ми маємо показник, значно менше цього. Весь можливий потенціал розвитку підприємництва не вичерпаний, оскільки маються необхідні ресурси в достатньому розмірі. Однак підприємництво на сьогоднішній день зіштовхується з безліччю проблем і труднощів.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію оперативних планів та процедур впровадження тих рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери-керівники виробничих та функціональних підрозділів організації.

Менеджери нижчого рівня координують діяльність операційних виконавців. До цієї категорії, зокрема, відносять керівників секторів, груп, майстрів, бригадирів тощо.

Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі - відповідають за конкретну роботу, яка виконується у відповідності до цих планів.

Формальні повноваження, які отримують менеджери в організації визначають відповідний статус менеджера. Цей статус у свою чергу визначає характер міжособових відносин даного менеджера: з його начальниками; з робітниками рівного рангу; з підлеглими. Такі міжособові відносини з іншого боку забезпечують менеджеру отримання інформації, яка йому необхідна для прийняття рішень.

1.3 Правовий статус.Розмір підприємства.Характер власності і форма організації

У сучасній економіці отримує своє вираження об'єктивна потреба стимулювати приватну ініціативу шляхом забезпечення законних приватних інтересів учасників господарського життя, а з іншого - попередити негативні прояви такої ініціативи і, відповідно, забезпечити врахування і захист публічних інтересів. Ринок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні відносини стали взаємообумовленими та взаємопов'язаними. Становлення та розвиток ринкових відносин у змішаній економіці Україні, створення інфраструктури ринку, поява нових організаційно-правових форм господарювання, включення економіки України у світовий комерційний оборот вимагають переосмислення теоретичних основ діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. На нашу думку необхідно зазначити, що підприємства як учасники економічних відносин є провідниками, які поєднують особисті інтереси з суспільними. Удосконалення правового статусу підприємств та підвищення ефективності їх господарювання є невід'ємним елементом стратегії розвитку економіки України. На сьогодні велика кількість видів та організаційно-правових форм підприємств породжують на практиці безліч питань щодо визначення особливостей їх правового статусу і, відповідно, застосування певних положень чинного законодавства України. В українській правовій науці окремі питання створення і діяльності певних видів підприємств висвітлювалися у роботах О. Кібенко, О. Вінник, О. Щербини, В. Мамутова, Н. Саніахметової, Г. Пронської та ін. Але спеціальні дослідження правового статусу підприємства як суб'єкта господарювання у сучасних умовах з урахуванням соціально-економічних змін, які сталися в суспільстві в умовах становлення ринкової економіки, не проводилися. Підприємство як багатопланове соціально-економічне і правове явище має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Поняття “підприємство” є узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним, сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам.Отже, аналізуючи співвідношення понять “юридична особа” і “підприємство”, можна зробити висновок, що з одного боку категорія юридичної особи охоплює підприємство як одну з її організаційно-правових форм, а з іншого, підприємству як суб'єкту господарювання, крім прав юридичної особи, належать ще й інші права та обов'язки, які виходять за межі прав, притаманних юридичним особам. Юридична особа - перш за все суб'єкт цивільного обороту і використання інституту юридичної особи створює юридичні умови для участі суб'єкта у відносинах обігу, але не орієнтує на виробничу діяльність. Поняття підприємства як суб'єкта господарювання не можна зводити до поняття юридичної особи. Юридична особа - це суб'єкт лише приватноправових відносин, що складаються по горизонталі, підприємство ж як суб'єкт права приймає участь у відносинах і по горизонталі, і по вертикалі, тобто і в приватноправових, і в публічно-правових відносинах.Необхідно зазначити, що ознаками підприємств як суб'єктів господарського права, складовими їх організаційно-правової форми є:

1) визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання;

2) майнова відокремленість;

3) легітимація існування в якості суб'єкта господарювання;

4) відповідальність за результати господарювання;

5) самостійність в господарському обороті.

Необхідно зазначити, що організаційна єдність представляє собою надання законом юридичної можливості, в межах встановлених організаційно-правових форм, існуванню юридичної особи, визначенню і встановленню системи внутрішніх зв'язків елементів, що складають її конструкцію, з метою забезпечення їхньої єдності і можливості організації виступати як суб'єкта господарських відносин. Також, необхідно відмітити, що майнова відокремленість - одна із суттєвих ознак господарської організації, оскільки саме вона становить матеріальну основу діяльності підприємства, забезпечує достатній рівень самостійності в господарських правовідносинах. Практичне значення майнової відокремленості полягає, по-перше, в тому, що господарська організація стає суб'єктом права, що дозволяє їй виступати у господарському обороті; по-друге, це тягне за собою розподіл відповідальності засновників і суб'єкта господарювання за своїми зобов'язаннями. Отже, підприємства здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, під якою законодавець розуміє сукупність господарських прав та обов'язків. Підприємство як суб'єкт основної (первинної) ланки господарювання має повну господарську компетенцію, яка передбачає самостійну участь у господарському обороті шляхом визнання за підприємством як юридичною особою господарської правосуб'єктності. Тому, наявність у підприємства загальної правоздатності залежить від здійснення останнім підприємницької діяльності та встановлення режиму права власності підприємства на закріплене за ним майно. Правоздатність підприємства детермінується правовим режимом майна, при цьому право власності та право господарського відання детермінують загальну правоздатність підприємства та можливість кваліфікації їх діяльності як підприємницької, а право оперативного управління - спеціальну правоздатність, визначену власником (уповноваженим ним органом) для здійснення непідприємницької господарської діяльності. Правовий режим майна залежить від певного виду підприємств. На праві власності майно належить господарським товариствам, виробничим кооперативам та на розсуд засновників - приватним підприємствам. На праві господарського відання - комерційним державним та комунальним підприємствам, комерційним підприємствам об'єднань громадян та релігійних організацій та приватним підприємствам (на розсуд засновників). На праві оперативного управління майно закріплене за казенними підприємствами, комунальними некомерційними підприємствами та некомерційними підприємствами об'єднань громадян та релігійних організацій.

Форма власності майна, на основі якого засновується підприємство, не є визначальною для правового становища останнього. Набагато більше значення має для правового статусу підприємства наявність права власності на закріплене за ним майно порівняно з іншими обмеженими речовими правами. Отже, підприємства, як юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність як у державному, комунальному, так і приватно-колективному секторах економіки мають як спеціальну, так і загальну правоздатність. Спеціальну правоздатність мають підприємства-невласники - державні та комунальні підприємства, які засновуються в розпорядчому порядку органами державної влади та місцевого самоврядування і входять до сфери їх управління; підприємства релігійних організацій та підприємства об'єднань громадян, створені з метою виконання статутних завдань останніх. Загальну правоздатність мають господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні підприємства та інші підприємства-власники. Взаємообумовленість таких понять як “підприємницька діяльність”, “приватна власність” та “загальна правоздатність” підприємства при визначенні його правового статусу. На правовий статус підприємства як суб'єкта господарської діяльності безпосередньо впливає: 1) визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання, яка характеризується метою, правовим статусом та складом засновників, правовим режимом майна, організацією управління, способом розподілу доходів, та умовами і обсягом відповідальності; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування в якості суб'єкта господарювання; 4) самостійна відповідальність за результати господарювання. Також на правовий статус підприємства крім правового режиму майна впливає спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства. Так, унітарні підприємства засновуються одним засновником, який безпосередньо керує підприємством, затверджує його статут, формує трудовий колектив, привласнює прибуток, реорганізує та ліквідує підприємство. На відміну від унітарних підприємств, правовий статус корпоративних підприємств передбачає заснування їх декількома засновниками за спільним рішенням на основі об'єднаного майна та/або підприємницької чи трудової діяльності, їх спільного управління справами на основі корпоративних прав та сумісний розподіл доходів і ризиків підприємства.

Для ефективної діяльності будь якої компанії важливим є правильна організація роботи усіх її підрозділів, визначення правильної підпорядкованості між відділами, підрозділами, працівниками різних посад. Саме тому дуже важливим є Оргсхема (Організуюча схема компанії) В залежності від виду діяльності, форми власності Оргсхеми можуть мати різну структуру. Підпорядкованість є вертикальною та горизонтальною. Вертикальна підпорядкованість - це підпорядкованість в окремому підрозділі.В цьому випадку задачі можуть ставитись саме в такому порядку( керівник - заступник - рядовий працівник) Горизонтальна підпорядкованість - це коли на підприємстві є певна кількість підрозділів і завдання можуть ставитись один-одному на якомусь одному рівні ( керівники підрозділів ставлять завдання один-одному, менеджери різних підрозділів співпрацюють між собою). Для будь якої з форм власності, виду діяльності підприємства структура Оргсхеми майже однакова:

1.Підрозділ персоналу та комунікації ( відповідає за підбір персоналу, за звязки між підрозділами, внутрішню комунікацію в компанії, а також відносини із зовнішніми контрагентами)

2.Підрозділ маркетингу (відповідає за просування продукту, рекламні компанії)

3.Фінансовий підрозділ ( відповідає за потоки грошових кошті, які здійснює підприємство - доходи, витрати)

4.Технічний підрозділ ( підрозділ ефективної підтримки роботи компанії - розробка проектів)

5.Підрозділ якості та кваліфікації ( відповідає за якість персоналу, його ріст, підвищення кваліфікації, розробка програм розвитку для окремих працівників, окремого підрозділу, усунення проблем в загальному по компанії на основі інспекцій)

6.Підрозділ розвитку ( робота з партнерами, покупцями товарів та послуг - покращення взаємодії)

7.Адміністративний підрозділ ( підрозділ вирішення офіційних питань)



Тема 2. Середовище організації

2.1 Внутрішнє середовище підприємства (мікросередовище),його складові

Організація - це група людей з усвідомленими загальними цілями. Внутрішні змінні - це ситуаційні чинники в межах організації. Ці змінні, в основному, є результатом управлінських рішень.

Внутрішнє середовище підприємства або мікросередовище організації містить п'ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та персонал організації, тобто те, що характеризує виробничий цикл і потребує уваги керівництва.

Розглянемо їх основні характеристики та взаємозв'язок.

Ціль - це конкретний кінцевий стан, або бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом. Під час процесу планування керівництво розробляє цілі і доводить їх до відома членів організації.Організація може мати різноманітні цілі. Бізнесова організація зосереджена на створенні певних товарів в рамках специфічних обмежень - за витратами і отриманим прибутком. Відповідно, цілі - рентабельність (прибутковість) і продуктивність. Для цього необхідна координація зусиль у таких галузях, як частка ринку, розробка нової продукції, якість послуг тощо. Державні органи не мають на меті отримання прибутку, але витрати їх хвилюють. Звідси, їх цілі - надання конкретних послуг в межах певних бюджетних обмежень. При виконанні більшу увагу будуть приділяти соціальній відповідальності.

Як вже зазначалось, формальна організація складається з декількох рівнів управління і підрозділів (функціональних областей), таких як маркетинг, виробництво, навчання персоналу чи планування фінансів.

Структура організації - це логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних областей, побудовані у формі, яка дозволяє ефективно досягати цілей організації.

Існує дві основні концепції відносно до структури: спеціалізований розподіл праці та сфера контролю.

Майже у всіх організаціях має місце розподіл праці по спеціалізованих лініях - по горизонталі. Спеціалістів групують разом в межах функціональної області.

Вертикальний розподіл праці, тобто відокремлення роботи по координації від безпосереднього виконання завдань, дає ієрархію управлінських рівнів. Кількість осіб, підлеглих одному керівнику, є сферою контролю.

Завдання - це предписана робота, серія робіт або частина роботи, що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у визначений термін. З технічного боку, завдання адресовані посаді, а не працівнику, що її займає.

Характеристики завдань полягають у тому, до вони традиційно поділяються на три категорії. Це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами) та інформацією.

Технологія розглядається, як засіб трансформування сировини (люди, інформація чи фізичні матеріали) в продукти чи послуги, заздалегідь заплановані.

Всі типи технологій поділяються на три категорії:

1) одиничне, дрібносерійне, або індивідуальне виробництво;

2) масове або багатосерійне виробництво;

3) безперервне виробництво.

Існує ще одна класифікація технологій:

1) багато ланцюгові технологи - характеризуються серією взаємозалежних завдань, які повинні виконуватись послідовно;

2) посередницькі технології - характеризується застосуванням спеціальних прийомів, навичок та послуг для того щоб викликати певні зміни в конкретному матеріалі, що надходить у виробництво (монтаж фільму).

Відносно персоналу організації та її кадрового потенціалу необхідно передбачити як поведе себе конкретна людина в даній ситуації. З цією метою враховують її здібності, обдарованість, схильність до певної діяльності, потреби, сподівання, сприйняття, ставлення, точку зору тощо.

2.2 Кадровий потенціал організації

Сутність виробничого потенціалу. Потенціал -- це наявні засоби, запаси та джерела, що можуть бути використані для досягнення певної мети, розв'язання певного завдання, а також можливості окремої особи, суспільства та держави в певній галузі.

Потенціал (від латинського potentia -- можливість, потужність) -- корисна властивість, що виявляється тоді, коли об'єкт, потенціал якого є предметом досліджень (держава, галузь, підприємство, особа тощо), здійснює певну діяльність, спрямовану на досягнення встановлених цілей.

Виробничий потенціал підприємства являє собою систему взаємопов'язаних елементів, які виконують різні функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку підприємства. А тому можна стверджувати, що йому притаманні всі риси, властиві будь-якій системі: цілісність, цілеспрямованість; складність; взаємозамінність, альтернативність його елементів; взаємозв'язок, взаємодія елементів виробничого потенціалу; самовідтворюваність; інноваційна сприйнятливість; гнучкість; соціально-економічні наслідки використання; історичні умови та особливості формування й використання; фізичне та моральне старіння.

Оцінка виробничого потенціалу. Для визначення розміру виробничого потенціалу в різних концепціях використовують різні підходи.

Сформовано три основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

2.3 Зовнішнє середовище.Середовище прямого і непрямого впливу

Зовнішнє середовище організації ? це сукупність зовнішніх чинників, що впливають на неї, та які вона повинна враховувати у своїй діяльності. Організація взаємодіє з середовищем для отримання ресурсів в обмін на продукти власної діяльності.

Зовнішнє середовище надає діяльності організації невизначеності, особливо у перспективі. У той же час, невизначеність діяльності організації залежить також від внутрішніх випадків, серед яких необхідно виокремити непередбачуваність поведінки персоналу і менеджерів.

Іноді зовнішнє середовище називають також оточенням організації, яке буває діловим і фоновим.

Ділове оточення - це явища, процеси та інститути середовища, з якими організація безпосередньо взаємодіє і впливає на них (наприклад, постачальники, споживачі, посередники, а також конкуренти).

Фонове оточення ? це процеси, що відбуваються у зовнішньому середовищі, на які організація не впливає, а лише пристосовується до них (політика держави, стан ринку та інші, непідвладні організації обставини).

Сукупність чинників зовнішнього середовища поділяють на чинники прямої та непрямої дії. Зовнішнє середовище характеризується рухливістю, взаємопов'язаністю окремих чинників зовнішнього середовища, невизначеністю, складністю, передбачуваністю, темпами змін та ступенем звичності подій. На різні елементи організації ці чинники впливають по-різному.Зовнішнє середовище підприємства поділяється на середовище прямого та опосередковоного впливу.

Середовище прямого впливу, тобто таке, що активно, реально та негайно впливає або може вплинути на діяльність організації, містить у собі такі сили, як конкуренти, покупці та постачальники, органи державного регулювання, власники підприємства і ділові партнери, інвестори, маркетингові посередники, контактні аудиторії, профспілки, масс медіа, аудитори і інші.

Середовище непрямого впливу складніше, ніж середовище прямого впливу. Керівництво вимушене приймати свої рішення на прогнозах про існування і вплив середовища, аналізуючи неповну інформацію, у спробах визначити можливі наслідки для організації.

Зміни в технологічному зовнішньому середовищі можуть поставити організацію в безнадійно програшне конкурентне становище. Технологічні нововведення впливають на ефективність послуг та нові введення які очікують споживачі від організації. Але не всі організації знаходяться під впливом швидкого науково-технчного прогресу. Товариство належить саме

до таких організацій, до мети діяльності даної організації входить впровадження нової техніки і передового досвіду, щодо розповсюдження послуг мережі Internet, складних робіт, операцій по розрахунках з споживачами та підприємствами.

Керівництво також повинно вміти оцінювати як вплинуть на структуру організації та ії діяльність загальні зміни стану економіки. Стан економіки впливає на вартість всіх вхідних ресурсів і здатність споживачів купувати певні товари та послуги. Зараз Україна переживає економічний спад, а отже зниження купівельної спроможності споживачів.



Тема 3. Чинники,що визначають макросередовище організації

3.1 Дослідження впливу споживачів на діяльність організації у конкретному середовищі. Основні критерії щодо продукції з позиції споживача: ціна, якість, сервісне обслуговування. Взаємозвязок між споживачем та виробником

На сьогоднішній день виробництво нематеріальних послуг залежить в першу чергу від того, як добре розвинене виробництво матеріальних економічних продуктів -- величини їх обробки, а також технічної оснащеності. Діяльність виробників спрямована на задоволення соціальних, економічних і культурних запитів споживачів.

Споживачі є виключно фізичними особами, які мають бажання або необхідність придбати товар (матеріальний продукт або послуги) для потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Взаємозв'язок виробників і споживачів полягає в тому, що споживачі вказують виробнику кількість та вид економічного продукту, в якому він найбільше потребує. Від попиту споживача на певний вид економічного продукту, прямо залежить прибуток виробника.

Єдиними всім розглянутих вище видів сервісного обслуговування споживачів товару є такі критерії:

а) номенклатура і кількість - характеризує кількість відмов покупців від якого вже оформленої купівлі або будь-якої послуг у загальній масі покупок чи послуг за аналізований період. Оцінка критерію здійснюється шляхом: порівняння відносної величини критерію у продавця зісреднериночним значенням;

б) якість - характеризує, наскільки товар за рівнем якості відповідає вимогам або ринку, або стандарту, або договір;

в) час поставок чи виконання інших послуг у відповідність нормативними чи іншими документами;

р) ціна (за часом, кількості і якістю);

буд) надійність надання сервісу (за часом, кількості і якістю).

З іншого боку, до ознаками високої якості сервісу можна віднести:

- чуйність (бажання допомогти споживачеві й забезпечити належний сервіс);

переконаність (компетентність, відповідальність, впевненість і ввічливість обслуговуючого персоналу);

- співчуття (вираз турботи, індивідуального підходу до споживачів);

- гарантійний термін безплатного технічного обслуговуванні покупця;

- якість маркірування й упаковки товару;

- коефіцієнт повноти, достовірності й якості оформлення супровідній документації товару;

- матеріальність (уявлення про те устаткування, персонал; наявність інформаційних матеріалів).

На цьому етапі ринкових перетворень облік більшості показників і критеріїв сервісного обслуговування покупців налагоджений погано. Тому управління якістю й ефективність сервісного обслуговування споживачів потребує додаткових дослідженнях і експериментальних перевірках.

3.2 Роль постачальників у розвитку фірмі. Вибір постачальників.Діагностування позицій постачальника

Постачальник-- будь-яка юридична (організація, підприємство, установа) або фізична особа, що поставляють товари або послугизамовникам. Постачальник здійснює підприємницьку діяльність відповідно до умов укладеного договору поставки, який є одним з видів договору купівлі-продажу. У відповідності з договором поставки постачальник зобов'язується передати в обумовлений термін чи строки вироблені чи закуплені ним товари покупцю для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.

Сучасні ринкові відносини припускають постійний обмін між учасниками ринку. Найбільш значущу роль при цьому відіграє товарно-грошовий обмін, який регулюється як на утраті закону, так і за допомогою угоди сторін. Основним видом такої угоди є договір поставки. Даний договір може бути укладений у чистому вигляді або носити змішаний характер і містити в собі елементи договору зберігання, комісії та інше.

Для того, щоб максимально убезпечити себе від зловживання з боку продавця, покупцеві слід знати про деякі правила роботи з постачальниками.

Важливість вибору постачальника пояснюється не тільки функціонуванням на ринку великої кількості постачальників однакових ресурсів, а й тим, що він повинен бути, надійним партнером товаровиробника в реалізації його стратегії організації виробництва.Пошук нового постачальника вимагає часу, грошей, терпіння і професіоналізму.Велика кількість і різноманітність потенційних постачальників, необхідних матеріальних ресурсів призводить до того, що особлива увага приділяється проблемі вибору тих, які могли б з найбільшим ефектом забезпечити успішну виробничо-збутову діяльність підприємства.Пошук, обробка та аналіз інформації по ринках закупівель, постачальникам - трудомісткий процес. У більшості організацій є список перевірених постачальників, що надавали їм у минулому потрібні послуги, або тих, які відомі своєю надійністю. Якщо в списку відповідного постачальника немає, організація повинна його знайти. Існують стандартні етапи вирішення цього завдання.Основні етапи рішення задачі вибору постачальника:

. Пошук потенційних постачальників: оголошення конкурсу; вивчення рекламних матеріалів, професійних журналів, каталогів; відвідування виставок і ярмарків; листування, ділові та особисті контакти з можливими постачальниками.

. Аналіз потенційних постачальників за критеріями:

Водночас незалежно від специфіки галузі, розміру підприємства, особливостей виробництва найважливішими критеріями в процесі оцінки та відбору згідно з вимогами закупівельної логістики є наступні :

· ціна і умови фінансування;

· якість продукції;

· надійність поставок (дотримання договорів за термінами поставки, за асортиментом, комплектності, якості і кількості продукції);

· віддаленість постачальника від споживача;

· терміни виконання поточних та екстрених замовлень;

· наявність резервних потужностей;

· організація управління якістю у постачал... ьника;

· гарна репутація;

· зручна і легка система закупівель;

· психологічний клімат у постачальника;

· здатність забезпечити поставку запасних частин протягом усього терміну служби обладнання, що постачається;

· фінансова стабільність;

· довгострокова перспектива діяльності постачальника і можливість формування довгострокових відносин

. Оцінка потенційних або існуючих постачальників на основі:

· критеріїв вибору постачальника;

· аналізу значимості товару (для якого закуповуються МР) для виробничого або торгового процесу;

· значущості (важливості) кожного критерію;

· оцінок постачальників по кожному критерію.



3.3 Рівень конкуренції. Умови виникнення конкуренції

Конкуренція- це суперництво на якому-небудь поприщі між фізичними або юридичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї і тієї ж мети.

Предмет конкуренції- товар, за допомогою якого суперники прагнуть завоювати споживача і його гроші.

Об'єкт конкуренції - це споживач і покупець, за розташування якого борються на ринку протилежні сторони.

Конкурентне середовище - ринок, на якому незалежні фірми-продавці вільно змагаються за право продавати свій товар незалежному покупцеві.

За характером ціноутворення виділяються три сектори конкурентного середовища:

1) контрольований державою - монопольний ринок, на якому панують природні монополії, від імені держави, здійснюють деякі регулюючі заходи на конкретному ринку ;

2) контрольований ринком з високим рівнем конкуренції; різновидом цього виду конкуренції є цінова війна;

3) контрольований фірмами, займають ринковий сегмент з обмеженою конкуренцією і товаром, які характеризуються унікальністю, неповторністю і т.п.

Фірма-конкурент суворо стежить за тим, щоб оптимізувати взаємосуперечливих чинники: витрати виробництва та обігу; дизайн товару (що вимагає витрат, а отже зростання цін), конкурентоспроможність товару. Фірми-конкуренти при цьому докладають зусиль до просування товару на ринок за допомогою масованої реклами.

Функції конкуренції

1.вартісна - виявлення або встановлення ринкової вартості товару;

2.розподільна - вирівнювання індивідуальних вартостей і розподіл прибутку в залежності від різних витрат праці;

3.регулююча - регулювання переливу коштів між окремими галузями і виробниками;

4.сануючих - очищення ринок від слабких виробників;

5.інформаційна - диктує ринку скільки і яких товарів треба виробляти;

6.контрольна - самий дешевий і ефективний метод економічного контролю: стимулює виробника знижувати витрати і ціни, збільшувати обсяги збуту, підвищувати якість.

Конкуренція - це самий дешевий і ефективний метод економічного контролю, він стоїть суспільству мінімальних витрат. Такий контроль є своєрідною силою, яка штовхає виробника на скорочення витрат виробництва і цін, на збільшення обсягу збуту, на боротьбу за замовлення і споживача, на поліпшення якості.

Умови виникнення конкуренції.

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, як в умовах адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів продукції командувала тільки держава, панує державна монополія, яка по суті заперечує конкуренцію.

Друга умова виникнення конкуренції - це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них обирає не тільки що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни в продукцію, визначати її обсяг тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між тим, що визначає попит, і тим, що визначає пропозицію. Якщо, припустімо, попит перевищує пропозицію, покупець не має свободи вибору продукції. Всі вироблені товари легко реалізуються, оскільки існує дефіцит. Там, де дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.



Тема 4. Комунікації в менеджменті

4.1 Комунікації і комунікаційний процес на підприємстві,елементи процесу обміну інформацією

Комунікамція- це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

У процедурі спілкування виділяють такі етапи:

-Потреба у спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника тощо) -- спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.

-Орієнтування з метою спілкування, в ситуації спілкування.

-Орієнтування в особистості співрозмовника.

-Планування змісту свого спілкування -- людина уявляє собі (звичайно несвідомо), що саме скаже.

-Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні кошти, фрази, якими буде користуватися, вирішує як говорити, як себе вести.

-Встановлення контакту

-Обмін думками, ідеями, фактами

-Сприйняття і оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку.

-Коригування напряму, стилю, методів спілкування і способів їх взаємодії.

-Комунікаційний процес - процес обміну інформацією з метою розв"язання конкретної проблеми.

-Стадії процесу - це дії відправника, спрямовані на складання повідомлення, вибір і використання каналів для його передавання таким чином, щоб одержувач зрозумів і оцінив вихідну ідею.

До елементів належать: відправник, одержувач, повідомлення, канал, шум.

4.2 Типи комунікацій.Формальні та неформальні канали.Письмові та усні комунікацій

Формальна комунікація - існує для передачі повідомлень, які є в організації офіційними, тобто вони формуються у відповідно до ієрархії влади в організації. Найчастіше вони передаються за вертикальними каналами і в письмовій формі. Неформальна комунікація виникає, коли у працівника з'являється потреба в спілкуванні з таким індивідом, з яким у нього немає формальних каналів комунікації, тобто це ті комунікації, які не санкціоновані менеджментом.

Неформальні комунікації переслідують дві цілі: вони дають змогу робітникам організації задовольнити потреби у соціальній взаємодії; вони можуть покращити діяльність організації при створенні альтернативних каналів обміну інформацією (які, як правило, є найбільш ефективними). Неформальні комунікації є підтримуючою системою для формальних комунікацій.

Сьогодні поширені такі типи комунікацій у організаціях:

- міжособові комунікації;

- комунікації в системах звґязку та командах;

- комунікації в організаціях;

- електронні засоби комунікацій.

Окрім того, комунікації можуть бути усними та письмовими.

Усні комунікації відбуваються під час розмови віч-на-віч, групових дискусій, телефонних розмов тощо, за яких розмовну мову використовують для передавання змісту. Перевага усних комунікацій полягає в тому, що вони забезпечують негайний зворотній звґязок і взаємний обмін.

Недоліком усних комунікацій є те, що вони можуть бути недостовірними (неправильно вибрані слова для вираження змісту; якісь перешкоди, що переривають процес; слухач забуває частину або все повідомлення; не вистачає часу на виважені відповіді тощо).

Письмові комунікації -- це звіти, записки, листи, записи тощо. Недоліком цих комунікацій є те що вони затримують зворотній звґязок та взаємообмін, крім того вони складніші за усні й потребують більше часу. Переваги письмових комунікацій полягають у достовірності. Зазвичай їх використовують, коли одній чи обом сторонам потрібні письмові записи про те, що відбувалося.

4.3 Документація та діловодство.Класифікація інформації,що використовується в управлінні. Джерела інформації. Барєри комунікацій

Діловодство - це діяльність, яка охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності.

Документування управлінської діяльності - це створення документів або фіксація за встановленими правилами управлінських дій на паперових чи магнітних носіях.

Підставою для створення документів є необхідність засвідчення наявності та змісту управлінських дій, передачі, зберігання і використання інформації протягом певного часу або постійно.

Організація роботи з документами - це створення умов, що забезпечують рух, пошук та зберігання документів.

Дотримання стандартів із діловодства в практичній роботі органів управління та документування сприяє встановленню чіткого організаційно-технічного порядку. Опанування прийомів раціональної роботи з документами дає змогу скоротити час на їхнє складання, обробку й пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та виконанням документів. Зрештою, правильно підготовлений і належно оформлений документ - це свідчення культури виконавця.

Діловодство на підприємствах, в установах та організаціях ведеться відповідно до індивідуальної Інструкції з діловодства, яка створюється на підставі нормативних документів і державних стандартів.

Інструкція з діловодства визначає порядок ведення загального діловодства, її положення поширюються на всю службову документацію, в тому числі створювану за допомогою ПК.

Залежно від обсягу документообігу, технічного оснащення, територіального розташування та кількості структурних підрозділів в установах застосовується повна або часткова централізація діловодства. Ведення діловодства відповідно до вимог державних стандартів покладається на відділи управління справами, загальні відділи, канцелярії або секретарів.

Сутність та значущість діловодства. Відповідно до Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" діловодство - це сукупність процесів, що забезпечують документування управлінської інформації і організацію роботи зі службовими документами. Діловодство є сферою практичної діяльності, що документально забезпечує функціонування кожного державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації. Нині у світі спостерігається всезбільшувана увага до нормативного, методичного та наукового забезпечення керування документацією, яке у нашій країні ототожнюють з теорією і практикою діловодства. У контексті сучасних уявлень діловодство є одним з найважливіших засобів керування в установі та складовою здійснюваних в ній процесів інформаційного менеджменту, зокрема реалізованих за допомогою новітніх інформаційних технологій.

...