Предмет та функції економічної теорії

40.Фінансово-кредитні посередники:інвестиційні фонди,страхові та довірчі компанії,пенсійні фонди

Фінансовий посередник -- це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди, довірчі товариства, торгівці цінними паперами та ін.Банки акумулюють кошти та інші цінності (золоті запаси, цінні папери), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки між суб'єктами господарювання, випускають в обіг цінні папери, проводять операції із дорогоцінними металами і валютою. Центральні чи головні банки кожної країни наділені правом випускати в обіг гроші (проводити їхню емісію). В Україні таким є Нац банк (НБУ).інвест компанії та інвест фонди акумулюю кошти приват осіб або компан, випускаюч власні цінні папери. Отрим кошти вони з метою одерж прибутк вкладають в акції чи облігації інших підприємств, стають їхніми інвесторами. В Україні такі компанії та фонди в процесі приватизації здійснювали також обмін приватизаційних сертифікатів громадян на власні акції і вкладали ці сертифікати в акції роздержавлення підприємств.Страхові компанії надають можливість домогосподарствам і фірмам знизити ризик через продаж контрактів особливого типу -- страхових полісів. Пенсійні фонди акумулюють цільові внески громадян для збільшення їхньої майбутньої пенсії. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії -- різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Пенсійний фонд -- термін, який об"єднує і державний Пенсійний фонд України і інші цільові позабюджетні фонди, які створюються відповідно до діючого законодавства, акумулюють страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених чинним законодавством, членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі, передбачені чинним законодавством

41. Рента. Ціна землі

Земельна рента - це ціна, що сплачується за використання землі. Диференційна рента існує в двох формах. Диференційна рента I виникає з приводу більш близького місцезнаходження земельних ділянок до ринку, а також більшої родючості порівняно з гіршими ділянками. Вона привласнюється землевласником. Диференційна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства за рахунок додатков капіталовкл та привласнюється орендатором землі протягом дії угоди про оренду.Монопольна рента - рента, яка одержана за винятково придатні природні умови для виробництва сільськогосподарських продуктів. Абсолютна рента сплачується з усіх ділянок землі незалежно від місцезнаходження та родючості, бо землевласник не здає землю в оренду безплатно.

42. Заробітна плата: сутність, форми. Номінальна та реальна заробітна плата. Заробітна плата в Україні

Заробімтна пламта, скорочено зарплата -- винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Форми зп - погодинна та відрядна. При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою або посадовим окладом за фактично відпрацьований час.Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології і не стимулюється. Ця форма заробітної плати може бути погодинною, поденною, потижневою і помісячною залежно від одиниці вимірювання. Відрядна форма заробітної плати - це оплата праці, встановлена залежно від кількості виготовленої ними продукції, виконаної роботи чи наданих послуг певної якості і яку здійснюють за нормами і розцінками, встановленими згідно з розрядом виконаних робіт. При цьому за кожну одиницю продукції встановлюється певний розмір оплати -- відрядна розцінка. Відрядна форма заробітної плати сприяє більш раціональному використанню робочого часу, покращенню організації праці, підвищенню кваліфікації робітників. При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту населення. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.Реальна заробітна плата - це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів :а) рівня номінальної зарплати;в) цін на товари і послуги, які споживає населення;с) величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет.

43. Позичковий процент. Норма процента та фактори, що її визначають

Позичковий процент - це ціна, яку сплачує позичальник за користування кредитом. Роль позичкового процента полягає в тому, що він дає змогу кредитору не лише зберегти свій кредитний потенціал, а й примножити його. Ставка відсотка не повинна перевищувати норму прибутку, оскільки джерелом відсотка є прибуток. Фактичний рівень норми відсотка визначається співвідношенням між пропозицією і попитом на позичковий капітал на грошовому ринку. Фактори, які впливають на розмір ставки відсотка: ступінь ризику після пред'явлення позики; терміни; ступінь обмеження умов конкуренції на грошовому ринку.

44. Економічна сутність прибутку

Норма прибутку та фактори, що її визначають.Прибуток -- це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого суб'єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або негативним. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках. Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку -- це зниження витрат виробництва.

економічний закон теорія ресурс

45. Підприємство в ринковій економіці: суть, функції та види

Підприємство- це самс господарчий субєкт,який займається виробн. Товарів та послуг, за допом використ ресур з метою отримання прибутку. Функції-1)виробнича(полягая у виробн.певного обсягу продукц за доп.використ певної к-ті ресурсів. 2)специфічні - виробн-технолог, економічна,соціальна 3)зовнішня. Види - 1)за формою власн(приватні,колективні,державні);2) за розмірами(малі,середні,велик): 3)за сферою діял(місцеві,націонал,міжнар);4) за організ-право формою(одноосібні,партнерства,корпорації).

46. Підприємництво та його види. Підприємництво в Україні

Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Види 1)виробниче(спрямоване на виробн. Товарів,надання послуг) 2) комерційне(товарно-грошові та торгів-обмінні операції) 3)фінансове(діяльність в сфері грошово-кредитних відносин) 4)посередницьке(діяльність орган установ) 5) страхове(діяльність,повяз з формув грошов фондів). Відповідно до Закону "Про підприємництво", (07.02.91р., №698-XІІ зі змінами та доповненнями) підприємцями (суб'єктами підприємницької діяльності) в Україні можуть бути:громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності й дієздатності;юридичні особи всіх форм власності, установлені Законом "Про власність", (07.02.91 р. №697-12 з изм. і дополн.)Не допускається заняття підприємницькою діяльністю військовослужбовцем, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й керування, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

47. Малий і великий бізнес, необхідність їх поєднання. Проблема малого бізнесу в Україні

Малий бізнес включає у себе індивідуальну трудову діяльність громадян, що мають статус юридичної особи, або не мають його. Це поняття ширше, ніж поняття „малі підприємства". До них відносять: індивідуальні, приватні, сімейні підприємства, фермерські господарства, які можуть функціонувати на правах малого підприємства і можуть зберегти свій початковий статус Малий бізнес у країнах з розвиненою ринковою економікою є най-масовішим, провідним сектором, який визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового національного продукту, є основою сучасної ринкової інфраструктури. В наших умовах розвиток мережі підприємств малого бізнесу необхідний як для створення в економіці нормальних конкурентно-ринкових відносин, так і з метою активізації структурної перебудови, насамперед на користь розвитку виробництва товарів народного споживання, торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, де переваги малих підприємств виявляються особливо рельєфно. Не менш важлива роль підприємств такого типу і при безробітті для створення нових робочих місць, а також з погляду можливостей насичення споживчого ринку. Це найбільш дешевий шлях переходу до ринку Великий бізнес - це в основному колективне підприємництво. Одноосібна приватна власність тут майжене трапляється. У країнах з ринковою економікою такий тип бізнесу представлений товариствами на паях (партнерством), кооперативами, колективними народними підприємствами. Так, в американській економіці налічується близько 2 млн партнерств, майже 10 % з них у малому бізнесі. Кооперативний сектор охоплює лише 5-6 %. Колективні (народні) підприємства, що виникли внаслідок викупу підприємств трудовими колективами, становлять 3-4 %. В економіці України функціонують 85080 партнерських підприємницьких структур, з них 24500 - у малому бізнесі.

48. Фермерські та колективні підприємства в сільському господарстві. Фермерство в Україні

У сільському господарстві дедалі більше утверджуються селянські (фермерські) господарства, які є формою підприємництва громадян України,що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію,займатись її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 19-річного віку, та інші родичі, котрі об'єдналися для роботи в ньому. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. Фермерські господарства можуть використовувати найману робочу силу.Селянські (фермерські) господарства мають значний потенціал для розв'язання соціально-економічних проблем сільського господарства, є привабливою формою підприємства на селі і розвиваються високими темпами.Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності. Колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням.Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.Закон України «Про фермерське господарство» 1991 року розглядає селянське господарство в якості самостійного господарюючого суб'єкта з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою інших осіб, здійснює виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції на основі використання майна та земельнихх ділянок, що знаходяться в їх користуванні, в тому числі і в оренду, в довічному успадковане володінні чи у власності. Формою здійснення підприємницької діяльності селянина виступає сімейне, індивідуальне підприємство, що характеризується сукупністю прав і обов'язків

49. Державні підприємства в ринковій економіці

Державні підприємства в Україні.Д. п- підпр, осн засоби якого є держ власн, керівники признач державними органами, або прац за контрактом. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством,належить йому на правах повного господарського ведення. в Україні існує 11 175 утворених при міністерствах і відомствах державних госпрозрахункових підприємств, установ та організацій. Зокрема, 7 608 з них входять до сфери управління міністерств, 3 567 - інших центральних органів виконавчої влади.

50. Фонди підприємства, їх кругооборот та оборот

Фонди підприємс - це матеріально-речова та фінансова база підпри,яка забезп його життєдіяльність.Види - 1)виробничі фонди(основні(засоби праці-верстати,інструменти) та оборотні (предмети праці (сировина,матеріали); 2) невиробн. фонди ( не пов'язані з виробн.товарів та послуг). Кругооборот фондів - це рух фондів,в якому вони проходять 3 стадії - 1 раз в сфері виробн і 2 рази в сфері обігу. Обороти фондів - це рух фондів,як процес, який включає нескінченну к-ть кругооборотів.

51. Витрати виробництва та підприємницький дохід

Витрати вииробництва - це грошові застрати фірми на купівлю ресурсів, необхідних для організац фиробн та збуту продукції. Види - 1)в залежн від обсягу виробн (постійні-не залеж від обсяг виробн і змінні-залежать) 2) в залежн від приналеж грош витрат(явні- витрати повяз з купівл ресурсів,неявні- з альтерн використ власних ресурсів підприємств). Підприємницький дохід - дохід, отримуваний від підприємницької діяльності. Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у робот і керівних органів великих акціонерних компаній тощо.

52. Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки. Доходи та витрати домогосподарств. Домогосподарства в Україні

Д г- єкон суб'єкт, який склад з одного або більш к-сті індивід, що спільно здійсн господ діяльн і маюсть спільн бедж. Домогосп є посередн між держ і споживач До них відносяться такі економічні агенти, як приватні підприємства, державні господарюючі структури, кооперативи, акціонерні організації, банки, страхові і кредитні товариства, індивідуальні підприємства і товариства. В Україні, якщо вважати складом сім'ї три особи, налічується близько 16 млн. домогосподарств. Загальні доходи складаються з грошових доходів, а також вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного домогосподарства (за винятком поточних витрат на її виробництво), в порядку самозаготівель, суми безготівкових пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії та палива, суми безготівкових пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті, , вартості подарованих родичами та іншими особами продовольчих товарів. Сукупні витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих сукупних витрат. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій.

53. Зміст управлінської діяльності підприємства. Менеджмент. Еволюція теорій управління

Терм менеджм в Укр поч. використав з 90-х рр. 20 ст. В умовах розв ринков віднос він активно проник на укр. Підприємства Менеджмент- ціле спрям вплив на колект працівників з метою виконання поставл завдань. Одним із перших, хто створив цілісну систему управління виробництвом, був американський інженер Фредерік Уінслоу Тейлор Ця система стосовно заробітної плати означала: заробітна плата платиться людині, а не місцю; встановлення розцінок повинно ґрунтуватися на точних знаннях, а не на здогадках; розцінки, які ґрунтуються на точних знаннях, повинні бути єдиними; Суттєвий вклад в теорію і практику управління був зроблений інженером-механіком Гаррінгтоном Емерсоном Йому належать найважливіші відкриття принципів підвищення продуктивності праці.Важливою стороною управління виробництвом є керівництво людьми, адміністративна діяльність. Цій діяльності, її раціоналізації присвятив ряд робіт видний керівник виробництва французький інженер Анрі Файоль (1841-1925). Головну увагу Файоль приділяв управлінню персоналом, насамперед - адміністративним кадрам

54. Функції управління фірмою. Організаційні структури управління підприємством

Ф-ї менеджм-види управлінськ діяльн, які забезпеч формув способу управлінськ впливу.- планування(вид упр діяльн, який визнач перспективу і майб стан підпр)- організування( вид у. д. який відобраз проц. Формув управління ограніз)- мотивування( вид у.д., який забезпеч проц. Спонукання прац до діяльн)- контролювання(вид у.д. щодо виявл відхилень, збоїв у проц. Виробн. Та причин їх виникн)- регулювання.(вид у.д. спрям на усун відхилень, шляхом впровадж відповідн заходів).Організаційна структура управління будь-яким суб`єктом господарювання - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.Типи організаційних структур управління:Лінійна - це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділ Функціональна - структура, яка передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень Лінійно-функціональна - структура управління, яка спирається на розподіл повноважень та відповідальність за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі Дивізіональна - це структура управління, яка будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування Матрична - це структура, яка передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції (послуг).

55. Необхідність, суть та функції маркетингу

Маркетинг - це діяльність підприємства, яка спрямована на доведення товарів та послуг до кінця, з метою задовл потреб сопживачів.До основних функцій маркетингу належать: Аналітична функція(1. Аналіз і систематичне вивчення існуючих ринків. 2. Вивчення потреб різних груп споживачів.3. Вивчення фірмової структури ринку.4. Вивчення товарної структури ринку.5. Аналіз внутрішнього середовища підприємства.)Виробнича функція(1. Організація виробництва нових товарів, розроблення нових технологій. 2. Організація матеріально-технічного постачання. 3. Управління якістю і конкурентноздатністю готової продукції.)Збутова функція(1. Організація системи товароруху.2. Організація сервісу. 3. Організація системи формування попиту і стимулювання збуту. 4. Проведення ціленаправленої товарної політики. 5. Проведення ціленаправленої цінової політики.)Функція управління і контролю(1. Організація стратегічного і оперативного планування на підприємстві. 2. Інформаційне забезпечення управління маркетингом.3. Організація контролю маркетингу.)

56. Національна економіка як ціле. Поняття макроекономічної рівноваги

Національна економіка - сукупність взаємопов'язаних сфер та галузей народного господарства. Об'єктом аналізу є всі соц.-екон. Процеси, які відбуваються на макрорівні,тобто на рівні макроекономіки в цілому, рівень держави,країни. Макроекономіка-наука,яка вивчає екон. закони і закономірності і механізм функціонування нац. економіки. Мета макроекономіки- аналіз макроекономічних параметрів розвитку країни з метою видачі рекомендацій уряду з питань підвищення економіки. Макроекономічні явища - зростання, макроекономічна рівновага,рівень зайнятості і безробіття, рівень цін і інфляція, податки,державний бюджет,платіжний баланс. Цілі макроекономіки: досягнення стійкого екон. зростання, екон. свобода суб'єктів, оптимальність платіжного балансу, високий рівень життя і соціальний захист населення, досягнення повної зайнятості ресурсів,справедливий розподіл доходів суспільства, підвищення ефективності виробництва. Макроекономічна рівновага - явище ідеальне, являє собою такий стан економіки, за якого всі ресурси задіяні і в найкращих комбінаціях. Види:1. між сукупними доходами і сукупними витратами 2.між сукупною пропозицією і сукупним попитом.

57. Сукупні доходи та сукупні витрати, необхідність їх урівноваження

Сукупні доходи- доходи всіх суб'єктів економіки, домогосподарств ( зарплата, рента та %), підприємств(прибуток,амортизаційні відрахування, заощадження держави (податки).Сукупні витрати - витрати всіх суб'єктів економіки, домогосподарств( споживчі), підприємств(інвестиційні),державні витрати(закупка товарів і послуг), закордонного сектору(чистий експорт - різниця експорту і імпорту). Умова рівності доходів і витрат виявляється в тім, що ВВП -- основний показник економічного розвитку країни може розраховуватися методом витрат і методом доходів. Для аналізу макроекономічної рівноваги важливо, що сукупність усіх витрат являє собою сукупний попит. Класична теорія передбачає можливість автоматичного встановлення рівноваги між доходами й витратами через зміну цін, зарплати, ренти, відсотка -- через дію законів попиту та пропозиції. Теорія Кейнса визначає державу як головного «регулювальника» рівноваги; при цьому вона використовує монетарну та фіскальну політику (схема 13).Якщо витрати перевищують доходи, то в суспільстві буде спостерігатися інфляція. Держава повинна знизити сукупний попит, тобто при тих самих доходах знизити можливість їхньої витрати. Для цього підвищуються податки як зі споживачів, так і на бізнес. Держава знижує витрати, але їй потрібно також знизити кількість грошей в обігу: для цього підвищуються облікова відсоткова ставка, норма банківських резервів. У такий спосіб держава проводить політику стримування.При перевищенні доходів над витратами виникає проблема зайнятості. У цьому випадку гроші не потрапляють до виробників товарів і послуг, бо не витрачаються. Бізнес скорочує попит на робочу силу -- зростає безробіття. Держава застосовує стимулюючі методи, спрямовані на збільшення витрат. Методи фіскальної політики -- зменшення податків і збільшення державних витрат. Методи монетарної -- зниження облікової відсоткової ставки та норми обов'язкових резервів.

58. Сукупний попит і сукупна пропозиція, їх урівноваження

Сукупний попит - це реальний обсяг нац. виробництва, який споживачі підприємства і держава готові купити при будь-якому можливому рівні цін.

Нецінові чинники сукупного попиту:

1) Зміни у спож. витратах;

2) Зміни у інвестиційних витратах (оподаткування, збільшення ставок кредитування, технології);

3) Зміни в державних витратах (валютні курси, політика держави щодо витрат і бюджету);

4) Зміни у політиці.

Сукупна пропозиція - це готовність всіх виробників країни виробити продукт за кожного даного рівня цін.

Крива сукупної пропозиції має три відрізки. Кейнсіанський відрізок відображає економіку в стані кризи; проміжний - в стані пожвавлення; класичний - в стані піднесення.

Нецінові чинники сукупної пропозиції:

1) Подорожчання ресурсів;

2) Зміни в технологіях;

3) Зміни правових норм.

Рівновага економічної системи передбачає урівноваження сукупного попиту та сукупної пропозиції. Така ситуація властива точці перетину кривих сукупного попиту (АD) та сукупної пропозиції (АS). Їй відповідає рівноважний рівень цін (Р0) та рівноважний рівень національного виробництва (Q0).

59. Класичний, кейнсіанський та неокласичні погляди на можливість досягнення макрорівноваги

Кейнсіанський погляд: Економічна рівновага у кейнсіанській моделі визначається обсягом виробництва і національного доходу, тобто сукупної пропозиції, що дорівнює сукупним витратам або сумі обсягів споживання та інвестицій, або сукупному попитові. Рівень зайнятості при цьому буде найвищим.Отже, рівноважний обсяг виробництва і національного доходу -- це такий обсяг, який забезпечує загальні витрати економіки, достатні для закупівлі даного обсягу продукту.

У цілому ж базова кейнсіанська модель показує: ринкова економіка втратила здатність самостійно встановлювати рівновагу через хронічну нестачу сукупного попиту і виявляє тенденцію до стагнації, нестабільного розвитку.

Неокласичний (монетаристський) погляд: Основа теорії - ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати стабільність, тому державне регулювання є необов'язковим; відстоюють принцип вільної конкуренції.

Згідно з цією теорією, головну роль у регулюванні економіки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи чи зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність. Отже, стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. Грош. маса впливає на сукупний попит безпосередньо (не через відсоткову ставку). Тому грошова маса впливає на всі елементи сукупного попиту, а не лише на інвестиційний попит.

Класичний погляд: дозволяє з`ясувати, як забезпечується економічний оптимум без державного втручання. Класична модель є основою практично всіх сучасних макромоделей і вона ґрунтується на таких гіпотезах:

1) рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій;

2) вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів;

3) на ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію.

Головним інструментом макроекономічного саморегулювання за класичною моделлю є :

- реальна зарплата як чинник ринку робочої сили;

- загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів;

- ставка проценту як чинник розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині).

60. Валовий внутрішній (національний) продукт та інші макроекономічні показники

ВВП - це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених на території країни як її резидентами, так і не резидентами. Розрізняють ВВП номінальний (розрахований по поточних цінах) і ВВП реальний (розрахований в базових співставних цінах).

ВНП - ринкова вартість усіх товарів і послуг, вироблених резидентами певної країни як на її території, так і за її межами. Існує три підходи обрахунку ВВП і ВНП:

- Підхід за доходами (ВВП = З/П + рента + % + прибудок + амортизація + непрямі податки);

- обрахунок за витратами (ВВП = спож. витрати + інцест. витрати + держ. витрати + чистий експорт);

- за доданою вартістю (Додана вартість -- це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і матеріалів, що куплені та витрачені на виробництво продукції або на виконання послуг. Загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві - ВВП).

ЧНП (Чистий національний продукт) = ВВП - амортизація.

Національний дохід (НД) = ЧНП - непрямі податки.

Особистий дохід (ОД) - дохід, отриманий приватними особами. Він розподіляється на споживання, заощадження, виплату податків. ОД = НД - (нарахування на соц. страхування + податки на прибутки корпорації + нерозподілені прибутки корпорації + трансферти).

Особистий дохід у розпорядженні (ОДР) = ОД - особисті податки.

60. Валовий внутрішній (національний) продукт та інші макроекономічні показники

ВНП - ринкова вартість вироблених товарів та послуг в країні за рік виключно національними суб'єктами. ВВП - сукупна ринкова вартість,вироблених в середині країни товарів та послуг за рік,як національними, так і іноземн.субєктами. Кінцевий продукт - сукупність товарів і послуг, що купуються для особистого споживання, а не для перепродажу або подальшої переробки. Націонамльний дохімд -- це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси -- у своїй країні чи за кордоном.

61. Циклічність як форма руху ринкової економіки

Економічний цикл - це чергування підйомів і спадів у економіці, це відхилення від стану рівноваги, що проявляється в коливанні рівня виробництва, зайнятості та інфляції; це послідовне проходження економікою декількох станів (фаз економічного циклу):

- криза

- депресія

- пожвавлення

- підйом

За тривалістю цикли бувають:

- короткі (періодичність - приблизно 3 роки);

- середні (періодичність - 8-10 років);

- довгі (54-55 років).

Причини циклічних коливань:

1) є результатом технічних нововведень;

2) є результатом надмірного інвестування;

3) зміна облікової ставки відсотка.

Суть антициклічних заходів зводиться до стимулювання економіки періоду спаду і стимулювання економіки у періоди зростання.

Значення циклічного розвитку для економіки:

Негативне: позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу; доведення до банкрутства багатьох підприємців змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан; одночасне існування інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частини населення.

Позитивне: криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства.

62. Безробіття, його рівень та наслідки

Безробіття - це такий стан на ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробітні - це непрацюючі особи, що входять до складу робочої сили, які активно шукають роботу за наймом (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент.

Рівень безробіття = к-сть безробітніх : економ. активне насел.

Певний рівень безробіття є нормальним (або виправданим) і називається природним рівнем безробіття. Природний рівень безробіття = фрикційне (виникає в результаті добровільної зміни місця роботи або місця проживання) + структурне (виникає в результаті структурної перебудови економіки, коли зникає попит на одні професії і виникає на інші). Природний рівень безробіття не є постійним. На його зміну впливають різні фактори: структура робочої сили, темпи економічного зростання, ставки заробітної плати, розвиток системи соціального захисту та соціальних гарантій, рівень інфляції, вплив профспілок та ін. Крім того, він піддається перегляду внаслідок інституційних змін.

Наслідки:

- Якщо масштаби безробіття перевищують її природний рівень, то це тягне за собою великі соціальні та економічні втрати для суспільства. Так, згідно закону Оукена, якщо рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання валового національного продукту від можливого становить 2,5%. Звичайно, ця залежність не є абсолютною, але вона дозволяє обчислити приблизні втрати, пов'язані з безробіттям.

- падіння рівня життя; втрата кваліфікації;

- недостатнє виробництво національного доходу;

- зменшення числа податкових надходжень;

+ запас працівників для структурної реконструкції економіки;

+ стимулюється продуктивність та інтенсивність праці;

+ конкуренція сприяє розвитку навичок у працівників

63. Безробіття, його рівень та наслідки. Види і причини безробіття. Засоби держави по обмеженню безробіття. Стан ринку праці і безробіття в Україні

Безробіття - це такий стан на ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Види безробіття:

- фрикційне (виникає в результаті добровільної зміни місця роботи або місця проживання);

- структурне (виникає в результаті структурної перебудови економіки, коли зникає попит на одні професії і виникає на інші);

- циклічне (виникає в умовах спаду виробництва);

- приховане (люди формально зайняті, але реально не працюють і не отримують доходів).

Причини безробіття:

1) виникає через надмірно високу зарплату;

2) через недостатній попит для товарів та послуг;

3) нездатність ринку праці на зміни в попиті на працю;

4) зростання рівня технічної озброєності.

Заходи держави по обмеженню безробіття:

- якщо фрикційне, то спрощення процедури звільнення і прийому на роботу, підвищення рівня проінформованості про наявні робочі місця;

- якщо структурне, то вивчення тенденцій на ринку праці в економіці, допомога молоді у профорієнтації;

- якщо циклічне, то стимулювання підприємців, які створюють нові робочі місця.

Проблеми сучасного ринку праці і безробіття в Україні:

1) нелегальна праця громадян України поза межами країни;

2) низький рівень середньої заробітної плати;

зайнятість молоді. Молодіжне безробіття в Україні сягає 20% від загальної кількості безробітних по всіх групах..

64. Інфляція: суть, причини, рівень. Інфляція - це довгострокова тенденція до зростання середнього рівня цін в економіці, що проявляється в знеціненні грошей

Залежно від причини виникнення розрізняють:

1) Інфляція попиту - це раптове підвищення попиту до такого рівня, який не може задовольнити виробництво (її причинами є негативні споживацькі очікування; катаклізми);

2) Інфляція витрат - це коли при незмінному попиті відбувається скорочення виробничих можливостей (її причинами є зростання витрат виробництва; руйнація виробництва).

Причини:

1. порушення пропорцій суспільного виробництва;

2. надмірна емісія паперових грошей;

3. дефіцит державного бюджету;

4. мілітаризація економіки (зростання витрат на військо);

5. значне зростання внутр. і зовн. держ. боргу;

6. недосконалість податкової с-ми;

7. монополізація виробництва;

8. зовнішньоекономічні фактори.

Рівень інфляції. Вимірювати цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період та темпів інфляції:

ІСЦ =

Темп інфляції = *100

За темпом зростання цін розрізняють такі види інфляції: 1) помірна (повзуча) - до 10% на рік; 2) галопуюча - до 100% на рік; 3) гіперінфляція - більше 100% на рік.

65.Антиінфляційне регулювання економіки в розвинутих країнах. Інфляція в Україні в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст. Антиінфляційне регулювання економіки в розв. країнах

- Регулювання попиту (збільшення податків, зменшення державних витрат та збільшення відсоткової ставки за кредит). Такі заходи обмежують сукупний попит, але водночас ведуть до згортання виробництва та збільшення безробіття;

- Контроль за зарплатою та цінами покликаний змінити очікування: якщо наймані працівники повірять у результативність обмежувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги підвищення зарплати; відповідно, якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси, то вони припинять скорочення обсягів виробництва;

- Індексація доходів робить їх менш чутливими до підвищення цін. Індексація певним чином обмежує стихійне зростання доходів, тому вона може сповільнити інфляцію попиту. Але при інфляції витрат індексація може навіть погіршити ситуацію.

На початку 90-х р (до 1996) в Україні спостерігалася галопуюча і гіперінфляція.

Причини інфляції 90-х р:

1. Інфляція попиту пов'язана з надлишковою грошовою масою;

2. Величезний дефіцит держбюджету;

3. Зростання витрат вир-ва та інфляційних очікувань;

4. Прискорений перехід Росії 1993 року до торгівлі енергоносіями за оптовими цінами;

5. Зростання попиту на іноземну валюту;

З 1996 р темпи інфляції гальмувалися і з 2001 до 2012 в Україні спостерігалася помірна інфляція На сьогодні інфляція в Україні не перевищує 0,5 %.

66.Податки: сутність, види, роль в макроекономічному регулюванні Податки - це обов'язкові платежі з фізичних та юридичних осіб до бюджету

Функції податків:

- Фіскальна (вилучення частини доходу);

- Регулююча (вплив под. на різні аспекти діяльності їхніх платників);

- Розподільча (перерозп. вартості ВВП між державою, юр. та фіз. ос.).

Податкова пільга - це зменшення бази оподаткування офіційним шляхом (под. пільги: - неоподаткований мінімум З/П (17 грн); - соц. знижки, капітальні знижки; - прискорена амортизація).

Принципи стягнення податків: пропорційний, прогресивн., регресивн.

Види податків:

Залежно від рівня держструктур, які їх встановлюють:

- загальнодержавні (встановл. держ. органами влади вищого рівня);

- місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління);

За формою оподаткування:

- прямі - вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу (на дохоли);

- непрямі (ПДВ, акциз, мито)

За економічним змістом:

- податки на доходи;

- податки на майно;

- податки на споживання.

Роль:

Податки - один із найважливіших важелів державного регулювання економіки. Через податкову політику держава може стимулювати (обмежувати) обсяги національного виробництва, ступінь ділової активності, виробництво суспільних благ. Переважна більшість суспільних зручностей оплачуються за рахунок податків. Водночас податки спотворюють кінцеві результати процесу розподілу ресурсів і деформують структуру виробництва.

67. Оподаткування в Україні. Оподаткування -- законодавчо врегульований процес встановлення та утримання податків у країні, визначення їхніх розмірів і ставок, відповідних об'єктів та кола юридичних і фізичних осіб, що підлягають оподаткуванню, а також порядок сплати податків

Об'єкти оподаткув. - дохід, майно, споживчі витрати.

Суб'єкти - власники майна, отримувачі доходів і споживачі.

Методи опод. : пропорційне (подат. ставка постійна), прогресивне (под. ставка зростає в міру збільшення доходу), регресивне (зниження ставки податку в міру зростання доходу).

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку, становить податкову систему України.

Держамвна податкомва служба Україмни -- центральний орган виконавчої влади, що очолює систему органів державної податкової служби України.

Загальнодержавні податки та збори може встановлювати лише Податковий кодекс України.

Податковий кодекс України встановлює види податків та зборів в Україні, а саме: загальнодержавні податки та збори та місцеві податки та збори.

Загальнодержавні податки та збори є обов'язковими до сплати на усій території України.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів регулює Бюджетний кодекс України.

68.Державний бюджет. Структура надходжень та видатків. Державний бюджет - це план доходів і видатків держави

Елементи доходів бюджету:

- прямі і непрямі податки;

- доходи від продажу державного майна;

- доходи від формування державних підприємств;

- доходи від зовнішньої економічної діяльності;

Елементи видатків або витрат:

- видатки на утримання уряду;

- видатки на оборону, міліцію;

- видатки на освіту, охорону здоров'я;

- видатки на підтримку різних галузей;

- видатки на обслуговування державного боргу.

Якщо доходи дорівнюють видаткам - бюджет збалансований; якщо видатки більші за доходи - бюджет дефіцитний; якщо доходи більші за видатки - бюджет профіцитний.

Шляхи фінансування дефіцитного держбюджету: емісія Нацбанку; збільшення податкових надходжень; за рахунок державного боргу.

Державний борг - це сума заборгованості держави кредиторам.

Види державного боргу:

- внутрішній і зовнішній;

- поточний і капітальний;

Негативні наслідки держборгу:

1) великий розмір боргу може призвести до боргової кризи;

2) сплата відсотків за зовнішнім боргом відволікає кошти від вирішення соціальних проблем.

69. Державний бюджет України на поточний рік

Складання проектів бюджетів, як Державного, так і місцевих, є однією з найважливіших стадій бюджетного процесу, оскільки саме на цій стадії закладаються політ. та екон. курси держави на поточний рік, визначаються пріоритети у вирішенні внутр. соц.-екон. проблем, обсяги доходів і видатків, основні напрями використ.коштів, засоби покриття дефіциту бюджету.

Порядок складання проектів бюджетів чітко регламентований у гл. 6 та 12 Бюджетного кодексу України.

Право склад. проекту бюджету належить виключно органам викон.влади. Держ. бюджет формується на основі найважливіших екон. документів країни. Складанню його проекту передує проведення підготовчих заходів, забезп. відповідними даними органів влади, що триває близько 4 міс. (із січня до кінця квітня поточ. року).

Закон про Державний бюджет України визначає:

- загальну суму доходів і загальну суму видатків (з поділом на загальний і спеціальний фонди, а також із поділом видатків на поточні й капітальні);

- граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Держбюджету України в наступ. бюджетний період і держ. боргу наприк. наступного бюдж. періоду, повноваження щодо надання держ. гарантій, а також обсяг цих гарантій;

- бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Держбюджету Ук. за бюджетною класифікацією;

- доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

- бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

- додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Держ. Бюджет встановив у 2014 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1176 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 1032 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 1286 гривень;

працездатних осіб - 1218 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 949 гривень.

У 2014 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1218 гривень; у погодинному розмірі - 7,3 гривні.

70. Кредитно-грошове регулювання та кредитно-грошова політика держави

Основним змістом грошово-кредитної політики держави є:

- Регулювання грошової маси;

- Вплив на сукупний попит;

- Рівень цін і курс валют.

Основні методи грошово-кредитного регулювання:

- Маніпулювання обліковими ставками;

- Регулювання обсягів рефінансування;

- Зміна обсягів обов'язкових банківських ресурсів.

Завдання грошово-кредитної політики в Україні:

- Забезпечення фінансової стабільності;

- Встановлення лімітів надання позичок;

- Ліцензування професійної діяльності на фінансових ринках;

- Нагляд за діяльністю фінансових посередників;

- Застосування до порушників санкцій.

Держава може проводити 3 види політики:

1. Політика дорогих грошей. Здійснюється задля зниження темпів інфляції. Полягає у:

- Зменшенні пропозиції грошей;

- Зростання ставок по кредитам.

2. Політика дешевих грошей. Здійснюється з метою подолання спаду в економіці. Полягає у:

- Збільшенні пропозиції грошей;

- Зменшенні ставок по кредитам.

3. Монетаристський підхід. Якщо суспільство страждає від інфляції і пріоритетом є стабільність цін, то доцільною є монетаристська теорія. Згідно неї кількість грошей має зрівнюватися пропорційно зміні ВВП з метою запобігання інфляції.

71. Макроекономічне регулювання в Україні

Макроекономічне регулювання - механізм, за допомогою якого досягається збалансованість національної економіки. Для впливу на економіку держава використовує різноманітний інструментарій. Економісти виділяють два принципово відмінні види цього інструментарію: 1) правові та адміністративні; 2) економічні. Правовий інструментарій включає в себе нормативні, законодавчі акти. Економічний інструментарій - державний бюджет з його податками та видатками, гроші, кредит Одне з основних макроекономічних завдань України є вибір моделі макроекономічної координації. Розрізняють такі три ринкові підсистеми макроекономічного регулювання: ринкову, підсистему регулювання з боку фірм, державне регулювання. Ринкова підсистема механізму макрорегулювання координує господарську діяльність стихійно через систему цін та конкуренції. Держава поліпшує функціонування ринкової системи шляхом: створення незалежного правового і суспільного середовища, і поглиблення конкуренції. У перехідний період держава повинна координувати економічні процеси на макрорівні, підтримувати оптимальні пропорції суспільного виробництва та безперервність процесу відтворення

72. Міжнародний поділ праці та фактори, що його визначають

Світове господарство - це сукупність національних економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою міжнародними економічними відносинами.

На сучасному етапі світове господарство все більше набирає ознак цілісності. Це зумовлено рядом факторів:

1 Прагнення людства вижити в умовах нарощування ядерного потенціалу і можливої загрози війни;

2 Інтернаціоналізація господарського життя і міжнародний поділ праці;

3 Необхідність об'єднання при розв'язанні глобальних проблем, поєднання зусиль країн для спільного освоєння багатств світового океану та космосу.

Етапи становлення світового господарства:

1 Кін. 19 - поч. 20 ст. завершився процес формування світового господарства на основі капіталістичного господарства, яке включало такі 3 групи країн:

-Індустріально розвинуті країни;

-Слабко розвинуті країни;

-Колоніальні та залежні країни.

2 Поч. 20-х рр. 20 ст. - кін. 80-х рр. 20 ст. - розпад країн на дві системи: світове капіталістичне господарство та соціалістичне господарство. З середини 40-х рр. - капіталістичне г-во, соціалістичне г-во і третій світ.

3 З поч. 90-х рр. 20 ст. склалося нове бачення світу:

-Промислово-розвинуті країни;

-Країни, що розвиваються;

-Нові індустріальні країни (Аргентина, Бразилія, Гонконг, Сінгапур);

-Держави нафтоекспортери (Саудівська Аравія та ін..)

-Країни СНД.

Міжнародний поділ праці полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певної продукції, що веде до взаємного обміну результатами виробничої діяльності. Наприклад, Голландія спеціалізується на виробництві м'ясо-молочних продуктів, Бразилія - кави, Україна - пшениці та ін.

Основні форми МПП:

1. Спеціалізація: Внутрігалузева; Міжгалузева (Типорозмірна; Предметна; Подетальна; Технологічна; Наукова).

2. Кооперація.

Переваги МПП:

-Кожна країна обирає спеціалізацію, яка дає можливість раціонально використовувати ресурси;

-Дозволяє зосередитися на виробництві тих товарів і послуг, виробництво яких обходиться дешевше;

-Участь у ММП сприяє прискореному розвитку науки і техніки, стимулює впровадження новітніх технологій та підвищення якості продукції

73.Форми міжнародних економічних відносин. МЕВ - відносини між суб'єктами світового господарства з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ

Форми поділяються на три основні групи: традиційні, стратегічні та перехідні до стратегічних. До традиційних, які виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині мають нові різновиди та вияви. Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогосподарських зв'язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є виробничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації і кооперування безпосереднього виробництва. Перехідними до стратегічних формами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ. Форми МЕВ: Міжнародна спеціалізація; Міжнародна кооперація; Міжнародна торгівля; Науково-технічне співробітництво; Участь у міжнародних економічних організаціях; Спільне підприємництво та ін.

74. Міжнародна торгівля. Світова ціна. Протекціонізм і лібералізм у міжнародній торгівлі

Світова організація торгівлі (СОТ). Україна як член СОТ. Міжнародна торгівля - сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. МТ є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Існує 2 основні види зовнішньоторговельної політики держви:

- Протекціонізм - економічна політика держави, спрямована на захист вітчизняних виробників від конкуренції з боку іноземних фірм (ліцензії, імпортні квоти…);

- Лібералізм - зовнішньоекономічна політика держави, при якій митні органи виконують лише реєстраційні функції (вільна торгівля).

Світова ціна - грошовий вираз властивості товару, що реалізується на світовому ринку. Виступає як усереднена ціна найважл. продавців і покупців певного товару або як ціна основних центрів міжн. торгівлі, яка встановлюється залежно від конюктури світового ринку під час здійснення великомасштабних і регулярних угод.

Світова організація торгівлі (СОТ) - це провідна міжнародна економічна організація, функціями якої є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами. Осн цілі: - підвищення рівня життя; - забезпечення повної зайнятості; - постійне зростання доходів і попиту; - розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними; - оптимальне використання світових ресурсів відповідно до цілей сталого розвитку; - захист і збереження навколишнього середовища; - забезпечення для країн, що розвиваються, і найменш розвинутих країн.
Одним з етапів інтеграції України до європейської і світової економічної системи є її вступ, приєднання до COT. Загалом процес приєднання України до СОТ передбачав дві головні складові: -проведення двосторонніх та багатосторонніх переговорів та підписання угод з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи СОТ; - гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ. 16 травня 2008 р. Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.

75. Платіжний баланс країни: сутність,структура.Платіжний баланс України

Платіжний баланс - це статичний документ, в якому в систематизованому вигляді відображені всі зовнішньоекономі операції країни з іншими державами за певний період часу. Характеризує співвідношення платежів, що надходять в країну з-за кордону, і платежів, здійснених нею за кордоном.

Структура платіжного балансу:

- Торгівельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів.

- Баланс послуг і некомерційних платежів (баланс «невидимих» операцій).

- Баланс руху капіталів і кредитів.

У платіжному балансі відбиваються:

Структурні диспозиції економіки, що визначають різні можливості експорту і потреби імпорту товарів, капіталів і послуг;

...