Регулювання зайнятості населення в регіоні (на прикладі Рівненської області)

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (136 найменувань), додатків. Основний зміст дисертації викладено на 185 сторінках, робота містить 50 таблиць (у тому числі 13 таблиць займають 13 повних сторінок) та 28 рисунків (у тому числі 3 рисунки розміщені на 3 повних сторінках), 16 додатків розміщено на 19 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретичні аспекти регулювання зайнятості населення» обґрунтовано необхідність всебічного наукового дослідження зайнятості; уточнено її соціально-економічну значимість у розрізі ієрархічних рівнів регулювання; узагальнено класифікацію та показники зайнятості населення; розширено теоретичні засади її регулювання в умовах функціонування соціально-ринкової економіки; обґрунтовано взаємозв'язок та механізм взаємодії процесів прогнозування та регулювання зайнятості.

В умовах домінування концепції людського розвитку зростає соціальна значимість зайнятості. Її розглядають не лише як основу економічного зростання, але і як фактор розвитку людської особистості, підвищення якості життя населення та суспільного прогресу. З огляду на важливе соціально-економічне значення зайнятості, питання її регулювання набуває особливої ваги.

У дисертації послідовно відстоюється позиція, що регулювання зайнятості населення як складової регіонального ринку праці необхідно здійснювати з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку регіону.

Обґрунтовано, що механізм регулювання зайнятості в сучасних умовах передбачає поєднання двох підсистем - саморегульованої та регульованої. Щодо першої, то вона ґрунтується на здатності ринку праці до саморегуляції через механізм конкуренції. Водночас необхідність цілеспрямованого регулювання зайнятості обумовлюється тим, що у головному правилі ринкової економіки про мінімізацію витрат і максимізацію прибутку відсутній фактор соціального регулювання. Будучи носієм соціальності, держава виступає посередником, здатним забезпечити соціальний діалог суб'єктів ринку праці. Значимість соціального партнерства у механізмі регулювання зайнятості на рівні регіону полягає у досягненні консенсусу з питань збереження та створення робочих місць, соціального захисту працюючих.

Водночас досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що держава є суб'єктом регулювання зайнятості і поза системою соціального партнерства. При цьому в умовах децентралізації державного управління роль регіонів у досягненні кількісної та якісної збалансованості на ринку праці зростає. Обґрунтовано, що державне регулювання зайнятості передбачає комплексну взаємодію сукупності інструментів, які, залежно від способу та характеру дії на ринок праці, утворюють адміністративно-правові, організаційно-економічні та соціально-психологічні методи (табл.1).

Таблиця 1

Методи та інструменти державного регулювання зайнятості

Таким чином, проведене дослідження свідчить, що сучасний механізм регулювання зайнятості можна охарактеризувати як соціально-ринковий, оскільки він передбачає поєднання інструментів колективно-договірного, державного та ринкового регулювання.

Відтак під механізмом регулювання зайнятості варто розуміти систему колективно-договірних та державних інструментів цілеспрямованого впливу на ринковий попит і пропозицію праці з урахуванням особливостей макросередовища. При цьому процесам колективно-договірного та державного регулювання зайнятості повинен передувати процес прогнозування кон'юнктури ринку праці (рис. 1).

Необхідність процесу прогнозування у системі регулювання зайнятості обумовлена тим, що відповідний прогноз суттєво підвищує рівень визначеності та обґрунтованості при виробленні та реалізації інструментів регулювання.

У другому розділі «Соціально-економічні передумови та науково-методичні основи прогнозування та регулювання зайнятості населення в регіоні» виявлено економічні і соціальні передумови формування регіональної зайнятості; здійснено порівняльний аналіз сучасних тенденцій у сфері зайнятості населення на національному та регіональному рівнях; оцінено взаємозв'язок між зайнятістю і рядом показників соціально-економічного розвитку держави та регіону; досліджено чинну систему прогнозування зайнятості населення регіону; оцінено рівень точності офіційного прогнозу регіонального ринку праці; апробовано та оцінено точність методів прогнозування зайнятості; досліджено чинний механізм колективно-договірного та державного регулювання зайнятості населення в регіоні.

Аналіз економічних передумов формування регіональної зайнятості засвідчив, що зростання обсягів виробництва, інвестиційної активності та фінансових результатів підприємницької діяльності протягом 2000-2007 рр. в регіоні супроводжувалися позитивними тенденціями на ринку праці - зростанням рівнів економічної активності та зайнятості населення, скороченням безробіття. Водночас з 2008 р. внаслідок фінансово-економічної кризи регіональний ринок праці характеризується сповільненням позитивних тенденцій.

Дослідження структури регіональної зайнятості в розрізі видів економічної діяльності (ВЕД) засвідчили її трансформацію. Встановлено, що суттєве скорочення частки промисловості та сільського господарства у створенні валової доданої вартості регіону супроводжується зменшенням чисельності зайнятих у них. Водночас в таких ВЕД як торгівля, готельний та ресторанний бізнес, фінансова діяльність, операції з нерухомістю чисельність зайнятих протягом 2000-2008 р. суттєво зростала.

Окрім економічних, вагомий вплив на формування зайнятості населення чинять соціально-демографічні фактори. Проведений аналіз засвідчив, що такі чинники, як природний та механічний рух населення, наразі негативно впливають на формування регіональної зайнятості. Адже, незважаючи на зростання народжуваності, негативні коефіцієнти природного приросту та сальдо зовнішньої міграції призводять до звуженого відтворення ресурсів праці у регіоні, що особливо загрозливо в довгостроковій перспективі.

Дослідження чинної системи прогнозування регіональної зайнятості засвідчили, що вона не обмежується визначенням прогнозних значень лише прямих показників зайнятості (чисельності та рівня зайнятості), а охоплює ряд інших показників загального і зареєстрованого ринку праці та характеризується цілим рядом недоліків, серед яких:

- відсутність формалізованих процедур щодо визначення прогнозних показників зайнятості та чіткого зв'язку між показниками соціально-економічного розвитку та ринку праці регіону;

- недостатня обґрунтованість анкетного опитування роботодавців щодо перспективних змін в попиті на працю (в частині визначення суб'єктів підприємницької діяльності, що підлягають опитуванню, та організації проведення анкетування);

- відсутність тісної співпраці між Обласним центром зайнятості й Головним управлінням праці та соціального захисту ОДА при прогнозуванні відповідно зареєстрованого та загального ринку праці регіону.

Аналіз офіційних прогнозів регіонального ринку праці засвідчив, що рівень точності прогнозування показників зареєстрованого ринку праці є суттєво вищим порівняно з показниками загального ринку праці. Це зумовлено вищим рівнем складності прогнозування загального ринку праці, а також відсутністю чіткої та науково обґрунтованої методики прогнозування.

З метою удосконалення теоретико-методологічних підходів до прогнозування регіональної зайнятості у роботі оцінено точність її прогнозування при застосуванні таких методів, як екстраполяція (на основі лінійної, степеневої, логарифмічної, параболічної, експоненціальної функцій тренду; середньорічного абсолютного приросту; плинної середньої; експоненційного згладжування; двохпараметричного методу Хольта), факторного моделювання. Результати дослідження засвідчили, що вищий рівень точності прогнозних результатів забезпечив метод екстраполяції на основі лінійної та експоненційної функцій тренду. Однак, в умовах економічної кризи прогнозування на їх основі є, щонайменше, некоректним, а тому зростає значимість факторних методів прогнозування.

Дослідження механізму регулювання зайнятості населення в регіоні дали можливість дійти висновку, що система колективно-договірного регулювання зайнятості на рівні регіону носить досить формальний характер, адже більшість положень регіональної угоди не наповнені конкретним змістом або ж дублюють положення генеральної (зокрема, в частині регулювання оплати праці). Таким чином, значимість соціального партнерства у регулюванні зайнятості на рівні регіону є достатньо низькою.