Формування освітнього потенціалу суспільства: методологія, методика, практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

"ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ"

УДК 37.018:316.422

ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУСПІЛЬСТВА:

МЕТОДОЛОГІЯ, МЕТОДИКА, ПРАКТИКА

08.00.03 - Економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

КОМАРОВА ОЛЬГА АЛЬБЕРТІВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ДУ ,,Інститут економіки та прогнозування НАН України”.

Науковий консультант	академік НАН України, доктор економічних наук, професор Геєць Валерій Михайлович, Державна установа ,,Інститут економіки та прогнозування НАН України”, директор.
Офіційні опоненти:	доктор економічних наук, професор Бажал Юрій Миколайович, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри економічної теорії;
	доктор економічних наук, доцент Кратт Олег Адольфович, Донецький національний технічний університет, професор кафедри зовнішньоекономічної діяльності підприємств;
	доктор економічних наук, професор Оболенська Тетяна Євгенівна, Державний вищий навчальний заклад “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, проректор з науково-педагогічної роботи.

Захист відбудеться 29 вересня 2009 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 ДУ ,,Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДУ ,,Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 19 серпня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І. Левчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасні завдання прискорення соціально-економічного розвитку держави, актуалізація соціальних питань, необхідність реформування освітньої галузі органічно взаємопов'язані з формуванням освітнього потенціалу, який відповідає якісно новому стану нашого суспільства. Освітній потенціал - центральний елемент ринкової системи, який визначає успішність й перспективи розвитку всіх сфер життєдіяльності суспільства. Саме тому в структурі економічних досліджень найважливішим стає аналіз ролі та місця освітнього потенціалу в економічному розвитку держави.

Актуальність теми. В умовах становлення інформаційного суспільства актуалізуються якісні аспекти розвитку особистості, пов'язані з формуванням її освітнього потенціалу. Це зумовлено перетворенням знань у стратегічний ресурс розвитку усіх сфер життєдіяльності суспільства. Економіка сучасних розвинених країн усе більше спирається на знання як чинник підвищення продуктивності праці та економічного зростання. У зв'язку з цим підвищуються вимоги до загальноосвітньої та професійної підготовки робочої сили, посилюються трансформаційні процеси в освітній сфері. Досвід розвинених країн засвідчив доцільність перегляду ролі освіти в умовах становлення інформаційного суспільства, зокрема, усвідомлення її економічної значущості та визнання освітньої сфери продуктивною галуззю, що „виробляє” головну продуктивну силу сьогодення - освітній потенціал. У цьому зв'язку актуальність теми дослідження визначається необхідністю уточнення сутності освітнього потенціалу суспільства та розробки шляхів його розвитку в умовах включення освітньої сфери в систему ринкових відносин, з урахуванням вимог інформаційного суспільства.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, вимагають розробки ефективного механізму формування освітнього потенціалу суспільства, який би забезпечував стабільний розвиток освітньої галузі та відповідно позитивну динаміку освітнього рівня населення. Побудова такого механізму має ґрунтуватися на попередньому виявленні сучасних проблем і суперечностей розвитку освітнього потенціалу суспільства. У зв'язку з цим виняткового значення набуває розробка науково-методичних засад оцінки освітнього потенціалу суспільства.

Вкрай важливим для розв'язання суперечностей розвитку освітнього потенціалу суспільства є обґрунтування концептуальних засад його формування, спрямованих на запровадження якісно нових за структурою та змістом методів державного регулювання освітньої сфери. Вагомість таких концептуальних засад для реформування системи освіти зумовлюється необхідністю подолання неузгодженості державної освітньої політики та суспільних вимог до освіти. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває визначення цілей, принципів, пріоритетних напрямів державної освітньої політики, орієнтованих на якнайшвидше подолання негативних тенденцій розвитку освітнього потенціалу суспільства, створення умов для його випереджаючого розвитку.

Розгляд освітнього потенціалу суспільства як об'єкта високоефективних інвестицій та домінуючого чинника економічного, наукового, соціокультурного та духовного розвитку вимагає розробки принципово нових підходів до фінансування освітньої галузі. Отже, виключно актуальною є розробка напрямів удосконалення організаційно-економічного механізму формування освітнього потенціалу суспільства, реалізація яких дозволить посилити диверсифікацію джерел фінансування освіти та підвищити ефективність використання бюджетних коштів.

Посилення значущості якісних характеристик освітнього потенціалу в інформаційному суспільстві потребує обґрунтування напрямів реформування системи освіти з урахуванням вимог інформатизації. Розробка та реалізація цих напрямів має сприяти адаптації освітнього потенціалу суспільства до бурхливого розвитку інформаційних технологій.

Проблемам формування освітнього потенціалу присвячені численні праці науковців. Теоретико-методологічні та методичні аспекти даної проблеми дістали значного розвитку в роботах радянських (А.І. Анчишкіна, Є.П. Барамикова, Д.Б. Ескерова, В.А. Жаміна, С.Л. Костаняна, Н.К. Лойко, В.І. Марцинкевича, І.В. Соболєвої, С.Г. Струмиліна, В.К. Розова, С.Н. Усанова та ін.) та сучасних (Г.І. Євтушенко, І.Л. Каленюк, О.А. Кратта, В.І. Куценко, Т.Є. Оболенської та ін.) вчених.

Спеціальним дослідженням використання освітнього потенціалу населення присвячені праці С.І. Бандура, Д.П. Богині, І.К. Бондар, М.І. Долішнього, Р.І. Капелюшнікова, Г.І. Купалової, Л.С. Лісогор, В.В. Онікієнка та ін. У їх працях досліджуються проблеми зайнятості населення, обґрунтовуються причини безробіття та вплив освітньо-кваліфікаційного рівня робочої сили на її конкурентоспроможність.

Доцільність виявлення якісних характеристик освітнього потенціалу як головного чинника соціально-економічного розвитку знайшла відображення в концепції інтелектуального капіталу (Е. Брукінг, О. Бутнік-Сіверський, В. Гойло, А. Кузьмін, О. Рогожин, О. Рудик, В. Хорос, Р. Цвилев та ін.), людського капіталу (Г. Беккер, О. Грішнова, Р. Дорнбуш, С. Дятлов, В. Куценко, Дж. Мінцер, Л. Туроу, С. Фішер, Р. Шмалензі, Т. Шульц та ін.), людського фактора (Л. Бляхман, М. Ковригин, В. Сидоров та ін.), людського потенціалу (Н. Авдєєва, І. Ашмарін, О. Генісаретський, А. Субетто та ін.).

Суттєвий внесок у дослідження економічної ролі освіти в суспільному розвитку внесли такі вчені, як О.А. Грішнова, Е. Денісон, Г.І. Жиц, Є.Н. Жильцов, Г.А. Єгіазарян, В.Я. Комаров, В.Д. Ременнікова, В.Д. Улановська та ін., у працях яких обґрунтовується економічна ефективність освіти та доцільність капіталовкладень в неї.

Спеціальними дослідженнями ролі освіти в системі економіки знань присвячені праці Ю.М. Бажала, В.М. Геєця, В.В. Дем'яненко, В.С. Гойло, В.Л. Іноземцева, К.К. Коліна, Е.П. Маймінаса, В.Л. Макарова та ін.

Питанням особливостей і закономірностей сучасної освіти та її реформування відповідно до індивідуальних та суспільних потреб присвячені праці Я.Я. Болюбаша, В.Л. Вульфсона, Г.І. Гайсиної, Б.С. Гершунського, І.А. Зязюна, М.І. Карліна, Д.Л. Константиновського, Ю.В. Косова, В.І. Куценко, Є.С. Лоховича, Ю.В. Петрова, В.І. Подобеда, М.Ф. Степко та ін.

Науковий інтерес до вивчення проблем випереджаючої освіти виявили такі вчені, як С. Батишев, А. Ващекін, В. Горшенін, К. Колін, А. Марон, А. Урсул та ін. У своїх працях вони обґрунтовують доцільність випереджаючого розвитку освіти, виходячи з актуалізації глобальних проблем людства та прагнення держав до сталого розвитку.

Специфіка впливу процесів інформатизації суспільства на розвиток освітнього потенціалу аналізується в працях В.Л. Іноземцева, А.В. Дабагяна, А.М. Михайличенко, А.П. Суханова, С.М. Оленевої, А.І. Ракітова та ін., де обґрунтовується роль інформації як фундаментального чинника суспільного розвитку та визначаються окремі напрямки інформатизації освіти.

Водночас проблема формування освітнього потенціалу суспільства залишається недостатньо вивченою. Це виявляється, зокрема, у відсутності цілісного теоретико-методологічного обґрунтування сутності освітнього потенціалу суспільства як поєднання освітнього потенціалу населення та потенціалу системи освіти, недостатніх наукових дослідженнях для здійснення комплексного аналізу тенденцій та закономірностей розвитку освітнього потенціалу суспільства і відповідно механізму його формування в умовах інформаційного суспільства та включення освітньої сфери в систему ринкових відносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження автора безпосередньо пов'язане з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України та Державної установи ,,Інститут економіки та прогнозування НАН України”, зокрема, з темами: „Схема (прогноз) розвитку та розміщення продуктивних сил України та її регіонів на тривалу перспективу” (комплексне фундаментальне дослідження) (№ ДР 0100U000657), „Дослідження природно-ресурсного потенціалу і перспектив економічного та соціального розвитку України (регіональний розріз)” (комплексне фундаментальне дослідження) (№ ДР 0199U003691), „Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України” (№ ДР 0101U007882), „Регіональні особливості розвитку соціальної сфери: теоретико-методологічні та практичні аспекти” (№ ДР 0101U007874), у межах яких автором особисто проаналізовано стан та тенденції розвитку освітньої сфери, побудовано прогноз мережі навчальних закладів та контингенту учнів (студентів); ,,Фактори макроекономічної нестабільності в системі моделей економічного зростання” (№ ДР 0108U005096), в межах якої автором особисто розроблено напрямки вдосконалення організаційно-економічного механізму формування освітнього потенціалу суспільства та концептуальні засади розвитку останнього в умовах становлення інформаційного суспільства.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне і методологічне обґрунтування сутності освітнього потенціалу суспільства, розробка теоретичних положень, концептуальних основ і практичних рекомендацій щодо механізму його формування.

Для досягнення поставленої мети поставлено та вирішено такі теоретичні, методологічні і прикладні завдання:

- узагальнити методологічні підходи щодо визначення сутності освітнього потенціалу суспільства як поєднання освітнього потенціалу населення та потенціалу системи освіти;

- поглибити сутність індивідуального освітнього потенціалу на підставі виокремлення його кількісних та якісних характеристик;

- розробити модель випереджаючої освіти та рекомендації щодо її практичного впровадження;

- поглибити науково-методичні підходи щодо оцінки освітнього потенціалу суспільства на підставі виокремлення його ресурсного та результативного компонентів;

- обґрунтувати напрямки удосконалення організаційно-економічного механізму формування освітнього потенціалу суспільства за умов обмеженості бюджетних асигнувань на освіту та перетворення навчальних закладів у суб'єкти ринкових відносин;

- розробити концептуальні засади розвитку освітнього потенціалу суспільства на підставі визначення цілей, завдань, принципів та пріоритетних напрямів державної освітньої політики;

- обґрунтувати принципи та підходи до управління освітньою галуззю на засадах менеджменту;

- визначити закономірності відтворення освітнього потенціалу суспільства в умовах становлення економіки знань;

- оцінити стан та тенденції розвитку освітнього потенціалу суспільства в Україні;

- оцінити втрати освітнього потенціалу населення в Україні внаслідок безробіття та обґрунтувати їх причини;

- обґрунтувати нові підходи до організаційно-економічного механізму формування освітнього потенціалу суспільства.

Об'єктом дослідження є процеси формування освітнього потенціалу суспільства в Україні в умовах включення освітньої галузі в сферу ринкових відносин та становлення інформаційного суспільства.

Предметом дослідження є методологічні, методичні та прикладні проблеми формування освітнього потенціалу суспільства.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові досягнення вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері формування освітнього потенціалу суспільства, визначення місця і ролі освіти в соціально-економічному розвитку.

Розв'язання поставлених в роботі завдань зумовило використання таких методів дослідження: системного аналізу, абстракції та аналогії, індукції та дедукції - для поглиблення соціально-економічної сутності категорії „освітній потенціал суспільства”, обґрунтування методичних основ його оцінки; економіко-статистичні методи (побудови рядів динаміки, індексний метод, визначення середніх величин та відносних величин, структури, порівняння обчислених середніх і відносних величин) - для оцінки освітнього потенціалу суспільства; методи соціологічних досліджень - для виявлення особливостей формування освітнього потенціалу студентів вищих навчальних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації одержано нові результати, які в сукупності розв'язують важливе науково-практичне завдання - вдосконалення теоретико-методологічних і прикладних засад формування та розвитку освітнього потенціалу суспільства. Найбільш суттєвими теоретико-методологічними та практичними новаціями є наступні:

уперше:

- визначено сутність освітнього потенціалу суспільства як економічної категорії, яка органічно поєднує освітній потенціал населення та потенціал системи освіти;

- теоретично обґрунтовано сутність поняття індивідуального освітнього потенціалу, яке на відміну від існуючих тлумачень, вимагає обов'язкового врахування якісних характеристик індивіду, таких як знання, уміння, навички, гуманітарні властивості, ціннісно-мотиваційний потенціал, творчий потенціал, соціальний інтелект, сформованих в процесі освітньої та пізнавальної діяльності;

- розроблено модель випереджаючої освіти, що спрямована на підвищення сталості освітньої системи і конкурентоспроможності випускників навчальних закладів та базується на принципах варіативності, регіоналізації та безперервності освіти;

- запропоновано методику комплексної оцінки освітнього потенціалу суспільства, яка, на відміну від існуючих, базується на дворівневій системі показників - для оцінки ресурсного та результативного компонентів освітнього потенціалу суспільства, їх взаємопов'язаності та взаємозалежності;

удосконалено:

- організаційно-економічний механізм формування освітнього потенціалу суспільства на підставі рекомендацій щодо перетворення режиму повного бюджетного утримання системи освіти на режим її інвестування за допомогою впровадження моделі двохсекторного бюджету та моделі субсидіарного фінансування освітньої галузі, переходу до диференційованого фінансування професійних навчальних закладів, розширення фінансової автономії навчальних закладів, створення університетських комплексів, розвитку інструментів підтримки інвестицій населення (освітнє кредитування та освітнє страхування);

- концептуальні засади розвитку освітнього потенціалу суспільства, які базуються на розробці стратегічних, оперативних та трансформаційних напрямків державної освітньої політики, практичних рекомендацій щодо реформування освіти в умовах становлення інформаційного суспільства;

- науково-методичні підходи до управління освітньою галуззю на засадах менеджменту, які включають загальні та часткові принципи менеджменту, системний, ситуаційний, маркетинговий та динамічний управлінські підходи, що орієнтовані на забезпечення функціонування освітньої галузі за законом самозбереження;

- класифікацію функцій освіти за рахунок введення нової класифікаційної ознаки (за напрямком дії), яка дозволяє поглибити методологію дослідження економічної категорії ,,освітній потенціал суспільства”;

набуло подальшого розвитку:

- узагальнення загальносвітових закономірностей відтворення освітнього потенціалу суспільства, які полягають в заміні традиційної парадигми освіти на парадигму всеохоплюючої безперервної освіти, гуманізації та гуманітаризації освіти, обмеженості державного фінансування освіти в країнах з перехідною економкою та країнах „третього світу”, комерціалізації освітніх послуг, диференціації навчальних закладів внаслідок розвитку приватного сектору освіти, деформації ціннісних орієнтацій молоді, актуалізації проблеми зайнятості, розвитку інформаційних засобів і технологій навчання, поширенні дистанційної освіти;

- оцінка стану та тенденцій розвитку кількісних та якісних характеристик освітнього потенціалу населення, масштабів та рівня розвитку системи освіти, макроекономічної та внутрішньої економічної ефективності освіти в Україні;

- визначення рівня використання освітнього потенціалу населення в Україні через розрахунок втрат фонду освіти внаслідок безробіття; проведено оцінку діючого механізму забезпечення зайнятості населення та обґрунтовано причини безробіття населення;

- науково-методологічні основи організаційно-економічного механізму формування освітнього потенціалу суспільства, що базуються на принципах об'єктивності, соціальної спрямованості, демократизму, законності, оптимізації управління, делегування повноважень, керованості та контрольованості, комплексності, конкуренції та розподілу влади.

Відмінність одержаних наукових результатів від відомих підходів до формування освітнього потенціалу суспільства полягає в системному вирішенні завдань розвитку та регулювання освітнього потенціалу на основі гнучкої, випереджаючої державної освітньої політики, яка спрямована на адаптацію системи освіти до ринкових вимог та реалій інформаційного суспільства.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в процесі дослідження наукові результати створюють підґрунтя для подальших теоретико-методологічних та прикладних досліджень освітнього потенціалу суспільства та тенденцій його розвитку; методичну основу для комплексної оцінки освітнього потенціалу суспільства з метою управління його розвитком шляхом підтримки позитивних тенденцій та обмеження негативних наслідків порушення розширеного відтворення освітнього потенціалу; засади щодо розвитку випереджаючої освіти, визначення пріоритетних принципів і напрямів державної освітньої політики, удосконалення організаційно-економічного механізму формування освітнього потенціалу та державного регулювання освітньої сфери. Крім того, практичну цінність мають рекомендації щодо реформування системи освіти в умовах становлення інформаційного суспільства та запровадження управління системою освіти на засадах менеджменту.

Впровадження результатів дисертаційної роботи включає:

- прогноз розвитку установ освітньої сфери та рівня забезпеченості ними до 2010 р.; розрахунок втрат, пов'язаних з вивільненням кваліфікованих кадрів Чорнобильської атомної електростанції та виплати їм матеріальних компенсацій; прогноз розвитку сфери освіти в регіоні басейна р. Дніпро; підготовку доповіді „Соціальна політика в Україні” для Кабінету Міністрів України, у якій проаналізовано стан і перспективи розвитку соціальної сфери та запропоновано пріоритети сучасної і перспективної соціальної політики (довідка № 25/102-4-12 від 16.02.04 р.);

- розробку рекомендацій та пропозицій до „Основних напрямів бюджетної політики на 2003 р.” для Верховної Ради України (довідка № 25/100-4-12 від 16.02.04 р.);

- розробку основних напрямів розвитку освіти в Постанові Кабінету Міністрів України „Про основні напрями забезпечення комплексного розвитку малих і монофункціональних міст” та „Загальнодержавній програмі комплексного соціально-економічного розвитку територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та місць компактного переселення громадян на 2003-2005 роки та на період до 2010 року (довідка № 25/105-4-12 від 16.02.04 р.);

- методику оцінки освітнього потенціалу суспільства (теми „Схема (прогноз) розвитку та розміщення продуктивних сил України та її регіонів на тривалу перспективу” (комплексне фундаментальне дослідження) та „Дослідження природно-ресурсного потенціалу і перспектив економічного та соціального розвитку України (регіональний розріз)” (комплексне фундаментальне дослідження) (довідка № 25/103-4-12 від 16.02.04 р.);

- пропозиції щодо сталого розвитку та основних структурних трансформацій України (тема „Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України”); виявлення тенденцій розвитку соціальної сфери та концептуальних засад її розвитку (тема „Регіональні особливості розвитку соціальної сфери. Теоретико-методологічні та практичні аспекти”) (довідка № 25/104-4-12 від 16.02.04 р.);

- результати соціологічного дослідження ,,Формування освітнього потенціалу студентів вищих навчальних закладів” використані при розробці Концепції підвищення якості навчання курсантів і слухачів кафедри ,,Менеджмент та економіка” Кіровоградської державної льотної академії України (довідка № 1200 від 05.05.2009 р.);

- теоретико-методологічні підходи до визначення сутності категорії освітнього потенціалу та науково-методичні підходи до оцінки освітнього потенціалу суспільства використовуються у навчальному процесі Кіровоградської державної льотної академії України (довідка № 1246 від 13.05.09 р.);

- теоретичне обґрунтування моделі випереджаючої освіти, її сутності, структури, характеристик, цілей та напрямів практичної реалізації; оцінка втрат фонду освіти внаслідок безробіття осіб із базовою вищою освітою; обґрунтування першочергових заходів щодо реалізації моделі випереджаючої освіти, які не вимагають значних фінансових ресурсів і можуть бути виконані в умовах кризи у 2009-2010 рр. (аналітична записка ,,Сценарна оцінка випуску послуг освіти у 2009-2010 рр. Модель випереджаючого розвитку освіти” до Ради національної безпеки і оборони, довідка № 135-13/426 від 28.05.09 р.).

Запропоновані дисертантом наукові розробки мають адресну спрямованість і можуть бути використані Міністерством освіти і науки України при обґрунтуванні напрямів освітньої політики, концепції і програм розвитку освітнього потенціалу суспільства. Вони також будуть корисні при викладанні економічних дисциплін та розробці розділів курсів з економічної теорії, управління трудовими ресурсами, управління персоналом у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. У дисертаційному дослідженні викладено авторський підхід до розв'язання важливого наукового завдання - розробки теоретико-методологічних та практичних засад формування освітнього потенціалу суспільства. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, які одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях відділів ДУ „Інститут економіки та прогнозування НАН України” як завершені розділи планових тем, як особисті доповіді на міжнародних-науково-практичних конференціях „Суспільно-економічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (м. Київ, 2001 р.), „Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення” (м. Київ, 2002 р.), „Україна наукова `2003” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), „Актуальні питання розвитку інвестиційної діяльності” (м. Сімферополь, 2003 р.), „Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2003 р.), „Динаміка наукових досліджень `2003” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), „Наука і освіта `2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), „Динаміка наукових досліджень `2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), „Розвиток економіки в трансформаційний період: Глобальний та національний аспекти” (м. Запоріжжя, 2005 р.), „Дні науки `2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), „Вища освіта та наука без меж `2005” (м. Перемишль, 2005 р.), „Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика `2006” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), „Стан та проблеми інноваційної розбудови України `2007” (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), „Актуальні проблеми сучасних наук `2008” (м. Перемишль, 2008 р), „Перспективи розвитку науки та техніки” (м. Перемишль, 2008 р), Всеукраїнських науково-практичних конференціях „Освіта як фактор національної безпеки” (м. Київ, 2002 р.), „Сучасні проблеми економіки підприємства” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), „Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку України” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.) та регіональній науково-практичній конференції „Формування стратегії конкурентоспроможності освіти в регіоні ” (м. Жовті Води, 2004 р.).

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційної роботи викладені у 46 наукових публікаціях, у тому числі в трьох монографіях, із них одній одноосібній ,,Освітній потенціал: теоретико-методологічні та практичні аспекти формування”, 21 статті в наукових фахових журналах і фахових збірниках наукових праць, 22 тезах конференцій.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, списку використаних джерел з 287 найменувань, 9 додатків, включає 86 таблиць і 14 рисунків. Повний обсяг дисертації становить 670 сторінок, у тому числі таблиці - 25 сторінок, рисунки - 6 сторінок, список використаних джерел - 30 сторінок, додатки - 115 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади формування освітнього потенціалу суспільства” розглянуто сутність освітнього потенціалу суспільства, його структура, закономірності та принципи розширеного відтворення, обґрунтовано зростання значущості освіти в умовах становлення інформаційного суспільства.

Становлення інформаційного суспільства актуалізує проблеми відтворення освітнього потенціалу як першооснови економічного розвитку держави. Тривалий час науковці ототожнювали освітній потенціал із фондом освіти і, таким чином, розглядали лише кількісні аспекти його розвитку та нагромадження. Проте в умовах інтелектуалізації праці підвищується значущість якісних характеристик людських ресурсів, що зумовлено перетворенням людини в головну продуктивну силу, а знань та інформації - у фактор виробництва поряд із землею, працею та капіталом. У зв'язку з цим постає потреба в розгляді освітнього потенціалу суспільства в органічній єдності його кількісних та якісних характеристик.

Узагальненою кількісною характеристикою освітнього потенціалу є фонд освіти як кількість людино-років освіти або витрат на навчання зайнятого та незайнятого населення. Вивчення якісних характеристик освітнього потенціалу передбачає його аналіз через проекції взаємопов'язаних з ним економічних категорій. Такі проекції допомагають перевизначити освітній потенціал у нових аспектах: в інформаційному аспекті - через проекцію інтелектуального та соціального капіталів; в економічному аспекті - через проекцію людського капіталу; в особистісному аспекті - через проекцію людського фактора; у соціально-економічному аспекті - через проекцію людського потенціалу.

У результаті послідовного розгляду освітнього потенціалу через вказані проекції зроблено висновок про те, що освітній потенціал - інтегральне поняття, яке відображає:

проекцію інтелектуального капіталу через наявність у індивіда інтелекту, стрижнем якого є людський розум, що виробляється генетично та протягом усієї життєдіяльності людини; основними компонентами інтелекту як неречової сутності освітнього потенціалу є початкові судження, уявлення, поняття, позиції, теорії та вчення, що перетворюються в знання у процесі освітньої діяльності та визначають внутрішні інформаційні ресурси конкретної особи;

проекцію соціального капіталу через наявність у індивіда соціального інтелекту, що визначає його здатність та готовність до реалізації соціальної взаємодії;

проекцію людського капіталу через віддачу капіталовкладень в освіту: на особистісному рівні - у вигляді заробітної плати, вищої за оплату праці некваліфікованої робочої сили; на мікрорівні (підприємство) - у зростанні прибутків; на макрорівні (держава) - у примноженні національного багатства;

проекцію людського фактора через сукупність особистісно-гуманітарних якостей індивіда (відповідальність, ініціативність, здатність до творчої праці тощо), які є результатом навчання в різноманітних ланках освітньої системи, завдяки виконанню останніми функцій формування ціннісних орієнтацій особистості;

проекцію людського потенціалу через потенціал духовного розвитку індивіда, який визначає межі реалізації внутрішніх потенцій у вигляді нагромаджених знань, умінь, навичок, творчих резервів.

Таким чином, освітній потенціал є набагато ширшим поняттям порівняно з фондом освіти. Освітній потенціал - це не просто сукупність суспільних витрат на загальноосвітню та професійну підготовку робочої сили, а поєднання її кількісних (число років навчання або загальна його вартість у всіх ланках освітньої системи) та якісних характеристик, які визначають потенційні здібності індивіда до ефективної праці та життєдіяльності. Отже, індивідуальний освітній потенціал - це сукупність знань, умінь, навичок окремої людини, здобутих нею в процесі пізнавальної та освітньої діяльності, практичного досвіду, які визначають її гуманітарні характеристики, ціннісно-мотиваційний та творчий потенціал, соціальний інтелект та спричиняють прямий вплив на продуктивність її праці, що знаходить свій прояв у розмірі доходів.

Підкреслено, що освітній потенціал як основа формування інтелектуального, соціального та людського капіталів, людського фактора та людського потенціалу в сучасному суспільстві має неоднозначний характер і не зводиться до свого персоніфікованого прояву. Тільки сукупний освітній потенціал (колективу підприємства, галузі, регіону, держави) є продуктивною силою, здатною забезпечити кількісні та якісні зрушення в соціально-економічному, духовному та політичному розвитку. Тому освітній потенціал у кінцевому підсумку є інтегральною характеристикою сукупності здібностей до складної та якісної праці, що визначає можливості спільності індивідуальних освітніх потенціалів примножувати національне багатство.

Важливою характеристикою освітнього потенціалу є його структура. Відповідно до обґрунтованого в роботі підходу доцільно виокремити реальний, резервний та номінальний освітній потенціали. Перший із них у кожний конкретний період часу належить тій частці населення, яка, володіючи певним рівнем знань, умінь, навичок, професійно-кваліфікаційним рівнем, а також особистісно-гуманітарними якостями, зайнята в галузях економіки та при певній інтенсивності використання здатна досягти конкретних соціально-економічних результатів. Другий належить незайнятій у галузях економіки (з об'єктивних або суб'єктивних причин) частці населення, яка володіє ознаками освітнього потенціалу та може бути залучена до праці в будь-який момент. У сукупності реальний та резервний освітній потенціал складатимуть номінальний освітній потенціал.

За обґрунтованим у роботі підходом, освітній потенціал суспільства охоплює поряд з освітнім потенціалом населення економічний потенціал системи освіти. Останній являє собою здатність системи освіти здійснювати розширене відтворення індивідуального освітнього потенціалу та сукупного освітнього потенціалу відповідно до потреб галузей економіки у кваліфікованих кадрах і потреб населення в освітніх послугах. Беручи до уваги визначення потенціалу як наявних можливостей системи до здійснення певної діяльності, автор виокремлює три складові економічного потенціалу системи освіти: матеріально-технічна база; кадрові ресурси; фінансові ресурси.

Розгляд кількісних та якісних компонентів освітнього потенціалу населення та складових економічного потенціалу суспільства дозволив дійти висновку, згідно з яким освітній потенціал суспільства - це єдність кількісних (число років навчання або загальна вартість навчання в усіх ланках освітньої системи) та якісних (знання, уміння, навички, гуманітарні властивості, ціннісно-мотиваційний потенціал, творчий потенціал, соціальний інтелект) характеристик освітнього потенціалу населення, сформованих матеріально-технічною базою, кадровими та фінансовими ресурсами системи освіти.

Формування та розвиток кількісних та якісних характеристик освітнього потенціалу як окремих індивідів, так і населення в цілому відбувається головним чином через навчання в системі освіти. Освіта - універсальний спосіб трансляції, збереження, примноження знань, умінь, навичок, досвіду, соціально-культурних норм і цінностей, джерело оновлення та розвитку як людини, так і суспільства, гарант індивідуальної та соціальної стабільності. Поглиблений аналіз функцій освіти дозволив уточнити їх класифікацію на підставі виокремлення двох груп:

1. За змістом:

економічні функції: відтворення професійно-кваліфікаційної структури суспільства з метою задоволення потреб галузей економіки в кадрах; трансляція знань, умінь, навичок і досвіду, необхідних для здійснення продуктивної діяльності в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

соціальні функції: відтворення соціальної структури суспільства; соціальна селекція; відтворення соціально-культурного досвіду; передача соціально-культурних цінностей; комунікативні функції; культурно-гуманістичні функції;

суспільні функції: неогуманістична та екологічна.

2. За напрямом дії:

функція оновлення - створення умов для творчої самореалізації особистості, що забезпечує примноження знань у різних сферах життєдіяльності суспільства, сприяє нагромадженню інтелектуального та інноваційного потенціалів;

функція стабілізації - прищеплення в процесі навчання норм і цінностей, прийнятих у даному суспільстві, що сприяє підтриманню соціально-економічної та політичної стабільності;

функція трансформації - цілеспрямований вплив на соціально-економічний, культурний, науково-технічний розвиток через збереження, примноження та покращення якісних характеристик освітнього потенціалу, підвищення ефективності його використання.

Обґрунтовано, що в умовах становлення інформаційного суспільства відбувається трансформація принципів формування та розвитку освітнього потенціалу: якщо в індустріальну епоху панував знаннєвий підхід, який передбачав надання учню під час навчання максимального обсягу знань, умінь та навичок, то в епоху інформатизації посилюється орієнтація освіти на безперервний розвиток професійної компетентності. У зв'язку з цим нині головними принципами формування та розвитку освітнього потенціалу є: єдність навчання, виховання та самовиховання; доступність освіти; безперервність освіти; гуманізація освіти; гуманітаризація освіти; диференціація навчання; індивідуалізація навчання; демократизація освіти; інтеграція в освітній сфері; полікультурність; фундаменталізація та міждисциплінарна співпраця в освіті. Водночас нині формування освітнього потенціалу суспільства характеризується досить суперечливими закономірностями. З одного боку, відбувається перехід від традиційної до безперервної освіти, що зумовлено необхідністю постійного оновлення знань в умовах постіндустріального розвитку; посилюється гуманізація та гуманітаризація освіти внаслідок актуалізації глобальних, насамперед екологічних, проблем людства; поширюється дистанційна форма навчання в результаті розвитку інформаційних засобів та технологій навчання. З іншого боку, зберігається обмеженість державного фінансування освіти в країнах з перехідною економікою внаслідок недієздатності фінансової системи; розвивається недержавний сектор освіти в результаті інтеграції освітньої сфери в систему ринкових відносин; внаслідок поглиблення соціальної диференціації суспільства трансформуються ціннісні орієнтації молоді, що проявляється в переважанні фактора матеріальної мотивації при виборі професії; відбуваються великі втрати освітнього потенціалу населення внаслідок невідповідності обсягів і структури підготовки кадрів потребам ринку праці.

Подолання зазначених суперечностей є надто актуальним завданням державної освітньої політики та політики зайнятості, оскільки враховуючи, що освітній потенціал індивіда реалізується в праці, його розширене відтворення являє собою триєдиний процес: по-перше, формування, нагромадження та розвиток якісних та кількісних характеристик освітнього потенціалу індивіда в процесі пізнавальної та освітньої (формальної, неформальної та інформальної) діяльності; по-друге, розподіл і перерозподіл освітнього потенціалу через ринок праці; по-третє, ефективне використання освітнього потенціалу в галузях національного господарства та забезпечення на цій основі зміцнення економічного потенціалу держави. Такий методологічний підхід до відтворення освітнього потенціалу населення є виправданим як з теоретичної точки зору, так і з точки зору прикладного дослідження цієї проблеми, оскільки дозволяє розкрити особливості формування освітнього потенціалу населення в системі освіти в поєднанні з його використанням та відповідно економічною ефективністю.

Виявлена закономірність щодо підвищення ролі освітнього потенціалу в економічному розвитку держави та забезпеченні її конкурентоспроможності. Виходячи з цього, запропоновано розглядати освітній потенціал з економічної точки зору як:

ресурс: знання, уміння, навички, гуманітарні властивості, здатність до творчої праці є найціннішим активом людини (організації та держави), без якого неможливі матеріальне та духовне виробництво. Інформаційна економіка робить ставку на людину-носія інтелектуальних здібностей, творчого потенціалу і таланту. Як ресурс освітній потенціал дає змогу розвивати виробництво, застосовувати новітню техніку і технології, підвищувати продуктивність праці, генерувати нові знання, й відтак впливає на ефективність виробництва виступає першоосновою розвитку економічного, науково-технічного та інноваційного потенціалів.

товар: основною властивістю будь-якого товару є його споживча вартість, тобто здатність задовольняти які-небудь людські потреби. В зв'язку з тим, що освітній потенціал людини задовольняє особисті соціальні потреби та потреби галузей економіки в кваліфікованих кадрах, має свою вартість і розподіляється шляхом продажу на ринку праці, він є товаром.

елемент ринку праці: будь-який носій освітнього потенціалу приймає участь у функціонуванні ринку праці шляхом пропозиції своєї робочої сили на ньому. При цьому чим вищим є освітній потенціал робочої сили, тим вищим є попит на неї.

фактор конкурентної боротьби: освітній потенціал, будучи, по-перше, головним активом людини як носія робочої сили, визначає її конкурентоспроможність на ринку праці, по-друге, основним нематеріальним активом організації, відіграє роль важелю ринкових переваг, збільшує її шанси до успіху через підвищення здатності робочої сили до якісної, кваліфікованої та продуктивної праці, інноваційної та винахідницько-раціоналізаторської діяльності, по-третє, складовою національної інноваційної системи визначає міжнародну конкурентоспроможність держави.

Економічна природа освітнього потенціалу дозволяє розглядати його як складову економічного потенціалу країни. При цьому доведено, що освітній потенціал виражає суб'єктивний компонент економічного потенціалу держави, який виявляється в здатності працівників, колективів підприємств (установ, організацій) раціонально використовувати ресурси та створювати за наявних ресурсів максимально можливий обсяг матеріальних благ та послуг.

У другому розділі “Науково-методичні основи оцінки освітнього потенціалу суспільства” розроблено методику комплексної оцінки освітнього потенціалу суспільства.

Розроблені науково-методичні підходи до оцінки освітнього потенціалу суспільства ґрунтуються на визначенні його сутності як сукупності освітнього потенціалу населення та потенціалу системи освіти, що визначають можливості підвищення продуктивності праці та економічного зростання держави на цій основі. Виходячи з цього, запропоновано методику оцінки освітнього потенціалу суспільства через оцінку його ресурсного компонента в поєднанні освітнього потенціалу населення і потенціалу системи освіти та результативного компоненту, що виявляється в економічній ефективності освіти.

Оцінка ресурсного компонента освітнього потенціалу суспільства передбачає:

оцінку потенціалу системи освіти через дві групи показників: масштаби розвитку освітньої галузі та рівень розвитку освітньої галузі. Оцінка масштабу розвитку освітньої галузі полягає в ретроспективному та територіальному аналізі мережі навчальних закладів та чисельності зайнятих у сфері освіти. Оцінка рівня розвитку освітньої галузі здійснюється за двома напрямами: оцінка рівня потенціалу галузі та оцінка рівня забезпеченості послугами галузі. З метою кількісної оцінки потенціалу освітньої галузі аналізуються: показники організації навчального процесу, які характеризують матеріально-технічну базу навчальних закладів; показники забезпеченості та якісного складу викладацьких кадрів; показники фінансового забезпечення освітньої галузі. Рівень забезпеченості населення освітніми послугами визначається на підставі таких показників: чисельність учнів/студентів загальноосвітніх навчальних закладів, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів у розрахунку на 10 тис. населення; показники, що відображають співвідношення населення, охопленого певною формою освіти, з населенням, яке може бути охоплене цією ж формою освіти;

оцінку освітнього потенціалу населення через такі групи показників: кількісні показники оцінки освітнього потенціалу населення (фонд освіти, агрегований індекс фонду освіти, індекс фізичного обсягу фонду освіти, індекс вартісного обсягу фонду освіти); показники рівня насиченості галузей економіки кваліфікованими кадрами (частка осіб з вищою, професійно-технічною та загальною середньою освітою в загальній чисельності зайнятих чи населення; коефіцієнт насиченості галузей економіки робітниками; коефіцієнт насиченості галузей економіки фахівцями; коефіцієнт випередження насиченості кваліфікованими робітниками; коефіцієнт випередження насиченості фахівцями з вищою освітою); показники використання освітнього потенціалу населення (втрати фонду освіти внаслідок безробіття, коефіцієнт використання фонду освіти).

При оцінці економічної ефективності освіти як результативного компонента освітнього потенціалу суспільства запропоновано виокремлювати два її аспекти: зовнішній та внутрішній. Зовнішня економічна ефективність освіти виявляється у додатковій вартості, що створюється кваліфікованою працею. Цей вид ефективності визначається такими обставинами: завдяки освіті людина перетворюється в головну продуктивну силу, що зумовлено набуттям нею в процесі навчання стратегічного ресурсу сьогодення - знань; праця людини з високим рівнем освітнього потенціалу приносить додатковий продукт, відтак вартість виробленої продукції перевищує витрати виробництва. Оцінка зовнішньої економічної ефективності освіти може бути здійснена на підставі визначення узагальнюючих та часткових опосередкованих показників. Основним узагальнюючим показником зовнішньої економічної ефективності освіти є приріст валового внутрішнього продукту (ВВП), зумовлений кваліфікованою, а відтак продуктивною працею носіїв освітнього потенціалу. Тому можна стверджувати, що узагальнюючі показники зовнішньої економічної ефективності освіти відображають ефективність сукупних витрат на формування освітнього потенціалу суспільства. Часткові показники зовнішньої економічної ефективності освіти характеризують співвідношення витрат на підготовку кадрів для галузей матеріального виробництва та приросту ВВП.

Внутрішня економічна ефективність освіти характеризує раціональність господарювання всередині освітньої галузі, що знаходить своє вираження в економічності її функціонування та результативності праці, що відображає задоволення освітніх потреб населення. Основними показниками оцінки внутрішньої економічної ефективності освіти є: витрати на загальноосвітню та професійну підготовку; ,,віддача продукції” освітньої галузі (обсяги загальноосвітньої та професійної підготовки у вартісному виразі, тобто фонд освіти) у розрахунку на одного зайнятого у цій сфері, на одну гривну матеріальних витрат та на одну гривну основних фондів, що забезпечують загальноосвітню та професійну підготовку населення.

У третьому розділі “Оцінка стану освітнього потенціалу суспільства в Україні” здійснено оцінку тенденцій розвитку неречових компонентів освітнього потенціалу населення в навчальних закладах та потенціалу системи освіти, визначено рівень використання освітнього потенціалу населення та обґрунтовано причини його втрат внаслідок безробіття.

Комплексна оцінка освітнього потенціалу суспільства в Україні засвідчила, що він знаходиться на рівні нижчому за середній згідно з розробленою нормативною моделлю, незважаючи на позитивну динаміку: інтегрований індекс освітнього потенціалу суспільства становив у 2007 р. 0,40 проти 0,35 у 2000 р. при оптимальному нормативному значенні 1,0 (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка індексів освітнього потенціалу населення та потенціалу системи освіти в Україні

Назва індексу	2000 р.	2007 р.
1	2	3
ДОШКІЛЬНА ОСВІТА
Індекс рівня забезпеченості вихованців загальною площею	0,19	0,13
Індекс рівня забезпеченості вихованців площею групових приміщень	0,40	0,22
Індекс рівня забезпеченості закладів басейнами	0,05	0,04
Індекс рівня забезпеченості закладів ізоляторами	0,26	0,31
Інтегральний індекс організації навчального процесу	0,90	0,70
Індекс укомплектованості штатів	0,50	0,50
Індекс рівня забезпеченості педагогічними працівниками з освітою на рівні ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації	0,19	0,22
Інтегральний індекс забезпеченості та якісного складу педагогічних працівників	0,35	0,36
Інтегральний індекс забезпеченості послугами дошкільної освіти	0,25	0,28
Інтегральний індекс рівня розвитку дошкільної освіти	0,50	0,45
ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА
Індекс рівня забезпеченості учнів загальною площею	0,33	0,81
Індекс рівня забезпеченості учнів навчальною площею	0,15	0,26
Індекс рівня забезпеченості кабінетами для викладання окремих дисциплін	0,14	0,13
Індекс рівня забезпеченості закладів комп'ютерами	0,15	0,17
Індекс рівня забезпеченості закладами, які ведуть заняття в одну зміну	0,75	0,73
Індекс рівня забезпеченості закладів бібліотеками	0,10	0,15
Інтегральний індекс організації навчального процесу	0,27	0,38
Індекс рівня забезпеченості педагогічними працівниками з освітою на рівні ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації	0,4	0,4
Інтегральний індекс забезпеченості та якісного складу педагогічних працівників	0,4	0,4
Інтегральний індекс забезпеченості послугами загальної середньої освіти	0,32	0,25
Інтегральний індекс рівня розвитку загальної середньої освіти	0,10	0,15
ВИЩА ОСВІТА
Індекс рівня забезпеченості студентів загальною площею	0,61	0,25
Індекс рівня забезпеченості закладів бібліотеками	0,57	0,76
Індекс рівня забезпеченості студентів навчальною площею	0,95	1,64
Індекс рівня забезпеченості студентів гуртожитками	0,52	0,61
Інтегральний індекс організації навчального процесу	0,66	0,82
Інтегральний індекс забезпеченості та якісного складу педагогічних працівників	0,14	0,09
Інтегральний індекс забезпеченості послугами вищої освіти	0,23	0,76
Інтегральний індекс рівня розвитку вищої освіти	0,37	0,56
Індекс фонду освіти випускників навчальних закладів	0,45	0,79
Інтегральний індекс освітнього потенціалу суспільства	0,35	0,40

Основними причинами, що зумовлюють недостатній рівень розвитку освітнього потенціалу суспільства, є звуження масштабів освітньої галузі та рівня її розвитку. Зокрема, оцінка освітнього потенціалу населення та потенціалу системи освіти показала наявність таких проблем, що гальмують розвиток освітнього потенціалу суспільства та відповідно зміцнення економічного потенціалу держави:

1) у підсистемі дошкільної освіти:

невідповідність масштабів розвитку підсистеми дошкільної освіти потребам населення, що проявляється в скороченні мережі дошкільних закладів і місць у них за збереження незадовільного рівня охоплення дітей дошкільною освітою та поширення тенденції до перевищення кількості дітей над кількістю місць у дошкільних закладах освіти;

відсутність умов для реалізації закріпленого Законом України «Про дошкільну освіту» права громадян на безоплатну та доступну дошкільну освіту, що знаходить прояв у скороченні кількості дошкільних закладів державної форми власності, незважаючи на наявність сталого попиту з боку населення на їх послуги, з одночасним розвитком приватних закладів;

низький рівень потенціалу підсистеми дошкільної освіти, на що вказує: по-перше, збереження великої кількості дошкільних закладів, які знаходяться на капітальному ремонті, та закладів, які не працювали протягом 6-10 та більше 10 років; по-друге, низький рівень забезпеченості дошкільних закладів ізоляторами та басейнами; по-третє, зменшення загальної площі та площі групових приміщень у дошкільних закладах внаслідок збільшення площі, зданої в оренду; по-четверте, неукомплектованість штатів дошкільних закладів;

2) у підсистемі загальної середньої освіти:

звуження масштабів розвитку підсистеми загальної середньої освіти, що проявляється в скороченні мережі загальноосвітніх навчальних закладів (ЗНЗ) та кількості вчителів у них;

посилення диференціації видів ЗНЗ в результаті розвитку закладів нового типу: гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних комплексів;

скорочення контингенту учнів ЗНЗ внаслідок негативної дії демографічного чинника та зниження рівня охоплення дітей відповідного віку середньою освітою;

поглиблення диференціації ЗНЗ за якістю освітніх послуг внаслідок розвитку приватного сектору загальної середньої освіти та закладів нового типу, які характеризуються кращим матеріально-технічним та кадровим потенціалом порівняно з державними ЗНЗ;

зростання попиту з боку підлітків на повну загальну середню освіту, на що вказує щорічне зростання кількості учнів ЗНЗ, які продовжують навчання в 10-му класі;

зниження потенціалу підсистеми загальної середньої освіти, про що свідчить погіршення показників організації навчального процесу: скорочуються обсяги капітальних вкладень у будівництво ЗНЗ; зберігається велика кількість ЗНЗ, які проводять заняття у дві зміни; зменшується загальна площа приміщень ЗНЗ та кількість класних кімнат; зберігається високою частка будівель, що потребують капітального ремонту та перебувають в аварійному стані; знижується рівень забезпеченості бібліотеками; залишається незадовільним забезпечення ЗНЗ навчальними кабінетами, басейнами, фізкультурними залами, навчально-дослідними ділянками, центральним опаленням, водогоном;

...