Формування і реалізація економічного кадрового потенціалу в аграрній сфері

Для вивчення сутності діяльності економістів аграрних підприємств автором використано ряд методів дослідження (самофотографій, хронометражних спостережень, інтерв'ювання, методи включеного спостереження, вивчення документів та ін.), які дозволили оцінити умови діяльності, рівень мотивації, рівень організації праці, витрати на утримання економіста. Рівень забезпечення умов праці фахівців економічної служби підприємства визначається за допомогою коефіцієнтів, які охоплюють комплекс основних аспектів, пов'язаних зі специфікою їх діяльності. Зазначений комплекс включає оцінку кваліфікації, інформованості, вмотивованості та технічної забезпеченості. З урахуванням цього дається оцінка рівня організації праці економіста (за раціональністю та інтенсивністю).

Функціональна оцінка діяльності працівника ґрунтується на аналізі процесу праці, з'ясуванні функцій працівника та наскільки він добре виконує свої посадові обов'язки. Робота описується в структурі специфічних функцій, що виконуються фахівцем. В основі цього методу лежить уявлення про особливі завдання діяльності та розуміння місця й ролі працівника в трудовому колективі.

Критеріями оцінки ефективності використання економічних кадрів є опанування економічних методів господарювання, ефективність реалізації потенціалу, дотримання наукових рекомендацій щодо системи ведення господарства, ефективне функціонування противитратного механізму, нарощування та відновлення ресурсного потенціалу, диверсифікованість ресурсних джерел, забезпечення домінування зарплати в доходах фахівців.

Ефективність використання економічних кадрів зазнає впливу численних факторів організаційного, економічного, соціального та навіть політичного характеру. Наявність складної системи відносин і зв'язків між станом галузі, суб'єктами її кадрового забезпечення, зовнішнім середовищем, відсутність інформації, неточність кількісної і якісної оцінки параметрів такої системи дає підстави віднести проблеми оцінки ефективності використання кадрового потенціалу до слабоструктурованих. Виявлення й оцінка економічної ефективності праці безпосередньо фахівців економічного профілю утруднені ще й тим, що вичленування підсумків їх праці в рамках результатів господарської діяльності всього підприємства є проблематичним. Отже, необхідно враховувати опосередкований ефект, реалізований у соціальній, економічній, організаційній, технологічній та іншіх сферах діяльності.

Для розрахунку окупності вкладень у людський капітал економістів з різним рівнем освіти було використано формулу:

, (1)

де Y - загальні інвестиції, грн;

X - щорічний дохід, грн;

r - ставка дисконтування;

n - кількість років.

Установлено, що при легальному рівні доходів фахівців економічного профілю строк окупності інвестицій у формування їх потенціалу перевищує строк активного трудового життя.

У третьому розділі - “Формування фахівців економічного профілю для аграрної сфери” - надано оцінку стану підготовки економічних кадрів для аграрної сфери, представлено результати порівняльного аналізу підготовки економічних кадрів у різних країнах, наведено розрахунок інвестицій у підготовку кадрів економічного профілю на різних стадіях їх розвитку, накреслено напрями та механізми формування затребуваних економічних кадрів.

У системі Міністерства аграрної політики України підготовку фахівців економічного профілю здійснюють 20 ВНЗ, в яких навчається 8,4% загальної чисельності студентів економічного профілю країни.

Не секрет, що школа формує для ВНЗ певний контингент студентства. І школа пристосовується до критеріїв оцінки знань школярів. Якщо реальні критерії оцінки (не декларовані) орієнтовані на відтворення (запам'ятовування), то вчителі швидко це “засвоять”. Введення зовнішнього тестування, на нашу думку, здатно остаточно “поховати” ті незначні зрушення, зроблені в напрямі розвивального навчання.

Навчання майбутнього економіста для аграрної сфери має свою специфіку. Рівень підготовки абітурієнтів із сільських шкіл, що вступають на економічні спеціальності, найчастіше недостатній для ефективного освоєння обраної спеціальності. І тому є об'єктивні причини: майже половина населених пунктів сільської місцевості України не мають загальноосвітніх шкіл (з 1800 сіл, у яких мешкає більше ніж 50 дітей шкільного віку); більше ніж 300 тис. учнів і більше ніж 32,6 тис. учителів мешкають у місцевості, віддаленій від шкіл; частина освітніх предметів, передбачених шкільною програмою, в сільських школах не вивчається або вивчається не в повному обсязі через нестачу вчителів.

Ці та інші проблеми зумовили необхідність у корегуванні навчальних планів аграрних ВНЗ, які б ліквідували пробіли шкільної освіти та підсилили блок професійно орієнтованих дисциплін з урахуванням галузевої специфіки.

Витрати на навчання визначаються на витратній основі та формують нижню межу рівня оплати. Встановлення розміру оплати залежить також від попиту на певну спеціальність та рівня цін конкурентів, що надають аналогічну послугу в регіоні. Ціна навчання повинна відповідати якісному рівню підготовки фахівців.

Приєднання України до Болонської системи, інтернаціоналізація вищої школи, розвиток міжнародних програм обміну стали причиною кардинального перероблення та деталізації навчальних планів. Було виділено цикли гуманітарних, фундаментальних і професійно орієнтованих дисциплін, розмежовані плани підготовки бакалаврів і магістрів з економіки та управління. Про уніфікацію навчальних планів говорити не доводиться. Уніфікуються тільки базові дисципліни.

На підготовку економічних кадрів рівня “бакалавр” до аграрних ВНЗ країни вступає щорічно майже 40% загального числа студентів (близько 12 тис. чол. на очну та заочну форму навчання). З них на “спеціаліста” (далі) йдуть вчитися 8662 чол. (76,8% студентів), а до магістратури - 2622 чол. (2006 р.).

Цікаво відзначити, що на бюджетні місця до аграрних ВНЗ вступають 55,5% студентів очної форми навчання, а на заочну - лише 19,3%. На відміну від цього, на економічних спеціальностях вчиться за рахунок бюджету значно менше студентів.

Випуск “бакалаврів” з економічних спеціальностей зростає (45% від числа всіх випускників агровузів). А випуск магістрантів економічних спеціальностей становить 47% випускників магістратури аграрних ВНЗ. У світі на магістерські програми йде лише 15-20% бакалаврів, а в нас 3/4. Бакалавр не став визнаний у країні, хоча в світі - це основний склад практикуючих працівників.

З аналітичної точки зору становлять інтерес показники, які характеризують інтенсивність діяльності ВНЗ з підготовки кадрів вищої наукової кваліфікації, а також рівень використання наукового потенціалу аспірантів і докторантів. За останні п'ять років в аграрних ВНЗ захистили дисертації 1302 кандидата наук і 137 докторів, але лише 20% кандидатів наук і менше ніж 50% докторів наук пов'язують своє подальше життя з ВНЗ. Решта йде до держструктур, стає депутатами, підприємцями тощо. Кваліфікаційний рівень викладачів ВНЗ не відповідає сучасним вимогам. Матеріально-технічне забезпечення підтримується з працею, а інформаційне та методичне забезпечення просто відстає та не підтримується на необхідному рівні. Тоталітарне управління освітою, централізація, уніфікація вимог до методів навчання, усереднений підхід до особистості, незатребуваність десятиліттями інтелекту - все це негативно позначилось на українській системі освіти.

Принципова особливість американської базової економічної освіти полягає в тому, що в США не існує галузевої спеціалізації економістів. Довгостроковий господарський досвід показав, що необхідні економісту технічні (або галузеві) знання здобуваються ним без особливих проблем у період практичної роботи, залучаються в процесі спільної діяльності з технологами.

Це, звичайно, не означає, що спеціалізація економістів відсутня взагалі. Істотна відмінність полягає в тому, що в її основі лежить специфіка функцій самої економічної діяльності, а не галузевий принцип. Зміст навчальних планів виходить із центральної цільової настанови - навчити економістів загальних принципів ефективного функціонування різних стадій відтворювального процесу та великих сфер народного господарства, таких як виробничі системи, фінанси, трудові відносини, сфера обігу та ринки, управління галузевою сферою.

Порівняльний аналіз найбільш типових стратегій забезпечення освітніх можливостей різних країн дозволяє оцінити доцільність використання тієї чи іншої стратегії або їх комбінацій при виробленні власної національної програми розвитку вищої школи економічних кадрів. На наш погляд, позитивними рисами “континентальної” й “атлантичної” моделі освітньої системи, гідними наслідування, є:

- розширення повноважень і автономії ВНЗ зі стратегічного планування та розподілу ресурсів, формування навчальних планів і програм, присудження вчених ступенів. Бюджетне фінансування ВНЗ - не на підставі співвідношення (студенти / викладачі) або чисельності прийому студентів, а на основі випуску фахівців з вищою освітою, обсягу виконаних науково-дослідних робіт;

- широке поширення ефективної системи фінансової підтримки студентів як на поворотній, так і на безповоротній основі, що передбачає подолання територіальних, інституціональних або соціально-економічних бар'єрів на шляху здобуття вищої освіти;

- застосування соціального пакета (страховка, додаткові пенсійні фонди) як форми підвищення мотивації праці викладачів ВНЗ;

- регулювання ліцензійного набору студентів тих спеціальностей, за якими на ринку праці відзначається надлишок або нестача;

- підвищення “соціальної відповідальності” вищої освіти.

Автором запропоновано методику оцінки інвестицій у формування фахівця економічного профілю на різних етапах його розвитку, на основі якої оцінені вкладення у фахівця (табл. 1).

Таблиця 1

Вартість підготовки фахівця економічного профілю на різних рівнях освітнього процесу*

* розрахунки автора.

Концепція “освіти і роботи на все життя” нежиттєздатна та вимагає заміни на користь “life long education”. Найчастіше суть поняття “навчання” прийнято описувати різними способами: зростання суми знань, запам'ятовування, ознайомлення з фактами та процесами, пошук змісту, розуміння реальності.

Прикладом адаптації компетентного підходу до циклу навчання через досвід можна вважати роботу Management Charter Initiative у Великобританії. Ця організація, встановивши міцні зв'язки з потенційними роботодавцями, склала список ключових ролей менеджерів і список “компетентностей” з урахуванням стандартів NCVQ (Державної ради з питань професійної кваліфікації).

Затребуваний економіст повинен опанувати ланцюжок (знати - вміти - володіти - хотіти - встигати) професійних та інших вимог. Важливо сформувати вміння вибирати та синтезувати знання “під результат”, переходячи від структури та методів навчання “за предметом” до структури “під проблему”. Потрібно здійснити перехід від лінійного планування до мережного (щоб випускник ВНЗ міг працювати з мережею понять), тобто інтерпретувати знання людини відповідно до реальних потреб життя та виробництва.

У четвертому розділі - “Використання економічних кадрів” - оцінено стан ринку освітніх послуг і ринку праці економічних кадрів, проаналізовано мотивацію як умову ефективного використання економічних кадрів, розкрито специфіку діяльності економістів на підприємствах різних форм господарювання, представлено критерії та надано оцінку діяльності економістів у сучасних умовах.

Аграрні ВНЗ розглядають підготовку економічних кадрів не з позиції попиту на них, а з позиції “виживання” ВНЗ, з позиції істотного джерела фінансування. Градація ВНЗ методом БКГ дозволяє зробити висновки, що реально затребуваними є фахівці, підготовку яких здійснюють лише провідні ВНЗ. Тут вищий кадровий потенціал, є вчені ради з захисту кандидатських і докторських дисертацій, створені свої економічні школи, вища якість підготовки фахівців. Майже половина ВНЗ - це спадок минулого, коли кожна область прагнула мати свій педагогічний і сільськогосподарський ВНЗ. На сьогодні держава не здатна фінансувати їх у такій кількості.

Ефективний попит суб'єктів господарювання на здатність до в-орієнтованої праці багато в чому залежить від їх доходів, тоді як реальний попит на ринку інтелектуальної праці (РІП) скоріше залежить від розподілу доходів між суб'єктами господарювання. Саме цим можна пояснити незатребуваність фахівців, здатних до інтелектуальної праці, при низькій купівельній спроможності абсолютної більшості зацікавлених у них підприємств. Таким чином, одна із ключових проблем РІП України полягає не в незатребуваності компетентних фахівців як таких, а в їх “недоступності” для більшості суб'єктів господарювання. Вибір ефективного стану за критерієм Парето є потужною силою, що закріплює “статус-кво” і блокує будь-який перерозподіл багатства від забезпечених суб'єктів господарювання до менш забезпечених.

Сукупний попит на здатність до інтелектуальної праці (ІП) істотно залежить від “зовнішніх” важелів впливу: ступеня державного регулювання, корумпованості та монополізованості прийнятих економічних рішень, стану загального підприємницького середовища. За показниками 2008 р. Україна займає 139-е місце серед 178 країн світу в рейтингу ведення бізнесу, складеного Світовим банком. Так, за складністю відкриття бізнесу Україна займає 109-е місце, оформленням ліцензій - 174-е, наймом та звільненням працівників - 102-е, реєстрацією власності - 138-е, захистом інвесторів - 141-е, сплатою податків - 177-е, веденням міжнародної торгівлі - 120-е, закриттям компаній - 140-е (Doing Business, 2008).

На ринку інтелектуальної праці України склалася ситуація ринкової нерівноваги, що характеризується значним перевищенням пропозиції над попитом. Ринок освітніх послуг визначає пропорційність розподілу фахівців залежно від структури суспільних потреб і рівня технологічного базису, тобто пов'язаний з ринком ІП.

Слабкий зв'язок між ВНЗ і роботодавцями, при істотній самовіддаленості державних інститутів і інфраструктур, призвів до диспропорцій між кількістю та якістю “фахівців, що випускаються”, і “затребуваних” на ринку праці. Для збереження та реалізації конкурентних переваг країни (і/або регіону) потрібні скоординовані зусилля державних інститутів, ВНЗ, представників бізнесу та випускників навчальних закладів (як кінцевих організаторів зростання ефективності діяльності суб'єктів господарювання).

Випускники ВНЗ не хочуть іти у виробничу сферу, а йдуть у державні структури, фінансові та банківські структури, податкові, митні служби. Рівень кваліфікації та чисельність зайнятих економічних кадрів в аграрному секторі за останні роки різко знизився, що значною мірою негативно позначилося на ефективності аграрного сектора. Низький рівень заробітної плати збільшує тривалість окупності інвестицій у формування та розвиток фахівців.

76% фахівців не почувають себе захищеними та готові застосовувати нечесні прийоми для вирішення своїх проблем. Моральність і трудова мотивація різко знизилися. Річний дохід фахівця з вищою освітою в 1,72 рази вище, ніж у фахівця, що має середню освіту. Причому частка зарплати в доходах відповідно 61,0 і 84,6%, тобто має місце диверсифікованість доходів.

Автор пропонує розглядати організацію праці економістів у взаємозв'язку з надаваними фахівцям умовами (матеріальними, рівнем культури, наданням технічного, нормативного та інформаційного забезпечення). До демотиваторів у роботі віднесемо низький заробіток, відсутність визнання, необґрунтований контроль, некомпетентність роботодавців.

Мотивація фахівців з віком змінюється. Мотив задоволеності зарплатою, умовами праці, можливою кар'єрою знижується, а мотив капіталізації зростає. Якщо людина не має можливості задовольнити свої потреби в колективі, то її трудова активність знижується, виявляючись в іншій сфері, а для підприємства фахівець “вигорає”. Звідси перевтомленість, нездатність до напруженої роботи, збільшення витрат часу на “побутові” проблеми, на пошук джерел доходу в умовах низької зарплати, невідповідності її фізіологічній нормі життєзабезпечення.

Розглядаючи особливості діяльності економістів на підприємствах різних форм господарювання, автор дійшов висновку, що економіста в чистому вигляді можна зустріти лише на великих підприємствах.

Розподіл робочого часу фахівців свідчить про принципово значимі особливості для аграрної сфери: збір та оцінка інформації вимагає витрат часу, паритетних з пересуваннями, що свідчить про вимушену мобільність фахівців і недостовірність формалізованих джерел інформації; ядром роботи економістів аграрної сфери варто вважати (за ступенем убування) частку фонду робочого часу, ведення економічних розрахунків, планування та аналітичну роботу.

Структурний аналіз (табл. 2) дозволив виявити ряд значимих розбіжностей у структурі розподілу робочого часу фахівців різнохарактерних форм господарювання. В агропромислових комбінатах і господарчих товариствах фахівці економічного профілю не зайняті організацією виробництва та технологією, а основний час (більше ніж 60%) у них займають збір та оцінка інформації, економічні розрахунки, планування, аналітична робота, мотивація та нормування праці.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 2

Розподіл робочого часу фахівців на підприємствах різних форм господарювання, що забезпечують економічну роботу *

* розрахунки здійснено на основі даних самофотографій, доповнених експертною оцінкою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Робота економістів у господарчих товариствах включає три групи функцій і процедур: базові (більше ніж 35% займає економічна робота); вторинні (до 30% часу сумарно приділяється пересуванню, збору та оцінці інформації); специфічні (до 25% часу приділяється постачанню та реалізації). Отже, роботу економістів у господарчих товариствах варто характеризувати як не тільки економічну, але й пов'язану значною мірою з постачанням і реалізацією.

На малих підприємствах і в кооперативах: економіст поєднує роботу з реалізації продукції і постачання (майже 39% робочого часу з урахуванням пересування) з організацією, технологією, обліком (29% робочого часу), а економічна робота становить менше ніж 22%.

Для фермерських господарств специфіка функцій і процедур полягає в поєднанні п'яти видів діяльності: постачання та реалізація - 19,2% часу, облік і контроль - 12,6% часу, організація та технологія виробництва - 32,1% часу, а власне аналітичній роботі, економічним розрахункам та плануванню приділяється 10,2% робочого часу, що свідчить про адаптацію до умов, що склалися.

Збір, оцінка інформації і планування (так само, як економічні й аналітичні розрахунки) на малих підприємствах та у фермерських господарствах і кооперативах мінімізовані, а власне економічною роботою зайняті лише економісти великих підприємств.

Як пріоритетні напрями у процесі адаптації методів економічної роботи до нових умов господарювання необхідно виділити: потребу в новому попереджувальному мисленні; використання більш широкого набору методів дослідження; пріоритет дослідження зовнішнього середовища, ринкової ситуації; забезпечення конкурентоспроможності; використання нових технологій (інноваційних, інвестиційних).

Впровадження інформаційних технологій вимагає від економістів нових методів, прийомів у роботі, використання й оцінки ситуацій, що складається як на зовнішньому ринку, так і у внутрішній діяльності підприємства. Для підвищення ефективності економічної роботи на підприємстві необхідна реальна оцінка стану, ефективності виробничої, реалізаційної діяльності, причому особливого значення набуває не тільки економічна, але й соціальна ефективність діяльності.

Загальну культуру праці формують спосіб життя та діяльності фахівця, вміння діяти системно, планомірно та результативно, розвиваючи й удосконалюючи власну культуру мислення та стиль роботи. Умови, що надаються економістам, визначені нами на основі системи коефіцієнтів (кваліфікації, технічного, інформаційного забезпечення та рівня мотивації). За гарних умов праці та життя відповідно рівень ефективності діяльності економістів вище.

На практиці діяльність фахівців оцінюють або як окремі характеристики конкретних фахівців, або як ефективність діяльності всієї економічної служби (намагаючись скласти блоки окремих показників). У першому підході превалює констатаційний характер оцінки, в другому - спроба узгодити роботу економічної служби та різні ефекти від її діяльності.

Практика оцінки діяльності економічних кадрів свідчить, що складність розробки адаптивної моделі зумовлена тим, що в ній одночасно намагаються вирішити глобальне завдання (обумовлену стратегією інтеграції підприємства у сформований економічний простір з урахуванням наявних конкурентних переваг) і завдання координації елементів і контурів системи оцінки, що розв'язується самим дослідником-координатором, і завдання управління підсистемами показників оцінки на метаекономічному рівні (рівень оцінки конкретного фахівця).

Для інтегральної оцінки діяльності фахівців економічного профілю автором запропоновано 10 складових: загальні та психологічні особливості особистості, загальні здібності фахівця, специфічні для економіста здібності, ціннісно-мотиваційний блок професійної залученості, забезпеченість та оснащеність АРМ і процесора інформаційної інфраструктури, практика реалізації функцій, досягнення результатів, перспективність професійно-компетентнісного зростання, ототожнення фахівцем власного майбутнього з майбутнім підприємства, культура праці фахівця.

Безсумнівною перевагою цього методичного підходу є орієнтованість не тільки на процедури реалізації потенціалу конкретного фахівця, але й на його особливості в процесі самореалізації на перспективу.

У п'ятому розділі - “Стратегія реалізації кадрів економічного профілю в аграрній сфері” - подано прогноз потреб в економічних кадрах аграрного профілю, концепцію безперервної економічної освіти; запропоновано сценарний аналіз ефективного використання потенціалу економічних кадрів в аграрній сфері; накреслено заходи інституційного забезпечення економічних кадрів.

На основі соціально-економічного та демографічного дослідження та формування на його основі оптимальної моделі зайнятості населення автором надано прогноз потреби в підготовці кадрів економічного профілю для аграрної сфери економіки України. Прогнозування соціально-економічного розвитку здійснювалось з використанням програмно-цільових методів на основі аналітичного та експертно-оцінного підходів. Особливості прогнозування мають враховувати спектр інтересів особистості, галузі, суспільства та держави стосовно професійної освіти.

Беручи до уваги результати опитування випускників ВНЗ, можна відзначити, що на діяльність у підприємствах з них орієнтуються лише 40%. Це дає підстави констатувати, що підготовка щорічно більше ніж 13 тис. фахівців економічного профілю не є необхідною умовою.

Розрахунок насиченості сільського господарства кадрами економічного профілю на перспективу (табл. 3) показує, що лише до 2015 р. почнеться істотне зростання затребуваності економічних кадрів.

Таблиця 3

Прогноз насиченості сільського господарства України кадрами економічного профілю*

* розрахунки автора.

На основі дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду, статистичних матеріалів, вивчення матеріалів соціологічних досліджень, думок експертів, вдосконалення методологічних підходів до формування стратегічних планів розроблена концепція безперервної економічної освіти для аграрного сектора економіки України. Основними її складовими є: визначення проблем розвитку економічної сфери аграрної освіти та можливих механізмів її вдосконалення. Місія аграрної освіти полягає в задоволенні потреб галузі в в-орієнтованій праці.

Впевненість у наявності диплома про вищу освіту, яка активно підтримується в суспільстві, як панацеї від професійної неспроможності вже призвела до відповідних змін у трудовому менталітеті та продовжує ініціювати інвестиції в його отримання.

Безперервна та випереджальна освіта ставить за мету розвиток здібностей майбутніх фахівців, їх прагнень і можливостей для різнобічного саморозвитку, підготовлених до універсальної діяльності, що мають сформовані запити, здатні самостійно планувати та реалізовувати свої цілі.

Завданням безперервної економічної освіти є постійний розвиток людини як суб'єкта діяльності впродовж усього її життя, освоєння нею нових економічних умов, підвищення теперішньої та майбутньої життєздатності, поповнення економічних знань, що роблять людину впевненою в будь-якій ситуації реальної дійсності.

Стратегічною метою реалізації кадрової політики в аграрній сфері є наявність кадрів, мотивованих до ефективної праці. До принципів, на базі яких повинні розвиватись формування та розвиток економічних кадрів, слід віднести: відповідальність держави за збалансованість ринку інформації, ринку освітніх послуг і ринку праці; за формування людського капіталу й ефективне його використання, соціальне партнерство фахівців і роботодавців, соціальну відповідальність фахівців перед суспільством, державою, підприємством і родиною, трудову та соціальну адаптацію фахівців до соціально-економічних умов.

На жаль, існуюча система підготовки економістів-аграріїв не здатна сформувати затребуваного фахівця. Периферійні ВНЗ зі слабким професорсько-викладацьким складом і застарілою матеріально-технічною базою не можуть підготувати економіста-аграрія, що відповідає сучасним вимогам. Рівень оплати за навчання студента економічного профілю в столичних ВНЗ перетворить їх в елітарні, а їх випускників - у не вмотивованих на роботу в аграрній сфері. З погляду індивідуума, який приймає рішення про доцільність здобуття вищої економічної освіти й подальших вкладень у підвищення професіоналізму, ефективність формування та використання кадрового потенціалу визначається співвідношенням витрат на формування людського капіталу й сумою матеріальних і духовних благ, які індивідуум може одержати в майбутньому.

Потреба в дослідженні процесів, формування та оцінки людського капіталу, нагромадження майбутнім економістом комплексу знань, вмінь, досвіду, особистих і професійних зв'язків (всього того, що визначає фахівця екстра-класу), підвищення мотивації та віддачі від підготовки фахівців у масштабах галузі, роботодавця, ВНЗ - усе це зумовило необхідність когнітивного підходу до вирішення цієї проблеми.

Проведений автором сценарний аналіз ефективного використання потенціалу економічних кадрів в аграрній сфері України дозволив зробити висновок, що державні заходи повинні впливати на інвестиції та мотивацію праці фахівців за допомогою ряду нормативів: розміру мінімальної зарплати, порогу застосування податкової соціальної пільги, ставок оподатковування інновацій, інвестицій та інформаційних послуг. Зростання заробітної плати, її перевищення над встановленим розміром прожиткового мінімуму, превалювання зарплати в доходах економістів, надання роботодавцем соціального пакета, ефективні умови праці та життя сприятимуть ефективній віддачі фахівців.

Державне регулювання, яке має соціальну спрямованість, що забезпечує рівність можливостей здобуття освіти, відіграє допоміжну роль, не міняє тенденції цільових ознак, а лише підсилює масштаб позитивних змін, тобто прискорює окупність витрат на вищу економічну освіту та формування висококваліфікованого фахівця.

Поліпшення цільових факторів використання потенціалу економічних кадрів винятково за рахунок заходів державного регулювання не забезпечує ефективної праці фахівців. Збереження існуючих тенденцій або еволюційний розвиток системи без керуючого впливу на процеси підсилює спад соціально-економічних показників сільських співтовариств. Для мінімальної протидії деградаційним процесам необхідно змінити мотиваційно-інтелектуальний базис власників, керівників і ключових фахівців, необхідний базис знань і навичок, що включає основи нового менеджменту, нових поглядів на ринок, на конкуренцію, на співробітництво, на відносини всіх зацікавлених сторін у бізнес-процесах, на соціальне партнерство та соціальну відповідальність. Іншими словами, слід сформувати базис нової корпоративної культури, здатної породжувати процеси цілеспрямованих перетворень.

ВИСНОВКИ

Отримані в ході дослідження результати вирішують важливу науково-практичну проблему вдосконалення механізмів формування та реалізації економічного кадрового потенціалу аграрного сектора економіки України для підвищення конкурентоспроможності фахівців в умовах подальшої трансформації та інтеграції України в світове економічне співтовариство.

Сутність основних висновків і пропозицій полягає в такому:

1. Встановлено, що розвиток теорій людського капіталу відбиває не тільки трансформацію ролі фахівця в суспільно-відтворювальних процесах, але й зростання значимості інтелектуальної складової його діяльності, а саме формування концепції людського капіталу здійснюється під безпосереднім впливом тих процесів у науково-технічній та економічній сферах, які дістали назву науково-технічної революції. Економічний зміст інтелектуалізації людського капіталу полягає в тому, що саме творчі знання, вміння, навички фахівців є тим активом, на основі якого соціально орієнтовані підприємства здатні ефективно здійснювати господарську діяльність і реалізовувати конкурентні переваги на ринку.

2. Визначено, що інтелектуальний капітал - це інтелектуальні ресурси, які втілені в сукупності наукових, професійних і загальних знань працівників, їх досвіді, вміннях, навичках, що створюють продукти інтелектуальної діяльності, які можуть належати як його творцеві, так і іншим суб'єктам господарювання, та використовуються з метою одержання додаткової вартості. Інтелектуальна діяльність, як і трудова, має два основні аспекти - соціально-перетворювальний і матеріально-виробничий. Для визначення рівня інтелектуалізації матеріально-виробничої діяльності необхідно розробити її цільову структуру. На жаль, декларування виняткової ролі інтелекту найпарадоксальнішим чином не відповідає реально сформованому ставленню до цієї проблеми в українському суспільстві. Інтелект виявився схильним до свого роду остракізму і на державно-ідеологічному, і на буденно-життєвому, і на професійно-психологічному рівнях.

3. Виявлено, що інтелектуалізація економічного життя вимагає відповідних змін у соціальній організації суспільства, на ринку інформаційних та освітніх послуг, на ринку в-орієнтованої праці. Формування науковим співтовариством розуміння того, за якими законами здійснюється розвиток людини через освіту, визначає зміст, форми та методи навчання, взаємодію викладачів і студентів, сам устрій життя навчальних закладів, становлячи, в кінцевому підсумку, сутність освітньої парадигми, що домінує. Місія освіти на кожному історичному етапі змінюється залежно від прийнятої людським співтовариством системи цінностей і останнім часом призводить до відмови від освіти як джерела одержання готового знання. На зміну приходить розуміння концепції безперервної економічної освіти і як надбання особистості, і як засобу її самореалізації. Це вимагає зміни мети, змісту й інноваційних методів навчання. Однією з принципово важливих і конструктивних ідей у стратегії підвищення інтелектуального потенціалу є ідея випереджальної освіти. Її сутність полягає в тому, щоб вчасно підготувати людей до майбутнього, що наближається занадто швидко та багатьох застає несподівано, викликаючи почуття розгубленості.

4. Запропоновано використовувати різні рівні методологічного аналізу: циклічний, статистичний, предметний, аналітико-синтетичний. Як пріоритет у розвитку економічної методології виділено: використання більш широкого набору методів досліджень; актуалізацію наукового пошуку у сфері інформаційних основ дослідження; обґрунтування мінімально значимих рівнів наукового пошуку; реалізацію стратегії пріоритету ситуативних досліджень на противагу поширеному донедавна їх хронологічному характеру.

5. Порівняльний аналіз підготовки економічних кадрів у різних країнах дозволив виділити “континентальну” соціально орієнтовану освітню модель і “атлантичну” з домінуючою комерціалізацією університетів і ліберальною системою управління ними. Норвезьку модель вищої економічної освіти можна назвати “золотою серединою” між ними. Показники функціонування системи освти Норвегії “перекривають” успіхи економічно більш розвинутих країн. Специфікою вищої освіти є зростання кількості студентів, які здобувають другу вищу освіту, слухачів курсів підвищення кваліфікації, курсів розвитку. Кожний четвертий житель щорічно бере участь в освітніх програмах для дорослих.

6. Запропоновано оцінку витрат на формування людського капіталу здійснювати з використанням комбінованого підходу, що поєднує в собі “базову структуру людського капіталу”, “модель корисності” і “хронологічну модель витрат”. Витрати на формування людського капіталу включають кілька етапів: дошкільний, шкільний, вузівський і післядипломний рівень, у тому числі витрати роботодавця на створення для фахівця гідних умов життєдіяльності. Особливість оцінки полягає не тільки в розрахунку легальних (офіційних) витрат, але й у експертній оцінці латентних витрат. Розрахунки показали, що інвестиції в підготовку бакалаврів становлять 39-6417 тис. грн, а в підготовку магістрів - 437-463 тис. грн.

7. Встановлено, що існуюча система підготовки економістів-аграріїв не здатна сформувати затребуваного фахівця. Недостатній рівень кадрового складу викладачів і незадовільність їх мотивації, слабке матеріально-технічне забезпечення, низький рівень підготовки сільських абітурієнтів, їх недостатня вмотивованість до активного навчання, відсутність практичного навчання, недостатність самостійної роботи студентів призвели до зниження якості випускників. Становище погіршується ще й неофіційними, часом корупційними відносинами, що складаються у вищій школі.

8. Рекомендовано, що формування конкурентоспроможного економіста повинно базуватися на певних характеристиках: технічних - спеціальність і спеціалізація, обсяг засвоєної програми в годинах, дисциплінах, модулях, рівень підготовки, відповідність стандарту; сфери та межі використання; одержуваний документ; технологічних - способи, методи, технології професійної підготовки фахівця; економічних - витрати на підготовку та перепідготовку фахівця; соціально- організаційних - соціальна структура роботодавців; національні й регіональні особливості в організації виробництва, підготовці випускників, працевлаштуванні та рекламі майбутніх фахівців; психологічних - структура мотивації, здібностей, професійно важливих якостей фахівця; акмеологічних - націленість на саморозвиток, персональна модель розвитку професійної кар'єри та конкурентоспроможності.

9. Діяльність кадрів економічного профілю у теперішній час обмежується розрахунково-контрольною складовою та не передбачає обґрунтування альтернатив управлінських рішень, розробки планів інноваційного розвитку підприємств, складання прогнозів ділової активності. На відміну від великих підприємств, де економісти продовжують реалізовувати відносно повний перелік покладених на них функцій, економісти підприємств різних форм господарювання поєднують у своїй роботі не тільки економічні функції, але й постачальницьку та реалізаційну діяльність, а у фермерських господарствах менеджери крім цих функцій виконують роботу з організації, технології та обліку.

10. Рекомендовано інтегральний підхід до оцінки діяльності фахівців на базі використання сукупності критеріїв: якостей фахівця (потенціал), витрат на формування людського капіталу, оцінки діяльності (стиль, методи, культура праці), виконуваних функцій (результат праці), оцінки соціально-економічної ефективності діяльності фахівця. Для вимірювання інтелектуального капіталу доцільними є: пряме визначення, метод ринкової капіталізації, метод підрахунку балів. Для узагальнюючої характеристики пропонується використовувати два підходи: інтегральний критерій і метод оцінки окупності людського капіталу. Встановлено, що при легальному рівні доходів фахівців економічного профілю строк окупності інвестицій у здобуття вищої освіти перевищує строк трудового життя.

11. Автор пропонує оцінку ступеня мотиваторів (демотиваторів) і наданих умов умотивованості фахівців економічного профілю. Використання цих підходів дало змогу встановити, що незадовільний потенціал сільгоспформувань, слабка озброєність оргтехнікою, інформацією та нормативами, слабка матеріальна вмотивованість визначили відповідність умов праці вимогам економістів на 30%. Інтенсивність праці, що зросла, та суперечливість одержуваних завдань і поставлених цілей призводять до “професійного вигорання” економістів. Перспективи кар'єрного зростання в рамках підприємств стають усе менш визначеними та гарантованими. Тінізація економічного життя орієнтує фахівців на пошук нових джерел життєзабезпечення та розвиток поза правовими рамками, причому не тільки за межами підприємства, але й усередині нього. Формування ефективного мотиваційного механізму управління результативною діяльністю працівників у нових умовах господарювання є головним завданням та умовою економічного розвитку.

12. Для прогнозування потреб і забезпеченості в кадрах економічного профілю для аграрної сфери запропоновано використання програмно-цільового методу на основі аналітичного підходу, що дозволило оцінити невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці. Розрахунок насиченості аграрного сектора кадрами економічного профілю дозволяє стверджувати, що пропозиція цих випускників аграрних ВНЗ на 40% перевищує попит. Прогнозується, що попит на них відновиться лише до 2015 р.

13. Встановлено, що інтелектуалізація економічного життя вимагає відповідних змін у соціальній організації суспільства, на ринку інформаційних та освітніх послуг, на ринку в-орієнтованої праці. Місія освіти на кожному історичному етапі змінюється залежно від прийнятої людським співтовариством системи цінностей і останніми роками призводить до відмови від освіти як джерела одержання готового знання. На зміну такому підходу приходить розуміння концепції безперервної економічної освіти і як надбання особистості, і як засобу її самореалізації. Це вимагає зміни мети, змісту й інноваційних методів навчання. Однією з принципово важливих і конструктивних ідей у стратегії підвищення інтелектуального потенціалу є ідея випереджальної освіти. Її сутність полягає у тому, щоб вчасно підготувати людей до майбутнього.

14. Встановлено, що недостатня ефективність використання потенціалу економічних кадрів визначається кількома складовими: нерівністю можливостей випускників шкіл у здобутті освіти, що уповільнює окупність витрат на навчання у ВНЗ (вибір ВНЗ, престиж спеціальності, затребуваність); нерівністю ВНЗ (відсутність багатоканальності фінансування, недостатній зв'язок ВНЗ із роботодавцями); неможливістю роботодавця окупити вкладення у фахівця (швидкість старіння знань і ступінь “вигорання” фахівців, рівень інноваційної активності фахівця); станом зовнішнього середовища (інституційне забезпечення підготовки та реалізації кадрів, рівень інвестицій, посилення мотивацій спонукають до розвитку системи).

15. Інституціональне поле формування та реалізації потенціалу економічних кадрів у сфері АПК у доступній для огляду перспективі показує, що дієвість кожного з інститутів зводиться до мінімуму. Позитивізм у формуванні та реалізації потенціалу економічних кадрів на якісно інших інституціональних основах у сфері АПК неможливий без чітко структурованої й адаптованої до сформованих умов державної концепції, підтвердженої адекватним проблемі обсягом ресурсів, що виділяються. Сподівання на дієвість номінально вбудованих механізмів саморегулювання варто вважати утопічними. Спроба номінованої владної еліти переконати вітчизняний соціум у позитивному характері реалізованих інституціональних тенденцій у досліджуваній сфері не може замінити затребуваних реальних дій щодо запобігання деградації, що спостерігається.

Прихід стратегічних інвесторів (без яких реалізація будь-яких позитивних тенденцій приречена на декларативність) можливий лише при подоланні “критичної маси” монополізації, чого нинішня владна еліта країни просто не допустить. Еволюційний характер інституціональних перетворень неможливий через паритетність сил сторін, що беруть участь. Проблеми в аграрній сфері набули системного характеру, а знання дії законів організації та розвитку дозволяє стверджувати неможливість боротьби з системою (нехай і тією, що має мінімальний синергетичний ефект) будь-якого з включених у неї інституціональних елементів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Зиновьев И.Ф. Формирование и реализация кадрового экономического потенциала в аграрной сфере / И.Ф. Зиновьев. Симферополь: Феникс, 2009. 386 с.

2. Зиновьев И.Ф. Рынок интеллектуального труда: монография / Игорь Феликсович Зиновьев. Симферополь: Таврия, 1998. 162 с.

3. Зиновьев И.Ф. Формирование востребованных экономистов: монография / [И.Ф. Зиновьев, Р.Э. Нафиев]. Симферополь: Таврия, 2005. 280 с. (Особистий внесок: проаналізовано практику підготовки та моделювання спеціалістів економічного профілю в різних країнах; запропоновано методику оцінки рівня підготовки та діяльності економістів; розглянуто потребу ринку праці в спеціалістах економічного профілю - 8,3 д.а) (С. 10-92, 164-242).

4. Зиновьев И.Ф. Виды рынков и их функционирование: монография / [И.Ф. Зиновьев, А.Н. Стратан]. Симферополь: Таврия, 2005. 176 с. (Особистий внесок: визначено механізми формування та тенденції розвитку національного ринку інтелектуальної праці; запропоновано структуру системи управлінського консультування, систему механізмів функціонування ринку праці - 4,9 д.а.) (С. 6-49, 79-109, 156-169).

5. Зиновьев И.Ф. Конкурентоспособность экономических кадров: монография / [И.Ф. Зиновьев, Е.И. Трохимец]. Симферополь: Феникс, 2008. 134 с. (Особистий внесок: запропоновано фактори формування людського капіталу спеціалістів, обґрунтовано обмеження в діяльності сучасного економіста; запропоновано класифікацію функціональних складових праці економістів у різних типах економіки; розраховано витрати формування спеціалістів та запропоновано концептуальні підходи до ефективної реалізації їх потенціалу - 3,1 д.а.) (С. 14-46, 61-77, 109-116).

6. Зиновьев И.Ф. Методика экономических исследований: монография / [И.Ф. Зиновьев, С.Г. Черемисина]. Симферополь: Таврия, 2005. 176 с. (Особистий внесок: запропоновано методики оцінки економічного ризику та визначення окупності потенціалу спеціаліста; розкрито методи матриці координат, контент-аналізу та інші методи в практиці економічних досліджень - 6,2 д.а.) (С. 53-97, 119-172).

7. Зиновьев И.Ф. Методические аспекты исследования региональной экономики: монография / [И.Ф. Зиновьев, Г.А. Бабенко, А.С. Горда, В.Е. Реутов]. Симферополь: Таврия, 2005. 158 с. (Особистий внесок: запропоновано методику оцінки тіньової зайнятості та інтегральний підхід оцінки розвитку регіональної структури економіки - 1,8 д.а.) (С. 5-14, 28-35, 60-72).

8. Зиновьев И.Ф. Методические аспекты формирования стратегии международной экономической деятельности в регионе: монография / [И.Ф. Зиновьев, И.Н. Буценко, Н.З. Вельгош, А.С. Горда, О.С. Горда]; под ред. Ф.В. Зиновьева, В.Е. Реутова. Симферополь: ТОВ “ДіАиП”, 2007. 188 с.: ил. Рус. (Особистий внесок: обґрунтовано необхідність урахування тіньової складової при розробці стратегії розвитку регіону; встановлено роль людського капіталу як головного стратегічного ресурсу держави в умовах глобальної економічної інтеграції - 1,5 д.а) (С. 44-60, 124-132).

9. Зиновьев И.Ф. Международная экономическая деятельность: региональный аспект: монография / [И.Ф. Зиновьев, И.Н. Буценко, Н.З. Вельгош, А.С. Горда и др.]; под ред. проф. Ф.В. Зиновьева, В.Е. Реутова. Симферополь: Таврия, 2006. 176 с. ил. Рус. (Особистий внесок: розглянуто регіональні аспекти міжнародного ринку інтелектуальної праці та запропоновано заходи з підвищення міжнародної конкурентоспроможності носіїв інтелектуального потенціалу - 0,9 д.а) (С. 144-169).

10. Зиновьев И.Ф. Транснациональные корпорации: монография / [И.Ф. Зиновьев, Ф.В. Зиновьев, Т.А. Безземельная, В.П. Бардзиловский и др.]; под ред. проф. Ф.В. Зиновьева, В.Е. Реутова. Симферополь: Таврия, 2007. 220 с.: ил. Рус. (Особистий внесок: обґрунтовано специфіку управління людським ресурсом міжнародних фірм; надано характеристику менталітету українських спеціалістів; розроблено критерії оцінки створення команди та типології корпоративних культур - 3,7 д.а.) (С. 118-170).

11. Зиновьев И.Ф. Трансформация механизмов управления в механизмы хозяйствования: монография / [Ф.В. Зиновьев, И.Ф. Зиновьев, В.П. Бардзиловский, В.Е. Реутов и др.]; под ред. проф. Ф.В. Зиновьева, В.Е. Реутова. Симферополь: Феникс, 2008. 200 с.: ил. Рус. (Особистий внесок: обґрунтовано заходи з підвищення ефективності праці спеціалістів, запропоновано структуру витрат роботодавця на утримання спеціаліста - 1,2 д.а.) (С. 81-90, 155-161, 180-188).

Статті в наукових фахових виданнях

12. Зиновьев И.Ф. Аграрное образование в Украине / И.Ф. Зиновьев, Э.А. Верновский // Экономика и управление. Симферополь, 1998. № 1. С. 9-10 (Особистий внесок: запропоновано критерії оцінки освітньої системи).

13. Зиновьев И.Ф. Виды и источники доходов / И.Ф. Зиновьев, С.Г. Черемисина, Д.Д. Моисеенко // Экономика и управление. Симферополь, 1997. № 2. С. 9-11.

14. Зиновьев И.Ф. Взаимосвязь уровня образования и исследования экономики / И.Ф. Зиновьев, И.Л. Калиниченко // Держава та регіони. Запоріжжя, 2005. № 2. С. 51-53 (Особистий внесок: показано вплив освіти на якість економічних досліджень).

15. Зиновьев И.Ф. Государственные инвестиции в интеллектуальный потенциал / И.Ф. Зиновьев, Е.И. Трохимец // Экономика и управление. Симферополь, 2006. № 5. С. 60-65 (Особистий внесок: проаналізовано рівень вкладень в інтелектуальний потенціал).

16. Зиновьев И.Ф. Деградация человеческого потенциала как фактор латентной составляющей деятельности высшей школы Украины / И.Ф. Зиновьев // Культура народов Причерноморья. Симферополь, 2006. № 93. С. 137-141.

17. Зиновьев И.Ф. Изменения в требованиях к использованию специалистов / И.Ф. Зиновьев// Держава та регіони. Запоріжжя, 2008. № 2. С. 104-106.

18. Зиновьев И.Ф. Инвестиции в специалиста и их окупаемость / И.Ф. Зиновьев // Lucrгri єtiinюifice, CHIЄINГU. UadSdM, 2005. v. 14. С. 48-52.

19. Зиновьев И.Ф. Интеллектуальная собственность / И.Ф. Зиновьев, Е.С. Макаров // Экономика и управление. Симферополь, 1998. № 6. С. 26-29.

20. Зиновьев И.Ф. Кризис системы образования Украины / И.Ф. Зиновьев // Экономика и управление. Симферополь, 1998. № 5. С. 11-13.

21. Зиновьев И.Ф. Критерии и методы оценки деятельности экономистов / И.Ф. Зиновьев // Вестник Белорусской сельскохозяйственной академии. Горки, 2007. № 4. С. 23-27.

22. Зиновьев И.Ф. Методические подходы к оценки эффективности использования интеллектуального потенциала / И.Ф. Зиновьев // Управление экономикой переходного периода: ИЭП НАН Украины. Донецк, 2005. С. 114-120.

23. Зиновьев И.Ф. Методический подход к экспресс-диагностике регионального рынка труда / И.Ф. Зиновьев // Культура народов Причерноморья. Симферополь, 2007. № 102. С. 14-18.

24. Зиновьев И.Ф. Миграция носителей интеллектуального потенциала / И.Ф. Зиновьев // Экономика и управление. Симферополь, 1998. № 5. С. 5-7.

25. Зиновьев И.Ф. Оценка потерь от оттока интеллектуального потенциала / И.Ф. Зиновьев, Н.А. Космарова // Экономика Крыма. Симферополь, 2005. № 13. С. 13-16 (Особистий внесок: запропоновано методику оцінки втрат).

26. Зиновьев И.Ф. Оценка стоимости специалиста / И.Ф. Зиновьев // Экономика и управление. Симферополь, 1998. № 1. С. 12-13.

27. Зиновьев И.Ф. Подготовка конкурентоспособных менеджеров / И.Ф. Зиновьев, Я.И. Пыжинский // Держава та регіони. Запоріжжя, 2007. № 2. С. 104-106 (Особистий внесок: виділено критерії конкурентоспроможності).

28. Зиновьев И.Ф. Рынок интеллектуального труда и продуктов его деятельности / И.Ф. Зиновьев // Вісник Харківського державного економічного університету. Харків, 1999. № 2 (10). С. 11-14.

29. Зиновьев И.Ф. Рынок интеллектуального труда / И.Ф. Зиновьев // Экономика и управление. Симферополь, 1997. № 5. С. 8-9.

30. Зиновьев И.Ф. Социально-экономические условия Украины и Крыма / И.Ф. Зиновьев // Культура народов Причерноморья. Симферополь, 1998. № 5. С. 112-116.

31. Зиновьев И.Ф. Теневая мотивация интеллектуального труда / И.Ф. Зиновьев // Экономика и управление. Симферополь, 1997. № 6. С. 17-18.