Основні принципи капіталовкладень в ринковій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи аналізу капіталовкладень: мікроекономічний аспект

1.1 Особливості ринків капіталів, попит, пропозиція та мікроекономічний аналіз

1.2 Рівновага ринків капіталів та модель часового вибору

1.3 Особливості мікроекономічного аналізу ринків капіталів в різних типах ринкових структур

Розділ 2. Основні принципи капіталовкладень та їх ефективності ринковій економіці

2.1 Показники аналізу ефективності інвестицій

2.2 Чистий наведений дохід та рентабельність капіталовкладень, внутрішня норма прибутку

2.3 Облік впливу інфляцій і ризику, імітаційна модель обліку ризику та поправка з ризиком ставки дисконтування

2.4 Порівняльна характеристика критеріїв внутрішньої форми прибутку та чистого приведеного доходу

Розділ 3. Проблеми економічної ефективності капіталовкладень в Україні під впливом сучасної фінансово-економічної кризи

Висновок

Література

Вступ

Інвестиційна діяльність є одне з найбільш важливих аспектів функціонування будь-якою комерційною організації. Причинами, які зумовлюють необхідність інвестицій, є відновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсяги виробництва, часом з'являтимуться нові видів діяльності.

Значення економічного аналізу для планування і здійснення інвестиційної діяльності важко переоцінити. У цьому особливої важливості має попередній аналіз, який проводять у на стадії розробки інвестиційних проектів і сприяє прийняттю розумних і економічно обґрунтованих управлінські рішення.

Головним напрямом попереднього аналізу є визначення показників можливої економічну ефективність інвестицій, тобто. віддачі капітальних вкладень, передбачених у проекті. Зазвичай, під час розрахунків береться до уваги тимчасової аспект вартості грошей.

Дуже часто підприємство стикається з ситуацією, коли є низка альтернативних (взаємовиключних) інвестиційних проектів. Природно, виникає у цих проектів і виборі найпривабливіших їх по будь-яким критеріям.

У інвестиційної діяльності важливе значення має чинник ризику. Інвестування завжди пов'язані з мобілізацією фінансових ресурсів підприємства міста і зазвичай ввозяться умовах невизначеності, ступінь якій у змозі значно варіювати.

У разі ринкової економіки можливостей для інвестування значна частина. Разом про те обсяг фінансових ресурсів, доступних для інвестування, в кожного підприємства обмежений. Тому особливої актуальності набирає завдання оптимізації бюджету капіталовкладень.

У зв'язку з вищевикладеним у роботі розглядатимуться такі питання:

основні засади, призначені основою аналізу інвестиційних проектів;

критерії оцінки економічну ефективність інвестиційних проектів, зокрема показники чистого наведеного доходу, рентабельності капіталовкладень, внутрішньої норми прибутку;

проблеми обліку інфляції і ризику;

порівняльна характеристика показників чистого наведеного прибутку і внутрішньої норми прибутку;

методика аналізу інвестиційних проектів різної тривалості;

проблеми оптимізації бюджету капіталовкладень (зокрема, просторової і тимчасової оптимізації, і навіть оптимізації за умов реінвестування доходів.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи аналізу капіталовкладень: мікроекономічний аспект

1.1 Особливості ринків капіталів ,попит,пропозиція та мікроекономічний аналіз

Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позиковий капітал.

Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит, тому часто в економічній літературі ринок капіталів називають кредитним ринком. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.

Ринок капіталів сприяє:

o зростанню виробництва і збільшенню товарообігу;

o трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення;

o відновленню основного капіталу;

o руху капіталів усередині країни.

Економічна роль ринку капіталів полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти і на основі цього активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу.

3 функціональної точки зору ринок капіталів - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної - це сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Таким чином, ринок капіталів - це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів, термін обертання яких перевищує 1 рік (фондовий ринок) і ринок середньо-і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів є також найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Таким чином, ринок капіталів забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і за структурою.

3 точки зору джерел залучення коштів ринок капіталів включає:

боргові ринки або ринки кредиту - за допомогою фінансових інструментів суб'єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх на свої потреби.

Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі, термін обігу яких перевищує 1 рік;

ринки акціонерного капіталу - за допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів.

Виділяють також національний і міжнародний ринки капіталів. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу товарів фінансового ринку регламентуються законами і нормативними актами з міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якої виходять на світовий ринок.

Ринок капіталів можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії та первинному розміщенні цінних паперів, на якому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються після продажу їх на первинному ринку. У свою чергу вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно-організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого ґатунку і виконуються операції професійними учасниками. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позабіржової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не включені до котирувальних листів на біржі.

Ринок капіталів пройшов еволюцію від зародження на ринку простого товарного виробництва у формі обігу лихварського капіталу до широкого розвитку ринку позикових капіталів на загальному ринку, на якому об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал.

Сьогодні найбільш розвиненим ринком капіталів є ринок СІНА. Йому притаманні наявність могутньої кредитної системи і розвиненого ринку цінних паперів, високий рівень нагромадження грошового капіталу, широка інтернаціоналізація, розгалуженість.

В Україні ринок капіталів знаходиться на стадії зародження. Сьогодні діє дворівнева банківська система, формується ринок цінних паперів, розвиваються спеціалізовані кредитно-фінансові установи, але всі ці елементи необхідно зміцнювати та удосконалювати.

Ринок капіталів є сегментом фінансового ринку, особливою сферою фінансових відносин, що пов'язані з процесом забезпечення кругообігу позикового капіталу. Основними учасниками цього ринку є:

-первинні інвестори, якими є власники вільних фінансових ресурсів, що мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;

-спеціалізовані посередники - кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий ---

-капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;

-позичальники - юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними.

Функціонування ринку капіталів дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як формування інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, так і ефективного фінансового інвестування (здійснення довгострокових фінансових вкладень).

Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталів, як правило, менш ліквідні, для них характерний найбільший рівень фінансового ризику і, відповідно, більш високий рівень дохідності.

Слід відмітити, що такий традиційний поділ фінансових ринків на ринок грошей і ринок капіталів у сучасних умовах їх функціонування носить дещо умовний характер. Ця умовність визначається тим, що сучасні ринкові фінансові технології та умови імітування багатьох фінансових інструментів передбачають відносно простий і швидкий спосіб трансформації окремих короткострокових фінансових активів у довгострокові та навпаки.

Характеризуючи окремі види фінансових ринків за обома вищерозглянутими ознаками, слід відмітити, що ці види ринків тісно взаємопов'язані і функціонують в одному ринковому просторі. Так, всі види ринків, які обслуговують обіг різних за спрямованістю фінансових активів (інструментів, послуг), є одночасно складовою частиною як ринку грошей, так і ринку капіталів.

Кредитний ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де об'єктом операцій виступає наданий на певних умовах у позику капітал.

Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність:

o кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти;

o позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами;

o системи державного регулювання;

o законодавчого і нормативного забезпечення.

Кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв'язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок - це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються:

-кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позики, а також

-інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов'язань, що реалізуються на особливому ринку цінних паперів.

Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

Для ефективного функціонування кредитного ринку в Україні необхідна стабільна економічна ситуація, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Кредитний ринок виконує такі функції:

-об'єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів;

-o трансформація коштів у позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

-o надання позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва та інших соціальних програм.

Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки.

Основними учасниками кредитного ринку виступають:

а) позичальники - юридичні, фізичні особи і держава. Залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації;

б) кредитори - комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори - національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також нефінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави;

в) держава, як учасник кредитного ринку, здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулювальну, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку, що є особливістю кредитного ринку в Україні.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути (табл. 1.1).

Держава через НБУ сприяє формуванню повноцінної системи безготівкового грошового обігу, а також розширенню переліку послуг і операцій комерційних банків. Із кредитних важелів, які вважаються найбільш ефективними регуляторами ринкової економіки, використовують:

o середньострокові позики - на цілі як виробничого, так і чисто комерційного характеру. Найбільше поширення вони одержали в аграрному секторі, а також при кредитуванні інноваційних проектів із середніми обсягами необхідних інвестицій;

o довгострокові позики - в інвестиційних цілях. Для них характерний великий обсяг переданих ресурсів. Особливий розвиток вони одержали в капітальному будівництві, паливно-енергетичному комплексі, сировинних галузях економіки. Такі позики видаються на термін від 3 до 5 років. У нашій країні вони використовуються не дуже широко через загальну нестабільність економіки і меншу прибутковість порівняно з короткостроковими кредитними операціями.

Таблиця 1.1

Можлива структура кредитної системи україни в умовах ринкової економіки

Вид установи	Структура	Форма власності
Центральний національний банк	І рівень	державна
Банківська система: - комерційні банки - ощадні банки - інвестиційні банки - іпотечні банки	II рівень	акціонерна
Страхові і пенсійні установи: - страхові компанії - пенсійні фонди	ІІІ рівень	акціонерна, кооперативна
Спеціалізовані інститути: - інвестиційні компанії - фінансові компанії - товариства з кредитування житлового будівництва - ломбарди - кредитні спілки	IV рівень	акціонерна, кооперативна

На кредитному ринку головною ланкою кредитної системи є банк, який на ринку виступає або як кредитор, або як позичальник. У банку сконцентровані й проходять потоки тільки в грошовій формі.

Діяльність комерційних банків багатогранна, їх функції постійно поширюються, охоплюють усі сфери життя суспільства.

Основними функціями банківської системи на кредитному ринку є трансформаційна і стабілізаційна, які представлені на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Функції банківської системи на кредитному ринку

капіталовкладення ринковий економіка

Комерційні банки зобов'язані виконувати операції за касовим виконанням бюджету за дорученням центрального банку. їм забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі види страхування.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а одночасно і кредитний потенціал банків і навпаки - при зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків.

Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань банку, комерційних векселів, інших цінних паперів і боргових зобов'язань. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами і комерційне кредитування.

Державний кредит - це ланка державних фінансів, що тісно пов'язана з бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття.

За допомогою державного кредиту:

- мобілізуються кошти для фінансування бюджетного дефіциту;

- згладжуються нерівномірності надходження податкових платежів;

- погашаються розміщені раніше позики;

- забезпечується касове виконання бюджету;

- фінансуються цільові програми тощо.

Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів - облігацій, казначейських зобов'язань. Іншою формою державного кредиту виступають кредити, надані урядами інших країн, міжнародними фінансовими інститутами та організаціями.

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

- доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

- додаткові надходження від сплати податків;

- кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

- додаткова емісія грошей;

- кошти, отримані від розміщення нових державних позик. Використання тих чи інших джерел для погашення позик

приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливими, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні.

З поняттям державного кредиту тісно пов'язане поняття державного боргу, що відображає загальну суму заборгованості держави своїм кредиторам. Державний борг - це сума, отримана від емісії державних боргових зобов'язань чи кредитів, наданих іноземними кредиторами, а також проценти, які необхідно сплатити кредиторам за користування коштами. Суму заборгованості та процентів, що підлягають сплаті в поточному періоді (році), називають поточним державним боргом. Загальну суму заборгованості та процентів, що мають бути сплачені, називають капітальним державним боргом. Розрізняють також зовнішній борг - іноземним кредиторам як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку та внутрішній - результат залучення коштів на внутрішньому національному ринку.

Способи управління боргом, коли держава не може вчасно забезпечити достатню платоспроможність, представлені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Способи управління боргом

На відміну від банківського кредитування, при якому кредитом управляє кредитор - комерційний банк, державним боргом управляє держава, якщо вона виступає позичальником на внутрішньому ринку, або держава та іноземні кредитори, якщо кошти залучаються на міжнародному ринку.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування суб'єктів господарювання і громадян - одна з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ.

Банківський кредит - це кошти, які надаються банком згідно із законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений термін для цільового використання та під процент. Банківський кредит є необхідним інструментом стимулювання економіки, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є:

1) тимчасово вільні кошти держави й осіб, на добровільній основі передані фінансовим посередникам для подальшої капіталізації й отримання прибутку. Вони відображаються на депозитних рахунках у відповідних комерційних банках і забезпечують власникам фіксований дохід у формі відсотків із вкладів;

2) кошти, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталу.

Банківський кредит має комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування - отримання максимального прибутку та задоволення тимчасових потреб у додаткових грошових коштах підприємницьких структур, населення та державних організацій.

Види кредитних послуг, що пропонуються конкретним банком, залежать від багатьох чинників. До зовнішніх чинників належать правові обмеження, конкурентне середовище в банківській сфері, а також політика, що проводиться певним банком. Внутрішніми чинниками, що впливають на структуру кредиту, є відповідність кредитному портфелю банку та низький рівень кредитного ризику.

Згідно з українським законодавством банк - юридична особа, яка на підставі ліцензії НБУ здійснює діяльність щодо залучення вкладів від фізичних та юридичних осіб, ведення рахунків і надання.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято ділити на три групи: пасивні операції; активні операції; послуги.

Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані у результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій в їх діяльності.

Активні операції - це розміщення банками власних і залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності. До активних операцій належать:

- операції з надання кредитів;

- вкладення в цінні папери;

- формування касових залишків та резервів;

- формування інших активів (формування основних засобів, будівель, обладнання тощо).

Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у встановлені строки. Це основний вид активних операцій, вони забезпечують переважну частину доходів багатьох банків. Позички банків - важливе джерело грошових коштів для бізнесового і споживчого секторів економіки.

Крім операцій, пов'язаних з формуванням банківських пасивів і розміщенням коштів у активи, банки займаються багатьма іншими видами діяльності, які об'єднують в окрему групу, що дістала назву банківських послуг. Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють, як правило, в процесі виконання звичайних пасивних і активних операцій. Єдине, що для цього потрібно, - це високий професійний потенціал працівників банків і високі банківські технології. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а у формі комісійних виплат. У даний час вітчизняні банки надають до двохсот послуг. Банківські послуги - надзвичайно дохідний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається. Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученнями клієнтів і банків-ко-респондентів, проводять їх касове обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати всі або деякі з наступних операцій:

- ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестиційних коштів;

- випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, облігацій тощо);

- купівля, продаж і збереження державних платіжних документів, інших цінних паперів;

- видача доручень, гарантій, інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття на себе ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог;

- купівля в організації і громадян та продаж їм іноземної валюти;

- купівля і продаж у держави та за кордоном дорогоцінних металів, природного дорогоцінного каменю, а також виробів з нього;

- довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученнями клієнтів;

- надання консультаційних послуг, пов'язаних з банківською діяльністю.

Основні принципи банківського кредитування представлені на рис. 1.3.



Рис. 1.3. Основні принципи банківського кредитування

Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника у процесі здійснення кредитних операцій.

Принцип строковості - потребує вчасного повернення позички в терміни, передбачені кредитною угодою. Порушення принципу строковості є одним з проявів кредитного ризику і тягне за собою негативні зміни в якості активів, ліквідності, прибутковості та інших важливих показниках банку.

Принцип цільового кредитування - передбачає використання кредиту на конкретні цілі, що обумовлені в кредитній угоді.

Принцип забезпеченості кредиту - означає надання кредиту з одночасною передачею банку-кредитору певних прав на деякі активи позичальника, з тим щоб у разі неповернення кредиту реалізація активів на ринку могла компенсувати банку втрати від неповернення кредиту.

Принцип платності - відображає суть банківського кредитування, а саме: продаж банком вільних грошових коштів на визначений період за певну плату. Цією платою виступає процент за кредитом.

Основні принципи кредитування, розглянуті вище, знаходять відображення в різноманітних методиках раціонального кредитування, які використовуються банками у їх кредитній діяльності. Одна з таких методик має назву CAMPARI. Вона відрізняється узагальнюючим характером і дає змогу банку проводити комплексне оцінювання кредиту, визначати ступінь кредитного ризику, встановлювати відповідну до ступеня ризику процентну ставку та вживати заходи щодо мінімізації можливих втрат за кредитом. CAMPARI є абревіатурою таких слів: character - характеристика клієнта, ability - здатність повернути позику, margin - маржа (дохідність), purpose - ціль позики, amount - розмір позики, return - умови погашення позики.

Кредити класифікуються за різними ознаками.

Залежно від терміну користування банківські кредити є:

-коротко-середньо та довгострокові;

-до запитання;

-прострочені, термін користування якими минув; => відстрочені, для яких на прохання позичальника був перенесений термін погашення. Залежно від забезпечення: => забезпечені: - забезпечені заставою;

- гарантовані;

- з іншим забезпеченням;

-бланкові (незабезпечені).

Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом.

За методами надання:

-в одноразовому порядку;

-відповідно до відкритої кредитної лінії;

-гарантований - коли комерційний банк бере на себе зобов'язання надати кредит відразу, коли клієнтові це буде необхідно.

У світовій банківській практиці найпоширенішими схемами надання позики є кредитна лінія, револьверний (автоматично поновлений) кредит, контокорентний рахунок, овердрафт.

За методами погашення: => негайно; => на виплат;

-достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

-з регресом платежів;

-після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

За характером і способом сплати відсотків: => з фіксованою ставкою відсотка; => зі ставкою відсотка, що коливається; => зі сплатою відсотків одночасно з одержанням кредиту (дисконтний).

Залежно від кількості кредиторів: => виданий одним банком; => консорціумний; => рівнобіжний.

Залежно від якісної характеристики:- найвищої якості; -задовільний; -маржинальний; => критичний;

-збитковий, який підлягає списанню.

Національний банк України поділяє кредити на стандартні, нестандартні і безнадійні.

Ефективність позикових операцій банку визначається його кредитною політикою, яка формує основні напрями позик. Кредитні вклади для банку повинні бути надійними і рентабельними.

Класифікацію кредитів залежно від категорії позичальника, строку, механізму погашення кредиту, його забезпечення наведено в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Класифікація кредитів

Тип позичальника	Вид діяльності	Ціль позики	Термін погашення	Графік виплат	Вид забезпечення
Фізична особа	Споживання	Особисте споживання	Короткострокові	Однаковими періодами	Забезпечені нерухомістю
Мале підприємство	Торгівля	Оборотний капітал	Середньо строкові	Неоднаковими періодами	Забезпечені іншими активами
Велика корпорація	Послуги	Основний капітал	Довго строкові	Одночасове погашення	Гарантовані
Фінансовий інститут	Виробництво	Інвестиційні проекти			Незабезпечені
Державна установа	Сільське господарство	Нерухомість
Громадська організація	Будівництво і нерухомість	Фінансові операції
	Енергетика	Лізинг

Кредити під заставу. Одним із найдавніших і найпоширеніших видів кредитування є кредити під заставу, які забезпечуються з боку позичальника заставою його активів. Використання застави дає змогу кредитору уникнути збитків і забезпечити надходження коштів у разі неповернення кредиту, хоча й не усуває ризику невиконання зобов'язань з боку позичальника. Заставне зобов'язання видається кредиторові з метою підтвердження його права на отримання належної суми коштів у разі невиконання умов угоди. Реалізація застави повинна компенсувати кредитору не тільки неповернення кредиту, а й несплачені проценти за ним. Більш надійними активами як застави є нерухомість та акції, що перебувають в обігу на біржовому ринку. Менш надійними, такими, що можуть мати досить низьку ліквідаційну вартість, є товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість.

При наданні кредиту під заставу потрібно звернути увагу на такі параметри застави: ліквідність; легкість оцінювання застави; можливість продажу застави на ринку; підконтрольність застави, легкість, з якою можна визначити місцезнаходження застави та вступити у володіння нею; моральне старіння.

Застава переважно має використовуватись банком не для поліпшення якості сумнівного кредиту, а як додатковий захід для поліпшення якості стандартного кредиту.

Для забезпечення максимальної вартості застави банки, як правило, встановлюють співвідношення між розміром кредиту та вартістю конкретного забезпечення. У період інфляції вартість застави може зростати, що дає можливість банку повернути позичальнику частину вартості застави.

=> Кредити під гарантію. Як і кредити під заставу, одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов'язань з боку позичальника, є кредити під гарантію.

Гарантія - це письмове зобов'язання третьої особи сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. При наданні кредиту під гарантію банк повинен мати достовірну фінансову інформацію не тільки про позичальника, а й про того, хто гарантує повернення кредиту. У разі коли гарантом виступає банк, треба, крім оцінки його фінансового становища, звернути увагу на загальний обсяг гарантій, виданих цим банком.

Гарантія може бути видана як на частину кредиту, так і на всю його суму. При наданні кредиту під гарантію банк повинен передбачати такі умови договору з гарантом, які б забезпечували йому вчасне повернення кредиту при будь-якому фінансовому становищі позичальника.

Гарантії поділяють на:

1) забезпечені та незабезпечені. У разі забезпеченої гарантії застава має перевірятися так, як і в кредитах під заставу;

2) обмежені і необмежені. У разі необмеженої гарантії гарантується весь обсяг заборгованості одного позичальника одному банку. Необмежені гарантії, як правило, незабезпечені, тому важливо їх періодично обновляти та перевіряти кредитоспроможність гаранта;

3) особисті та корпоративні. Особисті гарантії надаються приватними особами, корпоративні - фінансовими інститутами чи корпораціями.

Комерційні кредити - це поширена сучасна форма кредитних відносин, основою якої є кредити, що надаються фірмами-виробниками товарів чи послуг своїм клієнтам і полягають у продажу товару або наданні послуг на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений термін і під процент. Покупець сплачує кошти за поставлений йому товар (виконані роботи чи послуги) через певний проміжок часу, який називається кредитним періодом. При цьому сума платежу включає як вартість товару, так і процент за наданий кредит. Комерційний кредит передбачає передання права власності на товари у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів покупцем незалежно від часу погашення заборгованості.

Комерційне кредитування є необхідним результатом розвитку конкуренції на ринку товарів і послуг. На відміну від банківського, комерційний кредит надається підприємствами не з метою отримання прибутку від надання кредитних послуг, а з метою збільшення прибутковості та ефективності основного виду діяльності.

Комерційне кредитування, як і банківське, пов'язане з умінням правильно оцінювати й ефективно управляти кредитним ризиком. Однак, якщо банк при поганому управлінні кредитним ризиком може стати банкрутом, корпорація-кредитор у разі наявності проблем з погашенням дебіторської заборгованості може звернутись до фінансових посередників - факторингових фірм і певною мірою вирішити свої проблеми.

При комерційному кредитуванні, як і при банківському, для задовільного управління кредитним ризиком потрібно проводити ефективну кредитну політику, а також уміти кваліфіковано управляти кредитним портфелем (дебіторською заборгованістю) та процедурою кредитування.

Необхідною складовою інфраструктури кредитного ринку є рейтингові агентства, які регулярно проводять оцінювання кредитоспроможності позичальників і за результатами оцінювання присвоюють позичальникам певні кредитні рейтинги. Рейтинги, присвоєні найвідомішими рейтинговими агентствами, враховуються банками-кредиторами при наданні позик і учасниками ринку при інвестуванні коштів у боргові зобов'язання емітентів-позичальників. Рейтинги присвоюються позичальникам і борговим зобов'язанням, які вони емітують. Усі рейтинги характеризують спроможність позичальників вчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов'язаннями. Одним із основних кредитних рейтингів, що надаються відомими рейтинговими агентствами "Moody's" та "Standard & Poor's", є рейтинги облігацій, які досить точно відображають кредитний рейтинг самих емітентів-позичальників.

Крім рейтингів облігацій, на кредитному ринку досить поширеними є рейтинги кредитів і рейтинги позичальників. Системи рейтингу кредитів за якістю є важливим інструментом систематичного оцінювання ступеня кредитного ризику при наданні різних видів кредитів. Такі системи часто створюються самими банками з метою спростити та полегшити процес прийняття рішення про надання кредитів співробітниками банку.

Існують системи рейтингу, які основані на кількісному аналізі фінансового становища позичальника і системи рейтингу якості кредиту, що розраховуються за бальною системою .Такі параметри, як призначення і сума кредиту, фінансове становище позичальника, застава, термін і механізм погашення кредиту, кредитна інформація про позичальника, взаємовідносини з позичальником та вартість кредиту оцінюються певною кількістю балів. Загальний рейтинг визначається на основі суми балів за всіма показниками.

Систему кредитних рейтингів доповнюють рейтинги позичальників, у яких проводиться класифікація позичальників залежно від їх можливостей по залученню коштів на ринку банківських кредитів, обслуговуванню боргу тощо.Існують не тільки рейтинги корпорацій-позичальників, а й рейтинги країн-позичальників, що залучають кошти на міжнародному фінансовому ринку.

Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позиковий капітал. Формою руху позикового капіталу є кредит, тому часто в економічній літературі ринок капіталів називають кредитним ринком. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік. Кредит - це позичковий капітал банку чи іншої кредитної установи, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу, руху капіталів усередині країни тощо. Економічна роль ринку капіталів полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти і на основі цього активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу. Ринок капіталів є складовою частиною фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів, термін обертання яких перевищує один рік (фондовий ринок) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах і охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Таким чином, ринок капіталів забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і за структурою.

До капітальних ресурсів відносять перш за все товари й послуги виробничого призначення. Власники капітальних благ можуть здавати їх в оренду та отримувати дохід на капітал у вигляді орендної плати, лізингової плати, відсотка.

Орендна плата -- регулярні платежі за тимчасове користування капітальними благами.

Особливим видом оренди є лізинг -- довгострокова оренда майна виробничого призначення з подальшим правом викупу, що має певні податкові пільги.

Крім того що капітал постає в матеріальній формі, він має грошове вираження у вигляді інвестицій.

Інвестиції-- це довгострокові капіталовкладення в різні проекти з метою здобуття економічного ефекту.

Конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості, тому підприємства потребують усе нових інвестицій. Важливим їх джерелом є кредит.

Кредит -- це гроші, які позичальник отримує від банку чи іншої фінансової установи, уклавши з ним кредитний договір, і які підлягають поверненню разом із відсотками, на умовах і в термін, передбачений кредитним договором.

Через фінансових посередників -- банки, кредитні товариства, страхові компанії, фондові біржі -- тимчасово вільні грошові кошти на засадах кредитування вкладаються в різні інвестиційні проекти. За допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються та перетворюються на позичковий капітал, який за плату надається в користування. Через кредитиий механізм позичковий капітал перерозподіляється на основні повернення між галузями, переходячи в ті сфери, які забезпечують одержання більшого прибутку або яким надається перевага відповідно до національних програм розвитку економіки. Так відбувається перенесення коштів від тих, хто заощаджує, до інвесторів, які купують капітальні блага.

Низька відсоткова ставка приводить до зростання інвестицій та розширення виробництва, висока відсоткова ставка знецінює інвестиції та стримує виробництво.

1.2 Рівновага ринків капіталів та модель часового вибору

В економічній теорії під ринком капіталу розуміють ринок ресурсів, необхідних для інвестування, тобто розширення виробництва, або ринок інвестицій. Це поняття складне, але його можна звести до таких більш конкретних ринків, як ринок кредитів, фондовий ринок (або ринок цінних паперів), валютний ринок (ринок грошей). В цілому ж це все об'єднують в поняття фінансового ринку.

Найбільш поширеними об'єктами відносин на цьому ринку є гроші, кредити та цінні папери. Носіями попиту виступають фірми (підприємці), яким потрібні кошти для заснування (створення) власного бізнесу, розширення підприємницької діяльності тощо. Як правило, вони виступають в ролі позичальників.

Носіями пропозиції є банки та інші кредитні установи, які володіють капіталом (грошима) і бажають їх віддати в тимчасове користування тим, в кого його (їх) не вистачає. В цьому випадку їх звуть кредиторами.

Попит на капітал (гроші) визначається двома складовими: попитом на гроші для здійснення угод (купівлі, виплати заробітної плати, сплати боргів тощо) та попитом на гроші зі сторони активів (придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів; вклади для одержання процентів тощо).

Пропозиція на ринку капіталів визначається грошовою масою, яку може надати кредитна система позичальникам. Вважається, що вона визначається грошовою масою в обігу, тобто сукупністю платіжних засобів, що обертаються в країні в даний момент.

Під ціною на ринку капіталів розуміють процент за користування позичкою, а точніше, ставку. Ставкою відсотка називається ціна, яку потрібно сплатити за використання грошей протягом певного проміжку часу, виражена у відсотках. Наприклад, ставка 5% в рік означає, що за використання 1000 грн. протягом року потрібно заплатити 50 грн.

Однією з головних особливостей ринку капіталу є те, що будь-яка фірма і будь-який споживач може виступити на цьому ринку як в якості кредитора, так і в якості позичальника

Давайте визначимо, яким чином формуються попит і пропозиція на ринку капіталу.

Попит на капітал пред'являють фірми і населення. При цьому мотиви поведінки їх трохи відрізняються, але в результаті вони поводяться схожим чином: при зниженні ставки відсотка фірми і споживачі збільшують попит на кредити.

Фірми виявляють попит на капітал з метою придбання економічних ресурсів у тих випадках, коли не вистачає своїх власних. При цьому чим менша ставка відсотка, тим більше попит на капітал (рис. 1.4 )



Рис. 1.4 - Попит на капітал

Фактори, що впливають на поведінку споживача капіталу:

1) переваги споживача стосовно бажання придбати товар раніше, ніж накопичить для цього гроші (за це бажання він повинен заплатити певну суму);

2) величина доходу споживача (чим менше доход у споживача, тим менше попит на капітал);

3) ступінь визначеності майбутнього (чим вище визначеність у доходах споживача, тим вище попит на капітал);

4) зміна ставки відсотку (чим нижче ставка відсотку, тим вище попит на капітал).

Фірми можуть виступати у якості кредиторів у тих випадках, коли у них з'являються тимчасові надлишки грошей, які вони не можуть використати самі.

Причини тимчасових надлишків грошей у фірм:

1) амортизаційні відрахування для використання у майбутньому;

2) чистий прибуток фірми, який вона не може вигідно використати сама;

3) скорочення виробництва із-за скорочення попиту на готову продукцію фірми і вивільнення частини оборотних коштів. При цьому чим вище ставка відсотку, тим більше у фірми з являється надлишок грошей і тим більше буде пропозиція капіталу з боку фірми.



Рис. 1.5 - Пропозиція капіталу

У споживачів теж можуть з'являтися надлишки грошей, які стануть виступати у якості пропозиції капіталу.

Причини появи надлишків грошей у споживачів:

1) накопичення з метою купівлі в майбутньому дорогого блага;

2) короткострокові накопичення з метою придбання благ невеликої вартості або для проведення відпустки;

3) довгострокові заощадження “на старість” в якості додаткового доходу до пенсії та інші випадки.

Зміна ставки відсотку не впливає суттєво на зміну заощаджень населення, тобто пропозиція заощаджень малоеластична за ціною. Значно сильніше впливає на зміну заощаджень зміна доходу населення: збільшення доходу викликає збільшення заощаджень і навпаки, тобто загальна пропозиція заощаджень населення еластична за доходом. Слід зазначити, що зміна ставки процента викликає зміну структури заощадження: споживачі знімають свої внески там, де вони приносять малий доход, і вкладають туди, де вони приносять більший доход.

Процес формування ціни грошового капіталу на ринку капітальних ресурсів підкоряється загальним закономірностям ринкового ціноутворення, в основі яких взаємодія попиту і пропозиції на грошові кошти.



Рис. 1.5 - Формування рівноважної ціни на ринку капіталу

Ринковий попит на капітал - це сума індивідуальних попитів всіх фірм, громадян та держави, що потребують зовнішні фінансові ресурси для свого розвитку чи придбання товарів (послуг).

Ринкова пропозиція капіталу - це сума індивідуальних пропозицій всіх власників заощаджень, які готові на певних умовах надати їх фірмам, громадянам чи державі.

Особливістю ринку капіталу є його неоднорідність як з боку попиту, так і з боку пропозиції. З боку попиту неоднорідність пояснюється бажанням фірм отримати різні грошові суми і на різні терміни по якомога меншій ставці відсотку, а давати по якомога більшій ставці. Пошуки партнерів, у яких би співпали бажання дати і взяти в борг необхідну суму на певний строк по прийнятній ставці відсотку дуже не прості. Згладжують таку неоднорідність ринку капіталу в значній мірі фінансові посередники.

Фінансові посередники: банки; інвестиційні фонди; пенсійні фонди; страхові компанії тощо.

Фактори, що впливають на діапазон ставок відсотку:

1) ступінь ризику по поверненню кредиту (чим вище шанс, що позичальник не виплатить кредит, тим вище ставка відсотку для компенсування цього ризику);

2) термін внеску та суми виданого кредиту (довгострокові внески та довгострокові кредити мають більш високу ставку відсотку);

3) розмір кредиту (у зв'язку з тим, що адміністративні витрати великого та малого кредиту приблизно рівні в абсолютному вираженні, ставка відсотку буде вище на дрібний кредит при інших рівних умовах);

4) оподаткування на дохід (кредитори будуть піддавати перевагу інвестиціям, що оподатковуються);

5) обмеження умов конкуренції на ринку капіталу (чим вище конкуренція на ринку капіталу, тим нижче ставка відсотку).

1.3 Особливості мікроекономічного аналізу ринків капіталів в різних типах ринкових структур

Залежно від умов перебігу конкурентної взаємодії виникають досить стабільні утворення, що відрізняються одне від одного кількістю і розмірами учасників, характером продукції, що випускається, умовами виходу на ринок. Ці утворення називаються ринковими структурами» Найтиповіші та розповсюдженіші серед них: досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція.

Найбільший внесок у теорію ринкових структур зробили представники неокласичного напряму. Використавши інструментарій мікроекономіки, дисертант дослідив моделі досконалої конкуренції та чистої монополії, які є базовими у вивченні реальних ринків - олігополії, монополістичної конкуренції та природної монополії.

Досконала конкуренція -- ринок, на якому численні виробники, що вільно входять до ринку й залишають його, пропонують численним покупцям будь-який стандартний продукт. Кожний виробник, будучи дуже малою часткою в загальному випуску, не має можливості впливати на ціну, а лише пристосовується до ціни, встановленої ринком.

Монополія -- ринок, на якому один виробник протистоїть численним покупцям. Монопольний виробник перешкоджає появі на ринку нових конкурентів і здійснює значний контроль над цінами.

Олігополія -- характеризується невеликою кількістю великих фірм, що продають однорідну продукцію численним покупцям. Такі фірми мають можливість погоджувати виробничу та комерційну політику, контролювати ринок і перешкоджати проникненню на нього нових фірм.

Монополістична конкуренція -- припускає велику кількість продавців, що пропонують численним покупцям різнорідну продукцію. Вхід на такий ринок є відносно нескладним, але кожна фірма має знайти свою «нішу», закріпити за собою групу покупців методами нецінової конкуренції (реклама, імідж фірми, торгова марка і т.ін.)

Порівняльну характеристику базових ринкових моделей можна навести у вигляді класифікації .

У наведеній класифікації існують два типи ринкових структур. Один -- досконала конкуренція і чиста монополія -- становить скоріше ідеальні моделі, ніж реальні ринкові ситуації. Важко уявити в реальному житті абсолютно ідентичний продукт, що випускається численними фірмами, або зовсім безперешкодний вихід на ринок. Так само практично не реальна ситуація випуску абсолютно унікального продукту, що не має замінників, та цілком виключає можливих конкурентів. Конструювання і вивчення таких моделей необхідно, оскільки дає можливість зрозуміти принципи роботи ринкового механізму, не перекручені складністю та специфічністю конкретних ситуацій. Вони є своєрідним стандартом, з яким можна порівнювати інші моделі й форми ринкових відносин, що реально складаються.

Другий тип -- олігополія і монополістична конкуренція -- описує реальніші структури, що зустрічаються в повсякденній практиці. Для таких структур значно важче сконструювати формальну модель, що відбивала б принципи їхнього функціонування.

Ідеальні та реальні ринкові структури відіграють різну роль в економічній теорії. Ідеальні типи (досконала конкуренція і монополія) володіють тією перевагою, що дозволяють чітко визначити систему обмежень, з якими зустрічається фірма на шляху максимізації прибутку. Виходячи з цих обмежень, можна побудувати точні моделі, які дозволятимуть продемонструвати усю сукупність альтернатив відносно обсягу випуску продукції до рівня цін, а також визначити оптимальний варіант вибору. Часто-густо ці моделі надають можливість зрозуміти функціонування таких ринків, які в дійсності далеко не повністю відповідають критеріям якоїсь однієї ринкової структури.

На відміну від досконалої конкуренції та монополії, олігополія і монополістична конкуренція значно ліпше описують ширший діапазон реально існуючих ринків. Справа в тому, що реальні ринкові структури характеризують сукупність обмежень для фірм у довготривалих термінах. Наприклад, в умовах олігополії та монополістичної конкуренції зміни в якості продукції повинні братися до уваги в тій же мірі, що й зміни в її кількості. Крім того, необхідно брати до уваги як вплив на попит ділових рішень конкурентів, так і вибір споживачів. Впровадження великої кількості змінних в аналіз прийняття рішень ускладнює процес побудови точних моделей.

Тому, вивчаючи олігополію або монополістичну конкуренцію, ми часто більше дізнаємось про функціонування цих ринків за допомогою моделей досконалої конкуренції і монополії, ніж на основі більш складного опису обмежень, з якими зустрічається фірма на таких ринках.

Розділ 2. Основні принципи капіталовкладень та їх ефективності ринковій економіці

2.1 Показники аналізу ефективності інвестицій

Економічний аналіз ефективності інвестиційного проекту передбачає дослідження показників, що відображають співвідношення витрат і доходів у відповідності з інтересами його учасників. Розрізняють наступні показники ефективності інвестиційного проекту[1 стор. 123 ]:

* показники фінансової ефективності, що враховують фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

...