Основні принципи капіталовкладень в ринковій економіці

Для послаблення негативних наслідків сучасної кризи найбільш доцільними кроками, на наш погляд, мали б бути:

- досягнення єдності усіх гілок влади (виконавчої, законодавчої і судової);

- зміна експортної орієнтації України;

- обмеження зовнішнього боргу приватного сектора (банківського і корпоративного);

- укладання протоколів про наміри з центральними банками інших країн щодо питань координації, обміну інформацією і можливого фінансування;

- внесення змін в існуючу систему гарантування банківських вкладів для підвищення довіри до банків;

- припинення розпродажу великих підприємств;

- впровадження нових енергозберігаючих технологій

Серед закладів інфраструктури ринку праці слід назвати біржу

праці, рекрутингові агентства, компанії з найму персоналу тощо. В

Україні функції біржі праці виконує Державна служба зайнятості,

в обов'язки якої входить:

- аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

- консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій чи уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що висуваються до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

- облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; надання допомоги громадянам у доборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій чи уповноваженими ними органам у доборі потрібних працівників;

- організація, в разі погреби, професійної підготовки та перепідготовки громадян у системі служби зайнятості чи направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвитку та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

- надання послуг з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

- реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і грошової;

- участь у підготовці перспективних і поточних державної та територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробітгя.

Іншим елементом державного регулювання ринку праці є Державний фонд сприяння зайнятості населення, який створено з метою фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо:

- професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їхньому працевлаштуванні, виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю;

- надання безпроцентної позики безробітним для того, щоб вони займалися підприємницькою діяльністю;

- створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості;

- організації додаткових робочих місць у галузях народного господарства;

- утримання працівників служби та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю;

- відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом працівників на пенсію.

Економічну єдність світу зумовлює лібералізація світової торгівлі, інтернаціоналізація виробництва, міжнародне виробниче кооперування, науково-технічне співробітництво, глобальні проблеми людства, розвиток транспортних комунікацій та інфраструктури зв'язку, діяльність впливових міжнародних організацій тощо.

Виокремлюють такі тенденції і процеси глобалізації:

- прискорення руху міжнародних факторів виробництва зумовило нові напрямки інтернаціоналізації виробництва та фінансів;

- синхронізація розвитку економіки різних держав, що призвела і до виникнення феномену світової фінансово-економічної кризи, в окремих сферах світової фінансово-економічної системи;

- формування потужних автономних та інерційних сил, що блокують усі зусилля національних міжнародних організацій щодо подолання кризового розвитку;

- створення організацій (наприклад, СОТ, МВФ, Світовий банк), що діють в умовах слабкого контролю світового ринку.

Світова економічна криза - це криза, що вийшла за межі національних економік і розповсюдилась по всьому світу. Глобальна рецесія торкнеться як багатих, так і бідних країн. Але найбільші руйнівні наслідки очікуються для постсоціалістичних країн та країн, що розвиваються.

Однією з найбільш постраждалих від світової кризи є економіка України. Найбільш руйнівний вплив на перебіг кризових явищ в Україні мають недосконалий банківський сектор, велика частка невиправданих з економічної точки зору боргових зобов'язань та неефективна й популістська політика уряду. Для скорішого подолання кризи в Україні необхідно використовувати комплекс заходів економічного та організаційного характеру.

Висновки

Отже, капіталовкладення - грошове вираження сукупних витрат на нове будівництво, реконструкцію, розширення й технічне переозброєння діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торговельних та інших підприємств, на житлове, комунальне і культурно-побутове будівництво. До капітальних вкладень відносять також витрати на монтаж обладнання, придбання машин, устаткування, інструменту господарського інвентарю. Відповідно до методики, прийнятої в Україні, капітальні вкладення не є витрати на буріння і геологорозвідувальні роботи, що здійснюються за рахунок операційних коштів державного бюджету або коштів основної діяльності, на придбання і формування основного стада худоби, витрати на придбання обладнання для шкіл, лікарень, дошкільних закладів, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, а також на капітальний ремонт будівель, споруд, обладнання, транспортних засобів та інших фондів.

За призначенням капітальні вкладення поділяють на вкладення у виробничі об'єкти та об'єкти сфери нематеріального виробництва (житло, лікарні, школи, спортивні споруди, об'єкти соціально-побутового призначення). Капітальні вкладення є формою нагромаджень, їх величина залежить насамперед від величини національного доходу й тієї його частини, яку виділяють у фонд нагромадження.

В Україні у дореформений період до цього фонду спрямовувалася приблизно четверта частина національного доходу. Це одна з найвищих норм нагромадження. У західноєвропейських країнах його частка у 80-х XX ст. сягала 17-20%, в Японії в окремі роки перевищувала 30%. З розвитком виробництва і зростанням національного доходу збільшувалися й капіталовкладення в економіку. У 1961-65 загальна сума капітальних вкладень у народне господарство України становила 65,5 млрд. крб., а в 1986-90 - 147 млрд. крб., тобто за 25 років зросла в 2,5 рази. Проте республіка не мала власної політики капітальних вкладень, оскільки вона визначалася в Москві. Капітальні вкладення здійснювалися переважно за рахунок державних коштів, із союзного і республіканських бюджетів. У 1990 з 31,1 млрд. крб. капітальних вкладень питома вага державних ресурсів становила приблизно ?. Другим великим інвестором були колгоспи їх частка в загальних капітальних вкладеннях досягала 18%, решта припадала на житлові кооперативи, населення У 1997 ситуація різко змінилася. Обсяг капітальних вкладень знизився. Питома вага державних капітальних вкладень зменшилася в 5 разів. Наприкінці 90-х переважна більшість інвестицій формувалася на рівні господарських структур - підприємств, асоціацій, кооперативних об'єднань.

Важливим джерелом капітальних вкладень, реального нагромадження (до 20%) є частина амортизаційного фонду, що використовується на реновацію, тобто на заміну зношених, таких, що вибули з виробництва, засобів праці. Використання амортизаційного фонду як джерела капітальних вкладень в можливе лише за достатньо високого рівня індустріального розвитку країни, насиченості народного господарства засобами праці. Такого фонду нагромадження і джерела капітальних вкладень не існує в країнах які не мають значних обсягів основного капіталу. Крім зазначених джерел, важливу роль у капітальних вкладеннях відіграють різні види кредитів, у т. ч. міжнародні. Розрізняють галузеву, технологічну, відтворювальну й територіальну структури капітальних вкладень. Галузева характеризує співвідношення між різними його галузями й підгалузями В Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, більша частина капітальних вкладень (до 3/4) спрямовувалась у сферу матеріального виробництва. За час існування радянської влади структура капітальних вкладень майже не змінювалася. Із загальної суми капітальних вкладень у 80-х 35-38% спрямовувалося на розвиток промисловості, переважно галузей важкої промисловості (паливно-енергетичного, металургійного, машинобудівного комплексів), на обслуговування ВПК. Для легкої та харчової промисловості виділялося лише 4-5% коштів від загального обсягу капітальних вкладень, хоча саме ці галузі виробляють продукцію для безпосереднього задоволення потреб населення. До того ж легка і харчова промисловості завжди дають стабільні й високі надходження до державного та місцевих бюджетів. На другому місці за питомою вагою капітальних вкладень було сільське господарство - 18-20%. На житлове будівництво, транспорт і зв'язок припадало відповідно 15-16 і 10-12% від загальної суми капітальних вкладень. На розвиток сфери товарного обігу, заготівель, охорону здоров'я, науку, освіту - лише десята його частина.

Аналіз міжгалузевої структури свідчить про низьку соціальну ефективність капітальних вкладень у колишньому СРСР порівняно зі структурою капітальних вкладень у розвинутих країнах світу. Так, у США в середині 80-х із загальної суми капітальних вкладень понад 40% спрямовувалося на будівництво житла, і це за умови, що житлова площа в розрахунку на 1 мешканця тут у 2-2,5 рази була більша, ніж в Україні. На промисловість припадало 20%, на торгово-фінансове будівництво - 18, на будівництво в галузях транспорту і зв'язку - 10 і до 5% на будівництво у сфері науки й освіти.

Відчутно впливає на ефективність капітальних вкладень їх технологічна структура, тобто співвідношення витрат у виробничій сфері на будівельно-монтажні роботи і видатків на придбання обладнання, машин, інвентарю та інші капітальні витрати. Близькою за змістом до цього виду структури є відтворювальна структура капітальних вкладень у виробничій сфері. Вона відображає співвідношення між витратами на техніку, перебудову, реконструкцію діючих підприємств, розширення виробничих об'єктів і нове будівництво. Нове будівництво, монтажні роботи здійснює особлива галузь будівництва - будівельна промисловість. Вона створює нові матеріальні цінності у вигляді будівель, споруд, а також проводить монтажні роботи. Від того, як і на що витрачаються капітальні вкладення, значною мірою залежить їх ефективність. Досвід України та зарубіжних держав свідчить, що вигідніше спрямовувати капітальні вкладення на реконструкцію й технічну перебудову діючих підприємств, ніж на нове будівництво, яке завжди дорожче. Нове обладнання, як правило, монтують на старих виробничих площах, заощаджуючи ресурси на придбання нового обладнання, прогресивної технології та ін. У 80-х спостерігалася позитивна тенденція у використанні капітальних вкладень в Україні, а також інших республіках колишнього Союзу. Питома вага витрат на технічне переозброєння і реконструкцію зросла з 39,1% в 1980 до 61,1% в1990, частка капітальних вкладень на нове будівництво зменшилася з 29,8 до 15,4%, а на розширення діючих об'єктів - з 30,4 до 15,4%.

Проте ці позитивні тенденції в інвестиційній сфері були перервані глибокою економічною кризою, обвальним спадом виробництва, причому спад в інвестиційній сфері виявився набагато глибшим, ніж в інших галузях народного господарства. За 1991-97 капітальні вкладення в Україні зменшилися у 2 рази, будівельно-монтажні роботи - на 96%. Велике значення має забезпечення ефективності капітальних вкладень, показник якої визначається в межах народного господарства, окремих його галузей, підприємств.

Економічну ефективність капітальних вкладень народного господарства розраховують як відношення приросту річного обсягу національного доходу (чистої продукції) за відповідний рік у порівняльних цінах до збільшення капітальних вкладень, що обумовили цей приріст. В окремих галузях, міністерствах, відомствах, підприємствах економічну ефективність капітальних вкладень визначають як відношення приросту прибутку, валового доходу в порівняльних цінах до капітальних вкладень, що забезпечили цей приріст. Для підвищення ефективності капітальних вкладень потрібно не лише вдосконалювати їх галузеву, відтворювальну структуру, а й поліпшувати розподіл коштів між регіонами країни, областями залежно від мінерально-сировинних, трудових ресурсів та інших факторів, що впливають на виробництво. Важливо, щоб у нових проектах було враховано найновіші досягнення НТП, нові технології. Значним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є поліпшення будівництва, скорочення його термінів та освоєння об'єктів. Затягування будівництва призводить не лише до заморожування коштів, уповільнення їх обороту, а й до морального і фізичного зношування основних фондів.

Саме через це на початку 90-х XX ст. 90% новобудов України мали технологію двадцятирічної давності. Необхідно зменшувати розпорошеність коштів, зосереджувати їх на найважливіших для народного господарства об'єктах, пускових підприємствах. Головне завдання інвестиційної політики України на початку XXI ст. - пошук ресурсів для капітальних вкладень та їх ефективного використання. Оскільки основним джерелом капітальних вкладень є фонд нагромадження, що формується з національного доходу, то всі зусилля повинні бути зосереджені на виробництві. Впродовж 90-х майже весь національний доход в Україні «проїдався», а згідно з об'єктивними економічними законами розширеного відтворення, навіть в умовах спаду виробництва певна частина національного доходу (15-20%) повинна залишатися для формування фонду споживання.

Література

1.Бурлачков В. Теоретичні основи грошово-кредитної політики та світова фінансова криза //Економіка України. - 2009. - № 2. - C. 49-59

2. Ватаманюк О. Україна у час світової криза: виклик і можливості/ //Географія та основи економіки в школі. - 2008. - № 11-12. - C. 11-14

3. Головнін М. Вплив фінансової глобалізації на грошово-кредитну політику: теоретичні аспекти і реакція на фінансові кризи //Економіка України. - 2009. - № 2. - C. 67-78.

4. Довбенко М. Сучасна економічна теорія: криза чи розвиток? //Вісник Національної академії наук України. - 2008. - № 12. - C. 60-71.

5. Економічна теорія [Текст] : підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.

6. Зазимко А. Політична економія : структурно-логічний навчальний посібник / Анатолій Зазимко ; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К. : КНЕУ, 2006. - 358 с.

7. Міщенко В. Шляхи подолання фінансово-економічної кризи в Україні //Вісник Національного банку України. - 2009. - № 2. - C. 3-7

8. Михайлов Ю. Економічна криза в Україні: ВСЕ ЩЕ ПОПЕРЕДУ //Пропозиція. - 2009. - № 1. - C. 6-11

9. Проблеми української економіки: внутрішні суперечності чи результат світової фінансової кризи? : матеріали експертної дискусії 17 жовтня 2008 року / Нац. ін-т стратегічних досліджень ; ред. : Валерія Воротіна, Ярослава Жаліла. - К. : НІСД, 2008. - 48 с.

10. Степанеко Т. Наслідки світової фінансово-економічної кризи для економіки України //Економіка в школах України. - 2009. - № 6. - C. 38-42

11. Череп А. Грошово-кредитна політика України в умовах фінансової кризи //Журнал європейської економіки. - 2008. - № 4. - C. 438-445.

12. Шевцов А. Актуальні проблеми економіки України в //Стратегічні пріоритети. - 2009. - № 1. - C. 80-85

13. Шнипко О. Ринки капіталів,мікроекономічний аналіз//Політичний менеджмент. - 2009. - № 1. - C. 26-33.

14. Рябов А.В. -МеиМО, № 8, 2005.,с11-12.

15. Базилевич В. Економічна теорія. Політекономія: підручник / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). -- 7-ме вид., стер. -- К. : Знання-Прес, 2008.

16.Гальчинський А. Економічна теорія: підручник для студ. неекон. спец. вищих навч. закл.. -- К. : Вища школа, 2007. -- 503c.

17.Мочерний С. Економічна теорія: навч. посіб.. -- Вид. 3-тє, доп. і перероб. -- К. : Академія, 2008. -- 640с.

18.Пітюлич М. Економічна теорія: посібник для студ. природничих ф-тів / Ужгородський національний ун-т. Економічний факультет. Кафедра економічної теорії. -- Ужгород : Карпати, 2008. -- 168с.

19.Погребняк О.О. Вплив ринкових структур на ефективність // Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції “Україна в ХХІ ст.: Формування економічної системи”, 3-5.05.2001. - Львів, 2007.- С. 262-263

20.Погребняк О.О. Інституційні умови функціонування ринкових структур // Матеріали Міжнародної студентсько-аспірантської конференції “Економіка пострадянських країн: стан та перспективи розвитку”, 7-8.05.2003. - Львів, 2006. - С. 251-252.

21.Островерх П.І. До питання про суть та структуру ринку // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє”, 21-22 жовтня 2005 р. - Львів, 2007. - С. 17-18

22.Островерх П.І. Деякі особливості функціонування ринкових структур в Україні // Формування ринкової економіки в Україні. Науковий збірник. Спецвип. 13. - Львів: Інтереко, 2006.- С. 39-47

Размещено на Allbest.ru