Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Курс лекцій

Економіка підприємства

Кредитно-модульна система

Київ 2006

УДК 658 (042.4)

ББК У9 (4Укр) 290я7

Е 457

Автори: Г.Ю. Кучерук, С.Г.Мізюк, М.П.Висоцька,

Н.М.Кравчук, Н.Ю.Кривицька

Рецензенти: д-р екон. наук, проф. О.М.Ложачевська

д-р екон. наук, доц. О.В. Тітов.

Затверджено на засіданні науково-методично-редакційної ради Інституту економіки та менеджменту НАУ 30 березня 2006 року.

Е 457 Економіка підприємства: Курс лекцій. /Автори: Г.Ю.Кучерук, С.Г.Мізюк, М.П.Висоцька та ін.-К.: НАУ, 2007. - 80 с.

Курс лекцій написано для роботи за кредитно-модульною системою організації навчального процесу.

Охоплює весь курс «Економіка підприємства» і містить лекційний матеріал, добірки тестових запитань для вхідного, поточного та модульного контролю знань, структурований за модулями.

Для студентів спеціальностей 6.050100 «Міжнародна економіка», 7.050107 «Економіка підприємства», 7.050106 «Облік та аудит»«, 7.050108 «Маркетинг у виробничій сфері», 7.050201 «Менеджмент організацій», 7.050206 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності».

УДК 378.14:658:339 (076.5)

ББК У9 (4Укр) 290 я7

© Г.Ю.Кучерук, С.Г.Мізюк, М.П. Висоцька та ін., 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

МОДУЛЬ 1. Ресурсне забезпечення діяльності підприємства у системі ринкових відносин

Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАДАЧІ КУРСУ “ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»

Тема 2. ОСНОВНІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА

Тема 3. ОБОРОТНІ ЗАСОБИ

Тема 4. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА ЗАРОБІТНА ПЛАТА

Тема 5. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

МОДУЛЬ 2. Основні результативні показники господарської діяльності підприємства

Тема 6. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Тема 7. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Тема 8. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Знання дисципліни «Економіка підприємства» у сучасних умовах - важливий чинник для забезпечення наукового підходу до організації господарчої діяльності, зростання ініціативи, інтенсифікацій виробництва. Дисципліна «Економіка підприємств» є професійно-орієнтованим курсом для підготовки фахівців за напрямами 0501 «Економіка і підприємництво» та 0502 «Менеджмент».

Мета викладання навчальної дисципліни - розкриття економіки як науки, що вивчає теоретичні основи і практичні форми функціонування ринкових структур і механізмів взаємодії суб'єктів економічної діяльності суспільства.

Завдання вивчення дисципліни «Економіка підприємства»:

- оволодіння знаннями теоретичних та методологічних основ економіки;

- одержання знань про сутність основних понять економіки підприємств;

- матеріальні та нематеріальні активи підприємства, продуктивність праці, собівартість продукції, прибуток, рентабельність та інших показників ефективності роботи підприємств;

- вивчення методичних та методологічних основ моделювання ефективності роботи підприємства в умовах переходу до ринку і при ринковій економіці.

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати:

- сутність основних понять економіки та методи їх застосування в різноманітних сферах діяльності підприємств;

- значення та способи підвищення ефективності функціонування підприємств та їх підрозділів;

- основи моделювання ефективності роботи підприємств в умовах переходу до ринку і в умовах ринкової економіки;

Ґрунтуючись на одержаних у процесі вивчення дисципліни знаннях, студенти повинні вміти:

- поєднувати теоретичні знання і практичні навички для ефективного ведення виробництва;

- розраховувати основні економічні показники діяльності підприємств і аналізувати їх;

- знаходити методи використання резервів підвищення ефективності діяльності підприємства.

Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з двох навчальних модулів.

Методичною основою вивчення дисципліни є «Політекономія», «Економічна історія та історія економічних вчень». Знання та вміння, отримані під час вивчення цієї навчальної дисципліни, будуть використані під час вивчення переважної більшості наступних дисциплін професійної та практичної підготовки фахівця.

МОДУЛЬ 1. Ресурсне забезпечення діяльності підприємств у системі ринкових відносин

У результаті засвоєння навчального модуля № 1 «Ресурсне забезпечення діяльності підприємства в системі ринкових відносин» студент повинен:

знати:

- законодавчу базу діяльності підприємства;

- сутність основних понять економіки - основні фонди, оборотні засоби, собівартість, продуктивність праці, вартість робочої сили;

- способи підвищення ефективності функціонування основних фондів, оборотних засобів, робочої сили; зниження собівартості продукції, продуктивності праці;

уміти:

- розраховувати показники ефективності використання основних фондів, оборотних засобів, робочої сили та аналізувати їх;

- знаходити шляхи використання резервів підвищення ефективності основних фондів, оборотних засобів, робочої сили.

Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАВДАННЯ КУРСУ «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»

1. Предмет, метод і завдання курсу.

2. Основні моделі економічних систем.

1.1 Предмет, метод і задачі курсу

Економіка - це наука про те, як суспільство використовує визначені обмежені ресурси для виробництва корисних продуктів (послуг) і розподіляє їх серед різних груп людей.

Дисципліна «Економіка підприємства» вивчає форми, особливості прояву і використання економічних законів, дослідження закономірностей розвитку підприємства з метою використання їх для підвищення ефективності функціонування.

Предметом курсу «Економіка підприємства» це проява дії економічних законів на підприємствах різних галузей і форм власності, господарський механізм, що забезпечує в процесі виробництва і реалізації продукції досягнення найкращих результатів за оптимальних витрат ресурсів.

Господарський механізм являє собою сукупність різних форм і методів, які використовують для свідомого, цілеспрямованого впливу на економіку з метою всілякої її інтенсифікації і підвищення ефективності.

Об`єктом вивчення курсу є промислове підприємство.

Підприємство - самостійний господарський суб'єкт економіки, що випускає продукцію, виконує роботи та надає послуги з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

У ринковій економіці підприємство самостійно планує основні напрями та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

Основні критерії, що визначають суб`єкта господарювання як підприємство, такі:

- закінчений цикл відтворення, тобто його продукція в умовах поділу праці набуває форми товару;

- володіння правом юридичної особи;

- наявність трудового колективу;

- самостійне ведення виробничо-господарської діяльності;

- використання у виробничій діяльності відповідного майна;

- відсутність в організаційній структурі підприємства інших суб`єктів господарювання, що володіють правом юридичної особи;

- ведення справи на принципах господарського або комерційного розрахунку.

Внутрішні фактори розвитку підприємства:

- ресурсне забезпечення виробництва. Це виробничі фактори (будинки, спорудження, устаткування, інструменти, земля, сировина і матеріали, паливо, робоча сила, інформація та ін.), тобто все те, без чого немислиме виробництво продукції і надання послуг у кількості і якості, що вимагаються ринком.

- забезпечення бажаного рівня економічного і технічного розвитку підприємства (НТП, організація праці і виробництва, підвищення кваліфікації, інновації, інвестиції та ін.);

- забезпечення комерційної ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства (уміння вести високоефективну комерційну, постачальницьку і збутову) діяльність.

Основними методами економічної науки є: діалектичний метод (основний науковий метод пізнання економіки); методи порівняльного аналізу і графічних зображень; описовий; гіпотетичний; дедуктивний та ін.

Основні завдання курсу:

- розгляд основних елементів господарського механізму, що діє на підприємствах;

- освоєння нових форм і методів господарювання, зумовлюваних вимогами ринкової економіки;

- вивчення особливостей економіки й організації підприємств різних форм власності.

Дослідження резервів і способів підвищення ефективності діяльності підприємства, як основне завдання зводиться до такого: - визначення ресурсів, якими володіє підприємство (устаткування, кількість робочої сили);

- створення противитратного механізму господарювання, що забезпечив би ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і на цій основі конкурентоспроможність підприємства на внутрішньому і світовому ринку.

1.2 Основні моделі економічних систем

Основні моделі економіки:

планово-директивна (централізована, державна);

ринкова;

змішана (соціально-ринкова).

Перехід економіки від планово-директивної до ринкової виявився дуже складним і важким. Цей етап супроводжується падінням виробництва, інфляцією, зниженням життєвого рівня населення і наростанням соціальної напруженості в суспільстві.

Особливості ринкової економіки: економічна свобода; конкуренція; мобільність ресурсів; незалежність дій учасників ринку; повна інформованість учасників ринку; виробник існує для покупця. Економіка має ринковий та неринковий сектори. Ринковий сектор сам заробляє на себе. Неринковий існує за рахунок бюджету.

Ринок - це система економічних взаємовідносин між тими, хто виготовляє, і тими, хто споживає продукцію, опосередкована процесом купівля-продаж товарів.

Ця система включає в себе чотири сфери економічного життя: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Центральною фігурою цієї системи є споживач. Споживач віддає перевагу товару, який його більше влаштовує за такими критеріями, як якість, ціна, умови реалізації та сервісного обслуговування і т. ін.

Створюваний ринком взаємозв`язок виробництва і споживання одночасно вирішує три завдання: задоволення платіжного попиту, збут продукції, забезпечення виробництва ресурсами.

Функції ринкової системи: інформаційна, посередницька, ціноутворювальна, регулювальна, санувальна.

Інформаційна функція. Ринок забезпечує виробників продукції та послуг інформацією про суспільно необхідну кількість тих чи інших товарів та послуг в умовах постійної зміни цін та процентних ставок за кредити.

Посередницька функція. Споживач отримує можливість вибору постачальника, а постачальник вибирає покупця.

Ціноутворювальна функція. Вартість товарів залежить від ринкової ціни.

Регулювальна функція. Що, як, хто і для кого повинен виготовляти певні види товарів та послуг. Визначення співвідношення попиту та пропозиції.

Санувальна функція. Ринок за допомогою механізму конкуренції здійснює відбір найбільш ефективних підприємств, які здатні забезпечити вимоги споживачів щодо якості, ціни тощо. Підприємства, які не витримають конкуренцію, повинні залишити ринок.

Види ринків: ринок робочої сили, ринок послуг, ринок технологій, товарний ринок, фінансовий ринок, ринок засобів виробництва.

Фінансовий ринок забезпечує виробництво кредитними ресурсами і сприяє переливу капіталів з менш прибуткових до більш прибуткових сфер.

Ринок споживчих товарів (товарний ринок) включає ринок продуктів харчування і ринок промислових товарів.

Ринки можна поділити на прості (звичайні) і високорозвинені. До простих можна віднести магазини, кафе, їдальні та інші до високорозвинених - фондові біржі, товарні біржі, де контакти між собою встановлюють покупці та продавці з усього світу.

Ринки бувають також локальними, інші мають національний або міжнаціональний характер.

Інфраструктура ринку - це сукупність закладів, організацій, державних і комерційних підприємств і служб, які забезпечують нормальне функціонування всіх видів ринків.

До спеціалізованих видів ринкової інфраструктури належать окремі її елементи, які обслуговують конкретний ринок. Наприклад: інфраструктура ринку робочої сили включає служби зайнятості, біржі праці, систему перепідготовки кадрів, регулювання міграції робочої сили. Інфраструктура фінансового ринку включає банківську систему, фондову біржу, валютну біржу, брокерські і страхові компанії, аудиторські фірми. Інфраструктура ринку споживчих товарів (товарного ринку) включає оптову і роздрібну торгівлю, аукціони, ярмарки, комерційні посередницькі центри, товарні біржі.

Крім того, існують елементи ринкової інфраструктури, які обслуговують ринок загалом. До них належать: юридичне обслуговування; транспортне обслуговування; інформаційне забезпечення тощо.

Методи регулювання ринку (державні):

1)прямі (установлені державою основних пропорцій виробництва, держзамовлення, цінові комплектні плани і програми, регулювання доходів, податків);

2)непрямі (регулювання через бюджетно-фінансовий механізм).

Тема 2. ОСНОВНІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА

Економічна сутність основних фондів.

Класифікація і структура основних фондів.

Облік і оцінка основних фондів.

Знос і амортизація.

Методика розрахунку норм амортизації. Амортизаційний фонд.

Показники використання основних фондів на підприємстві.

Виробнича потужність підприємства.

Способи поліпшення використання основних фондів.

2.1 Економічна сутність основних фондів

Будь-якому підприємству для процесу виробництва потрібні засоби праці, предмети праці та робочої сили і фінансових ресурсів. Засоби праці становлять речовинну базу основних фондів.

Предмет праці - речовинна база обігових коштів. У сукупності вони складають виробничі фонди підприємств. Розподіл виробничих фондів на основні й оборотні випливає з їхньої ролі в процесі виробництва, способу перенесення ними своєї вартості на виготовлену продукцію, роботи чи послуги.

Основні фонди - це засоби виробництва, які мають вартість; багаторазово беруть участь у процесі виробництва; зберігають свою натуральну форму протягом усього життєвого циклу; переносять свою вартість на готову продукцію поступово, вроздріб, у міру зносу.

У ринковій економіці поняття основних фондів розширюється. До них належать: земля, цінні папери, інтелектуальна власність ( патенти, свідоцтва, ноу-хау ). Основні фонди в їх грошовому вираженні називають основними засобами або основним капіталом.

Оскільки основні фонди складаються з великої кількості засобів та знарядь праці, то виникає потреба в їх класифікації за рівними ознаками.

2.2 Класифікація і структура основних фондів

Існує кілька класифікацій основних фондів.

1. Виходячи з участі в процесі виробництва матеріальних благ основні фонди підрозділяють на виробничі та невиробничі.

Виробничі фонди - це фонди промисловості, сільськогосподарського призначення, транспорту, зв'язку й інших галузей матеріального виробництва, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва.

Невиробничі фонди призначені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти, тобто за допомогою них не створюються матеріальні цінності, а перерозподіляється матеріальний прибуток.

2. За ступенем впливу на обсяг виробленої продукції основні фонди підрозділяються на активні та пасивні

Активна частина - це та, котра безпосередньо створює продукцію (верстати, машини, флот та ін.). За активною частиною визначається виробнича потужність підприємства.

Пасивна частина - це та, котра створює належні умови для нормального виробництва продукції (будинки, споруд, склади і т.ін). Співвідношення між активною і пасивною частинами має бути оптимальним.

3. За походженням основні фонди класифікують на продукцію капітального будівництва (будинки, споруд, аеродроми) та продукцію машинобудування (устаткування, верстати, транспорт).

4. Видова класифікація (за нею проводиться оподатковування підприємств у відповідно до Закону України «Про оподаткування». Усі основні фонди поділяють на чотири групи:

1) будинки, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої (склади, вокзали, житлові будинки, греблі, дамби);

2) обладнання, транспортні засоби, меблі, офісне устаткування, побутові, механічні, електричні прилади;

3) інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох груп, включаючи сільськогосподарські машини й устаткування, робочу продуктивну худобу, багаторічні насадження, бібліотечний фонд;

4) комп'ютери й інформаційні системи, офісна техніка та засоби зв'язку.

Структура основних фондів - це відсоткове співвідношення окремих груп основних фондів.

Видова структура вважається прогресивною, якщо частка другої і третьої груп зростає, оскільки це зумовлює до підвищення питомої частки активної частини основних фондів.

2.3 Облік і оцінювання основних фондів

Існують два методи обліку основних фондів - натуральний і вартісний.

Натуральний метод використовують для визначення виробничої потужності підприємства, розроблення балансу устаткування, удосконалення складу основних фондів.

Натуральний облік провадять таким чином: на кожний інвентарний об'єкт запроваджують картку, в якій визначені основні показники кожного об'єкта (площа, потужність, кількість устаткування. На транспорті це експлуатаційні показники транспортних засобів: вантажність, потужність двигунів, швидкість).

Вартісний метод застосовують для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції, а також загальної суми основних фондів. Складання всіх вартостей об'єктів даного підприємства становить початкову вартість основних фондів.

Обидва ці обліки ведуться паралельно в картках обліку і доповнюють один одного.

Вартісний облік можна вестися по початкової (балансової) вартості, відбудовної і залишкової вартості.

Початкова вартість - це вартість первісних витрат на виготовлення і придбання засобів праці, транспортування, монтаж і інші витрати, зв'язані з їхнім впровадженням у дію. По цій вартості основні фонди беруться на баланс підприємства.

Основні фонди мають свій життєвий цикл і знаходяться в постійному русі. При довгостроковому використанні основних фондів, особливо в умовах високого рівня інфляції, початкова вартість перестає відповідати її дійсному значенню. Тому, для усунення викривлення впливу цінового фактору використовують оцінку основних фондів по їх відновній вартості.

Відновна вартість - це вартість у даний момент часу (реальна, з урахуванням інфляції). Може бути отримана в результаті переоцінки основних фондів. Відновна вартість важлива для процесу приватизації.

В_від = В_п(б) К_інд, грн.,

В_п(б) - початкова (балансова) вартість; К_інд - коефіцієнт індексації, враховує інфляцію і деінфляцію.

Залишкова вартість - це первісна чи відновна вартість з урахуванням зносу, тобто вартість ще не перенесена на виготовлену продукцію.

В_зал = (В_перв - С_зн) К_інд, грн.,

де С_зн - сума зносу.

Ліквідаційна вартість - це вартість об'єкта в момент списання чи ліквідації.

Ринкова вартість - це вартість, що враховує ринкові фактори (місця розташування, якість об'єкта) стосовно відновної вартості. Ринкова вартість не завжди дорівнює відновної.

2.4 Знос і амортизація

В процесі функціонування основні фонди зношуються. Розрізняють таки види зносу: фізичний, моральний, функціональний. зовнішній та інші.

Фізичний знос - втрата основними фондами своїх первісних техніко-експлуатаційних характеристик (пряме зношування основних фондів). Існують два види фізичного зносу в залежності від причин, які викликають знос:

фізичний знос першого роду - зношування основних фондів у наслідок їхнього вживання (утома металу, ламання);

фізичний знос другого роду - зношування основних фондів у наслідок їхнього не вживання (корозія металу).

Існує два способи визначення рівня фізичного зносу: по термінах служби; за даними обстеження технічного стану.

За першим методом:

 ,

З_ф - фізичний знос; Т_ф - фактичний термін служби; Т_н - нормативний термін служби.

Цей метод є досить приблизним, тому що передбачає, що в першу половину строку служби зношується 50% вартості і 50% в другу. В дійсності найбільша частота відмов техніки спостерігається в початковий і кінцевий період життя.

Другий метод припускає розбивку об'єктів основних фондів на окремі конструктивні елементи і визначення ступеня зносу кожного окремо. Цим методом користуються при приватизації і переоцінці. Тоді в цілому фізичний знос визначається по формулі:

,

В_і - вартість окремих конструктивних елементів; b_i - коефіцієнт зносу; В_п - первісна вартість.

Моральний знос - засоби праці знецінюються, утрачають свою вартість до закінчення фізичного зносу (нормативного терміну служби). Буває дві форми:

моральний знос першого роду - це знецінювання машин і устаткування в наслідок здешевлення виробництва машин тієї ж конструкції.

,

З_м - моральний знос; В₁ - відновна вартість; В_n - первісна вартість.

Моральний знос другого роду - це знецінювання старих машин, які ще фізично годні в наслідок появи більш досконалих по технічним характеристикам машин, що витісняють застарілі.

З_м - моральний знос; П_с - продуктивність старої машини; П_н - продуктивність нової.

Розрізняють знос, який можна усунути і який не можна усунути. Фізичний знос, що можна усунути усувається за допомогою поточного ремонту. Моральний знос, що можна усунути усувається за допомогою модернізації. Знос, що не можна усунути усувають повною заміною основних фондів.

Функціональний знос - знос основних фондів через невідповідальність сучасним вимогам, пропонованим до даного об'єкту основних фондів. Даний знос викликається недостатністю або надмірністю розмірів будинку, компонуванням або старінням механічного устаткування. Знос виникає через погане планування, функціональної невідповідності будинку сучасним вимогам ринку з погляду дизайну конструкції, якості матеріалів, експлуатаційних витрат. Таким чином, можна укласти, що функціональний знос настає при:

Причини виникнення функціонального зносу: невідповідність об'єкта вимогам ринку; використанні, що не відповідає безпосередньому призначенню; обмеженому використанні; появі більш продуктивних засобів праці.

Функціональний знос у нашій країні не розглядався в силу відсутності необхідності визначити ринкову вартість майна, тому що не було ринку, а для переоцінки вартості досить було врахувати фізичний і моральний зноси. Але рамки визначення морального зносу в даний час вузькі і не охоплюють усіх факторів і причин, що впливають на зміну ринкової вартості.

Зовнішнє зношування - втрата вартості, зумовлена впливом зовнішніх факторів відносно об'єкта основних фондів, а також може спричинятися загальноекономічними та внутрішньогалузевими факторами. Наприклад: скорочення попиту на продукцію; скорочення пропозицій; погіршення якості сировини, робочої сили; правові зміни відповідно до законодавства; муніципальні та адміністративні розпорядження, що погіршують права власності.

Амортизація - це відшкодування у грошовій формі зношування основних фондів і поступове перенесення їхньої вартості на знову створений продукт чи виконану роботу. Амортизація здійснюється в Україні відповідно до «Положення про визначення амортизації і віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства».

За допомогою амортизаційних відрахувань кошти накопичуються за термін експлуатації основних фондів і за них можна придбати нові основні фонди для заміни зношених.

Таким чином, амортизація -- грошове вираження зношування основних фондів, основне джерело удосконалювання основних засобів підприємства.

2.5 Методика розрахунку норм амортизації. Амортизаційний фонд

Підприємства ведуть паралельно два види обліку амортизаційних відрахувань: податковий облік і бухгалтерський облік. Податковий облік здійснюється за встановленими державою нормами амортизації.

Якщо об'єкт належить: до першої групи основних фондів - то це 8% від балансової вартості за рік; до другої групи - 40%, до третьої групи - 24%, до четвертої групи - 60% від балансової вартості

Міністерством фінансів України встановлено п'ять методів нарахування амортизаційних відрахувань, метою яких є створення реального джерела відновлення основних фондів, які підприємства обирають самостійно.

Бухгалтерський облік містить п'ять способів (методів) амортизаційних відрахувань. Ці методи представлені в Положенні стандарті бухгалтерського обліку №7 від 18 травня 2000 р.

1. Метод прямолінійний (рівномірний). Суть методу полягає в рівномірному нарахуванні амортизаційних відрахувань у плині всього терміну служби. Відсоток, що береться від балансової вартості, - це норма амортизації.

Норму амортизації для прямолінійного методу обчислюють:

В_п - первісна вартість; В_л - ліквідаційна вартість; Т_н - термін служби; Т_н - нормативний. якщо В_л 0, то норма амортизації є залежністю від нормативного терміну служби.

Річна сума амортизаційних відрахувань:

А_річ = Н_а В_п

В_п - середньорічна початкова вартість.

Таким чином, за прямолінійним методом амортизацію нараховують рівними частками в плині всього терміну служби. Він передбачає рівномірне зношування.

Переваги прямолінійного методу - простота і зрозумілість для користувачів; не відбувається подорожчання продукції.

Недоліки - не враховані досягнення науково-технічного прогресу і не створюється база для НТП.

Суть прискореного амортизації полягає в тому, що в першу половину терміну служби нараховується 70-80% вартості основних фондів. Переваги прискорених методів - вони враховують можливість інфляції, прискорюють процес відновлення активної частини основних фондів; нагромаджують достатні засоби для технічного чи переозброєння основних фондів; зменшують податок на прибуток; уникають фізичного і морального зносу основних фондів.

2. Метод зменшення залишкової вартості (залишковий). Відповідно до цього методу щорічні амортизаційні відрахування одиниці основних фондів обчислюють у вигляді фіксованих відсотків від залишкової вартості коефіцієнт (ставка) амортизації:

де В?_лікв - залишкова вартість n-го року; В_п - первісна вартість.

Річну норму амортизації (у відсотках) обчислюють як різницю між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату відділення ліквідаційної вартості об'єкта на його початкову вартість.

Величина річної амортизації:

A_річ = P_a В_зал .

3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості (подвійно-залишковий) - річну суму амортизаційних відрахувань визначають добутком подвоєної норми прямолінійної амортизації на залишкову вартість основних фондів:

4. Метод кумулятивний (сума чисел) - річну суму амортизації визначають як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховують шляхом ділення кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних фондів на умовний строк служби. Термін служби об'єкта розраховується в умовні роки. Наприклад при Т_н=10 років: Т_ум=1+2+3+…+10 = 55;

В_а№ = 10/55; В_аІ = 9/55.

Річну норму амортизації визначають як добуток кумулятивного коефіцієнта на початкову вартість основних фондів. Кумулятивний метод використовують у галузях з високими темпами морального зношування.

5. Виробничий метод - визначають місячну норму амортизації у відсотках від обсягу продукції, що випускається. Місячну норму амортизації визначають як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації. Виробничу ставку обчислюють шляхом ділення початкової вартості на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням цього об'єкта:

де G - обсяг продукції, що випускається; Н^вир_а - виробнича норма амортизації;

З амортизаційних сум, що включаються у витрати виробництва формується амортизаційний фонд, що надалі використовується для відновлення основних фондів. Амортизаційний фонд - одне з джерел подальшого розвитку підприємства:

?G_пл - запланований обсяг продукції за весь термін роботи.

2.6 Показники використання основних фондів на підприємстві.

Показники основних фондів
Показники відтворення	Показники використання
	Узагальнювальні	Приватні
		Екстенсивні	Інтенсивні

Показники відтворення: показник відтворення характеризує процес заміни застарілих основних фондів новими (показують технічний стан основних фондів).

1. Коефіцієнт зношування:

де А_річ - річна сума амортизаційних відрахувань; В_о.ф.к.р - вартість основний фондів на кінець року.

2. Коефіцієнт придатності:

3. Коефіцієнт оновлення показує динаміку відновлення основних фондів:

де В_вв - загальна вартість уведених основних фондів протягом року.

4. Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття:



де В_виб - загальна сума вибулих основних фондів;

В_{о.ф.поч.р} - загальна сума основних фондів на початок року.

5. Коефіцієнт приросту:

Узагальнюючі показники використання основних фондів.

1. Фондовіддача:

де В_г - загальний річний обсяг продукції; В_о.ф - середньорічна вартість основних фондів.

Якщо основні фонди протягом року рухаються інтенсивно, то середньорічну вартість обчислюють за формулою:

де В_поч.р - вартість основних фондів на початок року; В_в.ув, В_вив - вартість основних фондів уведених і виведених; N_прац, N_н/прац - кількість місяців протягом яких основні фонди працювали чи не працювали.

Якщо основні фонди збільшуються не інтенсивно, то середньорічну вартість розраховують за щоквартальними коефіцієнтами:

В_річ = В_поч.р + 0,8975(В_в.ув - В_вив) + 0,5875(В_в.ув - В_вив) +

+ 0,3375(В_в.ув - В_вив) + 0,0875(В_в.ув - В_вив).

Фондовіддача показує, який обсяг продукції одержуємо на 1грн основних фондів за одиницю часу (рік). Зі збільшенням фондовіддачі ефективність виробництва збільшується.

Загальна фондовіддача:

де В_об.ф - вартість оборотних фондів.

2. Фондомісткість (зворотний показник К_фо):

де Ф_е - показує, скільки основних фондів необхідно мати для виробництва 1 грн продукції. Використовують для обґрунтування темпів і пропорцій розширеного відтворення. Якщо фондомісткість більша від одиниці, то виробництво фондомістке.

3. Фондоозброєність:

де В_оф - середня вартість основних фондів; Ч_р - средньооблікова чисельність працівників. Показує яка вартість основних фондів припадає на одного працівника.

4. Рентабельність основних фондів:

де П_б - балансовий прибуток.

5. Фондооснащеність:

де N_об - облікова кількість устаткування на підприємстві, що має найбільшу питому частку. Характеризує середню вартість одиниці устаткування, що має більшу питому частку.

Приватні показники.

Екстенсивні показники це показники використання основних фондів у часі.

1. Тривалість функціонування устаткування протягом року (на виробництві).

2. Коефіцієнт екстенсивності завантаження:

де Т_факт - фактичний час роботи протягом року; Т_еф - ефективний час роботи устаткування протягом року.

Виробнича потужність

Інтенсивні показники оцінюють продуктивність роботи устаткування і машин протягом року:

1. Коефіцієнт інтенсивності завантаження устаткування:

де В_ф - виробіток фактичний; В_пл - виробіток плановий.

2. Коефіцієнт змінності роботи устаткування:

де - загальна кількість верстатозмін; - кількість устаткування.

Інтегральний коефіцієнт використання основних фондів:

2.7 Виробнича потужність підприємства

Виробнича потужність - особливий показник використання основних фондів. Під виробничою потужністю розуміють максимально можливий випуск продукції певної номенклатури, асортименту та якості за певний період часу (рік, квартал, добу, зміну тощо) за умови найбільш повного завантаження обладнання та виробничих площ.

Залежно від галузевої підпорядкованості та специфіки виробництва виробничу потужність вимірюють у натуральних, умовно-натуральних та вартісних показниках. Як правило, виробничу потужність підприємства визначають у тих самих показниках, у яких планується випуск його продукції.

У практиці господарювання розрізняють три види виробничої потужності підприємства: проектну, поточну та резервну.

Проектну потужність визначають у процесі проектування нового підприємства або реконструкції діючого.

Поточна (фактично досягнута) потужність характеризує дійсні виробничі можливості підприємства, що склались у конкретний період часу. Величина поточної виробничої потужності не залишається сталою. Нарівні з удосконаленням техніки, технології та організації виробництва, руху основних фондів на підприємстві відбуваються певні зміни виробничої потужності, що потребує здійснення періодичних обчислень її величини. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну поточну потужності підприємства.

Резервна потужність формується у певних галузях господарства країни: енергетиці, харчовій промисловості, на транспорті тощо. Вона створюється з метою покриття так званих пікових навантажень, які відбуваються у певні періоди (сезони) року.

На величину виробничої потужності підприємства впливає багато різноманітних факторів. Основними серед них є такі: кількість та склад встановленого обладнання, розміри виробничих площ; прийнятий режим роботи підприємства; продуктивність обладнання або трудомісткість продукції, яка виготовляється на цьому обладнанні, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу; номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється підприємством; застосування прогресивних норм продуктивності та використання обладнання; структура основних фондів підприємства.

Підприємства різних галузей обчислюють виробничу потужність на підставі відповідних галузевих інструкцій, у яких враховано особливості їх функціонування. Однак існують спільні для більшості галузей методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств, до яких належать такі.

Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції, яку воно випускає і включає до своєї виробничої програми.

Виробнича потужність підприємства визначається за відповідними потужностями його провідних підрозділів (цехів, дільниць, груп устаткування) з урахуванням заходів щодо ліквідації «вузьких місць».

До провідних відносять ті підрозділи, в яких виконуються основні технологічні операції з виготовлення продукції, де витрачається найбільша частка живої праці і зосереджена значна частина основних виробничих фондів. За наявності кількох провідних підрозділів потужність підприємства має визначатися за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.

Під «вузьким місцем» розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць та груп обладнання відповідним потужностям суміжних з ними підрозділів.

3. Під час обчислення виробничої потужності підприємства враховують усе діюче та недіюче обладнання через несправність, ремонт або модернізацію, а також обладнання, що перебуває на складі, але протягом поточного періоду має бути введене в експлуатацію в основному виробництві.

Виробничу потужність підприємства обчислюють за технічними (проектними) або досягнутими прогресивними нормами продуктивності обладнання, використання виробничих площ, трудомісткості виробів, нормами виходу продукції із сировини з урахуванням застосування прогресивної технології та організації праці.

Під час обчислення виробничої потужності виходять з максимально можливого фонду робочого часу обладнання, позапланові простої не враховують. Не беруть до уваги простої обладнання або не довикористання площ, які спричинені недостатністю робочої сили, сировини, палива, електроенергії, організаційно-технічними неполадками, а також втратами робочого часу, пов'язаними з браком у виробництві. Враховують тільки неминучі технологічні втрати, розмір яких встановлюється технологією та виробничими нормативами.

Максимально можливий фонд робочого часу для підприємств з безперервним процесом виробництва обчислюють, виходячи з кількості календарних днів у році та 24 робочих годин на добу, за винятком часу, необхідного на проведення капітальних та планово-попереджувальних ремонтів і технологічних перерв обладнання та агрегатів.

Фонд часу роботи обладнання для підприємств з перервним процесом виробництва визначають, виходячи з кількості робочих днів протягом року, змін роботи обладнання за добу, їх тривалості в годинах та часу, необхідного на проведення капітального та планово-попереджувальних ремонтів.

У загальному вигляді величину виробничої потужності можна визначати за такими формулами:

Розрахунок потужності виконують за всіма виробничими цехами підприємства.

Протягом року виробнича потужність підприємства змінюється, що спричинює необхідність визначення вхідної (станом на початок року) та вихідної (станом на кінець року) потужностей.

Вхідна потужність показує виробничі можливості підприємства на початок року, вихідна - на кінець звітного і початок наступного року.

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, в якому відображаються зміни її величини протягом року під впливом різних факторів.

2.8 Способи поліпшення використання основних фондів

Однією з головних умов підвищення ефективності використання основних фондів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці.

Найбільший вплив на експлуатацію мають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати.

Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів: технічного переозброєння діючого підприємства; реконструкції виробництва; розширення виробничих потужностей підприємства; нового будівництва технічно завершених виробничих потужностей та підрозділів фірми.

Основними шляхами підвищення ефективності використання основних актів підприємства є:

Екстенсивні (збільшення часу)	Інтенсивні (збільшення продуктивності)
Скорочення часу на ремонт і технічне обслуговування. Скорочення часу обслуговування устаткування. Скорочення простоїв основних фондів Збільшення фактичного часу роботи в плині року.	Придбання високоякісних основних фондів. Звільнення підприємства від зайвого устаткування. Своєчасне відновлення основних фондів (особливо активної частини). Збільшення завантаження устаткування. Упровадження більш продуктивної техніки і прогресивних технологій. Удосконалювання організації виробництва і підвищення якості керування.

Тема 3. ОБОРОТНІ ЗАСОБИ

Економічна сутність оборотних засобів. Склад і структура оборотних засобів підприємств.

Нормування оборотних засобів.

Показники використання оборотних засобів.

Способи прискорення оборотності оборотних засобів.

3.1 Економічна сутність оборотних засобів

Склад і структура оборотних засобів підприємств

Оборотними називаються засоби виробництва, що беруть участь в одному виробничому циклі та переносять свою вартість на вартість готової продукції одразу і повністю, змінюючи при цьому свою речову форму.

Оборотні засоби підприємства становлять сукупність оборотних фондів і фондів обігу, виражених у вартісній формі (рис.3.1). Інакше кажучи, вартість оборотних засобів набуває форми оборотних фондів і фондів обігу.

Рис. 3.1. Склад оборотних засобів підприємства

Оборотні фонди - це предмети праці, що функціонують один цикл виробництва і за цей час цілком переносять свою вартість на зроблену продукцію та змінюють свою натуральну форму (сировина, основні матеріали, напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, паливо, запчастини).

Фонди обігу - це засоби підприємства, вкладені в готову продукцію, товари відвантажені, але не відправлені, а також кошти в касі та на рахунках. Вони не беруть участі в утворенні вартості, а є її носіями. Інакше кажучи, фонди обігу -- це всі засоби, що в грошовій або речовій формі перебувають на підприємстві і юридично, в будь-який момент, можуть стати вільними коштами підприємства.

Кругообіг оборотних засобів -- це безперервний процес обороту коштів у процесі виробництва.

Кругообіг оборотних засобів проходить три стадії.

На першій стадії кругообігу під час придбання предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо) оборотні засоби з грошової форми переходять у товарну.

На другій стадії предмети праці за участю засобів праці та робочої сили перетворюються у незавершену виробництвом продукцію, тобто відбувається їх виробниче споживання. Виробнича стадія кругообігу завершується випуском готової продукції, й оборотні засоби знову набувають товарної форми.

На третій стадії кругообігу підприємство реалізує готову продукцію й оборотні засоби знову змінюють товарну форму на грошову. Кругообіг вважається закінченим, коли грошові кошти за реалізовану продукцію надійдуть на розрахунковий рахунок підприємства. Грошова форма, якої набувають оборотні засоби на третій стадії їх кругообігу, одночасно є їх початковою стадією обороту.

Перша і третя стадії кругообігу оборотних засобів виробничого підприємства відбуваються у сфері обігу, друга - у сфері виробництва .

Співвідношення між оборотними фондами та фондами обігу виражене у відсотках називають структурою оборотних засобів. Структура прогресивна, якщо велику частину складають оборотні фонди. Усі оборотні засоби підприємства класифікують за трьома основними принципами (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Класифікація оборотних засобів

Оборотні засоби можуть існувати у вигляді:

Виробничі запаси: запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива та пального, тари, ремонтних деталей та вузлів, малоцінних інструментів господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

Незавершене виробництво: предмети праці, обробку яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Напівфабрикати власного виготовлення: ті предмети праці, що їх повністю оброблено у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, продукція заготівельного виробництва).

Витрати майбутніх періодів: грошові витрати, які зроблено в певний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію та винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

3.2 Нормування оборотних засобів

Нормування оборотних засобів -- установлення науково-обґрунтованих норм визначення мінімальних розмірів оборотних засобів, необхідних для забезпечення безупинного нормального функціонування виробництва. Найбільш поширені методи встановлення норм такі.

Аналітичний метод - норма, установлена через фактичне значення оборотних засобів за визначений період.

Коефіцієнтний метод - установлення нового нормативу оборотних засобів шляхом внесення змін у колишній норматив з урахуванням росту обсягів виробництва і прискорення оборотності оборотних засобів.

Метод прямого розрахунку - передбачає визначення норм оборотних засобів за допомогою розрахункових формул.

Економіко-математичний метод - визначення норм за допомогою комп'ютерних програм, математичних методів.

Нормування витрат матеріальних ресурсів - це встановлення граничнодопустимої величини їх витрат, потрібної для виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) в умовах конкретного виробництва з урахуванням застосування прогресивних технологій та вдосконалення виробничого процесу. Нормування витрат матеріальних ресурсів спрямоване на виявлення та мобілізацію внутрішніх резервів для їх раціонального використання. Скорочення питомих матеріальних витрат, що припадають на одиницю продукції, тобто зниження її матеріаломісткості, дає змогу підприємству підвищити ефективність використання матеріальних ресурсів. собівартість економічний ефективність оборотний

Нормування за допомогою методу прямого розрахунку:

1. У виробничих запасах:

де Д - денна потреба у певному виді матеріальних ресурсів; З_дн - період поставки певного матеріалу на підприємстві (норма запасу в днях);

де М_заг - загальна річна потреба в певному виді ресурсів (у натуральних одиницях);

де З_тех - поточний запас, визначений частотою постачань, являє собою резервний час між двома суміжними поставками і за умови рівномірних поставок; З_гар - гарантійний чи страховий запас (на випадок перебоїв чи непередбачених ситуацій); З_тр - транспортний запас - кількість днів, необхідних для поставки (час між надходженням платіжних документів і самих матеріалів); З_сез - сезонний запас - складається для організацій та підприємств в місцях, де поставки протягом року неможливі (доставки матеріалів водним шляхом або по льодовому покриттю); З_підг - підготовчий запас - це час, необхідний для комплектації, лабораторного аналізу, прийому та доставки матеріалів зі складів і баз.

2. У незавершеному виробництві. Оборотні засоби в незавершеному виробництві нормуються в тих галузях народного господарства, де період одного виробничого циклу більший за один день:

де S_доб - собівартість денна випуску всієї продукції, грн (добуток собівартості одиниці продукції на кількість продукції в добу); Т_ц - тривалість циклу виготовлення продукції (днів); К_нз - коефіцієнт наростання затрат;

,

де S_о - одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції; S_пот - поточні витрати на виготовлення продукції.

3. У витратах майбутніх періодів:

де С_п - залишки коштів на початок періоду; С_пл - сума витрат, які слід буде зробити в плановому році; С_пог - сума для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

4. У запасах готової продукції:

де С_доб - виробнича собівартість одноденного випуску продукції; З_дн - норма запасу готової продукції на складі в днях, необхідної для підготовки продукції до реалізації (комплектація, пакування, фасування, відвантаження споживачам, а також виписка і здача в банк необхідної платіжної документації).

3.3 Показники використання оборотних засобів

Ступінь використання оборотних засобів характеризується такою системою показників.

1. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів визначає, скільки оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період часу і показує кількість продукції, що припадає на 1 грн вартості оборотних засобів:

,

де Q - річний обсяг продукції; С_об.з - середньорічна вартість

оборотних засобів:

.

деС₁ , C₂,…,С_n - залишки оборотних засобів за місяць, квартал; n - кількість місяців, кварталів.

2. Коефіцієнт закріплення (завантаження) характеризує, яка

вартість оборотних засобів припадає на 1 грн вартості випущеної продукції:

.

3. Період обороту оборотних засобів визначає кількість днів, на які припадає один оборот оборотних засобів:

,

Т_пер - тривалість періоду, що розглядається.

4. Рентабельність оборотних засобів:

,

де П - прибуток підприємства.

3.4 Шляхи прискорення оборотності оборотних засобів

Підприємства можуть підвищити ефективність використання оборотних засобів за рахунок таких заходів: зменшення строків виготовлення продукції в результаті механізації робіт, удосконалення технологічних процесів, ширшого застосування конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів; зменшення виробничих запасів у результаті покращення організації матеріально-технічного постачання, зменшення дальності їх транспортування; економії матеріальних ресурсів, кращого їх зберігання та обліку, суворого дотримання норм витрат матеріалів на одиницю продукції; удосконалення розрахунків замовниками та інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни; упорядкування ціноутворення, застосування дійової системи економічного стимулювання.

Прискорення оборотності оборотних засобів, з одного боку, зумовлює збільшення обсягу виробленої продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства, а з другого - дає можливість вивільнити частину цих коштів і за їх рахунок створити додаткові резерви для розширення виробництва.

Порівнюючи показники обороту оборотних засобів за два суміжні періоди або фактичного з плановим, можна визначити зміну оборотних засобів, спричинених прискоренням або уповільненням їх оборотності.

...