Шляхи вдосконалення управління прибутком підприємства

До найважливіших економічних категорій, які характеризують ефективність діяльності підприємства на засадах господарського розрахунку відносять рентабельність. Вона означає дохідність, прибутковість підприємства. Рентабельним є підприємство тоді, коли воно отримало надлишок над витратами на виробництво продукції у вигляді доходу. Доходом підприємства є частина вартості валової продукції, що залишилася після відшкодування затрат на її виробництво.

Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють доходність підприємства з різних та групуються в співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.

Рентабельність належить до показників, що певною мірою узагальнено характеризують економічну ефективність діяльності підприємства. В ньому відображаються результати затрат не лише живої, а й уречевленої праці, ступінь використання засобів виробництва, якість реалізованої продукції, рівень організації виробництва та його управління [45].

Охарактеризувати рентабельність виробництва окремого виду продукції або підприємства загалом, використовуючи лише абсолютне значення прибутку недостатньо, її необхідно порівняти з виробничими затратами. Для цього використовують відносний показник - рівень рентабельності.

Рівень рентабельності підприємства - це відсоткове відношення прибутку до суми матеріально-грошових затрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. Рівень рентабельності визначається за формулою:

Рр = П р / В в * 100%, (2.3)

де П р - прибуток від реалізації продукції

В в - виробничі витрати (собівартість продукції)

Підприємство вважається рентабельним, якщо у результаті реалізації продукції воно покриває свої витрати і отримує прибуток. Але сума прибутку і рівень рентабельності, як правило, змінюються не в рівній пропорції, а іноді у різних напрямках: прибуток може збільшуватися швидшими темпами, ніж рентабельність [42]. Показники рентабельності характеризують ефективність поточних затрат підприємства, пов'язаних з реалізацією як усієї продукції, так і окремих її видів. Проаналізуємо показники рентабельності досліджуваного підприємства протягом 2010 - 2015 років згідно даних таблиці (Таблиця 2.1.)

Таблиця 2.1 Показники рівня рентабельності

Показники	Роки
	2010	2011	2012	2013	2014
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис.грн.	733,9	988,4	849,1	1308,7	1652,7
Разом витрати, тис.грн.	600,5	865,7	863,0	1224,3	1415,2
Чистий прибуток, тис.грн.	133,4	122,7	-13,9	84,4	237,5
Рентабельність продукції, тис.грн.	122,2	114,2	98,4	106,9	116,8

Як свідчать дані вищенаведеної таблиці, у 2011 році рентабельність знизилась порівняно з 2010 роком на 8 тис.грн. і становила 114,2 тис.грн. а у 2012 році рівень рентабельності знизився до 98,4 тис.грн., що говорить про те, що даному році діяльність підприємства була нерентабельною. Однак, уже в 2013 році чистий дохід від реалізації збільшився на 459,6 тис. грн. й рентабельність підприємства зросла на 8,5 тис.грн. й становила 106,9 тис.грн., протягом наступного року виручка від реалізації продовжувала зростати і рівень рентабельності у 2014 році становив 116,8 тис.грн., що на 9,9 тис.грн. більше порівняно з 2013 роком. Отже, найвищий рівень рентабельності підприємства був у 2010 та 2014 роках.

Рентабельність продукції можна висловити двома способами. За першим способом рентабельність одиниці продукції (Рпрод) визначається відношенням прибутку (П) до собівартості (С):

Рпрод = П / С * 100 (2.4)

За допомогою даної формули визначимо рівень рентабельності продукції ДП «Фабрика імені Богдана Хмельницького» та проаналізуємо його динаміку протягом останніх років (Таблиця 2.2.).

За даною формулою обрахуємо рівень рентабельності продукції досліджуваного підприємства протягом 2010-2014 років:

Рр2010р. = 133,4 / 471,1 * 100% = 28,3 %

Рр2011р. = 122,7 / 795,2 * 100% = 15,4 %

Рр2012р. = -13,9 / 728,4 * 100% = -1,9 %

Рр2013р. = 84,4 / 962,8 * 100% = 8,8 %

Рр2014р. = 237,5 / 1182,6 * 100% = 20,1 %

Таблиця 2.2 Показники рентабельності продукції

Показники	Роки
	2010	2011	2012	2013	2014
Чистий прибуток / збиток, тис.грн.	133,4	122,7	-13,9	84,4	237,5
Собівартість продукції, тис. грн.	471,1	795,2	728,4	962,8	1182,6
Рентабельність продукції, %	28,3	15,4	-1,8	8,8	20,1

Роль цього показника полягає в тому, що з його допомогою дається оцінка витрат підприємства на одиницю продукції, що випускається, тобто окупність витрат.

Нормативного значення для коефіцієнтів рентабельності не існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Збільшення коефіцієнту протягом звітного періоду свідчить про покращання результатів діяльності підприємства, зменшення - про погіршення [16, с. 78]. Порівняння з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце підприємства серед інших підприємств галузі.

Згідно даних таблиці, ми бачимо, що найбільш рентабельною продукція підприємства була у 2010 році та становила 28,3 %, а у 2011 році знизилась на 12,9 %, та дорівнювала 15,4%, при цьому собівартість продукції зросла із 471,1 тис. грн. до 795,2 тис. грн.. У 2012 році продукція взагалі була нерентабельною, так як чистий прибуток в даному році склав -13,9 тис. грн, а собівартість порівняно з минулим роком знизилась лише на 66,8 тис. грн. Проте протягом наступних років ситуація покращилась: чистий прибуток у 2013 році становив 84,4 тис. грн., а рентабельність продукції - 8,8 %, і вже в 2014 році прибуток збільшився на 153,1 тис. грн. й становив 237,5 тис. грн. і відповідно рентабельність продукції також зросла й становила 20,1 %, що говорить про позитивні зміни у господарській діяльності підприємства.

Фактори зростання рівня рентабельності залежать від єдиних економічних процесів і явищ: вдосконалення виробництвом в умовах ринкової економіки на основі подолання кризи у фінансово-кредитній і грошовій системах; підвищення ефективності використання ресурсів підприємствами на основі стабілізації взаємних розрахунків і системи розрахунково-платіжних відносин; індексація оборотних коштів і чітке визначення джерел їх формування. Крім цього, підвищення рівня рентабельності досягається за рахунок підвищення прибутку підприємства, тобто за рахунок підвищення обсягу виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг і при одночасному зниженні витрат на виробництво товарів, робіт, послуг. Зміна економічних показників за будь-який часовий період відбувається під впливом безлічі різноманітних факторів. Різноманіття факторів, що впливають на прибуток, потребує їх класифікації, яка в той же час має важливе значення для визначення основних напрямів, пошуку резервів підвищення ефективності господарювання [3, с. 163].

Партнери, що уже ведуть справи з підприємством (постачальники, кредитори), також зацікавлені в одержанні аналітичної інформації про нього, щоб визначити для себе доцільність подальшого співробітництва, умови висновку контрактів, гарантії повернення кредитів тощо. Для потенційних партнерів дуже привабливим є той факт, що компанія проводить політику відкритості: публікує свої фінансові й аналітичні звіти в засобах масової інформації, готова надати дані про результати і плани роботи. Об'єктом дослідження в даній роботі виступає ДП «Фабрика імені Богдана Хмельницького»". Основним видом діяльності підприємства є виготовлення та реалізація художніх виробів. Фінансова звітність підприємства за 2010р., 2011 р., 2012р., 2013 р., 2014р. (Звіт суб'єкта малого підприємництва) наведені у Додатку А, Додатку Б, Додатку В, Додатку Г, Додатку Д відповідно. Провівши аналіз основних показників фінансово-господарської діяльності базового підприємства за останні п'ять років, узагальнено в таблиці 2.3., можна визначити роки, коли підприємство мало високі прибутки, а в які роки його діяльність була не достатньо ефективною для отримання позитивних результатів та призвела до збитків.

Таблиця 2.3 Основні показники фінансово-господарської діяльності

Показники	Роки
	2010	2011	2012	2013	2014
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	733,9	988,4	849,1	1308,7	1652,7
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	471,9	795,2	728,4	962,8	1182,6
Інші витрати	28,1	38,1	62,5	135,2	122,2
Чистий прибуток/збиток	133,4	122,7	-13,9	84,4	237,5

На основі даних цієї таблиці можна зробити висновки про те, що чистий дохід підприємства від реалізації продукції загалом мав тенденцію до зростання протягом 2010-2015 років, і лише у 2012 році відбулося зниження суми виручки від реалізації продукції на 139,3 тис. грн. порівняно із 2011 роком. Щодо чистого прибутку підприємства, згідно даних таблиці ми бачимо, що найвищим він був у 2014 році й складав 237,5 тис. грн. а найнижчим у 2013 році - 84,4 тис. грн., але у 2012 році підприємство отримало збиток 13,9 тис. грн. результатом чого можна вважати збільшення витрат протягом 2012 року на 24,4 тис. грн.

Отже, можна зробити висновки, що підприємство змогло подолати фінансову кризу, яка відбувалася протягом 2012 року, й в даний час робить усе можливе для збільшення свого прибутку в наступні роки. Перш за все це збільшення асортименту продукції, удосконалення техніки роботи та розширення реклами.

2.2 Аналіз джерел формування прибутку на ДП «Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького»

Формування капіталу (фінансових ресурсів) підприємства відбувається з різних джерел, які визначають рівень його якості. Показники стану окремих елементів капіталу є одним з головних індикаторів майнового потенціалу і основою для визначення фінансової незалежності, стійкості та

стабільності господарської діяльності.

Стан капіталу підприємства оцінюється за напрямами формування його джерел: власний капітал, довгострокові залучення, поточні зобов'язання, а також щодо окремих елементів. На даному підприємстві оснивним джерелом формування прибутку є дохід від реалізації продукції.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності [49].

Прибуток є показником результативності діяльності підприємства і тому на нього впливає велика кількість внутрішніх і зовнішніх факторів.

До зовнішніх факторів належать:

а) інфляційні процеси;

б) законодавство, зокрема податкове;

в) науково-технічний прогрес в конкретній сфері діяльності;

г) соціальний розвиток регіону.

До внутрішніх факторів належать:

а) безпосередні внутрішні фактори:

1) обсяг виробництва і продажу;

2) собівартість продукції;

3) ціна продукції.

б) опосередковані внутрішні фактори:

1) після продажний сервіс;

2) маркетингова, зокрема рекламна діяльність;

3) стан зношення основних фондів;

4) співвідношення між власним і запозиченим капіталом [8, с. 591].

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) -- за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від наступних факторів:

1) обсягу виробництва товарної продукції,

2) зміни залишків готової продукції на складі,

3) відпускних цін

4) собівартості продукції.

Необхідно звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва й реалізації продукції впливає не тільки на загальний розмір виручки, але й на її собівартість через наявність умовно постійних видатків [24, с. 130].

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Оскільки дане досліджуване підприємство займається виробництвом та реалізацією художніх виробів, то основних джерелом формування його прибутку є прибуток від реалізації продукції.

На рис. 2. 1. наведено структурно - логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції [47].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.1 Структурно - логічна схема формування прибутку від реалізації продукції

Визначення суми прибутку від реалізації продукції має деякі особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції.

1. Метод прямого рахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

1) перелік і кількість продукції відповідної номенклатури, що планується до виробництва і реалізації;

2) повна собівартість одиниці продукції;

3) оптова ціна одиниці продукції.

(2.1)

де Р - сума прибутку;

cj - собівартість одиниці продукції.

Приклад 1.

ДП «Фабрика ім..Б.Хмельницького» планує реалізувати 100 виробів (блуза «Вишенька»). Собівартість одного виробу 332,10 грн. Ціна виробу 410 грн.

1 варіант розрахунку. Прибуток від реалізації одного виробу 58,6 грн. (410 грн. - 335 грн. - (410*0,04)) = 75 - 16,4 = 58,6

Прибуток від реалізації всіх виробів 5860 грн. (100 · 58,6 грн.).

2 варіант розрахунку. Обсяг реалізації всіх виробів 41000 грн. (100 · 410 грн.). Собівартість реалізованих виробів 33210 грн. (100 · 332,10 грн.). Прибуток від реалізації виробів 7790 грн. (41000 грн. -- 32210 грн.).

Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

1. Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн продукції. Може застосовуватись по підприємству в цілому шляхом розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Для

розрахунку необхідні такі вихідні дані:

1) виробничі витрати;

2) реалізація продукції за попередній період;

3) очікувана зміна реалізації, що прогнозується в наступному періоді.

Р = Вплан - [Вплан (Зотч -?З)], (2.2)

де Вплан - обсяг реалізації продукції в плановому періоді в цінах виробника;

Зотч - витрати на гривню продукції звітного року (визначаються розподілом собівартості продукції на обсяг реалізації);

?З _ зниження витрат на гривню реалізованої продукції в плановому періоді;

[Вплан (Зотч -?З)] - повна собівартість реалізованої продукції.

Приклад 2.

Витрати на 1 грн. продукції, що реалізується в звітному періоді, -- 75 коп. (розраховується діленням собівартості продукції на обсяг реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн. продукції, що буде реалізована, на 3 коп. Обсяг реалізації продукції в періоді, що планується, в оптових цінах -- 900 тис. грн.

1-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, -- 72 коп. (75 коп. - 3 коп.). Собівартість продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, -- 648 тис. грн. (900 тис. грн. · 0,72 грн.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді -- 252 тис. грн. (900 тис. грн. -- 648 тис. грн.).

2-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, -- 72 коп. (75 коп. - 3 коп.). Прибуток на 1 грн. продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, -- 15 коп. (100 коп. -- 75 коп.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді 135 тис. грн. (900 тис. грн. · 0,15 грн.).

За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

3. Економічний (аналітичний метод). Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а також і вплив на неї зміни окремих чинників. Розрахунок прибутку за цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді.

Приклад 3.

Планова собівартість не порівняної продукції дорівнює 40 тис. грн. Середня рентабельність реалізованої продукції поточного року становила 25%. Знайти плановий прибуток від реалізації не порівняної (нової для підприємства) продукції.

Отримаємо результат: Р=40 25 %/ 100 = 10 тис. грн.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

1) визначаються очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

2) порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

3) виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

4) розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні дані. Якщо їх немає, прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству [41].

Отже, проаналізувавши дані методи обчислення прибутку від реалізації продукції, можна зробити такі висновки щодо цих метоів: метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг. Враховуючи специфіку роботи досліджуваного підприємства, на мою думку, для отримання найбільш точних даних варто використовувати метод прямого рахунку, який дасть змогу виявити які види продукції принесуть найбільший прибуток, а які з них є не ефективними.

Проведемо аналіз показників результатів діяльності ДП «Фабрика імені Богдана Хмельницького» протягом останніх років (Таблиця 2.4.).

Таблиця 2.4 Показники результатів діяльності

Показники	2013 р.	2014 р.	Абсолютне відхилення	%
Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) тис.грн.	1308,7	1652,7	+344,0	26,3
Повна собівартість реалізованої продукції, тис.грн.	962,8	1182,6	+219,8	22,8
Власний капітал, тис.грн.	332,5	179,4	-153,1	46,1
Довгострокові зобов'язання, тис.грн.	387,6	404,8	+17,2	4,4
Фінансовий результат до оподаткування, тис.грн.	237,5	84,4	-153,1	64,5
Чистий прибуток від реалізації	84,4	237,5	+153,1	55,1

На основі даних, наведених у таблиці 2.4. можна зробити такі висновки щодо результатів діяльності досліджуваного підприємства: чистий дохід від реалізації у 2014 р. порівняно із 2013 р. збільшився на 344 тис. грн., що говорить про ефективність роботи підприємства. Разом з тим зростає і собівартість виготовленої продукції на 22,8 % у 2014 році, що може означати те, що підприємство розширює свою діяльність та збільшує асортимент продукції, що привертає увагу більшості клієнтів. Щодо показників власного капіталу, то тут ми бачимо різке його зменшення на 46 %, оскільки у 2014 році значно зменшився нерозподілений прибуток і становив 84,4 тис грн., тоді як у 2013 р. -- 237,5 грн. Довгострокові зобов'язання також мають тенденцію до зростання з 387,6 тис. грн. у 2013 р. до 404,8 тис. грн. 2014 р. Це говорить про деякі фінансові труднощі на підприємстві. Позитивним показником діяльності є збільшення прибутку від реалізації продукції на 55,1%, що становить 153,1 тис. грн.

Отже, загалом фінансове становище підприємства можна оцінити як задовільне, хоча однозначно ще є куди розвиватися й зупинятися на досягнутому не варто. Для підвищення рентабельності підприємства необхідно впроваджувати нові технології, які дозволять ефективніше використовувати робочий час та збільшити об'єми виробництва.

Ціль внутрішнього аналізу фінансових результатів полягає в забезпеченні процесу управління своєчасною і якісною аналітичною інформацією про доходи і витрати, прибутки підприємства. Саме цей вид аналізу грає вирішальну роль у розробці найважливіших питань економічної політики підприємства, дозволяє визначити шляхи максимізації прибутку підприємства.

Ціллю зовнішнього аналізу є оцінка прибутковості роботи підприємства, його життєздатності та ефективності використання капіталу.

Відповідно до цілі, перед аналізом фінансових результатів постають такі задачі:

? систематичний моніторинг виконання планів одержання прибутку, оцінка їх обґрунтованості;

? виявлення факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу;

? вивчення складових і оцінка динаміки фінансових результатів;

? виявлення резервів збільшення суми прибутку (подолання збитковості;

? якщо це має місце в діяльності підприємства);

? розробка заходів щодо освоєння резервів росту фінансових результатів підприємства в перспективі.

З усього спектра перерахованих задач випливає, що однією з основних задач аналізу фінансових результатів є оцінка основної діяльності з погляду максимізації прибутку і виявлення резервів його росту протягом поточного часу або в перспективі.

2.3 Аналіз напрямів використання прибутку на ДП «Фабрика імені Богдана Хмельницького»

Основою формування прибутку підприємств є чистий дохід підприємства. Тому основні джерела формування прибутку підприємств будуть такі самі, як і джерела формування його доходу. Для того, щоб отримати прибуток від операційної діяльності необхідно до валового прибутку додати інші операційні доходи і відняти інші операційні витрати.

Щоб отримати чистий прибуток підприємства необхідно до попередньо розрахованого прибутку від звичайної діяльності після оподаткування додати надзвичайні доходи і відняти надзвичайні витрати та податки з надзвичайного прибутку.

Прибуток підприємства використовується для задоволення різноманітних державних потреб і потреб самого підприємства. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків за рахунок вилучення у підприємств частини прибутку до державного бюджету. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самим підприємством і використовується для забезпечення господарської діяльності

Таким чином, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку виділяють два етапи. Перший етап - це розподіл валового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство, де кожен з учасників одержує свою частку прибутку. Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку.

Проведення аналізу розподілу і використання чистого прибутку є досить важливим для кожного господарюючого суб'єкта, оскільки від його результатів залежать не лише темпи розвитку підприємства на основі самофінансування, а й забезпечення інтересів власників, задоволення матеріальних та соціальних потреб персоналу (рис. 2.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Етапи визначення чистого прибутку підприємства

Як видно з рис. 2. 2, для визначення розміру чистого прибутку підприємства необхідно прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства, зменшити на суму виплат неподаткового характеру. Решта суми прибутку, що є у розпорядженні підприємства, - це чистий прибуток, який воно використовує самостійно [21, с. 46-48].

Сучасна господарська практика передбачає такі напрями використання чистого прибутку.

1. Фонд інвестування підприємства (фінансування витрат на науково-дослідні роботи, розробку й освоєння нових видів продукції і технологій, модернізацію обладнання, реконструкцію і модернізацію виробництва, придбання і створення нематеріальних активів, поповнення обігового капіталу). На даному підприємстві кошти на інвестування використовуються, але відносно невеликі.

Це один з основних напрямів використання чистого прибутку, що забезпечує відтворювальні процеси на підприємстві. Пропорції розподілу чистого прибутку залежать від конкретних обставин, завдань, які ставить перед собою підприємство.

2. Фонд фінансування витрат, пов'язаних із соціальними потребами (витрати на експлуатацію соціально-побутових об'єктів, що є на балансі підприємства), будівництвом об'єктів невиробничого призначення, проведенням оздоровчих та інших заходів. На даний момент фабрика не палнує будівництво нових приміщень.

3. Фонд стимулювання персоналу підприємства (матеріальне заохочення працівників: виплата одноразових премій за виконання важливих виробничих завдань, надання одноразових матеріальних допоміг, преміювання за створення, освоєння і впровадження нової техніки тощо) [25, с. 90-94]. Коли підприємство отримує високий прибуток, то обов'язково спрямовує його на матеріальне заохочення, а також соціальну допомогу, як своїм працівникам, так і на допомогу інвалідам або хворим, які потребують цього, наприклад, у 2015 році фабрика надавала фінансову допомогу бійцю АТО на лікування після поранення, який проживає в Переяслав-Хмельницькому районі.

Фінансування соціально-культурних потреб і стимулювання персоналу підприємств - традиційні напрями використання чистого прибутку підприємствами. До таких витрат, що фінансуються за рахунок прибутку, більшість економістів ставиться позитивно. Однак деякі з них переконані, що часткове задоволення за рахунок фінансового результату соціальних потреб колективу, матеріальне заохочення працівників є витратами, що не приносять користі суспільству. Тому чистий прибуток, як і у світовій практиці, має використовуватися лише у двох напрямах: виплата доходу на вкладений капітал та інвестування розширеного відтворення капіталу.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначне впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;

4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини прибутку на виплату дивідендів у чистому прибутку коливається в межах 30--70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% -- завищеними.

Щодо даного досліджуваного підприємства, то воно найбільше використовує свій прибуток на матеріальне заохочення працівників та на розвиток підприємства, тобто придбання новго обладнання і т.д.

Використання прибутку на підприємстві має таке ж важливе значення, як і його накопичення. Використання грошових коштів відбувається згідно з чинним законодавством України. Головним у підприємницькій діяльності будь-якого суб'єкта господарювання є те, що одержаний прибуток після сплати всіх податків, залишається в розпорядженні підприємства та використовується згідно чинного законодавства самостійно. Порядок розподілу та використання прибутку фіксується в статуті підприємства .

Управління грошовими коштами підприємства є одним з важливих напрямків, оскільки одержані прибутки є не тільки стимулом для працівників, але і стимулом для розвитку підприємства [13, с. 122]. Управління грошовими коштами складається з послідовних етапів:

? аналіз;

? планування;

? контроль;

? регулювання;

Кожен з цих етапів є досить важливим, оскільки фінансові ресурси для підприємства - це закуплені матеріали для виробництва продукції, заробітна плата працівників, а також підтримка платоспроможності.

Прибуток підприємство розподіляє самостійно, а саме він направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств).

Резервний фонд -- один із видів бюджетних резервів, кошти якого призначені для забезпечення невідкладних витрат на заходи, які не могли бути передбачені при затвердженні бюджетів або викликані надзвичайними обставинами (наприклад, стихійним лихом).

Розглянемо способи формування фонду виробничого розвитку на прикладі акціонерного товариства. Фонд виробничого розвитку формується після формування резервного фонду і фонду прибутку, що розподіляється (фонду дивідендів). Використання коштів фонду виробничого розвитку повинно забезпечити конкурентоспроможність продукції, що виробляється, надійну перспективу виробничо-господарського розвитку акціонерного товариства, ефективність капіталовкладень та, як наслідок, зростання прибутковості. Правління АТ у процесі використання коштів фонду може визначити й інші напрями витрачання коштів відповідно до їх цільового призначення.

Кошти фонду виробничого розвитку спрямовуються на:

? технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих виробництв та освоєння нових;

? підготовку і освоєння нової і модернізованої продукції (робіт, послуг), виготовлення дослідних зразків та освоєння прогресивних технологічних процесів;

? проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і проектних робіт, придбання устаткування, приладів та інших товарно-матеріальних цінностей для цих робіт;

? компенсацію підвищених витрат на виробництво нової продукції (робіт, послуг) у період її освоєння;

? природоохоронні заходи;

? будівництво чи придбання в інших юридичних і фізичних осіб будівель, споруд чи іншого майна виробничо-технічного призначення.

Наступним формується фонд розвитку персоналу. Використання коштів фонду повинно забезпечити заінтересованість персоналу АТ у належному виконанні ним своїх обов'язків в АТ, підвищення кваліфікації персоналу, а також реалізацію прав співробітників АТ на гарантії та пільги, що встановлені чинним законодавством чи додатково передбачені внутрішніми нормативними актами АТ, а також колективним й індивідуальними трудовими контрактами. Фонд має своїм цільовим призначенням фінансування заходів, передбачених Програмою розвитку персоналу і колективним договором, що укладається в АТ.

Схема розподілу прибутку підприємства зображена на рис.2.3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.3 Схема розподілу прибутку підприємства

Розподіл прибутку має певні особливості залежно від організаційно-правової форми господарювання [22, с. 354-356]. Наприклад, на даному дочірньому підприємстві не має необхідності виплачувати дивіденди, тому весь прибуток після оподаткування призначається для розвитку виробництва та матеріального заохочення працівників. Виробництво товарів даного підприємства можна назвати в деякій мірі сезонним, оскільки тут виробляється одяг, який більше підходить для літніх прогулянок та свят, тому в зимовий період продукція фабрики майже не має попиту, натомість влітку відбувається неабиякий ажіотаж, особливо під час дитячих випускних, коли кожен хоче мати оригінальну й неповторну вишиванку, якої не буде більше ні в кого. В результаті цих подій, а також воєнних подій у 2014-2015 рр. значно підвищився патріотизм народу й кожен прагне мати українську вишиванку, тому в даний період підприємство працює понад нормою, щоб задовольнити попит населення і відповідно отримує гарний прибуток. В час такої ефективної та продуктивної роботи підприємство виплачує своїм працівникам премії та матеріальну допомогу.

Проведемо аналіз розподілу прибутку на ДП «Фабрика ім. Б. Хмельницького» й визначимо основні напрями використання прибутку підприємства протягом останніх років на основі звітів про основні показники діяльності підприємства за 2010-2014 рр. (таблиця 2.5.).

Таблиця 2.5 Напрями використання прибутку підприємства

Напрям використання	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2014 р.
Матеріальні витрати та витрати на оплату послуг, використані у виробництві пордукції, тис.грн.	151,3	131,6	134,6	133,7	235,6
Витрати на оплату праці, тис.грн.	319,8	367,0	399,8	655,4	645,0
- з них на навч.відпустки у зв'язку з реорганізацією, доплати в разі тим час.втрати працездатності	-	-	0,9	3,0	1,3
Відрахування на соцільні заходи, тис.грн.	101,3	136,0	147,8	241,8	257,3
Податки та збори (обов'язкові платежі), тис.грн.	6,9	42,5	42,5	65,4	81,5
Витрати на придбання енергопродуктів для власних потреб, тис.грн.	-	-	34,6	-	-

Згідно даних, наведених у таблиці ми бачимо такі результати: основними напрямами використання прибутку підприємства є витрати на оплату праці, які зросли протягом 2010 - 2014 рр. постійно зростали та становили 319,8 тис. грн. й 645,0 тис. грн. відповідно, найвищий показник було зареєстровано у 2013 році, який становив 655,4 тис. грн. Це говорить про те, що підприємство добре працювало, завдяки чому збільшувалась зростали об'єми виробництва, в результаті чого й заробітна плата працівників. Але не можна також залишати без уваги економічну ситуацію в країні, яка склалася в результаті воєнний дій на сході України у 2014 році та знецінення грошової одиниці, що спричинило зменшення витрат на оплату праці на 10,4 тис.грн. порівняно із 2013 роком, в тому числі і на оплату лікарняних та відпусток, які знизились у 2014 р. на 1,7 тис. грн. й становили 3,0 тис. грн. у 2013 р. та 1,3 тис. грн. у 2014р.. Водночас збільшились матеріальні витрати, які складали у 2011 р. 131,6 тис. грн., у 2013 р. -- 133,7 тис. грн. й у 2014 р. знизились на 101,9 тис. грн. порівняно з минулим роком. Зростання суми матеріальних витрат означає, що значно підвищились ціни на тканину, пряжу та інші матеріали, необхідні для виробництва продукції, а також значне підвищення комунальних послуг, що теж негативно відбивається на фінансовому становищі фабрики. За рахунок всіх цих факторів збільшується й собівартість товару.

Витрати на соціальні відрахування з 2010 року зросли із 101,3 тис. грн. до 257,3 тис. грн. у 2014 році. Це може говорити про те, що підприємство отримує стабільний прибуток, який спрямовує на соціальні заходи, такі як премії робітникам та допомога малозабезпеченим.

Сплата податків є обов'язковою для всіх суб'єктів господарювання, а оскільки держава постійно підвищує старі та впроваджує нові податки (наприклад, тимчасовий воєнний збір, який становить 1,5%) та збори, витрати на сплату таких обов'язкових платежів постійно зростають, тому протягом останніх років вони зросли на 74,6 тис. грн. і становили 6,9 тис. грн. у 2010 році та на кінець 2014 р. -- 81,5 тис. грн. Проте на таке зростання впливає не лише нова податкова система, а також і економічна ситуація в країні6 інфляція, знецінення грошової одиниці та ін..

На жаль, дане підприємство не має достатньо коштів для закупівлі нового обладнання та будівництва нових цехів, що ми бачимо за результатами звітів, де вказано, що придбання енергопродуктів для власних потреб (крім використаних в якості сировини та для перепродажу) здійснюється лише 1 раз за 5 років, тобто лише у 2013 році було закуплено технічне оснащення на суму 34,6 тис .грн.

Варто зазначити, що на процес розподілу і використання чистого прибутку підприємств в певної міри впливає держава, що проявляється в наданні "прихованих субсидії". В першу чергу, це відносить до прибутку підприємств, які утримують об'єкти соціальної інфраструктури.

Наприклад, звільняючи прибуток, який був витрачений за даним напрямом держава прагне завадити знищенню створених цими підприємствами об'єктів соціальної інфраструктури, і в той же час зменшити видатки з бюджету на утримання таких об'єктів [10, с. 213].

РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Визначення заходів для підвищення прибутковості підприємства та напрями ефективного використання прибутку в сучасних умовах

Головним завданням економічної політики в даний період, враховуючи сучасний стан економіки країни, можна визначити підвищення ефективності та якості роботи виробництва. Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств усіх форм власності у виробленні управлінських рішень по забезпеченню ефективності їх виробничо-господарської діяльності. Дієвість цих рішень залежать від різноманітних факторів, які знаходяться в різному ступені взаємодії не тільки між собою, але і з кінцевими результатами виробництва.

Підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності є найголовнішим та найпершим завданням для будь-якого підприємства, але в той же час дане питання залишається проблемним і для всієї економічної науки.

На сучасному етапі господарювання практика вимагає розробки цілого комплексу питань, які пов'язані з особливостями вивчення окремих науково-теоретичних і практичних проблем підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності в умовах ринкових відносин. Заслуговує на увагу точка зору тих фахівців, які вважають за необхідне зосередити дослідження в галузі економіки підприємств на регіональних аспектах [21, с. 45].

Оскільки метою діяльності будь-якого підприємства є випуск певної продукції, виконання робіт або надання професійних послуг встановленого обсягу і якості та у визначені терміни, тому при встановленні масштабів виробництва слід виходити не тільки з народногосподарських та індивідуальних потреб у даній продукції, але і в необхідності враховувати досягнення максимального рівня її ефективності. Отже оцінка якості роботи підприємства перш за все здійснюється за допомогою визначення економічної ефективності вироблених товарів чи наданих послуг. Висока ефективність виробництва є необхідною та вирішальною передумовою, яка сприяє систематичному розширеному відтворенню.

Ефективність виробництва є однією з основних категорій ринкової економіки, яка безпосередньо пов'язана з досягненням кінцевої мети розвитку виробництва в цілому та кожного підприємства окремо.

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності є двозначним показником, з одного боку він показує кінцевий результат процесу виробництва, який відображає матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах, з іншого боку -- кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономного ланки економіки, що включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживчу вартість. Кінцевим результатом процесу виробничо-господарської діяльності підприємства за певний період часу є новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності виступає прибуток.

Фінансові ресурси для збільшення суми прибутку і рентабельності визначаються напрямками господарювання підприємства. Керівників або менеджери повинні враховувати масштаби дії, визначати ефективні форми контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління. Основними резервами зростання прибутку від реалізації є: збільшення обсягу реалізації продукції, зниження собівартості реалізованої продукції, поліпшення якості продукції [29, с. 82]. Збільшення обсягу реалізації продукції досягається за рахунок: зростання обсягу виробництва продукції, зменшення залишків готової продукції на кінець звітного періоду, підвищення рівня цін (рис.3.1).

На основі результатів дослідження даного підприємства та вчень багатьох економістів, які внесли значний внесок у розробку проблеми формування а використання прибутку, а також наукових публікацій, статей українських та зарубіжних вчених, матеріалів наукових конференцій спробуємо визначити основні внутрішні та зовнішні фактори, які впливають на підвищення ефективності діяльності підприємства.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.3.1 Резерви збільшення прибутку

Внутрішні фактори впливу на прибуток підприємства -- це фактори, які залежать від діяльності підприємства: обсяг діяльності підприємства, стан та ефективність використання ресурсів підприємства, рівень доходів, рівень витрат, ефективність цінової та асортиментної політики.

Зовнішні фактори впливу на прибуток підприємства -- це фактори, які не залежать від діяльності підприємства: державне регулювання цін в сучасних умовах на товари, які входять до споживчого кошика, подорожчання послуг інших галузей народного господарства, система оподаткування, зміна нормативних документів по кредитуванню, збільшення облікової ставки за користування кредитними, політика держави по формуванню доходів, відсутність індексації доходів населення залежно від темпів інфляції [46].

Загалом чинники від яких залежить рівень економічної ефективності підприємств можна класифікувати за декількома ознаками:

а) джерелами підвищення, до яких належить зростання продуктивності праці, зниження фондомісткості і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання матеріальних ресурсів.

На мою думку, одним із головних джерел і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є самі працівники, до складу яких входять: керівники, менеджери, спеціалісти, робітники та всі інші люди які так чи інакше впливають на економічну роботу фірми. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

Важливим фактором також є методи роботи. Якщо на підприємстві переважають трудомісткі методи, це означає, що вони можуть бути досить перспективними і забезпечать зростання ефективності діяльності. Тому необхідно постійно вдосконалювати методи роботи, проводити аналіз стану робочих місць, а також здійснювати їх атестацію, проводити підвищення кваліфікації персоналу. В даному питанні можна використовувати досвід інших успішних підприємств.

Організація та стиль управління є дієвим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства. Єдність колективу та правильне делегування повноважень забезпечують високу якість роботи та відповідний рівень ефективності господарської системи [11, с. 77-78]. Професійні якості та висока етика взаємовідносин між людьми формує стиль управління, від якого залежить в якій мірі будуть враховуватись зовнішні чинники зростання прибутку, так як будь-яка людина з радістю прийде на те підприємство, де їй надали послуги якісно та професійно, та більше не захоче йти туди, де з нею були непривітними та некомпетентними в її питанні.

б) напрямками вдосконалення виробництва: науково-технічний прогрес, модернізація застарілого обладнання, механізація і автоматизація виробництва, запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці [18, с. 63]. Зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціональне управління запасами також мають позитивний вплив на рівень ефективності підприємства.

Впровадження прогресивної автоматизованої технології мають найбільший вплив на рівень виробництва продукції. Продуктивність діючого устаткування також може давати позитивний результат, якщо буде забезпечено належний рівень ремонтного обслуговування оптимальних строків експлуатації.

Важливим напрямом вдосконалення є й самі товари чи послуги, їх якість і зовнішній вигляд, який повинен відповідати ціні, яку покупець готовий заплатити за той чи інший товар чи послугу відповідної якості. Однак для отримання ефективного результату цих заходів буде недостатньо.

Продукція чи послуги підприємства повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт господарювання має стежити за організаційними та економічними перешкодами,які виникають в процесі діяльності та окремими стадіями маркетингових досліджень, і вчасно їх ліквідовувати.

в) місцем реалізації. До внутрішніх факторів належить мобільність, місце розташування й будівництво нових приміщень, та зовнішні, які включають в себе інфраструктуру, політику держави а структурні зміни в суспільстві.

Основними елементами впливу соціальної та економічної політики держави є практична діяльність влади, податкове законодавство, фінансові інструменти, економічні правила та нормативи, програми приватизації державних підприємств [20, с. 258]. Розвиток виробничо-господарської інфраструктури справляє безпосередній вплив на результативність підприємства.

Найважливішими змінами у структурі суспільства є склад та технічний рівень основних фондів, масштаб виробництва, склад персоналу за ознаками статі, віку та кваліфікації. Для того щоб всі ці чинники забезпечували зростання виробництва необхідно правильно їх використовувати.

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

В умовах ринкової економіки одержання прибутку є безпосередньою метою виробництва [44]. Прибуток створює визначені гарантії для подальшого існування підприємства, оскільки тільки його накопичення у виді різних резервних фондів допомагає переборювати наслідку ризику, зв'язаного з реалізацією товарів на ринку.

Основні напрями використання прибутку залежать від його потреб. А потреби в свою чергу базуються на ефективності діяльності.

Напрямки використання прибутку:

1. Фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства (виробничий фонд), авансування основного капіталу. Потреба визначається на основі реального стану основних фондів підприємства, їх ліквідність та пригідність до експлуатації [33]. Цей напрям використання прибутку є досить ефективним, так як удосконалення технічного оснащення підприємства дозволить збільшити обсяги виробництва, швидкість та якість роботи.

Для досліджуваного в даній роботі дочірнього підприємства «Фабрика художніх виробів імені Богдана Хмельницького» з приводу використання коштів у даному напрямку можна порекомендувати наступне:

-- будівництво нових сучасних цехів, в яких зможе розміститися нове устаткування;

-- закупка нового обладнання, яке дасть змогу виробляти нові види продукції та задовольняти безмежні потреби населення;

-- відповідне належне обслуговування техніки.

2. Фінансування приросту власних обігових коштів, авансування оборотного капіталу. Потреба визначається, виходячи з власних обігових коштів та коштів, які необхідні для росту товарообігу.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін. [9, с. 381].

Рекомендації для фабрики художніх виробів:

-- створювати короткостроковий бізнес-план, в якому буде визначено основні напрямки, які потрібно удосконалити протягом певного періоду, в результаті чого збільшити випуск товарів, а відповідно й прибуток;

-- вкладати кошти в інвестиційні проекти, які в майбутньому принесуть дохід, який потім можна використати на розвиток власного виробництва;

-- відшукувати нові ефективні ринки збуту, за допомогою яких збільшувати товарообіг;

-- вивчати попит на продукцію і визначати, які товари найбільше цікавлять покупців та задовольняти їх потреби.

3. Фінансовий резерв або фонд ризику (фонд регулювання цін). Потреба у формуванні резервного фонду може бути визначена як відсоток відрахувань від прибутку, передбачений статутом підприємства чи чинним законодавством, виходячи з фактичної потреби в коштах цього фонду в базовому періоді, планового зростання обсягу діяльності підприємства та зміни ступеня її ризикованості. Резерви -- це матеріальні чи грошові запаси, що створюються на випадок необхідності. Ця частина матеріальних, фінансових ресурсів тимчасово виключена з обороту і слугує джерелом, з якого використовуються ресурси в разі крайньої необхідності [14, с. 105].

Держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює напрямок прибутку на капітальні вкладення виробничого і невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних -- заходів, витрат по змісту об'єктів і установ невиробничої сфери тощо.

...