Перспективи інноваційного розвитку економіки України в умовах глобалізації

Таким чином, утвердження інноваційної моделі розвитку національної економіки забезпечить її конкурентоспроможність та вихід на траєкторію сталого розвитку [41].

Тому перехід до інноваційної моделі розвитку національної економіки поступово стає імперативом державної політики.

Це полягає, насамперед, у встановленні ефективного державного регулювання відносин у сфері інновацій.

Сучасна нормативно-правова база (закони, укази Президента, підзаконні акти у формі постанов Уряду, наказів центральних органів виконавчої влади тощо) стосовно науково-технічної та інноваційної діяльності налічує близько 200 документів [64].

Зокрема, національне інноваційне законодавство включає норми Конституції України, Господарського кодексу, Закону України "Про інноваційну діяльність", Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні", Закону України "Про інвестиційну діяльність", Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" та інших нормативно-правових актів, які визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлюють форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямовані на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом [64].

Вихідні правові передумови державної інноваційної політики закладено в Конституції України [1]. Стаття 54 гарантує громадянам свободу наукової і технічної, а також інших видів творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав. У цій самій статті визначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Крім згаданих законодавчих актів, слід окремо відмітити прийняту Верховною Радою України 13 липня 1999 року Концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку України [15].

Концепція містить основні цілі, пріоритетні напрями та принципи державної науково-технічної політики, механізми прискореного інноваційного розвитку, орієнтири структурного формування науково-технологічного потенціалу та його ресурсного забезпечення.

Вона визначає засади взаємовідносин між державою та суб'єктами наукової та науково-технічної діяльності, які ґрунтуються на необхідності пріоритетної державної підтримки науки, технологій та інновацій як джерела економічного зростання, складника національної культури, освіти та сфери реалізації інтелектуального потенціалу громадян [15].

Дія Концепції розрахована на період стабілізації економіки та досягнення постійного її розвитку.

Відповідно до законодавства, державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти, у тому числі підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних.

В цілому в Україні створена важлива законодавча база для здійснення і розвитку інноваційної діяльності (близько 70 документів), але все ж за кількістю і якістю нормативних законодавчих актів вона поступається подібним системам у розвинутих країнах світу.

В Україні існує спеціальна процедура підготовки та оцінки інноваційних програм і проектів.

Їх розробникам слід враховувати те, що вони мають узгоджуватися із Законом «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [9], де визначена система державних прогнозів і програм, обов'язкова для усіх суб'єктів господарювання.

Бо, як вказує Господарський кодекс України [14], тим суб'єктам, які не враховують суспільні інтереси, що відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у господарській діяльності.

Та й Закон «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [5] наголошує, що реалізація: цих стратегічних пріоритетних напрямів загалом здійснюється через систему загальнодержавних (а бо ж національних) програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку; середньострокових пріоритетів регіонального рівня здійснюється на конкурсних засадах через регіональні інноваційні програми та проекти, проекти технологічних парків; середньострокових пріоритетів рівня галузевого здійснюється на конкурсних засадах через державні програми, інноваційні програми і проекти та інноваційні проекти технологічних парків.

Указом Президента України від 30 грудня 2005 року № 1873/2005 [19] створено Державне агентство України з питань інвестицій та інновацій, яке є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляє та запроваджує механізм надання фінансової та іншої підтримки реалізації інноваційних проектів;

2) проводить у передбаченому законодавством порядку конкурсний відбір інноваційних проектів;

3) формує бази даних інвестиційних та інноваційних програм і проектів, міжнародних інвестиційних та інноваційних програм і проектів, у виконанні яких беруть участь вітчизняні державні підприємства в рамках міжнародного інноваційного співробітництва, а також відповідних грантів.

Отже, формування в Україні інноваційної моделі економічного зростання потребує сприяння держави у створенні та ефективному функціонуванні інноваційної інфраструктури, особливо на міжгалузевому та регіональному рівнях.

Держава, як один із основних суб'єктів інноваційної діяльності, забезпечує впровадження інноваційних процесів у національну економіку та встановлення досконалого правового регулювання відносин у цій сфері.

Зокрема, державне регулювання інноваційної діяльності, як передбачено статтею 6 Закону України "Про інвестиційну діяльність" [3], здійснюється шляхом:

1. визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

2. формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

3. створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

4. захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

5. фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

6. стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

7. встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

8. підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана державна фінансова підтримка шляхом [3]:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України „Про страхування”.

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

а) кошти Державного бюджету України;

б) кошти місцевих бюджетів;

в) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

г) власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

е) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності є Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України.

До основних завдань Держінвестицій належить :

- участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності та створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики,

- координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності ( постанова Кабінету Міністрів України " від 16 травня 2007 р. N 749 "Деякі питання Державного агентства України з інвестицій та інновацій" [18]).

Серед основних проблемних моментів державного регулювання інноваційного розвитку України можна виділити наступне:

- Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, антимонопольного, патентно-ліцензійного та кон'юнктурного регулювання технологічного оновлення виробництв.

- Українським законодавством визначено лише одну пільгу для інноваційної діяльності - оподаткування в розмірі 50% від чинної ставки прибутку від реалізації інновацій інноваційними центрами, занесеними до державного реєстру. Тобто всі підприємства фактично позбавлені пільг в інноваційній діяльності, якщо вони не зазначені інноваційними центрами, що припиняє їх наукові та проектно-конструкторські роботи, освоєння і впровадження нових технологій та виробництво нової продукції.

- Пільги, які існували в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств і організацій” [10], дозволяли стимулювати творчу інноваційну діяльність, розробляти конкурентоспроможні новації, що забезпечувалось звільненням від оподаткування їх прибутку. Абсолютне вилучення цих пільг фактично ліквідувало вcі стимули для існування інноваційної діяльності на підприємствах.

Ключовою проблемою державного регулювання інноваційного розвитку України є формування та забезпечення реалізації її пріоритетів як головних та найважливіших напрямів системної діяльності.

Державні пріоритети інноваційної діяльності викладені в Законі України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" [5], що визначає правові, економічні й організаційні засади формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в країні.

Вітчизняна економічна наука й виробнича практика поки що не розробили методології й методики державного регулювання інноваційних процесів, які розвиваються за циклічними законами і зазнають впливу зовнішніх чинників глобалізації світової інноваційної сфери. У теоретико-методологічному плані економічна наука й практика перебуває в стані пошуку практично важливого й можливого рішення.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні - науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні зобов'язують органи виконавчої влади всіх рівнів створювати режим найбільшого сприяння виконанню робіт, спрямованих на реалізацію відповідних пріоритетних напрямів, та концентрації на них фінансово-економічних та інтелектуальних ресурсів [5].

Отже, оцінка вітчизняного досвіду державного регулювання інноваційних процесів свідчить про те, що модель державного регулювання, яка склалася в Україні сьогодні, не враховує й ігнорує циклічність вітчизняної економіки.

Реалізація державних економічних та інноваційних стратегій відбуваються в прискореному темпі, без урахування можливостей економіки й інноваційної системи на конкретні фази “довгих” циклів (тривалістю 45-60 років).

Це положення виступає основою для формулювання наукової проблеми, сутність якої полягає в необхідності теоретичної та практичної розробки стратегії й тактики державного регулювання інноваційних систем і процесів, що мають ендогенну природу циклічно-хвильового розвитку.

Як наслідок, інноваційні процеси впроваджуються ціною неймовірних зусиль і матеріальних втрат [56].

Для осмислення й розв'язання цієї наукової проблеми автором пропонується робоча гіпотеза про те, що для успішного соціально-економічного розвитку країни необхідно, щоб економічна й інноваційна політика держави під час розробки концепцій і стратегій розвитку враховувала особливості “довгих” циклів економічної та інноваційної систем.

У глобальному аспекті врахування особливостей циклічно-хвильового розвитку економічних систем у державних стратегіях позитивно впливатиме на те, що національні інноваційні системи ввійдуть до загальносвітової ритміки науково-технічного розвитку і зміни технологічних укладів, займатимуть власну нішу у світовому науково-технічному розподілу праці, а також більш успішно адаптуються до процесів економічної глобалізації [49] .

В умовах глобалізації ефективність моделей державного регулювання у ХХІ ст. буде безпосередньо залежати від здатності прогнозувати циклічну динаміку різної тривалості й управляти інноваційною діяльністю на основі знань про поточні й майбутні фази циклу.

2.2 Аналіз сучасного стану інноваційної діяльності в Україні

Інноваційна діяльність в умовах переходу економіки України на інноваційний шлях розвитку набуває особливого значення. Охопивши різні аспекти ринкових відносин інноваційний процес сприяє зростанню промислового виробництва, дає змогу підвищувати продуктивність праці, залучати до виробничої сфери нові резерви.

Сучасний вітчизняний ринок інновацій передбачає створення реальних умов для переходу економіки на інноваційно-інвестиційну модель розвитку та «впровадження механізму диференційованого пільгового оподаткування підприємств залежно від рівня їх інноваційної активності, стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських установ і організацій до введення в господарський обіг нематеріальних активів, утворення галузевих інноваційних фондів» [73].

Освоєння підприємствами нових технологій та інновацій потребує об'єктивної оцінки параметрів і характеристик їхнього потенціалу, які мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності шляхом розробки і реалізації нової інноваційної стратегії розвитку.

Тому реалізація нової інноваційної стратегії розвитку і повноцінне використання інноваційного потенціалу в інтересах оновлення виробництва - реальний шанс для України досягти рівня високотехнологічної розвиненої держави.

Незважаючи на це, інноваційна сфера з огляду на фінансове забезпечення функціонує в критичних умовах. У розрахунку на одного спеціаліста в інноваційній діяльності в Україні сьогодні витрачається в сто разів менше коштів, ніж у Франції, Великій Британії, Німеччині [59].

Характерною особливістю України є й те, що вона має вищий рівень інноваційного потенціалу порівняно з виробничим.

Проте, економічна криза призводить до скорочення використання досліджень інноваційних процесів [40].

Тому без допомоги і підтримки держави вітчизняний інвестор не здатний фінансувати великі інноваційні проекти, навіть якщо вони мають гарантований успіх.

На сьогодні в Україні вже не існує бачення іншої альтернативи суспільного розвитку, ніж впровадження промислово-технологічної інновації та переорієнтація з екстенсивних на інтенсивні чинники економічного зростання.

В 2007 р. Інститутом економіки промисловості НАН України було проведене соціологічне дослідження щодо з'ясування відношення підприємців столиці до інноваційної діяльності з метою підвищення конкурентоспроможності їхнього бізнесу [70].

Дослідження показало, що у підприємців є два шляхи участі в інноваційній діяльності [70] .

Перший шлях - найбільш престижний і зручний - купівля іноземної техніки і технології.

Другий - розробка оригінальної ідеї і доведення її до інноваційного проекту виготовлення устаткування своїми силами.

Більшість опитуваних (83%) віддали перевагу першому напрямку, реалізація якого не викликає ніякого ризику.

При цьому вони надають перевагу перевіреній на практиці імпортній техніці за її якість і надійність, навіть тоді, коли запропонована нова техніка обіцяю втричі більшу продуктивність.

І тільки кожен четвертий згоден купувати вітчизняну техніку, і то у зв'язку з її значно нижчою ціною.

57% підприємців готові вкласти свої особисті кошти у інноваційні проекти в межах від 10 до 100 тис. долларів. До 1 млн. за рахунок кредиту - 17% [70] .

Таким чином, фінансові можливості вітчизняних підприємців для активізації інноваційної діяльності обмежені.

Слід зауважити, що придбання іноземної техніки, навіть якісної і надійної, можна віднести до рангу інноваційних проектів тільки для умов сучасного стану економіки України, а на міжнародному рівні вона давно морально застаріла.

Серед 80 провідних економік світу Україна займає 77 місце по конкурентоспроможності економічного росту. Менш 1% вітчизняної продукції конкурентоспроможне на міжнародному ринку [56].

По показнику ВВП на душу населення Україна значно відстає від інших країн. Так, в США цей показник складає 42 тис.доларів, Австралії - 32%; Британії - 31%; Росії - 11%; Казахстані - 9%; Білорусі - 8%, а в Україні тільки 7%, тобто в порівнянні з США менші в 6 разів. Такі факти свідчать про вкрай низьку ефективність української економіки [71].

Аналіз статистичних даних останніх років щодо впровадження нововведень у промисловості нашої країни, свідчить, що кількість інноваційно - активних підприємств та їх частка у загальній кількості за 2005-2007 роки майже не змінилась (рисунок 2.1).

Кількість впроваджених нових технологічних процесів у 2007 році зменшилась проти попереднього року (рисунок 2.2).

Позитивним є те, що зростає частка маловідходних ресурсозберігаючих технологій у загальній їх кількості. Якщо у 2005 року кожен третій запроваджений технологічний процес був ресурсозберігаючим, то у 2007 році - кожен другий.



Рис 2.1. Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, їх питома вага у загальній кількості промислових підприємств [71]

Рис. 2.2. Впровадження нових технологічних процесів [71]

Не активізувалась у минулому році робота щодо освоєння продуктових інновацій. Кількість освоєних нових видів продукції зменшилось на одне найменування проти результатів 2006 року і становила 165 (рисунок 2.3).

Найбільша кількість нововведень запроваджується на підприємствах машинобудівного комплексу. Саме в цій галузі створюються матеріальні передумови для реалізації базових інновацій.



Рис 2.3. Освоєння нових видів продукції [71]

У машинобудуванні за 2007 рік впроваджено 45 нових технологічних процесів (80% від загальної кількості по промисловості) та освоєно 148 інноваційних видів продукції (90%).

Із загальної кількості підприємств галузі 18% (9 підприємств) впроваджували інновації. Ними реалізовано майже 665 млн.грн. інноваційної продукції (чверть від загального обсягу реалізації галузі), придбано 22 нові технології.

Серед машинобудівних підприємств вважають стратегічно важливим напрямком розвитку впровадження інновацій у ВАТ „СНВО ім.В.М.Фрунзе”, ВАТ „Насосенергомаш”, ВАТ „Селмі”, ТОВ „Мотордеталь ”.

У ВАТ „СНВО ім.В.М.Фрунзе” за 2007 рік впроваджено 35 нових технологічних процесів та освоєно випуск 46 найменувань нових видів продукції.

У ВАТ „Селмі” впроваджено 2 нових технологічних процеси - використання нової зварювальної установки для аргонодугового зварювання вакуумнощільних швів та використання концентрованої суміші у вигляді пасти для обробки металу при екстремально високому тискові.

Підприємство освоїло 17 інноваційних видів продукції, серед них прилади контролю і регулювання технологічних процесів, мас-спектрометри та електронні мікроскопи. Нові види продукції розроблені на новітній елементній базі.

У ТОВ ”Мотордеталь-Конотоп” здійснено запуск дільниці з виготовлення великогабаритних відливок, пройшла промислове випробування нова дільниця фосфатування, створена дільниця по випуску тонкостінних гільз циліндрів, проведена модернізація системи опалення підприємства.

У хімічній промисловості інноваційну активність проявили 3 підприємства із 19. Впроваджено 10 нових технологічних процесів, з яких 9 - маловідходних ресурсозберігаючих. Освоєно 16 інноваційних видів продукції та придбано 1 нову технологію.

ВАТ „Сумихімпром” реалізовує програму модернізації виробничої бази до 2010 року. У 2007 році підприємством впроваджено 2 нових прогресивних технологічних процеси та освоєно 2 інноваційних види продукції - дехроматор та червоний пігмент з аміачної води.

Шосткинський казенний завод „Імпульс” реалізовує бізнес-план розвитку на 2006-2010 роки. Відповідно до нього у 2007 році проводилась реконструкція та технологічне переоснащення діючого виробництва, в результаті чого впроваджено 8 нових технологічних процесів та 14 нових видів продукції.

ТОВ „Імпульс” уперше запровадило інновації. Ним освоєно випуск та реалізовано продукції нової для підприємства на суму 3,4 млн.грн.

У харчовій промисловості, починаючи з 2005 року, залишається одне інноваційно активне підприємство - ВАТ «Шосткинський молочний комбінат». У 2007 році підприємством реалізовано продуктових інновацій на 130 млн.грн.

У перспективі випуск інноваційної продукції передбачається на державних підприємствах “Наумівський спиртовий завод” та “Попівський експериментальний завод”.

Так, згідно з Державною програмою розвитку спиртової галузі на 2007-2011 роки, у 2008 році за рахунок коштів на інновації в сумі 15 млн.грн. передбачено технічне переоснащення ДП “Наумівський спиртовий завод” на виробництво біоетанолу потужністю 14 тис.тонн у рік.

Цією програмою також передбачено перепрофілювання надлишкових потужностей на виробництво біогазу на ДП “Наумівський спиртовий завод” (2009 рік) та ДП “Попівський експериментальний завод” (2011 рік) за рахунок коштів Державного бюджету в сумах відповідно 1,5 та 1,0 млн. грн.

Крім вищезгаданих інноваційно активних підприємств, успішно працюють підприємства - потенційно можливі учасники інноваційних процесів, а саме: ВАТ «Центролит», ТОВ «Ланатекс» у м.Суми, ВАТ «Тракторозапчастина» та ТОВ «Таланпром» у м.Ромни, ВАТ «Глухівський завод «Електропанель», ВАТ «Тростянецький машзавод» та інші, які мають наміри щодо реалізації інвестиційно-інноваційних проектів.

За даними підприємств, низька їх активність щодо впровадження інновацій пов'язана з:

- нестійким фінансовим станом (понад 80% опитаних підприємств);

- високим економічним ризиком вкладення коштів у інновації (переконано понад 50% підприємств);

- тривалим терміном окупності нововведень (вважають 40% підприємств);

- недосконалістю законодавчої бази (дві третини підприємств);

- відсутністю на законодавчому рівні стимулів щодо впровадження інновацій (близько 70% опитаних підприємств).

Тому, щоб все ж таки зацікавити інвестора в переговорах щодо фінансування інноваційного проекту, українські підприємці повинні розробити якісний бізнес-план.

В міжнародній практиці прийнято, що даний документ повинен мати досить чітку структуру. В ньому, наприклад, обов'язково повинен бути розділ «Конкуренція», в якому досконало і переконливо за допомогою достовірної документально підтвердженої інформації охарактеризовані фірми - конкуренти і їхня продукція.

Бо в ринкових умовах, реалізація інноваційного проекту може бути ефективною, якщо за його допомогою нова продукція буде конкурентоспроможною. Так саме цю вимогу вітчизняні підприємці не можуть практично здійснити. Як свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного ІЕП НАН України, конкурентне середовище цікавить лише кожного сьомого підприємця.

Іноземні інвестори вимагають, щоб бізнес-план українських підприємців повинен містити такі розділи, в яких автори повинні показати своє розуміння проблеми якості і можливості її забезпечення, здатність витримувати конкуренцію за рахунок управління собівартістю продукції, своє бачення розвитку бізнесу і його спроможність довести почате діло до кінця [59].

При цьому необхідно пам'ятати, що професійний інвестор - це організація, яка заробляє свої гроші саме інвестуванням інноваційних проектів, це її бізнес, який обмежує їхні ризики при ділових переговорах.

Отже, для активізації інноваційної діяльності підприємств потрібна докорінна зміна економічних відносин між учасниками інноваційного процесу, використання випробуваних світовою практикою інноваційних інструментів.

На сьогодні Мінпромполітикою України розроблено проект Концепції загальнодержавної програми розвитку промисловості України на період до 2017 року, в якій визначено як проблему низький рівень інноваційної діяльності підприємств [66].

У Концепції запропонована система прискореного інноваційного розвитку промисловості, основними складовими якої є [66]:

- вдосконалення нормативно-правової бази для стимулювання інноваційної діяльності.

- створення галузевого інноваційного фонду з наповненням його коштами від приватизації промислових об'єктів.

Реформування галузевої науки:

- поєднання, перепрофілювання наукових установ;

- використання коштів від продажу надлишкового майна на розвиток матеріальної бази;

- включення наукових установ у великомасштабні об'єднання.

- стимулювання розвитку інноваційної інфраструктури.

- створення галузевого центру трансферу технологій.

- стимулювання розвитку галузей 5 та 6 укладів.

Отже, проаналізувавши сучасний стан інноваційних процесів в Україні можна зробити наступний висновок : інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку.

Україна продовжує розвиватися як країна з високою часткою сировинних галузей промисловості, де переважає сфера низько наукомісткого матеріального виробництва.

В Україні, практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового, політичного, правового характеру постають на шляху масової реалізації інновацій.

Низька інноваційна активність промислових підприємств, в свою чергу, обумовлює незначну частку інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції промисловості.

Головним джерелом фінансування інновацій в Україні протягом останніх років залишаються власні кошти підприємств, на частку яких приходиться 70,3% загального обсягу витрат на інновації.

Державна ж участь у фінансуванні інноваційної діяльності, включаючи місцеві бюджети, склала у 2007 р. - 5,1%.

Такий стан фінансування відображається на результативності інноваційної діяльності в українській промисловості. Система державної фінансової підтримки інноваційної діяльності в Україні не відповідає сучасним вимогам і відрізняється значною кількістю пріоритетів.

Таким чином, ефективна інноваційна діяльність ґрунтується на відповідному інституційному забезпеченні, і передбачає виважену державну інноваційну політику, поєднану з визначеними напрямами активізації інноваційної діяльності.

Розробка нових та вдосконалення існуючих форм, методів та інструментів підтримки інноваційної активності та побудови національної інноваційної системи є перспективним напрямком для подальших наукових досліджень.

2.3 Принципи співпраці України з державами СНД та ЄС у науково - технологічній сфері

Науково-технічний прогрес на сучасному етапі розвитку світової економіки багато в чому визначає характер і зміст процесів, що відбуваються як в окремих країнах і регіонах, так і в усій сфері міжнародних відносин.

Аналіз наукових досліджень з питань залежності інтенсивного економічного зростання від науково-технічних чинників дозволяє зробити висновок про те, що від володіння сучасними технологіями на сьогодні залежить рівень економічного розвитку країн, ступінь їх участі в міжнародному розподілі праці, положення в світовій спільноті, здатність успішно вирішувати різні соціально-економічні проблеми [26].

За оцінками експертів Організації економічного співробітництва й розвитку, у середині XX ст. темпи економічного зростання визначалися прогресом технології на 38%, а на кінець цього ж століття - вже на 65%. Загальноприйнятою є думка про те, що цей фактор обумовлює близько 75% приросту продуктивності праці, більше 50% приросту національного доходу, істотно знижує собівартість продукції [35].

За даними англійської комісії з трудових ресурсів, 60% зростання загальної ефективності американської і японської промисловості відбувається завдяки змінам у технології [49].

Враховуючи глобальну сутність НТП і особливості розробки та впровадження досягнень науки і техніки, науково-технічна сфера здатна до найефективнішого функціонування лише за умов найтіснішого переплетення національних потенціалів, об'єднання матеріальних та інтелектуальних ресурсів різних країн, розподілу ризиків і фронтів роботи, що знаходять своє втілення в процесах міжнародної співпраці, міжнародної інтеграції.

З урахуванням особливостей сучасного етапу НТП і інтернаціонального характеру розвитку світового господарства для прискорення й інтенсифікації зростання національної економіки Україною обрано стратегію інноваційного розвитку [58].

Великого значення в контексті її реалізації набуває застосування державою дієвого механізму подолання несприятливих наслідків ізоляції держави від світової науково-технічної спільноти, забезпечення максимального використання переваг міжнародної кооперації і спеціалізації у сфері науки, техніки та інновацій для розвитку національної науково-технічної й економічної сфер [41].

Науково-технологічне співробітництво України з державами СНД та ЄС

є важливою складовою всього комплексу міжнародних економічних відносин нашої держави, оскільки саме інтелектуальний потенціал суспільства дозволяє оптимізувати прийняття будь-яких державних рішень [57].

Одним із головних завдань держави є проведення такої зовнішньо-економічної політики, яка була б адекватна реальним можливостям вітчизняної економіки, здатної підтримувати міжнародну конкурентоспроможність як вітчизняних підприємств, так і держави в цілому [41].

Вагомим чинником відродження виробництва та випуску якісного товару, стабілізації економіки, безумовно, є використання нових технологій.

На це спрямована державна науково-технічна політика, що впроваджується на основі науково - обґрунтованого прогнозування і передбачає також міждержавне співробітництво у сфері науки і технологій.

1. Зокрема з країнами СНД.

Зрозуміло, що Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли вона зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах території та ресурси, якими володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими країнами.

Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних потоків, які дозволять модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості [31].

Суворі реалії конкуренції на міжнародних ринках, з якими зіткнулася Україна, вказують на пріоритетність співробітництва України з державами СНД і перш за все з Російською Федерацією, головним економічним партнером України.

Йдеться про співпрацю на рівні держави, регіонів, окремих галузей економіки та підприємств. Між тим зв'язки між країнами СНД становлять лише 1/3 загального обсягу їхнього зовнішньоторгового обігу (в ЄС - 62%).

Вирішальним фактором на шляху подолання цих негативних тенденцій є перехід до стратегії комплексного розвитку національної економіки з використанням науково-технологічного потенціалу.

Процес економічної суверенізації України сприятиме розвиткові всебічної кооперації та торгівлі, зокрема в галузі інтелектуальної власності та трансферу технологій, які мають здійснюватися на засадах паритетності та взаємовигідності.

Упродовж 2007-2008 рр. для організації багатосторонньої та двосторонньої співпраці України з державами-учасницями СНД у галузі науки і технологій провадилися аналіз стану та перспектив, прогнозування й коригування пріоритетних напрямів дво - та багатостороннього науково-технічного співробітництва [73].

Було визначено порядок формування міждержавних наукових, науково-технологічних, інноваційних програм та умов участі науковців і організацій України в спільних програмах, проаналізовано зміни до Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічній діяльності» [6].

Ці заходи дозволили Україні підтримати свій авторитет серед наукової громадськості держав-учасниць СНД, а також відстояти інтереси держави щодо демократичного, паритетного, а не керованого характеру співробітництва у сфері науки і технологій у рамках СНД під час формування та реалізації міждержавних наукових і науково-технічних програм, створення міжнародних наукових центрів та організацій [6].

Українських учених та фахівців залучено до виконання національних науково-технічних програм держав-учасниць СНД, що більш повною мірою допоможе реалізовувати науково-технологічний потенціал України для виходу на європейський та світовий ринок трансферу технологій та наукоємної продукції, забезпечить доступ фахівців України до науково-технічних інформаційних ресурсів країн СНД, сприятиме розвиткові науково-технологічного потенціалу держави.

Завдяки цьому Україна залишається високорозвинутою технологічною державою, з якою рахуються у світі.

Щоб підтримувати цей статус, треба негайно вжити заходів з розвитку зовнішніх ринків збуту українських товарів та підвищити ефективність реалізації режиму вільної торгівлі з країнами СНД.

Зазначимо, що конкурентоздатність зумовлено часткою інтелектуальної власності у вартості товару, яка, у свою чергу, визначається його науковою складовою.

На сьогодні наукові дослідження в Україні виконуються [73]:

-- науковими установами Національної академії наук України (НАНУ) та інших державних галузевих академій -- академічний сектор науки;

-- науковими та педагогічними закладами освіти -- освітянський сектор науки;

-- науковими підрозділами відомств, підприємств та організацій різних галузей народного господарства України -- галузевий та заводський сектори науки.

Завдання, які стоять перед кожним із цих секторів науки, різні. Так, якщо академічний сектор науки займається фундаментальними та пошуковими проблемами і, в незначній мірі, вирішенням прикладних проблем, то виробничий сектор науки виконує виключно прикладні розробки (створення та впровадження конкретних технологій, систем, приладів тощо).

Окремо виділяється вузівський сектор науки, який здійснює як фундаментальні, так і прикладні дослідження. Причому, завдяки постійному поповненню наукових колективів молоддю, розробки вищих навчальних закладів завжди забезпечені кадрово.

Головну роль у реалізації прогнозів розвитку перспективних технологій на сьогодні відіграють наукові колективи академічних інститутів та вищих навчальних закладів [71].

Спад виробництва, в першу чергу, призвів до послаблення заводського сектора науки та скорочення кількості заводських наукових структур (науково-дослідних організацій і промислових підприємств, конструкторських установ, проектних організацій тощо).

Та все ж мережа наукових установ в Україні є досить розгалуженою системою, до якої входять організації різних типів, що забезпечують розвиток перспективних технологій у всіх галузях економіки.

У 2007 році наукові дослідження виконували 2050 організацій, серед яких 52% складали науково-дослідні інститути, 16% -- конструкторські організації, 1% -- дослідні заводи, 4% -- проектні організації, 11% -- науково-дослідні підрозділи вищих навчальних закладів, 6% -- науково-дослідні організації промислових підприємств [71].

Загалом у різних галузях економіки нині працює близько 28 тисяч науковців вищої кваліфікації (докторів та кандидатів наук), 70% яких безпосередньо беруть участь у науково-технічній діяльності. Із загалу докторів та кандидатів наук, зайнятих науковою діяльністю, понад половина (54%) працює у вищих навчальних закладах, майже третина (28%) -- в академічних установах, решта (18%) -- в галузевих та заводських наукових підрозділах.

Попри скорочення наукових кадрів Україна ще зберігає достатньо високий показник наукових працівників в економіці, що відповідає рівню розвинених країн світу, а в деяких випадках і допомагає останнім у вирішенні їх наукових проблем своїм кадровим забезпеченням.

Значна кількість науковців бере участь у різних науково-організаційних комісіях та радах, які формують державну політику та здійснюють прийняття законодавчих рішень щодо науково-технічної та інноваційної політики держави.

Серед них -- Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, Комітет з питань науки та освіти Верховної Ради, наукові та експертні ради Міністерства освіти і науки України та інші.

Реалізація програм довгострокового науково-технічного співробітництва з країнами СНД дає можливість вивчати пріоритети та напрями спільного вирішення проблем підвищення конкурентоздатності у двосторонніх торговельних стосунках і в організації торгівлі з третіми країнами.

Враховуючи спрямування зовнішньої політики нашої держави на інтеграцію до європейського економічного простору, на період до 2010 р. треба здійснити прогнозування зростання виробництва всіх галузей у рамках основоположних державних стандартів, що відповідають європейським та міжнародним.

Для України та інших держав СНД на сьогодні залишаються проблеми, зумовлені спадом темпів економічного розвитку й фінансовою неможливістю надання науці статусу пріоритетної компоненти розвитку суспільства [57].

Тому прийняття заходів з підтримки науки, збереження й розвитку науково-технологічних потенціалів держав як найважливішої умови забезпечення національної безпеки є невідкладним.

Створення науково-технологічної політики відповідно до економічних реалій ринкових відносин має на меті забезпечення економічного зростання й відродження виробництва на базі науково-технічного прогресу.

Для цього необхідно в першу чергу розробити механізми залучення приватного капіталу для підтримки наукової сфери, створити законодавчу базу для стимулювання вітчизняного підприємця, інвестора, вкладати кошти в науку.

Крім того, треба залучати фінансування з багатьох джерел (створення фондів різного виду, в тому числі таких, що працюють на основі повернення кредитів), наприклад, концентрування для цих цілей фінансових ресурсів Держіннофонду, позабюджетної частини коштів Фонду приватизації та централізованих амортизаційних відрахувань для інвестування в економічну й науково-технічну сферу країни на пільговій довгостроковій кредитній основі, а також вивільнення наукових структур, які беруть участь в інноваційному процесі, від сплати податку на прибуток і ПДВ на кошти, що зароблено в результаті наукової діяльності [73].

Дуже важливо також забезпечити соціальний захист працівників наукової сфери.

Відродження національної науки, що за досвідом розвинутих країн є однією зі складових створення конкурентоздатної на світовому ринку наукоємної продукції, сприятиме зміцненню й розвиткові зв'язків у сфері науки і технологій, що склалися історично, розширенню міжнародного науково-технічного співробітництва.

Однією з перешкод інтеграційних процесів у СНД в сфері науки і технологій є структурна політика, яку провадить Росія і яка призвела до паливно-сировинної орієнтації російського експорту.

Така орієнтація визначається не державними інтересами Росії, а вимогами світового ринку. Вона не дає для російської економіки позитивної перспективи та й не сприяє розвиткові інтеграційних процесів у СНД [57].

Вирішальним фактором на шляху подолання дезінтеграційних процесів у СНД (передусім між Україною та Росією) має бути перехід економіки РФ з паливно-сировинної орієнтації на стратегію комплексного розвитку з використанням існуючого науково-технічного потенціалу.

З цією метою розроблено Концепцію державної політики Російської Федерації в галузі міжнародного науково-технічного співробітництва (схвалено Урядом РФ від 14.02.2007 р.).

Щодо відносин України з іншими країнами СНД в галузі науки і технологій слід відзначити, що в період 2004-2007 рр. практично з усіма цими країнами було укладено або погоджено міжурядові угоди та договори в цій сфері.

Основним напрямом організації двостороннього науково-технічного співробітництва було формування, реалізація, коригування переліку пріоритетів та проектів Програм співробітництва в галузі науки і технологій як складової Програм довгострокового економічного співробітництва України з державами СНД .

Відповідно до Угоди між урядом України та урядом Азербайджанської Республіки про науково-технічне співробітництво (укладено 22 квітня 2005 р. та ратифіковано 18 травня 2005 р.) на першому етапі формування Програми науково-технічного співробітництва було узгоджено 7 проектів.

Перевагу віддано участі України в розвитку нафтогазового комплексу Азербайджану. Всі спільні проекти спрямовано на видобуток і транспортування нафти та газу: перспективні технології та пристрої для освоєння нафтових і газових свердловин, пристрої для безперервного контролю вміщення води та домішок у нафтопродуктах, що транспортуються трубопроводом, розробку та впровадження енергозберігаючих мікропроцесорних систем управління електроприводами технологічних установок і агрегатів нафтопромислів тощо.

Було затверджено перший етап виконавчої програми українсько-білоруського науково-технічного співробітництва. Обсяг фінансування - 9 проектів з української сторони в 2006-2007 рр. становив близько 7% на загальну суму 211 тис. грн., у 2008 р. передбачено 406 тис. грн.

Угоду між урядом України та урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі культури, науки і освіти укладено 6 березня 2007 р., а Угоду між урядом України та урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво укладено 27 серпня 2007 р. і ратифіковано 16 січня 2008 р.

Сформовано перший етап програми науково-технічного співробітництва між українськими та російськими організаціями, що складається з 24 проектів, але з української сторони профінансовано в 2008 р. лише 2 проекти в межах близько 7,1% від плану.

Зараз вживаються заходи до виправлення ситуаціїї. Зокрема, затверджено програму «Нанофізика і наноелектроніка» і передбачено її фінансування в обсязі 400 тис. грн. у 2008 році.

Реалізація довгострокової програми економічного співробітництва України з Російською Федерацією можлива лише за умов сприяння науково-технічному співробітництву.

В цілому ж перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності між Україною і РФ обумовлені здійсненням глибоких структурних зрушень в економіці, проведення активної інноваційної політики.

Прогноз розроблявся на підставі системного підходу, тобто до уваги бралися всі соціально-економічні, освітянські, народногосподарські та інші фактори, що сприяли підвищенню експортного потенціалу України; на поєднанні пошукових та нормативних методів, на експертних оцінках фахівців з різних галузей промисловості і функціональних міністерств (Мінекономіки, Мінфіну та ін.).

Тобто враховувалися екстраполяція попередніх тенденцій, бажані параметри розвитку експортного потенціалу з орієнтацією на задоволення соціально-економічних потреб України і забезпечення її національної безпеки.

В основу прогнозу покладено інформацію Держкомстату, Мінекономіки, Держмитслужби України та заходи, що передбачені у програмах дій уряду щодо піднесення виробничого, інноваційного потенціалу, фактографічних даних галузевих і функціональних міністерств та пропозицій регіонів України про їх участь у зовнішньоекономічній діяльності.

Прогнозні розрахунки, що окреслюють основні шляхи взаємного виходу з інфляції і розвитку торгівлі, узгоджувалися з термінами реалізації заходів, передбачених у Програмі економічного співробітництва між Україною та Російською Федерацією на 2001-2009 рр.

Прогнозна оцінка експортного потенціалу основних товарних груп експорту України до РФ наведена у ряді публікацій, де доведено, що лише за допомогою науково-технічного потенціалу держави, виконуючи спільні проекти, можна вийти з кризи.

Особливу увагу російська сторона приділяє спільним проектам щодо інформаційного забезпечення трансферу технологій на міжнародному ринку, популяційно-генетичним структурам рослин СНД, нанотехнологіям, стику суші й моря, створенню енергозберігаючої технології водопідготовки і переробки рідких сумішей, розробки глобальної мережі моніторингу атмосфери, розробки молекулярно-генетичних механізмів дестабілізації каріотипу в умовах генотоксичного впливу тощо.

Невиконання міждержавних зобов'язань однієї з сторін веде до невиправних втрат конкурентоспроможності національного товару та послуг на ринку партнера, що ми вже маємо на російському ринку.

Пропозиції українських і узбецьких науковців та фахівців щодо спільного виконання проектів з визначенням партнерів з обох сторін за напрямами: охорона здоров'я, виробництво, переробка та зберігання сільськогосподарської продукції та нетрадиційні джерела енергії не знайшли підтримки через обмеженість бюджетних коштів з обох сторін, що стримує ефективність науково-технічного співробітництва.

На жаль, сьогодні в рамках українсько-узбецької науково-технічної програми виконується тільки один проект, що одержав широкий міжнародний резонанс, - це «Розвиток спостережувальної бази наземної оптичної астрономії на горі Майданак».

Цей проект, фінансування якого розпочато у 2005 р., дозволив українським ученим високо піднести рейтинг української науки у світі, що сприяло виділенню міжнародними організаціями допомоги у вигляді сучасних приладів.

Активізацію науково-технічного співробітництва, на що сьогодні спрямовують значні кошти розвинуті країни, в Україні стримує обмеженість бюджетних коштів та невизначеність інших джерел фінансування внаслідок невикористання наукових розробок промисловістю та соціальною сферою в умовах економічної та фінансової кризи в державах СНД.

На жаль, скорочення фінансування спільних міжнародних проектів з іншими країнами СНД з боку України в односторонньому порядку дуже негативно позначається на міжнародному іміджу нашої держави.

Головні пріоритети науково-технологічного розвитку України у 2008 році, які сформульовані у посланні Президента України до Верховної Ради, передбачають короткотерміновий та довгостроковий плани розвитку держави [65].

Особливе місце відводиться перспективним технологіям, які повинні бути основою подальшого зміцнення та реорганізації усіх галузей господарського комплексу держави.

2. З країнами ЄС.

З огляду на вищенаведені дані, керівництвом нашої держави політичне рішення про рух України в напрямі до ЄС стає очевидною необхідність низки дій щодо полегшення адаптування нашої країни до європейського наукового простору та використання досвіду організації європейських рамкових програм.

Внутрішніми передумовами ефективної міжнародної взаємодії у сфері науки і техніки є: характер розвитку національного науково-технічного комплексу (тенденції розвитку науково-технічного потенціалу, особливості здійснення національної науково-технічної політики, ефективність організаційно-правового механізму), а також стратегія внутрішньо- і зовнішньоекономічного розвитку з урахуванням національної інтеграційної спрямованості.

Аналіз стану науково-технічного потенціалу України показує, що в результаті тривалого кризового періоду він скоротився в кількісному і якісному відношенні: кількість вчених скоротилася вдвічі, фінансування - втричі, скоротилась також кількість публікацій, патентів, здійснюваних проектів, впроваджуваних інновацій [67].

У той же час, завдяки все ще високим абсолютним показникам науково-технічного потенціалу, який за своїм обсягом і можливостями залишається одним з найбільших в Європі а також тенденціям до стабілізації науково-технічної та інноваційної діяльності, що намітилися, Україна утримує належне місце серед країн, що мають реальну нагоду для виходу на світові ринки наукоємної продукції, активної участі в процесі міжнародного розподілу праці у сфері науки, техніки, інновацій [67] .

Розробка та реалізація стратегічних та тактичних напрямків управління національним науково-технічним розвитком України, з врахуванням міжнародних аспектів цього процесу, ґрунтується на результатах діяльності різного рівня органів державного управління та недержавних структур.

Спеціальні органи з організації міжнародної науково-технічної діяльності створені в рамках МОН України (Департамент міжнародного співробітництва та європейської інтеграції й Управління міжнародної науково-технічної співпраці), якому відведена центральна роль в цьому процесі, та у складі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції (Департамент координації міжнародної технічної допомоги), створена також Міжвідомча рада з питань удосконалення і розвитку міжнародної науково-технічної діяльності.

Проте, для ефективного функціонування системі державного управління науково-технічним розвитком та міжнародною діяльністю в сфері науки і техніки не достає характеру цілісності та взаємоузгодженості, не вистачає також чітко виваженої державної стратегії у сфері співпраці з міжнародними організаціями, іноземними державами, комплексного підходу до розробки і реалізації тактичних заходів, доопрацювання національної правової основи відповідно до світових стандартів.

Взаємодія України з ЄС у сфері науки і технологій має на меті: допомогу в збереженні науково-дослідницького потенціалу, у вирішенні важливих соціальних, економічних та екологічних проблем; інтенсифікацію співпраці в тих галузях, в яких країна знаходиться на світовому рівні розвитку [67].

Такі цілі досягаються за допомогою таких інструментів, як спеціальні заходи Комісії ЄС, спрямовані на вирішення конкретних завдань, програми Міжнародної асоціації зі сприяння співпраці зі вченими з нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу (INTAS), конкретні рамкові програми досліджень, що припускають використання складної системи взаємодії з іншими ініціативами Євросоюзу.

Проведений аналіз включення України до світової науково-технічної сфери дозволяє зробити такі висновки [67]:

1) За більшістю напрямків Україна значно поступається навіть країнам із середнім рівнем показників їх реалізації.

Так, іноземне інвестування наукоємних галузей характеризується наступними даними: близько 75% обсягів прямих іноземних інвестицій вкладається в підприємства третього технологічного рівня, 20% - в підприємства четвертого, і лише 4,5% - вищого, п'ятого рівня.

У сферу освіти, науки і наукового обслуговування надходить всього 0,1% коштів іноземних інвесторів.

Місце України на світовому ринку наукоємної продукції обумовлюється часткою високотехнологічної продукції в загальному обсязі національного експорту - 8,2%, імпорту - 10,5%, і характеризується часткою в 0,164%.

...