Кредитування фізичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

кредитний капітал грошовий

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та законодавчі основи кредитування фізичних осіб

1.1 Сутність та види кредитів, наданих фізичним особам

1.2 Методи управління кредитними ризиками при кредитуванні фізичних осіб

1.3 Шляхи оцінки ефективності здійснення кредитування фізичних осіб

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Аналіз здійснення кредитування фізичних осіб

2.1 Організаційно-економічна характеристика ПАТ «УкрСиббанк»

2.2 Аналіз кредитного портфеля ПАТ «УкрСиббанк»

Розділ 3. Розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності та розвитку з кредитування фізичних осіб

3.1 Міжнародний досвід кредитування фізичних осіб



Вступ

Актуальність теми даної дипломної роботи викликана необхідністю дослідження змісту кредитних відносин, що виникають між фінансовими установами (банками) та фізичними особами і обумовлених визначальним значенням цих відносин для економічного розвитку країни; наявністю певних проблем в організації та функціонуванні кредитування фізичних осіб; недосконалістю законодавства, покликаного регулювати відносини з приводу надання та отримання кредиту; необхідністю державної підтримки та вдосконалення кредитування в умовах розвитку ринкової економіки, політичної та економічної нестабільності.

Відповідно до означеної мети поставлені та вирішені наступні завдання:

розкрито економічну сутність банківського кредиту та охарактеризовано його функції;

розкрито особливості банківського кредитування фізичних осіб;

визначена сутність ризиків банківських установ, пов'язаних з кредитуванням фізичних осіб та сформульовано заходи щодо їх мінімізації;

дано загальну характеристику господарської діяльності досліджуваної банківської установи;

проведено аналіз фінансової діяльності банку;

визначено ефективність кредитної діяльності банку;

проведено аналіз кредитування фізичних осіб у складі кредитного портфеля банку;

розкрито сутність методичного підходу до зниження банківського ризику на основі оцінки кредитоспроможності позичальників - фізичних осіб;

визначено показники кредитування фізичних осіб за допомогою інструментів прогнозування.

Об'єктом дослідження є процес банківського кредитування фізичних осіб у ПАТ «УкрСиббанк».

Предмет дослідження - удосконалення теоретичних та практичних засад щодо організації та аналізу банківського кредитування фізичних осіб.

Теоретичною та методологічною основою написання роботи є фундаментальні положення загальної теорії кредиту, дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених- економістів з питань визначення форм, видів, функцій кредиту та його споживчої форми, Закони України, Постанови та інструкції Національного банку України, статистичні, аналітичні матеріали та матеріали періодичної преси, Інтернет -ресурси.

Наукова новизна даного дослідження полягає в розробці концепції розвитку механізму кредитування банком населення і методичного забезпечення вдосконалення механізму.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що реалізація основних положень запропонованої концепції дозволить розробити рекомендації щодо формування стратегії розвитку механізму кредитування банком населення , оперативно попереджати і знижувати кредитний ризик банку , найбільш оптимально організувати в банку кредитний процес.

Композиційно робота складається з вступу , п яти розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

Метою дослідження є узагальнення теоретичних підходів та розробка практичних рекомендацій щодо аналізу та оптимізації банківського кредитування фізичних осіб.

В якості інформаційної бази дослідження виступили Закони України, Постанови Правління Національного банку України, нормативні акти уряду України, звітні дані Національного банку України, Асоціації українських банків та окремих банківських установ, публікації вітчизняних і закордонних науковців з означеної проблематики у періодичних виданнях.



Розділ 1. Теоретичні та законодавчі основи кредитування фізичних осіб

1.1 Сутність та види кредитів, наданих фізичним особам

Важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства є кредит, що завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва, за допомогою якого прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.

Економічною основою, на якій з`явилися та розвиваються кредитні стосунки, виступає кругообіг засобів (капіталу). Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквіваленту відносно відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і викликають кредитні відносини. Це відносне відокремлення проявляється в розбіжності у часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного продукту. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, то споживачі матеріальних цінностей в момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти, виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути усунута за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу[27, с. 15].

Термін «кредит» походить від латинського «сreditum», що означає «позика», «борг».[35, с. 18].

В сучасній економічній літературі зустрічається багато різних визначень поняття кредиту. Так, кредит визначається як надання грошей або товарів у борг на визначений строк на умовах платності та повернення. Теоретики економічної науки визначають кредит як рух позичкового капіталу, що здійснюється на засадах строковості, повернення та платності. Звичайно, останнє визначення щонайменше може бути використане для аналізу правової сутності кредиту та його форм.

Питання про форми та види кредиту в економічній науці є дискусійним. Відмінності у підходах економістів випливають в основному з різного розуміння критеріїв, принципів і ознак виділення форм кредиту. Найбільш поширеними форми кредиту представлено на малюнку 1.

Малюнок 1

1) банкiвський кредит - основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усiх форм власностi на певний строк, пiд забезпечення, з нарахуванням процентiв за користування кредитом;

2) комерцiйний кредит - характеризує кредитну угоду мiж двома суб'єктами господарської дiяльностi щодо реалiзацiї товарiв та послуг з вiдстрочкою їх оплати. Банк приймає участь у данiй угодi шляхом надання кредиту векселетремателю пiд акцептованi платником векселi;

3) лiзинговий кредит - вiдносини, якi виникають у випадку оренди майна (форма майнового кредиту). Банк придбаває певне майно та згiдно договору оренди передає його клiєнту (з можливим наступним викупом клiєнтом цього майна). Орендна плата складається з двох величин: вартостi майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi послуги, котра дорiвнює проценту за кредит;

4) iпотечний кредит - надається пiд заставу нерухомого майна;

5) споживчий кредит - його можуть отримати фiзичнi особи тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв тривалого користування та повертати банку у розстрочку;

6) бланковий кредит - винятковий вид кредиту, що надається особливо надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;

7) банківський консорціум - це тимчасове об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди.

В сучасних умовах кредитні відносини набувають широкого розвитку. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають різні види кредитів. Кредит стає інструментом, що забезпечує безперервність процесу кругообігу основного та оборотного капіталу у населення, прискорює процеси реалізації товарів і послуг, стимулює підвищення платоспроможного попиту на товари та послуги. Кредит зміцнює фінансову базу населення [46, с. 35].

Аналізуючи операції фінансових інститутів, що здійснюються з метою задоволення потреб клієнта, доцільно виділити поняття «кредит фізичній особі». Слід проаналізувати суб'єктивні підходи різних авторів до трактування даного терміну.

Існує безліч підходів до визначення терміну «кредит фізичній особі». Дане поняття має неоднозначний характер і трактується в сучасній економічній літературі з різних точок зору (табл. 1).

Таблиця 1. Підходи до визначення поняття «кредит фізичній особі»

№	Автор	Трактування
1	В. Базілевіч	кредит, який надається комерційним банком приватним особам на придбання предметів особистого вжитку довгострокового використання
2	С. Лукаш	така форма кредиту, яка надається населенню підприємством торгівлі , банками та іншими фінансовими установами на придбання предметів споживання та оплати побутових послуг за умови відстрочки платежу
3	Р. Тиркало	кошти, які надаються комерційними банками України під відсоток у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового призначення
4	О. Вовчак	кредит, який надається як в національній, так і в іноземній валюті фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого використання і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору
5	І. Скоморович	вид кредиту, який надають фінансові установи фізичним особам у національній або в іноземній валюті для задоволення їх потреб. Особливістю цього виду кредитування є те, що метою його отримання є не забезпечення прибутку, а задоволення особистих потреб позичальника, тому цільове використання коштів не впливає на зворотність кредиту
6	Л. Іваненко	це кошти, які надаються кредитором ( банком або іншою фінансовою установою ) споживачам - фізичним особам у національній грошовій одиниці на придбання товарів і послуг тривалого користування і передається тільки в розстрочку, якщо інше не передбачено договором
7	О. Герасимович	кошти, які надаються кредитором ( банком або іншою фінансовою установою ) фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг в тимчасове користування , під відсоток, на умовах забезпеченості, терміновості, платності та цільової спрямованості
8	В. Конотопський	кредит, який надається фінансовою установою фізичній особі на придбання споживчих товарів тривалого користування

Кредит фізичним особам - одна з найпоширеніших і затребуваних форм кредитування, оскільки фізичні особи є основними за чисельністю позичальниками банків. Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фінансово-кредитні установи країн із ринковою економікою. Основними видами кредитів наданих фізичним особам є овердрафт, кредитна лінія, кредит під заставу цінних паперів, іпотечний кредит, банківська кредитна картка, споживчий кредит, автокридитування:

Овердрафт - це сума, в межах якої банк кредитує власника поточного рахунку. При овердрафті банк у межах узгодженого ліміту проводить платежі за клієнта, на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку. В результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке й виражає суму його заборгованості перед банком. Із від'ємного залишку на рахунку банк стягує відсотки, як за звичайний кредит.

Кредитна лінія - це надання кредиту в міру потреби (по частинах) у межах певної визначеної суми.

Кредитна лінія являється посередником відкриття для позичальника окремого рахунку для обліку суми кредиту та сум для послідуючого його погашення.

Для відкриття кредитної лінії укладається кредитний договір, до якого додається графік видачі кредиту в рамках кредитної лінії. Одночасно з кредитним договором про відкриття кредитної лінії оформляється договір застави.

За обслуговування кредитної лінії позичальник сплачує банку обумовлену в кредитному договорі комісію, що нараховується на всю суму відкритого кредиту, незалежно від ступеня використання кредиту. Розмір комісії визначається банком самостійно.

Погашення кредиту здійснюється позичальником відповідно до графіка, узгодженого банком. Графік погашення є невід'ємною частиною кредитного договору.

Сплата відсотків здійснюється позичальником у строки, але не рідше одного разу на місяць.

Кредит під заставу цінних паперів - зручна форма відносин між кредитором і позичальником, бо вони ґрунтуються на відносно нескладній операції прийняття до застави і визначення вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні, оскільки цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку «депо». Не є трудомісткою й оцінка їхньої заставної вартості. Вона визначається шляхом котирування цінних паперів на фондовому ринку.

Перш ніж надати клієнту кредит під заставу цінних паперів, банк повинен з'ясувати якість цінних паперів, можливість реалізації цінних паперів на вторинному ринку, котирування цінних паперів на фондовій біржі.

Для одержання позички клієнт надає банку заяву, до якої додає реєстр заставних цінних паперів. У разі позитивного вирішення питання про кредитування між банком і клієнтом укладається кредитна угода і угода про заставу.

Після надання кредиту банк стає власником цінних паперів на термін дії застави. Дивіденди, що надходять по акціях, зараховуються на рахунок клієнта.

Після закінчення строку застави і за відсутності претензії до позичальника банк переоформляє заставні документи і повертає йому цінні папери.

Якщо позичальник неспроможний погасити борг, банк-кредитор може продати цінні папери на фондовій біржі. Одержана сума від реалізації заставних цінних паперів спрямовується на погашення кредиту, а якщо виторг переважає суму заборгованості, різниця спрямовується на поточний рахунок клієнта.

Іпотечний кредит - довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості - землі і будівель виробничого і житлового призначення. В основу цього кредиту покладена іпотека, що в перекладі з грецької мови означає «застава», причому не будь-якого майна, а саме нерухомого(здебільшого будівель і землі).

Іпотека може бути встановлена на нерухоме майно, яке заставодавець має право продавати або використовувати в інший спосіб. До об'єктів іпотеки належать:

1) житлові будинки і квартири;

2) дачі, садові будинки, гаражі і інші споруди споживчого призначення;

3) земельні ділянки.

Об'єкт іпотеки має належати заставодавцю на правах власності або повного господарського розпорядження.

Застава нерухомого майна передбачає укладання угоди про іпотеку у вигляді заставної.

Мобілізація кредитних ресурсів для здійснення іпотечного кредитування проводиться за допомогою випуску особливого виду цінних паперів - закладних листів, забезпеченням яких служить заставлена в банку нерухомість. Продаж цих цінних паперів дає банку кошти для надання іпотечної позички.

Закладні листи є надійним борговим зобов'язанням банку, що приносять тверді відсотки. У закладному листі ж зазначається майно(нерухомість), до якого даний документ відноситься. Як і інші цінні папери, закладні листи можуть бути в будь-який момент продані за біржовим курсом. Невід'ємною складовою закладного листа є купонна книжка, що складається з окремих купонів, на яких позначенні суми і дати виплати відсотків.

Невід'ємною умовою надання іпотечного кредиту є пред'явлення позичальником в банк документів, які підтверджують його право власника на майно, що виступає як забезпечення на позику.

Довгостроковий характер обумовлює механізм погашення кредиту і виплати відсотків із поточних доходів позичальника невеликими внесками. У разі неповернення кредиту, власником майна стає позикодавець.

Основним видом іпотечного кредитування є іпотечне кредитування житлового будівництва.

Позика під заставу житла поєднує в собі елементи споживчого та іпотечного кредиту. Ця обставина ускладнює зміст іпотеки, а також і саму процедуру надання іпотечного кредиту та житлове будівництво. І часто такі позики невигідні для банківських установ через високу вартість процедури іпотечного кредитування. Тому успішне здійснення кредитування житлового будівництва можливе лише за умови достатньо високого і стабільного рівня доходів населення.

Банківська кредитна картка - це інструмент безготівкових розрахунків та засіб отримання кредиту. Це іменний грошовий документ, який був випущений банківською установою та свідчить про наявність у відповідному банку рахунку власника кредитної картки.

Кредитна картка дає право на купівлю товарів, отримання послуг у роздрібній торгівлі без оплати готівкою. Оплата товарів чи послуг здійснюється шляхом списання відповідної суми з власника картки або через відкриття кредиту. Тому за способом використання розрізняють три види кредитних карток - масового зразка, розрахунки за якими здійснюються через відкриття роловерного кредиту емітентом кредитної картки ; кредитні картки дорожнього типу, яким притаманний такий самий принцип кредитування при розширені сфери застосування та обмеженому колі отримувачів карток; дебітові картки, платежі за якими здійснюються у межах залишків коштів на поточних рахунках клієнтів [5, c. 99].

Сучасні кредитні картки поєднують характеристики усіх трьох перелічених видів карток.

За географією використання кредитні картки поділяються на внутрішні (що використовуються у межах окремої країни чи її частини) та міжнародні.

Сучасні системи кредитних карток розвиваються шляхом їх інтеграції з картковими системами різних країн, створюючи міжнародні системи кредитних карток.

З правової точки зору суть операції з кредитною карткою полягає в тому, що власник картки домовляється з торговцем, що будь - яка операція між ними буде врегульовуватись шляхом кредитування рахунку торговця та дебетування рахунку власника картки. Попередньо як власник, так і торговець повинні завчасно відкрити рахунки в банку. Така схема розрахунків за товари та послуги передбачає наявність трьох окремих контрактів:

між торговцем та власником картки - про продаж товарів та послуг;

між банком та торговцем - про згоду остаточно приймати картки в оплату за товари чи послуги;

між банком та власником картки - про відшкодування банком суми, сплаченої торговцю по операції з кредитною карткою.

Установи банку можуть відкривати фізичним особам - громадянам України відновлювальні кредитні лінії під банківські платіжні картки. Кредит надається в межах суми відновлюваної кредитної лінії, що відкривається позичальнику - тримачу платіжної картки на строк дії картки на умовах повернення, строковості і платності. Умовою для відкриття кредитної лінії може бути:

рахунок забезпечення, який відкривається громадянину одночасно з відкриттям карткового рахунку і є забезпеченням повернення кредиту. Сума дозволеного кредиту, з урахуванням плати за користування ним, визначається в розмірі не більше залишку коштів на вказаному рахунку;

гарантії підприємств (організацій), що здійснюють зарахування тримачу банківської пластикової картки на картковий рахунок грошових коштів (заробітна плата, аванси на відрядження, премії, стипендії, матеріальна допомога та ін.). У цьому випадку між установою банку та організацією - роботодавцем позичальника, крім договору про надання послуг по зарахуванню заробітної плати та інших виплат працівників на особові карткові рахунки, укладається договір гарантії. Договір гарантії укладається на строк не менше від строку дії договору про видачу та обслуговування кредитної картки.

Кордонний строк користування кредитом встановлюється до 25 числа наступного місяця після його отримання. Позичальник повинен до настання цієї дати повернути кредит та сплатити нараховані відсотки. Після погашення заборгованості за кредитом позичальник має право отримувати новий кредит в межах відкритої кредитної лінії.

У разі непогашення кредиту до 25 числа наступного місяця після його отримання, особовий рахунок тримача блокується на строк визначений у договорі. Після цього картка заноситься до «стоп - листа» до повного погашення заборгованості за кредитом.

Отже, операції з використанням банківських кредитних карток ґрунтуються на законодавчій базі, що регулює цю галузь, яка, в свою чергу є частиною банківського законодавства країни.

Банки з свого боку прикладають всі зусилля, щоб навіть в сучасних неспокійних умовах, з одного боку, як можна повніше задовольнити потреби своїх клієнтів у коштах, а з іншого - знизити наскільки можливо, будь-які із існуючих ризиків.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Споживчий кредит кожному окремому банку має свої особливості, що зумовлено такими чинниками: масштабами банку, організаційною структурою банку, кваліфікацією персоналу, особливістю кредитної політики банку, складом клієнтури тощо.

Автокредит - кредит для фізичних осіб на купівлю транспортного засобу (легкового автомобіля, вантажного автомобіля, автобуса та інших видів особистого транспорту) з одночасним його використанням в якості застави.

Основними класифікаційними ознаками сегментів банківського кредитування населення є: строковість кредитування, забезпеченість повернення кредитів, контрольованість предмету кредитування.

У більш розгорнутому вигляді класифікація основних видів кредитів, що надаються фізичним особам може бути представлена наступним чином:

1) за строком надання:

короткострокові кредити (менше 1 року);

середньострокові кредити (від 1 до 3 років);

довгострокові кредити (більше 3 років).

Короткострокові кредити надаються на строк до 1 року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими. Середньострокові кредити надаються на період від 1 до 3 років, а довгострокові - понад 3 роки.

2) за забезпеченістю:

кредити під заставу (нерухомості, автомобілів, ЦП, депозитів);

кредити без застави.

Згідно з критерієм забезпечення в літературі також розрізняють кредити забезпечені (ломбардні) і незабезпечені (бланкові). Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника. Незабезпечені кредити становлять невелику частку у позичковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника;

3) за ступенем ризику:

стандартні кредити;

кредити з підвищеним ризиком (під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні);

4) за формою видачі:

кредити готівкою;

кредити безготівковою формою (перерахування коштів на поточний рахунок клієнта);

5) за методом видачі:

кредити, що надаються в разовому порядку;

кредити траншами;

кредитна лінія;

6) за способом погашення:

кредити, що погашаються одним платежем;

кредити, що погашаються в розстрочку;

7) за схемою погашення кредиту:

кредити з ануїтетною схемою погашення (щомісяця сплачується фіксована сума);

кредити зі стандартною схемою погашення (щомісячне погашення рівними частками зі сплатою відсотків на залишок, що зменшується);

8) за відсотковою ставкою:

кредити з фіксованою відсотковою ставкою;

кредити з плаваючою відсотковою ставкою;

9) за цільовим призначенням:

кредити на споживчі цілі;

кредити на рефінансування кредитів.

Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються:

1) граничними розмірами, встановленими банком для конкретного виду кредитів;

2) платоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й встановлений строк повернути отриманий кредит;

3) вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпеченні повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Процес кредитування населення включає декілька етапів.

На першому етапі клієнт, що звернувся до банку за отриманням кредиту, одержує необхідну інформацію щодо умов кредитування, забезпечення та повернення кредиту.

На другому етапі здійснюється аналіз кредитоспроможності клієнта, дозволяє виявити фактори ризику, що спроможні призвести до непогашення наданого кредиту в зумовлений термін, і тим самим оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Для визначення кредитоспроможності позичальника кредитний менеджер аналізує доходи і витрати клієнта. Доходи як правило визначаються за трьома напрямками: доходи від заробітної плати, доходи від накопичень громадян і капітальних вкладень та інші доходи. До основних статей витрат позичальника належать: сплата податку на дохід фізичної особи та інших податків, аліменти, щомісячні платежі за раніше отриманими кредитами, виплати зі страхування життя й майна, комунальні платежі тощо. Для підтвердження розмірів доходів і витрат клієнт надає відповідні документи. В результаті визначається спроможність клієнта здійснювати платежі і погашення основного боргу і відсотків.

Після безпосередньої перевірки наданих документів останні передаються юридичній службі й службі безпеки банку (перша аналізує подані документи з точки зору правильності оформлення і відповідності діючому законодавству, друга проводить перевірку паспортних даних, місць проживання і роботи позичальника, а також відомостей, вказаних в анкеті). На підставі результатів перевірки і аналізу документів юридична служба і служба безпеки складають письмові висновки та передають їх кредитному відділу. У випадку взяття в заставу об'єктів нерухомості, транспортних засобів або цінних паперів та іншого майна кредитний відділ користується допомогою фахівця банку з питань нерухомості, транспорту або цінних паперів або експерта спеціалізованої організації, які встановлюють ринкову вартість предмету застави, складають відповідний звіт і передають в кредитний відділ.

На останньому етапі після здійснення вищевказаних дій кредитний менеджер складає письмові висновки про доцільність видачі кредиту (відмови у видачі) і погоджує умови надання кредиту з позичальником. Висновки кредитного менеджера, висновки інших служб банку додаються до пакету документів позичальника. Кредитний менеджер подає заявку на розгляд кредитному комітету. Останній розглядає заявку. Протокол його засідання і пакет документів передаються кредитному менеджеру, який інформує позичальника про рішення [10, с. 105].

Розмір процентної ставки за користування кредитом встановлюється установою банку самостійно залежно від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення, виду кредиту, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших чинників з таким розрахунком, щоби сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку із залучення коштів, необхідних для надання кредиту, й забезпечувала рентабельну роботу установи банку. Протягом часу дії кредитного договору банк має право змінювати рівень процентної ставки за кредит залежно від зміни процентної політики банку та державних органів, в компетенцію яких входить вирішення цих питань, від попиту та пропозицій на кредитні ресурси з оформленням цих змін додатковою угодою. Порядок зміни процентної ставки обумовлюється в кредитному договорі.

У разі відмови позичальника укласти додаткову угоду про зміну процентної ставки кредитний договір розривається банком в односторонньому порядку, а позичальник зобов'язаний повністю розрахуватись за одержаним кредитом. Рішення про надання кредиту приймається кредитним комітетом установи банку на підставі загального висновку кредитного підрозділу, який повинен враховувати висновки з цього питання служби безпеки, юридичної служби та підрозділу з управління ресурсами. Процедуру прийняття рішення про надання кредиту надано на малюнку 2.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів із поточного рахунка, вкладного (депозитного) рахунка, переказами через пошту або готівкою. Новий кредит надається лише при умові повної сплати заборгованості за раніше одержаними кредитами або при наявності додаткового ліквідного майна та реальних можливостей щодо своєчасного погашення кредиту й сплати процентів.



Малюнок 2. Процедури прийняття рішення про надання кредиту

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів із поточного рахунка, вкладного (депозитного) рахунка, переказами через пошту або готівкою. Новий кредит надається лише при умові повної сплати заборгованості за раніше одержаними кредитами або при наявності додаткового ліквідного майна та реальних можливостей щодо своєчасного погашення кредиту й сплати процентів.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д.

Правове регулювання кредитної діяльності здійснюється на основі Закону України «Про банки і банківську діяльність», окремими положеннями глав 32 і 33 Цивільного кодексу України та підзаконними актами, зокрема Положенням «Про кредитування», затвердженим постановою Правління Національного банку України № 246 від 28 вересня 1995 р. Також кредитна діяльність банку регулюється різного роду інструкціями.

Ще одним законом, який регулює кредитні відносини і стосується забезпечення наданих банком кредитів являється закон України «Про заставу».

Чималу роль в процесі кредитування відіграє Постанова Правління НБУ «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків». Нормативи діяльності комерційних банків - сукупність законодавчих та підзаконних актів, виданих Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів та НБУ.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для всіх комерційних банків обов'язкові економічні нормативи щодо кредитної діяльності.



1.2 Методи управління кредитними ризиками при кредитуванні фізичних осіб

Оскільки джерело кредитного ризику банку полягає у нездатності позичальника своєчасно та в повному обсязі виконати свої зобов'язання за отриманим кредитом, одним із заходів, спрямованих на мінімізацію збитків, є проведення якісної оцінки його кредитоспроможності. Існуючі проблеми сучасних умов становлення ринкових відносин в Україні - тіньова економіка, недосконалість правової бази та податкової системи - спричиняють необхідність вдосконалення існуючого механізму оцінки кредитоспроможності клієнтів банків.

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати приклади банкрутства ряду банкiв України, краху котрих сприяла ризикована кредитна полiтика. Водночас із забезпеченням банківському бізнесу найбільшої частки доходів кредитні операції залишаються і найбільшим джерелом ризиків[40, с. 35].

Саме тому захист від ризиків, зокрема від кредитного ризику як одного з основних, є серед пріоритетних завдань банківської системи України. Особливого значення це питання набуває у зв'язку з інтеграцією вітчизняної банківської системи у світову та напередодні впровадження у практичну діяльність нових стандартів банківської діяльності.

Ризик є невiд'ємною ситуативною характеристикою будь-якої дiяльностi кожного суб'єкта бiзнесу. У розрiзi банкiвських кредитних операцiй можна розглядати кредитний ризик - тобто ризик несплати позичальником основного боргу (суми наданої позики) i вiдсоткiв, якi належать сплатi банку за користування кредитом у термiни, визначенi у кредитному договорi. Несплата процентiв за позикою здатна спричинити неотримання прибутку банку вiд кредитної дiяльностi, неповернення ж самого кредиту викликає появу прямих збиткiв та можливу втрату банкiвського капiталу. З огляду на це кредитний ризик активної дiяльностi комерцiйного банку можна розглядати як ймовiрнiсть появи втрат (втраченої вигоди) через ненадання кредиту потенцiйному позичальнику, здатному своєчасно виконати свої фiнансовi зобов'язання.

Під кредитним ризиком розуміють «наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб, виконати взяті на себе зобов'язання» [70, с. 62].

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, однаковою мiрою стосується всiх клiєнтiв банку незалежно вiд того, чи позичальником є юридична особа, фiзична особа, а чи iнший банк. Кредитний ризик це ризик понесення збитків від кредитної діяльності, тобто ризик неповернення позичальником вчасно та у повному обсязі тих кредитних ресурсів, які він отримав від банку, внаслідок певних обставин, в основному незадовільного фінансового стану. Неповернення кредитів тягне за собою погіршення показників фінансового стану як комерційного банку, так і позичальників [82].

Дослідження кредитних ризиків і методів управління ними знайшли своє відображення у наукових працях багатьох вітчизняних і закордонних науковців та практиків, зокрема: І. Балабанова, А. Бєлякова, І. Бланка, О. Васюренка, Н. Версаль, І. Вишнякова, В. Вітлінського, І. Волошина, В. Галасюка, В. Гейця, І. Гуцала, М. Дмитренка, О. Євтуха, В. Єдронова, А. Єпіфанова, І. Івченко, С. Кабушкіна, О. Кириченка, В. Кочеткова, А. Мороза, Е. Морсмана, О. Пернарівського, Л. Примостки, М. Савлука, І. Сала, Дж. Сінкі, В. Севрук, З. Щибиволока [31].

Віддаючи належне вченим, що досліджують проблему банківського ризик-менеджменту та оцінки кредитоспроможності, слід зазначити, що методичні підходи до визначення кредитоспроможності позичальників вітчизняних банків потребують подальших досліджень. Зокрема, в більшості методик оцінки кредитоспроможності використовуються підходи, не завжди адаптовані до умов вітчизняної економіки, або інструментарій, практичне застосування якого в значній мірі ускладнює процес банківського кредитування.

Стрімке збільшення обсягів кредитування населення, яке обумовлене зростаючим попитом на такого виду кредити, супроводжується зростанням ризиків за зазначеними операціями і несе загрозу фінансовій стабільності банків. Аналітики вважають кредити населенню найбільш ризиковими.

Негативним фактором, який призводить до зростання ризиків у процесі кредитування, зокрема фізичних осіб, є те, що банки користуються недосконалими внутрішніми методиками оцінки платоспроможності позичальників, які не враховують у повному обсязі вимог щодо класифікації кредитних операцій, встановлених положенням «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279 [78].

Узагальнення сучасних поглядів на економічну природу кредитних ризиків дозволило визначити їх основні види, що представлені у додатку Е, а його джерел - у додатку Є

Кредитний ризик при кредитуванні фізичної особи може бути пов'язаний з простроченням платежу через:

неплатоспроможнiсть позичальника;

нецiльовим використанням кредиту;

збитковiстю галузi застосування кредиту;

забезпеченiстю i видами застави;

невиконанням попереднiх зобов'язань за кредитами банку;

безперспективнiстю подальшого розвитку позичальника;

складним фiнансовим станом позичальника тощо.

Структуру кредитного ризику походженням iз зовнішніх умов можна зазначити як [49, с.369]:

1. Ризик, пов'язаний iз позичальником, гарантом, страховиком:

а) об'єктивний (фiнансових можливостей) - нездатнiсть позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи вiд продажу активiв;

б) суб'єктивний - репутацiя позичальника (гаранта, страховика) в дiловому свiтi, його вiдповiдальнiсть i готовнiсть виконати взятi зобов'язання;

в) юридичний - недолiки в складаннi i оформленнi кредитного договору, гарантiйного листа, договору страхування.

2. Ризик, пов'язаний iз предметом застави:

а) лiквiдностi - неможливiсть реалiзацiї предмета застави;

б) кон'юнктурний - можливе знецiнення предмета застави за перiод дiї кредитної угоди;

в) загибелi предмета застави;

г) юридичний - недолiки в складаннi i оформленнi договору застави.

3. Системний ризик - змiни в економiчнiй системi, якi можуть здiйснити вплив на фiнансовий стан позичальника (наприклад, змiна податкового законодавства).

4. Форс-мажорний ризик - землетруси, повенi, катастрофи, смерчi, страйки, воєннi дiї тощо.

Труднощi з погашенням наданих банком позик можуть виникати з рiзних причин. Найбiльш поширеними з них є:

1. Помилки та прорахунки самого банку, котрих вiн припустився при розглядi кредитної заявки, а також пiд час розробки та укладання кредитного договору i подальшого контролю його виконання.

2. Зміна доходних фінансових потоків клiєнта, що отримав позику.

3. Фактори, якi знаходяться поза банкiвським контролем та можли-востями впливу.

Щодо причин неповернення позичальником кредиту, що їх здатен спровокувати банк, називають:

а) необгрунтовано лiберальне ставлення до позичальника при розглядi заявки на отримання кредиту. Тут можуть мати мiсце такi чинники, як:

надання необгрунтовано великої суми кредиту (кредитiв) одному клiєнту(концентрацiя кредитних ринкiв);

надання кредитiв позичальникам, котрi пов'язанi системою участi з банкiром або банком(чинник "зв'язаного кредитування").

б) неякiсне проведення оцiнки кредитоспроможностi позичальника внаслiдок недостатнього професiоналiзму банкiвських спецiалiстiв або вiдсутностi чiткої методики проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, передбаченої нормативними актами.

в) помилки в оцiнцi забезпечення позики внаслiдок завищення його реальної ринкової вартостi, лiквiдностi тощо.

г) неповне вiдображення у кредитному договорi умов, що забезпечують iнтереси банку у поверненнi кредиту та плати за нього повною мiрою.

д) вiдсутнiсть контролю за позичальником у перiод користування кредитом та погашення позики (проведення обстежень, перевiрок використання кредиту та стану забезпечення позики, контроль поточної фiнансової дiяльностi клiєнта тощо).

е) надмiрне розширення або швидке збiльшення обсягiв кредитних операцiй:

надання позик в обсягах, що не вiдповiдають капiталу банку;

поширення кредитної дiяльностi на регiони та сфери, не знайомi банку або для функцiонування в котрих банк недостатньо оснащений.

Рiвень кредитного ризику значно збiльшується, якщо:

проблемнi позики виникають раптово та наперекiр очiкуванням;

в галузi кредитування розробляються та втiлюються новi задачi, кредитнi послуги, котрi не вiдповiдають минулому досвiду банку i не мають базового потенцiалу виконання (що є особливо актуальним у наших умовах, де iнститут кредитних послуг комерцiйних банкiв трансформується та розширюється);

керiвництво банку не в змозi вжити необхiдних та негайних заходiв управлiння кредитним портфелем з метою уникнення проведення надто ризикованої кредитної полiтики, яка може призвести до фiнансових збиткiв (погiршення можливостей отримання необхiдного та/або додаткового прибутку);

iснуючий порядок дiяльностi банку або недосконалiсть законодавства заважає прийняттю деяких оптимальних для конкретних ситуацiй заходiв стосовно зменшення ризиковостi кредитних вкладень банку.

Основними причинами виникнення проблемних позик (тобто позик, щодо яких виявляються труднощi з погашанням основного боргу та сплатою процентiв), що залежать вiд клiєнта - фізичної особи, вважають:

а) неотримання доходiв для покриття заборгованостi фiзичними особами-позичальниками.

б) навмисне порушення позичальником умов кредитного договору.

Фактори появи труднощiв з поверненням кредиту, що лежать поза межами контролю банку, об'єднують:

а) погiршення економiчної кон'юнктури, що враховує макроекономiчнi проблеми: спад, криза виробництва, iнфляцiя, стагфляцiя, криза неплатежiв, котрi утруднюють, а подеколи й унеможливлюють отримання доходів фізичною особою;

б) змiну законодавства країни тощо;

в) форс-мажорнi обставини природного характеру.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості.

З метою захисту своїх iнтересiв, зменшення рiвнiв кредитних ризикiв у процесi активної дiяльностi комерцiйний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими iнструктивними документами, так i власними критерiями оцiнки ймовiрних ризикiв, методами та заходами щодо їх зниження, котрi вiдображаються у кредитнiй полiтицi банкiв. Способи зменшення кредитних ризиків представлено у додатку Ж.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства. Таким чином, сучасний ринок банківських послуг кредитування населення можна сегментувати з точки зору кредитного ризику як:

а) високоризиковані та високодоходні кредити на поточні потреби ;

б) кредити в інвестиційну діяльність середнього ступеня ризику та середньої ставки доходності;

в) кредити вексельного рефінансування з змінною ставкою доходності обліку векселя, але з великим рівнем ризику непогашення векселя;

г) низькоризикові низькодохідні іпотечні кредити під заставу нерухомості з можливістю рефінансування іпотечних активів через випуск іпотечних цінних паперів;

Найпростiшим методом захисту вiд ризику неповернення кредитiв є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiреним позичальникам. Але повнiстю уникнути ризику у кредитнiй справi, виключити ймовiрну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мiнiмiзацiя ризику, банк не повинен iгнорувати ринок кредитних вкладень з вiдносно високим ступенем ризику, рацiонально та виважено оперуючи капiталом у даному секторi активної дiяльностi. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї дiяльностi та бути гiдним конкурентом у системi фiнансових посередникiв.

Лiмiтування кредитiв - це спосiб встановлення сум граничної заборго-ваностi за позиками конкретному позичальнику. Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв надання позик, якi уособлюють кордонну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку.

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [8]:

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контр-агента (Н7) - не більше 25%;

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) - не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку;

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та порук, наданих одному інсайдеру (Н9) - не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та порук, наданих інсайдерам (Н10) - не має перевищувати 30 відсотків.

Iз застосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення максимальних значень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод захисту вiд ризику при кредитуваннi, а саме диверсифiкацiя кредитних вкладень. Цей спосiб захисту передбачає розподiл та розмiщення надаваних грошових засобiв мiж рiзними суб'єктами (юридичними та фiзичними особами). Чим бiльшiй кiлькостi позичальникiв буде переданий у тимчасове користування позичковий капiтал конкретного банку, тим, за iнших однакових умов, меншим буде ступiнь ризику неповернення боргу, ймовiрнiсть банкрутства одразу багатьох клiєнтiв є значно нижчою ніж ймовірність банкрутства одного або кiлькох позичальникiв, у яких зосереджена значна частка кредитних коштiв, i тим меншою мiрою банк буде залежний вiд можливостi чи бажання окремого позичальника повернути кредит. Також з цiєю метою банк може застосовувати спосiб зменшення розмiрiв надаваних позик у тому випадку, якщо вiн не має цiлковитої упевненостi у достатнiй кредито-спроможностi потенцiйного позичальника, але при цьому ступiнь та рiвень втрат вiд надання кредиту є порiвнянним з вiдповiдними показниками неотримання доходiв вiд втраченої вигоди.

Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом та, окремо, за процентами та комісіями за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику.

Розрахунковий резерв дорівнює сумі добутків «чиста заборгованість, на яку нараховується резерв «коефіцієнт ризику» всіх груп кредитів. Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики. (див. табл. 2).

Таблиця 2. Класифікація позик за ступенем ризику

Класифікація позик	Рівень резерву(ступінь ризику), %
Стандартні позики	2
Позики під контролем	5
Субстандартні позики	20
Сумнівні позики	50
Безнадіййні позики	100

Банк формує страховий резерв з двох складових: резерву загального та резерву спеціального. Загальний резерв створюється шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний - на решту позик за рахунок валових витрат банку (до 40% суми сукупної заборгованості за кредитами) та, за необхідності, відрахувань з прибутку. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або яка виникла внаслідок його неспроможності погасити кредит у зв'язку з дією непереборної сили (форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно, що кошти резерву використовуються тільки у тому випадку, коли банк упевниться, що кредити ніколи не будуть погашені, і віднесе їх у збитки (погашення безнадійної позики не відбулось протягом трьох років).

Але найголовнiшим методом захисту вiд кредитних ризикiв, визначення необхiдного обсягу позики та можливих шляхiв повернення заборгованостi банку є аналiз та оцiнка кредитоспроможностi клiєнта, його фiнансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

Вивчення світового досвіду в цій галузі дозволило нам виділити основні методичні підходи до оцінки кредитоспроможності позичальника.

Оцінювання фінансового стану позичальника-фізичної особи здійснюється з метою визначення класу його надійності та фінансової можливості своєчасно та в повному обсязі здійснювати погашення кредиту в строки і на умовах, встановлених кредитним договором.

Періодичність оцінювання фінансового стану позичальників - фізичних осіб визначається банками самостійно з урахуванням стану обслуговування боргу та строковості кредиту, але не рідше ніж один раз у рік (або за результатами фінансового року). Якщо обслуговування кредитної заборгованості відбувається із простроченням або пролонгацією, то оцінювання фінансового стану позичальника - фізичної особи має відбуватися постійно (щомісяця або щокварталу) протягом періоду несвоєчасного погашення боргу, крім випадків, пов'язаних з поважними причинами (документально підтверджені факти відрядження, хвороби тощо). В банківській практиці при здійсненні оцінювання кредитоспроможності позичальника-фізичної особи поширеним є використання методу кредитного скорингу.

Кредитний скоринг - методика оцінювання кредитоспроможності позичальника-фізичної особи, яка передбачає бальну систему аналізу якісних і кількісних показників його діяльності.

Кредитний скоринг - це статистичний метод дослідження, який використовується кредиторами для швидкого та об'єктивного оцінювання кредитного ризику особи, що подає заявку на одержання кредиту. Розрахований результат визначається в балах, які характеризують ступінь ймовірності погашення кредиту. Кількість балів варіює залежно від обраної банківською установою методики оцінювання позичальників - фізичних осіб. Чим більша кількість балів, тим більша ймовірність для позичальника отримати кредит у банку.

Важливою особливістю системи кредитного скорингу є те, що вона не може застосовуватися за шаблоном, а має розроблятися, виходячи з особливостей, притаманних банківській установі, клієнтурі банку, враховувати банківське законодавство і традиції країни, тобто підлягає постійному контролю та видозміненню.

У банківській практиці існують різні моделі кредитного скорингу, а зокрема, лінійна регресія, логістична регресія, лінійне програмування, дерево класифікації, нейронні сітки, генетичний алгоритм, метод найближчих сусідів тощо. У найбільш спрощеному вигляді скорингова модель є зваженою сумою визначених характеристик, у результаті чого розраховується інтегральний показник, за яким визначається можливість позичальника повернути одержаний кредит.

Вважається, що методика оцінювання кредитоспроможності позичальників-фізичних осіб з використанням кредитного скорингу була розроблена американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х років XX ст. Його методика є найбільш поширеною і дає можливість здійснити експрес-аналіз у присутності клієнта за його заявкою на кредит. Д. Дюран виділив групи чинників, які максимально дозволяють визначити ступінь кредитного ризику, і коефіцієнти для них. До обраних ним чинників, що характеризують кредитоспроможність фізичної особи, належать вік, стать, тривалість проживання у конкретній місцевості, професія, фінансові показники, робота, стаж (табл. 3).

...