Управління заборгованістю на прикладі СТОВ "Писарівка"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

заборгованість кредиторський підприємство управління

В результаті зміни принципів функціонування розрахунково-платіжної системи в Україні, в господарюючих суб'єктів сформувалось негативне відношення до виконання зобов'язань по операціях купівлі-продажу: вони вважають за краще "жити в борг", як найефективніший спосіб виживання в умовах невизначеності перехідної економіки [8,c.42]. Кожне підприємство уже відчуло вплив явища тотальних неплатежів - коли оплата за поставлені товари чи надані послуги затримується, проводиться в неповному обсязі або не здійснюється взагалі, в зв'язку з посиланням боржника на його скрутне фінансове становище. В зв'язку з цим спостерігається значне зростання дебіторської та кредиторської заборгованості, що вилучає кошти з платіжного обороту підприємств і негативно позначається на їх фінансовій стійкості.

Теоретико-методичні питання управління заборгованістю підприємств висвітлюються в наукових працях М.Д. Білика, І.О. Бланка, Є. Брігхема, М. Гольцберга, М.В. Грідчиної, О.Є. Ґудзь, А.М. Карбовник, Г.Г. Кірейцева, В.В. Ковальова, Г.М. Колпакової, О. Конторщикова, М.Н. Крейніної, Л.О. Лігоненко, О.І. Лучкова, В.О. Лялина, А.А. Мазаракі, С.І. Маслова, Т. Михайлової, С. Новікова, Л.І. Павлової, А.М. Поддєрьогіна, Є.Г. Рясних, В.П. Савчука, Д.Г. Сигела, О.С. Стоянової, Л. Хасан-Бека, Ван Дж. Хорна, Д. Шима та інших. Разом з тим у них неповною мірою досліджено й узагальнено особливості управління заборгованістю підприємств аграрного сектору та напрями його забезпечення.

Дослідженнями питань оцінки стану заборгованості підприємств займались О.М. Бандурка, Л.А. Бернстайн, І.П. Заїка, М.І. Ковальчук, Т.М Ковальчук, М.Я. Коробов, Г.О. Крамаренко, Л.А. Лахтіонова, В.О. Мец, Є.В. Мних, П.Я. Попович, П.В. Смекалов, Н.В. Тарасенко, А.О. Таркуця, Ю.М. Тютюнник, Ю.С. Цал-Цалко, А.В.Чупіс та інші, проте практична оцінка стану дебіторської заборгованості висвітлена недостатньою мірою.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів управління заборгованістю та розробка комплексу заходів щодо її оптимізації, на прикладі СТОВ «Писарівка».

Для досягнення поставленої мети в даній роботі необхідно вирішити ряд завдань:

- вивчити сутність дебіторської та кредиторської заборгованості на підприємстві;

- розглянути ключові підходи і методи щодо управління дебіторською і кредиторською заборгованістю;

- розглянути систему організації розрахунків СТОВ «Писарівка» з дебіторами і кредиторами;

- здійснити загальну характеристику фінансово-господарської діяльності СТОВ «Писарівка» та проаналізувати його фінансовий стан;

- розглянути систему управління дебіторської та кредиторської заборгованості на досліджуваному підприємстві;

- провести оцінку стану заборгованості на СТОВ «Писарівка»;

- проаналізувати рівень ефективності управління дебіторською заборгованістю;

- визначити напрямки покращення управління заборгованістю підприємства;

- виробити рекомендації щодо удосконалення управління дебіторської та кредиторської заборгованістю;

- дослідити систему управління охороною праці на підприємстві.

Об'єктом дослідження є процес управління дебіторською та кредиторською заборгованістю на СТОВ «Писарівка».

Інформаційною базою науково-дослідної роботи є Укази Президента України, Закони України, постанови Уряду, розпорядження Міністерства Фінансів, навчальні посібники, підручники, монографії, стандарти бухгалтерського обліку, наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів, матеріали періодичних видань, а також фінансова звітність СТОВ «Писарівка» за період з 2010 по 2012 роки.

У дипломній роботі набуло подальшого розвитку визначення поняття «дебіторська заборгованість» та «кредиторська заборгованість», здійснено удосконалення існуючих підходів щодо методики оцінки управління заборгованістю на підприємстві. Теоретичні та прикладні положення, пропозиції й рекомендації автора спрямовані на вдосконалення управління заборгованістю в аграрних підприємствах. Результати наукових розробок рекомендовано до впровадження в практику СТОВ «Писарівка», що підтверджено довідкою про впровадження №_______________.

Основні положення дипломної роботи доповідались та обговорювались на науково-практичній конференції «Управлінські та фінансові аспекти сучасної економіки - 2013» для молодих учених, аспірантів та студентів від 26 квітня 2013, м.Вінниця, ВФЕУ.

Основні результати виконаного дослідження опубліковані у співавторстві в збірнику наукових праць «Економіка Вінниччини» ВФЕУ

Дипломна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел з 68 найменувань і 6 додатків. Загальний обсяг роботи становить 103 сторінок. У роботі вміщено 12 таблиці та 10 рисунків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЗАБОРГОВАНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Економічна сутність управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства

Управління заборгованістю мають дуже велике значення для підприємств, що функціонують в умовах ринку. Вміле й ефективне управління є невід'ємною умовою підтримки необхідного рівня ліквідності і платоспроможності. Управління заборгованістю необхідно як при формуванні іміджу надійного позичальника, так і з погляду забезпечення ефективної поточної діяльності підприємства.

В економіці України обсяг невиконання платіжних зобов'язань почав стрімко збільшуватися, тому для підприємств досить важливим є питання управління дебіторською заборгованістю як на стадії формування, так і на стадії її інкасації. Дебіторська заборгованість - це складова оборотного капіталу, яка являє собою вимоги до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, послуг. Збільшення ДЗ означає вилучення коштів з обороту, що в свою чергу вимагає додаткового фінансування [14].

Ефективна політика управління дебіторами дозволяє розширювати ринки збуту товарів, залучати нових реалізаторів продукції, але прорахунки в роботі з дебіторами можуть призвести до непередбачуваних наслідків, у тому числі й до банкрутства підприємства.

Для нормального функціонування підприємство повинно бути забезпечене необхідним розміром оборотного капіталу. Нестача оборотного капіталу викликає необхідність додаткового фінансування, відповідно і додаткових витрат на його забезпечення. Зміна величини оборотного капіталу викликається зміною наступних складових: величини запасів, дебіторської або кредиторської заборгованості. Управління кожною зі складових вимагає формування ефективної політики.

У процесі управління дебіторською заборгованістю із метою прискорення розрахунків доцільно використовувати сучасні форми її рефінансування [59]. Під ним розуміють переведення дебіторської заборгованості в інші форми оборотних активів підприємства (грошові кошти, високоліквідні цінні папери) з метою прискорення розрахунків. До основних форм рефінансування ДЗ можна віднести спонтанне фінансування, факторинг, облік векселів або їх продаж на фондовому ринку, форфейтинг.

Зміст та основна мета управління ДЗ - максимізація прибутку підприємства шляхом управління процесами формування та інкасації ДЗ. Досягти цієї мети можна за допомогою певної моделі управління заборгованістю (рис. 1.1), яка являє собою послідовність дій, що організовується та реалізовується підприємством для мінімізації інвестицій у дебіторську заборгованість[14].

Рис. 1.1 Модель управління заборгованістю

Застосування запропонованої структурно-логічної моделі управління дебіторською заборгованістю дозволяє підприємству ефективно використовувати фінансові та трудові ресурси, зменшити ймовірність зростання безнадійних боргів, контролювати фінансові надходження й забезпечити зростання інвестиційних можливостей[13].

Отже, економічне становище, що склалося в Україні, зумовлює потребу в радикальних і реальних заходах, які дадуть можливість забезпечити управління розрахунками на принципах оптимізації інтересів підприємств-партнерів.

Запропонований алгоритм управління дебіторською заборгованістю дозволяє заздалегідь сигналізувати про напрямок змін у фінансовому стані підприємства, застерегти будь-який розмір дебіторської заборгованості від інфляції, а тому може бути використаний на підприємствах різних форм власності.

Головна мета управління дебіторською заборгованістю в умовах фінансово-економічної кризи полягає в мінімізації її обсягу та строків інкасації боргу. Політика управління дебіторською заборгованістю - це частина загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, направленої на розширення обсягу реалізації продукції[60].

Виходячи з вищенаведеного можна зробити висновок, що управління ДЗ безпосередньо впливає на прибутковість підприємства і визначає дисконтну й кредитну політику для покупців, шляхи прискорення повернення боргів і зменшення безнадійної заборгованості, а також вибір умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження коштів та є однією з проблем підприємства.

Крім того на підприємстві повинна вестися активна дебіторська політика шляхом ефективного вирішення наступних задач:

1. аналіз ДЗ і визначення на його основі загальних принципів надання відстрочення платежу (своєрідного товарного кредиту);

2. розробка правил установлення термінів товарного кредиту;

3. визначення гарантій, під які надається товарний кредит;

4. розробка методів оцінки надійності покупця;

5. установлення правил визначення суми товарного кредиту, що надається одному покупцеві;

6. розробка способів «збирання» дебіторської заборгованості;

7. побудова ефективної системи контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

Найчастіше напрямом ефективної політики управління дебіторами виступає дотримання граничних обсягів ДЗ та термінів її погашення. Якщо перший чинник знаходиться в межах компетенції виробника продукції, то другий зазвичай прямо від нього не залежить.

Важливу роль в управлінні ДЗ відіграють планування, організація та контроль роботи з дебіторами.

При управлінні дебіторською заборгованістю найбільшого значення набуває здійснення контролю, який дозволяє з'ясувати, наскільки ефективно та своєчасно відбувається погашення заборгованості, наскільки запропоноване відстрочення платежу відповідає вимогам ринку та стану на ньому підприємства.

Таким чином, для зменшення розміру ДЗ необхідно:

- визначати ступінь ризику несплати рахунків покупцями;

- збільшувати коло покупців з метою мінімізації втрат від несплати одним або декількома покупцями;

- контролювати співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей;

- вести оперативний контроль за надходженням готівки;

- своєчасно визначати сумнівну заборгованість;

- вести претензійну роботу, співпрацюючи з юридичною службою;

- своєчасно надавати платіжні документи;

- припиняти дію договорів з покупцями, що порушують платіжну дисципліну.

Розробка політики інкасації дебіторської заборгованості передбачає встановлення на підприємстві певної системи процедур, пов'язаної зі стягненням боргів.

Можуть бути застосовані й спеціальні методи та встановлені причини прискорення інкасації ДЗ:

- надання знижок покупцям, щоб спонукати їх оплатити рахунки до встановленого терміну оплати;

- оформлення угоди з покупцями комерційним векселем;

- якщо замовлення покупця досить велике;

- якщо продавець передбачає можливість виникнення проблеми під час оформлення заборгованостей (вексель має більшу юридичну силу, ніж простий рахунок-фактура);

- якщо покупець просить подовжити термін платежу (в цьому випадку змінюється процент, що вказується у векселі);

- застосування факторингових послуг.

Головна мета управління дебіторською заборгованістю полягає в мінімізації її обсягу та строків повернення боргу. При цьому можуть використовуватися різноманітні методи управління дебіторською заборгованістю, серед яких основними є:

- якісний аналіз покупців (з точки зору платоспроможності), та постачальників (з точки зору надійності та кредитоздатності);

- планування грошових потоків (залежно від запланованого об'єму реалізації готової продукції, співвідношення постійних та змінних затрат визначається кредитоздатність підприємства та його поточна потреба у залучених коштах);

- фінансові операції: відносно дебіторської заборгованості це сучасні методи рефінансування: факторинг, облік та дисконт векселів, форфейтинг, застосування бартерних операцій.

Важливим моментом в управлінні дебіторською заборгованістю є підвищення її якості, чого можна досягти шляхом: всебічного оцінювання фінансового стану потенційних дебіторів, їх платоспроможності, репутації, терміну існування; визначення максимальної суми боргу в цілому та на одного клієнта (лімітування дебіторської заборгованості); використання різних форм забезпечення повернення боргу (застава, страхування, гарантії банків або третіх осіб, оформлення забезпеченим векселем тощо) [44, с.85].

На сьогодні поряд з увагою до дебіторської заборгованості постає питання про управління кредиторською заборгованістю підприємства. Управління останньою є важливим аспектом менеджменту на підприємстві, оскільки кредит виступає основою опорою діяльності сучасного бізнесу.

Кредиторська заборгованість - це зобов'язання, що виникли в результаті минулої чи поточної господарської діяльності та повинні бути виконаними в майбутньому [13, с.98]. Суб'єктами таких відносин виступають кредитор та боржник. Об'єктом виступають ті грошові чи матеріальні цінності, стосовно яких укладена угода позики [60].

Позикові засоби підприємства - це те, що належить кредиторам. Одна частина таких коштів являє собою чисто грошові позики (кредити банків, облігаційні позики і ін.). Інша частина є сумою виниклих, але покищо не погашених зобов'язань перед різними кредиторами. Такі зобов'язання постійно виникають в ході господарської діяльності будь-якого підприємства, наприклад, у вигляді нарахованої, але ще не виплаченої заробітної плати; у вигляді нарахованих, але ще не сплачених податків; у вигляді отриманих, але ще не сплачених ресурсів, робіт, послуг (по цих ресурсах вже виставлені «рахунки до оплати»); у вигляді отриманих авансів під майбутні постачання готової продукції і т.п. Якщо підприємство не може виконати своїх зобов'язань перед кредиторами, то (відповідно до процедури банкрутства) влада від власників переходить до кредиторів. З цієї миті підприємством управляють кредитори (шляхом призначення антикризового керівника).

З погляду специфіки боргів, всіх кредиторів підприємства можна розбити на наступні групи [37, с.38-42]:

- позичальники (банки, утримувачі облігацій та ін.);

- постачальники і підрядчики;

- бюджет і позабюджетні фонди;

- працівники підприємства (заборгованість по оплаті праці);

- споживачі і клієнти (авансуючі постачання готовій продукції);

- інші кредитори.

У бухгалтерському балансі прийнята інша класифікація пасивів (зобов'язань підприємства) [34, с.25-35]. Так, позичальники надані двома групами кредиторів. У першу виділені довгострокові пасиви (довгострокові кредити з терміном погашення більше 12 місяців), в другу - короткострокові (грошові позики з терміном виплати менше 12 місяців). Річ у тому, що довгострокові грошові позики за своєю економічною природою близькі до власних засобів підприємства. Саме у такій якості вони часто розглядаються при аналізі фінансового стану підприємства. Вони ніби не несуть оперативну загрозу фінансовому положенню підприємства, оскільки їх не треба погашати в поточному періоді. Подібно до власного капіталу довгострокові позики можна назвати стійкими пасивами. Проте з погляду економічної доцільності довгострокових позик їх треба розглядати все-таки в групі кредиторів[34, с.25-35].

Управління кредиторською заборгованістю(КЗ) - важлива ділянка роботи фінансових і бухгалтерських служб підприємства. При розумному управлінні кредитними ресурсами кредиторська заборгованість може стати додатковим та відносно дешевим джерелом залучення ресурсів.

Саме через те, як будуються відносини з контрагентами, узгоджуються умови договорів, контролюються строки поставки та оплати, в найбільшій мірі залежить ефективність використання отриманих ресурсів. Таким чином, управління КЗ характеризується наступними основними принципами [44, с.91]:

- правильність вибору форми заборгованості з метою мінімізації відсоткових виплат на покупку матеріальних цінностей;

- установлення найбільш зручної форми банківського чи комерційного кредиту та його строку;

- недопущення утворення простроченої заборгованості.

Отже, управління кредиторською заборгованістю - це оптимізація суми заборгованості підприємства перед іншими юридичними та фізичними особами. Управління кредиторською заборгованістю підприємства може бути проведене за допомогою двох основних варіантів: оптимізації та мінімізації кредиторської заборгованості.

Оптимізація кредиторської заборгованості - пошук нових підходів, за допомогою яких зміна КЗ зможе позитивно впливати на діяльність підприємства. На відміну від оптимізації, мінімізація являє собою механізм управління КЗ, при якому існуюча КЗ максимально зменшується або ж повністю погашається[18, с.141].

Планування можливостей використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування має свої особливості. Величина і строк обороту КЗ залежать від умов кредиту постачальників. Тому необхідно оцінити наступні моменти: чи є дані умови надання кредиторської заборгованості загальними для даної галузі та регіону, чи може змінитися позиція на ринку, якщо да, то як, наскільки сильні економічні зв'язки постачальників і т. д.

Застосування короткострокових кредитів для фінансування поточних потреб не є сьогодні популярним, що пояснюється їх дорожнечею. Відмова від таких кредитів не завжди правомірна.

При фінансуванні проекту, як правило, використовуються як власні, так і позикові кошти й ціна джерел фінансування має розраховуватися як середньозважена величина. Урахування ціни якого-небудь одного джерела може призвести до помилкових висновків.

За наявності на підприємстві розробленої ринкової стратегії поведінки залучення капіталу збільшуються можливості фірми щодо розширення діяльності, що дозволяє використати ефект фінансового важеля, підвищити рентабельність власного капіталу. В іншому випадку банківські кредити замість забезпечення зростання компанії, її фінансового оздоровлення можуть спровокувати кризову ситуацію.

Основні прийоми управління дебіторською та кредиторською заборгованістю наведені в таблиці 1.1.

Отже, комплексне впровадження запропонованих заходів економічного й організаційного характеру дасть змогу вирішити існуючі на підприємстві проблеми на шляху підвищення ефективності використання дебіторської та кредиторської заборгованості. Основні прийоми управління дебіторською та кредиторською заборгованістю наведені в таблиці.

Таблиця 1.1

Алгоритм управління дебіторською та кредиторською заборгованістю	Основні прийоми управління
Обґрунтування можливості виникнення дебіторської та кредиторської заборгованості	Аналіз замовлень, оформлення розрахунків і встановлення характеру дебіторської та кредиторської заборгованості
Визначення політики надання кредиту та інкасації для різних груп покупців (постачальників) і видів продукції	Аналіз дебіторів
Аналіз і ранжування покупців (постачальників) у залежності від обсягів закупівель, історії кредитних відносин та запропонованих умов оплати	Аналіз заборгованості за видами продукції для визначення невигідних стосовно інкасації товарів
Контроль розрахунків з дебіторами (кредиторами) за відстрочену або прострочену заборгованість та вивчення причин недотримання договірної дисципліни	Оцінка реальної вартості існуючої дебіторської та кредиторської заборгованості
Своєчасне визначення прийомів прискорення боргів і зменшення безнадійних боргів	Зменшення дебіторської заборгованості на суму безнадійних боргів
Забезпечення умов продажу, що гарантують надходження грошових коштів	Контроль за співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованостей. Визначення конкретних розмірів знижок при достроковій оплаті
Прогноз надходжень грошових коштів від дебіторів на основі коефіцієнтів інкасації	Оцінка можливості факторингу - продажу дебіторської заборгованості

Дослідження тенденцій, своєчасне виявлення причин протиріч і диспропорцій у формуванні дебіторської та кредиторської заборгованості дозволяє підприємству з'ясувати власні можливості для запобігання погіршенню фінансового стану.

Результати дослідження дали змогу зрозуміти, що управління дебіторською та кредиторською заборгованістю - це процес аналізу дебіторів і кредиторів, контролю за співвідношенням між ними, розробки політики щодо розрахунків з покупцями та постачальниками.

Управління дебіторською і кредиторською заборгованістю безпосередньо впливає на прибутковість компанії та визначає дисконтну і кредитну політику для покупців, шляхи прискорення повертання боргів та зменшення безнадійних боргів, а також вибір умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження грошових коштів.

1.2 Нормативно-правове забезпечення аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості

Методологічні засади формування та обліку інформації про дебіторську і кредиторську заборгованості, а також вимоги щодо її розкриття у фінансовій звітності визначено відповідно у П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" та П(С)БО 11 "Зобов'язання". Згідно з П(С)БО 10, дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємства на певну дату[6].

У міжнародному обліку дані питання регулюються декількома міжнародними стандартами, серед них: МСБО 1“Подання фінансових звітів”, МСБО 32 “Фінансові інструменти: розкриття і подання”, МСБО 39 “Фінансові інструменти: визнання та оцінка” [8].

Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, національні стандарти бухгалтерського обліку не повинні суперечити міжнародним, але, не зважаючи на це, існують певні відмінності. У вітчизняній практиці дебіторську заборгованість ототожнюють із правом на повернення боргу, а в зарубіжній - з претензією на активи підприємства-покупця. Порядок бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості та її відображення у фінансовій звітності регулюються П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”. Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи[6].

Дебіторська заборгованість відображається у формі № 1 “Баланс” у складі активів. Звичайно, економічна вигода від дебіторської заборгованості виражається в тому, що підприємство в результаті її погашення розраховує рано чи пізно отримати грошові кошти або їх еквіваленти[3].

Відповідно дебіторську заборгованість можна визнати активом тільки тоді, коли існує ймовірність її погашення боржником. Якщо такої ймовірності немає, суму дебіторської заборгованості слід списати.

Поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. У вітчизняному обліку чиста реалізаційна вартість визначається як різниця між первісною вартістю і резервом сумнівних боргів.

Міжнародні стандарти прямо не вимагають відображення в балансі дебіторської заборгованості, проте необхідним є відображення резерву сумнівних боргів. Виходячи із вимог міжнародних стандартів можна зазначити, що для визначення дебіторської заборгованості, яка відображається в балансі, необхідно[8]:

- провести інвентаризацію дебіторської заборгованості та списати однозначно безнадійну заборгованість;

- нарахувати резерв сумнівних боргів для дебіторської заборгованості, що залишилася, і вирахувати його з величини дебіторської заборгованості.

Згідно міжнародних стандартів дебіторська заборгованість поділяється на сумнівну і безнадійну. Передбачувана дебіторська заборгованість відображається як витрата на сумнівні борги - витрата від операційної діяльності, що часто класифікується як торговельні витрати (витрати по реалізації).

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і поточну. Будь-яка заборгованість, як довгострокова, так і поточна, у якийсь момент може бути визнана підприємством безнадійною[6].

На сьогодні для того щоб визнати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість безнадійною, не потрібно документального підтвердження.

Досить, щоб була виконана одна з умов:

- закінчився строк позовної давності (3 роки);

- існує впевненість у тому, що боржник не погасить свою заборгованість.

Безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи або послуги списується в момент її визнання за рахунок резерву сумнівних боргів, який формується на дату балансу на підставі даних бухгалтерського обліку минулих звітних періодів. При створенні резерву сумнівних боргів збільшуються інші витрати операційної діяльності, а списання безнадійної заборгованості відбувається не за рахунок зменшення раніше нарахованого доходу, а за рахунок зменшення резерву сумнівних боргів[6].

У П(С)БО 2 визначено, що у балансі відображається дебіторська заборгованість за: розрахунками з бюджетом (наводять дебіторську заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету); за виданими авансами (показують суму авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів); з нарахованих доходів (показують суму нарахованих дивідендів, процентів, роялті тощо, що підлягають надходженню) та із внутрішніх розрахунків (показують заборгованість пов'язаних сторін та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків) [3]. Також дане Положення регламентує, що у статті "Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" показується сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями). Зазначено що, поточні зобов'язання це зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання" від 31.01.2000 за №20 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності. Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду[7].

З метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:

- довгострокові;

- поточні;

- забезпечення;

- непередбачені зобов'язання;

- доходи майбутніх періодів.

До довгострокових зобов'язань належать:

- довгострокові кредити банків;

- інші довгострокові фінансові зобов'язання;

- відстрочені податкові зобов'язання;

- інші довгострокові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Довгострокове зобов'язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо[7]:

позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;

не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають[7]:

- короткострокові кредити банків;

- поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

- короткострокові векселі видані;

- кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

- поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

- інші поточні зобов'язання.

Отже, управління заборгованістю на підприємстві потребує побудови не лише кваліфікованих фінансових менеджерів, але й чіткого виконання встановлених законів та нормативів прийнятих в Україні. Тільки за цієї умови можливе якісне функціонування підприємництва.

1.3 Методика оцінки ефективності управління дебіторською та кредиторською заборгованістю

Дебіторська та кредиторська заборгованість є природними складовими бухгалтерського балансу організації. Вони виникають в результаті не спів падання дати появи зобов'язань з датою платежів по них. На фінансовий стан організації впливають як розміри балансових залишків дебіторської та кредиторської заборгованості, так і період оборотності кожної з них [24, c. 124].

Виручка від продажів є єдиним засобом для погашення всіх видів заборгованості. Надходження грошових коштів від продажів визначає можливості організації по погашенню боргів кредиторам. Як правило, велика частина дебіторської заборгованості формується як борги покупців. Встановлення з покупцями таких договірних відносин, які забезпечують своєчасне і достатнє надходження коштів для здійснення платежів кредиторам - головне завдання управління рухом дебіторської заборгованості.

Управління рухом кредиторської заборгованості - це встановлення таких договірних взаємовідносин з постачальниками, які ставлять терміни та розміри платежів організації останнім у залежність від надходження грошових коштів від покупців[23, c. 111].

Отже, практично мова йде про одночасне управлінні рухом як дебіторської,так і кредиторської заборгованості. Практичне здійснення такого управління передбачає наявність інформації про реальний стан дебіторської та кредиторської заборгованості та їх оборотності. Мова йде про оцінку руху дебіторської та кредиторської заборгованості в даному періоді. Тому в якості вихідних даних для такої оцінки повинні бути прийняті борги, що відносяться саме до цього періоду. Іншими словами, з балансових залишків дебіторської та кредиторської заборгованості треба виключати довгострокову і прострочену, тобто ті елементи боргів,перетворення яких у грошові кошти відносяться до інших тимчасових періодах. Що залишилася після цього частина дебіторської та кредиторської заборгованості є основа для оцінки періодичності надходження боргів покупців, достатнього погашення кредиторської заборгованості, а також балансових залишків дебіторської та кредиторської заборгованості на кінець періоду за умови їх оборотності в Відповідно з договірними умовами або встановленим порядком розрахунків[24, c. 125]..

В кінцевому рахунку, все це дозволяє відповісти на питання, чи забезпечують договірні умови розрахунків з покупцями і постачальниками потреба організації в грошових коштах і достатній його рівень.

Управління дебіторською заборгованістю безпосередньо впливає на прибутковість компанії і визначає дисконтну і кредитну політику для малоефективних покупців,шляхи прискорення запитання боргів і зменшення безнадійних боргів, а також вибір умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження грошових засобів [19, c. 25].

Оскільки дебіторська заборгованість збільшує величину обігових активів, сповільнює їх обіговість і може призвести до зменшення кінцевого фінансового результату, то аналізу й оцінюванню дебіторської заборгованості підприємства повинні приділяти особливу увагу. Мета аналізу - встановити якість і ліквідність дебіторської заборгованості, її вплив на фінансовий стан підприємства та визначити шляхи підвищення її ефективності.

Проведення аналізу дебіторської заборгованості дає змогу визначити: склад і структуру такої заборгованості та її зміни в динаміці за період, що аналізується; встановити реальність (правдивість та ймовірність) погашення дебіторської заборгованості; визначити показники якості, ліквідності та обіговості дебіторської заборгованості; визначити вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства; розробити заходи щодо оптимізації величини і частки дебіторської заборгованості в обігових активах підприємства.

Якість, ліквідність і обіговість дебіторської заборгованості характеризується даними про розподіл дебіторської заборгованості за термінами її виникнення і такими показниками як: коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості; тривалість періоду погашення дебіторської заборгованості[28, c. 28-34]..

Зменшення коефіцієнта обіговості дебіторської заборгованості є результатом зменшення обертів коштів, вкладених у розрахунки і навпаки. Такий показник відображає, скільки разів за звітний період обертаються кошти, вкладені у розрахунки і визначає ефективність кредитного контролю, оскільки надаючи товар іншим суб'єктам з відтермінування платежу, підприємство фактично їх кредитує. Тривалість оборотів дебіторської заборгованості (термін кредиту покупцям) дає можливість визначити середній термін (в днях), через який надійде оплата за відвантажені товари[64, c. 212]..

Розподіл дебіторської заборгованості за термінами її виникнення необхідно проводити з метою оперативного управління заборгованістю і запобігання прострочення терміну позовної давності з усіма його негативними наслідками. Для цього необхідно вести облік дебіторської заборгованості за термінами її виникнення. Варто зазначити, що особливу увагу звертають на динаміку дебіторської заборгованості, тобто встановлюють чи є ця заборгованість нормальною, чи про термінованою. Для цього залучають дані Приміток до річної фінансової звітності та дані первинного обліку. У зарубіжній практиці існує проблема визнання дебіторської заборгованості, яка пов'язана із застосуванням гнучкої системи численних знижок. У зарубіжній практиці існує два методи відображення знижок в обліку, а саме: валовий метод та чистий метод. Найбільш широко використовують валовий. Різниця між цими методами полягає в тому, що на момент виникнення, згідно з валовим методом, відображається вся сума заборгованості, а згідно з чистим методом - сума, зменшена на знижку.

Зміст та основна мета управління дебіторською заборгованістю - максимізація прибутку підприємства шляхом управління процесами формування та інкасації дебіторської заборгованості. Важливим моментом в управлінні шляхом; всебічного оцінювання фінансового стану потенційних дебіторів, їх платоспроможності, репутації, терміну існування, диверсифікації клієнтури;

визначення максимальної суми боргу загалом та на одного клієнта (лімітування дебіторської заборгованості); використання різних форм забезпечення повернення боргу [64].

Як відомо, для зовнішніх користувачів інформації дуже важливий стан дебіторської заборгованості підприємства, бо зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність. За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.

До цих показників належать:

1. Оборотність дебіторської заборгованості:

Одз=В:Д, (1.1)

де Од - оборотність дебіторської заборгованості;

В - виручка від реалізації продукції;

Д - середня дебіторська заборгованість.

2. Період погашення дебіторської заборгованості:

Пдз =360 днів : Од, (1.2)

де Пд - період погашення дебіторської заборгованості;

Од - оборотність дебіторської заборгованості.

3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів:

Да=[Дз:Па]100, (1.3)

де Да - частка дебіторської заборгованості в поточних активах;

Дз - дебіторська заборгованість;

Па - поточні активи (2+3 розділ активу балансу).

4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації визначається за формулою:

Дз=Д:В, (1.4)

Де Д - середня величина дебіторської заборгованості;

В - виручка від реалізації продукції.

5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф. 1).

Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду[23, c. 95].

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан | розрахунків з покупцями проти минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про погіршання фінансового стану підприємства. Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди загрожує фінансовій стійкості підприємства і потребує залучення додаткових джерел фінансування.

Аналіз кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 "Баланс".

Для цього розраховується питома вага кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховують за звітом і за планом, шляхом порівняння їх і визначається відхилення у структурі кредиторської заборгованості, встановлюють причини змін окремих складових частин цієї заборгованості та вживають заходів із регулювання цієї заборгованості, особливо тих складових частин, які негативно впливають на діяльність підприємства. Зазвичай, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі[63, с.132].

До безпосереднім завданням аналізу кредиторську заборгованість ставляться такі:

- точний і своєчасний облік руху коштів і операцій із їх руху;

- контролю над дотриманням касової і платіжно-розрахункової дисципліни;

- визначення структури кредиторську заборгованість за термінами погашення, з вигляду заборгованості, за рівнем обгрунтованості заборгованості;

- визначення складу і структури простроченої кредиторську заборгованість, її у загальному обсягу дебіторської та кредиторської заборгованості;

- виявлення структури даних із постачальникам по неоплаченим в розрахунковим документам, постачальникам за простроченими векселях, постачальникам по одержаному комерційному кредиту, встановлення їх доцільності і принцип законності;

- виявлення обсягів продажів і структури боргу векселях, за претензіями, за виданими й отриманим авансам, зі страхування майна, і персоналу, заборгованості, виникає внаслідок розрахунків із іншими дебіторами і кредиторами, боргу банківських кредитів та інших. визначення причин їх виникнення та можливих шляхів усунення;

- визначення правильності використання банківських позичок;

- виявлення неправильного перерахування одержання авансів і платежів з банківських рахунках і т.п. операціям;

- визначення правильності розрахунків із працівниками з праці, з постачальниками і підрядчиками, з іншими дебіторами і кредиторами і виявлення резервів погашення наявного боргу перед кредиторами, і навіть можливостей стягнення боргів (у вигляді грошових або грошових розрахунків чи звернення до суду) з дебіторів.

У процесі аналізу кредиторську заборгованість переслідують різну мету:

- оцінка платіжної дисципліни покупців і замовників;

- аналіз ризиків кредиторську заборгованість;

- виявлення у складі кредиторську заборгованість зобов'язань, малоймовірних для стягнення;

- розробка оптимальної політики, спрямованої в напрямі прискорення розрахунків й зниження ризику неплатежів.

Для оцінки стану розрахунків з кредиторами розраховують показники оборотності кредиторської заборгованості, такі як середня тривалість її погашення у днях та коефіцієнт оборотності у разах. Середню тривалість погашення кредиторської заборгованості у днях, що була необхідною для розрахунків з кредиторами, які обслуговують поточну діяльність в частині придбання, розраховують діленням середнього значення величини кредиторської заборгованості на середньоденну суму закупівель у звітному періоді[9, с.82].

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості визначають діленням суми закупівель для поточної діяльності підприємства у звітному періоді на середню кредиторську заборгованість постачальникам, або діленням кількості днів у періоді на середню тривалість погашення заборгованості. Методика розрахунку показників наведена у таблиці 1.2 додаток Б.

Аналіз стану дебіторської та кредиторської на кінець звітного періоду заборгованості передбачає також її порівняльний аналіз[9, с.84]..

Результатом такого аналізу може бути виявлення:

а) збільшення або зменшення дебіторської заборгованості;

б) збільшення або зменшення кредиторської заборгованості.

Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового стану підприємства. Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості розраховується як співвідношення кредиторської заборгованості до дебіторської[20, с.65-70].

Кскд = Кз / Дз (1.5)

де: К(р) - кредиторська заборгованість,

Д(р) - дебіторська заборгованість.

Якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську заборгованість, необхідно з'ясувати причини такого стану (що може бути пов'язане з труднощами при реалізації продукції тощо). Високе значення показує, що ресурси заморожені в оборотних коштах (розміри запасів надмірні, або підприємство відпускає значну частину продукції у кредит). При раціональному управлінні період обороту позитивний але близький до нуля, тобто структура дебіторської і кредиторської заборгованостей збалансована. Близька до нуля від'ємна величина періоду обороту говорить про роботу підприємства на кредитах постачальників і відсутності власних оборотних коштів.

Отже, аналізуючи дані дебіторської і кредиторської заборгованості, необхідно вивчити причини виникнення кожного виду заборгованості, виходячи з конкретної господарської ситуації на підприємстві.

Висновки до розділу 1

Зміст та основна мета управління заборгованістю - максимізація прибутку підприємства шляхом управління процесами формування та інкасації дебіторської заборгованості.

Управління кредиторською заборгованістю - важлива ділянка роботи фінансових і бухгалтерських служб підприємства. При розумному управлінні кредитними ресурсами кредиторська заборгованість може стати додатковим та відносно дешевим джерелом залучення ресурсів.

Управління дебіторською і кредиторською заборгованістю безпосередньо впливає на прибутковість компанії та визначає дисконтну і кредитну політику для покупців, шляхи прискорення повертання боргів та зменшення безнадійних боргів, а також вибір умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження грошових коштів.

У роботі висвітлено методику оцінки дебіторської та кредиторської заборгованості

РОЗДІЛ 2. ОЦІНЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ТА КРЕДИТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ НА СТОВ «ПИСАРІВКА»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ПИСАРІВКА», ідентифікаційний код 03729641, місцезнаходження: Україна, Вінницька область, Ямпільський район, с. Писарівка

СТОВ "Писарівка" засновано 2000 року на базі колишнього КСП "Писарівка" з центральною садибою в с. Писарівка Ямпільського району Вінницької області.

Товариство є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, вступати в зобов'язання, бути позивачем і відповідачем в судах, господарських або третейських судах. Товариство має самостійний баланс, поточні, валютні та інші рахунки в банках, круглу печатку та інші печатки, кутовий та інші штампи з власним найменуванням, знаки для товарів і послуг, логотип та інші атрибути.

Для забезпечення діяльності Товариства за рахунок вкладів Учасників створюється статутний капітал (фонд) у розмірі 5000000,00 гривень.

Статутний капітал (фонд) Товариства може бути збільшенний за рахунок додаткових вкладів Учасників та іншими способами, не забороненими законодавством. Розмір додаткових вкладів Учасників встановлюється рішенням загальних зборів Учасників Товариства. Учасники зобов'язані повністю внести додаткові вклади до статутного капіталу (фонду) Товариства протягом одного року з дня державної реєстрації змін до статуту. При цьому додаткові вклади Учасників грошовими коштами вносяться на рахунок Товариства або в касу Товариства, а додаткові вклади Учасників в натуральній формі передаються Товариству за актами прийому-передачі, які від імені Товариства підписуються Генеральним директором Товариства. Оцінка додаткових вкладів Учасників визначається за згодою між Учасниками Товариства і затверджується загальними зборами Учасників Товариства (Додаток А).

Таблиця 2.1

Склад учасників та розмір внесків статутного капіталу СТОВ «Писарівка»

Учасник	Внесок до статутного капіталу (фонду)	Частка учасника та кількість голосів на зборах Учасників(в процентах від загальної кількості)
Віт Віталій Олексійович	1480,00 гривень	0,0296
Грабчак Віталій Васильович	1480,00 гривень	0,0296
Гречанюк Віктор Васильович	1480,00 гривень	0,0296
Мунтян Григорій Олексійович	1480,00 гривень	0,0296
Руда Лідія Семенівна	1480,00 гривень	0,0296
Терех Віктор Петрович	16000,00 гривень	0,32
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТОЙ ГЕПАРД"	2488300,00 гривнь	49,766
Товариство з обмеженою відповідальністю "СВА Плюс"	2488300,00гривень	49,766

Метою створення та діяльності Товариства є максимальне задоволення потреб населення, держави, підприємств, установ та організацій в товарах, роботах та послугах шляхом виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівельною діяльністю, створення нових робочих місць та отримання систематичного прибутку.

Компанія безпосередньо виробляє

- Олія сира соняшникова та сафлорова,

- Крупи з твердої пшениці (у т. ч. крупка),

- Крупи пшеничні "Артек",

- Крупи ячмінні ячні,

- Крупи ячмінні перлові,

- Суміші для годівлі тварин,

- Суміші для годівлі свиней,

- Суміші для годівлі великої рогатої худоби

Види економічної діяльності

1. Вирощування зернових та технiчних культур,

2. Тваринництво,

3. Надання послуг у рослинництвi i тваринництвi; облаштування ландшафту,

4. Оптова торгiвля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами

Станом на 1 січня 2010 року під сільськогосподарськими угіддями (переважно рілля) було зайнято 2954 га, або 81% до загальної земельної площі. В рослинництві підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, озимого ріпаку, соняшнику, сої та кормовиробництві, в тваринництві - на племінному молочному скотарстві та товарному свинарстві. В структурі посівних площ кормові культури в середньому за останній рік становили 35,9%. В структурі посіву кормових культур під багаторічні трави за цей період відводили в середньому 50,8%, під кукурудзу на зелений корм і силос - 41,9 та однорічні трави - 7,3 відсотка площ.

Сільгосппідприємство заповзято працює над підвищенням ефективності ведення галузі молочного скотарства. За останні три роки молочна продуктивність дійного стада корів зросла на 2748 кг, або на 51,4%. За 2009 рік від кожної корови в середньому надоїли 8090 кг молока. Середньорічна рентабельність молока становила 94%. Від річної реалізації молока отримали 5400 тис. грн прибутку, питома вага якого становить 96% прибутку, одержаного за реалізацію всієї продукції тваринництва. Доїння - триразове у молокопровід УДМ-100, УДМ-200 "Брацлавчанка" з охолодженням молока до плюс 4 градусів.

Тварин утримують за стійлово-табірною технологією прив'язного утримання. Для профілактики маститів послуговуються технологію "консервації вимені". Після кожного доїння використовують препарати для дезінфекції і консервації вимені (Kenostart).

У господарстві з року в рік одержують досить високі врожаї більшості кормових культур, і це дає змогу постійно забезпечувати тваринництво високоякісними кормами в достатній кількості. Так, останні три роки середня врожайність зернових з 1 га становить 44 ц, сіна багаторічних трав - 80 ц та зеленої маси з них - 196 ц, сіна однорічних трав - 38 ц, кукурудзи на зелений корм і силос - 162 центнери.

Створення міцної й стабільної кормової бази (в середньому тут одержують по 52-54 ц к. о. з 1 га сіяних кормових культур) стало основним і вирішальним чинником досягнення господарством досить високих показників розвитку молочного скотарства.

?Усе поголів'я тварин отримує концентровані корми у вигляді комбікормів, які виготовляють із власного зерна у власному комбікормовому цеху (с. Писарівка). Премікси та значну частину соняшникової макухи закуповують на ринках України. Вже четвертий рік тварин годують однотипними повнораціонними кормосумішами, які готують із грубих, соковитих та концентрованих кормів і роздають коровам кормозмішувачами фірми "Тріолет" (Голландія).

Одночасно зі зміцненням кормової бази підвищенню ефективності ведення галузі молочного скотарства значною мірою сприяла селекційно-племінна робота із удосконалення порідних і продуктивних якостей худоби.

Для підвищення молочної продуктивності й поліпшення технологічних якостей маточне поголів'я чорно-рябої та червоно-рябої порід стали осіменяти спермою голштинських червоних і чорних бугаїв.

За даними матеріалів бонітування, маточне поголів'я зараховано до чистопородних української чорно-рябої і червоно-рябої молочних порід; близько 90% корів зараховано до класів еліта-рекорд та еліта. Для осіменіння корів і телиць у господарстві використовували сперму кращих бугаїв-плідників голштинської породи, перевірених за якістю нащадків, із продуктивністю їхніх матерів 11,2-13,7 тис. кг молока та вмістом жиру 3,2-4,1 і білка 3-3,4 відсотка.

Станом на 1 грудня 2010 року на молочній фермі підприємства утримували всього 1235 голів ВРХ, зокрема, 566 корів української червоно-рябої та чорно-рябої молочних порід.

Велику увагу в господарстві приділяють цілеспрямованому вирощуванню ремонтних телиць від високопродуктивних корів. З першого дня народження їх чотири доби утримують в індивідуальних клітках, потім переводять в індивідуальні будиночки на свіжому повітрі (незалежно від пори року), де утримують до двох місяців. Коли теличок перестають годувати незбираним молоком, їх переводять на іншу ферму й утримують групами по сім голів до шестимісячного віку.

...