Аналіз показників ефективності господарської діяльності СВК ім. Щорса Білоцерківського району Київської області

Касир відповідно до чинного законодавства несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. Після видання наказу про призначення касира на роботу керівник підприємства зобов'язаний під розписку ознайомити його з Порядком ведення касових операцій, після чого з касиром укладається "Договір про повну індивідуальні матеріальну відповідальність".

Касиру забороняється передовіряти виконання дорученої йому роботи іншим особам.

У разі раптового залишення касиром роботи (з причини хвороби тощо) цінності, що знаходиться у нього під звітом, негайно перераховуються іншим касиром, якому вони передаються, у присутності керівника і головного бухгалтера підприємства або у присутності комісії у складі осіб, призначених керівником підприємства. Про результати перерахування і передачі цінностей складається акт за підписами вказаних осіб.

У разі зарахування на роботу і призначення на посади, пов'язані з веденням касових операцій, обслуговуванням засобів охоронно-пожежної сигналізації, збереженням і транспортуванням коштів або періодичному залученню працівників підприємств до вказаних вище робіт, керівникам підприємств треба враховувати, що па зазначені вище посади не бажано брати:

- осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності за навмисні злочини, у яких судимість не погашена або не знята у встановленому порядку; за вироком суду позбавлені права займатися вищезазначеними видами діяльності;

- осіб, які страждають на хронічні психічні захворювання; осіб, які перебувають на спеціальному медичному обліку з приводу алкогольної або наркотичної залежності.

При перевезенні готівки в національній валюті, що належить підприємствам, установам і організаціям усіх форм власності, від кас підприємств до установ банків та у зворотньому напрямку керівник такого підприємства, установи чи організації має забезпечувати касира охороною та транспортним засобом.

При транспортуванні значних грошових сум і цінностей та в інших випадках, охорона касирів здійснюється на договірній основі працівниками міліції та відділами охорони підрозділів Державної служби охорони при органах внутрішніх справ.

Під час транспортування коштів касиру, особам з його супроводу і водію транспортного засобу, якщо він надається керівником підприємства, не рекомендується:

- розголошувати маршрут руху і розмір суми коштів і цінностей, що перевозяться;

- впускати до салону транспортного засобу сторонніх осіб, які не мають дозволу керівника підприємства та (чи) підрозділу Державної служби охорони при органах внутрішніх справ;

- йти пішки, їхати попутним або громадським транспортом;

- відвідувати магазини, ринки і подібні місця; виконувати будь-які доручення, не пов'язані з транспортуванням коштів та відволікатися будь-яким іншим способом від доставки за призначенням грошей і цінностей.

Під час здійснення готівкових розрахунків підприємства отримувачі готівкового платежу зобов'язані надати підприємствам (індивідуальним підприємцям)- платникам обліковий розрахунковий документ (податкову накладну, рахунок-фактуру, товарний чек, акт викопаних робіт), які б підтверджували здійснені платниками витрати готівки.

Розрахунки готівкою підприємств усіх форм власності, а також індивідуальних підприємців з громадянами мають проводитися з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів, касового чи товарного чека, квитанції, договору купівлі - продажу, актів закупівлі, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факт купівлі товару, виконання роботи, надання послуги.

Для узагальнення інформації про наявність та рух грошових коштів в касі підприємства використовують рахунок 30 "Каса".

Рахунок 30 "Каса" має такі субрахунки:

301 "Каса в національній валюті";

302 "Каса в іноземній валюті".

За дебетом рахунку 30 "Каса" відображається надходження грошових коштів у касу підприємства, за кредитом -- виплата грошових коштів із каси підприємства.

Касові операції оформлюються документами, типові форми яких затверджені наказом Міністерства статистики України під 15.02.96р. № 51 і мають застосовуватися без змін на всіх підприємствах, незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форми власності.

Даним наказом затверджено до використання по обліку касових операцій наступні форми документів:

КО 1 "Прибутковий касовий ордер";

КО 2 "Видатковий касовий ордер";

КО З "Журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів";

КО З а "Журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів";

КО 4 "Касова книга";

КО 5 "Книга обліку прийнятих та виданих касиром грошей".

Приймання готівки касами підприємства проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою. Про приймання грошей видається квитанція за підписами головного бухгалтера або особи, ним уповноваженої, і касира, завірена печаткою (штампом) касира або відбитком касового апарата.

Видача готівки з каси підприємства проводиться за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями (далі - видатковими документами). Документи на видачу грошей мають бути підписані керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноваженими. До видаткових ордерів можуть долучатися заявки на видачу грошей, рахунки тощо .

Оплата праці, виплата допомоги через тимчасову непрацездатність, стипендій і премій провадиться касиром розрахунково-платіжними відомостями без складання видаткового касового ордера на кожного отримувача.

На титульній сторінці платіжної відомості робиться дозвільний надпис про видачу грошей за підписами керівника і головного бухгалтер підприємства або осіб, ними уповноважених, із зазначенням строків видачі грошей і суми літерами.

В аналогічному порядку можуть оформлятися і разові видачі грошей па оплату праці (у разі відпустки, хвороби і таке інше), а також видача депонованих сум і грошей під звіт на витрати, пов'язані зі службовими відрядженнями, кільком особам.

Разові видачі грошей на оплату праці окремим особам проводяться, як правило, за видатковими касовими ордерами.

Після закінчення встановлених строків оплати праці, виплати допомоги через тимчасову непрацездатність, стипендій і премій касир повинен:

а) у платіжній відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено оплату праці, виплату допомоги через тимчасову непрацездатність, стипендій або премій, поставити штамп або зробити відмітку від руки: "Депоновано"

б) скласти реєстр депонованих сум ;

в) у кінці відомості зробити надпис про фактично виплачену суму і недоодержану суму виплат, які підлягають депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за платіжною відомістю і засвідчити надпис своїм підписом. Якщо гроші видавалися не касиром, а іншою особою, то па відомості додатково робиться надпис: "Гроші за відомістю видавав і підпис". Видача грошей касиром і роздавальником за однією відомістю забороняється;

г)записати в касову книгу фактично виплачену суму і проставити на відомості штамп: "Видатковий касовий ордер №

Бухгалтерія робить перевірку зазначок, зроблених касирами у платіжних відомостях, і підрахунок виданих і депонованих за ними сум. Депоновані суми підлягають здаванню до установи банку і на ці суми складається один загальний видатковий касовий ордер.

У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача прибуткових касових ордерів і видаткових документів на руки особам, що вносять або одержують гроші, забороняється. Приймання і видача грошей за касовими ордерами може проводитися тільки в день їх складання.

Під час одержання прибуткових касових ордерів або видаткових документів касир зобов'язаний перевірити:

а) наявність і справжність на документ ах підпису головного бухгалтера, а на видатковому документі дозвільного підпису керівника підприємства або осіб, ним уповноважених;

б) правильність оформлення документів;

в) наявність перелічених у документах додатків.

У разі недотримання хоча б однієї з перелічених вимог касир повертає документи до бухгалтерії для належного оформлення. Прибуткові касові ордери або видаткові документи одразу ж після одержання або видачі за ними грошей підписуються касиром, а долучені до них документи погашаються штампом або надписом "Оплачено" із зазначенням дати (число, місяць, рік).

Прибуткові касові ордери або видаткові документи до передачі у касу реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.

Касові документи можуть бути вилучені у підприємств за постановою слідчих, судових органів, прокуратури, арбітражного суду, рішенням державної контрольно-ревізійної служби і державної податкової адміністрації.

На місце вилученого справжнього документа підшиваються завірена матеріально відповідальною особою копія вилученого документа, все листування про вилучення документа, протокол вилучення, розписка особи, яка одержала справжній документ або поштова квитанція про надсилання документа тощо.

У разі, якщо вилученню підтягають одночасно кілька касових документів з різними датами одного календарного року, на місце одної о з вилучених документів долучається його копія, вимога на вилучення (протокол вилучення і таке інше), а замість останніх тільки копії з відмітками про місцезнаходження вимоги.

Усі надходження і видачі готівки в національній валюті підприємства враховують у касовій книзі, типова форма якої затверджена наказом Міністерства статистики України.

Кожне підприємство, що має касу, веде одну касову книгу, аркуші якої мають бути пронумеровані, прошнуровані і опечатані сургучною або мастичною печаткою. Кількість аркушів у касовій книзі засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера цього підприємства.

У разі, якщо підприємства юридичні особи мають відокремлені підрозділи, які здійснюють касові операції з готівкою з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку, і розташовані окремо від юридичної особи, то незалежно від того, виділені ці підрозділи на самостійний баланс чи ні, з метою повного врахування здійснюваних касових оборотів вказані підрозділи мають також вести касову книгу, яка оформлюється за взірцем касової книги підприємства і видається цим підрозділам.

Записи касових операцій починаються на лицьовому боці невідривної частини аркуша (після рядка "Залишок на початок дня").

Спочатку аркуш згинають по лінії відрізу, підкладаючи відривну частину аркуша під частину, яка залишається у книзі. Для ведення записів після "Перенос" відривну частину аркуша накладають на лицьовий бік невідривної частини та продовжують записи по горизонтальному лініюванню зворотного боку невідривної частини аркуша.

Підчистки та невмотивовані виправлення в касовій книзі забороняються. Зроблені виправлення завіряються підписами касира, а також головного бухгалтера підприємства або особи, що його заміщує.

Записи в касову книгу проводяться касиром відразу після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щодня в кінці робочого дня касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт касира другий відривний аркуш (копію записів у касовій книзі за день) з прибутковими касовими ордерами і видатковими документами під розписку в касовій книзі.

Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.

Видача грошей з каси, не підтверджена розпискою одержувача у видатковому документі, на вмотивування залишку готівки в касі приймається. Ця сума вважається нестачею і стягується з касира. Готівка, не виправдана прибутковими касовими ордерами, вважається надлишком каси і зараховується в дохід підприємства.

При наявності на підприємстві кількох касирів, старший касир перед початком робочого дня видає іншим касирам авансом необхідну для видаткових операцій суму готівки під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих касиром грошей. Касири в кінці робочого дня зобов'язані скласти звіт перед старшим касиром в одержанні авансу і грошей, прийнятих за прибутковими документами, і здати залишок готівки і касові документи за проведеними операціями старшому касиру під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих касиром грошей. За аванси, одержані дія оплати праці і виплата стипендій, касир зобов'язаний скласти звіт в строк, вказаний у платіжній відомості для їх виплати. До закінчення цього строку касири зобов'язані щоденно здавати в касу залишки готівки, не виданої за платіжними відомостями. Ці гроші здаються в опечатаних касирами сумках, пакетах тощо старшому касиру під розписку з зазначенням оголошеної суми.

За наявності на підприємстві тільки одного касира, облік прийнятих і виданих грошей ведеться цим касиром.

По факту отримання від касира касового звіту бухгалтер узагальнює в ньому наведені суми, що ідуть під одними бухгалтерськими рахунками і переносить обороти по дебету і кредиту 30 рахунку у журнал ордер № 1 і відомість 1.1. при журнально-ордерній формі обліку, а при спрощеній формі обліку у відомість В 4 . Із вказаних облікових регістрів узагальнені дані в подальшому переносяться в Головну книгу і у Баланс .

Для обліку наявності та руху грошових коштів на поточному рахунку, що знаходиться у банку і можуть бути використані для поточних операцій призначено рахунок 31 "Рахунки в банках, конкретно у розрізі субрахунків:

311 "Поточні рахунки в національній валюті";

312 "Поточні рахунки в іноземній валюті".

За дебетом субрахунків відображається надходження грошових коштів, за кредитом -- їх використання.

Для здійснення операцій на поточному рахунку підприємством до уповноваженого банку подаються оформлені належним чином відповідні первинні документи. Здійснення такого роду операцій вимагає від бухгалтера, в свою чергу, не лише знання за допомогою якого документа можна здійснити ту чи іншу операцію, а також вміння їх правильно заповнювати і опрацьовувати.

Виходячи з цього, документи, за допомогою яких проводяться операції на поточному рахунку у банку, можна поділити на три групи:

1) документи, за допомогою яких суб'єкт господарювання забезпечує взаємозв'язок між поточним рахунком і касою підприємства (заява на отримання чекових книжок, грошова чекова книжка, об'ява про внесення готівки);

2) документи, за допомогою яких суб'єкт господарювання здійснює розрахунки із іншими суб'єктами господарювання в обох напрямках (платіжне доручення, платіжна вимога - доручення) ;

3) документи, за допомогою яких здійснюється списання сум до бюджету за податками і які стягуються у певному порядку (платіжна вимога, інкасове доручення-розпорядження).

Для передачі готівки із каси до банку касиром підприємства оформляється вручну "Об'ява про внесення готівки".

Документи, за допомогою яких підприємство здійснює розрахунки з іншими суб'єктами підприємницької діяльності (або за допомогою яких суб'єкти підприємницької діяльності здійснюють розрахунки з підприємством), є Платіжне доручення та Платіжна вимога-доручення.

2.2 Облік, аналіз і аудит основних засобів

Для здійснення виробничої діяльності сільськогосподарським підприємствам потрібні основні засоби, інакше кажучи засоби праці. Засоби праці беруть участь у виробництві протягом кількох років, зберігаючи при цьому свою натуральну форму. Засоби праці зношуються поступово, а отже переносять свою вартість на виробництво продукції частинами.

Згідно Положення бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (затверджене Наказом Міністерства фінансів України 27 квітня 2000 р. № 92) основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, або здійснення адміністративних і соціально - культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше 1 року.

До основних засобів належать: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади та обладнання, багаторічні насадження, інші основні засоби. Бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити:

- достовірне визначення вартості основних засобів;

- правильне і своєчасне нарахування зносу;

- визначення економічних вигод від використання основних засобів;

- контроль за ефективним використанням основних засобів залежно від їх потужності;

- контроль за наявністю і збереженням основних засобів з моменту придбання і до вибуття із господарства.

Для обліку і узагальнення інформації про наявність та рух основних засобів, інших необоротних активів, їх зносу, передбачені рахунки:

1) 10 «Основні засоби»;

2) 11 «Інші необоротні матеріальні активи»;

3) 13 «Знос(амортизація) необоротних активів»;

4) 18 «Інші необоротні активи».

Необхідною умовою правильного обліку основних засобів є єдиний принцип їх грошової оцінки - за первісною , залишковою, переоціненою і ліквідаційною вартістю.

Первісною оцінкою - є собівартість їх придбання або створення. Собівартість основних засобів - це сплачена сума грошових коштів або їхніх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації(інших активів або зобов'язань), наданої для отримання активу на момент їх придбання або створення.

Залишкова вартість являє собою різницю між первісною вартістю і сумою зносу за весь термін експлуатації об'єкта.

Для оприбуткування основних засобів використовують такі документи: Акт приймання - передачі основних засобів (ф.ОЗ -1); Акт приймання - здачі відремонтованих і реконструйованих та модернізованих об'єктів (ф.ОЗ-2); Акт приймання багаторічних насаджень і передачі їх в експлуатацію (ф №54).

Метою аудиту основних засобів є формулювання думки з приводу правильності їх класифікації, реальності оцінки та достовірності відображення в обліку і звітності.

Завданнями аудиту операцій з основними засобами є:

- встановлення правильності документального оформлення надходження, переміщення, використання і списання основних засобів;

- перевірка ефективного використання і збереження основних засобів;

- перевірка правильності нарахування амортизації основних засобів;

- підтвердження законності і правильності відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з основними засобами.

Проведення аудиту основних засобів розпочинається з перевірки збереження основних засобів, їх технічного стану та ефективності використання. Вона здійснюється шляхом проведення контрольної інвентаризації основних засобів. Аудитор повинен перевірити технічний стан та ефективність використання основних засобів.

У ході перевірки виявляють причини нераціонального використання та незадовільного стану основних засобів. Також проводиться перевірка своєчасності здійснення, повноти і правильності відображення результатів інвентаризації основних засобів в обліку. Вона передбачає вивчення результатів та якості обов'язкових щорічних інвентаризацій основних засобів.

2.3 Облік, аналіз і аудит запасів

Необхідною умовою підтримання виробництва сільськогосподарської продукції на певному рівні є постійна наявність частини оборотних активів у матеріальній формі. Так, щоб здійснювався процес виробництва, господарство повинне мати в необхідних розмірах запаси посівного матеріалу, кормів, палива, мінеральних добрив та засобів захисту рослин і тварин, запасних частин та інших виробничих запасів. Результатом процесу виробництва є створення готової продукції і виробничі запаси переходять у форму готової продукції.

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» запаси визначаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримує в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, їх вартість може бути достовірно визначена.

Щоб правильно організувати облік, усі виробничі запаси в сільськогосподарських підприємствах поділяються на такі групи:

- насіння і садивний матеріал;

- корми - концентровані, грубі, соковиті, тваринного походження, мінеральні корми;

- нафтопродукти - газ, бензин, дизельне паливо тощо;

- тверде паливо - дрова, вугілля, торф, брикети тощо;

- запасні частини і ремонтні матеріали;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбанні та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше 1 року.

Завдання бухгалтерського обліку запасів є:

1) своєчасне оформлення первинних документів на всі операції, пов'язані з надходженням, зберіганням, і витрачанням сільськогосподарської продукції;

2) здійснення точного повного контролю за своєчасним оприбуткуванням, зберіганням і економічним витрачанням матеріальних цінностей у процесі виробництва, за додержанням встановлених норм витрат матеріалів;

3) систематичний контроль за транспортно - заготівельними витратами під час придбання запасів на стороні;

4) своєчасне виявлення виробничих запасів, які не використовуються в господарстві і які можна реалізувати для мобілізації внутрішніх резервів, а також готової продукції, яка не користується попитом.

5) Облік запасів повинен бути організований відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Для обліку і узагальнення інформації про запаси, передбачені рахунки:

20 - «Виробничі запаси»;

21 - «Тварини на вирощуванні та відгодівлі»;

22 - «Малоцінні та швидкозношувані предмети»;

23 - «Виробництво»;

24 - «Брак у виробництві»;

25 - «Напівфабрикати»;

26 - «Готова продукція»;

27 - «Продукція сільськогосподарського виробництва»;

28 - «Товари».

Метою аудиту операцій з виробничими запасами є встановлення законності і достовірності цих операцій та правильності й повноти їх відображення в обліку і звітності.

Розпочинається аудит проведенням контрольної інвентаризації виробничих запасів. Встановлюється наявність наказу про перелік матеріально відповідальних осіб по місцях зберігання виробничих запасів і договорів про повну матеріальну відповідальність з ними.

Після цього проводиться перевірка відповідності синтетичного і аналітичного обліку виробничих запасів. Також перевіряється правильність оцінки виробничих запасів при надходженні на підприємство. Особлива увага приділяється перевірці оприбуткуванню виробничих запасів, придбаних через підзвітних осіб, оскільки за такого способу придбання часто виникають зловживання.

На наступному етапі аудитор перевіряє правильність передачі виробничих запасів у виробництво. Перевіряється також дотримання використання методу списання виробничих запасів у виробництво згідно з наказом про облікову політику підприємства. Аудитор виявляє списання виробничих запасів у кількості і номенклатурі, що не передбачені технологічним процесом, та при виявленні порушень перераховує на їх величину собівартість продукції.

2.4 Облік, аналіз і аудит витрат виробництва і формування собівартості продукції

Облік витрат на виробництво сільськогосподарської продукції відображається на рахунку 23 «Виробництво». Ці витрати відображаються за видами продукції рослинництва і тваринництва, а також продукції промислових і допоміжних виробництва.

Для обліку витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, продукції промислових виробництв, робіт, послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв, використовують наступні субрахунки:

- 231 «Рослинництво»;

- 232 «Тваринництво»;

- 233 «Промислове виробництво»;

- 234 «Допоміжні виробництва»;

- 235 «Роботи і послуги тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин і устаткування».

Сільськогосподарська продукція власного виробництва протягом поточного року обліковується за плановою собівартістю, а в кінці року розрахунковим шляхом доводиться до фактичної.

Залишок за рахунком «Виробництво» на кінець звітного періоду в сільськогосподарських підприємствах відображає величину витрат у незавершеному виробництві.

Собівартість окремих видів продукції визначається виходячи з витрат, віднесених на відповідну культуру чи вид тварин.

Фактична собівартість продукції (робіт, послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в кінці року,крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.

Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв визначається діленням суми витрат на обсяг продукції (робіт, послуг). Фактична собівартість продукції, робіт, послуг допоміжних виробництв визначається щомісяця і за цією оцінкою відноситься на споживачів.

2.5 Облік, аналіз і аудит випуску готової продукції

Оприбуткування та списання сільськогосподарської продукції від виробництва здійснюють на підставі наступних первинних документів:

а) у рослинництві:

- «Реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля» ф.77;

- «Реєстр прийняття зерна від шофера» ф.77 а;

- «Путівка на вивезення зерна з поля» ф.77а;

- «Талон водія» ф.77б;

- «Реєстр приймання зерна та іншої продукції» ф.78;

- «Реєстр приймання зерна вагарем»ф.78а;

- « Відомість руху зерна та іншої продукції» ф.80;

- «Щоденник надходження сільськогосподарської продукції» ф.81.

б) у тваринництві:

- «Журнал обліку надою молока» ф.112;

- «Відомість руху молока» ф.114;

- «Звіт про переробку продукції» ф.123.

Всі види сільськогосподарської продукції, виробленої в поточному році, обліковують протягом року за плановою собівартістю з доведенням її в кінці року до фактичної собівартості.

Продукцію, яка надійшла в господарство через обмін або придбана за гроші, оцінюють за фактичною собівартістю придбання з урахуванням витрат, пов'язаних з доставкою цієї продукції в господарство.

Продукцію, вироблену в минулі роки, обліковують за фактичною собівартістю.

Готову продукцію обліковують за місцями виробництва, за видами. Залежно від виду, готова продукція обліковується на таких субрахунках:

- 271 «Продукція рослинництва»;

- 272 «Продукція тваринництва»;

- 273 «Продукція промисловості»;

- 274 «Продукція допоміжних виробництв»;

- 275 «Продукція обслуговуючих виробництв».

На субрахунку 271 «Продукція рослинництва» обліковують продукцію рослинництва за її видами, сортами, якістю та іншими показниками.

На субрахунку 272 «Продукція тваринництва» обліковують продукцію тваринництва за її видами (м'ясо, молоко, яйця, шерсть тощо).

Облік готової продукції на складі ведеться на картках або в книгах складського обліку, записи в яких проводяться по кожному прибутковому і витратному документах у натуральному вимірнику. Всі первинні документи з надходженням та вибуттям готової продукції матеріально - відповідальною особою разом із Звітом про рух матеріальних цінностей (ф.121) здаються в бухгалтерію.

Одним із важливих напрямів деталізації обсягів випуску продукції є вивчення його в асортименто-структурному розрізі. Збільшення обсягів виробництва та насичення ринку товарами з платоспроможним попитом є одним з найважливіших завдань усіх галузей господарства України на етапі реформування економіки. Тому основним завданням контролю у сучасних умовах є активний вплив на процеси виробництва з метою забезпечення споживачів високоякісними товарами (роботами, послугами).

Основні завдання аудиту готової продукції та операцій з продажу товарів (робіт, послуг) є:

- перевірка правильності та своєчасності оформлення документів про рух готової продукції і товарів у матеріально відповідальних осіб;

- контроль за відвантаженням продукції та розрахунками з покупцями відповідно до укладених контрактів;

- контроль за операціями з продажу товарів;

- перевірка правильності оформлення операцій у бухгалтерському і податковому обліку та точності визначення результату з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Основними джерелами інформації аудиту готової продукції та операцій з продажу товарів є:

- акти здавання-приймання, здавальні накладні, накладні;

- вантажні декларації, рахунки-фактури, митні декларації;

- матеріали інвентаризацій;

- картки складського обліку, сортові оборотні відомості;

- картки кількісно-сумового обліку, матеріальні звіти;

- оборотні відомості (у розрізі матеріально відповідальних осіб і номенклатурних номерів);

- журнали реєстрації доручень;

- відомості аналітичного обліку з покупцями та замовниками;

- журнал-ордер № 5;

- головні книги;

- баланси підприємства та форми звітності.

До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена і яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками та відповідає технічним умовам і стандартам.

У зв'язку з цим першим етапом аудиту готової продукції є перевірка достовірності даних первинних документів, які підтверджують здачу готових виробів на склад. Тут слід установити, чи не були зараховані до складу готової продукції вироби, обробка яких не була закінчена в звітному періоді. Це можна виявити, переглядаючи документи з обліку виробничих витрат, і встановити, чи не списувалися матеріали і чи не нараховувалася заробітна плата на доводку виробів, які були відображені у минулому періоді як готова продукція.

Готова продукція в синтетичному обліку оцінюється за фактичною виробничою її собівартістю. Однак ця фактична собівартість визначається тільки в кінці місяця, а надходить готова продукція на склад щоденно. Тому на підприємствах зі значною номенклатурою поточний облік її руху ведеться за твердими обліковими цінами - оптовими, роздрібними, договірними, плановими. При цьому окремо визначаються відхилення фактичної виробничої собівартості від її вартості за обліковими цінами. Ці відхилення відображаються в облікових регістрах не за кожною позицією, а за окремими групами готової продукції. Залежно від цього аудитору слід перевірити точність оцінки окремих видів готової продукції.

Облік готової продукції на складах здійснюється в кількісному виразі в картках складського обліку, сортових оборотних відомостях чи матеріальних звітах. Відповідальність за наявність, збереження та рух готової продукції покладається на матеріально відповідальних осіб (завідувач складу, комірник тощо). Аудитор повинен перевірити, чи укладені з цими особами договори про повну матеріальну відповідальність, бо саме вони підписують прибуткові та видаткові документи про рух готової продукції на складі.

У деяких випадках підприємства можуть приховувати вироблені чи придбані для продажу товари. Тому під час аудиту необхідно провести повну чи часткову інвентаризацію товарів і готової продукції. Методика проведення такої інвентаризації аналогічна методиці інвентаризації виробничих засобів.

Фактичний обсяг відвантаженої покупцям продукції перевіряється за даними відомості аналітичного обліку розрахунків з покупцями та замовниками. На основі аналітичних даних аудитор має не тільки визначити загальний обсяг поставок продукції підприємства в цілому, але й перевірити розрахунки з окремими покупцями і встановити, чи не відвантажувалася продукція підприємствам, які мають велику дебіторську заборгованість. Також слід перевірити, чи всі документи про відвантаження готової продукції включені до цієї відомості. У разі встановлення невідповідності даних аналітичного обліку про обсяги відвантаженої продукції даним первинних документів аудитор повинен встановити та зазначити це у акті.

Аудитору також слід перевірити дотримання на підприємстві контрольно-пропускного режиму, вибірково зіставляючи за даними пропусків найменування і кількість продукції та тари, що були вивезені з підприємства з відповідними показниками рахунків-фактур та іншими вантажними документами. За необхідності аудитор повинен особисто провести раптову перевірку вантажів, що відправляються з підприємства, зокрема установити відповідність (невідповідність) показників супровідних товарно-транспортних документів фактичної кількості та асортименту вантажу в транспортному засобі, а також перевірити комплектність продукції, її упаковку, тару тощо.

Організація такого контролю дозволяє попередити випадки розкрадання готової продукції засобом надлишкового вкладення її в тару. Ефективним засобом виявлення приписок в обсягах продукції, яка була відвантажена, є зіставлення даних рахунків фактур з даними про завантаженість транспортних засобів, якими відправлено цю продукцію.

2.6 Облік, аналіз і аудит праці та її оплати

Облік праці та її оплати регламентується Законом України «Про оплату праці», введеним в дію постановою Верховної Ради України від 02.04.1995 року, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23.01.1997 року, та Інструкцією про прибутковий податок з громадян.

У відповідності до ЗУ «Про оплату праці» під заробітною платою розуміють винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку ;а трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу або виконані послуги. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції (робіт, послуг) на окремому підприємстві. Під час визначення заробітної плати як ціни робочої сили необхідно враховувати єдину міру оплати праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім'ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці ї є зовнішньою відносно підприємства.

Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітнім плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв'язку зі збільшенням кількості і випущеної продукції, ефективнішим використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактора і використання трудового потенціалу. При цьому використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників маг повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув'язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій економіці має виконувати такі функції:

* відтворювальну - як джерела відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці;

стимулюючу - встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;

регулюючу - як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон'юнктури;

соціальну - забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не може виконувати цих функцій. її рівень забезпечує не більш як 20% відтворення робочої сили, яке не відшкодовує навіть прямих затрат праці і не викликає заінтересованості в переорієнтації робочої сили на пріоритетні сфери діяльності.

Заробітна плата нині виконує інші функції:

- збереження зайнятості;

- запобігання безробіттю;

- забезпечення соціальних гарантій;

- стримування інфляції (шляхом заборгованості із виплати заробітної плати);

- перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;

- поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості і т.д.

Розрізняють номінальну, реальну заробітну плату і реальні доходи працівників. Номінальна заробітна плата (грошова) - це сума коштів, яку одержують працівники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості і якості затраченої ними праці. У зв'язку з тим. що предмети споживання надходять працівникам через обмін зарплати на товари, заробітна плата має грошову форму.

У ринкових умовах у будь-які періоди і в різних районах країни ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну кількість товарів. Точнішою характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата. Вона відображає сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати працівник на номінальну заробітну плату. Розмір реальної зарплати залежить від величини номінальної зарплати і рівня цін на предмети споживання і послуги. Якщо ціни на товари зростають швидше ніж номінальна зарплата, то реальна зарплата знижується. Така ситуація має сьогодні місце в Україні.

Реальні доходи включають реальну заробітну плату і надходження із суспільних фондів споживання. При цьому основним джерелом доходів населення є заробітна плата. За своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її елемент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх її частин. Організація оплати праці - це один з найважливіших інструментів, то визначає взаємозв'язок міри праці і міри її оплати. Міру праці визначають кількісні та якісні її аспекти, а міру її оплати - прожитковий рівень, як вихідний її момент.

У ринковій економіці, що базується на різноманітних формах власності та господарювання, підвищення матеріальної заінтересованості працівників в ефективній роботі має ґрунтуватися на таких умовах оплати праці, які б максимально стимулювали збільшення обсягу продаж товарів та послуг, підвищення рівня техніки, освіти і професійної підготовки, удосконалення організації виробництва і праці.

Організації заробітної плати властиві певні принципи:

1. Оплата праці найманого працівника залежно від його особистого трудового вкладу, кількості і якості витраченої праці. При цьому необхідно враховувати результати господарської діяльності підприємства і його фінансові можливості. Кількість праці вимірюється тривалістю робочого часу в годинах, днях або обсягом затрат праці в одиницю часу. Обсяг затрат праці виражається кількістю виробленої продукції або виконаних робіт певної якості. Якість праці виражає ступінь складності самої праці, яка визначається певним рівнем кваліфікації, умовами праці, її значенням в економіці.

2. Надання самостійності підприємствам у виборі форм і систем оплати праці і визначенні її розміру. Величина зарплати за фактично виконану норму праці (роботу) не повинна обмежуватися, водночас вона не може бути нижчою від установленої державою мінімальної заробітної плати.

3. Співвідношення в оплаті праці різних категорій і професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних робіт і умов праці, її престижності. Складніша, кваліфікована праця оплачується вище за просту, малокваліфіковану. оскільки робітник вищої кваліфікації за однакових затрат праці порівняно з менш кваліфікованим робітником створює більшу кількість матеріальних цінностей і може виконувати складніші роботи. Існує також диференціація оплати праці залежно від умов праці, важкості, шкідливості або небезпеки для життя чи здоров'я людини. Вища оплата тяжкої праці порівняно з легкою, а також праці в умовах виробництва, які відрізняються від нормальних, забезпечує матеріальну компенсацію підвищених затрат праці і сприяє залученню працівників до непривабливих робіт. Цим працівникам встановлюються доплати до ставок, окладів, додаткові виплат и і пільги.

4. Стимулювання й підвищення технічного й організаційного рівня виробництва, зниження собівартості і підвищення якості продукції.

5. Регулювання розмірів мінімальної заробітної плати, які мають забезпечувати просте відтворення робочої сили працівниками різної кваліфікації.

6. Посилення соціального захисту працівників. Рівень оплати праці повинен бути таким, щоб забезпечував нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації.

Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є забезпечення підвищення зарплати при зниженні її затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати зарплати за рахунок результатів діяльності підприємства.

Згідно із ЗУ "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється на підставі:

законодавчих та інших нормативних актів;

генеральної угоди на державному рівні;

галузевих, регіональних угод;

колективних договорів;

трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їхні представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок: за допомогою таких її складових елементів, як система угод і договорів на різних рівнях економіки, а також через нормування праці, тарифну систему, форми і системи оплати праці. Мета нормування праці на підприємствах полягає в тому, щоб на основі впровадження нової техніки, удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов зменшити витрати на випуск продукції, підвищити продуктивність праці, яка є важливою умовою розширення виробництва і зростання реальних доходів працівників. Організація оплати праці значною мірою залежить від якості нормативних матеріалів, оскільки застосування завищених норм часу і занижених норм виробітку в оцінці величини затрат праці робітників призводить до порушення принципу оплати залежно від кількості затраченої праці. Диференціація заробітної плати працівників на підприємстві залежно від складності й умов праці здійснюється за допомогою тарифної системи. Від її стану залежить структура заробітної плати, зокрема частка премій.

Види заробітної плати.

Основна заробітна плата.

Заробітна плата робітників і службовців складається із основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат Згідно із ЗУ «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Оплата праці у ЗАТ “Зерно продукт” на основі тарифної системи. Вона являє собою сукупність нормативів, що регулюють основну частину заробітної плати працівників. Тарифна система використовується для диференціації розмірів заробітної плати працівників залежно від їхньої кваліфікації, відповідальності, умов праці (тобто ЇЇ шкідливості, важкості, інтенсивності, тощо). її кількості та результатів. Із допомогою тарифної системи установлюються співвідношення між низько і високооплачуваними категоріями трудящих. Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій (ЄТКД) - це нормативні документи, в яких усі види робіт що виконуються на тому чи іншому виробництві, розподіляються на групи залежно від їхньої складності. Тарифно-кваліфікаційний довідник слугує для тарифікації робіт і установлення кваліфікаційних розрядів робітникам.

Тарифікація робіт має велике значення для організації оплати праці насамперед для її диференціації залежно від кваліфікації робітників, тобто якості їхньої праці.

За кожною групою робіт складається детальна характеристика і визначаються вимоги до знань та вміння робітника. Належність виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам здійснюється власником або уповноваженим ним органом згідно з ГКД за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативним документом, в якому даються загальногалузеві кваліфікаційні характеристики. За його допомогою можна визначити коло виконуваних обов'язків кожним керівником, спеціалістом і службовцем, правильно установити поділ праці між керівниками та спеціалістами, забезпечити єдність у визначенні їхніх посадових обов'язків І вимог, які до них ставляться.

Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. Відповідність фактично виконуваних робіт і кваліфікації працівника вимогам посадових кваліфікаційних характеристик довідника визначається атестаційною комісією, яка утворюється безпосередньо на підприємстві. Вона дає оцінку: відповідає чи не відповідає вона посаді, котру обіймає. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних окладів на відповідній посаді. Крім того можуть бути дані рекомендації щодо просування по роботі окремих працівників у зв'язку з їхньою активною і творчою діяльністю, переведення на іншу роботу, звільнення з посади, яку обіймають, та ін.

Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка. Тарифна ставка визначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи.

Ставка 1-го розряду - це мінімальна зарплата працівника, визначена в колективному договорі, тобто вона відбиває законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг роботи). Установлення тарифної ставки 1-го розряду залежить від економічного стану підприємства, його фінансових можливостей на період дії колективного договору, рівня середньої зарплати, що склався на підприємстві на кінець поточного року, мінімальної заробітної плати в країні.

Тарифні ставки наступних розрядів розраховують множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт. Тарифні ставки на підприємствах диференціюються за складні сію праці, кваліфікацією робітників. Вища ставка у робітників вищих розрядів І-(а деяких підприємствах ще існує попередня практика диференціації залежно від форм заробітної плати, мотивуючи це тим, що праця робітників відрядників інтенсивніша, ніж погодинників.

Тарифні ставки можуть бути годинні, денні і місячні. Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювали посадові оклади службовцям у межах затверджених мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.

Додаткова заробітна плата.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, а також за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанню виробничих завдань і функцій.

У бухгалтерському обліку нарахування виплат, пов'язаних з оплатою праці, відображають за кредитом рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» і дебетом рахунків витрат. При цьому рахунок, що дебетують, залежить тільки від того, до якої категорії належить працівник і у зв'язку з чим призначено виплату. Будь-які виплати, пов'язані з оплатою праці - це практично завжди витрати, але витрати різних категорій:витрати поточного періоду (рахунки класів 8 і 9);витрати, що підлягають амортизації (рахунок 15);витрати майбутніх періодів (рахунок 39);витрати, відображені в обліку та звітності раніше (рахунок 47).

Утримання із заробітної плати можуть проводитися тільки у випадках, передбачених законодавством України. Із оплати праці можуть проводитися наступні утримання:

1) прибутковий податок;

2) відрахування до пенсійного фонду;

3) відрахування на соціальне страхування на випадок безробіття.

Операції по нарахуванню і сплаті заробітної плати і відповідних податкових платежів.

Суми, які утримують із заробітної плати працівників, можна умовно об'єднати у три групи:

податки, збори, обов'язкові платежі;

інші суми, що утримують у випадках, установлених законодавством;

суми, що утримують у випадках, передбачених угодою між працівником і підприємством.

Аналіз оплати праці проводять з метою визначення динаміки, складу і структури фонду оплати праці, середнього рівня оплати праці, а також співвідношення між середньорічною оплатою праці та продуктивністю праці.

Фонд оплати праці - це кошти, нараховані за певний період підприємствами до виплати працівникам відповідно до чинного трудового законодавства. Фонд оплати праці містить винагороду у грошовій і натуральній формі за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства.

Під час аналізу в першу чергу слід розрахувати абсолютне і відносне відхилення фактичної величини фонду оплати праці від запланованої. Абсолютне відхилення визначають порівнянням фактично використаних коштів на оплату праці з плановим фондом загалом по підприємству, окремих структурних підрозділах та категоріях працівників. Відносне відхилення розраховують як різницю між фактично нарахованою сумою оплати за плановим фондом, скоригованим на коефіцієнт виконання плану з виробництва продукції.

Розрізняють годинний, денний, місячний фонди оплати праці. Годинний фонд оплати праці містить кошти, нараховані за відпрацьовані людино - години при нормальній тривалості робочого дня; денний фонд оплати праці - це годинний фонд, а також оплата за невідпрацьовані протягом дня години, але такі, які підлягають оплаті згідно з чинним законодавством; місячний охоплює денний фонд оплати праці та інші виплати за невідпрацьовані протягом місяця години. Місячний фонд оплати праці розраховують для всіх категорій персоналу основної діяльності, а годинний і денний - лише для категорії робітників підприємств, що зумовлено певною специфікою організації робочого часу на підприємствах.

Оплату праці розглядають у тісному зв'язку з ефективністю праці. З її зростанням створюються реальні передумови для підвищення рівня оплати. При цьому кошти на оплату праці слід використовувати так, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджували темпи зростання рівня її оплати. Тільки за таких умов створюються можливості для зростання ефективності виробництва продукції.

Результативність аудиторських процедур, проведених у ході перевірки розрахунків з оплати праці, багато в чому залежить від правильного визначення послідовності дій аудиторів. Для цього їм необхідно поставити ряд завдань, які дають можливість охопити перевіркою роботу всіх підрозділів та окремих працівників підприємства, яку беруть участь у здійсненні розрахунків з оплати праці або що мають пов'язану з цим процесом інформацію.

Основні завдання аудиту оплати праці:

- контроль організації обліку робочого часу й вироблення (виконаного обсягу робіт) на підприємстві;

- перевірка обґрунтованості нарахування заробітної плати співробітникам підприємства;

- перевірка роботи розрахункового відділу бухгалтерії з погляду правильності визначення сум нарахованої заробітної плати й утримань із неї;

...