Мікроекономіка як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

„Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана”

Криворізький економічний інститут

Методичні рекомендації

щодо вивчення дисципліни „Мікроекономіка”

для студентів усіх спеціальностей та форм навчання

Кривий Ріг

2010

Методичні рекомендації щодо вивчення дисципліни „Мікроекономіка” для студентів усіх спеціальностей та форм навчання. /Укл. І.А. Пан, В.М. Радько, О.В. Третякова, А.Т. Касумян. - Кривий Ріг: КЕІ КНЕУ, 2010. - 54 с.

Укладачі:

Вікторія Миколаївна Радько, ст. викладач;

Ольга Володимирівна Третякова, асистент;

Арамаіс Тельманович Касумян, асистент.

Рецензент: О.М. Проволоцька, к.е.н., доцент кафедри економіки підприємств

Відповідальний за випуск: С.В. Волошина, к.е.н., завідувач кафедри економіки підприємств

Вступ

Переорієнтація економіки України на ринкові механізми потребує належної модернізації підготовки фахівців різних професій. Першочерговою проблемою є формування ринкової психології учасника суспільного виробництва, спроможного здійснити самостійну цивілізовану підприємницьку діяльність.

Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішення окремими економічними суб'єктами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, галузями, громадськими організаціями і державними агентствами тобто мікросистемами). Таким чином, мікроекономіка - це розділ економічної теорії, який вивчає економічні передумови формування свідомого вибору дії окремими суб'єктами, що господарюють в умовах обмеженості ресурсів. Саме мікроекономіка всебічно аналізує економічну поведінку виробників, споживачів, власників виробничих та фінансових ресурсів. Мікроекономіка розкриває економічне підґрунтя раціональної поведінки окремих осіб і виявляє особливості координації їх підприємницької діяльності за допомогою цінових факторів та конкуренції. Використання мікроекономічного аналізу обумовлює розкриття механізму прийняття рішень окремими суб'єктами процесу економічного виробництва - підприємствами, споживачами, робітниками, фермерами, власниками ресурсів.

Мета вивчення дисципліни - допомогти студентам здобути знання поведінки економічних суб'єктів у ринкових умовах, озброїти їх методикою прийняття господарських рішень за наявних обмежених засобів і альтернативних можливостей. Центральні питання мікроекономіки - це відносні ціни на товари, попит і пропозиція, розподіл ресурсів для досягнення альтернативних цілей, поведінка мікросистем у різних ринкових ситуаціях, рівновага споживача, виробника тощо.

Предмет курсу - це поведінка людей і механізм прийняття ними рішень для досягнення мети в умовах обмежених ресурсів. Знання предмету сприяє більш ефективному розподілу власних коштів, раціональному веденню справ, допомагає в управлінні підприємством.

Основними завданнями по вивченню курсу „Мікроекономіка” є: розкрити механізм прийняття рішень окремими суб'єктами процесу економічного виробництва, визначити взаємодію окремих економічних суб'єктів та дослідити механізм функціонування конкретних ринків, розкрити основні закономірності ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показати механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

Об'єктом „Мікроекономіки” є поведінка індивідуумів, домогосподарств, підприємств (фірм) тощо в ринкових умовах.

Методологічні основи курсу - це діалектичний підхід до явищ, системний аналіз, методи дедукції, індукції, абстракції. моделювання, економіко-математичні, графоаналітичні та інші.

Методичні вказівки розроблені у відповідності із вимогами робочої програми дисципліни „Мікроекономіка” для студентів всіх спеціальностей та форм навчання. Методичні вказівки містять плани і стислий матеріал лекційних занять, теоретичні питання для самоконтролю та перелік рекомендованої літератури.

1. Порядок поточного і підсумкового оцінювання знань з дисципліни

Система поточного і підсумкового контролю оцінювання знань студентів включає наступні складові:

- оцінювання на практичних заняттях виконання теоретичних і практичних завдань;

- оцінювання поза часом проведення практичних занять результатів розв'язання виробничих ситуацій і виконання індивідуальних завдань, які оформлюються у відповідних звітах;

- програмований контроль знань на ЕОМ.

Оцінювання кожного виду робіт здійснюється за п'ятибальною шкалою.

Критерії поточного оцінювання знань студентів денної форми навчання враховують:

1. Виконання модульних завдань - загалом до 20 балів.

Під модульними завданнями з дисципліни розуміються індивідуальні роботи з дисципліни.

За виконання і захист індивідуальної роботи №1 - до 5 балів.

За виконання і захист індивідуальної роботи №2 - до 10 балів.

За виконання і захист індивідуальної роботи №3 - до 5 балів.

За несвоєчасність виконання індивідуальних робіт знімається по 1 балу.

2. За активність роботи на практичних заняттях протягом семестру - до 20 балів загалом, в тому числі:

За відвідування практичних занять - до 5 балів:

- в межах 80-100% від загальної кількості занять - до 5 балів;

- в межах 50-75% від загальної кількості занять - 3 бали.

За активність на практичних заняттях та показаний при цьому рівень знань - до 10 балів:

- при середньому балі поточної успішності 5 - 10 балів;

- при середньому балі поточної успішності 4,5 - 5 балів;

- при середньому балі поточної успішності 3,5-4 - 3 бали.

За участь у предметній конференції - до 5 балів:

- за перемогу на конференції (1-3 місця) - 5 балів;

- за участь у конференції - 3 бали.

3. За виконання завдань для самостійного вивчення дисципліни - до10 балів:

- в межах 80-100% від загального обсягу завдань для самостійного опрацювання - до 10 балів;

- в межах 50-75% від загального обсягу завдань для самостійного опрацювання - 5 балів.

Загальна оцінка за поточну успішність визначається як підсумок за всіма видами робіт, відображених в цих критеріях і не може перевищувати 50 балів.

Об'єктом поточного оцінювання знань за дисципліною для студентів заочної форми навчання виступає виконання домашньої письмової контрольної роботи, яка являє собою обґрунтування теоретичних питань та виконання практичних завдань прикладного характеру, а також підсумкове тестування з дисципліни, за виконання яких студент може отримати не більше 50 балів.

Загалом за вірне і своєчасне виконання усіх завдань контрольної роботи кожен студент може отримати 30 балів, у тому числі за завданнями: 1-7, 2-7, 3-7, 4-9 балів, та 20 балів за тестування по курсу.

При надходженні контрольної роботи на перевірку після встановленого терміну (за один місяць до початку екзаменаційної сесії) діє наступна система пониження балів:

а) якщо робота здається до початку сесії, але пізніше ніж за місяць, то за кожен тиждень запізнення знімається по 1 балу;

б) якщо робота здається в період сесії, то оцінка знижується на 10 балів.

Остаточна оцінка за контрольну роботу виставляється викладачем під час її захисту і залежить від активності студента.

Формою підсумкового контролю знань студентів за дисципліною є семестровий іспит.

Метою складання іспиту є перевірка ступеня засвоєння студентами навчального матеріалу та оволодіння ними необхідними практичними навичками.

Екзаменаційний білет містить 5 завдань, з них 3 - теоретичного та 2 - практичного характеру. Кожне завдання оцінюється за шкалою від 2 до 5 балів. Для переведення результатів екзамену до 100 бальної шкали, набрані бали множаться на 2 (крім незадовільної оцінки) (табл. 1).

Таблиця 1. Шкала та критерії оцінювання екзаменаційних завдань з дисципліни «Мікроекономіка»

Рівень знань	Оцінка за 100-бальною шкалою	Критерії оцінювання екзаменаційного завдання
Відмінний	10	При відповіді на теоретичне завдання: відповідь є повною, аргументованою, відображено взаємозв'язок між окремими локальними питаннями, їх сучасне практичне значення. При розв'язанні практичного завдання: представлено правильний алгоритм розв'язання, розрахунки здійснено без математичних чи графічних помилок, результати розв'язання супроводжуються аргументованими висновками.
Добрий	8	При відповіді на теоретичне завдання: відповідь загалом є правильною, але мають місце окремі неточності непринципового характеру. При розв'язанні практичного завдання: представлено правильний алгоритм розв'язання, обґрунтовану відповідь, але наявні незначні математичні чи графічні помилки.
Задовільний	6	При відповіді на теоретичне завдання: питання висвітлене частково, наявні неточності принципового характеру. При розв'язанні практичного завдання: часткове розв'язання завдання, наявність помилок у розрахунках або при вірному розв'язанні відсутня оцінка отриманих результатів.
Незадовільний	0	При відповіді на теоретичне завдання: питання розкрито невірно або відповідь відсутня. При розв'язанні практичного завдання: розв'язання відсутнє або проведене принципово невірно.

Загальна підсумкова оцінка з дисципліни складається з суми балів за результатами поточного контролю знань та за виконання завдань, що виносяться на іспит (за умови, що студент набрав 30 балів і вище).

Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в 4-х бальну здійснюється в наступному порядку, що діє в КНЕУ: оцінка “незадовільно” - менше 60 балів; оцінка “задовільно” - 60-69 балів; оцінка “добре” - 70-89 балів; оцінка “відмінно” - 90-100 балів (табл. 2).

Таблиця 2. Переведення даних 100 бальної шкали оцінювання в 4-х бальну та шкалу за системою ЕСТS

Оцінка за шкалою, що використовується в КНЕУ	Оцінка за національною шкалою	Оцінка за шкалою ЕСТS
90-100	Відмінно	А
80-89	Добре	В
70-79		С
66-69	Задовільно	Д
60-65		Е
30-59	Незадовільно з можливістю повторного складання	FX
1-29	Незадовільно з обов'язковим повторним вивченням дисципліни	F

2. Зміст дисципліни за модулями і темами

Модуль 1. Теорія поведінки споживача

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

Програмні питання:

Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

Предмет, концептуальні основи і методологія мікроекономіки.

Мета, завдання і зміст дисципліни.

Разом із багатогранним прогресом людства розвивається й економічна теорія, що на сьогодні складається з певних напрямків, кожен з яких виконує специфічні завдання. Надскладна економічна система досліджується та теоретично узагальнюється в різних видах аналізу. Серед видів теоретичного аналізу можна виділити такі:

сутнісний, завданням якого є формулювання економічних законів, тобто стійких, сутнісних, таких, що повторюються, внутрішніх зв'язків і відносин між економічними явищами;

історичний, ретроспективний, у межах якого певне економічне явище чи процес розглядається на етапах виникнення, становлення та розвитку;

кількісний, потрібний для виміру економічної діяльності, для її управління;

мотиваційний, за допомогою якого економічним агентам різних рівнів розкриваються спонукальні мотиви діяльності та прийняття рішень;

порівняльний, що дає змогу зіставити результати економічної діяльності у часі та у просторі, порівняти різні позиції, моделі тощо;

функціональний, основним призначенням якого є аналіз функціональних залежностей між основними економічними параметрами, що дає змогу прогнозувати ланцюг причинно-наслідкових зв'язків в економіці, наперед визначаючи очікувані результати рішень, що приймаються.

Розглядаючи структуру сучасної економічної теорії, варто зазначити, що сутнісним видом теоретичного аналізу займається переважно політична економія, а теорія функціонального аналізу представлена макро- та мікроекономікою.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами -- мікросистемами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, де того ж, можна знайти альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходяться поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна ринкова рівновага тощо.

Рідкісність, або об'єктивна обмеженість, ресурсів суспільства, з одного боку, та безмежність бажань і потреб людей -- з іншого, є ключовими вихідними проблемами мікроекономіки, яка може бути визначена як наука, що вивчає обґрунтування вибору самостійними економічними одиницями. При цьому мікроекономіка виходить з гіпотези про раціональність намірів, рішень і дій мікросистем, тобто йдеться не тільки про раціональність цілей економічних агентів (субстанційна раціональність), а й про раціональність способів їх досягнення (процедурна раціональність).

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об'єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов'язаних загальних та специфічних методів.

До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів починається будь-яке дослідження. Важливо відібрати ключові факти, які відображають процес, що вивчається. З метою впорядкування доволі хаотичної фактичної інформації використовують статистичний аналіз, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Так формується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє відстежити властивості та взаємозв'язки, характерні для даного процесу. Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення „за інших рівних умов”, яке дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів.

До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

Економічне моделювання - це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об'єктів. За способами вираження розрізняють вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп'ютерні, змішані моделі.

Головна мета даної дисципліни -- сформувати у студентів знання поведінки економічних суб'єктів у ринкових умовах, озброїти їх універсальним інструментом прийняття оптимальних господарських рішень за наявних обмежених засобів та альтернативних можливостей їх використання.

У результаті вивчення курсу студент:

має розуміти універсальний інструментарій для вивчення поведінки економічних суб'єктів у ринкових умовах і методи її оптимізації;

вміти визначати, до якого розділу економічної науки слід звернутися, коли є потреба вибору за сформульованої мети, обмежених ресурсів і альтернативних можливостей їх використання;

набути знань з основ функціонування ринкового механізму, узгодження попиту і пропозиції, прагнення ринкової системи до рівноважного стану;

знати:

а) принципи раціональної поведінки мікросистем на ринках;

б) термінологію та основні засоби мікроекономічного аналізу;

вміти:

а) застосовувати прийоми мікроекономічних досліджень для аналізу ефективності функціонування самостійних господарських систем;

б) самостійно виконувати техніко-економічні розрахунки, пов'язані з обґрунтуванням раціональної поведінки мікросистеми.

Отже, одне з важливих завдань курсу -- скласти уявлення про те, що успіх будь-якого бізнесу залежить не тільки від наявності стартового капіталу й підприємницького хисту, а й від знання закономірностей функціонування економічних мікросистем у різних ринкових ситуаціях й вміння їх ефективно застосовувати.

Для успішного оволодіння курсом недостатньо механічного запам'ятовування певного обсягу інформації. Необхідно творчо осмислювати явища, що вивчаються. Набуті знання мають стати складовою загальної культури спеціаліста.

Запитання для самоконтролю:

Що вивчає мікроекономіка як галузь економічної теорії (на відміну від політичної економії та макроекономіки)?

Чи є проблеми вибору умов рідкісності ресурсів такою, що розглядається тільки мікроекономікою?

Як Ви розумієте поняття „субстанційна раціональність”, „процедурна раціональність”?

Чи є раціональною поведінка спортсмена, який поставив собі за мету встановити новий олімпійський рекорд?

Проблемні запитання:

Альтернативність цілей використання обмежених ресурсів і раціональність поведінки суб'єктів ринкових відносин.

Загальні та специфічні методи мікроекономічних досліджень.

Як вирішуються проблеми взаємодії ринкового механізму і державного регулювання в різних економічних системах?

Чи може принцип обмеженості благ застосовуватися по відношенню до окремої особи, сім'ї та усього суспільства?

Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінка споживача

Програмні питання:

1. Корисність в економічній теорії і проблеми її виміру.

2. Закон спадної граничної корисності.

3. Оптимізація споживання за умови множинності споживаних благ.

4. Рівновага споживача з кардиналістичних позицій.

Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотиваційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ -- їх здатність задовольняти потребу. Корисність - поняття суб'єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться.

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага -- блага, що набуває негативної корисності (взагалі -- забруднене повітря, вибірково -- дим від паління цигарки для того, хто не палить). Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

U = f (Х₁;Х₂;...Х_n), (2.1)

де U -- рівень корисності;

X₁, Х₂,...,Х_n -- кількість споживаних благ, одиниць;

n -- кількість видів благ.

Вирізняють два основних підходи до формалізації вибору споживачів, з яких випливають різні рівні кількісної порівнянності корисності благ. Це виражається кількісною (кардиналістською) та порядковою (ординалістською) функціями корисності. За кількісною функцією:

U = f (X) (2.2)

можна простежити залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага X за незмінної кількості інших благ і відповідною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (скажімо, в умовних одиницях -- ютилях). При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю (ТU), а приріст сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю -- граничною корисністю (МU).

За умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом X споживач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага X знижується. Це емпіричне положення має фундаментальний характер, стосується всіх економічних благ і називається законом спадної граничної корисності. Закон є справедливим передусім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці.

Проілюструвати дію закону можна за допомогою графіків сукупної і граничної корисності, що відповідають один одному (рис. 1).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Зміна сукупної та граничної корисності блага X у процесі його пропорційного споживання

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов'язане з відмовою від якоїсь кількості інших благ задля придбання однієї додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

, (2.3)

де MU_x, MU_y - гранична корисність, відповідно, блага Х та Y, ютиль;

Р_х, P_y - ціна, відповідно, блага Х та Y, грош. од.

Рівняння (2.3) розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:

(2.4)

Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, Х, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага Х означатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падіння MU_x. Це буде продовжуватися до відновлення рівності (2.4). Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару Х приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.

Запитання для самоконтролю:

Поняття „корисність блага”, „сукупна корисність” та „гранична корисність”; функція корисності.

Процес споживання та динаміка сукупної і граничної корисності.

Еквімаржинальний принцип досягнення раціонального вибору та рівновага споживача.

Оптимальна структура покупок і гранична корисність грошей. Зв'язок зміни ціни одного з благ зі зміною обсягу попиту на нього.

Проблемні запитання:

В чому полягає сутність загальної та граничної корисності?

Вплив на поведінку споживача бюджетних обмежень і цін.

Які із основних постулатів теорії споживчого вибору носять абсолютний, вічний характер, а які - відносний, тимчасовий?

Чи змінився б парадокс води та алмазу, якби був би винайдений спосіб штучним шляхом перетворювати воду в алмази? Алмази в воду?

Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача

Програмні питання:

1. Вибір споживача з ординалістських позицій.

2. Криві байдужості, їх властивості.

3. Криві байдужості як спеціальний інструментарій мікроекономічного аналізу.

4. Бюджетна лінія.

5. Оптимум споживача як модель раціонального споживчого вибору.

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг, яка базується на таких положеннях:

повна упорядкованість переваг і принципова зіставленість благ та їх наборів;

транзитивність переваг споживача та його здатність до послідовного перенесення переваг з одних благ та їх наборів на інші;

раціональність вибору;

ненасиченість споживача благом.

Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого. Як правило, ординалістська функція корисності досліджується на основі геометричного аналізу із застосуванням спеціального інструментарію.

Певне спрощення вибору споживача зводиться до вибору набору двох благ, кількість яких відкладено по осях системи координат X та У. Лінії з'єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ, називаються кривими байдужості. Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (У) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (X) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRS _XY і обчислюється таким чином:

MRS _XY = , (3.1)

де ДY -- втрати у споживанні Y, одиниць; ДХ -- вигоди у споживанні X, одиниць.

Звичайно крива байдужості має спадний характер (опукла вниз, до початку координат). Це відображає ту обставину, що MRS зменшується в міру руху вниз вздовж кривої байдужості, тобто зі збільшенням споживання одного блага замість іншого (рис. 2).

Рис. 2. Крива байдужості

Рис. 3. Бюджетна лінія

MRS також можна визначити через співвідношення граничних корисностей благ згідно із законом спадної граничної корисності:

MRS_XY = (3.2)

Блага, між якими існують співвідношення виключної замінності у споживанні (досконалі субститути), мають криві байдужості у вигляді прямих ліній. Блага, що спільно споживаються для задоволення однієї потреби, в якій вони ніяк не можуть замінити одне одного (досконалі комплементарні блага), мають криві байдужості у вигляді прямих кутів. Ціни на блага та рівень споживчого бюджету враховуються за допомогою бюджетної лінії, що будується в тій самій системі координат, що й крива байдужості (рис. 4).

Чим далі бюджетна лінія розміщена від початку координат, тим більші бюджетні можливості споживача вона ілюструє. За певного рівня бюджету та незмінності цін для споживача існує відповідна бюджетна лінія, кожна точка якої показує набори благ, при споживанні яких бюджет витрачається повністю. Вона ділить координатну площину на дві частини: праву, де набори є недосяжними, і ліву, де набори є досяжними, але такими, що не вичерпують бюджет.

Нахил бюджетної лінії до осі X визначається як tgЬ (рис. 4), тобто як співвідношення цін відповідних благ:

tgЬ = P_X / P_Y (3.3)

У геометричній інтерпретації задачі споживчого вибору оптимальне рішення досягається у точці, де найвища з можливих кривих байдужості дотична до бюджетної лінії, що й означає найбільш високий з можливих рівнів добробуту. У цій точці нахили кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому:

MRS_XY = -P_X / P_Y (3.4)



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Рівновага споживача

Виходячи з (3.2), умова рівноваги може бути виражена таким чином:

= (3.5)

або (3.6)

Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність. Виведений еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей є спільним для обох теоретичних підходів: кардиналістського та ординалістського.

Запитання для самоконтролю:

1. У чому відмінність ординалістського та кардиналістського підходів до аналізу поведінки споживача?

2. Яку інформацію містить у собі крива байдужості? Які характерні риси кривих байдужості?

3. У чому полягає суть поняття „гранична норма заміщення одного товару іншим” (з наявного їх набору)? Як змінюється її значення в міру руху вздовж байдужості?

4. Охарактеризуйте стан рівноваги споживача, використовуючи основні положення концепції кривих байдужості.

Проблемні запитання:

1. Чому економістів цікавить точка дотику лінії бюджетного обмеження певного споживача і його кривої байдужості? Які варіанти такого дотику зустрічаються в економіці?

2. Чим визначається форма і місце розташування кривих байдужості? Чому криві байдужості не перетинаються?

3. Розрізняються чи ні (якщо так, то яким чином) бюджетні обмеження споживача для різних типів економічних систем?

4. Чи завжди гранична норма заміщення є постійною в ринковому обміні? В рівновазі споживача? Чи може непостійність граничної норми заміщення слугувати ознакою нерівноважного стану споживача?

Тема 4. Моделювання поведінки споживача на ринку товарів

Програмні питання:

1. Реакція споживача на зміну його доходу.

2. Реакція споживача на зміну цін товарів.

3. Ефект заміщення та ефект доходу.

4. Надлишок споживача.

Графічний аналіз споживчого вибору між двома благами за допомогою кривих байдужості та бюджетної лінії можна значно наблизити до реальності, якщо розглядати вибір між окремим благом і всіма іншими благами. Таке припущення дещо змінює параметри моделі, а саме: по вертикальній осі відкладається загальна сума грошей, що витрачається на придбання всіх інших благ, а по горизонтальній -- кількість блага X. Тоді формула бюджетного обмеження матиме вигляд:

В = Р_ХХ+С_YY_, (4.1)

де Х - кількість товару, що досліджується;

Р_Х - ціна на товар, що досліджується;

УY_й - сукупна кількість решти товарів, що також входять у кошик споживача;

С_Yй - ціни на відповідні товари.

Гранична норма заміщення благом X витрат споживача на інші блага виражається в грошовій формі й означає міру готовності пожертвувати можливістю витратити бюджет на інші блага задля споживання додаткової одиниці X, залишаючись на даній кривій байдужості.

Рішення споживача щодо придбання блага X залежить від доходу, яким він розпоряджається в певний проміжок часу. Зміни у доході (бюджеті) можуть привести до зміни кількості блага X, що купується. Моделювання цього явища здійснюється за допомогою переміщення бюджетної лінії паралельно самій собі (нахил залишається без змін, оскільки незмінним є співвідношення цін) та знаходження нового положення точок оптимуму (рівноваги) споживача. Крива, що проходить через усі точки рівноваги, які відповідають різним величинам доходу, називається лінією «дохід--споживання» (рис. 5).

Рис. 5. Лінія «дохід-споживання»

Залежно від зміни доходу може змінитися і ставлення споживача до блага X: як до блага з нормальною споживчою цінністю (повноцінного) або ж блага з низькою споживчою цінністю (неповноцінного). Споживання повноцінних благ при збільшенні доходу зростає, що зумовлює додатний нахил лінії «дохід--споживання». Споживання неповноцінних благ при збільшенні доходу скорочується, що зумовлює від'ємний нахил лінії «дохід--споживання».

Лінія «дохід--споживання» може бути використана для побудови лінії Енгеля, яка показує взаємозв'язок доходу споживача і кількості придбаного блага X (рис. 6).

Рис. 6. Побудова лінії Енгеля на основі лінії «дохід-споживання»

Якщо за незмінної величини бюджету змінюється ціна блага X, то бюджетна лінія здійснює поворот навкруги точки свого перетину з вертикальною віссю, досягаючи більш віддалених кривих байдужості. Всі точки оптимуму, які утворюються дотиком бюджетної лінії, що повертається, до кривих байдужості, визначають лінію «ціна--споживання».

Вона показує, як реагує споживач на зміну ціни одного із благ. Різновид такого взаємозв'язку, в свою чергу, залежить від пов'язаності благ у споживанні. Для благ-замінників лінія «ціна-споживання» має від'ємний нахил, а для доповнюючих благ - додатний (рис. 7 і 8).



Размещено на http://www.allbest.ru/

0 X

Рис. 7. Лінія «ціна--споживання» для взаємозамінних товарів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 8. Лінія «ціна--споживання» для взаємодоповнюючих товарі

Лінія «ціна--споживання» може бути використана для побудови лінії індивідуального попиту шляхом встановлення графічної відповідності певних оптимальних кількостей даного блага і цін цього ж блага. Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти.

У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, -- має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) -- має місце ефект доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним -- обсяг споживання збільшується.

Рішення про кількість, в якій варто споживати будь-яке благо, -- це результат зіставлення споживачем вигод і витрат. Виражаючи корисність блага в грошових одиницях, отримуємо цінність блага.

Витрати споживання або вартість даної кількості блага -- це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага, помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну, ніж ту, яку він реально платить при купівлі.

Різниця між цінністю і вартістю блага називається споживчим надлишком (надлишком споживача). Надлишок споживача можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага X, і ринковою вартістю цієї кількості.

Запитання для самоконтролю:

1. Які зміни в моделі споживчого вибору варто здійснити, щоб підвищити рівень її реалістичності?

2. Як будується лінія Енгеля? Які висновки випливають з аналізу її нахилу?

3. Виявіть ефект заміни та ефект доходу при зменшенні ціни певного блага.

4. Обставини виникнення надлишку споживача. У якій точці спостерігається максимальне перевищення сукупної вигоди споживача над його витратами?

Проблемні запитання:

1. Чому крива Енгеля розташована над кривою „дохід-споживання”?

2. Дію якого закону спростовує парадокс Гіффена?

3. За якої економічної ситуації в Україні можна спостерігати дію парадокса Гіффена?

4. Розкладання сукупної зміни обсягу попиту на дві складові: ефект доходу та ефект заміщення.

Тема 5. Ринковий попит

Програмні питання:

1. Попит і закон попиту.

2. Аналіз зміни попиту в цілому та величини (обсягу) попиту.

3. Цінова еластичність попиту.

4. Еластичність попиту за доходом та перехресна еластичність попиту.

Уподобання окремого споживача на ринку товарів визначають його бажання придбати товар, а бюджетні можливості в порівнянні з цінами -- можливість придбання. Процес виявлення бажання та можливостей завжди відбувається в певний проміжок часу за інших незмінних умов. Такими є основні контури моделі в теорії попиту і пропозиції, що посідає одне з найважливіших місць у поясненні поведінки ринкових суб'єктів як на мікро-, так і на макрорівні. Функція, на якій базується модель попиту, має вигляд:

Q_D = f (P), (5.1)

де Q_D -- обсяг (величина) попиту на товар, одиниць за проміжок часу; Р -- ціна на товар, грош. од.

Обсяг (величина) попиту є саме такою кількістю товару, яку бажає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов.

Умови, в яких формується попит, характеризують середовище, в якому здійснюють свій вибір споживачі. Основними чинниками (детермінантами) попиту, окрім ціни даного товару (5.1), вважаються:

ціни товарів-замінників (P_I^C, …, P_N^C);

ціни доповнюючих товарів (Р_I^K..., Р_N^K);

дохід споживачів (I);

уподобання споживачів (M);

очікування споживачів щодо змін на ринку (О);

природні (зовнішні) умови споживання (Z).

Зазначені чинники (Р_I^C, ..., Р_N^C; Р_I^K ..., Р_N^K; I; М; О; Z), що їх називають неціновими детермінантами попиту, визначають умови, в яких формується попит. Внаслідок їх впливу змінюється попит у цілому (або умови попиту). Не за кожним з них можна визначити кількісно міру впливу, але напрям змін -- напевне.

Математичне дослідження моделі попиту здійснюється за функціональною залежністю, що враховує вплив одного з наведених вище чинників, найчастіше -- цінової детермінанти (5.1). Таку залежність для певного товару можна вивести в результаті спостережень, якщо абстрагуватися від впливу інших детермінант (прийняти їх дію за незмінну). Попри всю різноманітність визначуваних таким чином конкретних функцій попиту їх об'єднує обернений характер залежності, а саме: зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Цю емпірично визначену залежність називають законом попиту. Графічно така залежність має вигляд лінії з від'ємним нахилом (рис. 9).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 9. Лінія попиту

Якщо змінюється ціна товару, то спостерігається зміщення вздовж лінії попиту (a>b), а якщо змінюється якась з нецінових детермінант - зміщення самої лінії попиту(D₁>D₂).

Ці зміни діагностуються по-різному і називаються, відповідно, змінами обсягу попиту та змінами умов попиту (або попиту в цілому).

Передбачення напряму і величини коливань попиту під впливом різних чинників здійснюється за допомогою спеціального показника -- еластичності як міри реагування. Еластичність попиту характеризує ступінь реакції споживачів на коливання однієї з детермінант попиту, найчастіше кількісно визначеної: ринкової ціни товару, доходу споживача, ціни на взаємозв'язаний товар. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та доходом, перехресну еластичність, які кількісно визначаються коефіцієнтами.

Коефіцієнт еластичності попиту за ціною показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту при зміні ціни товару на 1%. У загальному випадку

(5.2)

Оскільки обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від ціни, то коефіцієнт цінової еластичності - величина від'ємна. Як правило, увага звертається на абсолютне значення коефіцієнта. Розрізняють попит нееластичний (Е_Р<1), одиничної еластичності (Е_Р =1) та еластичний (Е_Р>1). У разі абсолютної нееластичності (Е_Р = 0) лінія попиту розміщена паралельно осі ординат, у разі абсолютної еластичності вона паралельна осі абсцис. Формула для обчислення Е_р така:

(5.3)

Якщо процентні зміни ціни та обсягу попиту досить великі, тобто такі, що ведуть до істотного просування вздовж кривої попиту, наприклад, від a до b (рис. 9), то коефіцієнт Е_р обчислюється за формулою дугової еластичності. Для цього використовується:

Цінова еластичність попиту впливає на обсяг загального виторгу від реалізації товару. Сукупний виторг у будь-якій точці кривої попиту, наприклад, в точці А (рис. 9), можна визначити у вигляді площі прямокутника, утвореного перпендикулярами від даної точки з обома осями.

За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну реакцію покупців на зміну обсягу покупок і сукупного виторгу. Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко зростає, зростає і сукупний виторг (рис. 9, а). При зниженні ціни за нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг спадає (рис. 9, в). За одиничної еластичності площі прямокутників однакові, оскільки зміни висот і основ компенсують одна одну (рис. 9, б).



Рис. 9. Взаємозв'язок ціни товару, еластичності та виторгу продавця

Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напрямку що й ціна. За еластичного попиту напрямки зміни цих величин протилежні.

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (Еху) характеризує міру реакції обсягу попиту на один товар (х) на зміну ціни іншого товару (у). Еху показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар х за зміни ціни товару у на 1%. Методика аналогічна (5.3) та (5.4). Для незалежних товарів Еху = 0, для замінників Еху>0, для взаємодоповнюючих товарів Еху<0.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом (Е₁) характеризує міру реалізації обсягу попиту на товар за зміни величини доходу споживача. Е₁ показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни доходу споживача на 1%. Методика аналогічна (5.3) та (5.4). Якщо Е₁>0, то товар вважається повноцінним. Серед повноцінних товарів виділяють товари першої необхідності (0<E₁<1) та предмети розкоші (E₁>1).

Запитання для самоконтролю:

1. Закон попиту та обґрунтування його дії. Які фактори визначають попит?

2. Цінова еластичність попиту: поняття, методика розрахунку показників.

3. Чому для виміру чутливості попиту споживачів використовуються проценти, а не абсолютні величини? Чи може набувати від'ємного значення коефіцієнт цінової еластичності попиту ?

4. Як оцінюється еластичність попиту за доходом? У чому суть перехресної цінової еластичності попиту?

Проблемні запитання:

1. Покажіть механізм взаємодії цінових та нецінових детермінантів попиту.

2. У чому полягає різниця між зміною попиту та обсягу попиту?

3. Розкрийте чинники цінової еластичності попиту та особливості їх впливу.

4. В чому полягає практичне значення коефіцієнта цінової еластичності попиту та коефіцієнта перехресної еластичності попиту?

Модуль 2. Теорія виробництва, теорія ринкових структур

Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства

Програмні питання:

1. Підприємство як суб'єкт ринку та виробничо-ринкова система.

2. Підприємство як центр прийняття рішень.

3. Найважливіші параметри підприємства як мікроекономічної моделі.

Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках товарів і послуг.

Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід. На вході підприємства -- так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва): засоби праці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо. Процесор -- це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме -- виробничий процес. Вихід -- кінцеві результати виробництва: товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підприємством за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва -- це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ -- готової продукції. Заведено розрізняти такі групи факторів виробництва: праця -- всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал, -- засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та товарно-матеріальні цінності; природні ресурси -- все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист.

З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу: миттєвого -- період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений; короткострокового -- період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші -- як постійні; довгострокового -- період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.

За кількістю найменувань продукції підприємства поділяють на монопродуктові та багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підприємство випускає лише один вид продукції, тобто монопродукт.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб'єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

- що виробляти ?

- яким чином виробляти?

- для кого призначаються результати виробництва?

Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягти інших цілей.

Виробничі відносини на мікрорівні -- це, передусім, технологічні відносини. Технологія -- це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага.

Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність виробництва.

«Портрет» (модель) підприємства складається з виробничої функції, яка показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів (X), що для цього використовуються :

Q = f (x₁, x₂, …, x_{i, … ,} x_n ) . (6.1)

Якщо весь спектр комбінацій факторів виробництва прийняти як витрати праці (L) і капіталу (К), то виробнича функція може бути визначена так:

Q =f (L, K), (6.2)

де Q -- максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною технологією (даного співвідношення праці та капіталу).

Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів:

Q = f (X). (6.3)

Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного кількісного поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів, називається сукупним продуктом (ТР). Величина сукупного продукту змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.

Середній продукт (АР) відображає середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора X.

(6.4)

Граничний продукт (МР) -- це приріст загального обсягу виробництва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва:

, (6.5)

де ТР -- приріст обсягу виробництва; ДХ -- приріст змінного фактора.

Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає центральне місце в теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни фактора виробництва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення додаткових одиниць змінного фактора.

До найважливіших параметрів підприємства як мікроекономічної моделі належать також витрати виробництва, виторг і прибуток. Загальні обсяги витрат ресурсів (факторів виробництва), або грошові витрати, здійснювані підприємством для виробництва певного обсягу продукції, становлять його витрати виробництва.

У теоретичній економіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати -- це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі.

З огляду на обмеженість ресурсів використання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, що виникають як результат втрачених можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними, або економічними. Для окремого підприємства економічні витрати -- це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще и тим, що вони не містять у собі вартість тих факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю підприємства, називаються неявними витратами.

Явні витрати -- це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі лише явні витрати. Економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витрати.

Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q) називають сукупними витратами (ТС). Середні сукупні витрати (АТС) -- це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції:

(6.6)

Граничні витрати (МС) -- це приріст сукупних витрат підприємства, пов'язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов'язані з випуском останньої одиниці продукції.

(6.7)

Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Валовий (сукупний, загальний) виторг -- це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q):

TR = PQ (6.8)

Сукупний прибуток -- це величина, на яку валовий виторг (TR) підприємства перевищує його сукупні витрати (ТС). Розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Величина економічного прибутку встановлюється як різниця між виторгом підприємства та економічними витратами.

Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває усі свої витрати. Нормальний прибуток -- це прибуток, від якого відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже, до внутрішніх витрат відноситься й нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного виробництва.

Зі зміною обсягу виробництва величини валового виторгу і сукупних витрат змінюються по-різному, а отже, величина прибутку підприємства залежатиме від обсягу випуску продукції. Саме тому підприємства намагаються встановити такий обсяг виробництва і реалізації продукції, за якого забезпечується найбільший прибуток. З цією метою обчислюється граничний виторг (МR), тобто приріст загального виторгу підприємства в результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю:

(6.9)

Середній виторг (АR) -- це виторг підприємства в розрахунку на одиницю продукції:

AR= (6.10)

Запитання для самоконтролю:

1. Визначте сутність понять: „виробництво”, „підприємство”, „виробнича функція”.

2. Що таке технічна та економічна ефективність ?

3. Дайте визначення сукупного, середнього та граничного продукту змінного фактора виробництва.

4. Розкрийте економічний зміст прибутку як кінцевого результату діяльності підприємства. Яка мотивація поведінки підприємства? Які основні види вибору підприємства?

Проблемні запитання:

1. Чим можна пояснити багаточисельність форм і розмірів фірми? Чому одні фірми ростуть швидко, а інші повільно?

2. Як Ви вважаєте, до якого ступеню мета фірми полягає в максимізації прибутку? Чи завжди фірма повинна намагатись максимізувати прибуток, а не поліпшувати соціальні умови, спонсорувати мистецтво, політичні кампанії?

3. Характеристика умов, в яких функціонують підприємства.

4. Яким чином можна вирішити конфлікт між обмеженими ресурсами і безмежними потребами?

Тема 7. Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника

Програмні питання:

...