Мікроекономіка як наука

Частинна варіація факторів виробництва.

Ізоквантна варіація факторів виробництва.

Пропорційна варіація факторів виробництва.

Оптимум виробника та ізокостна варіація факторів.

У мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально, тобто як процес перетворення вхідного потоку факторів (ресурсів, витрат) на вихідний потік -- готову продукцію з використанням певної технології виробництва, та описується за допомогою виробничої функції. Це зумовлює необхідність поглибленого аналізу виробничих функцій.

Розглянемо випадок, коли обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного, є фіксованими, тобто однофакторну виробничу функцію (ВФ), або ВФ короткострокового періоду, або частинну варіацію факторів виробництва. Основними показниками тут є динаміка сукупного (ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продукту змінного фактора виробництва. Взаємозв'язок показників ТР, АР і МР та обсягу використання змінного фактора X ілюструє рис. 10. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактора X і досягає у точці А найбільшого значення, потім збільшення припиняється. Середній продукт збільшується, досягає найбільшого значення у точці В, потім спадає. Граничний продукт збільшується, досягаючи найбільшого значення у точці С, потім спадає. Характер зміни показників означає, що, починаючи з певного моменту (на рисунку -- точка С), кожна додаткова одиниця змінного фактора стає все менш результативною. Більш того, додаткові витрати фактора можуть негативно вплинути на випуск продукції (на рис. 10, МР < 0 при Х> 8). Цей факт означає не лише зниження граничного продукту (граничної продуктивності) фактора, а й порушення оптимальної комбінації залучених факторів (використовуваної технології виробництва).

Закономірність, що спостерігається в аналогічних ситуаціях, відома в теоретичній економіці як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва.

Згідно з цим законом залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості певного фактора за незмінних обсягів інших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу, тобто гранична продуктивність спадає. Залежно від співвідношень МР, АР і ТР можна визначити чотири стадії виробництва (табл. 10).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 10. Сукупний, середній та граничний продукти змінного фактора виробництва та їх взаємозв'язки

Закономірним є те, що криві АР і МР на рис. 10б перетинаються в точці В, де середня продуктивність змінного фактора є максимальною, тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Розглянуті взаємозалежності показників використовуються при обґрунтуванні управлінських рішень щодо розширення або згортання виробництва у короткостроковому періоді:

на I фазі необхідно збільшувати масштаби виробництва, залучаючи більшу кількість змінного фактора виробництва;

Таблиця 3. Характеристика графіка виробничої функції у короткостроковому періоді

Фаза	Сукупний продукт, ТР	Середній продукт, АР	Граничний продукт, МР	Кінцева точка фази
І	Збільшується	Збільшується	Збільшується до mах	МР = mах
II	Збільшується	Збільшується до mах	Знижується МР?АР	АР = mах МР = АР
III	Збільшується до mах	Знижується	Знижується до 0	ТР = mах МР = 0
IV	Знижується	Знижується	Знижується	--

на II фазі є рація продовжувати залучати ресурси, нарощувати виробництво продукції за максимальних значень середньої та граничної продуктивності змінного фактора виробництва. Проте обсяг продукції ще не є максимальним;

на III фазі обсяг продукції буде найбільшим при дуже низькій середній та граничній продуктивності ресурсу;

на IV фазі слід припинити залучати ресурси. Граничний продукт має від'ємне значення.

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяги використання двох факторів виробництва. У табличній формі вона подається у вигляді так званої виробничої сітки (табл. 4).

Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 4 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і нанести відповідні точки на координатну площину К,L. Якщо з'єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску -- ізокванту (рис. 11).

Таблиця 4. Виробнича сітка (обсяги виробництва продукції за різних комбінацій виробничих факторів)

Капітал, од.	Праця, од.
	1	2	3	4	5
1	20	40	55	65	75
2	40	60	75	85	90
3	55	75	90	100	105
4	65	85	100	110	115
5	75	90	105	115	120

Ізокванта -- це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант (рис. 12).

Рис. 11. Ізокванта



Рис. 12. Карта ізоквант

Отже, різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (МRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним. Так, наприклад, гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою:

(7.1)

або гранична норма технологічної заміни капіталу працею:

(7.2)

Можливості взаємозаміщення факторів виробництва знаходяться в діапазоні від випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні (рис. 13, а), до виробничої функції із жорстко фіксованою пропорцією їх використання (рис. 13, б).



Рис. 13. Ізокванти для виробничих функцій: а - з ідеальною взаємозамінністю; б - з фіксованою пропорцією факторів виробництва

Розширюючи виробництво для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу й більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів, то маємо зростаючий ефект від зміни масштабу виробництва. Якщо приріст обсягу виробництва відповідає приросту витрат факторів виробництва, то ефект масштабу виробництва є сталим. Якщо зростання випуску продукції відбувається нижчими темпами, ніж збільшення витрат факторів виробництва, то спостерігається ефект спадної віддачі від зміни масштабу виробництва (рис. 14).

Виробництво продукції пов'язано з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартість та взаємозамінність ресурсів, намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.



Рис. 14. Постійний (а), зростаючий (б) та спадний (в) ефекти від збільшення масштабу виробництва

Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови, що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде однаковою для всіх ресурсів, використовуваних виробником:

, (7.3)

де МР_L, МР_К, МР_n -- граничний продукт відповідно праці, капіталу та n-го ресурсу в грошовому виразі;

P_L, Р_к, Р_n -- ціна одиниці праці, капіталу та n-го ресурсу.

Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости -- лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад, праці та капіталу).

Якщо ТС -- сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами Р_L і Р_K, то рівняння ізокости має вигляд:

TC = LP_L + KP_K . (7.4)

Через те, що ціни факторів виробництва розглядаються як незмінні, незалежно від обсягів використання факторів, ця функція є лінійною (рис. 15). Нахил ізокости дорівнює (-P_L/P_K) і визначає ринкову норму заміщення одиниці капіталу додатковою одиницею праці. Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу виробництва (ізокванти) відображає рівновагу виробника (рис. 15).

Рис. 15. Графічне зображення рівноваги виробника

Рис. 16. Лінія росту

У точці дотику кут нахилу ізокости (ринкова норма взаємозаміщення) та ізокванти (норма взаємозаміщення факторів за технологією) той самий, тобто виконується рівність:

MRTS_KL = , (7.5)

або . (7.6)

Ця умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип, або принцип рівності зважених (на грошову одиницю) граничних продуктів: для мінімізації вартості за заданого рівня виробництва підприємству треба використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою.

Для кожної іншої величини обсягу випуску можна знайти оптимальну комбінацію ресурсів, тобто комбінацію, що мінімізує витрати. Поєднання таких точок на ізоквантно-ізокостній діаграмі утворює лінію (рис. 16), яка називається шлях (крива) росту (лінія експансії, або траєкторія розвитку, розширення виробничої діяльності) підприємства у довгостроковому періоді.

Запитання для самоконтролю:

1. Поняття та параметри однофакторної виробничої функції. Виробнича функція з двома змінними факторами.

2. Що таке ізокванта? Карта ізоквант?

3. Як Ви розумієте взаємозаміщеність ресурсів (виробничих факторів). Наведіть приклади.

4. В яких межах може відбуватися взаємозаміщення одних факторів іншими?

5. Наведіть словесно і графічно виробничу функцію з постійною, спадною і зростаючою віддачею від масштабів виробництва.

6. Ізоморфізм теорії виробництва і теорії споживання.

Проблемні запитання:

1. В чому полягає феномен „згасання” виробничої функції?

2. Які можливості має конфігурація ізоквант?

3. Причини позитивного і негативного ефекту від масштабу виробництва.

4. Що визначає графік однакового продукту та однакових витрат?

Тема 8. Витрати виробництва

Програмні питання:

Витрати виробництва в короткостроковому періоді.

Витрати на довгострокових інтервалах.

Витрати виробництва -- це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. Склад і взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат та прибутку наведено в табл. 5.

Таблиця 5. Взаємозв'язок економічних, бухгалтерських витрат і прибутку

Загальна виручка підприємства
Економічні витрати	Економічний прибуток
Явні витрати: сировина, матеріали, напівфабрикати, що купуються; електроенергія; зарплата; витрати на утримання обладнання ; орендна плата , інші явні витрати	Неявні витрати: процент на власний капітал, зарплата підприємця, інші неявні витрати
Бухгалтерські витрати	Бухгалтерський прибуток

У короткостроковому періоді сукупні витрати підприємства поділяються на постійні та змінні. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними.

Постійні витрати (TFС) - це витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли не виробляється продукція (заробітна плата управлінського персоналу, орендна плата, плата за кредит, амортизаційні відрахування та ін.).

Змінні витрати (ТVС) - це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).

Сукупні витрати підприємства (ТС) -- це сума постійних і змінних витрат.

TC (Q) = TFC + TVC(Q) (8.1)

Середні постійні та середні змінні витрати визначаються діленням сукупних постійних і сукупних змінних витрат на обсяг випуску продукції:

AFC = (8.2)

AVC = (8.3)

тобто:

ATC(Q)=AFC(Q)+AVC(Q) (8.4)

Типовий характер динаміки витрат виробництва ілюструє рис. 17. Як бачимо, змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу виробництва (рис. 17, а).

Рис. 17. Типовий характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді: а -- сукупні витрати; б -- середні та граничні витрати

Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу. Крива середніх постійних витрат має тенденцію до зниження (рис. 17,б), оскільки зі збільшенням обсягу виробництва загальна сума постійних витрат лишається незмінною.

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора виробництва тлумачать як закон неухильного збільшення граничних витрат. Зауважимо, що крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму.

У динаміці витрат виробництва можна також вирізнити кілька фаз (рис. 17, табл. 6).

Таблиця 6. Характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді

Фаза	Сукупні витрати, ТС	Середні змінні витрати, АVС	Середні сукупні витрати, АТС	Граничні витрати, МС	Критична точка
І	Зростають	Зменшуються	Зменшуються	Зменшуються до min	Точка перетину кривої МС МС = min
II	Зростають	Зменшуються до min	Зменшуються	Зростають МС ? АVС МС>АFС	Точка перетину кривої АVС АVС = МС, АVС = min
III	Зростають	Зростають	Зменшуються до min	Зростають МC>АVС МС ? АТС	Точка перетину кривої АТС АТС = МС, АТС = min
IV	Зростають	Зростають	Зростають	Зростають МС>АVС МС>АТС	--

Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємства. За даної технології та організації виробництва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам. Якщо маркетингові дослідження підтверджують, що фірмі доцільно розширювати виробництво, то саме на третій або навіть на другій фазі слід вжити випереджальних заходів. На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого фірмі обійдеться додаткове виробництво одиниці продукції.

На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва. Варіанти кривих середніх витрат підприємства у довгостроковому періоді наведено на рис. 18.

Рис. 18. Криві середніх коротко- та довгострокових витрат за сталої (а), зростаючої (б) та спадної (в) віддачі від зміни масштабів виробництва

У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю. Їх не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки підприємства.

Запитання для самоконтролю:

1. Дайте визначення і наведіть приклади постійних, змінних, незворотних витрат.

2. У чому різниця між короткостроковими й довгостроковими часовими інтервалами?

3. Словесно, аналітично та графічно опишіть „сімейство” витрат підприємства у короткостроковому періоді часу.

4. Побудуйте графік і прокоментуйте типовий характер зміни витрат виробництва у довгостроковому періоді.

5. Розкрийте економічний зміст граничних витрат.

6. Якщо підприємство використовує таке співвідношення праці й капіталу, яке максимізує прибуток, то чи означає це, що таке співвідношення одночасно забезпечує й найменші витрати?

Проблемні запитання:

1. Розкрийте сутність альтернативних витрат.

2. Що характеризують сукупні, середні та граничні витрати для підприємства.

3. Варіанти технологічного вибору підприємства в процесі вироблення довготермінової стратегії розвитку.

Тема 9. Ринкова пропозиція

Програмні питання:

1. Пропозиція і закон пропозиції.

2. Аналіз змін у пропозиції та в обсязі пропозиції.

3. Еластичність пропозиції.

4. Перехресна еластичність пропозиції.

Розглянемо фактори, що впливають на поведінку підприємства при прийнятті рішення щодо обсягу продукції, який пропонуватиметься для продажу на ринку.

Пропозиція (S) -- це кількість товару, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції (Q_s) -- це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу за певних умов.

На пропозицію, як і на попит, впливають цінові та нецінові фактори, тобто у загальному випадку пропозиція є функцією багатьох факторів. Залежність пропозиції від факторів, що впливають на неї, виражає функція пропозиції

Q_SX = f (P_X, P_Y, P_Z, K, П, З, С, ...), (9.1)

де Q_SX -- обсяг пропозиції товару Х за одиницю часу; Р_Х -- ціна товару Х; Р_Y -- ціни альтернативних (які можуть вироблятися з тих самих ресурсів) товарів; Р_Z -- ціни на ресурси; К -- технологія, використовувана при виробництві товару; П -- податки і дотації; З -- стабільність законодавства та визначеність правового поля; С -- специфічні фактори (кліматичні умови, зміна моди, психологічна мотивація тощо); ... -- інші можливі фактори (структура ринку, очікування щодо майбутніх економічних умов).

Вважаючи вплив нецінових факторів незмінним, встановимо залежність пропозиції від ціни: Q_SX = f (P_X) -- так званий закон пропозиції. Закон пропозиції визначає, що чим вища ціна товару, за інших незмінних умов, тим більше стимулюються виробництво і продаж саме цього товару. Відповідний графік -- крива з додатним тангенсом кута нахилу (рис. 19).

Зміна ціни (від Р₁ до Р₂) спричиняє зміну обсягу пропозиції. Рух відбувається вздовж кривої пропозиції. На відміну від цього, зміна нецінових факторів обумовлює зміну пропозиції. Крива пропозиції зміщується праворуч, якщо вона зростає, і ліворуч -- у противному разі (рис. 20).



Рис. 19. Крива пропозиції

Рис. 20. Зміна пропозиції

Еластичність пропозиції характеризує реакцію виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт прямої еластичності пропозиції від ціни Е_S показує, на скільки процентів зміниться обсяг пропозиції товару за зміни ціни на 1%:

. (9.2)

Коли Е_S = 0, пропозиція не реагує на зміну ціни (на рис. 21 це зображено вертикальною прямою).



Рис. 21. Еластичність пропозиції

Співвідношення Е_S = означає, що нескінченно мале збільшення ціни призведе до безмежного росту обсягу пропозиції або до повного її зникнення при зменшенні ціни. У разі Е_S < 1 пропозиція вважається нееластичною, тобто коливання ціни товару не викликає помітного зменшення (збільшення) обсягу випуску товару. Якщо E_S > 1, то пропозиція еластична.

Фактори, що впливають на еластичність пропозиції:

мобільність товаровиробника, гнучкість і рівень завантаження виробничої потужності підприємства;

характер застосовуваної технології;

можливості мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел накопичення;

фактор часу. Пропозиція реагує на зміну ціни зазвичай з певним часовим лагом. Тому еластичність пропозиції тим вища, чим більше часу має виробник для зміни обсягу пропозиції.

Перехресна еластичність пропозиції - це зміна пропозиції в залежності від зміни ставки відсотку на капітал, рівня зарплати, цін на сировину, матеріали, енергоносії тощо.

Перехід від індивідуальної до галузевої, або ринкової, пропозиції може відбуватися шляхом горизонтального додавання (рис. 22) або через множення обсягу пропозиції товару найбільш типового продавця на загальну кількість продавців на ринку.



Рис. 22. Індивідуальна та ринкова пропозиція

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке „пропозиція»? Закон пропозиції. Форми представлення пропозиції: аналітична, таблична та графічна.

2. Які фактори впливають на пропозицію? Що відбувається з лінією пропозиції, якщо діє кожен з них?

3. У чому різниця між термінами „зміни обсягу пропозиції” та „зміни в пропозиції”? Наведіть приклади причинно-наслідкових зв'язків.

4. Фактори, що впливають на еластичність пропозиції.

5. Що означають поняття „абсолютно еластична пропозиція” та „абсолютно нееластична пропозиція”? Якого вигляду набуває крива пропозиції в цих випадках.

Проблемні запитання:

1. У чому полягає різниця між зміною пропозиції та обсягу пропозиції?

2. Перехресна еластичність пропозиції та вплив її на стратегію товаровиробника.

Тема 10. Ринок досконалої конкуренції

Програмні питання:

1. Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики.

2. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага.

3. Рівновага підприємства та галузі у короткостроковому періоді.

4. Ринок досконалої конкуренції у довгостроковому періоді.

Виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де вони взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та іншими суб'єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціноутворення на ринках залежать від типу ринкової структури.

Досконала конкуренція -- це тип ринкової структури, якій притаманні такі риси:

дуже велика кількість продавців і покупців, кожний з яких має незначну частку в загальному обсязі продажів чи споживання продукції, внаслідок чого кожний з них самотужки не може вплинути на ціну (атомістичність ринку);

однорідність блага та вподобань (кожна одиниця блага є однаковою, немає різниці у транспортних витратах, немає збиткових послуг та особистих зв'язків між постачальниками та покупцями), інакше кажучи, має місце просторова, часова, речова та особистісна однорідність;

прозорість ринкових відносин і повна доступність інформації про ринкові процеси;

* відсутність вхідних і вихідних бар'єрів до ринку.

Отже, на ринку досконалої конкуренції існує дуже велика кількість продавців і покупців, інтереси яких в узагальненому вигляді представлені ринковим попитом і ринковою пропозицією. На графіку відповідні криві перетинаються в точці рівноваги попиту і пропозиції.

Рис. 23. Ринкова рівновага

Ринкова рівновага -- це ситуація, за якої наміри покупців і продавців на ринку повністю збігаються так, що за певної ціни товару обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту. Стану ринкової рівноваги відповідають певні значення рівноважної ціни та рівноважної кількості товару (рис. 23).

Як видно з графіка, встановлення ціни більшої за рівноважну (Р₁ > Р_Е) призводить до появи надлишку товару, а ціни нижчої за рівноважну (Р₁ < Р_Е) -- до дефіциту. Будь-який відхід від ціни рівноваги приводить у дію ринковий механізм, який, за інших незмінних умов, повертає ринок у рівноважний стан.

Вихід ринку зі стану рівноваги відбувається під впливом чинників, що зумовлюють як зміну попиту чи пропозиції, так і одночасну одно- чи різноспрямовану їх зміну (рис. 24).

При цьому змінюється як рівноважна ціна, так і рівноважна кількість товару.

Рис. 24. Вплив зміни попиту та пропозиції на стан рівноваги, рівноважну ціну та рівноважну кількість товару на ринку

За умов досконалої конкуренції окремий продавець здатний лише пристосуватися до ринкової ціни і виступає як «рrісе-tакеr», тому крива попиту на продукцію конкурентного підприємства досконало еластична. Це означає, що обсяг товарів, який споживачі мають намір та в змозі придбати у даного продавця, може бути як завгодно великим або малим за певного рівня ціни на товар. Тобто обсяг попиту може дорівнювати Q₁, Q₂, Q₃,... за рівноважної ринкової ціни Р_Е (рис. 25).

Рис. 25. Лінія попиту підприємства в умовах досконалої конкуренції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 26. Попит, середній, граничний та загальний дохід підприємства

При цьому середній виторг підприємства АR, його граничний виторг МR дорівнюють ціні продукту, а лінія середнього та граничного виторгів збігається з кривою попиту. Загальний виторг ТR збільшується зі збільшенням випуску продукції (рис. 26).

За умов будь-якої ринкової структури підприємство намагається максимізувати свій прибуток, вибираючи для цього відповідний обсяг виробництва. Для визначення максимального значення функції прибутку використовуються методи диференціального обчислення. Нехай функція прибутку має вигляд:

П = TR - TC (10.1)

Тоді її максимум буде досягнуто за умови:

= 0

тобто МR-МС = 0, або МR = МС (10.2)

Отже, особливістю ринку досконалої конкуренції є те, що окреме підприємство для максимізації свого прибутку повинно виконувати умови подвійної рівності

МR= МС = Р (10.3)

За інших рівних умов підприємство для встановлення максимуму свого прибутку може використовувати два порівняльні методи: за першим порівнюються величини загального виторгу і загальних витрат, за другим -- зіставляються граничні величини виторгу та витрат (рис. 27).

Рис. 27. Вибір обсягу виробництва за критерієм максимуму прибутку:

а -- зіставлення загального виторгу і загальних витрат;

б -- порівняння граничного виторгу і граничних витрат

У довгостроковому періоді всі види витрат фірми є змінними, фірма може змінити масштаб виробництва, прийняти рішення вийти з галузі, тобто припинити виробництво, або увійти в галузь, тобто розпочати виробництво. Внаслідок вільного входу та виходу фірм їх число в конкурентній галузі змінюється.

Оптимальний обсяг випуску, що максимізує прибуток у довгостроковому періоді, визначається за двоетапною процедурою. На першому етапі фірма обирає оптимальний обсяг виробництва, для якого ціна буде дорівнювати довгостроковим граничним витратам: . На другому етапі фірма вирішує, чи функціонувати їй взагалі. Для цього потрібно проаналізувати, з яким результатом може випускатись оптимальний обсяг.

Рис. 28. Максимізація прибутку фірмою у довгостроковому періоді

На рис. 28 зображені криві короткострокових і довгострокових граничних і середніх витрат. За ціною фірма в короткостроковому періоді розширює виробництво до обсягу , для якого . При цьому фірма має можливість максимізувати економічний прибуток в сумі, що відповідає площі прямокутника . В точці встановлюється короткострокова рівновага.

Якщо менеджери фірми вважають, що ринкова ціна тривалий період залишатиметься на рівні , то обсяг випуску розшириться до , де виконується умова максимізації прибутку . Нова рівновага в точці настає на ефективнішому масштабі виробництва. Тут граничний прибуток зростає від до , а загальна сума економічного прибутку - до величини прямокутника . Досягнута довгострокова рівновага в точці буде також і короткостроковою, тому що великий надприбуток може привабити нові фірми, на ринку з'явиться надлишок товарів і ціна впаде.

Зниження ціни змусить фірму скорочувати виробництво доти, доки обсяги випуску не досягнуть , де в точці виконується умова . Тут ціна стає рівною також і довгостроковим середнім витратам: . Це означає, що фірма потрапила у стан беззбитковості. Обсяг є оптимальним, тому що забезпечує нормальний конкурентний прибуток, достатній для того, щоб утримати фірму в даній галузі як завгодно довго. Будь-яке відхилення від погіршує положення фірми за ціни , тому що вона стає збитковою. Отже, рівновага фірми в точці з обсягом і ціною беззбитковості є рівновагою довгострокового періоду.

Коли ринкова ціна падає нижче ціни беззбитковості, економічний прибуток стає від'ємним, і якщо менеджери не сподіваються швидко покращити становище фірми, тоді потрібно розглянути можливість виходу фірми з галузі. У довгостроковому періоді фірма не може працювати, якщо не відшкодовує всіх витрат виробництва .

Стратегія довгострокового функціонування фірми на ринку:

обрати обсяг випуску, для якого ;

вступити на ринок, якщо ;

вийти з ринку, якщо .

Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов'язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь, і досягається, коли настає галузева рівновага. Сигналом, який спонукає будь-яку фірму до входження в галузь, або надає інформацію про недоцільність перебування в галузі, слугує прибуток, який забезпечується рівноважною ринковою ціною. Дослідження процесу встановлення довгострокової рівноваги в конкурентній галузі виявило феномен, який дістав назву парадоксу прибутку.

Запитання для самоконтролю:

1. Сформулюйте характерні риси ринку досконалої конкуренції.

2. Якими є відомі Вам методи визначення умов максимізації прибутку?

3. Ринкова рівновага попиту і пропозиції та її зміни під впливом різних факторів.

4. Вплив різних факторів на зміну рівноважного обсягу та рівноважної ціни.

5. Чи завжди можливе встановлення рівноваги між попитом і пропозицією? Поясніть за допомогою прикладів, проілюструйте графічно.

6. Наслідки державного регулювання ціноутворення для конкурентного підприємства та галузі.

Проблемні запитання:

1. У чому полягають відмінності між ринковим попитом та попитом для конкурентного виробника?

2. Які недоліки має ринок досконалої конкуренції?

3. Чи вірно, що для отримання максимального прибутку необхідно продати максимально велику кількість продукції.

4. Чи перешкоджають патенти, ліцензії та авторські права конкуренції? Якщо так, то чи повинні такі обмеження мати місце в економіці?

Тема 11. Монопольний ринок

Програмні питання:

1. Модель чистої монополії та ї характеристика.

2. Монопольний ринок у короткостроковому періоді.

3. Монопольний ринок у довгостроковому періоді.

4. Особливості функціонування реальних монополізованих ринків.

Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників для даного товару, існуванням бар'єрів для входу конкурентів на ринок. Відповідно, підприємство в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст, -- монопольним ринком.

В умовах чистої монополії галузь складається з одного підприємства, тобто поняття «підприємство» і «галузь» стають тотожними. Крива попиту на продукт «чистого монополіста» є одночасно кривою ринкового попиту, що завжди має від'ємний тангенс кута нахилу (рис. 29).

Монополіст, на відміну від конкурентної фірми («рrісе-tакеr») є «шукачем ціни» (рrісе-mакеr), оскільки він не приймає ринкову лінію попиту як задану, а сам встановлює ціну та обсяг виробництва, бо має дуже сильну ринкову владу.

Умовами встановлення та утримання монопольної влади є бар'єри для вступу конкурентів до галузі, тобто обмеження, які запобігають появі додаткових продавців на монопольному ринку, а саме:

виключні права;

патенти, авторські права, ліцензії;

власність на всю пропозицію виробничого фактора;

ефект масштабу великого виробництва тощо.

Монополіст максимізує прибуток, випускаючи таку кількість продукції, за якої граничний виторг дорівнює граничним витратам (МR = МС). Що ж до ціни, яку править монополіст, то вона визначається висотою кривої попиту в точці випуску, що дає максимум прибутку. Така ціна завжди вища за граничні витрати, тобто Р > МС (рис. 30).

Еластичність попиту на продукт (навіть коли на ринку діє лише один продавець цього продукту) впливає на ціну монополіста. Маючи інформацію щодо еластичності попиту Е_D, а також дані, що характеризують граничні витрати монопольного виробника, можна обчислити ціну продукції Р за формулою:

P = . (11.1)

Рис. 29. Ціна, попит і граничний виторг підприємства-монополіста

Рис. 30. Максимізація прибутку підприємством-монополістом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 31. Довгострокова рівновага фірми-монополіста

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

На рис. 31 зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат і . Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках і .

Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко - і довгострокового періоду:

. (11.2)

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: .

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар'єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток.

Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і встановити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою користь частину доходів споживачів. У деяких випадках монополіст може здійснювати цінову дискримінацію -- встановлювати різні ціни на той самий продукт для різних покупців.

Економічні умови здійснення цінової дискримінації:

- продавець повністю контролює виробництво та ціноутворення товару на всіх сегментах ринку;

- продавець здатний відокремлювати різні та стійкі групи покупців з різною еластичністю попиту;

- покупці не мають бажання та умов перепродавати придбану продукцію іншим покупцям.

Графічну ілюстрацію цінової дискримінації щодо двох груп покупців наведено на рис. 32.

Рис. 32. Графічна ілюстрація цінової дискримінації щодо двох груп покупців

Якщо монополія встановлює різну ціну для кожного покупця, то це означає, що вона здійснює досконалу цінову дискримінацію, або впроваджує ідеальну диверсифікацію цін.

Класифікацію видів цінової дискримінації, представлено в табл. 7.

Таблиця 7. Основні види цінової дискримінації

Вид дискримінації	Класифікаційна ознака	Приклади
Просторова	Територіальна диференціація покупців	Демпінгові ціни Цінові пояси та зони. Ціни офшорних зон Сільські та міські ціни і тарифи
Часова	Час придбання товарів або послуг	Денні та нічні ціни. Сезонні ціни
Товарна	Мета придбання товарів або послуг	Тарифи на виробниче або споживче використання енергії
	Обсяг придбання	Оптові та роздрібні ціни і тарифи
	Якість товарів	Надбавки та знижки за якість, сортність тощо
	Торговельна марка	Ціни на продукцію всесвітньо відомих і невідомих фірм
Персональна	Рівень доходів покупців	Магазини для бідних і багатих покупців
	Статус покупця	Знижка для постійних покупців. Знижка для першого покупця (почин). Ціни для співробітників фірми
	Соціальний статус покупця	Ціни для дітей, студентів, дорослих тощо

Отже, в умовах монополії об'єктивно існує тенденція до обмеження обсягів виробництва і до підвищення цін. Рівночасно, монополізація завжди пов'язана з масштабами виробництва, що приводить до зниження середніх витрат у цілому і до економії ресурсів.

Тому антимонопольна політика уряду визначається таким чином, щоб запобіжні засоби щодо проявів антиконкурентної поведінки не стримували ефективне використання великих масштабів виробництва.

Слід зауважити, що у довгостроковому періоді всі монополії можуть вважатися відкритими, оскільки конкуренція може виникнути у зв'язку із появою товарів-субститутів, нововведеннями, зміною технології та іншими ринковими умовами.

Запитання для самоконтролю:

1. Які характерні ознаки монопольного ринку? У чому полягає монопольна влада?

2. Які основні різновиди монополій Вам відомі?

3. Які особливості монопольного ціноутворення? У чому полягає суть цінової дискримінації?

4. Короткострокова монопольна рівновага.

5. Які існують бар'єри для вступу до галузі?

6. Які, на Вашу думку, „плюси” і „мінуси” стратегії цінової дискримінації на прикладі діяльності авіакомпанії, що встановлює різні ціни на квитки для різних категорій авіапасажирів?

Проблемні запитання:

1. Чим є монополія для суспільства „злом” чи „благом”? Хто виграє і хто програє в результаті встановлення монополії?

2. Державне регулювання діяльності монопольних підприємств в Україні.

Тема 12. Олігополія

Програмні питання:

1. Основні ознаки олігополії.

2. Теоретичні моделі олігополії.

3. Особливості організації олігополістичного ринку.

4. Ефективність олігополії.

Олігополістична структура ринку посідає проміжне місце між монополією та монополістичною конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:

на ринку діє невелика кількість підприємств;

окреме підприємство може пропонувати на ринку однорідний або диференційований продукт;

підприємства мають неоднакову ринкову владу;

вступ до галузі ускладнений через різні бар'єри;

може мати місце нецінова конкуренція.

Але головна риса олігополістичного ринку -- загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при визначенні лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної універсальної теорії олігополії. Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми -- способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків. Розглянемо найбільш поширені моделі олігополії на прикладі дуополістичної структури ринку.

Дуополія -- це ринкова структура, за якої пропозиція представлена лише двома постачальниками.

Першим, хто змоделював поведінку дуополістів, які враховують особливості ринкової позиції конкурента, його ринкову владу, був Г. фон Штакельберг. Власне, якщо в моделі дуополії враховувати економічну силу конкурентів, а вона може бути або однаковою, або ні, то можливі такі чотири ситуації:

перший продавець є лідером і встановлює ринкову ціну, а другий -- аутсайдером, який підпорядковує свої дії поведінці лідера;

другий продавець виступає лідером, а перший займає залежну позицію;

обидва продавці намагаються бути лідерами і проводити незалежну ринкову політику;

обидва продавці на ринку пасивні й пристосовуються до дій співучасника.

Історично першою була змодельована четверта ситуація, відома в теорії мікроекономіки як модель дуополії Курно. Пізніше з'явилася модель дуополії Бертрана. Сутність цих моделей зводиться до того, що кожний з продавців визначає свій обсяг виробництва (модель Курно) або ціну товару (модель Бертрана) залежно від аналогічних параметрів, які встановлює інший співучасник ринку. Очевидно, що така пасивність дуополістів не може існувати довгостроково і рано чи пізно визначиться лідер та аутсайдер певного ринку.

Модель третьої з розглянутих вище ситуацій відома в мікроекономічній теорії як олігополістичне рішення Боулі. Розвиток цієї ситуації призводить до порушення ринкової рівноваги та до перевиробництва, в результаті чого або розпочинається цінова війна, де буде один переможець, або учасники дійдуть певної згоди. І в тому, і в іншому випадку створюються реальні передумови для монополізації даного ринку.

У цілому, розгляд усіх чотирьох ситуацій дає підстави стверджувати, що в результаті процесів навчання учасників і накопичення ринкового досвіду ними усвідомлюється неминучість розшарування дуополістів, а загалом -- олігополістів, за рівнем ринкової влади для збереження олігополістичної структури. Процеси розшарування кінець-кінцем призводять до встановлення жорсткого співвідношення між ціною лідера (лідерів) і ціною аутсайдерів та односпрямованості цінових змін у майбутньому. Певним станам еволюційного процесу ринкової поведінки олігополістів відповідають моделі Феллнера (модель об'єднання олігополістів), Свізі (модель ламаної кривої попиту), Хойсса (політика жорсткого співвідношення цін).

В аналізі олігополістичних ситуацій застосовуються положення та методи теорії ігор. Теорія ігор -- це наука, яка за допомогою математичних методів досліджує поведінку індивідів у відповідних ситуаціях, пов'язаних з прийняттям рішень. Різні види ігор можна класифікувати за певними ознаками:

за числом гравців (ігри з двома, трьома і більше учасниками);

за кількістю стратегій (скінченні й нескінченні ігри);

за властивостями платіжної функції (ігри з нульовою та ненульовою сумою);

за характером попередньої домовленості (кооперативні та некооперативні ігри).

Певна ситуація на олігополістичному ринку може моделюватися та досліджуватися відповідною грою. Об'єктивно існуюча взаємозалежність олігополістів визначально впливає як на зміст процесу навчання учасників даного ринку («квазіпереговори» за Феллнером), так і на еволюцію внутрішньогалузевої організації. Олігополісти повинні вирішувати, чи варто їм агресивно конкурувати, намагаючись захопити більшу частку ринку за рахунок конкурента, чи «співпрацювати» і конкурувати більш пасивно, співіснуючи зі своїм конкурентом, задовольняючись своєю часткою і домовляючись щодо спільних ринкових дій. Тобто олігополія створює сприятливі передумови для організації даного ринку за змовою. Змова наявна, коли підприємства галузі досягають очевидної (відкритої чи відслідковуваної) або прихованої (таємної чи мовчазної) згоди щодо фіксування цін і спільної цінової політики, поділу ринку (квотування) або інших способів обмеження конкуренції між собою. Зумовлений змовою контроль над ціною та певна спільна ринкова влада дає змогу олігополістам зменшити невизначеність, збільшити прибутки і навіть перешкодити вступу до галузі нових конкурентів.

Щодо питання економічної ефективності олігополії існують різноманітні погляди. Багато західних економістів (Шумпетер, Гейлбрейт) вважають, що лише великі фірми, які володіють значними фінансовими, технічними, інтелектуальними ресурсами, здатні забезпечити науково-технічний прогрес. Їх опоненти доводять, що численні винаходи були зроблені на дрібних фірмах і навіть окремими винахідниками самостійно. Існує також думка, що олігополія, з точки зору суспільства, навіть гірша за монополію, оскільки остання підлягає державному регулюванню, а за олігополії лише утворюється видимість конкуренції.

Проте олігополія -- найпоширеніша ринкова структура сучасної економіки в розвинутих країнах. Найвагомішою причиною її існування є наявність ефекту масштабу, що обумовлює зниження довгострокових середніх витрат виробництва. В умовах олігополії мінімально ефективний розмір фірми має бути досить значним, адже за даного обсягу споживчого попиту достатня ефективність галузі може бути досягнута лише малою кількістю великих підприємств.

Запитання для самоконтролю:

1. Назвіть загальні риси олігополістичних ринків. Охарактеризуйте бар'єри до вступу в олігополістичну галузь.

2. Охарактеризуйте олігополістичну взаємозалежність.

3. В якому випадку на олігополістичному ринку можлива цінова війна?

4. Дайте загальну характеристику ціноутворення в умовах олігополістичного ринку.

5. Олігополія з погляду теорії ігор.

Проблемні запитання:

1. Розкрийте механізм прибутковості та збитковості підприємства у короткостроковому періоді.

3. Розкрийте поняття надлишкової виробничої потужності і її наслідки для виробництва.

4. Які засоби державної політики використовуються для регулювання олігополістичного ринку? Чи завжди таке регулювання потрібно і вигідно з точки зору суспільного добробуту?

5. Які, на Вашу думку, економічні наслідки олігополії?

Тема. 13. Ринок монополістичної конкуренції

Програмні питання:

1. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції.

2. Модель поведінки підприємства-монополістичного конкурента.

3. Нецінова конкуренція.

4. Ефективність монополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція -- тип ринку, на якому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Можна сформулювати такі ознаки монополістичної конкуренції:

На ринку існує відносно велика кількість продавців, кожен з яких задовольняє невелику частку ринкового попиту;

Товар кожного підприємства є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими учасниками даного ринку, тобто товар є диференційованим. Диференціація може бути як за якісними ознаками, так і за розбіжностями в рекламі, іміджі підприємства, що дає змогу продавцеві мати певну міру монопольної влади у своєму ринковому сегменті;

Продавці при встановленні цін і визначенні обсягів продажу своїх товарів не враховують реакцію конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент зазнав збитків або втратив значну частку ринку при зменшенні будь-яким підприємством продажної ціни, оскільки він виробляє диференційований товар, на який є досить сталий попит;

Ринок має відносно невисокі вхідні та вихідні бар'єри.

Крива попиту на товар підприємства має від'ємний тангенс кута нахилу (на рис. 33 -- D₂D₂).

Попит на продукцію підприємств не є, як за умов досконалої конкуренції, абсолютно еластичним (D₁D₁), але його еластичність вища, ніж за умов монополії -- (D₃D₃).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 33. Лінії попиту на продукцію підприємства за різних ситуацій

Для визначення обсягів випуску продукції, що максимізують прибуток або мінімізують збитки (короткостроковий період), підприємство - монополістичний конкурент повинно провести такий самий сукупний або граничний аналіз, як і за умов інших ринкових структур. Обсяг оптимального випуску та відповідна ціна визначаються за правилом: МR = МС. Точка Е_мк (Qмк, Рмк ) на лінії попиту (рис. 34) відповідає умовам короткострокового періоду, точка В відображає стан довгострокової рівноваги.

Якщо монополістично конкурентні підприємства одержують економічний прибуток, то це спонукатиме нові підприємства до вступу в галузь, що зменшить попит на продукцію окремого підприємства й обмежить його граничний виторг. Тому галузь не може знаходитися у стані рівноваги, поки підприємства можуть встановлювати ціни на товар більші за середні загальні витрати при випуску, що максимізує прибуток.

За довгострокової рівноваги крива попиту на товар будь-якого підприємства в галузі є дотичною до кривої середніх витрат у довгостроковому періоді. Вільний вступ до ринку веде до того, що кожне підприємство одержує тільки нормальний (нульовий економічний) прибуток (рис. 34, в).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 34. Можливі варіанти становища підприємства за умов монополістичної конкуренції: а - максимізація прибутку; б - мінімізація збитків; в - стан рівноваги у довгостроковому періоді

Цей процес може відбуватися й у зворотному напрямку, якщо підприємства не можуть відшкодувати свої економічні витрати і зазнають збитків.

Чи є ринковий механізм монополістичної конкуренції ефективним? Щодо використання ресурсів -- ні, оскільки виробництво здійснюється не з мінімальними витратами (рис. 34, в): обсяг виробництва Q_мк не досягає величини Q₁ де середні загальні витрати підприємства мінімальні. Але якщо оцінювати ефективність стосовно задоволення потреб споживачів, то різноманітність товарів, яка відповідає потребам людей, є для них більш прийнятною, ніж одноманітна продукція за нижчими цінами і в значному обсязі.

Запитання для самоконтролю:

1. У чому полягає сутність моделі монополістичної конкуренції?

2. Ознаки та розповсюдження монополістичної конкуренції.

3. Чим диференційована продукція відрізняється від стандартизованої? Які переваги вбачає в такій продукції споживач?

4. Вибір ціни та обсягу виробництва підприємства за умов монополістичної конкуренції.

5. Що означають дві криві попиту на ринку монополістичної конкуренції?

Проблемні запитання:

1. Порівняльна оцінка ефективності ринків монополістичної та досконалої конкуренції.

2. Чи завжди підприємство на ринку монополістичної конкуренції має додатний економічний прибуток?

3. Чи є ринок монополістичної конкуренції ефективним? Які ознаки неефективності притаманні цьому ринку?

Модуль 3. Ринок факторів виробництва. Рівновага та ефективність ринкової системи

Тема 14. Утворення похідного попиту

Програмні питання:

1. Похідний попит. Взаємозв'язок ринків продуктів і факторів виробництва.

2. Похідний попит за досконалої конкуренції на ринку товарів.

3. Монопольний похідний попит.

4. Похідний попит та принцип оплати факторів.

Поведінка суб'єктів ринку та споживачів вивчалася у попередніх частинах курсу на ринку продуктів. Попит на продукти пов'язувався з максимізацією корисності їх для споживачів, а пропозиція -- з максимізацією прибутку виробників. Пропозиція споживчих благ надходила від підприємств, а попит утворювали домогосподарства. На ринку факторів виробництва (ресурсному ринку) їх ролі принципово змінюються: первинні фактори виробництва (праця, капітал, земля) пропонуються домогосподарствами та іншими суб'єктами ринку, а попит на них утворюється підприємствами.

Така зміна веде до того, що на ринках факторів виробництва індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції корисності, а індивідуальний попит -- з максимізації прибутку (або іншої цільової установки) виробника.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства.

За визначення додаткового обсягу споживання кожного з факторів виробництва потрібно зіставляти їх результативність і витрати на придбання. Для цього використовується інструментарій теорії виробництва. Додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора називають виторгом від граничного продукту. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту. Так, виторг від граничного продукту праці дорівнює

MRP_L = (MP_L) (MR) (14.1)

де MRP_L -- граничний виторг від граничного продукту праці, грош. од.; MP_L -- граничний продукт праці, натур. од.; MR -- граничний виторг від продажу продукту, грош. од.

За умов досконалої конкуренції, оскільки ціна продукту дорівнює граничному виторгу, цей вираз спрощується:

MRP_L = (MP_L)P, (14.2)

де Р -- ціна продукту, грош. од.

Зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва, називається граничними факторними витратами. Цей показник обчислюється за формулою

MRC_L = (MP_L) (MC), (14.3)

де MRC_L -- граничні факторні витрати, грош. од.; МС -- граничні витрати виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора, грош. од.

На досконало конкурентному ринку величини MRC будуть однаковими для всіх одиниць фактора виробництва, що залучаються, і дорівнюватимуть ціні одиниці фактора P_L. Умовою максимізації прибутку товаровиробником є залучення такої кількості фактора виробництва, за якої виконується рівність

...