Мікроекономіка як наука

MRC_L = MRP_L (14.4)

У такому випадку умовою максимізації прибутку виробника стає виконання рівності

P_L = MRP_L (14.5)

Зазначені умови можна сформулювати так, щоб вони відповідали правилу найменших витрат для вибору факторів виробництва, а саме: прибутки максимізуються у тому випадку, коли граничний продукт на грошову одиницю витрат фактора виробництва зрівнюється для кожного фактора:

MP_L / P_L = MP_K / P_K = ... = MP_N / P_N ; (14.6)

MRP_L / P_L = MRP_K / P_K = ... = MRP_N / P_N. (14.7)

Правило залучення (наймання) факторів виробництва безпосередньо веде до функції похідного попиту виробника на кожен з факторів. Визначення функціональної залежності між кількістю одиниць фактора та його ціною за інших однакових умов здійснюється знаходженням відповідності між ціною ресурсу P_L та його виторгом від граничного продукту. Звідси: лінія MRP_L є лінією попиту виробника на ресурс (рис. 35).



Рис. 35. Рішення підприємства про наймання праці в умовах досконалої конкуренції

Крива попиту на ресурс з боку виробника показує, як змінюється обсяг потрібних виробнику послуг ресурсу за зміни цін на ці послуги і незмінних заданих чинниках, що впливають на попит. Виробник, що максимізує прибуток і купує трудові послуги за кожною можливою ставкою заробітної плати на конкурентному ринку, коригує обсяг своєї потреби в них доти, поки для кожної можливої ставки заробітної плати не буде виконана умова (14.5). Для виявлення кількості одиниць праці, якої потребує виробник за будь-якого рівня заробітної плати, ставку вибраної заробітної плати (скажімо, P_L* на рис. 35) слід співвіднести з кількістю одиниць праці (L* на рис. 35) за допомогою лінії MRP_L.

Між заробітною платою і кількістю найманих працівників існує обернений зв'язок. Це наслідок зниження граничного продукту праці в міру використання все більшого обсягу ресурсу (у короткостроковому періоді). Крива попиту на ресурс має низхідний характер.

Зміна ціни ресурсу веде як до ефекту випуску, так і до ефекту заміщення. Ефект заміщення полягає у тому, що виробник замінює більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект випуску полягає в тому, що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменшує його, якщо ціна ресурсу збільшується.

Попит на ресурс визначається не лише його ціною, але й іншими чинниками: попитом на продукцію підприємства; ціною та обсягом ресурсів-замінників і доповнюючих ресурсів; технологічними змінами, що впливають на граничний продукт ресурсу. Зміни у попиті виробника на ресурси, що відбуваються під впливом нецінових детермінант, ведуть до змін в умовах попиту, що графічно ілюструється зміщенням лінії попиту на ресурс праворуч або ліворуч відносно вихідного положення.

Галузевий попит на ресурс складається з обсягів попиту окремих виробників як сума їх значень за кожної можливої ціни. За умов досконалої конкуренції вплив окремого виробника на ціну продукції може проявитися лише в одночасній та односпрямованій зміні попиту на ресурс. Це явище можна простежити у такому порядку: зниження ринкових ставок заробітної плати збільшення обсягу попиту на ресурс кожного виробника збільшення галузевого попиту на працю збільшення пропозиції на ринку продукції зниження рівноважної ціни продукції зниження виторгу від граничного продукту праці зниження попиту на працю.

Чутливість виробників до зміни ціни на ресурс аналізується за допомогою коефіцієнта еластичності, що обчислюється як відношення процентної зміни попиту на ресурс до процентної зміни його ціни. Наприклад, еластичність попиту на працю за заробітною платою становить:

E_L = (L / L) / W / W), (14.8)

де L -- кількість праці, од.; W -- галузева ринкова ставка заробітної плати, грош. од.

Основними чинниками еластичності попиту на ресурс є:

цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластичнішим є попит на продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс);

технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим еластичнішим є попит на ресурс);

еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуються в галузі (чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-субститутів, тим нееластичнішим є попит на ресурс, ціна якого змінюється);

час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим еластичніший).

Ринковий попит на ресурс -- це сума обсягів попиту на ресурс з боку всіх галузей за відповідною ціною на нього. Цінова еластичність ринкового попиту пов'язана із ціновою еластичністю попиту в кожній з галузей, які утворюють ринок, а також із пропозицією, в якій ресурси використовуються в різних галузях.

Крива пропозиції ресурсів у межах галузі, як правило, висхідна. Проте крива пропозиції для окремого виробника горизонтальна за умови ринкової ціни на ресурси. Це відповідає припущенню, що конкурентна фірма приймає ціну кінцевого продукту як задану навіть за ситуації, коли існує стрімко низхідний попит на продукцію підприємства.

Монопольна влада на ринках готової продукції може вплинути на попит на фактори виробництва. Виробники, які володіють ринковою владою, прагнуть виробляти менше, ніж конкурентні підприємства. В результаті цього їм потрібна менша кількість ресурсів, ніж конкурентним підприємствам. Граничний виторг від додаткового випуску для монополістів менший від його ціни. Це призводить до того, що виторг від граничних продуктів виробничих ресурсів нижчий від вартості їх граничного продукту.

Монопсонія на ринку ресурсів виникає тоді, коли великій кількості неорганізованих працівників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець -- підприємство або спілка підприємців. Як тоді, коли продавець має монопольну владу, хоча він не єдиний продавець на ринку, підприємство може володіти ситуацією-монопсонією, навіть конкуруючи з іншими покупцями. Важливо те, що підприємство може чинити вплив на ринкову ціну ресурсу, змінюючи обсяг його купівлі.

Великий наймач у малому місті часто має повну монопсонічну владу.

Запитання для самоконтролю:

1. Ринки факторів виробництва, їх функції в економіці. Яке значення має формування цін на ресурси в ринковій економіці?

2. Поясніть, у чому відмінність чинників, що визначають попит на ресурси, від чинників, що визначають попит на продукти?

3. У чому зміст і значення твердження про те, що попит на ресурси є похідним попитом?

4. У чому різниця між зміною попиту на ресурс та зміною кількості ресурсу, на який пред'явлено попит? Які, зокрема, чинники це визначають?

5. Які чинники визначають еластичність попиту на ресурс?

Проблемні запитання:

1. Споживання факторів виробництва: цілі і обмеження.

2. Особливості поведінки підприємства - покупця на монопсонічному ринку факторів виробництва.

3. Порівняння похідних попитів за монополії та досконалої конкуренції.

4. Функції ринків ресурсів в економіці.

Тема 15. Ринок праці

Програмні питання:

1. Загальна характеристика ринку факторів виробництва.

2. Попит на працю за умов досконало конкурентного ринку ресурсів.

3. Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку.

4. Ринок праці з недосконалою конкуренцією.

Загальновідомо, що єдиного ринку ресурсів немає, але існує сукупність взаємозв'язаних ринків -- ринку праці, ринку капіталу, ринку землі тощо. Вивчення кожного з цих ринків розпочинається з аналізу досконалої конкуренції з подальшим розглядом ринкових структур з недосконалою конкуренцією.

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

суб'єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;

винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;

проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об'єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.

Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделюванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається заробітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці.

Термін «заробітна плата» вживається тут у розумінні «ставка заробітної плати», тобто оплата праці за конкретний проміжок часу, а «заробіток» чи «дохід» -- як величина, що залежить від ставки заробітної плати і кількості відпрацьованого часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів і послуг; рівень податків є незмінним.

Досконало конкурентному ринку праці притаманні такі властивості:

у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника;

існує велика кількість працівників певної професії та однакової кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного пропонує свої послуги на ринку праці;

ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний вплинути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина.

Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною. Сам рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:

MRC = W (15.1)

де W -- заробітна плата, грош. од.

Тому граничні витрати підприємства на працю дорівнюють заробітній платі.

Підприємство наймає працівників доти, поки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат, або ж:

МRР = MRC = W. (15.2)

Повертаючись до графічного зображення на рис. 36, можна визначити, чому дорівнюють сукупні витрати підприємства на зарплату: площі прямокутника OHoEIo.

Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не найманий працівник, а його час F, обсяг якого знаходиться в природних межах: 24 години за добу. Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути витрачена людиною для відпочинку, тобто відновлення здатності його до праці, робочий час F дорівнює: 24 - Н₀, де Н₀ -- вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W денний заробіток працівника (дохід) І₀ становитиме

I₀ = W(24 - H₀) (15.3)

Вибір між працею і дозвіллям окремого працівника досліджується за допомогою інструментарію теорії поведінки споживача (або ж працівника), що проілюстровано на рис. 36.



Рис. 36. Вибір між працею і дозвіллям

Тут зображено типову ситуацію, у якій рівновага працівника досягається у точці Е. Нахил бюджетного обмеження дорівнює (-W). Працівник максимізує корисність, коли гранична норма заміщення вільного часу доходом дорівнює зарплаті:

MRS_HI = W (15.4)

За зміни заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення. З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата. Якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, то крива пропозиції праці мала б висхідний характер. Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіллю. Ефект доходу, таким чином, спрямований протилежно до ефекту заміщення. Він може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових послуг буде абсолютно нееластичною. Подальше збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу має свої обмеження.

Ефект доходу, діючи у напряму, протилежному ефекту заміщення, починає перевищувати останній. Така реакція на підвищення зарплати обумовлює від'ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено на рис. 37.

Рис. 37. Лінія індивідуальної пропозиції праці

Рис. 38. Модель монопсонії на ринку праці

На першому етапі збільшення заробітної плати з W₁ до W₂ веде до збільшення кількості робочого часу з f₁ до f₂ -- ефект заміщення перевищує ефект доходу. На другому етапі збільшення зарплати від W₂ до W₃ не відображається на збільшенні тривалості робочого дня -- ефект заміщення дорівнює ефекту доходу. На третьому етапі підвищення зарплати від W₃ до W₄ веде до скорочення робочого дня з f₂ до f₃ -- ефект заміщення менше ефекту доходу.

Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підприємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня (рис. 38).

Кривою попиту виступає крива виторгу монопсонії від граничного продукту праці MRP_L. Крива ринкової пропозиції перед монопсонією постає у вигляді кривої середніх витрат на закупку праці АС. Побудована відповідно до неї крива граничних витрат у точці її перетину з кривою попиту визначає кількість праці, необхідної для максимізації прибутку монопсоніста (на рис. 15.3 -- f_M). Ця кількість є меншою, ніж за досконалої конкуренції (f_K), і зарплата також є меншою (W_K > W_M).

Двостороння монополія (або монополія -- монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої. Співвідношення обсягів попиту і пропозиції праці теж не визначено однозначно: залежно від нахилів ліній попиту і пропозиції обсяг пропозиції може бути більше, менше або однаковим з обсягом попиту. Графічний аналіз двосторонньої монополії можна зробити за рис. 39.

Рис. 39. Двостороння монополія на ринку праці

За умов досконалої конкуренції рівновага встановилася б у точці Е₁, при цьому було б зайнято l_K робітників, а рівень заробітної плати склав би W_K. Виробник-монополіст буде прагнути знизити зарплату до рівня W_M шляхом скорочення зайнятих від l_K до l_M. Профспілка, в свою чергу, намагатиметься підняти рівень зарплати до W_N, також скорочуючи пропозицію праці. Таким чином, при відносно невеликих відмінностях у чисельності працівників (l_M та l_N) підходи до визначення зарплати різко відрізняються (W_M і W_N).

Завдання для самоконтролю:

1. Як формується ціна праці на досконало конкурентному ринку? Якого характеру набуває еластичність пропозиції для окремого підприємства.

2. Як здійснюється вибір між працею і дозвіллям? Поясніть механізм досягнення рівноваги.

3. Чим характерна монопсонія на ринку праці?

4. Яка роль профспілок на конкурентному ринку праці? У чому проявляється ринкова влада профспілок у ситуації з чистою монополією?

5. Чим характерна двостороння монополія на ринку праці? Чи може привести вона до конкурентного результату.

Проблемні запитання:

1. Суть та особливості використання поняття заробітної плати.

2. Прийняття рішення про наймання на монополістичному ринку праці.

3. Дискримінація на ринку робочої сили.

4. Диференціація ставок заробітної плати. Людський капітал.

Тема 16. Ринок капіталу

Програмні питання:

1. Капітал і процентний дохід.

2. Пропозиція заощаджень.

3. Визначення ринкової ставки позичкового процента за умов досконалої конкуренції.

Капітал є ресурсом тривалого користування, який застосовується з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про об'єкт купівлі-продажу на ринку ресурсів, то мається на увазі не весь запас капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що з'являється в даний період у виробництві. Підприємства пред'являють попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові кошти, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грошового капіталу. На ньому об'єкт купівлі-продажу переходить з рук в руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з системою прав власності і дуже різноманітні. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.

Грошові кошти акумулюються шляхом заощаджень або утримання від поточного споживання. Домашні господарства спрямовують кошти на капітальні блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фінансових активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фінансових активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень характеризує процентна ставка (або дохід від різних фінансових активів, або щорічний дохід від вкладених коштів).

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Номінальна ставка показує, на яку величину сума, що її позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної споживчої спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Отже, домашні господарства або інші ринкові суб'єкти забезпечують фінансовими ресурсами або капіталами тих, хто хоче купити реальні капітальні блага. Норма процента є ціною, яку банк або інший фінансовий посередник платить позикодавцю за використання грошей протягом деякого періоду часу. Процентну ставку виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах.

Прийняття підприємцем рішення про придбання капітальних ресурсів ґрунтується на порівнянні очікуваного доходу, який він отримає від використання даного капітального товару, і витрат на його придбання та експлуатацію.

Капітальні блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна, або дисконтована, вартість довгострокового активу обчислюється так: визначається, скільки потрібно вкласти грошей сьогодні за наявної процентної ставки, щоб отримати майбутній дохід від цього активу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош. од. доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі РV обчислюватиметься за формулою:

PV = N / i, (16.1)

де і -- ринкова процентна ставка, виражена десятковим дробом.

У більш загальному випадку поточна вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості за формулою:

РV = N₁ / (1 + i) + N₂ / (1 + і)² + N₃ / (1 + i)³ + … + N_n / (1 + i)ⁿ, (16.2)

де N₁, N₂, N₃, …N_n - щорічний дохід, грош. од.;

1, 2, 3, ..., n -- роки, протягом яких очікуються відповідні суми доходів.

Якщо сума майбутнього доходу FV через n років відома, величина коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується за формулою:

РV=FV_n / (1+і)ⁿ. (16.3)

У цьому випадку і є ставкою дисконту, величина якої може бути прийнята як процентна банківська ставка. У випадку використання позичкових коштів потрібно порівнювати внутрішню норму окупності r і процентну ставку i.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи на інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме. В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція серед підприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента.

Графічний аналіз доходу на капітал у найпростішому випадку (всі реальні капітальні блага однакові, економіка знаходиться у стаціонарному стані) можна проілюструвати за допомогою рис. 40.

Попит на капітал є похідним і виводиться з граничної продуктивності капіталу.

Рис. 40. Визначення ставки процента і доходу у короткостроковому періоді

r, і

К

Рис. 41. Рівновага на ринку капіталу у довгостроковому періоді



Рис. 42. Визначення ренти на землю на ринку досконалої конкуренції

Крива попиту D на рис. 40 має низхідний характер. Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину капіталу, показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де перетинаються лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам підприємств.

Однак рівновага у точці Е спостерігається тільки у короткостроковому періоді, тому що за такої високої (10%) процентної ставки домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. На рис. 42 подано ілюстрацію того, як процентні ставки визначаються у довгостроковому періоді. Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є не вертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е^* спостерігається тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у довгостроковому періоді, відповідає величині капіталу, яку підприємства хочуть мати за даної процентної ставки.

Земля, як і капітал, є фактором виробництва довгострокового використання, її особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є відносно стабільною. На рис. 16.3 видно, що лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно нееластична.

Абсолютна нееластичність пропозиції землі означає, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов'язані з ціною власності на земельну ділянку, яку слід відрізняти від земельної ренти, тобто ціни послуг землі як різновиду економічної ренти. Ціни на землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої земельної ренти, тобто шляхом капіталізації земельної ренти (16.3). Лінія попиту на землю D має низхідний характер внаслідок дії закону спадної родючості землі.

Запитання для самоконтролю:

1. Дайте характеристику капіталу як фактора виробництва довгострокового користування.

2. Ставка процента та її вплив на обсяг і структуру капітальних товарів.

3. Яким чином ціна попиту та ціна пропозиції капітального товару впливають на інвестиційне рішення підприємства?

Проблемні запитання:

1. Як норма відсотку впливає на рівень інвестування в економіку?

2. Чи буде підприємству байдуже, якою є ставка позичкового відсотку, якщо інвестування діяльності підприємства здійснюється за рахунок прибутку (шляхом самофінансування)?

3. З якою метою людина здійснює вибір у часі? Як чинник часу враховується при визначенні доцільності того чи іншого варіанту вкладення капіталу?

Тема 17. Загальна рівновага конкурентних ринків

Програмні питання:

Поняття ринкової рівноваги.

Рівновага обміну.

Ефективність у виробничій сфері.

Загальна рівновага та економіка добробуту.

Окремі ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця система теж прагне рівноваги, але значно більш загального характеру. Загальна ринкова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших ринках.

Можна вважати, що стан загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов'язаних ринках факторів і продукції (див. рис. 43).

Рис. 43. Приклад взаємозв'язків ринків

При аналізі загальної рівноваги рівноважні ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотного зв'язку, який відображає зміну часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первісних змін на даному ринку.

Очевидно, що при аналізі загальної рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв'язку із цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум чотири етапи:

первинна зміна на даному ринку;

зміни на ринках товарів-субститутів;

зміни на ринках товарів-комплементів;

ефект зворотного зв'язку.

Поняття «загальна ринкова рівновага» тісно пов'язано із ефективністю розміщення ресурсів в економічній системі на стадіях виробництва, обміну та споживання. Ефективним вважається таке розміщення, коли жоден з ресурсів не витрачається марно. Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який економічний агент може покращити своє становище без погіршення становища будь-кого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті «ефективність», запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці XIX ст. Розглянемо базові елементи Парето-ефективного розподілу ресурсів щодо основних стадій суспільного виробництва.

Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, граничними нормами заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих пір, поки ці норми різняться між собою, існує можливість взаємовигідного обміну й підвищення ефективності. Розподіл товарів є ефективним тоді, коли граничні норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до зниження ефективності розподілу.

Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити таким чином. Два споживачі С і П шляхом взаємообміну міняють кількості придбаних товарів А і В доти, поки співвідношення цін на них не дорівнюватиме їхнім граничним нормам заміщення товару А товаром В:

. (17.1)

Якщо розглядати споживання товару В як еквівалент грошових витрат (З) на придбання всіх інших товарів, крім товару А, то можна сформулювати такі умови ефективності:

. (17.2)

При цьому можна визначити суму грошей (З), яку споживачі С і П можуть залучити для додаткової кількості товару А. Значення або характеризує певну суму грошей, призначену для придбання інших товарів, яку потрібно спрямувати для додаткової одиниці товару А.

Аналогічні підходи застосовуються і при аналізі ефективності розподілу ресурсів у виробництві, але тут вивчаються, відповідно, граничні норми технічного заміщення.

Для дослідження ефективності як обміну, так і виробництва може бути застосована діаграма Еджворта, названа так на честь англійського економіста Френсіса Еджворта. При побудові діаграми відбувається накладення двох карт ізоквант (кривих байдужості), початки координат яких розташовані один проти одного, в результаті чого створюється замкнутий простір, що має назву коробки Еджворта. На рис. 44 за допомогою діаграми Еджворта розглядаються варіанти розподілу ресурсів (капітал і праця) для виробництва двох товарів А та В.

Лише ті комбінації факторів виробництва, які відповідають умовам дотику двох ізоквант у коробці Еджворта, означають варіанти ефективного розподілу ресурсів. Це досягається в разі рівності кутів нахилу ізоквант, тому формальною ознакою ефективного розподілу виробничих факторів є рівність граничних норм технічного заміщення:

. (17.3)



Рис. 44. діаграма Еджворта

Таких варіантів може бути безліч. Якщо об'єднати певну кількість точок, кожна з яких відповідає технічно ефективним варіантам використання ресурсів, то отримаємо криву виробничих контрактів. Ефективність виробництва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподілити ресурси для того, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення виробництва іншого (Парето-оптимальний розподіл ресурсів).

Побудова та аналіз діаграми Еджворта дає змогу визначити параметри кривої виробничих можливостей. Лінія виробничих можливостей показує максимально можливий обсяг виробництва певного товару за даного виробництва інших благ, фіксованого ресурсного забезпечення та рівня технології (рис. 44). Кожна точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відповідає точці на кривій виробничих можливостей. При русі вздовж цієї кривої змінюються пропорції загального виробництва, і ці зміни дають змогу аналізувати граничну норму трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кількості товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю:

. (17.4)

Виробництво тоді буде ефективним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій виробничих можливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужості, що відображає максимальний рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну загальну точку -- точку дотику (рис. 45).

Рис. 45. Лінія виробничих можливостей

Рис. 46. Умови ефективного виробництва

Отже, для ефективного функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних товарів має бути таким, щоб структура цього виробництва за ефективного використання ресурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій виробництво може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умови можливе тільки тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються ефективні ціни:

 (17.5)

Звідси

. (17.6)

Останнє рівняння дає змогу визначити умову ефективного розміщення ресурсів в економіці:

. (17.7)

При виконанні цієї умови конкурентна економіка досягає станів, що є оптимальними за Парето. Але існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досягнення ефективного функціонування економіки. Такі передумови і ситуації розглядаються як загальна група під назвою «Причини неспроможності ринку». Деякі з них (наявність ринкової влади, непрозорість ринків і неповна чи асиметрична інформація) вивчалися в попередніх розділах. Крім них обмежують ефективність ринкового регулювання ще й наведені нижче причини.

Наявність зовнішніх факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у виробництві чи у споживанні) має побічний вплив на інші види діяльності, але цей вплив не відображається безпосередньо у ринкових цінах.

Існування громадських благ. У цій ситуації неспроможність ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі (не здатні або не зацікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів.

Позаринкова діяльність суб'єктів ринку та неринкові механізми регулювання. Відносини між суб'єктами господарювання можуть регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання держави, існуюча політична система, законодавча база тощо).

Наявність низки причин обмеженої спроможності ринкового регулювання обумовлює неможливість досягнення максимуму ефективності в економічній системі. За цих умов загальна рівновага досягається на новому рівні -- на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не можуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати економіку в цілому.

Теорія загальної рівноваги має широке застосування, але найбільшу роль вона відіграє при визначенні наукових основ політики в галузі економіки добробуту. Очевидно, що в загально зрівноваженій економіці відбувається й ефективний розподіл. Однак чи є ефективний розподіл справедливим? І які переваги має один ефективний розподіл відносно іншого? Будь-яке міркування з цього приводу припускало б суб'єктивні порівняння корисностей, і навіть розсудливі люди не змогли б домовитися щодо таких порівнянь. У зв'язку з цим, розробка критеріїв оцінки добробуту є надзвичайно актуальною задачею.

Поряд із універсальним підходом В. Парето існують й інші пропозиції щодо оціночних критеріїв динаміки добробуту. За Н. Калдором та Дж. Хіксом, добробут підвищується, якщо ті, хто виграє, оцінюють свої доходи вище збитків потерпілих. За Д. Роулсом, найбільш справедливий розподіл максимізує корисність для найменш забезпечених членів суспільства. Досить добре відомий принцип зрівнялівки теж може використовуватись як критерій оцінки добробуту.

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке ефект зворотного зв'язку? Яка його роль у ринковій економіці?

2. Що представляє собою модель загальної економічної рівноваги Вальраса?

3. Яким чином учасники обміну двох благ в моделі Еджворта досягають Парето-ефективного розподілу?

4. Теорія квазіоптимуму та її практичне застосування.

Проблемні питання:

Яким чином аналіз загальної рівноваги використовується для дослідження ринкової системи як єдиного цілого; дослідження взаємозв'язків між рівноважними цінами й обсягами виробництва на всіх ринках?

Як вплине на суспільний добробут включення країни до системи міжнародної торгівлі (покажіть із застосуванням моделі)?

Перелічіть основні перепони для досягнення Парето-ефективного розміщення ресурсів та розподілу благ, що існують в реальній економіці?

Тема 18. Інституціональні аспекти ринкового господарства

Програмні питання:

1. Правові передумови для ринкових суб'єктів.

2. Інституціональна природа сучасної фірми.

3. Позаринкові зовнішні ефекти.

4. Громадські блага.

Ефективність дії ринкового механізму багато в чому залежить від бажань і волі людей. У сучасному суспільстві вольові відносини його членів закріплюються в структурі прав, морально-етичних норм, економічних стимулів і т. п., що в цілому визначає поведінку кожної людини. Ці передумови ефективності ринкової економіки, з одного боку, а з другого -- її наслідки регулюються здебільшого державою. В цілому, завжди існує система інституцій -- формальних і неформальних норм і правил поведінки, що розробляються та встановлюються державою, суспільством і дають змогу індивідам структурувати та координувати свою діяльність. Розглянемо послідовно найважливіші з них.

Інституціональне середовище функціонування економічних суб'єктів багато в чому визначається правами власності. Сучасна економічна теорія під правом власності розуміє санкціоновані норми поведінки, сукупність яких регулює відносини між людьми щодо використання ними економічних благ. Ефективність цих норм прямо залежить від панівної в суспільстві форми власності, а також від структури форм власності (приватна, державна та комунальна), що склалася, та тенденції її розвитку.

Теорія прав власності дає змогу по-новому побачити роль і природу економічних організацій. Відомо, що всередині цих організацій принципи ринкової економіки не діють. Яким чином у сучасній економіці повинні співіснувати ринкові та ієрархічні принципи організації? Чому самі економічні організації існують у різних формах? На ці та багато інших питань намагається відповісти сучасна неоінституціональна теорія.

У рамках цієї теорії під фірмою, як економічною організацією, розуміють коаліцію власників скооперованих факторів виробництва, які зв'язані між собою контрактними зобов'язаннями з метою мінімізації трансакційних витрат.

Трансакційні витрати -- це витрати у сфері обміну, пов'язані з передачею прав власності. Вирізняють п'ять основних форм трансакційних витрат:

витрати, пов'язані із пошуком, збиранням, обробкою та аналізом ринкової інформації;

витрати, пов'язані із пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів;

витрати, пов'язані із стандартизацією та забезпеченням і контролем виконання вимог стандартів;

витрати, пов'язані із захистом прав власності;

витрати, обумовлені опортуністичною поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов'язань.

В основу фірми як економічної організації покладено систему контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Фірмова коаліція по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи:

а) загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони у даній фірмі, чи ні;

б) специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами;

в) інтерспецифічні ресурси -- взаємодоповнюючі до найбільшого синергетичного ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі. Фірма розглядається як об'єднання щодо спільного використання передусім інтерспецифічних ресурсів.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об'єднуваних коаліцією, та різноманітність трансакційних витрат й обумовлюють численність видів сучасних фірм.

На зміст інституціональної системи суттєво впливає існування зовнішніх ефектів, тобто витрат або вигод від ринкових операцій, що не отримали відображення в цінах.

Якщо діяльність економічного агента призвела до витрат у інших виробників чи споживачів товарів і послуг, то в цьому разі має місце негативний зовнішній ефект. Яскравим прикладом такого ефекту є забруднення навколишнього середовища.

Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного економічного агента принесла вигоду іншим. Прикладом позитивного зовнішнього ефекту може слугувати освітянська діяльність.

Оцінюючи зовнішній ефект, визначають різницю між суспільними витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):

MSC = MPC + MEC (18.1)

де MSC -- граничні суспільні витрати; MPC -- граничні індивідуальні витрати; MEC -- граничні зовнішні витрати.

На рис. 47 та 48 показані види зовнішніх ефектів (MSB, MPB -- відповідно граничні суспільні та граничні індивідуальні вигоди). Варто звернути увагу на те, що за наявності негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається та купується у більшому обсязі порівняно з ефективним його розміром, а за позитивного ефекту -- у меншому обсязі.

Рис. 47. Негативний зовнішній ефект

Рис. 48. Позитивний зовнішній ефект

Щоб зменшити перевиробництво товарів з негативним зовнішнім ефектом або збільшити виробництво, що має позитивний зовнішній ефект, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. З цим завданням ринок не може справитись, і виправляти становище повинна держава.

В арсеналі економічної політики є різні засоби щодо усунення небажаних зовнішніх ефектів. Використання цих засобів сприяє наближенню обсягів виробництва із зовнішніми ефектами до ефективних. З цією метою вдаються до:

а) встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами;

б) колективного або державного володіння благами, яким властиві зовнішні ефекти;

в) заборони або встановлення обмежень на види забруднюючих та шкідливих речовин;

г) запровадження корегуючих податків і субсидій.

Мета використання зазначених інституцій (за винятком державного володіння цими благами) полягає у включенні додаткових суспільних витрат (вигоди) благ із зовнішніми ефектами до індивідуальних витрат (вигод). У цьому випадку йдеться про інтернаціоналізацію зовнішніх ефектів.

Механізм державного регулювання приходить на допомогу ринку і при розв'язанні проблем громадських благ, тобто благ, споживання яких неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них. Прикладами громадських благ можуть бути національна оборона, держава, протипожежні заходи тощо. Основною властивістю громадських благ є можливість використання цих благ усіма особами без урахування наявності та розмірів індивідуальної оплати.

На відміну від індивідуальних благ, громадським благам притаманна не вибірковість, неконкурентність у споживанні. Доступність громадського блага практично не зменшується або не зникає зовсім для всіх членів суспільства після того, як окремий споживач використав це благо. Неконкурентність громадського блага означає й те, що гранична вартість надання права користування благом ще одному споживачеві є нульовою.

Громадські блага вирізняються також не винятковістю -- блага пропонуються всім без винятку членам суспільства. Жодна людина не може бути недопущеною до споживання громадського блага, навіть якщо вона відмовляється за це платити. Готовність суспільства платити за громадське благо -- це сума індивідуальних бажань платити за нього, бо кожен має можливість спожити сумарну кількість виробленого товару.

Оскільки всім забезпечується та сама кількість суспільно важливого товару, крива попиту на нього -- вертикальне підсумовування кривих індивідуального попиту. А ефективним буде той обсяг виробництва громадського блага, який відповідає точці перетину кривої сукупного попиту та кривої граничних витрат.

На ринку може відчуватися нестача громадських благ, оскільки, коли відомо, що можна скористатися благом без будь-яких витрат, виникає проблема «зайців». Внаслідок існування цієї проблеми виробництво громадських благ буває нижче ефективного. Ринок не в змозі вирішити цю проблему, знову на допомогу приходить держава.

Запитання для самоконтролю:

1. Назвіть форми трансакційних витрат?

2. В чому полягає специфіка зовнішніх ефектів?

2. Що таке чисте суспільне благо? Чим суспільні блага відрізняються від приватних?

2. Які особливості властиві суспільним благам?

3. Коли благо можна вважати неконкурентним? Коли невинятковим? Наведіть приклади.

4. В чому полягає сутність теорії суспільного вибору?

Проблемні питання:

1. Теорія трансакційних витрат: сутність і перспективи впровадження.

2. Які специфічні види трансакційних витрат існували в соціалістичних країнах? Чи ведуть ринкові реформи в Україні до зниження трансакційних витрат? Чому?

3. Обмежена спроможність ринкового механізму та функції держави.

4. Стійка та нестійка загальна рівновага.

Рекомендована література

економічний підприємницький домашній господарство

Базилевич В.Д. Мікроекономіка: Підручник / Базилевич В.Д. - К.: Знання, 2007. - 677 с.

Горошко М.Ф. Мікроекономіка: Тести. Ситуації. Задачі: навчальний посібник/ Горошко М.Ф., Кулішов В.В. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - 368 с.

Долан Э.Дж. Микроэкономика: пер. с англ. / Долан Э.Дж., Линдсей Д.; под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича. -- СПб.: Экон. шк., 1994. -- 448 с.

Косік А.Ф. Мікроекономіка: навчальний посібник/ Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 416 с.

Лісовий А.В. Мікроекономіка: навч. посібн./ Лісовий А.В. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 192 с.

Макконнелл К.Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика: в 2 т. / Макконнелл К.Р., Брю С.Л.; [пер. с англ. 2-го изд.] -- М.: Республика, 1992. -- Т. 1. -- 399 с; Т. 2. -- 400 с.

Мініна О.В. Мікроекономіка: навч. посібн./ Мініна О.В., Базілінська О.Я. - К.: „Центр навчальної літератури” 2004. - 351 с.

Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: учеб. для вузов./ Нуреев Р.М. -- М.: Издат. группа «НОРМА- ИНФРА. М», 2005 -- 576 с.

Піндайк Р. Мікроекономіка / Піндайк Р, Рубінфелд Д.Л.; [пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського]. -- К.: Основи, 1996.-- 646 с.

Самюелсон Пол А. Мікроекономіка / Самюелсон Пол А., Нордгуаз Вільям Д.; [пер. з англ. С. Панчишина]. -- К.: Основи, 1998. --676 с.

Селищев А.С. Микроэкономика / Селищев А.С. - СПб: Питер, 2002. - 448 с.

Ястремський О.І. Основи мікроекономіки: підручн./ Ястремський О.І., Гриценко О.Г. -- К.: Знання, 1998. -- 674 с.

Мікроекономіка: опорний конспект лекцій./ [Базилевич В., Лук'янов В., Писаренко Н., Квіцинська Н.]. -- К.: Четверта хвиля, 1998. -- 248 с.

Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка. Практикум: навч. посібн./ Гронтковська Г.Е., Косік А.Ф. - К.: Центра навчальної літератури, 2004. - 404 с.

Задоя А.О. Мікроекономіка. Курс лекцій та вправи.: навч. посібн./ Задоя А.О. - К.: Знання, 2008. - 211 с.

Карагодова О.О. Мікроекономіка: навч. посібн./ Карагодова О.О., Черваньов Д.М. -- К.: Четверта хвиля, 1997.-- 204 с.

Кириленко В.І. Мікроекономіка: навч. посібн. для студ. екон. спец. вузів/ Кириленко В.І. -- К.: Таксон, 1998. --334 с.

Лисовицкий В.Н. Микроэкономика: учеб. пособие/ Лисовицкий В.Н. -- 2-е изд., доп. и перераб. -- К.: ИСИМО МО Украины, НВФ Студцентр, 1997. -- 160 с.

Мікроекономіка: Навч.-методичний комплекс: в 3-х ч. /[укл. А. П. Наливайко та ін.]. -- К.: КДЕУ, 1997. --267 с.

Мікроекономіка і макроекономіка: підруч. [для студ. екон. спец. закладів освіти] / за заг. ред. С. Будаговської. -- К.: Основи, 1998. -- 518 с.

Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: навч. посібник/ [для студ. екон. спец. вищ. навч. закладів]/ Ястремський О.І. -- К.: АРТЕК, 1997. -- 248 с.

Размещено на Allbest.ru

...