Мале і середнє підприємництво та його роль у формуванні місцевих бюджетів (на прикладі м. Чернігова)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний технологічний університет

Кафедра: Менеджменту та державного управління

Курсова робота

зі сталого розвитку Держави:

на тему: «Мале і середнє підприємництво та його роль у формуванні місцевих бюджетів (на прикладі м. Чернігова)»

Виконав:

студент групи ЗДСВ 131 Журавльова Ю.Ю.

Чернігів ЧНТУ 2014

Зміст

Вступ

1. Правові та теоретичні засади підприємництва в Україні

2. Аналіз стану сектора малого та середнього підприємництва в країні, його роль у формуванні економічної (фінансової) складової м. Чернігова та характерні проблемні питання цього сектору економіки

3. Вектори державного регулювання та фіскальної політики сприяння розвитку підприємництва на місцевому рівні

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Ринкові відносини неможливі без формування суб'єктів ринку - незалежних, самостійних, економічно відповідальних товаровиробників.

Економічна роль країни полягає в тому, що вона повинна визначати критерії відбору ефективних ланок економіки.

На державному рівні мале та середнє підприємство є інструментом участі мільйонів людей в економічному житті країни та в розподілі праці, є засобом існування та стимулом до самовдосконалення. Це найдемократичніший суспільний інститут, який при мінімальних бюджетних витратах, забезпечуючи значну частку внутрішнього валового продукту і переважну частку робочих місць. Тому малий і середній бізнес не може розвиватися поза увагою держави. Особливо це відчутно на територіях відповідних рад, адже малий та середній бізнес є «бізнесом місцевого значення». Його внесок в місцеву економіку та, найголовніше, у створення робочих місць суттєво впливає на соціально-економічний розвиток території. Однак слід зазначити, що умови, в яких працюють сьогодні суб'єкти підприємництва, залишаються ще далекими від ідеальних.

Метою роботи є вивчення теоретично-правових основ малого та середнього підприємництва в Україні, державне регулювання їхньої господарської діяльності, проблемні аспекти та пошук існуючих шляхів удосконалення для подальшого розвитку.

Об'єктом дослідження є процеси формування та розвитку такого сектору економіки як мале і середнє підприємництво в Україні та на прикладі м. Чернігова.

Предметом дослідження даної курсової роботи є визначення ролі малого та середнього підприємництва у соціально-економічній складовій країни, м. Чернігова та формуванні місцевого бюджету, а також вектори державного регулювання та фіскальної політики сприяння розвитку підприємництва на місцевому рівні.

1. Правові та теоретичні засади підприємництва в Україні

Підприємницька діяльність є основою економічного і соціального розвитку, вирішення соціальних проблем, подолання бідності та забезпечення високого рівня життя громадян. Тому в кожній країні питання створення належних умов для відповідального перед державою, соціально-орієнтованого, спрямованого на вирішення як поточних, так і довгострокових задач бізнесу завжди належали до першочергових. Така діяльність передбачає вирішення цілого комплексу складних, нерідко суперечливих проблем з урахуванням загальнодержавних та регіональних інтересів, а також мотивів діяльності різних соціальних груп населення. [56].

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Підприємницька діяльність є джерелом важливих зобов'язань її суб'єктів перед суспільством та державою.

Формування нормативно-правової бази підприємництва почалось ще до часів проголошення незалежності України. Колоссами у цьому стали:

- Закон України “Про власність” від 07.02.1991 № 697-ХІІ;

- Закон України “Про підприємництво” від 07.02.1991 № 698-ХІІ;

- Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 № 887-ХІІ.

Отже, підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з чистого одержання прибутку [6, ст.1].

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам, і, відповідно, у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, тощо.) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, але при цьому власність не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом [1, ч4, ст.13].

Суб'єктами господарської діяльності (підприємцями) можуть бути:

- громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

- юридичні особи усіх форм власності, встановлених Законом України “Про власність”.

Не мають права займатися підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: державні службовці, військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за дієвістю підприємств [6, ст.2].

Крім обмежень суб'єктивного складу підприємництва законодавством України, зокрема, Законом України “Про підприємництво” встановлено певні обмеження, які стосуються окремих видів підприємницької діяльності. Загалом, на Україні підприємці можуть здійснювати свою підприємницьку діяльність з п'яти існуючих видів: виробнича, фінансова, страхова, комерційна, посередницька.

За характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні (засновані на особистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні (засновані на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел.

Інший вид - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.

Крім названих вище, можуть створюватися й інші підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.

Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти:

- підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти;

- підприємець має можливість застосувати найману працю.

Обмеження у здійсненні підприємницької господарської діяльності полягають, по - перше, у тому, що деякі види підприємництва мають право здійснювати лише певні суб'єкти (так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, певних прекурсорів та психотропних речовин, виробництвом та реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї. Вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет - носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватись тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і певними товариствами); по - друге, у забороні здійснювати окремі види діяльності (перелік яких встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України) без спеціального дозволу (ліцензії). Зокрема, без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватись: пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовлення і реалізація лікарських засобів, особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України , виготовлення пива, алкогольних напоїв, а також виготовлення і реалізація спирту етилового, коньячного, плодового, медична практика, ветеринарна практика, тощо [ 6, ст.4].

Конституційний лад та підприємницька діяльність тісно пов'язані між собою. І Україні потрібно забезпечити функціонування цих чинників у відповідності до стандартів країн Європейського Союзу, для яких додержання Конституції є основною умовою розвитку підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу.

У ході підприємницької діяльності особою також реалізуються такі конституційні права, як:

- право користуватися природними об'єктами права власності народу (стаття 13 ч. 1);

- право на державний захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (стаття 13 ч. 1);

- право кожного володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41);

- право на працю (стаття 43);

- право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (стаття 44);

- право на відпочинок (стаття 45).

Конституція України містить достатньо широкі гарантії права громадян на підприємницьку діяльність. Зокрема, здійснення цього права було б неможливим без гарантування державою таких принципів, як:

- принцип правової держави і верховенства права (статті 1 і 8);

- пріоритетності прав людини (стаття 3);

- політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (стаття 15 ч.1)

- рівності прав та їх невідчужуваності (статті 21та 24);

- невичерпності та нескасованості прав і свобод людини і громадянина (стаття 22);

- права на вільний розвиток особистості (стаття 23).[1]

Конституційне право громадян на підприємницьку діяльність реалізується через інституційний механізм, ключове значення якого полягає у застосуванні системи нормативно-правових засобів, за допомогою яких громадяни можуть реалізувати права та задовольняти законні інтереси у зв'язку з їх підприємницькою діяльністю. Цей механізм також передбачає реалізацію належних правил гідної поведінки у конституційних взаємовідносинах громадян і держави.[36]

Реалізація правового статусу громадян у сфері підприємництва передбачає дії органів влади, які полягають в унормуванні інституту підприємництва в цілому. Конституція України покладає на органи державної влади та органи місцевого самоврядування обов'язок забезпечення конституційних прав громадян, в тому числі, і права на підприємницьку діяльність.

Так, Конституція України покладає на Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади створення законодавчих передумов для розвитку підприємництва (статті 85, 92). З цією метою парламент прямо та опосередковано регулює питання підприємництва шляхом:

- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контролю за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

- затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

- затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності тощо.

Виключно законами в Україні визначаються положення, що прямо чи опосередковано мають значення для правового регулювання у сфері підприємництва і стосуються:

- прав і свободи людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов'язків;

- громадянства, правосуб'єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства;

- засад використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

- основ соціального захисту, засад регулювання праці і зайнятості, охорони здоров'я, екологічної безпеки;

- правового режиму власності;

- правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання;

- засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

- організації і діяльності органів виконавчої влади, основ державної служби, організації державної статистики та інформатики;

- судоустрою, судочинства, статусу суддів, засад судової експертизи, організації і діяльності прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основ організації та діяльності адвокатури;

- засад місцевого самоврядування;

- організації і порядку діяльності Верховної Ради України, статусу народних депутатів України;

- засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальності за їх скоєння.

Таким чином, у 90-ті роки ХХ століття почалось формування первинної нормативної бази для господарської діяльності за умов роздержавлення власності і процесів її перерозподілу. Це були перші кроки у створенні умов для ведення бізнесу за умов перехідної ринкової економіки. Окремо такий сектор та поняття як малий (мікро-, середній) бізнес ще не визначалось. Активні процеси набуття приватної власності, а також прихід у цій сектор великої кількості людей спонукали до державного регулювання та приділення більшої уваги. Так, наприкінці 90-тих років досить вагомим кроком з боку держави було запровадження спрощеної системи оподаткування для фізичних осіб підприємців, а згодом і спеціального окремого Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 № 2063-III та «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 21 грудня 2000 року № 2157-Ш.

З цього моменту подальше десятиліття поступово привносило поетапне формування державного регулювання та правового забезпечення цього сектору.

Актуальними поставали такі напрями дій як: налагодження процесу державної реєстрації господарюючих суб'єктів, регуляторної політики, спрощення дозвільних процедур, надання адміністративних послуг, організація державного нагляду (контролю).

Таким чином, окрім підзаконних актів за останні роки сформовано доволі вагому нормативно-правову базу з питань малого та середнього підприємництва, а саме:

- Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV;

- Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 № 755-ІV;.

- Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09. 2005 № 2806-ІV;

- Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 4.05.2007 № 877-V;

- Закон України «Про адміністративні послуги»від 6 вересня 2012 № 5203-VI;

- Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 N 1058-IV;

- Закон України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI;

- Податковий кодекс України від 07.10.2010 № 2755-VI;

- Митний кодекс від 13.03.2012 № 4495 VI

Динамічний розвиток сектору малого та середнього підприємництва, до якого спонукало державне регулювання, поставило за необхідність перегляду стандартів визначення суб'єктів підприємництва та перегляд пріоритетних напрямків державної підтримки. Як результат - Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22 березня 2012 року N 4618-VI. Цей закон запровадив нове визначення та розмежування суб'єктів підприємництва за середньообліковою чисельністю та особистим обсягом річного валового доходу і вперше офіційно трактується визначення суб'єктів мікро- та середнього підприємництва. У процесі роботи над виконанням заходів програми буде по мірі методологічних можливостей враховуватись і ця частка господарюючих суб`єктів:

Мікропідприємництво - фізичні та юридичні особи у яких середня кількість працівників за звітний період не перевищує 10 осіб та обсяг РВД до 2 млн. євро.

Мале підприємництво - фізичні та юридичні особи у яких середня кількість працівників за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг РВД до 10 млн.євро.

Велике підприємництво - юридичні особи у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період перевищує 250 осіб, та обсяг РВД перевищує 50 млн. євро.

Інші суб'єкти господарювання належать до суб'єктів середнього підприємництва.

На сьогодні, ще доволі необхідним компонентом цієї нормативно-правової бази є і прийняття Трудового кодексу України, який несе за мету консолідацію врегулювання усіх питань, що виникають у взаємовідносинах між роботодавцем та найманими працівниками.

Загалом, за обсягом правовідносин, що регулюються нормативними актами, а також за колом осіб, для яких такі акти призначені, джерела підприємницького права поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні нормативно-правові акти встановлюють основні положення (принципи) правового регулювання тієї чи іншої сфери діяльності. Наприклад, гл. 5 Цивільного Кодексу України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності -- положення щодо необхідності мати повну цивільну дієздатність, обов'язковості державної реєстрації, можливості застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом, та інші положення.

У разі, якщо загальний нормативний акт суперечить положенням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, повинні застосовуватися положення спеціального нормативного акта. Так, наприклад, ст.58 Господарського Кодексу України встановлює порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідні статті Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» також встановлюють порядок проведення такої реєстрації. Зважаючи на суперечності між положеннями нормативних актів рівної юридичної сили в частині порядку проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, застосовуються положення нормативного акта, спеціально присвяченого питанням державної реєстрації -- Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців».

Оцінка сучасних позицій суть, напрями і методи державного регулювання розвитку малого підприємництва, слід зазначити, що воно має найбільш повно враховувати потреби підприємців і держави, динаміку окремих ринків, відмінності в регіональному розвитку і пріоритетах. Критерії, що характеризують обсяги темпів зростання малого підприємництва, створення в ньому нових робочих місць, впровадження інновацій стають дедалі вагомішими в оцінці розвитку економіки держави, ефективності і конкурентоспроможності виробництва, виборі тих чи інших схем регулювання, фінансово-кредитної та іншої підтримки підприємницької діяльності, зокрема малих її форм.

Комплексний підхід до здійснення підтримки суб'єктів підприємництва повинен забезпечуватися заходами, передбачуваними Національною програмою підтримки малого підприємництва в Україні, а також регіональними обласними, міськими, районними програмами

В Україні питанням підприємницької діяльності приділяється значна увага. Проте, у порівнянні з розвинутими країнами її рівень є недостатнім та потребує суттєвого покращення. До причин такого стану належить як наявність проблем регуляторного характеру (на загальнодержавному і регіональному рівнях), так і неадекватна вимогам цивілізованої соціально-ринкової економіки діяльність значного сегменту бізнесу. З одного боку, державне регулювання підприємництва є занадто обтяжливим, що потребує заходів дерегуляції, спрямованих на досягнення європейських стандартів. З іншого - діяльність значного прошарку суб'єктів господарювання характеризується низькою соціальною відповідальністю; нерідкими є факти ухилення від оподаткування, проведення тіньових операцій та виведення капіталу за межі країни.

Одним з пріоритетних напрямів розвитку підприємництва є реформування сфери державного нагляду та контролю. На сьогоднішній день в Україні існує 85 контролюючих органів, з них 79 контролюючих органів здійснює державний нагляд (контроль) за суб'єктами господарювання та підпадає під сферу дії Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (40 центральних органів виконавчої влади, включаючи 4 фонди соціального страхування) і 38 урядових органів, тобто тих, що підпорядковані центральним, а також органи місцевого самоврядування. Це найбільша кількість контролюючих органів серед країн СНД. Так, в Молдові існує 56 органів державного нагляду (контролю), в Білорусії - 40, в Казахстані - 30.

Реформування надання адміністративних послуг є важливою складовою забезпечення сприятливого бізнес-клімату й запобігання проявам корупції та усунення різного роду посередництва під час їх надання.

Питанням дерегуляції, розвитку підприємництва та створенню зручних і доступних умов для отримання споживачами адміністративних послуг приділяється значна увага в Національному плані дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», який затверджений Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128.

У жовтні 2012 року вступив у дію Закон України «Про адміністративні послуги», який містить цілу низку інструментів, спрямованих на врегулювання організаційних і якісних складових процесу надання адміністративних послуг. Насамперед це впровадження ідеї служіння держави громадянам, забезпечення реалізації прав громадян та суб'єктів господарювання через надання адміністративних послуг.

Доволі актуальним сьогодні є прийняття Закону України «Про перелік адміністративних послуг».

Нормами Закону, серед іншого, вимагається від органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій утворення центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП), що повинно створити зручні й доступні умови спілкування громадян з владою.

У свою чергу, документи дозвільного характеру надаються винятково в дозвільних центрах, котрі наразі ввійшли в центри надання адміністративних послуг як їх складова частина, Таким чином, діяльність утворених в області ЦНАПів спрямована на отримання максимально можливої кількості адміністративних послуг в одному приміщенні та зорієнтована як на громадян, так і на суб'єктів господарювання.

Відтепер у центрах надання адміністративних послуг кожен відвідувач може отримати:

адміністративні послуги (дозволи, ліцензії, висновки, погодження, свідоцтва та інші);

консультації щодо вимог та порядку одержання адміністративних послуг;

супутні послуги (ксерокопіювання, банківські тощо).

Переліки адміністративних послуг, які надаються через центри, поступово розширюються. Як приклад, у центрі надання адміністративних послуг м. Чернігова сьогодні вже можна отримати понад 150 таких послуг, а це й оформлення та видача паспорта громадянина України вперше по досягненні 16-річного віку, і надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, й надання дозволу на спеціальне водокористування, і багато інших.

З метою створення зручних і доступних умов для отримання адміністративних послуг облдержадміністрацією організована робота щодо розробки й затвердження суб'єктами надання таких послуг інформаційних та технологічних карток. Інформаційні картки передбачають інформацію про суб'єктів надання адміністративних послуг, перелік документів, необхідних для їх отримання, платність (безоплатність), розмір і порядок внесення плати (адміністративного збору) за платні адміністративні послуги, строки надання, нормативно-правові акти, що регулюють порядок та умови одержання адміністративних послуг. Технологічні картки містять інформацію про етапи та строки опрацювання звернень щодо одержання послуг, відповідальних посадових осіб.

Центри працюють за зручним, орієнтованим на громадян режимом роботи, в тому числі по суботах. Звернутися до центру може будь-який громадянин, зацікавлений в отриманні тієї чи іншої адміністративної послуги. Інформацію щодо переліку адміністративних послуг, порядку їх одержання розміщено на офіційних веб-сайтах місцевих органів влади, інформаційних стендах ЦНАПів та відповідних суб'єктів , надання таких послуг. [53].

Трансформація адміністративно-командної системи у ринкову супроводжується змінами соціальної структури суспільства, формуванням нових прошарків, які відповідають новим майновим та суспільним відносинам. Є два альтернативні напрями соціальних змін: формування середнього класу як основного шару населення або утворення соціально поляризованого суспільства з двома головними соціальними групами - багатими та бідними.

Середній клас притаманний будь-якому індустріальному та постіндустріальному суспільству. Його не можна ані ліквідувати, ані створити. Мова може йти лише про зміни кількості та питомої ваги представників середнього класу в суспільстві, про зміни складу самого середнього класу та його впливу на суспільне буття.

Ознаки середнього класу - взаємообумовлені та взаємопов'язані. Саме уся їхня сукупність і дає змогу цьому угрупованню виконувати вельми специфічні суспільні функції. Попри те, що у країнах з розвинутим громадянським суспільством підприємці складають 10-20 відсотків населення, вони є головною рушійною силою та запорукою добробуту середнього класу цих країн.

В Україні ще не сформовано середнього класу, як і в більшості транзитивних країн. Але соціальні групи населення, які мають частину таких ознак (належного рівня доходів, високого рівня освіти і кваліфікації, помірного політичного консерватизму, зацікавленості у підтримці соціальної стабільності і неприйняття маргінальних ідеологій, суб'єктивною ідентифікацією себе із середнім класом, тощо), вже є.

Наявність потужного середнього класу означає:

- домінування в суспільстві активної життєвої позиції - прагнення самостійно забезпечувати добробут собі та своїй родині, дбати про майбутнє;

- наявність внутрішніх джерел інвестування - населення не проїдає миттєво всі зароблені кошти, а інвестує значну їх частину у бізнес, житло, освіту тощо;

- високий платоспроможний попит населення і відповідно масштабний внутрішній ринок - попит породжує пропозицію, тобто спричиняється до економічного зростання, збільшення зайнятості тощо;

- панування демократичних принципів державного управління, зокрема прийняття управлінських рішень за участю населення, звітування уряду.

На відміну від цього, соціальна поляризація може перекреслити розвиток демократичних засад державного устрою, намагання побудувати соціально орієнтовану економіку, становлення України як стабільної міцної держави. Безпосередніми її результатами є:

- концентрація капіталів і влади у відносно нечисленних колах - відповідно наслідками економічного зростання користується вельми обмежена частка населення, а економічний спад призводить до значного погіршення матеріального становища численних верств;

- безконтрольність дій владних структур всіх рівнів - якщо влада представляє інтереси відповідних верств населення, то соціальна поляризація неминуче призводить до того, що і в законодавчій, і у виконавчій владі домінують представники або олігархів, або бідних; перших задовольняє сприяння їх економічним апетитам, а других - популістська риторика;

- поширення корупції - багатократне прискорення процесу первинного накопичення капіталу не могло здійснюватись іншим шляхом, крім розподілу колишньої державної власності під контролем чиновників;

- масштабна бідність.

Основою соціальної стабільності в сучасному світі є потужний і численний середній клас - головна складова громадянського суспільства. Як основний платник податків середній клас формує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення і внутрішній ринок країни, через накопичення та участь у різноманітних системах страхування забезпечує інвестиційний потенціал, завдяки домінуванню в громадських та політичних організаціях визначає поведінку електорату і значною мірою формує моральні стандарти суспільства, шляхом участі у виборчому процесі виконує функції носія демократії та політичних свобод. Розвиток демократії, становлення громадянського суспільства і формування середнього класу - це взаємопов'язані процеси.

Підприємці - власники малого та середнього бізнесу - історично були основою середнього класу; саме цей суспільний шар був носієм ідеології та психологічних настанов, які забезпечили виконання стабілізаційних функцій суспільства. Однак, з плином часу все більшу роль відіграють кваліфіковані наймані працівники, чия професійно-освітня підготовка, знання та досвід забезпечують конкурентоспроможність на ринку праці практично за будь-якої економічної ситуації, а, отже, фактично гарантує їм зайнятість і високі доходи. В результаті наприкінці ХХ сторіччя до 75% середнього класу розвинених країн світу становили саме наймані працівники. Підприємці помітно вирізняються із загальної сукупності населення за рівнем освіти та накопиченого людського капіталу. Так, 39% підприємців, за даними 2011 року, мають повну вищу освіту, що вдвічі перевищує середній по Україні показник. Найбільш поширеною є технічна (32,5% підприємців з повною вищою освітою) та економічна (11,8%) освіта. Більшість власників малого та середнього бізнесу становлять чоловіки (71,1%), середній вік українських підприємців - 42 роки.

Завдяки високій економічній активності та вищому професійно-освітньому потенціалу підприємці мають доволі високі за українськими стандартами доходи. Зокрема, за даними 2011 року грошові доходи в розрахунку на умовного дорослого в родинах підприємців перевищували середні показники в 1,2 разу, а доходи домогосподарств, де роботодавців не було, - в 1,3. Звісно, ще більшою є різниця при зіставленні індивідуальних доходів.[54]

Більш високий рівень добробуту виявляється в більш частих покупках предметів тривалого користування, нерухомості, користуванні платними послугами. Родини підприємців значно частіше мають автомобіль, житло з усіма сучасними вигодами. Підприємці більше вкладають у будівництво і ремонт житла, частіше мають можливість відновити свої сили за кордоном. Не дивно, що і за всіма суб'єктивними параметрами своє матеріальне становище вони оцінюють більш високо. Зокрема 19,0% підприємців відносять себе до представників середнього класу, що в 8,6 разу більше, ніж у середньому по країні. Переважна більшість (59,5%) підприємців оцінює свій статус як проміжний між бідністю та приналежністю до середнього класу.[54]

Таким чином, з розвитком підприємництва в Україні ми все більше наближаємося до побудови стабільного громадянського суспільства, основу якого складає саме середній клас. «Інститутом економіки та прогнозування НАН України» та Центром «Соціальний моніторинг» було проведене соціологічне опитування «Інноваційний потенціал українського суспільства: вересень 2011 року». Для проведення аналізу було сформовано вибірку з економічно активного населення, яке складається з населення обох статей віком від 18 до 70 років включно, та яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці. За результатами досліджень рівень потенційної готовності займатися підприємницькою діяльністю серед економічно активного населення зумовлюється особливостями зайнятості працюючого населення України: відчувають себе спроможними бути підприємцем 72% самозайнятих, 55% найманих працівників приватних підприємств, 45% найманих працівників підприємств та установ державного сектору. Найвищі оцінки спроможності займатися підприємницькою діяльністю виявляють приватні підприємці, бізнесмени, фермери - 72% визначають себе цілком спроможними та ще 16% відчувають себе спроможними, але потребують поглиблення знань (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1. Розподіл відповідей респондентів на запитання «Чи відчуваєте Ви себе спроможним займатися підприємницькою діяльністю?» (економічно активне населення зайнятості, %)

Відповіді респондентів	Наймані працівник підприємств державного сектору	Наймані працівники приватних підприємств	Приватні підприємці, бізнесмени, фермери	Само зайняті
Вважаю себе неспроможним займатися підприємницькою діяльністю	45	34	10	20
В цілому відчуваю себе спроможним, але потребую поглиблення знань та набуття навичок у цій сфері	27	30	16	34
Так, відчуваю себе цілком спроможним	18	25	72	38
Важко відповісти	10	11	2	8

Готовність до бізнесу самозайнятих та найманих працівників приватного сектору зрозуміла - їх основна трудова діяльність значно наближена до середовища і умов підприємництва. Рівень готовності працівників державного сектору нижче, при цьому ці респонденти найчастіше за інші категорії працюючого населення вказують, що їх утримує від підприємництва відсутність власної ідеї, труднощі реєстрації та недосконалість законодавства.

Спроможність займатися підприємництвом пов'язана й з наявністю роботи (на час опитування). Безробітні особи зазначили три головні причини утримання від започаткування власного бізнесу: відсутність плідної власної ідеї, нестача необхідних знань і навичок, брак стартового капіталу. Очевидно, певна частка безробітних могла б долучитися до підприємництва за умов удосконалення чинної системи перепідготовки та виплат на започаткування власної справи. Безробітне населення більш чітко поділяється на дві протилежні групи: 42% відчувають себе неспроможними до підприємництва (найбільше значення серед економічно активного населення), а 46% - спроможними. Те, що 12% з числа безробітного населення зазначили, що їм «важко відповісти» на поставлене запитання свідчить про низький рівень обізнаності щодо можливостей підприємницької діяльності та потребує соціально-трудового патронажу з боку держави служби зайнятості.[44]

Державне регулювання підприємництва в Україні потребує не тільки підтримки стабільного, поступального його розвитку, а і створення умов для суттєвого прискорення темпів його приросту, впровадження інновацій, активізації міжнародних операцій та формування конкурентоспроможних вітчизняних підприємств. В той же час, в Україні спостерігалася відсутність належної координації діяльності всіх гілок влади, громадськості та об'єднань підприємців, спрямованої на вирішення зазначених проблем. Наслідком стало накопичення багатьох гострих питань, які потребують розв'язання.

Прискорення європейської інтеграції та вступ України до Світової організації торгівлі обумовлюють необхідність підвищення конкурентноспроможності вітчизняного підприємництва і, в першу чергу, найуразлівішої його складової - сектора малого бізнесу.

У науці давно вже стали аксіоматичними поняття, що, по-перше, малий бізнес відіграє найважливішу роль при вирішенні задач економічного і соціального характеру, по-друге, формування культури підприємництва життєво необхідно для економічного росту і конкурентноспроможності економіки і, по-треттє, що рівень розвитку малого підприємництва є одним із найголовніших критеріїв оцінки результатів діяльності місцевої влади.

Отже, на сьогоднішній день важливим є вирішення питань, повязаних із процесом формування і розвитку сектора малого та середнього підприємництва, оцінки його потенціалу та реального внеску у справу стабілізації економічного зростання, забезпечення інтегрування української економіки у світовий, зокрема європейський, економічний простір.

Сутність функціонування системи розвитку і підтримки підприємництва на місцевому рівні полягає в орієнтації розвитку сектора малого бізнесу в тих напрямках, які відповідають інтересам соціально-економічного розвитку міста, підвищенню ефективності діяльності підприємницьких структур з урахуванням існуючого природно-ресурсного,економічного та кадрового потенціалів.

Незважаючи на юридичне визнання, мале підприємництво все ще не посіло того місця в соціально-економічному розвитку України, яке воно займає в країнах із розвинутою ринковою економікою. Нормативно-правове забезпечення сектору малого підприємництва характеризується багатьма суперечностями, зокрема, не існує єдиних критеріїв віднесення підприємств до розряду малих. Не на належному рівні статистична звітність про стан малого підприємництва призводить до вироблення неточних, а іноді навіть і хибних висновків щодо ролі сектора малого та середнього підприємництва в економіці міста та країни у цілому. Відсутність належної юридичної бази, що захищала б права споживачів, низька культура ділових стосунків між підприємцями сприяють розквіту шахрайства, корупції, завдаючи тим самим значну шкоду розвиткові підприємництва в цілому.

Головним завданням міської влади є створення сприятливих умов та стимулювання розвитку підприємницької ініціативи, поліпшення добробуту територіальної громади.

Отже, право громадянина на підприємницьку діяльність не слід розуміти лише як здійснення ним тієї чи іншої господарської діяльності; воно містить систему гарантованих державою конституційних прав і правових можливостей для досягнення суспільно корисної мети цієї діяльності.

Як і саме це право, його реалізація є явищем складним, багатогранним, а тому служить об'єктом міжгалузевого правового регулювання. Відповідні положення щодо реалізації цього права містяться в Конституції України, Цивільному, Господарському кодексах України та в багатьох інших нормативно-правових актах.

2. Аналіз стану сектора малого та середнього підприємництва в країні, його роль у формуванні економічної (фінансової) складової м. Чернігова та характерні проблемні питання цього сектору економіки

Створення повноцінної панорами розвитку малого та середнього підприємництва у частині кількісних та якісних показників є доволі складним процесом через відсутність і недосконалість статистичної бази. Крім того, неможливість дослідження аналітичних показників у звязку з постійною зміною методик їхнього обрахування, обумовленість розвитку цього сектора економіки великою кількістю різнорідних чинників, часто епізодичного або випадкового характеру.

Такий стан справ знову характеризує цей сектор економіки як такий, що нібито знаходить на «привілейованому положенні». Справа в тому, що фізичні особи -підприємці (які складають більшу частину суб'єктів малого та середнього підприємництва) не мають звітувати до органів Державної служби статистики України, а юридичні особи подають звіти не щокварталу, а лише раз на рік (до 20 лютого року наступного за звітним). Тому, при опрацюванні аналітичних та цифрових матеріалів є можливість використовувати поточні дані місцевих податкових інспекцій. Крім того, з переліку показників сфери малого та середнього підприємництва, що обчислюються Державною службою статистики України виключено абсолютні показники кількості суб'єктів малого та середнього підприємництва, а залишено лише показник на 10 тис. осіб наявного населення (до адміністративної одиниці). Цей показник за підсумками року надається для користування лише у вересні - жовтні наступного періоду, що уповільнює темпи підготовки та глибину підготовки аналітичних матеріалів. У разі необхідності можливий лише математичний розрахунок зазначених показників, але їх використання не має жодного офіційного підтвердження.

З набранням чинності у 2012 році Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» введено в обіг поняття:

- мікропідприємництво;

- мале підприємництво;

- середнє підприємництво.

Однак, станом на 01.02.2014 року ще відсутні деякі статистичні спостереження за підсумками навіть 2012 року. Це пов'язано також з невідповідністю вимог чинного законодавства, адже система звітності не відповідає вимогам та положенням зазначеного новоприйнятого закону.

Тому, при здійсненні аналізу сфери малого та середнього підприємництва будуть використані різні за змістом та походженням показники, які у свою чергу ще і відрізняються за остаточним періодом надходження.

Крім цифрового матеріалу, за методикою Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, для повноцінної картини сфери малого та середнього підприємництва беруться до уваги і так-звані рейтингові показники. До них зокрема відноситься: кількість елементів інфраструктури підтримки підприємництва, кількість проведених освітніх заходів, заходи з перепідготовки кадрів ( у т.ч. з числа безробітних) та ін.

Тож бо, аналіз сфери малого та середнього підприємництва у м. Чернігові свідчить про стійку тенденцію зростання його кількісних та якісних показників. Але темпи та абсолютні значення, не зважаючи на їх динамізм, залишаються ще на недостатньому рівні.

Кількість діючих суб'єктів господарської діяльності по Україні, станом на 01.01.2013, становить 4046270 одиниць, що на 0,02% більше ніж за відповідний період минулого року (таблиця 2.1.)

Таблиця 2.1. Основні показники стану державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності в Україні за 2008 -2012 роки.

Показники (на кінець року)	2008	2009	2010	2011	2012
Загальна кількість зареєстрованих (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) суб'єктів господарської діяльності , в тому числі:	5715779	5970779	6270107	6499970	6704488
Кількість зареєстрованих юридичних осіб	1204526	1252437	1303360	1357922	1405069
Кількість зареєстрованих фізичних осіб - підприємців	4510608	4718342	4966747	5142048	5299419
Загальна кількість діючих суб'єктів господарської діяльності, в тому числі:	3899782	3973916	4094025	4045317	4046270
Кількість юридичних осіб, діяльність яких не припинено	917532	981105	978514	1003268	1025857
Кількість фізичних осіб - підприємців, діяльність яких не припинено	2982250	3112694	3115511	3042049	3020413

Найбільша кількість суб'єктів господарської діяльності функціонують у м.Києві (12,57%), Донецькій (7,64%), Дніпропетровській (7,34%), Харківській (6,97%), Одеській (6,53%), Львівській (6,12%) та Луганській (4,8%)областях. Розподіл підприємств України у 2012 році за ознаками розміру наведено на рисунку 2.1.

У регіональному розрізі переважна кількість середніх підприємств України здійснює свою діяльність в Чернігівській, Житомирській, Черкаській, Сумській та Рівненській областях. Найбільша кількість суб'єктів малого підприємництва здійснює свою діяльність в Івано-Франківській області, місті Київ, Миколаївській, Одеській, Харківській, Запорізькій, Закарпатській та Чернівецькій областях.

Рис. 2.1. Кількість підприємств за їх розмірами у відсотках до загальної кількості

Найкращі показники кількості суб'єктів малого підприємництва на 10 тис. осіб наявного населення України у містах Києві (599 одиниць) і Севастополі (465 одиниць), Київській (429 одиниць), Одеській (419 одиниць), Харківській (410 одиниць) і Миколаївській (406 одиниць) областях. Найнижчі показники кількості суб'єктів малого підприємництва на 10 тис. осіб наявного населення України в Сумський (307 одиниць), Волинській (286 одиниць), Львівській (284 одиниць), Рівненській (284 одиниць) та Тернопільській (283 одиниць) областях.

За даними Державної служби статистики України загальний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) суб'єктами підприємницької діяльності за видами економічної діяльності склав 2157269,4 млн.грн.

Частка продукції, реалізованої суб'єктами підприємницької діяльності у % до загального обсягу реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) станом на 01.01.2012 становила - 51,3 %. Частка обсягу реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами становила 12,5%, фізичними особами - підприємцями відповідно становила 5,%; суб'єктами середнього підприємництва - юридичними особами - 33,8%).



Рис. 2.2. Кількість суб'єктів малого підприємництва у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення України за регіонами у 2012 році (одиниць).

Рис. 2.3. Питома вага підприємств у обсязі реалізованої продукції за 2012 рік.

У звітному році загальна кількість юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які сплачували податки, становила 584340 осіб (або 23% від загальної кількості платників податків), з яких 395096 особи обрали загальну систему оподаткування, відповідно 14872 осіб - спрощену систему оподаткування, 40516 осіб - сплату фіксованого сільськогосподарського податку .

Показник кількості юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, у 2012 році, становив 25,5% від загальної кількості юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які сплачували податки, або на 5,4% більше ніж відповідний показник минулого звітного року (141069 осіб).

У 2012 році показник кількості фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування становив майже 65,4% від загальної кількості фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які сплачували податки, або на 21% більше ніж відповідний показник минулого звітного року (1051090осіб).

Як видно з вищенаведених даних, у 2012 році залишається стійка тенденція до зростання загальної кількості платників єдиного податку фізичних та юридичних осіб. Одночасно, поспіль останніх 7 років, спостерігається щорічне зменшення кількості найманих працівників не тільки у платників єдиного податку, а в цілому у сфері малого і середнього бізнесу.

Так, у суб'єктів малого і середнього підприємництва у 2012 році працювало 5147,9 тис. осіб. Зокрема, у суб'єктів малого підприємництва (юридичних осіб) - 1478,5 тис. осіб, у фізичних осіб-підприємців - 793 тис. осіб (в тому числі: у платників єдиного податку - 661 тис. осіб, а у платників загальної системи оподаткування - 132 тис. осіб), у суб'єктів середнього підприємництва - понад 3669 тис. осіб. У порівнянні з відповідними показниками 2011 року, кількість найманих працівників у суб'єктів малого підприємництва (юридичних осіб) зменшилась на 3,2% (1527 тис. осіб), відповідно у фізичних осіб-підприємців цей показник зменшився на 0,25% (795тис. осіб), у суб'єктів середнього підприємництва - зменшення відбулось на 0,02% (3670 тис. осіб).

За останні роки відбулися позитивні зрушення щодо оплати праці найманих осіб у суб'єктів малого і середнього підприємництва.

Середньомісячна заробітна плата найманих працівників у сфері малого і середнього підприємництва у 2012 році становила:

у суб'єктів малого підприємництва (юридичних осіб) - 1530,9 грн.;

у суб'єктів малого підприємництва (фізичних осіб) - 1104,5 грн.;

у суб'єктів середнього підприємництва (фізичних осіб) - 1307,6 грн.;

у суб'єктів середнього підприємництва (юридичних осіб) - 2376, грн.

Враховуючи наслідки фінансової кризи 2008 - 2010 років, надходження до бюджетів усіх рівнів від суб'єктів малого і середнього бізнесу зі сплати податків і зборів мають тенденцію до повільного зростання. Так, до Зведеного бюджету за 2012 рік від суб'єктів малого і середнього бізнесу надійшло 289319,0 млн.грн., що на 8,6% більше, ніж за звітний період минулого року.

Головним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал залишаються власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких, станом на 01.01.2013, освоєно 54,0 % від загального обсягу капіталовкладень. Частка залучених і запозичених коштів(у тому числі, кредитів банків та інших позик, коштів іноземних інвесторів) у загальних обсягах капіталовкладень становила 21,0%.

Рис. 2.4. Питома вага залучених капітальних інвестицій у 2012 році.

За підтримки проекту “Локальні інвестиції та національна конкурентоспроможність” (ЛІНК) Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Держінвестпроект України провів опитування інвесторів, що здійснюють свою діяльність в Україні.

В опитуванні взяли участь 130 компаній, що здійснюють свою діяльність у 16 регіонах України. Іноземні інвестиції компаній, що взяли участь в опитуванні, походять з таких країн, як Росія, Норвегія, Сербія, Чехія, Білорусь, Литва, Польща, Швейцарія, Швеція, Австрія, Німеччина, Молдова, Канада, США, Франція, Кіпр, Туреччина, Ізраїль, Данія, Болгарія, Нідерланди, Угорщина, Великобританія, Бельгія, Італія, Словаччина, Голландія, Португалія.

В ході опитування компаніям пропонувалось визначити основні проблемні питання, що виникають у них під час здійснення діяльності в Україні. За результатами опрацювання відповідей на поставлені питання підготовлено рейтинг найбільш поширених проблем іноземних інвесторів в Україні.

Рис. 2.5. Структура проблемних питань іноземних інвесторів в Україні.

В той же час, учасниками опитування були відзначені і певні позитивні аспекти їхньої діяльності в Україні. Так, найбільше іноземні компанії в Україні цінують наявність кваліфікованої та доступної робочої сили, а також високий потенціал та перспективність ринку. Серед інших переваг України відзначались зручне географічне та логістичне розташування, наявність доступу до сировини та підтримка з боку національних та регіональних органів влади. [56]

Також, у жовтні 2012 року Міжнародною фінансовою корпорацією було оприлюднено результати щорічного Рейтингу умов ведення бізнесу «Doing Business-2013» (далі - Рейтинг умов ведення бізнесу).

У Рейтингу умов ведення бізнесу Україна покращила свої позиції на 15одиниць та перемістилася із 152-го на 137 місце, тим самим увійшла у першу трійку країн, які продемонстрували значне покращення умов ведення бізнесу за останній рік.

Найбільше покрашення позицій України у Рейтингу умов ведення бізнесу (на 66 позицій) відбулося за статтею «започаткування бізнесу». За цієї статтею Україна перемістилася з 116-ої позиції на 50-ту позицію.

У 2012 році Держпідприємництвом розроблено заходи для подальшого зміцнення позицій України за показниками Рейтингу умов ведення бізнесу. Так, підготовлено:

...