Основи економіки підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конспект лекцій з дисципліни: „Економіка підприємства”

1. Наукові основи функціонування підприємства в умовах ринку

1.1 Предмет, зміст, завдання та методи науки

Економічна наука зародилась у стародавньому світі. Економічні проблеми розглядалися у працях таких учених, як Ксенофонт (430 - 355 рр. до н.е.), Платон (428 - 348 рр. до н. є.), Арістотель (384 - 322 рр. до н. є.) та інші. Вперше поняття "економіка" ввів у обіг грецький мислитель Арістотель. Описуючи організацію господарства у маєтку рабовласника, він обґрунтував суть економіки, як науки про домашнє господарство і визначив її як мистецтво ведення домашнього господарства. Грецьке "ойкос" означає дім, господарство; "номос" - вчення.

В економічній літературі даються різні тлумачення поняття економіки як науки:

§ економіка - наука про виробничу діяльність та обмін її результатами між людьми;

§ економіка - наука вибору; вивчає як люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, води, праці, обладнання тощо) для виготовлення різних видів товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;

§ економіка як наука вивчає, яким чином людина здійснює організацію виробництва і споживання.

Наведені визначення свідчать, що економіка безпосередньо пов'язана з виробництвом, зі створенням матеріальних та духовних благ для людей.

Економіка підприємства - це наука, що вивчає особливості прояву загальних економічних законів розвитку суспільства на підприємстві та раціональне використання обмежених виробничих ресурсів підприємства на основі конкретних форм господарювання, де людина вступає у певні виробничі відносини з природою та іншими людьми з метою реалізації своїх потреб, інтересів та ідеалів.

Економіка підприємства - нова наукова дисципліна, формування якої пов'язане із підвищенням ролі та місця підприємства - первинної виробничої ланки в умовах ринкових відносин. Як наука, економіка підприємства розробляє теоретичні основи господарювання та їх практичне здійснення на підприємстві в умовах ринку, які повинні забезпечувати ефективність виробництва. Виходячи із кон'юнктури ринку, економіка підприємства обґрунтовує шляхи коригування господарської діяльності в мінливому ринковому середовищі.

У широкому розумінні навчальна дисципліна "Економіка підприємства" вивчає комплекс питань господарської діяльності підприємства, методів раціонального поєднання усіх елементів господарської діяльності з метою підвищення ефективності виробництва, тобто охоплює обсяг знань з питань економіки підприємства, які необхідні економісту підприємства. У вузькому розумінні навчальна дисципліна економіка підприємства охоплює вивчення лише питань економіки виробництва на підприємстві. Решта питань економіки підприємства вивчаються в інших навчальних дисциплінах, що передбачені навчальним планом спеціальності "Економіка підприємства".

Важливішим завданням економіки підприємства як науки і є формування наукового економічного мислення. Це завдання успішно може вирішуватися за умови глибокого і всебічного вивчення виробництва, обміну та споживання матеріальних благ та послуг, виявлення законів та тенденцій економічного прогресу. Наука "Економіка підприємства" призвана своєчасно виявляти протиріччя, що виникають на підприємстві під впливом конкуренції, розробляти науково обґрунтовані заходи щодо їх усунення і визначати напрями подальшого розвитку та зміцнення підприємства.

Предметом навчальної дисципліни "Економіка підприємства" є дослідження економічної системи підприємства, яка характеризується системою економічних показників. Ці показники дають кількісну економічну оцінку факторам виробництва (виробничим ресурсам), умовам роботи підприємства і результатам його господарської діяльності та дозволяють розробляти систему! заходів щодо підвищення ефективності виробництва на] підприємстві.

Об'єктом вивчення "Економіки підприємства" є підприємство - товаровиробник, як основна первинна ланка народного! господарства.

Згідно з чинним законодавством України, підприємство це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, котрий має права юридичної особи та здійснює на умовах господарського розрахунку виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

Методи науки

Для успішного вирішення завдань, які вирішує Економіка підприємства як наука, у процесі досліджень закономірностей функціонування підприємства вона використовує різні методи. Слово "метод" походить від грецького "методос", що означає "шлях до чого-небудь". Отже метод - сукупність засобів, прийомів та способів дослідження економічних явищ (процесів). Методи дослідження бувають загальні та спеціальні.

Загальні методи досліджень в економіці ґрунтуються на об'єктивних законах розвитку суспільства. Всі економічні явища та процеси розглядаються не ізольовано, а в їх взаємозв'язку і взаємозумовленості, в їх розвитку тощо.

На основі загальних методів досліджень Економіка підприємства застосовує спеціальні методи та прийоми досліджень економічних явищ на підприємстві. До них відносяться статистичний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний, експериментальний, соціологічний тощо.

Статистичний метод пов'язаний із економічним аналізом масових статистичних (економічних) даних. Його застосовують, щоб виявити закономірності розвитку підприємства, регіону за певний період. Цей метод оснований на базі групувань, кореляційного зв'язку результатів та факторів, індексів, динаміки рядів, середніх величин тощо. Використовується цей метод для обґрунтування заходів щодо підвищення ефективності виробництва на підприємстві.

Розрахунково-копструктивний метод використовується при обґрунтуванні різних організаційно-господарських рішень, при плануванні виробництва на підприємстві тощо. Цей метод оснований на вивченні об'єкта (підприємства), досягнень науки та практики; виявленні певних закономірностей; розробці відповідних нормативів; проведенні розрахунків по економічній оцінці економічних явищ.

Економіко-математичний метод застосовується для обґрунтування вирішення завдань оптимізації, складання моделей економічних явищ та процесів, що дозволяє здійснювати вибір оптимальних варіантів управління виробництвом тощо. Монографічний метод досліджень використовується при вивченні окремих економічних явищ та досвіду окремих і підприємств. Цей метод включає детальне обстеження підприємства, аналіз досліджуваних процесів, шляхів та методів досягнення відповідних результатів тощо.

Експериментальний метод досліджень оснований на проведенні експериментів та вивченні їх результатів, на основі яких і проводиться розробка конкретних пропозицій і впровадження їх у виробництво. Основним призначенням експериментального і методу є перевірка теоретичних гіпотез у конкретних виробничих умовах, на основі яких приймаються найбільш ефективні І господарські рішення.

Соціологічний метод досліджень економічних явищ передбачає вивчення впливу змін в економіці на соціальну поведінку учасників виробництва. Для цієї мети використовується анкетування, опитування, теоретична інтерпретація тощо.

1.2 Підприємство в умовах ринкового функціонування

Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює на умовах господарського розрахунку виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

Основним параметром, за яким розрізняються підприємства, є тип власності.

* приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

* колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

* господарське товариство;

* підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

* комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

* державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі, казенне підприємство;

* спільне, основане на об'єднанні майна різних власників, якими можуть бути юридичні особи, громадяни України та інших Держав.

Господарські суб'єкти на ринку

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності.

У процесі розвитку ринкових відносин дедалі більше поширюються характерні для ринкового типу відносин організаційно-правові форми підприємств.

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної власності у різних галузях народного господарства. Діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу. Державні органи, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не в праві втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення цілей діяльності, його реорганізації та ліквідації а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереженням довіреного підприємству майна. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству.

Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється на основі типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Статут казенного підприємства встановлює обов'язкову звітність казенного підприємства та відповідальність керівника казенного підприємства за результати господарської діяльності підприємства. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності в казенних підприємств таких коштів та майна, відповідальність за його зобов'язання несе власник.

Колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) - це добровільне об'єднання громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції і товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Воно є юридичною особою і діє на основі статуту. Членство в підприємстві ґрунтується на правах добровільного вступу до нього і безперешкодного виходу. Майно підприємства становлять земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові кошти, вироблена ним продукція тощо. Це майно належить на основі спільної часткової власності членам підприємства. До пайового фонду майна членів підприємства належить вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства. Кожному членові колективу щорічно нараховується частина прибутку, залежно від його частини у пайовому фонді, яка за його бажанням може виплачуватися або зараховуватися до частини у пайовому фонді. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член підприємства одержує після припинення членства в підприємстві. Вищим органом самоврядування на підприємстві є загальні збори його членів або збори уповноважених. У період між зборами справами підприємства керує правління.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємства громадян, які виявили бажання особистою працею виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, котрі об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, що є його правонаступником.

Мале підприємство (МП). Малі підприємства можуть належати до різних форм власності. Створюються вони:

- громадянами, членами сім'ї та іншими особами, які спільно ведуть трудове господарство;

- державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, господарськими організаціями та їх підприємствами, кооперативами, господарськими асоціаціями, іншими підприємствами та організаціями, що є юридичними особами;

- державними органами, уповноваженими управляти державним майном.

Основними перевагами МП (фірм) є такі:

- незалежність дій, самостійність і свобода при виборі і здійсненні господарського маневру;

- індивідуалізована мотивація розумного ризику та високого кінцевого результату;

- чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;

- гнучка і оперативна адаптація до ситуації, що перманентно змінюється;

- більш низькі управлінські витрати;

- націленість на перспективу, що зумовлено активною інноваційною політикою фірми.

Орендне підприємство - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором. Об'єктами оренди є:

* цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхні структурні підрозділи;

* окреме індивідуальне, визначене майно державних підприємств.

Для створення орендного підприємства утворюється за рішенням трудового колективу організація орендарів, яка здійснює підготовчі заходи щодо створення на основі орендного майна орендного підприємства. Воно є юридичною особою і правонаступником майнових прав та обов'язків державного підприємства, взятого в оренду.

Кооперативи - це громадські організації, які на основ добровільного об'єднання громадян здійснюють господарське та іншу діяльність, що ґрунтується на своїй власності, орендованому майні, самостійності, самоуправлінні і самофінансування а також матеріальній зацікавленості його членів в кінцевих результатах роботи. Кооператив є юридичною особою, користується правами цієї особи й виконує зобов'язання, що випливають з його діяльності, має самостійний баланс. Виробнича діяльність здійснюється членами кооперативу. Майно кооперативу формується за рахунок грошових і матеріальних внесків його членів виробленої ним продукції, доходів, отриманих від її реалізації, та іншої діяльності.

Господарські товариства - це підприємства, створені на основі угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метай одержання прибутку. Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, організації, установи а також громадяни. До господарських товариств належать: - акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і відповідає за зобов'язання тільки майном товариства. Відповідальність кожного акціонера обмежується вартістю його акцій. Акціонерні товариства бувають двох типів: закриті (ЗАТ), коли акції розподіляються тільки між засновниками і не можуть розповсюджуватися та продаватися на біржі; і відкриті (ВАТ), акції яких можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це акціонерне товариство закритого типу. Статутний фонд підприємства цього типу утворюється тільки з коштів його засновників Акцій воно не випускає. Несе відповідальність тільки в межах їхніх вкладів. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори його учасників або призначених ними представників.

Товариство з додатковою відповідальністю - це акціонерне товариство. Статутний фонд його поділений на частив розмір яких визначається установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а у випадку недостачі цих сум - належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі до внеску кожного з них. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документам

Об'єднання підприємств. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Існують такі форми об'єднань підприємств:

* асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з учасників;

* корпорації - договірні об'єднання, створені на засадах поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

* консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталів для досягнення спільної мети;

* концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на засадах повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Об'єднання діють на основі договору або статуту, затвердженого їх засновниками або власниками. Підприємства, які належать до зазначених організаційних структур, зберігають право юридичної особи. Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з нього зі збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

Виробнича структура підприємства

Виробнича структура підприємства представляє собою виробничі його підрозділи - виробничі дільниці і цехи із всіма службами забезпечення, а також форми зв'язків між ними. Вона формується під впливом багатьох факторів -- номенклатури виробленої продукції, типу виробництва і форм його спеціалізації, характеру устаткування і технологічної оснастки, організації обслуговування виробництва тощо.

Особливо слід відмітити залежність виробничої структури від специфіки виробничого процесу: основного, допоміжного, побічного, обслуговуючого і підсобного. У відповідності із особливостями виробничого процесу в його виробничій структурі розрізняють підрозділи основного, допоміжного, а нерідко також побічного і обслуговуючого виробництва.

Процеси, за допомогою яких оброблювані предмети перетворюються в готову продукцію, є основними і вони утворюють основне виробництво. Процеси, що забезпечують умови для нормального функціонування основного виробництва утворюють допоміжне і обслуговуюче виробництво. Його функції заключаються в обслуговуванні і забезпеченні основного виробництва інструментом, енергією, паливом, ремонтом обладнання, наданні транспортних, вантажно-розвантажувальних та інших послуг.

Ведуче місце у виробничій структурі підприємства займає цех - відокремлений в адміністративному відношенні підрозділ, де виконуються виробничі процеси (стадії виробництва), результатом яких є певна продукція.

Основними цехами називають цехи, в яких створюється продукція: заготівельні, обробувальні і випускаючі.

До допоміжних відноситься цехи, що забезпечують виробництво всім необхідним для нормального його функціонування: інструментальний, ремонтний, енергетичний, тепло- і паросиловий тощо.

Обслуговуюче господарство займається наданням певного роду послуг виробництву - транспортне і складське господарство, водопровідно-каналізаційне господарство тощо.

Побічні цехи займаються переробкою відходів основного виробництва.

Підсобні цехи виготовляють тару, пиломатеріали, підсобне сільськогосподарське господарство.

Великі цехи складаються із виробничих дільниць, що представляють собою найменший виробничий підрозділ, де колектив робітників виконує однотипні технічні операції або різні операції по виготовленню однотипної продукції.

Кожна виробнича дільниця складається з робочих місць. Робоче місце - це зона прикладання праці, яка визначена на основі трудових та інших діючих норм, оснащена необхідними засобами, котрі призначені для трудової діяльності одного (декількох) виконавців.

Підприємство як виробнича і економічна системи

Підприємство насамперед представляє собою виробничу систему, результатом функціонування якої є випуск конкретної продукції, яка якісно відрізняється від вихідних для її виготовлення сировини, матеріалів тощо.

Виробнича система - це повний комплекс виробничих ресурсів, у процесі функціонування якої створюється нова споживна вартість шляхом виробничої переробки вихідних продуктів.

Виробничі ресурси підприємства представлені природними ресурсами (водними, земельними) у натуральних одиницях виміру, кількістю будівель, споруд, технологічного обладнання, величиною запасів предметів праці, чисельністю персоналу, необхідних для забезпечення функціонування даної виробничої системи, інформаційними ресурсами тощо.

Виробничі можливості підприємства оцінюються номенклатурою і кількістю продукції, яку можна виготовити за наявністю даних виробничих ресурсів та потреб ринку.

Для оцінки стану і результатів функціонування підприємства як виробничої системи необхідно порівнювати його витрати із результатами господарювання. Така оцінка здійснюється на основі вартісної оцінки витрат і результатів виробництва. Це вимагає того, щоб розглядати підприємство і як економічну систему.

Підприємство представляє собою економічну систему, в процесі функціонування якої споживаються ресурси, що мають певну вартість, з метою створення нової продукції (вартості). В економічній системі наявність виробничих ресурсів, їх витрати і результати господарської діяльності підприємства оцінюються за допомогою грошових одиниць виміру.

Розглядаючи підприємство як економічну систему, можна виділити три основні її частини: фактори виробництва (виробничі ресурси) підприємства; виробниче споживання цих ресурсів у процесі виготовлення нової продукції, результати господарської діяльності. Всі ці три складові економічної системи взаємопов'язані і взаємообумовлені.

Основними категоріями, що формують економічну систему підприємства і відповідно економічні показники, є такі.

Виробничі ресурси підприємства (фактори виробництва) представляють собою матеріальні, трудові, інформаційні і природні ресурси, наявність яких забезпечує умови для організації і здійснення виробничого процесу по виготовленню продукції. Виробничі можливості підприємства оцінюються показником, що визначає обсяг виробництва продукції за наявних виробничих ресурсів (факторів виробництва). До економічних показників, що визначають виробничі можливості підприємства, відносяться: річна виробнича потужність у грошовому виразі і річний обсяг виробництва продукції.

Споживання виробничих ресурсів у процесі випуску продукції визначається витратами виробництва, які виражені у грошовій формі за певний календарний період часу. Величина цих витрат залежить від витрат праці, витрат основних виробничих фондів, матеріалів, електроенергії, палива, природних та інформаційних ресурсів та від обсягу виробництва продукції.

Результати господарської діяльності підприємства визначаються вартістю виготовленої та реалізованої продукції і величиною отриманого прибутку. Вартість виготовленої продукції визначається обсягом продукції і цінами на цю продукцію.

Вартість реалізованої продукції підприємства характеризує результати не тільки виробничої, але й господарської діяльності підприємства, оскільки вартість проданої продукції характеризує величину коштів, що отримало підприємство на ринку.

Прибуток - показник, який визначає результати функціонування підприємства як економічної системи. Чистий прибуток - величина коштів, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків.

2. Виробничий потенціал підприємства та його ефективне використання

2.1 Основний капітал підприємства та його ефективне використання

Капітал підприємства - це сукупність матеріальних цінностей та грошових коштів, фінансових вкладень та витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Розрізняють активний, діючий (функціонуючий) капітал та пасивний, який відображає джерела фінансування і оплати діючого капіталу.

Стосовно швидкості обороту розрізняють майно тривалого користування, яке більше року перебуває в обороті підприємства - основний капітал, та оборотне майно, призначене для поточного (разового) використання в процесі господарської діяльності або яке знаходиться в обороті підприємства не більше як один рік - оборотний капітал.

Капітал основний - включає основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові інвестиції, незавершені капітальні вкладення.

Основні засоби - це вартість сукупного рухомого і нерухомого майна, що протягом тривалого часу знаходиться на даному підприємстві і погашається поступово, протягом терміну його експлуатації, шляхом амортизаційних відрахувань, які включаються у витрати виробництва. До складу основного капіталу також включають витрати на незавершені капітальні вкладення в основні засоби і на придбання обладнання, не встановленого і не прийнятого до установки.

Довгострокові фінансові інвестиції включають витрати на пайову участь у статутному капіталі інших підприємств, на придбання акцій і облігацій на довгостроковій основі. До фінансових довгострокових інвестицій відносять також довгострокові позики, видані іншим підприємствам під боргові зобов'язання.

Нематеріальні активи - об'єкти довгострокового користування, які не мають фізичної основи, але мають вартісну оцінку а дають доход: право користуватися земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, торгові марки, товарні знаки, права на використання наукової і виробничої інформації, програмні продукти, ноу-хау тощо. Вартість нематеріальних активів погашається шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань, які включаються у собівартість продукції, робіт та послуг.

Пасивний капітал - характеризує джерела майна (активного капіталу) відокремленого підприємства і включає власний та позичковий капітал.

Основні фонди (засоби) на підприємстві представлені засобами праці. Характер їх споживання (кругообороту) у процесі виробництва такий, що вони приймають участь у процесі виробництва протягом тривалого часу (більше одного року), зберігаючи при цьому свою натуральну (речову) форму, не входять до складу новоствореної продукції, свою вартість передають на готову продукцію частинами по мірі їх зносу, створюючи елемент витрат виробництва (собівартості) підприємства. Речовим змістом основних фондів є будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструмент, багаторічні насадження. До основних фондів відноситься інвентар й інструмент вартістю більше 15 неоподаткованих мінімумів доходу громадян або терміном служби більше одного року незалежно від їх вартості. До основних фондів не відносяться спеціальний одяг, спеціальне взуття незалежно від їх вартості, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, багаторічні насадження, що вирощуються.

Первісне формування основних засобів на підприємстві залежить від форми його власності. Державні підприємства і організації одержують основні засоби від держави і обліковують як частину статутного капіталу. Підприємства, що приватизуються, основні засоби викуповують у держави або створюють шляхом акціонування. Заново створювані товариства з повною і обмеженою відповідальністю формують основні засоби за рахунок пайових внесків замовників. Окремі пайовики можуть вносити як пай будівлі, машини, обладнання або право користуватися ними, інші вносять гроші, за рахунок яких купуються основні засоби. Заново створювані акціонерні товариства купують основні засоби, головним чином, за рахунок виручки від реалізації акцій. ринок капітал грошовий фінансовий

За своїм призначенням та натурально-речовим характером основні фонди народного господарства поділяються на такі групи:

1. Споруди

2. Будівлі

3. Передавальні пристрої.

4. Машини та обладнання в тому числі:

§ силові машини та обладнання;

§ робочі машини та обладнання;

§ вимірювальні і регулюючі прилади та пристрої і лабораторне обладнання;

§ обчислювальна техніка;

§ інші машини та обладнання.

5. Транспортні засоби.

6. Інструмент.

7. Виробничий інвентар та приналежності.

8. Господарський інвентар,

9. Робоча та продуктивна худоба.

10. Багаторічні насадження.

11. Капітальні витрати по поліпшенню земель.

12. Інші основні фонди.

"Будівлі" - архітектурно-будівельні об'єкти, призначенням яких є створення умов (захист від атмосферних явищ тощо) для нормального здійснення процесу праці і зберігання матеріальних цінностей: виробничі будівлі підприємств, житлові будинки тощо.

"Споруди" - інженерно-будівельні об'єкти, які призначені для створення необхідних умов для здійснення процесу виробництва шляхом виконання тих чи інших функцій: шляхи, мости, канали, водосховища, гідроспоруди, очисні споруди тощо.

"Передавальні пристрої" - пристрої, за допомогою яких проводиться передавання електричної, теплової або механічної енергії від машин-двигунів до робочих машин, а також передавання рідких та газоподібних речовин. По них відносяться: електричні мережі, теплопроводи, водопровідні та газові мережі. Проте магістральні транспортні нафтопроводи і газопроводи відносяться до транспортних засобів.

"Машини та обладнання" поділяється на такі підгрупи:

§ "Силові машини та обладнання" - машини-генератори, що виробляють теплову та електричну енергію і машини-двигуни, що забезпечують перетворення різного роду енергій у механічну (турбіни, двигуни внутрішнього згоряння, електричні машини, трактори, силові трансформатори).

§ "Робочі машини та обладнання" - машини, апарати і обладнання, яке призначене для механічної, термічної та хімічної дії на предмет праці у процесі виробництва (металорізальні верстати, будівельні і меліоративні машини, підйомно-транспортні засоби, обладнання для приготування бетону (тощо).

§ "Вимірювальні і регулювальні прилади та пристрої і лабораторне обладнання" - прилади та пристрої, які призначені для вимірювання і регулювання виробничих процесів (амперметри, ваги, пульти автоматичного управління, пристрої диспетчерського контролю тощо).

§ "Обчислювальна техніка" - машини, пристрої та прилади, які призначені для прискорення та автоматизації процесів, пов'язаних з рішенням різноманітних задач за заданим алгоритмом, одержання економічної та науково-технічної інформації, комплексного управління технологічними процесами і управлінням виробництвом (електронно-обчислювальні, цифрові обчислювальні машини та пристрої тощо).

§ "Інші машини та обладнання" об'єднує машини, апарати та інше обладнання, яке не включається у перечисленні вище підгрупи (обладнання АТС, пожежні машини тощо).

"Транспортні засоби" включає електровози, тепловози, вагони, автомобілі вантажні і легкові, причепи, автобуси, магістральні нафтопроводи і газопроводи тощо.

"Інструмент" - всі види ручного, пневматичного і електричного інструменту, що використовується або для здійснення виробничого процесу по виготовленню продукції або по обслуговуванню виробничого процесу. Це - різальні, ударні, давлячі та ущільнюючі знаряддя праці та різні пристосування для обробки матеріалів.

"Виробничий інвентар і приналежності" - засоби праці виробничого призначення, що полегшують виконання операцій під час виконання робіт (робочі столи, верстаки), обладнання, яке сприяє охороні праці (групове огородження машин тощо), ємності для збереження рідких і штучних матеріалів тощо.

"Господарський інвентар" - всі предмети конторського і господарського справляння і протипожежного призначення (столи, шафи, сейфи, друкарські машинки тощо).

"Робоча та продуктивна худоба" включає робочу худобу (коні, воли та інші тварини), продуктивну худобу (корови, вівцематки тощо).

"Багаторічні насадження" - всі штучні багаторічні насадження незалежно від віку (плодово-ягідні насадження всіх видів, декоративні насадження, полезахисні смуги тощо).

"Капітальні витрати" по поліпшенню земель - витрати неінвентарного характеру на культуртехнічні заходи по поверхневому та корінному поліпшенню земель для сільськогосподарського використання, що проводяться за рахунок капітальних вкладень.

"Інші основні фонди" включає бібліотечні фонди (незалежно від вартості окремих екземплярів книг), музейні цінності тощо.

В залежності від цільового призначення основні фонди підприємств поділяються на такі групи:

1. основні виробничі фонди певного виду, що використовуються для здійснення господарської діяльності підприємства;

2. основні виробничі фонди інших галузей народного господарства (промисловості, будівництва, торгівлі, громадського харчування, сільського господарства тощо);

3. основні невиробничі фонди (фонди житлово-комунального господарства, культури, спорту, відпочинку, охорони здоров'я тощо).

В залежності від ступеню участі у виробничих процесах основні виробничі фонди поділяються на активну та пасивну частину.

Активна частина основних виробничих фондів безпосередньо приймає участь у створенні продукції (виконанні робіт), тобто вони безпосередньо діють на предмет праці. До них відносяться машини та устаткування, інструмент, транспортні засоби, що використовуються для транспортування засобів та предметів праці. Активна частина виробничих фондів визначає виробничу потужність підприємства і її величина безпосередньо впливає на обсяги виробництва продукції або виконаних робіт.

Пасивна частина основних виробничих фондів безпосередньо не діє на предмети праці, а створює сприятливі умови для процесу виробництва. Вона дозволяє зберігати активну частину основних виробничих фондів, поліпшує виробничо-побутові умови працівників. До неї відносяться виробничі будівлі, споруди господарський та конторський інвентар тощо. Дослідженням встановлено, що чим вища питома вага активної частини у структурі основних виробничих фондів, тим більш ефективніше вони використовуються, тим більші обсяги виконуються робіт.

Основні фонди на підприємстві обліковуються у натуральному і оцінюються у вартісному виразі.

Облік основних фондів у натуральному виразі проводиться для визначення кількості певних видів основних фондів і виробничої потужності підприємства. При обліку у натуральному вимірюванні кожній одиниці основних фондів присвоюється господарський (інвентарний) номер, а для складних видів основних фондів виписується технічний паспорт. В ньому наводиться технічна характеристика основних фондів, вказується дата будівництва або придбання, відмічаються проведені капітальні ремонти, визначається ступінь зносу та фіксуються всі зміни, що проходять з основними фондами на підприємстві.

У вартісній формі основні фонди оцінюються:

а) за первісною вартістю;

б) за відновною вартістю;

в) за залишковою вартістю.

Оцінка основних фондів за первісною (відновною) вартістю характеризує їх кількісну сторону. Для оцінки якісного стану основних фондів необхідно враховувати величину їх зносу, тобто визначати залишок їх вартості. Залишкова вартість основних фондів представляє собою первісну (відновну) вартість за вирахуванням зносу, тобто показує величину вартості, яка ще не перенесена на продукцію чи виконані роботи.

Від залишкової вартості основних фондів необхідно відрізняти ліквідну (ліквідаційну) вартість, яка представляє собою сумі коштів, яку можна одержати від реалізації вибулих внаслідок повного зносу основних фондів. Вона включає вартість металобрухту та вартість придатних матеріалів, окремих вузлів машин, деталей тощо.

В системі бухгалтерського обліку на підприємстві основні фонди обліковуються за балансовою вартістю (первісною або відновною та залишковою). Ті основні фонди, по яких здійснена періодична переоцінка, обліковуються на балансі підприємства за відновною вартістю, а всі інші основні фонди, придбані (збудовані) після переоцінки - за первісною вартістю. Залишкова; вартість визначається розрахунково.

Поступова втрата основними фондами споживчої вартості (погіршення техніко-економічних показників) і своєї вартості називається зносом основних фондів. Проте вартість основних фондів у процесі виробництва не втрачається безслідно, вона переноситься на новостворену продукцію (виконану роботу) пропорційно до зношення і споживання.

Розрізняють два види зносу основних фондів - фізичний і моральний.

За своєю суттю фізичний знос поділяється на матеріальне зношування основних фондів при їх використанні та зберіганні. Інтенсивність фізичного зносу залежить від тривалості використання основних фондів, кваліфікації обслуговуючого персоналу, умов і рівня експлуатації та надійності вузлів і агрегатів, з яких виготовлені основні фонди. В значно більшій мірі піддається фізичному зносу активна частина основних фондів (машини та обладнання, транспортні засоби, інвентар та інструмент тощо) та канали і споруди на меліоративних системах.

Моральний знос - економічна категорія, яка характеризує конструктивне старіння і знецінювання мамин, обладнання в результаті винайдення і впровадження більш досконалої техніки. Як і фізичний, моральний знос має дві форми.

Перша відображає зниження вартості відтворення нових машин. За цих умов нові машини переносять на новостворену продукцію меншу вартість, ніж старі, і таким чином відбувається економія витрат підприємства.

Друга форма морального зносу відображає заміну машини старої конструкції новою, з більш високою продуктивністю і більш економічною, що призводить до зменшення витрат виробництва.

Моральний знос завжди настає раніше ніж фізичний. Чим вищий рівень розвитку науково-технічного прогресу, тим швидше настає моральне старіння машин. Слідом за освоєнням випуску нової машини створюється новіша, більш досконала і економічна модель, що призводить до втрати попередньої первісної вартості. Таким чином, створення нової прогресивної техніки, економічно ефективнішої викликає моральний знос наявних машин, скорочення часу їх ефективного використання. Величину морального зносу визначають як різницю у вартості старої та нової машини з однаковою споживчою вартістю (з розрахунку на одиницю корисного ефекту) або за мірою економії витрат суспільної праці на виробництво продукції новою машиною порівняно з тією, яку вона замінює.

Таким чином, у процесі виробничого споживання основні фонди (засоби праці) зазнають фізичного зносу і морально старіють. Виходячи з цього, необхідно постійно їх оновлювати. Однак необхідна не просто заміна спрацьованих машин новими, а заміна старої техніки більш досконалою.

Основні фонди у процесі виробництва поступово втрачають свою вартість і переносять втрачену вартість на новостворену продукцію чи виконану роботу відповідно до втрати споживчої вартості. Цей процес переносу вартості основних фондів на готову продукцію носить назву амортизації основних фондів. Економічна суть амортизації полягає в перенесенні вартості основних фондів на продукцію з метою відшкодування цієї вартості, тобто за допомогою амортизації у вартості виробленої продукції відшкодовується праця, уречевлена в основних фондах. Таким чином, амортизація фіксує міру зношення основних фондів, виражає величину зменшення їх вартості і по мірі реалізації продукції акумулює кошти для фінансування оновлення засобів праці.

Амортизація основних фондів виступає як економічна категорія - як вартісна форма фізичного і морального зносу основних фондів, (джерело відшкодування вартості тієї частинні засобів праці, яка спожита у виробництві, але в основі амортизації лежать фізичні закономірності зношування основних фондів.

Величина щорічного зносу основних фондів виступає як річні амортизаційні відрахування, які включаються у собівартість продукції і по мірі її реалізації перетворюються у грошову форі Поступово нагромаджуючись на підприємстві, амортизацій! відрахування утворюють амортизаційний фонд, який призначений для повного відновлення основних фондів.

Загальна величина амортизаційних відрахувань за нормативний термін служби основних фондів дорівнює балансовій (первісній) вартості основних фондів за мінусом ліквідної вартості і використовується для їх повного відновлення (реновації) після зносу

А = Б_В-Л_В, (2.1)

де А - загальна величина амортизаційних відрахувань; Б_в - балансова вартість основних фондів; Лц - ліквідна вартість основних фондів.

Для визначення річних амортизаційних відрахувань необхідно знати загальну величину амортизаційних відрахувань та нормативний термін служби основних фондів

Нормативний строк служби основних фондів установлюєть-розробці норм амортизації виходячи із економічного і технічного терміну служби основних фондів на основі дослідно-статистичних даних або розрахунків. Нормативний (амортизаційний) термін служби основних фондів представляє собою економічно доцільний період погашення їх первісної (балансової) вартості. За межами цього строку основні фонди можуть бути ще роботоздатні. Тому його не завжди можна розглянути як термін служби основних фондів.

В господарській практиці на підприємствах щорічні амортизаційні відрахування визначаються виходячи із балансової вартості основних фондів і норми річних амортизаційних відрахувань, яка представляє собою відношення річних амортизаційних відрахувань до балансової (первісної) вартості основних фондів

Норми амортизаційних відрахувань носять директивний характер і затверджуються урядом України, тобто є обов'язками для всіх підприємств незалежно від форм власності.

З метою створення фінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень і підвищення зацікавленості підприємств у прискоренні оновлення і технічного розвитку активної частини основних фондів (машини, устаткування, транспортні засоби) підприємства можуть застосовувати прискорену амортизацію активної частини основних виробничих фондів. Вона дає можливість більшу частину вартості основних фондів включати у витрати виробництва у перші роки їх експлуатації. Прискорена амортизація основних фондів використовується з метою реального скорочення термінів служби основних фондів шляхом прискореного їх оновлення.

Існує кілька звичайних методів амортизації основних фондів підприємства.

Метод рівномірного прямолінійного нарахування амортизаційних відрахувань.

Це нарахування проводиться рівними частинами протягом усього періоду експлуатації основних фондів. Недоліком є те, що у ньому не враховується моральний знос основних фондів.

Виробничий метод. За цим методом річні амортизаційні врахування визначаються виходячи із виробітку амортизованого об'єкта.

Метод подвоєного зменшуваного залишку передбачає використання подвоєної норми амортизаційних відрахувань, які визначаються за методом рівномірного прямолінійного списання, але ж не із первісної, а залишкової вартості основних фондів

Поряд із звичайними методами амортизації основних фондів підприємствами у міжнародній практиці використовуються і методи прискореної амортизації. Метод суми років (кумулятивного числа) передбачає встановлення економічно доцільного терміну служби основних фондів ' визначення кумулятивного числа, що відповідає цьому терміну. Річні амортизаційні відрахування визначаються за формулою

Постановою Уряду України встановлені такі норми прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів: перший рік експлуатації -15, другий рік - ЗО, третій рік -20, четвертий рік - 15, п'ятий рік - 10, шостий рік - 5, сьомий рік експлуатації - 5 відсотків.

Якщо основні фонди приходять у непридатність раніше встановленого терміну їх служби, тобто передчасно вибувають, то для повного їх відновлення не хватає коштів амортизаційного фонду. В цьому випадку для відновлення вибулих фондів підприємство вимушене спрямовувати частину прибутку і тим самим уповільнюються темпи розширеного відтворення.

Як свідчить досвід, з метою підвищення ефективності виробництва вигідніше погашати балансову (первісну) вартість основних фондів за більш короткі строки, що буде знижувати втрати від їх морального старіння. Це також буде стимулювати підприємства ефективніше використовувати основні фонди.

Амортизаційні відрахування є складовою витрат (собівартість продукції) підприємства і відшкодовуються за рахунок реалізованої продукції. За своїм економічним змістом амортизаційні відрахування призначені на повне відтворення (відновлення) основних фондів підприємства. Тому є всі підстави вважати їх власністю підприємств і вилученню не підлягають.

Амортизаційні відрахування як власні кошти підприємства ^використовують на свій розсуд щодо освоєння основних фондів, а саме: на технічне переоснащення підприємство з метою оновлення продукції та підвищення її якості.

Показники наявності, руху та стану основних фондів на підприємстві

Для характеристики наявності основних фондів на підприємстві використовуються показники балансової (первісної і залишкової) вартості основних фондів на початок і кінець звітного (планового) року, а також середньорічної вартості основних фондів.

Основними показниками, що характеризують рух основних фондів на підприємстві є такі:

- Коефіцієнт вибуття основних фондів визначається як відношення суми основних фондів, що вибули за певний період до балансової вартості основних фондів на початок року (періоду)

- Коефіцієнт оновлення основних фондів визначається як відношення величини основних фондів, введених в експлуатацію у звітному періоді до балансовою вартості основних фондів на кінець року (періоду)

- Коефіцієнт інтенсивності оновлення основних фондів визначається як відношення коефіцієнта оновлення до коефіцієнта вибуття основних фондів.

Для характеристики фізичного стану основних фондів застосовуються відповідні коефіцієнти: придатності та зносу.

- Коефіцієнт придатності основних фондів визначається як відношення величини залишкової вартості до первісної (балансової) вартості основних фондів

- Коефіцієнт зносу основних фондів визначається як відношення величини їх зносу до балансової вартості цих фондів на початок періоду.

Оборот і кругооборот основних фондів

В процесі виробництва відбувається кругооборот і оборот основних фондів. Кругооборот як безперервний рух вартості основних фондів характеризує перенесення вартості основних фондів на новостворену продукцію протягом одного року.

На першій стадії кругообороту основні фонди втрачають споживчу вартість у процесі виробництва і передають частину вартості на новостворену готову продукцію. На другій стадії проходить процес перетворення основних фондів, що знаходяться у виробничій (натуральній) формі, у грошову форму (нарахування амортизаційних відрахувань і реалізація продукції). На третій стадії проходить заміщення споживчої вартості основних фондів, тобто їх відновлення (із грошової форми перетворюються у натуральну форму). Основні фонди за кожного кругообороту зберігають свою натурально-речову форму й переносять свою вартість на готову продукцію.

Розглядаючи процес кругообороту основних фондів, необхідно виділяти основні фонди, що застосовуються у процесі виробництва і основні фонди, що споживаються у ньому.

Оборот основних фондів здійснюється через певний ряд кругооборотів, після кожного з яких частина їх вартості переноситься на готову продукцію і в результаті амортизаційних відрахувань вона нагромаджується в амортизаційному фонді, який потім використовується для їх заміни.

Тривалість обороту основних фондів визначається часом, протягом якого вартість основних фондів повертається до своєї первісної вартості. Час обороту окремих видів основних виробничих фондів визначається відношенням їх вартості до суми амортизаційних відрахувань.

Процес обороту основних виробничих фондів можна характеризувати також за допомогою коефіцієнта оборотності, який може визначатися за певний господарський період (місяць, квартал, рік). Він визначається як відношення річної суми амортизаційних відрахувань до балансової вартості основних виробничих фондів

Ремонт основних фондів і його економічний зміст

Економічна суть ремонту основних фондів заключається у відкодуванні (заміщенні) фізичного зносу конструктивних елементів, деталей у натуральній формі і забезпеченні їх постійного робочого стану протягом всього періоду експлуатації.

За технічною складністю і обсягами виконуваних робіт при ремонті основних фондів вони поділяються на поточні та капітальні. Роль цих видів ремонтів у процесі відновлення (відтворення) основних фондів неоднакова.

Основним призначенням поточного ремонту є збереження основних фондів у стані придатному для їх використання. Це здійснюється шляхом проведення регулярних ремонтних робіт: профілактика, усування дрібних несправностей і запобігання прогресуючого фізичного зносу.

Капітальний ремонт основних фондів представляє собою відшкодування їх фізичного знесу і відновлення початкових експлуатаційних характеристик. Він проводиться через відповідні проміжки часу і вимагає значно більших витрат коштів і праці, ніж поточний. В результаті капітального ремонту основні фонди частково відновлюються, тому капітальний ремонт виступає однією із форм їх відтворення (часткове відтворення). Він здійснюється за рахунок коштів ремонтного фонду, що створюється на підприємстві.

Відтворення основних фондів

Як економічна категорія відтворення основних фондів означає постійне їх відновлення, яке зумовлене тим, що основні фонди у процесі виробництва зношуються та втрачають свої первісні тсхніко-економічні характеристики. Тому важливішою умовою підвищення ефективності виробництва на підприємстві є постійне відтворення основних фондів, яке здійснюється на базі науково-технічного прогресу.

Основними видами відтворення основних виробничих фондів є часткове, просте та розширене відтворення. Часткове відтворення основних фондів передбачає відшкодування фізичного зносу та відновлення первісних техніко-економічних характеристик при проведенні капітального ремонту основних фондів. Просте відтворення передбачає заміну фізично зношених основних фондів на підприємстві новими, але це здійснюється на більш високій технічній основі.

Розширене відтворення основних фондів передбачає розширення матеріально-технічної бази підприємств. Розширене відтворення основних фондів підприємств здійснюється за рахунок придбання (будівництва) нових основних фондів для збільшення обсягу виробництва продукції.

Джерелами відтворення основних фондів є: часткове відтворення здійснюється за рахунок витрат на капітальний ремонт, тобто за рахунок ремонтного фонду підприємства; просте відтворення здійснюється за рахунок амортизаційних відрахувань (власних коштів); розширене відтворення здійснюється за рахунок прибутку підприємства та за рахунок позичкових і залучених коштів.

Основними формами відтворення основних фондів є такі:

§ нове будівництво - це будівництво підприємства, будівель, що здійснюється на нових майданчиках;

§ розширення діючого підприємства.

Реконструкція діючого підприємства представляє собою повне або часткове переобладнання і перебудову виробництва (без будівництва нових і розширення діючих цехів основного виробництва, але з будівництвом при необхідності нових і розширенням діючих об'єктів допоміжного і обслуговуючого виробництва з метою заміни морально застарілого та фізично зношеного устаткування, механізацією і автоматизацією виробництва, що забезпечує збільшення обсягу виробництва продукції на базі нової, більш сучасної технології, розширення асортименту, підвищення якості продукції з меншими витратами і в більш короткі строки ніж при будівництві нових підприємств.

...