Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Вступ до курсу мікроекономіки

1.1 Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка є складовою частиною економічної теорії як науки про вибір, зумовлений обмеженістю ресурсів. Їх рідкісність та діяльність людей в умовах рідкісності визначає предмет мікроекономіки - прийняття рішень малими економічними одиницями в умовах економічного вибору. Цими малими економічними одиницями, тобто об'єктами мікроекономіки є: окремі індивіди, домогосподарства, фірми, власники виробничих ресурсів, корпорації, ринки і навіть цілі галузі економіки.

Основними проблемами мікроекономіки є:

· визначення цін на той чи інший товар під впливом попиту і пропозиції, тобто процес досягнення часткової рівноваги;

· встановлення обсягів виробництва та споживання конкретних благ;

· вивчення стану окремих ринків;

· дослідження поведінки господарюючих суб'єктів та ухвалення ними економічних рішень;

· розподіл ресурсів між альтернативними цілями;

· формування загальної економічної рівноваги з мікроекономічних позицій.

1.2 Економічний вибір

Обмеженість ресурсів спричиняє необхідність врахування при ухваленні управлінських рішень проблеми вибору.

Вибір того, що виробляти з обмежених ресурсів, слід робити, пам'ятаючи, що виробничі ресурси, використані в одному місці, не можуть бути використані в іншому. Якщо для виробництва одиниці певного товару необхідно відмовитися від виробництва деякої кількості іншого товару, то одиниці другого товару визначають витрати втрачених можливостей виробництва одиниці першого товару. Тому альтернативна вартість - це вартість товару чи послуги, виміряна з точки зору втраченої можливості зайнятися кращою з доступних альтернативних видів діяльності, який вимагає такого ж часу і ресурсів. Проілюструвати таку ситуацію можна за допомогою кривої трансформації.

Прийняття рішення про те, як виробляти, передбачає досягнення ефективності у виробництві, тобто ситуації, за якої при даних виробничих ресурсах та існуючому рівні знань неможливо виробити більше одного товару, не зменшуючи обсягу виробництва іншого (ефективність за Парето).

Мікроекономіка є наукою про ефективність використання обмежених ресурсів - суспільство хоче отримувати максимальний обсяг корисних товарів і послуг з наявних ресурсів. Для досягнення такого результату воно повинно досягти і повної зайнятості, і повного використання виробничих потужностей.

Під повною зайнятістю розуміють використання усіх наявних і придатних для виробництва ресурсів. Але використання усіх ресурсів не є достатньою умовою досягнення ефективності - потрібно ще забезпечити повний обсяг виробництва. Повний обсяг виробництва означає, що всі залучені ресурси треба використовувати так, щоб вони максимально можливо задовольняли потреби суспільства. В протилежному випадку наші ресурси недовикористовуються.

Повний обсяг виробництва досягається при забезпеченні двох видів ефективності - розподільчої та виробничої. Розподільча ефективність означає, що ресурси спрямовуються на виробництво тих товарів і послуг і в такому їх співвідношенні, яке є найбільш бажаним для суспільства. Це можливо при оптимальній для суспільства структурі виробництва. Виробнича ефективність досягається тоді, коли бажані для суспільства товари і послуги виробляються з мінімальними витратами.

Відповідь на питання, для кого виробляти товари і як їх розподіляти потребує оптимального поєднання ефективності розподілу та справедливості. Якщо ефективність розподілу вважається досягнутою тоді, коли шляхом перерозподілу благ неможливо підвищити добробут однієї людини, не знижуючи при цьому рівня життя іншого (Парето-ефективність), то на проблему справедливості існують різні точки зору. Згідно з однією, основою справедливості вважається рівність, тобто ситуація, за якої весь дохід і всі вироблені товари розподіляються між всіма членами суспільства порівну. За іншою, розподіл вважається справедливим при дотриманні принципу приватної власності та відсутності будь-якої дискримінації.

Залежно від підходу до пояснення поведінки окремих економічних суб'єктів мікроекономічна теорія поділяється на позитивну і нормативну. Позитивна мікроекономіка вивчає факти і залежності між ними, тобто вивчає те, що є. Нормативна мікроекономіка містить оціночні судження стосовно того, якою повинна бути економіка, пропонує напрямок дій і визначає, які економічні умови бажані чи небажані.

1.3 Інструментарій мікроекономіки

Основними методами, що використовуються при позитивному мікроекономічному аналізі, є:

· граничний аналіз;

· функціональний аналіз;

· рівноважний підхід;

· верифікація.

Для реалізації нормативного підходу широко використовується моделювання, зокрема знакове, яке передбачає використання формул і графіків.

В мікроекономіці використовуються моделі як спрощене відображення дійсності. Вони поділяються на два види: оптимізаційні - для вивчення поведінки окремих економічних суб'єктів та рівноважні - для з'ясування взаємозв'язків між ними.

Мікроекономічна теорія лежить в основі розробки мікроекономічної політики.

2. Аналіз попиту і пропозиції

2.1 Ринковий механізм

Ринок - це механізм, який зводить разом покупців - носіїв попиту, і продавців (постачальників) товарів і послуг.

Ринки мають різний характер. За географічною ознакою виділяють локальні, національні та міжнародні. Деякі ринки можуть передбачати особистий контакт ринкових агентів, інші - знеособлене спілкування.

Основним носієм ринкової інформації є ціна (P), тобто кількість того, що треба віддати, аби отримати одиницю бажаного товару чи послуги. Ціни:

· несуть інформацію про те, чого і скільки продавці хочуть продати, а покупці купити, тобто вони є сигналами для рішень;

· спонукають до певних дій про те, що виробити і де, що саме купити і де саме.

Ринковий механізм дозволяє не просто зробити вибір, а й забезпечити найбільшу ефективність, тобто отримати результат з найменшими за даних умов затратами.

2.2 Попит. Закон попиту. Фактори, що впливають на зміну попиту

мікроекономіка попит пропозиція ринковий

Рішення, які приймають учасники ринкових відносин, виражаються у бажанні і можливості продавати і купувати товари, послуги чи ресурси.

Попит (D) - це відношення між ціною блага та його кількістю, яку споживачі хочуть і можуть купити. Попит проявляється в обсязі попиту, тобто в тій кількості блага, яке було куплене за деякою ціною при незмінності інших чинників, що впливають на попит. На обсяг попиту впливають цінові та нецінові чинники.

Залежність обсягу попиту від ціни товару називають функцією попиту, яку позначають через Q_d(p), а її графік - кривою попиту. Крива попиту показує, скільки товару споживачі прагнуть придбати за тією ціною за одиницю, яку їм пропонують.

Рис. 2.1. Крива попиту

Функцію попиту переважно задають графічним, табличним або аналітичним (алгебраїчним) способом. У випадку аналітичного підходу функція попиту матиме такий вигляд

Q_(p) = a - b•p (2.1)

Найважливішою детермінантою обсягу попиту є ціна.

Рух по кривій попиту показує зміну величини попиту, тобто кількості товару, яку споживач хоче і може купити, внаслідок зміни ціни товару при інших рівних умовах.

Закон попиту відображає зворотний зв'язок між ціною і обсягом попиту: кількість товару, на який виникає попит, зростає при зниженні ціни і скорочується при її підвищенні.

Закон попиту порушується для товарів Джіффена (дешевий товар, на який припадає велика частка бюджету споживача) і товарів Веблена (дорогий товар, який купується для престижу).

На попит впливають також інші змінні - нецінові чинники попиту:

· ціни інших благ;

· доходи споживачів;

· загальна кількість споживачів даного блага;

· смаки і вподобання споживачів (споживчі переваги);

· очікування зміни ціни та доходів;

· економічна політика держави.

Найчастіше зростання доходу споживача зумовлює збільшення попиту. Тому нормальним є такий товар, попит на який збільшується із зростанням доходів. Але існують товари, які при зростанні доходів купують менше. Товари, попит на які при зростанні доходів зменшується, називають товарами нижчої споживчої цінності, або нижчими товарами.

Зміна цін на інші товари вказує на двоякий зв'язок між ними: існують товари-замінники (субститути) і товари, що доповнюють один одного (комплементи). Товари-замінники - це така пара товарів, у якій зростання ціни одного товару зумовлює збільшення попиту на інший. Взаємодоповнюючі товари - це такі товари, коли зростання ціни одного товару зумовлює зменшення попиту на інший товар.

Внаслідок зміни нецінових факторів відбуваються зміни в попиті, які відображаються у переміщенні кривої попиту.

Рис. 2.2. Переміщення кривої попиту

2.3 Пропозиція. Закон пропозиції. Фактори, що впливають на зміну пропозиції

Пропозиція (S) - це кількість благ, яку продавець хоче і здатний запропонувати для продажу за певний період часу. Обсяг пропозиції визначається кількістю благ, яка запропонована для продажу в певний період часу. На обсяг пропозиції впливає як ціна блага, так і нецінові чинники.

Залежність обсягу пропозиції від ціни товару називають функцією пропозиції і позначають Q_s(p), а її графік - кривою пропозиції. Крива пропозиції показує, яку кількість товару виробники хотіли б продати залежно від ціни.

Рис. 2.3. Крива пропозиції

Рух по кривій показує зміну величини пропозиції, тобто кількості товару, яку виробники бажають і можуть продати, внаслідок зміни ціни при інших рівних умовах.

Функція пропозиції також задається графічним, табличним або аналітичним (алгебраїчним) способом. У випадку аналітичного способу задання функції пропозиції обсяг пропозиції розраховують шляхом підстановки значення ціни у деяку формулу:

Q_(s) = c + d•p (2.2)

Закон пропозиції відображає пряму залежність між ціною і обсягом пропозиції: при збільшенні ціни обсяг пропозиції зростає, і навпаки.

Аналогічно реакція продавців на зміну нецінових чинників проявляється у зрушенні кривої пропозиції. Таке зрушення відбувається внаслідок зміни тієї кількості товару, яку виробники можуть і хочуть продати.

Такими неціновими чинниками є:

· ціни на ресурси;

· технологія виробництва;

· ціни на інші блага;

· очікування зміни цін;

· кількість продавців на ринку;

· економічна політика.

Якщо нецінові детермінанти пропозиції зазнають зміни, положення кривої пропозиції буде змінюватися. Переміщення кривої пропозиції вправо означає збільшення пропозиції, а переміщення вліво - скорочення пропозиції блага. Переміщення кривої пропозиції означає зміну пропозиції.

Рис. 2.4. Переміщення кривої пропозиції

2.4 Ринкова рівновага

Результатом взаємодії попиту і пропозиції є ринкова ціна, яка влаштовує і споживачів, і виробників. Її особливості:

· вона фіксується в точці перетину кривих попиту і пропозиції;

· точка перетину кривих попиту і пропозиції є точкою рівноваги;

· в точці рівноваги обсяг попиту дорівнює обсягові пропозиції;

· ціна, при якій обсяг попиту дорівнює обсягові пропозиції, є рівноважною ціною.



Рис. 2.5. Взаємодія попиту і пропозиції

Отже, ринкова ціна відображає ситуацію, коли плани продавців і покупців на ринку повністю збігаються, а обсяг благ, який мають намір купити споживачі, абсолютно рівний обсягові благ, який мають намір запропонувати виробники. Результатом є рівноважна ціна, тобто ціна такого рівня, коли обсяг пропозиції дорівнює обсягові попиту. Становище на ринку, при якому обсяг попиту дорівнює обсягові пропозиції, тобто кількість благ, яку хочуть придбати покупці, абсолютно дорівнює кількості благ, яку можуть запропонувати виробники, є ринковою рівновагою. Іншими словами, ринкова рівновага - це ситуація на ринку, при якій відсутня тенденція до зміни ринкової ціни або обсягу вироблюваних благ. Таким чином, ринковий механізм - це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги.

Попит і пропозиція не завжди перебувають у стані рівноваги. На ринку можуть виникати різні відхилення, але рано чи пізно становище вирівнюється.

Якщо ціна на ринку встановлюється нижче від рівноважної ціни, утворюється дефіцит (іноді його називають надлишковим попитом), і обсяг попиту перевищує обсяг пропозиції. Таке становище зумовить суперництво покупців за можливість придбати дане благо. Конкуруючі покупці починають пропонувати вищі ціни. У відповідь на це продавці підвищують ціни. В міру зростання цін обсяг попиту скорочується, а обсяг пропозиції зростає. Це продовжується доти, доки ціна не досягне свого рівноважного рівня. Якщо мінімальний рівень ціни встановлений вище від рівноважної, обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту - утворюється надлишок благ. Ринкова рівновага і відхилення від неї зображені на графіку.

Рис. 2.6. Ринкова рівновага

Здатність конкурентних сил попиту і пропозиції встановлювати ціну на рівні, на якому рішення щодо продажу і купівлі синхронізуються, називається зрівноважувальною функцією ціни.

Зміна ринкової рівноваги може наступити під впливом переміщення кривих попиту та пропозиції. Виділяють декілька можливих варіантів таких впливів на ціну та обсяг благ.

1. Переміщення кривої попиту вправо, внаслідок чого зросте і рівноважна ціна, і рівноважний обсяг виробництва, або вліво, що зумовить зниження рівноважної ціни та рівноважного обсягу виробництва.

2. Збільшення пропозиції блага переміщує криву пропозиції вправо, внаслідок чого знижується рівноважна ціна і збільшується рівноважних обсяг виробництва. Зменшення пропозиції блага переміщує криву пропозиції вліво, що спричиняє підвищення рівноважної ціни і зменшення рівноважного обсягу виробництва.

Одночасне переміщення обох кривих зумовлює складніші комбінації залежно від напрямку зрушень. Тоді ефекти впливу переміщень кривих на ціну рівноваги або посилюються, або погашаються.

3. Еластичність попиту та пропозиції

3.1 Еластичність: поняття і види

Еластичність - це міра чутливості однієї змінної щодо іншої, виражена у відсотках.

Коефіцієнт еластичності є числовим показником процентних змін, що відбуваються в одній величині в разі зміни на один відсоток іншої. Він може змінюватися від нуля до безконечності.

Виділяють такі види еластичності:

· еластичність попиту за ціною;

· еластичність попиту за доходом;

· еластичність пропозиції за ціною;

· перехресну еластичність попиту за ціною;

· точкову еластичність попиту;

· дугову еластичність попиту.

3.2 Еластичність попиту за ціною

За законом попиту величина попиту змінюється обернено пропорційно до зміни ціни. Але часто потрібно знати, як саме зміниться попит залежно від зміни ціни.

Цінова еластичність попиту показує, на скільки відсотків змінюється величина попиту на певний товар із зміною його ціни на один відсоток. Вона характеризує замінність одного товару іншими у споживанні. Отже, еластичність попиту за ціною являє собою величину, яку використовують для вимірювання чутливості обсягу попиту до зміни ціни товару за умови, що решту чинників, які впливають на попит, незмінні.

Існують такі форми еластичності попиту за ціною:

1. Еластичний попит (E_d > 0) - це ситуація, коли величина попиту змінюється на більший відсоток, ніж ціна;

2. Нееластичний попит (E_d < 0) означає, що процентна зміна величини попиту є меншою, ніж аналогічна зміна ціни;

3. Одинична еластичність (E_d = 1) виникає тоді, коли величина попиту і ціна змінюються на однаковий відсоток.

Екстремальні форми:

4. Абсолютна еластичність (E_d = ) існує тоді, коли щонайменші зміни ціни спричиняють невизначено великі зміни у величині попиту;

5. Абсолютна нееластичність (E_d = 0) - це ситуація, коли величина попиту зовсім не реагує на будь-які зміни ціни.

Числове значення коефіцієнта еластичності попиту за ціною можна визначити за формулою:

, тобто E_d = = , (3.1)

де Q_d - величина попиту;

P - ціна товару.

Коефіцієнт цінової еластичності попиту завжди має від'ємне значення, оскільки ціна та величина попиту перебувають в оберненій залежності. Для аналізу до уваги береться лише абсолютне значення показника.

Узагальнення стосовно того, що робить попит на деякі види товарів відносно еластичним, а на інші відносно нееластичним, дає можливість підсумувати, що еластичність попиту за ціною залежить від таких чинників:

· Замінюваність товарів. Загалом чим більше є замінників певного товару, тим більш еластичний попит на нього;

· Наявність товарів-комплементів: якщо якийсь товар є менш істотним комплементом важливого товару, попит на нього переважно нееластичний;

· Час. Загалом попит на товар більш еластичний у тривалішому періоді;

· Значимість товару для споживача. Попит на товари щоденного вжитку, як правило, є нееластичним, на відміну від попиту на предмети розкоші;

· Економічна вага товару у бюджеті споживача. За інших рівних умов, чим більшу частку бюджету споживача становитиме ціна товару, тим вищою буде еластичність попиту на нього.

3.3 Еластичність пропозиції за ціною

Концепцію еластичності попиту за ціною можна застосувати і до пропозиції. Еластичність пропозиції за ціною є показником реакції пропозиції на зміну ціни товару. Вона розраховується за формулою:

E_s=, (3.2)

де Q_s - обсяг пропозиції, Р - ціна.

Оскільки ціна та величина пропозиції перебувають у прямій залежності, коефіцієнт еластичності пропозиції за ціною завжди додатній. Позитивне значення еластичності пропозиції зумовлене тим, що вища ціна стимулює виробників збільшувати обсяги виробництва.

Еластичність пропозиції залежить від таких чинників:

· Часу, оскільки він дозволяє виробникам відреагувати на зміну ціни;

· Мобільності факторів виробництва;

· Специфіки виробничого процесу;

· Можливості тривалого зберігання товару та вартості зберігання;

· Ціни інших благ.

Розрізняють такі форми еластичності пропозиції:

1. Еластична пропозиція - величина пропозиції змінюється на більший процент, ніж ціна (Е_s > 1). Ця форма еластичності пропозиції характерна для тривалого періоду;

2. Нееластична пропозиція - величина пропозиції змінюється на менший процент, ніж ціна (Е_s < 1). Ця форма еластичності пропозиції характерна для нетривалого періоду;

3. Абсолютно еластична пропозиція існує тоді, коли величина пропозиції зазнає безконечно великих змін при незначній зміні ціни (E_s = ). Ця форма еластичності пропозиції властива тривалому періодові, а крива пропозиції строго горизонтальна;

4. Абсолютно нееластична пропозиція має місце тоді, коли величина пропозиції абсолютно не змінюється при зміні ціни (E_s = 0). Ця форма характерна для поточного періоду, а крива пропозиції строго вертикальна.

3.4 Еластичність попиту за доходом

Визначення реакції величини попиту на зміни ціни є найбільш загальним застосуванням поняття еластичності, але не єдиним. Еластичність може бути використана для відображення реакції попиту на будь-яку змінну. Однією з них є дохід споживачів.

Еластичність попиту за доходом характеризує ступінь зміни величини попиту на товар у відповідь на зміни в розмірі доходів споживачів

Еластичність попиту за доходом можлива у таких формах:

1. Позитивна, при якій обсяг попиту збільшується із зростанням доходу. Коефіцієнт еластичності додатній. Ця форма стосується нормальних товарів, зокрема, предметів розкоші;

2. Негативна, при якій обсяг попиту скорочується із зростанням доходу. Вона відображає обернений зв'язок між доходом та обсягом покупок. Коефіцієнт еластичності при цьому від'ємний. Ця форма еластичності поширюється на товари нижчої споживчої цінності;

3. Нульова, коли обсяг попиту не реагує на зміни доходу. Вона властива товарам, споживання яких нечутливе до доходів. Це - товари першої необхідності.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом є відношенням відносної зміни обсягу попиту на благо до відносної зміни доходу споживачів і розраховується за формулою:

=, (3.3)

де І - доходи споживача.

Еластичність попиту за доходом залежить від таких чинників:

· Від значимості того чи іншого блага для бюджету сім'ї;

· Чи є благо предметом розкоші, чи першої необхідності;

· Від консервативності попиту.

3.5 Перехресна еластичність попиту

Відповіддю на питання про те, як впливає на споживання продуктів зміна ціни взаємозв'язаних з ними товарів є концепція перехресної еластичності попиту за ціною. Вона показує ступінь зміни величини попиту на товар Х при зміні ціни на товар У.

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту за ціною є показником, який відображає відношення процентної зміни в обсязі попиту блага Х до процентної зміни ціни блага У:

E_xy = (3.4)

Значення коефіцієнта перехресної еластичності попиту за ціною може змінюватися в межах від плюс нескінченності до мінус нескінченності.

Розрізняють три форми перехресної еластичності попиту за ціною:

1. Позитивна. Якщо коефіцієнт перехресної еластичності попиту за ціною є додатнім, то товари є взаємозамінними.

2. Негативна. Від'ємне значення коефіцієнта перехресної еластичності попиту означає, що товари взаємодоповнюють один одного.

3. Нульова. Нульове або близьке до нього значення коефіцієнта перехресної еластичності попиту свідчить про те, що два товари не пов'язані між собою і є незалежними.

3.6 Точкова та дугова еластичність попиту

Розглянуті вище види еластичності визначалися за величиною точкової еластичності, яка вимірюється у певній точці кривої попиту або пропозиції. Вона є постійною величиною всюди вздовж кривої попиту і пропозиції. Точкова еластичність є точним показником чутливості попиту чи пропозиції щодо зміни іншої змінної: вона відображає реакцію попиту чи пропозиції навіть на зовсім незначну зміну іншого чинника.

Однак іноді виникає потреба її визначення на певному відрізку, який відповідає переходові одного стану в інший. Тоді треба скористатися дуговою еластичністю, яка показує приблизний ступінь реакції попиту чи пропозиції на зміни ціни, доходу та інших чинників.

Дугова еластичність визначається як середня еластичність, або еластичність посередині хорди, що з'єднує дві точки. Для обчислень використовуються середні для дуги значення ціни і величини попиту чи пропозиції.

Коефіцієнт дугової еластичності обчислюється так:

Е_дуг = (3.5)

де , - відповідно середні значення двох цін та двох обсягів.

4. Поведінка споживача і теорія граничної корисності

4.1 Споживчий вибір і теорія граничної корисності

Одним з основних завдань мікроекономіки є пояснення принципів поведінки споживачів, тобто того, як особисті смаки або корисність різних товарів пояснює поведінку споживачів і ринковий попит на різні товари.

В мікроекономіці корисність - це рівень задоволення, вигоди, яке отримує особа від споживання товару чи використання послуги. В основі цього поняття лежать психологічні аспекти - люди купують речі, які приносять задоволення і уникають неприємних.

В теорії мікроекономіки існує два підходи до вимірювання корисності.

За одним з них - кількісним - вважається, що корисність можна виміряти. Тобто можна виміряти точну величину корисності, яку особа отримує від споживання блага.

Порядкова теорія корисності є альтернативною кількісній теорії. Відповідно до цієї теорії, споживач вимірює не корисність окремого блага, а корисність наборів благ. Тому він повинен впорядкувати свої споживчі переваги стосовно благ і систематизувати вибір набору благ за рівнем задоволення.

Загалом споживачі при виборі благ та їх наборів прагнуть до максимізації корисності. Але в теорії споживчого вибору необхідно враховувати існування певних обмежень.

Основними з них є:

1) аксіоми, які стосуються споживчих переваг:

· аксіома повної впорядкованості споживчих переваг.;

· аксіома транзитивності (перехідності) споживчих переваг;

· аксіома про ненасиченість потреб.

2) економічні чинники:

· ціни товарів і послуг;

· розмір бюджету споживача.

Розрізняють загальну і граничну корисність.

Загальна корисність (TU) - це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої кількості благ.

TU = F(Q_a, Q_b,…, Q_n), (4.1)

де Q_a, Q_b,…, Q_n - обсяги споживання благ а, b, …, n.

Гранична корисність (MU) - це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці спожитого блага.

Рис. 4.1. Загальна і гранична корисність

Темпи зростання загальної корисності знижуються, оскільки величина граничної корисності зменшується.

Між граничною та загальною корисністю існує певна залежність: загальна корисність від споживання певної кількості блага дорівнює сумі граничних корисностей цієї кількості.

Підтверджує її і перший закон Госсена - закон насичення, який твердить, що в міру задоволення потреб ступінь насичення зростає, а величина конкретної корисності зменшується.

Така функціональна залежність показує спадну граничну корисність і дає можливість сформулювати закон спадної граничної корисності: величина додаткової, або граничної корисності зменшується із зростанням споживання особою певного блага.

Закон спадної граничної корисності пояснює спадний характер кривої попиту на конкретний товар, а саме: якщо кожна наступна одиниця товару дає щораз меншу граничну корисність, то споживач буде купувати додаткові одиниці товару лише при зниженні ціни.

Ідея спадної граничної корисності обґрунтовує і пояснює, як споживачам варто розподіляти свої грошові доходи між різними товарами.

Для цього варто взяти до уваги, що становище, в якому перебуває типовий споживач, визначається такими чинниками:

1. Раціональна поведінка.

2. Смаки і вподобання.

3. Обмеження бюджету.

4. Ціни.

Споживач змушений вибирати між альтернативними благами так, щоб за умови обмеженого грошового доходу отримати найкращий, з його точки зору, набір товарів і послуг.

Тому правило максимізації корисності формулюється так: для максимізації задоволення грошовий дохід споживача треба розподілити так, щоб остання гривня, витрачена на кожний придбаний продукт, мала однакову граничну корисність. Дотримання правила дає можливість досягти точки споживчої рівноваги, тобто ситуації, коли гранична корисність, отримана в розрахунку на кожну гривню вартості одного блага, стає рівною граничній корисності, отриманій в розрахунку на кожну гривню вартості іншого блага. Таким чином, споживча рівновага досягається тоді, коли відношення граничної корисності блага до його ціни є однаковим для всіх товарів:

= (4.2)

Підсумуємо, пригадавши другий закон Госсена (закон компенсаційного задоволення): споживач максимізує свою корисність, якщо розподіляє наявні грошові кошти так, що досягає однакової граничної корисності (задоволення) від останньої одиниці грошей, потрачених на кожен товар.

4.2 Альтернативний підхід: ефект доходу та ефект заміщення

Пояснити закон попиту можна на основі зовсім іншого підходу, не пов'язаного із граничною корисністю. Наш співвітчизник Є. Слуцький висунув твердження про те, що загальний ефект зміни ціни та її впливу на попит можна розділити на ефект доходу та ефект заміщення.

Отже, коли ціна товару знижується, попит на нього зростає з двох причин:

1. Ефект доходу - це зміна реального доходу споживача внаслідок зміни ціни на товар.

2. Ефект заміщення - це вплив зміни ціни товару на його відносну дорожнечу, а тому і на величину попиту.

Ефект доходу та ефект заміщення впливають на характер кривої попиту.

Якщо товар нормальний, то у випадку позитивного впливу, тобто зниження ціни, ефект доходу та ефект заміщення зумовлять збільшення величини попиту. У випадку негативного впливу (ціна зростає) попит зменшується.

Якщо товар є нижчим, то ефект доходу та ефект заміщення діють у протилежних напрямках. При зниженні ціни вплив ефекту доходу переважає ефект заміщення. Якщо ж ціна зростає - ефект заміщення переважає ефект доходу.

Але існує можливість, за якої крива попиту на нижчий товар буде мати позитивний нахил. Для цього необхідно, щоб на споживання деякого товару припадала велика частка бюджету особи. В такому випадку вплив доходу буде великим і можлива парадоксальна ситуація, за якої зростання ціни спричиняє збільшення споживання такого товару. Таким чином, товар, який має криву попиту з позитивним нахилом, називається товаром Джіффена. Для товару Джіффена ефект доходу від зміни ціни перекривається дією ефекту заміщення.

4.3 Аналіз рівноваги у споживанні на основі кривих байдужості

Глибше пояснення поведінки споживача та його рівноваги можливе при використанні кривих байдужості та бюджетних прямих.

Бюджетна пряма показує різні поєднання двох продуктів, які можна придбати за певних цін цих продуктів та незмінного грошового доходу.

Рис. 4.2. Бюджетна пряма

Якщо припустити, що весь свій дохід споживач витрачає на придбання двох товарів, то сума його витрат на ці товари дорівнює його доходові. В такому разі бюджетну пряму можна записати в такому вигляді:

 (4.3)

Нахил бюджетної прямої визначається відношенням ціни продукту В до ціни продукту А. Отже, абсолютна величина нахилу визначається співвідношенням:

(4.4)

Таке співвідношення означає, що відмовляючись від деякої кількості товару А споживач може придбати певну кількість товару В.

Варто назвати ще декілька властивостей бюджетної прямої:

1. Положення бюджетної прямої змінюється під впливом зміни грошового доходу.

2. Зміна ціни також перемістить бюджетну пряму.

Отже, бюджетні прямі є відображенням об'єктивних даних щодо ціни товарів та рівня доходу споживача. Вони показують поєднання двох продуктів, які є досяжними споживачеві за певного рівня грошових доходів і певного рівня цін.

З іншого боку, криві байдужості містять суб'єктивну інформацію про уподобання споживачів щодо продуктів a і b. Крива байдужості показує всі можливі поєднання двох продуктів, які дають споживачеві однаковий загальний рівень задоволення, або корисності. Суб'єктивні вподобання споживача є такими, що він отримає однакову загальну корисність від кожного варіанту поєднання продуктів a і b, показаних на кривій. Тому споживачеві байдуже, яке конкретне поєднання продукції він придбає.



Рис. 4.7. Крива байдужості

Криві байдужості мають такі властивості:

1. Крива байдужості має негативний нахил.

2. Абсолютна величина нахилу кривої байдужості в будь-якій точці є відображенням граничної корисності блага, відкладеного по горизонтальній осі, до граничної корисності блага, відкладеного по вертикальній осі.

3. Крива байдужості є увігнутою, якщо дивитися від початку координат. Нахил кривої байдужості являє собою граничну норму заміни (MRS) і показує, до якої межі споживач буде замінювати один продукт іншим, щоб отримувати той самий рівень задоволення потреб.

MRS = (4.5)

4. Набір кривих для одного споживача і однієї пари благ є картою кривих байдужості. Кожна крива відображає інший рівень граничної корисності. Чим далі від початку координат розташована кожна наступна крива байдужості, тим вищому рівневі корисності вона відповідає.

5. Криві байдужості не перетинаються. Ця їх властивість є відображенням транзитивності споживчих переваг.

Рівноважний стан споживача можна визначити через поєднання бюджетної прямої і карти кривих байдужості. Серед варіантів досяжних поєднань споживач буде віддавати перевагу тим, які забезпечать йому найбільше задоволення, або корисності. Поєднання товарів a і b, які будуть максимізувати корисність, знаходиться на найбільш віддаленій від початку координат досяжній кривій байдужості.

Тобто, якщо крива байдужості показує, що покупець хотів би купити, а бюджетна лінія те, що він може купити, то в поєднанні вони дають відповідь на питання, як забезпечити максимальне задоволення від покупки при обмеженому бюджеті.

Рис. 4.9. Рівновага споживача

У точці дотику бюджетної прямої до кривої байдужості досягається оптимальне із досяжних для споживача поєднання двох продуктів. У цій точці нахил найвищої із досяжних для споживача кривих байдужості дорівнює нахилу бюджетної прямої. Оскільки нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни, а нахил бюджетної прямої визначається співвідношенням цін двох товарів, то рівноважний стан досягається за умови:

(4.6)

або (4.7)

5. Ринковий попит

5.1 Обчислення ринкового попиту

У кожного споживача своя крива попиту, але бувають випадки, коли потрібно знати його загальну величину. З цією метою визначають криві ринкового попиту, а залежність ринкового попиту від ринкової ціни встановлюється шляхом сумування обсягів попиту усіх споживачів за даної ціни.

Ринковий попит характеризує загальний обсяг попиту усіх споживачів при кожній ціні даного товару. Крива ринкового попиту є горизонтальною сумою показників попиту для кожного споживача. (Горизонтальною для того, щоб знайти сумарний попит усіх споживачів за кожної ціни).

Рис. 5.1. Побудова кривої ринкового попиту

Основними чинниками ринкового попиту є:

- доходи споживачів;

- розподіл доходів серед демографічних груп населення;

- споживчі переваги;

- ціни товарів;

- цін товарів-замінників;

- кількість споживачів даного блага;

- чисельність населення та його вікова структура;

- методи та результативність стимулювання попиту;

- розміри домогосподарства.

5.2 Споживчий надлишок

Споживчий надлишок показує, наскільки добробут людей вищий за їх спроможність купувати товар на ринку. Оскільки різні споживачі по-різному оцінюють рівень споживання певних товарів, максимальна сума, яку вони готові заплатити за ці товари, також коливається.

Розрив між загальною корисністю певного блага і його загальною ринковою вартістю називають додатковою вигодою для споживача, або споживчим надлишком. Ця вигода виникає тому, що споживач «отримує більше, ніж платить» внаслідок дії закону спадної граничної корисності.

Рис. 5.2. Утворення споживчого надлишку

Таким чином, споживчий надлишок являє собою різницю між максимальною ціною, яку споживач готовий заплатити за одиницю блага, і тою реальною ціною, яку він заплатив фактично. Іншими словами, площа трикутника, обмежена кривою попиту і ринковою ціною, приблизно дорівнює величині споживчого надлишку.

5.3 Вигода виробника і взаємна вигода від торгівлі

Міркування про природу споживчого надлишку можна поширити на дії виробника.

Якщо розглянути типовий ринок, що функціонує за принципами попиту і пропозиції, то ринкова ціна встановлюється перетином кривих попиту і пропозиції. Крива попиту вимірює максимальну величину ціни, яку споживачі готові заплатити за кожну наступну продану одиницю товару, і споживчий надлишок є різницею між максимумом того, що готові були б заплатити споживачі, і тою величиною, яку вони фактично сплачують за ринковою ціною.

Висота кривої пропозиції в кожній точці відображає мінімум ціни, яку виробники готові прийняти як оплату за одиницю продукції. Проте вони отримують ринкову ціну, тобто при продажі кожної одиниці виробники отримують надлишок. Надлишок, який іде на користь виробника з кожної одиниці проданої продукції, дорівнює різниці між ринковою ціною і мінімумом ціни, який вони готові прийняти.

Рис. 5.3. Надлишок виробника

5.4 Мережеві зовнішні впливи

Припущення про те, що на попит споживача впливають цінові та нецінові чинники, дозволяло отримати криву ринкового попиту простим підсумуванням рівнів індивідуального попиту. Проте для деяких товарів попит особи залежить також від попиту інших людей. В такому випадку говорять про мережеві зовнішні впливи. Вони можуть бути позитивними або негативними. Позитивні мережеві впливи мають місце тоді, коли попит типового споживача на деякий товар зростає внаслідок збільшення обсягу покупок інших споживачів. У протилежному випадку мережевий вплив є негативним.

Одним із прикладів мережевого зовнішнього впливу є ланцюговий ефект. Під ним розуміють бажання споживачів купувати товар, яким володіє майже кожна особа, наслідувати модні тенденції. Створення ланцюгового ефекту є головною метою реклами.

Ланцюговий ефект зумовлюється короткочасним захопленням і модою, але позитивний мережевий зовнішній вплив може виникати і з інших причин. Внутрішня цінність деяких товарів для їх власників є тим більшою, чим більшою є кількість людей, які володіють такими товарами.

Ефект снобізму є прикладом негативного мережевого зовнішнього впливу. Він означає бажання володіти вишуканими або унікальними товарами. Попит на такий товар буде тим вищим, чим менше людей володітиме ним. До таких снобістських товарів належать витвори мистецтва, ексклюзивний одяг, біжутерія, автомобілі, виготовлені за індивідуальними замовленнями. В такому разі цінність від володіння товарами, які можна кваліфікувати як снобістські, частково зумовлена престижністю і особливим статусом, які випливають із обмеженості кола власників цих товарів.

На відміну від ланцюгового ефекту ефект снобізму робить ринковий попит менш еластичним. Ефект снобізму пригнічує зростання попиту - цей висновок є важливим для ціноутворення.

6. Теорія виробництва

6.1 Підприємство як господарюючий суб'єкт

Підприємство є економічним суб'єктом, який реалізує власні інтереси шляхом виробництва і реалізації деяких товарів/послуг шляхом оптимального поєднання факторів виробництва.

Господарська діяльність підприємства відбувається в умовах взаємодії його внутрішнього та зовнішнього середовища.

Внутрішнє середовище підприємства визначається його внутрішніми ситуаційними змінними. Ними є: цілі, структура, завдання, люди і технологія.

Чинники зовнішнього середовища поділяють на дві групи: прямого впливу, які безпосередньо впливають на підприємство і зазнають прямого впливу з боку підприємства, та непрямого впливу, які можуть не справляти прямого негайного впливу на підприємство, але позначаються на його діяльності. До середовища прямого впливу, або ділового оточення, відносять: споживачів, постачальників, конкурентів, державні установи та контактні аудиторії. Економічні, політичні, техніко-технологічні, демографічні, соціокультурні, екологічні чинники формують середовище непрямого впливу, або фонове оточення.

Підприємства класифікуються за рядом ознак: цілями та видами діяльності, розмірами, формами власності, організаційно-правовим статусом тощо.

Найважливіше, що відрізняє одне підприємство від іншого, є вид діяльності. Класичною є класифікація підприємств К. Кларка, який поділив національну економіку на три сектори. Перший сектор включає в себе сільськогосподарське виробництво, рибальство та розробку природних багатств. Другий сектор - це промисловість загалом, починаючи від переробки сировини і до випуску готової продукції. До третього сектора входять усі решту види діяльності, переважно сфери послуг.

Залежно від мети діяльності підприємства поділяють на такі, що функціонують на комерційних засадах, та неприбуткові.

За розмірами підприємства ділять на малі, середні та великі. Параметри, за якими підприємства відносять до тієї чи іншої категорії, в різних країнах відрізняються.

За формами власності розрізняють: індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні, державні комунальні, спільні підприємства.

За організаційно-правовим статусом підприємства поділяють на: одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства. У свою чергу, в залежності від характеру інтеграції та міри відповідальності за зобов'язаннями господарські товариства поділяють на повні, з додатковою відповідальністю, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

6.2 Технологія виробництва і виробнича функція

Технологія виробництва являє собою фізичний взаємозв'язок, за допомогою якого вхідні ресурси перетворюються у вихідні, тобто у результат виробництва. Основними видами вхідних ресурсів є праця, земля (матеріальні ресурси) і капітал.

Залежність між вхідними ресурсами та результуючим виходом описує виробнича функція. Оскільки обсяг виробництва залежить від обсягу використаних ресурсів, то залежність між ними можна виразити у такий спосіб:

Q = f (L, K, t, etc), (6.1)

де Q - максимальний обсяг виробництва за даної технології і даних факторів виробництва;

f - функція;

L - праця;

K - капітал;

t - технічний прогрес.

Etc вказує на те, що можуть використовуватися й інші ресурси.

Для спрощення припустимо, що існують два вхідні ресурси, праця і капітал. Тоді виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f (L, K) (6.2)

Виробнича функція може бути записана в різних алгебраїчних формах. Зокрема, функцію, за якою рівень виробництва залежить від кількостей двох вхідних ресурсів - праці і капіталу називають функцією Кобба-Дугласа:

, (6.3)

де А - константа;

б, в - коефіцієнти еластичності витрат праці і капіталу.

Якщо сума б і в дорівнює одиниці, функція Кобба-Дугласа є лінійно однорідною, тобто вона показує постійну віддачу від масштабу. Якщо сума показників ступеня більша від одиниці, тоді виникає зростаюча віддача від масштабу, якщо менша від одиниці - спадна віддача від масштабу.

Виробнича функція кожного виду виробництва може бути представлена лінією однакового випуску, або ізоквантою. Ізокванта - це крива, показує всі можливі поєднання вхідних ресурсів, які дають той самий рівень виробництва продукції.



Рис. 6.1. Ізокванта

Ізокванти є аналогом кривих байдужості в теорії споживання. Звідси випливають її основні властивості. По-перше, ізокванти не перетинаються. По-друге, чим далі від початку координат розміщена ізокванта, тим більший обсяг виробництва їй відповідає. Ізокванти ранжирують рівні виробництва, подібно як криві байдужості ранжирують рівні задоволення. Але, на відміну від кривих байдужості, кожна ізокванта відображає конкретний рівень виробництва.

Карта ізоквант - це їх набір, у якому кожна ізокванта показує максимальний рівень виробництва, якого можна досягти за кожного набору вхідних ресурсів. Карта ізоквант є альтернативним способом зображення функції виробництва, подібно як карта кривих байдужості зображає функцію корисності.

6.3 Виробництво в короткостроковому періоді

Пригадаємо, що короткостроковий період - це період часу, протягом якого принаймні один вхідний ресурс залишається незмінним. Ресурси, в які за цей період неможливо внести зміни, називають фіксованими вхідними ресурсами.

Розглянемо випадок, за якого один ресурс, наприклад, капітал, є фіксованим, а інший, наприклад, праця, є змінним. Тому підприємство може нарощувати виробництво, збільшуючи витрати праці.

Для більш детального дослідження виробничої функції варто розглянути середній продукт, який відображає внесок, який робить деякий ресурс, наприклад, праця, у виробничий процес.

Середній продукт (AP) - це кількість продукції в розрахунку на одиницю вхідного ресурсу (праці):

, (6.4)

де AP_L - середній продукт праці;

Q - обсяг виробництва;

L - витрати праці.

Граничний продукт (MP) - це приріст продукції при збільшенні на одиницю витрат вхідного ресурсу (праці):

=, (6.5)

де MP_L - граничний продукт праці;

ДQ - зміна обсягу виробництва;

ДL - зміна витрат праці.

Граничний продукт залежить як від виробничої функції, так і від вихідного набору ресурсів, до якого додається додаткова одиниця.

Отже, граничний продукт фактора виробництва - це додатковий продукт або обсяг продукції, отриманий внаслідок збільшення витрат цього фактора виробництва на одну додаткову одиницю при сталій величині інших факторів виробництва.

Але постає питання про те, як буде змінюватися обсяг продукції, якщо до фіксованих ресурсів додають щораз більшу кількість змінних ресурсів. Відповіддю на нього є закон спадної віддачі, за яким, починаючи з деякого моменту, послідовне додавання нових одиниць змінного ресурсу до ресурсу незмінного дає щораз менший граничний продукт.

Зазначимо, що сукупний продукт фірми, виміряний у фізичний одиницях, називають загальним продуктом і позначають TP.

Рис. 6.2. Закон спадної віддачі

Криві загального, граничного і середнього продукту ілюструють закон спадної віддачі і одночасно тісно взаємодіють між собою.

Закон спадної віддачі стосується короткотермінового періоду, проте його можна використати і в довготерміновому при потребі аналізу варіантів економічного вибору, за яких може набрати чинності закон спадної віддачі.

6.4 Виробництво в довгостроковому періоді

Тепер, коли зрозумілим є зв'язок між виробництвом і продуктивністю, розглянемо технологію виробництва у довгостроковому періоді, де всі вхідні ресурси є змінними. Звернемося з цією метою до серії ізоквант. Кожна з них спрямована похило вниз, оскільки обидва фактори виробництва мають додатні граничні продукти.



Рис. 6.3. Форма ізоквант

В довгостроковому періоді, коли і праця, і капітал є змінними, для обох цих ресурсів можлива спадна віддача. При переміщення від точки А до точки С існує спадна віддача від праці, а при пересуванні від D до C - спадна віддача від капіталу.

За наявності двох вхідних ресурсів, співвідношення яких можна змінювати, виникає проблема взаємозамінності ресурсів та їх оптимального підбору.

Пригадаємо, що ізокванта відображає заміну одного фактора виробництва іншим. Крутизна нахилу ізокванти показує граничну норму технічної заміни, яка вимірюється співвідношенням зміни обсягу виробництва продукції. Гранична норма технічної заміни (MRTS) одного фактору виробництва іншим визначається величиною одного фактора виробництва, яку може замінити кожна одиниця іншого без зміни обсягу виробництва продукції.

¦Q = const (6.6)

Показник граничної норми технічної заміни характеризує ступінь взаємозамінності двох факторів виробництва у конкретному виробництві. Її властивості:

1. Гранична норма технічної заміни дорівнює модулю виробничої функції K(L), яка задає відповідну ізокванту.

2. Гранична норма технічної заміни зменшується із збільшенням затрат праці.

3. Гранична норма технічної заміни дорівнює відношенню граничних продуктів праці і капіталу:

(6.7)

Якщо припустити, що підприємство купує ресурси на деяку суму С і всі призначені кошти спрямовує на їх придбання, то сума його витрат на працю і капітал становитиме:

wL + rK = С, (6.8)

де w - ціна праці (ставка заробітної плати);

r - ціна капіталу (ціна години робото обладнання).

Це рівняння має назву бюджетного обмеження виробника. Ізокоста є лінією однакових витрат і подібна до бюджетної прямої. Ізокости є паралельними прямими, оскільки припускається, що підприємство може придбати будь-яку необхідну кількість ресурсів за незмінними цінами. Властивості ізокости:

1. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва.

2. Точка перетину ізокости з віссю абсцис показує максимально можливу витрату праці, а точка перетину ізокости з віссю ординат відповідає максимально можливим витратам капіталу.

3. При зростанні витрат виробництва ізокоста паралельно переміщується від початку координат, а при зниженні - у протилежному напрямку.

4. При зростанні ціни праці ізокоста повертається навколо точки її перетину з віссю ординат за годинниковою стрілкою. Поворот проти годинникової стрілки відбудеться при зростанні ціни капіталу.

Для визначення оптимального поєднання ресурсів, які забезпечують мінімальні витрати, треба поєднати лінії однакового продукту та однакових витрат. Оптимальним поєднання факторів виробництва буде у точці, де певний обсяг продукції можна виробити з мінімальними затратами факторів. Для її знаходження накладемо лінії однакових витрат на лінії однакового продукту, тобто ізокости на ізокванти. Рівновага досягається у точці дотику ізокванти до найнижчої лінії ізокости (нахил ізокванти точно відповідає нахилу ізокости).

Рис. 6.4. Рівновага виробника

Умовою рівноваги виробника є:

1. Відношення граничний продукту фактора виробництва до його ціни однакове для обох ресурсів

2. Рівновага виробника досягається у точці дотику ізокванти та ізокости.

6.5 Віддача від масштабів

Визначення зростання обсягу виробництва внаслідок збільшення обсягів залучених ресурсів є одним із найважливіших питань у плануванні розвитку виробництва на довгостроковий період.

Віддача від масштабу виробництва відображає зміни в обсязі виробництва внаслідок пропорційної зміни кількості всіх факторів виробництва.

Розрізняють три типи віддачі від масштабів виробництва.

Зростаюча віддача означає, що обсяг виробництва зростає в більше число разів порівняно із збільшенням усіх факторів виробництва. Тобто внаслідок подвоєння кількості залучених ресурсів обсяг виробництва зростає більше, ніж удвічі.

При подвоєнні обсягу ресурсів обсяг виробництва може також збільшитися вдвічі. В такому випадку існує постійна віддача від масштабу. Це означає, що обсяг виробництва збільшується у стільки ж разів, у скільки разів зростає витрата кожного ресурсу.

Якщо обсяг виробництва зростає у меншій мірі порівняно із збільшенням витрат усіх факторів виробництва, тобто при подвоєнні кількості ресурсів на вході обсяг виробництва зростає менше, ніж удвічі маємо випадок спадної віддачі від масштабів.

7. Витрати виробництва

7.1 Економічні витрати

Рідкісність ресурсів породжує проблему їх найкращого використання із врахуванням усіх можливих альтернатив. Якщо для виробництва деякого конкретного блага використано певні ресурси, то це означає, що їх уже неможливо застосувати для виробництва якогось іншого блага. Тому витрати в економіці пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу для виробництва блага - це вартість його найкращого альтернативного використання.

З позиції окремої фірми економічні витрати - це платежі, які фірма повинна зробити, або доходи, які фірма повинна забезпечити постачальникам ресурсів, щоб відвести ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Такі виплати можуть бути явними або неявними.

...