Інформаційна безпека в підприємницькій діяльності

Тобто, в економіці існує небезпека некерованого розвитку інформаційних технологій та надмірного накопичення знань і неадекватного існуючим умовам їх застосування. Відтак, в основу інформаційного розвитку і розвитку інформаційної економіки має бути покладено забезпечення інформаційної безпеки. Остання ж має бути орієнтована як на адекватне використання інформації для забезпечення економічного зростання суспільств, так і на адекватне регулювання інформаційного розвитку, особливо в тих напрямках, які можуть формувати загрозу суспільству (енергетичному, екологічному, духовному, культурному).

В той же час, говорячи про інформаційну економіку слід звернути увагу на її динаміку і темпи розвитку. Успіху досягає той, хто не лише отримав високі результати, а і постійно дбає про удосконалення засобів та технологій досягнення таких результатів. Так, американський дослідник Джон Перрі Барлоу, висловлюючи свою позицію щодо інформаційної економіки, зазначає, що бізнес уже не може розвиватись у відповідності до відомих постулатів класичного капіталістичного виробництва. Наші знання про економіку сьогодні є зовсім іншими в порівнянні з тими, що були в епоху К. Маркса. Тому сьогоднішнє підприємництво має зробити висновок про необхідність обов'язкового зв'язку його діяльності з сучасними знаннями і не лише в економіці, а і в усіх сферах суспільної життєдіяльності. Досягти успіху можна тільки за умов глибокого розуміння суті сьогодення і перспектив майбутнього [16]. Тут маємо зробити два висновки: 1. Об'єктивне розуміння суті сьогодення і перспектив майбутнього не може бути досягнуто за рахунок лише професійних знань, виникає необхідність більш широкого пізнання соціальних, економічних, політичних процесів, аналізу їх наслідків, які відбуваються у суспільстві і світі. 2. Сучасну економіку стабілізувати в принципі неможливо, вона повинна постійно трансформуватись у залежності від того наскільки глибокими стають наші знання.

Беручи за основу зазначені висновки, маємо акцентувати наступне: суттю матеріального виробництва є отримання продукції, яка потрапляючи на ринок приносить виробнику певні вигоди, виражені в коштах, долі ринку, іміджу і т. і.. В той же час ресурси (сировина, енергія, праця) витрачені на вироблення продукції втрачаються на завжди. Тобто, кожного разу виробник має розпочинати все спочатку, доводячи тим самим ресурсну базу до знищення. Більш того, сама продукція, у більшості її видів, також не використовується для вироблення нового товару, виробник, подавши її на ринок, втрачає її назавжди. Інформаційна ж економіка, як вказує Д.П. Барлоу, базується на ідеї, яка має т. з. інформаційну енергію і потенційно може бути перетворена у вартість. З передачею ідеї її власник не втрачає її назавжди, а лише передає відповідне право на неї. Враховуючи, що здатність до пізнання є безкінечною, інформація і процес формування на її основі ідей є також безкінечним. Тобто, в інформації, на відміну від матеріальної продукції, закладена енергія саморозвитку. Ідея ж в силу своєї новизни, виступає стимулом удосконалення і розвитку як самого підприємництва, так і життєдіяльності суспільства взагалі. В той же час, рушійною силою виступає не сама ідея, а саме її відмінність, новизна: відмінність від минулого, від іншого сучасного, у будь-якому випадку це щось інше, можна сказати нове. Тобто, головним в інформаційній економіці виступає відмінність, нова ідея, яка несе в собі потенційну цінність незалежно від того стане вона товаром чи використається для створення іншого блага. Іншими словами нова вартість утворюється із відмінності інформаційного потенціалу суб'єктів підприємництва.

Разом з тим, розуміння відмінності може бути лише за умов відкритості інформації. Ідея, яка нікому не відома не може нести в собі переваг або такі переваги будуть тимчасові. У невідомості досить складно орієнтуватись, а тим більше досягати успіху. Рівень переваг буде залежати в т. ч. наскільки той чи інший суб'єкт підприємництва інформаційно потужний. У цьому випадку потужним буде той, хто поширює свої ідеї, започатковані на високому інтелектуальному рівні і реалізує їх у своїй діяльності. Відкритість же таких ідей не може позбавити їх власника переваг, оскільки справа не стільки в сутності ідей, скільки у творчому підході до їх застосування та можливості отримати вигоду від такого підходу. Ідея чи нові знання з яких неможливо отримати вигоду нікому не потрібні, незалежно від того відомі вони чи зберігались у таємниці. Більш того, ідеї, нові знання формуються без гарантії на успіх, але з надією на нього. Нові знання отримує багато хто, але результати від їх використання є різними, оскільки у всіх такі знання отримали різне творче удосконалення. У такому випадку суб'єкту підприємництва для того щоб використати ідею чи знання необхідно буде привести у відповідність свої творчі можливості, тобто створити нову ідею (нові знання). Необхідність розкривати інформацію з метою виявлення її відмінностей виступає важливою умовою функціонування інформаційної економіки, а швидкість зміни таких відмінностей зумовлює прогрес в т. ч. і у підприємницькій діяльності. Такий висновок може підтверджується ще і тим, що підприємці прагнучи наростити свій творчий потенціал вимушені будуть об'єднувати свої зусилля та інтелектуальні можливості і таким чином забезпечувати високу їх стійкість на ринку. Створення такого спільного потенціалу неможливе без дотримання принципу відкритості інформації, наданої кожним із суб'єктів, що прагнуть до об'єднання.

Однією із властивостей інформаційної економіки є зростаюча її віртуалізація. Останнє дає можливість моделювати різні ринкові ситуації, аналізувати потреби ринку і швидко його наповнювати необхідною продукцією, причому продукція може мати різні характеристики, аж до індивідуальних замовлень. Тобто, в інформаційній економіці ринок відходить від продукції масового споживання і починає орієнтуватись на конкретного споживача. Можна говорити, що тут присутній постійний реінжиніринг.

Інформація виробничих процесів зумовила перехід від колективної до індивідуальної праці, створила таку собі автономізацію роботи, її незалежність і самостійність у виробничих процесах, що підвищило безпеку самого виробництва і в той же час посилило відповідальність кожного працівника за рівень його знань і результати роботи. Сьогоднішні фахівці мають бути здатні працювати автономно, самостійно приймати відповідні рішення, для цього бути професійно високо компетентними, грамотно оцінювати виробничу і суспільну ситуацію та готовими брати на себе відповідальність за прийняті рішення. Такі якості фахівців стають основополагаючими у їх здатності виконувати посадові обов'язки на виробництві. Враховуючи ж дуже високу динаміку зміни інформації, фахівці мають постійно забезпечувати свій саморозвиток та самовдосконалення [17].

Необхідно звернути увагу ще на одну властивість інформаційної економіки. Для останньої характерним є те, що розрахунки суб'єктів здійснюються не безпосередньо грошима, а інформацією про них. Значна доля грошей, що знаходяться в обігу не що інше, як інформація про них. Крім того, у більшості своїй така інформація крім самих грошей більш нічим не забезпечена. Доля таких розрахунків (руху грошей) постійно зростає. Національний банк України послідовно вводить обмеження на розрахунки готівкою, зумовлюючи громадян і юридичних осіб до використання сучасних інформаційних технологій. Перспективою такої властивості інформаційної економіки очевидно буде значне зменшення готівкових розрахунків навіть у побуті.

Разом з тим, окремі фахівці занепокоєні таким стрімким розвитком інформатизації економічних відносин, особливо з урахуванням перевиробництва інформації. Вони порівнюють таку ситуацію з перевиробництвом товарів, що призводить до відповідної кризи в економіці. Тут вбачається дві таких загрози: 1. Складність, а то і неможливість взагалі забезпечувати ефективне управління економічним розвитком чи діяльністю окремих суб'єктів господарювання. Роботизація виробництва і управління ним при нездатності людини активно і своєчасно втручатись у виробничі процеси може призвести до серйозних техногенних негараздів. 2. Конкуренція суб'єктів інформаційних відносин все більшим чином виділяє мотивовану інформацію. Конкретні характеристики продукції підмінюються комп'ютерними відгуками про її використання. Чим більше має враження така інформація, тим більш привабливою стає продукція [18]. Тобто, інформаційна економіка все більше стає економікою вражень, як раз через те, що інформаційні технології у економічній сфері знайшли нове застосування інформації. Ми вже сьогодні можемо спостерігати як окремі ринки запровадили низькоякісні товари щодо яких активно поширюється інформація про бренд виробника, престиж використання його продукції, сервісне (не безоплатне) обслуговування, супутні послуги. Така характеристика інформаційної економіки вказує на те, що поряд з позитивними її якостями існують і певні негативні, які можуть формувати досить специфічні ризики та загрози у економічній сфері.

1.4 Інформаційні взаємовідносини суб'єктів підприємництва

Здійснюючи свою діяльність суб'єкти господарювання, різні організації, громадяни безумовно перебувають у певних взаємовідносинах один з одним, в т. ч. і в інформаційній сфері. У останньому випадку їх відносини можна назвати інформаційними. З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції під інформаційними відносинами розуміють суспільні відносини, що виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства й держави при одержанні, використанні, поширенні і зберіганні інформації [19]. Вільна енциклопедія «Вікіпедія» подає майже ідентичне тлумачення даного поняття: інформаційні відносини -- суспільні відносини, які виникають при збиранні, одержанні, зберіганні, використанні, поширенні та захисту (охороні) інформації [10].

Виходячи з основного призначення Закону України «Про інформацію» (закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, захисту інформації). Можна говорити, що інформаційні відносини виникають там де їх предметом є будь-які дії з інформацією [20]. Причому, не має значення вид інформації чи її стан (електронна, документована інформація, знання і т. д.). Відповідно до зазначеного закону основними принципами інформаційних відносин мають бути: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією, достовірність і повнота інформації, свобода вираження поглядів і переконань, правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, захищеність особи від втручання в її особисте сімейне життя. Суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні та юридичні особи, об'єднання громадян, суб'єкти владних повноважень. Об'єктом інформаційних відносин є інформація.

Враховуючи зміст поняття «інформаційних відносин» та їх суб'єктно-об'єктну сторону, можна говорити про об'єктивність виникнення таких відносин і поміж суб'єктами, що здійснюють підприємницьку діяльність. Тут слід звернути увагу на те, що інформаційні відносини виникають не лише у зв'язку з інформаційною діяльністю як видом підприємництва, вони можуть виникати у будь-якій сфері діяльності. Згідно чинного законодавства, право на інформацію (вільне одержання, використання, поширення, зберігання, захист інформації, необхідної для реалізації законних інтересів) не обмежується видом діяльності в т. ч. і у сфері підприємництва. В той же час, реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Стосовно підприємницької діяльності важливим є неприпустимість порушення економічних та інших прав і інтересів суб'єктів підприємництва у процесі одержання, використання, поширення, зберігання, захисту інформації.

Такі особливості реалізації права на інформацію є важливими у випадках регулювання доступу до інформації суб'єктів підприємництва, яка має обмежений доступ, їх захисту при поширенні інформації, що шкодить їх діловій репутації, обмежує діяльність на ринку, а також протидії використанню інформаційних технологій для викривлення інформаційних характеристик суб'єктів в конкурентній боротьбі.

Говорячи про економічні права необхідно зазначити, що такі права передбачають: право здійснення будь-якої суспільної діяльності не забороненої законом, в т. ч. і в підприємництві, право вільно обирати вид і місце діяльності, її обсяги, бути незалежним у такій діяльності, право на захист своєї діяльності і власності, право вільного розпорядження результатами діяльності, інші права.

Як показує практика підприємницької діяльності реалізація зазначених прав здійснюється в т. ч. і через інформаційну сферу. Крім суто економічного змісту діяльності остання наповнена великою кількістю інформаційних характеристик. Тому вступаючи у економічні (виробничі, фінансові, комерційні) відносини суб'єкти підприємництва обов'язково торкаються таких характеристик. Більш того, інколи зазначені характеристики відіграють провідну роль у взаємовідносинах, оскільки розкривають економічний зміст, природу, напрямки розвитку діяльності суб'єктів та їх взаємовідносин. Тому економічні взаємовідносини, в які вступають суб'єкти підприємництва одночасно передбачають і взаємовідносини інформаційного характеру. Зазвичай у таких взаємовідносинах мають місце:

- передача інформації від одного суб'єкта до іншого, оскільки взаємовідносини неможливі без взаємоінформування суб'єктами один одного про певні аспекти своєї діяльності;

- зберігання та захист інформації: у процесі взаємовідносин суб'єкти забезпечують захист своїх технологій, знань, інтелектуальних надбань;

- поширення інформації: з метою впливу на ринок суб'єкти розробляють рекламні, іміджеві заходи та технології подачі їх в інформаційний простір;

- використання інформації, що передбачає встановлення правил користування інформаційними продуктами, загалом інформацією. Основним тут виступає принцип «не зашкодити», тобто інформація яка використовується суб'єктами не повинна шкодити їх репутації і діяльності.

Підтримуючи взаємовідносини суб'єкти підприємництва стосовно інформації можуть виступати її джерелами, споживачами (користувачами), власниками (авторами). Основними умовами інформаційних взаємовідносин можуть виступати: умови доступу до інформації, умови конфіденційності, вимоги до об'єктивності інформації, умови її використання та поширення, умови відповідальності, контроль інформації та дій щодо неї.

Таким чином, інформація є одним із головних атрибутів діяльності не лише самих суб'єктів підприємництва, а і взаємовідносини поміж ними.

Разом з тим, така роль інформації обумовлює досить високу уразливість суб'єктів підприємництва. Останні, як суб'єкти інформаційних відносин, можуть зазнавати шкоди суто через порушення таких відносин: неправомірне використання чи поширення критичної (небезпечної) для них інформації; незкоординоване або неузгоджене використання технологій інформаційного впливу, або ж їх використання на шкоду одній із сторін. Причому шкода може наступати як матеріального, так і морального (іміджевого) характеру. Більш того, подібні порушення в інформаційних взаємовідносинах згодом можуть призводити до їх руйнування, конкуренції, в т. ч. і недобросовісної, а то і протиборства в інформаційному просторі. Така ситуація є досить небезпечною для суб'єктів підприємництва принаймні двома факторами:

1. Функціонування інформації зачіпає значні маси суспільства і будь-які події у взаємовідносинах бізнес-партнерів, конкурентів чи взагалі підприємців можуть швидко ставати відомими широкому загалу. Механізми функціонування суб'єктів підприємництва в інформаційному просторі зачіпають саме головне для бізнесу - зв'язки, як у економічній, так і в політичній, владній сферах.

2. Враховуючи, що інформаційні відносини носять масовий характер всі події, які в них відбуваються обов'язково когось зачіпають, для когось стають цікавими, а для когось є предметом широкої дискусії та оцінки.

Наявність вказаних факторів і їх значна роль у інформаційних взаємовідносинах обумовлює необхідність досить обережної поведінки суб'єктів таких відносин, продуманого вибору партнерів, створення відповідних засобів інформаційного захисту та протидії, вироблення балансу прав на інформацію і її захист.

Інформаційні відносини у залежності від ролі, яку їх суб'єкти придають інформації, можуть проявлятись різними стосунками поміж ними. Останні можуть перебувати у площині певного порозуміння, ставати досить напруженими, антагоністичними чи навіть агресивними. Стосунки суб'єктів у сфері інформаційних відносин визначають якісний стан останніх і формують поведінку суб'єктів в інформаційному просторі.

Аналіз інформаційного середовищу, в якому здійснюють свою діяльність вітчизняні суб'єкти підприємництва, показав, що їх інформаційні відносини можуть набувати різного за якістю стану: інформаційного співробітництва чи інформаційної взаємодії, інформаційного суперництва, інформаційного протиборства або ж інформаційної війни [21, 22, 23].

Під інформаційним співробітництвом можна розуміти спільну роботу суб'єктів інформаційних відносин щодо збору, використання та поширення інформації в інтересах досягнення спільної мети.

Інформаційну взаємодію розуміють як обмін наявною інформацією чи інформаційними технологіями з метою задоволення інформаційних потреб кожного із суб'єктів інформаційних відносин.

Інформаційне суперництво - боротьба суб'єктів інформаційних відносин за кількісне і якісне отримання інформації, найбільш ефективне її використання та поширення у інформаційному просторі з метою впливу на ринок чи окремих суб'єктів.

Інформаційне протиборство - використання суб'єктами інформаційних відносин інформації, її продуктів та технологій з метою впливу один на одного задля досягнення інформаційної переваги.

Інформаційну війну можна розуміти як активні дії суб'єктів інформаційних відносин (конкурентів) в інформаційному просторі по використанню різноманітних технологій інформаційного впливу, спрямовані на дискредитацію окремих суб'єктів, їх діяльності чи продукції з метою створення їм негативного іміджу та отримання переваг на ринку. Фахівці вказують, що інформаційні війни включають у себе чотири компоненти: руйнування систем зв'язку конкурентів, перехоплення повідомлень, несанкціоноване проникнення до комп'ютерних мереж, вплив на суспільну думку через поширення дезінформації [6]. Погоджуючись з даною тезою слід додати: у інформаційних війнах головним об'єктом є імідж конкурента, тому основні зусилля механізмів інформаційної війни спрямовуються на формування в інформаційному середовищі негативного враження про нього та сприйняття його як поганого суб'єкта підприємництва. Зазвичай інформаційні технології впливу в інформаційних війнах доповнюються технологіями психологічного впливу на масову та індивідуальну свідомість. У даному випадку мова іде не про ринкову оцінку суб'єкта, а про формування щодо нього суспільної думки, а з нею і суспільної поведінки. Враховуючи, що інформація є основним механізмом подачі в маси технологій психологічного впливу, інформаційні війни можна сприймати як активне та широкомасштабне використання інформаційних технологій з метою цілеспрямованого впливу на психічний стан і діяльність людей. Інформаційні війни можуть застосовувати акти інформаційного тероризму, причому останні здебільшого зачіпають психоінтелектуальну сферу суб'єктів, на яких спрямовуються такі акти. В результаті впливу таких актів у інформаційного оточення суб'єктів можуть формуватись протирічні уявлення, негативне обурення, помилкове розуміння, тобто дезінформація громадської думки чи думки певного колективу.

Інформаційні відносини виникають не обов'язково поміж суб'єктів, які мають якісь договірні чи інші стосунки. Вони можуть формуватись поміж різними суб'єктами, які використовують інформацію. Такі відносини є постійним атрибутом життєдіяльності будь-якого суб'єкта чи фізичної особи. У переважній більшості вони носять мирний характер. Разом з тим мирні відносини потенційно здатні до перетворення в напружені чи антагоністичні. Дисбаланс у інформаційні відносини можуть вносити протиріччя інтересів, що виникають від зміни умов діяльності або ж бути результатом різного роду провокацій. Існуюча можливість перетворення інформаційних відносин у напружені, антагоністичні чи агресивні (суперництво, протиборство, інформаційна війна) вимагає від суб'єктів підприємництва постійного контролю інформаційного середовища та інформаційної поведінки своїх партнерів, не говорячи уже про конкурентів. Крім того, суб'єкти інформаційних відносин мають постійно дбати про свій імідж, в обов'язковому порядку проводити заходи реклами, агітації та пропаганди, спростування негативної інформації про них.

2. Безпека бізнесу в Україні: історія та сучасність

Безпека бізнесу, як і багато інших питань, зумовлені переходом України до ринкових відносин, виявилася для неї не тільки новим явищем, але і одним з найнеобхідніших умов подальшого розвитку суспільно-економічних відносин. Молодий український бізнес вже з самого початку свого зародження став відчувати гостру потребу в захисті. Вітчизняне підприємництво опинилося в оточенні величезної кількості різноманітних загроз, здатних загубити його на самому початку розвитку. Значне зростання злочинності в країні і активний вплив злочинного світу, на початку 90-х років минулого століття, практично на всі складові життєдіяльності країни, відсутність необхідного правового регулювання підприємницької діяльності, несприйняття більшою частиною населення підприємництва як виду економічних взаємин, жорстка конкуренція, чиновницьке свавілля ставили бізнес в умови боротьби за виживання. Дуже швидке збагачення і не менш швидке розорення, часті бандитські розборки у підприємницькій сфері, вбивства підприємців стали дуже актуальними питаннями української дійсності і висунули проблему захисту бізнесу на одне з провідних місць в суспільно-економічних відносинах. У той же час, в 1992-1994 роках правоохоронна система незалежної України, з якої пішла значна кількість професіоналів, не могла забезпечити ефективний захист бізнесу і останній змушений був шукати шляхи забезпечення його безпеки власними силами.

Становлення і розвиток безпеки українського бізнесу здійснювалось у декілька етапів. Перший етап починається з 1992 року і досягає 1996-1997 років. Основною характеристикою даного етапу є специфічність і особлива жорстокість загроз, які на той час мали місце в підприємницькому середовищі. Це переважно були погрози фізичного характеру, пов'язані з замахами на вбивство, розбійними нападами, знищенням матеріальних об'єктів, рекетом. Якщо, приміром, у 1996 році підрозділами МВС України було припинено діяльність 953 організованих злочинних угруповань, у складі 5,3 тис. осіб, які вчинили понад 6 тис. злочинів, то вже в 1997 році таких угруповань виявлено 1072 у складі 9,4 тис . осіб, якими було скоєно 7,4 тис. злочинів. Крім того, цього року було зареєстровано 4529 умисних вбивства, 5359 розбійних нападів, 2829 випадків здирництва, 177900 крадіжок приватного майна [24, 25]. У період з 1995 по 1997 безробіття в Україні зросло з 3,7% до 6,1% [26]. У той же час відомо, що збільшення безробіття на 1% дає приріст злочинності у 5%. В даний період в країні з'являється бандитизм (1993р. - 2 випадки, 1996р. - 93 випадки), активізуються злочини із застосуванням вогнепальної зброї (1993р. - 865 випадків, 1996р. - більше 1500 випадків), тероризм (1996р. - 308 випадків, загинуло 50 осіб) [27].

Природньо, що така ситуація не могла не позначитися і на підприємницької діяльності. Саме підприємці виявилися найменш захищеними від нападу кримінальних елементів і серед втрат від замовних вбивств вони займали в ці роки перші місця. Створена в 1993 році Державна служба охорони при МВС України з одного боку була дорогою, а з іншого її зусилля в першу чергу спрямовувались на захист державних об'єктів.

Одним з напрямків вирішення проблеми захисту українського підприємництва стало формування приватних охоронних підприємств, що надавали послуги з охорони об'єктів та фізичних осіб, а також створення на підприємствах бізнесу власних охоронних підрозділів. Активна діяльність цих структур трохи знизила напруженість ситуації, а в подальшому у взаємодії з правоохоронними органами і зовсім стабілізувала її. Кримінальне свавілля припинилось, рівень загроз фізичного насильства спав. Таким чином, можна вважати, що з утворенням приватних охоронних структур в українському бізнесі відбулося зародження його безпеки. Водночас, вирішення проблеми мінімізації загроз фізичного характеру у підприємницькій діяльності, хоча і стало важливим кроком на шляху формування системи безпеки бізнесу, проте останній продовжував залишатися підданим великій різноманітності загроз економічного, інформаційного, кадрового характеру. Конкуренція, яка є важливим атрибутом ринкових відносин, змушувала підприємців до розробки нових технологій виробництва, створення нової конкурентоспроможної продукції, особливих відносин на ринку. Інтелектуальні продукти, які все частіше стали застосовуватися у вітчизняному бізнесі як його перевага, одночасно ставали об'єктами загроз з боку конкурентів. З часом стало очевидним, що охоронні дії, хоча і є важливою складовою захисту інтересів бізнесу, проте не можуть ефективно впливати на схоронність його комерційних і промислових секретів. Виникла необхідність підняти безпеку бізнесу на інтелектуальний, інформаційний рівень. І тому з початку 1998 року безпека бізнесу вступає в новий етап - формування та розвиток інформаційної безпеки. Починають активно використовуватися положення існуючих правових актів (Закони України «Про інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про захист від недобросовісної конкуренції» та ін.), з'являються нові нормативні документи, якими здійснюється регулювання взаємовідносин у сфері захисту інформації. Активізується діяльність підприємницьких структур в питаннях категоріювання інформації, які знаходять своє відображення в регулюванні доступу до їх таємної та конфіденційної інформації, формуванні режимів функціонування інформації в процесі комерційної діяльності. У той же час, у забезпеченні інформаційної безпеки український бізнес все більше схилявся до питань захисту інформації та практично не приділяв уваги мінімізації інформаційних ризиків, інформаційного забезпечення підприємницької діяльності, протидії негативному впливу інформаційних технологій. Дані питання залишалися неврегульованими і в правовому полі. Тим не менш, на ринку інформаційних послуг з'являються підприємства, що надають послуги в сфері технічного захисту інформації, криптографії, інформаційного забезпечення та супроводу бізнесу. У той же час, за відсутності правового регулювання питань збору інформації та її надання зацікавленим особам (детективна діяльність) на платній основі, приватні структури діють напівлегально. У такому стані розвиток безпеки продовжується приблизно до 2004-2005р.р., якими і завершується другий етап.

Третій етап розвитку безпеки українського бізнесу характеризується, перш за все, активним впровадженням інформаційних технологій, переносом акцентів з захисту підприємницької діяльності від різних загроз до їх попередження, недопущення їх негативного впливу на бізнес. Важливою особливістю третього етапу є інтеграція інформаційних технологій захисту бізнесу в економічні процеси підприємницької діяльності. Інформаційні технології, акцентуються насамперед, на мінімізації інформаційних ризиків при прийнятті бізнес - рішень, формуванні знань про те куди можна було б вкласти гроші, щоб гарантовано отримати прибуток. Одночасно інформаційні технології спрямовуються на запобігання економічних втрат в діяльності суб'єктів підприємництва та забезпечення роботи, з відшкодування нанесеного їм збитку.

У діяльності суб'єктів, що надають послуги з безпеки з'являються різні інструменти інформаційної роботи, розширюється арсенал економічних методів, проводиться активне впровадження сучасних методів роботи з персоналом. Якщо в попередніх двох етапах технології розвитку бізнесу випереджали технології забезпечення його безпеки, то в процесі третього етапу це відставання значно скоротилося. З'явились нові правові акти (Нова редакція Цивільного Кодексу України, Закони України «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації» та ін.), внесено зміни до низки інших актів, що дозволило більш ефективно працювати силам безпеки. У системі освіти розпочинається підготовка фахівців в сфері забезпечення безпеки бізнесу з різних напрямків («Правове забезпечення безпеки підприємницької діяльності», «Управління фінансово-економічною безпекою», «Інформаційна безпека», «Економічна безпека фінансових установ» та ін.) Тобто, в забезпеченні безпеки бізнесу формується комплексний і системний підхід.

У той же час події світової фінансово-економічної кризи 2008 -2009 років виявили нові загрози для вітчизняного бізнесу та нові завдання в забезпеченні його безпеки. Головною особливістю тут було формування для глобального характеру загроз [28]. Поширення кризових явищ за межі національних кордонів, широке використання фінансових спекулятивних операцій, поява фінансового бізнесу, функціонуючого поза реальною економікою, посилення агресивності інформаційно-психологічного впливу в конкурентних відносинах на міжнародному ринку зумовило необхідність перетворення безпеки бізнесу в один з елементів національної безпеки. Активну участь у даному напрямку почав Проводити Український Союз промисловців та підприємців, при якому було Створено Раду корпоративної безпеки і яким було ініційовано низку правових актів щодо забезпечення безпеки вітчизняного бізнесу в нових умовах.

Актуалізацією цього питання в 2010р. починається четвертий етап розвитку безпеки українського бізнесу. Даний етап характеризується активним проведенням наукових досліджень в сфері безпеки окремих видів бізнесу, появою нових напрямків у забезпеченні безпеки підприємницької діяльності (забезпечення безпеки на основі корпоративного інтересу; агітація, пропаганда та контрпропаганда у забезпеченні безпеки; активна розробка засобів безпеки на основі штучного інтелекту та ін.).

Разом з тим, незважаючи на більш ніж 20-річний шлях, пройдений українським підприємництвом, його безпека залишається далекою від досконалості, причому не тільки з причин об'єктивного характеру.

Тут варто було б звернути увагу на умови, в яких проходило становлення і здійснюється розвиток безпеки підприємницької діяльності в Україні, що робить істотний вплив на її характер. В першу чергу слід відзначити, що найбільш стійким до різного роду підприємницьких катаклізмів виявився великий бізнес, і не тільки тому, що в ньому зосереджений серйозний фінансовий капітал. Найважливішою гарантією його безпеки є політична і владна надбудова. Провідні бізнесмени, власники великого бізнесу, в більшості своїй досить тісно пов'язані з політичними силами (партіями, провідними громадськими об'єднаннями та рухами). Частина таких бізнесменів самі є депутатами різних рівнів, частина мають своїх представників у депутатському корпусі. Певні їхні сили представлені і в органах влади. Звичайно, ж не можна говорити, що політичне життя країни повністю піддане впливу інтересів великого бізнесу, але лобіювання таких інтересів на окремих етапах його розвитку або в ході прийняття політичних і економічних рішень безумовно присутнє.

Середній бізнес найбільш динамічний в питаннях забезпечення своєї безпеки. Зазвичай він залежний від лояльності до нього політиків, чиновників, просто впливових осіб. А враховуючи часту їх ротацію, зміну поглядів і кумирів середньому бізнесу доводиться посилено лавірувати між інтересами таких суб'єктів, прикриваючи свої вразливі місця добрими взаєминами з ними. Тобто, безпека і живучість для середнього бізнесу в Україні в кожен момент його розвитку є особливо актуальними.

Малий бізнес, хоча і має чисельну перевагу, проте з т. з. безпеки бізнесу, не має практично ніякого впливу на її стан. Його безпека базується зазвичай на знаннях і діях самих підприємців, які не завжди вміють професійно себе захищати.

Характеризуючи умови, в яких проходив своє становлення і розвиток український бізнес і його безпеку необхідно виділити найбільш впливові з них, а саме - внутрішньополітичні, економічні, соціальні і правові.

Найважливішою особливістю внутрішньополітичних умов протягом усього пострадянського розвитку України, які впливали на безпеку вітчизняного бізнесу є перманентна боротьба за владу. Така боротьба формувала різного роду антагонізми у відносинах політичних угрупувань, а з ними і в їх економічній складовій, представленій, передусім бізнеселітою. Антагонізми і протистояння в політичній боротьбі формувало відповідні загрози її учасникам в різних сферах, в т. ч. і в економічній. Бізнес, час від часу опинявся в ситуаціях більше політичного, ніж економічного вибору, іноді навіть з чималими втратами для нього, що природньо гальмувало його розвиток. Така ситуація обумовлювалась насамперед тим, що рушійною силою практично всіх політичних угрупувань, що борються за владу був економічний інтерес, в реалізації якого важливе значення мали владні важелі впливу. Тому в бізнесі, в т.ч. і в певний час процвітаючому, нерідко спостерігаються масштабні скандали з переслідуванням окремих бізнесменів, обмеження діяльності суб'єктів підприємництва, їх дискредитація, штучне створення невигідних умов діяльності. Загострення взаємин політичних конкурентів позначається і на їх бізнесі як головному факторі їхньої політичної стійкості.

Характеризуючи дану ситуацію, професор Крутов В.В. взаємовідносини бізнесу з політичними угрупованнями і владою називає головною проблемою в забезпеченні його безпеки. Корупція, незаконні дії влади, дискредитація суб'єктів підприємництва, підрив їх ділової репутації і т. д. - інструменти, які, як вважає Крутов В.В., використовуються політичними противниками для впливу на бізнес [29].

На думку Нездолі А.І. держполітика в Україні нерідко диктується кланами і приватними особами, які перебувають при владі або пов'язані з нею. А говорячи про причини такої ситуації Нездоля А.І. серед інших акцентує увагу на слабкості державної влади та корумпованості значної частини політичної еліти, переважанні корпоративних інтересів над державними [30]. Такі особливості внутрішньополітичних умов формують для бізнесу загрози особливого роду, не пов'язані з його комерційною діяльністю, а виникають з політичних відносин. Небезпека зазначених загроз полягає в тому, що вони, як правило, роблять свій вплив комплексно, масштабно, активно і зазвичай безкомпромісно. В умовах дії таких загроз бізнес змушений враховувати розстановку і інтереси політичних сил, їх спрямованість та перспективи. Необхідність же обліку таких обставин вимагає побудови відповідних систем безпеки бізнесу та використання специфічних механізмів його захисту, а також особливої ??поведінки на ринку, що і є відмінною особливістю організації безпеки вітчизняного підприємництва.

Говорячи про економічні умови, слід сказати, що Україна попри деякі заяви залишається все таки бідною країною. Природньо, що в такій країні не може бути безпечного бізнесу, оскільки відсутня необхідна економічна база, здатна забезпечити ефективний його розвиток. Незважаючи на значну пострадянську спадщину, ефективне реформування планової економіки в ринкову з різних причин не відбулося. В результаті економіка України досі перебуває в стані становлення, їй складно протистояти різним кризовим явищам, тискові економічної експансії інших держав, природним катаклізмам, вона складно піддається управлінському впливу. Сформована економічна ситуація в поєднанні з податковим та адміністративним тиском змусила підприємців іти в тінь. Так, за оцінкою Державної податкової служби України, обсяги тіньового сектору економіки складають мінімум 350 млрд. грн. на рік [31].

Тіньова економіка є досить потужною сферою незаконної, неофіційної і кримінальної діяльності до якої залучаються і бізнесструктури, ризикуючи отримати дуже серйозні наслідки аж до ліквідації свого бізнесу.

Специфікою економічних умов є і наявність дисбалансу між великим, середнім та дрібним бізнесом. Створюючи могутні бізнес-угрупування, що об'єднують різні види діяльності, великий бізнес формує напівзамкнуті цикли підприємництва, обмежуючи при цьому життєві простори для середнього та дрібного бізнесу. В результаті в поведінці суб'єктів ринку виникає агресивність, що формує взаємовідносини суперництва і протиборства між ними і є підгрунтям для недобросовісної конкуренції.

Слід також звернути увагу і на таку особливість економічної ситуації як криза платежів. Остання обумовлюється невисокою платіжною здатністю значної частини суб'єктів підприємництва і особливою їх поведінкою на ринку. Під особливою поведінкою розуміється недотримання платіжної дисципліни та взятих на себе зобов'язань окремими суб'єктами підприємницької діяльності. Мають місце випадки ведення бізнесу за рахунок несвоєчасного повернення коштів, поставки товарів, затягування термінів виконання робіт і т. д., в результаті чого завжди існує підвищений ризик взаємовідносин суб'єктів бізнесу.

Даючи характеристику соціальних умов організації безпеки бізнесу не можна не звернути увагу на стан злочинності в країні. Щорічно в Україні реєструється понад 500 тис. злочинів, 40% яких вчиняється у сфері економіки [23]. Однією з особливостей сучасної злочинності в Україні є її організований характер. У зв'язку з періодичним скороченням робочих місць на підприємствах і в держустановах, невисокими заробітками рядових громадян, можливістю практично легально здійснювати в економіці злочинну діяльність, проникненням злочинності у фінансову і державну сфери у злочинних угрупувань з'явилася не тільки потужна інтелектуальна, фінансова та матеріальна база, а й зв'язки у владних колах. В останні роки значно підвищився професійний рівень економічних злочинів, все більш часто вони відбуваються на високій науковій основі. Злочинність стала більш небезпечною, зухвалою і агресивною.

Значне розшарування громадян у доходах призвело до того, що більша їх частина має достаток, що межує з бідністю. Хронічні життєві негаразди, нестійке фінансово-матеріальне становище, відсутність перспектив відбилися на моральній стороні поведінки громадян, готових забезпечувати своє виживання способами, в т. ч. і такими, що є не зовсім законними. Вдаючись до шахрайських дій, крадіжок, обману, такі громадяни завжди виправдовують свою поведінку крайньою необхідністю.

Характерним для соціальних умов є наявність двох прошарків населення: молодих людей у віці до 30 років ніколи і ніде не працюючих і які забезпечують своє існування за рахунок рідних, випадкових підробітків, дрібного рекету, жебрацтва. Тривалий час такого їхнього існування сформувало менталітет утриманців, ледарів, пасивності, байдужості, готовності до антисоціальної поведінки, особливо під впливом зовнішніх сил. Другим прошарком є дрібні торговці - люди, що займаються торгівлею на ринках. Вся Україна покрита ринками, величезна маса людей щодня чимось торгує і щоб реалізувати свій, не завжди якісний товар, ринкові торговці вдаються до його фальсифікації, обману, підміни і т.д. З поведінки таких людей поступово зникає доброзичливість, толерантність, їх вчинки у великій мірі диктуються вигодою, отриманням доходу будь-яким способом.

Як про прошарок можна говорити і про нелегальних мігрантів в Україні. Проживаючи в країні практично незаконно, вони створюють свої угрупування, спільноти, генерують особливі взаємини, іноді чужі національним традиціям українців. Як правило, такі особи не збагачують країну ні своїм інтелектуальним потенціалом, ні трудовими досягненнями.

Враховуючи щорічне скорочення населення України приблизно на 300 тис. чоловік і більше, можна говорити, що в недалекому майбутньому вітчизняний бізнес очікує кадровий голод, і підприємці будуть змушені заповнювати свої вакансії іноземними громадянами, в т. ч. і з складу зазначених вище мігрантів.

Характеризуючи соціальні умови, не можна обійти увагою трансформацію особистості самого українця, яка сталася в ньому за роки незалежності. При відсутності раціональної ідеологічної складової в державній політиці, істотному зниженні виховної роботи в сім'ї, школі, вузі, колективі українські громадяни особливо у віці до 30 років значною мірою знизили моральні якості. Такі показники моралі, як доброта, людяність, співпереживання, терпимість, порядність, відповідальність, не завжди є основою їхньої поведінки і взаємин. Це, безумовно, відбивається і на ставленні до роботи, колективу, громадської діяльності. Тобто, порушилася моральна безпека, як окремого громадянина, так і суспільства в цілому. За таких умов в частини людей сформувалися переконання в обґрунтованості їх аморальної поведінки в сучасних умовах, їх життєдіяльність поступово перетворюється на боротьбу за виживання з усіма атрибутами саме боротьби. Якраз на основі боротьби і будуються їхні взаємини і поведінка в сім'ї, колективі, суспільстві.

Правові умови організації безпеки українського бізнесу характеризуються, перш за все, тим, що незважаючи на більш ніж як 20-річну його історію, в Україні тільки починається зароджуватися правове поле для регулювання цього виду діяльності. З 2012 року існує поки що єдиний спеціальний законодавчий акт, що регулює один із видів безпеки - охоронну діяльність. Всі інші види безпеки регулюються загальними законодавчими нормами або підзаконними актами. В таких умовах суб'єкти підприємництва прагнуть врегулювати свою діяльність у сфері забезпечення їх безпеки власними нормативно-правовими актами. Враховуючи ж, що далеко не всі фахівці, які займаються безпекою бізнесу є професіоналами у сфері нормотворчої роботи, такі документи не завжди є якісними і не завжди можуть ефективно впливати на організацію безпеки бізнесу.

У той же час відсутність правових актів, регулюючих діяльність із забезпечення безпеки бізнесу не створює умов для формування особливого статусу працівників недержавної системи безпеки, їх прав, обов'язків, відповідальності. Ефективність їх роботи стримується саме відсутністю правового регулювання діяльності, якою вони займаються.

Існуючий стан справ призвів до того, що в країні відсутнє єдине розуміння суті безпеки бізнесу, її цілей і завдань. У зв'язку з цим всі суб'єкти підприємництва, організовуючи безпеку власної діяльності кожного разу винаходить «новий велосипед». Тому, на сьогодні вельми складно дати об'єктивну оцінку організації безпеки бізнесу в українському виконанні. Проте, слід зазначити, що в Україні забезпечення безпеки бізнесу склалося в самостійний вид діяльності, придбало легальний характер, признано практично всіма суб'єктами державної влади. Безпека є найважливішим атрибутом і умовою підприємницької діяльності. Вона здійснює істотний вплив на бізнес, передусім з т. з. захисту інтересів його власників.

Разом з тим, безпека бізнесу в Україні не набула системного характеру. Як правило, забезпечення безпеки того чи іншого суб'єкта обмежується функціями спеціально створеного для цієї мети підрозділу. В окремих випадках забезпечення безпеки суб'єкта підприємництва здійснюється на договірній основі підприємствами, що надають послуги охорони, захисту інформації, перевірки персоналу, інформаційного забезпечення. У той же час, в забезпечення безпеки не втягується персонал суб'єктів підприємництва, функції безпеки не трансформуються всім їх працівникам, які зазвичай сприймаються лише як суб'єкти загроз. Діяльність у сфері безпеки здійснюється за окремими напрямами і не завжди концентрується на головних завданнях суб'єктів підприємництва. Заходи безпеки носять умовно - комплексний характер і не завжди націлені на попередження загроз і небезпек. Структури безпеки, як правило, заповнені колишніми працівниками правоохоронних органів, які маючи добрі знання та досвід захисту законності та інтересів держави, автоматично перенесли їх на забезпечення безпеку бізнесу. У той же час, активна конкурентна боротьба суб'єктів підприємництва, багатопрофільність їх діяльності, а також відсутність правового регулювання взаємовідносин у сфері безпеки бізнесу формують зовсім інші умови, в яких доводиться працювати колишнім правоохоронцям. Тільки знаннями та досвідом правоохоронної діяльності її представники не завжди в змозі забезпечувати ефективний захист суб'єктів бізнесу. Система ж підготовки кадрів для роботи в сфері забезпечення безпеки бізнесу тільки проходить своє становлення.

В таких умовах безпека вітчизняного бізнесу більшою мірою є пасивною, здатна лише до захисту інтересів підприємництва і не завжди готова діяти на упередження загроз, до того ж її дії сильно залежні від точки зору керівників суб'єктів господарювання на ту чи іншу ситуацію, які не завжди добре розуміють специфіку забезпечення безпеки.

Підводячи підсумок можна акцентувати наступне:

- в країні існують загрози вітчизняного бізнесу, природа яких не обумовлюється сферою підприємницької діяльності та взаємовідносинами в ній;

- певним чином можна говорити про наявність умов для формування загроз бізнесу, що випливають з особливостей соціально-економічних відносин і матеріально-економічного стану населення, в т. ч. і тієї його частини, яка представляє персонал суб'єктів підприємництва;

- відсутність спеціального законодавства в сфері регулювання безпеки бізнесу змушує сили безпеки діяти на межі правової і неправової поведінки, з вельми високим ризиком і не завжди ефективно;

- існування значного і потужного тіньового сектора обумовлює втягування окремих суб'єктів бізнесу в незаконну економічну діяльність, суттєво збільшуючи її ризик і посилюючи агресивність боротьби за більш безпечні та ефективні умови діяльності;

- обмежені економічні можливості суб'єктів бізнесу змушують їх фінансувати свою безпеку по мінімально-необхідному принципу;

- дисбаланс великого, середнього і малого бізнесу загострює взаємовідносини суб'єктів внутрішнього ринку, посилюючи недобросовісну конкуренцію, нездорове суперництво і протиборство;

- специфічні умови та недостатні можливості суб'єктів бізнесу сприяли тому, що їх безпека обмежується функціями спеціальних підрозділів, носить шаблонний характер і не завжди є професійною;

- не дивлячись на велику кількість потенційних кандидатів на роботу в сфері безпеки, вітчизняний бізнес відчуває нестачу в професіоналах, здатних ефективно, відповідно до сучасних вимог, забезпечувати його безпеку;

- безпека бізнесу в Україні не має державної підтримки, іноді вступаючи в конфлікти з державною правоохоронною системою діє не системно і не створює активної протидії загрозам підприємницької діяльності.

Таким чином, можна говорити, що вітчизняний бізнес здійснює свою діяльність в потужному силовому полі. На нього здійснює тиск держава, змушуючи діяти в умовах недосконалого законодавства та відсутності ефективних інструментів захисту. Крім того, бізнес суттєво відчуває силу корумпованого чиновництва, яке спирається на недосконалу нормативно-правову базу, владні можливості та міць державного апарату. Силове поле доповнюють інтелектуальні і фінансові можливості конкурентів, злочинні дії криміналу, що спирається на організовану злочинність. В таких умовах український бізнес особливо відчуває необхідність і актуальність забезпечення його безпеки, роблячи її обов'язковою умовою своєї діяльності, максимально докладаючи зусиль до підвищення її ефективності.

3. Інформаційні загрози та загрози інформації

Інформаційний розвиток, що зумовив кардинальні зміни в економіці, праві, соціальному житті одночасно сприяв формуванню нових видів загроз, в т. ч. і в підприємницькій діяльності. Суспільство опинилось в умовах тотального інформаційного пресингу, який по різному проявляє себе як до самого суспільства, так і до його суб'єктів. З одного боку значно розширились межі пізнання нашої дійсності, створились умови для активної творчої роботи, а з іншого, інформаційний розвиток, зачіпаючи практично всі сфери життєдіяльності створює досить суттєвий вплив на них через які у даних сферах відбуваються значні трансформації. Широкі можливості для творчого розвитку у свою чергу дали потужний поштовх науково-технічному прогресу, результати якого забезпечили суттєві переваги окремим суб'єктам. В той же час, зазначені переваги в умовах ринкових відносин досить швидко стали об'єктом інтересу інших осіб. Тобто, науково-технічні досягнення як об'єкти інтелектуальної власності, що мають інформаційні характеристики виявили потребу у захисті.

Разом з тим, інформаційний розвиток, викликаючи певні трансформації у різних сферах життєдіяльності, не завжди має позитивні наслідки. З різних причин зазначені трансформації можуть формувати специфічні, та як виявилось, досить небезпечні загрози.

Тобто, можна говорити про існування в сучасному інформаційному середовищі двох видів загроз: інформаційних, які надходять від власне інформації та її технологій і загроз самій інформації, пов'язаних з різного роду посяганнями на інформацію та її об'єкти. Таким чином, під інформаційними загрозами можна розуміти наявність в інформаційному середовищі шкідливої або небезпечної для його суб'єктів інформації, інформаційної продукції та технологій, здатних негативно впливати на їх стан, поведінку та взаємовідносини. Загрози ж інформації можуть розумітись як дії, пов'язані з несанкціонованим доступом до об'єктів інформації або спрямовані на її викрадення, знищення, модифікацію, копіювання, блокування чи іншим чином позбавлення власника інформації переваг від її використання.

Характеризуючи інформаційні загрози можна бачити, що останні утворюються насамперед від тих досягнень і переваг якими характеризується сучасний інформаційний розвиток. Перш за все мова має іти про значні обсяги інформації, якою наповнене інформаційне середовище. Його інформація всебічно характеризує різного роду об'єкти, події, ситуації. В той же час, враховуючи диверсифікований стан інформації ми можемо отримати в певний проміжок часу лише відповідну частку інформації, знаючи, що існує достатньо необхідної нам інформації до якої з різних причин ми поки що не маємо доступу. Розуміння того, що отримана нами інформація є далеко не повною, формує відчуття постійної потреби в додатковій інформації.