Інформаційна безпека в підприємницькій діяльності

Випадковий канал - джокер, може виникати тоді, коли за певних обставин випаде можливість скористатись чужою бесідою, базікою-сусідом у дорозі, втраченими (забутими) документами і т. і. Користь від такого каналу може складати від 0 до 100%.

Як можна бачити, мова у інформаційному забезпеченні підприємницької діяльності іде про інформацію відкритого доступу. Разом з тим, така інформація може бути приватною і вона, зазвичай, контролюється її власниками. Тобто, відкритість інформації не означає можливість вільного доступу до неї. Фахівці, зайняті в інформаційному забезпеченні підприємницької діяльності мають знати про це і обирати найбільш оптимальні шляхи отримання необхідної інформації. Враховуючи, що підрозділи безпеки суб'єктів підприємництва не є суб'єктами оперативно-розшукової роботи і не підпадають під дію законодавства, що регулює діяльність розвідувальних органів, а також відсутність законодавчих актів про детективну діяльність, важливим елементом інформаційного забезпечення підприємницької діяльності є аналітична робота. Аналізуючи точки зору різних фахівців, можна дійти висновку, що аналітична робота в інформаційному забезпеченні суб'єктів підприємництва являє собою формування необхідних даних для забезпечення процесу управління їх господарською, фінансовою, комерційною та іншими видами діяльності шляхом отримання та аналітичної обробки інформації. Об'єктом аналітичної роботи є інформація, що характеризує політичну, соціальну, ринкову ситуацію у сфері діяльності суб'єктів підприємництва. Аналітична робота спрямовує свою дію на формування об'єктивного бачення ситуації, яке дасть можливість керівнику суб'єкта підприємництва приймати ефективні та своєчасні рішення.

Результати аналітичної роботи мають відповісти на наступні питання:

- як, з точки зору безпеки бізнесу, характеризується ситуація (політична, економічна, соціальна, ринкова);

- які причини викликають зазначену ситуацію, які тенденції панують в ній;

- яким чином можна було б впливати на вказані причини з т. з. їх посилення чи послаблення;

- хто може бути союзником у подальшому розвитку суб'єкта підприємництва, а хто агресивним конкурентом;

- якими є основні фактори, що можуть зумовити позитивний результат управлінського рішення;

- прогноз розвитку ситуації, в т. ч. і в результаті прийняття відповідного рішення;

Змістом аналітичної роботи є приведення розрізнених відомостей в логічно обґрунтовану систему залежності (просторово-часових, причинно-наслідкових та ін.) з метою надання правильної (об'єктивної) оцінки як всій сукупності ситуації, так і кожному з окремих подій та фактів [58]. В той же час основним напрямком аналітичної роботи є прогнозування. Як показує практика, прогнозування більш за все використовується на середньому рівні управління. Для нижчої ланки воно не має суттєвого значення, оскільки вона зайнята оперативними питаннями діяльності суб'єкта підприємництва. Прогнози базуються на виявленні певних закономірностей притаманних об'єкту, діяльності, ситуації; на вивченні планів, намірів, попиту; по аналогії через виявлення подібних ситуацій і дій у минулому; через аналіз існуючих тенденцій. В той же час, прогноз завжди формується з інформації про минулі події, тобто ймовірність розвитку ситуації за прогнозом носить умовний характер. І тут не треба ставати рабом прогнозу. Останній виступає певним фактором, який враховується при прийнятті рішення [59].

7.3 Спеціальні інформаційні операції та комерційна розвідка в підприємницькій діяльності

Важливим завданням інформаційної роботи суб'єктів підприємництва в сучасних умовах є забезпечення впливу на його інформаційне середовище з метою формування позитивного іміджу суб'єктів на ринку, маскування роботи по розробці нових продуктів та дезінформації конкурентів чи кримінальних елементів у разі реального існування загроз від них. Забезпечення інформаційного впливу здійснюється шляхом проведення спеціальних інформаційних операцій.

Під спеціальними інформаційними операціями, розуміється комплекс спеціальних інформаційних заходів, які проводяться суб'єктами підприємництва протягом конкретно визначеного часу в їх інформаційному середовищі з метою формування (підтримання, відновлення) позитивного іміджу, захисту від негативного інформаційного впливу та дезорієнтації конкурентів та кримінальних елементів, які є суб'єктами загроз. Тобто, спеціальні інформаційні операції проводяться для забезпечення вигідного положення суб'єктів підприємництва на ринку, особливо при необхідності вирішення важливих для них завдань; формування сприятливої громадської думки про них, їх керівництво і персонал, укріплення (підвищення, відновлення) авторитету суб'єктів і довіри до них з боку партнерів і клієнтів; стратегічної і тактичної дезінформації конкурентів, опонентів та інших суб'єктів, від яких можуть надходити (надходять) загрози.

Основною відмінною особливістю інформаційних операцій є надання інформації в інформаційне середовище шляхом концентрації різноманітних інформаційних заходів з використанням багатьох інформаційних каналів протягом конкретно визначеного часу.

Видами спеціальних інформаційних операцій є:

- пропаганда -- систематичне та активне поширення в інформаційному середовищі інформації про досягнення, переваги, масштаби діяльності суб'єкта підприємництва, вигідність взаємовідносин з ним по різних напрямах його діяльності з метою впливу на суспільну думку і формування позитивного його іміджу. Особливістю пропаганди є те, що вона стосується не продукції суб'єкта підприємництва, а так званого його бренду, комерційного найменування. Тобто пропагується певна ідеологія поведінки на ринку, з чим якраз і пов'язується високий результат. У пропаганді використовуються пропагандистські та агітаційні матеріали: листівки, буклети, відеоматеріали, публікації ЗМІ і т. і.

Пропаганду не слід плутати з рекламою, остання спрямовується на презентацію певного товару, послуги, роботи і має вплив на індивідуальну поведінку людини. Крім того, реклама обмежується часовими межами, які обумовлюються необхідністю найбільш ефективного просування продукції на ринок. Пропаганда ж не обмежується такими термінами, вона зазвичай супроводжує діяльність суб'єктів підприємництва на всьому протязі їх існування і впливає як на емоції, так і на свідомість людей. Заходи пропаганди заздалегідь плануються і завжди мають цілеспрямований характер. Зачіпаючи духовну сферу обраної аудиторії пропаганда переконує її у правильності сприйняття того чи іншого суб'єкта та відношення до нього. Тобто, у ході пропаганди формується аудиторія позитивно налаштованих до певного суб'єкта підприємництва, громадян, колективів, соціальних груп, які завжди будуть готові підтримати даного суб'єкта. Ефективність пропаганди визначається співвідношенням фактичної кількістю залучених прихильників суб'єкта підприємництва до запланованої. Критеріями пропаганди виступають: актуальність головної тези; сприйняття її аудиторією; складність її спростування або критики. За всіх умов головна теза повинна зачіпати інтереси цільової аудиторії, тобто, вона має формуватись з потреб, очікувань, проблем, які є на даний час актуальними для аудиторії.

Слід звернути увагу на те, що у конкурентній боротьбі використовується і т. з . негативна пропаганда, яка спрямовується на формування негативного сприйняття певного суб'єкта на ринку, неадекватної поведінки аудиторії щодо нього, його діяльності а то і продукції, яка виробляється ним. Тут, у більшості випадків здійснюється маніпулювання громадською думкою, інформацією та індивідуальною свідомістю громадян. Технології негативної пропаганди спрямовуються на створення образу поганого, шкідливого, неефективного суб'єкта підприємництва, якому не місце на ринку.

Історія підприємництва знає досить багато прийомів пропаганди, які ефективно використовуються різними суб'єктами, особливо з залученням засобів масової інформації. Окремі прийоми пропаганди подані у Додатку 8.

Слід також звернути увагу на особливості сьогоднішньої пропаганди (як позитивної, так і негативної), яка поширена в конкурентній боротьбі суб'єктів підприємництва. Заходи пропаганди все більшою мірою поширюються на соціальну поведінку людей, їх психологію, мотивацію. У пропаганді досить часто використовуються різного роду провокації, соціальні конфлікти, неправдива інформація. Головним стає виживання на ринку, в т. ч. і за рахунок інших суб'єктів;

- контрпропаганда -- інформаційна реакція суб'єктів підприємництва на комунікативні дії конкурентів чи інших осіб, якими вони прагнуть забезпечити свій вплив на інформаційне середовище ринку всупереч інтересам зазначених суб'єктів.

Безумовно, що контрпропаганда проводиться з метою зниження ефективності заходів пропаганди, які використовуються конкурентами, особливо у випадках коли від таких заходів страждає імідж суб'єктів підприємництва та падає їх конкурентоздатність. У ході контрпропаганди суб'єкти підприємництва зазвичай дотримуються наступного алгоритму:

· вивчається організація пропаганди конкуруючих суб'єктів, прийоми та методи впливу на аудиторію, зміст заходів пропаганди;

· виявляються канали поширення пропагандистських матеріалів;

· вивчається аудиторія, що є об'єктом пропаганди та виявляється її громадський настрій;

· здійснюється спростування інформації поданої в пропагандистських матеріалах конкурентів;

· нав'язуються власні теми, що характеризують конкурентів для обговорення у інформаційному середовищі;

· надаються різного роду факти та їх оцінки з діяльності конкурентів, які знижують ефект заходів пропаганди;

· для контрпропаганди використовують одночасно різноманітні канали подачі інформації та різні види компрометуючих матеріалів.

Основними принципами контрпропаганди мають бути активність, оперативність, конкурентність, комплексність, гнучкість, врахування особливостей аудиторії.

- дезінформація -- поширення в інформаційному середовищі суб'єктів підприємництва викривлених або неправдивих відомостей з метою введення в оману конкурентів, кримінальних елементів, інших осіб і організацій, що загрожують суб'єктам. Поширена інформація має замаскувати істинні наміри діяльності суб'єктів підприємництва. Захист інтересів суб'єктів підприємництва за допомогою актів дезінформації може здійснюватись по різних напрямках, виходячи з особливостей ситуації, в якій в той чи інший період своєї діяльності знаходиться певний суб'єкт. Зокрема такими напрямками можуть бути:

• введення в оману конкурентів стосовно термінів проведення суб'єктами заходів по підвищенню своєї конкурентоспроможності, надання на ринок нових товарів, послуг, проведення реорганізації і т. і.;

• створення ілюзії підготовки до отримання (вкладання) великих інвестицій в певні сфери економіки чи регіони або інвестування конкретних суб'єктів;

• широке висвітлення «проблем» у суб'єктів підприємництва в окремих сферах їх діяльності, критика низької якості продукції, послуг, робіт;

• «витік» спеціально занижених чи завищених економічних чи інших показників діяльності суб'єктів підприємництва, перебільшення чи заниження негативного впливу політичних, соціальних, економічних або інших умов на перспективи розвитку певних напрямів їх діяльності.

Зміст дезінформуючої інформації завжди базується на певній частині правдивих відомостей, дійсних подіях та фактах. Водночас зазначені об'єктивні відомості доповнюються інформацією, яка може не відповідати дійсності, але бути на певний час досить актуальною. Варіанти застосування дезінформації в підприємницькій діяльності показано в Додатку 9.

- чутки -- усна інформація з невизначеним ступенем достовірності, що стихійно поширюється в інформаційному середовищі суб'єктів підприємництва з метою захисту їх інтересів на ринку. Чутки є неформальним каналом комунікації, по якому можна отримати до 80 % інформації, яка в окремих випадках не суттєво суперечить об'єктивній ситуації [60]. Оскільки чутками інформація передається значно швидше чим каналами формального спілкування суб'єкти підприємництва можуть формувати необхідні їм чутки для запланованого поширення в інформаційне середовище необхідних їм відомостей. Контролюючи зворотню реакцію на чутки суб'єкти можуть коригувати свою діяльність, плани та поведінку на ринку. А враховуючи, що чутки є більш впливовою інформацією суб'єкти підприємництва можуть використовувати їх для:

· формування і підтримки власного іміджу на ринку;

· прикриття їх проникнення в нові регіони чи сфери економіки, розробки нових продуктів, послуг, робіт;

· уведення в оману суб'єктів загроз;

· захисту від негативного впливу чужих чуток, які ганьблять суб'єктів;

· підготовки середовища ринку до відповідних дій суб'єктів;

· зниження напруженості у виробничих колективах, середовищі клієнтів, контрагентів та акціонерів;

· забезпечення впливу потенційних споживачів, просування на ринок нових продуктів;

· отримання незалежної думки певних груп громадян про діяльність суб'єктів та якість їх послуг, продукції, робіт;

· вивчення настрою в колективах підрозділів та установ субєктів;

· привернення уваги до відповідної події, ситуації на ринку послуг чи взагалі діяльності суб'єктів.

Деякі питання використання чуток надані в Додатках 10, 11, 12.

Особливостями сучасного бізнесу (переважно великого) є комплексне забезпечення його розвитку. Тут мають місце різного роду напрямки впливу на середовище, від політичного і до безпосередньо ринкового. Важливим виступає забезпечення впливу на владні структури, які можуть сприяти або навпаки стримувати розвиток бізнес-діяльності конкретних суб'єктів, а також на суспільство, яке дає відповідну оцінку суб'єктам підприємництва, а з нею і забезпечує попит на їх продукцію. У зв'язку з цим суб'єкти підприємництва нерідко вдаються до залучення певних представників владних кіл та авторитетних суспільних діячів у якості т. з. агентів впливу. Такими агентами можуть виступати посадові особи органів влади або інших державних інституцій, а також особи, що користуються суспільною довірою. Основним змістом у їх діяльності у якості агентів впливу є лобіювання різними способами у владному чи суспільному середовищі інтересів конкретних суб'єктів підприємництва. Користуючись своїми повноваженнями та використовуючи довіру громади такі особи формують у відповідного середовища необхідне суб'єктам підприємництва враження про їх діяльність, забезпечують прийняття позитивних рішень щодо таких суб'єктів, суспільну підтримку їх діяльності.

Формування корпусу агентів впливу та забезпечення їх ефективної діяльності є також одним із видів спеціальних інформаційних операцій. Залучення необхідних осіб до співробітництва у якості агентів впливу може здійснюватись шляхом просування «своїх людей» на відповідні посади у апаратах влади, сприяння обранню їх до Верховної ради чи місцевих органів самоврядування, підтримки їх у певних взаємовідносинах з керівництвом, колективами, громадою, створення їм позитивного іміджу. Серед завдань, які можуть виконувати агенти впливу є наступні:

§ послаблення чи нейтралізація діяльності конкурентів та інших суб'єктів шляхом нормативного обмеження їх можливостей на ринку, додаткового контролю діяльності, формування умов для притягнення до відповідальності за порушення законодавства;

§ посилення позицій суб'єктів підприємництва через лобіювання їх участі у виконанні державних програм, надання державних інвестицій, розширення їх співробітництва з іноземними суб'єктами, виділення необхідних ресурсів;

§ блокування прийняття нормативних актів, якими стримується чи обмежується діяльність певних суб'єктів підприємництва, робота з засобами масової інформації щодо «правильного» висвітлення діяльності суб'єктів;

§ забезпечення політичної, громадської, владної оцінки та підтримки діяльності певних суб'єктів підприємництва.

У значній частині випадків агентами впливу бувають консультанти, радники, особи наближені до відповідних посадовців чи громадських діячів: секретарі, водії, члени сім'ї, близькі друзі. Важливе місце у бізнесі займає об'єктивне розуміння ринкової ситуації, взаємовідносин та поведінки суб'єктів ринку, їх намірів щодо розвитку своєї діяльності. За таких умов доцільним виступає мати за агента впливу достатньо поінформовану людину, в т.ч. і не пов'язану з діяльністю суб'єкта, з яким плануються відповідні взаємовідносини. Така людина може і не мати прямого відношення до вказаного суб'єкта, головне щоб вона знала механізм прийняття рішень. У такому випадку можна більш ефективно побудувати структуру переговорів, врахувати прийоми формування рішень та відповідним чином зацікавити співрозмовників у наданих їм пропозиціях. Крім того, агенти впливу можуть вказати з ким із керівників суб'єкта підприємництва більш доцільно мати справу, щоб позитивно вирішити певні питання.

На даний час багато розмов точиться навколо розвідувальної діяльності в бізнесі. Можна чути про конкурентну, ділову, економічну, комерційну розвідку, бізнес-розвідку, промислове шпигунство і т. і. Разом з тим, всі ці романтичні та інтригуючи назви по суті своїй розкривають одну і ту ж діяльність -- отримання необхідної для діяльності суб'єктів підприємництва інформації з джерел, доступ до яких обмежено. Професіонали знають, що коли ми застосовуємо поняття розвідка, то однозначно розуміємо, що така діяльність не обмежує себе роботою з відкритими джерелами інформації. Тому натяки деяких авторів на те, що шпигунство ґрунтується на незаконних методах добування інформації, а розвідка -- на законних, м'яко кажучи є не зовсім об'єктивним розумінням даного питання. Усім давно відомо, що діяльність сил розвідки будь-якого походження спрямовується насамперед на розкриття певних таємниць, стосовно яких їх власники вживають заходів захисту. Порушення таких заходів чи оминання їх може межувати з порушенням певних правових норм. В деяких країнах законодавство щодо захисту інформації є недосконалим (в тому числі і в Україні) і професійні розвідники знаходять шляхи отримання таємної інформації насамперед через прогалини в правових нормах із захисту інформації та прогалини в організації захисту своїх таємниць їх власниками. Основною ж особливістю розвідувальної діяльності є не стільки правомірність її дій щодо проникнення до інформації з обмеженим доступом, а якраз таємний її характер. Саме таємничість форм, методів, взаємовідносин, що встановлюються у ході отримання інформації, невідомість конкретних суб'єктів, задіяних в розвідувальній діяльності, а то і самого факту такої діяльності робить розвідку Розвідкою.

Незважаючи на існуючі умови щодо розвідувальної діяльності у бізнесі, певна частина суб'єктів підприємництва все ж таки вдається до відповідних заходів розвідувального характеру. Інформація ж, яку отримують суб'єкти підприємництва в результаті дій їх сил розвідки носить здебільшого комерційний характер і використовується насамперед для забезпечення їх комерційної діяльності. Основним змістом цієї інформації є характеристика ділових стосунків конкурентів, інших суб'єктів, перспективи їх поведінки на ринку, наміри в комерційній діяльності. Тому думки автора сходяться на тому, що діям сил розвідки суб'єктів підприємництва, які пов'язані із забезпеченням комерційної їх діяльності (що і є предметом підприємництва) більш притаманна назва комерційної розвідки. А оскільки такі дії мають місце у вітчизняному бізнесі, може бути корисним розгляд деяких аспектів розвідувального забезпечення суб'єктів підприємництва. Тут слід звернути увагу на те, що до професійних дій з розвідки вдаються зазвичай суб'єкти великого бізнесу, оскільки їх можливості дають змогу забезпечити таку діяльність як професійно та матеріально, так певним чином і з правової точки зору.

Враховуючи, що отримання інформації з обмеженим доступом відповідно до чинного законодавства може бути здійснено лише з дозволу її власника, силам розвідки необхідно провести відповідну роботу з ним, розпорядником чи принаймні володільцем такої інформації. В арсеналі розвідки достатньо методів формування позитивних для неї відносин з подібними суб'єктами і як показує практика, доволі часто вдається отримати доступ до інформації, яка цікавить суб'єктів підприємництва.

Слід також звернути увагу і на норми чинного законодавства, які визначають умови доступу до інформації, що є конфіденційною чи таємною. Так, згідно ст. 162 Господарського кодексу України особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд. Тлумачення поняття «самостійно» подається українськими словниками як -- здійснення своїми силами, з власної ініціативи, без сторонньої допомоги [61]. Таке розуміння зазначеного поняття означає, що право збирати інформацію, яка є комерційною таємницею є можливим тільки за умов передбачених ст. 162 Господарського Кодексу України. Наприклад, у разі коли інформація отримана у зв'язку з якимось недоглядом власника інформації. До речі, однією з ознак належності інформації до комерційної таємниці є вжиття щодо неї заходів захисту, одним з яких є запровадження спеціального діловодства. Як показує досвід, сучасні суб'єкти підприємництва, власники інформації з обмеженим доступом проводять заходи спеціального діловодства лише за рідким виключенням. Тому дії комерційної розвідки, щодо отримання інформації з обмеженим доступом у таких суб'єктів будуть правомірними, оскільки їх інформація не набула ознак таємності. Але за всіх умов подібні дії є досить ризиковими і вимагають серйозного професіоналізму та глибоких правових знань.

В той же час, розглядаючи перспективи вітчизняного підприємництва та враховуючи іноземний досвід слід зазначити, що комерційна розвідка поширена у багатьох компаніях світу.

За оцінками західних експертів витрати на комерційну розвідку становлять у середньому 1,5% обороту торгових концернів і транснаціональних корпорацій. Частка компаній у світі, які використовують можливості комерційної розвідки складають: Японія - 99,99%, США - 82%, Великобританія - 75%, Німеччина - до 68%, Франція - до 52%, Іспанія - 35%, Росія - 7-9%, Україна - до 5% [62].

Як бачимо, у нас ринок розвідувальних послуг досить обмежений і значним чином відстає від більшості розвинутих країн. У результаті суб'єкти підприємництва вимушені силами своїх підрозділів безпеки здійснювати розвідувальні заходи, що під силу лише представникам великого бізнесу. Крім того, комерційна розвідка зазвичай діє в інтересах забезпечення безпеки компаній, в той час як питання їх стратегічного розвитку та діяльності залишаються без розвідувального забезпечення.

Основними принципами розвідки в діяльності суб'єктів підприємництва можна вважати: здійснення заходів розвідки в межах чинного законодавства; добування інформації силам розвідки без порушення прав, свобод, честі і гідності громадян; використання добутої інформації виключно в комерційних інтересах; виконання заходів розвідки на професійних засадах; легендування діяльності сил розвідки суб'єктів підприємництва [63]. Враховуючи особливу специфічність взаємовідносин у сфері комерційної розвідки важливо забезпечити морально-етичні норми таких взаємовідносин. Всі зв'язки, які підтримуються силами розвідки з джерелами інформації мають носити конфіденційний характер, а методи роботи з джерелами повинні обиратись найменш небезпечні. Слід всіляко уникати ситуацій за яких для джерел інформації можуть виникати різного роду небезпеки та загрози. У всіх можливих випадках сили розвідки мають дбати про здорові зв'язки з джерелами інформації, надавати при необхідності їм допомогу. У розвідувальній діяльності не слід користуватись послугами кримінальних елементів, суб'єктів з негативною репутацією, вдаватись до крадіжок документів, інших носіїв інформації якщо це може зашкодити джерелам інформації. За всіх умов сили розвідки мають бути обов'язковими до своїх джерел інформації, виявляти до них повагу, вживати заходів захисту зв'язків з ними. Ні в якому разі не слід застосовувати силу, залякування, будь-які аморальні дії до джерел інформації.

Середовище комерційної розвідки можуть складати посередники, клієнти, конкуренти, контрагенти, кредитори та інвестори, громадські та політичні об'єднання. Ключовим моментом у комерційній розвідці є інформаційно-пошукова робота, яка може розумітись як комплекс соціальних заходів, спрямованих на виявлення місць зосередження необхідної інформації та її джерел, формування умов та забезпечення процесу отримання інформації. В умовах відсутності правового регулювання здійснення комерційної розвідки основними її способами можуть бути: вивчення наявної інформації, опитування, спостереження, огляд, отримання довідок, використання спеціальних програм пошуку необхідної інформації в глобальному інформаційному середовищі, співпраця з фахівцями, експертами, консультантами, фото- відео зйомка, вивідування інформації, оманливі перемовини з працівниками об'єктів інформації і т. і. Пошук необхідної інформації здійснюється у просторі та часі шляхом виявлення її демаскуючих ознак та їх ідентифікації з еталонною структурою, змістом, поведінкою об'єкта, джерела, знаннями про них. Разом з тим, необхідно акцентувати, що комерційна розвідка на відміну від інформаційно-аналітичної роботи здійснює свою діяльність не в інформаційному, а в комунікаційному середовищі. Тому її кінцевим результатом є не власне інформація, а зміни в компанії, які проходять під впливом такої інформації. З врахуванням такої інформації сили безпеки розробляють моделі загроз розвитку компанії, сценарії можливих криз, визначають ознаки їх наближення. Підготовка до таких загроз та криз і буде змістом тих змін, які відбуваються у суб'єктів підприємництва за результатами діяльності сил комерційної розвідки [64]. Тобто, комерційна розвідка в діяльності суб'єктів підприємництва являє собою певну систему збору, обробки, аналізу, зберігання та використання інформації, класифікації ознак загроз та криз, які можуть зачіпати діяльність суб'єктів і негативно впливати на їх розвиток, систематизацію таких ознак і розробка на їх основі прогнозів можливого розвитку ситуацій в яких суб'єкти здійснюють свою діяльність або подій, що відбуваються за їх участю.

Актуальність комерційної розвідки в сьогоднішніх умовах обумовлюється насамперед тим, що при наявності великого обсягу інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень керівники суб'єктів підприємництва користуються даними і оцінками наданими їм їх менеджерами. В той же час, менеджери, будучи працівниками функціональних підрозділів, як правило, проінформовані одностороннє і зазвичай не мислять категоріями загальних інтересів компанії (фірми, підприємства, банку). Звідси кожен з таких менеджерів прагне підкреслити їх точку зору як найбільш об'єктивну і не помічати деталі, які з їх погляду не варті уваги, оскільки не торкаються функцій їх підрозділів. За таких умов керівники суб'єктів підприємництва попадають у інформаційну залежність від своїх менеджерів і не маючи об'єктивних критеріїв оцінки цінності наданої їм інформації, приймають не зовсім ефективні рішення. Таким недоліком не страждає комерційна розвідка, оскільки є нейтральною до всіх підрозділів, напрямків діяльності суб'єктів підприємництва та позицій менеджерів.

Враховуючи зазначене, комерційна розвідка має долучатись до вирішення наступних завдань діяльності суб'єктів підприємництва:

- пошук шляхів розвитку суб'єктів здатних забезпечити їм суттєві переваги на ринку;

- розробка принципово нових підходів до ведення бізнесу, які можуть забезпечити суб'єктам позитивні перспективи розвитку;

- своєчасне викриття планів конкурентів по досягненню конкурентних переваг, формування небезпечних для суб'єктів поведінки та дій [65].

Важливе місце у ІАР займає інформування керівництва та працівників суб'єктів підприємництва. Як показує досвід така робота організовується в порядку наданому на Рис. 7.4.

Основними вимогами до процедури інформування є: відповідність потребам осіб, яким надається інформація, конкретність, обґрунтованість , достовірність, своєчасність, зручна форма і зрозумілість інформації.

Щоб інформація, яка надається певним особам у ході інформування була переконливою і збуджувала їх до прийняття необхідних рішень, доцільно дотримуватись наступних правил:

- висвітлення в матеріалах інформування небезпек і загроз має бути поєднано з негативними наслідками, які можуть настати для суб'єкта підприємництва у разі їх реалізації;

- надання показників, що характеризують захисні функції суб'єкта як таких, що не можуть гарантувати його захист при реалізації зазначених небезпек і загроз;

- обґрунтування можливих шляхів, термінів та умов реалізації небезпек і загроз щодо діяльності суб'єкта;

- розрахунок обсягів втрат, шкоди, яких може бути завдано суб'єкту від реалізації небезпек і загроз;

- надання інформації про можливі способи, шляхи, заходи, застосування яких буде сприяти мінімізації небезпек і загроз з обґрунтуванням можливого розвитку ситуації;

Рис. 7.4. Порядок інформування керівництва та персоналу суб'єкта підприємництва.

- обґрунтування результатів вжиття запропонованих заходів, використання шляхів і способів мінімізації небезпек і загроз.

Таким чином, інформаційне забезпечення діяльності суб'єктів підприємництва є важливою умовою сучасного їх функціонування, суттєвим елементом їх безпеки та головною підставою високого статусу на ринку. Водночас інформаційне забезпечення є досить складним, трудомістким видом діяльності, який вимагає до себе постійної уваги.

8. Протидія інформаційно-психологічному впливу в підприємницькій діяльності

Говорячи сьогодні про використання інформаційних технологій для впливу на масову і індивідуальну свідомість, певну ситуацію чи об'єкт - це «відкривати Америку». У даний час це не новина. Зазначені технології широко використовуються практично у всіх сферах життєдіяльності, в т. ч. і в бізнесі. В той же час, звертає на себе увагу те, що розвиток засобів, методик та технологій інформаційного впливу за своїми темпами значно випереджує розвиток способів та технологій захисту від нього та протидії негативним його наслідкам. Маємо акцентувати, що в основі інформаційного впливу знаходяться технології маніпулювання інформацією та свідомістю мас чи окремих людей (Рис. 8.1).

У технологіях інформаційного впливу широко використовується відомий закон філософії - боротьби протилежностей. Будь-яка подія, діяльність, ситуація,завжди має дві протилежні властивості - позитивну та негативну. Змінюючи акценти з однієї на іншу можна посилювати одну з них: добре, погано; добро, зло. У більшості випадків таким чином можна впливати на емоційне сприйняття людиною (колективом, громадою) відповідної інформації. Тут використовуються кількісні показники, що характеризують протилежні властивості, наприклад витрати і отримані результати. В бізнесі за критерій таких показників можуть братись гроші або рейтинги. Маніпулюючи їх показниками можна формувати відповідне розуміння, оцінку того чи іншого суб'єкта в очах колективу, громади, суспільства в цілому.

Значне місце у технологіях маніпулювання займає обман, неправдива інформація. Остання приносить швидку вигоду, хоча і не тривалу. Тому такі технології передбачають підтримання відповідного стану в колективах, суспільстві подачею обману протягом значного періоду. У свою чергу обман призводить до формування пасивної поведінки, апатії, застою, невдоволення, руйнування моральних принципів.

Рис. 8.1. Маніпулювання інформацією та свідомістю у сучасних інформаційних технологіях

Поширення технологій маніпулювання інформацією та свідомістю, яка має місце у суспільстві і бізнес-відносинах може призвести до суспільної та економічної деградації. Принаймні така загроза сучасних умов інформаційного розвитку є реальною.

Враховуючи відносну новизну протидії заходам маніпуляції та інформаційно-психологічного впливу в діяльності суб'єктів підприємництва можна бачити, що підрозділи безпеки останніх є досить обмеженими і діють не завжди адекватно тим загрозам, які утворюються від такої ситуації в інформаційному просторі. У даному випадку мова іде саме про ситуації коли технології інформаційно-психологічного впливу створюють передумови для збитків та втрат суб'єктів підприємництва. Розглядаючи питання протидії інформаційно-психологічну впливу слід звернути увагу на те, що він є одним із інструментів інформаційного протиборства або вищої його стадії інформаційної війни суб'єктів ринку. У даному випадку заходи інформаційно-психологічного впливу застосовуються з метою нанесення шкоди суб'єкту щодо якого вони застосовуються. Захист суб'єктів підприємництва від інформаційно-психологічного впливу, як правило, здійснюється шляхом мінімізації ризику отримання негативного результату від нього. Водночас, як показує досвід, тільки заходами мінімізації вказаного ризику суттєвої зміни ситуації не досягається. Тут необхідно значним чином активізувати саме протидію інформаційно-психологічному впливу. Важливим моментом у цьому випадку є вибір об'єкту протидії. Насамперед, необхідно захистити власний персонал, в першу чергу шляхом впровадження в роботу з ним заходів, спрямованих на руйнування тих інформаційно-психологічних конструкцій, які з'являються у персоналу під чужим впливом. Разом з тим, об'єктом тут мають виступати інформаційне середовище, через яке поширюються заходи інформаційно-психологічного впливу та сам суб'єкт, який є зацікавленою стороною в поширенні такого впливу, а також суб'єкти через які поширюється такий вплив. Тобто, протидія має проводитись не з метою захисту. Основна мета протидії інформаційно-психологічному впливу -- припинення його проведення. Важливим тут буде зрив та нейтралізація заходів інформаційно-психологічного впливу, що проводяться проти певних суб'єктів підприємництва.

Аналізуючи механізми інформаційного протиборства можна бачити, що моделі інформаційно-психологічного впливу практично однакові в різних сферах людської життєдіяльності. Використовуються лише різні їх модифікації.

В повсякденній діяльності людина зазвичай не має часу детально аналізувати складний механізм здійснення інформаційного протиборства. Для прийняття рішень вона використовує значно спрощені моделі, готові погляди, точки зору, якими характеризуються певні події, випадки, суб'єкти діяльності, конкретні особи. Враховуючи таку ситуацію при здійсненні інформаційно-психологічного впливу важливим є формування таких моделей і надання їх в інформаційний простір або до конкретного об'єкта. Такий підхід значним чином спрощує розуміння процесів, що відбуваються для споживачів інформації. Адаптація таких моделей в інформаційному просторі та у свідомості людини практично є програмуванням її психіки. Досвід ведення інформаційних війн наказує, що існує декілька моделей, які в різних комбінаціях застосовуються для забезпечення інформаційно-психологічного впливу на протидіючі сторони. Тобто протидія впливу -- це не що інше як такий же самий вплив з метою руйнування методології, задумів, технологій проведення інформаційного протиборства.

Враховуючи, що в центрі інформаційного протиборства чи інформаційної війни знаходиться людина інформаційно-психологічний вплив спрямовується на найбільш вразливі сфери її психіки. Такими сферами є:

- мотиваційна (ціннісні орієнтири, переконання);

- сфера потреб та інтересів, бажань, потягів;

- інтелектуально-пізнавальна (знання, пам'ять, мислення);

- емоційно-вольова (емоції, почуття, настрої, вольові процеси);

- комунікативна (характер і особливості спілкування, взаємини з людьми, між особисті сприйняття);

- функціональна (виконання службових і посадових обов'язків, дисциплінованість) [1].

Якраз з врахуванням зазначених сфер, завдань та умов і формуються моделі впливу. Крім того, особливостями моделей впливу у інформаційно-психологічній протидії є те, що вони практично завжди виступають руйнівними і спрямовуються на дискредитацію конкретного об'єкта протидії і заходів впливу, що ним проводяться. Хоча в окремих випадках вплив у протидії може носити і стимулюючий характер.

У разі, коли об'єктом протидії впливу обирається інформаційне середовище суб'єкти підприємництва готують і проводять за відповідними технологіями (моделями) заходи контрпропаганди, спрямовані на руйнування ефекту, якого очікують особи, що ведуть проти зазначених суб'єктів інформаційну війну. З метою посилення протидії інформаційно-психологічному впливу в інформаційному середовищі можуть формуватись групи підтримки, однодумців, громадські об'єднання з клієнтів, акціонерів, інших осіб за допомогою яких здійснюється поширення сформованих суб'єктами підприємництва моделей протидії в інформаційному середовищі. В окремих випадках можуть проводиться певні акції: мітинги, демонстрації, пікети, громадські вимоги в підтримку вказаних суб'єктів. За таких умов буде здійснюватись не тільки гуртування громадян навколо суб'єктів, а і відповідна трансформація колективної свідомості. Доповненням до цього може бути поширення позитивних для суб'єктів та руйнівних для технологій інформаційно-психологічного впливу чуток та міфів.

Коли ж об'єктом протидії обирається особа, якою ініціюється чи проводиться інформаційно-психологічний вплив, то тут можуть передбачатись інші заходи та формуватись для них відповідні моделі протидії, зокрема:

- виявлення особи, якою ініціюється проведення інформаційно-психологічного впливу на певний суб'єкт підприємництва та осіб через яких здійснюється такий вплив;

- розкриття негативного змісту діяльності зазначених осіб у засобах масової інформації та іншим шляхом в інформаційному середовищі суб'єкта підприємництва;

- звернення до органів влади, правоохоронних органів, Антимонопольного комітету, суду, громадськості з вимогами щодо припинення проведення щодо суб'єкта негативного інформаційно-психологічного впливу;

- залучення до протидії інших суб'єктів (партнерів, клієнтів, акціонерів) та вжиття спільних заходів щодо протидії інформаційно-психологічному впливу;

- формування компрометуючих інформаційних моделей протидії та поширення їх в інформаційному середовищі щодо осіб, якими проводяться дії інформаційно-психологічного впливу на суб'єктів підприємництва.

Звичайно, що виконання такої роботи для підрозділів безпеки суб'єктів підприємництва є новим і в більшості своїй вони не готові до таких дій. Але водночас саме ці підрозділи за своїм функціональним призначенням є найбільш придатними для виконання заходів протидії інформаційно-психологічному впливу. Якраз вони володіють інформацією, необхідною для організації і проведення таких дій, а опанування технологіями протидії забезпечить їм необхідні умови для ефективної їх реалізації у разі інформаційного протиборства чи інформаційної війни на ринку.

9. Управління інформаційними ризиками в діяльності суб'єктів підприємництва

Пошук заходів з попередження шкоди, заподіяної від реалізації інформаційних загроз, може бути забезпечено через систему управління інформаційними ризиками.

Зазначена система управління має забезпечувати не тільки надійний захист інформаційних ресурсів, але й сприяти ідентифікації інформаційних ризиків, виявленню факторів та умов їх появи, забезпечувати їх мінімізацію у процесі діяльності суб'єкта підприємництва

Процес управління інформаційними ризиками передбачає проведення процедур аналізу, оцінки, контролю і мінімізації ризиків.

Аналіз ризиків передбачає їх визначення та оцінювання. Під час визначення ризиків встановлюють, які саме інформаційні ризики можуть існувати чи існують в діяльності суб'єкта підприємництва або в процесі проведення ним конкретної комерційної чи будь-якої іншої операції, яким чином вони можуть вплинути на діяльність чи операцію та яка існує ймовірність настання негативних наслідків від дії ризику.

Оцінювання інформаційного ризику передбачає оцінку обсягу шкоди, яку може зазнати суб'єкт унаслідок впливу зазначеного ризику.

Контроль інформаційних ризиків передбачає проведення заходів щодо з'ясування умов, за яких такі ризики можуть бути мінімальними, суттєвими або значними.

Мінімізація інформаційних ризиків передбачає вжиття заходів, спрямованих на зниження ймовірності негативного впливу ризиків, їх уникнення або зменшення їх обсягу. Одним з напрямів мінімізації інформаційних ризиків у разі, коли неможливо їх уникнути, може бути розподіл їх вартості в часі, щоб зменшити одночасний тиск ризику у певні миті діяльності суб'єкта чи здійснення ним певної операції.

Найпоширенішим варіантом мінімізації інформаційних ризиків є передача їх іншому суб'єкту, передусім за рахунок страхування ризиків.

Враховуючи багатовекторність використання інформації в діяльності суб'єктів підприємництва та можливість формування різноманітних для нього загроз управління інформаційними ризиками суб'єктів має передбачати:

- управління системою захисту інформації;

- управління процесом інформаційного забезпечення підприємницької діяльності суб'єкта;

- управління заходами з протидії інформаційному впливу;

- створення самої системи управління.

Ураховуючи те, що в ході діяльності суб'єктів підприємництва зосереджуються доволі значні обсяги інформації в т. ч. і з обмеженим доступом (банківська, комерційну таємниці, конфіденційна інформація) та те, що зазначені суб'єкти мають самостійно вживати заходів захисту своїх інтересів на одне із перших місць випливають питання аналізу, контролю та мінімізації втрати інформації. Головним в аналізі ризиків втрати інформації є виявлення способів несанкціонованого доступу до інформації суб'єктів підприємництва та її найбільш уразливих носіїв. Під час проведення такого аналізу слід виходити з того, що інформація може бути зосереджена переважно в двох групах її носіїв: комп'ютерній інформаційній мережі та в працівників суб'єктів підприємництва. Звідси несанкціонований доступ до інформації може бути здійснено, з одного боку, за допомогою технічних і програмних засобів, а з другого -- за допомогою засобів інтелектуального та психологічного характеру. Ураховуючи, що поведінка людей, працівників, є доволі непередбачуваною, а телекомунікаційні системі суб'єктів підприємництва в умовах значного розвитку штучного інтелекту є уразливими, можна говорити, що ризики втратити суб'єктами їх інформації зосереджені головним чином на таких її носіях, як персонал і телекомунікаційні системи.

Оцінювання ризиків втрати інформації передбачає оцінку вартості інформаційних ресурсів, щодо яких існує ризик втрати, та оцінку власне самого ризику як імовірності реалізації певної загрози, у даному разі пов'язаної з втратою інформації. Вартість інформації оцінюється через її комерційну цінність, яка, своєю чергою, визначається через розміри збитків (шкоди), які можуть настати у зв'язку з її втратою, обсягом (перспективами) вигоди, яку може отримати суб'єкт підприємництва, використовуючи наявну в нього інформацію, а також витрати, пов'язані з виробленням, отриманням і захистом такої інформації. Щодо банківської таємниці, то її цінність може бути визначена через обсяги залучених коштів від клієнтів банку, інформацію про комерційну та фінансову діяльність яких він зберігає.

На оцінювання власне ризику як імовірності реалізації певної загрози щодо відповідної інформації впливає кілька різноманітних показників. Головними серед них є привабливість інформації для суб'єктів загроз, її цінність, актуальність, доступність, рівень захисту. Через ці показники визначається рівень критичності інформації. Скажімо, для інформації про фінансову діяльність суб'єктів підприємництва рівень критичності може бути доволі високий, незважаючи на вжиття ними заходів її захисту. Це насамперед пов'язане з тим, що доступ до такої інформації має значна кількість осіб (працівники фінансових підрозділів суб'єктів, керівники установ, працівники банків, податкових органів, антимонопольного комітету, КРУ, представники інших державних установ, працівники телекомунікаційних систем, служби безпеки суб'єктів підприємництва), а в проведенні платежів задіяно дуже багато технічних засобів та інформаційних мереж, за допомогою яких така інформація передається. Ризик доступу до зазначеної інформації буде тим вище, чим активніше здійснюють свої фінансові операції суб'єкти підприємництва (проведення платежів, отримання кредитів, операції з цінними паперами, валютою, пластиковими платіжними засобами). Крім того, береться до уваги ділова активність суб'єктів підприємництва, їх роль і місце на ринку, конкурентна поведінка. У цьому разі інформація про фінансовий стан та діяльність суб'єктів підприємництва буде доволі привабливою для їх конкурентів і останні намагатимуться її отримати.

Якщо суб'єкт підприємництва обслуговується лише в одному банку, то ризик посягань на його інформацію буде дещо нижчим порівняно з тим, коли свої фінансові операції він проводить в різних банківських установах. Виходячи з цього, ймовірність реалізації загроз, як, власне, ризик втрати інформації може бути високою (коли показники діяльності суб'єктів підприємництва, особливо фінансової та комерційної набувають суттєвої актуальності), середньою (за умов високої актуальності хоча б одного показника) і звичайною (для суб'єктів, які не відрізняються високою активністю на ринку).

Контроль ризиків втрати інформації забезпечується шляхом проведення періодичних перевірок та аналізу стійкості інформаційної системи суб'єктів підприємництва до внутрішніх і зовнішніх загроз, своєчасного виявлення уразливих місць в її захисті. Крім того, на основі постійного моніторингу інформаційного середовища діяльності суб'єктів виявляють ознаки небезпек і загроз їх інформації. Особливу увагу приділяють виявленню осіб (як фізичних, так і юридичних), взаємовідносини суб'єктів підприємництва з якими можуть утворю вати для них певні ризики втрати інформації, а також осіб, діяльність яких може бути спрямована на несанкціоноване оволодіння інформацією, суб'єктів.

Крім того, тут слід звернути увагу і на ризики, що випливають з поведінки персоналу суб'єктів підприємництва як одного із небезпечних джерел витоку інформації. У цьому разі їх персонал можна розглядати як активний елемент інформаційної системи, здатний виступати не тільки творцем і джерелом інформації, а й суб'єктом протиправних дій щодо інформаційних об'єктів. Працівники суб'єктів підприємництва можуть як володіти, так і поширювати інформацію в межах своїх функціональних обов'язків. Крім того, вони здатні її аналізувати, узагальнювати, робити відповідні висновки, а за певних умов -- розголошувати, продавати, незаконно використовувати або незаконно передавати третім особам. На можливість посягань на інформацію суб'єктів підприємництва з боку його працівників вказують результати досліджень іноземних фахівців щодо структури виробничих колективів (Рис. 9.1). Зі 100 % працівників суб'єктів підприємництва 75 % можуть здійснити посягання на інформацію суб'єктів.

Питання мінімізації ризику втрати інформації є доволі серйозним для суб'єктів підприємництва однак чи всі ризики необхідно мінімізувати, і якщо так, то до якого ступеня? З досвіду відомо: як би суб'єкти підприємництва ні намагалися виключити ризик втрати інформації, зробити це майже неможливо. Крім того, їх керівництво повинно бути орієнтоване на певний ризик втрати інформації, щоб виникнення якоїсь непередбаченої ситуації не стало проблемою, яку неможливо вирішити. У цьому разі суб'єкти підприємництва завжди передбачатимуть дії на випадок втрати інформації, розраховувати свої можливості по ліквідації наслідків і бути готовими до неадекватного розвитку ситуації в інформаційних взаємовідносинах із своїми кредиторами, клієнтами, акціонерами, партнерами, контрагентами та іншими особами.

Рис. 9.1. Структура виробничих колективів за критерієм готовності до посягань на інформацію суб'єкта підприємництва

Водночас для зниження (мінімізації) ризику втрати інформації суб'єкти підприємництва мають вживати відповідних заходів, диференціюючи їх відповідно до певних загроз. Серед таких заходів насамперед мають бути:

- формування правових умов захисту інформації безпосередньо в установах суб'єктів підприємництва. Під такими умовами слід розуміти розробку нормативно-правових документів стосовно захисту всіх видів інформації (документованої, електронної, а також інформації, яка існує у вигляді знань працівників суб'єктів). Зазначеними документами мають регулюватись взаємовідносини суб'єктів підприємництва з їх працівниками, клієнтами, партнерами, кредиторами, контрагентами, іншими особами щодо доступу до інформації суб'єктів, прав щодо її отримання та захисту, відповідальності за неправомірну поведінку стосовно інформації, яка має обмежений доступ;

- створення системи захисту інформації, яка функціонує в інформаційній мережі. Зазначена система має передбачати комплекс організаційних, технічних, апаратних, криптографічних заходів і забезпечувати гарантований захист від посягань на електронну інформацію суб'єктів підприємництва.

- забезпечення контролю за носіями інформації, насамперед працівниками суб'єктів підприємництва, стосовно дотримання ними встановленого режиму захисту інформації, своєчасне реагування на всі збої в захисті інформації, що зберігається та функціонує в інформаційних мережах суб'єктів;

- запровадження надійної системи документообігу в установах суб'єктів підприємництва (службового та спеціального діловодства), яка виключала б можливість несанкціонованого доступу до документів, їх втрати, знищення чи модифікації;

- забезпечення надійної охорони установ суб'єктів підприємництва, особливо з погляду виключення можливості несанкціонованого доступу до їх документів чи електронних носіїв інформації.

Таким чином, управління інформаційними ризиками з позиції мінімізації загроз втрати інформації є доволі трудомістким і багатогранним процесом, який охоплює різні види організаційної, правової, інженерно-технічної, кадрової та безпосередньо інформаційної роботи.

Управління ризиками, що виникають у процесі формування суб'єктами підприємництва інформаційного ресурсу, носить особливий характер. Справа в тім, що тут існує певна проблема, пов'язана з необхідністю суттєвого інформаційного забезпечення діяльності суб'єктів підприємництва відсутністю для цього відповідного правового регулювання. Як уже вказувалось, нині в Україні немає законодавства, яке регулювало б права, умови та порядок доступу суб'єктів підприємництва до джерел інформації, що необхідна їм для забезпечення їх діяльності. Відсутність такого законодавства створює безліч ризиків, які виникають у процесі інформаційного забезпечення насамперед фінансових, комерційних, господарських та інших операцій. Аналіз ризиків, що можуть виникати під час формування інформаційного ресурсу суб'єктів підприємництва за умов відсутності необхідного правового регулювання, показує, що найпоширенішими серед них можуть бути ризик відсутності необхідної суб'єктам підприємництва інформації, ризик отримання та використання неповної, необ'єктивної інформації, ризик дезінформації. Особливу небезпеку створюють ризики, які виникають під час інформаційно-аналітичного дослідження контрагентів, клієнтів, інших осіб, з якими суб'єкти підприємництва встановлюють відповідні відносини.