Економічна ефективність інноваційних процесів на підприємстві
М. Портер як відомий американський фахівець в області конкуренції. Розгляд особливостей оцінки ефективності інноваційних процесів на прикладі ТДВ "К-ПЕМЗ". Знайомство зі шляхами підвищення економічної ефективності інноваційних процесів на підприємстві.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.04.2019 |
| Размер файла | 881,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Економічна ефективність інноваційних процесів на підприємстві
Вступ
Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи - традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні - розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів - персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.
Тому ця тема є важливою і потребує подальшого аналізу та проведення детального дослідження.
Мета дослідження - ознайомитись з особливостями оцінки ефективності інноваційних процесів на прикладі ТДВ «К-ПЕМЗ», а також навчитись знаходити шляхи підвищення економічної ефективності інноваційних процесів на підприємстві.
Для досягнення мети дипломної роботи необхідно вирішити наступні завдання:
- навчитись розрізняти поняття «інновації» та «інноваційні процеси», а також ознайомитись з їх структурою і класифікацією;
- розглянути теоретико-методологічні основи оцінки економічної ефективності інноваційних процесів на підприємстві;
- визначити способи оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів на підприємстві;
- проаналізувати ефективність інноваційних процесів на ТДВ «К-ПЕМЗ»;
- розглянути шляхи підвищення економічної ефективності інноваційних процесів на ТДВ «К-ПЕМЗ».
Предметом дослідження є інноваційний процес і оцінювання його економічної ефективності на підприємстві.
Об'єктом дослідження є оцінка економічної ефективності інноваційних процесів на ТДВ «К-ПЕМЗ».
Методи дослідження. У процесі написання дипломної роботи використовувались наступні методи:
- теоретичного узагальнення - для дослідження особливостей інноваційних процесів на підприємстві;
- групування - для з'ясування залежностей між окремими показниками;
- графічний - для наочного відображення показників екологічності проекту;
- статистико-економічний - для опрацювання сукупності статистичних та емпіричних даних при економічному аналізі інноваційних процесів;
- абстрактно-логічний - для формування теоретичних узагальнень, висновків і пропозицій.
Інформаційна база. При дослідженні використовувалися дані статистичної звітності ТДВ «К-ПЕМЗ», дані мережі Internet, монографічні та періодичні видання та інші. Обробка даних здійснювалась за допомогою сучасних інформаційних технологій.
1.Теоретичні основи інноваційних процесів на підприємстві
1.1 Поняття та зміст інноваційних процесів
конкуренція інноваційний економічний
Інновації - об'єкти впровадження чи процес, що веде до появи чогось нового - новації.
Слово innovation (англ.) утворене з латинського «новація» ( новизна, нововведення) і англійського «ін», що означає «в», «введення». Отже, у перекладі з англійської «інновація» означає «введення нового, відновлення».
Відомий американський фахівець в області конкуренції Майкл Портер у монографії «Міжнародна конкуренція» відзначав, що в конкуренції головну роль грають інновації й зміни. Отже, інновації розглядаються як найважливіший фактор росту конкурентноздатності підприємства, фірми, компанії і, врешті-решт, країни.
Закон «Про інноваційну діяльність» визначає правові, економічні, організаційні принципи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні й установлює форми стимулювання державою інноваційних процесів.
Вказаний Закон дає чітке визначення таких термінів, що використовуються в інноваційній діяльності.
Інновації - знову створені (застосовані) і (або) удосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно - технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру і якість виробництва й (або) соціальної сфери.
Розглянемо тлумачення терміну «інновація». Термін і поняття «інновації», як нової економічної категорії, ввів австрійський учений Йозеф Шумпетер (1883-1950 рр.). У роботі «Теорія економічного розвитку» (1911 р.). И. Шумпетер уперше розглянув питання впливу інновацій на розвиток і дав визначення інноваційного процесу. Термін «інновація» Й. Шумпетер став використовувати в 30-і роки ХХ-го століття. При цьому під інновацією він мав на увазі зміну з метою впровадження й використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих, транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості. Згідно Й. Шумпетеру, інновація є головним джерелом прибутку, а він є результатом впровадження новацій: без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку.
Крім того інновація розглядалася Й. Шумпетером як нова функція виробництва, її нова комбінація.
1. Нововведення, яке ще недостатньо поширене у суспільному виробництві.
2. Нововведення, впровадження нових ідей, технологій, видів продукції тощо в організацію продукції, виробництво, управління підприємством та галуззю.
3. Щось, що сприймається як нове, як нововведення.
4. Форма керованого розвитку вже наявних систем.
5. Процес, в ході якого винахід або відкриття доводиться до стадії практичного застосування і починає давати економічний ефект.
6. Нове прикладання науково-технічних знань, що забезпечує ринковий успіх.
В принципі, будь-яке соціально-економічне нововведення, доки воно не отримало масового, тобто серійного поширення в галузі праці, виробництва і управління можна вважати інновацією.
Поняття «інновація» та «нововведення» можна вважати тотожними, хоча деякі науковці трактують їх по-різному залежно від власного розуміння етимології слова. Якщо прийняти те, що слово «інновація» є похідним від латинського «novo», що означає змінювати, оновлювати, то під інновацією слід розуміти процес змін, оновлення. Тому, наприклад, угорський економіст Б. Санто визначив інновацію як «такий суспільно-технічно-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій та у випадку, якщо вони орієнтуються на економічну вигоду, на прибуток; їх поява на ринку може приносити додатковий успіх».
Німецький спеціаліст Ф. Хаберланд переконаний, що «нововведення охоплює науково-технічні, технологічні, економічні й організаційні зміни, які виникають у процесі відтворення. Його основними характеристиками є: якісна новизна виробів, способів виробництва і технологій у порівнянні з попередніми, темпи реалізації, динаміка циклу нововведень, економічна ефективність, соціальні наслідки».
К. Найт - відомий спеціаліст у сфері інноватики - дає таке визначення: «Нововведення - це впровадження будь-чого нового відносно організації чи її безпосереднього оточення» і розглядає нововведення «як особливий випадок процесу змін в організації»
Ряд американських дослідників під нововведенням розуміють процеси виникнення, розвитку, поширення і зміни науково-технічних новацій у різних сферах людської діяльності. Так, на думку П. Друкера, головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей. З цього погляду нововведення не обов'язково мають бути технічними чи речовими, причому соціальні нововведення виявляються більш значущими за силою свого впливу порівняно з упровадженням локомотивів чи телеграфів. Зокрема, система продажу товарів у кредит спричинила справжній економічний переворот, це соціальне нововведення перетворило економіку пропозиції в економіку попиту незалежно від ефективності економіки. На погляд П. Друкера, лікарні в сучасному вигляді - це соціальна інновація епохи Відродження XIX ст., яка зробила для охорони здоров'я більше, ніж багато які досягнення в медичній науці.
А. Т. Кругліков під нововведенням розуміє вперше створений чи використаний конкретний засіб чи спосіб діяльності, який задовольняє суспільні потреби, дає реальний ефект у відповідних сферах людської діяльності і в якому знайшло практичне використання або втілилось нове знання у вигляді наукового відкриття чи технічного винаходу. Кожну новацію слід розглядати як певне ціле, неділиме, однорідне і тотожне самому собі протягом усього життєвого циклу нововведення.
Російський економіст О. Пригожий дає визначення інновації як форми керованого розвитку. При цьому під інновацією він розуміє таку цілеспрямовану зміну, яка вносить у середовище впровадження (організацію, суспільство тощо) нові, відносно стабільні елементи. Пригожий зазначає, що інновація - це процес, тобто перехід певної системи від одного стану до іншого. Однак поширенішим є погляд, згідно з яким за основу беруть переклад поняття «нововведення» як іnnovation, тобто «введена новація». Отже, цим терміном називають об'єкти впровадження (наприклад, за Е. Роджерсом: «Нововведення - це ідея, практика або продукт, що сприймаються як нові»). Американський економіст П. Лемер тлумачив інновацію як «новий продукт або послугу, спосіб їх виробництва, новацію в організаційній, фінансовій, науково-дослідній та інших сферах, будь-яке вдосконалення, яке забезпечує економію витрат або створює умови для неї».
В Словнику сучасної економічної теорії Макміллана поняття «інновація» використовується як синонім слова «винахід» і відноситься до технологічного вдосконалення виробничих процесів і до досягнення нових властивостей і комбінацій властивостей продуктів, що продаються на ринку. В останньому випадку інновація є джерелом диференціації продукту і використовується виробниками для створення нового попиту і збільшення своєї частки ринку.
В останні роки з'явився особливий різновид інноваційного підприємництва - ризикове або венчурне; це здебільшого дрібні фірми, що займаються поширенням нових технологій, тобто технічних і в першу чергу в наукомістких галузях.
«Інновації» - це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) наявних товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити «якість життя» людства.
Аналіз трактувань поняття «інновація» різними вченими підводить до висновку, що більшість із них ґрунтується на концепції Й. Шумпетера, який визначав відкриття, винахід нового пристрою або технології як початкову подію, а інновацію, впровадження цього пристрою або технології - як завершальну подію, розглядаючи інновацію з погляду економічного застосування, що означає створення нових ресурсів або використання вже відомих в інший спосіб.
Отже, світова економічна думка інтерпретує інновацію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, утілений в нових продуктах і технологіях. З огляду на це терміни «нововведення» та «інновація» можна вважати рівнозначними і використовувати як синоніми щодо кінцевого результату - впровадженої новації.
Інновація (нововведення) - кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.
Нововведення пов'язане з новим застосуванням існуючого продукту, використанням нової концепції або ідеї. Воно може трактуватися як новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають переваги над конкурентами.
Визнання корисності інновації кінцевим споживачем зумовлює зміну соціально-економічного середовища. Корисність, функція корисності відрізняють нововведення від відкриття і винаходу. Відкриття і винаходи не мають соціальної та економічної цінності, якщо не стають основою нововведення на ринку. Так, американський економіст Б. Твісс зауважує: «Винахід (новація) - формулювання, висування ідеї. Нововведення (інновація) - застосування, тобто процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту».
Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи - традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні - розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів - персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.
Очевидним є те, що інновації пов'язані з реалізацією інноваційних процесів. Терміни «інновація» та «інноваційний процес» близькі, але не ідентичні то слід погодитися, що інноваційний процес пов'язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Необхідно погодитися також з думкою вчених Дж. Брайта і Б. Твісса, що це - єдиний свого роду процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління у єдине ціле для одержання суттєвих ефектів і ліпшого задоволення суспільних потреб. Ряд вчених визначає інноваційний процес як систематичний розвиток і практичне відпрацювання нових ідей.
Отже, інноваційний процес - це сукупність комплексних, постійно здійснюваних у просторі та часі, прогресивних, науково-технічних, організаційних і соціально-економічних змін, що ведуть до підвищення ефективності суспільного виробництва та вирішення соціальних проблем (екологія, умови праці). В економічній літературі ці зміни на рівні підприємств називають процесами впровадження нової техніки. Під поняттям «нова техніка» розуміють як вперше реалізовані в продукції результати наукових досліджень і прикладних розробок, що вміщують винаходи та інші науково-технічні досягнення, так і нові або вдосконалені технологічні процеси, методи організації виробництва і праці, нові методи управління, знаряддя та предмети праці, котрі при їх використанні на всіх рівнях управління забезпечують підвищення ефективності виробництва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку. Викладене дає змогу зробити висновок, що результатом здійснення інноваційних процесів є новинки в техніці, організації діяльності та управлінні процесами виробництва і праці, а їх упровадження у господарську практику є нововведеннями.
Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.
Інноваційний процес - це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).
Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:
· стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);
· стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);
· cпецифіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.
На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе».
Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.
Науково-технічний прогрес (НТП) в буквальному розумінні означає безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовному значенні - це постійний процес створення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.
Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а по кожному з них - пріоритети на найближчу доступну для огляду перспективу.
В умовах сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій - способів одержання і перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.
В галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП:
1) істотне підвищення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їх споживання;
2) інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких, міцних та корозієстійких кольорових металів і сплавів, що став можливим внаслідок появи принципово нових технологій, які у багато разів зменшили вартість їх виробництва;
3) істотне розширення номенклатури та форсоване нарощування обсягів продукування штучних матеріалів з наперед заданими і унікальними властивостями.
До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості і продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їх механізації і автоматизації - інтегрованого та завертаючого напрямку НТП. Механізація і автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машиною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно проходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.
Вся сукупність сучасних напрямків НТП слугує фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства. Технічний розвиток відображає процес формування і удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його господарської діяльності.
Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, що мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати відтворення основних фондів підприємства (від капітального ремонту знарядь праці до розширення та нового будівництва певних виробничих ланок). Із сукупності форм технічного розвитку варто виокремлювати такі, які характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з другого, - її безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування.
Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, але й на соціальні процеси. Це вимагає підвищеної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності і екологічності. Особливо нагальним є завдання екологічного виробництва на підприємствах. За результатами соціальних досліджень установлено, що, наприклад, збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора рази, а урожайність пшениці у зонах дії підприємств кольорової металургії на 40 - 60% менша, ніж за межами цих зон. У той же час сучасні прогресивні технології уможливлюють перетворення джерел подібних економічних витрат у чинники зростання обсягів продукції і прибутку.
Потенційні можливості розвитку і ефективності виробництва визначаються перш за все науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами.
Чим цілеспрямованіше і ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, що є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим успішніше вирішуються кінцеві і пріоритетні (по відношенню до виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.
Організація інноваційних процесів суттєво залежить від стану розвитку науки, техніки і виробництва, адже нині, в умовах науково-технічної революції, ні техніка, ні виробництво не можуть розвиватися і вдосконалюватися без здійснення наукових досліджень і розробок. У свою чергу розвиток науки без досконалої техніки (вимірювальної, експериментальної) теж неможливий. Тому можна стверджувати, що грунтовніше розібратися в організації інноваційної діяльності допоможе розгляд взаємного проникнення елементів системи, тобто дослідження комплексної системи наука - техніка - виробництво - споживання.
Наука - це система знань, що дають змогу прогнозувати і перетворювати предмети та явища в суспільстві.
Техніка - це сукупність засобів автоматизації фізичної і розумової праці, що становить серцевину всієї системи “наука - техніка - виробництво - споживання”. Вона є засобом наукового дослідження, засобом виробництва та предметом споживання.
Виробництво як технологічна система - це сукупність взаємопов'язаних процесів, за допомогою котрих суспільство, використовуючи сировину і сили природи, створює необхідні засоби праці та предмети споживання.
Техніка є елементом системи, котра з'єднує її у єдине ціле, але саме наука привела до створення техніки. Крім цього, наука забезпечує виробництво новими розробками. Виробництво, у свою чергу, ставить перед наукою певні завдання. У сферу споживання наука теж подає свої (наукові) розробки, а споживач ставить певні вимоги щодо якості нової техніки. У виробництві споживач замовляє виготовлення певних об'єктів нової техніки, що йому дала наука, а виробник, виготовивши замовлення, реалізує його споживачеві.
Для України проблема розвитку інноваційної діяльності є надзвичайно актуальною, тому що проблема підвищення ефективності виробництва стоїть перед кожною підприємницькою структурою, оскільки переважна їх більшість утворена в процесі приватизації на базі колишніх державних підприємств. Слід зазначити, що майже всі підприємства працюють на застарілому обладнанні, а технології, котрі використовують у базових галузях, залишились на рівні досягнень науково-технічного прогресу 50 - 60-х років. Про те, що інноваційний розвиток вітчизняних підприємств перебуває на низькому рівні, свідчить і той факт, що частка України в науково-технічному розвитку країн Європи в десятки разів нижча від її середнього рівня розвитку.
1.2 Структура інноваційних процесів та класифікація інновацій
Інноваційний процес - охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання та представляє собою період від зародження ідеї до її комерційної реалізації. Це послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практичного використання. Інноваційна діяльність та інноваційний процес за своїм змістом дещо різняться. Інноваційний процес є ширшим поняттям, ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення новинки: від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовуються у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію (проникнення) у нові умови чи місця застосування. А інноваційна діяльність полягає в діях людей, спрямованих на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу. Інноваційний процес - процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практичного використання.
Інноваційний процес можна розглядати як комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці - від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.
Сутність кооперації в науці, як і в матеріальному виробництві, полягає в одночасності зусиль, без яких необхідний результат не може бути досягнутим.
Існує розподіл наукової праці за стадіями інноваційного циклу.
Інноваційний процес поділяється на окремі етапи, види діяльності та стадії, як-от фундаментальні та прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, освоєння нововведення у виробництві й експлуатації.
Модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука, техніка, виробництво.
Наука. На цьому етапі розробляють теоретичні основи певної проблеми. Охоплює стадії фундаментальних і прикладних досліджень.
Техніка. На цьому етапі втілюють теоретичні конструкції явищ і процесів у матеріальну оболонку. Охоплює стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту. Визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію на неї, створюють дослідні зразки, розпочинають експериментальне виробництво.
Виробництво. (комерціалізація нововведення). Це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах і використовуючи позичковий капітал (банківські кредити). Завершальною ланкою і результатом інноваційного процесу є створення певного конкурентоспроможного продукту. Проте конкурентоспроможність залежить від ступеня новизни ідеї, взятої за основу нового продукту чи технології. Якщо ідея принципово нова, то велика імовірність тривалого життя новинки. Вона швидко поширюється і приносить суттєву комерційну вигоду інноваторам і суспільству загалом. Підприємство може скористатися готовими науково-технічними розробками, які мають комерційну привабливість, через придбання ліцензій, застосування франчайзингових (угода про передавання права на використання торгової марки включно з технологією ведення бізнесу) чи лізингових (довготермінова оренда) схем. У такій ситуації важливо знати, який вид інноваційної діяльності може принести найбільшу користь суб'єкту підприємництва.
Основними етапами інноваційного процесу на підприємстві є:
1) генерація ідей щодо способів задоволення нових суспільних потреб;
2) розроблення задуму та попереднє оцінювання його ринкової привабливості;
3) аналіз умов реалізації задуму і супроводжувальних витрат, їх зіставлення з фінансовими можливостями підприємства;
4) конструкторське та технологічне розроблення нового товару;
5) пробний маркетинг - прогнозування попиту і оцінювання майбутніх вигод;
6) планування та організація процесу виробництва нового товару;
7) комерційна реалізація новинки.
Ці етапи є сутністю інноваційної діяльності на підприємстві і обов'язкові для кожного суб'єкта ринку.
Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.
Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.
Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.
Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:
* високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;
* неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;
* необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;
* залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.
Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства. Започатковує інноваційний процес настанова на зміну ситуації або її вдосконалення.
Розрізняють три види інноваційного процесу:
* простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);
* простий міжорганізаційний (товарна форма);
* розширений.
Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації.
Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами.
Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника - піонера, то сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.
Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:
1) створення інновації та її поширення;
2) дифузія нововведення.
Поширення інновації - це інформаційний процес, форма і швидкість якою залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень.
Дифузія інновацій - це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів.
Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації -- це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.
В звичайному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.
Технічні новинки і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).
Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці) .
Економічні - методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні - різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя.); юридичні - нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.
За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи - локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).
Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.
Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок.
Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; Усі локальні і особливо глобальні нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень). Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.
Першу класифікацію інновацій розробив Й. Шумпетер. її використовували до кінця 60-х років XX ст. Він виокремив п'ять типів інновацій:
1) виробництво невідомого споживачам нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;
2) впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід до комерційного використання продукції;
3) освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни, незважаючи на те, існував цей ринок раніше чи ні;
4) залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;
5) впровадження нових організаційних форм.
Інновації можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від технологічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесові. Продуктові інновації включають використання нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих, отримання принципово нових продуктів.
Процесові інновації означають нові методи організації виробництва, нові технології, нові методи управління виробництвом. Процесові інновації можуть бути пов'язані з створенням нових організаційних структур в складі підприємства.
За типом ринкової новизни інновації поділяються на: нові для світових ринків, нові для національних ринків, нові для конкретного підприємства або групи підприємств.
За місцем у виробничому процесі підприємства розрізняють такі інновації:
· інновації на вході виробничого процесу підприємства (зміни у виборі і використанні виробничих ресурсів підприємства);
· інновації на виході виробничої діяльності підприємства (нові вироби, нові види послуг, методів управління та організації виробництва, що є предметом реалізації на зовнішній ринок);
· інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).
Відповідно до ступеня внесених змін розрізняють інновації радикальні, покращуючі, модифікаційні.
Інновації класифікуються також за об'єктом на такі види:
· товарна - впровадження нового продукту;
· технологічна - впровадження нового методу виробництва;
· технічна - впровадження нового засобу виробництва, модернізація конструкції відомого технічного об'єкту;
· ринкова - створення нового ринку товарів і послуг;
· маркетингова - освоєння нового джерела постачання сировини;
· управлінська - реорганізація структури управління;
· соціальна - впровадження заходів з метою покращення життя населення;
· екологічна - впровадження заходів з питань охорони довкілля.
В основі другої класифікації лежить ринкова сутність інновації:
· постійні інновації - такі удосконалення наявних виробів, які не вносять значних змін у спосіб їх використання споживачами;
· переривчасті інновації - повністю нові вироби, які вимагають від споживачів зусиль для прийняття нових звичок щодо їх використання, але не справляють істотного впливу на раніше наявні ринки;
· підривні інновації - інновації, які створюють новий ринок завдяки іншим вартостям, які в кінцевому рахунку (і несподівано) розповсюджуються на раніше наявний ринок та повністю його змінюють.
Керівництво підприємства має завжди аналізувати, який вид інновацій принесе більшу вигоду. Для цього слід враховувати різні обставини: гостроту конкурентної боротьби, вибагливість споживачів і рівень їхніх доходів, ресурсні можливості і конкурентні позиції фірми тощо.
Приймаючи рішення про нововведення, необхідно враховувати інтереси виробника і споживача. Слід ретельно вивчати споживчий ринок і тенденції його зміни.
Як свідчить практика, більша корисність очікується від продукту-інновації, який є новим для виробника і споживача. Для споживачів продукція вважатиметься новою, якщо вони її досі не бачили і задовольняли відповідну потребу в інший спосіб або якщо сама потреба спровокована появою цього продукту.
Для виробника продукція є новою, якщо вона ним ніколи не виготовлялась. За умов, що продукції раніше не існувало (або існував лише дослідний зразок, а її виробництво не було освоєно ніким), її вважають абсолютно новою.
Трапляється, що продукт може бути новим для виробника, але не знайде попиту в споживачів: споживач вважатиме його таким, що вже не задовольняє його потреби. Прикладом є шведська компанія Focit, яка тривалий час була провідним виробником механічних калькуляторів і настільки захопилась вдосконаленням своєї продукції, що пропустила появу електронних калькуляторів, які були значно дешевшими. Японські фірми, застосувавши електронні схеми замість механічних, заполонили європейський ринок не тільки дешевими калькуляторами, а й годинниками, потіснивши шведів і з цього сегмента ринку.
Підприємства можуть виходити на нові ринки зі старими або дещо вдосконаленими продуктами. У такому разі новою для виробника буде лише адаптація до інших ринкових умов, додаткове налагодження виробничого процесу. До такої тактики останнім часом вдаються багато провідних автомобілебудівних фірм, проникаючи, наприклад, на ринок пострадянських країн. Поширеним, особливо в країнах, що розвиваються, є виробництво продукції за ліцензіями провідних фірм. За такого виробництва прибуток менший, ніж у фірми-інноватора, але суттєво зекономлені кошти на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). На Заході така практика має назву «і я також» (англ. «me too»). На цьому ґрунтуються, зокрема, різноманітні форми придбання ліцензій.
Існують також підприємства, які виробляють продукцію вже відому споживачу і не нову для себе. Йдеться про випуск продукції, яка не потребує змін (наприклад, вино чи пиво відомих сортів, традиційні продукти харчування, деякі види послуг тощо). Такі підприємства є монополістами і завдяки цьому можуть існувати, не здійснюючи нововведень тривалий час.
Загалом необхідність нововведень усвідомлюється усіма суб'єктами господарювання. Інновації можуть стосуватися не лише виробничих чи торговельних підприємств, а й організацій інших галузей: медичної, освітньої, фінансових та страхових послуг тощо, якщо вони ґрунтуються на нових технологіях, новій якості, що приваблює споживача.
У динаміці інноваційний процес можна представити рядом стадій й етапів, що відображають трансферт нововведень у матеріальне виробництво: від зародження і проведення фундаментальних досліджень, проектно-конструкторських розробок, створення дослідних зразків, їх випробування у лабораторіях до організації серійного чи масового виробництва новинок та їх реалізації і обслуговування.
Інноваційний процес включає дві стадії: розробку та комерціалізацію. Це пояснюється тим, що інноваційний процес не закінчується появою на ринку новинок, а продовжується і після впровадження, тому що під час дифузії (поширення) нововведення постійно вдосконалюється, що дає змогу розширити ринки його збуту. Починається інноваційний процес з фундаментальних досліджень суто теоретичного характеру, в результаті яких отримують нові наукові знання, що відображаються у наукових відкриттях.
Саме фундаментальне дослідження, в результаті якого відбувається генерація нових ідей, є основою інноваційного процесу. Проте такі дослідження характеризуються високою мірою ризику, адже лише 5% з них дають позитивні результати.
На основі отриманих результатів фундаментальних досліджень здійснюють дослідження прикладного характеру. Прикладні дослідження передбачають виконання робіт, пов'язаних з пошуком шляхів практичного застосування наукових відкриттів, результати котрих оформляють як винаходи. Наступним етапом на шляху реалізації інновацій є науково-дослідні розробки. Вони спрямовані на створення певного виду виробів і технологічних процесів, на перевірку принципово нових технічних рішень на експериментальних зразках у лабораторних умовах. Цим видом діяльності, тобто науково-дослідними розробками прикладного характеру, може займатися галузева наука - галузеві науково-дослідні інститути та проектні конструкторсько-технологічні організації, адже ризик тут значно зменшується, оскільки 85 - 90% цих робіт завершують успішно.
Результати прикладних досліджень є основою для наступного етапу інноваційного процесу - інженерних або дослідно-конструкторських розробок. Етап дослідно-конструкторських розробок передбачає доведення результатів науково-дослідних робіт до умов промислового освоєння і включає виконання проектної і робочої документації, дослідну перевірку технічних рішень у галузі техніки, технології та організації виробництва.
Кінцевим етапом стадії розробки є експериментальне виробництво. На даному етапі передбачається здійснення технічної підготовки виробництва новинок, що веде до появи дослідних зразків і розробки робочої документації.
Після етапу освоєння починаються процеси налагодження масового виробництва новинок та їх реалізації, тобто починається стадія комерціалізації. На даних етапах вищою є ефективність функціонування великих підприємств.
Розвиток і поглиблення окреслених тенденцій в галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного прогресу. При цьому пріоритетними мають бути заходи щодо раціоналізації організаційно-господарського управління і подальшого взаємоузгодженого розвитку суспільних форм організації виробництва. Лише комплекс заходів такої спрямованості може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення і підвищення ефективності організаційного прогресу.
1.3 Оцінка ефективності інноваційних процесів
До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються і оцінюються економічна та інші види ефективності, відносяться створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи ті з них, що містять винаходи і раціоналізаторські пропозиції.
Відомо, що найбільшу віддачу дають інвестиції у науку при впровадженні у виробництво результатів досліджень. Це дає змогу зробити висновок про те, що саме інноваційна діяльність та її активізація забезпечать швидкий вихід економіки країни з кризового стану. Проблема підвищення ефективності діяльності підприємств державного і підприємницького секторів для забезпечення високих темпів їх економічного розвитку набуває особливої актуальності в сучасних умовах розвитку національної економіки, котра проходить етап відродження ринкових відносин. Це економічне зростання можна забезпечити шляхом активізації інноваційної діяльності всіх ланок народного господарства. При цьому помітно зростає потреба в знаходженні науково-обґрунтованої методики оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності, оскільки розробка і впровадження у виробництво нововведень вимагають значних витрат, що мають високий ступінь ризику. Методика розрахунку економічної ефективності інноваційної діяльності повинна базуватися на певній теоретичній концепції, а організовувати її мають відповідні організаційні структури. Економічна оцінка ефективності інноваційної діяльності передбачає вирішення комплексу таких питань, як: вибір і обґрунтування стратегічного напрямку досліджень; визначення критеріїв і показників її економічної ефективності; оцінки її впливу на ефективність діяльності підприємства, а також вибір ефективного методу її здійснення. Враховуючи, що витрати на інноваційну діяльність надзвичайно великі та ризикові, важливою є розробка такої методики, яка б давала приймати рішення про доцільність інноваційної діяльності, почин; ранніх її етапів.
Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень слугує економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величина економічного ефекту може і повинна обчислюватись в одній з двох форм: народногосподарській (загальний ефект за умовами використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).
Народногосподарський економічний ефект визначається шляхом зіставлення результатів за місцем застосування технічних нововведень і усіх витрат на розробку, виробництво і споживання; він віддзеркалює ефективність тієї або іншої групи технічних нововведень є позиції їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.
Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу наука - виробництво - експлуатація (споживання), дозволяє оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів.
З огляду на особливості оцінки ефективності усю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу організаційні нововведення, здійснення яких вимагає певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу - ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.
Визначення і оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що відносяться до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, яка спричинює необхідність його розширення, реконструкції або технічного переозброєння) здійснюються так же, як і нових технічних рішень. Разом з цим слід враховувати одну важливу обставину - до складу поточних витрат повинні включатись додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції при їх транспортуванні і зберіганні.
Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації і оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму - організаційних структур управління, систем планування і фінансування; створення нових ринкових структур) визначають на основі обчислення переважно економії поточних витрат, обумовленої здійсненням таких нововведень. При цьому у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї або іншої групи безвитратних організаційних рішень.
Запровадження ефективних інноваційних технологій дає змогу, з одного боку, підприємству отримати конкурентні переваги: покращити конкурентну ситуацію на ринку свого продукту та фінансовий стан, якісно підвищити виробничий потенціал та потенціал персоналу тощо, а з іншого - потребує значного часу та ресурсів. Щоб забезпечити високу ефективність інноваційних заходів, сьогодні зростає актуальність системного, своєчасного та комплексного аналізу інноваційної діяльності підприємства.
Мета комплексного аналізу інноваційної діяльності полягає в обґрунтуванні найбільш ефективних напрямів інноваційної діяльності, інноваційних програм і проектів фірми. Основними завданнями комплексного аналізу є:
· визначення відповідності фінансового стану фірми його цільовим параметрам щодо інноваційного розвитку;
...Подобные документы
Поняття та зміст інноваційних процесів і їх вплив на технічний розвиток підприємства. Оцінка ефективності інноваційних процесів, її основні критерії та параметри, порядок та етапи реалізації. Проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні, напрямки.
контрольная работа [25,2 K], добавлен 27.04.2011Особливості розвитку інноваційних процесів на підприємстві за ринкових умов господарювання. Фінансова підтримка інновацій, їх впровадження у виробництво та оцінювання ефективності. Методи державного регулювання інноваційних нововведень на сучасному етапі.
курсовая работа [277,0 K], добавлен 15.05.2011Теоретична сутність та економічний зміст інноваційної діяльності. Методи оцінювання рівня та ефективності впровадження інноваційних технологій. Ефективність та доцільність впровадження інноваційних технологій в умовах діяльності ВАТ "Дніпроагросвіт".
дипломная работа [452,8 K], добавлен 09.10.2010Сутність проблеми оцінки ефективності інновацій. Аналіз методики визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження та розробки, їх впровадження в виробництво. Фінансування науково-технічної та інноваційної сфер діяльності в Україні.
дипломная работа [246,3 K], добавлен 27.08.2012Аналіз динаміки, структури основних фондів. Рівень механізації виробничих процесів на підприємстві, економічна ефективність використання. Визначення резервів поліпшення використання фондів. Стан економічної ефективності функціонування підприємства.
курсовая работа [126,6 K], добавлен 06.11.2010Теоретичні основи планування підвищення ефективності виробництва на підприємстві. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства "Шахта ім. Артема". Визначення економічної ефективності виробництва на підприємстві і планування щодо її підвищення.
курсовая работа [44,5 K], добавлен 25.08.2010Роль економічного обґрунтування нововведень у процесі їхньої мотивації. Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні. Сучасні методи економічної оцінки інноваційних проектів. Прогноз прибутку, оцінка ефективності, вибір програмних засобів.
дипломная работа [1,9 M], добавлен 21.11.2009Інноваційна політика та її спрямованість на створення сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів. Суттєвість інноваційної політики, роль держави у формуванні інноваційної політики промислових підприємств України. Завдання інноваційних стратегій.
контрольная работа [23,0 K], добавлен 22.12.2009Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів. Оцінка економічної ефективності використання і відтворення основних фондів на підприємстві. Визначення шляхів підвищення існуючого рівня ефективності використання основних фондів підприємства.
курсовая работа [266,0 K], добавлен 14.09.2012Комплексна механізація та вдосконалення технології виробництва сої на сільськогосподарському підприємстві "Надія" с. Перехрестівка Сумської області. Дослідження методів інтенсифікації виробництва сої, аналіз і шляхи підвищення її економічної ефективності.
курсовая работа [185,3 K], добавлен 24.04.2014Обґрунтування теоретико-методичних підходів до аналізу інноваційних процесів. Практичні рекомендації щодо формування аналітичного забезпечення як інформаційної системи управління інноваційною діяльністю підприємства. Оцінка ефективності та послідовності.
реферат [86,2 K], добавлен 28.02.2011Сутність та зміст інноваційних проектів, джерела інвестування та методика їх аналізу. Види та типи інноваційних проектів. Порівняння вигідності джерел фінансування. Особливості фінансування інноваційних проектів в Україні та шляхи їх вдосконалення.
курсовая работа [514,6 K], добавлен 21.03.2011Природно-економічна характеристика господарства "Відродження". Фактичний стан виробництва і економічної ефективності яєць за 3 роки. Організація основних виробничих процесів та зберігання продукції. Визначення планової собівартості одиниці продукції.
курсовая работа [62,6 K], добавлен 26.11.2013Поняття підприємницької діяльності, її місце у функціонуванні економічної системи. Форми підприємницької діяльності. Формування та регулювання державою підприємницького середовища. Інноваційна активність: цілі, фактори. Ефективність інноваційних процесів.
курсовая работа [75,6 K], добавлен 24.04.2012Типи та методи організації виробництва. Організація виробничих процесів у просторі і часі. Порівняльна характеристика ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття". Аналіз економічної ефективності запровадження установки очищення стічних вод та знешкодження відходів.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 10.10.2012Поняття економічної ефективності та методи її визначення. Молокопереробна промисловість як важлива складова АПК України. Економічна діагностика фінансових показників ПрАТ "Тернопільський молокозавод". Основні засади забезпечення економічної ефективності.
дипломная работа [319,3 K], добавлен 04.03.2015Економічна сутність оборотних засобів. Аналіз забезпеченості та ефективності використання оборотних коштів на підприємстві. Широкомасштабне запровадження інновацій з метою інтенсифікації сільського господарства та підвищення її економічної ефективності.
курсовая работа [84,1 K], добавлен 26.02.2016Проблеми раціонального використання трудових і виробничих ресурсів. Економічна сутність поняття та показники ефективності використання матеріальних ресурсів. Шляхи підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємстві ТОВ "Гіпрон".
курсовая работа [70,1 K], добавлен 18.01.2013Основні напрямки підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва, її показники. Сучасний стан виробництва продукції рослинництва у КСП "Сонячне" Миколаївського району та розробка шляхів підвищення його економічної ефективності.
дипломная работа [260,8 K], добавлен 24.11.2011Сутність, функції, види конкуренції, її місце та роль в ринковій економіці. Конкуренція як фактор впорядкування цін, стимул інноваційних процесів. Напрямки і проблеми формування конкурентного середовища в умовах становлення ринкової економіки України.
курсовая работа [278,9 K], добавлен 21.04.2009
