Казначейська система виконання бюджетів

До впровадження експерименту відповідний фінансовий орган мав таку інформацію лише після отримання звітності (місячної, квартальної) від розпорядників коштів і централізованих бухгалтерій сільських і селищних рад.

3) Мати якісні та своєчасні щомісячні, квартальні і річні звіти про виконання бюджетів вiдповiдно до вимог, встановлених законодавчо-нормативними актами.

4) Отримувати безвідсоткові позички за рахунок загальних обсягів коштів місцевих бюджетів, що перебувають на кореспондентському рахунку обласного управління Держказначейства.

Касове виконання місцевих бюджетів органами Державного казначейства забезпечило для розпорядників коштів:

1) Щоденний попередній контроль за цільовим використанням бюджетних коштів і дотримання ними фінансової дисципліни, відповідність поданих первинних документів, що стали підставою для здійснення видатків, вимогам діючих законодавчо-нормативних актів. Внаслідок цієї роботи попереджено непоодинокі факти нецільового використання бюджетних коштів. Наприклад, 2000 року органи Держказначейства у Дніпропетровській області відмовили в оплаті рахунків у 341 випадку на загальну суму 641,6 тис. грн., у Черкаській області - у 201 випадку на суму 475,0 тис. грн.

2) Прозорість виконання кошторисів доходів і видатків, єдиний підхід до ведення бухгалтерського обліку та звітності.

Таким чином, переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування стане кроком у вдосконаленні управління не тільки за доходами і витратами державного бюджету, а й фінансами місцевих бюджетів на обласному рівні, який дає можливість провадити соціальну політику в області. Це стосується передусім можливості одночасної, без затримок, виплати заробітної плати й інших соціальних виплат за рахунок тимчасово вільних коштів усіх місцевих бюджетів області.

Позитивний результат проведення експерименту з погляду здійснення контрольних функцій і можливостей, які надає казначейське обслуговування, сприяв включенню цієї норми до законодавчо-нормативних актів України та її поширенню по всій країні.

Охоплення казначейським обслуговуванням місцевих бюджетів у майбутньому дасть можливість створити базу даних за бюджетні періоди за плановими та фактичними показниками в розрізі кодів бюджетної класифікації, що стане відправною точкою для планування відповідних видатків, аналізу ефективності виконання програм, доцільності прийняття нових або подовження діючих.

Зауважимо, що одним з важливих питань, яке впливає на

ефективність казначейського обслуговування місцевих бюджетів, є застосування автоматизованої системи здійснення платежів, що в майбутньому створить умови для:

? виключення можливості ручного втручання в управління коштами місцевих бюджетів;

? прискорення проходження платежів;

? створення управлінських форм звітності для структур, що отримуватимуть відповідну інформацію від органів Державного

? казначейства;

? виключення комерційних банків з процесу безготівкових платежів щодо виконання бюджетів. При цьому їхні щоденні збитки, за підрахунками, становили по двох областях приблизно 20 млн. грн.

Внаслідок впровадження казначейського обслуговування бюджетів виникає необхідність перерозподілу чисельності між фінансовими управліннями місцевих адміністрацій, установ банків на користь органів Державного казначейства. Порівняльний аналіз

функцій та обсягів роботи, яку виконуватимуть органи Держказначейства та фінансові управління місцевих бюджетів, виходячи з практичної діяльності двох обласних управлінь ДКУ, дає змогу констатувати, що:

? обсяги роботи органів Державного казначейства збільшаться більш як на 100%;

? функціонально органи Держказначейства виконуватимуть усі функції фінансових органів, крім планування та аналізу, а також банківські функції.

Загальна кількість місцевих бюджетів, які передбачається перевести на казначейське обслуговування, становить 12035, а це - 541 тис. рахунків лише за доходами. Тобто в середньому один орган Державного казначейства обслуговуватиме 18 місцевих бюджетів, для яких буде відкрито близько 2,5 тис. рахунків.

Для забезпечення виконання поставлених завдань Державним казначейством України впродовж 2001-2003 років спільно з ВАТ "Укртелеком" побудована і в цілому успішно працює глобальна корпоративна телекомунікаційна система, яка використовує канали Frame Relay для міжобласних телекомунікацій. Виділено також прямі канали тональної частоти та частково цифрові канали для внутрішньообласних телекомунікацій. На сьогодні, з огляду на доступні матеріальні та фінансові ресурси, на тих напрямках "район - область", де у місцевих філій ВАТ "Укртелеком" є технічна можливість, проводяться роботи з удосконалення телекомунікацій для підвищення пропускної здатності, надійності та якості зв'язку.

На сьогодні система Державного казначейства України перебуває на досить високому рівні інформатизації, що дає змогу успішно вирішувати урядові завдання. Водночас час решта учасників бюджетного процесу в цьому значно відстають. Практика запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками в низці областей, що розпочалася 2003 року, показала, що більшість сільських рад не мають не тільки комп'ютерної, а й звичайної друкарської техніки, і до опрацювання в органи казначейства надходять розрахунково-платіжні документи в рукописному вигляді. Таке відставання в забезпеченості комп'ютерною та телекомунікаційною технікою треба усувати, що надасть можливість поліпшити якість обслуговування місцевих бюджетів.

Очевидно, наслідком впровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів і роботи Державного казначейства в системі електронних платежів Національного банку України стане необхідність перегляду його статусу в системі центральних органів виконавчої влади, оскільки вже буде неможливо не завважити відмінностей функціонування Державного казначейства (функції управлінські та суто технічні банківські) від інших органів виконавчої влади.

Управління державним боргом

Управління боргом - це складний аспект економічної політики, який полягає у виконанні зобов'язань держави щодо погашення внутрішнього та зовнішнього боргу без створення у майбутньому проблем у сфері платіжного балансу та державного бюджету. З одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого - борг збільшує навантаження на держбюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням і запозиченнями - і внутрішніми, і зовнішніми. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній і зовнішній борг за раніше взятими зобов'язаннями. Величезні втрати держави в обслуговування боргу порівняно з обсягами податкових надходжень до держбюджету засвідчили необхідність побудови чіткої системи управління державним боргом.

Державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на умовах строковості, платності та повернення.

З 1998 року до бюджетної класифікації введено нові розділи "Класифікація фінансування бюджету" та "Класифікація боргу".

Класифікація боргу за типом боргового зобов'язання вирізняє заборгованість:

? за довгостроковими й середньостроковими зобов'язаннями;

? за короткостроковими зобов'язаннями i векселями (на терміни менше одного року);

? іншими внутрішніми й зовнішніми зобов'язаннями у

? структурі непогашеного внутрішнього та зовнішнього боргу.

Класифікація боргу за типом кредитора залежить від типу утримувача боргового зобов'язання: внутрішнього чи зовнішнього. Відповідно розрізняють внутрішній і зовнішній борг.

Внутрішній державний борг - це сукупність строкових зобов'язань держави в грошовій формі, які виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

Внутрішній борг складається з:

? заборгованості за позиками, одержаними із сектору державного управління;

? заборгованості органам грошово-кредитного регулювання та іншим банківським і фінансовим установам;

? заборгованості нефінансовому приватному сектору;

? заборгованості домашнім господарствам.

Зовнішній державний борг - це сукупність строкових зобов'язань держави в грошовій формі, які виникли в результаті запозичень на зовнішньому ринку.

Зовнішній борг складається з видів боргових зобов'язань, аналогічних зовнішнім джерелам покриття дефіциту бюджету.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу відповідно до вимог статті 18 Бюджетного кодексу України встановлюється на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України. Основна сума боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державне запозичення - це залучення державою в особі Кабінету Міністрів України через Міністерство фінансів грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості та платності.

Державне внутрішнє запозичення здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку.

Державне зовнішнє запозичення здійснюється шляхом укладання угод з нерезидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватися лише з метою:

? фінансування дефіциту держбюджету;

? підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

? на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Державна гарантія - це зобов'язання України в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у разі невиконання позичальником, іншим, ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності. Виділяють два види державних гарантій: внутрішню і зовнішню.

Внутрішня державна гарантія - гарантія Уряду України за зобов'язаннями позичальника, що виникла перед резидентами України.

Зовнішня державна гарантія - гарантія Уряду України за зобов'язаннями позичальника, що виникла перед нерезидентами України.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основні способи реалізації державних гарантій і запозичень:

? випуск (емісія) державних цінних паперів;

? укладення угод про позику та гарантійних угод;

? інші способи, передбачені законодавством України.

За надання державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній і борг в іноземній валюті.

Внутрішній борг формується переважно в національній валюті. За внутрішнім боргом кредиторами можуть бути фізичні та юридичні особи - резиденти і нерезиденти країни. Внутрішній борг складається в основному з надходжень від резидентів держави. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку.

Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті безпосереднього запозичення коштів в урядів закордонних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

За видами державний борг поділяється таким чином.

1) Кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій - Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку, Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Відповідно до стратегічних напрямів удосконалення співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями, визначених посланням Президента України до Верховної Ради "Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2000 році", ініціатором взаємовідносин з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) має виступати Україна на основі чітко визначених пріоритетних сфер і необхідних умов ефективного використання запозичень від цих організацій. З цією метою Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 10 жовтня 2001 року № 1317 "Про порядок підготовки та реалізації проектів економічного й соціального розвитку України", що дало можливість:

а) запровадити нові прозорі процедури управління портфелем проектів України у МФО;

б) забезпечити розробку короткострокової програми співпраці України з МФО завдяки підготовці Плану співпраці України з МФО як складника Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік;

в) забезпечити зв'язок процесу підготовки та реалізації проектів, які підтримуються МФО в Україні, з бюджетним процесом України завдяки включенню коштів МФО до держбюджету в розрізі центральних органів виконавчої влади - головних розпорядників;

г) запровадити програмно-цільовий підхід до підготовки та реалізації проектів, що підтримуються МФО в Україні.

Головним позитивним результатом дії зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України є встановлення порядку ініціювання нових проектів, ухвалення КМУ рішення про доцільність підготовки проекту та залучення коштів МФО для його реалізації. Крім того, поліпшено систему нагляду за реалізацією проектів МФО в Україні та систему звітності про підготовку та реалізацію таких проектів.

З метою подальшого підвищення ефективності залучення та використання коштів МФО Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження від 1 липня 2002 року № 358-Р "Про заходи щодо підвищення ефективності залучення та використання коштів міжнародних фінансових організацій". Розпорядження передбачає реалізацію таких заходів:

? розробку Стратегії співпраці з МФО на 2004-2006 роки;

? удосконалення нормативної бази для підготовки та реалізації проектів, які підтримує МФО;

? забезпечення співфінансування проектів МФО українською стороною;

? збільшення обсягів міжнародної технічної допомоги на етапах ініціювання та підготовки проектів, які підтримує МФО;

? завершення оформлення членства України у Міжнародній асоціації розвитку та Багатосторонній агенції з гарантування інвестицій.

Провідними партнерами України є такі міжнародні фінансові організації, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ)

У рамках співпраці України з МВФ триває реалізація середньострокової програми "Механізм розширеного фінансування" (ЕРР), затвердженої Радою директорів Фонду у вересні 1998 року. Обсяг позики становить близько 2 млрд. 266 млн. доларів США.

Загальна сума кредитних коштів, отриманих Україною від МВФ у рамках програми ЕРР, становить близько 1,6 млрд. доларів США.

Група Світового банку

Ключовим елементом Стратегії допомоги Групи Світового банку на 2001-2003 роки є проект Програмної системної позики (проект ПСП), від успішної реалізації якого Банк ставить у залежність всю програму кредитування України. Саме успішна реалізація першого етапу проекту ПСП-1 дала змогу Україні перейти від програми кредитування за "песимістичним" сценарієм до програми кредитування за "базовим" сценарієм, що дасть можливість значно підвищити обсяг зобов'язань МБРР та обсяг надходжень позичкових коштів Банку в Україну.

Нині триває узгодження позицій сторін з метою дотримання запланованого раніше графіка підготовки проекту ПСП-2.

Кількісні показники співпраці України з МБРР на 1 січня 2002 року:

? портфель проектів МБРР в Україні складався з 9 проектів із загальним обсягом зобов'язань з них 741,48 млн. доларів США та 7,67 млн. євро, а також гарантійного фонду в проекті "Морський старт" на суму 100 млн. доларів США;

? надходження позичкових коштів МБРР в Україну становили 2485,8 млн. доларів США, з них 2209,8 млн. доларів США (майже 90%) - кошти на структурну перебудову, які Україна отримала в рамках 7 проектів, які підтримував Банк;

? портфель проектів МБРР за 2001 рік збільшився на 4 проекти. Обсяг зобов'язань МБРР зріс на 70,11 млн. доларів США, тобто на 10,4%.

2002 року відбулися позитивні зрушення у структурі вкладень МБРР в Україну, зокрема розширилися надходження у соціальний сектор до 50,2 млн. доларів США (10,21% загальної суми зобов'язань Банку в Україні). Лідером у залученні інвестиційних ресурсів Банку залишається паливно-енергетичний комплекс, де обсяг зобов'язань МБРР становить 312,38 млн. доларів США, або 63,56% загальної суми зобов'язань Банку в Україні (див. рис. 4.7.1).

Рис. 4.7.1. Розподіл зобов'язань МБРР у рамках інвестиційних проектів (на 1 січня 2002 року)

Світовий банк розпочав підготовку нової Стратегії допомоги на 2003-2005 роки. Дедалі більшої актуальності для України набуває співпраця з міжнародними фінансовими організаціями, діяльність яких в основному спрямована на підтримку розбудови приватного сектору, залучення прямих іноземних інвестицій. До таких організацій належать Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Багатостороння агенція з гарантування інвестицій (БАГІ), які входять до складу Групи Світового банку.

На цьому етапі діяльність МФК в Україні спрямовується на фінансування спільних підприємств зі значною часткою іноземного капіталу.

2001 року в Україні затверджено операцію БАГІ з гарантування від політичних ризиків внесків іноземних інвесторів у статутний фонд "Райффайзенбанк-Україна".

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР)

Стратегія ЄБРР для України на 2001-2002 роки, затверджена Радою директорів Банку у липні 2000 року, спрямована на підтримку економічних і структурних реформ та активний пошук можливостей реалізації нових проектів Банку в Україні.

Кількісні показники співпраці України з ЄБРР на 1 січня 2002 року виглядають так: портфель проектів України в ЄБРР складався з 57 проектів із загальним обсягом зобов'язань Банку майже 1,42 млрд. євро. Упродовж 2001 року портфель зріс на 19 проектів. Зобов'язання ЄБРР в Україні збільшилися на 263,98 млн. євро, або на 22,85%.

Галузями, які акумулюють найбільшу частину вкладень Банку в нашу країну, є паливно-енергетичний комплекс - 28,4% від загальної суми вкладень ЄБРР в Україну, фінансовий сектор - 21,3%, харчова промисловість - 14,6% (див. рис. 4.7.2).

Рис. 4.7.2. Діяльність ЄБРР в Україні (галузевий розріз на 1 січня 2002 року)

Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР)

Чорноморський банк торгівлі та розвитку є фінансовою опорою в структурі Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС).

Динамічний характер діяльності ЧБТР в Україні відображає той факт, що лише за перші 19 місяців своєї діяльності в Україні було розпочато реалізацію 4 проектів. На 1 січня 2002 року успішно завершено реалізацію першої фази проекту Трансбалканського газопроводу загальною вартістю 116,24 млн. доларів США, який реалізовувався за участю ЧБТР (частка фінансування ЧБТР - 12 млн. доларів США) та розпочато реалізацію другої фази проекту.

Україна займає пріоритетне місце серед країн в операціях ЧБТР. Обсяг зобов'язань ЧБТР у рамках проектів в Україні становить 15,3% загального обсягу зобов'язань Банку, тимчасом як відповідний показник для всіх інших країн - членів Банку - у середньому становить лише 14,9%.

Позитивна динаміка діяльності Банку в Україні дає змогу прогнозувати, що Банк, маючи значний потенціал розвитку, може найближчим часом стати одним з провідних інвесторів у вітчизняну економіку.

Основні проблеми та питання в процесі співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, які необхідно вирішити 2003 року:

? відсутність стратегії співпраці з МФО;

? необхідність визначення шляхів і напрямів подальшої співпраці України з МВФ;

? неякісна підготовка проектів МФО в Україні та недостатнє фінансування підготовчих робіт у рамках цих проектів;

? необхідність удосконалення системи управління підготовкою та реалізацією проектів МФО в Україні;

? посилення координації роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади з МФО (зокрема з ЄБРР, МБРР) для підтримки реалізації інноваційних проектів.

?

Головна мета співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями - забезпечення фінансової підтримки сталого соціального та економічного зростання України за рахунок залучення ресурсів МФО для реалізації проектів у пріоритетних секторах вітчизняної економіки.

2) Державні кредити, отримані від іноземних країн та іноземних приватних банків. Відповідно до міжурядових договорів в Україні відкрито кредитні лінії таких країн, як Італія, Японія, Німеччина, Франція. Для фінансування дефіциту державного бюджету залучено комерційні кредити у вигляді фідуціарної позики та позики деяких закордонних банків.

3) Заборгованість держави за емітованими цінними паперами. Державні цінні папери є фінансовими інструментами, які використовуються державою практично в усіх країнах. Їх випуск може здійснюватися урядом для:

? неемісійного (неінфляційного) фінансування тимчасового або перманентного дефіциту державного бюджету;

? макроекономічного регулювання (кредитно-грошового обороту за допомогою проведення операцій репо на відкритому ринку, впливу на рівень і структуру інвестицій і заощаджень населення, суб'єктів господарювання тощо);

? розвитку фондового ринку.

Внутрішній борг держави виникає в результаті здійснення запозичень у національній валюті в:

? центральному банку, що призводить до емісії грошей;

? комерційних банках;

? небанківській системі.

Внутрішній борг держави може виникати в результаті емісії таких паперів, як облігації, казначейські зобов'язання та інші.

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів до державного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати номінальну вартість цього цінного папера в обумовлений у ньому термін з виплатою попередньо визначеного доходу, якщо це передбачається умовами випуску.

Випуск облігацій може здійснюватися в документарній або бездокументарній формах. Облігації емітуються у документарній формі у вигляді сертифікатів грошових документів, а в бездокументарній - у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

Законодавством України передбачено, що обсяг емісії облігацій визначається в межах встановленого бюджетом на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу та обсягу дефіциту держбюджету. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України 1999 року облігації розміщувалися на таких умовах:

? форма випуску - дисконтна, на пред'явника;

? номінальна вартість - 100 грн.;

? термін погашення - 28, 182, 273, 364 дні та більше року;

? вид випуску - бездокументарна форма (записи на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів).

У загальному обсязі розміщених упродовж 1999 року облігацій найбільшу питому вагу становили облігації з терміном погашення понад один рік.

Казначейські зобов'язання - цінні папери на пред'явника, що розповсюджуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

В Україні казначейські зобов'язання поки що не випускаються. Дефіцит державного бюджету покривається за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

4) Іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії Уряду.

Іноземні кредити можуть отримувати українські підприємства під гарантію Уряду України. Такі кредити безпосередньо обслуговуються підприємствами-позичальниками. Але в разі неспроможності підприємств виконати свої зобов'язання перед іноземними кредиторами сплата відсотків і суми основного боргу здійснюється за рахунок державного бюджету. Виконання зобов'язань Уряду за наданими гарантіями призводить до зростання державного боргу країни.

5) Заборгованість Уряду за кредитами, отриманими від комерційних банків.

Уряд може здійснювати запозичення в державних і комерційних банках.

6) Кредити, отримані Урядом від Національного банку України.

Упродовж 1993-1995 років основним кредитором Уряду був Національний банк України. Видача прямих кредитів Національним банком України призводила до додаткової емісії грошей.

Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" Центральний банк має право купувати державні облігації на первинному ринку від свого імені і за рахунок власних коштів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють:

? короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року);

? середньостроковий (від одного до п'яти років);

? довгостроковий (від п'яти років і більше).

Короткострокові позики використовуються для покриття касових розривів між обсягами витрат і надходжень коштів до державного бюджету. З цією метою в країнах з розвиненою економікою випускають переважно казначейські векселі. В Україні цю

функцію виконують облігації внутрішньої державної позики з терміном обігу до одного року.

Залучення державою коштів на середньостроковий період відбувається в деяких країнах (Італія, США) шляхом емісії казначейських нот, а на триваліший термін, зазвичай, здійснюється через випуск облігацій.

Правові засади та напрями управління державним боргом

Управління державним боргом - це комплекс заходів, які здійснюються державою в особі її уповноважених органів для визначення місць і умов розміщення й погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

а) пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації обсягу боргу;

б) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

в) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та відсотків за користування боргом;

г) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в державі;

ґ) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні, рівень інфляції, ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Існує три варіанти вирішення проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держав.

Перший варіант полягає у вжитті урядом країни заходів з реструктуризації боргу, які сприятимуть збільшенню доходів бюджету, зменшенню навантаження на бюджет конкретного року, упорядкуванню видатків бюджету, поступовому скороченню державного боргу, економічному зростанню і врешті-решт - підвищенню добробуту громадян.

Другий варіант зводиться до проведення грошової емісії, наслідком якої є збільшення видатків у короткостроковому періоді, високий рівень інфляції та девальвація валюти, неплатоспроможність держави, затримка економічного зростання і в результаті - зниження рівня життя громадян країни-боржника.

Третій варіант - це дефолт, характерними ознакам якого є невчасна сплата державного боргу, збільшення видатків за рахунок вивільнення ресурсів, припинення надання країні, що оголошує дефолт, іноземних позик, заявлення претензій щодо дострокової сплати всіх іноземних позик, накладення арешту на закордонне майно, неминуча грошова емісія, підвищення рівня інфляції та девальвація національної валюти, зниження кредитного рейтингу країни, а відтак - затримка економічного зростання та зниження рівня життя громадян країни-боржника.

Суть управління державним боргом реалізується в його функціях. Найголовніші з них такі:

? визначення політики щодо управління державним боргом;

? планування;

? первинна емісія;

? бюджетно-податкова функція;

? організаційна функція;

? підтримка вторинного ринку;

? консультаційна функція;

? функція забезпечення;

? облікова функція.

Правовою основою управління державним боргом є Конституція України, в якій передбачено, що порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи встановлюються винятково законами України. Згідно з Конституцією України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади і уповноважена:

а) затверджувати Державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині зовнішнього та внутрішнього боргу;

б) затверджувати рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, а також здійснювати контроль за їх використанням.

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які відповідають за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави.

У світовій практиці роль міністерств і відомств в управлінні державним боргом різна. В одних країнах основні функції в управлінні державним боргом виконує Казначейство, в інших - Міністерство фінансів і Центральний банк.

В управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Національний банк, Державне казначейство.

Згідно зі статтею 16 Бюджетного кодексу України право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про державний бюджет, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів.

Кабінет Міністрів України визначає порядок та умови здійснення державного запозичення і надання державних гарантій, а також може змінювати умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій.

Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу) розробляє стратегію боргової політики, проводить розрахунки планових показників заборгованості держави та моніторинг державного боргу, визначає доцільність залучення коштів на внутрішніх і зовнішніх ринках капіталів, аналізує та супроводжує кредитні проекти.

Розробка стратегії та боргової політики пов'язана з:

а) вивченням макроекономічного становища України з погляду боргового навантаження та визначення оптимальної середньо- і довгострокової боргової політики;

б) визначенням нових боргових інструментів і підготовкою

нормативної бази їх застосування;

в) удосконаленням структури державного боргу в розрізі інструментів позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок і термінів погашення;

г) організацією роботи щодо підвищення кредитного рейтингу України.

У процесі планування та моніторингу державного боргу Міністерство фінансів України здійснює:

? підготовку прогнозних розрахунків щодо обсягів зовнішніх і внутрішніх запозичень для фінансування дефіциту державного бюджету, а також погашення та обслуговування державного боргу України з урахуванням наданих гарантій за іноземними кредитами;

? складання графіків платежів з погашення та обслуговування державного боргу та доповнень і уточнень до нього;

? аналіз витрат і прогноз стану навантаження витрат з обслуговування державного боргу на Державний бюджет України;

? моніторинг платежів з погашення та обслуговування державного боргу і підготовку довідок та аналітичних матеріалів про стан і параметри державного боргу;

? аналіз вразливості стану обслуговування державного боргу щодо можливих змін відсоткових ставок і курсів іноземних валют;

? розрахунки показників платоспроможності України за зовнішніми і внутрішніми борговими зобов'язаннями;

? аналіз здійснення платежів на виконання кредитних і гарантійних державних зобов'язань, відшкодування витрат державного бюджету позичальникам, які отримали іноземні кредити під державні гарантії;

? прогнозування обсягів державного боргу в рамках середньо- та довгострокової перспективи.

Діяльність Міністерства фінансів України на ринку капіталів зводиться до:

? залучення коштів на комерційній основі на зовнішніх ринках капіталу;

? моніторингу ринків капіталу та інформаційно-аналітичного забезпечення операцій України на іноземних фінансових ринках;

? оцінки пропозицій, що надходять до Міністерства фінансів від фінансово-кредитних інститутів;

? розробки механізму випуску та використання боргових інструментів України, які обертаються та/або випускаються за її межами;

? випуску, розміщення (спільно з НБУ) та погашення внутрішньої державної позики;

? підготовки документації для проведення запозичень та інших дій України на зовнішніх ринках капіталів;

? розробки нормативних актів з випуску державних цінних паперів.

У сфері управління некомерційним запозиченням Міністерство фінансів України здійснює такі функції:

? аналізує пропозиції урядів іноземних держав, міжнародних фінансових організацій та іноземних банків щодо надання кредитів Україні;

? координує роботу державних органів з питань залучення іноземних кредитів;

? готує угоди з фінансовими агентами для здійснення агентських (посередницьких) функцій за іноземними кредитами, що залучаються під гарантійні або інші зобов'язання держави;

? визначає схеми залучення та механізми погашення й обслуговування іноземних кредитів;

? здійснює державну експертизу інвестиційних проектів, реалізація яких передбачає залучення іноземних експортних кредитів;

? аналізує фінансове становище позичальника, наявність заборгованості перед бюджетом і ліквідних активів;

? оцінює вартість майна, майнових прав і цінних паперів, що передаються державі як забезпечення виконання позичальником фінансових зобов'язань за іноземними експортними кредитами;

? аналізує фінансову спроможність поручителя за фінансовими зобов'язаннями позичальника з погашення та обслуговування іноземного експортного кредиту;

? оцінює ризики та аналізує окупність інвестиційних проектів, реалізація яких передбачає залучення іноземних експортних кредитів;

? інформує банки-агенти про відшкодування боржниками витрат бюджету для урахування їх під час визначення стану заборгованості позичальника;

? контролює обсяги відшкодувань витрат бюджету за експортними кредитами.

Державне казначейство відповідно до "Положення про Державне казначейство України", затверджене Постановою Кабінету Міністрів від 31 липня 1995 року № 590, разом з Національним банком і Мінфіном здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргами та проводить їх обслуговування відповідно до чинного законодавства, зокрема:

? здійснює видатки з державного бюджету на обслуговування державного боргу в терміни згідно з графіком, а також видатки на погашення державних цінних паперів і сплати доходу за ними;

? веде облік випуску та погашення державних цінних паперів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класифікації;

? нараховує відсотки та здійснює облік за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету;

? здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету за юридичними особами, які отримали іноземні кредити під гарантії Уряду України.

У сфері внутрішнього боргу Національний банк України виконує функції генерального агента з обслуговування, випуску та погашення облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), депозитарія (зберігача) державних цінних паперів, контролюючого органу, дилера на вторинному ринку.

Національний банк України також обслуговує операції Міністерства фінансів щодо випущених облігацій на підставі договору, відповідно до якого він:

? відкриває та веде рахунки Міністерства фінансів України в цінних паперах, а також окремий рахунок щодо викуплених ним облігацій;

? зберігає глобальні сертифікати;

? контролює обсяг облігацій і їх кількість в обігу;

? надає за запитом виписки про стан рахунку Мінфіну України в цінних паперах і виконання операцій з ними;

? надає довідкову інформацію щодо проведених операцій за облігаціями;

? здійснює кліринг, по-перше, взаємних боргових зобов'язань між учасниками торгів за придбані облігації; по-друге, з Міністерством фінансів України зі сплати доходів або погашення облігацій за умови, що терміни проведення платежів збігаються;

? здійснює платежі зі сплати доходу та погашення облігацій за дорученням і за рахунок коштів Державного казначейства України.

У сфері зовнішнього боргу Національний банк є:

? банком, що виконує доручення Казначейства зі здійснення платежів за зовнішнім боргом на користь іноземних кредиторів;

? виконавцем звітності про загальний довгостроковий борг держави;

? агентом у погашенні та обслуговуванні кредитів Міжнародного валютного фонду тощо.

В управлінні державним боргом вирізняють три стадії:

а) залучення державних запозичень;

б) використання коштів;

в) погашення та обслуговування боргу.

Залучення коштів може здійснюватися шляхом випуску державних цінних паперів та отримання позик.

Кошти від державних запозичень можуть використовуватися на:

? підтримку інвестиційних програм і розвиток матеріального виробництва (фінансове розміщення);

? задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту, зокрема обслуговування та погашення державного боргу (бюджетне використання);

? покриття дефіциту платіжного балансу.

Можливий змішаний спосіб використання державних запозичень, коли кошти частково спрямовуються на розвиток економіки, вирішення проблем бюджету та платіжного балансу.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів і Національний банк, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Держказначейство України.

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів для виконання боргових зобов'язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків і супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Погашення боргу - це виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позику, або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу - це сукупні платежі за зобов'язаннями перед кредиторами щодо сплати відсотків, комісійних і штрафних платежів. Відсотки - це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

Сума коштів державного бюджету, необхідних для погашення та обслуговування державного боргу на рік, визначається і затверджується Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Існують різні оцінки критичного рівня державного боргу щодо можливостей країни з його обслуговування. Світовий банк виходить з того, що критичний рівень державного зовнішнього боргу має становити понад 50 відсотків валового внутрішнього продукту. За вимогами Маастрихтської угоди державний борг не може перевищувати 60 відсотків ВВП. Власне, такий рівень і зафіксовано Бюджетним кодексом України (стаття 18).

Размещено на Allbest.ru

...