Фінансовий стан Теофіпольської філії ВАТ "Хмельницькгаз"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Перехід до ринкової економіки спричинив глибокі зміни всієї фінансової системи України. Умови господарювання суттєво змінились через лібералізацію економіки. За відносно короткий проміжок часу більшість підприємств в країні було роздержавлена, проведена широкомасштабна приватизація, докорінно змінились умови державного регулювання, введена абсолютно нова податкова система, яка і до цього часу залишається нестабільною.

В результаті реформ, які проводяться в країні, з'явився розвинутий недержавний сектор економіки, сучасна банківська система, ринок товарів, послуг, капіталу, посилилась конкурентна боротьба, між вітчизняними та закордонними товаровиробниками. В цих умовах, безумовно, зріс рівень відповідальності керівників підприємств за кінцеві результати діяльності суб'єктів господарювання. Адже метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, який є основним джерелом для подальшого розвитку виробництва, зростання доходів підприємства та його власників. Однією з головних умов досягнення цієї мети є оптимальна організація фінансів підприємств. Тобто керівникам підприємств необхідно, зважаючи на внутрішні та зовнішні фактори, вибирати найоптимальніші шляхи вирішення тих чи інших проблем, прогнозувати майбутні фінансові умови та результати. Адже в багатьох випадках від правильності управлінських рішень залежить подальша доля підприємства.

Українські підприємства в своїй господарській діяльності несуть тягар постійної інфляції, девальвації національної валюти, змін в законодавстві, зокрема, в податковій системі, яка виконує лише фіскальну функцію, ліберальної політики по відношенню до імпортерів, високих відсоткових ставок по кредитним ресурсам та постійного зниження купівельної спроможності населення. Всі ці чинники ще більше ускладнюють умови господарювання. Тому перед керівниками підприємств постає багато питань пов'язаних з їх роботою в умовах, які постійно змінюються. Основними з них є раціональна організація фінансової діяльності підприємства, підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами, визначення напрямків господарської діяльності, які б забезпечили стійкий фінансовий стан підприємства, бачення перспектив підприємства на майбутнє.

На ці та інші важливі питання може дати відповідь об'єктивний фінансовий аналіз, який дозволить найбільш раціонально розподілити матеріальні, трудові та фінансові ресурси підприємства. З усіх видів ресурсів фінансові мають найбільше значення, так як це єдиний вид ресурсів підприємства, які безпосередньо та з мінімальним часом трансформуються в будь-який інший вид.

Фінанси підприємств - це система грошових відносин, що складаються в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства виражається в утворенні, розміщенні і використанні фінансових ресурсів: коштів, що надходять за реалізовану продукцію (товари, роботи і послуги), кредитів банку і позик, тимчасово залучених коштів; заборгованості постачальникам і іншим кредиторам, тимчасово вільних коштів спеціальних фондів. З переходом підприємств на ринкові умови роботи гостро постало питання про стійкість їх фінансового стану і вишукуванні шляхів його оздоровлення. Актуальність цих питань обумовлює необхідністю створення нормальних умов роботи як окремих підприємств, так і промисловості в цілому.

Аналіз фінансового стану є складовою частиною фінансового аналізу. Фінансовий аналіз включає поряд з аналізом фінансового стану ще й аналіз формування і розподілу прибутку, собівартості продукції, реалізації й інші питання. Аналіз фінансового стану - це тільки складова частина фінансового аналізу. Фінансовий стан підприємства характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормальної виробничої, комерційної й інших видів діяльності підприємства, доцільністю й ефективністю їхнього розміщення і використання, фінансовими зв'язками з іншими суб'єктами господарювання, платоспроможністю і фінансовою стійкістю. Спроможність підприємства своєчасно здійснювати платежі свідчить про його фінансовий стан.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Безперервний випуск і реалізація високоякісної продукції позитивно впливають на фінансовий стан підприємства. Збої у виробничому процесі, погіршення якості продукції, ускладнення з її реалізацією ведуть до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, у результаті чого погіршується його платоспроможність. Є і зворотний зв'язок, тому що відсутність коштів може призвести до перебоїв у забезпеченості матеріальними ресурсами, а отже, і у виробництві.

Фінансовий стан характеризується системою таких показників як платоспроможність, фінансова стійкість, ліквідність, наявність власних і позикових коштів, ефективність їх використання та ін. Істотна роль у досягненні стабільного фінансового стану належить аналізу. Розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз фінансового стану.

Внутрішній аналіз здійснюється для потреб керування підприємством. Його результати використовуються також для планування, контролю і прогнозу фінансового стану. Зовнішній аналіз провадиться всіма суб'єктами аналізу, що використовують інформацію що публікується. Зміст цього аналізу визначається інтересами власників фінансових ресурсів і контролюючих органів.

Метою магістерської роботи є теоретичне обгрунтування і практичне дослідження фінансового стану Теофіпольської філії ВАТ “Хмельницькгаз” та пошук шляхів удосконалення фінансового стану підприємства.

Предметом магістерської роботи є фінансово-господарські процеси, їх результати та фактори формування.

Об'єктом магістерської роботи є суб'єкти господарювання (підприємства, організації, фірми та ін.).

Дослідження в галузі фінансового аналізу проводяться вітчизняними вченими, а саме: П.Саблуком, М.Дейненко, В.Федосовим, А.Василиком, М.Лопішко, О.Зарубою, М.Коробовим, В.Мецом. І.Фаріоном, ЛЛахтіоновою, М.Данипюком. О.Бандуркою, П.Орловим. К.Петровою, А.Таркуцяком та ін.

Для досягнення мети роботи були передбачені наступні завдання :

- вивчити теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства;

- охарактеризувати існуючі економіко-математичні методи аналізу фінансового стану підприємства;

- провести аналіз фінансового стану підприємства в умовах функціонування АРМ;

- проаналізувати фінансовий стан Теофіпольської філії ВАТ “Хмельницькгаз”;

- сформувати напрямки удосконалення фінансової звітності та аналізу фінансового стану підприємства.

- розробити механізм забезпечення підприємства виробничими запасами.

При написанні роботи були використані праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, матеріали первинного бухгалтерського обліку підприємства.

У процесі вирішення поставлених у роботі завдань використовувалися відповідні методи дослідження, зокрема:

- аналізу та синтезу - для деталізації структури кругообігу капіталу шляхом розчленування його на складові;

- монографічний - для детального вивчення рівня забезпечення підприємств факторами виробництва;

- різноманітні прийоми статистичного методу - для проведення аналізу фінансового стану підприємства;

- розрахунково-конструктивний - при визначенні фінансових можливостей підприємства в кінці виробничого циклу;

Структура та обсяг роботи: Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури. Робота містить __

сторінок ___ машинописного тексту, в тому числі __№ таблиць, № рисунків, біліографію із № найменувань

підприємство звітність фінансовий

Розділ І. Теоретичні аспекти оцінки фінансового стану підприємства

1.1 Методологічні основи оцінки фінансового стану підприємства

Кожний суб'єкт господарювання для здійснення своєї статутної діяльності повинен володіти фінансовими ресурсами, які формуються за рахунок власних і прирівняних до них джерел (акціонерний капітал, внески засновників, прибуток від основної діяльності, цільові надходження та фінансування мобілізоване на фінансовому ринку в результаті операцій з цінними паперами) та залучених (кредити банку, кредиторська заборгованість). За рахунок цих джерел здійснюється фінансове забезпечення процесу кругообігу засобів підприємства. Який здійснюється за загальною формулою:

Гроші - Запаси (засоби та предмети праці) - Робоча сила -

- Виробництво - Готова продукція - Гроші (прирощені)

Якщо розглядати більш детально процес кругообігу засобів то можна виділити такі його стадії:

1) фінансування;

2) купівля засобів та предметів праці, підготовка працівників;

3) виробництво продукції (робіт, послуг) та формування її собівартості;

4) реалізація продукції (робіт, послуг);

5) формування, розподіл та перерозподіл фінансових результатів.

На першій стадії вишукуються та залучаються в обіг необхідні фінансові ресурси. На другій стадії купуються необхідні нові (або реконструюються власні) основні фонди, нематеріальні активи, запаси сировини, матеріали та ін., створюються робочі місця та навчаються кадри. Тобто на цій стадії відбувається трансформація грошових коштів в основний та оборотний капітал. На третій стадії здійснюється процес виробництва готової продукції (товарів, послуг) та формуються всі затрати як живої, так і уречевленої праці. Четверта стадія - це реалізація продукції (робіт, послуг), отримання коштів, які знову будуть спрямовані на фінансування процесу виробництва. Фінансовим результатом процесу кругообігу засобів є прибуток, розподіл та перерозподіл якого можна розглядати як кінцеву стадію кругообігу. На функціонуючих підприємствах фінансові ресурси знаходяться одночасно на всіх стадіях кругообігу і цей процес є безперервним.

У фінансовому аналізі одним з найважливіших є поняття фінансів підприємств. Його необхідно розглядати в двох аспектах - теоретичному та практичному. В теоретичному аспекті фінанси підприємств - це фінансові відносини з формування фінансових ресурсів, їх розміщення та використання, тобто це економічна категорія. В практичному аспекті поняття фінанси підприємств - це сукупність фінансових ресурсів, яка характеризується визначеною системою показників, їх наявності, розміщення та ефективності використання.

Фінанси підприємств (суб'єкта господарювання) виконують функції формування та прирощення виробничого потенціалу (або його підтримки), забезпечують поточну господарську діяльність та беруть участь у здійсненні соціальної політики.

Концентрованим виразом ефективності використання фінансових ресурсів є фінансовий стан підприємства, тобто стан фінансів, який характеризується створенням, розподілом та використання наступних ресурсів:

- фінансових;

- грошових коштів, які надходять за реалізовану продукцію, роботи та послуги;

- кредитів банків та запозичень;

- тимчасово залучених коштів: заборгованості постачальникам та іншим кредиторам, вільних коштів спеціальних фондів та ін.

З переходом суб'єктів господарювання на ринкові умови виключно важливе значення набула стійкість (стабільність) фінансового стану та знаходження шляхів його оздоровлення, з метою створення нормальних умов роботи.

Поняття фінансової стабільності комплексне. Воно характеризується багатьма взаємопов'язаними показниками, які необхідно постійно аналізувати.

Комплексне вивчення формування фінансових ресурсів, їх розміщення та ефективність використання здійснюється за допомогою фінансового аналізу. Він є одним з методів спостереження та пристосування до умов ринку, які постійно змінюються.

Суб'єктами, або користувачами фінансового аналізу є:

- підприємства;

- органи влади;

- вища ланка управління;

- податкові органи;

- банки;

- інвестори в цінні папери;

- власники цінних паперів;

- аудитори;

- профспілки;

- юристи та ін.

Найбільший інтерес є звичайно у самого підприємства в особі його адміністрації. Тут фінансовий аналіз може бути організований як безперервний процес, так як адміністрація підприємства має необмежений доступ до інформації, на відміну від інших суб'єктів аналізу, які мають доступ лише до інформації, яка публікується.

Цілі зовнішніх суб'єктів аналізу можуть не співпадати, а їх задачі відрізнятися, однак їх всіх цікавлять наступні питання:

1. Які підсумки діяльності підприємства за тривалий період та останній час. Як це позначиться на перспективі отримання прибутку в майбутньому?

2. Які тенденції щодо зміни величини прибутку - зростання, стабільність, зниження?

3. Який фінансовий стан підприємства, які фактори впливатимуть на нього в майбутньому?

4. Яка структура капіталу, які ризики та можливості є в цьому аспекті для інвесторів?

5. Як дане підприємство виглядає з цими показниками в порівнянні з іншими в галузі, до якої воно належить?

Фінансовий аналіз може використовуватись при прийнятті управлінських рішень, наприклад, при виборі варіантів вкладення коштів у цінні папери, або придбанні інших підприємств, а також як інструмент прогнозування майбутніх фінансових результатів. Аналіз можна охарактеризувати як процес діагностики управлінських, виробничих та інших проблем та як інструмент, який використовується для оцінки діяльності адміністрації. Фінансовий аналіз обмежує використання інтуїції, а тому знижує невизначеність, створює системну та обґрунтовану базу для його раціонального використання.

Фінансовий аналіз - це процес дослідження та оцінки, головною метою якого є напрацювання найбільш обґрунтованих припущень та прогнозів змін фінансових умов функціонування суб'єкта господарювання.

Для досягнення головної мети аналізу проводиться аналітична оцінка прибутковості (спроможності заробітку грошових коштів в перспективі) та фінансової стабільності, які тісно взаємопов'язані. Фінансова стабільність - необхідна передумова для безперервного отримання прибутку; в той же час якщо відсутній достатній прибуток, відсутня фінансова стабільність.

В процесі аналізу з'являються взаємозв'язки та взаємозалежності між різними показниками фінансово-господарської діяльності, що дозволяє суб'єктам господарювання приймати обґрунтовані економічні рішення на основі оцінки поточного фінансового стану та інших результатів діяльності підприємства за попередні періоди (роки, квартали, місяці), а також оцінювати потенційні можливості на перспективу.

Лише за допомогою розкриття економічного підґрунтя діяльності окремого підприємства можна ефективно координувати його роботу, і як влучно зауважив маркіз де Сад: “коли ми залишаємо свої почуття без контролю, нехтуючи світлом аналізу, то ми відразу стаємо сліпими” [17, с.235].

Аналіз результатів підприємницьких зусиль - одна із складових загального вивчення стану справ конкретного суб'єкта господарювання.

Для проведення такого дослідження є доцільним застосування сукупності засобів та прийомів наукового пізнання суті економічних процесів на рівні окремих господарюючих суб'єктів, тобто методів мікроекономічного аналізу.

Термін “аналіз” походить від грецького слова analisis, що означає розкладення, розчленування (в думках або реальне) досліджуваного об'єкту на частини (елементи, складові), з'ясування зв'язків між ними, характерних ознак окремих частин. Він виступає в діалектичному протиріччі, але водночас в нерозривній єдності з таким поняттям як “синтез” (від грецького - sinthesis), що означає об'єднання елементів, пізнання досліджуваного об'єкту як єдиного цілого.

В радянському енциклопедичному словнику зазначається, що аналіз - це синонім наукового дослідження, що виступає в різних формах (математичний аналіз, хімічний аналіз і т.д.), в залежності від характеру об'єкта, який вивчають, складності його структури, рівня абстракції пізнавальних процедур. Адже неможливо розкрити суть явища, факту чи процесу не проаналізувавши його складові, а потім не з'єднавши висновки в єдину думку (пропозицію, рекомендацію).

Доречно зазначити, що необхідно розрізняти застосування категорії “аналіз”: як інструменту економічного дослідження та як окремої спеціалізованої ділянки людських знань, прикладом якої і виступає економічний аналіз.

Притримуючись думки І.Фаріона та Т.Захарківа щодо економічного аналізу, можна зазначити, що “це система спеціальних знань, які пов'язані з дослідженням економічних процесів, що відбуваються під впливом об'єктивних економічних законів та суб'єктивних факторів” [17, с.238].

“Формування ринкової економіки обумовлює розвиток аналізу в першу чергу на мікрорівні - на рівні окремих підприємств та їх внутрішніх структурних підрозділів, оскільки ці низові ланки (при будь-якій формі власності) складають основу ринкової економіки”, зазначають М.Баканов та А.Шеремет. [2, с.202] І з ними неможливо не погодитись, адже аналіз на рівні конкретного підприємства має абсолютно конкретний зміст, який пов'язаний з поточною господарською діяльність цього підприємства, з досягненням ним стабільного фінансового стану і конкурентоспроможності, що стає можливим з прийняттям ефективних управлінських рішень в певній ситуації, що сталася. А для обґрунтованості цих рішень виробник має володіти об'єктивною інформацією про фінансовий стан підприємства, мати оцінку фінансових результатів його діяльності.

Отже,досягнення стабільного фінансового стану і конкурентоспроможності підприємства в сучасних економічних умовах вимагає систематичного проведення комплексного аналізу фінансово-господарської діяльності.

Дані, отримані на конкретному підприємстві в подальшому можуть отримати розвиток у аналізі галузевому та макроекономічному, адже, як слушно зазначили ті ж автори, “народногосподарські узагальнення зовсім не протипоказані комерційним відносинам, принципам та вимогам вільного ринку”.

В сучасній економічній літературі використовуються різні терміни: аналіз господарської діяльності, аналіз фінансово-господарської діяльності, економіко-фінансовий аналіз, економіко-господарський аналіз, тощо. Наведену множинність можна пояснити як неоднозначністю трактування даної галузі знань, так і розмитістю термінології. Найбільш доречною є назва “аналіз фінансово-господарської діяльності”, тому що вона найбільш глибоко розкриває сутність досліджуваного процесу. Тому в подальшому дослідженні будемо застосовувати саме її.

На думку В.Артеменко та М.Белендир “аналіз господарської діяльності - це спеціальна галузь наукових знань, що постійно розвивається відповідно до змін, котрі відбуваються в економіці й практиці обліку”. [10, с.305] Так за аналогією із розподілом бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський, аналіз фінансово-господарської діяльності також підлягає умовному розподілу (рис.1.1.). К.Ізмайлова визначає фінансовий аналіз як складову “загального, повного, всебічного аналізу господарської діяльності, що охоплює два взаємопов'язані розділи: аналізи фінансовий та управлінський”. [10, с.307]

В науковій літературі фінансовий аналіз розглядається як окремий розділ економічного аналізу, а тому доречно провести дослідження виникнення економічного аналізу і як наслідок - формування фінансового.

“Історичним аспектам виникнення систематизованого аналізу фінансової звітності (САФЗ) уваги приділяється порівняно мало; це є характерним для досліджень як вітчизняних, так і західних спеціалістів а галузі історії бухгалтерського обліку та аналізу. Це тим паче дивно, адже звітність складається саме для того, щоб її аналізувати”, - слушно зауважує з цього питання В.Ковальов. [10, с.308]

Рис.1.1 Види аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства

Визначити точну дату формування економічного аналізу неможливо, адже елементи аналітичного мислення лежать в основі практичної та наукової діяльності людства. Його існування обґрунтовано пов'язують з виникненням та формуванням бухгалтерського обліку. В нарисах по історії бухгалтерського обліку Я.Соколов зазначає, що “бухгалтеру необхідно завжди пам'ятати, що описи (інтерпретації) фактів господарського життя можуть бути різноманітними. Для цього використовуються засоби аналізу та синтезу”. [10, с.310]

Згадки ж про елементи економічного (в нашому розумінні фінансового) аналізу знаходять вже при дослідженні клинописних документів Шумеру та Вавілону, де на основі узагальнених фактичних звітних даних та очікуваних визначали результат порівняння, який носив назву dirig, що проявляв на думку В.Струве “далекосяжну абстрактність думки, що відмовлялася при звіті від конкретного результату окремого індивідуального працівника”. [10, с.311]

На формування уявлень про економічний аналіз вплинули також особливості давньогрецького мислення. Практичному аналізу господарської діяльності навчалися в процесі комерційної діяльності, якій покровительствував бог багатства Гермес - покровитель матеріального добробуту, прибутку, захисник брехунів та крадіїв. В ці часи Ксенофонт відмічав: “Не зневажай тих, хто розуміється в управлінні майном, так як турбота про приватну справу відрізняється від турботи про суспільне лише масштабами; в інших відношеннях ці турботи майже однакові, і основна риса подібності полягав в тому, що ні та, ні інша не обходяться без людей, і приватна справа виконується людьми того ж роду, що і суспільна”. [10, с.312]

В елліністичному Єгипті була прийнята “Інструкція економу”, в якій зазначалася мета господарського обліку та аналізу: “Дасте країні спокій та немало збільшите доходи”. [10, с.312]

Вміння передбачити результат господарювання вважалось найважливішою функцією обліку і в часи Давнього Риму (Колумелла): “Як хороший рахівник, він, провівши підрахунок, бачить, що ця галузь сільського господарства особливо вигідна”. [10, с.312]

Аналіз був складовою частиною системи обліку і аудиту (системи обліку та контролю в сільськогосподарських маєтках у феодальній Британії (XII ст.), якому притаманний вже, відсутній в попередніх періодах, розрахунок результатів тієї чи іншої операції В цей період виявлене навіть коригування залишків по окремих рахунках, що дає змогу говорити про існування та взаємозв'язок облікової, контрольної та аналітичної функції.

Італієць А. ді Піетро в XI сторіччі запропонував методологію порівняння послідовних бюджетних асигнувань з фактичними витратами. Його співвітчизник Б.Вентурі в цей же час будував та аналізував динамічні ряди показників господарської діяльності підприємства за десять років (тобто фактично займався горизонтальним аналізом).

Але основоположником систематизованого економічного аналізу як - елемента бухгалтерського обліку вважають француза Жака Саварі, який вперше ввів поняття синтетичного та аналітичного обліку. Його ідеї були поглиблені в XIX сторіччі італійським бухгалтером Джузеппе Чербоні, який власне створив вчення про синтетичне складання та аналітичний розклад бухгалтерських рахунків.

З появою капіталізму виникло поняття “комерційних розрахунків” або “комерційна арифметика”, але лише в XIX ст. воно обрало форми окремої галузі знань. Найбільшого поширення ця галузь зазнала в Німеччині, хоча і в Росії вона складала основу комерційних наук.

Кінець XIX - початок XX сторіччя характеризуються появою в обліку нового поняття - балансознавство. Його розвиток відбувався за трьома основними напрямками:

- економічний аналіз балансу;

- юридичний аналіз балансу;

- популяризація знань про баланс серед користувачів.

Перший напрямок розвивали німецькі вчені І.Шер, П.Гернстнер та Ф.Ляйтнер. Зокрема, П.Герстнер ввів поняття аналітичних характеристик балансу.

Другий напрямок охарактеризувався розробками щодо бухгалтерської ревізії. Яскравими його представниками були Р.Байгель, Е.Ренер, К.Порциг.

Третій напрямок також характеризується розробками німецької бухгалтерської школи. Такими, як Брозіус, Губер, Шенвандтом.

Відношення до науки про аналіз балансу в Росії в цей період не було однозначним. Так, орган Міністерства фінансів в 1910 році писав: “Викликає здивування винахідливість панів бухгалтерів в частині термінології, в частині поєднання різнорідних частин балансів та звітів не лише з метою публікації, але і в звітах, що представляються загальним зборам - винахідливості, яка викликає Журбу при спробі ближче вникнути в зміст тих явищ, про які повинна говорити мова цифр”. [10, с.315] В іншому журналі дані Міністерства фінансів в 1913 році оцінювалися наступним чином: “Дані, що публікуються, є статистично зовсім неможливий матеріал”. [7, с.35]

Аналіз економічної літератури показує (Н. Блатов, Н. Вейцман), що в кінці XIX - початку XX ст. обліковці не надто велику увагу приділяли логіці і техніці побудови звіту та звітності, так само як і їх аналітичній суті, обмежуючись при цьому стиснутим описом змісту пояснювальної записки.

Першим російським бухгалтером, який в цей період дійсно оцінив роль економічного аналізу та його взаємозв'язок з бухгалтерським обліком, був А.Рощаховський. В 20-ті роки XX сторіччя в працях А.Рудановського, Н.Блатова, І.Николаїва була остаточно сформована методика аналізу балансу.

Отже, на початку XX сторіччя сутність фінансового аналізу була визначена двома панівними на той час методиками: “комерційною арифметикою” та аналізом балансу.

Законодавчих актів, які б регламентували структуру звіту і звітності, склад статей і засоби їхньої оцінки, у дореволюційній Росії не було. Порядок складання і подання її всім зацікавленим фізичним особам у найзагальнішому вигляді регулювався Статутом про промисловий податок. Так, статтею 473 Статуту було наказано правлінням, відповідальним агентствам і головний представникам підприємств щорічно публікувати в часописі “Вісник фінансів” остаточні баланси та витяги з річних звітів. Проте, як зазначають М.Баканов і А.Шеремет “Аналіз, що базується на даних балансових публікацій, природно, не може розкрити об'єктивні закономірності в розвитку виробництва та обміну, оскільки далеко не завжди спирається на об'єктивні матеріали, тим більш, що в той час облік та звітність будувалися не на єдиній методологічній основі”. [7, с.48]

Спеціалізована література, присвячена економічному аналізу, в дореволюційній Росії не видавалася, лише деякі відомості, щодо аналізу балансу були надруковані в окремому розділі “Курсу рахівництва” Р.Вайцмана.

Цьому часу вчені схильні віднести і дату виокремлення систематизованого аналізу звітності в окремий розділ фінансового аналізу: “... в західній обліково-аналітичній практиці в додатку до звіту залізничного транспорту з'явились перші розрахунки деяких відносних показників, що характеризували ліквідність компаній та ефективність витрат”. [7, с.50]

20-ті роки XX сторіччя характеризуються новою хвилею а розвитку фінансового аналізу: він стає вихідним моментом забезпечення гласності обліку. контролю за господарськими процесами та їх фінансовими результатами в післяреволюційній Росії. Основні завдання, які ставились перед фінансовим аналізом цього періоду, були пов'язані з збереженням засобів виробництва, їх ефективним використанням на потреби народного господарства та фронту.

В 1918 році Московською обласною радою народного господарства було видано методичні вказівки щодо проведення аналізу балансів торгівельно-промислових підприємств, які були фактично першою відомчою публікацією, що присвячена питанням фінансового аналізу.

В 1920 році було прийнято Основні положення по державному рахівництву та звітності, які стали початком всіх методологічних принципів обліку, а відповідно і аналізу.

По мірі розвитку соціалістичного господарства науковці (П.Худяков, А.Усачев, С.Татур, Н.Вейцман), що займалися дослідженням даного процесу, додавали фінансовому аналізу рис техніко-економічного аналізу: фінансовий аналіз в цей час займає місце “філософії рахівництва”, суть якого зводилась до розрахунків за схемою “план - факт”. Такий аналіз базувався на основі даних про минулі події, тобто носив цілком ретроспективний характер, що для прийняття рішень в поточній діяльності підприємства не приносило ніякої користі, а тільки констатувало факт. Американські аналітики називають такий вид аналізу “посмертним”. [7, с.59]

В 30-ті роки XX ст. фінансовий аналіз починає своє поступове перетворення на аналіз господарської діяльності під методологічним керівництвом Народного комісаріату фінансів. Радянські вчені І.Арінушкін, Н.Кіпарісова, Н.Блатова в своїх дослідженнях цього часу роблять акценти на аналізі ліквідності балансу.

Д.Блісс в своїй книзі “Показники господарської діяльності підприємств” (1930 р.) запропонував принципово нову для того часу ідею безтекстової, табличної інтерпретації аналітичних даних. На початку 40-х років появляються праці по аналізу господарської діяльності підприємства (АЛокшина, Н.Вейцман, С.Татур, Н.Колосов, Б.Монакшанцев, М.Жебрак, Д.Андріанов, М.Д'ячков, С.Кобзирев, М.Заславський, І.Бабков) характерною рисою яких є перші спроби комплексного застосування економічної інформації в фінансовому аналізі.

50-60-ті роки в розвитку фінансового аналізу характеризуються виявленням та дослідженням впливу специфіки різних галузей на методику аналізу відповідних показників діяльності. Ці дослідження проводили в своїх роботах І.Поклада, С.Барнгольц, Д.Сухарев, С.Татур, А.Валуєв, Л.Сиркін-Шкловський, А.Усатов, Г.Бро, А.Маргуліс, Ф.Массаригін, І.Нєдєлін, Г.Нешитов, М.Мірвіс, Х.Кастанаєв.

Початок 70-х знаменується виходом перших підручників по теорії аналізу господарської діяльності підприємства, авторами яких виступали М.Баканов, А.Шеремет, І.Каракоз, Н.Дембінський та ін.

Реалії ринкових відносин обумовлюють нагальну потребу приведення у відповідність з ними всіх елементів системи управління підприємством, адже в цих умовах центр ваги перенісся безпосередньо на мікрорівень - на рівень підприємства. Саме цим процесам децентралізації економіки, що відбуваються у країнах колишнього соціалістичного табору, і завдячує своїм новоявленням , фінансовий аналіз. Проте, це поновлення має як діалектичне підгрунття, так і практичну обумовленість, адже при суцільній парадигмі конкуренції незмінною вимогою тривалого та стабільного перебування на ринку є співставлення розмірів вкладених коштів в діяльність підприємства з фінансовими результатами цієї діяльності.

Отже, перевагою фінансового аналізу є охоплення ним суттєвого моменту діяльності підприємства - отримання прибутку, аналізу чинників, що зумовлюють певний його рівень та можливість прогнозування.

Дослідження в галузі фінансового аналізу проводяться вітчизняними вченими - П.Саблуком, М.Дейненко, В.Федосовим, А.Василиком, М.Лопішко, О.Зарубою, М.Коробовим, В.Мецом. І.Фаріоном, ЛЛахтіоновою, М.Данипюком. О.Бандуркою, П.Орловим. К.Петровою, А.Таркуцяком та ін.

В сучасній науковій літературі з фінансового аналізу немає однозначності щодо його визначення. Так. Л.Лахтіонова зазначає: “фінансовий аналіз являє собою систему способів накопичення, опрацювання, трансформації та життєдіяльності господарюючого суб'єкта а умовах дії ринку та панування конкуренції”.

В.В. Ковальов розглядає фінансовий аналіз як “...метод оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності”.[10, с.325] Дане визначення також не може претендувати на абсолютність, адже, інформаційним забезпеченням фінансового аналізу виступає не тільки бухгалтерська звітність, але й статистична, поточна звітності, при потребі використовують дані експертних оцінок.

Іншу точку зору відстоює в своїх дослідженнях М.Я.Коробов, який вважає, що економічний аналіз діяльності підприємств “не фінансовим” бути не може, тому доцільно говорити про фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. На його думку, під “фінансово-економічним аналізом діяльності підприємств слід розуміти комплексне вивчення їх функціонування з метою об'єктивної оцінки досягнутих результатів і виявлення шляхів подальшого підвищення прибутковості (рентабельності) при забезпеченні безпечного рівня ліквідності”. [17, с.165] Таке тлумачення частково розкриває суть фінансового аналізу, проте О.Д. Заруба визначає суть фінансового аналізу як прийняття рішень, які стосуються прибуткового використання тимчасово вільних коштів. [17, с.165]

На думку І.Т. Балабанова, “фінансовий аналіз - це метод оцінки ретроспективного (тобто того, що було у минулому) і перспективного (того, що буде у майбутньому) фінансового стану господарського суб'єкта на основі вивчення залежності й динаміки показників фінансової інформації. Одночасно фінансовий аналіз є основною частиною фінансового планування”. [17, с.166]

Отже, потреба в прийнятті оптимальних управлінських рішень в процесі господарської діяльності підприємства з метою одержання необхідного рівня прибутку, спонукає нас до подальшого дослідження, в процесі якого ми використаємо фінансовий аналіз як інструмент дослідження результатів діяльності суб'єкта господарювання.

Проведення систематичного аналізу формування, розподілу та використання прибутку, дозволить виявити резерви його росту, шляхом визначення чинників, що на нього впливають. Такий аналіз є важливим як для внутрішніх, так і для зовнішніх користувачів, оскільки ріст прибутку сприяє росту потенційних можливостей підприємства, підвищує ступінь його ділової активності, збільшує розміри доходів засновників, сповіщає про фінансове здоров'я підприємства.

Як правило, кожне функціонуюче підприємство володіє трьома потоками фінансової інформації: нормативною, плановою та фактичною. Але у зовнішньої зацікавленої особи є доступ лише до оприлюднених фактичних фінансових даних конкретного підприємства. Тому, оцінюючи ризик користувачів такої інформації, можна зазначити, що його ступінь буде досить високим, оскільки відсутня можливість співставити фактичні дані з нормативними.

Кожен з користувачів такого роду інформації виставляє свої вимоги до неї з точки зору її корисності, в тому числі проводить аналіз показника прибутку із глибиною, що відповідає його інтересам. Розрізняють наступні системи проведення аналізу показників фінансових результатів (рис.1.2.):

- горизонтальний (або трендовий) аналіз;

- вертикальний аналіз;

- порівняльний аналіз;

- аналіз ризиків;

- аналіз коефіцієнтів;

- інтегральний аналіз.

Характерною рисою ринкової економіки є конкурентність. З її загостренням підприємства прагнуть отримати якомога більші прибутки, але з цих перегонах не слід забувати про використання інформації дійсними та потенційними партнерами.



Рис. 1.2 Системи проведення аналізу показників фінансових результатів

1.2 Особливості енергетичної галузі України та їх вплив на фінансовий стан підприємства

За сучасних умов паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) значною мірою забезпечує функціонування всіх галузей економіки України і ступінь добробуту населення. Фактично він посів місце фундаменту як в економіці, так і в державі загалом. Саме від стану справ у ПЕК залежить розвиток промисловості, сільського господарства ,сфери послуг, комунального господарства і, врешті-решт, рівень розвитку всього суспільства та якість життя.

Оскільки ПЕК має таке велике значення у житті країни, привертають увагу перспективи його розвитку. І особливо це стосується нафтогазової галузі - найважливішої складової вітчизняного ПЕК. Адже її частка у наповненні державного бюджету перевищує четверту частину, а природний газ становить 45% всіх енергоносіїв, що споживаються в Україні. [13, с.3]

Питання інвестиційної привабливості вітчизняних підприємств є одним з найважливіших завдань, що стоять перед економікою України. Актуально ця проблема є і для підприємств нафтогазового комплексу, особливо зважаючи на те, що деякі підприємства цієї галузі належать до основних неплатників бюджетів різних рівнів. Поліпшення ситуації в галузі позитивно вплинуло б на загальну економічну ситуацію у державі.

До зовнішніх чинників, що впливають на стан підприємств нафтогазового комплексу належать ситуація на світових ринках та основні економічні тенденції. Основною тенденцією ХХІ ст. в економічній, політичній та гуманітарній сфері є глобалізація. Особливо сильно цей процес впливає на економіку, породжуючи проблеми глобальної конкуренції, а, отже, і глобальної конкурентоспроможності країн. Для підвищення конкурентноздатності своїх товарів та послуг державі необхідно вишукувати все нові й нові резерви для поліпшення своїх позицій на світових ринках. Одним із заходів для досягнення цієї мети є лібералізація різних секторів економіки. Оскільки ступінь відкритості різних ринків неоднаковий, то, враховуючи взаємопов'язаність усіх галузей економіки як у національному, так і в глобальному масштабі, це може призводити до скорочення промислового виробництва та зниження реальних доходів населення.

Визначальною галуззю для економічного розвитку є природні монополії паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). Важливою складовою ПЕК є нафтогазовий комплекс. Для України реформування ПЕК є питання стратегічно важливим і в економічному і в політичному сенсі. Зважаючи на те, що процес лібералізації у країнах ЄС вже розпочато, а у Російській Федерації також розробляються програми щодо впровадження конкуренції у раніше включно монопольні види діяльності, Україні необхідно вивчати та аналізувати тенденції щодо заміни поняття “регулювання” на поняття “конкуренція”.

Україна відчуває подвійний тиск: з боку внутрішнього ринку, який потребує реформування природних монополій радянського зразка, а також з боку ринків своїх сусідів та стратегічних партнерів - ЄС і Росії. Це найбільші ринки збуту українських товарів, у виробництві яких енергетична складова є дуже суттєвою. Усе назване вище свідчить про актуальність питань реформування нафтогазового комплексу України.

Варто звернути увагу на велику відмінність ринків нафти та газу. Нафтова галузь з її жорстким конкурентним середовищем, вертикальною інтеграцією і зведенням до мінімуму регулюючих функцій держави істотно відрізняється від галузі постачання газу, де немає розвиненої ринкової інфраструктури і конкурентного середовища, а її характерною особливістю у сфері ціноутворення все ще залишається високий рівень державного регулювання. Щоб зрозуміти, чому склалася така ситуація, треба відповісти на запитання, чим ринки природного газу відрізняються від інших товарних ринків?

Газ може купуватися та продаватися як і будь-який інший товар, але його транспортування у більшості випадків є природною монополією: в основному в цілому неефективно і неекономно будувати конкуруючі газогонні мережі, особливо для розподілу та збуту на місцевому рівні, хоча деякі аспекти оперування мережею можуть бути і немонопольними. Таким чином, постачання газу кінцевим споживачам у більшості випадків завжди міститиме елемент монополії, навіть у конкурентному середовищі. Уряд зобов'язаний регулювати діяльність природних монополій для запобігання зловживань через їхнє становище на ринку.

Ціни на газ можуть суттєво розходитись у коротко- та довгостроковій перспективі. У короткостроковій перспективі ціни в основному визначатимуться граничною вартістю газу на ринку для кінцевих користувачів. Завдяки наявності потужностей для зберігання газу продавці можуть обмежувати постачання ринку, коли попит кінцевих користувачів або рівень цін на нього низький. Ціни зазвичай мають тенденцію до коливання навколо довгострокових граничних витрат, котрі включають в себе більшу частину попередніх капітальних витрат.

Попит кінцевих користувачів на газ для опалення (в основному в житловому та комерційному секторах) і деякою мірою у секторі виробництва електроенергії (де існує значна потреба для опалення та кондиціювання) дуже залежить від погодних умов.

Багато споживачів газу перебувають у значній залежності, оскільки у них немає альтернативи використанню газу. Отже, сукупний попит у короткостроковій перспективі може бути не еластичним за ціною. Залежні споживачі потребують безперебійного постачання в усі часи. Сезонність попиту потребує додаткових витрат на постачання. Незалежні споживачі, які мають можливість замінювати один вид палива на інший, можуть отримувати газ за контрактами, які спричиняють перебої у постачанні, що дають можливість, таким чином, постачати газ залежним споживачам у часи пікового попиту.

Стабільність внутрішнього ринку газу має стратегічне значення для розвитку української економіки. На сьогодні вона гіпертрофовано залежить від “блакитного палива”: газ становить майже половину внутрішнього енергоспоживання. Левова частка газу, що постачається на внутрішній ринок, витрачається на виробництво електроенергії. Відтак, державі в ході лібералізації ринку необхідно звести до мінімуму ймовірність як дефіциту палива, так і різкого зростання внутрішніх цін на нього. Це зробити дуже складно, зважаючи на залежність України від зовнішніх джерел постачання енергетичних носіїв. Але схожі проблеми мають і країни Європи, де лібералізація системи постачання газу вже розпочалася.

Глобалізація завдяки вільному руху товарів та капіталу у більшості країн дуже загострила проблему діяльності та ефективності. Показники, які раніше вважалися переважно тільки у царині бізнесу сьогодні набувають здебільшого політичного характеру. Стимульована величезними прибутками світова тенденція останнього десятиліття до вільної торгівлі та інвестицій зберігається, перетворившись, таким чином, на глобальну конкуренцію.

Винятком з цієї тенденції до недавнього часу був так званий сектор комунальних послуг, включаючи електроенергію та постачання газу. Однак, під тиском конкуренції на відкриті сектори економіки оптимізація витрат та ефективність сьогодні стали також проблемою і для сектора комунальних послуг, від якого залежать практично всі галузі економіки. Відтак, сектор комунальних послуг також підпав під ринкові процеси, що потребують формування законодавства та нормативної бази. Газова промисловість тут не є винятком.

Як зазначалося, головним чинником встановлення конкурентнішого та відкритого ринкового середовища є очікування більшої економічної ефективності, а, також і підвищення конкурентоспроможності на глобальному ринку. Намагання оптимізувати економічну ефективність у системі газопостачання пояснюється потребою з'ясувати, чи є існуюча організація ринку газу та законодавча і нормативна база галузі оптимальною для досягнення цієї мети.

На ринку газу, як і в інших галузях сфери комунальних послуг, існуюча законодавча база інституалізує усвідомлену економію масштабу (економію від вертикальної та горизонтальної інтеграції). Вона також надає пріоритет цілям безпеки постачання та соціальним цілям (суспільні блага). Економічна ефективність, таким чином не була визнана ключовим пріоритетом - споживачеві чи кінцевому споживачеві надавалася перевага щодо диверсифікації енергоносіїв на рівні цін на нафтопродукти. Треба зазначити, що це було доречно і все ще є доречним для ринків газу, що розвиваються, заради зменшення частки нафти у споживанні енергоносіїв. Для розвинутих ринків подальше проникнення (збільшення використання газу у споживанні енергоносіїв) менш вигідне з погляду диверсифікації постачання. Тут надання можливості кінцевим споживачам розділити зиск від постачання газу приносить нові економічні прибутки.

І практичний досвід, і економічна теорія засвідчили недоліки монопольних структур, перевагу конкуренції та відносну корисність останньої для максимізації економічної ефективності. Це також стосується системи постачання газу не зважаючи на її специфіку. В основному, для монополій не існує автоматичних стимулів мінімізувати витрати, максимізувати ефективність (або продуктивність) і скорочувати ціни для споживачів за відсутності конкуренції, яка б примусила їх робити це для того, щоб вижити. Встановлення нової структури ринку з конкуруючими постачальниками та споживачами, що мали б свободу вибору, примушували постачальників систематично шукати шляхи підвищення продуктивності та порівняльні переваги. Це самопідштовхуючий процес, оскільки енергетичні ринки стають конкурентнішими і складнішими, виникають нові форми конкуренції, тому інфраструктура галузі зазнає суттєвих змін. Коли нові учасники з'являються на ринку газу, вони несуть тенденцію до зміни правил гри і підсилення конкурентного тиску.

Розвиток технологій також відіграє важливу роль у формування нової перспективи, зменшуючи витрати та забезпечуючи стимули для розвитку конкуренції. Найзначнішим прикладом є газові турбіни з комбінованим циклом, які змінили економічну основу використання газу як палива з метою генерації електроенергії. Виробники енергії насамперед прагнуть самі вибирати постачальників газу. Іншим прикладом можуть бути технології вимірювання, із застосуванням яких усунуто головну перепону для конкуренції між різними потоками газу на ринках для кінцевих користувачів.

Існуючі економічні пояснення функціонування монополій потребують перегляду. Тепер на часі реформа законодавства та нормативної бази і зняття інституціональних бар'єрів.

Процес лібералізації європейської газової промисловості неодмінно вплине на ситуацію в Україні, тому проведення реформ в українському нафтогазовому комплексі з урахуванням європейського досвіду сприятиме загальному підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Однак, треба вважати, що в Україні поки відсутня така надійна система постачання газу (і на рівні транспортування газу, і на рівні його збуту), яка склалася у країнах ЄС за останні десятиріччя, основними перевагами якої є надійність та диверсифікація джерел постачання. Основою такої системи стали довготермінові контракти на постачання великих обсягів природного газу строком на 15-20 років наперед. Україна не може похвалитися наявністю такої усталеної системи. Великі проблеми існують на рівні збуту природного газу, особливо у житловому і комерційному секторах. [48, с.27]

Поступове впровадження конкуренції у раніше виключно монопольні види діяльності сприяло б поліпшенню ситуації у комунальному секторі, поліпшенню обслуговування споживачів кінцевих користувачів природного газу. Запровадження ринкових принципів роботи у цій сфері сприятиме загальному оздоровленню економічної ситуації, підвищенню економічної ефективності функціонування підприємств галузі. У кінцевому рахунку подальше реформування нафтогазового сектора України має сприяти залученню інвестицій і в інші сектори економіки.

В кінці вісімдесятих, на початку дев'яностих років економічне становище на підприємствах у галузі різко змінилося. Виснаження високоефективних для освоєння родовищ і заміна їх малими за запасами, прискорена тенденція росту витрат на підготовку запасів, видобування, транспортування та переробку нафтий газу вимагають переходу галузі на інтенсивний шлях розвитку. Тому й назріла необхідність сформувати систему нових господарських відносин, адекватну нинішньому природно-економічному потенціалу галузі та ринковим умовам господарювання.

Розвиток нафтогазового комплексу України як багатопрофільної галузевої системи з великим природним, інтелектуальним та технічним потенціалом в умовах формування ринкового середовища, інтеграційних процесів, глибокої економічної кризи вимагає розробки нових концептуальних підходів у багатьох напрямках. Поглиблення кризи, що створилася в процесі трансформування адміністративної системи господарювання в ринкову, значною мірою пояснюється відсутністю методологічних підходів та положень до стратегії побудови економічної моделі розвитку виробничо-господарських об'єктів.

До основних чинників, що зумовлюють необхідність перегляду існуючих принципів функціонування нафтогазового комплексу України, до віднесемо наступні:

- Диверсифікація форм власності, і як наслідок, зміна господарських відносин на базі приватизації державного майна. Багатопрофільність нафтогазового комплексу ускладнює проблему приватизації як в стратегічному, так і в тактичному планах, що потребує змін у державному управлінні та регулюванні діяльності в галузі, взаємовідносинах з регіональними структурами та іншими суб'єктами ринкового середовища.

- Зміна методики формування цін на нафту і газ, системи оподаткування. Державне регулювання цін на нафту і газ, в основному, зводиться до росту поповнення державного бюджету, не забезпечуючи процес відтворення нафтогазовидобувних потужностей.

- Зношеність основних фондів, необхідність їх заміни та оновлення. Вирішення даної проблеми набуває особливої актуальності в нафтогазовому комплексі, оскільки засоби праці експлуатуються в екстремальних умовах, і зниження надійності техніки може призвести до непередбачених наслідків. Постійна нестача фінансових коштів для своєчасного відновлення основних фондів потребує зміни амортизаційної політики, залучення банківського капіталу, пошуку стратегічного інвестора.

Загострення соціальних проблем, що зумовлене зниженням кількості робочих місць у нафтогазовому комплексі.

Для розв'язання цих проблем потрібна науково обґрунтована методологічна база розробки економічної стратегії розвитку шляхом формування нових господарських відносин відповідно до наявного природноекономічного потенціалу. Структура природноекономічного потенціалу показана на рис. 1.3. [51, с.32]

На теперішній час значна частина підприємств нафтової і газової промисловості не наділена господарсько-фінансовою самостійністю і не може діяти на паритетних умовах з іншими суб'єктами господарювання. Не забезпечені однакові умови для нафтогазового промислу через відсутність диференційованих рентних платежів з врахуванням ступеня освоєння родовищ та гірничо-геологічних умов їх експлуатації. Крім того, незавершеність структурної перебудови в галузі та відсутність узгодженості ресурсного та фінансового потоків під час видобутку та переробки нафти, реалізації нафтопродуктів породжують низку проблем розвитку нафтогазового комплексу. Назріла необхідність його реформування, створення конкурентного середовища на ринку нафтогазових послуг, активного пошуку шляхів до участі у світовому нафтогазовому товаристві.



Рис. 1.3 Структура природноекономічного потенціалу нафтогазового комплексу

Нафтогазовий комплекс треба розглядати в цілому як галузево-територіальну систему, в дослідженнях якої домінує галузевий напрямок. Пріоритет галузевого напрямку в такому дослідженні пояснюється також складністю внутрішньогалузевих зв'язків даного комплексу, а також необхідністю раціонального використання його економічного потенціалу.

Крім того, широкі виробничо-функціональні взаємозв'язки з багатьма галузевими і територіальними ланками народного господарства та ринковою інфраструктурою передбачають вивчення нафтогазового комплексу як самостійної складної системи. Тому дослідження основних положень реформування галузево-територіального комплексу в нафтогазовій промисловості проводяться, із загальних вимог теорії систем, використання-програмно-цільових та економіко-математичних оптимізацій них методів вирішення проблеми.

...