1.3 Основні показники, які характеризують фінансовий стан підприємства

Фінансово-господарська діяльність підприємств та її результати знаходять відображення в економічних показниках.

Економічний показник - це кількісна та якісна характеристика явища, процесу або його результату. Він може відображати також параметри економічних процесів.

Кожне економічне явище, кожний процес виражається не одним, не розрізненими, а цілим комплексом взаємопов'язаних показників, які використовуються як для оцінки результатів діяльності підприємств та їх структурних підрозділів, так і для регулювання процесу виробництва, розподілу та споживання.

Показники, які використовуються у фінансовому аналізі підрозділяються:

- за властивостями явищ та процесів, які відображаються - на кількісні та якісні;

- за ступенем використання - на загальні та специфічні;

- за способом створення - на первинні, вторинні, синтетичні;

- за способом розрахунку - на абсолютні, відносні.

Кількісні показники відображають розміри показників, які аналізуються та зміни, які з ними відбуваються (об'єм реалізації та ін.); якісні - суттєві особливості та властивості окремих об'єктів, сторін і в цілому результатів фінансово-господарської діяльності (прибуток, собівартість та ін.). Загальні показники характерні для всіх галузей економіки, специфічні - використовуються в окремих галузях. Первинні показники формуються безпосередньо за даними обліку, вторинні - розраховуються на базі первинних, синтетичні - дають узагальнену характеристику складних економічних явищ (прибуток, собівартість та ін.). Абсолютні показники - це вартісні, натуральні, трудові або умовні виміри; відносні - це відношення одного показника до іншого (коефіцієнти, індекси, відсотки та ін.). Вони характеризують ступінь зміни явища (процесу) або його результату в часі, просторі, структуру показників, що вивчаються, їх частоту та інтенсивність.

В фінансовому аналізі використовується система показників, яка характеризує наступне:

1. Джерела формування капіталу - наявність в абсолютній сумі, склад (за видами та групами джерел), структуру (питома вага у відсотках або коефіцієнтах) окремих видів або груп джерел в загальній сумі.

2. Склад загального, основного та оборотного капіталу, наявність в абсолютній сумі, склад (по видах та групах), структуру (питома вага у відсотках або коефіцієнтах) окремих видів або груп в загальній сумі.

3. Ефективність використання капіталу: загального оборотного, власного, залученого; прибутковість (рентабельність); оборотність.

4. Платоспроможність: поточну, перспективну (коефіцієнти ліквідності); рух потоку грошових засобів.

5. Фінансову стабільність (стійкість) - коефіцієнти фінансової незалежності від зовнішніх позичкових джерел - відношення - позичкового та загального капіталу, позичкового та власного капіталу довгострокового та перманентного капіталу; стан оборотного капіталу - коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власним оборотним капіталом, коефіцієнт маневреності власного капіталу; стан основного капіталу - частка основного капіталу у власному (індекс постійного активу), коефіцієнт приросту амортизації, коефіцієнт реальної вартості майна.

6. Фактори формування та зміни фінансового стану - прибуток, реалізацію, собівартість та ін.

7. Індикатори нестабільності фінансового стану - збитки, прострочені позики, дебіторська та кредиторська заборгованість, векселя та ін.

Дебіторська та кредиторська заборгованості виникають внаслідок розрахунків підприємства з покупцями, постачальниками, фінансовими органами, робітниками й службовцями, органами соціального страхування, підзвітними особами тощо. Значні розміри дебіторської та кредиторської заборгованості призводять до самовільного перерозподілу оборотних коштів між підприємствами.

Дебіторська заборгованість - це відтягнення з господарської діяльності даного підприємства оборотних коштів, що стає причиною фінансових утруднень.

Кредиторська заборгованість часто є результатом напруженого фінансового положення; через брак потрібних коштів затримується виконання платежів різним організаціям і особам. Суворий контроль за своєчасною сплатою кредиторською заборгованістю має велике народногосподарське значення, бо затримка платежів може стати причиною фінансового утруднення підприємств-кредиторів і негативно відбитися на їхній виробничо-господарській діяльності. Дебіторська заборгованість відображена у розділі ІІІ активу балансу по групі товарів відвантажених, виконаних робіт і послуг за статтями, об'єднаними під назвою “Розрахунки з дебіторами”.

Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості починають з вивчення даних балансу, з яких визначають ступінь збільшення або зменшення її протягом звітного періоду. Потім виявляють невиправдану заборгованість і з'ясовують причини її утворення. Далі за даними пояснювальної записки або відомостями, одержаними на підприємстві, перевіряють, коли виникла кожна сума заборгованості, щоб встановити строки давності позову.

Слід розрізняти допустиму заборгованість від невиправданої. Допустимою вважають заборгованість, що виникає згідно з діючими законами; невиправданою - ту, що з'явилася внаслідок порушення фінансової дисципліни.

Допустима дебіторська заборгованість - це заборгованість згідно з пред'явленими претензіями та заборгованість підзвітних осіб. До невиправданої дебіторської заборгованості належать: заборгованість конкретних осіб при нестачах, розтратах і розкраданні та відділу капітального будування внаслідок порушення фінансової дисципліни; нестачі та втрати від псування товарно-матеріальних цінностей, не списані з балансу в установленому порядку; вся прострочена заборгованість.

Кредиторська заборгованість відображена у розділі ІІІ пасиву балансу. Вона складається із заборгованості постачальникам за одержані від них товарно-матеріальні цінності, а також фінансовим органам за відрахування від прибутків інші платежі, заборгованості з оплати праці й страхування та інші. Допустимою кредиторською заборгованістю слід вважати заборгованість постачальникам за акцентовані платіжні вимоги, непрострочену заборгованість фінансовим органам за платежі до бюджету.

До невиправданої кредиторської заборгованості належать: прострочена заборгованість постачальникам, прострочена заборгованість бюджету за податок на прибуток і інші платежі; позики, не погашені в строк, а також аванси покупців у рахунок майбутніх відвантажень, які не отоварені протягом трьох днів і враховані у складі іншої кредиторської заборгованості. В процесі аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості звичайно складають розрахунковий баланс, тобто порівнюють кредиторів ( джерело коштів) з дебіторами (розміщення коштів), передбачаючи при цьому, що дебіторська заборгованість має бути перекрита кредиторською.

В процесі аналізу розрахункових відносин повинна бути виявлена платіжна готовність ( платоспроможність) підприємства і розроблені заходи по зміцненню фінансової і розрахунково-платіжної дисципліни.

Для аналізу оборотності дебіторської заборгованості використовують систему показників: оборотність дебіторської заборгованості, середній період погашення дебіторської заборгованості, доля дебіторської заборгованості в поточних активах та інші.

Заключний етап аналізу полягає в розробці заходів, спрямованих на своєчасне стягнення дебіторської і виплату кредиторської заборгованості.

Велика увага при аналізі поточних активів повинна бути приділена дебіторській заборгованості. При наявності конкуренції і складностей збуту продукції підприємства продають її, використовуючи форми наступної оплати. Тому дебіторська заборгованість є важливою частиною оборотних коштів.

Виробляється вивчення складу і структури дебіторської заборгованості за даними третього розділу активу балансу.

Після загального ознайомлення зі складом і структурою дебіторської заборгованості необхідно дати оцінку її з погляду реальної вартості (тому що не уся вона може бути стягнена), впливу на фінансові результати підприємства. Зворотність дебіторської заборгованості визначається на основі минулого досвіду і поточних умов. Бухгалтерський ризик полягає в тому, що минулий досвід може бути неадекватною мірою оцінений. У результаті чого збитки можуть бути істотними. Аналітику необхідно знати реальність і правильність оформлення і визначення імовірності повернення дебіторської заборгованості.

Під якістю розуміється імовірність одержання цієї заборгованості в повній сумі. Показником імовірності є термін утворення заборгованості, а також питома вага простроченої заборгованості. Досвід показує, що чим більший термін дебіторської заборгованості, тим нижче імовірність її одержання.

Показник ліквідності дебіторської заборгованості характеризує швидкість, з яким вона буде перетворена в кошти (готівка), тобто це теж оборотність. Таким чином, показником якості і ліквідності дебіторської заборгованості може бути її оборотність. Вона розраховується як відношення обсягу відвантаження за відпускними цінами і середньою дебіторською заборгованістю по формулі

, (1.1)

де Г - відвантаження продукції; 3д - середня дебіторська заборгованість. Цей коефіцієнт показує, скільки разів заборгованість утвориться і надходить підприємству за досліджуваний період.

Оборотність дебіторської заборгованості (Од) може бути розрахована й у днях. Цей показник відбиває середня кількість днів, необхідне для її повернення; розраховується як відношення кількості днів у періоді і коефіцієнта оборотності:

, (1.2)

де 3к - сума заборгованості на кінець періоду; Д - тривалість періоду; Г - обсяг відвантаження.

Крім вищезгаданих основних показників можуть використовуватись також інші.

В умовах ринкової економіки використовуються також показники ділової активності. Вони характеризують результати окремих господарських процесів або їх сукупність. Показники ділової активності можна розділити на загальні та специфічні. Наприклад, в якості загального показника можна прийняти прибутковість загального капіталу, або об'єм реалізації на гривню загального капіталу та ін. Специфічні показники характеризують ділову активність окремих ділянок фінансової діяльності, наприклад реалізацію продукції, оборотність оборотних засобів, кількість операцій на розрахунковому рахунку та ін.

Показники ділової активності характеризують результати й ефективність поточної основної виробничої діяльності. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана у порівнянні діяльності даного підприємства і близьких по сфері застосування капіталу підприємств. Такими якісними (неформалізованими) критеріями є: широта ринків збуту продукції; наявність продукції, що йде на експорт; репутація підприємства тощо.[17, с.106]

Оскільки обертання капіталу тісно пов'язана з його віддачею і є одним з важливих показників, що характеризують інтенсивність використання засобів підприємства і його ділову активність, в процесі аналізу необхідно більш детально вивчити показники обертання капіталу і встановити, на яких стадіях кругообігу виникло уповільнення чи прискорення руху коштів.

Економічний ефект в результаті прискорення обертання виражається в відносному вивільнені коштів з обігу, а також в збільшенні суми прибутку.[16,с231]

Проведемо оцінку ділової активності підприємства. У широкому розумінні ділова активність весь спектр зусиль, спрямованих на просування фірми на ринках продукції, праці, капіталу. В контексті аналізу фінансово - господарської діяльності цей термін вживається у більш вузькому розумінні - як поточна виробнича та комерційна діяльність підприємства.

Ділова активність підприємства проявляється в динамічності її розвитку, досягненні поставлених цілей, ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту.

Для оцінки рівня ефективності використання ресурсів підприємства, як правило використовують різні показники оборотності.

Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового стану компанії, оскільки швидкість обороту коштів безпосередньо впливає на платоспроможність фірми. Крім того, збільшення швидкості обороту коштів, за інших рівних умов, відображає підвищення виробничо - технічного потенціалу фірми.

Розрахуємо основні показники ділової активності.

1. Визначимо коефіцієнт загальної оборотності капіталу :

(1.3)

2. Коефіцієнт обертання мобільних коштів :

(1.4)

2. Коефіцієнт обертання матеріальних активів :

(1.5)

3. Середній строк обороту матеріальних оборотних активів показує, яка кількість днів необхідна підприємству для поновлення його виробничих запасів

(1.6)

5. Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості. На підставі цього коефіцієнта судять, скільки у середньому протягом звітного періоду дебіторська заборгованість перетворюється на грошові кошти. Для аналізу оборотності дебіторської заборгованості використовується також показник тривалості обороту дебіторської заборгованості. Його часто називають терміном кредиту. Цей показник дає розрахункову кількість днів для погашення кредиту, взятого дебіторами.

(1.7)

6.Середній строк обороту дебіторської заборгованості :

(1.8)

7.Виробничий цикл розраховується по формулі :

(1.9)

8.Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості. Цей коефіцієнт доповнює попередній і показує, скільки оборотів необхідно компанії для оплати наявної заборгованості. Для аналізу оборотності кредиторської заборгованості, використовують показник періоду обороту кредиторської заборгованості. Цей показник дає розрахункову кількість днів для погашення кредиту, отриманого від постачальників компанії.

(1.10)

9.Середній строк обороту кредиторської заборгованості :

(1.11)

10.Повний цикл бізнесу на підприємстві, що складається з процесів постачання, виробництва та реалізації становить :

(1.12)

11. Обертання власного капіталу :

(1.13)

12.Фондовіддача основних засобів та інших поза оборотних активів :

(1.14)

Наступним етапом аналізу є оцінка ймовірності банкрутства підприємства.

Під банкрутством розуміється встановлена у судовому порядку фінансова неспроможність боржника здійснювати платежі за своїми зобов'язаннями. Передумови банкрутства різноманітні - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати в такий спосіб 10,15,23,43.

Зовнішні фактори.

1. Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, ріст цін на ресурси, зміну кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однією з причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподатковування може виявитися непосильним для підприємства.

2. Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розриви економічних зв'язків, утрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства в області господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів, що регулює функції держави.

3. Посилення міжнародної конкуренції в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.

4. Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний уклад суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

Внутрішні фактори.

1. Дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефективної виробничо-комерційної діяльності чи неефективної інвестиційної політики.

2. Низький рівень техніки, технології й організації виробництва.

3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як наслідок високий рівень собівартості, збитки, "проїдання" власного капіталу.

4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу й утвориться його дефіцит. Це змушує підприємство залазити в борги і може бути причиною його банкрутства.

5. Погана клієнтура підприємства, що платить з запізненням чи не платить зовсім через банкрутство, що змушує підприємство самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.

6. Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності по вивченню ринків збуту продукції, формуванню портфеля замовлень, підвищенню якості і конкурентноздатності продукції, виробленню цінової політики.

7. Залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниженню рентабельності господарської діяльності і здатності до самофінансування.

8. Швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, у результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборгованість ростуть швидше обсягу продажів. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів, що можуть перевищити чисті поточні активи (власний оборотний капітал). У результаті підприємство попадає під контроль банків і інших кредиторів і може піддатися погрозі банкрутства.

Банкрутство є, як правило, наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвитих країнах з ринковою економікою, стійкою економічною і політичною системою руйнування суб'єктів господарювання на 1/3 зв'язано з зовнішніми факторами і на 2/3 - із внутрішніми.

Оскільки до стану банкрутства підприємство може призвести погіршення усіх показників, які визначають його фінансову стійкість, тому саме на них базується аналіз ймовірності настання такого стану.

Для діагностики імовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні:

а) трендового аналізу великої системи критеріїв і ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників;

г) рейтингових оцінок на базі ринкових критеріїв фінансової стійкості підприємств і ін.;

д) факторних регресійних і дискримінантних моделей.

Ознаки банкрутства можна розділити на дві групи. До першої групи відносяться показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення й імовірність банкрутства в недалекому майбутньому:

- повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічної збитковості;

- наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

- низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція до їх спаду;

- збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній його сумі;

- дефіцит власного оборотного капіталу;

- систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;

- наявність наднормативних запасів сировини і готової продукції;

- використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;

- несприятливі зміни в портфелі замовлень;

- падіння ринкової вартості акцій підприємства;

- зниження виробничого потенціалу.

В другу групу входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому при неприйнятті дійових заходів. До них відносяться:

- надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу, ринку сировини чи ринку збуту;

- утрата ключових контрагентів;

- недооцінка відновлення техніки і технології;

- утрата досвідчених співробітників апарата керування;

- вимушені простої, неритмічна робота;

- неефективні довгострокові угоди;

- недостатність капітальних вкладень і т.д.

До переваг цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків - більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріальної задачі, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення.

Найпоширеніші нині методи діагностики банкрутства запропонував у 1968 р. відомий західний економіст Е. Альтман -- Z-моделі. За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства (індекс Z) визначається коефіцієнтом покриття Кп і коефіцієнтом автономії (фінансової незалежності) Кавт за формулою

Z = -0,3877 - 1,0736Кп + 0,0579Кавт (1.15)

Для підприємств, у яких Z=0, імовірність банкрутства становить 50 %. Від'ємні значення Z свідчать про зменшення ймовірності банкрутства. Якщо Z > 0, то ймовірність банкрутства перевищує 50 % і підвищується зі збільшенням Z.

Ця модель проста, не потребує великого обсягу вихідної інформації, але недостатньо точно прогнозує ймовірність банкрутства. Похибка Z= ± 0,65.

Для того щоб прогноз був точніший, у західній практиці фінансового аналізу застосовують п'ятифакторну модель визначення індексу Z:

Z = 3,3К1 +1,0К2 +0,6К3 +1,4К4 +1,2К5, (1.16)

де

К1 = Прибуток до сплати відсотків і податків ; (1.17)

Активи

К2 = Виручка від реалізації ; (1.18)

Активи

К3 = Ринкова вартість власного капіталу ; (1.19)

Залучений капітал

К4 = Реінвестований прибуток ; (1.20)

Активи

К5 = Власні обігові кошти . (1.21)

Активи

Критичне значення Z = 2,675. Із цим значенням порівнюється розрахункове значення Z для конкретного підприємства. Якщо Z < 2,675, підприємству в найближчі два-три роки загрожує банкрутство; якщо Z > 2,675, це свідчить про сталий фінансовий стан підприємства.

Незважаючи на привабливість методики, за допомогою якої можна просто отримати кількісну характеристику такого складного поняття, як банкрутство, застосування індексу істотно обмежується вимогою мати ринкову оцінку власного капіталу Кз. Це можливо лише для великих корпорацій, акції яких вільно котируються на фондових біржах. Враховуючи недостатню розвиненість фондового ринку в Україні, звертання переважної більшості українських підприємств до індексу Альтмана буде некоректним.

Українські підприємства можуть застосовувати тест, запропонований Е. Альтманом у 1983 р.

Z83 = 3,107 К1 + 0,995 К2 + 0,42 К31 + 0,847 К4 + 0,717 К5, (1.22)

де

K31 = Балансова вартість власного капіталу (1.23)

Залучений капітал

Граничне значення індексу Z83 дорівнюватиме 1,23.

Всі економічні показники взаємопов'язані та взаємообумовлені. Досягти поставлену мету можна лише при їх вивченні у взаємозв'язку. [12, с.12-14]

В процесі економічного аналізу, аналітичної обробки економічної інформації використовується ряд спеціальних способів та прийомів. В них в більшій мірі, чим у визначенні, розкривається специфічність методу економічного аналізу, відображається його системність, комплексний характер. Системність в економічному аналізі обумовлюється тим, що господарські процеси розглядаються як багатосторонні, внутрішньо складні єдності, які складаються з взаємопов'язаних сторін та елементів. В ході такого аналізу встановлюються та вивчаються зв'язки між сторонами та елементами, встановлюється яким чином ці зв'язки, в результаті взаємодії, призводять до єдності процесу, який вивчається в його цілісності. Системність економічного аналізу знаходить прояв і в об'єднанні, в сукупності всіх спеціальних прийомів на основі власних досягнень ряду суміжних наук (математики, статистики, бухгалтерського обліку, планування, управління та ін.).

Способи та прийоми економічного аналізу можна умовно розділити на дві групи: традиційні та математичні. До першої відносяться такі способи та прийоми, які знаходили використання майже з моменту появи економічного аналізу, як окремої галузі спеціальних знань та самостійного учбового курсу. Багато математичних способів та прийомів увійшли до кола аналітичних розробок набагато пізніше, коли було налагоджено виробництво швидкодіючих електронно-обчислювальних машин.

До числа основних традиційних способів та прийомів економічного аналізу можна включити використання абсолютних, відносних та середніх величин; використання порівняння, групування, методу ланцюгових підстановок, балансового методу та методу фінансових коефіцієнтів.

Аналіз тих чи інших показників економічних явищ та процесів починається з використання абсолютних величин (об'єму виробництва по вартості або в натуральних показниках, об'єму товарообігу, суми прибутку та ін.). Без абсолютних величин в аналізі, як і в бухгалтерському обліку, статистиці обійтись неможливо. Але якщо в бухгалтерії вони є основним вимірником, то в аналізі вони використовуються в більшій мірі в якості бази для обчислення середніх та відносних величин.

Відносні величини незамінні при аналізі явищ в динаміці. Зрозуміло, що ці явища можна відобразити і в абсолютних величинах, але їх наочність буде відображена лише через відносні величини. Відносні величини динаміки обчислюються шляхом побудови часового ряду тобто вони характеризують зміну того чи іншого показника, явища в часі.

Не менш важливе значення, якщо не більш важливе в процесі аналізу мають середні величини. Їх “аналітична сила” полягає в узагальненні відповідної сукупності типових однорідних показників, явищ, процесів. Вони дозволяють переходити від одиничного до загального, від випадкового - до закономірного; без них неможливо порівнювати досліджувану ознаку по різним сукупностям, вони дозволяють абстрагуватись від випадкових окремих значень та відхилень.

В аналітичних розрахунках використовують, виходячи з необхідності різні форми середніх - середня арифметична, середня хронологічна моментного ряду та ін.

За допомогою середніх величин (групових та загальних), обчислених на основі масових даних про якісно однорідні явища, можна також визначити загальні тенденції та закономірності в розвитку економічних процесів. [2, с.34].

Найбільш простим методом є порівняння, коли фінансові показники звітного періоду порівнюються або з плановими, або з показниками за попередній період (базовими). При порівнянні показників за різні періоди необхідно щоб вони були співставні, тобто показники необхідно перерахувати з урахуванням однорідності складових елементів, інфляційних процесів в економіці, методів оцінки та ін. [10, с.263].

В економічному аналізі спосіб порівняння є одним з найважливіших: з нього починається аналіз. Існує декілька форм порівняння - з планом, з попереднім періодом, порівняння з кращим, порівняння з середніми даними.

Порівняння з попереднім періодом широко використовується в економічному аналізі. Воно полягає у співставленні господарських показників поточного періоду, декади, кварталу, року з попередніми аналогічними періодами.

Порівняння з попереднім періодом пов'язано з великими труднощами, які пов'язані зі значними порушеннями умов співставлення. Порівняння з попереднім періодом потребує перерахунку оборотів в однакові ціни, перерахунку ряду статей з використанням індексу цін, тарифів та ін. [2, с.33].

Наступний метод - групування, коли показники групуються та зводяться в таблиці. Це дає можливість проведення аналітичних розрахунків, встановлення тенденцій розвитку окремих явищ та їх взаємозв'язок, встановлення факторів, які впливають на зміну показників. [10, с.263].

Групування - невід'ємна частина майже будь-якого економічного дослідження. Вона припускає визначену класифікацію явищ та процесів, а також причин і факторів, які їх обумовили.

Наукова класифікація економічних явищ, їх об'єднання в однорідні групи та підгрупи можливе лише на основі їх глибокого вивчення. Неможна групувати явища за випадковими ознаками. Те ж саме можна сказати про причини та фактори, які впливають на показники. За допомогою економічного аналізу встановлюється причинний зв'язок, взаємозв'язок, основні причини та фактори і лише після цього - характери їх впливу на основні побудови групових таблиць. Неможна будувати групову таблицю для встановлення другорядного фактору. Групування як спосіб аналізу може широко використовуватись в концернах, акціонерних товариствах, товариствах з обмеженою відповідальністю та ін. [2, с.34].

Метод ланцюгових підстановок полягає в заміні окремого звітного показника базовим. При цьому всі інші показники залишаються незмінними. Цей прийом дозволяє визначити вплив окремих факторів на сукупний фінансовий показник. [10, с.263].

Цей метод широко використовується при аналізі показників окремих підприємств та об'єднань. Даний спосіб використовується тоді, коли залежність між явищами, що вивчаються має функціональний характер, коли вона надається у вигляді прямої або обернено-пропорційної залежності. В цих випадках сукупний показник, який аналізується, як функція деяких змінних повинен бути викладений у вигляді алгебраїчної суми.[2, с.34].

В якості інструменту для аналізу фінансового стану широко використовуються фінансові коефіцієнти. Це відносні показники фінансового стану підприємства, які відображають відношення абсолютних фінансових показників до інших.[10, с.263].

Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає в порівнянні їх значень з базовими величинами, а також у вивченні їх динаміки за звітний період та ряду років. В якості базових величин використовуються середні значення підприємства за декілька років, які відносяться до успішного періоду діяльності підприємства; середні показники по галузі; показники, які характеризують діяльність конкурентів в найбільш вдалий для них період. Крім того, в якості бази порівняння можуть слугувати теоретично обґрунтовані або отримані в результаті експертних опитувань величини, які характеризують оптимальні або критичні з точки зору стійкості фінансового стану значення відносних показників. Такі величини фактично виконують роль нормативів для фінансових коефіцієнтів, хоча методики їх розрахунку в залежності, наприклад, від галузі досі не створено, оскільки в наш час ще не систематизовано набір відносних показників, які використовують для аналізу фінансового стану підприємства. Для точної та повної характеристики фінансового стану підприємства та тенденцій його зміни достатньо порівняно невеликої кількості фінансових коефіцієнтів. Важливо лише, щоб кожний з цих показників відображав найбільш суттєві сторони фінансового стану. [13 с.90].

Як уже зазначалось фінансові коефіцієнти використовуються для порівняння фінансового стану конкретного підприємства з аналогічними показниками інших підприємств або середніми показниками по галузі; для встановлення динаміки показників та тенденцій зміни фінансового стану підприємства; для визначення нормальних обмежень та критеріїв різних сторін фінансового стану. Такими критеріями в основному є: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпечення власними засобами, коефіцієнт встановлення (втрати) платоспроможності. Визначені їх нормативні обмеження тобто граничні розміри.

Для чіткості та зручності проведення аналітичної роботи кожний вид аналізу розбивається на ряд послідовних етапів. Аналіз фінансового стану підприємства базується на визначених алгоритмах та формулах. Головним інформаційним джерелом для такого аналізу є бухгалтерський баланс. [10, с.263-264].

Система аналітичних коефіцієнтів - ведучий елемент аналізу фінансового стану, який використовується різними групами користувачів: менеджери, аналітики, акціонери, інвестори, кредитори та ін. Відомі десятки цих показників, тому для зручності вони розділяються на декілька груп. Найбільш часто виділяють 4 групи показників по наступних напрямках фінансового аналізу.

1. Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють проаналізувати здатність підприємства відповідати по своїм поточним зобов'язанням. В основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея співставлення поточних активів (оборотних засобів) з короткостроковими пасивами. В результаті розрахунку встановлюється, в достатній чи недостатній мірі підприємство забезпечено оборотними засобами, необхідними для розрахунків з кредиторами по поточним операціям. Оскільки різні види оборотних засобів мають різну міру ліквідності (властивість їх швидкої конвертації в абсолютно ліквідні засоби - грошові кошти), розраховують декілька коефіцієнтів ліквідності.

Не можна плутати понять “ліквідність підприємства” і “платоспроможність підприємства”. Платоспроможність - це здатність підприємства сплачувати кошти за своїми зобов'язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або у готівці.

Показники ліквідності характеризують платоспроможність у більш широкому розумінні. Серед цих показників найбільше значення для ринкової економіки мають величини співвідношень частини активів, які можуть бути реалізовані у певний термін, до суми зобов'язань, які за цей же час повинні бути сплачені.[5, с.2]

Задача аналізу ліквідності балансу виникає в умовах ринку в зв'язку з посиленням жорсткості фінансових обмежень і необхідністю давати оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто його здатності вчасно і цілком розраховуватися по усіх своїх зобов'язаннях. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Від ліквідності балансу варто відрізняти ліквідність активів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у кошти. Чим менше час, що буде потрібно, щоб даний вид активів перетворився в гроші, тим вище його ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих по ступеню їхньої ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими по термінах їхнього погашення і розташованими в порядку зростання термінів.

У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, активи підприємства розділяються на наступні групи:

А-1). Найбільш ліквідні активи - до них відносяться всі статті коштів підприємства і короткострокових фінансових вкладень (рядки 220-240).

А-2). Швидко реалізовані активи - дебіторська заборгованість та інші активи (рядки 150-210, 250).

А-3). Повільно реалізовані активи - запаси і витрати (рядки 100-140).

А-4). Важко реалізовані активи - статті розділу 1 активу (рядок 80).

Пасиви балансу групуються по ступені терміновості їхньої оплати:

П-1). Найбільш термінові зобов'язання - до них відноситься короткострокові кредити і позички непогашені в термін (рядки 500, 550-580).

П-2). Короткострокові пасиви - кредиторська заборгованість і інші позикові засоби (рядки 510-540, 590-610).

П-3). Довгострокові пасиви - довгострокові зобов'язання (рядок 480).П-4). Постійні пасиви - 1 розділ “Власний капітал” та розділ ІІ “Забезпечення наступних витрат та платежів” пасиву балансу (рядки 380, 430).

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити підсумки приведених груп по активі і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце наступні співвідношення: [10, c.124]

А-1 > П-1

А-2 > П-2

А-3 > П-3

А-4 < П-4

Виконання перших трьох нерівностей з необхідністю тягне за собою виконання і четвертої нерівності, тому практично істотним є зіставлення підсумків перших трьох груп по активу і пасиву. Четверта нерівність носить “балансуючий” характер і в той же час має глибокий економічний зміст: її виконання свідчить про дотримання мінімальної умови фінансової стійкості - наявності в підприємства власних оборотних коштів. У випадку, коли одне чи кілька нерівностей системи мають знак, протилежний зафіксований в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому чи меншому ступені відрізняється від абсолютної. При цьому недолік засобів по одній групі активів компенсується їхнім надлишком по іншій групі, хоча компенсація при цьому має місце лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замістити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних засобів і швидко реалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє з'ясувати поточну ліквідність. Порівняння ж повільне реалізованих активів з довгостроковими пасивами відбиває перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність (чи неплатоспроможності) підприємства на найближчий до розглянутого моменту проміжок часу. Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспроможності на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів (з який у відповідних групах активу і пасиву представлена, звичайно, лише частина, тому прогноз досить наближений).

Прогноз платоспроможності проводиться на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів. Для цього використовуються відносні показники ліквідності. Ці показники відрізняються між собою набором ліквідних засобів, що використовуються для покриття короткотермінових зобов'язань; базуються на емпіричних даних статистики.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності -- розраховується, як відношення грошових коштів і короткотермінових цінних паперів до поточних зобов'язань. Поточні зобов'язання підприємства включають: кредити, не погашені в строк, короткострокові кредити і позикові кошти, кредиторську заборгованість та інші пасиви, тобто IV розділ пасиву балансу.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яку частину короткотермінової заборгованості підприємство може покрити за рахунок наявних грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень, що швидко реалізуються при необхідності. Його значення визначається теоретично достатнім, якщо перевищує 0,2-0,4.

(1.24)

Критичний коефіцієнт ліквідності відображає ту частину дебіторської заборгованості, яку підприємство може покрити в найближчій перспективі при умові повного погашення дебіторської заборгованості:

(1.25)

Теоретичне значення критичного коефіцієнта ліквідності повинно бути більше 1.

Загальний коефіцієнт покриття (ліквідності) -- найбільш узагальнюючий показник платоспроможності, який розраховується як відношення всієї суми оборотних засобів до суми короткострокових зобов'язань підприємства.

Загальний коефіцієнт покриття -- це коефіцієнт поточної ліквідності; показує платіжні можливості підприємства при умові своєчасності розрахунків з дебіторами, а також при умові своєчасної реалізації готової продукції та інших матеріальних засобів. Він характеризує жадану платоспроможність підприємства на період, рівний середній тривалості одного обороту всіх оборотних засобів. Теоретична величина такого коефіцієнта визначається у розмірі 2-2,5. Але на практиці, під впливом форм розрахунків, кругообігу обігових коштів, галузевих та інших особливостей підприємства, цілком задовільні результати можуть бути і при значно меншому (але перевищуючому одиницю) значенні загального коефіцієнта.

(1.26)

Коефіцієнт загальної платоспроможності показує здатність покрити всі зобов'язання підприємства всіма його активами:

(1.27)

Теоретичне значення коефіцієнта загальної платоспроможності повинно бути більше 2.

Показники ліквідності дають не лише оцінку платоспроможності підприємства при різному рівні врахування ліквідних засобів, але і відповідають цілям і завданням різних зовнішніх користувачів інформації. Наприклад, для постачальників сировини і матеріалів найбільш цікавим буде коефіцієнт абсолютної ліквідності. Покупці і власники акцій і облігацій при оцінці фінансової стійкості більше цікавляться коефіцієнтом загального покриття.

Недоліком розрахунку платоспроможності таким способом є те, що значення показників ліквідності порівнюється з теоретично достатніми величинами, які є здебільшого суб'єктивними.

Запобігти цьому можна шляхом розрахунку ліквідності за показниками, які застосовуються в країнах з ринковою економікою. В основі цих показників лежить оцінка платоспроможності підприємства з врахуванням майбутніх строків погашення платіжних зобов'язань.

Такими показниками ліквідності є:[10, c.140]

ліквідність термінова (першого рівня) -- визначається як відношення грошової готівки і боргів, які будуть повернені протягом тридцяти днів (включаючи відвантажену, відпущену, але не оплачену продукцію) до зобов'язань, які підлягають оплаті в строк до тридцяти днів (включаючи платіжні кредити, що підлягають погашенню в даному періоді);

ліквідність другого рівня -- визначається як відношення суми готівкових грошових коштів, боргів, які мають бути поверненні у строк до 90 днів та залишків готової продукції до зобов'язань, які підлягають погашенню у строк 90 днів;

ліквідність третього рівня -- розраховується як відношення грошових коштів, дебіторської заборгованості, яка підлягає виплаті протягом року, залишків готової продукції та виробничих запасів до зобов'язань, які підлягають погашенню протягом року.

У випадку коли наведені показники приймають значення від 1 і більше -- підприємство є платоспроможним, в протилежному -- його баланс називається неліквідним.

Для розрахунку показників ліквідності за другим варіантом, крім даних бухгалтерського балансу, необхідна інформація аналітичного обліку про дебіторську та кредиторську заборгованість. Ця інформація групується за майбутніми строками стягнення та погашення заборгованості і заноситься до аналітичної таблиці. Проте ця методика у вітчизняній практиці не використовується.

2. Аналіз поточної діяльності. З позиції кругообігу засобів діяльність будь-якого підприємства є процесом безперервної трансформації одних видів активів в інші:

… ГК СС НВ ГП КР ГК …, (1.28)

ГК - грошові кошти;

СС - сировина на складі;

НВ - незавершене виробництво;

ГП - готова продукція;

КР - кошти в розрахунках;

Ефективність поточної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена довжиною операційного циклу, який залежить від оборотності засобів в різних видах активів. При інших рівних умовах прискорення оборотності свідчить про підвищення ефективності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів: фондовіддача, коефіцієнти оборотності засобів в запасах та розрахунках.

3. Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників оцінюється склад джерел фінансування та динаміка відношення між ними. Аналіз базується на тому, що джерела засобів розрізняються рівнем ціни капіталу, рівнем надійності, мірою ризику та ін.

Фінансово-стійким є такий господарюючий суб'єкт, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи (основні фонди, нематеріальні активи, оборотні засоби), не допускає необґрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості і розраховується в час по своїм зобов'язанням.

Характеристика фінансової стійкості включає в себе аналіз:

складу і розміщення активів господарюючого суб'єкта;

динаміки і структури джерел фінансових ресурсів;

наявність власних оборотних засобів;

кредиторської заборгованості;

наявності і структури оборотних засобів;

дебіторської заборгованості.[4, с.234]

Аналіз фінансової стійкості проводиться для виявлення платоспроможності підприємства. Виходячи з того, що довгострокові кредити і позикові кошти направляють переважно на придбання основних засобів і капітальні вкладення, для виконання умови платоспроможності підприємства необхідно обмежити запаси і витрати величиною власних оборотних коштів із залученням у разі потреби короткострокових позикових коштів. [19,с.603]

Розглянемо абсолютні показники фінансової стійкості.[11, c.86]

Вартість запасів (3) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування: власні обігові кошти (ВОК), власні обігові кошти і довгострокові кредити та позики (ВОК +Кд ); власні обігові кошти, довго- та короткострокові кредити і позики (ВОК + Кд + Кк). Згідно з цим сума власних обігових коштів визначається як різниця між власним капіталом (ВК) та вартістю необоротних активів (НА), на покриття якої насамперед спрямовується власний капітал, тобто

(1.29)

Наявність власних обігових коштів, тобто додатне значення ВОК -- мінімальна умова фінансової стійкості.

Для визначення типу фінансової стійкості розмір власних обігових коштів розраховують як різницю між власним капіталом і необоротними активами.

Відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості :

1. Абсолютна стійкість -- для забезпечення запасів (3) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

(1.30)

2. Нормальна стійкість -- для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована:

(1.31)

3. Нестійкий фінансовий стан -- для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити:

(1.32)

4. Кризовий фінансовий стан -- для забезпечення запасів не вистачає “нормальних” джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство:

(1.33)

Забезпеченість запасів джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, її зовнішнім проявом, а наслідком є платоспроможність (ліквідність) [22, с. 242].

У світовій та вітчизняній практиці використовують сукупність показників для аналізу фінансової стійкості підприємства з погляду структури джерел фінансування.

1. Коефіцієнт автономії (незалежності), або коефіцієнт концентрації власного капіталу,

(1.34)

Коефіцієнт автономії (Кавт) характеризує частку власників підприємства в загальній сумі авансованих коштів. Що більше значення цього показника, то більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів. У загальній сумі фінансових ресурсів частка власного капіталу не повинна бути меншою від 50 %, тобто Кавт > 0,5.

Мінімальне значення коефіцієнта автономії (Кавт = 0,5) свідчить про те, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті його власними коштами.

2. Коефіцієнт фінансової залежності

(1.35)

Цей показник обернений до коефіцієнта автономії.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів доповнює коефіцієнт автономії. Нормальне мінімальне значення Кз/в= 0,5. Цей коефіцієнт розраховується за формулою:

(1.36)

4. Коефіцієнт мобільності. За умов збереження мінімальної фінансової стабільності підприємства Ко/н має бути обмежений зверху значенням співвідношення вартості оборотних і необоротних активів:

(1.37)

5. Коефіцієнт маневреності власного капіталу

(1.38)

Значення Км показує частку власного капіталу, що використовується для фінансування поточної діяльності підприємства.

6. Коефіцієнт виробничих фондів. Визначається відношенням балансової вартості виробничих фондів (основних коштів, виробничих запасів та незавершеного виробництва) до підсумку балансу:

(1.39)

За даними господарської практики нормальне значення Кв.ф > 0,5.

7. Для характеристики структури джерел коштів слід використовувати також спеціальні показники, що відбивають різноманітні тенденції у зміні окремих груп джерел. Насамперед це коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів.

(1.40)

Значення Кдз показує частку довгострокових позик у сукупних стабільних джерелах фінансування. Цей показник дає змогу приблизно визначити частку позикових коштів при фінансуванні капітальних вкладень

8. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень

(1.41)

Цей коефіцієнт показує, яка частка необоротних активів профінансована чужими коштами, тобто не належить підприємству. Показник розраховують, припустивши, що довгострокові позики використовують для фінансування основних засобів, капітальних вкладень та інших необоротних активів.

9. Коефіцієнт кредиторської заборгованості

(1.42)

10. Співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю

(1.43)

4. Аналіз рентабельності. Показники цієї групи використовуються для оцінки загальної ефективності вкладення коштів в дане підприємство. На відміну від показників другої групи вони абстрагуються від конкретних видів активів, та аналізують рентабельність власного капіталу. [9, с.512]

Організація фінансового аналізу тісно пов'язана з рішенням аналогічних питань обліку та звітності. З точки зору часової ознаки як внутрішній, так і зовнішній фінансовий аналіз проводиться за визначені періоди, за які є узагальнені (звітні) дані обліку, на основі яких складається звітність. Такими періодами є місяць, квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік. Внутрішній аналіз здійснюється за більш короткі проміжки часу - щоденно, за 5, 10 і т.д. днів. Це так званий оперативний аналіз, який дозволяє керівництву підприємства мати оперативні дані про прибутки, платоспроможність та інші показники. Зовнішні суб'єкти аналізу здійснюють в основному аналіз за звітні періоди, так як вони не мають доступу до оперативної інформації.

Основою організації як внутрішнього так і зовнішнього фінансового аналізу є його планування. Для цього складають план організації аналітичної роботи та план проведення аналізу по конкретній темі, тобто програма аналізу.

План організації аналітичної роботи складається на рік або більш короткі проміжки часу - квартал, півріччя. В ньому вказується, які відділи або хто конкретно здійснює аналіз, його періодичність та терміни, примірне коло питань, відповідальні за проведення аналізу та використання його результатів, загальне методичне забезпечення.

В програмі аналізу відображається конкретний об'єкт, мета, джерела інформації, конкретні терміни, виконавці та розподіл обов'язків між ними, методика аналізу (типова або з урахуванням специфіки об'єкта, що вивчається).

Проведення будь-якої аналітичної роботи здійснюється в деякій послідовності. При цьому виділяють наступні етапи:

- підготовка джерел інформації для аналізу - визначення її переліку, перевірка достовірності (формальна та по суті);

- вивчення та аналітична обробка економічної інформації - складання аналітичних таблиць, графіків, діаграм;

- встановлення причинних зв'язків та залежностей, вимір та оцінка впливу факторів, узагальнення та оформлення результатів аналізу - висновки за результатами аналізу;

- розробка напрямків та конкретних заходів спрямованих на покращання досліджуваного об'єкта;

- оцінка тенденцій та перспектив розвитку, обґрунтування необхідності прийняття відповідних рішень.

Керівництво внутрішнім аналізом здійснюється заступником генерального директора з економічних питань (головним економістом) або іншою посадовою особою - начальником фінансового управління (відділу). Це залежить від розмірів підприємства, його структури, розподілу посадових обов'язків. Конкретну аналітичну роботу з фінансового аналізу здійснюють працівники фінансового, планового відділів, а також відділу збуту (маркетингу), бухгалтерії.

Керівництво та конкретні виконавці зовнішнього аналізу визначаються структурою управління, посадовими інструкціями, метою аналізу. Головними зовнішніми суб'єктами аналізу є органи державного управління, фінансові органи, банки, страхові компанії та ін.

...