Особливості міграції та її вплив на стан ринку праці в Україні

Відображаючи загальні міграційні тенденції, основними країнами повернення є Російська Федерація (33%), Польща (19%), Італія (9%) та Чеська Республіка (9%).

Що стосується віку, ймовірність повернення є прямо пропорційною віку трудових мігрантів: чим старший мігрант, тим більш імовірно, що він/вона повернуться на батьківщину. Цей висновок має сенс, тому що старші трудові мігранти, швидше за все, досягли своїх основних цілей міграції; або інші чинники мотивують їх до повернення на батьківщину, наприклад, проблеми зі здоров'ям або нездатність адаптуватися до мінливих умов на ринку праці в країнах призначення.

2.2 Аналіз стану трудової міграції на національному ринку праці

Трудова міграція, як один із наслідків переходу до ринкової економіки, набула в Україні загрозливого масштабу. Недостатня кількість робочих місць із прийнятною заробітною платою і низький рівень соціальних гарантій призвели до того, що певні категорії наших співгромадян виїхали, шукають місця докладання праці за кордоном чи в інших регіонах нашої держави. До основних міграційних потоків, які впливають на формування ринків праці України і регіонів, відносяться:

- маятникова трудова міграція. Як правило, в ній беруть участь жителі приміських територій, що входять в агломерацію і здійснюють щоденні трудові маятникові міграції;

- міжрегіональна міграція відображає рух населення з одного регіону в інший у межах України. При цьому територіальний рух людських ресурсів може відбуватися у формі як трудової міграції (без зміни постійного місця проживання), так і безповоротної міграції (на постійне місце проживання);

- міграція робочої сили за межі країни (зовнішня міграція). Зовнішні мігранти можуть переїжджати як на постійне місце проживання, так і з метою здійснення тимчасової трудової діяльності (іноземна робоча сила) [14].

Названі вище потоки мігрантів є вагомим чинником структури пропозиції робочої сили в регіонах та Україні в цілому

Ринки праці не зосереджено в одній точці, вони мають просторову, територіальну протяжність. Розглядаючи ринок праці як середовище, у якому формується попит і пропозиція на робочу силу, насамперед розглядають географічний простір. Тому прийнято виділяти:

- локальний ринок праці,

- регіональний ринок праці,

- національний ринок праці,

- світовий ринок праці.

Міграція виникла й розвивалася одночасно з людством. За різними оцінками сьогодні у світі нараховується від 160-180 млн. осіб (понад 4 % населення світу), які проживають за межами своєї країни [15, с. 287].

Сьогодні в Європі понад 7 % громадян, які офіційно працюють поза межами своєї держави. За підрахунками МОП, лише в Європі трудових мігрантів близько 27 мільйонів. Отже, зовнішня трудова міграція стала звичайним явищем, яке відіграє важливу роль у саморегулюванні ринків праці.

Міграція є надзвичайно актуальною проблемою для більшості країн як в контексті неконтрольованості масштабів, так і неоднозначності її впливу на соціально-економічні процеси, що віддзеркалюються офіційною статистикою. Це обумовлює потребу перегляду існуючої системи регулювання міграції, суб'єктами якої виступають як державні структури, так і громадські організації.

В українських офіційних та неофіційних джерелах, зокрема у ЗМІ, можна знайти різні оцінки кількості українських трудових мігрантів, які протягом останніх років виїхали з України. При цьому діапазон таких оцінок коливається від 3 до 7 млн.осіб. [16].

За даними державної статистики, обсяги офіційно зареєстрованої трудової міграції постійно зростають. Так у 2014-2015 роках найактуальнішим чинником, який призвів до зростаючих масштабів внутрішнього переміщення осіб, стала нестабільна військова, політична ситуація у Східних регіонах країни та Автономній республіці Крим.

З моменту перебування України у стані неоголошеної війни на Сході країни, з Луганської та Донецької областей до інших регіонів булопереселено більше мільйона осіб, у тому числі понад 200 тисяч дітей тапонад 2000 інвалідів та осіб похилого віку.

Беззаперечним є той факт, що сьогодні трудова міграція населення України є масштабним, загальнодержавним явищем, яке потребує всебічного вивчення, аналізу, прогнозування та адекватної реакції держави через формування та реалізацію національної еміграційної та імміграційної політики [17, с. 147].

Сотні тисяч працездатних людей замість того, щоб реалізовувати свій потенціал на своїй батьківщині, змушені шукати щастя на чужині. Близько 17% працездатних українців залишили рідний дім й мігрували. Фактично, трудовим мігрантом став кожен сьомий громадянин України.

Трудова міграція є природною реакцією населення на негативні зміни в соціально-економічному житті суспільства в період структурних перетворень в економіці, за умови нерозвиненості та деформованості внутрішнього ринку праці, масового галузевого й регіонального безробіття [16].

Лідером виїзду на роботу в Італію є Західна Україна: близько 40 % із заробітчан приїхали із Львівщини, приблизно по 10 % - із Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької областей.

За даними Міністерства соціальної політики України найбільше українців працює в Іспанії, Італії, Португалії, Польщі, Греції, Туреччині та США [15, с. 159].

У більшості країн значною є частка чоловіків, котрі працюють на будівництві (Росія - 73 %, Польща - 65 %, Чехія - 88 %). У Польщі значна частка чоловіків (до 30 %) працює в сільському господарстві. Для жінок відносно більш різноманітними є сфери працевлаштування. Наприклад, в Італії у якості домашньої прислуги працює близько 90 % українських жінок. У Польщі жінки переважно працюють у сільському господарстві до 70 % від загальної кількості українських жінок-заробітчан, у Чехії - в готельному та ресторанному бізнесі (більше 45 %), в Росії - в торгівлі (до 35 %) [18].

Із січня 2015 року до червня 2019 року, 3,4 млн осіб, тобто 9,4% населення у віці від 15 до 70 років, працювали чи шукали роботу за кордоном, згідно з результатами дослідження, здійсненого Державною службою статистики України та Інститутом демографії та соціальних досліджень в рамках проекту, фінансованого ЄС та впроваджуваного МОП і МОМ.

Масштабність трудової міграції українців напряму пов'язана з економічним становищем країни. ВВП на душу населення з урахуванням купівельної спроможності в Україні, за даними Світового банку, суттєво поступається країнам призначення українських працівників. У 2017 р. цей показник в Україні бувменшим, ніж в Італії, Іспанії в 4 рази, в Чехії - в 3 рази, в Росії, Польщі - більш, ніж в 2,5 рази.

В контексті трудової міграції більш ніж красномовним виглядає порівняння української зарплатні із заробітками в країнах призначення працівників-мігрантів. Так, середня зарплата в Україні, що ледь перевищує 100 Євро, є майже у 20 разів меншою, ніж в Італії, в 6 разів меншою, ніж у Польщі, майже в 4 рази - ніж в Росії, таблиця 2.2.

Таблиця 2.2 - Середня заробітна плата в Україні та основних країнах-імпортерах української робочої сили 2016-2018 рр., в євро

Італія	1923
Іспанія	1734
Греція	1004
Португалія	985
Польща	669
Чехія	762
Росія	429
Україна	116

В Україні у 2016-2018 роках виникла парадоксальна ситуація: на локальному, регіональному та державному рівнях існувала гостра потреба в працівниках робітничих професій, і в той же час, спостерігалася масова міграція працівників вказаної кваліфікації за кордон.

Зовнішній ринок праці може мати суттєвий вплив на ринкову вартість праці. Роботодавці, оцінюючи ситуацію на локальному ринку праці, можуть прийти до висновку про недоцільність встановлення високої верхньої ціни на працю, якщо на зовнішньому ринку спостерігається надлишок робочої сили. Тоді є можливість отримати працівників (заробітчан) за значно меншу ціну, ніж та, за якою б погоджуються працювати місцеві жителі.

Для регулювання зовнішньої міграції застосовується система законів, які стримують або дозують зовнішній надлишковий приплив робочої сили. Держави-реципієнти робочої сили в міру потреб в додатковій робочій силі також контролюють кількість працівників, які перетинають кордон в пошуках роботи. Зрозуміло, що чисельність трудових мігрантів та їхній правовий статус за країнами перебування великою мірою визначається відкритістю місцевої міграційної політики та сприятливістю національного трудового законодавства. Так в період за 2012-2014 роки кількість трудових мігрантів сягнула 1264,3 тис.осіб [19, с. 35]. Найповнішою мірою правовий статус трудових мігрантів було оформлено у Чеській Республіці, Португалії та Іспанії. У цих країнах більше половини трудових мігрантів з України отримало дозвіл на проживання та роботу. Найбільша частка осіб без офіційного статусу спостерігалася серед трудових мігрантів в Польщі та Італії. Парадоксальним залишається той факт, що населення України мігрує у пошуках роботи у держави, де рівень безробіття майже на такому ж рівні що і на Батьківщині.

Для ефективного аналізу ситуації на ринку праці потрібно усвідомити, що Україна є державою із відкритою економічною системою. Український ринок праці давно вже є складовою частиною світового ринку праці. Наслідком цього, а також нерозважливого ставлення до власного трудового ресурсу, є те, що Україна стала однією з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі [20, с. 96].

На сучасному етапі економічного розвитку України глобальною проблемою, яка безпосередньо впливає на тенденцію міграції трудових ресурсів в Україні, є демографічна ситуація (негативна динаміка народжуваності, смертності, від'ємне сальдо міграції). За даними Держкомстату загальна чисельність населення по Україні станом на 1 січня 2018 року становила 45426,2 тис. осіб, станом на 1 січня 2014 року - 45962,9 тис. осіб, станом на 1 січня 2007 року - 47280,8 тис. осіб, тоді як 1.01.2000 р. - 49429,8 тис. осіб. Більше того, в 2021 році прогнозується найбільше скорочення населення України. Тобто, дана динаміка показує, що населення України з кожним роком скорочується. А трудова міграція у свою чергу відіграє провідну роль у даній проблемі, таблиця 2.3.



Таблиця 2.3 - Міграційний рух населення України 2016-2018 рр.

Роки	Кількість прибулих	Кількість вибулих
2018	532 779	518 930
2017	533 278	519 045
2016	542 506	519 914
2015	621 842	621 842
2014	649 865	649 865

Отже, за даними таблиці 2.3 бачимо що найбільшою була міграція у 2014р., і до 2018р. кількість мігрантів зменшилась, але не значно, на сьогоднішній день люди не перестали мігрувати в пошуках вищої заробітної плати.

2.3 Співвідношення динаміки трудової міграції із рівнем заробітної плати в Україні

Міжнародна трудова міграція в сучасних умовах набуває характеру глобального процесу. Міграцією охоплена більшість країн світу. Кількість країн, залучених в міжнародний міграційний процес, істотно зросла, перш за все, за рахунок Центральної та Східної Європи, а також СНД. За прогнозами експертів, в найближче десятиліття кількість мігрантів, які приймаються розвиненими країнами, зберігатиметься на високому рівні. Слід зауважити, що більшість мігрантів рухаються по трьох ключових напрямках, таблиця 2.4

Таблиця 2.4 - Напрямки міжнародної трудової міграції, 2018 р. [21]

Напрямок	Кількість осіб, млн.	Частка, %
Захід - Схід	61	32
Південь - Північ	63	33
Схід - Захід	53	28
Північ-Північ	14	7
Загалом	191	100



Третину всього міграційного потоку складає потік «Захід - Схід» (32 %). Майже така ж частка припадає на міграцію по лінії «Південь-Північ» (33%) та трохи менше на потік «Схід-Захід» (23%) між країнами, що розвиваються, третій напрямок «Північ-Північ» між розвиненими країнами складає менше однієї п'ятої міграційного потоку. Більша частина міграції по лінії «Південь-Північ» спрямовується в Європу та США, в той час як міграція «Північ-Північ» відбувається переважно в рамках ЄС, або ж через Атлантику. Близько половини всіх мігрантів з країн, що розвиваються, проживають в інших країнах, що розвиваються, майже 80% міграції по лінії «Південь-Північ» знаходяться в суміжних країнах. Наприклад, спостерігаються великі показники міграції робітників з Буркіна-Фасо до Кот-Д'Івуару, з Єгипту до Йорданії, з Гаїті до Домініканської республіки, з Індонезії до Малайзії, з сусідніх країн до Аргентини [21, c. 16].

Трудова міграція є основною складовою міжнародної міграції, її частка становить понад 95 % для Європи, Північної та Південної Америки, Океанії, майже 88 % - для Африки та 83 % - для Азії.

Структура робочої сили міжнародної трудової міграції характеризується двома закономірностями:

1. Велика частка висококваліфікованих спеціалістів та науковців. Промислово розвиненні країни стимулюють таке переміщення робочої сили. Так відсоткова вага іноземців серед інженерів США складає більше 10%, лікарів - більше 20%.

2. Велика кількість працівників для галузей із застосуванням важкої фізичної праці, низькокваліфікована робоча сила. Наприклад, у Франції трудові емігранти складають 25% усіх зайнятих у будівництві, 1/3 - в автомобілебудуванні. В Бельгії вони складають половину усіх шахтарів, в Швейцарії - 40% будівельників [21, c.48].

За гендерною ознакою в міжнародній трудовій міграції існує незначне переважання жінок, однак для деяких країн (Латиноамериканські країни,Російська Федерація, Молдова, Філіппіни) характерне суттєве їх переважання. Середній вік трудового мігранта з Африки становить 30 років, для Європи цей показник складає 42 роки, рисунок 2. 4.

Серед українських трудових мігрантів переважають чоловіки, найчисленнішими серед них є особи 30-44 років (понад 40%), більшість мігрантів походить із західних областей України. 41% трудових мігрантів мають середню або середню спеціальну освіту, 36% - вищу освіту.

Основні країни призначення українських працівників-мігрантів - Польща, Російська Федерація, Чеська Республіка та Італія. На них припадає близько 80% загальних потоків трудових мігрантів з України.

Рисунок 2.4 - Середній вік трудових мігрантів за країнами

Слід зауважити, що збільшення обсягів трудової міграції в Україні супроводжується певною переорієнтацією її потоків із традиційного східного напрямку, до Росії, на західний. В умовах воєнного конфлікту та анексії Криму дане явище прискорилось.

Сфери зайнятості українських працівників за кордоном - це насамперед будівництво (чоловіки) і праця в домашніх господарствах (жінки), а також сфера послуг та сільське господарство, рисунок 2.5.



Рисунок 2.5 - Сфери зайнятості українських трудових мігрантів за кордоном

В структурі трудової міграції з України також відбуваються зміни, а саме: збільшується обсяг довгострокової міграції, до міграції вдається більше молоді, жінок, мешканців міст, вихідців із північної, центральної та східної України [22].

Основними чинниками, що спричиняють трудову міграцію є відсутність перспектив розвитку і професійної реалізації, нестабільна політична та економічна ситуація, відсутність соціальної безпеки та правосуддя, низький рівень довіри до держави. Рішення емігрувати залежить від поєднання різних факторів, але центральною серед причин та рушійною силою трудової міграції є проблема економічного розвитку, насамперед, низький рівень заробітної плати. Працівники мігрують з регіонів з низьким рівнем заробітної плати до регіонів з високою. Таким чином, ціллю мігранта є максимізація своїх доходів.

Проведемо порівняльну характеристику динаміки мінімальної заробітної плати та кількості трудових мігрантів в Індії, країні, яка на сучасному етапі є одним з найбільших джерел трудових мігрантів для глобального ринку, таблиця 2.5.



Таблиця 2.5 - Динаміка заробітної плати та кількості трудових мігрантів в Індії, 2014-2018 рр. [23;24]

	2014	2015	2016	2017	2018
Кількість мігрантів, тис. осіб	623	626	750	816	804
Мінімальна заробітна плата, дол. США	55,7	66,6	56,1	54,5	58,3

За даними таблиці можна зробити висновок, про існування оберненого зв'язку між рівнем мінімальної заробітної плати (заробітної плати, за найпростішу, некваліфіковану працю, нижче рівня якої не може здійснюватись оплата праці) в країні походження трудових мігрантів та рівнем міграції. Так при зменшені оплати на 10 дол. США у 2016 в порівнянні з попереднім роком, кількість працівників, що виїхали закордон збільшилась на 130 тисяч. При наступному зменшенні мінімальної заробітної плати і надалі спостерігається зростання еміграції.

Слід зауважити, що офіційна статистика стосовно кількості трудових мігрантів, що надається Міністерством закордонних справ Індії набагато менша за реальні показники. Ці дані не відображають реальний масштаб відтоку робочої сили, проте можуть слугувати для характеристики загальної тенденції.

Під впливом воєнного конфлікту та глибокої економічної кризи еміграційні настрої населення нашої країни також зростають. Спробам вирішити життєві проблеми у спосіб працевлаштування за кордоном сприяє й набутий українцями досвід роботи за межами держави, потужні міграційні мережі, що сформувалися впродовж останніх десятиліть.

Поглиблення економічної кризи в 2014-2015 роках призвело до погіршення ситуації на ринку праці, а девальвація національної валюти позначилась критичним зменшення реальної заробітної плати. Так, у 2014 році мінімальна заробітна плата становила 1218 грн. або 152,4 дол. США, а у 2015 році та ж сума становила лише 77,3 дол. США, про що свідчать дані. Саме у цей період за даними Державної служби статистики спостерігається різке збільшення кількості трудових мігрантів з України. Саме через таку вкрай негативну тенденцію і зростає рівень міграції населення, люди їдуть за кордон у пошуках кращої долі та більшого заробітку.

До знецінення вітчизняної грошової валюти мінімальна заробітна плата українців становила 150 доларів і займала 70 позицію знизу у світовому рейтингу, та після різкого знецінення мінімальна заробітна плата у 2016 році складала лише 53 долара, що ослабило позицію України ще на 51 сходинку, наступними ж за даним показником є такі африканські країни як Ліберія, Ботсвана та Демократична республіка Конго.

Опитування, проведене на замовлення Міжнародної організації з міграції навесні 2018 року, показало, що 8% українців планують найближчим часом знайти роботу за кордоном або вже її знайшли. Головною причиною такого рішення вони називають саме низький рівень заробітної плати в Україні, який у кілька разів менший, ніж у сусідніх пострадянських країнах і в 10 та більше разів нижчий, ніж у розвинених державах [25].

Таблиця 2.6 - Динаміка рівня мінімальної заробітної плати в Україні, на початок 2010-2017рр. [25]

	2010	2011	2012	2013	2014	2015	2016	2017
Мінімальна заробітна плата, грн.	869	941	1073	1147	1218	1218	1378	3200
Курс долара США, грн.	7,99	7,99	7,99	7,99	7,99	15,75	23,28	26,29
Мінімальна заробітна плата, дол. США.	108,7	117,8	134,3	143,6	152,4	77,3	57,9	121,7

Висновки до розділу 2

Сьогодні Україна є країною-донором трудових мігрантів і в найближчій перспективі потік еміграції буде збільшуватись, що створює загрозу суттєвих втрат людського капіталу нації, знижує рівень її міжнародної конкурентоспроможності.

Одним з основних факторів впливу на рівень трудової міграції українців за кордон в умовах сучасної політико-економічній ситуації є розмір заробітної плати. Цей показник є вагомим фактором впливу при прийнятті рішення для потенційного мігранта із будь-якої країни: залишитись працювати на батьківщині чи вирушити заробляти кошти закордон.

Перевищення розміру заробітної плати в 3-5 раз в країнах ЄС в порівнянні з Україною, зменшення рівня реальної заробітної плати, нестабільна ситуація на вітчизняному ринку праці - це чинники, які сприяють збільшенню кількості українських трудових мігрантів.

Державна міграційна політика України повинна спрямовуватись на:

- зменшення обсягів міжнародної трудової міграції;

- створення умов для рееміграції громадян України;

- підвищення конкурентоздатності національного ринку праці;

- зменшення масштабів нелегальної міграції;

- захист й підтримку українців за кордоном.

Політика держави щодо регулювання міграційних процесів, перш за все, має характеризуватись комплексністю. Адже досвід деяких країн свідчить, що за правильно побудованої міграційної політики знижуються негативні ефекти міжнародної міграції робочої сили та максимізується її позитивний вплив на національні економіки.

Отже, як показує статистика, трудова міграція в Україні дуже сильно розвинена, що негативно впливає на ринок праці та економіку країни в цілому. Так як більша частина економічно активного населення мігрує в пошуках вищої заробітної плати.



3. Шляхи вирішення проблеми трудової міграції в Україні

3.1 Напрями вдосконалення та гуманізації політики зайнятості в Україні

Відомо, що коли відбувається втручання держави в будь-який суспільний процес чи якесь суспільне явище це більшою чи меншою мірою відбивається на розвитку та функціонуванні ринку праці.Вирішення проблем рівня життя населення та міграційних процесів в сучасному суспільстві набуває все більшої актуальності через ряд причин, і однією такою причиною є соціальна гострота чинників безробіття, яка безпосередньо впливає на міграцію. Вони повинні більшою мірою регулюватись за допомогою певної нормативно-правової системи управління на державному рівні. Для того, щоб врівноважувати міграційні процеси в Україні потрібно проводити певну міграційну політику.

Державна міграційна політика - це політика держави, яка спрямована на відповідне регулювання експорту та імпорту робочої сили як в дану країну так і за її межі. В усіх промислово розвинених країнах створено державні органи, які вирішують питання щодо переміщення робочої сили через кордони держав.

Невід'ємною складовою становлення ринкового механізму є формування ринку праці в країні, його прогнозування. Основними напрямками його регулювання є боротьба проти подальшого спаду виробництва; недопущення масового безробіття; вживання заходів щодо підвищення рівня життя населення тощо [26].

Розробка та задіяння механізму, що врегульовує рівновагу попиту і пропозиції на робочу силу є одним із головних елементів, які формують політику зайнятості населення. Через це, можна виділити ряд наступних напрямків:

- Створення сприятливого клімату для інтенсивного руху капіталу;

- Покращення системи оплати праці;

- Досягнення нових можливостей, для отримання додаткових доходів;

- Розвиток та вдосконалення системи соціальної допомоги, пільг, дотацій для окремих груп населення, найчастіше учнів, жінок, людей з обмеженими можливостями та пенсіонерів;

- Збільшити потреби підприємств та організацій у робочій силі та розроблення необхідних умов для розвитку системи робочих місць.

Коли реалізовуються дані напрямки, масштабного значення набувають методи впливу на зайнятість населення в умовах великих структурних зрушень в економіці та розвиток нових форм власності. Тобто в цей момент держава повинна підштовхувати підприємства для створення нових робочих місць (безпосередньо, на нових ідеях та принципах інвестування), а також у найбільш розвинутих видах економічної діяльності де є досить високий рівень технологічного прогресу.

Шляхом адміністративних заходів держава регулює кількісні співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили за допомогою встановлення квот на працевлаштування для певних категорій обмежено працездатного населення, збільшення термінів навчання, зниження пенсійного віку, зміни тривалості робочого тижня й оплачуваної відпустки, впливу на імміграційні потоки робочої сили [27, с. 142].

В наш період ринок праці зазнав великих змін, які відбувалися під впливом сучасної економіки. Ті країни, які є безпосередньо учасниками на світовому ринку праці в деякій мірі відчули цей вплив. За останні 25 років ринок праці в деякій мірі трансформувався. Він набув постійних структурних та економічних зрушень, які значною мірою впливають на кількість зайнятих в секторі послуг.

Відповідно до даних дослідження, проведеного в рамках проекту МОМ у 2016-2017 рр., за кордоном перебувають для здійснення трудової діяльності близько 700 тис. громадян України [28, с. 12]. За останні роки кількість мігрантів, яка перетнула кордони України, в сторону Західних країн, зросла на досить високий відсоток.

Щоб зупинити ці міграційні процеси які відбуваються на ринку праці, потрібно серйозно зайнятись цим питанням. Необхідно зайнятися підготовкою професійних кадрів. Звичайно, коли освітні реформи почнуть діяти пройде не один рік, тому одним з основних завдань, яке зараз лежить на підприємствах - підвищувати кваліфікацію робітників.

На сьогодні багато які займаються в сфері ІТ-галузі пропонують ряд стажувань, при яких будь яка особа яка буде талановита та старанна може отримати ряд нових знань та навичок, яких в університетах, нажаль, не дають. Подібні стратегії також можна зустріти і в інших професіях - юрист, журналіст, економіст, менеджер.

При підвищенні кваліфікацій робітників підвищується рівень компанії, що дає можливість не тільки підвищити власний прибуток, а й безпосередньо вплинути на ринок завдяки високим стандартам якості продукції та відповідно організації робочого процесу. Формування касти топ-менеджерів і ринкові умови праці в держсекторі зможуть дати результати всій країні. Це дозволить вплинути на глобальну ситуацію у сфері трудової міграції в Україні, створювати робочі місця і підвищувати рівень життя [29].

Виїзд з країні як кваліфікованих так і некваліфікованих кадрів є серйозною загрозою ніж більшість думає. Проігнорувавши цю проблему можливо завдати непоправної шкоди українській економіці. Це питання лежить на державі та на українському уряді, яке вже давно слід вирішувати. Звичайно це не питання одного дня і воно не вирішується вже і зараз, але потрібно починати з маленьких кроків, які потрібно робити уже зараз, залучати і створювати нові професійні кадри для роботи в Україні на її користь.



Таблиця 3.1 - Заходи вирішення проблем на ринку праці

1	позитивно дивитись на те, що створюються додаткові робочі місця, відбувається перепідготовка незайнятого населення
2	створити залученню інвестицій, які в майбутньому сприятимуть зростанню нових робочих місць
3	створення відповідних умов, при яких розвивався малий бізнес
4	затвердити ряд законів які б врегулювали трудові відносини між працівником та роботодавцем
5	здійснювати контроль при укладанні та виконанні колективних договорів

Закордонний досвід свідчить, що серед трудових ресурсів країн Східної Європи молодь становить менше ніж 30%, але безробітних у віці до 25 років більше 15% [26].

Більшою мірою, практично кожний вищий навчальний заклад повинен допомогти працевлаштуватись своїм випускникам. Для початку було б непогано надати можливість починати свою кар'єру ще навчаючись у вузі. Для цього ВНЗ міг би надавати інформацію в Інтернеті, на сайти різних компаній, які випускники цього року будуть закінчувати цей заклад та яка їхня спеціальність. Звичайно в більшості випадках, роботодавець не готовий приймати на роботу молодого фахівця, адже ця людина ще немає досвіду і немає стажу роботи. Тому так і кожен роботодавець, це в свою чергу спричиняє міграцію молоді в країни, де їхні знання потрібні, або хоча б переїжджають на сезонну чи вже постійну роботу. Для того, щоб роботодавець прийняв на роботу особу яка тільки закінчила ВНЗ, було б найпростіше давати пільги приватним підприємствам - платникам єдиного податку. Це призведе до того, що держава могла б не платити допомогу по безробіттю, в свою чергу підприємець не витрачаючи велику суму грошей зміг би підготувати працівника для виробництва, а працівник зміг отримати практичні навички яких немає в теорії.

Державна служба зайнятості в певній мірі не спроможна всіх забезпечити робочими місцями. Щоб покращити стан роботи в цій сфері, необхідно створити аналогічні комерційні структури, які б надавали допомогу для тих людей, які хочуть знайти більш високооплачувану та біль престижну роботу. Звичайно ці служби працювали досить швидко та оперативно, що в свою чергу допомогло б налагодити відносини з міжнародним ринком праці.

Регулювання процесів зайнятості населення в Україні проходить на трьох основних рівнях: державному, регіональному та на рівні підприємства [26].

Основною метою політики регулювання процесів зайнятості є досягнення максимальної рівноваги та узгоджених дій і механізмів, які виникають на всіх цих рівнях.

Сучасне світове господарство характеризується особливо великими темпами росту міжнародної торгівлі, наявністю різноманітних форм обміну товарами, послугами, капіталом, інформацією. Одним із найважливіших процесів в умовах світової глобалізації, що істотно впливають на хід і результати глобалізації, є розвиток світового ринку праці.

З огляду на те, що сучасна світова економіка характеризується як кризова (а саме - з весни 2008 р.), кожна країна розробляє антикризові заходи для пом'якшення протікання фінансово-економічної кризи й мінімізації її негативних соціально-економічних наслідків. Для регулювання ринку праці України, який також не оминули кризові явища, доцільно ретельно вивчати й застосовувати на практиці досвід у цій сфері інших розвинутих країн. Комплекс антикризових заходів, які застосовуються практично всіма розвинутими країнами, має три головні напрямки, наведені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 - Напрямки комплексу антикризових заходів

Номер напрямку	Сутність напрямку
1	заходи з підтримки та стимулювання національного економічного механізму (передусім, фінансові вливання, що мають на меті рекапіталізацію банківської системи й сфери реального виробництва)
2	заходи для пом'якшення соціальних наслідків кризи, серед яких збільшення допомоги з безробіття, різноманітні пільги й субсидії для незабезпечених верств населення, зниження податків
3	заходи з підготовки сприятливих умов післякризового соціально-економічного зростання (розвиток інфраструктури, додаткове фінансування освіти, науки, охорони здоров'я, стимулювання розробки енергозберігаючих технологій, джерел енергії, що відновлюються, екологічно безпечного виробництва тощо).

Національно орієнтовані антикризові програми доповнюються спробами міжнародного регулювання, які спрямовані на зміну світового фінансового механізму, оптимізацію міжнародних економічних відносин, розширення повноважень міжнародних фінансових органів і т.д.

Однією з головних умов ефективності антикризової політики держави є максимальна збалансованість усіх її напрямків: важливо, щоб вони не вступали у взаємне протиріччя й підтримували один одного. Але досягти таких умов надзвичайно складно, так як кожний захід антикризової політики має подвійне тлумачення. Все більше зростає значення ув'язки державних заходів підтримки із зустрічною ініціативою підприємств, які є об'єктами допомоги, з реструктуризації, технічного оновлення, зростання управлінської ефективності тощо.

Наприклад, уряд США висунув умовою надання фінансової допомоги автомобілебудівним компаніям «Дженерал моторс» й «Крайслер» розробку ними антикризових планів. Оптимальний розподіл ресурсів між усіма напрямками антикризової політики залежить від різноманітних обставин, головними серед яких є економічний потенціал, з одного боку, і характер очікувань суспільства - з іншого.

На сьогодні фактично тільки США можуть в повній мірі задіяти всі три напрямки антикризових заходів. Цьому сприяє не тільки їхній міцний виробничий механізм і передовий науково-технічний досвід, але також і своєрідність їх фінансової ситуації. Незважаючи на величезний дефіцит бюджетних коштів і державний борг, становище долара як світової валюти дозволяє США не заощаджувати на фінансових вливаннях до економіки. Країни Європи (навіть країни «старої» Європи, не кажучи про нових членів ЄС) більше обмежені в коштах.

Норма, що прийнята Європейським Союзом і забороняє бюджетний дефіцит більше ніж у 3%, примушує їх відмовлятись від безоглядних вливань у банківську й виробничу сфери. Найкращим за таких умов є становище країн, що мають бездефіцитний бюджет (як Німеччина в 2008 р.). Найбільш важким є становище країн, де дефіцит бюджету приблизно дорівнює критичним 3% наприклад, Італії.

Західноєвропейські країни не відмовились від прямої фінансової допомоги суб'єктам хазяйнування. Наприклад, у Франції уряд позичив 6 млрд євро компанії «Пежо-Сітроен», яка знаходилась під загрозою банкрутства. Італійський уряд приймає заходів підтримки як автомобільної промисловості, так і виробництва комплектуючих, побутової електротехніки, меблевої, легкої промисловості. Однак представники країн ЄС на саміті G20 не прийняли пропозицію Б. Обами асигнувати на фінансові вливання суму, що дорівнювала би 5,5% ВВП. Ці країни орієнтуються на відповідний показник у розмірі 3,3-4% ВВП. Проте країни ЄС, спираючись на розвинутий механізм соціальних гарантій, надають особливого значення заходам з полегшення наслідків кризи для найменш забезпечених груп населення.

Зрозуміло, що заходи такого плану (талони на харчування, допомога з виплат іпотечних внесків, податкові пільги, збільшення коштів на медичне страхування незабезпечених тощо) широко застосовуються Економічні науки Вісник Хмельницького національного університету 2011, № 2, T. 2 227 і в США. Для боротьби з кризою наприкінці 2008 р. обраний президент США Барак Обама представив план стимулювання економіки, який отримав назву American Recovery and Reinvestment Plan. Він складається з п'яти розділів: 1) охорона здоров'я; 2) освіта; 3) інфраструктура; 4) енергетика; 5) допомога бідним і безробітним.

Сутність наданого Б. Обамою плану відновлення соціально-економічної стабільності полягає в розширенні державних інвестицій в освіту, науку, охорону здоров'я, соціальне страхування, інфраструктуру, екологічно чисту ефективну енергетику, підтримку соціально вразливих верств населення. Був прийнятий Закон про відновлення економіки й інвестицій (American Recovery and Reinvestment Act, 2009). Головним завданням програм, що фінансуються за цим законом, є стимулювання попиту й створення нових робочих місць. Конгрес виділив на ці цілі 787 млрд дол. [30, с. 12].

Закон передбачає додаткові до бюджету асигнування в 126 млрд дол. на інфраструктуру й науку, 288 млрд - на податкові пільги для фізичних осіб і бізнесу, 142 млрд дол. - на підтримку соціально вразливих верств населення. В якості короткострокового антикризового заходу передбачається подовження термінів виплати допомоги з безробіття, а також збільшення її розмірів. Створено Екстрений фонд для Програми тимчасової допомоги родинам, які потерпають, до якого на 2009 фінансовий рік внесено 5 млрд дол. Розроблена програма допомоги в пошуку роботи (зокрема, створення до 1 млн. робочих місць для молоді в літній період, а також для робітників і молоді в нових секторах економіки).

Додатково фінансуються різні форми допомоги незабезпеченим і особам похилого віку. Уряд США чітко усвідомлює роль соціальної складової та вкладень у людський капітал (передусім, в освіту й охорону здоров'я) для ефективності національної економіки. Закон виділив додатково до державного бюджету 43,2 млрд дол. на будівництво, модернізацію, технічне переобладнання початкової й вищої школи, на покращення якості освіти. Ще 15,6 млрд дол. асигновані на стипендії студентам.

Охорона здоров'я отримала додаткове фінансування в розмірі 22,4 млрд дол. на наукові дослідження, ремонт і будівництво медичних центрів. Поставлено на меті знизити вартість медичних послуг. Програма передбачає комп'ютеризацію охорони здоров'я та удосконалення інформаційних технологій. На це додатково виділено 20 млрд дол. державних асигнувань. Подібно до США, де головним засобом боротьби з безробіттям залишається асигнування великих сум з бюджету держави, на початку 2014 року країни ЄС розробили нові плани порятунку своїх економік: Німеччина прийняла програму на 50 млрд євро, наслідували її приклад Франція і Великобританія.

На початок 2014 р. кількість безробітних у Німеччині перевищила позначку в 3 млн., і, за прогнозами експертів, за кілька місяців мала досягти 4 млн. чоловік. Але завдяки антикризовим заходам, які вжив уряд, відбулась певна стабілізація на ринку праці Німеччини, і наприкінці 2014 р. цей показник досяг лише 3,2 млн. чол., зменшившись порівняно зі значенням у липні 2014 р. (3,5 млн. чол.). Німецький уряд витрачає кошти, головним чином, на інфраструктурні проекти, освіту, а також розвиток новітніх технологій. Ця сума склала в 2014 р. біля 17 млрд євро. В цілому приблизно на 18 млрд євро планувалось знизити податки (зокрема, податок на прибуток і державні збори на медичне страхування для домовласників і бізнесу).

Крім того, уряд ініціював створення додаткової фундації держкредитів і гарантування кредитів обсягом 100 млрд євро для підтримки компаній, які не можуть залучити необхідне фінансування через проблеми в банківському секторі. Інші європейські країни мали намір наслідувати приклад Німеччини і також готували нові антикризові заходи.

Так, Франція виділила банкам додатково 10,6 млрд євро. Головний акцент у французькій антикризовій політиці робиться не на стимулюванні споживання, а на інвестиціях. На думку керівництва країни, якщо підтримувати тільки купівельну спроможність, вона може перетворитись на збереження чи на придбання імпортних товарів, в той час як інвестиції стимулюють і пропозицію, і попит, і створюють нові робочі місця. Половина суми антикризової допомоги (26 млрд євро) у березні 2015р. вже знаходилась у економіці. План передбачає вдосконалення інфраструктури (доріг, портів, мостів, проведення нових ліній швидкісних потягів, будівництво й ремонт шпиталів й інших суспільних будівель, реставрацію об'єктів культурної спадщини (у списку міститься 252 об'єкта)). Значні кошти призначені суспільним службам - електричній компанії й пошті, а також на будівництво житла й модернізацію житлових кварталів.

Вже на початку лютого 2015 р. президент Франції Н. Саркозі оприлюднив додаткові заходи загальною вартістю 2,6 млрд євро, які стосуються «соціального супроводу кризи». Головним адресатом був обраний низ середнього класу. На 2015 р. були відмінені дві третини прибуткового податку для осіб із річним доходом, який не досягає 11,5 тис. євро. Також збільшені розміри допомоги до початку навчального року, чек на 200 євро отримали інваліди й люди похилого віку на сплату персоналу й засобів для догляду.

Спеціальним законом до кінця 2016 р. обмежена винагорода керівництва компаній, які отримують державну допомогу. Найбільш впливові організації підприємців - Рух підприємців Франції і Французька асоціація приватних підприємців - спільно прийняли «етичний кодекс» оплати керівництва підприємств, до якого не приєднались тільки 10% компаній. Притаманною рисою французької антикризової програми є запровадження системи допомоги частково безробітним з метою послаблення фінансового тиску на працівників протягом певного періоду часу. Ці системи забезпечують працівникам, які залишаються без роботи протягом всього або частини тижня, можливість отримувати відсоток своєї заробітної плати від держави до тих пір, доки вони не будуть задіяні протягом повного робочого дня.

Розглянемо антикризові заходи, які застосовують у розвинених країнах (наприклад, США та Європі тощо), з точки зору доцільності їх використання в Україні. Запропонований Бараком Обамою план щодо стимулювання економіки та, зокрема, зайнятості, в кризових умовах, може зацікавити уряд України декількома аспектами. По-перше, пропозиція щодо створення переважної кількості нових робочих місць (90%) у приватному секторі економіки є актуальною з тієї точки зору, що його частка в Україні в 2008 р. склала в середньому 60% (від 40% у виробництві електроенергії до 98-99% у хімічній і легкій промисловості).

У ситуації «кадрового голоду», коли підприємства потерпають від нестачі кваліфікованих кадрів, вивільнення великої кількості висококваліфікованих спеціалістів внаслідок скорочення штату державних підприємств може сприяти вирішенню проблеми їх працевлаштування. Перспективним для України є створення робочих місць в сфері енергозбереження і, особливо, «зелених технологій». Це зумовлено як суспільним науково-технічним прогресом і необхідністю наслідувати приклад розвинутих країн Європи та США, які вже досить активно використовують ці технології, так і сучасною ситуацією щодо відносин з найголовнішим енергетичним партнером України - Росією.

В умовах невизначеності щодо майбутніх політично-економічних відносин та цін на паливо, які продовжують зростати, розвиток даного напрямку стає першочерговим завданням для України. Крім того, екологічна ситуація в багатьох регіонах країни залишається катастрофічною, тому ігнорування так званих «зелених технологій» може призвести до невиправних наслідків і заподіяти шкоди здоров'ю населення.

Необхідними для України є й роботи з модернізації інфраструктури, а саме - реконструкція мостів і доріг, більшість з яких знаходяться у дуже поганому або аварійному стані. Головною проблемою при реалізації даного плану може стати нестача бюджетних коштів. Особливо це стосується таких його пунктів, як створення нових робочих місць в державному секторі економіки, скорочення податків і продовження термінів виплати допомоги з безробіття. За цих умов головною джерелом коштів можуть стати інвестиції, оскільки, за прогнозами експертів, Україна, і особливо її промисловий Схід та аграрний Південь, не дивлячись на кризові явища, залишиться інвестиційно привабливою. Реалізації в Україні європейських планів з боротьби з кризою та безробіттям (таких, як плани Німеччини, Франції, Великобританії) перешкоджає їх висока вартість.

Через дефіцит бюджету Україна поки ще не може собі дозволити повною мірою наслідувати ці плани, але, за наявності інвесторів та при виборі найбільш пріоритетних сфер фінансування, принаймні часткова їх реалізація є можливою.

3.2 Проблеми та перспективи розвитку міграції в Україні

Міграція населення спричинила цілу низку негативних суспільних явищ, що відбилося на соціальному статусі держави. Ускладнилося функціонування такого соціального інституту як сім'я. В умовах, коли її члени «розкидані» по різних країнах, різних регіонах нашої країни, сім'ї складніше зберігати своє значення для суспільного життя [31].Через міграцію зменшується чисельність населення країни в цілому і в окремих регіонах, оскільки значна частина мігрантів - це молоді жінки дітородного віку, які найближчим часом не збираються повертатися додому. Зберігається несприятливе співвідношення між чисельністю працездатного і непрацездатного населення.

До негативних наслідків трудової міграції слід віднести те, що батьки, які перебувають за кордоном, не спроможні контролювати і виховувати своїх дітей. А оскільки батьківський вплив у процесі виховання практично незамінний, то діти у таких «розірваних родинах» найчастіше полишені самі на себе. Інший негативний аспект - втрата кваліфікованих кадрів, що веде до уповільнення темпів науково-технічного прогресу. За даними уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, до 30% українських учених працюють в інтересах науки і економіки зарубіжних країн. На її думку, Україна перетворилася на постачальницю дешевої кваліфікованої робочої сили для зарубіжжя. Вона зазначає, що внаслідок еміграції загальна кількість населення України щорічно скорочується в середньому на 90 тис. осіб із числа активних, ініціативних і освічених громадян[32].



Таблиця 3.3 - Негативні та позитивні результати трудової міграції

Негативні результати	поширення випадків зловживань та ошукувань громадян приватними агентствами з працевлаштування
	виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни у зв'язку зі збільшенням нелегальної трудової еміграції українців
	залучення наших громадян за кордоном до низькокваліфікованих, важких робіт зі шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку місцевих роботодавців
	Поширення випадків коли батьки покидають неповнолітніх дітей в пошуках гідної заробітної плати
Позитивні результати	сприяння інтеграції України та її регіонів до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою; послаблення тиску безробіття на регіональних ринках праці та зниження соціальної напруги
	послаблення тиску безробіття на регіональних ринках праці та зниження соціальної напруги
	створення спільних підприємств з іноземними засновниками та розгортання малої підприємницької діяльності після повернення мігрантів із зарубіжжя

Позитивними ознаками трудової міграції також можна вважати економічні фактори, зокрема, додаткові валютні надходження в економіку України. За неофіційними даними, щомісяця кожен заробітчанин передає своїй сім'ї в середньому $100. У 2012 році до України надійшло $5,3 млрд. Більше всього коштів надійшло з Росії - $1,25 млрд .

Аналіз трудової міграції дозволяє зробити такі висновки:

- у країні простежується майже подвійне зниження соціальної напруги на регіональних ринках праці;

- забезпечується економія значних державних коштів і коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

- зменшуються обсяги зареєстрованого та прихованого безробіття;

- відбувається адаптація наших співвітчизників до умов ринкової економіки тощо.

Розглядаючи позитивні та негативні наслідки, можна додати рекомендації щодо подолання негативних наслідків:

- забезпечити робочими місцями студентів після закінчення навчання у ВНЗ тому, що держава вклала кошти в студента, а отже якщо майбутній кваліфікований працівник не буде працювати на державу, то останнє лишиться без прибутку. Відкривати нові підприємства та організації треба більше в західному регіоні України, тому що східний регіон забезпечений багатьма підприємствами та шахтами, де люди добре задіяні, а наш регіон має розвиватись схиляючись до сільського господарства - відкриття колгоспів. Саме від такої праці люди отримають винагороду як в грошовій формі, так і в товарній, а отже люди будуть забезпечені для проживання;

- збільшення коштів для новонародженої дитини та забезпечити до 16 років безкоштовною медициною;

- знизити податковий тиск на малий та середній бізнес тому, що із-за високих податків підприємець не може утримувати велику кількість працівників. Треба вводити нові закони, які б були вигідні як для держави, так і для підприємств, тобто закони які пов'язані зі зниженням податку, наданням певних пільг підприємствам які працюють на приватній основі;

- підвищення заробітної плати для тих хто працює, мотивувати роботу працівників (відпустки, премії), для того щоб вони залишались на даній роботі.

З метою зменшення еміграції робочої сили необхідне впровадження системи заходів, які на думку фахівців повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки - створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення додому, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном [31].

Однозначно оцінити вплив міграційних процесів на соціально-економічний розвиток країни важко: по-перше, його можна оцінювати як з позиції держави, так і з позиції індивідів. Якщо оцінювати з позиції держави, то вітчизняні і закордоні науковці одностайні щодо позитивних наслідків міграції в одному - трудові мігранти, покращуючи добробут власного домогосподарства шляхом грошових переказів, зменшують загальну соціальну напругу, рівень бідності і послаблюють проблему безробіття в країні, таблиця 3.4.

Таблиця 3.4 - Позитивні та негативні наслідки трудової міграції

Позитивні наслідки	Негативні наслідки
Послаблення проблеми безробіття	Поширення проблем, пов'язаних із «соціальним сирітством» у сфері виховання, додаткового соціального нагляду
Збільшення рівня доходів сімей та домогосподарств трудових мігрантів	Беззахисність і дискримінація трудових мігрантів за кордоном внаслідок незнання ними правових норм, прав, мови
Зменшення дефіциту платіжного балансу країни внаслідок отримання сім'ями валютних переказів від трудових мігрантів	Збільшення попиту на імпортні товари, що поглиблює дефіцит платіжного балансу і послаблює національну валюту
Збільшення платоспроможного попиту	У майбутньому можливо проблеми із соціальним захистом (пенсійне забезпечення) трудових мігрантів

Але на грошових переказах слід зупинитись більш детально, через їх неоднозначний вплив:

- грошові валютні перекази збільшують платоспроможність окремих категорій громадян, і як наслідок збільшується сукупний попит на окремі товари і послуги, що слугує джерелом розвитку відповідних галузей;

- грошові перекази стимулюють імпорт через схильність до споживання імпортних товарів і послуг. За даними Державної служби статистики в 2006 - 2012 рр. частка споживчих товарів вироблених за межами України коливалась від 32,6 % до41,1 % [33].

Коли імпорт перевищує експорт, то торговельний баланс країни буде пасивним, яким він є в Україні з 2006 р., що негативно позначається на економічному стану країни:

- збільшення попиту на іноземну валюту веде до послаблення національної;

- грошові перекази мають стабільний характер на відміну від прямих іноземних інвестицій, що можна розглядати як надійне джерело надходження іноземної валюти. У 2013 р. грошові перекази становили 8,5 млрд дол. США, тоді як прямі іноземні інвестиції за 2013 р. - 4,4 млрд дол. США;

- грошові перекази можуть покривати дефіцит торговельного балансу країни,як це відбувається у Філіппінах [32]. В Україні протягом 2009 - 2013 рр. Грошові перекази коливались в межах 4,6-4,7 % від ВВП, а дефіцит платіжного балансу постійно збільшувався - від 1,4 % у 2009 р. до 8,9 % у 2013 р. Проте, за попередніми даними, за І - ІІІ квартали 2014 р. грошові перекази склали - 5 % ВВП тоді як дефіцит платіжного балансу - 3,4 % ВВП;

- у тому разі, якщо грошові перекази відкладаються на заощадження (наприклад, у вигляді депозитів в комерційних банках, на накопичувальних пенсійних рахунках), вони є джерелом інвестицій в економіку країну. Але, як зазначають науковці, в Україні схильність до заощаджень є низькою (частка заощаджень в домогосподарствах менша10 %, що говорить про низький рівень життя), і через це механізм “заощадження-інвестиції” залишається не задіяним [33].

З точки зору держави - відбувається втрата людського потенціалу, але поки що держава на це не зважає, можливо, через те, що не відчуває дефіциту цього ресурсу. Так зневажливо ставитись до втрати людського потенціалу можна, коли немає жодних перспектив розвитку країни.

Вважаємо, що для мінімізації негативних наслідків міграції необхідно усувати причини, що спонукають людей до масштабної еміграції. Адже, якщо в країні не створено гідних умов для життя і праці, то неминуче люди будуть залишати країну в пошуках і гідного робочого місця та оплати праці, вищого рівня та якості життя. Відомо, що залишають країну не найбільш злиденні, а ті хто має певні фінансові ресурси для міграції; ті, хто володіє такими особистими якостями, як: завзятливість, енергійність, схильність до ризику; володіє мовою і певними знаннями, вірою в себе [34].

...