Економіко-математичне моделювання процесів регіональної соціально-економічної системи
Розробка концептуальної та інтелектуальної моделі системи управління розвитком галузей регіону з урахуванням потреб суспільства. Методологічні основи моделювання галузевого розвитку. Економічний механізм здійснення плану розвитку галузей регіону.
| Рубрика | Экономико-математическое моделирование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.12.2012 |
| Размер файла | 1,7 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГАЛУЗЕВОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ
1.1 Методологічні основи галузевого розвитку економіки регіону
1.2 Методологічні основи моделювання галузевого розвитку
1.3 Концепція моделювання розвитку галузей регіону
РОЗДІЛ 2. РОЗРОБКА КОМПЛЕКСУ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ РЕГІОНУ НА ОСНОВІ МОДЕЛІ ЛЕОНТЬЄВА
2.1. Інформаційне забезпечення балансових моделей
2.2 Моделювання розвитку галузей регіону
2.3 Економічний механізм здійснення плану розвитку
РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСУ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ РЕГІОНУ
3.1 Інформаційне забезпечення
3.2 Визначення пріоритетного розвитку галузей Запорізького регіону
3.3 Моделювання розвитку галузей регіону
ВИСНОВКИ
СПИСОК ПОСИЛАНЬ
ВСТУП
Актуальність теми. За останні роки регіональна проблема виросла в одну з найбільш гострих проблем суспільного розвитку України. Вона не обмежується питаннями економічного, політичного або культурного життя, а охоплює усі його сторони. У цій ситуації необхідно створювати умови для населення регіонів у реалізації своїх функцій як господарюючих суб'єктів, ураховуючи при цьому історичні соціокультурні тенденції.
Здійснення соціально-економічних реформ в Україні, спрямованих на забезпечення стабільних умов життя та підтримку належного рівня добробуту населення, як і адаптація промислового виробництва до загальносвітових тенденцій розвитку, пов'язаних з формуванням постіндустріальної економіки, вимагають посиленої уваги до процесу здійснення структурних перетворень в економіці. Саме з структурною політикою пов'язаний комплекс специфічних завдань перехідного періоду - від формування сучасного ринкового середовища до подолання екстенсивного типу розвитку промисловості країни (регіонів), усунення численних деформацій її структури. Реалізація зазначених цілей вимагає розробки відповідного організаційно-економічного механізму структурної корекції виробництва.
В умовах, коли ринкові регулятори не в змозі ліквідовувати “вузькі місця” регіонального розвитку, забезпечити соціальні гарантії населенню, що проживає на певних територіях, необхідно переглянути позиції щодо ролі, яку зможе взяти на себе регіональне планування в проведенні державної регіональної політики, в ефективному поєднанні загальнодержавних і місцевих важелів управління, в розширенні фінансового потенціалу територій для вирішення місцевих проблем.
Позитивні тенденції, що вже намітилися в економіці України, ще не набули стабільного характеру і потребують більш повного використання накопиченого в регіонах економічного і природно-ресурсного потенціалу. Одним із основних способів стабілізації економіки є проведення цілеспрямованої соціально-економічної державної і регіональної політики, що дозволяє оптимізувати процес виробництва та розробляти комплексні підходи до вирішення проблем регіонального розвитку, широко використовуючи при цьому практику регіонального комплексного і цільового програмування і прогнозування в поєднанні із системою фінансових заходів.
Для здійснення ефективного управління економікою, а також реалізації поставлених соціальних цілей необхідно виділити пріоритети у формуванні територіальних і галузевих господарських пропорцій, що забезпечують високу ефективність суспільного виробництва й оптимальну збалансованість регіонального ринку.
Як показує світовий досвід, більшість розвинутих країн світу досягла високих економічних показників завдяки застосуванню на практиці моделей Леонтьєва (моделі „витрати-випуск”). В історичному масштабі цей досвід допомагає виявити потенціал підприємництва - ознаки, успадковані і набуті ним у процесі економічної еволюції, ознаки для наступного визначення ролі факторів виробництва, що дозволяє аналізувати недоліки і резерви регіональної системи. В свою чергу застосування методичних і організаційних підходів багатофакторного моделювання структурної рівноваги в збалансованості інтересів між державою і регіоном.
Досвід розвинутих країн світу продемонстрував значні можливості ринкових методів управління при використанні моделювання розвитку галузей регіону та його економічного потенціалу розвитку. Однак пряме запозичення накопиченого досвіду також не виправдане. Необхідно враховувати структуру інвестиційного, трудового, природно-ресурсного та інноваційного потенціалів галузей як країни, так і окремих її регіонів, рівень розвитку відтворювальної структури, стан системи соціально-економічних відносин.
Актуальність окреслених теоретичних, методологічних та практичних проблем з огляду на нову економічну ситуацію в Україні та її регіонах визначила мету і основні завдання дослідження.
Предметом дослідження є галузева структура регіональної соціально-економічної системи.
Об'єктом дослідження є економіко-математичне моделювання процесів управління розвитку галузей регіону на основі моделі Леонтьева.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є управління розвитком галузей регіону як економічною системою, спрямоване на максимально повне задоволення потреб суспільства.
Для досягнення мети в роботі поставлено такі задачі:
1. Розробити концептуальну модель системи управління розвитком галузей регіону з урахуванням потрібностей суспільства;
2. Визначити цілі розвитку регіону та пріоритетні галузі, розвиток яких забезпечить прогресивні зрушення в економіці регіону;
3. Побудувати комплекс економіко-математичних моделей розвитку галузей регіону на основі моделі Леонтьева;
4. Розробити інтелектуальну систему управління розвитком галузей регіону для реалізації комплексу моделей розвитку галузей регіону.
Наукова новизна. У роботі здійснено постановку і вирішення нової актуальної задачі моделювання розвитку галузей регіону на основі моделі Леонтьєва. При цьому отримано такі наукові результати:
удосконалено:
концептуальні засади підвищення ефективності функціонування і розвитку галузей регіону на основі оптимізації їх структури, які враховують прогнозні напрямки розвитку галузей в регіоні з урахуванням потреб суспільства;
модель інвестування, яка дозволяє розрахувати необхідну зміну інвестицій для досягнення оптимального розвитку регіону з урахуванням пріоритетності галузей регіону.
дістало подальшого розвитку:
комплекс моделей перспективного розвитку галузей регіону, який дозволяє здійснювати ефективне управління їх функціонуванням;
структура інтелектуальної системи управління розвитком галузей регіону для реалізації комплексу моделей розвитку галузей регіону.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вироблена концептуальна модель системи управління розвитком галузей регіону та комплекс економіко-математичних моделей елементів даної системи дозволяють підвищити ефективність управління розвитком галузей регіону. Практична цінність отриманих результатів полягає в їх використанні при прийнятті обґрунтованих рішень щодо вибору основних напрямків підвищення ефективності розвитку галузей регіону на основі збалансованості їх розвитку як цілісної системи.
Апробація результатів роботи. Основні положення магістерської роботи доповідалися і обговорювалися на Х-й науково-технічній конференції студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА.
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГАЛУЗЕВОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ
1.1 Методологічні основи галузевого розвитку економіки регіону
Під економічним розвитком розуміють суттєве підвищення життєвого стандарту, що включає в себе матеріальний добробут, освіту, охорону здоров'я та захист навколишнього середовища. У країнах з перехідною економікою поліпшення життєвих умов населення пов'язується з формуванням нового механізму соціально-економічних відносин, що забезпечує проведення ефективної регіональної політики. При цьому більше визнання одержує необхідність переміщення центра ваги цієї політики на окремі підприємства, що відповідають ринковим критеріям і конкуренто здатні на внутрішньому й особливо на світовому ринку.
Зменшення значення прямих форм адміністративного і бюджетного державного регулювання, посилення ролі важелів непрямого впливу держави позначилися насамперед на мікро рівні. Це привело до того, що державні органи практично відмовилися від проведення регіональної політики. У той же час, соціально-економічна стабілізація держави і її розвиток усе більш вимагають врахування соціальних регіональних проблем і регіональних факторів [18].
Прагнення регіонів у рамках Європейського Союзу до більшої автономії привело до нового розуміння сутності регіонального розвитку як наслідку використання внутрішнього потенціалу регіонів. Суть цього процесу полягає в перенесенні акценту з прямого державного регулювання регіонального розвитку на стимулювання формування в регіонах автономного механізму й у заохоченні приватного підприємництва. Регіональна політика в даний час покликана сприяти самостійності і саморозвитку господарчих суб'єктів регіону, вибору оптимального розподілу ресурсів регіону і підвищенню його конкурентоздатності.
Отже розвиток економіки - це збільшення обсягів суспільного виробництва, розширення можливостей економіки задовольнити зростаючі потреби споживання і забезпечити накопичення в необхідних розмірах, підвищення життєвого стандарту, при оптимальному розподілі і використанні ресурсів, та підвищенні конкурентоздатності на світовому ринку.
Регіональна економіка - це сукупність відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних (і духовних) благ і послуг в умовах конкретної регіональної економічної системи.
Як наукова дисципліна регіональна економіка вивчає закономірності розміщення продуктивних сил, розвитку регіонів. Вона досліджує просторовий аспект розвитку господарства, його галузей, конкретно вивчає фактори розміщення продуктивних сил і оптимального регіонального розвитку, територіально - виробничі комплекси, регіоналізацію економічної, соціальної і демографічної політик, формування регіональних ринків і зв'язків [53].
Розв'язання проблеми забезпечення оптимального галузевого розвитку на регіональному рівні розглядається як двоєдине завдання обґрунтування сутності й оцінки економічного потенціалу розвитку та форм реалізації територіального чинника в господарському механізмі країни [27].
Регіон розглядається як досить складний об'єкт управління. Його збалансований і динамічний розвиток на основі ефективного галузевого розвитку значною мірою визначає оптимальне функціонування всієї господарської системи в цілому. Регіон - це вузол соціально-економічних процесів і його не можна розглядати як просту сукупність господарських об'єктів, як територію з певними природними і соціальними умовами [19].
Регіон в даній роботі - це соціально-економічна система, що забезпечує взаємозв'язаний і взаємообумовлений розвиток і розміщення виробничої і невиробничої сфер в цілях створення якнайкращих умов життя і праці населення регіону при мінімальних суспільних витратах.
Сучасний розвиток економіки супроводжується ускладненням виробничої структури, що зумовлює необхідність ретельного аналізу, планування, моделювання і управлінь системою взаємозв'язків, що складаються в регіоні. В цій системі особливе місце займають міжгалузеві зв'язки як найскладніші і змінні в часі [25].
Під міжгалузевими будемо розуміти такі зв'язки, які складаються між галузями народного господарства в процесі виробництва і розподілу продукції як в певний момент часу, так і на перспективу.
Крім того, зв'язки між трьома і більш галузями виявляються у використанні продукції різних галузей для виробництва продукції даної галузі, а також у використанні останньої для забезпечення випуску продукції у всіх інших галузях.
Взаємозв'язки між галузями не залишаються постійними, а змінюються й удосконалюються під впливом переважного розвитку пріоритетних галузей економіки, змін, що відбуваються у структурі суспільного виробництва, науково-технічного прогресу і т.п.[2].
Економічне зростання може відбуватися як за рахунок інтенсивних факторів (підвищення результативності при незмінних ресурсах), так і за рахунок екстенсивних факторів (збільшення ресурсів при незмінному ступені їх використання).
Розвитку галузей регіону сприяють такі фактори [20]:
1. Нагромадження капіталу - економіка вчить, що той, хто більше зберігає і інвестує, більше отримує в майбутньому;
2. Зростання рівня освіти, знань - це підвищує здатність людей сприймати нові ідеї і робить доступнішими нові технології;
3. Технічний прогрес - використовування людського інтелекту, що винаходить нові товари або більш ефективні технології виробництва - найважливіше джерело економічного зростання.
4. Сприяння розвитку сільського господарства і промисловості - шкідливість дискримінаційної політики щодо сільського господарства стала загальновизнаною;
5. Відкритість економіки - це сприяє припливу новий технологій;
6. Поліпшення економічної організації суспільства - ефективна економічна організація суспільства сприяє господарській співпраці людей і направляє ресурси на виробництво потрібних їм товарів.
7. Зростання ролі держави - крім перерозподілу витрат та прибутків, боротьби з бідністю та забезпечення головних проблем, держава повинна частіше безпосередньо втручатися у виробництво товарів, розміщення інвестицій і споживання.
Поодинокі приклади успішного і динамічного розвитку відсталих країн свідчать про те, що він здійснювався шляхом органічного поєднання загальнолюдських досягнень із самобутньою культурно - історичною спадщиною. Найважливішими складовими успіху ряду країн Півдня була реалістична і в той же час смілива державна політика, а також відкритість зовнішньому світу, що дозволило їм зайняти вигідні місця в новому міжнародному поділі праці.
Роль держави в регулюванні господарських процесів на етапі становлення ринкових відносин значно більш висока, ніж у сформованих ринкових умовах. Крім того, становлення ринкових відносин повинне регулюватися, тобто процес соціально-економічної трансформації зобов'язаний керуватися насамперед з метою мінімізації як самих зазначених втрат, так і їхніх наслідків [52].
Процеси створенню ефективно функціонуючої ринкової економіки реалізують себе у формуванні відповідного середовища господарювання, забезпеченні правової бази становлення і розвитку останньої, стимулюванні конкуренції. Функції, пов'язані з доповненням механізмів ринкової саморегуляції, складаються в коректуванні дії відповідних регуляторів, впливі на процеси розподілу ресурсів, перерозподілі доходів, забезпеченні збалансованого, стійкого і соціально орієнтованого розвитку господарської системи в режимі економічного росту.
Усе це визначає необхідність більш інтенсивного державного втручання в економічні процеси. Недооцінка останнього положення в практиці державного регулювання ринкової економіки стала фактором збільшення витрат соціально-економічної трансформації, що багато в чому пояснюється недооцінкою необхідності підтримки управління процесом оформлення нового господарського укладу. Акцент був зроблений на посиленні впливу державного регулювання на ряд окремих макроекономічних параметрів з метою досягнення бажаних параметрів соціально-економічного розвитку. Сам же трансформаційний процес у всіх своїх аспектах регулювався слабко, критичні і кризові точки його проходження не були об'єктом прогнозування і, природно, не відслідковувалися.
Роль держави в економіці конкретизується в її функціях. Стосовно до українських умов перехідного етапу розвитку економіки всі регулюючі функції об'єктивно пов'язані зі становленням ринкових відносин. У залежності від характеру цього зв'язку виділяють дві групи функцій державного регулювання: функції по створенню умов ефективного функціонування ринку і функції по доповненню і коректуванню дій механізмів ринкової саморегуляції. Реалізація кожної з них визначає необхідність рішення комплексу концептуальних і приватних питань в залежності від обраної державою теорії економічного розвитку [44].
1.2 Методологічні основи моделювання галузевого розвитку
Розв'язання проблеми забезпечення оптимального галузевого розвитку на регіональному рівні розглядається як двоєдине завдання обґрунтування сутності й оцінки економічного потенціалу розвитку галузей та форм реалізації територіального чинника в господарському механізмі країни.
Галузевий розвиток регіону базується на регіональному розвитку, так як галузь є складовою частиною регіональної системи.
Концепція, методика моделювання та управління регіональним розвитком описується в теоріях регіонального розвитку.
Світовий досвід свідчить про те, що в сучасному світі не існує якої-небудь домінуючої теорії регіонального розвитку та його регулювання. Теорії відрізняються в базових, фундаментальних підходах, пропонують різні поведінкові гіпотези, використовують різні поняття і категорії, різним чином пояснюють процес розвитку, і дають різні вказівки щодо керування економікою регіону [34].
Більш того, саме в цій сфері розходження між країнами особливо великі, що є прямим наслідком регіонального різноманіття.
Але всі теорії можна поділити на дві великі групи:
1. Методологічні основи моделювання галузевого розвитку на Заході;
2. Методологічні основи моделювання галузевого розвитку на пострадянському просторі.
1.2.1 Методологічні основи моделювання галузевого розвитку на Заході
У розвинутих країнах світу використовуються різні теорії в розробці і здійсненні інвестиційної регіональної політики, що обумовлено специфічними підходами до визначення цілей і задач цієї політики. Значну роль при цьому грає визначення співвідношень соціальних, економічних, національних, демографічних, екологічних і культурних елементів і напрямків у регіональній політиці.
Розглянемо стислу характеристику теорій економічного розвитку [12] :
1. Теорія «економічної бази» (Томас Манн, Пітер Де Ла Курт, Вернер Сомбарт, Василь Леонтьев, Гарі Річардсон і ін.).
Основними категоріями є поняття базового і не базового секторів економіки. Особливість базового сектора в тому, що діяльність в ньому орієнтована на задоволення зовнішнього попиту. Не базовий сектор(локальний), навпаки, орієнтується на внутрішньо регіональні потреби.
Згідно даної теорії, еквівалентом регіонального економічного розвитку є економічне зростання, що виміряється показниками динаміки фізичних об'ємів виробництва, рівня доходів населення або зайнятості.
Основні рушійні сили економічного розвитку укладені в реакції базового сектора на зовнішній попит, підвищення якого приводить до збільшення регіонального експорту і зростанню в базовому секторі. Далі, зміна випуску, доходів і зайнятості в базовому секторі мультиплікативно транслюється на всю регіональну економіку.
Сильними сторонами теорії «економічної бази» є:
ь Її популярність при описі економічного розвитку Північної Америки;
ь Простота як теорії і інструменту прогнозування.
Головною слабістю є її неадекватність як теорія, що пояснює економічний розвиток, особливо в довгостроковій перспективі.
Практичне застосування теорії в зовнішньо-орієнтованій стратегії: вербування промислових компаній і маркетинг регіону з метою експортної експансії і диверсифікації існуючих базових галузей, розвиток інфраструктури як бази для подальшої експортної експансії; у внутрішньо-орієнтованій стратегії: заміщення імпорту за рахунок зміцнення взаємозв'язків між базовими і не базовими галузями економічної бази.
2. Сировинна теорія (Харольд Інніс).
В «сировинній» теорії основними категоріями є поняття промислових секторів (орієнтованих на здобич природних ресурсів).
Згідно даної теорії, економічний розвиток є стійким економічним зростанням протягом довгострокового періоду.
Основними рушійними силами розвитку виступають зовнішні інвестиції у виробництво експортного сировинного товару і стійкий зовнішній попит. В сумі це дає позитивну виробничу і збутову динаміку експортного товару на світових ринках. У свою чергу, притока експортної виручки дозволяє розвивати внутрішню економіку регіону.
Сильною стороною теорії є її історична значущість для економічного розвитку Північної Америки. В «сировинній» теорії особливу увагу надається поясненню регіональної економічної історії.
Основна слабість теорії є оборотною стороною її сильних якостей: в своєму історичному підході вона більше описує процес розвитку, ніж пояснює його.
У сфері практичного застосування «сировинна» теорія пропонує загальноприйняту стратегію розвитку, визнаючи зв'язки економічної бази з політичною надбудовою. Робиться ставка на експортну спеціалізацію. Власті роблять все можливе для того, щоб наростити конкурентні переваги. Особливості економічного базису визначають форму політичної і культурної надбудови.
3. Теорія секторів (Алан Фішер, Колін Кларк, Жан Фурастье і ін.)
Друга назва - теорія структурних змін.
В даній теорії основними категоріями є поняття трьох агрегованих секторів економіки - первинного, повторного і третинного.
Критерієм економічного розвитку є ступінь секторальной диверсифікації і темпи зростання продуктивності праці.
Основними рушійними силами розвитку є два чинники: еластичність попиту по доходу на продукцію третинного сектора і продуктивність праці в первинному і повторному секторах. Логіка розвитку описується моделлю перерозподілу трудових ресурсів між секторами під дією названих чинників. Зростання продуктивності праці в економіці приводить до підвищення рівня доходів населення. З підвищенням доходів, випереджаючими темпами починає рости попит на продукцію третинного сектора економіки. В той же час продуктивність праці в первинному і повторному секторах росте швидше, ніж в третинному. Ці дві тенденції приводять до того, що вивільняється робочої сили в первинному і повторному секторах і її поглинанню третинним сектором.
Привабливість теорії секторів в тому, що вона може бути легкий є застосований і є перевірений емпірично.
Слабою стороною теорії є те, що розділення економіки на первинний, повторний і третинний сектори дає дуже узагальнені оцінки. Це, у свою чергу, обмежує можливості її ефективного використовування на практиці.
Практична корисність даної теорії зв'язана з тим, що вона акцентує увагу на сприянні структурним зсувам між секторами. Залучення і утримання в регіоні виробників еластичних по доходах товарів, розвиток яких необхідний для забезпечення стійкого зростання економіки в цілому.
4. Теорія полюсів зростання (Франсуа Перру).
Основною категорією є поняття галузі промисловості. В теоретичній моделі галузі є первинною одиницею аналізу, вони розглядаються як щось існуюче в абстрактному економічному просторі.
В теорії полюсів зростання поняттю «економічний розвиток» дається наступне визначення: це структурна зміна, викликана зростанням нових, «захоплюючих» галузей.
Дані галузі містять в собі рушійну силу економічного розвитку. Ці галузі - полюси зростання, які спершу ініціюють, а потім поширюють розвиток на оточуючий простір.
Сильна сторона теорії полюсів зростання в тому, що вона отримала визнання як основної теорії ініціації і розповсюдження розвитку. В її основі лежить ефект домінування, відкритий Франсуа Перру. Співзвучними теорії полюсів зростання є роботи Гуннара Мюрдаля і Альберта Хиршмана.
Хоча бачення, вироблене в теорії Перру корисно, вона не змогла зайняти позицію головної теорії економічного розвитку.
Практичне застосування дана теорія знайшла в розробці стратегій центрів економічного зростання.
5. Неокласична теорія зростання (Роберт Солоу, Теодор Сван, Джеймс Мід і ін.).
Основною категорією неокласичної теорії зростання є поняття сектора або регіону, що має макроекономічну організацію.
Поняття «економічного розвитку» визначається як підвищення темпу економічного зростання, виразового в показниках динаміки валового продукту або рівня доходів на душу населення.
Теорія описує дві основні рушійні сили розвитку. Перша проявляє себе в агрегатних моделях зростання. В цих моделях рушійною силою розвитку виступають заощадження, що підтримують інвестиційні процеси і процес капіталостворення, спонукаючи тим самим економічне зростання.
Друга рушійна сила розвитку виявляється на рівні регіональних моделей і є укладений в цінах на чинники виробництва (особливо важливе значення грає віддача на вкладений капітал і рівень оплати праці). Відносно більш висока вартість ресурсів на певній території (або в якому-небудь секторі) ініціює їх перетікання в даному напрямі і, кінець кінцем, забезпечує економічне зростання (в регіоні або секторі).
Слаба сторона неокласичної теорії в тому, що в ній велика роль відводиться зовнішньому чиннику, дія якого дуже слабо вивчена.
Сфера практичного застосування: власті повинні заохочувати вільну торгівлю і економічну інтеграцію, допускаючи соціальну нерівність і просторовий дуалізм.
6. Теорія міжрегіональної торгівлі (Елі Хекшер, Бертіль Олін).
Основними категоріями є в мікроекономічній теорії поняття ціни, що використовуються, і кількості товарів і чинників виробництва.
Визначення розвитку - це економічне зростання, яке приводить до збільшення добробуту споживачів.
Основною рушійною силою економічного розвитку є механізм ціноутворення, працюючий на усунення цінової диференціації і встановлення рівноважних цін.
Теорія має дві властиві тільки їй сильні риси. Перша особливість полягає в тому, що добробут споживачів, а не створення робочих місць, є головною ціллю розвитку. Друга сильна сторона теорії у високій точності моделей, що використовуються, заснованих на даних про ціни і витрати.
Слабість теорії в тому, що її точність досягається ціною великої кількості допущень і, за великим рахунком, за рахунок ігнорування динаміки розвитку (теорія будує статичні моделі).
Втручання властей повинне стимулювати вільну торгівлю. Розвиток інфраструктури, ефективне регіональне управління.
7. Теорія товарного циклу (Раймонд Вернон).
Основною категорією є поняття життєвого циклу продукції. Класифікація товарів по даній ознаці дозволяє виділити три групи: нові товари, і зрілі і стандартизовані. В кожний момент часу на економічному просторі можна виділити райони, що спеціалізуються на створенні нових видів продукції і райони, що орієнтуються на виробництво стандартизованих товарів.
Згідно даної теорії економічний розвиток полягає в безперервному процесі створення нових видів продукції.
Основною рушійною силою економічного розвитку є інноваційний процес, що утілюється у формі розробки нових видів продукції. З точок появи інновацій, виробництво нової продукції розповсюджується на інші райони економічного простору, а новий продукт, кінець кінцем, стає стандартизованим. Даний процес стимулює економічний розвиток в районах обох типів (прим. перекладача - як в зонах інновацій, так і в районах стандартизованого виробництва), проте характер розвитку в них різний. Розуміння цього допомагає пояснити причини територіальних відмінностей в рівні економічного розвитку, і відповісти на питання, чому такі відмінності можуть зберігатися протягом тривалого часу.
Існують два варіанти практичного застосування даної теорії. Перший варіант припускає пряме сприяння конкретним фірмам, здатним створювати нову продукцію. Альтернативним варіантом є непряма підтримка інноваційних фірм за рахунок вкладень в розвиток інфраструктури.
8. Підприємницькі теорії (Йозеф Шумпетер).
Основною категорією є поняття підприємницької функції, носіями якої є фізичні особи - підприємці.
Значення економічного розвитку полягає в підвищенні гнучкості і різноманітності форм економічної діяльності. Розвиток відбувається внаслідок того, що зміни, що відбуваються в окремих фірмах і галузях, в цілому сприяють становленню мобільніших і диверсифікованих регіональних економік.
Основною рушійною силою розвитку, згідно підприємницьким теоріям, є інноваційний процес. Різні теорії по-різному формулюють концепцію інновацій, потрактувавши їх як пошук нових поєднань, імпровізацію або предпринятие креативного ризику.
Підприємницька теорія - це теорія опосередкованого розвитку, теорія, згідно якої розвиток забезпечують підприємці. В цьому її сила і одночасно - слабість, оскільки через опосередкований характер її не так просто послідовно реалізовувати на практиці.
Найпоширеніше застосування теорії - підтримка сприятливого для підприємництва промислового середовища.
9. Теорії гнучкої спеціалізації (Чарльз Ф. Сейбл, Джонатан Цейтлін).
Основними категоріями є поняття виробничого режиму і методу організації промислового виробництва. Основними питаннями, досліджуваними в даних теоріях, є: оцінка впливу на регіональний розвиток різних виробничих режимів (штучне виробництво на замовлення, серійне виробництво, а також фордиська модель виробництва); практика використовування привернутих фахівців; відносини з постачальниками; процес вертикальної інтеграції і дезінтеграції.
Розвиток розглядається не просто як кількісне зростання, але ще і як якісна зміна структури промисловості і конкурентних переваг (наприклад, перехід від мінімізації витрат і цінової конкуренції до конкуренції, заснованої на інновації, диференціації продукції і маркетингу, орієнтованому на окремі ринкові ніші). В більш пізніх дослідженнях увага акцентується на дослідженні впливу гнучкого виробництва на трудові відносини, дарування, і відносини ринкової влади між великими і дрібними фірмами.
Основною рушійною силою розвитку є зміна характеру попиту, вимагаючи від фірм більшої мобільності. Стандартизоване масове виробництво, орієнтоване на зниження собівартості продукції, виявляється все менш життєздатним, оскільки смаки споживача в промислово розвинутих країнах стають більш досвідченими, а також наростає міжнародна конкуренція. Фірми пристосовуються до нових умов за рахунок упровадження гнучких виробничих технологій, вибудовування гнучких відносин з постачальниками, використовування між фірмових мереж для обміну інформацією і сумісного рішення проблем.
Серед сильних сторін теорії гнучкої спеціалізації - її фокусування на складній виробничій динаміці усередині фірми, між фірмою і іншими фірмами, між фірмою і працівниками.
Слабість теорії є зворотною стороною її сильних якостей - фокусування уваги на специфічних мікроекономічних зв'язках часто приводить до зневаги агрегованими регіональними показниками.
В плані практичного застосування теорія гнучкої спеціалізації підтримує стратегії промислових кластерів, ініціативи розвитку мереж «покупець-постачальник, програми передачі технологій, програми створення дрібних фірм, деякі види участі працівників у власності і принципи участі працівників в управлінні, вживані на рівні співтовариств.
В залежності від обраної теорії, тобто методики та концепції регіонального розвитку будується модель регіону. Нижче приведені три загальновизнані та найвідоміші моделі регіонального розвитку, на яких будуються всі інші моделі.
1. Базова модель розвитку економіки (вона лягла в основу багатьох інших моделей), розроблена англійським економістом Р.Харродом [21] має такі допущення:
ь Національний дохід розподіляється між накопиченням і споживанням:
; (1.1)
ь Накопичення рівні інвестиціям і постійній долі національно доходу:
, , де ; (1.2)
ь Темп зростання капіталу рівний інвестиціям:
; (1.3)
ь Відношення капіталу до національному доходу - величина постійна:
, де . (1.4)
Тобто якщо національний доход в початковий момент часу дорівнює у0, то модель його зміни у часі має наступний вигляд:
(1.5)
Не дивлячись на простоту - в моделі ураховується тільки один обмежений чинник - капітал - з її допомогою може бути проведено грубо наближене дослідження закономірностей зростання економіки. Але більш детальне вивчення ускладнено.
2. Модель Солоу-Свана [13, 22] будується з урахуванням наступних допущень:
ь в закритій економіці проводиться один (складовий) товар з використанням двох ресурсів - праці і капіталу, інші види витрат ігноруються;
ь друге допущення - відсутність уряду;
ь третє - екзогенна норма заощаджень;
ь процес технологічних нововведень - також екзогенний, він виражається в підвищенні продуктивності праці;
ь в економіці фіксована кількість фірм, що застосовують однакову виробничу технологію.
Сукупний випуск (Y) товару визначається формулою:
Y=F(K,AL), (1.6)
де K - витрати капіталу, L - витрати праці, А - рівень технології.
Дана модель найбільш відома як модель, що описує економічне зростання. Але вона мало підходить для опису розвитку галузей і зв'язків між ними.
Цей недолік був скасований в 1930 р. американським економістом В. Леонтьевим в його знаменитій моделі "Витрати-випуск" [30].
3. Класична модель Леонтьева має наступні особливості:
ь розглядається економіка, що складається з "чистих" галузей, тобто коли кожна галузь випускає один і лише свій вид продукту;
ь взаємозв'язок між випуском і витратами описується лінійними рівняннями (лінійна і постійна технологія);
ь вектор попиту на товари вважається заданим, тобто в моделі відсутні як такі оптимізаційні задачі споживачів;
ь вектор випуску товарів обчислюється, виходячи з попиту, тобто відсутні як такі оптимізаційні задачі фірм;
ь рівновага розуміється як строга рівність попиту і пропозиції, тобто вартісній баланс відсутній, більш того, ціни товарів в моделі не розглядаються взагалі.
Модель "Витрати-випуск" у матричній формі матиме вигляд:
Х=АХ+У (1.7)
де Х - вектор-стовпчик валової продукції, У - вектор-стовпчик кінцевої продукції, A- матриця коефіцієнтів прямих матеріальних витрат.
Залежно від цілі дослідження економіку можна вивчати в різних розрізах - від рівня національної економіки до рівня окремих фірм і споживачів. Ціллю побудови моделі Леонтьева є аналіз перетікання товарів між галузями економіки, забезпечую чого таке функціонування виробничого сектора, коли об'єм випуску відповідає сумарному (тобто виробничому і кінцевому) попиту на товари.
1.2.2 Методологічні основи моделювання галузевого розвитку на пострадянському просторі
Розвиток соціалістичної економіки СССР здійснювався на основі марксистко-ленінської теорії розширеного відтворювання, розробленого К.Марксом і розвиненого В.І.Леніним. Різниця в соціальних, економічних, національних, демографічних, екологічних і культурних елементах не враховувалась.
Ця теорія досі є домінуючою на пострадянському просторі [14, 43].
Марксистсько-ленінська теорія відтворювання розглядає процес суспільного виробництва в безперервному зв'язку і єдності всіх його елементів: виробництва, розподілу, обміну і споживання. Процес виробництва, його характер, масштаби і темпи, визначаються способом виробництва матеріальних благ, тобто рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин. Розширення виробництва однозначно визначається величиною нагромаджуваної частини додаткового продукту.
Інтерпретацією Марксових схем відтворювання займалося багато радянських вчених: В. Поздняков, В. Старовській, А. Орлеанській, Н. Ковальовській, М. Власов і ін. Деякі з них, наприклад Г. Фельдман і В. Старовській, використовували в своїх дослідженнях викладення Н. Бухаріна, який вперше звернувся до рішення проблеми визначення оптимальних пропорцій суспільного відтворювання.
Теоретичні основи оптимального планування та управління економікою були закладені В.С. Немчиновим, Л.В. Канторовичем, В.В. Новожиловим і отримали подальший розвиток в трудах Н.П. Федоренко, А.Г. Аганбегяна, А.И. Анчишкина, В.Л. Макарова, С.С. Шаталіна та інших [29].
Немчинов вперше в світі провів трансформацію міжгалузевого балансу в схему розширеного відтворювання, що послужило основою створення ряду багато секторних і міжгалузевих моделей економічного зростання, за допомогою яких поглиблювалися дослідження макро- і міжгалузевих відтворювальних пропорцій.
У 60-ті роки 20 століття з'явилися роботи по комплексному аналізу і моделюванню відтворювальних процесів і МОБа народного господарства СРСР, у тому числі робота С.С. Шаталіна.
Н. Кондратьев увійшов до історії світової економічної науки в 20-е роки як автор теорії великих циклів кон'юнктури (довгих хвиль Кондратьева), тісно пов'язаної з теорією відтворювання. В 30-е роки Кондратьев розробляв модель економічної динаміки, за змістом близькій до виробничої функції Кобба-Дугласа-Тінбергена з «нейтральним» НТП (по Хиксу) і представлену у вигляді диференціальних рівнянь.
Вперше в світі в 1928/29г. Г. Фельдельман розробив модель економічного зростання, яка мала односекторну і двохсекторну модифікації. Одна з них аналогічна моделі Харрода-Домара(описана вище), інша ураховує розподіл суспільного продукту на два підрозділи відповідно до Марксовимі схем розширеного відтворювання. За рубежем роботи Г. Фельдельмана довго залишалися непоміченими і були повністю опубліковані в США тільки в 1964г. Досить детально вони описані в книзі А. Белякової.
В розглянутих моделях економічного зростання з постійною нормою виробничого накопичення, яка не може бути регулюючим параметром і виступати в ролі екзогенної змінної. В моделі неможливо врахувати всі обмеження цієї системи, так що ще і постійно змінюється. Тому економіко-математична наука (60-ті роки) далі пішла по шляху створення моделей макроекономічної динаміки, в якій норма накопичення виступала б як екзогенний регулятор, що змінюється в інтервалі нижньої і верхньої меж її величини. Одній з перших з'явилася модель В. Дадаяна, яким були визначені верхня і нижня межі накопичення. Її модифікація для України була розроблена і є реалізований В. Гєєцом. Ця модель отримана шляхом стиснення інформації міжгалузевого балансу по галузях матеріального виробництва, а динамізація її є здійснений через екзогенне визначення основних параметрів Марксових схем відтворювання. Безліч модифікацій моделей такого типу з постійною, так і змінюється по різних тенденціях нормою накопичення описана А. Гранбергом [14].
Паралельно з названими роботами відбувалося створення напівдинамічних і динамічних моделей класичного МОБа, вперше здійснене в 50-е роки В.Леонтьевим. Серед робіт радянських учених такого типу найбільше практичне застосування отримали моделі динамічного МОБа Ф.Клоцвога і Н. Шатілова. Остання була реалізована і для економіки України.
В Прибалтиці були розроблені оригінальні моделі із зворотною рекурсією, комбіновані і т.п. Більшість цих моделей є регіональними модифікаціями моделі динамічного МОБа, розробленою Ф. Клоцвогом. Ця модель має ряд переваг при використовуванні її в предплановых дослідженнях, оскільки включає екзогенні регулюючі параметри, що широко використалися в плануванні. В теж час в моделі Ф. Клоцвога відсутній розподіл як галузевих, так і загальних об'ємів продукції на І і ІІ підрозділи суспільного виробництва, які є в моделі Н. Шатілова.
Окрім виділення продукції І і ІІ підрозділів в моделі Н. Шатілова була розроблена спеціальна шкала темпів зростання продукції підгалузей ІІ підрозділи, задаючі раціональні пропорції їх розвитку. Це дозволяло вибрати кращий варіант з об'ємів і структури споживання, що було використане К. Вальтухом при визначенні оптимального співвідношення між споживанням і накопиченням, виходячи з раціональної структури виробництва предметів споживання. Дослідження Н. Шатілова і К. Вальтуха по створенню апарату, що дозволяє розрахувати оптимальну норму виробничого накопичення з урахуванням раціональної галузевої структури споживання, до недавнього часу були останнім словом радянської економічної науки в цій області. Причому зараз цей інструментарій вдосконалений В. Павловим: була проведена галузева дезагрегація накопичення і відшкодування засобів виробництва виходячи з їх зв'язку з ендогенним технологічним прогресом.
Таким чином, економісти-математики СРСР, розробили безліч моделей, що дозволяють зробити системний аналіз і намітити перспективи інвестиційної політики у взаємозв'язку з суспільним відтворюванням. Перераховані моделі відносяться до класу детермінованих і не можуть повною мірою врахувати умови стохастичності ринкової економіки.
А моделі західних країн не можуть враховувати специфічний розвиток країн пострадянського простору. Тому найбільш перспективні в умовах стохастичності ринкової економіки динамічні моделі розроблені радянськими вченими на основі моделі Леонтьєва, на яких і робиться акцент в даній роботі.
Поглиблення досліджень потребує доповнення світового и вітчизняного наукового арсеналу і господарської практики вивченням специфічних особливостей розвитку Запорізької області, як яскравого представника регіону з важкою промисловістю.
В стимулюванні розвитку регіонів Україна не може обмежитися копіюванням досвіду якої-небудь однієї країни, треба шукати свої підходи до рішення важливих регіональних проблем на основі селекції світового досвіду.
Тобто існує необхідність вироблення концепції розвитку регіону з врахуванням найважливіших факторів, що формують регіональну економіку України.
1.3 Концепція моделювання розвитку галузей регіону
Розвиток ринкової економіки в сучасних умовах прискорення науково-технічного прогресу викликає ускладнення структури господарства як всієї країни, так і регіонів, що потребує підвищення якості господарювання та удосконалення управління розвитком регіону. Одним з найважливіших напрямків соціально-економічного управління регіоном є розробка цільових комплексних програм оптимізації розвитку галузей та міжгалузевих пропорцій.
Сучасний стан системи державного регулювання розвитку регіонів характеризується непослідовністю дій, їхньою несвоєчасністю і нераціональністю. Програмні механізми, як традиційний інструмент зазначеної системи, не спираються на об'єктивний аналіз стану регіонів і неупереджену оцінку результатів проведених перетворень. Вони не містять діючих коригувальних впливів, спрямованих на вихід з депресивного стану, не мають об'єктивних критеріїв, по яких можна здійснити поточний і кінцевий контроль результатів реалізованих рішень [17].
У сформованих умовах концепція розвитку регіону повинна спиратися на його можливості і виступати формою реалізації внутрішніх соціальних потреб території відповідно до ринкових механізмів, створюючи передумови для усунення диспропорцій, що нагромадилися у промисловому потенціалі і гострих соціально-економічних і екологічних проблем, ґрунтуючись на пріоритетній ідеї самостійності розвитку.
Адаптація світового досвіду до ринкової економіки регіону в цілому дозволила сформулювати наступну концепцію розвитку галузей регіону.
Головна ціль концепції це управління розвитком галузей регіону як економічної системи, спрямованої на максимально повне задоволення потреб суспільства.
Концепція розвитку регіону спирається на його можливості і виступає формою реалізації внутрішніх соціальних потреб території відповідно до ринкових механізмів, створюючи передумови для усунення диспропорцій, що нагромадилися у промисловому потенціалі і гострих соціально-економічних і екологічних проблем, ґрунтуючись на пріоритетній ідеї самостійності розвитку. Розвиток регіону трактується як процес нарощування його потенціалу з задоволення потреб економічних суб'єктів. Розвиток регіону також відбиває необхідність зв'язку структури економіки, що розвивається, зі своєрідністю місцевих умов, що усе більш ускладнюються і характер яких вимагає їхнього вивчення й врахування при формуванні нового типу економіки в рамках створення багаторівневої системи державного регулювання регіонального розвитку.
Основні положення концепції полягають у наступному:
1. Логічне обґрунтування основних напрямків оптимального регіонального розвитку обумовлює системний аналіз всіх аспектів суспільного виробництва. Економічні процеси, які проходять в регіоні, потребують дослідження та зіставлення з точки зору ефективності всього суспільного виробництва по критерію оптимальності з урахуванням обмеженості матеріальних, трудових і природних ресурсів.
Тобто цілі розвитку визначаються виходячи з аналізу соціально-економічного розвитку регіону на основі економічних (раціонального використання природних та трудових ресурсів, фінансових та інвестиційних ресурсів, ефективності виробництва) та соціальних факторів (оцінка ступіні задоволення потреб суспільства). В аналіз соціально-економічного розвитку регіону як підсистема входить аналіз галузей регіону (сукупність всіх функціональних зв'язків і логічних відношень між галузями промисловості, які обумовлюють стан і якісний розвиток всієї виробничо-економічної системи промисловості регіону).
Системний аналіз припускає кількісну і якісну оцінку як вхідних у систему елементів, так і функціональних зв'язків і логічних відношень між ними з метою вивчення прихованих (потенціальних) ще нереалізованих функціональних можливостей системи. Галузевий підхід має домінувати у сфері розвитку фундаментальних досліджень і базуватися на використанні достатньо сталих організаційних структур.
Аналіз функціонування соціально-економічної системи регіону проводиться на основі виділення системних показників і чинників, що на них впливають. Їхнє вивчення, власне, і являє собою аналіз соціального й економічного потенціалу регіону з наступним вибором пріоритетів.
На основі аналізу соціально-економічного розвитку регіону виділяють головні проблеми, які повинно вирішити в процесі регіонального моделювання.
2. Шляхом експертних оцінок проводиться ранжирування проблем за пріоритетами та приймається рішення о напрямках розвитку регіону, тобто визначається глобальний критерій оптимальності. Який оцінює об'єктивну необхідність максимального задоволення потреб суспільства в цілому.
Виходячи із аналізу суперечливості, мінливості цілей розвитку регіону, сформована система цілей:
ь Підвищення кінцевого споживання;
ь Підвищення зайнятості економічно активного населення;
ь Зменшення забруднення навколишнього середовища.
В залежності від прийнятого рішення виділяються пріоритети в формуванні оптимальних галузевих пропорцій, таким чином щоб розвитки окремих галузей були узгоджені між собою і з глобальною цільовою функцією розвитку економічної системи регіону.
У процесі розвитку у регіоні формуються внутрішні цілі, одночасно він зазнає впливу зовнішнього середовища у вигляді зовнішніх цілей.
3. Типології моделей соціального розвитку регіонів у своїй сутнісній основі базуються на концепції “полюсів розвитку”, що розглядає розвиток усіх регіональних одиниць даної території як самодостатніх регіональних суб'єктів. Тому необхідно не просто вибирати ту чи іншу вже готову модель розвитку, а сформувати свою, досить конкретну конструкцію, яка б синтезувала як теоретичні модельні побудови, викладені у літературних джерелах, так і відображала накопичений досвід урахування особливостей і проблем розвитку даного територіального утворення.
В методології планування пропорцій, темпів та обсягів розвитку головне місце займає балансовий метод, який дозволяє порівнювати потреби суспільства з можливостями їх задоволення.
Моделювання розвитку галузей регіону проводиться на основі моделі Леонтьєва, як найбільш апробованої в реальних ринкових умовах. Для планування оптимальних галузевих пропорцій використовується нелінійна статична модель Леонтьєва, що дозволяє ураховувати вплив різних економічних чинників. Прогнозування і моделювання розвитку регіону виконується за допомогою динамічної моделі міжгалузевого балансу. Динамічна модель міжгалузевого балансу більш повно та адекватно відображує взаємозв'язки факторів економічного та соціального розвитку ніж статична модель.
В даній роботі пропонується система моделей, яка охоплює такі стадії моделювання розвитку регіону як:
ь моделювання та оптимізація розвитку галузей регіону;
ь прогнозування подальшого розвитку;
ь планування розвитку регіону;
ь механізм здійснення плану розвитку.
Ядро системи моделей, що розглядається, складають моделі оптимізації розвитку галузей регіону.
Побудова системи моделей оптимального планування регіону обумовлена виконанням ряду істотних вимог:
ь узгодження оптимальних пропорцій розвитку галузей і регіону повинне здійснюватися з урахуванням зв'язків, які існують між різними підсистемами планування;
ь розвиток економіки регіону повинен покращувати (чи хоча б не погіршувати) екологію регіону;
ь розвиток галузей регіону повинен забезпечувати максимальну зайнятість населення.
Ця система працює так. На основі виділених цілей проводиться первинна оптимізація галузевих пропорцій з урахуванням прогнозу соціально-економічного розвитку регіону та доступних механізмів здійснення плану. Тобто відокремлюються необхідні показники, які треба привести до певного значення при наявних ресурсах. На базі первинного плану моделюються-прогнозується соціально-економічний розвиток регіону. Якщо не досягнута мета розвитку регіону, первинний план змінюється. І так доки план оптимальних галузевих пропорцій не буде відповідати меті розвитку регіону. На кінцевому етапі формується і уточнюється механізм здійснення обраного плану розвитку галузей та регіону в цілому.
На сучасному етапі трансформаційних процесів в Україні проблема установлення фінансових механізмів регулювання розвитку регіонів є найбільш актуальною. З фінансових механізмів центральне місце займає інвестування, як найважливіший важіль розвитку господарства регіону. Протягом багатьох десятиліть загальна бюджетна забезпеченість була провідним фінансовим інструментом розвитку територіальних утворень. Крім державного бюджету регіони фактично не мали ніяких інших джерел існування. Зараз же ситуація кардинально змінилася. Тому ресурси для інноваційних заходів формуються в результаті господарської діяльності регіону та можуть бути привернуті зовні.
В механізмі здійснення плану розвитку відокремлюються два напрямки: державне регулювання та інвестиції. Для досягнення цілей і задач управління регіоном місцеві органи влади у відповідності до наданої їм компетенції повинні впливати на економічні процеси у регіоні шляхом їх регулювання. Можливості використання цих методів визначаються правом застосування адміністративних мір, що можуть стимулювати, обмежувати чи забороняти визначені види і форми економічної діяльності, надавати пільги, чи привілеї на права використання ресурсів регіону, формувати і розпоряджатися визначеними фінансовими ресурсами [11].
4. Контроль за виконанням плану здійснюється на основі аналізу соціально-економічного розвитку регіону. Якщо в процесі моніторингу виявлено відхилення необхідних показників від планових , здійснюється адаптація та оперативне регулювання плану розвитку галузей регіону.
Концептуальну схему такої системи управління розвитку галузей регіону наведено на рис.1.1
...Подобные документы
Управлінське рішення як концентроване вираження процесу управління. Економіко-математичне моделювання процесів прийняття управлінських рішень. Окремі випадки економіко-математичного моделювання в менеджменті на прикладі прогнозування та планування.
курсовая работа [41,2 K], добавлен 24.03.2012Розвиток методології економіко-математичного моделювання. Економіко-математичні моделі в працях вітчизняних економістів. Математичне моделювання і зовнішньополітичні дослідження. Простір індикаторів в системі міжнародних відносин: задачі метатеорії.
реферат [228,8 K], добавлен 01.07.2008Структурно-функціональне моделювання процесу управління фінансовим потенціалом підприємств. Методи формування еталонних траєкторій збалансованого розвитку економічних систем. Моделювання та оптимізація діяльності на агропромисловому підприємстві.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 21.01.2014Аналіз діяльності підприємства громадського харчування: формування витрат, товарна політика. Сутність економіко-математичного та інформаційно-логічного моделювання. Моделювання сукупного попиту та пропозиції. Побудова прототипу системи автоматизації.
дипломная работа [2,8 M], добавлен 14.05.2012Дослідження аспектів податкового регулювання різних економічних процесів, його напрямки та етапи. Математичне та графічне моделювання взаємозв’язку податкової політики та процесів виробництва на підприємстві у взаємодії із надходженнями до бюджету.
статья [115,3 K], добавлен 26.09.2011Походження та характеристика системи глобального моделювання. Загальний огляд моделей глобального розвитку. Напрямки розвитку глобального моделювання, характеристика моделей, їх суть. Дінамична світова модель Форрестера як метод імітаційного моделювання.
контрольная работа [31,5 K], добавлен 22.02.2010Побудова моделі типу "життєвого циклу" та дерева цілей для досліджуваної економічної системи, моделі організаційної структури системи управління економічним об'єктом. Синтез удосконаленої системи з урахуванням напрямків проведених декомпозицій.
курсовая работа [305,9 K], добавлен 02.04.2014Аналіз особливостей функціонування кредитних спілок в Україні. Розробка методології аналізу економічних процесів в кредитних спілках та побудова економіко-математичних моделей діяльності кредитних спілок в умовах переходу економіки до ринкових відносин.
автореферат [34,3 K], добавлен 06.07.2009Процеси ціноутворення на фінансовому ринку, зокрема, на ринку опціонів. Економіко-математичні моделі визначення ціни опціону та стратегій його хеджування в умовах насиченого ринку. Методологія економіко-математичного моделювання ціноутворення опціонів.
автореферат [64,8 K], добавлен 06.07.2009Особливості побудови математичної моделі економічного явища. Множинна лінійна регресія в стандартизованому масштабі. Множинна нелінійна регресія, комп’ютерна реалізація методу Брандона. Моделювання для підприємств аграрно-промислового комплексу.
курсовая работа [1,9 M], добавлен 29.04.2010Аналіз умов застосування існуючих методик і моделей прогнозу характеристик цінних паперів, розробка концепції економіко-математичного моделювання облігацій і акцій. Кількісне дослідження й моделей і алгоритмів оцінювання ризикових і безризикових активів.
автореферат [64,1 K], добавлен 06.07.2009Специфікація економетричної моделі парної регресії. Побудова лінійної, степеневої та показникової економетричної моделі, поняття коефіцієнта регресії та детермінації. Графічне зображення моделювання лінійного зв’язку, застосування F–критерію Фішера.
контрольная работа [5,1 M], добавлен 17.03.2010Загальна характеристика предметної області. Аналіз методів управління проектами. Розробка детермінованої моделі сітьового графіка. Розробка програмного забезпечення для моделювання детермінованої моделі. Моделювання сітьового графіка.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 18.06.2007Основні цілі створення моделі, її властивості та функції. Поняття інформації. Класифікація моделей по способі моделювання, призначенню, типі мови опису, залежності від просторових координат та здатності використовувати інформацію. Етапи створення моделі.
реферат [37,8 K], добавлен 16.01.2011Методи і методики визначення ефективності роботи підприємства, аналіз фінансового стану. Економіко-математичне моделювання взаємозв‘язку елементів собівартості та прибутку. Інформаційна система підтримки прийняття рішень. Інтерфейс інформаційної системи.
дипломная работа [1,7 M], добавлен 14.11.2009Моделювання як наука. Типові математичні схеми моделювання систем. Статистичне моделювання систем на ЕОМ. Технології та мови моделювання. Методи імітаційного моделювання із застосуванням пакета GPSS World. Ідентифікація параметрів математичної моделі.
курс лекций [1,4 M], добавлен 01.12.2011Теоретичні основи економічного прогнозування: сутність, види і призначення, принципи і методи. Особливості вибору моделей та створення систем державних прогнозів і соціально-економічних програм України. Порядок моделювання динаміки господарської системи.
курсовая работа [869,6 K], добавлен 16.02.2011Основні причини виникнення інфляційних процесів та її наслідки, роль попиту та пропозиції. Методологічні підходи до моделювання інфляційних процесів. Моделювання та аналіз інфляції в Україні. Особливості структури моделей та методики їх застосування.
курсовая работа [1,8 M], добавлен 28.12.2013Теоретичні основи побудови комплексної економічної безпеки. Аналіз існуючих методів та алгоритмів щодо вирішення задачі моделювання характеристик комплексної економічної безпеки на малому підприємстві. Розрахунок захищеності від фізичного проникнення.
дипломная работа [1,0 M], добавлен 07.03.2011Теоретико-методологічні основи дослідження взаємозв’язку макроекономічних показників з податками. Аналіз робіт та напрямків економіко-математичного моделювання у сфері оподаткування. Моделювання впливу податкової політики на обсяг тіньової економіки.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 21.06.2010
