Модель розподілу трудових ресурсів між регіонами України

Після тривалого періоду скорочення обсягів зайнятості з деяким запізненням розпочалося збільшення обсягів зайнятості (за даними 9 місяців 2009 р. загальна чисельність зайнятих становить 20574,1 тис. осіб, у т. ч. працездатного віку - 18964,4 тис.). Такий відносно короткий хронологічний лаг істотно відрізняє реакцію українського ринку праці від інших країн з перехідною економікою, де стале збільшення попиту на робочу силу розпочиналося тільки через кілька років після початку економічного підйому. Але важливо (і цей факт потребує глибокого осмислення в державній політиці), що значно вищі темпи зростання зайнятості характерні для старших вікових груп. Так, якщо за останній рік загальна кількість зайнятих збільшилася на 0,4%, то серед осіб, яким за 50 років, - на 0,6%, у т. ч. серед тих, чий вік перевищує працездатний, - на 1,8%.

Як і слід було очікувати, особливо з огляду на несприятливі умови 2009 p., зростання обсягів і рівнів зайнятості є більш суттєвим у містах - на 1,7%. Але і тут вікові співвідношення - на користь старших контингентів: чисельність зайнятих осіб старше 50 років збільшилася на 3,9%, у т. ч. старше працездатного віку - на 10,4%. Це є непрямим свідченням того, що зростання попиту на робочу силу забезпечується непрестижними (а можливо, і низько кваліфікованими) робочими місцями.

У селах, на жаль, продовжується скорочення зайнятості, однак виключно серед населення, чий вік перевищує працездатний. Зайнятість же осіб до 40 років дещо збільшується..

Продовжується перерозподіл зайнятих між різними формами власності: порівняно з 9 місяцями 2006 р. чисельність працівників підприємств та установ державної власності зменшилася на 627,7 тис. осіб (на 7,2%), тоді як працівників приватних структур - зросла на 22,5%. Більш інтенсивним був цей перерозподіл у містах.

За оцінками, масштаби сектору самостійної зайнятості ринку праці становлять в Україні від 4 до 4,5 млн. осіб, з них менше ніж 20% - зареєстровані. Понад 70% від загалу задіяні у сільськогосподарському виробництві, у сільській місцевості ця частка становить майже 93% і навіть у міських поселеннях вона перевищує 26%. Основною сферою праці самозайнятих у містах є оптова й роздрібна торгівля -51,8%, переважно це чоловіки 25-44 років.

Сільськогосподарська самозайнятість поширена передусім серед осіб, яким за 60.

Понад третину самозайнятих не має професії, значна їхня частина працює не за фахом. Так, серед самозайнятого населення, що реалізує власну економічну активність у торгівлі, продавці за освітою становлять лише 2,6%. Разом з тим 13,0% мають дипломи технічних фахівців у галузі прикладних наук та техніки, 8,3% за освітою - професіонали в галузі фізичних, математичних та технічних наук, 4,4% - викладачі, 5,5% - кваліфіковані робітники металургійних та машинобудівних галузей.

Сучасні тенденції у сфері зайнятості значною мірою позначилися на активізації руху робочої сили. Загальне зменшення кількості вільних робочих місць на фоні інтенсивного зростання чисельності незайнятого населення призвело до дисбалансу попиту і пропозиції на ринку праці. Якщо на кінець 1995 року на 1 вільне робоче місце претендували 2 особи, то на 1 листопада 2009 року - 5 особа. Зберігається стійка регіональна диспропорція між пропозицією робочої сили на ринку праці і попитом на неї. Найбільш небезпечними залишаються західні області, де навантаження на одне вільне робоче місце більше, ніж в цілому по країні, у 2,7 рази.

Поряд із збільшенням зареєстрованого безробіття спостерігається стійка тенденція до неефективного використання працюючих громадян. За останні два роки практично не знижується чисельність працівників, які перебувають у вимушених відпустках за ініціативою адміністрації та зайняті неповний робочий час. За перше півріччя 2009 року їх кількість в Україні становила відповідно 1,5 млн. чоловік, або 11,3 відсотка та 1,2 млн. чоловік, або 10,2 відсотка від середньооблікової чисельності.

Ситуація у сфері зайнятості у перспективі цілком залежатиме від припинення спаду виробництва та нарощування його обсягів, створення нових та ефективного використання наявних робочих місць, що забезпечить розширення сфери застосування праці. Враховуючи макроекономічний прогноз розвитку економіки та щорічне зростання ВВП, можна констатувати, призупинення скорочення чисельності зайнятих, яке почалося після 2006 року. Новою ознакою цього процесу стане стабілізація, а потім і поступове зменшення зайнятих у сфері самозайнятості і відповідне збільшення їх у галузях економіки. У 2015 році чисельність працівників галузей економіки у порівнянні з 2010 роком збільшиться на 1,8 млн. чол. Більш високі темпи приросту слід очікувати в промисловості, будівництві, науці і науковому обслуговуванні при подальшому скороченні кількості працюючих в сільському господарстві та в деяких галузях. В результаті питома вага зайнятих у галузях економіки в структурі трудових ресурсів становитиме 71% у порівнянні з 63% у 1999 році, що буде більш наближено до норм розвинутої економіки.

У перспективі рівень безробіття буде залежати від кількості незайнятого населення та динаміки прихованого безробіття. За прогнозом Українського фонду охорони здоров'я на кінець 2015 року на фіксований ринок праці вийде 2,4 млн. безробітних, що складе 7,9 відсотка працездатного населення у працездатному віці.

Закладені у програмі на період 2010-2015 роки тенденції до зростання обсягів виробництва, підвищення інвестиційної діяльності забезпечать активізацію процесів залучення звільнених та незайнятих громадян у сферу виробничої діяльності і сприятиме зниженню рівня безробіття.

Активна політика на ринку праці буде спрямована на забезпечення високого і стабільного рівня зайнятості, досягнення збалансування попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, підвищення ефективності її використання, запобігання безробіттю, що передбачає:

1) Оцінку загальної потреби в робочих місцях в економіці країни і формування ринку професій шляхом:

проведення обліку та атестації робочих місць на відповідність їх вимогам економіки та професійно-кваліфікаційного складу працюючих;

визначення переліку праценадлишкових регіонів, районів, міст;

проведення постійного моніторингу наявності і руху робочих місць;

забезпечення збалансованості між масштабами підготовки та потребою економіки в спеціалістах за професіями.

2) Визначення і забезпечення підтримки регіональних та галузевих пріоритетів, що стимулюють створення нових, додаткових та збереження наявних високопродуктивних робочих місць через:

проведення збалансованої інвестиційної та податкової політики;

створення та запровадження податково-кредитного механізму, спрямованого на стимулювання створення підприємствами нових робочих місць;

розробку в Програмах реструктуризації підприємств першочергових заходів щодо ефективної зайнятості населення;

розробку і впровадження механізму переселення громадян у занепадаючі поселення для роботи в сільському агропромисловому комплексі і соціальній сфері села.

3) Створення робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості.

4) Впровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп населення:

пільгове оподаткування та економічна підтримка підприємств,що використовують цей контингент;

дотації для створення спеціалізованих робочих місць для інвалідів;

створення та впровадження механізму підготовки і перепідготовки окремих соціально-демографічних груп (військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, молоді, жінок);

підвищення відповідальності місцевих органів за вирішення проблеми працевлаштування неконкурентноспроможних контингентів.

5) Здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним та недержавним секторами економіки у зв'язку зі зміною форм власності підприємств та впровадження механізму їх банкрутства:

розробка та реалізація механізму регулювання процесів вивільнення працівників та адекватної системи їх соціального захисту;

стимулювання підприємств, що змінили форму власності, до збереження спеціалістів та працівників високої кваліфікації;

створення умов вивільненим працівникам для самозайнятості та підприємництва.

6) Підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими районами шляхом:

створення правових і економічних передумов для вільного переміщення населення по території країни;

посилення державного регулювання процесів переміщення робочої сили відповідно до потреби в ній регіонів;

підвищення ролі державного замовлення на спеціалістів (випускників вузів, закладів післядипломної освіти та профтехучилищ);

розробки заходів стабілізації економіки територій з високим рівнем безробіття та міст і районів з моновиробничою структурою.

7) Створення правових і соціально-економічних засад щодо регулювання зовнішніх трудових міграцій громадян України, а також контролювання імміграційних процесів: приведення чинного законодавства з питань трудової міграції у відповідність з міжнародними нормами; розробка і реалізація міждержавних угод про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами країни; створення механізму захисту національного ринку праці від експансії Іноземної некваліфікованої робочої сили.

8) Зниження рівня та тривалості безробіття шляхом:

забезпечення вибіркової державної політики підтримки підприємств з найбільш загрозливим економічним станом І значними обсягами вивільнення працівників; розширення системи заходів активної політики зайнятості, зокрема видів громадських робіт, умов їх організації з урахуванням соціально-економічних потреб регіону; здійснення моніторингу соціальних процесів на ринку праці з метою простеження їх розвитку і запобігання соціальній напруженості; розробки критеріїв оцінки безпечного рівня безробіття як за ознакою фінансової спроможності, так і соціальної напруженості.

9) Реформування системи соціального захисту безробітних через:

запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; забезпечення надходження коштів до Державного фонду сприяння зайнятості населення та спрямування їх на реалізацію заходів Програми зайнятості населення.

2. АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

2.1 Використання оптимізаційних моделей для дослідження трудових ресурсів

Основна модель транспортного типу, або модель призначення, має наступне математичне вираження [21]:

знайти максимум цільової функції

, (2.1)

з вимогами:

, (2.2)

, (2.3)

де змінюється в інтервалі від 0 до 1 для всіх i, j,

є відносна ефективність кожного виконавця з погляду виконання їм кожного виду робіт.

Для фахівця, що використає цю модель у реальних ситуаціях, найбільш важким моментом є визначення відповідної цільової функції й, отже, що відповідає схеми одержання оцінок величини . При виборі цільової функції можливо кілька підходів:

1) Максимізація суми оцінок призначень, тобто потрібно знайти максимум цільової функції

, (2.4)

У цьому випадку повинна безпосередньо виражатися через такі важливі показники, як час виконання роботи, витрати виробництва, обсяг випуску в одиницю часу й т.д. Однак досить часто важко здійснити це, тому що кожне значення є крапкова оцінка, при одержанні якої істотну роль виконує фактор розподілу помилок. Більше того, значення являє собою прогнозовану оцінку показників виконання j-тієї роботи і-тим виконавцем. Таким чином, даний підхід заснований на прогнозуванні даних і не позбавлений недоліків і невизначеностей. Це може привести до того, що результати фактичної роботи при використанні призначень, отриманих за допомогою моделі, можуть сильно відрізнятися від тих, які повинні були б бути при значеннях , прийнятих у моделі.

2) Максимізація ймовірності успішного виконання кожним виконавцем роботи, на яку він призначений, тобто потрібно знайти максимум цільової функції

, (2.5)

де є ймовірність того, що виконавець успішно виконає роботу .

Оцінки ймовірності того, що виконавець із певними характеристиками задовільно виконає кожну з робіт, можуть бути визначені на основі статистичних даних. Максимізація ймовірності успішного призначення в цілому на всі роботи здійснюється за допомогою такого вибору виконавців для кожної з робіт, при якому досягається максимум добутку ймовірностей успішного виконання ними роботи. Завдяки властивостям логарифмів цільова функція може бути виражена за допомогою формули 2.5. Після введення поняття ймовірність успіху або невдачі стає можливим розгляд інших методів оцінки значень і підходів до вибору цільової функції.

3) Мінімізація ймовірності неуспішного в цілому призначення на всі види робіт, тобто потрібно знайти мінімум цільової функції:

(2.6)

4) Максимізація очікуваної кількості успішних призначень, тобто потрібно знайти максимум цільової функції

(2.7)

5) Мінімізація очікуваної кількості неуспішних призначень, тобто потрібно знайти мінімум цільової функції:

(2.8)

6) Максимізація середніх (геометричних) значень ймовірностей успіху для всіх призначень, тобто потрібно знайти максимум цільової функції

, (2.9)

де

7) Мінімізація середніх (геометричних) значень ймовірностей неуспіху для всіх призначень, тобто потрібно знайти мінімум цільової функції.Мінімізація середніх (геометричних) значень ймовірностей неуспіху для всіх призначень, тобто потрібно знайти мінімум цільової функції:

, (2.10)

де

Останні два способи є загальноприйнятими для рішення завдань логістики. Моделі (2.9) і (2.10) дозволяють здійснити призначення, що забезпечують максимальне наближення ймовірності успіху до одиниці, у той час як сума ймовірностей дає величину, більшу одиниці. Однак при цьому варто особливо ретельно робити оцінку значень для більших (> 0,95) і малих значень (< 0,05) ймовірностей.

Оцінку внеску виконавців в успіх варто робити по складового цього внеску, а загальну оцінку можна здійснити, використовуючи основні подання цільового програмування наступними визначеннями [18]: - число j-тих показників, необхідних для виконання і-тої роботи; - загальне число j-тих показників, що характеризують s-го виконавця; - надлишкове число j-тих показників при виконанні і-той роботи (слабка змінна); - відсутнє число j-тих показників для виконання і-той роботи (слабка змінна); n - число індивідуумів і робіт; m - число прийнятих в увагу показників, що характеризують виконавців.

Модель має наступне математичне вираження:

, (2.11)

, (2.12)

де j змінюється від 1 до m,

, (2.13)

,

,

Потрібно знайти мінімум цільової функції.

Всі члени мають вагові множники, рівні нулю, а всі члени - одиниці. У моделі мінімізується відсутнє сумарне число всіх показників, необхідних для виконання всіх робіт.

Є кілька модифікацій розглянутої моделі, які можуть бути використані залежно від ситуації. При рішенні завдань по керуванню дослідженнями й розробками й іншими завданнями керування кожну професійну групу необхідно розбити на підгрупи (категорії) по кваліфікаційній ознаці й приписати кожній підгрупі ваговий множник, за допомогою якого враховуються як потреби самої роботи, так й її важливість для організації в цілому. Ефективність участі виконавця в проекті дорівнює сумі його відносних здатностей (виконувати роботу кожної підгрупи), помножених на значимість відповідної підгрупи для успішного завершення проекту й значимість проекту для системи в цілому.

2.2 Традиційні моделі аналізу ринку праці

Для оцінки ситуації в масштабі держави найчастіше використають матричну модель розвитку трудових ресурсів або виробничу функцію, де враховуються витрати праці й капіталу (розглядається макрорівень), або "Модель сценаріїв наслідків розвитку пріоритетних галузей економіки регіону".

Матрична модель розвитку трудових ресурсів заснована на міжрегіональному міжгалузевому балансі розподілу ресурсів [20].

Для реалізації даної моделі, наведеної в таблиці 2.1, варто так само окремо врахувати наступні аспекти:

Міграційна політика повинна бути спрямована на активізацію працевлаштування працівників, що вивільняються, у різні сфери діяльності усередині регіону, здійснення квотування робочих місць на підприємствах, що розвиваються, розселення трудових ресурсів з наданням більше широкого спектра факторів підвищення добробуту й розвитку особистості. Проведення в регіоні політики зайнятості й розвитку ринку праці, що відповідає реаліям часу, вимагає відновлення нормативно-правової бази для стимулювання створення нових робочих місць, удосконалювання механізму соціального захисту.

Дана модель має вигляд, наведений в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Матрична модель розвитку трудових ресурсів

Джерела трудових ресурсів	Трудовые ресурсы
	I розділ (регіон)	II розділ (регіон)
Власні трудові ресурси
Поповнення трудових ресурсів із зовнішніх джерел
Вибуття в трудових ресурсів в інші регіони
Разом

Політику в сфері освіти варто будувати в напрямку розвитку ринку освітніх послуг шляхом розширення мережі освітніх установ на території й інтеграції суб'єктів утворення, формування регіонального замовлення на надання освітніх послуг, організації безперервного професійного утворення робочої сили в регіоні.

В основу моделі сценаріїв розвитку пріоритетних галузей економіки регіону покладене припущення про те, що чим більше розвинений регіон, тим більше в цьому регіоні сприятлива ситуація на ринку праці [4].

Дана модель має вигляд:

, (2.14)

, (2.15)

, (2.16)

, (2.17)

, (2.18)

Де D - сума доходів споживачів регіону;

вX - доходи населення регіону у виробничій сфері;

- ефективна ставка податку на прибуток;

щ - частка витрат бюджету регіону на соціальний захист;

N - загальна величина надходжень у регіональний бюджет;

Z - вектор, що відбиває витрати споживачів регіону на придбання товарів і послуг;

г - вектор коефіцієнтів, що відображає баланс між споживанням і доходами населення регіону в галузевому розрізі;

Y - вектор кінцевого продукту регіону;

І - вектор валових інвестицій у регіон;

X - вектор валового випуску продукції в регіоні;

A={} - матриця коефіцієнтів прямих витрат;

- сума відрахувань у фонд оплати праці;

- рівень непрямого оподатковування;

- сума податку на прибуток.

Модель дозволяє оцінити й вибрати найбільш ефективний варіант розвитку пріоритетних галузей економіки регіону, а отже вплинути на ситуацію на ринку праці шляхом корегування податкового механізму.

Розроблялися математичні моделі прогнозування потреб регіональних економік у фахівцях із професійним утворенням і математичні моделі розподілу потоків випускників шкіл з позиції прогнозування попиту та пропозиції на ринку праці в регіонах [6, 19]. При цьому, основну увагу варто приділити рішенню балансового завдання, заснованої на системному підході, що включає аналіз демографічної ситуації, підготовку кадрів і розвитку економіки. Взаємодія між системами "демографічний фактор - загальна освіта - професійне утворення - ринок праці - економіка" представляється структурною моделлю у вигляді блок-схеми, показаної на рис. 2.1.

Рисунок 2.1 - Структурна модель забезпечення потреби ринку праці можливостями системи професійного утворення [6]

Оперативно вплинути на вектор народжуваності представляється практично неможливим. Щоб забезпечити потреби ринку праці в достатньому припливі нових кадрів, необхідно в потрібній кількості й професійно кваліфікаційному розрізі поставляти кадри із системи професійного утворення, що підтримується випускниками системи загальної освіти.

З погляду системи керування факторами, на які можна вплинути, є прийоми до освітніх установ всіх трьох рівнів. По даній структурній моделі для кожного із зазначених блоків розробляються математичні моделі (математична модель прогнозування потреб регіональних економік у фахівцях із професійним утворенням і математичною моделлю розподілу потоків випускників шкіл з позиції прогнозування попиту та пропозиції на ринку праці в регіонах).

Концептуальна схема методики прогнозування потреби регіональної економіки у фахівцях з різним рівнем професійної підготовки наведена на рис. 2.2.

Початковим етапом одержання сумарної потреби для кожної галузі в конкретному регіоні є статистика динаміки розвитку галузей економіки, структури зайнятості трудових ресурсів у галузях економіки, а також рівня професійного утворення кадрів у регіоні й у галузі.

Для прогнозування потреби у фахівцях, наприклад, на 2015 р., в рамках моделі необхідно спрогнозувати чисельність зайнятого в економіці населення, а також динаміку розвитку галузей економіки в регіоні на цей же 2015 р.

Існує два сценарію, по яких можна здійснити прогнозування чисельності зайнятого населення по галузях економіки. Перший сценарій розвитку економіки "з обмеженням на загальну чисельність зайнятих в економіці" ґрунтується на кореляції середньорічної чисельності зайнятих в економіці й чисельності працездатного населення. Будується крапкова діаграма розсіювання (залежність чисельності зайнятих від чисельності працездатного населення з 2000 по 2010 роки.), і по крапках, що вносить істотний внесок у розвиток економіки регіону, розраховуються апроксимуючі криві. Потім вибирається найбільш підходяща крива й будується її рівняння, що описує, регресії. Моделі перевіряються на адекватність реальним процесам шляхом моделювання минулого. Необхідна чисельність зайнятих по окремих галузях економіки визначається на основі аналізу динаміки чисельності зайнятих у цій галузі з 2000 по 2010 р. При цьому вважається, що чисельність зайнятих по всіх галузях економіки не повинна перевищувати вже розраховану середньорічну чисельність зайнятих.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.2 - Концептуальна схема методики прогнозування потреби регіональної економіки у фахівцях з різним рівнем професійного утворення

Інший можливий сценарій розвитку економіки заснований на макроекономічній моделі Харрода [6], що визначає коефіцієнт ефективності нових технологій. Модель ураховує потенційний приплив інвестицій, зовнішньоторговельного сальдо, стан основних фондів, а також такі соціально-економічні параметри, як частка оплати праці у ВВП.

Важливо відзначити, що параметри моделей обох сценаріїв ідентифікуються по регресійних залежностях з перевіркою на значимість, точність і надійність моделей. Розраховуються з точності прогнозування, імовірності влучення динамічних трендів у шуканий інтервал при певному законі розподілу й розрахованою дисперсією. Так, точність прогнозів середньорічної із зайнятих становить по максимальній оцінці не більше (2-10)% (за критерієм згоди Хі-квадрат Пирсона) з 95% довірчим інтервалом; приймаючи гіпотезу про розподіл вихідних величин за законом Стьюдента, одержуємо погрішність (1-10)%. Значимість лінійної функції регресії підтверджується за критерієм Фишера з рівнем значимості 0,05.

Сегментаційна модель ринку праці України базується на здійсненні таких кроків: визначенні характеристик економічної поведінки та соціального становища працівників за різними кваліфікаційними ознаками; виявленні суспільних якостей працівників різних кваліфікаційних груп щодо подібності тих соціально-економічних відносин, в які вони вступають на ринку праці; встановленні відмінностей між працівниками за обраними критеріальними ознаками; виділенні у соціально-економічній структурі ринку праці сегментів, що мають суттєві стійкі ознаки внутрішньої подібності за зовнішньою відокремленістю.

Для реалізації даної методики застосовано методи теорії нечітких множин, якими встановлено ступінь належності деякого елемента ринку праці певному сегменту, котрий, внаслідок нечіткості своїх меж, є нечіткою підмножиною ринку праці. Критеріальні ознаки сегментації (способи включення, координації та оцінки праці) представлено як складені лінгвістичні змінні, а їх компонентами обрано оцінки показників використання робочого часу, співвідношення попиту і пропозиції на працю; типи, рівень та спосіб утворення доходів. Сегментаційні моделі ринку праці, побудовані за даною методикою, математично описуються у такий спосіб [15]:

, (2.23)

, , (2.24)

де E - сукупність елементів (осіб, працівників) ринку праці;

-деякий сегмент ринку праці, підмножина Е;

m - число сегментів ринку праці;

- окремий представник ринку праці;

- ступінь належності представника певному сегменту ринку праці за обраними критеріями.

Ця модель на відміну від західних не є дуалістичною, а троїстою, охоплюючи:

1) зайнятих в офіційній економіці;

2) зайнятих паралельно в офіційній та неофіційній економіках;

3) зайнятих виключно в неофіційній економіці.

У межах троїстої моделі сегментації українського ринку праці виявлено сім сегментів:

1) Зайняті в офіційній економіці: підприємці, менеджери, представники дефіцитних професій, пов'язаних з обслуговуванням ринку; висококваліфіковані спеціалісти, праця яких користується попитом у сучасному виробництві; представники професій різної кваліфікації, різного освітнього рівня із спадним або нульовим попитом на працю - р контингент приховано безробітних; працівники, які через різні обставини не можуть знайти постійне місце роботи.

2) Зайняті одночасно в офіційній і неофіційній економіках: особи, які працюють на засадах вторинної зайнятості, або ті, які одержують нелегальні доходи та привілеї щодо оподаткування на основному робочому місці.

3) Зайняті в неофіційній економіці: зайняті нелегальною діяльністю; представники різних видів самозайнятості населення (неформальна діяльність).

Основні відмінності між сегментами полягають саме у способах включення робочої сили до трудового процесу, координації праці та її оцінки. За цими критеріями описано сегменти українського ринку праці та визначений ступінь належності до них різних групп працівників (табл).

Таблиця 2.1 - Сегментаційна модель ринку праці України

Сегмент	Спосіб включення робочої сили до процесу праці	Спосіб координації праці	Спосіб оцінки праці
1	2	3	4
1	Робота за наймом на основі тривалих контрактів або договорів, робота на власному підприємстві, чи такому, де є своя частка власності	Спрямованість праці на задоволення потреб, визначених ринком. Переважання управлінських функцій в діяльності, наявність елементів самоуправління. Висока конкурен-тоспроможність	Високий рівень доходів. Поєднання різних форм доходів: заробітної плати, відсотків, дивідендів, участь у прибутку фірми
2	Достатня гарантія занятості на основі тривалих контрактів, договорів, ліцензій та патентів. Високий статус працівників на підприємстві, що захищені від масштабних звільнень	Регулювання зайнятості на основі співвідношення попиту і пропозиції на продукцію чи послуги праці даного контингенту, розвитку конкуренції та зміцнення конкурен-тоспроможності за рахунок високого професіоналізму та якості продукції або послуг праці	Рівень доходів вищій за середній в економіці. Стабільність доходів, обумовлена стабільністю роботі підприємства і попитом на послуги праці
3	Зайнятість нестабільна. Можливість безробіття та переходу працівників на іншу роботу. Плинність кадрів. Часто робота неповний робочий час за короткостроковими угодами, за сумісництвом в інших місцях	Низький попит на працю даного контингенту, підтримка зайнятості державними дотаціями. Низька конкурен-тоспроможність. Виконавчі, переважно допоміжні функції в процесі праці.	Низький рівень заробітної плати, її неповна й нерегулярна виплата. Застосування державних пільг і допомоги
4	Нестабільна зайнятість, неповний робочий час, короткострокові трудові угоди, труднощі у працевлаштуванні, дискримінаційні обмеження у прийомі на роботу	Нульовий попит на послуги праці. Регулювання руху на ринку праці за участю держави та самостійний пошук роботи	Низькій, нестабільний, часто випадкові доходи
5	Одночасна участь в офіційній та неофіційній економіках	Координація на основі поєднання механізмів ринкового регулювання, державного втручання та ''законів'' тіньового ринку	Поєднання доходів від офіційної занятості з додатковими джерелами нелегальних доходів
6	Утворення неформальних угрупувань з метою нелегального бізнесу	Груповий характер діяльності, що регулюється законами тіньового ринку. Відсутність контролю з боку держави	Високі доходи, пов'язані з ризиком, з порушенням чинного законодавства
7	Само зайнятість у різних формах вияву (особисте підсобне господарство, економічний туризм, різні махінації тощо)	Індивідуальний характер зайнятості. Робота "на свій страх і ризик"	Доходи достатні для виживання в перехідному періоді. Відсутність соціального захисту

Сутність моделі полягає в тому, що за допомогою певних, науково обґрунтованих критеріїв (характеристик способів включення, координації та оцінки праці) визначається належність тієї чи іншої групи працівників до конкретного ринку праці. Найважливішими сегментами українського ринку праці є третій та четвертий: приховано безробітні та маргінальні групи. До маргінальних груп віднесено: осіб, зайнятих неефективно, з виражено спадним попитом на працю; осіб, які втратили зайнятість і відчувають труднощі у її відновленні; осіб, які не мають роботи і не намагаються її знайти (зневірені). Критеріями маргінальності даних груп є:

а) нестабільна, неповна зайнятість або вилучення із суспільного виробництва;

б) відсутність ринкового регулювання (оскільки попиту на дану працю немає) і ускладнення державного регулювання у зв'язку з неповною зареєстрованістю;

в) низькі, нестійкі, часто випадкові доходи.

Тенденціями маргіналізації на українському ринку праці є абсолютне і відносне збіднення все більшої частки маргінального прошарку; пасивно-негативне ставлення до маргінальних груп і байдужа зворотна реакція; переплетіння само адаптаційних та саморуйнівних механізмів стратегії виживання маргіналів.

2.3 Моделі міжнародної організації праці (МОП)

Попит на робочу силу відбиває потребу економіки у певній кількості працівників на кожен даний момент. Звичайно така потреба виражається у фізичних особах. Загальний попит кількісно дорівнює чисельності зайнятих плюс наявні вакансії. Попит на працю служить показником, у якому схована безліч економічних явищ і процесів, що породжують цей попит, і виникають в силу наявності робочих місць. Пропозиція та попит на ринку праці вивчаються шляхом опису декількох моделей взаємодії продавців і покупців ресурсів праці в залежності від ступеня конкуренції. Один з таких варіантів - базова модель ринку праці за умовами досконалої конкуренції. Крива попиту на ринку праці показує, яке число працівників хотіли б одержати роботодавці за кожною визначеною ставкою заробітної плати, якщо допустити, що ціна капіталу і рівень попиту на продукт залишаються незмінними [2]. Крива пропозиції на ринку праці вказує, скільки працівників можуть вийти на ринок на кожнім рівні ставки заробітної плати при допущенні, що заробітна плата по інших професіях залишається постійною. Ці криві можуть розташовуватися на одному графіку і нести цікаву інформацію.

Робиться припущення, що ринкова заробітна плата установилася на рівні W1. При такій низькій заробітній платі попит буде високим, а пропозиція низькою. У таких умовах роботодавці, бажаючи залучити потрібних їм працівників, будуть конкурувати на ринку праці. У цих умовах недостатня кількість працівників, з одного боку, і прагнення фірм неодмінно роздобути їх - з іншої, приведуть до того, що роботодавці запропонують високу заробітну плату, тим самим піднявши загальний її рівень на ринку.

Спостерігається два явища. По-перше, якщо заробітна плата зросте, то велике число працівників вирішить вийти на ринок і почати пошук роботи (рух уздовж кривої пропозиції). По-друге, якщо заробітна плата виросте, то це змусить роботодавців шукати менше число працівників (рух уздовж кривої попиту). Якщо заробітна плата підніметься до W2, то пропозиція перевищить попит. У такій ситуації роботодавцям буде потрібно працівників менше, ніж є присутніх на ринку, і не всі бажаючі одержати робочі місця одержать їх. У результаті виникне надлишок пропозиції робочої сили. Тобто работадавці можуть заповнити робочі місця кваліфікованими кадрами, запропонувавши їм роботу навіть за низьку заробітну плату. Можливість платити більш низьку заробітну плату пробуджує у роботодавців бажання найняти більше число працівників. Одні працівники будуть одержувати більш низьку заробітну плату, оскільки просто не знайшли підходящу роботу, інші залишать ринок і будуть шукати роботу в інших місцях. Таким чином, попит та пропозиція наблизяться до рівноваги, коли заробітна плата піде униз від рівня W2.

У цих умовах, при Wе (як показано на рис.2.4) роботодавці можуть заповнити всі наявні в них робочі місця, а всі працівники, присутні на ринку і бажаючі одержати роботу, знайдуть її. При Wе немає ні недоліку, ні надлишку. Усі сторони задоволені, і не з'являються сили, що прагнуть змінити рівень заробітної плати. Ринок знаходиться в рівновазі, поки заробітна плата залишається на рівні Wе.

Рисунок 2.3 - Попит та пропозиція на ринку праці

Найбільш істотними факторами, що впливають на рішення людини запропонувати свою працю, представляються рівень життя населення в цілому і конкретного індивіда зокрема.

Пріоритетним фактором є заробітна плата. Її вплив виявляється в двох аспектах: по-перше, розмір заробітної плати здатний впливати на мікрорівні на рішення індивіда про участь у суспільному виробництві, якщо пропонований заробіток здатний підвищити його рівень життя. Розходження ставок заробітної плати в тих чи інших сферах діяльності певним чином впливає на рішення індивіда про можливу сферу застосування своєї праці. По-друге, варто враховувати, що, навіть прийнявши рішення про пропозицію робочої сили, індивід може варіювати її кількістю, тобто величиною людино-годин, що відпрацьовуються. Якщо до певного моменту індивід схильний збільшувати кількість людино-годин разом з ростом ставки заробітної плати (так званий ''ефект заміни''), то в подальшому він поступається місцем ''ефекту доходу'', відповідно до якого при рості ставки заробітної плати може відбуватися скорочення пропозиції праці. І для індивіда внаслідок доходу, що збільшився, зростає цінність дозвілля. Для сукупності індивідів на ринку праці в цілому залежність пропозиції від ставки винагороди буде мати класичний вигляд, оскільки рівень заробітної плати, за яким випливає ''ефект доходу'', сугубо індивідуальний. Дану ситуацію на ринку праці можна простежити на рис. 2.5, де представлені обидва фактори, що діють у протилежному напрямку: ''ефект заміщення'' і ''ефект доходу''.



Рисунок 2.5 - Пропозиція праці індивіда

де L - праця;

W/P - ставка заробітної плати;

W/P* - рівень заробітної плати, при якому починає діяти "ефект доходу";

L* - відповідний W/P* рівень пропозиції праці;

SS' - крива пропозиції праці;

М - точка критичного переходу від росту пропозиції праці, зв'язаного з "ефектом заміни", до зменшення пропозиції праці, що залежить від "ефекту доходу".

Вище точки М переважає "ефект доходу" з одержанням заробітної плати W/P*, нижче точки М "ефект заміни" домінує.

Таким чином, підводячи деякі підсумки, важливо кількісно визначити пропозицію та попит, а також статистичні матеріали, призначені для цих цілей.

''Ефект заміщення'' виникає, коли при високій заробітній платі вільний час розглядається як потенційний надлишок. Година дозвілля здається усе більш дорогою, і працівник перевагу віддає роботі, а не дозвіллю. Це веде до росту пропозиції праці.

''Ефект доходу'' виникає тоді, коли висока заробітна плата розглядається як джерело можливості збільшити своє дозвілля, вільний час. Ріст вільного часу зменшує пропозицію праці.

Ситуацію на ринку праці можливо прослідкувати, дослідивши безробіття та ВНП.

Відомий американський дослідник в області макроекономіки Артур Оукен математично виразив відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП (валовий національний продукт), відоме в усьому світі як Закон Оукена [10]. Відповідно до цього закону, кожні 2%, на які реальний обсяг виробництва перевищує свій природний рівень, скорочують рівень безробіття на 1% і, навпаки, кожні 2% скорочення реального національного обсягу виробництва нижче природного рівня збільшують рівень безробіття на 1% у порівнянні з природним рівнем безробіття. Закон Оукена можна трактувати і так: зростання рівня безробіття на 1% над природним рівнем дає 2 - 2,5% втрати ВНП порівняно з потенційним.

В математичному вигляді закон можна представити в наступному виді:

, (2.19)

де - фактичний рівень ВНП;

- потенційний рівень ВНП;

- коефіцієнт, що дорівнює 2,5;

u- фактичний рівень безробіття;

u^*- природний рівень безробіття.

Якщо розглядати мезорівень моделювання трудових ресурсів на ринку праці, то можна зробити висновок, що для вибору того або іншого регіону кожна людина буде орієнтуватися на рівень життя в даному регіоні.

Рівень життя як характеристика народного добробуту поряд із доходами і витратами відображає також: умови праці й побуту, обсяг і структуру робочого і вільного часу, показники культурного та освітнього рівня населення, а також: здоров'я, демографічної та екологічної ситуації.

Рівень життя у вузькому розумінні - це характеристика рівнів споживання населення і ступеня задоволення його потреб (вимірювання доходів, витрат і споживання благ та послуг). Під рівнем життя в широкому розумінні розглядають рівень людського розвитку (стан здоров'я, можливості населення для задоволення своїх потреб) та умови життєдіяльності населення (стан навколишнього середовища та безпека населення). Що стосується методики визначення рівня життя, то єдиної думки щодо неї поки що не вироблено, але деякі дослідники пропонують визначати рівень життя на основі інтегрального показника, який розраховується як середньозважена величина. Зіставлення фактичних значень окремих показників рівня життя з нормативними значеннями можна провести за формулою, яка враховує ваговий коефіцієнт окремих показників рівня життя [1]:

, (2.20)

де i - індекс окремого показника рівня життя;

n - кількість окремих показників рівня життя;

К_i - ваговий коефіцієнт (коефіцієнт значущості) і-го окремого показника рівня життя, оцінюється експертно (сума ваг = 1);

Р_i - окремий показник рівня життя;

Р_iⁿ - нормативне значення окремого показника рівня життя.

За нормативне значення окремого показника рівня життя може прийматися середня величина за минулі три роки. Ця функція повинна бути максимізована. Для оцінки поточного рівня життя ООН рекомендує використовувати окремі соціальні індикатори. Одним з основних соціальних індикаторів вважається індекс людського розвитку, або індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), який визначається як середньоарифметична з п'яти показників [25]:

1) очікуваної тривалості життя з народженням;

2) рівня освіти;

3) бідності;

4) безробіття населення;

5) реального ВВП на душу населення.

На основі вказаних показників визначається функція людського розвитку за формулою, яка повинна бути максимізована:

, (2.21)

де I_x1 - індекс очікуваної тривалості життя;

I_x2 - індекс рівня освіти;

І_x3 - індекс рівня бідності;

І_x4 - індекс рівня безробіття;

І_x5 - індекс реального ВВП на душу населення.

За цією методикою для розрахунку кожної складової зведеного індекса використовуються фіксовані стандарти мінімальних і максимальних значень, з якими порівнюються фактичні показники.

, (2.22)

Для індексу тривалості очікуваного життя за максимальний рівень приймається 85 років, за мінімальний - 25 років. Для індексу рівня освіти максимальне значення 100%, мінімальне - 0%.

Для індексу реального ВВП на душу населення максимальне значення - 40 тис. доларів, мінімальне -- 100 доларів. У розрахунках ІРЛП обов'язково повинен враховуватися паритет купівельної спроможності валют для зведення до мінімуму значних коливань валютних курсів. На нинішньому етапі розвитку людського суспільства перед країнами ставляться цілі досягнення таких показників:

1) підвищення середньої тривалості життя до 85 років;

2) доступність отримання освіти і забезпечення гідного рівня доходів;

3) зниження рівня бідності до 5%;

4) рівня безробіття до 2%.

У 2010 р. Україна за індексом розвитку людського потенціалу посідала 80-те місце (вказаний індекс дорівнює 0,748) зі 173 країн [8]. Першу п'ятірку за ІРЛП складають Норвегія, Швеція, Канада, Бельгія та Австралія, де вказані індекси становлять відповідно: 0,942, 0,941, 0,940, 0,939, 0,939. За індексом розвитку людського потенціалу Україна належить до групи країн середнього рівня, а за рівнем доходів - до групи країн із найнижчими доходами (ВВП на душу населення 381 долар). Тобто, рівень життя в Україні за вказаним індексом низький, причому таке низьке значення індексу спричинене саме відставанням рівня виробництва ВВП. Тому з подоланням економічної кризи, нарощуванням обсягів виробництва рівень життя в Україні зростатиме, створюватимуться кращі умови для розвитку та реалізації людського потенціалу.

3. МОДЕЛЬ АНАЛІЗУ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ КРАЇНИ

3.1 Матрична модель аналізу трудових ресурсів

Матрична модель розвитку трудових ресурсів заснована на міжрегіональному міжгалузевому балансі розподілу ресурсів [20]. Дана модель має вигляд, наведений в табл. 2.1 у п. 2.2.

Достоїнством даної моделі є те, що вона спеціально розроблена для макрорівня, а також основний акцент робиться на міжрегіональну міграцію, що дозволяє простежити забезпеченість кожного конкретного регіону трудовими ресурсами. Основним недоліком є те, що модель вимагає окремого обліку середньої заробітної плати кожного регіону й валового доходу кожної області.

Для реалізації даної моделі варто також окремо врахувати наступні аспекти:

Однак для реалізації даної моделі варто окремо врахувати наступні аспекти:

1) Політика держави в міграційній сфері повинна бути спрямована на працевлаштування працівників, що вивільняються, у різні сфери діяльності всередині регіону, здійснення квотування робочих місць на підприємствах що розвиваються, а також розробку та реалізацію нових проектів в соціальній сфері (будівництво житла, особливі механізми кредитування тощо). Щоб заохотити працівників шукати роботу в легальній економіці або засновувати власний бізнес (самозайнятість), щоб запобігти подальшому розвитку тіньового сектору.

2) Координація державної політики в сфері освіти, щоб запобігти дефіциту спеціалістів технічних професій та зменшити надлишок спеціалістів з економічною та юридичною освітою.

Для матричної моделі ринку праці була використана статистична інформація для всіх регіонів України за 2009 рік [23, 25], оскільки за цей рік є найбільш повні дані.

Вихідні дані наведені в табл. 3.1:

Таблиця 3.1 - Вхідні данні для матричної моделі розподілу трудових ресурсів

№	Регіон	Власні трудові ресурси тис. люд	Поповнення з зовнішніх джерел, тис. люд	Вибуття в інші регіони, тис. люд	Загалом, тис. люд.
1	АРК	2018,4	11,118	11,314	2018,204
2	Вінницька	1753,9	9,255	11,293	1751,862
3	Волинська	1054,7	3,709	5,217	1053,192
4	Дніпропетровська	3532,8	17,859	15,656	3535,003
5	Донецька	4774,4	14,603	18,589	4770,414
6	Житомирська	1373,9	8,073	9,783	1372,19
7	Закарпатська	1253,9	2,621	20,135	1236,386
8	Запорізька	1909,3	8,971	10,939	1907,332
9	Івано-Франківська	1403,7	5,4	11,336	1397,764
10	Київська	1808,3	20,461	18,797	1809,964
11	Кіровоградська	1115,7	6,354	10,502	1111,552
12	Луганська	2507,3	7,173	14,326	2500,147
13	Львівська	2611	2,861	10,646	2603,215
14	Миколаївська	1251,5	7,831	11,757	1247,574
15	Одеська	2448,2	9,019	10,273	2446,946
16	Полтавська	1609,4	10,593	10,794	1609,199
17	Рівненська	1168,3	6,308	9,063	1165,545
18	Сумська	1279,9	5,312	8,358	1276,854
19	Тернопільська	1134,2	5,375	6,248	1133,327
20	Харківська	2887,9	21,114	14,922	2894,092
21	Херсонська	1161,4	6,405	9,611	1158,194
22	Хмельницька	1414,9	8,146	15,229	1407,817
23	Черкаська	1386,6	10,709	14,936	1382,373
24	Чернівецька	918,5	4,085	5,91	916,675
25	Чернігівська	1225,2	7,095	8,631	1223,664

На основі вхідних даних моделі побудовано графік поповнення-вибуття трудових ресурсів України (рис. 3.1.) для того, щоб простежити міграційні тенденції по регіонах.

Рисунок 3.1 - Графік поповнення-вибуття трудових ресурсів України

На цьому графіку видно, що в більшості регіонів кількість виїхавши (показані більше світлим кольором), перевищує поповнення ринків праці із зовнішніх джерел. Виключення становлять 1, 4, 10, 20 регіони, тобто АРК, Дніпропетровської, Київської, Харківська області.

Для АРК це пов'язане із сезонною міграцією, тобто більша кількість людей приїжджає в Крим на сезонні роботи (будівництво, туризм і т.і.). Три інших регіони вважаються найрозвиненішими в країні й у соціальному плані в тому числі. Тут виробнича сфера розвинена сильніше, ніж в інших областях.

У цей же час до них не можна віднести Донецький і Луганський регіони оскільки їхню економічну основу становлять гірничодобувна промисловість, чорна металургія й важке машинобудування. А в останні 10-15 років підприємства цих галузей перебувають у занепаді або працюють не на повну потужність.

Порівняння наявних трудових ресурсів з потребою в робочій силі по регіонах наведено в табл. 3.2:

Таблиця 3.2 - Забезпеченість регіонів робочою силою

№	регіон	Власні трудові ресурси тис. люд	Поповнення з зовнішніх джерел, тис. люд	Вибуття в інші регіони, тис. люд	Загалом, тис. люд.	Потреба в трудових ресурсах регіону (попит на робочу силу), тис. люд
1	АРК	2018,4	11,118	11,314	2018,204	2014,7
2	Вінницька	1753,9	9,255	11,293	1751,862	1856,3
3	Волинська	1054,7	3,709	5,217	1053,192	1025,6
4	Дніпропетровська	3532,8	17,859	15,656	3535,003	3851
5	Донецька	4774,4	14,603	18,589	4770,414	5086,3
6	Житомирська	1373,9	8,073	9,783	1372,19	1235,6
7	Закарпатська	1253,9	2,621	20,135	1236,386	1358,9
8	Запорізька	1909,3	8,971	10,939	1907,332	2012,3
9	Івано-Франківська	1403,7	5,4	11,336	1397,764	1400,6
10	Київська	1808,3	20,461	18,797	1809,964	1800,1
11	Кіровоградська	1115,7	6,354	10,502	1111,552	1258,8
12	Луганська	2507,3	7,173	14,326	2500,147	2869,9
13	Львівська	2611	2,861	10,646	2603,215	2612,8
14	Миколаївська	1251,5	7,831	11,757	1247,574	1352,5
15	Одеська	2448,2	9,019	10,273	2446,946	2569,9
16	Полтавська	1609,4	10,593	10,794	1609,199	1602,5
17	Рівненська	1168,3	6,308	9,063	1165,545	1025,7
18	Сумська	1279,9	5,312	8,358	1276,854	1235,9
19	Тернопільська	1134,2	5,375	6,248	1133,327	954,3
20	Харківська	2887,9	21,114	14,922	2894,092	2765,1
21	Херсонська	1161,4	6,405	9,611	1158,194	1203,9
22	Хмельницька	1414,9	8,146	15,229	1407,817	1306,4
23	Черкаська	1386,6	10,709	14,936	1382,373	1023,3
24	Чернівецька	918,5	4,085	5,91	916,675	785,1
25	Чернігівська	1225,2	7,095	8,631	1223,664	1756,3

З даної таблиці можна зробити висновок, що в більшості регіонів спостерігається брак робочої сили. Людям важко знайти роботу зі своєї спеціальності, тобто люди з утворенням не бажають виконувати важку, низькооплачувану роботу, якщо в цьому немає гострої потреби.

Забезпеченість трудовими ресурсами можна простежити на рис. 3.3:

Рисунок 3.2 - Забезпечення трудовими ресурсами

Із графіка видно, що більшість регіонів забезпечені трудовими ресурсами в недостатній мері. Причому, слід зазначити, що тенденція погіршення положення на ринку праці України триває. І дану проблему варто вирішувати в комплексі. В іншому випадку виробничий комплекс не зможе функціонувати й не зможе підтримувати вітчизняну економіку. Насамперед варто максимально раціонально використати потенціал кожного працівника (утворення, досвід, спеціальні знання). Реалізація механізму регулювання потоків трудових ресурсів вимагає створення єдиної інформаційної служби. Це передбачає формування банку даних про вакансії по професіях і спеціальностям як у цей момент часу, так і з урахуванням запитів на майбутнє; про можливості підвищення кваліфікації й існуючих потреб у перепідготовці або інших формах професійного навчання, затребуваність у які визначається станом зовнішніх і внутрішніх ринків праці.

3.2 Оптимізація матричної моделі розподілення трудових ресурсів

Отриманий раніше результат розрахунку треба оптимізувати, оскільки заробітна плата та кількість трудових ресурсів в кінцевому рахунку є показниками рівня життя в країні. І чим вищій рівень життя в країні, тим стабільніше положення країни в цілому та в соціально-економічній сфері зокрема. Оптимізація проводиться одночасно по всім регіонам оскільки фінансовий рівень кожної країни складається з надходжень з окремих регіонів. І чим більша кожна частка цих надходжень, тим вищій статус країни. Тобто, у людей не буде потреби емігрувати з країни в пошуках вищого доходу.

Для оптимізації використовується цільова функція валового доходу населення по кожній області, що повинен прагнути до максимуму.

, (3.1)

де - кінцева чисельність трудових ресурсів в i-тому регіоні;

- середня заробітна плата в i-тому регіоні.

...