Етика сучасного менеджера

3. Світоглядна функція. Мораль не зводиться до простих норм, вона має обґрунтовувати, «виправдовувати» ці норми, вказувати на те, чому вони обов'язково мають виконуватися, тобто моральна свідомість неминуче пов'язана з вищими цінностями, із сенсом життя. На ці питання неможливо відповісти, не маючи чітких уявлень про світ у цілому.

Світогляд формується не лише на базі знання, але вбирає в себе і почуття, являє собою своєрідний образ світу. В моральній свідомості світогляд формується через призму специфічних понять: світ розглядається як добрий чи злий, хаотичний чи впорядкований стосовно самої людини. Залежно від характеру уявлень про світ розуміється і сенс життя, і щастя людини, і добро та зло, і справедливість тощо.

4. Комунікативна функція моралі реалізується у контексті спілкування. Поза спілкуванням немислимі становлення і розвиток людини як особистості, функціонування суспільства взагалі. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їх моральної культури, яка за належних умов виявляється у доброзичливості, взаємоповазі, приязні. Саме у такій площині реалізується комунікативна функція моралі.

5. Виховна функція - одна з найважливіших функцій моралі. Без виховання - безперервного, інтенсивного, цілеспрямованого - неможливе існування суспільства, становлення окремої особистості. В центрі будь-якого виховання перебуває моральне виховання, яке формує духовний стрижень особистості.

6. Регулятивна функція являє собою синтез усіх попередніх функцій, бо провідна задача моралі - це спрямування думок та дій людини. Як відомо, поведінку індивіда регулює не лише мораль, а й право, релігія, інші форми людської свідомості. Але мораль дає людині найважливіші, сутнісні орієнтири, лише моральні цінності є центром усього духовного світу особистості й впливають на політичні, релігійні, правові, економічні, наукові уподобання, принципи, погляди.

Специфіка регулятивної функції моралі полягає: 1) у тому, що мораль регулює практично всі сфери життєдіяльності людини; 2) висуває до людини максимальні вимоги: орієнтуватися на моральний ідеал; 3) регулятивна функція моралі здійснюється, спираючись на авторитет громадської думки і на моральні переконання (совість) людини.

Мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітніші функції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи, соціальних груп, суспільства.

Виокремлення соціальних функцій моралі є дещо умовним. У реальному житті вони злиті, нерозривні, доповнюють одна одну, діють у єдності. Мораль одночасно орієнтує, регулює, оцінює і виховує людину. У цілісності функціонування виявляється унікальність її впливу на життя людини, спільноти, суспільства.

Таким чином, функціонування моралі у суспільстві являє собою складний, універсальний і багатозначущий процес.

Висновки. Етика - філософська дисципліна, що нараховує близько 2,5 тис. років своєї історії. У самостійну дисципліну етика виокремилась наприкінці XVIII ст. Це було зумовлено не лише складністю її предмета, а й тим, що у реальному житті принципи етики входять в усі види діяльності людини. Тому й інші науки так чи інакше вивчають різні прояви моралі. Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.

Мораль - це загальнолюдський феномен, вона охоплює всі сфери людської життєдіяльності. Мораль є ідеальною за своєю природою і являє собою форму оцінної свідомості. За структурою мораль одночасно є і свідомістю, і діяльністю, і відносинами. Походження моралі - тривалий історичний процес, підготовлений природними, соціальними чинниками. Відомі кілька концепцій походження моралі. Вибір тієї або іншої теорії залежить від світоглядної позиції людини. Мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітніші функції. Це критерій людяності особистості й суспільства в цілому.

Контрольні запитання

1. Проаналізуйте походження і сутність термінів «етика» і «мораль».

2. Чому етика є філософською наукою? Яке місце посідає етика в системі філософських дисциплін?

3. Які розділи структури етики як науки ви знаєте?

4. Які з категорій етики є основоположними координатами моралі?

5. Охарактеризуйте особливості моралі.

6. Розкрийте структуру моралі та з'ясуйте сутність її компонентів.

7. Які є природні, суспільні передумови виникнення моралі?

8. У чому полягає сутність релігійних концепцій походження моралі?

9. Які є соціальні функції моралі? Розкрийте їх зміст.

10. Сформулюйте своє бачення моралі й моральності майбутнього.

2. Етика менеджменту. Основні концепції управлінської етики

Ключові терміни та поняття: професійна мораль, професійна етика, етика менеджменту, макроетика, мікроетика, релігійна етика, етика утилітаризму, деонтологічна етика, етика справедливості, феміністична етика, етика дискурсу, етика доброчесності, етика постмодернізму.

2.1 Професійна етика: поняття і походження

Будь-яка діяльність має моральний аспект і підлягає моральній регуляції. Особлива увага приділяється моральному змісту діяльності тих професійних груп, об'єктом яких виступає людина.

З'ясувати походження професійної етики - означає простежити взаємозв'язок моральних вимог з поділом суспільної праці й виникненням професій. На ці питання, багато років тому звертали увагу Арістотель, потім О. Конт, Е. Дюркгейм. Вони говорили про взаємозв'язок поділу суспільної праці з моральними принципами суспільства. Уперше матеріалістичне обґрунтування цих проблем дали К. Маркс і Ф. Енгельс.

Виникнення професійно-етичних кодексів сягає періоду ремісничого поділу праці в умовах становлення середньовічних цехів у ХI - ХІІ ст. Саме тоді вперше констатують наявність у цехових статутах ряду моральних вимог щодо професії, характеру праці та її співучасників.

Однак ряд професій, що мають життєво важливе значення для всіх членів суспільства, виникли здавна, і тому, такі професійно-етичні кодекси, як «Клятва Гіппократа», моральні настанови жерців, які виконували судові функції, відомі набагато раніше.

Поява професійної етики в часі передує створенню наукових етичних вчень, теорій про неї. Повсякденний досвід, необхідність у регулюванні взаємин людей тієї або іншої професії привели до усвідомлення й оформлення певних вимог професійної етики.

Професійна етика, що виникла як прояв повсякденної моральної свідомості, потім уже розвивалася на основі узагальненої практики поводження представників кожної професійної групи. Ці узагальнення втілювалися як у писаних, так і в неписаних кодексах поведінки, а також у формі теоретичних висновків.

Таким чином, можна стверджувати, що відбувся перехід від повсякденної свідомості до теоретичної свідомості у сфері професійної моралі. Велику роль у становленні й засвоєнні норм професійної етики відіграє громадська думка. Норми професійної моралі не відразу стають загальновизнаними, це буває пов'язане із суперечністю поглядів.

Професійна мораль - це сукупність моральних норм, цінностей та ідеалів, які визначають ставлення людини до свого професійного обов'язку. Професійна мораль регулює три типи відносин: 1) моральні відносини індивідів у тій чи іншій сфері професійної діяльності; 2) моральні відносини, які виникають у сфері перетину інтересів професійних груп; 3) моральні відносини професійних груп із суспільством.

Людська діяльність настільки різноманітна, що універсальні моральні норми часто виявляються недостатніми для регулювання людської поведінки в конкретних, специфічних сферах діяльності.

Професійна (функціонально-диференційна, рольова, спеціальна) етика являє собою набір норм або кодекс поведінки, що мається на увазі або насправді є, ним керуються люди, які ухвалюють рішення в різних професійних ролях. Професійна етика дає змогу вирішити етичні спірні питання, що виникають у процесі професійної діяльності. Більшість етичних дилем, асоційованих з різними видами професійної етики (медична етика, журналістська етика, етика бізнесу тощо), містять якийсь вид протиріччя між функціонально-диференційованою й універсальною етикою.

Таким чином, професійна етика формує норми, стандарти, вимоги, притаманні для певних видів професійної діяльності.

2.2 Предмет, задачі, структура етики менеджменту

Етика менеджменту - один з розділів професійної етики. Вона являє собою вивчення відповідності моральних норм людини діяльності й цілям ділової організації. Вона не є набором певних моральних стандартів, а являє собою інструмент аналізу й розв'язання проблем, які постають перед діловою людиною.

Етика менеджменту як галузь знань сформувалася у другій половині ХХ ст. Між науковим співтовариством і діловим світом у цей час виникла згода з питання необхідності підвищення «етичної свідомості» професійних бізнесменів під час проведення ними ділових операцій.

Об'єктом етики менеджменту є суб'єкти управління, їхні відносини, а також відносини з суспільством та державою.

Предметом етики менеджменту є моральна свідомість управлінців.

Задачами етики менеджменту вважають: 1) вивчення відповідності моральних норм діяльності цілям ділової організації; 2) регулювання відносин у сфері управління; 3) підвищення якості етичної свідомості професіоналів менеджменту; 4) засвоєння основних ціннісних орієнтацій й етичних стандартів управління; 5) оволодіння інструментарієм для аналізу та ухвалення етичних рішень у конкретних ситуаціях ділового життя.

Традиційно етику менеджменту прийнято поділяти на макроетику й мікроетику.

Макроетика розглядає специфіку моральних відносин між макросуб'єктами соціальної та економічної структури суспільства: корпораціями, державою й суспільством у цілому і його частинами.

Мікроетика досліджує специфіку моральних відносин усередині корпорації, між корпорацією як моральним суб'єктом та її працівниками, а також власниками акцій.

Отже, управлінська етика - це система теоретико-прикладних етичних знань і практичних рекомендацій, орієнтованих на якісне виконання адміністративно-господарських функцій. Вона пов'язана з системою категорій і понять менеджменту, економікою, загальною теорією моралі, соціологією, психологією, конфліктологією та іншими областями наукового знання.

Основними її принципами є: соціальна справедливість; суверенність особистості; дбайливе відношення до природи; професійна чесність; службова відповідальність, гуманізм та інші.

2.3 Традиційні й сучасні концепції етики менеджменту

В етиці менеджменту склалося декілька основних підходів до моральних проблем, що розвиваються в наступних етичних напрямках.

Перший з них заснований на релігійній етиці. Орієнтується на абсолютні моральні цінності, що беруть свій початок в юдео-християнській традиції: «не обманюй», «не кради» та ін.

Значний вплив на формування етики бізнесу та менеджменту мала протестантська етика, відповідно до якої людина має ставитися до справи, до праці з таким же благоговінням, як і до служіння Богу. Праця - це богоугодна справа, як і одержання прибутку. Але при цьому є важлива умова: праця має бути корисною ближнім і відбуватися з дотриманням етичних норм ділового спілкування й поводження в бізнесі. Як моральні норми виступають: чесність, правдивість, обов'язковість, працьовитість, справедливість, дотримання обіцянок і договорів.

Протестантська етика припускає, що в основу ставлення до справи має бути покладена ідея професійного покликання, відмова в ім'я досягнення успіхів у своїй професії від багатьох інших занять, тобто своєрідний аскетизм. Ми ж сьогодні вступаємо в ділове спілкування, відкинувши моральні, й у т.ч. християнські, ідеали, яким на кожному кроці суперечать цілі й характер діяльності та спілкування. Підприємства традиційно зводять користь до грошей й обчислюють витрати й прибуток у грошовому виразі.

Хоча при розв'язанні будь-яких моральних проблем людина має спиратися на деякі абсолютні моральні цінності, все-таки пряме використання релігійної етики в бізнесі має певні обмеження: глобалізація сучасного бізнесу приводить до того, що агентами ділових відносин стають люди, які належать до різних релігійних традицій: християнства, юдаїзму, буддизму й т. д. Більше того, значною мірою сучасна культура є світською за своїм характером. Крім того, абсолютні моральні цінності мало що можуть дати людині в ситуації конкретного морального вибору. Для цього бізнесмен, що навіть спирається на релігійні моральні цінності, має потребу в деякому етичному інструментарії, що міг би допомогти йому проаналізувати й вирішити найскладніші проблеми сучасної підприємницької практики.

Інші підходи в етиці менеджменту спираються на три різні етичні традиції: утилітаризм, деонтологічну етику, етику справедливості. Однією найвпливовіших є теорія утилітаризму (в етичному аспекті - це отримання найбільшого блага для найбільшої кількості людей). Концепція утилітаризму є розвитком концепцій гедонізму (етики задоволення) й евдемонізму (етики щастя), що виникли ще в античну добу, з тією різницею, що задоволення та щастя в утилітаризмі розуміються як користь. Найвідомішим представником утилітаризму є британський філософ, соціолог і юрист Ієремія Бентам (1748-1832) (основна праця «Вступ до основ моралі та законодавства», перше видання - 1789 р.). Головним принципом людського життя він вважав принцип користі - людина завжди обирає те, що для неї корисне, а корисним для людини є все те, що приємне. Цей принцип ґрунтується на двох споконвічно властивих людині відчуттях - задоволенні й стражданні: до першого людина завжди прагне, другого - намагається уникнути. Виходячи з цього, дії та стосунки між людьми необхідно оцінювати з огляду на реальну користь, яку отримують індивід і суспільство. Таким чином, з точки зору Ієремії Бентама, ступінь корисності або шкідливості дії могли розглядатися як зручні критерії для оцінки адекватності соціальної політики, суспільного законодавства, економічних рішень і дій.

Будь-яка дія є правомірною з етичної точки зору тільки у тому випадку, якщо сумарний ефект цієї дії перевищує сумарний ефект будь-якої іншої дії, яка б могла бути на місці першої.

Теорія утилітаризму приваблива в багатьох аспектах. Її положення багато в чому збігаються із критеріями, що використовуються для інтуїтивної оцінки моральності поводження. Ідеї утилітаризму мали сильний вплив на розвиток економічних наук. Дана теорія лежить в основі методу аналізу витрат і прибутку.

Отже, відповідно до принципу утилітаризму, правомірною є така акція, що дає найбільший чистий прибуток порівняно з іншими варіантами. При цьому необхідно враховувати не тільки безпосередні й миттєві результати наших дій, а також і позитивні й негативні ефекти у виді витрат і прибутку, прогнозувати їхні можливі наслідки та враховувати можливі непрямі результати.

Але, на думку деяких критиків теорії утилітаризму, одним з основних недоліків цього навчання є його несумісність із двома моральними категоріями: 1) правом і 2) справедливістю. Це означає, що в окремих випадках певні дії з погляду утилітаризму є морально виправданими, хоча насправді вони несправедливі, і результатом їх стає порушення прав людини.

Отже, у ситуаціях, що потребують аналізу з позицій права, теорія утилітаризму виявляється малоефективною і неадекватною. З цього приводу звернімося до деонтологічної етики. Деонтологічні етичні теорії - це теорії, в яких оцінка правильності й помилковості дій надається незалежно від їх наслідків; цінність вчинку залежить тільки від моральної якості його мотивів; первинним є обов'язок, а не благо. До деонтологічних теорій належать теологічна етика, етика І. Канта, етика прав людини та ін.

Найяскравішим представником цього напрямку є видатний німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804). Етична концепція Канта вважається класичним прикладом деонтологічної етики.

За способом обґрунтування моралі етика Канта належить до автономної етики, яка виходить з того, що мораль містить свої основи сама в собі (на відміну, наприклад, від теологічної етики, що базується на авторитеті святого писання). Кант, відштовхуючись від безумовної необхідності як загальновизнаної ознаки моральності, дійшов висновку, що вона тотожна чистій (добрій) волі та є сферою безумовної повинності; моральний закон не тільки не виводиться з емпіричної реальності, але він і не вимагає підтвердження досвідом й ніколи не може одержати такого підтвердження.

З точки зору І. Канта, рішення про правильність та помилковість дій не залежить ані від певної ситуації, ані від наслідків дії. Він вважав, що моральні норми вічні, абстрактні й універсальні, і люди мають застосовувати їх для розв'язання яких завгодно етичних проблем. У цьому розумінні він наближується до християнської традиції, що припускає наявність даних Богом моральних максим, яких потрібно неухильно дотримуватися і які однакові для всіх. Однак, на відміну від християнської традиції, І. Кант використовує раціоналістичний підхід в осмисленні етики. Він стверджує, що людині не потрібний Бог, церква або будь-які інші авторитети для вироблення етичних принципів. Людина - це раціональна істота, незалежний моральний актор, який ухвалює своє власне раціональне рішення про те, що правильно, і що неправильно.

Спеціальним тестом для оцінки правильності й помилковості всякої дії згідно з Кантом є наступні положення, які відомі у філософії й етиці під назвою «категоричний імператив»:

1. Поводься та дій тільки відповідно до такої максими, керуючись якою ти, разом з цим, можеш побажати, щоб вона стала загальним законом.

2. Поводься та дій так, щоб ти завжди ставився до людства й у своїй особі, і в особі будь-кого іншого, як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу.

З погляду етики менеджменту, мабуть, найбільш перспективним є таке формулювання категоричного імперативу: «...роби так, щоб ти завжди ставився до людства й у своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не ставився б до нього лише як до засобу». У людини завжди є сильна спокуса для втілення якихось планів і досягнення особистих цілей використати інших людей як засіб. На жаль, у бізнесі це особливо часте явище.

Звичайно, незважаючи на деякі труднощі застосування кантівського підходу до конкретних ситуацій ділового життя, значення етичної теорії Канта важко переоцінити. Кант далеко просунув наше розуміння закону моральності тим, що зв'язав процес ухвалення етичного рішення з універсалізацією правила, будуючи етику на загальній для всіх людей раціональності. Декларація цінності людської автономії стала великим внеском у розвиток демократії й концепції прав людини.

З поняттям права доводиться стикатися кожній діловій людині. Право є потужним інструментом соціальної регуляції, і його призначення полягає в тому, щоб забезпечувати для індивіда можливість вільного вибору мети або роду діяльності й гарантувати цей вибір, захищаючи його.

Етика прав людини (Гоббс, Локк, Монтеск'є, Руссо, Вольтер та ін.) виходить з того, що всі люди рівні від природи й всі вони мають певні невідчужувані права, до яких належать право на життя, гідність, недоторканість особи, автономію особистого життя, власність, а також свобода совісті, думок, переконань, прагнення щастя тощо. Оскільки всі люди рівні в правах, то вони наділені й рівними обов'язками.

У Новий час формуються принципи етики прав людини, які проголошуються вищими моральними нормами, мають обов'язковий характер для всіх людей і, що особливо важливо, закріплюються конституційно. Цими принципами є: принцип рівного суверенітету (рівної свободи) людей, самовизначення особистості, ненасильства, недоторканності приватної власності, невтручання в приватне життя, розв'язання протиріч між людьми мирними засобами, принцип співробітництва й сумлінного виконання взятих на себе зобов'язань.

Норми й принципи етики прав людини проголошуються загальними та універсальними й у тому розумінні, що їхня дія поширюється навіть на ті сфери відносин між людьми, які, здавалося б, знаходяться поза сферою дії етичних норм, - на політику, право, економіку, міжнародні відносини.

Незважаючи на те, що світовим товариством зроблені значні кроки щодо розробки інструментарію, механізмів, правової бази щодо дотримання прав людини, однак у сучасному світі все ще нерідкими залишаються факти порушення природних та невід'ємних прав. І надалі проблемним залишається поле з'ясування того, де закінчується свобода однієї людини та починається свобода іншої, та як владнати стосунки між ними, щоб зберегти автономність кожного не порушуючи їх прав; яку роль має відіграти держава у процесі забезпечення прав людини; на кого можуть бути покладені функції покарання за недотримання прав і як уникнути надмірного втручання державних інституцій у ці процеси. Ці та інші проблеми знаходяться на сьогодні у процесі рухливого пошуку можливих варіантів їх розв'язання.

Загалом, у сучасному формулюванні деонтологічний підхід до оцінки етичності вчинку звучить так: «Дія є морально виправданою для даної особи в тому, і лише в тому випадку, якщо причина, за якою здійснюється ця дія, така, що зазначена особа бажала б, щоб всі інші особи в даній ситуації діяли б так само».

Четвертий підхід до проблем ділового життя пов'язаний з використанням категорії «справедливість». На відміну від етики утилітаризму й деонтологічної етики сфера застосування етики справедливості істотно звужена. Остання вивчає проблеми, пов'язані з відносинами бізнесу й суспільства в цілому, і не торкається, наприклад, проблем відносин між корпораціями. Очевидно також, що стандарти справедливості не можуть стояти вище моральних прав окремої особистості. Сама справедливість заснована на моральних правах індивідів.

Етика справедливості виходить із положення, що люди за своєю природою є суспільними істотами, які мають жити в суспільстві й створювати соціальні структури для підтримки його функціонування. Основні цінності для її представників - людська рівність і справедливість. Унаслідок цього моральним обов'язком, як він розуміється в етиці справедливості, є підпорядкування закону, що має бути однаковим для всіх, ухвалення справедливих законів, відсутність дискримінації й привілеїв.

Складність полягає в наявності різних поглядів на справедливість. Наведемо лише найпоширеніші підходи до даної проблеми:

а) егалітаризм. Відповідно до теорії егалітаризму (від фр. egalitй - рівність) між людьми немає ніяких розбіжностей, які могли б виправдати можливість нерівного до них ставлення. Відповідно до цієї теорії, блага й тягарі треба розподіляти між людьми за принципом: «Кожна людина повинна одержувати рівну частку тягарів і благ». Егалітаристи вважають, що всі люди рівні в принципі, а тому кожна людина рівною мірою претендує на блага суспільного надбання;

б) «капіталістична» справедливість - розподіл благ має відбуватися з урахуванням індивідуального внеску в спільну справу групи (фірми, суспільства, людства);

в) «комуністична» справедливість - трудові обов'язки мають розподілятися відповідно до здібностей, а блага - відповідно до потреб;

г) концепція Д. Ролза, викладена ним у книзі «Теорія справедливості» (1971). У ній американський учений сформулював своє розуміння справедливості, засноване на таких принципах: по-перше, кожна людина має рівне право на найбільш широкі свободи, сумісні з аналогічними свободами інших людей; по-друге, нерівність за соціально-економічними параметрами має бути такою, щоб забезпечити максимум прибутку для найменш привілейованих осіб, а установи й посадові особи, що є носіями влади, були б доступними рівною мірою для кожного.

Отже, моральні проблеми ділового життя настільки складні й різноманітні, що розв'язати їх, виходячи з позицій лише одного напрямку, доволі складно. У різних ситуаціях і щодо різних суб'єктів бізнесмен може спиратися на різні етичні принципи й цінності.

Подібна ситуація обумовлена, на думку вчених, не лише складністю моральних проблем бізнесу, але й особливостями сучасної культури. На відміну від традиційної культури, коли в суспільстві панувала одна етична система (наприклад, етика чесноти в античності або етика утилітаризму в Новий час), у сучасному суспільстві рівноправно співіснують різні етичні системи, що припускає різну етичну оцінку тих самих явищ у сфері бізнесу.

Серед інших сучасних етичних теорій, які мають потенціал у розв'язанні етичних дилем ділового життя можна назвати:

· етику доброчесності (Головною максимою етики доброчесності є твердження, що моральні дії притаманні людям зі шляхетним, доброчесним характером, і тому виховання, формування такого доброчесного характеру є першим кроком до моральної, коректної поведінки. Вона передбачає відповідальну позицію особистості в конкретних умовах суспільного життя. Центральним для етики доброчесності є уявлення про «чесне, добре життя». Деякі сучасні теоретики етики бізнесу прагнуть підкреслити необхідність доброчесностей у бізнесі та розвивають уявлення про бізнес як сферу людської діяльності, де люди мають бути наділені можливістю для реалізації своїх здібностей);

· феміністичну етику (Феміністична етика виходить з того, що чоловіки й жінки мають досить різні настанови й погляди на організацію соціального життя, однак це ні в якому разі не може бути підставою для обмеження будь-кого з них у їх праві на самореалізацію у житті та професійній кар'єрі. Для феміністичної етики важливішим виявляється не сам індивід, а міжгрупові взаємодії всередині соціальної мережі. На відміну від традиційної етики, яка вважає головними цінностями відповідальність, справедливість, закон, обов'язок, цінностями феміністичної етики є гармонія, емпатія, спільність інтересів, турбота, інтеграція. Традиційна етика орієнтована на результат, феміністична - на процес. Головними соціальними рушійними силами традиційна етика вважає конкуренцію, прагнення до перемоги. Феміністична етика сповідує кооперацію, компроміс);

· етику дискурсу (Етика дискурсу - це концепція, відповідно до якої згоди можна досягти за допомогою «комунікативної аргументації», націленої на взаємне не примусове розуміння. Дискурсивна етика орієнтує на згоду й мирне врегулювання конфліктів. Відповідно до цієї максими всі можливі учасники конфлікту повинні висловити свою «комунікативну аргументацію», бути почутими й визнаними, і визнана під час комунікації аргументація має стати домінуючою в ході розв'язання конфлікту);

· етику постмодернізму (з погляду постмодерністів, не потрібно вимагати від наукового знання раціональності та об'єктивності. Замість цього потрібно поповнювати знання про суспільство безліччю професійних авторських інтерпретацій соціальних явищ. Всяка раціональність, усяка наука - це гра, тому що не може бути ані універсального пояснення, ані універсальної теорії в дослідженні суспільства й соціальних процесів. Дослідник-постмодерніст споконвічно визнає, що він не має сил перебороти власну суб'єктивність. Постмодернізм визначає мораль не через раціональну сферу, а як емоційний моральний імпульс щодо інших. Це змушує індивідуальних акторів перевіряти кожну практику й правило, прислухаючись до своїх емоцій, внутрішніх переконань і свого «чуття» у визначенні «правильного» й «неправильного», «гарного» й «поганого» у кожному окремому випадку ухвалення рішення).

У цілому можна відзначити, що розв'язати моральні проблеми в бізнесі, виходячи з позицій тільки однієї теорії, одного принципу, є майже неможливим завданням. Подібна ситуація, на думку вчених, обумовлена:

· тим, що принцип - це деяка абстракція, спрощення різноманітних стосунків людини із суспільством, з іншими людьми і, таким чином, - викривлення морального буття людей;

· моральні проблеми ділового життя дуже складні й різноманітні, у різних ситуаціях та щодо різних суб'єктів бізнесмен може спиратися на різні етичні принципи й цінності;

· сучасна культура має свою особливість: на відміну від традиційної культури, коли в суспільстві панувала одна етична система (наприклад, етика доброчесності в античності або етика утилітаризму в Новий час), у сучасному суспільстві рівноправно співіснують різні етичні системи, що припускає різну етичну оцінку однакових явищ у сфері бізнесу.

Висновки. У професійній етиці універсальні етичні норми узгоджуються зі специфікою певного роду діяльності, враховуються деякі додаткові моральні вимоги, характерні для такої діяльності. Етика менеджменту - розділ професійної етики, що вивчає відповідність моральних норм людини діяльності й цілям ділової організації. Як область знань сформувалася у другій половині ХХ ст. Етика менеджменту розвивається на перетині теоретичного, нормативного та прикладного напрямків етики.

До основних концепцій етики менеджменту належать: релігійна етика, утилітаризм, деонтологічна етика, етика справедливості та інші. У зв'язку зі складністю й різноманіттям моральних проблем ділового життя, у різних ситуаціях і щодо різних суб'єктів бізнесмен може спиратися на різні етичні теорії, принципи й цінності.

Контрольні запитання

1. Чим обумовлене виникнення професійної етики?

2. Які типи взаємовідносин регулює професійна етика?

3. Назвіть предмет і задачі етики менеджменту.

4. Які є підходи до розв'язання моральних проблем в етиці менеджменту?

5. Схарактеризуйте проблеми теорії утилітаризму та способи їхнього розв'язання.

6. Наведіть визначення «етичності поводження» за деонтологічною теорією.

7. Що таке «моральне право»?

8. Викладіть основні положення теорії справедливості.

9. Яка з концепцій справедливості вам ближче? Обґрунтуйте відповідь.

3. Культура управлінської діяльності

Ключові терміни та поняття: управлінська етика, етичні принципи і норми менеджера, етичний кодекс, місія, етичний комітет, етичний тренінг, соціальний аудит, юридичний комітет.

3.1 Менеджер і його місце в моральному житті особистості й колектива

Друга половина ХХ ст. відзначена появою нової тенденції в розвитку світового співтовариства - єднання в розумінні моральних цінностей і цілеспрямованого проникнення стандартів і норм етики в керування. Вимоги етичного характеру усе більше здобувають вид системи, тобто комплексу взаємозалежних ідей, концепцій і досить твердих вимог, які пред'являються сьогодні до управлінського персоналу й організацій у цілому.

Менеджери являють собою соціальну групу, яка має свій статус і виконує соціально обумовлену функцію. Вона впливова в економічному, політичному, культурному відношенні тощо.

Менеджер має справу в першу чергу з людьми - з підлеглими, керівництвом, з партнерами й т.д., тому етичні рамки повинні незримо бути присутнім у змісті й сутності будь-якої дії кожного суб'єкта управління.

Важливість моральної, етичної сторони діяльності менеджера безперечна. Це обумовлено наступними факторами:

· Менеджер - і в приватній, і в державній організації є прикладом відношення до своїх службових обов'язків для рядових співробітників й інших менеджерів. І, оскільки менеджер у центрі уваги, етичні порушення з його боку є дурним прикладом більшою мірою, ніж подібні дії рядового співробітника.

· Своїми етичними (або неетичними) діями менеджер формує комплекс моральних підвалин оточуючих його людей - підлеглих, споживачів (клієнтів або покупців), постачальників і навіть конкурентів.

· Етична (або неетична) поведінка менеджера впливає на рівень етичності в суспільстві більшою мірою й швидше, ніж поведінка рядового члена суспільства.

Таким чином, етика повинна відігравати роль своєрідного фільтра при реалізації стилю управління, при створенні структури управління, при прийнятті будь-яких управлінських рішень і т.д. Етичні норми, стандарти повинні бути присутнім у будь-якому явищі й процесі управління.

Етика управління (менеджменту), що визначає поведінку організації в цілому й окремих менеджерах, як стосовно зовнішнього середовища організації, так й у відношенні до її внутрішнього середовища, є ядром соціальної відповідальності організації і її управлінського персоналу.

Управлінська етика здійснює свої функції через людину (безпосередньо керівника й підлеглого), через колектив (як групу людей, об'єднаних загальними цілями), через культуру даного колективу й культуру самої управлінської діяльності.

Менеджер знаходиться в центрі ділових відносин. Він одночасно є лідером і управлінцем для своїх підлеглих. Це людина, на якій лежить відповідальність за координацію дій всіх сфер на підприємстві. Керівник визначає мету діяльності колективу, основні моральні орієнтири й цінності.

Сучасний менеджмент спрямований, насамперед, на особистість працівника, на людський фактор, віддаючи йому перевагу перед продуктивними силами матеріального й технічного порядку. Це потребує від керівника будь-якого рангу знань етики й психології людських відносин у цілому й службових відносинах зокрема. Щоб стати справжним менеджером, необхідно володіти здатністю й умінням працювати з людьми. У зв'язку з цим, управлінська етика є однією з головних складових менеджменту як науки управління людськими ресурсами.

3.2 Етичні принципи та норми в діяльності менеджера

Етика управління проявляється у відносинах між особистістю й колективом, керівником і підлеглим, між людьми одного статусу. Між сторонами ділових відносин існує своя специфіка взаємин. Необхідність формування механізмів регуляції моральних взаємин очевидна.

Процес ділових взаємин здійснюється в наступних напрямках:

· Вертикальні взаємини (такий тип відносин представляє вертикаль «униз» й «нагору»): 1) керівник - підлеглий (керівник - колектив); 2) зворотний зв'язок: підлеглий - керівник (колектив - керівник). Вертикальні відносини характеризуються асиметричністю, тому що керівник завжди має більше прав, обов'язків, влади, але й відповідальності, чим підлеглий. Керівник - це голова, що управляє соціальним тілом (колективом);

· Горизонтальні взаємини: колеги між собою (співробітник - співробітник). Горизонтальні відносини симетричні. Тому що ніхто з колег не має більше прав, обов'язків і повноважень, чим інші його колеги. Горизонтальні відносини можуть розгортатися між рядовими співробітниками (підлеглими), між керівниками середньої ланки й керівниками високого рангу. Виходячи із цього, випливає специфіка даних типів відносин.

Принципи етики менеджменту дають конкретному менеджеру в будь-якій організації концептуальну етичну платформу для конкретних рішень, вчинків, дій, взаємодій і т.п.

Визначимо основні принципи та норми в діяльності менеджера:

· загальноприйнятим є центральне положення так званого «золотого стандарту», що має вигляд наступної вимоги по відношенню до менеджера: «У рамках службового стану ніколи не допускати по відношенню до своїх підлеглих, до керівництва, до колег, до клієнтів і т.п. таких вчинків, яких би не бажав бачити по відношенню до себе»;

· принцип справедливості у володінні (придбанні) повноваженнями, відповідальністю, правом розпоряджатися ресурсами різних видів, визначення термінів виконання роботи і т.п. в тій мірі і до тих меж, поки ці повноваження, права та обов'язки не стосуються, не зачіпають і не послаблюють прав, відповідальності і повноважень інших менеджерів і не виходять за рамки організації. А також при передачі коштів і ресурсів, а також прав, привілеїв, пільг та повноважень;

· принцип виправлення (ніхто - ані менеджер будь-якого рівня, ані рядовий співробітник - не позбавлений від етичних помилок. Як тільки така помилка виявлена, той, хто її допустив, повинен вжити всіх необхідних заходів для її виправлення);

· принцип максимуму прогресу полягає в наступному: дії менеджера (або корпорації в цілому) етичні, якщо вони сприяють подальшому етичному розвитку організації або окремих її частин;

· принцип мінімуму прогресу: дії окремого менеджера або організації в цілому етичні, якщо вони не порушують існуючих етичних норм і правил;

· принцип терпимого ставлення менеджерів до моральних засад, укоріненим у менеджменті інших країн, регіонів;

· принцип розумного поєднання індивідуального та колективного начала в роботі менеджера, у прийнятті рішень;

· принцип слідувати своїм переконанням, не поступатися своєю думкою на догоду авторитетним особистостям - керівництву, раді директорів і т.д., не піддаватися їх тиску;

· принцип ненасилля (мається на увазі неетичність психологічного натиску на підлеглого, на колектив. Менеджер не повинен, користуючись своїм високим службовим становищем, наказувати порушити вимоги етики або закону);

· принцип сталості впливу (одержання потрібного результату вимагає постійних зусиль);

· принцип врахування сили можливої протидії (готуючись дати розпорядження підлеглому, менеджер повинен враховувати можливу протидію і вміти оцінити його силу і продумати варіанти своїх власних заходів щодо руйнування цієї протидії);

· принцип авансування довірою (умови, сприятливі для прийняття рішення та його виконання, створюються тоді, коли кожній людині в колективі виявляється максимальну довіру - довіра до його творчому потенціалу, його вмінню, кваліфікації, до його почуття відповідальності);

· принцип прагнення до безконфліктності (конфлікт виконує інформаційну функцію - дає менеджеру відомості про необхідність аналізу ситуації в колективі та діагностики невідповідності певних сторін діяльності всього колективу або окремих працівників фактичним реальним вимогам. Однак, конфлікт (навіть діловий) вимагає від людей, що беруть участь у ньому, психологічної напруги, породжує негативні емоції, відволікає в кращому випадку почуття учасника від його службової діяльності. Особливо небезпечний конфлікт у висококваліфікованому, високоінтелектуальному творчому колективі. Емоційна ранимість, уразливість працівників такого колективу очевидна, емоційний дисбаланс погано позначається на результатах роботи);

· принцип свободи дій (менеджер (або рядовий співробітник організації) має право на свободу службової поведінки, вчинків, дій не тільки в рамках законодавства, але і в межах, які не порушують свободу інших менеджерів або рядових співробітників);

· принцип виховання (виховувати і розвивати в підлеглих і інших колегах етичність образу думок, етичність у вчинках і рішеннях);

· принцип поважливого ставлення до конкурентів (хоча основою ринкових відносин є конкурентна боротьба, однак, вона повинна відбуватися за етичними правилами).

Принципи етики менеджменту повинні бути підставою для вироблення кожним менеджером власної особистої етичної системи, яка, в свою чергу, повинна базуватися на етичних принципах, властивих даному рівню суспільного розвитку.

3.3 Основні механізми етичного управління організацією

У світовій практиці є ряд механізмів, за допомогою яких можна впровадити етичні норми в управління організацією. До них належать: місія, етичні кодекси, комітети з етики, етичний тренінг, соціальні аудити, юридичні комітети, служби, що розглядають претензії громадян з етичних питань, етичні карти та ін. Розглянемо деякі з них.

Місія - це призначення компанії, положення про зміст її діяльності, що містить опис позачасової мети компанії, основних засобів її досягнення, цінностей фірми. Інакше кажучи, місія - це суспільно значима причина, що виправдовує діяльність конкретної компанії в цьому світі.

Повсюдно поширеним механізмом є корпоративний етичний кодекс (у фаховій літературі виокремлюють корпоративні, професійні, національні й світові етичні кодекси).

Етичний кодекс (професійний або корпоративний), в загальному розумінні, являє собою зведення головних принципів і норм, яких повинна дотримуватися людина при виконанні службових обов'язків.

Корпоративний етичний кодекс - унікальний документ конкретної організації, що описує: загальні правила корпоративної культури, які підвищують ефективність роботи співробітників і пояснюють для зовнішнього світу основні принципи поводження та управління організацією; процедури впровадження правил поведінки й управління в бізнес-процеси організації; механізми контролю за їхнім виконанням.

Корпоративний етичний кодекс містить положення, що відбивають принципи даної корпорації, правила поведінки, відповідальність адміністрації за своїх працівників, зобов'язання щодо охорони навколишнього середовища тощо. Близько 90% зарубіжних компаній впроваджувало етичні принципи за допомогою етичних кодексів. Вони можуть бути розроблені для компанії в цілому й містити загальні для всіх етичні правила.

Кодекс професійної етики - документ, що визначає основні морально-етичні орієнтири, яких має дотримуватися представник певної професійної групи (наприклад, лікар, суддя, менеджер) при виконанні своїх професійних обов'язків.

Комітет з етики - це підрозділ, що створюється в структурі корпорації. Комітет з етики має такі функції: винесення етичних питань на обговорення правління або топ-менеджерів; доведення основних вимог етичного кодексу до відома менеджерів усіх рівнів і рядових працівників; розробка заходів, що підтримують кодекс; аналіз і перегляд кодексу на основі щорічних внутрішньокорпоративних звітів і залежно від зміни зовнішнього середовища організації, особливо системи духовних цінностей і думки громадськості; складання звітів про діяльності комітету для ради директорів; забезпечення вищого рівня менеджменту консультаціями фахівців з етичних питань.

Управлінський етичний тренінг є ще однією можливістю впровадження етичних принципів у діяльність корпорацій. Це набори етичних норм, своєрідні етичні модулі, які являють собою складову загальної програми підготовки менеджерів нижньої та середньої ланок.

Таким чином, якщо комітет з етики обслуговує вищий рівень менеджменту корпорації, допомагаючи ухвалити нетривіальні індивідуальні рішення з етичних питань, етичний тренінг постачає й середню, і нижню ланку менеджменту набором готових рішень, що вкладаються в рамки етичних вимог.

Тренінг сприяє практичному впровадженню етичних принципів у структуру ухвалення корпоративних рішень.

Соціальний аудит (соціальні ревізії) так само, як й інші форми впровадження етичних вимог у корпоративну практику, має порівняно невелику історію - близько 2-3 десятиріч. Соціальний аудит являє собою спробу оцінювати соціальну поведінку корпорації в суспільному середовищі. Ухвалення статуту дає їй певні права й навіть привілей. За це суспільство вимагає від корпорації певної поведінки, що не порушує загального етичного тла й певних дій, що сприяють розвитку і процвітанню суспільства.

Соціальний аудит покликаний перевірити й дати інформацію про те, якою мірою дії корпорації відповідають очікуванням суспільства. Він може бути використаний у корпорації для внутрішнього контролю за ступенем етичності дій корпусу менеджерів, за виконанням етичного кодексу, за раціональним використанням ресурсів, для звітності перед власниками акцій і та ін. Однак соціальний аудит, незважаючи на його цінність для розвитку бізнесу, менеджменту й суспільного блага в цілому, особливого розвитку не набув і застосовується переважно в масштабах корпорації. Очевидно, справа в труднощах і дорожнечі проведення аудиторських перевірок у масштабі не лише всієї країни, але хоча б однієї галузі. З тих компаній, які проводять соціальну аудиторську перевірку для внутрішніх потреб, лише деякі роблять результати аудиту надбанням громадськості або акціонерів.

В основному соціальний аудит зводиться зараз до того, щоб визначити, наскільки діяльність даної корпорації відповідає державним нормам з охорони здоров'я, безпеки або з контролю за забрудненням навколишнього середовища.

Юридичний комітет проводять контроль за дотриманням корпорацією всіх законів і підзаконних актів у всіх напрямках діяльності. Частина роботи такого комітету стосується спостереження за відповідністю дій корпорації законам і підзаконним актам, що мають етичний характер: з охорони навколишнього середовища, захисту прав людини та ін.

Існують також такі механізми впровадження етичних норм в діяльність організації як етичні карти, адвокати з етики, етичне консультування (етичний консалтинг) тощо.

Висновки. Управлінська етика - це система теоретико-прикладних етичних знань і практичних рекомендацій, орієнтованих на якісне виконання адміністративно-господарських функцій. Етика управління визначає поведінку організації в цілому й окремих менеджерів, і є ядром соціальної відповідальності організації і її управлінського персоналу. Процес ділових взаємин здійснюється в трьох основних напрямках: вертикальні (керівник - підлеглий), зворотний зв'язок (підлеглий - керівник), горизонтальні (колеги між собою). Кожен тип відносин має свою специфіку, яку необхідно враховувати керівникові при виборі механізмів, методів їхньої регуляції. У світовій практиці існують певні механізми щодо впроводження етичних норм у сферу ділових відносин, серед яких найпоширенішими є місія та етичні кодекси. Управлінська етика є однією з головних складових менеджменту як науки управління людськими ресурсами. Етика менеджера є вираженням культури організації, одним з найважливіших чинників, які забезпечують існування і розвиток фірми в умовах конкуренції.

Декалог менеджера^*

1. Намагайся бути керівником, партнером, а не авторитарним працівником.

2. У процесі управління дій еластично, гнучко.

3. Намагайся не допускати в праці помилок, а коли характер праці такий, що цього досягнути важко, намагайся принаймні, щоб їх було якнайменше. Май мужність визнавати, що припустився помилки. Виявляй бажання виправити їх.

4. Намагайся зрозуміти людину, її почуття, думки, становище працівників. Будь до них уважним.

5. Регулярно спілкуйся зі своїми працівниками. Цікався життям працівників, будь щирий з ними.

6. Виявляй до них повагу і визнання.

7. Намагайся досягти компромісу в суперечливих ситуаціях, але якого вимагають інтереси праці, інституцій і спокій працівників.

8. Широко і всебічно інформуй працівників про проблеми інституції, особливо про можливості їх професійного зростання.

9. Подавай працівникам приклад своєю працею і своєю зацікавленістю у житті фірми. Працюй над своїми помилками, будь терпимим і сприймай конструктивну критику.

10. Будь справедливим стосовно своїх працівників, особливо тоді, коли оцінюєш результати своєї праці.

^*Декалог опрацьований групою менеджерів на факультеті управління і маркетингу Жешівської Політехніки (Польща) в травні 2001 року.

Контрольні запитання

1. З'ясуйте вплив керівника на формування морально-психологічного клімату в колективі. Відповідь проілюструйте прикладами.

2. Якими факторами зумовлена важливість моральної сторони діяльності менеджера?

3. Через які канали управлінська етика реалізує свої функції?

...