Найбільш урочиста форма вечірнього прийому - «обід». Форма одягу - урочиста. Обід проводитися з розсадженням кожного, гостей обслуговують офіціанти. «Обід-буфет» (шведський стіл) передбачає вільну розсадку учасників за столами по чотири-шість гостей, гості набирають закуски з одного великого столу. Обід-буфет менш офіційний, ніж обід. «Вечеря» з розсадженням відрізняється від обіду лише трохи більше пізнім часом проведення. На офіційні прийоми спізнюватися не можна.

Неформальні прими проводять у ситуаціях, коли гостей «не чекали» заздалегідь, частіше у невеликих фірмах і експромтом, у неформальній обстановці. Неформальні прийоми поширені США, коли партнерів запрошують на ланч. Неформальность обстановки сприяє рішенню нестандартних проблем, здібності подивитись проблему інакше. До такого прийому треба бути у принципі готовим.

Сучасна міжнародна протокольна практика свідчить про прагнення країн робити прийоми скромними, уникати зайвої пишності, надати велику раціональність.

В міжнародній діловій практиці набуло повсюдного поширення використання візитних карток. Вони ніби заочно «представляють» свого власника й «діють» від його імені.

Візитні картки являють собою аркуш не занадто щільного картону невеликого формату: 5 х 9 см, а для жінок (як дружини, а не в силу займаної посади) 4 х 8. Вищі посадові особи іноді використовують візитні картки розміром 6 х 10 см. На візитній картці друкуються найважливіші відомості про її власника: прізвище, ім'я, по батькові, назва фірми, або назва підприємства, підрозділу, а також адреса, номер телефону, факсу (реквізит). Перевага віддається білому кольору картки. На картці представника державної установи може бути зображений герб країни, фірмова емблема.

У вітчизняній практиці для спілкування з іноземцями на зворотному боці картки друкуються реквізити власника мовою ділових партнерів або англійською. Але краще мати дві картки: одну - рідною мовою, іншу - іноземною. В останньому варіанті чистий бік можна використати для запису додаткової інформації.

Візитні картки в їхній представницькій функції використовують: при знайомстві; нанесенні візиту, після нанесення візиту; пересилаються подарунки, квіти, альбоми, книги тощо; пересилаються замість листа-подяки; запрошення на прийом та ін.

Отже, знання систем цінностей, поведінкових моделей і стереотипів, розуміння національних та інтернаціональних особливостей поведінки людей в різних країнах суттєво підвищують ефективність управління, дають можливість досягти взаєморозуміння під час ділових зустрічей та переговорів, вирішити конфліктні ситуації та запобігти виникненню нових. Саме тому управління фірмою, яке відбувається на межі двох і більше різних культур, викликає значний інерес і серед науковців, і серед практиків та виділяється сьогодні в окрему галузь міжнародного менеджменту - кроскультурний менеджмент.

Крос-культурний менеджмент - це управління відносинами, що виникають на межі національних і організаційних культур, дослідження причин міжкультурних конфліктів та їх нейтралізація, з'ясування і використання при управлінні організацією закономірностей поведінки, властивих національній діловій культурі.

Ефективний крос-культурний менеджмент означає спільне з представниками інших культур ведення бізнесу, засноване на визнанні та повазі крос-культурних відмінностей та формуванні спільної корпоративної системи цінностей, які б сприймались і визнавались кожним членом багатонаціонального колективу. Мова йде про формування специфічної корпоративної культури, яка б виникала та базі національних ділових культур, гармонійно поєднувала в собі окремі аспекти культури кожної нації, але не повторювала повністю жодної з них.

Висновки. Дипломатичний протокол і діловий етикет мають наднаціональний характер, а тому поширені у сфері міжнародного ділового спілкування. Основні принципи протоколу відповідають етичним нормам ділового і світського спілкування і включають: взаємну ввічливість, такт, невимушеність (природність, розкутість, але не фамільярність), розумність (раціональність) та обов'язковість.

Крос-культурний менеджмент означає спільне з представниками інших культур ведення бізнесу, засноване на визнанні та повазі кроскультурних відмінностей та формуванні спільної корпоративної системи цінностей, які б сприймались і визнавались кожним членом багатонаціонального колективу. Загалом, при налагодженні ділових контактів із зарубіжними партнерами і поїздках за кордон слід ознайомитися зі звичаями і етикетом цих країн і деякими правилами поведінки бізнесменів міжнародного рівня.

Поведінка менеджера в процесі ділових контактів з партнерами повинна характеризуватися високою загальною і діловою культурою, фаховістю, ввічливістю, вмінням дотримувати комерційної таємниці. Такий менеджер викликає довіру людей як у своїй організації, так і в середовищі іноземних партнерів з бізнесу.

Для довідки

Міжнародний діловий етикет^* Цікаві відомості:

Якщо бельгійський підприємець приїхав до вас в гості, то перше, на що він зверне увагу - це на автостоянку, на будівлю, в якій ви працюєте, і, найголовніше, на розмір вашого офісу. Саме розмірами офісу він вимірюватиме ваш добробут. Велике значення також має марка вашого автомобіля.

У Греції не варто говорити про політику. Грецькі бізнесмени не люблять також довгих ділових листів - ділові документи і листи повинні бути короткими.

В Індії не можна розрізати стрічку лівою рукою під час відкриття чого-небудь, якщо навіть ви лівша. В Індії ліва рука асоціюється з поганими ознаками. Якщо ви, клацнувши, поманите індуса пальцем, він образиться і звільниться.

У Таїланді категорично не допускається піднімати тему роботи і бізнесу до обіду.

Шотландським колегам не можна ставити питання особистого характеру, на що вам відверто можуть заявити, що це не ваша справа.

У багатьох культурах ім'я людини є ознакою сімейної приналежності, і помилка в імені може бути сприйнята, як особиста образа.

У Латинській Америці ім'я батька вказується перед ім'ям матері, тобто, якщо на бейджі вашого латиноамериканського колеги написано «Сеньйор Хуан Антоніо Мартінес Гарсия», то він - сеньйор Мартінес.

У деяких азіатських країнах відрижка після їжі вважається показником особливого задоволення, а якщо ви їсте локшину, то треба втягувати її в себе, чинячи якомога більше шуму.

На Близькому Сході, в північній Африці і інших мусульманських країнах за столом належить користуватися завжди тільки правою рукою, оскільки ліва рука вважається «нечистою», і брати нею їжу або напої є проявом неповаги.

Ніколи не можна відмовлятися від місцевого делікатесу. Можливо, це найдорожче блюдо в меню, і його замовили спеціально для вас.

У багатьох датських фірмах керівники обідають за одним столом з своїми підлеглими.

Португальського бізнесмена краще всього називати «доктором» - це буде розтлумачено як прояв пошани.

У Швейцарії на роботі прийнято звертатися до колег на «ти».

На Сході суп прийнято подавати в кінці обіду. Часто гостей приймають у дворі, який вважається продовженням будинку.

У Туреччині вас можуть запросити провести час в лазні.

У Південно-Східній Азії, Африці і на Середньому Сході візитку завжди протягують правою рукою. В Японії її подають двома руками, потрібною стороною до партнера.

У Таїланді не можна наступати на поріг - під ним мешкають добрі духи.

Остерігайтеся використовувати звичні вам жести, скажемо «V» (знак перемоги). В деяких країнах вони можуть мати зовсім інше, не завжди пристойне значення.

Контрольні запитання

1. Який вплив має національна культура і традиції на формування ділових стосунків?