Відомо, що механізм творчої дії може бути неусвідомленим, але така дія може бути названою усвідомленою, якщо людина усвідомлює її ціль. Характерно, що, не дивлячись на неусвідомлений характер впорядкування уявлень, їх комбінування, перетворення, художнє образотворення у своїй основі є свідомим процесом, і його дія підпорядковується усвідомленій цілі(художній ідеї, завданню). Змістовно ступінь усвідомленості творчої дії може бути визначена як ступінь адекватності формованого образу поставленій художником цілі, ідеї, як співвіднесеність, динамічна єдність окремих образних елементів.

Встановлення на другому етапі процесу творчості загальної ідейно-емоційної спрямованості образу, її усвідомлення визначають подальшу творчу свободу на третьому етапі, у цілеспрямованому сприйнятті і пізнанні дійсності, знаходженні необхідних образних елементів. Цей період пов'язаний з поглибленням, збагаченням художнього образу, конкретизацією його змістовно-смислового об'єму, пошуком відповідних характеристик. Те, що раніше "мріло" , набуває все більш виразних контурів.

У більшості випадків на цьому етапі виникає низка можливих образних рішень, які підлягають відбору. Цей процес здійснювався насамперед по відношенню до внутрішніх властивостей, потенціалів образу, що формується. Втілення можливостей, "запрограмованих" в задумі, в конкретно-чуттєві форми, кристалізація необхідної інформації у цілісний художній образ відбувається як в структурних рівнях раціонального, так і в чуттєво-емоційній формі. Останнє надає образу більш конкретних, виразних обрисів. Тоді як на раціональному рівні встановлюються його різноманітні внутрішні і зовнішні зв'язки.

На цьому етапі чуттєве начало відіграє визначальну роль, є основним конструюючим началом, раціональне - ведучу, програмуючи процес перетворення матеріалу почуттєвих вражень. Саме останнє обумовлює те, що це реконструювання, перетворення матеріалу вражень відбувається не хаотично, випадково. Синтезується доцільно необхідний матеріал.

Крім того, завдяки діяльності художнього мислення здійснюється привнесення у зміст образів ( в опосередкованій формі )естетичних запитів часу, духовних потреб сучасного художнику суспільства, до яких так чи інакше він визначає своє ставлення.

Характер певного зв'язку образів , їх зміст визначається художньою концепцією автора, його естетичним ідеалом, намаганням так, а не інакше подати цікавий для нього факт буття. (Уточнимо, що ідеал не впливає безпосередньо на процес творення образів . Опосередковуючою ланкою є світоглядна настанова.) При цьому в процесі творення художник відчуває тиск всього соціокультурного контексту, часто не усвідомлюючи джерела своїх емоційних і раціональних орієнтацій.

В період конкретизації задуму твору найбільш яскраво виявляються здібності вільного оперування даними уявлень, створення їх нових поєднань. В створенні художніх образів використовуються певні засоби трансформації та комбінування образних елементів. їх специфіка полягає у тому, що в основі закладені мисленеві операції, тоді як почуттєвість постає формою всіх перетворень. Саме почуттєвий зміст образів визначає способи їх перетворення.

Логіка творчого процесу, закони образотворення принципово відрізняються від законів звичайної логіки мислення. Думки об'єднуються тут не по принципу логічної необхідності. Збережені в арсеналах пам'яті, в глибинних рівнях душевної організації творця, а також актуальні чуттєві образи об'єднуються більш вільним принципом асоціацій за контрастом, подібністю, сполучністю. Вони комбінуються такими способами, як аглютинація, гіперболізація, типізація, символізація та ін.. Часто відбувається співставлення якостей , властивостей об'єктів дійсності , які відносяться до далеких одна від одної сфер буття. Художники часто використовують різке змішення і перетворення реальних характеристик прототипу - людини чи явища(гротеск), інакомовлення (з використанням алегорій, міфу, символів). Історія мистецтва знає багато прикладів порушення "здорового глузду" заради посилення асоціативного ряду, символіки образу.

На цьому етапі відбувається своєрідне розкручування "обертів", в процесі якого образ поступово набуває рельєфності, повнокровності. За кожним обертом, певною комбінацією образних елементів з'являється ще ціла низка уявлень, асоціацій. В результаті відкривається ще один додатковий штрих, деталь образу. В процесі становлення образу одні його елементи уточнюються, отримують домінуючий розвиток, інші ж відходять на другий план, затемнюються або зовсім зникають. На цьому етапі конкретизації задуму виокремлюються не тільки загальні, але й особливі характеристики необхідного образу.

Зміст наявних уявлень, отриманих в результаті як актуального пізнання і сприйняття дійсності, так і попереднього досвіду життя, зовсім не є піддатливою масою, з якої ліпляться нові образи. Буває, задум, образ народжується, викристалізовується дуже повільно. Буває, образ народжується раптово, маючи більш-менш завершену художню форму. Так, наприклад, Шекспір писав відразу начисто, не викреслюючи і не виправляючи ні одного з рядків своїх п'єс. Тоді як Гьоте довго народжував задум перед тим, як "подарувати" його паперу.

Часто в процесі творчості виникають паузи різної тривалості. Вони можуть бути пов'язаними з труднощами пошуків необхідних образних елементів, наприклад, коли художник спробував усі можливі варіанти рішення того чи іншого завдання і констатував, що уся сукупність його знань, весь арсенал його досвіду не дозволяє йому вирішити цю проблему. Пауза в процесі творчості може бути також пов'язана з тим, що в момент імпровізаційно-пошукової роботи виникають такі образні фрагменти, характеристики, які безпосередньо не пов'язані між собою. Внаслідок цього автору необхідно винайти нове смислове ядро, пов'язане з основним задумом. Ця перерва в роботі дозволяє художнику накопичити нові, в тому числі і не пов'язані безпосередньо з творчим процесом враження.

Чередування наочно-чуттєвих уявлень і осмислення - характерний шлях становлення образу. Це також пов'язано з тим, що раптове "осяяння" , інтуїтивність виникнення образів пов'язані з наступною "раціоналізацією" процесу, коли знайдений образ чи його елемент розглядаються з точки зору відповідності очікуваному результату (представленому у формі ідеальної моделі). Необхідно ще раз уточнити, істотні ланки цього процесу не усвідомлюються, контролюється лише результат. Тобто мисленням фіксуються лише результати внутрішньої активності по образотворенню, тоді як відбір і знаходження необхідних образних рішень відбувається інтуїтивно. Внаслідок цього створюється ілюзія раптовості появи того чи іншого образу.

В розгляді специфіки творчого процесу необхідно брати до уваги різний ступінь свободи у художника -"першотворця", який працює в таких видах мистецтва, як література, живопис, музика, скульптура, і художника-"співтворця" - інтерпретатора (режисер, актор, диригент, балетмейстер, співак, музикант-виконавець). (У вітчизняній естетичній думці загальноприйнятим є (запропоноване Л.Т.Левчук)виокремлення "прямого" і "опосередкованого" видів творчості.)

У "співтворця" творча дія організована вже створеною літературною, музичною та ін. першоосновою. Вона організована у напрямку ідей автора -"першотворця". Суб'єктивне прочитання, інтерпретуюча діяльність специфічна у тому, що співавтор повинен рухатися за логікою розвитку сюжету твору, але він вільний у розстановці ціннісних акцентів. З одного боку ,творче мислення, художня уява спрямовуються на "спілкування" з автором першооснови, формування загальних уявлень про нього завдяки вивченню його епохи, стилю, індивідуальних особливостей. З іншого - на осягнення створеної "першотворцем" образної моделі дійсності і одночасово на формування її особливого варіанту.

Внаслідок цього у кожного співавтора твір-першооснова "розкодовується", "оживає" по-різному. Крім того, кожна епоха пропонує своє оригінальне бачення того чи іншого образу. В процесі творчості одні художники-співавтори намагаються максимально наблизитися до авторської образної моделі, "перебираючи" потенціальні можливості авторського задуму. Інші - докорінно перетворюють художній образ, наділяючи його новим смислом ("імпровізація на тему").

І в першому , і в другому випадку - внаслідок неповторності особистого досвіду кожного художника - відбувається перенесення початкового образу у новий якісний стан. Він поглиблюється, збагачується складними новими асоціаціями. Відкриваються нові глибини образу, які раніше не були помічені, різноманіттям трактовок розширюється його зміст.

Твір - першооснова в процесі творчого освоєння матеріалу сприйняття перетворюється на нову художньо-образну модель.

Крім того, треба брати до уваги більш жорсткі умови співтворчої діяльності, пов'язані як зі складнощами інтерпретації вже конкретно запропонованого художнього матеріалу, так і з суто часовими і виробничими обмеженнями (наприклад, чітко визначений термін підготовки концерту, вистави, зйомки фільму), які обумовлюють велике духовно-творче і психофізичне навантаження.

На матеріально-практичній фазі творчості відбувається своєрідне "дешифрування" в конкретному матеріалі певного виду мистецтва "закодованих" в ідеальній образній моделі особистіших смислів буття, художнього змісту. Етап матеріалізації - це не тільки технічна робота, мовне (словесне, звукове, живописне) оформлення задуму, але і продовження його формування, остаточна конкретизація всіх елементів цілого твору.

Якщо на перших етапах "виношування" задуму мовний матеріал виду мистецтва , в якому творить художник, відіграє другорядну роль, то на даному етапі образотворення повністю залежить від мовного оформлення образних структур. Цей період "внесення" образу в матеріал пов'язаний з багатьма труднощами, супроводжується болісними, тяжкими експериментами у сфері мовних форм. Буває дуже складно "втиснути" задумане, уявлене в жорсткі межі матеріальної форми на специфічній мові конкретного виду мистецтва. У цій діяльності важливу роль відіграє витончений, розвинутий смак, естетичне відчуття матеріалу і професійна майстерність творця. Остання, набута початково художником під контролем свідомості, поступово з накопиченням досвіду творення автоматизується, переходячи у сферу підсвідомості. Переповненість враженнями, образними ідеями, бажання втілити задумане і незадоволеність існуючими мовними засобами часто спонукає художників на пошуки нових форм художнього висловлювання(приклад - творчість композиторів і виконавців Р. Вагнера, Ф. Ліста, М. Мусоргського, Н. Паганіні, С. Рахманінова, І. Стравінського, письменників і поетів М. Коцюбинського, Л. Толстого, Ф.Достоєвського, Дж.Байрона, О. Пушкіна, Л.Українки, театральних режисерів К. Станіславського, М. Чехова, Ж.Кокто, кінорежисерів С. Ейзенштейна, О. Довженка, Ф. Фелліні, живописців і скульпторів К. Мане, П. Пікассо, К. Малевича, В. Кандинського, С. Далі та багатьох інших ).

Як вже зазначалося раніше, створюючи ідеальну модель, автор мислить її в матеріалі певного виду мистецтва. Живописець, уявляючи, вже "бачить" творені образи в кольорі і пластиці і надає їм певної просторово-композиційної структури, а музикант уявляє внутрішнім слухом ці образи в певних звукокомплексах. В процесі матеріального втілення задуму художник використовує різні природні можливості вихідного матеріалу мистецтва в якості знаків, що репрезентують зміст образів. Звук, наприклад, за своєю динамічною природою виявляється прекрасним засобом для відтворення динаміки людських почуттів і емоцій без обов'язкового зображення їх вищих проявів. В сполученнях і фактурі фарб, в звукоритмічних особливостях слова, в можливостях музичної інтонації творець виокремлює ті аспекти і властивості, які допоможуть йому з максимальною силою і точністю матеріалізувати певний задум, його зміст. Творчою силою митця матеріал мистецтва "оживлюється", набуває смислової виразності.

В межах певного виду мистецтва і у зв'язку з певною системою його мови формуються певні художні асоціації - звукові, зорові, інтонаційні, які вшиваються як життєвими, так і художніми враженнями. Так, наприклад, "змістовність" музики стає можливою в результаті тривалого процесу створення стійких асоціацій між програмними елементами і музичними засобами. (Наприклад, розгортання музичної теми може пов'язуватися з ідеєю розвитку, боротьби протилежних сил і т. ін..) В процесі творчості художник використовує мову певного виду мистецтва, яка обумовлена історичними і культурними традиціями, що склалися в процесі тривалого історичного узагальнення. Так, наприклад, композитор користується вже виокремленими з природи елементами: не послідовністю акустичних звуків, а тональністю, ладом і т. ін.. Уява письменника-казкаря розквітчає різними чарівними перетвореннями усталені схеми казкових ситуацій, жорстко обмежених кількістю персонажів і певною динамікою розвитку сюжету.

Кожного разу, втілюючи новий задум, автор повинен вміти відмовитися від того, що було в попередній творчій діяльності, переглянути способи вираження, яким користувався в минулих роботах. Це не закреслює значення дотримання творцем певної художньої традиції. Хоча для кожного автора характерна певна усталеність деяких мотивів, образних асоціацій, способів вираження (наприклад, улюблений живописцем колорит), творець намагається не зупинятися на досягнутому, не повторювати себе.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: “Финансы и статистика”, 2010. - 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.

3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.

Размещено на Allbest.ur