Фінансова безпека в Україні. Методологія оцінки та механізми забезпечення

На нашу думку, боргова безпека держави - це рівень внутрішньої і зовнішньої державної заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи.

Визначено фактори, що впливають на рівень боргової безпеки: 1) стан нормативно-правової бази, що регламентує формування державного боргу і використання запозичених коштів; 2) загальний обсяг, структура боргових зобов'язань, динаміка державного боргу; 3) перелік наявних і потенційно можливих боргових інструментів, а також фактичні пропорції між ними і можливість диверсифікації ринку державних цінних паперів; 4) офіційний валютний курс і темпи зростання ВВП; 5) існуюча система управління державним боргом.

Наведено підходи до обчислення загального обсягу внутрішнього та зовнішнього боргу України. Запропоновано визначати рівень боргової безпеки на підставі співвідношень: обсягу іноземних кредитів і річного обсягу експорту держави; валового розміру державного зовнішнього боргу і річного експорту товарів і послуг; суми на обслуговування зовнішнього боргу і загальних валютних надходжень країни або вартості експорту товарів; короткострокової зовнішньої заборгованості і поточних бюджетних надходжень; річної суми іноземних позик під державні гарантії і дохідної частини держбюджету; суми державного боргу в іноземній валюті і ВВП; обсягу державного боргу і грошової маси в обігу; зростання державного боргу за рік і річного обсягу державних капітальних вкладень тощо.

Під інвестиційною безпекою держави, на нашу думку, слід розуміти досягнення рівня інвестицій, що дозволяє оптимально задовольняти поточні інвестиційні потреби національної економіки за обсягом і структурою з урахуванням ефективного використання і повернення коштів, які інвестуються, оптимального співвідношення між розмірами внутрішніх і зовнішніх інвестицій, іноземних інвестицій у країну і вітчизняних за рубіж, підтримання позитивного національного платіжного балансу.

За підсумками дослідження встановлено, що інвестиційна безпека зумовлюється: структурою і домінуванням на вітчизняному ринку тих чи інших мотивів інвестування, ступенем диверсифікації інвестиційних джерел, величиною відпливу капіталу, рівнем повернення вкладених коштів, розвитком страхування інвестиційних ризиків, поведінкою інвесторів, ступенем їх інформованості, формою отримання інвестиційного доходу, режимом валютного курсоутворення та відсотковою політикою, характером амортизаційної політики, часовими рамками прийняття рішень про інвестування, інвестиційною політикою.

Доведено, що для кількісної та якісної оцінки рівня інвестиційної безпеки держави доцільно використовувати наступні індикатори: розмір загальної капіталізації національного ринку; різноманітні фондові індекси; значення частки України у світовому обсязі прямих іноземних інвестицій; обсяг інвестицій, що прогнозуються за рахунок усіх джерел фінансування; обсяг державних інвестицій у відсотках до ВВП; питома вага іноземних інвестицій у загальному обсязі капіталовкладень; акселератор (показник, що вимірює зв'язок між прирощенням інвестицій і прирощенням національного доходу, що його викликав, платоспроможного попиту або готової продукції); величина іноземних інвестицій на душу населення; співвідношення прямих і портфельних інвестицій; ступінь покриття потреби держави в інвестиційних ресурсах грошовою масою; частка бюджетних коштів у вартості інвестиційного проекту; величина відпливу капіталу; стан зовнішньої заборгованості держави; наявний інвестиційний клімат.

На нашу думку, інвестиційний клімат - це: рівень досягнення потенційних можливостей держави, вітчизняних і іноземних юридичних і фізичних осіб здійснювати інвестиції у формі грошових коштів, цільових банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів, рухомого і нерухомого майна, майнових прав, ноу-хау, досвіду та інших інтелектуальних цінностей, права користування землею та іншими природними ресурсами; сукупність мотиваційних факторів мобільності внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Визначено чинники інвестиційного клімату.

У ході дослідження з'ясовано, що серед загроз інвестиційній безпеці України, основними є: загострення платіжної і бюджетної кризи; недостатня мотивація до інвестиційної діяльності у різних груп економічних агентів; зменшення частки прибутку у джерелах фінансування інвестицій; обмеженість доступних фінансових коштів; підтримання високої дохідності фінансових операцій; відсутність ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції; збереження високих інвестиційних ризиків; недостатній контроль рядом міністерств і відомств виконання підприємствами, що перебувають у сфері їх управління, зобов'язань із погашення іноземних кредитів, отриманих під гарантії уряду; невміння вітчизняних бізнесменів реально оцінити ринок, розробити грамотну схему маркетингу, гарантувати повернення затрат, та ще й у короткий строк; відсутність перспективної інвестиційної стратегії; нестабільність політичної ситуації; ризикованість довгострокових вкладень у реальний сектор; нездатність об'єктивно оцінити реальну економічну вартість активів; суттєва переоцінка активів або сильна “недооціненість” українських акцій; розподіл активів держави серед неосвічених, некваліфікованих, неефективних індивідуальних інвесторів.

У третьому розділі “Комплексний аналіз стану безпеки фінансово-кредитної сфери в Україні” здійснено комплексний аналіз стану, тенденцій, проблем грошового обігу та інфляційних процесів в Україні, вітчизняних валютного ринку і бюджетної системи, управління державною заборгованістю, інвестиційних процесів та формування інвестиційного клімату.

У ході проведеного аналізу грошового обігу в Україні з'ясовано, що цей процес відбувається під тиском численних дестабілізуючих факторів, характеризується наявністю негативних тенденцій та існуванням багатьох невирішених проблем, таких як: 1) невирішеність питання щодо нормативно-правового регулювання вітчизняної грошово-кредитної політики; 2) постійне недотримання параметрів засад грошово-кредитної політики на певний рік; 3) відсутність дієвих механізмів погодження грошово-кредитної політики НБУ і економічної політики Уряду України; 4) неузгодженість і навіть суперечності двох складових фінансової політики: грошової і бюджетної; 5) ціла низка обмежень здійснення грошово-кредитної політики на 2000 р. і найближчу перспективу (зазначене справедливо і для 1992-1999 рр.); 6) відсутність замкненого циклу обертання національної грошової одиниці; 7) нерозвиненість системи платежів за допомогою пластикових карток; 8) виконання національною грошовою одиницею переважно лише однієї з класичних функцій грошей - засобу платежу - з огляду на величезний розвиток негрошових форм розрахунків, колосального падіння життєвого рівня і втрати довіри населення до банківських установ; 9) зростання питомої ваги готівки в обігу; 10) значне перевищення обсягом фіктивного капіталу на ринку обсягу коштів, які реально використовуються; 11) значна концентрація грошових ресурсів у Києві та Київській області; 12) незаконні способи використання цільових кредитів і готівки.

На підставі проведеного аналізу встановлено, що Україна поки що не вкладається в жодне з порогових значень безпечного рівня грошової маси. Розвиток грошової системи незалежної України свідчить про наявність у цьому процесі багатьох недоліків, що спричинили поглиблення платіжної кризи і зростання доларизації національної економіки. Політика стискання грошової маси призвела до нестачі грошей для підтримки платіжної системи. Таким чином, рівень безпеки грошового обігу в Україні на сьогодні є низьким, що негативно позначається на фінансовій безпеці держави в цілому.

Проведений аналіз стану вітчизняного валютного ринку засвідчив, що його функціонування супроводжується численними системоутворюючими, нормативно-правовими, організаційно-технологічними, інформаційними недоліками і прорахунками, які носять як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. У цьому ряду: відсутність довгострокової валютної стратегії, непослідовність і непередбачуваність валютної політики, відсутність чітко визначеної законодавчої бази, неналежний рівень валютного регулювання, ліцензування валютних операцій, брак доступної інформації щодо наявності і руху коштів у іноземній валюті підприємств і організацій усіх форм власності, неповернення іноземної валюти в Україну, можливість реалізації певних сумнівних валютних угод, незначний обсяг вітчизняного валютного ринку, відсутність чітко виражених тенденцій його розвитку.

Виявлено фактори, що впливають на зміну тенденцій на вітчизняному валютному ринку. Серед них, зокрема: прирощення грошової маси, у т. ч. готівки в обігу; зменшення норм обов'язкового резервування комерційних банків; активна діяльність НБУ з поповнення офіційних валютних резервів держави; зміцнення американського долара на світовому валютному ринку.

Як свідчить проведене дослідження, сьогоднішній рівень валютної безпеки України (з огляду на недосконалість наявного валютного ринку, вкрай незначні для країни з таким потенціалом офіційні валютні резерви, високий ступінь доларизації вітчизняної економіки, відтік капіталу за кордон) досить низький, що загрожує фінансовій і економічній безпеці держави в цілому.

У ході дослідження процесу бюджетотворення в Україні з'ясовано, що фактичний стан речей у цій сфері характеризується численними різноаспектними негативними моментами, що не лише значно знижує рівень бюджетної безпеки як такої, але й - фінансової безпеки держави в цілому. Зокрема, встановлено: 1) відсутність єдиного правового поля з питань бюджету, наявність розрізнених законів, що регламентують організацію бюджетного процесу; недостатню визначеність у законодавчому плані бюджетних принципів, правил розподілу бюджетних доходів і видатків між рівними або різними рівнями державного управління та визначення бюджетних трансфертів, надання державних кредитів і фінансових гарантій, фінансування дефіцитів, регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов'язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань; 2) наявність суттєвих вад бюджетного планування, індикативність і недостатня обґрунтованість макроекономічних показників, що закладаються у розрахунок держбюджету; 3) здебільшого несвоєчасність прийняття бюджетних законів; 4) хронічне невиконання останніми роками бюджетів; 5) значні недоліки у визначенні головних розпорядників коштів держбюджету; 6) вкрай повільне реформування міжбюджетних відносин; постійне зростання кількості дотаційних регіонів, значну диференціацію у середньодушових видатках місцевих бюджетів; 7) наявність в умовах постійної нестачі бюджетних коштів значних залишків на рахунках комерційних банків.

Виявлено численні вади “технології” бюджетного процесу. Встановлено причини недоотримання бюджетних надходжень і несвоєчасних розрахунків платників з бюджетом, зумовлені кризовими явищами в економічній сфері, недосконалістю вітчизняної податкової системи, недоліками у розрахунково-платіжній сфері. Комплексно проаналізовано чинники утворення бюджетної недоїмки.

Здійснений аналіз дозволив зробити висновок, що держбюджети, які існували в останні роки, не можуть слугувати віддзеркаленням соціально-економічної політики держави, рівень бюджетної безпеки в Україні за всіма ознаками на сьогодні явно недостатній і такий, що загрожує фінансовій безпеці держави в цілому. Недостатність надходжень податків та інших обов'язкових платежів викликає необхідність фінансування дефіциту бюджету (або ж призводить до недофінансування передбачених видатків, створюючи при цьому прихований дефіцит) за рахунок додаткових запозичень, що призводить до збільшення державного боргу. Обслуговування ж останнього складає значну частину видатків, які в іншому випадку могли б бути спрямовані на поточні витрати. Таким чином, виникає свого роду замкнене коло, коли завищені (звичайно ж, відносно до існуючих доходів!) витрати спричиняють зростання і без того непомірного податкового тягаря, недоотримання податків компенсується збільшенням величини державного боргу (обслуговування якого вимагає збільшення видатків), жорсткішає податковий прес, а це остаточно знекровлює підприємства, скорочуючи, як наслідок, загальну податкову базу.

Проведене дослідження стану внутрішньої та зовнішньої державної заборгованості засвідчило, що процес формування державного боргу, його обслуговування та погашення, використання запозичених державою коштів супроводжується численними недоліками, неузгодженостями, нестикуваннями, що у свою чергу спричиняє зниження рівня як боргової безпеки держави, так і її фінансової безпеки в цілому.

Серед існуючих недоліків у цій сфері можна виділити: недосконалість нормативно-правової бази формування, використання, обслуговування й погашення державного боргу України; недотримання чинного законодавства щодо державного боргу; недостатній рівень обґрунтування розмірів державного боргу та видатків на його обслуговування, що враховуються при розрахунках держбюджету; відсутність єдиної цілісної стратегії управління державним боргом; обмеженість переліку боргових інструментів, що використовуються у практиці державного запозичення; недосконалість запропонованого механізму реструктуризації простроченої заборгованості за кредитами, залученими під державні гарантії; застосування суб'єктивного підходу з боку Мінфіну України до різних боржників, які не дотримувалися одних і тих самих умов укладених угод про реструктуризацію простроченої заборгованості за кредитами, залученими під державні гарантії; незастосування у ряді випадків санкцій примусового стягнення існуючої заборгованості внаслідок окремих рішень органів виконавчої влади про відстрочку із сплати нарахованих та несплачених позичальниками платежів, призупинення безспірного стягнення заборгованості перед державним бюджетом, неподання Мінфіном відповідної інформації органам Держказначейства та податковим органам; недосконалість обліку боргових зобов'язань; здійснення операцій з управління державним боргом за графіками, що не мали належної юридичної сили; наявність процедурних складнощів у розв'язанні конфліктних боргових ситуацій; недосконалість обліку боргових зобов'язань; нерозвиненість вітчизняної практики страхування боргових ризиків; відсутність механізмів оцінки ефективності залучення і використання кредитних ресурсів.

З урахуванням здійсненого дослідження стану державного боргу, можна зробити наступні висновки: 1) політика формування державного боргу будується без погляду у завтрашній день і зорієнтована, в основному, на “латання дірок”; 2) на відміну від розвинених країн, де в структурі державного боргу левова частка припадає на внутрішній борг, в Україні спостерігається протилежна картина; 3) від існуючої практики (про наявність системи запозичення поки що говорити взагалі не доводиться!) внутрішнього і зовнішнього запозичення отримали зиск лише іноземні товаровиробники (за зв'язаними кредитними лініями), іноземні банки і фірми, НБУ і українські комерційні банки (від операцій з ОВДП), тоді як держава і громадяни України залишилися в програші; 4) державний борг України занадто короткий і занадто дорогий; нераціональною та неринковою (оскільки унеможливлює обертання переважної частини запозичених коштів на ринку) є і наявна структура державного боргу; 5) поки що відсутні неборгові (такі, що не базуються на нових запозиченнях!) джерела його покриття (достатні офіційні валютні резерви, значне позитивне зовнішньоторговельне сальдо) за існуючої кризи довіри до України з боку кредиторів; 6) значна частина боргових зобов'язань виконується у негрошовій формі, що зумовлено відсутністю зваженої боргової політики держави, неефективністю системи управління державним боргом, відсутністю страхування боргових зобов'язань; 7) система запозичень залишається малоефективною і веде до перекладання тягаря з обслуговування і погашення державного боргу на платників податків, на прийдешні покоління; 8) збереження існуючих тенденцій у сфері державного запозичення є серйозною потенційною загрозою для фінансової безпеки держави.

Здійснений всебічний аналіз перебігу інвестиційних процесів та формування інвестиційного клімату в Україні висвітлив наступні проблемні питання у цій сфері: 1) інвестиційна діяльність відбувається в умовах відсутності Адміністративного, Господарського, Цивільного, Податкового і Бюджетного кодексів, недосконалості і нестабільності інвестиційного, бюджетного, податкового, валютного та митного законодавства; 2) відсутня єдина дієва інвестиційна політика та стратегія залучення іноземних інвестицій; 3) інвестиційна діяльність протягом останніх років відбувалася на фоні загальних негативних тенденцій соціально-економічного розвитку країни; 4) перепоною розвитку інвестиційної активності є обмеженість інвестиційних ресурсів держави, галузей господарського комплексу, регіонів країни, вітчизняних юридичних і фізичних осіб, кредитних можливостей українських комерційних банків, вкрай незначний приплив іноземних інвестицій в Україну; 5) на залучення внутрішніх та іноземних інвестицій негативно впливають недосконалі грошово-кредитна політика і політика приватизації, відсутність в Україні ефективної регуляторної та зовнішньоекономічної політики, високе податкове навантаження, недосконалість валютного регулювання і процедур сертифікації продукції тощо; 6) стримують інвестиційні процеси відсутність повноцінного фондового ринку, майже повна відсутність вітчизняних спеціалізованих інвестиційних банків та ефективних інвестиційних компаній, незадовільний стан виробничої інфраструктури в Україні; 7) значною перешкодою на шляху іноземних інвестицій в Україну є психологічні розбіжності між зарубіжним інвестором і одержувачем інвестицій; 8) зростанню інвестиційного потенціалу перешкоджає відсутність системи реальної підтримки малого та середнього бізнесу; 9) суттєвим гальмом для повноцінної інвестиційної діяльності є високий рівень організованої злочинності та корупції в нашій країні.

У ході дослідження встановлено, що рівень внутрішніх інвестицій в основні фонди дуже низький, якщо не від'ємний. По суті, відсутність необхідного для розширеного відтворення виробництва внутрішніх інвестиційних ресурсів стає одним із найвагоміших дестабілізуючих факторів соціально-економічного розвитку господарюючих суб'єктів, цілих галузей народного господарства і країни загалом, посилює загрозу виникнення катастроф техногенного характеру.

Виявлені негативні чинники, що позначаються як на акумулюванні комерційними банками фінансових ресурсів, так і на їх використанні для економічного розвитку.

Встановлено, що процес залучення іноземних інвестицій супроводжується цілим рядом негативних тенденцій: 1) обсяги надходжень іноземних інвестицій протягом останніх років не співставні з дійсними потребами в них; 2) малий середній розмір інвестування в конкретні проекти унеможливлює кардинальне покращення загальної ситуації; 3) по ряду регіонів України спостерігається зменшення обсягів іноземних інвестицій; 4) все ще недостатній обсяг іноземних інвестицій спрямовується у вітчизняну виробничу сферу; 5) спостерігається значна концентрація іноземних капітальних вкладень по окремих регіонах країни; 6) недосконалою залишається і форма залучення іноземних інвестицій в Україну; 7) значну частину іноземних інвесторів у національну економіку складають фірми-банкрути і аутсайдери. Спроби вкласти кошти в Україну роблять і фірми, що заробили свій капітал незаконним шляхом і зацікавлені у відмиванні грошей.

Проведений аналіз свідчить про відсутність в Україні необхідних передумов, а також дієвої комплексної програми залучення іноземних інвестицій.

Рівень інвестиційної безпеки в Україні поки що досить низький. Інвестиційний клімат, що склався в нашій країні, не стимулює залучення прямих і портфельних інвестицій.

У четвертому розділі “Формування безпечного рівня функціонування фінансово-кредитної сфери” доведено, що забезпечення безпечного рівня функціонування фінансово-кредитної сфери можливе лише за умови розробки і реалізації обґрунтованих стратегій розвитку окремих сегментів вітчизняного фінансового ринку, проведення дієвої грошово-кредитної, валютної, бюджетної, боргової та інвестиційної політики, здійснення конкретних заходів щодо уникнення небезпеки грошового обігу, валютного ринку, бюджетної системи, державних запозичень, поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

На підставі проведеного дослідження визначено і обґрунтовано наступні напрями підвищення рівня безпеки у сфері грошового обігу та реального кредитування: 1) спрямованість грошово-кредитної політики не на стримування зростання грошової маси, а на її регулювання згідно з динамікою фінансових ресурсів, що формуються в реальному секторі економіки; 2) скорочення обмежень здійснення грошово-кредитної політики; 3) обов'язкове врахування впливу зовнішніх факторів на процес формування грошової пропозиції в Україні; 4) чітке вирішення питань нормативно-правового регулювання грошово-кредитної політики; 5) узгодженість основних засад грошово-кредитної політики з програмою діяльності Уряду та Законом України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік; 6) визначення в основних засадах грошово-кредитної політики на відповідний рік чітких кількісних орієнтирів, а також конкретних шляхів реалізації зазначених орієнтирів; забезпечення поступового переходу від визначення цільових кількісних обмежень темпів зростання пропозиції грошей до цільових орієнтирів, що визначають динаміку таких якісних параметрів, як відсоткові ставки або валютний курс; забезпечення контролю за дотриманням основних параметрів засад грошово-кредитної політики на певний рік; 7) забезпечення замість сукупного попиту на гроші попиту на грошові ресурси у розрізі агрегатів грошової маси; 8) перехід до встановлення плаваючої ставки рефінансування із щомісячним її коригуванням залежно від рівня інфляції, попиту і пропозиції грошових коштів; 9) запровадження фіксованого граничного розміру відсоткових ставок по депозитах фізичних і юридичних осіб у комерційних банках відносно ставки рефінансування НБУ; 10) поступове переведення всіх розрахунків державних підприємств виключно на грошову форму; витискання з обігу квазіплатіжних засобів, фіктивних боргових зобов'язань; 11) стимулювання зростання організованих заощаджень; 12) сприяння підвищенню рівня зайнятості працездатного населення; 13) поліпшення стану платіжного балансу України; 14) прискорення процесу грошової приватизації в Україні; 15) подальша розбудова вітчизняного фінансового ринку; 16) обмеження сфери готівкового обігу і протидія порушенням встановленого порядку використання готівки; запобігання подальшому посиленню криміналізації грошового обігу в Україні; 17) розширення розрахунків суб'єктів господарювання та населення за допомогою чекових книжок; 18) удосконалення вітчизняної платіжної системи; 19) оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів між фінансовим і нефінансовим секторами національної економіки; 20) реалізація комплексу заходів щодо раціоналізації територіального розміщення грошових коштів; підвищення ефективності використання фінансових ресурсів; 21) запровадження системи моніторингу реалізації поточної грошово-кредитної політики; 22) забезпечення прозорості здійснення грошово-кредитної політики.

Визначено, що для забезпечення в Україні реальної інфляційної безпеки необхідно: правильно і комплексно оцінити вид та справжній рівень існуючої інфляції; розробити дієві заходи попередження кризових явищ; визначити шлях нормального соціально-економічного розвитку та тип антиінфляційної політики.

Обґрунтовано, що для формування дієвої системи валютної безпеки в Україні необхідні: чіткий і обґрунтований вибір валютної стратегії держави; створення всебічного досконалого нормативно-правового поля та розробка ефективних заходів щодо недопущення його порушення; визначення державного органу, відповідального за забезпечення дієвого валютного контролю в країні, чітка організація валютного регулювання та контролю; забезпечення стабільності гривні; оптимізація загальних обсягів і структури надходжень та використання іноземної валюти як у галузевому, так і в географічному розрізах; недопущення неефективного використання коштів кредитів міжнародних фінансових організацій, іноземних урядів і банків; якнайшвидше розв'язання проблем повернення незаконно вивезених за кордон валютних коштів і валютних неплатежів; запобігання неконтрольованому відпливу валютних цінностей за кордон і “відмиванню брудних грошей”; залучення до господарського обігу валютних коштів населення; накопичення достатніх валютних резервів держав і вдосконалення системи управління ними; вдосконалення функціональної інфраструктури національного валютного ринку; відновлення регулярних торгів на УМВБ і встановлення офіційного валютного курсу з урахуванням їх результатів; вирішення питання щодо поновлення спеціальної статистичної звітності та забезпечення доступності інформації про наявність і рух коштів в іноземній валюті вітчизняних підприємств і організацій усіх форм власності, що надасть змогу контролювати і комплексно аналізувати усі ланки руху іноземної валюти господарюючих суб'єктів в Україну та за її межі за строками і джерелами формування й використання; поліпшення контролю НБУ за вітчизняним готівковим валютним ринком; розробка, затвердження і впровадження системи порогових значень індикаторів валютної безпеки громадян, підприємств, організацій і установ, комерційних банків та держави; постійний моніторинг за світовим валютним ринком з метою завчасного виявлення зародження кризових явищ і вжиття необхідних упереджувальних заходів щодо мінімізації їх негативного впливу на вітчизняний валютний ринок; проведення дієвих заходів правоохоронних органів щодо недопущення та припинення діяльності незаконних конвертаційних центрів, контрабанди та фальшування іноземної валюти; недопущення неправильного інформування НБУ міжнародних фінансових організацій про справжні розміри офіційних валютних резервів держави на певну дату; посилення інтеграції національного валютного ринку із світовою валютною системою.

Серед основних принципів валютної політики держави мають бути: базування її на довгостроковій валютній стратегії; реальність реалізації закладених засад валютного регулювання; послідовність і передбачуваність; стандартизація валютного обігу; наявність достатніх золотовалютних резервів; формування стабілізаційного фонду для підтримки курсу національної валюти; згладжування короткострокових коливань валютного курсу; відсутність обмежень на конвертованість гривні за поточними операціями; повна заборона розрахунків за товари і послуги на території країни іноземною валютою; запровадження страхування та перестрахування валютних ризиків; регулювання меж переказу фізичними особами іноземної валюти за кордон і отримання ними переказів із-за кордону; відсутність обмежень для резидентів на іноземні позики у ВКВ, а також права іноземних інвесторів купувати акції підприємств країни; стимулювання валютних банківських вкладів населення України; обов'язкове ліцензування проведення валютних операцій; забезпечення оптимального співвідношення рівнів захищеності, ліквідності і дохідності офіційного золотовалютного резерву держави; прозорість функціонування валютного ринку; запровадження валютного контролю тощо.

Визначені основні напрями реформування бюджетної сфери, проведення оптимальної бюджетної політики. Доведено, що підвищення рівня бюджетної безпеки держави може бути досягнуто за рахунок: 1) законодавчого закріплення принципів адресності і цільового використання бюджетних коштів, розміщення бюджетних коштів у банківських установах, складання кошторисів бюджетних установ, порядку надання одержувачами бюджетних коштів інформації контролюючим органам, попередньої перевірки фінансового стану юридичної особи, що потребує бюджетних асигнувань, блокування бюджетних видатків, організації фінансового контролю, віднесення організацій до органів державного і місцевого фінансового контролю; визначення сутності і кількісних параметрів таких категорій, як “бюджетний потенціал держави”, “дохідний потенціал державного бюджету”; статусу макроекономічних показників, покладених в основу формування державного бюджету; конкретних правил розподілу бюджетних доходів і видатків між рівними або різними рівнями державного управління, визначення бюджетних трансфертів, надання державних кредитів і фінансових гарантій, фінансування дефіцитів, секвестрування бюджетних видатків, здійснення державних закупівель; обов'язків і повноважень урядових структур в управлінні бюджетом; процедури розподілу бюджетних коштів, яка б передбачала проведення публічних слухань; експертизи і оцінки бюджетного та податкового законодавства з точки зору критеріїв фінансової безпеки; 2) вдосконалення усього комплексу бюджетного планування, безумовного дотримання бюджетно-фінансових і грошово-кредитних пропорцій; розробки системи оцінки бюджетних ризиків, умовних зобов'язань або довгострокової бюджетно-податкової стабільності як частини макроекономічних прогнозів; поступового переходу до середньо- і довгострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на певний рік, створення системи бюджетних планів; поступового переходу до програмно-цільового методу складання держбюджету; 3) окреслення ролі, повноважень і обов'язків у бюджетному процесі всіх його учасників; усунення дублювання, суперечливості і недостатньої визначеності їх функцій; 4) оптимізації кількості головних розпорядників коштів держбюджету і збереження її протягом принаймні 5 років; 5) скорочення прихованого дефіциту держбюджету; 6) вдосконалення міжбюджетних відносин; 7) запровадження досконалої бюджетної статистики; 8) розробки системи оцінки ефективності використання бюджетних коштів; 9) прозорості формування та виконання державного та місцевих бюджетів; 10) дотримання централізації усіх доходів і коштів держбюджету на рахунках державного казначейства з переходом на єдиний рахунок держказначейства.

Запропоновано перелік заходів, які доцільно здійснити для зменшення бюджетної недоїмки.

У ході дослідження виявлені взаємопов'язані та взаємообумовлені елементи політики державних запозичень (боргової політики). Формування політики державних запозичень (боргової політики України), на нашу думку, має відбуватися з урахуванням: необхідності забезпечення її цілковитої відповідності національним інтересам; координації політики державних запозичень з організацією бюджетотворення в країні, здійсненням дієвої грошово-кредитної, валютної політики у цілому і курсової політики, зокрема; запровадження методики розрахунку державного боргу України згідно з нормами Міжнародної асоціації вищих органів фінансового контролю (INTOSAI); неприпустимості безконтрольного збільшення обсягу державного боргу з метою недопущення розвитку кризових ситуацій; вжиття необхідних заходів щодо поліпшення структури державного боргу для оптимізації боргового навантаження на економіку країни, її фінансову систему; розширення кола традиційних боргових інструментів, у тому числі і похідних; випуск нових боргових інструментів на суму основного боргу і суму накопичених відсотків; оптимізації співвідношення валютної та гривневої дохідності боргових зобов'язань; відсутності значної диференціації дохідності якісно однорідних державних боргових зобов'язань; необхідності попередження кризових ситуацій із погашення та обслуговування державного боргу; забезпечення належного рівня обліку, повноти, об'єктивності та прозорості інформації щодо обсягу та структури державного боргу; жорсткого підходу до управління діями всіх учасників ринку державних запозичень, особливо нерезидентів; необхідності забезпечення дієвого контролю за загальним обсягом і структурою боргових державних зобов'язань; дотримання принципу рівноцінного відношення до всіх груп кредиторів у випадках загальної реструктуризації державного боргу.

Обґрунтовано, що підвищенню рівня боргової безпеки держави має сприяти: 1) удосконалення законодавчого забезпечення формування внутрішньої та зовнішньої заборгованості; 2) опрацювання та реалізація обґрунтованої стратегії залучення позик в економіку України; 3) спрямування запозичених коштів переважно для фінансування інституціональних змін, розвитку базових галузей економіки та інфраструктури, запровадження новітніх технологій з метою забезпечення майбутнього зростання доходів; 4) переведення частини кредитної заборгованості у державні цінні папери; емісія довгострокових державних цінних паперів; запровадження внутрішніх державних запозичень в іноземній валюті у населення на анонімній основі та у юридичних осіб через їх оформлення цінними паперами під гарантії НБУ, створення організаційно-правових передумов застосування інструментів активного управління зовнішнім боргом, включаючи викуп боргу, операції обміну (своп) (борг/борг, борг/акції, борг/експорт, борг/ресурси), що мають зменшити основну суму боргу і скоротити відсоткові платежі; розвиток ринку похідних інструментів від зовнішніх боргових зобов'язань; переоформлення простроченої зовнішньої заборгованості по кредитах під державні гарантії у наступні інструменти: нова кредитна угода з погашення основного боргу; реєстровані відсоткові ноти; готівковий платіж у рахунок часткового погашення накопичених відсотків тощо; ведення реєстру державного боргу і реєстру державних гарантій по кредитах дозволить піднести рівень боргової безпеки держави; 5) якісне поліпшення системи судочинства щодо боргових правовідносин і нагляду за дотриманням чинного законодавства з цих питань; 6) виконання низки організаційних заходів щодо поліпшення формування, обліку, обслуговування та контролю державних запозичень, створення якісного інформаційного забезпечення цього процесу.

Здійснене дослідження дає підставу стверджувати про необхідність створення дієвої системи управління державним боргом як обов'язкового атрибуту державних фінансів. Визначено вимоги, яким повинна відповідати подібна система, запропоновано схему управління державним боргом.

На думку дисертанта, для підвищення рівня інвестиційної безпеки держави у законодавчому плані необхідно: усунути правові невизначеності, доопрацювати та якнайшвидше прийняти Цивільний, Господарський (Комерційний), Адміністративний, Податковий, Митний кодекси; визначити порядок укладання і реалізації інвестиційних угод з українськими та іноземними інвесторами, відповідний механізм захисту вже приватизованих підприємств від недобросовісного іноземного інвестування; встановити порядок гарантування збереження вкладів населення в фінансово-кредитних установах з метою відновлення довіри населення та активізації акумулювання його коштів для фінансування важливих інвестиційних проектів; прискорити прийняття законів України “Про іпотеку”, “Про концесії на будівництво і реконструкцію автомобільних доріг”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, “Про недержавні пенсійні фонди”; внести зміни і доповнення до чинного законодавства щодо надання права застави акцій підприємств, які належать державі, з метою отримання іноземних інвестицій; активізувати роботу з корекції вітчизняного законодавства, пов'язану зі вступом України до Світової торговельної організації (СОТ); розглянути питання щодо доцільності прийняття законопроекту про перелік галузей вітчизняного господарського комплексу, виробництв і видів діяльності, а також територій, де забороняється чи обмежується діяльність іноземних інвесторів; внести відповідні зміни до Закону України “Про господарські товариства”, що унеможливили б зловживання з боку більшості інвесторів і керівних органів господарських товариств; законодавчо розширити права меншості акціонерів і аутсайдерів, особливо з питань доступу до інформації, організації зборів акціонерів і представництва у керівних органах господарських товариств; встановити чітку ієрархію нормативно-правових документів, скасувати практику висунення внутрішніми розпорядчими документами додаткових вимог до потенційних і наявних інвесторів.

В організаційному плані слід всіляко домагатися: розмежування повноважень державних органів у сфері приватизації; забезпечення прозорості і чіткої процедури приватизації інвестиційно привабливих об'єктів; підвищення обґрунтованості оцінки майнових комплексів на основі застосування досконалих методичних документів, поліпшення якості ріелторських послуг; запровадження спрощеного порядку видачі архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування будівництва, нормативного встановлення стислих термінів їх видачі; спрощення механізму вилучення та надання земельних ділянок для містобудівних потреб на основі використання затвердженої в установленому порядку містобудівної документації; укладання контрактів на будівництво об'єктів кошторисною вартістю 200 тис. грн. і більше, що здійснюється за рахунок державних капітальних вкладень, виключно на конкурсній (тендерній) основі; запровадження інституту гарантій регіональної влади і органів соціального забезпечення для отримання іпотечних кредитів під будівництво житла для незаможних громадян; скорочення термінів прийняття рішень про інвестування завдяки спрощенню організаційних процедур, поліпшення інформаційного забезпечення інвестиційних проектів, скороченню тривалості переговорів з органами приватизації; запровадження надійних процедур для швидкого і справедливого вирішення спорів, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності; спрощення процедури реєстрації нових господарюючих суб'єктів; встановлення дієвого контролю за дотриманням чинного законодавства в цій сфері; оптимізації галузевої, економічної та технологічної структури внутрішніх та іноземних інвестицій; створення банку даних щодо іноземних інвестицій на підприємствах України і про запропоновані їм інвестиційні проекти; підключення до міжнародної комп`ютерної мережі інвестиційної інформації IPAnet; розвитку інформаційного обслуговування іноземних інвесторів і просування українських проектів і програм за кордоном; розширення пошуку інвестиційних ресурсів; регулярного проведення за кордоном урядовими структурами та господарюючими суб'єктами України спеціалізованих інвестиційних семінарів; здійснення рекламних кампаній у провідних світових засобах масової інформації, видання спеціалізованих інформаційних бюлетенів; підвищення обґрунтованості системи пріоритетів інвестиційної діяльності шляхом запровадження якісних аналітично-прогнозних розрахунків, використання системи національних рахунків; створення у вітчизняній економіці інфраструктури приймання і підтримки інвестицій; створення інформаційної бази звітності емітентів цінних паперів; створення резервних інвестиційних галузевих фондів для фінансування екстрених потреб галузі; надання методичної допомоги регіонам при створенні необхідної інфраструктури сприяння інвестиціям, підготовці бізнес-планів; спеціалізації судочинства за напрямками, що потребують спеціальної професійної підготовки суддів: податкові спори, ринок цінних паперів тощо; підвищення рівня забезпечення державних цінних паперів; навчання керівників підприємств діловій етиці, вмінню працювати з іноземними партнерами; запровадження дієвої системи страхування іноземних інвестицій; розвиток перестрахування; сприяння ДКЦПФР створенню та функціонуванню громадських організацій з питань захисту прав інвесторів; розробки і запровадження в практику прийняття управлінських рішень в інвестиційній сфері порогових значень індикаторів інвестиційної безпеки.

У сфері міжнародного співробітництва вбачається доцільним: активізація зусиль зі вступу України до СТО; подальша активізація конкретної співпраці з Міжнародним центром з урегулювання інвестиційних спорів, Багатостороннім агентством гарантування інвестицій, Корпорацією страхування приватних інвестицій США за кордоном, Організацією страхування французьких інвестицій за кордоном тощо; законодавчий дозвіл іноземним банкам-нерезидентам приймати валютні вклади населення України під їх гарантії з формуванням відповідних валютних доходів, що не оподатковуються, не менше ? яких має спрямовуватися на інвестування вітчизняного виробництва; усунення суперечливого тлумачення сторонами інвестиційних проектів угод про запобігання подвійному оподаткуванню.

Конче необхідною є розробка Урядом України і реалізація довгострокової стратегії розвитку інвестиційного потенціалу нашої держави.

Запропоновано комплекс заходів для покращення формування фінансових ресурсів вітчизняних комерційних банків та їх використання для цілей економічного розвитку. Обґрунтовано необхідні складові системи захисту державних інтересів в інвестиційній сфері. Запропоновано вимоги до моделювання інвестиційного клімату.

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновки теоретико-концептуального змісту, методологічного та науково-практичного спрямування.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми щодо розробки засад формування системи фінансової безпеки в Україні.

Недостатній рівень фінансової безпеки в Україні в цілому і таких її елементів, як безпека грошового обігу, інфляційна, валютна, бюджетна, боргова й інвестиційна безпека, значною мірою є результатом недостатнього теоретичного і організаційно-методологічного осмислення цих категорій.

Внаслідок того, що донедавна не були визначені місце і роль фінансової безпеки в системі економічної безпеки, теоретичні основи формування системи фінансової безпеки, остаточно не з'ясовані всі загрози фінансовій безпеці, не розроблені методологічні засади оцінки рівня фінансової безпеки, не затверджена загальноприйнята система її індикаторів, унеможливлювалася розробка комплексу практичних заходів щодо запобігання, виправлення і недопущення в майбутньому розвитку кризових явищ у фінансово-кредитній сфері в цілому і в окремих сегментах вітчизняного фінансового ринку, нормалізації грошового обігу, вдосконалення бюджетної системи, оптимізації державних запозичень, поліпшення інвестиційного клімату в нашій країні.

Подолання цих негативних моментів потребує з'ясування наявних проблем, розробки і реалізації пропозицій щодо підвищення існуючого рівня безпеки грошового обігу, інфляційної, валютної, бюджетної, боргової й інвестиційної безпеки, а відтак, і фінансової безпеки в цілому за такими напрямами:

I. У теоретичному плані - вирішення важливої наукової проблеми щодо визначення теоретичних і організаційно-методологічних засад формування системи фінансової безпеки в Україні. З огляду на це:

1. Фінансову безпеку слід розглядати як важливу складову економічної безпеки, що безпосередньо впливає на всі сфери життєдіяльності громадян, господарюючих суб'єктів, регіонів, галузей господарського комплексу і держави в цілому.

2. Дослідження фінансової безпеки доцільно проводити з огляду на те, що вона є складною багатоаспектною категорією, яка характеризується тісним взаємозв'язком і взаємообумовленістю її окремих складових. А відтак, недоліки або помилки у додержанні одних параметрів фінансової безпеки відразу позначаються на інших та всій їх сукупності. Ось чому вбачається гостра потреба при прийнятті управлінських рішень враховувати всі фактори, що впливають на той чи інший результативний показник, їх взаємозв'язок і взаємообумовленість, визначати конкретні наслідки реалізації певних заходів.

3. При вивченні основних системоутворюючих елементів системи фінансової безпеки необхідно брати до уваги складність сучасної ситуації, яка полягає у тому, що момент формування національної системи фінансової безпеки збігся з переходом від адміністративно-командної економіки до ринкового господарства, а відтак, на нарощування і оптимізацію фінансового потенціалу всіх учасників ринку негативно впливає безліч об'єктивних і суб'єктивних чинників.

4. Розробка теоретичних і організаційно-методологічних засад формування системи фінансової безпеки має включати розкриття сутності і формулювання визначень категорії “фінансова безпека”, а також її невід'ємних складових; уточнення основних напрямів державної політики національної безпеки України в економічній сфері, виходячи з об'єктивної необхідності підвищення ефективності вітчизняної фінансової системи; обґрунтування принципів організації системи фінансової безпеки; визначення вимог до концепції, політики, стратегії і тактики забезпечення фінансової безпеки, а також функцій Президента України, Верховної Ради України, Ради національної безпеки і оборони України, органів виконавчої влади, НБУ щодо забезпечення належного рівня фінансової безпеки; розробку класифікацій видів фінансової безпеки та загроз фінансовій безпеці; з'ясування переліку загроз фінансовій безпеці в цілому та її окремих складових і основних наслідків реалізації цих загроз; визначення і обґрунтування чинників безпеки грошового обігу, валютної, бюджетної, боргової та інвестиційної безпеки, що забезпечують або унеможливлюють дотримання належного рівня безпеки на грошовому, валютному, борговому, інвестиційному ринках і в бюджетній системі.

5. Оцінка рівня фінансової безпеки має будуватися з урахуванням дотримання принципів адекватності оціночних параметрів сутності процесів, що є предметом аналізу; комплексності (врахування усіх факторів, що впливають на ту чи іншу небезпеку чи загрозу); виділення головних елементів наявних або потенційних небезпек і загроз; послідовності оціночних заходів; можливості вжиття необхідних запобіжних, упереджувальних, профілактичних або корегуючих заходів щодо виявлених чи потенційно можливих небезпек і загроз. Обов'язковим при цьому є дотримання чіткої схеми подібної оцінки.

6. Методологічні підходи до оцінки рівня фінансової безпеки в цілому та її окремих складових повинні включати визначення критерію фінансової безпеки, вибір певних показників (індикаторів), визначення їх порогових значень, моніторинг визначених показників, співставлення фактичних значень певних показників з пороговими значеннями, визначення ступеня фінансової безпеки, аналіз отриманих результатів, прогнозування найважливіших груп показників (індикаторів).

7. Індикатори фінансової безпеки мають відображати специфіку певного рівня управління (громадян, домашніх господарств, підприємств, організацій і установ, галузі господарського комплексу, регіонів, банківської системи, фондового ринку, держави) або таких її складових, як безпека грошового обігу, інфляційна, валютна, бюджетна, боргова й інвестиційна безпека.

II. У аналітичному плані - комплексний аналіз фактичного стану формування системи фінансової безпеки; функціонування вітчизняних грошового, валютного, інвестиційного і боргового ринків та бюджетної системи. З огляду на це:

1. Ретельному аналізу має бути піддано виконання таких вимог, що висуваються до системи забезпечення фінансової безпеки, як наявність концепції забезпечення фінансової безпеки України; законність функціонування такої системи; визначення стратегії і тактики забезпечення фінансової безпеки; спрямованість цієї системи на захист інтересів громадян, господарюючих суб'єктів, регіонів, галузей господарського комплексу, держави; сталість і ефективність функціонування; формалізація процесу формування концепції і стратегії фінансової безпеки; наявність відповідного сценарію; створення інформаційної бази для об'єктивного і всебічного моніторингу; наявність належної координації зусиль усіх суб'єктів фінансової безпеки; забезпечення прозорості функціонування системи фінансової безпеки; наявність кваліфікованих кадрів для дотримання фінансової безпеки; відповідність окремих кроків Уряду і НБУ стратегічним цілям; реальність вимог, що висуваються до окремих елементів системи.

2. Предметом комплексного аналізу повинні бути стан, тенденції, проблеми грошового обігу та інфляційних процесів в Україні, вітчизняних валютного ринку і бюджетної системи, управління державною заборгованістю, інвестиційних процесів та формування інвестиційного клімату. У ході аналізу необхідно виявляти дестабілізуючі фактори, наявність негативних тенденцій та існування невирішених проблем, з'ясувати, чи вкладається Україна в порогові значення безпечного рівня.

3. У ході проведеного аналізу грошового обігу, вітчизняного валютного ринку, бюджетотворення, державної внутрішньої та зовнішньої заборгованості, інвестиційних процесів з'ясовані численні системоутворюючі, нормативно-правові, організаційно-технологічні, інформаційні недоліки і прорахунки, які носять як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, дестабілізуючі фактори, негативні тенденції та існуючі невирішені проблеми.

III. У практичному плані - розробка на підставі дослідження та порівняння стану, ефективності та тенденцій розвитку сегментів вітчизняного фінансового ринку, засад фінансової, грошово-кредитної, валютної, бюджетної, боргової і інвестиційної політики, існуючих форм і методів державного регулювання фінансового сектора національної економіки конкретних пропозицій щодо механізмів формування безпечного рівня функціонування фінансово-кредитної сфери. З огляду на це:

1. Для підвищення безпеки грошового обігу необхідно визначитися зі спрямованістю грошово-кредитної політики; скоротити обмеження її здійснення; враховувати вплив зовнішніх факторів на процес формування грошової пропозиції в Україні; вирішити питання нормативно-правового регулювання грошово-кредитної політики; узгодити її основні засади з програмою діяльності Уряду та Законом України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік; визначити в основних засадах грошово-кредитної політики на відповідний рік чіткі кількісні орієнтири, а також конкретні шляхи реалізації зазначених орієнтирів; забезпечити поступовий перехід від визначення цільових кількісних обмежень темпів зростання пропозиції грошей до цільових орієнтирів, що визначають динаміку таких якісних параметрів, як відсоткові ставки або валютний курс; забезпечити контроль за дотриманням основних параметрів засад грошово-кредитної політики на певний рік; забезпечити попит на грошові ресурси у розрізі агрегатів грошової маси; перейти до встановлення плаваючої ставки рефінансування із щомісячним її коригуванням у залежності від рівня інфляції, попиту і пропозиції грошових коштів тощо.