Оцінка фінансової стійкості підприємства і заходи по її підвищенню

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи аналізу фінансової стійкості підприємства

1.1. Фінансові ресурси як основа для проведення аналізу фінансової стійкості підприємства

1.2. Зміст аналізу фінансової стійкості підприємства, його особливості в ринкових умовах

1.3. Задачі та інформаційна база аналізу фінансової стійкості підприємства

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності ЗАТ «ЦРА № 81»

2.1. Загальна характеристика господарської діяльності ЗАТ „Центральна районна аптека № 81”

2.2. Аналіз основних фінансово-економічних показників ЗАТ «ЦРА № 81»

2.3. Оцінка фінансової стійкості ЗАТ «ЦРА № 81»

Розділ 3. Шляхи підвищення фінансової стійкості ЗАТ «ЦРА № 81»

3.1. Пропозиції щодо мінімалізації витрат на господарську діяльність

3.2. Шляхи підвищення фінансової стійкості ЗАТ «ЦРА №81»

3.3. Економічний ефект від запропонованих заходів

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Відхід суспільства від системи планової економіки і вступ у ринкові відносини докорінно змінили умови функціонування підприємств. Підприємства, для того щоб вижити, повинні виявити ініціативу, заповзятливість і ощадливість для того, щоб підвищити ефективність виробництва. У противному випадку вони можуть виявитися на грані банкрутства. У ринкових умовах заставою виживаності й основою стабільного положення підприємства служить його фінансова стійкість. Вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати по його розширенню і відновленню.

Визначення границь фінансової стійкості підприємств відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до відсутності в підприємств засобів для розвитку виробництва, їхньої неплатоспроможності і, у кінцевому рахунку, до банкрутства, а «надлишкова» стійкість буде перешкоджати розвитку, обтяжуючи витрати підприємства зайвими запасами і резервами.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відбивають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Ціль аналізу складається не тільки і не стільки в тім, щоб установити й оцінити фінансовий стан підприємства, але також і в тім, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його поліпшення. Аналіз фінансового стану показує, по яких конкретних напрямках треба вести цю роботу.

Відповідно до цього результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші способи поліпшення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Мета дослідження. Полягає в аналізі системи показників, що характеризують внутрішній фінансовий стан підприємства, необхідних для розробки програми, прийняття ділових виробничо-господарських і управлінських рішень по підвищенню фінансової стійкості та розробка пропозицій, щодо покращення фінансового стану підприємства.

Разом з тим, фінансовий стан -- це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішнім середовищі. Воно визначає конкурентноздатність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів по фінансовим і іншим відносинам. Тому система показників, що приводяться в роботі, має на меті показати його стан для зовнішніх споживачів, тому що при розвитку ринкових відносин кількість користувачів фінансової інформації значно зростає.

Відповідно до мети дипломної роботи були поставлені завдання:

1. Вивчити теоретичні аспекти фінансового стану підприємства.

2. Розглянути фінансово-господарську діяльність підприємства.

3. Проаналізувати фінансово-майновий стан та виявити основні проблеми функціонування підприємства.

4. Скласти й обґрунтувати пропозиції, щодо покращення фінансової стійкості підприємства.

Об'єктом дослідження є ЗАТ „Центральна районна аптека № 81”.

Предмет дослідження. Фінансова стійкість підприємства.

ЗАТ „Центральна районна аптека № 81”.

Теоретичною і методологічною осново. дослідження служили праці вітчизняних і закордонних учених із проблем аналізу, обліку й аудита, ключові положення (стандарти) бухгалтерського обліку, базові державні нормативно-правові акти.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, основної частини та пропозицій щодо підвищення фінансової стійкості підприємства.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження. Окреслюється методологічна та теоретична база, методи дослідження.

Основна частина складається з двох розділів. У першому узагальнюються теоретико-методологічні основи аналізу фінансової стійкості підприємства. У другому здійснюється аналіз фінансової стійкості Закритого акціонерного товариства „Центральна районна аптека № 81” Чернігівської області. Загальні шляхи підвищення фінансової стійкості підприємства представлені в окремому розділі. фінансовий стійкість управлінський ринковий

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Фінансові ресурси як основа для проведення аналізу фінансової стійкості підприємства

Фінансові ресурси підприємств формуються в результаті фінансово-господарської діяльності. Ефективність діяльності підприємства і його фінансові результати залежать від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності незалежно від форми власності та організаційно-правової форми господарювання.

Фінансові ресурси підприємства - це грошові прибутки та надходження, які перебувають у розпорядженні підприємства. Вони призначені фінансових зобов'язань перед усіма суб'єктами господарювання (бюджетом, банками, страховими та іншими організаціями), з якими підприємство має взаємовідносини. Фінансові ресурси необхідні для виготовлення продукції, розширення, відновлення виробництва, економічного стимулювання робітників, тобто для здійснення необхідного руху коштів у виробничій діяльності підприємства. Джерелами формування фінансових ресурсів є власні кошти підприємства і залучені з різних джерел кошти.

Спочатку формування фінансових ресурсів відбувається в момент заснування підприємства, коли утворюється статутний капітал. Він показує розмір основних і оборотних коштів, інвестованих у процес виробництва. Надалі фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок власних джерел: прибутку та амортизаційних відрахувань. Поряд з цими джерелами фінансових ресурсів виступають:

- виторг від реалізації вибулого майна;

- різноманітні цільові надходження;

- виторг від вибуття оборотних коштів.

Капітал - це частина фінансових ресурсів, вкладених у виробництво, які приносять прибуток із завершенням виробничого циклу. З метою одержання прибутку підприємство займається підприємницькою діяльністю і в результаті одержує прибуток від реалізації виробленої продукції, виконання робіт, надання послуг, надання майна в тимчасове користування (оренди) значні фінансові ресурси можуть бути мобілізовані за знову утворюваними або реконструйованими підприємствами на фондовому ринку шляхом продажу цінних паперів певного підприємства.

Позикові кошти - це кредит, позика. Крім того, підприємства можуть одержувати фінансові ресурси в порядку перерозподілу (виплата страхового відшкодування страховою компанією, асоціацією, концерном, фінансово-промисловими групами і галузевою структурою, до якої вони можуть входити).

Формування фінансових ресурсів з різних джерел дає можливість підприємству своєчасно інвестувати кошти в нове виробництво, забезпечувати у разі необхідності розширення і технічне переозброєння діючого, фінансувати наукові дослідження, розробки та їх впровадження.

Фінанси -- кровоносна система економічного базису, яка забезпечує життєдіяльність підприємницької діяльності. Формування коштів підприємства наведено на рис. 1.1.



Рис. 1.1. Формування грошових коштів на підприємстві

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат може здійснюватися у трьох формах: самофінансування, кредитування і державного фінансування. Самофінансування ґрунтується на використанні тільки власних коштів, а у разі їх недостатності потрібно або скорочувати свої витрати, або шукати інші джерела, зокрема операції з цінними паперами. Кредитування -- це одержання позики на умовах терміновості, забезпеченості, платності, повернення та цільового використання.

Державне фінансування проводиться на безповоротній основі за рахунок бюджетних і позабюджетних (інноваційний фонд, фонд промисловості і т.ін.) коштів. Так, держава цілеспрямовано перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки, територіями, між формами власності і т.ін. На практиці всі перелічені форми фінансування витрат можуть застосовуватися одночасно. Головне -- домогтися оптимального для певного періоду співвідношення між ними. Досягнення подібного оптимуму можливе лише на основі активної фінансової стратегії, яка має проводитися фінансовими службами держави і підприємства.

Підприємство використовує фінансові ресурси за багатьма напрямами, головні серед яких такі:

платежі організаціям фінансово-банківської системи у зв'язку з виконанням зобов'язань (внесення податків до бюджету, сплата банкам за користування кредитом, погашення пози-чок, страхові платежі тощо);

інвестування власних коштів у капітальні витрати на розширення виробництва, технічне відновлення;

інвестування ресурсів у цінні папери інших фірм, придбані на ринку;

спрямування ресурсів на утворення грошових фондів за-охочувального і соціального характеру;

використання ресурсів на добродійні цілі, спонсорство.

Для забезпечення безперебійного фінансування процесу виробництва велике значення мають фонди фінансових резервів. В умовах ринку роль цих фондів зростає. Фінансові резерви спроможні забезпечити безупинний кругообіг коштів у відтворювальному процесі навіть у разі виникнення величезних втрат або непередбачених обставин. Фінансові резерви можуть створюватись самими підприємствами за рахунок власних фінансових ресурсів (самострахування), управлінськими структурами (на підставі встановлених нормативних відрахувань), спеціалізованими страховими організаціями (методом страхування), державою (резервні фонди). На підприємствах можуть утворюватись фонди, які відображені на рис. 1.2.

З переходом до ринкових відносин роль фінансових служб у вишукуванні фінансових джерел розвитку підприємства різко зростає. Пошук ефективних напрямків використання фінансових ресурсів, операції з цінними паперами, своєчасне залучені позикових коштів стають основними в управлінні фінансам підприємства, створюючи так званий фінансовий менеджмент.

Рис. 1.2. Грошові фонди підприємства

Фінансовий менеджмент -- це така організація управління фінансами з боку фінансових служб, яка дає змогу залучати до даткові фінансові ресурси на найбільш вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, здійснювати прибуткові операції на фінансовому ринку, купуючи і перепродуючи їх. Вибір джерела покриття витрат підприємства у разі нестачі власних фінансових ресурсів залежить від цілей інвестування коштів. Для покриття короткострокової і середньострокової потреби в оборотних коштах доцільно використовувати позики кредитних установ. Здійснюючи значні капітальні вкладення розширення, технічне переозброєння або реконструкцію виробництва, можна залучити довгостроковий кредит або скористатися випуском цінних паперів.

Головне - раціонально використовувати вільні фінансові ресурси, знаходити найбільш ефективні напрями інвестування коштів, які приносять підприємству додатковий прибуток. Необхідно професійно володіти технікою здійснення фінансових операцій.

При інвестуванні коштів у цінні папери працівники фінансо-вих служб зобов'язані дотримуватися низки таких вимог для того, щоб домогтися найбільшої прибутковості подібних операцій.

Купуючи цінні папери інших підприємств, необхідно інве-стувати тільки умовні надлишкові фінансові ресурси. Причому на підприємствах завжди має бути готівка на випадок майбутніх платежів; готівка може або бути у формі грошового запасу на банківському (депозитному) рахунку, або втілена у високоліквідні цінні папери (наприклад урядові).

Перш ніж купувати цінні папери будь-якого підприємства, потрібно володіти достатньо серйозною інформацією про це підприємство, отримати консультації у фахівців та вичерпну інформацію про це підприємство. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.

Потрібно інвестувати кошти в цінні папери декількох підприємств, причому краще, якщо вони будуть із різних галузей економіки. Вкладення тільки в один об'єкт може виявитися невдалим, якщо це підприємство зазнає краху або опиниться в складній економічній ситуації.

Необхідно регулярно вивчати фінансові звіти підприємств, у цінні папери яких інвестовано кошти. Не можна обмежуватися тільки розглядом прибутку, його розподілом, розміром і рівнем дивідендів. Потрібно вивчати динаміку таких коефіцієнтів, як норма прибутку на акціонерний капітал, рівень рентабельності обороту авансованих коштів, співвідношення власних і позико-вих коштів та ін. Стан справ на підприємстві варто порівняти із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.

Не рекомендується відмовлятися від придбання цінних паперів тільки у зв'язку з невисокими дивідендами (відсотка-ми). Іноді краще вибрати порівняно невисокі дивіденди, якщо підтверджуються стабільність і довгостроковий характер їх одержання. У країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш популярні для інвесторів цінні папери з твердо фіксованим прибутком. Інвестування коштів вважається доцільним, якщо нор-ма прибутковості від інвестицій перевищує відсоток, який планується кредитною системою за користування тимчасової вільними коштами. Виходячи зі структури бізнесу, джерела фінансування кошті поділяють на внутрішні і зовнішні, тобто, відповідно, власні залучені (рис. 1.3).

Внутрішні фонди - після продажу продукції (робіт, послуг) фірма отримує гроші, які вона використовує на покриття витрат. Фонди, що залишаються на підприємстві, утворюються за рахунок прибутку фірми. Власники або акціонери можуть повністю використовувати прибуток підприємства. Як правило, У власника залишається частина прибутку як нерозподілений прибуток, що разом з амортизацією і становить внутрішні фонди.

Зовнішні фонди - обсяг продажу змінюється протягом року або іншого періоду часу (місяця, тижня, дня і т. ін.). Бувають випадки, коли фірма одержує більше коштів, ніж їй необхідно, але трапляється і навпаки, коли не вистачає коштів на покрит-тя поточних витрат.

У цьому випадку фірма може:

1) взяти кредит, позику;

2) продати цінні папери (акції, облігації -- для акціонерного товариства) або шукати додатковий капітал серед власників (якщо це товариство або приватна фірма);

3) зменшити витрати фірми.

Якщо фірма бере в борг, то вона може скористатися короткостроковими, середньостроковими або довгостроковими кредитами.

Рис. 1.3. Фінансові ресурси підприємства

1.2. Зміст аналізу фінансової стійкості підприємства, його особливості в ринкових умовах

У сучасних умовах кожне підприємство повинне чітко орієнтуватися в складному лабіринті ринкових відносин, правильно оцінювати виробничий і економічний потенціал, стратегію подальшого розвитку, фінансовий стан, як свого підприємства, так і підприємства-партнерів.

Фінансовий стан - це здатність (можливість) підприємства фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, що необхідні для нормального функціонування підприємства, доцільністю їхнього розміщення й ефективністю використання, фінансовими взаєминами з іншими юридичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Основні фактори, що визначають фінансовий стан, - це, по-перше, виконання фінансового плану і поповнення в міру потреби власного оборотного капіталу за рахунок прибутку і, по-друге, швидкість оборотності оборотних коштів.

Сигнальним показником, у якому виявляється фінансовий стан, є платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників сировини, матеріалів, техніки відповідно до господарських угод, повертати банківські кредити, проводити оплату роботи персоналу, вносити платежі в бюджет.

Однією із складових економічного потенціалу є його фінансовий стан. Щодо фінансової сторони діяльності суб'єкта господарювання необхідно вирішувати два основних завдання:

1) підтримання здатності відповідати за поточними фінансовими зобов'язаннями - характеристика фінансового стану підприємства з позиції короткострокової перспективи;

2) забезпечення довгострокового фінансування в бажаних обсягах і здатності підтримувати існуючу або бажану структуру капіталу оцінка фінансового стану підприємства з позиції довгострокової перспективи.

Фінансовий стан з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками платоспроможності та ліквідності.

Розрахунок коефіцієнта фінансової стійкості виконують по формулі:

Чим вище значення даного коефіцієнту, тим фінансово стійкіше, стабільне та більш незалежне від зовнішніх кредиторів підприємства. На практиці встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування підприємства (загальна сума капіталу) повинна бути хоча б на половину сформована за рахунок власних коштів. Критичне значення коефіцієнта автономії - 0,5.

Коефіцієнт фінансової залежності. Цей коефіцієнт є зворотним коефіцієнту фінансової автономії. Множення цих коефіцієнтів дорівнює 1. Він характеризує частку залучених коштів у сумі коштів фінансування. Коефіцієнт фінансової залежності розраховується по формулі:

Ріст цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів в фінансуванні підприємства, а як слідство, втрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці, то це означає, що власник повністю фінансує своє підприємство.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Цей показник показує, яка частка власного капіталу знаходиться в обігу, тобто в такій формі, котра дозволяє вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Коефіцієнт повинен бути досить високим, щоб забезпечити гнучкість в використання власних коштів підприємства.

Платоспроможність - це можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання, тобто наявність у суб'єкта господарювання грошових засобів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за поточними зобов'язаннями, що потребують негайного погашення.

Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи, грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Під ліквідністю активу розуміють його здатність трансформуватися в грошові засоби у процесі передбаченого виробничого процесу. Ступінь (рівень) ліквідності визначається тривалістю часового періоду, протягом якого ця трансформації може бути проведена. Чим коротшим є період, тим вище ліквідність даного виду активів. У такому розумінні будь-які активи, що можна перетворити в гроші, є ліквідними.

Хоча показники ліквідності й відіграють важливу роль в аналізі платоспроможності підприємства, вони мають певні недоліки:

1) статичність - показники розраховуються на підставі балансових даних, що характеризують майновий стан підприємства на певну дату і, відповідно, одномоментні. Звідси і необхідність аналізу їх за декілька періодів;

2) можливість завищення значень показників ліквідності через:

а) завищення значення оборотних активів: включення до складу оборотних активів так званих "мертвих" статей, наприклад, неліквідних запасів, простроченої дебіторської заборгованості. Тому для того, щоб підвищити об'єктивність аналізу показників ліквідності, необхідно провести попереднє дослідження, що дозволить в певній мірі оцінити "якість"дебіторської заборгованості. І передусім слід оцінити склад і строки виникнення заборгованості; з'ясувати, чи не об'єднані в одній статті види заборгованості, що мають значні розбіжності в строках виникнення;

б) заниження значення поточної заборгованості: наявність потенційних зобов'язань, що не відображаються в балансі та не враховуються при розрахунках коефіцієнтів ліквідності. Повна суму фінансових зобов'язань може бути розкрита в Примітках до річної фінансової звітності (ф. № 5) тощо;

3) мала інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень і платежів, а саме це і є одним із завдань аналізу платоспроможності.

Поняття "платоспроможність" й "ліквідність" взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективний. Підприємств може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити її в майбутньому Ліквідність є менш динамічною в порівнянні з платоспроможністю.

Категорія ліквідності відіграє значну роль при формуванні розумні фінансової політики підприємства на будь-якому етапі його розвитку особливо в період економічної кризи. Одним з перших характеристику цього поняття ввів К. Шмальц у своїй роботі "Ліквідність балансу і організація підприємства", опублікованій у 1925 р. в журналі "Система і організація".

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство невзмозі скористатися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна недостача ліквідності свідчить, що підприємство не може оплатити свої поточні зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень і активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові вкладення в підприємство.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті відсотків та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на його взаємовідносини з контрагентами покупцями та постачальниками товарів і послуг). Такі зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства виконати умови контрактів і призвести до втрати зв'язків з постачальниками.

Ось чому аналізу ліквідності та платоспроможності надається важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання в строки їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів.

За даними балансу оборотні активи досить різнорідні з позиції їх ролі у кругообороті засобів, зокрема, кількісна оцінка ліквідності може бути виконана з використанням різноманітних видів активів, що відрізняються оборотністю, тобто часом, необхідним для перетворення їх в грошову масу.

Тому, залежно від того, які види оборотних активів приймаються до уваги, ліквідність оцінюється за допомогою різних коефіцієнтів. Загальна ідея такої оцінки полягає у порівнянні короткострокових (поточних) зобов'язань і активів, що використовуються для їх погашення.

Короткострокова заборгованість підприємства, показана в окремому розділі пасиву балансу, погашається різними способами, зокрема, забезпеченням такої заборгованості можуть бути будь-які активи підприємства, в тому числі й необоротні. Разом з тим, ситуація, коли, наприклад, частина основних засобів продається для того, щоб розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями, є ненормальною. Саме тому, говорячи про ліквідність і платоспроможність підприємства як характеристиках його поточного фінансового стану і оцінюючи, зокрема, його потенційні можливості розрахуватися з кредиторами за поточними операціями, логічним є співставлення оборотних активів і короткострокових пасивів.

Економістам постійно приходиться вирішувати складні задачі аналізу фінансової стійкості підприємства: наявність необхідної кількості засобів для погашення боргових зобов'язань; швидкість перетворення засобів, вкладених в активи, у реальні гроші; ефективність використання капіталу й ін.

Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства підприємства, необхідно добре знати, як керувати фінансами, якою повинна бути структура капіталу по складу і джерелам утворення, яку частку повинні складати власні засоби, а яку притягнуті. Необхідно знати і такі поняття ринкової економіки, як ділова активність, ліквідність, платоспроможність, запас фінансової міцності, ступінь ризику, а також методику їхнього аналізу.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Чим вище показники виробництва і реалізації продукції (робіт і послуг), нижче їхня собівартість, тим вище рентабельність і великий прибуток, і тем краще є фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану виробництва і реалізації відбувається збільшення собівартості продукції (робіт, послуг), зменшення виторгу і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Існує і зворотний зв'язок.

Стійкий фінансовий стан, правильне регулювання фінансів у процесі господарської діяльності, у свою чергу, позитивно впливають на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами.

На практиці нерідко бувають випадки, коли й у підприємств, що добре працюють, виникають фінансові ускладнення, викликані нераціональним розміщенням і використанням фінансових ресурсів. Саме тому фінансова діяльність, як складова господарської діяльності, спрямована на забезпечення планомірного надходження і витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власного і позикового капіталу й ефективного його використання.

В об'єктивній оцінці фінансового стану зацікавлені всі користувачі бухгалтерської (фінансової) звітності, що у Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку об'єднані в три основні групи:

- особи, що безпосередньо займаються бізнесом на даному підприємстві;

- особи, що не працюють на підприємстві, але мають пряму фінансову зацікавленість у даному бізнесі (наприклад, власники акцій);

- особи, що мають непряму фінансову зацікавленість у даному бізнесі (податкові служби; фондові біржі, що займаються купівлею-продажем цінних паперів; органи, що контролюють ціни, експорт і імпорт; профспілка; і ін.)

У залежності від інформаційного забезпечення і розподілу на різні групи користувачів у вивченні окремих питань аналізу фінансового стану, останній, поділяється на внутрішньогосподарський і зовнішній.

Внутрішньогосподарський аналіз виконується для керівників підприємства, а також їх функціональних і лінійних підрозділів.

Результати цього аналізу використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства. Його ціль - установлювати планомірне надходження коштів і розмістити власні і позикові засоби таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, одержання максимального прибутку і запобігти банкрутству.

Успішна діяльність підприємства в умовах ринку значною мірою залежить від того, наскільки точно і безпомилково воно буде обирати собі ділових партнерів. Керівники підприємства, що відповідають його служби дають оцінку майбутньому партнеру шляхом збирання інформації про його господарську діяльність, фінансовий стан, перспективи подальшого розвитку. Випадковий вибір партнера може призвести до значних витрат і навіть до банкрутства. Саме тому необхідно детально аналізувати фінансовий стан майбутніх компаньйонів.

Необхідність проведення внутрішньогосподарського аналізу викликана також і появою ринку цінних паперів і акціонерних товариств, що жадає від підприємства постійної оцінки ефективності вкладених коштів в акції, облігації, а також у виді частки в інших підприємствах.

Зрештою, підприємствам, що прагнуть до такого економічного статусу, як фінансово незалежне самостійне підприємство, варто забезпечити конкурентноздатність продукції, а також самої діяльності. Щоб забезпечити успіх на ринку, мати високий рівень прибутку, потрібно приділяти належну увагу не тільки зниженню собівартості продукції, але і таким сферам, як реалізація і збут продукції, поліпшення фінансового стану, результатів діяльності.

Таким чином, щоб прийняти правильне управлінське рішення, сформувати імідж, якого вимагає ринок, необхідно виробити нові підходи до керування й організації процесу виробництва, а саме - вміти аналізувати дійсний фінансовий стан і прогнозувати його на майбутнє. Зовнішній аналіз здійснюють банки, що контролюють органи, інвестори, постачальники матеріальних і фінансових ресурсів. Надаючи кредити, працівники банків повинні глибоко проаналізувати платоспроможність клієнта не тільки на дату видачі позики, а і спрогнозувати фінансову стійкість на перспективу. Це дає можливість банку ефективно керувати кредитними ресурсами.

Інвестори, що вкладають кошти і майно в акціонерне підприємство, повинні бути упевнені в збереженні й ефективному використанні своєї власності.

1.3. Задачі та інформаційна база аналізу фінансової стійкості підприємства

Головною метою аналізу фінансового стану є своєчасне виявлення й усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому першочерговими задачами аналізу є:

1) загальна оцінка фінансового стану і факторів, що його визначають;

2) вивчення відповідності між засобами і джерелами, раціональності їхнього розміщення й ефективність використання;

3) визначення причинно-наслідкових зв'язків між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності і на основі цього оцінка виконання плану щодо надходження фінансових ресурсів і їхнього використання з позицій зміцнення фінансового стану підприємства;

4) дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

5) визначення ліквідності і фінансової стабільності підприємства;

6) прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності і наявності власного і притягнутого капіталу, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів;

7) розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Це коло задач визначається керівниками підприємств і зважується за допомогою внутрішнього аналізу. Внутрішній аналіз фінансового стану підприємства проводиться по таких напрямках:

1) вивчення змін обсягу, структури і динаміки майна (капіталу) підприємства, зокрема - мобільних (оборотних) активів, відносних показників керування активами;

2) аналіз змін структури власних і притягнутих засобів і на основі цього оцінка рівня раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства і його ринкової стійкості;

3) оцінка фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел;

4) аналіз показників керування боргами;

5) оцінка платоспроможності підприємства;

6) оцінка грошового потоку;

7) виявлення причин утворення дебіторської і кредиторської заборгованості;

8) вивчення й оцінка кредитних взаємин підприємства з банками.

Слід зазначити, що задачі аналізу фінансового стану підприємства змінюються в залежності від зацікавленості різних груп користувачів аналітичним матеріалом.

Так, наприклад, податкові органи за даними звітності намагаються одержати зведення про результати діяльності підприємства, вплив окремих факторів на відхилення від прогнозованих, передбачених результатів, про структуру балансового прибутку і його розподіл.

Акціонерів, що уклали свої засоби у власний капітал підприємства, цікавить стабільність його фінансового стану і прогнози стабільності на майбутнє. Крім того, їх цікавить рентабельність підприємницької діяльності і політика керівництва щодо виплати дивідендів.

Ці ж питання цікавлять і власників облігацій, цього підприємства.

Оскільки банки зацікавлені в повноті і своєчасності погашення отриманих підприємством позик, їх цікавить питання кредитоспроможності підприємства.

Для вивчення тенденцій розвитку окремих галузей народного господарства і розробки рекомендацій з регулювання економіки країни статистичні органи вивчають і дають оцінку змінам ряду аналітичних показників фінансової діяльності підприємств за кілька років.

Таким чином, зовнішні користувачі аналітичного матеріалу вивчають і дають оцінку таким показникам фінансової діяльності підприємства:

- прибуток і його розподіл;

- рівень рентабельності;

- майновий стан;

- зміна динаміки фінансового стану за кілька років;

- фінансова стійкість;

- платоспроможність;

- взаємини підприємств із фінансово-банківською системою, постачальниками і споживачами продукції;

- перспективи розвитку в майбутньому.

Для оцінки фінансового стану підприємства використовується система показників (рис 1.5), що характеризує зміни:

- структури капіталу за його розміщенням і джерелами утворення;

- ефективності використання капіталу;

- платоспроможності і кредитоспроможності підприємства;

- фінансової стійкості;

- рівня прибутковості (рентабельність) підприємства.

Для аналізу фінансового стану підприємства використовуються внутрішні і зовнішні джерела інформації.

До внутрішніх джерел інформації відносять звітний бухгалтерський баланс підприємства (форма № 1), звіт про фінансові результати діяльності (форма № 2), звіт про фінансово-майновий стан (форма № 3), пояснювальна записка до річного звіту, дані бухгалтерського обліку.

Зовнішні дані - це матеріали печатки, фінансові довідники, висновки аудиторських фірм і т.п.

Загальна оцінка фінансового стану підприємства проводиться за допомогою «читання балансу».

Під «читанням» балансу розуміють попереднє загальне ознайомлення з підсумками роботи підприємства і його фінансовим станом.

У закордонній практиці фірм і на деяких вітчизняних підприємствах при початковому ознайомленні з балансом для загальної оцінки фінансового стану активно використовуються показники горизонтального (динамічного), вертикального (структурного) і трендового аналізів.

Показники структури капіталу
За джерелами	За розміщенням
Залучений капітал	Власний капітал	Поточні активи	Довгостроковий капітал
Короткострокові фінансові зобов'язання	Довгострокові фінансові зобов'язання	Джерела власних коштів	Готівка	Короткострокові фінансові вкладення	Дебіторська заборгованість	Запаси	Нематеріальні активи	Довгострокові фінансові вкладення	Основні засоби
Перемінний капітал	Постійний перманентний капітал	Кошти, які використовуються за межами підприємства
Інтенсивність використання капіталу	Ефективність використання капіталу
Оборотність капіталу	Рентабельність капіталу
Тривалість одного обороту	Коефіцієнт оборотності	Прибутко- вість власного капіталу	Прибутко- вість оборотного капіталу	Прибутко- вість загального капіталу

Рис. 1.5. Система показників оцінки фінансового стану підприємства

У ході горизонтального аналізу визначають абсолютні зміни розміру валюти балансу і різних його статей за звітний період, а також темпи росту, що важливі для характеристики фінансового стану підприємства.

Для цього підсумок балансу на кінець періоду, що аналізують, порівнюють з підсумком балансу на початок цього періоду. Це дає можливість визначити масштабність підприємства, загальний напрямок руху балансу. У звичайних виробничих умовах збільшення валюти балансу оцінюється позитивно, але необхідно визначити, за рахунок чого він виріс. Якщо це відбулося за рахунок власного капіталу чи за рахунок власного капіталу разом зі збільшенням позикових засобів, то це позитивно. Однак керівництву підприємства варто задуматися, якщо зростання валюти балансу обумовлено зростанням лише боргових зобов'язань.

Зменшення валюти балансу «сигналізує» про звуження (згортання) діяльності підприємства. Причини такого згортання необхідно вивчити.

«Читання» бухгалтерського балансу передбачає також визначення характеру змін окремих статей і розділів балансу. Позитивно оцінюється збільшення в активі балансу залишків коштів, поточних фінансових інвестицій, як правило, основних засобів, нематеріальних активів і виробничих запасів; у пасиві балансу - підсумку першого розділу й особливо сум прибутку, доходів майбутніх періодів. Негативної оцінки заслуговує різке зростання дебіторської заборгованості в активі і кредиторській заборгованості в пасиві балансу.

Потрібно сказати, що в умовах ринкової економіки переглядається оцінка характеру змін деяких статей балансу. Наприклад, якщо раніш у всіх випадках позитивно оцінювалися збільшення залишків коштів на розрахунковому і валютному рахунках, те тепер підприємства повинні намагатися більш раціонально використовувати вільні кошти (надавати позику іншим підприємствам, купувати короткострокові цінні папери). Підприємства, що орієнтуються на ринкову економіку, як правило, здійснюють короткострокові фінансові вкладення, капітальні вкладення, купують патенти, ліцензії й іншу інтелектуальну власність, що відображається в статті «Нематеріальні активи».

Метою вертикального (структурного) аналізу є визначення:

- питомої ваги статей балансу у валюті балансу на початок і кінець звітного періоду;

- зміна питомої ваги змін у % до розміру статей балансу на початок періоду (темп приросту статті балансу);

- змін у % до змін валюти балансу (темп приросту структурних змін - показник динаміки структурних змін);

- ціна одного відсотка зростання валюти балансу і кожної статті;

- відношення розміру абсолютної зміни у відсотках абсолютної зміни на початок періоду.

Зіставляючи структури змін в активі і пасиві, можна зробити висновок про те, по яких джерелах в основному був приплив нових засобів.

Для коректування фінансової стратегії підприємства, визначення перспектив фінансового стану особливе значення має трендовий аналіз окремих статей балансу.

При трендовому аналізі використовуються спеціальні економіко-математичні методи (середній приріст, визначення функцій, що дають опис поводження даної статті балансу, та інше).

Ознаками «гарного» балансу щодо підвищення (росту) ефективності можна вважати такі показники:

- коефіцієнт поточної ліквідності > 2,0;

- забезпеченість підприємства власним оборотним капіталом;

- ріст власного капіталу;

- немає різких змін в окремих статтях балансу;

- дебіторська заборгованість нарівні (у рівновазі) з розмірами кредиторської заборгованості;

- у балансі відсутні «хворі» статті (збитки, прострочена заборгованість банкам і бюджету);

- на підприємстві запаси і витрати не перевищують розмір мінімальних джерел їхнього формування (власний оборотний капітал, довгострокові і короткострокові кредити і позики).

Найбільш повну і глибоку інформацію про загальний фінансовий стан підприємства і його динаміку можна одержати шляхом побудови на основі балансу підприємства спеціального порівняльного аналітичного балансу.

Особливої уваги заслуговує досвід і російських аналітиків. Різні автори пропонують різні методики фінансового аналізу.

Як вказує проф. В.В Ковальов можливість варіювання способами залучення засобів передбачається наступними особливостями системи ринкових відносин:

ресурси (матеріальні, фінансові, інформаційні тощо) розподілені серед власників нерівномірно;

завжди є фізичні та юридичні особи, які або знають, яким чином і куди можна з вигодою вкласти ресурси певного обсягу та складу, але не володіють ними, або, навпаки, мають у своєму розпорядженні тимчасово вільні ресурси, але не знають напрямів їх використання;

система регулювання процесу перерозподілу ресурсів має дві сторони: нормативну (законодавчо регулюються різні аспекти ведення бізнесу, наприклад, послідовність задоволення вимог кредиторів і заохочувальну (надання ресурсу в тимчасове використання заохочується шляхом встановлення певної винагороди: заробітна плата, орендна плата, відсотки, дивіденди тощо, при цьому розмір заохочення визначається багатьма факторами, в тому числі фактором ризику втрати наданого ресурсу).

Щодо фінансового ресурсу сформовані особливості ринку виражаються в наданні капіталу його власниками позичальникам. Ця процедура є взаємовигідною, більш того, з позиції позичальника обґрунтоване залучення капіталу часто економічно вигідніше у порівнянні з додатковою мобілізацією джерел власних коштів. Разом з тим бажання отримати певну вигоду завжди супроводжується необхідністю нести певні зобов'язання, в тому числі пов'язані з прийняттям певного ризику. За отримані у тимчасове, хоча і довгострокове, користування грошових засобів потрібно робити обов'язкові регулярні платежі, крім того, залучені кошти потрібно повернути. Тому виникає проблема оцінки фінансової стійкості підприємства.

Фінансова стійкість відображає збалансованість засобів і джерел їх формування, доходів і витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного та залученого капіталу підприємства, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами тощо. При цьому необхідно дати відповідь на наступні питання:

- яка структура джерел фінансування;

- наскільки підприємство незалежне від зовнішніх джерел фінансування;

- як змінюється рівень цієї незалежності і чи здатне підприємства підтримувати бажану структуру;

- чи відповідає співвідношення активів і джерел утворення майна підприємства завданням його діяльності?

Тому трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості джерелами їх формування:

1. Надлишок (+) або недостача (-) власних оборотних засобів;

2. Надлишок (+) або недостача (-) довгострокових джерел формування;

3. Надлишок (+) або недостача (-) загальної величини джерел формування запасів.

Варто відмітити, що у вітчизняній економічній літературі з фінансового аналізу відсутня єдність поглядів на зміст і методику проведення аналізу фінансової стійкості підприємства.

Дискусійним є також сам термін "фінансова стійкість", який ряд авторів замінює на "ринкова стійкість". Проте вважається, що термін "фінансова стійкість" більш точно характеризує напрям дослідження, оскільки ринкова стійкість є більш широким поняттям і включає в себе, окрім фінансової стійкості, стійкість господарських зв'язків, стійкість рівня конкурентоздатності продукції, що випускається, стійкість цінової стратегії підприємства та інші аспекти.

За системного та комплексного підходу до аналізу підприємство розглядається як складний економічний організм, функціонування якого можна описати за допомогою системи параметрів. Тому існуючі методики аналізу фінансової стійкості підприємства передбачають проведення дослідження в декілька етапів, склад і кількість яких, а також порядок розрахунку показників у різних літературних джерелах відрізняються залежно від завдань дослідження і тлумачення поняття "фінансова стійкість". Найбільш розповсюджений підхід передбачає проведення аналізу фінансової стійкості в наступній послідовності:

Загальна оцінка фінансової стійкості передбачає визначення:

- стійкості капіталу;

- ресурсної стійкості;

- стійкості управління.

Дослідження стійкості капіталу дозволяє встановити одну з можливих причин фінансової стійкості (нестійкості) підприємства. Так збільшення частки власного капіталу за рахунок будь-якого із джерел сприяє посиленню фінансової стійкості підприємства. При цьому наявність нерозподіленого прибутку може розглядатися як джерело поповнення оборотних засобів і зниження рівня поточної кредиторської заборгованості.

Особлива роль аналізу структури капіталу при оцінці фінансової стійкості зумовлена його функціями: статутний і додатковий капітал підприємства дає змогу організовувати процес виробництва продукції, застосовувати прогресивні технології, висококваліфіковану робочу силу, посилити власні позиції на ринку

крім того, розмір власного капіталу забезпечує довіру партнерів підприємства (як інших підприємств, так і банків), що визначає можливість отримати від них фінансові вкладення за необхідності для усунення дії несприятливих фактора,

якщо обсяг власного капіталу невеликий, то кредитори мають певним підприємницький ризик. Власний капітал відіграє роль "буферу", захищає підприємство від банкрутства.

Окрім власного капіталу господарська діяльність підприємства
підтримується залученим капіталом. Використання залученого капіталу
впливає як на ступінь ризику, так і на дохід підприємства.

Аналіз ресурсної стійкості як складової фінансової стійкості охоплює наступні аспекти:

- зміст і рівень співробітництва підприємства з суб'єктами ринкової
інфраструктури (підприємствами - постачальниками ресурсів, банками
споживачами продукції);

- ступінь інтегрованості підприємства у системі виробничих відносин;

- спроможність підприємства до залучення коштів;

- контроль грошових потоків.

Аналіз стійкості управління проводиться з точки зору адекватності організаційної та виробничої структури підприємства обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі.

Фінансова залежність чи співвідношення між власним капіталом підприємства і його зобов'язаннями - це ключ до фінансової стабільності та надійності підприємства, з одного боку, і до інтенсивності використання капіталу та зростання рентабельності в цілому - з іншого. Чим активніше використовує підприємство залучений капітал, тим більше у акціонерів потенційних можливостей отримати прибуток. Одночасно зростає і ризик невиконання всіх зобов'язань, взятих підприємством при залученні цього капіталу.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел формування запасів, що отримується у вигляді різниці між величиною джерел формування та вартістю запасів. При цьому мається на увазі забезпеченість запасів такими джерелами, як власні оборотні засоби, довгострокові та короткострокові кредити, кредиторська заборгованість.

Деталізація процедурної сторони методики фінансового аналізу залежить від поставлених цілей, а також різних факторів інформаційного, тимчасового, методичного і технічного забезпечення. Логіка аналітичної роботи припускає її організацію у виді двухмодульної структури:

- експрес-аналіз фінансового стану,

- деталізований аналіз фінансового стану.

Експрес-аналіз фінансового стану

Його метою є наочна і проста оцінка фінансового благополуччя і динаміки розвитку суб'єкта, що хазяює. У процесі аналізу розраховуються різні показники і доповнюються методами, заснованими на досвіді і кваліфікації фахівця.

Експрес-аналіз доцільно виконувати в три етапи: підготовчий етап, попередній огляд фінансової звітності, економічне читання й аналіз звітності.

Ціль першого етапу - прийняти рішення про доцільність аналізу фінансової звітності і переконатися в її готовності до читання. Тут проводиться візуальна і найпростіша рахункова перевірка звітності по формальних ознаках і власне кажучи: визначається наявність усіх необхідних форм і додатків, реквізитів і підписів, перевіряється правильність і ясність усіх звітних форм; перевіряються валюта балансу і всі проміжні підсумки.

Ціль другого етапу - ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи в звітному періоді, визначити тенденції основних показників діяльності, а також якісні зміни в майновому і фінансовому положенні суб'єкта, що хазяює.

Третій етап - основної в експрес-аналізі; його ціль - узагальнена оцінка результатів господарської діяльності і фінансового стану об'єкта. Такий аналіз проводиться з тим чи іншим ступенем деталізації в інтересах різних користувачів (таблиця 1.2.).

Експрес-аналіз може завершуватися висновком про доцільність чи необхідність більш заглибленого і детального аналізу фінансових результатів і фінансового положення.

Деталізований аналіз фінансового стану

Його ціль - більш докладна характеристика майнового і фінансового положення суб'єкта, що хазяює, результатів його діяльності в звітному періоді, що минає, а також можливостей розвитку суб'єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює і розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

Таблиця 1.2. Сукупність аналітичних показників для експрес-аналізу

Напрямок аналізу	Показники
1	2
1. Оцінка економічного потенціалу суб'єкта господарювання: 1.1 Оцінка майнового стану.	1. Величина основних засобів і їхня частка в загальній сумі активів 2. Коефіцієнт зносу основних засобів 3. Загальна сума коштів підприємства
1	2
1.2. Оцінка фінансового стану	Величина власних засобів і їхня частка в загальній сумі джерел. Коефіцієнт покриття (загальний). Частка власних оборотних коштів у їх сумі. Частка довгострокових позикових засобів у загальній сумі джерел Коефіцієнт покриття запасів.
2. Оцінка результатів фінансово-господарської діяльності: 2.1. Оцінка прибутковості.	1. Прибуток. 2. Рентабельність загальна. 3. Рентабельність основної діяльності.
2.2. Оцінка динамічності.	Порівняльні темпи росту виторгу, прибутку Оборотність активів Тривалість операційного і фінансового циклу. Коефіцієнт дебіторської заборгованості
2.3 Оцінка ефективності використання потенціалу	Рентабельність авансованого капіталу. Рентабельність власного капіталу.
2.3 Оцінка ефективності використання потенціалу	1. Рентабельність авансованого капіталу. 2. Рентабельність власного капіталу.

Можлива наступна програма заглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства:

1. Попередній огляд економічного і фінансового стану суб'єкта господарювання.

Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської діяльності.

Виявлення “хворих” статей звітності.

2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб'єкта господарювання.

Оцінка майнового положення.

Побудова аналітичного нетто.

Вертикальний аналіз балансу.

Горизонтальний аналіз балансу.

Аналіз якісних зрушень у майновому положенні.

Оцінка фінансового положення.

Оцінка ліквідності.

Оцінка фінансової стійкості.

3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Оцінка основної діяльності.

Аналіз рентабельності.

Оцінка положення на ринку цінних паперів.

Методика аналізу фінансового стану, пропонована І.Т. Балабановим¹ заснована на наступному. Рух будь-яких трудових і матеріальних ресурсів супроводжується утворенням і витратою коштів, тому фінансовий стан підприємства, відбиває всі сторони його виробничо-торгової діяльності. Характеристика фінансового стану проводиться за наступною схемою:

...