Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Організаційно-фінансова характеристика підприємства

2. Відносини підприємства з бюджетною системою

3. Відносини підприємства з податковою системою

4. Податкова звітність: види, порядок складання та строки подання

5. Відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства

6. Податкове планування на підприємстві

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Підприємства різних форм власності зацікавлені в завоюванню в умовах конкуренції ринків збуту, залучення матеріалів і сировини, тому кожне підприємство повинне орієнтуватися в складній ситуації ринку, правильно оцінювати виробничий і економічний потенціал , перспективи розвитку і фінансовий стан свого підприємства.

В звіті з практики розглянуті основні питання розвитку та фінансового стану підприємства , розглянута його загальна характеристика, визначені зв'язки з іншими суб'єктами фінансової діяльності, а також визначені основні принципи взаємовідношень підприємства з податковою системою України. В даній роботі проаналізований фінансовий стан підприємства, зроблений аналіз фінансової незалежності, сталості і платоспроможності підприємства, визначена ймовірність банкрутства. Особливо визначені питання щодо фінансового аналізу підприємства, надана характеристика ліквідності активу підприємства і його платоспроможності, розглянута динаміка і структура майна підприємства, джерела його утворення, розрахована сума оборотних коштів.

Ретельний аналіз фінансового стану дає можливість оцінити фінансову стійкість підприємства, виявити недоліки і пропонувати заходи щодо поліпшення фінансово-економічного стану підприємства.

У звіті надані всі необхідні розрахунки, приведені рисунки, надані таблиці та діаграми.

При виконанні звіту використовувалися достовірні матеріали підприємства, вихідними даними для розрахунків служили звіти підприємства за останні роки, які не уявляють собою комерційну таємницю.

1. Організаційно - фінансова характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю «Самарська агропромислова група» (далі - ТОВ «САГ»), створене у відповідності з чинним законодавством України і Установчим договором, укладеним між Учасниками. Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації. Товариство має свої поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банківських установах, своє відокремлене майно. Товариство має право від свого імені укладати договори та контракти, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном у відповідності до його призначення і предмету діяльності, набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, виступати позивачем та відповідачем в відповідних судах, має самостійний баланс, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки, в тому числі і валютні в банках України чи інших держав, у порядку, що встановлений чинним законодавством України. Товариство в своїй діяльності керується Конституцією України, Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, законами України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими нормативними актами, Установчим договором і Статутом. Товариство будує свої відносини з партнерами на договірних засадах. Держава, її органи і установи не несуть відповідальності по зобов'язанням Товариства. Товариство не несе відповідальності по зобов'язанням держави, її органів та установ. Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. Учасники не відповідають за зобов'язаннями учасників. Учасники несуть відповідальність в межах своїх вкладів.

Товариство на добровільній договірній основі може брати участь у роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку території, що проводиться органами місцевого самоврядування та державними адміністраціями. Товариство може створювати дочірні підприємства, філії та представництва, інші відокремлені чи не відокремлені підрозділи.

Філії і представництва діють від його імені на підставі положень про них, затверджених Товариством, а дочірні підприємства - на підставі статутів, затверджених Товариством. Товариство має круглу печатку зі своєю назвою, кутовий та інший штампи, бланки зі своїм найменуванням.

На круглій печатці Товариства розміщується назва підприємства, його ідентифікаційний код.

Мета діяльності Товариства - задоволення платоспроможного попиту населення у товарах народного споживання, надання покупцям широкого діапазону торгівельних та сервісних послуг, отримання прибутку та використання його в соціально-економічних інтересах засновників, а також забезпечення виробничого та соціального розвитку Товариства.

Товариство має всі права і несе обов'язки, передбачені чинним законодавством, в тому числі: укладати прямі і багатосторонні угоди з державними, громадськими, кооперативними та іншими організаціями і підприємствами, окремими громадянами і творчими колективами, а також бути посередником між ними; одержувати всіма законними засобами майно для Товариства; продавати, передавати безкоштовно, а також у тимчасове користування іншим підприємствам, організаціям та громадянам, обмінювати устаткування, транспортні засоби, матеріальні цінності і кошти, а також списувати з балансу основні фонди, якщо вони зношені або морально застарілі; купувати (в тому числі для своїх працівників та Учасників) товари широкого вжитку, житлові будинки, квартири, транспортні засоби та інше майно; виконувати доручення та договори комісії, схову, спільної діяльності та інші, а також приймати участь у торгах, конкурсах, аукціонах, надавати гарантії; застосовувати договірні ціни і розцінки, встановлювати самостійно ціни на роботи, послуги, товари і продукцію; створювати спільні та дочірні підприємства з правом юридичної особи, господарські товариства, а також філії, представництва, відділення, як на території України так і за її межами з правом відкриття субрахунків.

Фінансова діяльність підприємства - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування приватної підприємства та досягнення ним поставлених цілей, тобто це та практична робота, що забезпечує поліпшення результатів.

Фінансова діяльність спрямована на вирішення таких основних завдань:

фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова діяльність здійснюється за такими основними напрямками:

фінансове прогнозування та планування;

аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

На організацію фінансів товариства впливає організаційно-правова форма господарювання, сфера та характер діяльності підприємства. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів тощо.

Організація фінансів підприємства відображає галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат.

Для здійснення фінансової діяльності на підприємстві формується фінансова служба. На ТОВ «САГ» фінансова служба надана у Додатку А, питаннями фінансової діяльності товариства займається фінансист (Додаток Б). На ТОВ «САГ» розроблено і існує положення про фінансовий відділ. Фінансист здійснює свої повноваження згідно з посадовою інструкцією.

В Україні Банківські установи відкривають рахунки згідно з Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті”, зареєстрованим, у встановленому чинним законодавством, порядку юридичним особам та фізичним - суб'єктам підприємницької діяльності, філіям тощо.

Банківські рахунки певного типу (поточні, депозитні тощо) відкриваються за вибором клієнту і за згодою банків. Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків. Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податкові органи за місцем реєстрації власника рахунку з дня відкриття рахунку. Форма і зміст такого повідомлення встановлюється центральним податковим органом України.

Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

Підприємство та їх відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті: кошти банкрутство платоспроможність ліквідність

Поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

Бюджетні, що відкриваються підприємством, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

Кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредит (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів).

Депозитні, що відкриваються для зберігання коштів, які задіяні в поточній діяльності, з метою отримання відсотків.

Для відкриття підприємством у комерційному банку розрахунковий рахунок, підприємство зобов'язане надати пакет документів:

Ъ Заява на відкриття рахунка

Ъ Статут

Ъ Свідоцтво про реєстрацію

Ъ Довідка з податкової інспекції про постановку на облік

Ъ Лист зі статистичних органів про присвоєння кодів

Ъ Документ про реєстрацію як платників, страхових внесків у пенсійний фонд

Ъ Наказ про вступ на посаду керівника і про призначення головного бухгалтера

Ъ Картка зі зразками підписів і з відбитками печаток (завірено нотаріально)

Ъ Доручення на одержання виписок з розрахункового рахунка, для осіб, не внесених у картку зі зразками підписів.

ТОВ «САГ» відкрив поточний і валютний рахунки та заключив договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування з банком «Форум».

Розрахункове обслуговування проводиться за допомогою електронної системи «Клієнт-банк» за тарифом 50 грн. на місяць. Касове обслуговування - 1% від суми, яка знімається з розрахункового рахунку. Ліміт каси підприємства складає 0 грн., тобто на кінець робочого часу у касі не повинні залишатися гроші.

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Усі підприємства, які мають поточні рахунки у банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунку підприємства можуть тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядженні та загальногосподарські витрати, матеріали, товари тощо.

Отримання готівки з поточного рахунку здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи чек підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформлені чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою проводяться з оформленням таких документів: відомості на виплату заробітної плати, прибуткові та видаткові касові ордери, до яких додаються первинні документи; касовий або товарний чеки; квитанції; договори купівлі-продажу; акти на закупівлю товарів, виконаних робіт і інше.

Валютні розрахунки проводяться за аналогічною схемою, тільки з'являється додаткова ланка - купівля валюти на валютних торгах , які проводить НБУ.

Фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів інших підприємств) підприємства на території України та за її межами оцінюються в балансі по фактичним витратам. При цьому різниця між витратами на придбання облігацій та їх номінальною вартістю на протязі періоду їх обігу рівномірно списується на результати фінансово-господарської діяльності підприємства.

Проаналізував дебіторську та кредиторську заборгованість підприємства зробимо висновок (Таблиця 2.1).

Таблиця 1. Склад, структура та динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості ТОВ «САГ» станом на кінець 2012 - 2013 рр. (тис. грн.)

Показники	2012	2013	Відхилення (+;-)
	сума	%	сума	%
Дебіторська заборгованість	565,8	100	616,7	100	50,9
1. за товари	440,7	77,89	399,8	64,83	-40,9
2. за розрахунками: -з бюджетом	0,8	0,14	14,5	2,35	13,7
-за виданими авансами	х	Х	х	Х	Х
3. інша дебіторська заборгованість	124,3	21,97	202,4	32,82	78,1
Кредиторська заборгованість	1228,1	100	879,6	100	-348,5

У 2013 році дебіторська заборгованість на кінець року склала 616,7 тис. грн., що на 50,9 тис. грн. більше ніж у 2012 році - це свідчить про тенденцію зростання дебіторської заборгованості. Розгляд структури її показав, що найбільшу питому вагу має дебіторська заборгованість за товари у 2012 році - 77,89%, а у 2013 - 64,83%, така ситуація спостерігається на протязі всього аналізує мого періоду. Стосовно кредиторської заборгованості то у 2013 році вона становила 879,6 тис. грн., це менше ніж у 2012 на 348,5 тис. грн. При управлінні дебіторською та кредиторською заборгованістю треба звернути увагу, що на її рівень впливають основні фактори: оцінка і класифікація показників в залежності від виду виробляємо продукції, обсягу закупівель, платоспроможність клієнтів. Склад дебіторської заборгованості розглядається у формі №5.

Прибуток підприємства -- це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми центральних нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку -- з іншого, під «прибутком» визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємства», прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість амортизації основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавче встановлений період оподаткування. Бухгалтерський прибуток розглядається у формі №2 «Звіт про фінансові результати». Так на даному підприємстві валовий прибуток становить у 2013 році 2358,6 тис. грн., у 2012 - 1129,9 тис. грн. Таким чином валовий прибуток збільшився у 2013 році поряд з 2012 майже вдвічі. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку. ТОВ «САГ» прибутку, який оподатковується податком на прибуток, не має, замість нього збиток у розмірі 11,2 тис. грн., у 2012 році - 1368,8 тис. грн. (як бачимо його розмір знизився). Таким чином чистого прибутку на підприємстві теж нема.

Прибуток у розумінні бухгалтерського обліку являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару -- його собівартістю. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:

Ъ нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

Ъ розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;

Ъ впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

Ъ зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

Ъ з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;

Ъ зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

Ъ грамотію будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;

Ъ вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

Не важко помітити, що останні три з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні і бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів трат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат. Про роль фінансової служби у справі досягнення оптимальності розміщення. фінансових ресурсів, у тому числі прибутку, досить докладно йшлося у попередніх розділах.

У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, оскільки вони практично не були зацікавлені у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових же умовах після сплати податків до державного бюджету й інших обов'язкових відрахувань весь прибуток, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств.

Балансовий прибуток - це загальна сума прибутку підприємства по всім видам виробничої і не виробничої діяльності, яка відображається у балансі:

П_б = П_РП = П_РУ(Р) ± П_ВР

Де П_б - балансовий прибуток,

П_РП - прибуток від реалізації продукції,

П_РУ(Р) - прибуток від реалізації робіт т послуг промислового характери,

П_ВР - доходи та збитки, які пов'язані з позареалізаційною діяльністю.

Планування прибутку здійснюється такими методами:

метод прямого по асортиментного розрахунку

П = В - С,

Де В - вартість товару в оптових цінах без ПДВ та Акцизу,

С - повна собівартість товару.

Аналітичний метод. Здійснюється на 2-х етапах:

І етап: П = П₁ +П₂,

Де П - очікуваний прибуток

П₁ - прибуток за попередній рік,

П₂ - плановий прибуток

ІІ етап: здійснюється корегування

Р = П : С ,

Де Р - рентабельність

П - прибуток ,

С - повна собівартість.

Таблиця 2. Аналіз фінансових результатів ТОВ «САГ» станом на кінець 2012 -2013 рр., (тис. грн..)

Показники	2012 рік	2013 рік	Відхилення (+;-)
Виручка від реалізації продукції:	13819,0	15874,8	2055,8
Валовий прибуток	1129,9	2358,6	1228,7
Прибуток, що оподатковується податком на прибуток	-1368,8	-11,2	1380,0
Чистий прибуток	-1368,8	-11,2	1380

У процесі виробничої та фінансової діяльності кожне підприємство здійснює взаємодію з різними галузями ринкової економіки серед яких взаємовідносини з банківською системою.

Діяльність підприємства неможлива без періодичного використання форм залучення кредитів, функціонування яких пов'язане із необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення.

ТОВ «САГ» у своїй діяльності за останні 2 роки кредитами не користувався. Проте слід зазначити, що існують наступні форми кредиту, які тісно пов'язані з його структурою і деякою мірою із сутністю кредитних відносин. Структура кредиту включає кредитора, позичальника, і позичену вартість, тому форми кредиту можна розглядати в залежності від характеру:

позиченої вартості;

кредитора і позичальника;

цільових потреб позичальника.

Розрізняють такі форми кредиту:

Комерційний;

Банківський;

Споживчий;

Державний;

Міжнародний.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Векселі поділяються на прості та переказні. Простий вексель -- це вексельне зобов'язання, що надається позичальником на ім'я кредитора, яке містить у собі зазначення місця і часу видання боргового зобов'язання, суми останнього, місця і часу платежу. Переказний вексель, або тратта, являє собою письмовий наказ однієї особи (кредитора) іншій (позичальнику) про сплату певної суми третій особі або пред'явнику. Особа, що надає переказний вексель, іменується трасантом; особа, яка зобов'язана здійснити платіж, трасатом, а особа, якій передається право на одержання грошей, ремітентом. Об'єктом переказного векселя є товарний капітал.

Мета комерційного кредиту -- прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по банківському кредиту. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у підприємців.

Банківський кредит надається володарями грошових коштів, позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кредиту - грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства. Кредитор -- це володар (користувач) грошових коштів, насамперед банк.

Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не обмежений напрямом, терміном та сумами, кредитних угод. Сфера використання банківського кредиту ширша: комерційний кредит обслуговує тільки обмін товарів, а банківський -- нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових доходів і заощаджень населення.

Банківський і комерційний кредити тісно пов'язані між собою. Це зумовлено тим, що основою кредитної системи є комерційний кредит, що виявляється в наданні комерційними банками облікового і акцептного кредитів, які пов'язані з обігом векселів. Комерційний кредит обслуговує рух товарів зі сфери виробництва у сферу споживання -- виробничого та особистого, оскільки кредитуються не лише підприємства, а й споживачі.

З розвитком кредитної системи банківський кредит розвивається швидкими темпами (порівняно з комерційним), в ньому відбуваються суттєві зміни. Головна з них -- зосередження зростаючої частки позикового капіталу у великих банках і використання значної частки національних кредитних ресурсів провідними компаніями.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори тощо), різноманітні послуги. Споживчий кредит виступає у формі комерційного (продаж товарів з відкладенням виплати через роздрібні магазини) і банківського (надання позик кредитними установами на споживчі цілі). Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на дуже довгий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла.

Державний кредит -- це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. Вони позичають кошти на ринку позикових капіталів шляхом випуску позик; через фінансово-кредитні установи. В провідних країнах-доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат. Заощадження населення, що зберігаються в ощадному банку (якщо останній є державним), суми коштів, що залучені у населення за допомогою позик, а також кошти, мобілізовані страховою системою, в сукупності становлять внутрішній державний борг, Крім того, до державного боргу належить також накопичений бюджетний дефіцит і зовнішні позички.

Державний кредит може виступати у різних формах. Наприклад, натуральні позики (хлібні, цукрові), у вигляді цінних паперів, облігацій внутрішньої позики, казначейських зобов'язань та інших кредитних документів. Державні цінні папери може випускати як уряд, так і місцеві органи, влади. Кредитна діяльність держави потрібна особливо в низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове будівництво, -інфраструктура, сільське господарство тощо).

Міжнародний кредит -- це рух і функціонування позичкового капіталу між країнами. Кредитні відносини існують не тільки всередині: кожної країни, а й між державами як одна із форм міжнародного руху капіталів.

Вид кредиту - це більш детальна його характеристика по організаційно-економічних ознаках, використовувана для класифікації кредитів. Єдиних світових стандартів при їхній класифікації не існує. Звичайно кредити класифікуються в залежності від:

стадій відтворення, що обслуговуються кредитом;

галузевої спрямованості;

об'єктів кредитування;

його забезпеченості;

терміновості кредитування;

платності та ін.

Кредит підрозділяється на види й у залежності від їхньої галузевої спрямованості. Коли кредит обслуговує потреби промислових підприємств, те це промисловий кредит. Буває також сільськогосподарський, торговий кредит. Галузева спрямованість кредиту часто знаходить своє втілення в державній статистиці ряду країн (окремо виділяються кредити промисловості, торгівлі, сільському господарству і т.д.). По галузях поділяють кредити й окремі комерційні банки.

Класифікація кредиту обумовлена також об'єктами кредитування. Об'єкт виражає те, що протистоїть кредиту. Найчастіше кредит використовується для придбання різних товарів (у промисловості - сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, тара та ін. ,

У торгівлі - товари різноманітного асортименту, у населення - товари тривалого користування) і тут кредиту протистоять різні товарно-матеріальні цінності. У ряді випадків позичка видається для здійснення різних виробничих витрат. Наприклад, у сільському господарстві кредит у більшій частині направляється на витрати по рослинництву і тваринництву, у промисловості - на сезонні витрати (ремонт, підготовку до нового сезону виробництва сільськогосподарських продуктів і ін.).

Об'єкт кредитування може мати матеріально-речовинну форму і не мати її. Позичальник бере позичку необов'язково для нагромадження необхідних йому товарно-матеріальних цінностей. Кредиту тому необов'язково будуть протистояти конкретні види матеріалів. Позичка досить часто береться під розрив у платіжному обороті, коли в підприємства тимчасово відсутні вільні кошти, але виникають зобов'язання по різноманітних видах поточних платежів. Це можуть бути потреби, зв'язані з необхідністю платежів по виплаті заробітної плати персоналу підприємства, різних податків у федеральний чи місцевий бюджети, по внесках по страхуванню майна й ін. У цьому випадку кредит покриває недолік коштів чи розриви в платіжному обороті.

Основний капітал на підприємстві формується на основі власного капіталу, до складу якого належать: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток тощо.

Проаналізуємо величину і структуру засобів, і джерела їхнього виникнення. Для цього складемо таблицю порівняльного балансу. На підставі таблиці зробимо висновки щодо змін, що мали місце протягом звітного періоду.

Таблиця 3. Аналіз величини і структури засобів підприємства

Актив	Код рядка	На початок року	На кінець року	Відхилення
		тис.грн	питома вага, %	тис.грн	питома вага	абсолютне тис. грн	відносне %	за питомою вагою
А		1	2	3	4	5	6	7
І.Необоротні активи	80	634,00	55,4	630,00	55,4	-4,00	-0,6	-
ІІ.Оборотні активи	260	509,00	44,5	505,00	44,4	-4,00	-0,8	-0,1
ІІІ.Витрати майбутніх періодів	270	2,00	0,1	2,00	0,2	-	-	0,1
Баланс	280	1145,00	100,0	1137,00	100,0	-8,00	-0,7	х

Аналіз величини і структури засобів підприємства показав, що кошти стабільні. Так, оборотні активи склали 44,5 на початок та 44,4% від суми балансу на кінець 2013 р. Зменшення їхньої питомої ваги в загальній структурі засобів склав 0,1%.

В цілому підсумкове значення засобів підприємства по балансу складає 1145,00 тис. грн. на початок періоду та 1137,00 тис. грн. на кінець періоду. Тобто відбулося збільшення суми коштів на 8,00 тис. грн., чи на 0,7% у порівнянні із сумою на початок року.

Більш докладний аналіз основних засобів виконується на основі розрахунку таких аналітичних показників, як фондовіддача, фондоємність, коефіцієнт відновлення, коефіцієнт вибуття, коефіцієнт приросту, коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності.

Аналіз балансу підприємства дозволяє зробити висновки щодо збалансованості коштів та засобів, що використовуються у його діяльності.

Капітал - загальна вартість засобів в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, авансових в формування активів підприємства.

В залежності від належності засобів виділяють власний і позиковий капітал .

В залежності від мети авансування відокремлюють основний капітал (позаоборотні і довгострокові активи) і оборотний капітал.

Власний капітал - це фінансові засоби підприємства, належні йому на правах власності і, які використовуються для формування певної частини його активів.

Позиковий капітал - це фінансові засоби, залучені для фінансування розвитку підприємства на підставі повернення грошових коштів або іншого майна.

Оборотний капітал - це частка капіталу підприємства, який вкладений в поточні активи, які є грошовими коштами або можуть бути звернені в них на протязі року або одного виробничого циклу.

Компонентами оборотного капіталу по мірі складу ліквідності є:

Ъ грошові кошти;

Ъ високоліквідні засоби;

Ъ дебіторська заборгованість;

Ъ запаси: сировина і матеріали, незавершене виробництво, готова продукція.

Для того, щоб процес виробництва і реалізації проходив безперервно, необхідно, щоб оборотні засоби були вкладені одночасно на усіх стадіях кругообігу. Склад та структура оборотного капіталу розглянута і наведена у таблиці 4.

Згідно з даними найбільшу питому вагу у складі оборотних засобів має дебіторська заборгованість за товари (у 2012 році - 33,0 %, у 2013 - 31,5%). Найменшу питому вагу мають дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом (у 2012 році - 0,1 %, у 2013 - 1,1 %). Визначення джерел формування оборотного капіталу є важливою частиною роботи фінансиста підприємства. Розрізняють слідуючи джерела: власні, залучені та інші.

Таблиця 4. Склад та структура оборотного капіталу ТОВ «САГ» станом на кінець 2012 - 2013 рр.

Показник	2012	2013	Відхилення (+;-)
	сума	%	сума	%
1. Виробничі запаси	382,3	28,6	376,6	29,7	-5,7
2. Незавершене виробництво	171,8	12,9	133,1	10,5	-38,7
3. Готова продукція	32,7	2,5	44,9	3,5	12,2
4. Товари	12,6	0,9	13,8	1,1	1,2
5. векселі одержані	110,6	8,3	-	-	-110,6
3.Дебіторська заборгованість за товари, роботи	440,7	33,0	399,8	31,5	-40,9
4.Дебіторська заборгованість за розрахунками: - з бюджетом	0,8	0,1	14,5	1,1	13,7
- за виданими авансами
- інша поточна заборгованість	124,3	9,3	202,4	16,0	78,1
5.Грошові кошти в національній валюті	55,0	4,1	51,4	4,1	-3,6
Разом	1336,1	100	1268,5	100	-67,6

До власних джерел відносять: статутний фонд (капітал), відрахування від прибутку в фонди спеціального призначення; цільове фінансування і цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст стійкості пасивів.

До залучених належать засоби інших кредиторів, які надаються підприємством в кредит під певний відсоток на строк до 1 року з оформленням векселю або другого боргового зобов'язання. Найбільш розповсюдженою формою залучення засобів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами при нестачі фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних засобів. Її породжує відсутність оборотних засобів.

Стан кредиторської і дебіторської заборгованості, їх участь в формуванні і використанні оборотних засобів промислових підприємств свідчить про значні відхилення в господарській діяльності.

Одним з джерел формування оборотних засобів є також використання банківських кредитів. Кредити банку надають можливість органічно зв'язати всі джерела оборотних засобів і створюють активний вплив на раціональне формування запасів, сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Проводячи аналіз основних фондів підприємства, виявляються зміни їх обігу за звітний період, ступінь зносу фондів витрат на капітальний ремонт, ефективність використання основних фондів.

Стан основних засобів підприємства за даними тільки балансу можна характеризувати двома показниками: ступенем їх зносу та сумового витрачання на незавершений капітальний ремонт.

Підходячи до аналізу складу, стану та використанню обігових засобів, необхідно знати, що під обіговими засобами підприємства розуміють грошові ресурси, які знаходяться в обігових виробничих фондах.

Платоспроможність підприємства визначається передусім величиною і маневреністю його власного обігового капіталу.

Оборотні засоби товариство формуються за рахунок власних коштів (статутного капіталу, нерозподіленого прибутку).

Аналіз фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансового стану - це розгляд кожного показника, отриманого в результаті фінансового аналізу, з погляду відповідності його фактичного рівня нормального для даного підприємства рівню, ідентифікація факторів, що вплинули на величину показника і визначення необхідної величини показника на перспективу і засобів її досягнення.

У період переходу вітчизняних підприємств на національні стандарти бухгалтерського обліку і звітності змінюються підходи до проведення фінансового аналізу. Порядок складання фінансової звітності, що містить інформацію про фінансовий стан підприємства і результати його діяльності, викладений у Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”; 2 “Баланс” ; 3 “Звіт про фінансові результати”; 4 “Звіт про рух коштів”; 5 “Звіт про власний капітал”. Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.2000 р. № 302 про виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку з застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706, і у відповідності зі ст. 11 Закону “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” затверджена типова форма фінансової звітності № 5 “Примітки до річної фінансової звітності”.

Упровадження стандартів бухгалтерського обліку дає можливість не тільки уніфікувати звітність вітчизняних і закордонних підприємств, але і привести у відповідність з міжнародними вимогами фінансовий аналіз. Стандартизація форм фінансової звітності є необхідною передумовою стандартизації фінансового аналізу.

Оцінка фінансового стану підприємств здійснюється в більшості випадків на основі аналізу фінансових звітів. Основним джерелом інформації при аналізі фінансового стану є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема: Баланс підприємства (ф. № 1), Звіт про фінансові результати, (ф. № 2), Звіт про рух коштів (ф. № 3), Звіт про власний капітал (ф. № 4), Примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5), іноді (наприклад, при численні показників ринкової активності підприємства, для уточнення деяких показників ліквідності) залучаються також дані статистичної звітності, бірж, оперативна бухгалтерська інформація і т.п.

У результаті аналізу фінансового стану підприємства одержують визначені показники необхідні для його оцінки, планування і підготування оперативних управлінських рішень по всіх аспектах фінансової діяльності підприємства, тобто формується інформаційна система фінансового менеджменту, чи фінансова інформація.

Слід зазначити, що користувачами фінансової інформації є не тільки управлінський персонал підприємства і його засновники, а й інвестори (для вивчення ефективності використання ресурсів), банки (для оцінки умов кредитування і визначення ступеня ризику) постачальники (для своєчасного одержання платежів); потенційні санатори (при прийнятті рішень про участь у фінансовому оздоровленні неспроможного боржника), податкові інспекції (для виконання плану надходження коштів у бюджет) і т.д.

Аналіз фінансового стану підприємства найчастіше здійснюється за такими напрямками оцінки:

Ъ майнового стану підприємства;

Ъ ліквідності активів і платоспроможності підприємства;

Ъ показників фінансової незалежності структури капіталу;

Ъ показників рентабельності і прибутковості підприємства;

Ъ показників ділової активності;

Ъ ринкової активності.

У методологічному аспекті на сьогоднішній день в Україні фінансові аналітики можуть скористатися такими методиками оцінки фінансового стану підприємств:

Ъ Методикою проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій, затвердженої наказом Агентства з питань попереджання банкрутства підприємств і організацій від 27.06.97 р. №81;

Ъ Методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств і організацій, затвердженої наказом Агентства з питань попереджання банкрутства підприємств і організацій від 23.02.98 р. №22;

Ъ Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженим Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України від 26.01.2001 р. № 49/121;

Ъ Методичними рекомендаціями з виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій по прихованню банкрутства, фіктивного банкрутства, затвердженими Міністерством економіки України від 17.01.2001 р. №10;

Ъ Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих утрат по кредитних операціях банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 6.07.2000 р. №279;

Ъ Рекомендаціями з визначення фінансового стану позичальників, затвердженими постановою Правління НБУ від 29.09.97 р. №323.

Зазначені нормативні документи висвітлюють загальні напрямки аналізу і встановлюють основні методичні основи проведення поглибленого аналізу фінансового стану підприємств. Проте вони мають визначені недоліки при застосуванні запропонованого порядку числення показників на практиці. Так, методики, затверджені затвердженої Агентством з питань попередження банкрутства підприємств і організацій і постановами Правління НБУ, містять інформацію про порядок числення показників із застосуванням форм річної звітності, що складалися підприємствами до впровадження національних стандартів; числення деяких коефіцієнтів у Положенні, затвердженим Міністерством фінансів України, вимагає уточнення. Багато протиріч у порядку розрахунку і трактування показників містять у собі Методичні рекомендації з виявлення ознак неплатоспроможності підприємств, ознак дій по прихованню чи банкрутства доведення до банкрутства, затверджені Міністерством економіки України.

Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день відсутня єдина методологія оцінки фінансового стану підприємств на основі форм річної звітності, складеними за національними стандартами бухгалтерського обліку. У зв'язку з цим актуальним буде рішення спірних питань в області методології фінансового аналізу й оцінки фінансового стану.

Оцінка майнового стану.

Здійснюючи оцінку майнового стану, підприємства згідно з деякими методиками проводять аналіз такого показника, як сума наявних у підприємства господарських коштів, рівна підсумку балансу в динаміці. Цей показник дає узагальнену оцінку вартості майна підприємства (таблиця 12.1).

Таблиця 5. Показники майнового стану підприємства ТОВ «САГ» станом на кінець 2012 - 2013 рр.

Показники	2012 рік	2013 рік	Відхилення (+; -)
1. Сума господарських коштів підприємства, тис. грн.	3194,2	2960,6	-233,6
2. Питома вага активної частини основних засобів, %	0,45	0,45	-
3. Коефіцієнт зносу	0,60	0,63	0,03
4. Коефіцієнт придатності	0,40	0,37	-0,03
5. Коефіцієнт оновлення	0,06	0,02	-0,04
6. Коефіцієнт вибуття	0,001	0,013	0,012

Як правило, найчастіше ріст цього показника трактується як свідчення про збільшення майнового потенціалу підприємства і визначення цього явища як позитивної тенденції, але це явище не відбувається на ТОВ «САГ». Більш наглядно динаміку валюти балансу підприємства можна побачити на рис. 2. У методиці проведення заглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій чітко визначено, що зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарської діяльності, що веде до його неплатоспроможності. Отже, якщо ствердженням про збільшення в динаміці валюти балансу ще можна погодитися з твердженням, що це характеризує його з позитивної сторони, то зі зворотним твердженням навряд чи. Існують об'єктивні причини зменшення валюти балансу (повернення раніше отриманих позик, скорочення простроченої і звичайної дебіторської і кредиторської заборгованості) при поліпшенні його структури.

Збільшення валюти балансу також не завжди характеризує підприємство позитивно якщо воно досягнуто за рахунок збільшення, з однієї сторони довгострокових і поточних зобов'язань, а з другої - неліквідних активів, довгострокової і поточний дебіторської заборгованості, те це також навряд чи буде свідчити, що підприємство успішно функціонує. Тому, аналізуючи динаміку даного показника, не можна ігнорувати так називаний вертикальний аналіз, що відбиває структуру коштів підприємства і їхніх джерел. Тільки у взаємозв'язку з таким аналізом можна будувати об'єктивні висновки щодо фінансового стану аналізованого підприємства.

Коефіцієнти зносу і придатності характеризують частку зношених основних засобів у загальній їхній вартості і відбивають частку вартості основних засобів, що залишилися до списання в наступних періодах. Коефіцієнти доповнюють один одного, даючи в підсумку одиницю, тому недоцільно обчислювати обидва показники.

Ступінь зношеності основних засобів більш чітко характеризує показник зносу, що і варто обчислювати для оцінки стану необоротних активів. Однак аналіз одного цього показника не відбиває реального стану основних засобів підприємства. Обов'язково варто також обчислювати показники відновлення і вибуття. На аналізуємому підприємстві спостерігається тенденція зниження цих коефіцієнтів, падіння не стосується коефіцієнта зносу, який у 2012 році становив - 0,60, а у 2013 зріс до 0,63 (це обумовлено зростанням вартості основних засобів та суми зносу).

Коефіцієнти відновлення і вибуття відбивають, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів складають нові і яка частина цих засобів, з якими підприємство початок діяльність у звітному періоді, вибула в зв'язку зі зносом і з інших причин. Якщо в динаміці коефіцієнт відновлення знижується, це є негативною тенденцією. Важливо також, щоб коефіцієнт вибуття був менше коефіцієнта відновлення. Така ситуація свідчить про наявність нормальної інвестиційної політики на підприємстві. Саме ця ситуація й є на ТОВ «САГ».

Оцінка ліквідності і платоспроможності підприємства.

У ході фінансового аналізу активи підприємства і їхня структура досліджуються з погляду як їхньої участі у виробництві, так і оцінки ліквідності.

Відповідно до п. 16 Концептуальних основ складання і представлення фінансових звітів Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБУ) інформація щодо ліквідності і платоспроможності є корисної для прогнозування здатності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов'язання. Ліквідність стосується наявності коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов'язань даного періоду, платоспроможність - наявності коштів у плині більшого періоду для своєчасного виконання фінансових зобов'язань.

Ліквідність активів - це здатність окремих елементів активів трансформуватися в кошти. Для оцінки залучається форма фінансової звітності - баланс, де статті активів розміщені за принципом зростання ліквідності зверху вниз.

Платоспроможність - це здатність підприємства протягом визначеного періоду часу виконувати перед кредиторами зобов'язання, що виникають у результаті здійснення їм фінансово-господарської діяльності.

Здійснюючи оцінку ліквідності активів підприємства і його платоспроможності, обчислюють ключові показники, представлені в таблиці 6 з використанням балансу, складеного по П(З)БУ 2.

Таблиця 6. Показники ліквідності і платоспроможності ТОВ «САГ» станом на кінець 2012 - 2013 рр.

Показники	2012 рік	2013 рік	Відхилення (+; -)
1 Величина чистих оборотних активів	-260,9	-1128	-867,1
2. Коефіцієнт поточної ліквідності	0,84	0,92	0,08
3. Коефіцієнт швидкої ліквідності	0.39	0,48	0,09
4. Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,03	0,04	0,01
5. Коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів	-0,2	-0,05	0,15
6. Доля оборотних коштів в активах	0,42	0,43	0,01
7. Доля запасів в поточних активах	0,44	0,45	0,01
8. Доля чистих оборотних активів у покриті запасів	-0,44	-1,98	-1,54

Для визначення суми поточних активів (зобов'язань) у їхньому складі варто враховувати витрати (доходи) майбутніх періодів тільки в тій частині, що буде списана (погашена) протягом 12 місяців з дати балансу.

Різниця між поточними активами і поточними зобов'язаннями складає чистий робочий (функціонуючий) капітал, чи чисті оборотні активи підприємства. Величина чистих оборотних активів характеризує частину оборотних активів підприємства, що сформована за рахунок власного і довгострокового притягнутого капіталу. Наявність у підприємства чистого робочого капіталу означає не тільки його здатність платити поточні борги, але і наявність можливостей для розширення діяльності й інвестування. Оптимальний розмір показника залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон'юнктури ринку. Для оцінки достатності чистого робочого капіталу необхідно порівняти його з аналогічним показником інших підприємств. Проте в будь-якому випадку ріст цього показника розглядається як позитивна тенденція.

Відповідно до П(З)БУ 2 витрати і доходи майбутніх періодів у балансі виведені в окремі розділи (III і V). Відповідно до вимоги п. 57 МСБУ 1 «Представлення фінансових звітів» активи необхідно класифікувати як поточні, якщо вони: а) як очікується, буде реалізований чи буде міститися для чи продажу споживання в звичайному ході операційного циклу підприємства; б) міститься в основному з метою чи продажу протягом короткострокового періоду і, як очікується, буде реалізований протягом дванадцяти місяців з дати балансу; в) є чи коштом активом, еквівалентним коштам, не обмеженим у їхньому використанні.

Всі інші активи варто класифікувати як не поточні активи. До поточних необхідно відносити ту частину доходів майбутніх періодів, погашення яких очікується також протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Таким чином, для визначення суми поточних активів (зобов'язань) у їхньому складі варто враховувати витрати (доходи) майбутніх періодів тільки в тій частині, що буде списана (погашена) протягом 12 місяців з дати балансу. Проблема в тому, що в розділі III балансу (рядок 270) у складі витрат майбутніх періодів враховують витрати, що підлягають списанню як протягом 12 місяців з дати балансу, так і в майбутніх звітних періодах. Така ж ситуація і з відображенням у розділі V балансу (рядок 630) доходів майбутніх періодів у повній сумі. Оскільки по балансу неможливо визначити, яка частина витрат майбутніх періодів буде списана, а яка частина доходів майбутніх періодів буде погашена протягом року з дати балансу, оптимальним підходом для визначення цього важливих для оцінки фінансового стану показника є залучення для уточнення складу поточних активів і зобов'язань даних Головної книги й аналітичного бухгалтерського обліку.

Коефіцієнт поточної ліквідності дає узагальнену оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Логіка обчислення даного коефіцієнта полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточних активів. Якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. У більшості літературних джерел визначено, що коефіцієнт покриття, більше 2, свідчить про сприятливий стан ліквідності активів підприємства.

Слід зазначити, що таке нормативне значення коефіцієнта розраховане на основі закордонної статистики. Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, визначено, що про сприятливий стан справ на вітчизняних підприємствах свідчить значення коефіцієнта покриття > 1. Вважаємо цілком прийнятним таку межу показника, оскільки за результатами проведених нами досліджень маємо значення показника 1-1,5 для підприємств зі стабільним фінансовим станом. Проте слід зазначити, що коефіцієнт покриття не є абсолютним показником здатності повернути борги, тому що він характеризує лише наявність оборотних активів і не відбиває їхню якість.

Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності (у літературі має ще назва показник «кислотного тесту») на відміну від попереднього враховує якість активів і є більш строгим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). У літературі найчастіше визначають орієнтоване нижнє значення показника, рівне 1. Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, нормативне значення коефіцієнта швидкої ліквідності встановлено на рівні 0,6 - 0,8, однак ця оцінка носить умовний характер. Аналізуючи динаміку даного коефіцієнта, варто звертати увагу на фактори, що обумовили його зміна. Так, якщо зростання коефіцієнта відбулося за рахунок збільшення розмірів дебіторської заборгованості, те це навряд чи буде характеризувати діяльність підприємства позитивно. Тому динаміку даного показника варто розглядати лише в тісному взаємозв'язку з динамікою коефіцієнта абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частина короткострокової заборгованості, що підприємство має можливість погасити негайно. Він є найбільш твердим критерієм ліквідності підприємства. Ріст цього показника однозначно характеризує підприємство з позитивної сторони. Закордонними експертами визначена нижня межа показника, що дорівнює 0,2, тобто вважається, що 20 % поточних зобов'язань підприємство повинне мати можливість погасити в будь-який момент.

Проте за умови нормальної, стабільної роботи підприємства і якісного керування фінансами коефіцієнт абсолютної ліквідності може наближатися до нуля. Якщо підприємство залишає навіть 20 % коштів від розміру короткострокової заборгованості воно фактично вилучає їх зі свого обороту як наслідок, використовує свої оборотні активи менш ефективно, ніж його конкуренти. Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, значення коефіцієнта визначене > 0 за умови його збільшення в динаміку.

...