Фінансовий аналіз діяльності підприємства

Наступні показники, техніка розрахунку яких представлена нижче, характеризують різні аспекти фінансового стану підприємства. Трактування змін цих коефіцієнтів у динаміку мало чим відрізняються від трактування їх у різних літературних джерелах, але вважаємо за доцільне привести методологію їхнього розрахунку в таблицях з використанням форм звітності, складених по національних положеннях (стандартам).

З позиції довгострокової перспективи фінансова стійкість підприємства характеризується структурою джерел засобів, ступенем залежності від зовнішніх інвесторів і кредиторів Джерелами засобів підприємства є власний і позиковий капітал. Співвідношення між цими величинами дасть можливість оцінити довгострокову платоспроможність підприємства.

Оцінка фінансової незалежності і структури капіталу.

Техніка розрахунку основних коефіцієнтів, що характеризують фінансову незалежність і структуру капіталу, приведена в таблиці 12.3.

Коефіцієнт незалежності визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі засобів, вкладених у його майно, і характеризує незалежність підприємства від позикових засобів. Чим вище значення цього показника, тих більш фінансово стійке, стабільне і незалежне від кредиторів підприємство. Слід зазначити, що значення показника > 0,5, що визначено більшістю існуючих методик, є цілком прийнятним для оцінки вітчизняних підприємств.

Таблиця 7. Показники фінансової незалежності і структури капіталу ТОВ «САГ» станом на кінець 2012 - 2013 рр.

Показники	2012 рік	2013 рік	Відхилення (+; -)
1. Коефіцієнт незалежності (автономії власного капіталу)	0,50	0,53	0,03
2. Коефіцієнт концентрації позичкового капіталу	0,50	0,47	-0,03
3. Коефіцієнт фінансової незалежності	2,02	1,88	-0,14
4. Коефіцієнт фінансової стабільності	0,98	1,13	0,15
5. Коефіцієнт заборгованості	1,02	0,88	-0,14
6. Показник фінансового ліверіджу	Х	Х	Х
7. Коефіцієнт маневрування власних грошових коштів	-0,16	-0,72	-0,56
8. Коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів	Х	Х	Х
9. Коефіцієнт структури залученого капіталу	Х	Х	Х
10. Коефіцієнт інвестування	0,86	0,93	0,07

Оцінка ділової активності підприємства.

Показники ділової активності дозволяють оцінити, наскільки ефективне підприємство використовує свої кошти. До цієї групи відносяться показники оборотності, що мають велике значення для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки швидкість обороту засобів, тобто швидкість перетворення їх у грошову форму, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства (Таблиця 8).

Для аналізу використовують Баланс (ф. № 1) і Звіт про фінансові результати (ф. № 2) (Додатки Б, В).

Хотілося б звернути увагу на те, що для числення коефіцієнтів оборотності активів, дебіторської і кредиторської заборгованості Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, визначено для розрахунку брати в чисельнику показник чистого доходу (рядок 035 ф. № 1). Такий підхід до визначення показників не є зробленим, оскільки контрагенти відвантажують і одержують продукцію (товари, послуги) по вартості з урахуванням непрямих податків, тому для одержання більш точної інформації про оборотність усього капіталу і заборгованості випливає в чисельнику використовувати показник "доход (виторг)" з урахуванням податку на додану вартість, акцизного збору й інших відрахувань з доходу (рядок 010 ф. № 2). Динаміка для всіх коефіцієнтів оборотності повинна зростати і, відповідно, тривалість обороту в днях - скорочуватися.

Таблиця 8. Показники ділової активності підприємства ТОВ «САГ» станом на кінець 2012 - 2013 рр.

Показники	2012 рік	2013 рік	Відхилення (+; -)
1. Коефіцієнт оборотності активів	4,16	5,16	1,00
2. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	18,79	26,85	8,06
3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	12,99	10,59	-2,4
4. Коефіцієнт оборотності матеріально-виробничих запасів	71,52	70	-1,52
5. Коефіцієнт оборотності власного капіталу	5,08	15,22	10,14
6. Коефіцієнт оборотності основних засобів	2,55	2,89	0,34
7. Коефіцієнт оборотності коштів	8,36	10,16	1,8
8. Тривалість обороту в днях	44	36	-8

Оцінка показників прибутковості.

У процесі аналізу фінансового стану розраховується також група показників прибутковості. При цьому досліджується процес формування і використання прибутку. Визначається, як змінюються протягом визначеного періоду значення валового і чистого прибутку, розглядаються фактори, що приводять до їхньої зміни. Крім того, вивчається вплив на валовий і чистий прибуток таких показників, як доход (виторг) від реалізації продукції, сума непрямих податків, собівартість реалізованої продукції, а також фінансові результати від операційної діяльності, надзвичайних доходів і витрат і т.п.

Прибутковість підприємства характеризується комплексом показників, що розраховуються за допомогою даних, відбитих у формах звітності. Основні показники представлені в таблиці 9.

Таблиця 9. Показники прибутковості ТОВ «САГ» станом на кінець 2012 - 2013 рр.

Показники	2012 рік	2013 рік	Відхилення (+; -)
1. Коефіцієнт рентабельності активів	Х	х	Х
2. Коефіцієнт рентабельності реалізації 1	0,10	0,18	0,08
3. Коефіцієнт рентабельності реалізації 2	Х	Х	Х
4. Коефіцієнт рентабельності основної діяльності	0,03	0,06	0,03
5. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу	х	х	Х

На ТОВ «САГ» неможливо розрахувати коефіцієнт рентабельності активів та рентабельність реалізації 2, а також рентабельність власного капіталу, оскільки на підприємстві за період з 2012 по 2013 р.р. нема чистого прибутку. Проте завдяки тому, що валовий прибуток зростає, коефіцієнт рентабельності реалізації 1 має тенденцію зростання.

При оцінці прибутковості (збитковості) підприємства варто звернути особливу увагу на величину його збитків, що виникають унаслідок збільшення сумнівних (безнадійних) боргів, визнаних економічних санкцій у складі інших операційних витрат, розкрадань на виробництві і визначити, які міри приймаються керівництвом для подолання цих негативних явищ. На аналізуємому підприємстві є в наявності збитки.

Взагалі товариство “САГ” не можна назвати прибутковим та рентабельне, але враховуючи вид діяльності яким воно займається та той факт, що товариство в своїй діяльності не використовує кредити комерційних банків, то ризик банкрутства підприємства зменшений.

Функціонування суб'єктів господарювання в умовах жорсткої конкуренції на ринку і необхідність забезпечення належного фінансового стану потребують налагодження системи фінансового управління основними напрямами та аспектами діяльності підприємства й компетентного управління нею. Цьому сприяє розроблення обґрунтованої фінансової політики підприємства, яка базується на плануванні, ресурсному збалансуванні, всебічному аналізі й контролі за її реалізацією.

Фінансова політика являє собою систему управління основними напрямами фінансової діяльності підприємства, що забезпечує виконання завдань фінансової стратегії. До них належить управління капіталом, прибутком, активами, ризиками тощо. Результатом формування і реалізації фінансової політики підприємства має бути його стабільний фінансовий стан, здатність розвиватися у перспективі. Одними з головних критеріїв цього виступають платоспроможність і ліквідність підприємства як категорії, що визначають здатність підприємства розрахуватися за своїми зобов'язаннями в поточному і майбутніх періодах. Неабияка роль у такому процесі належить управлінню ліквідністю підприємства.

Однією з умов стабільного функціонування підприємства на ринку в поточному і майбутніх періодах є забезпечення своєчасних розрахунків із постачальниками, банками, бюджетом, робітниками тощо. Підприємства повинні володіти певним обсягом оборотного капіталу, щоб мати змогу у визначений термін і повністю розраховуватися за своїми зобов'язаннями, що визначається ліквідністю їхніх активів.

Загострення конкурентної боротьби на товарних і територіальних ринках потребує зміни розрахункової політики більшості підприємств щодо часткового або повного переходу на умови комерційного кредитування покупців. Такі умови співпраці зумовлять появу в більших обсягах безнадійної дебіторської заборгованості, яку треба відносити до неліквідних активів і обов'язково враховувати й вплив на ліквідність активів і підприємства в цілому. Це ж стосується і витрат майбутніх періодів і збитків поточного та минулих періодів, що зменшують ліквідність наявних активів підприємства. Зміна обсягів та структури активів стосовно їхньої ліквідності в часі обов'язково повинна передбачити корективи загальної політики управління ліквідністю підприємства.

Становлення вітчизняного фондового ринку, незначні обсяги продажу та купівлі цінних паперів на ньому, високий рівень ризику фінансових інвестицій не дають змоги зарахувати в умовах національної економіки до абсолютно ліквідних активів, поряд з грошовими засобами, і поточні фінансові інвестиції. Потрібен певний час для перетворення їх у засоби платежу та можлива втрата їхньої ринкової вартості за умови високих ризиків здійснення цих фінансових операцій.

Визначення єдиних підходів щодо оцінки ліквідності активів та підприємства в цілому дасть змогу більшою мірою використовувати можливості порівняльного фінансового аналізу при прийнятті управлінських рішень стосовно ефективності використання наявних фінансових ресурсів в аспекті оцінки ризику втрати ліквідності підприємством, ліквідності робочого капіталу, власного оборотного капіталу тощо.

Однак якщо ці питання управління ліквідністю підприємства мають дещо теоретичний характер і не впливають великою мірою на порядок реалізації політики управління ліквідністю на практиці, то відсутність або недосконалість планування ліквідності негативно впливає на фінансову стабільність суб'єктів господарювання в цілому [30].

Планування ліквідності підприємства здійснюється в межах планування руху його коштів у поточному та оперативному режимах.

Поточне планування руху грошових ресурсів здійснюється на рік, як правило, з квартальною деталізацією. Оскільки в умовах ринкового середовища більшість показників, пов'язаних із надходженням і використанням коштів мають імовірнісний характер, науковці рекомендують складати його щонайменше в трьох варіантах - оптимістичному, реалістичному і песимістичному. У межах окремих видів діяльності прогнозуються додатний та від'ємний грошові потоки, валові грошові потоки і чисті грошові потоки. Кожен з варіантів плану дає змогу розробити систему заходів щодо оптимізації руху коштів за різних умов зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Своє продовження поточне планування руху грошових ресурсів знаходить в оперативному плануванні цих процесів.

Розглядаючи планування руху коштів з позиції управління ліквідністю підприємства, слід зазначити, що формування поточного плану руху являє собою інструмент управління в аспекті прогнозування надходження і використання коштів, їх синхронізації за обсягами і в часі в досить значні часові періоди. Прогнозний характер поточного плану не дає можливості забезпечити постійну платоспроможність і фінансову рівновагу підприємства, що досягається в процесі формування платіжного календаря (балансу грошових потоків). Саме важливість цих завдань, що вирішуються в процесі оперативного планування руху коштів, потребує ґрунтовніших підходів до його здійснення.

Метою оперативного планування руху грошових ресурсів є забезпечення необхідного рівня платоспроможності й постійної фінансової рівноваги в плановому періоді. До завдань, що вирішуються у процесі його здійснення належать:

- визначення умов розрахункової політики з покупцями з урахуванням необхідності задоволення потреб надходження коштів за обсягами і в часі;

- своєчасне визначення термінів і обсягів використання грошових ресурсів залежно від їхньої важливості;

- недопущення неплатоспроможності підприємства;

- недопущення наявності дефіциту покриття необхідних коштів для здійснення ритмічної господарської діяльності.

Більшість вітчизняних науковців спрощено підходить до питань формування оперативного плану руху грошових ресурсів - платіжного календаря, у межах якого вони пропонують визначати період планування, обсяги надходжень і використання грошей у даний період, визначення грошового сальдо і результатів наявності коштів на кінець планового періоду - їх надлишку чи дефіциту. Вони передбачають формування платіжного календаря лише на наступний місяць.

Нестабільність товарних і фінансових ринків перехідної економіки, високий рівень фінансових ризиків функціонування суб'єктів господарювання, значний вплив зовнішнього середовища на формування грошових потоків підприємства потребує складання платіжного календаря в режимі щомісячного "змінного" планування з охопленням трьох місяців.

Щомісячне "змінне" оперативне планування руху грошових ресурсів із врахуванням та внесенням змін стосовно фактичного перебігу господарської діяльності дасть змогу реалістичніше визначити і синхронізувати за обсягами і в часі рух коштів у короткостроковому періоді.

Наявні методики змісту та послідовності розроблення платіжного календаря потребують доповнення їх у плані визначення і врахування необхідного резерву ліквідності підприємства, який призначений для мінімізації ризику неплатоспроможності підприємства. Перед визначенням кінцевого сальдо грошових ресурсів на конкретну дату, як результату руху коштів, пропонуємо визначати суму резерву і враховувати її при визначенні розміру кінцевого залишку грошових ресурсів. Суму резерву ліквідності встановлювати залежно від обраного типу фінансової політики підприємства щодо допустимих рівнів ризику діяльності на рівні 5-15% від сукупного обсягу необхідних платежів підприємства в плановому періоді.

Врахування резерву ліквідності при формуванні оперативного плану дасть змогу навіть за певних порушень планових термінів надходжень коштів забезпечити здатність підприємства розрахуватися за терміновими зобов'язаннями і сприятиме його постійній фінансовій рівновазі.

Упровадження таких пропозицій щодо удосконалення політики управління ліквідністю підприємства дасть можливість суб'єктам господарювання в умовах перехідної економіки якісніше здійснювати фінансове управління стосовно забезпечення стабільного і поступального розвитку підприємства, оперативно реагувати на зміни його ринкового середовища, спостерігати за показниками, що впливають на платоспроможність і фінансову рівновагу, визначати заходи щодо забезпечення підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

Управління ліквідністю та прибутком підприємства.

Найчастіше платоспроможність трактується як достатність ліквідних активів для погашення у будь-який момент всіх короткострокових зобов'язань підприємства перед кредиторами або як можливість готівковими грошовими ресурсами своєчасно погашати платіжні зобов'язання економічного суб'єкта. Отже згідно з існуючими в економічній теорії підходами, платоспроможність ототожнюється з можливістю повернення боргів, а її показники в найбільш загальному вигляді характеризують, чи здатний господарюючий суб'єкт своєчасно і в повному обсязі провести розрахунки за короткостроковими зобов'язаннями перед контрагентами.

Однак таке уявлення є спрощеним, оскільки для забезпечення нормального розвитку потрібно вчасно задовольняти всі платіжні потреби підприємства, а не лише розраховуватися за поточними зобов'язаннями. Крім того потрібно враховувати, що джерелом фінансових ресурсів для покриття платіжних потреб можуть бути не лише мобілізовані кошти за рахунок реструктуризації активів підприємства, але й додатково залучені позикові кошти, якщо при цьому не зростає ризик втрати фінансової стійкості і є потенційні можливості їх повернення. Мистецтво керівника підприємства якраз і полягає в тому, щоб грошових коштів на розрахунковому рахунку і в касі вистачало для виконання поточних платежів, а решта їх повинна бути вкладена у матеріальні й інші ліквідні активи згідно з визначеними пріоритетами фінансово-господарської діяльності економічного суб'єкта.

При обґрунтуванні концептуальних засад раціонального управління ліквідністю та платоспроможністю підприємства слід виходити зі змісту основних задач та загальних принципів керівництва. Так, зокрема, поряд із забезпеченням фінансової стійкості підприємства, максимізації його прибутку та мінімізації фінансових ризиків повинна одночасно вирішуватися задача оптимізації грошового обігу та підтримки постійної платоспроможності.

При цьому згідно з принципом плановості та системності потрібно комплексно поєднувати всі ці задачі і намагатися підтримувати фінансову рівновагу підприємства як в короткостроковому періоді за рахунок збалансованого управління його грошовими потоками та підтримки достатньої ліквідності його оборотних коштів, так і в довгостроковому періоді за рахунок формування ефективної політики фінансування господарської та інвестиційної діяльності і оптимізації структури капіталу.

Враховуючи принцип цільової спрямованості, задача оптимізації грошового обігу на підприємстві може стати пріоритетною у випадку, коли в поточній фінансово-господарській діяльності намітилися проблеми з технічною платоспроможністю і потрібно вживати серйозні заходи щодо прискорення оборотності коштів та підвищення ліквідності його активів.

Разом з тим, виходячи з принципу стратегічної орієнтованості, тактичні задачі підтримки платоспроможності та ліквідності підприємства повинні вирішуватися з урахуванням стратегії його довгострокового розвитку, що передбачає упереджуюче управління грошовими потоками з метою забезпечення такої структури активів, яка б позитивно впливала на його інвестиційний розвиток.

Крім того, за принципом варіативності необхідно прогнозувати різноманітні варіанти розміщення грошових коштів з метою пошуку таких альтернатив, які дозволяють оптимально поєднати задачі забезпечення ліквідності та прибутковості активів при допустимому рівні ризику.

Сучасні економічні умови господарювання вимагають від керівництва нових підходів до управління ліквідністю та платоспроможністю з урахуванням швидкої зміни зовнішнього середовища і необхідності розробки захисних заходів з метою зменшення його негативного впливу на результати фінансово-господарської діяльності. При цьому потрібно застосовувати системний підхід та в комплексі формувати політику управління ліквідністю і платоспроможністю, основними складовими якої є: управління платоспроможністю; управління ліквідністю активів; взаємопов'язане управління ліквідністю, доходністю та ризиком підприємства.

Управління платоспроможністю полягає в аналізі та управлінні рухом ліквідних потоків коштів, тобто передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, їх витрачання та перерозподіл. Для ефективного управління платоспроможністю необхідно визначити, які види діяльності і які елементи активів чи пасивів сприяли зростанню чи зменшенню грошових коштів і в якій мірі. При цьому обов'язково потрібно враховувати особливості та тривалість операційного та фінансового циклів підприємства в розрізі окремих видів діяльності, а потім вже визначати, в якому напрямку треба змінити активи чи пасиви, щоб сума його грошових коштів збільшилась.

Чим менша тривалість фінансового циклу, тим менше фінансових ресурсів потрібно для фінансування виробничих потреб підприємства (з урахуванням необхідності надання відстрочок платежів покупцям продукції для стимулювання збуту та можливості отримання відстрочок платежів з боку постачальників).

На тривалість фінансового циклу, в першу чергу, впливають наступні чинники:

Ъ тривалість виробничо-комерційного (або операційного) циклу підприємства та його окремих стадій;

Ъ темпи зростання обсягів діяльності;

Ъ рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів;

Ъ сезонність виробництва, реалізації та постачання сировини;

Ъ стан кон'юнктури на ринку сировини та ринку готової продукції.

З точки зору можливостей оперативного управління тривалістю фінансового циклу важливим є останній з перелічених чинників. Виявлений нами характер впливу ринкової кон'юнктури на тривалість фінансового циклу і його окремих складових проілюстровано на рис.2.4. У наведеній схемі використано наступні умовні позначення: t₃ - тривалість обертання виробничих запасів; t_дз - тривалість обертання дебіторської заборгованості; t_кз - тривалість обертання кредиторської заборгованості.

Основний зміст цієї залежності полягає в тому, що при високому попиті на сировину підприємству важко скористатися відстрочками платежів з боку постачальників, що призводить до зменшення часу обертання кредиторської заборгованості і одночасного збільшення тривалості фінансового циклу. І, навпаки, у випадку, коли постачальники в умовах низького попиту на сировину вимушені з метою стимулювання продажів активно надавати відстрочки платежів своїм клієнтам, у підприємства з'являється можливість некритично уповільнити кредиторську заборгованість і тим самим зменшити загальну потребу у власних фінансових ресурсах.

Характер впливу стану кон'юнктури на ринку ютової продукції прямо протилежний. Так, у випадку високого попиту на продукцію підприємства відпадає необхідність пом'якшення умов розрахунків з покупцями. В результаті зменшується тривалість обертання дебіторської заборгованості і скорочується загальна тривалість фінансового циклу. І, навпаки, у випадку низького попиту на продукцію підприємство з метою активізації збуту змушене широко надавати своїм покупцям комерційні кредити, що призводить до уповільнення руху дебіторської заборгованості і збільшення потреби у власних фінансових ресурсах.

Як показує зарубіжний та вітчизняний досвід, деякі малі підприємства, що в основному займаються операціями купівлі-продажу і мають невисоку частку доданої вартості у загальній ціні реалізованої продукції, за рахунок вдалого маневрування відстрочками платежів не лише покривають потреби у фінансуванні запасів і дебіторської заборгованості, але й мають додаткове джерело фінансування за рахунок комерційних кредитів постачальників.

Ефективність управління грошовими потоками підприємства визначається синхронізацією надходжень і виплат з метою підтримки постійної платоспроможності і певною мірою залежить від організації оперативного фінансового планування, яке включає розробку платіжного календаря. При цьому фінансовий менеджер повинен акцентувати увагу на вирішенні наступних управлінських задач:

Ъ визначення мінімально необхідного обсягу грошових коштів, достатнього для обслуговування поточної господарської діяльності;

Ъ постійний моніторинг вхідних і вихідних грошових потоків;

Ъ нівелювання коливань в обсягах надходжень і виплат грошових коштів з метою запобігання платіжної кризи в окремі проміжки часу;

Ъ оптимізація системи розрахунків з постачальниками і покупцями, тобто обґрунтування політики надання комерційних кредитів і отримання відстрочки платежів.

При розробці політики управління ліквідністю активів підприємства потрібно враховувати особливості необоротних та оборотних активів як об'єкта фінансового управління. Стратегія управління необоротними активами значною мірою залежить від ступеню їх ліквідності. При цьому ліквідними вважаються ті необоротні активи, які можна у разі необхідності продати за ціною не нижчою за ціну придбання за мінусом амортизації. Якщо у підприємства є можливість вибору, задача фінансового менеджменту полягає в обґрунтуванні оптимального варіанту вкладення коштів у виробничі засоби за критерієм максимізації рівня ліквідності.

І навпаки, коли у підприємства є лише один варіант дій і йому доводиться вкладати кошти у неліквідні елементи виробництва, то управління ліквідністю в такому випадку полягає у забезпеченні повернення інвестованих коштів в найкоротші строки шляхом використання методів прискореної амортизації.

Управління ліквідністю оборотних активів підприємства повинно обов'язково поєднуватися з управлінням поточними пасивами. При цьому визначається чистий оборотний капітал як різниця між поточними активами і поточними зобов'язаннями. Чим більший чистий оборотний капітал, тим більша частина оборотних активів підприємства фінансується на короткостроковій основі, а отже зростає ліквідність активів і зменшується ризик втрати неплатоспроможності.

При управлінні оборотним капіталом керівник повинен зосередити свою увагу на вирішенні таких взаємопов'язаних питань як ранжування поточних активів та поточних зобов'язань за ступенем ліквідності; визначення оптимального розміру поточних активів; обґрунтування розмірів поточних активів кожного виду; встановлення оптимальних пропорцій між короткостроковими та довгостроковими зобов'язаннями при фінансуванні поточних активів.

Очевидно, що для нормального функціонування підприємства необхідно скорочувати час переведення в кошти на поточному рахунку засобів, які іммобілізовані у запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості. Тому при розробці політики раціонального управління ліквідністю оборотних коштів підприємства окремо розробляється комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ліквідності та прискорення оборотності окремих видів поточних активів (товарно-матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій).

Оскільки в усіх вищезазначених випадках реалізується функція грошових активів як засобу платежу, доцільно більш детально зупинитися на задачах управління грошовими коштами підприємства. Метою управління грошовими коштами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства, що дає підставу ототожнювати управління грошовими активами з управлінням платоспроможністю (або управлінням ліквідністю).

3 позицій теорії інвестування грошові кошти являють собою окремий випадок інвестицій у товарно-матеріальні цінності, а тому управління ними повинно здійснюватися на загальних засадах:

Ъ підтримка мінімального залишку грошових коштів для безперебійного здійснення поточних розрахунків;

Ъ врахування діапазону сезонних змін залишку грошових коштів;

Ъ створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів діяльності;

Ъ формування резерву грошових коштів для компенсації непередбачених витрат і можливих втрат в процесі фінансово-господарської діяльності;

Ъ своєчасна трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.

Важливою управлінською задачею є підтримка грошових коштів підприємства на мінімально потрібному рівні. Для цього можуть використовуватися всі можливі джерела поповнення грошових коштів: надходження виручки від реалізації продукції на умовах негайної оплати; стягнення дебіторської заборгованості; продаж резервних грошових активів у формі поточних фінансових інвестицій; продаж матеріальних і нематеріальних активів підприємства (запасів, основних засобів, об'єктів незавершеного виробництва, патентів, ноу-хау тощо); отримання банківських кредитів; залучення інвестицій шляхом випуску акцій, облігацій, додаткових паїв тощо.

При цьому перші чотири способи поповнення залишку грошових коштів є доцільнішими, оскільки не ведуть до збільшення валюти балансу. У цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів підприємства. І, навпаки, два останні способи можуть використовуватися для підтримки поточної платоспроможності лише у крайніх випадках, адже вони призводять до відволікання залучених ресурсів від цільового використання.

Важливою задачею фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних грошових коштів. При цьому потрібно забезпечити збалансоване управління ліквідністю, доходністю та ризиком, враховуючи, що чим вище частка високоліквідних активів в балансі, тим нижча доходність суб'єкта господарювання і менший ризик втрати платоспроможності. Значною мірою параметри ліквідності, доходності та ризику залежать від обраної підприємством тактики формування його активів.

Управління прибутком являє собою процес вироблення і прийняття управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу і використання на підприємстві.

Інтегрованість із загальною системою управління підприємством, у якій би сфері діяльності підприємства не приймалося управлінське рішення, воно прямо чи побічно впливає на прибуток. Управління прибутком безпосередньо зв'язано з виробничим менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу, інвестиційним менеджментом, фінансовим менеджментом і деякими іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості системи управління прибутком із загальною системою управління підприємством.

Комплексний характер формування управлінських рішень - всі управлінські рішення в області формування і використання прибутку найтіснішим образом взаємозалежні і роблять прямий чи непрямий вплив на кінцеві результати управління прибутком. У ряді випадків цей вплив може носити суперечливий характер. Так, наприклад, здійснення високоприбуткових фінансових вкладень може викликати дефіцит фінансових ресурсів, що забезпечують виробничу діяльність, і як наслідок - істотно зменшити розмір операційного прибутку. Тому управління прибутком повинно розглядатися як комплексна система дій, що забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, який вносить свій внесок у результативність формування і використання прибутку по підприємству в цілому.

З урахуванням змісту процесу управління прибутком і пропонованих до нього вимог формуються його мети і задачі.

Головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді. Ця головна мета покликана забезпечувати одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави і персоналу підприємства:

Забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства і ринковій кон'юнктурі. Ця задача реалізується шляхом оптимізації складу ресурсів підприємства і забезпечення їхнього ефективного використання. Основними природними обмежниками розміру прибутку виступають максимально можливий рівень використання ресурсного потенціалу і сформована кон'юнктура товарного і фінансового ринків.

Забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем формованого прибутку і припустимим рівнем ризику. Як уже відзначалося, між цими двома показниками існує прямо пропорційний зв'язок. З обліком відносини менеджерів до господарських ризиків формується припустимий їхній рівень, що визначає агресивну, помірну (компромісну) чи консервативну політику здійснення тих чи інших видів чи діяльності проведення окремих господарських операцій. Виходячи з заданого рівня ризику в процесі управління повинний бути максимізований відповідний йому рівень прибутку.

Забезпечення високої якості формованого прибутку.

У процесі формування прибутку підприємства повинні в першу чергу реалізовані резерви її росту операційної діяльності і реального інвестування, що забезпечують основу перспективного розвитку підприємства. У рамках операційної діяльності основна увага повинна бути приділена забезпеченню зростання прибутку за рахунок розширення обсягу випуску продукції й освоєння нових перспективних її видів.

Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства.

Цей рівень при успішній діяльності підприємства повинний бути не нижче середньої норми прибутковості на ринку капіталу, при необхідності відшкодовувати підвищений підприємницький ризик, зв'язаний зі специфікою діяльності підприємства, а також інфляційні втрати.

Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до задач розвитку підприємства в майбутньому періоді. Тому що прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, її розмір визначає потенційну можливість створення фондів виробничого розвитку, резервного й інших спеціальних фондів, що забезпечують майбутнє розвиток підприємства. При цьому в самофінансуванні розвитку підприємства прибутку повинна приділятися чільна роль.

Забезпечення постійного зростання ринкової вартості підприємства. Ця задача покликана забезпечувати максимізацію добробуту власників у перспективному періоді. Темп зростання ринкової вартості в значній мірі визначається рівнем капіталізації прибутку, отриманої підприємством у звітному періоді. Кожне підприємство виходячи з умов і задач господарської діяльності саме визначає систему критеріїв оптимізації розподілу прибутку на капітал і споживану її частини.

Забезпечення ефективності програм участі персоналу в прибутку. Програми участі персоналу в прибутку, покликані гармонізувати інтереси власників підприємства і його найманих робітників, повинні з однієї сторони ефективно стимулювати трудовий внесок цих працівників у формування прибутку, а з іншого боку - забезпечувати досить прийнятний рівень їхнього соціального захисту, що держава в сучасних умовах цілком забезпечити не в змозі.

Усі розглянуті задачі управління прибутком найтіснішим образом взаємозалежні, хоча окремі з носять різноспрямований характер (наприклад, максимізація рівня прибутку при мінімізації рівня ризику; забезпечення достатнього рівня задоволення інтересів власників підприємства і його персоналу; забезпечення достатнього розміру прибутку, що направляється на приріст активів і на споживання і т.п.). Тому в процесі управління прибутком окремі задачі мають бути оптимізовані між собою. На рисунку у додатку Р. наведені основні функції системи управління прибутком підприємства.

Функціональна спрямованість об'єктів управління прибутком за загальноприйнятими стандартами виділяє рівних їхнього виду:

Ъ управління формуванням прибутку;

Ъ управління розподілом і використанням прибутку.

Кожний з цих макрооб'єктів управління прибутком у свою чергу підрозділяється на об'єкти низького порядку, утворити визначену ієрархічну систему. Принципова схема такої багаторівневої функціональної системи об'єктів керування прибутком підприємства приведена на рисунку додатку С.

Процес управління прибутком підприємства базується на визначеному механізмі. У структуру механізму управління прибутком входять наступні елементи:

Ъ державне правове і нормативне регулювання питань формування і розподіли прибутку підприємства. Прийняття законів і інших нормативних актів, що регулюють формування і розподіл прибутку підприємства, являє собою один з напрямків економічної політики держави. Законодавчі і нормативні основи цієї політики регулюють утворення і розподіл прибутку підприємств у різних формах. До числа основних форм відносяться: податкове регулювання; регулювання механізму амортизації основних фондів і нематеріальних активів; регулювання розмірів відрахуванні прибутку в резервний фонд; регулювання мінімальних розмірів заробітної плати й інші;

Ъ ринковий механізм регулювання формування і використання прибутку підприємства. Попит та пропозиція на товарному і фінансовому ринках формує рівень цін на продукцію, вартість залучення кредитів, прибутковість окремих цінних паперів, середню норму прибутковості капітал і т.п. У міру поглиблення ринкових відносин роль ринкового механізму регулювання формування і використання прибутку підприємства буде зростати;

Ъ внутрішній механізм регулювання окремих аспектів формування, розподілу і використання прибутку підприємства. Механізм такого регулювання формується в рамках самого підприємства, відповідного регламентуючи ті чи інші оперативні управлінські рішення з питань формування, розподілу і використання прибутку. Так, ряд цих аспектів може регламентуватися вимогами статуту підприємства. Окремі з цих аспектів регулюються формованої на підприємстві цільовою політикою управління прибутком. Крім того, на підприємстві може бути розроблена і затверджена система внутрішніх нормативів і вимог з питань формування, розподілу і використання прибутку;

Ъ система конкретних методів і прийомів здійснення управління прибутком.

У процесі аналізу, планування і контролю формування і використання прибутку використовується система методів, за допомогою яких досягаються необхідні результати. До числа основних з них відносяться методи: техніко-економічних розрахунків, балансовий, економіко-статистичні, економіко-математичні, порівняння й інші.

Після проведеного аналізу прибутковості підприємства та використовуючи відомі методи економічного аналізу, визначаються резерви, які не були використані підприємством у базовому році для зростання прибутку, а саме за рахунок:

Ъ ліквідації непродуктивних і понаднормативних витрат, що відносяться на собівартість продукції;

Ъ ліквідації факторів поставки готової продукції покупцям з відхиленнями від узгоджених технічних та якісних параметрів, які ведуть до зниження оптових цін на ці вироби, отже, прибутку , реалізації;

Ъ структурних зрушень в асортименті продукції, що виробляється і реалізується, шляхом випуску рентабельнішої продукції.

Сума всіх неврахованих резервів збільшення прибутку за звітні, періоди поточного року визначається у розрахунку на рік та враховується можливий приріст річного прибутку поточного року за умови використання визначених резервів:

=

Рентабельність продукції у плановому періоді визначається формулою:

R_план = R_плц х (1 + К)

де К - коефіцієнт зростання прибутку звітного періоду з урахуванням нецінових факторів.

Збільшення обсягу прибутку підприємства залежить від трьох основних факторів:

- збільшення обсягу реалізації продукції;

- підвищення ціни на продукцію;

- зниження затрат на виробництво і реалізацію.

Поліпшення результатів виробничої і комерційної діяльності, раціональна організації використання фінансових ресурсів, поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів повинно забезпечити підвищення рівня платоспроможності підприємства та показників ліквідності підприємства (див. Додатки З і К).

Із таблиць можна зробити висновок, що в ліквідності підприємства повинні статися істотні зміни. Так, наприкінці майбутнього року проти його початку становище з абсолютною ліквідністю відносно нормалізується. Однак фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності 0,16 усе ще буде залишатися нижчим за норму (0,2--0,35).

Нормативний коефіцієнт покриття, розрахований за даними підприємства, діяльність якого аналізується, суттєво збільшиться за рахунок збільшення дебіторської заборгованості та матеріальних запасів у межах необхідної потреби.

Таким чином, за прогнозоване зростання за рік суми матеріальних запасів у межах необхідної потреби та безнадійної (довгострокової) заборгованості на 138,2 тис. грн. та за зниження короткострокової кредиторської заборгованості на 140 тис. грн. нормативний коефіцієнт покриття збільшиться на 0,52 пункти. Водночас фактичний коефіцієнт покриття збільшиться на 1,3 пункти, тобто більше ніж удвічі.

Загальний коефіцієнт покриття по підприємству на початок майбутнього періоду буде нижчим за нормативний на 0,41 відсоткового пункти. За період, що прогнозується, він значно зросте і стане вищим за нормативний коефіцієнт покриття на 0,37 відсоткового пункти, що слід оцінити позитивно.

Проміжний коефіцієнт покриття за майбутній рік порівняно з поточним зросте на 0,77 відсоткового пункти і перевищить мінімально допустиме значення (0,7--0,8). Коефіцієнт поточної ліквідності за цей період зросте із 2,8 до 3,0 і за обидва роки перевищить максимально допустиме нормативне значення (2).

Як негативну можна оцінити ситуацію з періодом інкасації дебіторської заборгованості, що є досить тривалим (65 днів). Слід відзначити як позитивний фактор те, що за рік станеться певне (хоч і незначне) зменшення його тривалості.

Показник обертання матеріальних запасів за прогнозований період також знизиться на 0,6 дня, що слід оцінити позитивно.

Проте в нашого підприємства співвідношення довгострокових зобов'язань перед кредиторами та довгострокових джерел фінансування збережеться на рівні нижчому за середньо галузеве (1,0). До того ж це співвідношення є порівняно високим і має тенденцію до збільшення (на 0,45 відсоткового пункти).

Коефіцієнт поточної заборгованості поступово буде зростати, що слід оцінити позитивно.

Коефіцієнт співвідношення вхідних грошових потоків та заборгованості збільшиться, що сприятиме підвищенню ліквідності підприємства.

Такого самого висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення вхідних грошових потоків та довгострокових зобов'язань перед кредиторами.

Прогноз ліквідності доповнюється прогнозом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Із даних табл. 3.3.9 можна зробити висновок, що платоспроможність підприємства є збережеться низькою. Про це свідчать незадовільний рівень показника співвідношення довгострокової заборгованості до акціонерного капіталу та тенденція до його дальшого зниження.

Відношення надходження коштів до довгострокової заборгованості за рік, що прогнозується, зросте на 2,7 пункти, що слід оцінити позитивно: підприємство буде мати досить коштів, щоб задовольнити не тільки поточні, а й довгострокові потреби.

Наступний показник -- відношення суми прибутку (до сплати податків) і постійних витрат до постійних витрат -- у періоді, що прогнозується, буде нижчим за три попередні показники. Це свідчить про те, що підприємство матиме можливість здійснювати постійні витрати.

Індикатором платоспроможності підприємства є відношення суми надходжень коштів і постійних витрат. У підприємства цей показник становить 4,8 за поточний рік і 5,2 за майбутній рік, тобто він збільшиться на 0,4 відсоткового пункти. Це свідчить про те, що стан платоспроможності підприємства буде відносно нормальний. Однак цей показник майже не збільшиться. Доцільно прогнозувати його в динаміці за триваліший період.

Показник відношення активів до довго- та середньострокової заборгованості в підприємства зросте на 0,4 відсоткового пункти за рік. Це свідчить про те, що вся довгострокова заборгованість підприємства може бути оплаченою за рахунок його активів. Відтак захищеність одержаних підприємством кредитів можна визнати достатньою.

Таким чином, аналізуючи ліквідність та платоспроможність підприємства, доцільно оцінювати не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності та платоспроможності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона «стійкою» (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Значення платоспроможності підприємства неможливо переоцінити. Представники французької економічної школи справедливо розглядають її як структуроутворюючий елемент концепції фінансової рівноваги При цьому важливо відмітити, що платоспроможність є зовнішнім виявом фінансового стану підприємства і об'єктивною характеристикою його стійкості. За допомогою показників ліквідності та платоспроможності оцінюється фінансовий стан підприємства з позицій короткострокової перспективи.

В умовах кризи неплатежів, зростання дебіторської і кредиторської заборгованості вітчизняних суб'єктів господарювання, несприятливого податкового законодавства, проблема ефективного і збалансованого управління оборотними активами та поточними зобов'язаннями підприємства з метою забезпечення його постійної платоспроможності є особливо актуальною.

Фінансовій стан підприємств можна оцінювати з точки зору його короткострокової і довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто спроможність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися по короткострокових зобов'язаннях. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна в гроші. Ліквідність підприємства -- це його спроможність перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів у міру настання їх рядок.

Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунку). Наступним за ступенем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки на випадок необхідності вони можуть бути швидко реалізовані в гроші.

Дебіторська заборгованість -- теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому. Найменш ліквідним поточним активом є запаси, тому що для перетворення їх в гроші спочатку необхідно їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його в гроші, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасовою періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротший цей період, тим вищою є ліквідність даного вигляду активів.

Короткострокові зобов'язання -- це борги, рядків погашення яких не перевищує одного долі. Коли настає рядків платежу, в наявності у підприємства повинне бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями по пасиву, об'єднаними за рядками їх погашення і в порядку зростання цих строків.

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої і комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку.

Управління ліквідністю підприємства потрібно будувати на засідках постійного компромісу з урахуванням визначених пріоритетів і необхідності одночасної мінімізації ризику втрати платоспроможності та ризику втраченої вигоди.

Поліпшення результатів виробничої і комерційної діяльності, раціональна організації використання фінансових ресурсів, поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів повинно забезпечити підвищення рівня платоспроможності підприємства та показників ліквідності підприємства.

Здійснений у роботі аналіз прогнозованих результатів заходів щодо забезпечення зростання рівня платоспроможності підприємства та показників ліквідності підприємства дає можливість дійти висновків, що коефіцієнт поточної заборгованості поступово буде зростати, що слід оцінити позитивно. Коефіцієнт співвідношення вхідних грошових потоків та заборгованості збільшиться, що сприятиме підвищенню ліквідності підприємства.

Такого самого висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення вхідних грошових потоків та довгострокових зобов'язань перед кредиторами.

Прогноз ліквідності доповнюється прогнозом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

2. Відносини підприємства з бюджетною системою

За ринкових умов господарювання роль бюджету в економічному розвитку підприємства є достатньо важливої, тому що завдяки податкам, податковим пільгам, обсягу і спрямуванню бюджетного фінансування можна впливати на різні сторони господарювання, сприяючи перспективному відновленню виробничих фондів, скорішому впровадженню у виробництво науково-технічних досягнень, підвищенню рентабельності.

Відповідно законодавчим актам України промислові підприємства та інші фінансово-економічні заклади взаємодіють із бюджетом у напрямках: отримують асигнування, дотації, субсидії з бюджету відповідно з розписом прибутків і витрат держбюджету і бюджетів міст.

Незалежно від джерела покриття фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості, цільового спрямування (тобто кошти плануються, відпускаються і використовуються на сурово визначеній цілі та заходи відповідно фінансових планів); ефективності використання коштів (одержання суспільне необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів); здійснення постійного контролю за використанням коштів.

На цей час фінансування капітальних вкладень із бюджету на відміну від планової системи має особливості, але не є сталим, держава також втручається в працю фінансового забезпечення капітальних вкладень державних підприємств.

Видатки на фінансування капітальних вкладень належать до видатків розвитку.

3. Відносини підприємства з податковою системою

ТОВ «САГ» за своїм статутом безпосередньо пов'язано з бюджетом країни як підприємство з власним виробництвом, яке повинно сплачувати податки.

Сформулюємо вплив бюджету на соціально-економічний розвиток підприємства.

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Податки, що надходять від підприємств, служать джерелом формування фінансових ресурсів, акумульованих у державному бюджеті.

Зокрема, доходи держбюджету поповнюються за рахунок:

Ъ податку на додаткову вартість;

Ъ акцизного збору;

Ъ збору на геологорозвідувальні роботи;

Ъ надходження від перевищення валових доходів над витратами;

Ъ дивіденди (доход), нараховані на акції, що знаходяться в гос. власності;

Ъ рентна плата;

Ъ плата за оренду;

Ъ збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

Ъ платежі у фонд соціального захисту населення і т.д.

Перерозподіл засобів дозволяє повертати частину грошей на соціально-економічний розвиток підприємства, а саме на:

Ъ будівництво в рамках загальнодержавних проектів;

Ъ міри в області утворення, науки, культури, охорони здоров'я, фізкультури, соціального забезпечення; виплати посібників інвалідам і тимчасово непрацездатним, інше.

Взагалі бюджетне фінансування це безповоротне виділення коштів з бюджету. Його основна суть складається в тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, що виникають між державою з одного боку, і підприємствами цих форм власності - з іншого. Тільки за допомогою бюджетного фінансування створюються умови і забезпечується розвиток нових галузей виробництва.

На даному підприємстві бюджетне фінансування спрямовується на підвищення соціальних гарантій населення та на ліквідацію збитків.

...