Фінансовий облік поточних зобов’язань за розрахунками по податках і платежах до бюджету

За умови сформованої структури бухгалтерського апарату підприємства та розподілу обов'язків між окремими його працівниками організовується документооборот, тобто шлях проходження документа від його складання до здачі в архів. У графіку документообороту вказується призначення документа, хто і коли його складає, хто підписує, які показники контролює, коли і кому передає, наступне використання документа. Графік документообороту затверджується головним бухгалтером, який і здійснює контроль за його дотриманням.

Залежно від конкретних умов діяльності підприємства, обсягу облікової інформації, рівня її автоматизації, наявності кваліфікованих кадрів головний бухгалтер обирає доцільну форму ведення бухгалтерського обліку, яка забезпечувала б ефективне здійснення облікового процесу з мінімальними витратами.

Завершальним етапом організації бухгалтерського обліку є встановлення складу й обсягу оперативної, бухгалтерської і статистичної звітності відповідно до строків подання.

Отже, зважена та обґрунтована система заходів з організації бухгалтерського обліку і проведення облікової політики має гарантувати своєчасне та повне інформаційне забезпечення внутрішніх і зовнішніх користувачів[45].

Контроль за виконанням бухгалтерського обліку на підприємстві ведеться генеральним директором. Саме він вирішує всі питання пов'язані зі сплатою дебіторської чи кредиторської заборгованості, рівнем заробітної плати працівників, закупівлею основних засобів, сировини та матеріалів тощо. Всі права та обов'язки генерального директора визначені в Статуті ТОВ «Альянс». За відсутності генерального директора приймання рішень та відповідальність за них перекладається на директора, який також діє на підставі Статуту.

Документом, в якому фіксуються положення облікової політики, є наказ або розпорядження керівника підприємства, який складається на кожний наступний звітний рік. Складання наказу, що затверджує на поточний рік прийняту методологію бухгалтерського обліку та його організацію вимагається Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"[9].

Наказ про облікову політику -- це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно -- керівник та головний бухгалтер або бухгалтер). При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та ін. Сам наказ має повно відображати особливості організації та ведення бухгалтерського обліку і складання звітності на підприємстві. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються.

Наказ про облікову політику ТОВ «Альянс» (Додаток Д) визначає сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються для оптимального ведення бухгалтерського обліку та при складанні й поданні фінансової звітності.

Позитивними моментами в даному наказі є:

1. Затвердження організаційних аспектів бухгалтерського обліку, таких як:

ь форма організації бухгалтерського обліку (ведення обліку на підприємстві покладено на штатних працівників - головного бухгалтера (п. 15));

ь створено постійно діючу виробничу комісію для визначення об'єктів необоротними активами та строк їх корисного використання (п. 2);

ь визначено метод та розмір амортизації ОЗ та МНМА (п. 4-6);

ь передбачено методи вибуття запасів та калькулювання виробничої собівартості(п. 10-12);

ь встановлено перелік і склад прямих і загальновиробничих витрат (п. 13);

2. Ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності здійснюється виключно за вимогами П(с)БО.

3. В наказі не наведено тих положень обліку, які не використовуються на підприємстві.

Проте, існують і негативні сторони:

1. В наказі не зазначено форми ведення бухгалтерського обліку (певна система регістрів обліку, порядок, спосіб реєстрації та обробки облікової інформації).

2. До наказу не прикладені додатки, які визначають організацію ведення бухгалтерського обліку (робочий План рахунків, графік документообігу, перелік матеріально відповідальних осіб, поряд і строки проведення інвентаризації тощо).

3. Також не визначено порядок ведення архіву та перелік осіб, які мають право підпису первинних документів, щодо операцій із грошовими коштами, ТМЦ, необоротними активами та ін.

Звичайно, ці недоліки не вказують на не правильне ведення бухгалтерського обліку чи несвоєчасне подання фінансової звітності до контролюючих органів. Однак, всі ці моменти повинні бути передбачені наказом про облікову політику підприємства.



3. Документальне оформлення розрахунків з бюджетом по податках та платежах

3.1 Первинні документи

Первинні документи - це документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це можливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються в бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити:

ь Найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

ь Назва документа (форми);

ь Дата і місце складання;

ь Зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі);

ь Посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

ь Особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійснені операцій, пов'язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів.

Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити типових або спеціалізованих форм.

У випадках, установлених законодавством, а також відповідними органами державної влади України, бланки первинних документів можуть бути віднесені до бланків суворої звітності. Бланки суворої звітності друкуються за зразками типових або спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади у галузі статистики і Міністерством фінансів України, із обов'язковим друкуванням на бланках квитанцій, білетів, талонів, абонементів тощо їх номінальної вартості. Всі бланки суворої звітності підлягають нумерації, спосіб нанесення якої (нумератором, типографським способом) встановлюють відповідні органи державної влади.

Записи у первинних документах, облікових регістрах повинні здійснюватися тільки у темному кольорі чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів, засобів механізації та іншими засобами, які б забезпечили збереження цих записів протягом установленого строку зберігання документів та запобігли внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень.

Вільні рядки в первинних документах підлягають обов'язковому прокреслюванню.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарських операцій, пов'язаних з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачею особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства, у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Первинні документи, що пройшли обробку, повинні мати відмітку, яка виключає можливість їх повторного використання: при ручній обробці - дату запису в обліковий регістр, а при обробці на обчислювальній установці - відтиск штампа оператора, відповідального за їх обробку, або відмітку, придатну для її оброблення електронними засобами.

Усі документи, що додаються до прибуткових та видаткових касових ордерів, а також документи, що стали підставою для нарахування заробітної плати та інших подібних виплат, підлягають обов'язковому погашенню штампом або ручним написом «Одержано» або «Сплачено» із зазначенням дати числа, місяця, року).

3.2 Облікові регістри

Облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою та змістом.

Підприємства та установи, що складають облікові регістри на електронних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для читання вигляді.

Відповідальність за несвоєчасне складання облікових регістрів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці облікові регістри.

Перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинне здійснюватися в міру їх надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробки та використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Головна книга є систематичним регістром синтетичного обліку. Рахунки у Головній книзі будують за шаховим принципом у вигляді двосторонніх багатографних таблиць, окремі графи яких призначені для запису операцій у розрізі кореспондуючих рахунків. Така будова Головної книги полегшує контроль кореспондуючих рахунків, дає змогу аналізувати обороти за даними рахунків синтетичного обліку. Тому Головну книгу часто називають контрольною відомістю, а саму форму бухгалтерського обліку - контрольно-шаховою(Додаток Ж).



3.3 Електронний документ та електронний підпис

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа[8].

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувала електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом.

Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.

3.4 Зберігання документів

Первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси підлягають обов'язковій передачі до архіву.

Первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси до передачі їх до архіву підприємства, установи повинні зберігатися в бухгалтерії у спеціальних приміщеннях або зачинених шафах під відповідальністю осіб, уповноважених головним бухгалтером.

Бланки суворої звітності повинні зберігатися в сейфах, металевих шафах або спеціальних приміщеннях, що забезпечують їх схоронність.

Первинні документи, облікові регістри та бухгалтерська звітність, створені у вигляді електронного документа, повинні зберігатися на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях, та протягом строку, що не повинен бути меншим від строку, встановленого для відповідних документів на папері.

Первинні документи поточного місяця, що пройшли обробку ручним способом і відносяться до відповідного облікового регістру, комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються і супроводжуються довідкою для архіву.

Строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим, центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Зберігання первинних документів та облікових регістрів, що пройшли обробку і були підставою для складання звітності, а також бухгалтерських звітів і балансів, оформлення і передачу їх до архіву забезпечує головний бухгалтер підприємства, установи.

Видача первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів і балансів з бухгалтерії і з архіву підприємства, установи працівникам інших структурних підрозділів може провадитися тільки за рішенням головного бухгалтера.

Вилучення первинних документів, облікових регістрів, фінансової звітності у підприємств, установ здійснюється відповідно до законодавства.

У разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформлюються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, а також державній податковій інспекції - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк.

3.5 Первинні документи для нарахування податків (обов'язкових платежів) до бюджету

1. Уведення в експлуатацію і списання нематеріальних активів. Для цілей Податкового кодексу (далі - ПК) нематеріальні активи - це право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном і майновими правами платника податків у встановленому законодавством порядку, у тому числі придбанні в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном і майновими правами. Порядок оподаткування, обліку та амортизації НА регламентовано ст. 144-146 ПК.

Порядок застосування типових форм первинного обліку об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів затверджено наказом Мінфіну від 22.11.04 № 732.

2. Товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН). На застосуванні ТТН як документа, що підтверджує податкові витрати, наполягають органи ДПС (Міндоходів). ТТН виписується у чотирьох екземплярах перед відправленням вантажу, і потім на різних етапах перевезення до неї вносяться дані.

Так як ТОВ «Альянс» здійснює вантажні перевезення для власних потреб (самовивезення товару чи доставка на склад придбаних ТМЦ), тому оформлення ТТН не зобов'язано. Але інколи, на вимогу контрагентів, бухгалтер виписує даний документ(Додаток Д).

3. Подорожний лист (форма № 3, 2-ТН). Подорожній лист є підставою для обліку транспортної роботи, утому числі обсягів перевезення вантажів, списання витраченого пального, виконання розрахунків між перевізниками та замовниками. Також ПЛ є підставою для відображення витрат у податковому обліку.

На даний момент, ТОВ «Альянс» належить три автомобіля, два вантажних та один орендований у фізичної особи, які використовуються виключно у виробничій діяльності підприємства. Саме тому, для відповідного відображення витрат, використовуються подорожні листи типових форм № 3 та № 2-ТН (Додаток Д).

4. Прибуткова накладна є документом, за допомогою якого товари прибуткуються на склад. Це може бути як звичайне надходження нового товару, так і , наприклад, уведення початкових залишків або коригування наявного залишку. прибуткова накладна не є бланком суворої звітності, тому її форма може розроблятися підприємством самостійно (Додаток Д).

5. Чек. Підприємці на загальній системі оподаткування зобов'язані видавати споживачеві касовий чек, який засвідчує факт купівлі. Однак, розрахунковим документом може бути і товарний чек (для підприємців-єдинників). Товарний чек (Додаток Д) повинен містити такі реквізити:

- назва й адреса господарської одиниці;

- загальна сума ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (для суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ);

- кількість, вартість придбаних товарів, вартість одиниці вимірювання товарів;

- найменування і загальна вартість придбаних товарів;

- дата проведення розрахункової операції, підпис особи, яка здійснює розрахунки.

6. Прибутковий і видатковий касовий ордер. Призначені для оформлення отримання готівкових коштів із банку чи здачі готівки до банку (Додаток Д).

7. Розрахунки з працівниками. Для розрахунків із працівниками з оплати праці можуть використовуватися типові форми первинних документів (Додаток Д), затверджених наказом Держкомстату від 05.12.08 № 489

8. Авансовий звіт. Форму звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (Додаток Д), як і порядок її заповнення, затверджено наказом Мінфіну від 05.12.12 р. № 1276. Звіт повинен заповнюватися працівником, який одержав від підприємства чи само зайнятої особи кошти на будь-які потреби підприємства (самозайнятої особи). Працівник, який отримав гроші під звіт, заповнює всі графи бланка, крім тих, що призначені для заповнення бухгалтером. «Звіт затверджено» - підписується керівником. Працівник звітує за кошти, витрачені як готівкою, так і з використанням платіжних карток, чеків, інших платіжних документів.

9. Акт надання послуг. З метою дотримання балансу інтересів сторонам (виконавцю та замовнику) рекомендується передбачити форму документа у додатку до договору про надання послуг. У загальноприйнятій практиці документом, що оформляє господарські операції з надання/отримання послуг, є акт приймання-здачі робіт (надання послуг) (Додаток Д). Податкові органи схвалюють складання актів у рамках договорів операційної оренди. При цьому вони виходять із вимог ПК, згідно з яким такі операції дійсно є продажем послуг і тому повинні оформлятися відповідними актами (пп. 14.1.203, п. 137.1 ПК)[23].

10. Податкова накладна -- документ, який платник податку на додану вартість в Україні зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу. Податкова накладна підписується уповноваженою платником особою та скріплюється печаткою. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку -- продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг (Додаток Д).

11. Реєстр виданих та отриманих податкових накладних. Форма Реєстру складається з інформаційних службових полів, розділу І «Видані податкові накладні» та розділу ІІ «Отримані податкові накладні». Реєстр ведеться в електронному вигляді у форматі, затвердженому центральним органом податкової служби, та за власним бажанням платника -- у паперовому вигляді (Додаток Д). Порядком № 1002 передбачено можливість делегування платником податку філії або структурному підрозділу права ведення частини Реєстру в межах діяльності такої філії (структурного підрозділу). Для цього платник податку повинен кожній філії та структурному підрозділу присвоїти окремий числовий код, про що письмово поінформувати орган ДПС за місцем його реєстрації як платника ПДВ [11].

12. Бухгалтерські довідки. При виявленні фактів неправильного відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку складається бухгалтерська довідка про виправні проводки. Адже записи в облікових бухгалтерських регістрах здійснюються на підставі первинних облікових документів, які згодом при архівуванні зберігаються разом з обліковими регістрами в якості виправдувальних документів вироблених бухгалтерських записів.

Таким чином, бухгалтерська довідка про виправні проводки фіксує факт неправильного відображення господарської операції на рахунках бухгалтерського обліку, обґрунтовує необхідність виправних записів і виконує роль первинного документа, на підставі якого проводяться записи в облікових регістрах. Дані довідки заносяться до регістрів бухгалтерського обліку відокремлено. Бухгалтерська довідка складається в довільній формі, із заповненням всіх необхідних реквізитів (Додаток Д) [24].

13. Платіжне доручення. Найпоширеніша форма безготівкових розрахунків - платіжне доручення (Додаток Д), що використовується у таких випадках:

- при оплаті за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

- при передплаті або авансуванні (визначення передплати й авансу);

- при завершенні розрахунків за актами звіряння взаємної заборгованості підприємств, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності;

- для перерахування сум, що належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо), на їхні рахунки, відкриті в установах банків;

- для здійснення грошових переказів через підприємства зв'язку;

- в інших випадках за угодою сторін.

Щоб перерахувати кошти зі свого рахунка на рахунок одержувача платіжним дорученням, платнику необхідно оформити це доручення і подати до банку, в якому відкрито рахунок платника, з якого здійснюватиметься платіж [39].

14. Виписка банку з поточного рахунка -- це зведений документ грошових операцій. У ній зареєстровані всі операції, як безготівкові так і готівкові. Виписка надається підприємству щоденно або в інші терміни залежно від кількості операцій. В ній зазначаються дати на початок виписки і кінець, сальдо -- також на початок і кінець виписки та всі операції за дебетом і кредитом.

Кожна одержана виписка повинна бути оброблена:перевірено сальдо початкове даної виписки з кінцевим попередньої, з'ясовано зміст кожної операції і проставлено кореспондуючі рахунки, проведено арифметичну перевірку правильності оборотів і визначення кінцевого сальдо. Виписка банку служить основою для бухгалтерського обліку грошових коштів на поточному рахунку (Додаток Д) [32].

Звичайно, це далеко не повний перелік первинних документів, навіть для обліку та нарахування податків та зборів до бюджету. Більш детально знання з цієї теми можна поглибити за допомогою відповідних Законів та Положень (див. список використаних джерел).



4. Синтетичний і аналітичний облік поточних зобов'язань за розрахунками по податках і платежах

Підприємство самостійно нараховує податки за визначеними ставками та перераховує їх у бюджет. Податковим періодом з нарахування окремих податків є місяць, квартал або рік.

Для відображення зобов'язань за податками використовується рахунок 64 «Розрахунки за податками й платежами». За кредитом цього рахунка відображається перерахування податків, за дебетом - сплата, належні відшкодування з бюджету, списання тощо.

Кредитовий залишок по рахунку 64 «Розрахунки за податками й платежами» вказує на заборгованість підприємства за нарахованими, але не сплаченими податками. У разі переплати за окремими податками цей рахунок має дебетовий залишок і відображається в балансі у складі дебіторської заборгованості за рахунками.

Рахунок 64 «Розрахунки за податками й платежами» має такі субрахунки:

641 «Розрахунки за податками»;

642 «Розрахунки за обов'язковими платежами»;

643 «Податкові зобов'язання»;

644 «Податковий кредит».

На субрахунку 641 «Розрахунки за податками» ведеться облік податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до чинного законодавства (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо).

На субрахунку 642 «Розрахунки за обов'язковими платежами» ведеться облік розрахунків за зборами (обов'язковими платежами), які справляються відповідно до чинного законодавства та облік яких не ведеться на рахунку 65 «Розрахунки за страхування».

На субрахунку 643 «Податкові зобов'язання» ведеться облік суми податку на додану вартість, визначену, виходячи із суми одержаних авансів (попередньої оплати) за готову продукцію, товари, інші матеріальні цінності та нематеріальні активи, роботи, послуги, що підлягають відвантаженню (виконанню).

На субрахунку 644 «Податковий кредит» ведеться облік суми податку на додану вартість, на яку підприємство набуло право зменшити податкове зобов'язання.

Аналітичний облік розрахунків за податками та платежами ведеться за їх видами[35, с. 353-354].

4.1 Податок на прибуток

Згідно з «Податковим кодексом України» (далі ПКУ) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною Кодексом, від оподатковуваного прибутку за такі податкові періоди: календарний квартал, півріччя, три квартали, рік. Для виробників сільськогосподарської продукції, які не є платниками фіксованого сільськогосподарського податку річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року.

Під доходами в податковому обліку розуміють загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключеній (морській) економічній зоні, так і за її межами (пп. 14.1.56 ПКУ).

Перелік доходів, які включаються до розрахунку об'єкта оподаткування, передбачено в статті 135 ПКУ.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів.

Податкове визначення витрат уміщено в п.п. 14.1.27 ПКУ. Тут зазначено, що витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті якої відбувається зменшення активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, класифікуються на:

- витрати операційної діяльності;

- інші витрати;

Витрати операційної діяльності розподілено на:

- собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг);

- витрати банківських установ.

Не включаються до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування витрати:

- на придбання товарів, робіт, послуг у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок;

- не пов'язанні з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, придбання лотерей, участь в азартних іграх;

- суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг;

- витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів, які підлягають амортизації;

- утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами;

- дивіденди;

- суми штрафів та/або неустойки за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року є збиток (від'ємне значення) то сума такого збитку підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного збитку попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У разі якщо від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування декларується платником податку протягом чотирьох послідовних податкових періодів, орган державної податкової служби має право провести позапланову перевірку правильності визначення об'єкта оподаткування.

Основна ставка податку становить 16 відсотків. Податковим кодексом України встановлені ставки податку на прибуток підприємств:

- з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно - 23 %;

- з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно-21 %;

- з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно - 19%;

- з 1 січня 2014 року - 16%;

Податок на прибуток нараховується платником податку самостійно за ставкою від податкової бази. Податковою базою є грошове вираження прибутку, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суми інших витрат звітного податкового періоду.

Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів[ 36].

Якщо в бухобліку витрати тимчасово більші від валових витрат або дохід тимчасово менший від валового доходу, то це призводить до виникнення відстрочених податкових активів та зменшення суми податку на прибуток, який підлягає до сплати в майбутніх періодах.

Згідно з П(С)БО 17, відстрочені податкові зобов'язання - це сума податку на прибуток, який сплачуватиметься в наступних звітних періодах з тимчасових різниць, що підлягають оподаткуванню. Іншими словами, відстрочені податкові зобов'язання - це майбутній податок на минулий прибуток, тобто економія від зменшення податкових платежів або доходи з податку на прибуток.

Отже, якщо витрати у бухгалтерському обліку тимчасово менші від валових витрат або дохід у бухгалтерському обліку тимчасово більший від валового доходу, то це призводить до виникнення відстрочених податкових зобов'язань. Наявність відстрочених податкових зобов'язань обумовлює збільшення суми податку на прибуток, що підлягає до сплати в майбутніх періодах. Витрати з податку на прибуток у цьому разі складаються з поточного податку на прибуток та відстрочених податкових зобов'язань.

Згідно з П(С)БО 17, відстрочений податковий актив - сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню у наступних звітних періодах або сума зменшення податку на прибуток, що визначається з суми податкового збитку поточного або попереднього періоду. Іншими словами, відстрочені податкові активи - це минулий податок із майбутнього прибутку, тобто додаткові витрати на сплату податку або збитки з податку на прибуток.

Отже, якщо витрати у бухгалтерському обліку тимчасово більші від валових витрат або якщо дохід у бухгалтерському обліку тимчасово менший від валового доходу, то це призводить до виникнення відстрочених податкових активів. Наявність відстрочених податкових активів обумовлює зменшення суми податку на прибуток, що підлягає до сплати в майбутніх періодах. Витрати з податку на прибуток в цьому разі складаються тільки з поточного податку на прибуток, нарахованого за даними бухгалтерського обліку[17].

4.2 Податок на додану вартість

Податок на додану вартість є непрямим податком, виконує фіскальну функцію та справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

Платниками ПДВ є суб'єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 3600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об'єктом оподаткування є операції, пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

База оподаткування залежить від сфери та виду діяльності суб'єкта господарювання. Так, база оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної вартості цих товарів, розрахованої за вільними або регульованими цінами. У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір.

У разі бартерних операцій база оподаткування визначається, виходячи з фактичної ціни зазначених операцій, але не нижча за звичайну ціну.

Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, вартість митних процедур, ввізне мито, акцизний збір.

Вартість тари, що згідно з договором повертається постачальнику, у базу оподаткування не включається.

Сфера і види діяльності суб'єктів господарювання дуже різноманітні. Тому в процесі їхньої діяльності важливо враховувати, які операції звільнено від податку на додану вартість. Перелік цих операцій визначено чинним законодавством.

Для покупця -- суб'єкта господарювання -- важливим є визначення джерела сплати і наступного відшкодування ПДВ (вхідного ПДВ), включеного в ціну.

Встановлено такі джерела відшкодування вхідного ПДВ:

1) для придбаних товарів (робіт, послуг), вартість яких відносять до складу валових витрат виробництва, вхідний ПДВ відшкодовується за рахунок сум ПДВ, які надходять від реалізації продукції (робіт, послуг) суб'єктом господарювання, а також із коштів державного бюджету;

2) для суб'єктів господарювання, звільнених від оподаткування ПДВ, суми ПДВ, сплачені у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких включається до складу валових витрат виробництва;

3) якщо суб'єкт господарювання -- платник податку -- купує товари (роботи, послуги), вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва і не підлягає амортизації, вхідний ПДВ відшкодовується за рахунок відповідних джерел придбання товарів (робіт, послуг) і до складу податкового кредиту не включається.

Податковий кредит складається з сум ПДВ, сплачених платником цього податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг ), вартість яких відносять до складу валових витрат виробництва; основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно із Законом «Про податок на додану вартість» застосовуються дві ставки оподаткування: 20 % і 0 %.

Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:

* продаж товарів, що були вивезені за межі митної території України;

* продаж робіт (послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України;

* продаж товарів підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю;

* надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;

* продаж вугілля та продуктів його збагачення, електроенергії, імпортованого газу.

Отже, застосування нульової ставки оподаткування ПДВ до перелічених вище операцій дає змогу включати в суму податкового кредиту ПДВ на придбані товари (роботи, послуги), що використані для продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються за нульовою ставкою.

Підставою для включення ПДВ в податковий кредит є податкова накладна, оригінал якої передається покупцеві в момент виникнення податкових зобов'язань, а копія залишається у продавця.

Якщо витрати на сплату ПДВ не підтверджені податковою або митною декларацією, то включати їх у податковий кредит не дозволяється.

Якщо при перевірці платника податку податковим органом суми, включені в податковий кредит, не підтверджуються відповідними документами, до платника податку застосовуються фінансові санкції на суму непідтвердженого документами податкового кредиту.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет суб'єктом господарювання -- платником податку, -- визначається як різниця між загальною сумою його податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту, що сформувався протягом того самого періоду.

Якщо сума податкового кредиту перевищує суму податкових зобов'язань платника ПДВ, різниця підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету після подачі звіту через три звітні періоди (крім оподаткування за нульовою ставкою). На вимогу платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована до суми наступних платежів з ПДВ або інших податків, які зараховуються до державного бюджету.

Термін сплати ПДВ до бюджету для платників податку, в яких обсяг операцій, що оподатковується, за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -- не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, а оподатковуваний (звітний) період дорівнює календарному місяцю. Інші платники ПДВ самі визначають податковий період. Він може дорівнювати календарному місяцю або кварталу.

4.3 Податок на доходи фізичних осіб

Основним прямим податком з населення в Україні є податок з доходів фізичних осіб, який справляється з 1 січня 2004 р. згідно із Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV [13].

Податок з доходів фізичних осіб - плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу (місце постійного або переважного проживання платника податку, місце реєстрації платника податку, визначене згідно із законодавством) або розташовано особу, що виплачує оподатковувані доходи.

Платниками податку є:

- резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

- нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Об'єктом оподаткування резидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід;

- чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

- іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірах, що встановлені ст. 169 ПКУ.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати).

4.4 Єдиний соціальний внесок

Згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI, 08.07.2010[12], єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування -- консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Обліком платників єдиного внеску, забезпеченням збору та веденням обліку страхових коштів, контролем за повнотою та своєчасністю їх сплати, веденням Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування займається Пенсійний фонд України. Потім ці суми розподіляються серед фондів соціального страхування.

Для роботодавців ставки ЄСВ встановлюються відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Класів професійного ризику виробництва наведено 67 та відповідна ставка внеску становить від 36,76% для першого класу до 49,7% для 67 класу професійного ризику виробництва. Слід звернути увагу, що для цивільно-правових договорів передбачена єдина ставка соціального внеску - 34,7%.

Для працівників які працюють на підприємствах, у фізичних осіб - підприємців або у фізичних осіб, що забезпечують себе роботою самостійно на умовах трудового договору встановлюється ставка єдиного соціального внеску 3,6%.

Фізичні особи, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами сплачують єдиний соціальний внесок за ставкою 2,6%.

Державні службовці сплачують внесок за ставкою 6,1%.

Для підприємців на загальній системі оподаткування та спрощенців встановлена однакова ставка внеску, що дорівнює 34,7% бази оподаткування.

Для підприємців на загальній системі оподаткування базою оподаткування є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб -- підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для підприємців на спрощеній системі оподаткування базою оподаткування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Єдиний соціальний внесок повинен бути сплачений не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним. Роботодавці повинні сплачувати єдиний внесок під час кожної виплати заробітної плати. Сплата єдиного внеску відбувається шляхом перерахування коштів на відповідний банківський рахунок.



4.5 Плата за землю

Згідно з чинним податковим законодавством України передбачено такі платежі за ресурси для господарюючих суб'єктів:

- плата (податок) за землю;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- податок на нерухоме майно (нерухомість);

- збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий дохід, плата за воду, плата за корисні копалини);

- збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів збільшує чистий прибуток або знижує поточні витрати господарської діяльності, що збільшує прибуток від реалізації продукції.

Плата за землю введена з метою формування ресурсів для фінансування заходів з раціонального використання і охорони землі, підвищення родючості ґрунтів; відшкодування затрат власників землі і землекористувачів, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості; розвитку інфраструктури населених пунктів. Плата за землю надходить на рахунки місцевих бюджетів.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку чи орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, стягується орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка знаходиться у власності чи використанні (в тому числі і на умовах оренди). Платниками є власники землі і землекористувачі (в тому числі орендатори).

При стягненні плати за землю проведено таке розмежування:

- землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського виробництва чи призначені для цих цілей);

- землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Ставка податку на землі населених пунктів, за якою визначається грошова оцінка, встановлена в розмірі 1% від грошової оцінки. Якщо грошова оцінка земельних ділянок не визначена, то використовуються середні ставки земельного податку (в копійках за 1 м²). Ці ставки диференційовано залежно від чисельності населення в населеному пункті і зростають з ростом чисельності населення.

Місцеві ради можуть диференціювати і затверджувати ставки за середніми ставками залежно від місцезнаходження земельної ділянки на території населеного пункту і його функціонального використання. Юридичні особи самостійно нараховують суму земельного податку щорічно станом на 1 січня і надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності чи права користування.

Якщо земельна ділянка, на якій розміщена будівля, знаходиться в загальній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до їх долі у власності на будівлю.

Платники земельного податку (крім виробників сільськогосподарської і рибної продукції, а також громадян) вносять податок щомісячно до 15 числа наступного місяця за звітним. Виробники сільськогосподарської і рибної продукції, а також громадяни вносять податок до 15 листопада поточного року.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору -- орендодавця (власника) і орендаря.

Суб'єкти господарської діяльності сплачують податок на землю за рахунок свого прибутку. Одночасно включення у склад валових затрат податку на землю зменшує суму оподаткованого прибутку, а отже, і податку на прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується штраф (пеня) в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочення. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди, але вона не повинна перевищувати розмір пені за несвоєчасну сплату податку на землю.

...