Особливості формування та оцінки інвестиційного портфеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Фінансова глобалізація стала невід'ємною частиною нашого життя, важливим аспектом сучасної світової економічної системи, однією з найважливіших сил, що визначають подальший розвиток світової економіки. Основою фінансової глобалізації є міжнародна інвестиційна співпраця. Правильний розвиток портфельних інвестицій в Україні може створити можливості для накопичення вільних заощаджень, тимчасово вільних коштів підприємств і вкласти їх у найбільш ефективні сектори економіки держави або регіону, створюючи таким чином без інфляційні інвестиційні ресурси. Саме тому дослідження участі України в світових фінансових процесах, включаючи портфельні інвестиції є актуальним та необхідним, як один з найважливіших факторів економічного розвитку.

інвестиційний портфель формування регулювання

Annotation

Financial globalization has become an integral part of our lives, the real aspect of modern world economic system, one of the most powerful forces that determine the further development of the world economy. Basis of financial globalization is an international investment cooperation. Proper development of portfolio investments in Ukraine could provide the opportunity to freely accumulate savings, temporary free enterprise external funds and freely pour them in the most effective sectors of the country or state to provide financial resources without inflation. That is why the researching of Ukraine's participation in the world financial processes, including portfolio investment, is relevant and necessary because it is one of the most important factors, which contribute to economic development.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

1.1 Поняття та сутність портфельних інвестицій. Види інвестиційних портфелів та портфелів цінних паперів

1.2 Процес формування портфеля цінних паперів. Портфельний підхід

1.3 Суб'єкти портфельного інвестування

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОРТФЕЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

2.1 Загальна характеристика ТзОВ «Росан-Цінні папери»

2.2 Правове регулювання процесу портфельного інвестування (типи, моделі)

2.3 Система державного регулювання ринку цінних паперів

РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЇ ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ІНВЕСТИЦІЙ

3.1 Фінансові інструменти як об'єкти портфельного інвестування

3.2 Консервативна стратегія формування портфеля інвестицій

3.3 Збалансована стратегія формування портфеля інвестицій

3.4 Агресивна стратегія формування портфеля інвестицій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У сучасних економічних умовах загальної глобалізації ринків та створення передумов для вільного як транскордонного, так і національного обміну капіталом, важливу роль відіграє стратегічна політика інвестування. Невірний вибір інвестиційних інструментів та фінансових посередників в тому числі банків, неврахування фінансових та інвестиційних ризиків призводить до додаткових втрат підприємствами реального сектору національної економіки.

Виходячи з вищенаведеного, можна сформулювати основну мету створення інвестиційного портфеля підприємства як найбільш оптимальне поєднання набору широкого спектру фінансових та інвестиційних інструментів враховуючи цілу низку факторів таких як: дохідність, ліквідність, надійність (гарантованість), рівень ризику (в тому числі валютний) тощо.

Метою бакалаврської роботи є з'ясування принципів, особливостей формування та оцінки інвестиційного портфеля підприємства. У відповідності із метою у роботі ставляться наступні завдання:

Ш дослідити суть та види інвестиційного портфеля та засади його формування на ринку цінних паперів;

Ш дослідити нормативно-правове середовище

Ш визначити основні форми державного регулювання на фондовому ринку.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У першому розділі охарактеризовано суть та види інвестиційних портфелів та описані категорії суб'єктів портфельного інвестування та діяльності, що вони провадять.

В основі другого розділу - наведено коротку характеристику ТзОВ «Підприємство «Росан-Цінні папери» як професійного учасника інвестиційного процесу. Також описано основні нормативно-правові засади та принципу портфельного інвестування та описано систему державного регулювання інвестиційного процесу.

Третій розділ присвячено процесу формування портфеля цінних паперів. Наведено приклад створення консервативного (низькоризикованого), збалансованого та агресивного (ризикованого) портфеля інвестицій.

При написанні роботи були використані праці відомих науковців Бланка І.А., Пересада А.А., Савлука М.І., Федосов В.М., а також внутрішні документи ТОВ „Пілприємство „Росан-Цінні папери”, а саме статут, зміни до статуту, правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та інші.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

1.1 Поняття та сутність портфельних інвестицій. Види інвестиційних портфелів та портфеля цінних паперів

Згідно ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 року інвестиціями вважаються:

«Інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект».

Інвестування - це вкладення коштів у реальні або фінансові активи господарських товариств з метою отримання прибутку (доходу) або збільшення вартості вкладених ресурсів.

З вище наведеного визначення інвестування можна виокремити найбільш загальну класифікацію усіх інвестицій:

1. Реальні інвестиції - це вклади у створення нових, реконструкцію, розширення, модернізацію, технічне переозброєння діючих підприємств.

При використанні реальних інвестицій відбувається приріст реального капіталу (будинки, споруди, транспортні засоби).

2. Фінансові інвестиції - це вкладення у придбання цінних паперів.

Результатом фінансових інвестицій є збільшення вартості цінних паперів, а не приріст реальних активів.

Господарські одиниці, зокрема акціонерні товариства здійснюють інвестиційну діяльність в різних напрямах та різними методами, які обираються у відповідності до їх інвестиційної політики.

В нашій роботі ми акцентуємо увагу саме на фінансових інвестиціях, тому розглянемо їх докладніше:

Згідно чинного законодавства України фінансова інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів [12]. Фінансове інвестування передбачає кілька важливих цілей - одержання прибутку від вкладення вільних грошових коштів, зміна неефективних заощаджень на високоліквідні цінні папери, отримання контролю над підприємством-емітентом цінних паперів.

Фінансові інвестиції в свою чергу поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція -- господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою [21]

Портфельна інвестиція -- господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій) [10].

Поняття «прямих» та «портфельних» інвестицій не можна ставити в противагу один одному, вони є швидше доповнюючи ми елементами, з кількома принциповими відмінностями.

Прямі інвестиції безпосередньо впливають на капіталовкладення в економіку, їх основної метою є встановлення контролю над діяльністю підприємства і одержання прибутку (доходу) від його діяльності.

Прямі фінансові інвестиції дають змогу підприємству реалізувати стратегічні цілі свого розвитку швидким i дешевим шляхом. Так, при галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощенні обсягів виробництва i реалізації продукції шляхом «захоплення» підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних випадках підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку у статутному фонді) суб'єктів господарювання, сума покупки яких становить більше половини ринкової вартості їx бізнесу (50 % плюс одна акція).

Тоді як портфельні інвестиції забезпечують стабільний поточний дохід у вигляді відсотків або дивідендів і додаткового доходу у вигляді різниці між ціною придбання і реалізації активу, що називається курсовою різницею.

Портфельні інвестиції є більш ліквідними в порівнянні з прямими та дозволяють їх власнику заробляти «швидкі гроші», при умові розвиненого ліквідного ринку цінних паперів. В розвинених країнах до прямих інвестицій належить інвестиція з 10-% часткою в статутному капіталі об'єкта інвестування. Цей відсоток може бути меншим, але лише за умови реального впливу на господарську діяльність об'єкта інвестування. Якщо ж частка участі становить більше 10%, але контроль за об'єктом відсутній, то така інвестиція прямою не вважається. Загальну класифікацію фінансових інвестицій наведено нижче у таблиці.1.1.

В умовах сучасної економіки вільні грошові кошти та їх ефективне використання стали запорукою життєздатності підприємства, його ефективної діяльності та перспектив розвитку. На сьогоднішній день у фінансового менеджера є кілька варіантів управління вільними грошовими коштами:

Ш купівля низько ліквідних активів для збільшення капіталізації (обладнання, сировина);

Ш створення депозитного вкладу з метою отримання процентного доходу;

Ш інвестування в інші підприємства, проекти, венчурний капітал (прямі або портфельні інвестиції).

У першому випадку підприємство збільшує капіталізацію, але від цього страждає ліквідність його активів. Недостатня ліквідність підприємства є негативним чинником, який впливає на відносини підприємства з кредиторами та можливими інвесторами.

Таблиця 1.1 Класифікація фінансових інвестицій

1. За формами власності на інвестиційні ресурси
Державні фінансові інвестиції	Приватні фінансові інвестиції	Іноземні фінансові інвестиції	Спільні фінансові інвестиції
Вкладення здійснювані органами влади та управління України	Вкладення, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, асоціаціями, спілками, товариствами та інше	Вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами чи іншими державами	Вкладення, здійснювані громадянами та юридичними особами України та інших держав
2. За характером участі в інвестуванні
Прямі	Портфельні
3. За періодом інвестування
Короткотермінові фінансові інструменти	Довготермінові фінансові інструменти
Вкладення коштів на термін, який не перевищує рік	Вкладення коштів у статутні капітали інших організацій, зокрема придбання акцій, облігацій, надання фінансових кредитів і позик на термін
4. За регіональною ознакою
Фінансові інвестиції у межах держави	Закордонні фінансові інвестиції
Вкладення в об'єкти інвестування, розміщенні на території держави	Вкладення в об'єкти інвестування, розміщені за межами держави
5. За джерелами фінансування
Внутрішні (власні) джерела фінансування (самофінансування) інвестицій	Позичкові джерела фінансування інвестицій	Залучені джерела фінансування інвестицій
Формуються за рахунок фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів підприємця-інвестора, основною частиною яких є прибуток після сплати податків, який залишається в розпорядженні компанії	Формуються за рахунок позичкових коштів, основною частиною яких є довготермінові кредити банків	Формуються за рахунок акціонерного капіталу шляхом емісії власних акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів та розміщення їх на відповідних ринках
6. За способом фінансування
Пряме фінансування	Непряме фінансування
Сукупність каналів переміщення коштів від суб'єктів безпосередньо від їхнього власника до позичальника (інвестора)	Фінансування інвестиційного процесу за участі фінансових посередників

Депозит в банку, як метод управління вільними коштами, може бути використаний, адже він дає підприємству можливість вберегти його кошти від інфляційних процесів, при цьому майже не зменшуючи ліквідність його активів. З іншої сторони недоліками є те, що підприємство не має відомостей про те, в яких сферах задіяні його кошти, а також низька дохідність цього методу управління грошовими потоками робить його неефективним, особливо в умовах української економіки.

Третім варіантом для підприємства є інвестувати вільні кошти.

Як правило, інвестор не схильний вкладати всі наявні вільні грошові кошти в одну справу (занадто великий ризик), тому він купує цінні папери різних підприємств-емітентів, знижуючи таким чином ризики своїх інвестицій, це називається формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель -- це цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету.

Інвестиційний портфель цінних паперів - це сукупність всіх фінансових активів у формі цінних паперів, якими володіє чи придбає акціонерне товариство (чи будь-який інший інвестор) для досягнення своєї мети [26].

Формування портфеля потребує значної підготовки, адже ефективний портфель включає в себе велику кількість різного типу фінансових інструментів, з різною їх комбінацією, також варто пам'ятати про інвестиційну стратегію, яка визначається схильністю інвестора ризикувати (у випадках індивідуального управління портфелем).

Формування портфеля фінансових активів можна здійснювати за допомогою широкого спектру фінансових інструментів, головними з яких є:

Ш державні та муніципальні облігації;

Ш облігації підприємств;

Ш акції відкритих акціонерних товариств;

Ш комерційні папери (векселі);

Ш деривативи (похідні цінні папери);

Ш депозитні сертифікати, ощадні сертифікати.

Саме ефективна комбінація вищенаведених фінансових інструментів дозволяє інвестору формувати ефективний портфель з високою дохідністю та низьким рівнем ризику.

Основною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш дохідних і найменш ризикованих фінансових інструментів. З урахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

Ш забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;

Ш забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;

Ш забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов'язаних з фінансовим інвестуванням;

Ш забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

Ш забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.



Рис.1.1 Ознаки класифікації інвестиційних портфелів [26].

Як бачимо одним з видів інвестиційного портфеля є портфель цінних паперів. Саме цей портфель є дуже популярним в сучасному інвестиційному кліматі. Інвестуючи в цей вид фінансових інструментів, інвестор формує власний портфель цінних паперів. Отже портфель цінних паперів являє собою цілеспрямовану сукупність об'єктів фінансового інвестування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в певному періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією інвестора.

В залежності від пріоритетних цілей, які переслідує портфель цінних паперів, а також виду інструментів, що він включає, ризиків, які він несе в собі, та інших різноманітних інвестиційних існують різноманітні варіанти направленості та складу портфелів та різних інвесторів.

Класифікацію портфелів цінних паперів показано на рис 1.2.

Портфель доходу - інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестованого капіталу на тривалу перспективу. До фінансових інструментів, які включають в даний вид портфеля належать прості та привілейовані акції підприємств, які виділяють на дивіденди значну частину свого чистого прибутку; облігації, векселі та депозитні ощадні сертифікати, які мають вищі відсоткові ставки порівняно із середньоринковими.

Портфель зростання - інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства [13].

За відношенням до інвестиційних ризиків:

1. Агресивний (спекулятивний) портфель - формується за критерієм максимізації поточного доходу чи приросту інвестованого капіталу незалежно від рівня інвестиційного ризику. Дозволяє отримати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, але супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2 Класифікація портфелів цінних паперів за ознаками

2. Середньоризиковий (компромісний) портфель - інвестиційний портфель, за яким загальний рівень портфельного ризику наближається до середньоринкового. Звичайно, і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал також наближується до середньоринкової.

3. Консервативний портфель - сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Формується найбільш поміркованими інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику за якими перевищує середньоринковий.

4. Безсистемний портфель - портфель, при формуванні якого не враховувались будь-які параметри чи критерії, зазвичай склад такого портфеля базується на особистих вподобаннях інвестора.

Коли портфель складається з певної кількості цінних паперів одного виду, він є недиверсифікованим. Портфель, який складається з різних видів цінних паперів, називається диверсифікованим (широкодиверсифікованим).

За методами управління портфелі класифікують на фіксовані (пасивні) та гнучкі (активні). У фіксованому портфелі сукупність та склад фінансових інструментів (зазвичай це державні цінні папери) залишаються незмінними на протязі всього періоду інвестування. У гнучкому портфелі передбачається управління ним продовж усього періоду існування. Інвестори використовують такі стратегії активного управління портфелем, як перекидання коштів; пошук акцій недооцінених ринком компаній та підприємств, що реорганізуються; спекуляція новими випусками цінних паперів та ін..

Таким чином портфель цінних паперів, як правило, формують на основі визначеної інвестиційної політики компанії.

1.2 Процес формування портфеля цінних паперів. Портфельний підхід

Інвестиційний процес являє собою прийняття інвесторами рішень щодо конкретних цінних паперів, в які вкладатимуться інвестиції, обсяги, комбінацію та строки інвестування.

Використання портфельного методу є ефективним не лише при інвестуванні в цінні папери. Цей підхід активно використовується при здійсненні реальних інвестицій. Довгостроковий характер таких вкладень змушує інвесторів шукати збалансовану рівновагу між доходами та ризиками здійснених інвестицій.

Також портфельний підхід використовується в стратегічному плануванні діяльності компанії. Портфель бізнесів, портфель товарів чи послуг, якими займається компанії, в сучасних умовах ринкової економіки ці поняття визначають ефективність діяльності та перспективи розвитку підприємства.

Отже, більшість інвесторів інвестують зазвичай в кілька об'єктів реального та фінансового інвестування, формуючи натомість сукупність активів (портфель). Цілеспрямований підбір таких об'єктів розглядають як процес формування інвестиційного портфеля.

Портфельний підхід передбачає максимізацію корисності від активів, тобто зростання їх дохідності за умови диверсифікації з метою зниження інвестиційних ризиків. У такий спосіб за умови формування портфеля досягають компромісу таких на перший погляд несумісних цілей, як максимізація доходу і мінімізація ризику.

При формуванні інвестиційного портфеля використовують такі основні принципи, що випливають з інвестиційної стратегії:

Ш відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії;

Ш обов'язкове оцінювання всіх можливих варіантів для кожного проекту;

Ш обмеженість проектів ресурсними можливостями;

Ш забезпечення прийнятних для компанії співвідношень між основними цілями: дохідністю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю;

Ш колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля;

Ш забезпечення керованості портфелем, можливість систематично стежити за змінами на інвестиційному ринку і здійснювати необхідне реінвестування коштів (моніторинг).

Відповідність портфеля інвестиційній стратегії передбачає залучення до портфеля проектів, які відповідають стратегічним цілям інвестора.

Інвестиційна стратегія -- це довгостроковий план, система концептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія -- це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забезпечує високий результат не стільки "сьогодні", скільки в цілому за стратегічний період часу.

Що стосується портфеля цінних паперів, то його формуються опираючись на інвестиційну політику компанії та з уже готовим портфелем реальних інвестицій. При формуванні портфеля цінних паперів використовують ті ж принципи, що й при звичайному інвестиційному портфелі.

Формування портфеля цінних паперів являє собою трудомісткий процес, який ділять на п'ять основних етапів:

1. Формулювання інвестиційних цілей (пріоритетів).

2. Формування інвестиційної політики.

3. Вибір портфельної стратегії.

4. Вибір активів і аналіз інвестиційних рішень.

5. Оцінка ефективності інвестицій [26].

Схема показана нижче демонструє, що ієрархія цих етапів формує замкнену циклічну систему, в якій при моніторингу ефективності, можливе проведення змін у формування початкових інвестиційних цілей, політики, стратегії та структури інвестицій.

Рис 1.3 Етапи формування портфеля цінних паперів [25].

Перший етап -- формулювання інвестиційних цілей -- залежить від завдань інвестора. До основних цілей інвестора під час формування портфеля цінних паперів можна віднести:

Ш забезпечення високих темпів зростання капіталу;

Ш забезпечення високих темпів збільшення доходу;

Ш мінімізацію інвестиційних ризиків;

Ш забезпечення достатньої ліквідності портфеля;

Ш участь в управлінні, контроль над підприємством-емітентом [26].

Зазначені пріоритети формування портфеля цінних паперів значною мірою є альтернативними (тобто взаємно несумісні). Для забезпечення високих темпів приросту капіталу можливе при зниженні рівня поточної дохідності портфеля, або високі доходи сформованого портфеля супроводжуються великими ризиками втрат, також формування високоліквідного портфеля цінних паперів обмежує наявність у ньому довготермінових високодохідних фінансових інструментів.

При формуванні агресивного (ризикованого) портфеля, який націлений, переважно, на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (переважно акцій), у інвестор ризикує найбільше. Отже, такий інвестор прагне отримати найбільшу дохідність, вкладаючи у найризикованіші фінансові активи. По-перше, при формуванні поміркованого (ринкового) портфеля дохід у інвестора буде складатися з приросту курсової вартості, відсотків за державними цінними паперами, а також із дивідендних виплат. Консервативний портфель формується, переважно, з державних облігацій. Інвестор, який формує такий портфель, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого часу, який компенсується високою надійністю.

По-друге, диверсифікація фондових інструментів. Така диверсифікація може мати галузевий чи регіональний характер, а також проводитися за різними емітентами однієї галузі.

По-третє, необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Така необхідність виникає у випадку, коли інвестор формує портфель цінних паперів з метою захисту інвестиційних ресурсів від інфляції та подальшого їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти.

По-четверте, необхідність забезпечення участі в керуванні акціонерними підприємствами. Така необхідність виникає лише в тому випадку, якщо основною метою інвестора є формування пакету акцій, які дадуть йому можливість керувати підприємством.

По-п'яте, рівень оподаткування доходу за окремими фінансовими інструментами. На відміну від акцій, за якими ставки оподаткування доходу є незмінними, по облігаціям, зокрема, державним, можуть встановлюватися певні податкові пільги. Наявність таких податкових пільг може бути достатнім додатковим стимулом для введення окремих інструментів цього виду до складу портфеля, що формується [21].

Розуміючи альтернативність цілей формування портфеля цінних паперів, кожний інвестор повинен сам визначити пріоритети на кожному етапі портфельного інвестування, враховуючи їх у відповідних показниках-критеріях. Кожний інвестор встановлює прийнятні значення мінімальних темпів зростання капіталу, мінімального рівня дохідності, верхнього рівня інвестиційного ризику, мінімальну частку високоліквідних фінансових активів.

Другим етапом формування портфеля є формування основних напрямів інвестиційної політики для досягнення обраних цілей. Цей етап починається з прийняття рішення щодо приросту активів, тобто інвестор має вирішити, яким чином розподілити свої кошти між основними видами активів.

Основні види активів зазвичай включають акції, облігації, нерухомість та іноземні цінні папери. Важливо враховувати можливі державні обмеження по різних класах інвестицій, наприклад національні інвестори не можуть володіти цінними паперами іноземних емітентів, при тому, що зворотні операції ж легальними.

На третьому етапі обирається конкретна стратегія управління портфелем. Вибрана стратегія буде визначатися інвестиційною стратегією. Портфельні стратегії поділяються на активні та пасивні.

Активні портфельні стратегії використовують доступну інформацію та методи прогнозування для підвищення ефективності інвестицій порівняно з простою диверсифікацією. Найістотнішим моментом для всіх активних стратегій є прогнозування чинників, здатних вплинути на інвестиційні характеристики цього виду активів. Наприклад, активні стратегії під час роботи
з портфелями простих акцій можуть охоплювати прогнозування майбутніх доходів, дивідендів або показника відношення ціни до доходу. Облігаційні стратегії базуються на прогнозуванні майбутнього рівня відсоткових ставок, а стратегії роботи з іноземними цінними паперами -- на очікуваних обмінних курсах валют.

Пасивні стратегії не потребують конкретних прогнозів майбутньої інформації. Основою таких стратегій є висока початкова диверсифікація портфеля, що забезпечує максимальну відповідність його дохідності обраному ринковому індексу.

Пасивні стратегії ґрунтовані на припущенні, що вся доступна інформація на ринку відображається в ринкових котируваннях цінних паперів.

Вибравши портфельну стратегію необхідно обрати комбінацію фінансових інструментів, які будуть включені до складу портфеля. Четвертий етап вимагає оцінки окремих цінних паперів. За активної стратегії завданням менеджера є пошук недооцінених активів. На цьому етапі здійснюють спробу сформувати ефективний портфель. Той, який має найвищу очікувану дохідність за заданого рівня ризику або найменший рівень ризику за заданої очікуваної дохідності.

Останній етап формування портфеля цінних паперів - це оцінка ефективності інвестицій. На цьому етапі відбувається обчислення реалізованої дохідності портфеля і зіставлення одержаного результату з обраним базисним показником. Базисним показником у цьому разі є певна кількісна характеристика поведінки раніше обраного набору цінних паперів. На Заході як базисний показник використовують будь-який загальновідомий фондовий індекс або один з облігаційних індексів. Але схема формування портфеля цінних паперів є циклічною системою, тобто після аналізу ефективності здійснених інвестицій відбувається корегування та зміна усіх помилок та неточностей цього циклу, і так ми приходимо до початкових етапів. Інвестиційний процес є безперервним, постійно відтворювальним процесом.

1.3 Суб'єкти портфельного інвестування

Цінні папери можуть випускатися для первинного розміщення на ринку, обертатися на ньому, погашатися, виступати об'єктами застави і страхування, бути предметом укладання строкових контрактів та об'єктами інших операцій. Таким чином, різноманітність цінних паперів та операцій, які з ними проводять, визначають склад учасників ринку цінних паперів, специфіку функціонування й регулювання їхньої діяльності.

Згідно Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів»

Учасниками інвестиційного процесу в України виступають емітенти, інвестори, саморегулюючі організації та професійні учасники фондового ринку.

Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Саморегулююча організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України [1].

Діаметрально протилежними класами, які беруть участь в інвестиційному процесі - є емітенти та інвестори. Вони є основними учасниками, на взаємовідносинах яких, базується поведінка інших.

Найсуттєвішими ознаками класифікації емітентів є:

Ш види емітентів як форми державно-правового утворення (держава, органи муніципальної влади, суб'єкти господарювання);

Ш організаційно-правова форма емітента (юридичні особи, які можуть випускати всі види цінних паперів, дозволених законодавством країни, окрім державних цінних паперів; особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, як правило, вони випускають векселя і чеки);

Ш напрями професійної діяльності емітента (промислові й торговельні компанії; комерційні банки; інвестиційні компанії й інвестиційні фонди; страхові компанії, пенсійні фонди та інші інституційні інвестори);

Ш інвестиційна привабливість емітента;

Ш політика емітента на ринку цінних паперів (активна, розрахована на залучення стратегічних інвесторів, подрібнення капіталу, спрямована на вітчизняний, іноземний капітал тощо);

Ш національна належність емітента (резиденти, нерезиденти) [26].

Емітенти є тими організаціями, що споживають інвестиційні ресурси, використовуючи їх для реалізації конкретних інвестиційних проектів.

Інвестори ж в свою чергу - це унікальні учасники інвестиційного процесу, які забезпечують його необхідними інвестиційними ресурсами. Інвестори відрізняються за стратегією й тактикою діяльності на фондовому ринку. За стратегією діяльності інвесторів поділяють на стратегічних, портфельних і спекулянтів, за тактикою -- на ризикових, поміркованих і консервативних.

Метою стратегічних інвесторів не є не отримання прибутку від володіння акціями, а отримання можливості впливу на функціонування акціонерного товариства. Величину такого впливу визначає кількість акцій, якими володіє інвестор. Для прикладу, 50 % + 1 акція -- контрольний пакет акцій, що надає можливість керівництву акціонерним товариством упроваджувати частину найважливіших питань; 25 % + 1 акція -- блокувальний пакет акцій, що вможливлює блокування прийняття багатьох питань.

Стратегічними інвесторами зазвичай виступають великі комерційні банки та фінансові групи, що мають значні фінансові можливості, намагаються взяти під контроль найперспективніші підприємства, здебільшого з видобування і перероблення сировини.

Портфельні інвестори сподіваються на отримання доходу від цінних паперів, що перебувають у їхніх портфелях. Під час вибору фінансових інструментів для формування інвестиційного портфеля інвестори зазвичай зважають на три основні критерії -- ліквідність, дохідність і рівень ризику. Досягнення оптимального значення за всіма критеріями одночасно неможливе, тому залежно від своєї мети у разі формування портфеля інвестори виокремлюють різні типи портфелів цінних паперів.

Спекулянти значною мірою забезпечують ліквідність ринку цінних паперів, перебираючи на себе основні ризики операцій на ринку цінних паперів.

За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними.

Інституційні інвестори -- це портфельні інвестори, які формують портфель цінних паперів на підставі фундаментального прогнозу поведінки їхніх котирувань у довготерміновому і середньотерміновому періодах, а потім керують цим портфелем. Зазвичай це фахівці, робота яких полягає в управлінні чужими коштами.

Індивідуальні або приватні інвестори -- це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для придбання цінних паперів. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли прибуток, що слугуватиме джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

У розвинених країнах саме дрібні вкладники є джерелом ресурсів фондового ринку. Саме населення формує левову частку грошових надходжень суспільства. За умов ринкових відносин заощадження набувають чіткого економічного змісту - інвестиційний капітал. . Заощадження населення можуть спрямовуватися у фінансово-кредитні організації, цінні папери, страхові та пенсійні поліси, дорогоцінні метали, іноземну валюту, нерухомість. Проте населення, яке зберігає цінності в національній та іноземній валюті поза фінансово-кредитною системою і не вкладає їх в економіку, не бере участі в інвестиційному процесі. Для прикладу, в США населення володіє приблизно 70 % фінансових активів, їхня частка майже у 5 разів перевищує частку держави.

В Україні існує значний нереалізований інвестиційний потенціал фізичних осіб. За розрахунками в Україні менше 10% грошових заощаджень населення задіяне в депозити та цінні папери. Низька інвестиційна активність населення передусім зумовлена із втратою довіри до українських цінних паперів, неможливістю вкладень в іноземні цінні папери, слабкістю фінансових інструментів, нерозвиненістю фондових і консультаційних центрів. Зважаючи на ці дані, нині дуже гострою є проблема залучення населення до активної інвестиційної діяльності шляхом трансформації заощаджень у фінансові ресурси виробництва.

Активізація участі населення на фондовому ринку уможливить прискорення формування середнього класу, зацікавленого в ринкових реформах; залучення великої кількості людей до інвестиційного процесу; збільшення ліквідності й капіталізації фондового ринку; підвищення ринкової культури інвесторів, а також зробить український фондовий ринок менш чутливим до поведінки іноземних інвесторів.

Важливими кроками у досягненні цих завдань є:

Ш встановлення органами виконавчої влади жорсткого контролю за дотриманням норм чинного законодавства емітентами та професійними учасниками фондового ринку;

Ш передбачення в межах чинного законодавства механізмів захисту прав інвесторів під час здійснення санації, банкрутства, реорганізації або ліквідації емітентів;

Ш забезпечення інформаційної прозорості фондового ринку, вдосконалення системи надання інформації з метою отримання наявними й потенційними інвесторами надійної інформації про об'єкти інвестування та вартість цінних паперів для ефективного розподілу капіталу;

Ш приведення українського законодавства щодо інвестиційної діяльності у відповідність із законодавствами країн ЄС;

Ш захист акціонерів від розмивання їхніх часток у статутному фонді (капіталі) шляхом зобов'язання акціонерних товариств розміщувати цінні папери лише за ринковою вартістю та забезпечувати переважне право власників простих акцій на придбання акцій додаткових емісій;

Ш запобігання укладенню угод, щодо яких є особистий інтерес посадовців товариства або акціонера-власника контрольного пакета акцій;

Ш лібералізація грошових розрахунків за угодами із цінними паперами за участю нерезидентів.

Ефективне функціонування ринку цінних паперів пов'язане з наявністю цілісної інфраструктури та професійних учасників фондового ринку. Професійні учасники здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі відповідної ліцензії. Саме до цієї групи суб'єктів інвестиційного процесу належить ТзОВ «Росан-Цінні папери». В українському законодавстві професійна діяльність на ринку цінних паперів визначається як підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, єдиним або переважним видом діяльності. До видів професійної діяльності на ринку цінних паперів належать:

Ш торгівля цінними паперами (брокерська, дилерська діяльність, андеррайтинг);

Ш депозитарна діяльність;

Ш розрахунково-клірингова діяльність;

Ш діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

Ш діяльність з управління цінними паперами;

Ш діяльність з управління активами;

Ш діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи [1].

Брокери надають послуги з укладання угод за рахунок клієнтів. Брокери завжди діють на фондовому ринку як агенти, тобто виражають волю та інтереси своїх клієнтів. За виконання доручених дій клієнти сплачують брокерам комісійну винагороду. Брокери можуть здійснювати посередницькі функції як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Вони відкривають і ведуть власні рахунки та рахунки клієнтів у депозитаріях і розрахунково-клірингових установах. Розрізняють брокерів, які працюють в офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових торгах.

Основним документом, що визначає відносини брокера і клієнта, є договір доручення чи договір комісії. Договір укладають у письмовій формі, він засвідчує права й обов'язки брокера стосовно його клієнта. За договором доручення брокер діє як повірений, тобто від імені клієнта і за його рахунок. У цьому разі головне завдання брокера -- знайти для клієнта на ринку цінні папери, які б задовольняли його за ціною, або продати за дорученням клієнта цінні папери, які йому належать, за вказаною ціною. Брокер на підставі договору доручення про купівлю цінних паперів знаходить на ринку папери, потрібні клієнтові. Від імені клієнта брокер укладає договір із власником цінних паперів, а клієнт зі свого рахунка сплачує їхнє придбання. За свої послуги брокер отримує комісійну винагороду.

Здійснюючи угоду за договором комісії, брокер діє як комісіонер і укладає угоди від власного імені, але за рахунок клієнта. В цьому разі клієнт, уклавши з брокером договір комісії, переказує йому грошові кошти на купівлю цінних паперів (поставляє брокерові цінні папери для продажу), які брокер обліковує на позабалансових рахунках «депо». Відповідно до договору комісії клієнт переказує брокерові грошові кошти на купівлю цінних паперів у повному обсязі або частково, згідно з умовами договору. Брокер зобов'язаний окремо вести облік власних ресурсів та залучених коштів.

Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом [1]

Дилер як інвестиційний посередник виступає у двох ролях: на первинному ринку він здійснює операції з випуску цінних паперів і стає їхнім власником для подальшого перепродажу; на вторинному -- здійснює підтримку фондового ринку, покладаючи на себе зобов'язання з котирування цінних паперів, формує рівень цін на організованому ринку цінних паперів. Ці ціни підлягають публічному котируванню, тобто вони оголошуються на біржі або в системі позабіржової торгівлі і доступні не лише дилерам, а й широкому загалу інвесторів. Здійснюючи публічні котирування, дилер може оголосити інші суттєві умови, необхідні для укладання договору купівлі-продажу: кількість цінних паперів, термін дії оголошених цін тощо. Учасник ринку, якого задовольнять ці вимоги, укладає угоду з дилером, котрий зобов'язаний виконати її. Джерелом доходу дилера є різниця між ціною продажу певного цінного папера та ціною його придбання.

Андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента [1]

У разі публічного розміщення цінних паперів андеррайтер може брати на себе зобов'язання за домовленістю з емітентом щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини. Якщо випуск цінних паперів публічно розміщується не в повному обсязі, андеррайтер може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представництва відповідно до взятих на себе зобов'язань.

З метою організації публічного розміщення цінних паперів андеррайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.

Діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб [10].

Для передання цінних паперів в управління оформлюють договір довірчого управління, за яким засновник управління передає керівникові на певний термін цінні папери або грошові кошти, призначені для придбання цінних паперів. Керівник має забезпечити окремий облік власних і отриманих від клієнта цінних паперів та грошових коштів. Здійснюючи довірче управління, керівник має право здійснювати стосовно цінних паперів і грошових коштів, відповідно до умов договору, будь-які дії в інтересах клієнта. Отримавши активи в управління, керівник здійснює угоди купівлі-продажу цінних паперів від власного імені, проте в договорах він має зазначити, що діє як керівник.

Діяльність з управління активами -- діяльність, здійснювана за винагороду компанією з управління активами на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інвесторам на правах власності [10]

Компанією з управління активами може бути господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування на підставі відповідної ліцензії. Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох інститутів спільного інвестування.

Винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів інституту спільного інвестування. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вартості розміщеної емісії інвестиційних сертифікатів за її номінальною вартістю та різниці між виплатами на придбання активів фонду й доходами від реалізації їх.

Депозитарна діяльність -- надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форм їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включно із клірингом та розрахунками за угодами щодо цінних паперів) і обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Зберігачем цінних паперів може бути комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання та обслуговування обліку цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунка в цінних паперах; при цьому зберігач не має права вести реєстр власників цінних паперів, щодо яких він здійснює угоди.

Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів -- збирання, фіксація, оброблення, зберігання та надання даних, що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їхніх емітентів і власників.

Розрахунково-клірингова діяльність -- діяльність із визначення взаємних зобов'язань щодо угод із цінними паперами та розрахунків за ними.

Клірингова діяльність передбачає: збирання та звіряння інформації щодо угод купівлі-продажу; перевірку наявності на рахунках відповідної кількості цінних паперів та грошових коштів відповідно у продавця і покупця; у разі збігу даних щодо виду, кількості та ціни цінних паперів -- підтвердження угоди; повідомлення учасників угоди про її підтвердження.

Розрахункова функція полягає у проведенні в розрахунковий день списання грошових коштів з рахунка покупця та зарахування їх на рахунок продавця, здійснення переказу цінних паперів з рахунка продавця на рахунок покупця, надання виписок з рахунків.

Діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів -- надання послуг, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод щодо цінних паперів на біржовому й організаційно оформленому позабіржовому ринку [1]. Біржові торговельні майданчики виступають ціноутворювальним інструментом фондового ринку. Це зумовлено відкритістю й доступністю інформації про угоди, які виконуються на біржах. Біржові торговельні майданчики орієнтуються на обслуговування вторинного ринку цінних паперів, на якому цінні папери перерозподіляються від їхніх перших покупців наступним власникам. Позабіржові торговельні майданчики слугують або для виконання значних адресних угод (угод між певним продавцем і певним покупцем), або є формою взаємодії значної кількості приватних інвесторів з великими інвестиційними компаніями (фондові магазини). Адресні угоди характерні для первинного ринку цінних паперів, на якому здійснюється перша угода купівлі-продажу випущених цінних паперів між емітентом і першим інвестором.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОРТФЕЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

2.1 Загальна характеристика ТзОВ «Росан-Цінні папери»

ТзОВ „Підприємство „Росан - Цінні папери” (надалі «Росан-Цінні папери») було засноване 4 жовтня 1994 року у місті Львові. ТзОВ “Росан - Цінні папери” входить в інвестиційно-фінансову групу “Росан - Капітал” на ряду з такими бізнес одиницями як КУА "Росан-капітал", "Росан-Довіра", "Росан - Цінні папери", "Росан - Довіра - Реєстратор ", "Росан - Бізнес Консалтинг", які працюють на фондовому ринку України. Згідно статутних документів діяльність «Росан - Цінні папери» пов'язане з випуском та обігом цінних паперів, купівлею-продажем і зберіганням цінних паперів.

Для здійснення такого роду діяльності були отримані відповідні дозволи (ліцензії) Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Згідно з цими ліцензіями «Росан - Цінні папери» має право здійснювати такі види професійної діяльності:

1) андеррайтинг - діяльність з випуску та розміщення цінних паперів;

2) брокерська - комісійна діяльність з цінними паперами полягає в укладенні угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії:

Ш посередницькі послуги щодо купівлі цінних паперів;

Ш посередницькі послуги щодо продажу цінних паперів;

Ш посередницькі послуги щодо обміну цінних паперів;

3) дилерська - комерційна діяльність з цінними паперами полягає в укладенні угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам, крім випадків передбачених законодавством;

4) професійна діяльність зберігача цінних паперів.

Інформаційна, зовнішньоекономічна, науково-дослідна, рекламно-видавнича, консалтингова та інша діяльність, пов`язана з випуском та обігом цінних паперів та інших фондових цінностей (в тому числі операції, пов`язані з управлінням (розпорядженням) цінними паперами клієнтів, виходячи з договірних умов між клієнтами та ТзОВ “Росан-Цінні папери”). [31].

«Росан - Цінні папери» є платником податку на прибуток на загальних засадах, а також платником податку на додану вартість, незважаючи на те, що операції з цінними паперами не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Основними цілями створення «Росан - Цінні папери» були:

Ш отримання прибутку від здійснення операцій з випуску, обігу, купілі-продажу цінних паперів;

Ш мобілізація та ефективне використання власних вільних грошових коштів, а також використання заощаджень населення та приватних інвесторів у секторах економіки, які потребують інвестиційних ресурсів;

Ш розвиток внутрішньої інфраструктури та забезпечення сприятливого інвестиційного клімату українського фондового ринку;

Ш залучення іноземних інвестицій в національні проекти, покращення іміджу України за кордоном;

Ш прискорювання процесу оборотності фінансових ресурсів, більш повне насичення ринку інвестиційних та фінансових послуг.

Для вирішення поставлених завдань «Росан - Цінні папери» є членом багатьох професійних об'єднань, саморегулівних організацій і бірж в т.ч.: Української Фондової Біржі; Першої фондової торгової системи (ПФТС); Київської міжнародної фондової біржі (КМФБ); Фондової та строкової секції Міжбанківської Валютної Біржі; Національного депозитарію України; Міжрегіонального фондового союзу; Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД).

...