Особливості формування та оцінки інвестиційного портфеля

Проаналізувавши усі сфери діяльності «Росан - Цінні папери» та отримавши показники рентабельності та ефективності роботи компанії за останні 3 роки, ми звели їх у вигляді таблиці.

Таблиця 2.1

Показники фінансово-економічної діяльності Тзов «Росан-Цінні папери»

Напрям діяльності	Показник	Розрахунок	Нормативне значення
		Формула	2008	2009	2010
Фінанси	Ліквідність	Поточні активи/Поточні зобов'язання	0,63	2,81	3,48	> 1
	Платоспроможність	Власний капітал/Валюта балансу	0,39	0,71	0,93	> рівне 0,5
	Коефіцієнт оборотності капіталу	Виручка/Валюта балансу	0,62	0,43	0,31	Збільшення
	Рентабельність власного капіталу	Чистий прибуток/Власний капітал	-	0,10	0,0044	Збільшення
	Плече фінансового важеля	Залучений капітал/Власний капітал	1,55	0,38	0,08	Приблизно 0,5
Виробництво	Рентабельність активів	Чистий прибуток/Активи	-0,06	0,07	0,0041	> 0, збільшення
	Коефіцієнт зносу ОЗ	Сума зносу/Первісна вартість	0,51	0,54	0,73	Зменшення
	Коефіцієнт придатності ОЗ	Залишкова вартість ОЗ/Первісна вартість ОЗ	0,49	0,46	0,27	Збільшення
	Рентабельність продукції	Чистий прибуток/Собівартість продукції	-	0,42	0,02	Збільшення
	Фондовіддача	Чистий дохід/Ватість ОЗ (залишкова)	4,15	3,83	15,15	> 0, збільшення
Торгівля	Рентабельність продаж	Чистий прибуток/Обсяг продажу	-	0,17	0,01	Зростання

З наведених вище розрахунків можна зробити висновок, що рік фінансової кризи (2008 рік) видався для компанії досить важким. В цьому році «Росан-Цінні папери» отримало збиток в розмірі 248 тис. грн., це пояснюється кризовий становищем фінансового ринку України, тому брак надходжень та високі постійні витрати спричинили такий результат. Наступні роки показали кращі результати - 2009 рік - 327 тис. грн.. прибутку, 2010 - 24 тис. грн.

Виходячи з специфіки діяльності Товариство та загальних стратегічних завдань найбільш доцільним є створення інвестиційних портфелів підприємства в першу чергу за рахунок інструментів фондового ринку.

Для визначення структури інвестиційних портфелів «Росан-Цінні папери» розглянемо більш детально всі можливі інструменти інвестування які можуть бути використанні Підприємством в своїй діяльності з точки зору доходності, надійності, забезпеченості, ліквідності, систем оподаткування отриманого (нарахованого) доходу тощо. А також охарактеризуємо наявні державні регулятори в сфери інвестиційної діяльності.

2.2 Правове регулювання процесу портфельного інвестування (типи, моделі)

Невід'ємним аспектом портфельного інвестування, окрім звичайно знань теоретичних концепцій та підходів до інвестування, а й розуміння правового регулювання економічних відносин в Україні та зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Економічна ситуація в Україні зараз активно трансформується під тиском зміни форм власності та впровадження ринкових відносин. Ефективний обіг інвестицій сприятиме подолання економічних негараздів та побудові дієвого національного ринку. Від формування та системи регулювання ринку цінних паперів забезпечить не лише його ефективне функціонування, а й національної економіки загалом. Пріоритетними принципами створення інститутів державного регулювання ринку цінних паперів можна назвати орієнтацію на загальнонаціональні інтереси та стимулювання інвестиційної діяльності в Україні.

У світовій практиці правове впорядкування ринкових відносин здійснюють за допомогою трьох типів правового регулювання:

Ш міжнародно-правового;

Ш національного державно-правового;

Ш інституційно-правового [26].

Міжнародно-правове регулювання здійснюють на підставі міжнародно-правових норм, які були укладені окремими державами або уповноваженими органами цих держав.

Національне державно-правове регулювання здійснюють у межах держави на підставі відповідних нормативних актів. Найважливішим серед нормативних актів є Конституція. Решта нормативних актів мають відповідати (не суперечити) Конституції. Держава реалізує свої повноваження через відповідні державні органи, які ухвалюють нормативні акти у межах власних повноважень.

Інституційно-правове регулювання здійснюють саморегулівні організації шляхом реалізації повноважень, наданих законами чи підзаконними актами, або делегуванням повноважень відповідним державним органам.

У випадку міжнародно-правового регулювання, то воно здійснюється на основі укладених міжнародних угод та в межах відповідних міжнародних організацій. Так в Європейському Союзі міжнародно-правове регулювання здійснюється в межах Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO). На сьогоднішній день єдиного ринку цінних паперів в Європі не існує, окремі національні ринки регулюються національними законодавчими актами, це означає, що учасниці ЄС слід внести відповідні зміни до чинного законодавства або розробити нові законодавчі акти з урахуванням положень основоположних документів Європейського Союзу.

Головними правовими документами з регулювання діяльності у сфері цінних паперів в інтегрованій Європі є Директиви Ради ЄС. Згідно директив, розроблених Радою, можна виділити низку положень, що регулюють європейські ринки цінних паперів:

Ш положення про мінімальні вимоги до цінних паперів уразі їх допуску до котирування на національних фондових біржах, а також зобов'язання емітентів публікувати щорічні звіти про результати господарської діяльності та їх фінансовий стан. (№ 79/279);

Ш положення про порядок створення та діяльності інститутів колективного інвестування (№ 85/611);

Ш положення про заборону торгівлі цінними паперами особам, які мають інсайдерську інформацію, тобто інформацію недоступну іншим інвесторам (№ 89/592);

Основними принципами міжнародно-правового регулювання є :

Ш принцип гармонізації мінімальних стандартів;

Ш принцип взаємного визнання;

Ш принцип уніфікації норм;

Ш принцип координації діяльності національних комісій цінних паперів.

Принцип гармонізації мінімальних стандартів вперше був закріплений в директиві № 79/279, яка регулює найважливіші аспекти (вимоги) допуску цінних паперів до котирування на біржах. До цих вимог належать визначення правового статусу компанії; встановлення мінімального розміру її капіталу, резервного фонду, включно з прибутками та збитками; період її функціонування.

Принцип взаємного визнання зазначає проспекти випусків цінних паперів, опубліковані в разі допуску їх до обігу на фондовій біржі в одній країні, якщо вони зареєстровані в комісії з цінних паперів цієї країни, підлягали визнанню в інших країнах-учасницях.

Принцип уніфікації стандартів закріплює директива №85/611, що регулює порядок створення і функціонування інститутів колективного інвестування. Зокрема, в преамбулі цього міжнародно-правового документа наголошено: з огляду на те, що національні законодавчі акти країн-учасниць по-різному регулюють діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, в інтересах захисту прав інвесторів доцільно запровадити однакові стандарти державно-правового регулювання. Також цей принцип зазначає, що належна поінформованість інвесторів щодо прав власності на істотні або великі пакети акцій є одним із засобів захисту їхніх інтересів, а також підвищення довіри до ринку цінних паперів.

Принцип координації діяльності комісій з цінних паперів також закріплений у нормах директиви. Так, директива прямо зобов'язує їх співпрацювати одна з одною, у разі потреби здійснювати обмін будь-якою інформацією в інтересах такої співпраці. Під час розгляду проспекту випуску цінних паперів, наданого емітентом іншої країни, комісія з цінних паперів зобов'язана повідомити про це країну-емітента й ухвалити відповідне рішення після проведення консультацій з останньою.

Важливе значення у сфері міжнародного регулювання фондових ринків належить Міжнародній організації комісій з цінних паперів (ІОSСО). Ця організація була створена в 1974 р. з метою стимулювання співпраці між комісіями з цінних паперів країн Північної та Південної Америки. Втім, 1984 р. з регіональної міжнародної організації вона перетворилася на всесвітню міжнародну організацію; на початку 1990-х років її учасниками були комісії з цінних паперів близько 100 країн світу .

Головними завданнями ІОSСО є: налагодження співпраці між комісіями з цінних паперів з метою забезпечення ефективнішого державного регулювання національних ринків цінних паперів, обмін досвідом державно-правового регулювання й на цьому ґрунті основі перетворення менш досконалих регулятивних систем на досконаліші; об'єднання зусиль у створенні єдиних стандартів поведінки на ринках цінних паперів і здійснення державного нагляду за міжнародними угодами з цінними паперами; надання взаємної допомоги з метою забезпечення єдності й неподільності ринків цінних паперів і боротьби з правопорушеннями.

Національне державно-правове регулювання здійснюють уповноважені органи відповідної держави в межах її території. Елементами державного регулювання ринку цінних паперів виступають :

Ш здійснення регулювання державними органами, відповідно уповноваженими;

Ш виконання державними органами регулятивних функцій в межах визначеної ними концепції;

Ш здійснення державно-регулятивної діяльності шляхом ухвалення обов'язкових нормативних актів;

Ш здійснення контролю за виконанням ухвалених рішень.

Активне втручання держави в діяльність ринку цінних паперів зумовлене передусім необхідністю захисту суспільних інтересів, створення відкритого та впорядкованого ринку та надійної системи захисту прав та інтересів учасників інвестиційного процесу на фондових ринках.

Роль держави в регулюванні ринку цінних паперів зазвичай полягає у такому:

Ш ідеологічна й законодавча функція (розроблення концепції розвитку ринку, програми її реалізації, управління програмою та законодавчих актів для розвитку ринку);

Ш концентрація ресурсів на створення інфраструктури фондового ринку;

Ш встановлення «правил гри»;

Ш контроль за фінансовою сталістю й безпечністю ринку (реєстрація і контроль за входом на ринок, реєстрація цінних паперів, нагляд за фінансовою сталістю інституційних інститутів, контроль за виконанням правових та етичних норм, вжиття санкцій);

Ш створення системи інформації про стан ринку цінних паперів і забезпечення її відкритості для інвесторів;

Ш формування системи захисту інвесторів від втрат (зокрема державних і змішаних схем страхування інвестицій);

Ш запобігання негативному впливу на ринок цінних паперів інших видів державного регулювання (монетарного, фіскального, валютного);

Ш запобігання надмірному розвитку ринку державних цінних паперів (який відволікатиме частину грошової пропозиції інвестиційних ресурсів на покриття невиробничих витрат держави).

З іншої сторони держава також виступає як невід'ємний учасник процесу інвестицій і виступає:

Ш крупним емітентом (фінансування державного боргу) та інвестором (державна власність в цінних паперах підприємств);

Ш макроекономічним регулятором, використовуючи інструменти ринку цінних паперів в операціях на відкритому ринку під час проведення грошової політики;

Ш значним дилером на ринку державних цінних паперів через НБУ.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється у вигляді прямого впливу на його функціонування, а також у вигляді опосередкованого впливу на ринок. Прямий вплив держави на інвестиційний процес передбачає: комплекс законодавчих актів з проблем ринку цінних паперів; постанови і розпорядження виконавчих органів з цих проблем; заходи, яких вживають інші державні органи, з введення нових і зміни чинних положень і норм, які стосуються діяльності на ринку цінних паперів (ліцензування, реєстрація тощо).

До системи важелів опосередкованого впливу належать: податкова політика держави; процеси роздержавлення й приватизації; вихід держави на ринки позикових капіталів (емісія казначейських векселів, середньо- й довготермінових облігацій тощо); контроль за грошовою масою; зовнішньоекономічна політика держави (регулювання операцій з іноземною валютою, золотом, заходи зі стимулювання експорту тощо).

Інституційно-правове регулювання здійснюють саморегулівні організації, зазвичай фондові біржі. Регулювання здійснюється згідно до державних правових норм та принципів. Джерелами такого регулювання виступають статутні положення та правила торгівлі відповідних саморегулівних організацій. На відміну від державно-правового регулювання, ґрунтованого на можливості застосування примусово-владного впливу на учасників ринку, інституційно-правове регулювання значною мірою спирається на зацікавленість учасників дотримуватися інституційно-правових норм, що, своєю чергою, зумовлене добровільним характером участі в саморегулівній організації.

Визначити однозначно найефективнішу модель організації системи регулювання й контролю ринку цінних паперів неможливо. Різноманіття методів та підходів у цій сфері визначається рівнем розвитку ринку цінних паперів, особливостями законодавства різних країн, соціальною та правовою культурою суспільства, рівнем організації професійних учасників фондового ринку та ін..

У світовій практиці вирізняють дві основні моделі державного регулювання ринку цінних паперів.

Перша модель -- регулювання фондового ринку зосереджується переважно в державних органах, і лише невелику частину повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення правил держава передає саморегулівним організаціям професійних учасників ринку. Прикладом даної моделі може бути ринок цінних паперів Франції.

Друга модель -- максимально можливий обсяг повноважень передається саморегулівним організаціям; серед методів контролю переважають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні домовленості професійних учасників ринку, але при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливість будь-якої миті втрутитися в процес саморегулювання. Прикладом цієї моделі може слугувати ринок цінних паперів Великої Британії [21].

У практиці розвинених зарубіжних країн рівень централізації й жорсткість державного регулювання фондового ринку коливаються між цими крайніми моделями.

Серед 30-ти країн із розвиненими ринками цінних паперів понад 50 % мають самостійні відомства -- комісії з цінних паперів (модель США), майже у 15 % країн за ринок цінних паперів відповідає Міністерство фінансів, 15 % країн мають змішану систему управління. У деяких країнах із банківською моделлю ринку (найвиразніші приклади -- Німеччина, Австрія, Бельгія) головну відповідальність за фондовий ринок несе Центральний банк і орган банківського нагляду (якщо він відокремлений від Центрального банку). Універсальною в цьому плані є Швейцарія, де немає єдиного державного органу з централізації регулювання ринку цінних паперів (ці функції розподілені за регіонами).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у таких формах:

Ш прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

Ш регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

Ш видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

Ш заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

Ш реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

Ш контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

Ш створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

Ш контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

Ш встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

Ш контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

Ш контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

Ш проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів [10].

2.3 Система державного регулювання ринку цінних паперів

Система регулювання ринку цінних паперів охоплює:

Ш регулятивні органи (державні органи, СРО);

Ш регулятивні функції та процедури (реєстраційні, ліцензійні, наглядові);

Ш законодавчу інфраструктуру ринку (регулятивні норми, що діють на фондовому ринку);

Ш етику фондового ринку (правила ведення чесного бізнесу);

Ш традиції та звичаї.

В процесі інвестування важливу роль відіграє нормативно-законодавче середовище. В Україні цей важливий економічний процес регулюється такими Законами України як:

Ш Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Це основний закон, що визначає головні положення, термінологію, об'єкти, суб'єкти інвестування та діяльності, що вони провадять.

Ш Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів».

Це закон, в якому прописані види інститутів державного регулювання та механізми його здійснення.

Ш Закон України «Про валютне регулювання».

Цим законом регулюються операції, в яких необхідним є конвертація обігових коштів з різних валют.

Ш Закон України «Про інститути спільного інвестування».

В нашому випадку важливою буде інформація по обмеженнях, які діють при формуванні різного типу інвестиційних портфелів, та яким чином оподатковується інвестиційний процес в Україні.

Ш Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. № 2132-XII.

В цьому нормативному акті визначено правові засади обмеження й запобігання монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Ш Закон України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. № 2173-XII.

Визначено поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання й погашення; розглянуто посередницьку та представницьку діяльність з обігу приватизаційних паперів і державні гарантії власникам приватизаційних паперів

Ш Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-XII.

Ш Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-XII.

Ш Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. № 2163-XII.

Ш Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. № 872-XII (втратив чинність згідно із Законом України № 2121-ІІІ).

В цьому законі визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні й правові засади створення, діяльності, реорганізації й ліквідації банків, а також порядок формування та розмір статутного капіталу банку; наведено перелік банківських операцій

Ш Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII.

Державне регулювання покликане забезпечити захист суспільних інтересів, конкурентність ринку та доступність інформації. Ці функція держава здійснює шляхом створення спеціальних інститутів, що займаються організацією випуску цінних паперів та професійних учасників ринку, контролюють надання масивних обсягів інформації, постійно адаптовують законодавство до потреб сучасного ринку та захищають інтереси суспільства, зокрема приватних інвесторів. Суб'єктами державного регулювання в Україні виступають

1. Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом ухвалення законодавчих актів та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо ринку цінних паперів, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні засади державного регулювання. До цієї групи належить також Міністерство юстиції, що виконує загальну нормотвірну функцію у державі.

2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка безпосередньо формує й забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку й функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних. ДКЦПФР підпорядкована Президентові України й підзвітна Верховній Раді України. До системи цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи.

3. Державні органи, які в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація.

Фонд державного майна, покликаний упродовж перехідного періоду впливати на розширення інвестиційної діяльності, виконує такі завдання:

Ш здійснює захист майнових прав України на її території та за кордоном;

Ш розпоряджається майном державних підприємств у процесі їх приватизації або створення спільних підприємств;

Ш здійснює повноваження щодо проведення приватизації майна підприємств загальнодержавної власності.

Відповідно до цих завдань Фонд виконує функції щодо розроблення й контролю за проектами державних програм приватизації, заміни в процесі приватизації форм власності шляхом перетворення державних підприємств на відкриті акціонерні товариства.

Важливим є податкове регулювання, адже для забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей та регіонів держава завдяки податковим пільгам чи канікулам, пільговим кредитам і державним субсидіям намагається заохотити вітчизняних та іноземних інвесторів.

Національний банк України виконує своєрідну роль на ринку цінних паперів, бо виступає водночас його професійним учасником, що активно здійснює операції з цінними паперами, та державним органом регулювання ринку цінних паперів, тобто:

НБУ є агентом з розміщення державних цінних паперів. У цьому разі він виконує функції інвестиційної компанії з обслуговування первинного розміщення цінних паперів. При цьому, вкладаючи в державні цінні папери власні ресурси, НБУ виступає як дилер;

Ш створює вторинний ринок цінних паперів;

Ш виконує функції депозитарію, клірингового та розрахункового центру, тобто виступає спеціалізованою організацією з обліку, зберігання та розрахунків за операціями з державними цінними паперами;

Ш використовує операції з державними цінними паперами як інструмент грошово-кредитної політики;

Ш є органом державного регулювання для комерційних банків -- професійних учасників ринку цінних паперів;

Ш виступає в ролі консультанта уряду та інших державних органів, співавтором розроблення законодавчих актів стосовно ринку цінних паперів.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за придбанням великих пакетів акцій підприємств, що мають монопольне становище на ринку; він контролює дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та іншими учасниками ринку.

4. Державні органи, що виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в державі. До цієї групи належать Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, Вищий арбітражний суд.

Центральним органом державної виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні й координації діяльності міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Комісію було створено Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95.

Організація діяльності ДКЦПФР, її склад, завдання, повноваження й відносини з іншими державними органами визначено в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 р. Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

1) формування й забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їхніх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних;

3) здійснення державного регулювання й контролю за випуском і обігом цінних паперів та їхніх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;

4) захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобігання й припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;

6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів у державі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань виконує такі основні функції:

1) визначає вимоги щодо випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їхніх похідних, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

2) видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

3) здійснює реєстрацію випуску цінних паперів та інформації стосовно випуску цінних паперів, зокрема цінних паперів іноземних емітентів, які перебувають в обігу на території України;

4) визначає вимоги стосовно допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;

5) встановлює порядок і видає дозволи на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;

6) встановлює вимоги й стандарти щодо обов'язкового надання інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

7) бере участь у розробленні та вносить на розгляд у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку ринку цінних паперів України;

8) координує роботу з підготовки фахівців з питань ринку цінних паперів, установлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність із цінними паперами, проводить сертифікацію фахівців;

9) розробляє й організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери;

10) встановлює порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів іноземними юридичними особами та підприємствами з іноземними інвестиціями;

11) роз'яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери, має деякі інші функції.

Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади й відповідними органами самоврядування.

Для виконання окреслених завдань Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку надаються відповідні повноваження. Комісія має такі основні права:

1) встановлювати обов'язкові нормативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики з операцій із цінними паперами під час діяльності з випуску та обігу цінних паперів, інших видів професійної діяльності на ринку цінних паперів (за винятком банківських операцій);

2) встановлювати обмеження щодо суміщення видів професійної діяльності на ринку цінних паперів;

3) у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку попереджати, зупиняти на термін до року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію спеціальних дозволів (ліцензій), виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких дозволів (ліцензій);

4) здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами й особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, та її відповідністю до встановлених стандартів;

5) проводити самостійно чи спільно з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій;

6) розробляти й затверджувати коло питань, що належать до її компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти;

7) накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їхніх співробітників, аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;

8) здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі через ринок цінних паперів;

9) здійснювати сертифікацію програмного забезпечення й встановлювати вимоги до програмних продуктів на фондовому ринку, а також інші права.

ДКЦПФР також має значні повноваження щодо застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України. Комісія може накладати адміністративні стягнення на посадових осіб -- учасників ринку цінних паперів.

РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЇ ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ІНВЕСТИЦІЙ

3.1 Фінансові інструменти як об'єкти портфельного інвестування

Перш, ніж переходити конкретно до формування інвестиційних портфелів, розглянемо спектр можливих фінансових інструментів, які виступатимуть об'єктами інвестування в нашому випадку.

Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні. Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент).

До емісійних цінних паперів належать:

Ш акції;

Ш облігації підприємств;

Ш облігації місцевих позик;

Ш державні облігації України;

Ш іпотечні сертифікати;

Ш іпотечні облігації;

Ш сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);

Ш інвестиційні сертифікати;

Ш казначейські зобов'язання України.

Цінні папери, що не належать згідно із цим Законом до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі. Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні. Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.

Права, посвідчені цінним папером, належать:

Ш пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

Ш особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);

Ш особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться:

Ш акції;

Ш інвестиційні сертифікати;

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:

Ш облігації підприємств;

Ш державні облігації України;

Ш облігації місцевих позик;

Ш казначейські зобов'язання України;

Ш ощадні (депозитні) сертифікати;

Ш векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

Ш іпотечні облігації;

Ш іпотечні сертифікати;

Ш заставні;

Ш сертифікати ФОН;

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах .

Охарактеризуємо основні ознаки інвестиційних якостей, які притаманні інвестиційним інструментам.

Боргові цінні папери характеризуються чіткою передбачуваністю інвестиційного доходу, розмір якого можна визначити в будь-який момент їхнього обігу. Передбачуваність рівня інвестиційного доходу дозволяє без особливих проблем зіставляти інвестиційні якості боргових цінних паперів як за шкалою «прибутковість-ризик» , так і за шкалою «прибутковість-ліквідність» крім того, боргові цінні папери мають пріоритетні права погашення зобов'язань при банкрутстві емітента, що значно знижує рівень несистематичного їхнього ризику.

Пайові цінні папери характеризуються низьким рівнем передбачуваності їхнього інвестиційного доходу, що оцінюється за двома параметрами - рівнем майбутніх виплат дивідендів і приростом курсової вартості фондового інструмента. За цими цінними паперами при ефективній господарській діяльності емітента можливе одержання більш високого рівня інвестиційного доходу порівняно з борговими цінними паперами того ж емітента. При цьому для пайових цінних паперів характерний вищий рівень кореляції доходів з темпами інфляції. Разом з тим нестабільність інвестиційного доходу робить їх більш ризиковими інструментами інвестування, тому, що вони не захищені ні від систематичного, ні від несистематичного видів ризиків. Низька ефективність господарської діяльності емітента може привести не тільки до втрати інвестиційного доходу за пайовими цінними паперами, але й до часткової (а у випадку банкрутства - і повної) втрати вкладеного в них капіталу.

Державні цінні папери представлені в основному борговими зобов'язаннями й мають найменший рівень інвестиційного ризику. Окремі види державних цінних паперів розглядаються навіть як еталон безризикових інвестицій. Разом з тим, рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами, як правило нижчий. При цьому шляхом зміни ставки рефінансування (дисконтної ставки центрального банку) держава має можливість впливати на реальний рівень інвестиційного доходу за своїми цінними паперами у періоди різких коливань кон'юнктури фінансового ринку.

Рівень інвестиційних якостей цінних паперів муніципальних органів (як правило, боргових) значною мірою визначається рівнем інвестиційної привабливості відповідних регіонів. Хоча цінні папери такого виду важко віднести до безризикових, рівень інвестиційного ризику за ними звичайно невисокий. Відповідно невисокий і рівень інвестиційного доходу за ними.

Інвестиційні якості цінних паперів, емітованих банками, вважаються досить високими тому, що рівень прибутковості за ними звичайно вищий, ніж за державними і муніципальними цінними паперами. Крім того, система економічних нормативів банківської діяльності й високий рівень державного контролю за їхньою діяльністю знижують потенційний рівень ризику інвестування в цінні папери цих емітентів (хоча випадки фінансової неспроможності банків не такі рідкісні).

Цінні папери підприємств - цей вид фінансових інструментів інвестування в нашій країні має низькі інвестиційні якості. Це викликано низькою ефективністю господарської діяльності більшості підприємств на сучасному етапи (особливо корпоратизованих державних підприємств), внаслідок чого за акціями багатьох з них навіть не виплачуються дивіденди. Крім того, цей тип цінних паперів у цілому характеризується найнижчим рівнем ліквідності на фондовому ринку.

Період обігу короткострокових цінних паперів визначає досить високий рівень їхньої ліквідності на фондовому ринку. Крім того, короткий період їхнього обігу значною мірою знижує рівень інвестиційного ризику, пов'язаного зі зміною кон'юнктури фінансового ринку й фінансового стану їхніх емітентів. У той же час, відносно низький рівень ризику й досить високий рівень їхньої ліквідності визначають порівняно невисокий рівень інвестиційного доходу по таких фондових інструментах.

Рівень інвестиційних якостей довгострокових цінних паперів визначається протилежними характеристиками - низьким рівнем ліквідності (за інших рівних умов) і відповідно вищим рівнем інвестиційного ризику. Відповідно за такими фондовими інструментами пропонується й більш високий рівень інвестиційного доходу [25].

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» - наводить визначення та види деривативів, особливості їх оподаткування, а також досить чітко дає визначення вказаних інструментів.

Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством [3].

До деривативів належать:

Ш Форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту такого форвардного контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.

Ш Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

Ш Опціон - стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

За видами цінностей деривативи поділяються на:

Ш фондовий дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фондових деривативів встановлюються державним органом, на який покладаються функції регулювання ринку цінних паперів;

Ш валютний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів установлюються Національним банком України;

Ш товарний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів установлюються органом, на який покладаються функції регулювання товарного біржового ринку.

Закон України «Про інститути спільного інвестування» - наводить види інвестиційних фондів та опис інструментів спільного інвестування.

Інститути спільного інвестування залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.

Інститут спільного інвестування належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститути спільного інвестування (або компанією з управління його активами).

Інститут спільного інвестування належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом спільного інвестування (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

Інститут спільного інвестування належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим інститутом спільного інвестування (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації. Інститут спільного інвестування може бути строковим або безстроковим.

Строковий інститут спільного інвестування створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений інститут спільного інвестування ліквідується або реорганізується. Безстроковий інститут спільного інвестування створюється на невизначений строк. Інститут спільного інвестування закритого типу може бути лише строковим. Інститут спільного інвестування може бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду.

Інститут спільного інвестування вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

Ш кількість цінних паперів одного емітента в активах інституту спільного інвестування не перевищує 10 відсотків загального обсягу їх емісії;

Ш сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи інституту спільного інвестування в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів інституту спільного інвестування;

Ш не менш як 80 відсотків загальної вартості активів інституту спільного інвестування становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

Інститути спільного інвестування, які не мають усіх ознак диверсифікованого інституту спільного інвестування, є недиверсифікованими.

У разі якщо недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50 відсотків складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.

Дивіденди по цінних паперах інститутів спільного інвестування відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.

У випадку портфельного інвестування інвестор вкладає грошові кошти не в одну конкретну справу, а формує портфель інвестицій, який формується на основі інвестиційної стратегії та відображає інвестиційні інтереси інвестора.

Далі розглянемо організаційний механізм формування портфеля.

Ефективність інвестиційного портфеля будь-якого інвестора характеризується низкою показників таких як номінальна та ефективна дохідність, ліквідність, ризикованість тощо. Формування портфеля який складається з інструментів фондового ринку слід розглядати в сучасних умовах, які склались на фондовому ринку України.

Спершу необхідно обрати фондову біржу, фінансові інструменти якої ми будемо використовувати, формуючи портфель.

В Україні фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів за умови внесення ними до статутного фонду не менш ніж 500 тис. грн.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації Кабінетом Міністрів України.

В Україні функціонують наступні фондові біржі:

Ш ВАТ "Українська біржа";

Ш ЗАТ "Українська фондова біржа";

Ш ЗАТ "Фондова біржа "ІННЕКС" (з 2006 року), колишня АТ "Донецька фондова біржа" (зараз структурний підрозділ);

Ш ЗАТ "Українська Міжнародна Фондова Біржа";

Ш ЗАТ "Українська міжбанківська валютна біржа";

Ш ПрАТ "Придніпровська фондова біржа";

Ш Фондова біржа ПФТС;

Ш ВАТ "Київська міжнародна фондова біржа";

Ш Дочірне підприємство Асоціації "Південноукраїнська торгівельно-інформаційна система" - "Південь-Сервер";

Ш Фондова біржа "Перспектива" (Дніпропетровськ).

Фондовий ринок України вирізняється своєю низькою ліквідністю і загрозами глибоких корекцій. Більшу частину національного ринку цінних паперів становлять іноземні інвестори, тому наш ринок сильно корелює з інтернаціональними фондовими платформами. Але на противагу іноземним біржам висока волатильність вітчизняного ринку цінних паперів в комплексі з впливом закордонних інвесторів робить його дуже ризиковим. Для прикладу в 2008 році ситуація на українському фондовому ринку стала «холодним душем» для іноземних інвесторів, частка грошей яких на ринку скоротилася з 80% до 10%.

Найнадійнішими інвестиційними платформами в Україні виступають Українська біржа та Фондова біржа ПФТС.

До 2008 року головним організатором торгів на фондовому ринку України беззаперечно виступала ПФТС, що була зареєстрована у 1995 році. Тоді як після фінансового краху 2008 року з появою Української біржі та запровадження інтернет-трейдингу на ринку з'явився приватний гравець, частка якого у загальному обороті виросла до 30-35% на початку 2010 року.

Одночасно з розвитком Української біржі загострилася конкуренція між нею та лідером ринку ПФТС. І хоча за 2009 рік обсяг торгів акціями на ПФТС в півтора рази перевищив аналогічний обсяг на УБ, 2010 року ситуація змінилася.

На сьогодні на питання який з цих двох ринків найбільш ліквідний, маркет-мейкери ПФТС називають "свій" майданчик, тоді як активні учасники обох бірж або вважають їх подібними за цими показниками, або надають незначну перевагу Українській біржі.

Насправді, ліквідний ринок акцій вже давно перемістився до Української біржі, про що свідчить, у першу чергу, зростаюча кількість дрібних угод.

Отже, якщо сьогодні на Українській біржі більш ліквідним є ринок акцій, де торгуються "блакитні фішки", то на ПФТС продовжує розвиватися ринок облігацій. На розміщення державних облігацій є сталий попит з боку банків та НБУ. Корпоративні облігації, окрім банків, користуються попитом серед недержавних пенсійних фондів.

3.2 Консервативна стратегія формування портфеля інвестицій

Важливим елементом процесу формування портфелю є його структуризація за видами фінансових інструментів. В нашому випадку це будуть три різні структуризації для трьох різних портфелів інвестицій. В нашому випадку ТзОВ «Росан-Цінні папери» може провадити діяльність по формуванню цих портфелів в трьох напрямках:

Ш внутрішній інвестиційний портфель, який забезпечить ефективне використання вільних грошових коштів;

Ш індивідуальний інвестиційний портфель, який формується з урахуванням особливостей інвестора;

Ш інвестиційний фонд, залучивши вільні грошові кошти дрібних інвесторів. (співпрацюючи з Компанія з управління активами "Росан-Капітал".

Перш, ніж визначити структуру майбутніх портфелів, необхідно сформулювати інвестиційну стратегію та визначити можливі ризики кожного з них та потенційних інвесторів.

Розглянемо перший з трьох майбутніх інвестиційних портфелів, назвемо його «Gold». Інвестиційна стратегія портфеля «Gold»: консервативний, широко диверсифікований інвестиційний портфель, з рівнем ризику нижче середнього, до 40% активів портфеля буде інвестовано в найбільш ліквідні акції Української біржі, при цьому частка кожного з них не становитиме більше 10% загальних активів, близько 40% буде покладено на гривневі депозитні рахунки найбільш надійних українських банків під 15% річних, решта 20% вкладаються в облігації внутрішньої державної позики з фіксованим строком погашення.

Рис.3.1 Структура інвестиційного портфеля «Gold» за класами активів

Така структура портфеля обумовлює його надвисоку ліквідність, а консервативність підходу до формування портфеля визначає досить пасивну стратегію управління ним в майбутньому. Тобто максимальна диверсифікація фінансових інструментів як за структурою, так і за галузями економіки базується на прагненні інвестора до гарантованого досягнення заданих параметрів доходу (наприклад на рівні середньоринкового) при встановлених ризиках.

На фондовому ринку котуються акції 2-ох видів: це акції першого ешелону (так звані «блакитні фішки»), вони вирізняються високою ліквідністю та капіталізацією, угоди по них можна провести в будь-який момент торгів, та акції другого ешелону - низько ліквідні акції, які важко збуваються на фондовому ринку та в яких різниця купівлі/продажу може становити більше 10%. На фондових біржах формується біржовий список, який визначає надійність кожного виду цінних паперів.

Біржовий список складається з Біржового реєстру та списку позалістингових цінних паперів (фінансових інструментів). Біржовий реєстр складається з котирувального списку першого рівня та котирувального списку другого рівня. До Біржового реєстру включаються цінні папери(фінансові інструменти), що пройшли процедуру лістингу. Один цінний папір може бути включений лише до одного котирувального списку.

Лістинг означає допуск цінних паперів до обігу і котирування на фондовій біржі з наступною процедурою підтримки лістингу, тобто підтримки біржового курсу цінних паперів. Крім того, лістинг включає в себе широкий комплекс заходів щодо проведення економічної експертизи, маркетингу - вивчення попиту та пропозиції, а також котирування цінних паперів - визначення біржових курсів [23]

...