Фінансове забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України»

Кафедра фінансів

ДО ЗАХИСТУ Завідувач кафедри д.е.н., професор

І.О. Школьник

ДИПЛОМНА РОБОТА на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст за спеціальністю 7.050104 «Фінанси»

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

Виконав студент 5 курсу, група Ф-51 К.М. Бридун

Керівник дипломної роботиД.В. Веремчук

Суми-2010



Реферат

Дипломна робота містить 114 сторінок, 31 таблицю, 9 рисунків, список використаної літератури 72 найменувань.

Актуальність теми. Необхідною умовою зростання економічного потенціалу та виходу України з економічної кризи є ефективне функціонування транспортної системи. Її основу становлять залізниці, що забезпечують єдність основних ланок народногосподарського комплексу. Основний капітал підприємств залізничного транспорту має дуже високий рівень фізичної та моральної зношеності. Обсяги та доступність традиційних джерел фінансування оновлювальних процесів у галузі, до яких належать власні кошти, бюджетне фінансування, банківські кредити, не задовольняють інвестиційні потреби залізниць у здійсненні оновлення основних засобів.

Предметом дослідження є процес відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту.

Об'єктом дослідження є Дочірнє підприємство "Локомотивне депо "Смородине" Південної залізниці України".

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних і практичних основ, а також розробка шляхів удосконалення фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту.

Методи дослідження: аналізу і синтезу, системного підходу, логічного узагальнення, нормативний, монографічний, коефіцієнтний, вертикальний і горизонтальний аналіз.

За результатами дослідження сформульовані висновки.

Основні засоби - це засоби праці, які функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовлюваної продукції частинами в міру спрацювання. Процес відтворення основного капіталу охоплює стадії виробництва, обміну та безпосередньо його відтворення.

В роботі розглянуті основні джерела і форми фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємства. З'ясовано, що основним джерелом цього процесу для підприємств залізничного транспорту залишаються власні кошти. Фінансування за власні кошти виконується за рахунок амортизаційних відрахувань та чистого прибутку.

Майновий стан ДП "Локомотивне депо "Смородине" вважається задовільним, оскільки коефіцієнт зносу складає менше 50 %, а саме 88 %, а значного оновлення своїх основних засобів підприємством не здійснювалося. Підприємство використовує основні засоби відносно ефективно з точки зору аналізу рентабельності основних засобів і їх фондовіддачі. Однак негативний вплив на рівень фондовіддачі й обсяг перевезень справили зниження частки рухомого складу, зниження рівня коефіцієнта змінності, цілоденні і внутрізмінні простої рухомого складу. З 1996 р. підприємство придбало 11 од. рухомого складу, джерелом фінансування яких повністю є власні кошти.

В дипломній роботі запропоновані наступні шляхи удосконалення:

-запропонована власна адаптивна методика розрахунку платежів фінансового лізингу, яка дозволить ефективно використовувати цей механізм при оновленні залізничного парку;

-здійснена оцінка ефективності застосування різних форм фінансування в процесі оновлення рухомого складу підприємства;

-обґрунтована інвестиційна стратегія відтворення основних засобів залізничного транспорту України.

Запропоновані удосконалення та пропозиції в дипломній роботі дозволять підвищити ефективність фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту.

Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності ДП "Локомотивне депо "Смородине".

Ключові слова: основні засоби, відтворення основних засобів, фінансове забезпечення, фінансовий лізинг, залізничний транспорт



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту

1.1Економічна сутність основних засобів та їх відтворення

1.2Знос і амортизація основних засобів підприємств

1.3Джерела і форми фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту

2. Фінансове забезпечення відтворення основних засобів ДП "Локомотивне депо "Смородине" Південної залізниці України"

2.1Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2Аналіз фінансового стану підприємства

2.3Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами 50

2.4Оцінка ефективності використання і відтворення основних засобів підприємства

3. Шляхи удосконалення фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту

3.1Використання адаптивної методики розрахунку лізингових платежів у залізничному транспорті

3.2Оцінка ефективності застосування різних форм фінансування в процесі оновлення рухомого складу залізниць

3.3Формування інвестиційної стратегії відтворення основних засобів залізничного транспорту України

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Необхідною умовою зростання економічного потенціалу та виходу України з економічної кризи є ефективне функціонування транспортної системи. Її основу становлять залізниці, що забезпечують єдність основних ланок народногосподарського комплексу. Основний капітал підприємств залізничного транспорту має дуже високий рівень фізичної та моральної зношеності. Обсяги та доступність традиційних джерел фінансування оновлювальних процесів у галузі, до яких належать власні кошти, бюджетне фінансування, банківські кредити, не задовольняють інвестиційні потреби залізничних підприємств у здійсненні оновлення основних засобів.

Відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту є підґрунтям конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках перевезень, впливає на розвиток вітчизняної мережі міжнародних транспортних коридорів, транзитний потенціал транспортної системи України. Можливість розширеного відтворення основного капіталу залізничного транспорту пов'язана з організацією інвестиційно-інноваційної діяльності, яка в конкурентних умовах ринку покликана забезпечити зміцнення позицій залізничного транспорту та реалізацію його стратегічних цілей. Тому пошук нетрадиційних форм фінансування цього процесу на залізничному транспорті потребує подальших досліджень.

Вагомий внесок у розвиток теорії відтворення зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Ф.Г. Газізуллін, А.Н. Золотарьов, О.В. Кленін, В.С. Котковський, Н.В. Швець. Окремі аспекти відтворення основних засобів розглядаються у працях Є.І. Балака, Д.І. Бойка, О.В. Буковського, М.В. Гненного, В.Л. Диканя, Л.О. Позднякова, Ю.М. Цвєтова та ін. Незважаючи на наявність великої кількості наукових розробок, практична діяльність підприємств залізничного транспорту недостатньо забезпечена науково обґрунтованими методичними рекомендаціями щодо ефективної організації відтворювального процесу основних засобів. Це пов'язано з тим, що не всі теоретичні аспекти цієї проблеми розроблені достатньо повно. Окрім цього, необхідна адаптація існуючих теоретичних положень до галузевої специфіки залізничного транспорту. Подальшої розробки потребують методика оцінки стану відтворювального процесу на підприємствах залізничного транспорту та основи реструктуризації їх інвестиційно-інноваційної сфери.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних і практичних основ, а також розробка шляхів удосконалення фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту.

У процесі написання дипломної роботи були поставлені наступні завдання для досягнення мети:

-з'ясувати економічну сутність основних засобів та їх відтворення;

-дослідити особливості зносу і амортизації основних засобів підприємств;

-розглянути джерела і форми фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту;

-надати загальну характеристику підприємства - об'єкта дослідження;

-здійснити аналіз фінансового стану підприємства;

-провести аналіз забезпеченості підприємства основними засобами і оцінку ефективності використання і відтворення основних засобів;

-надати шляхи удосконалення фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту.

Об'єктом дослідження є Дочірнє підприємство "Локомотивне депо "Смородине" Південної залізниці України". Предметом дослідження є процес відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту.

У процесі дослідження застосовувались методи аналізу і синтезу, системного підходу, логічного узагальнення, нормативний, монографічний методи, коефіцієнтний, вертикальний і горизонтальний аналіз.

При написанні дипломної роботи використані законодавчі і нормативні акти, роботи вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали періодичних видань, а також фінансова звітність підприємства за 2007-2009 рр.

1. Теоретичні основи фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту

1.1 Економічна сутність основних засобів та їх відтворення

Організація будь-якої підприємницької діяльності потребує наявності засобів праці, які тривало використовуються в процесі виробництва (експлуатації), зберігають початковий зовнішній вигляд, але протягом тривалого періоду зазнають поступового зносу і переносять свою вартість на собівартість продукції поступово протягом їх нормативного строку служби.

Основні засоби (фонди) - це засоби праці, які функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовлюваної продукції частинами в міру спрацювання. Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних засобів слугують визначальними характеристиками в окресленні їх значення для здійснення відтворювальних процесів, функціонування та розвитку будь-якого виробництва. Вони визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Крім того, зростання основних засобів забезпечує підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу [33].

В процесі використання основні засоби зберігають свою натурально- речову форму тривалий час. Функціонуючи в багатьох виробничих циклах, вони зберігають свою споживчу вартість, використовуються частинами в кожному виробничому процесі. Головною особливістю основних засобів у порівнянні з оборотними є те, що за їх участі створюються інші цінності.

Необхідно відзначити, що в економічні літературі визначення терміну основних фондів (засобів) досить різноманітні: переважна більшість дослідників проблеми дає власне визначення цієї економічної категорії.

На відміну від натуралістичного визначення, що склалося раніше, економічна категорія основних фондів у радянський період визначалась з урахуванням їх натурально-речової форми, вартості і споживчої вартості, особливостей обігу та відшкодування. Так, Павлов П.М. вважає, що основними засобами народного господарства є ті засоби виробництва, які знаходяться в процесі праці і використовуються поступово протягом кількох виробничих циклів, частинами переносять свою вартість на готовий продукт, тому їх вартість надходить періодично в оборот частинами і частинами ж відшкодовується в готовому продукті певного виробничого циклу [2]. Полєтаєв П.І. трактує категорію основних засобів у такій редакції: "Основні фонди на відміну від оборотних використовуються в процесі виробництва протягом тривалого часу і зберігають свою натуральну форму, переносять вартість на готовий продукт частинами в міру зносу" [58]. Але найбільш вичерпне й чітке визначення основних засобів дав Захарін С.В.: "Основними засобами є сукупність матеріально-речових цінностей, які багаторазово повністю і в незмінній натуральній формі застосовуються у виробничій та невиробничій сферах і поступово втрачають свою вартість" [13].

Висвітлені сторони категорій основних засобів і основних фондів, дають можливість визначити найважливіші характеристики, зокрема, вони являють собою суспільно виражену в двох формах власність (державна та приватна); беруть участь у виробництві протягом тривалого проміжку часу в незмінній формі; вивільняються з економічного обороту частинами протягом періоду їх використання; беруть участь у формуванні вартості продукції в розмірі суми зносу; є продуктом попередньої людської праці з властивою для них вартістю; відновлюються в натуральному виразі за рахунок капітальних вкладень та відповідних джерел господарських грошових потоків [47].

Необхідно зазначити, що поняття "основні засоби" подано в П(С)БО 7 "Основні засоби" [42], а поняття "основні фонди" - в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" [43]. Таким чином, цілком правомірне вживання в бухгалтерському обліку на рівні виробничих підрозділів і підприємства в цілому терміну "основні засоби", а на більш високих ієрархічних рівнях управління (макрорівні) - терміну "основні фонди".

П(С)БО 7 визначає "основні засоби" як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [42]. Для віднесення матеріального об'єкту до основних засобів він повинен відповідати трьом критеріям:

- бути активом; фінансовий фонд залізничний

- використовуватись в господарській діяльності підприємства;

- мати термін експлуатації (використання) більше 365 днів [28].

Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під

терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом [8]. Необхідно підкреслити, що термін "основні фонди" відноситься тільки до виробничих основних фондів.

Отже, бухгалтерський термін "основні засоби" має більш поширене, ніж податковий термін "основні фонди", значення. Він набагато практичніший, бо дозволяє диференціювати основні засоби за видами.

Для повної уяви нарахування амортизації і зносу необхідно ознайомитись з об'єктами і їх класифікацією до яких вони застосовуються. Науково обґрунтована класифікація в практичній діяльності використовується для організації аналітичного і синтетичного обліку наявності та руху об'єктів, при нарахуванні амортизації і визначенні розміру зносу, а також при інвентаризації основних засобів. Але порівнявши з класифікацією в податковому обліку можна побачити її значну відмінність.

З метою правильного визначення загального обсягу основних засобів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період необхідно здійснювати оцінку основних засобів, що являє собою грошове вираження їх вартості.

Основні засоби обліковуються у натуральній та вартісній формах. Натуральний облік дає змогу здійснювати контроль за збереженням і використанням кожного їх виду. Облік у вартісній оцінці дозволяє визначити потребу коштів на придбання основних засобів, визначити їх структуру, динаміку, суму амортизаційних відрахувань, розмір зносу тощо [50].

Розрізняють наступні вартісні оцінки: первісну, балансову (залишкову), ліквідаційну, справедливу, переоцінену та вартість, яка підлягає амортизації.

Основні засоби в бухгалтерському обліку відображають за фактичною собівартістю придбання), тобто первісною вартістю. Первісна вартість - це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів [10].

Визначення справедливої вартості наводиться у П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств". Справедлива вартість - це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [41].

Отже, облік наявності та руху основних засобів ведеться за первісною або справедливою вартістю. В усіх випадках вона може бути названа балансовою, це - узагальнюючий термін різних видів оцінки.

Вартість, яка амортизується, - це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. При цьому, переоцінена вартість - це вартість необоротних активів після їх переоцінки. Ліквідаційна вартість - це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією) [2]. Якщо

ліквідаційна вартість дорівнює нулю, то вартість, яка амортизується, дорівнюватиме первісній або переоціненій. Таким чином, вартість, що амортизується, може бути менше первісної або переоціненої, може дорівнювати їй, але не може перевищувати цю вартість.

Для підвищення ефективності використання основних засобів, першочергове значення має їх відтворення.

Відтворення основних фондів - це процес безперервного їх оновлення. Процес відтворення має низку характерних ознак, зокрема:

-основні фонди поступово переносять свою вартість на продукцію;

-у процесі відтворення активів одночасно відбувається рух їхньої вартості;

-здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості активів на готову продукцію шляхом нарахуванням амортизації;

-основні засоби оновлюються в натуральній формі протягом часу [65].

Процес відтворення основного капіталу, який охоплює стадії виробництва, обміну та відтворення основних засобів, можна представити таким чином (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Кругообіг основного капіталу [17]

На підставі такого узагальнення, відзначимо, що на етапі виробництва відбувається трансформація вартості необоротних активів в оборотні, а сума амортизації стає складовою собівартості готової продукції. В процесі обміну перенесена вартість основних засобів у сумі амортизації через ціну продукції компенсуються виручкою, яка надходить на підприємство після реалізації продукції. Саме в цей момент амортизаційний фонд набуває реального змісту, тобто підприємство отримує кошти, які є джерелом інвестицій. Після закінчення процесу обміну кошти амортизаційного фонду беруть участь в процесі відтворення основних засобів. На цій стадії обігові кошти трансформуються у необоротні активи [4].

В літературі [37] розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність. За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених необоротних активів є нарахована сума амортизації [71].

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих необоротних активів або придбання нових, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне оновлення необоротних активів за рахунок нового будівництва, у формі технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючих підприємств, модернізації обладнання або його придбання та ін. Головним джерелом розширеного відтворення основних фондів в умовах переходу до ринкових відносин є прибуток [45].

Здійснення процесу відтворення залежить від багатьох факторів. Однак всі їх можна поділити по відношенню до підприємства на дві основні групи: зовнішні і внутрішні. Внутрішні фактори характеризують стан підприємства, а зовнішні - стан об'єктів навколишнього середовища (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 - Фактори, які впливають на відтворення основних засобів

Зовнішні фактори, що впливають на відтворення основних засобів, менш контрольовані, ніж внутрішні. Сучасні ринкові умови стають все більш жорсткими для підприємств. Вимоги споживачів постійно зростають, і підприємствам доводиться особливу увагу приділяти асортименту і якості виробленої продукції. Широкий асортимент, низькі ціни і гарна якість продукції - це кінцевий результат ефективності відтворення основних фондів, наслідком чого є успіх будь-якого підприємства. В даний час особливе значення має відтворення на новій технічній основі із застосуванням нових технологій, нових наукових знань [22].

Не менш важливу роль відіграють внутрішні чинники відтворення основних засобів. Вони залежать від прийнятої облікової політики на підприємствах, від прийнятих методів амортизації, від рівня кваліфікації персоналу тощо. У сучасних динамічних умовах, звичайно ж, більш ефективною буде політика спрямована на прискорену амортизацію. Так, у

розвинених країнах середній термін повного оновлення основного капіталу не перевищує 15-20 років, причому в СІЛА термін поновлення активної частини основного капіталу складає 12-14 років, а в Японії - 8-10 років із-за більш полегшеної структури відтворення,спеціалізованої на інформаційних і наукоємних технологіях. У СРСР середній термін оновлення основних виробничих фондів дорівнював 20-25 років [28].

Аналіз існуючих підходів до управління процесом відтворення основних засобів показав, що досі існує ряд невирішених проблем. До числа найбільш актуальних проблем, що підлягають дослідженню відносяться: розробка пропозицій щодо вдосконалення обґрунтованості плану відтворення основних засобів, вибір найбільш ефективного варіанту відтворення, визначення раціональної послідовності напрямків реалізації відтворення основних засобів, вибір найкращого джерела фінансування процесу відтворення, підвищення якості контролю над виконанням плану відтворення основних засобів, вдосконалення структури майна підприємства.

1.2 Знос і амортизація основних засобів підприємств

У процесі експлуатації основні засоби зношуються. Знос є тією об'єктивною категорією, що знаходиться у тісному взаємозв'язку зі створенням споживних вартостей - необхідним вартісним процесом.

Розрізняють знос як в економічному, так і в технічному розумінні. Німецькі вчені К. Маттерн і 3. Танхайзер стверджують, що знос як економічна категорія виражає середній розмір перенесення вартості основних засобів на вироблені вироби або надані послуги за час корисної служби [4]. В технічному розумінні знос представляє собою небажану зміну предметів споживання в результаті здійснення механічних процесів [26].

В літературі розрізняють два види зносу - фізичний і моральний.

Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу тощо [40].

Величин фізичного зносу засобів праці залежить від ряду чинників: якості матеріалів, з яких вони виготовлені, ступеня навантаження (кількості змін роботи на добу, тривалості змін, інтенсивності роботи тощо); кваліфікації працівників, своєчасного проведення оглядів і ремонту техніки; захисту від впливу атмосферних умов тощо. Розмір фізичного зносу у вартісному вираженні визначають зіставленням суми амортизації на певне відновлення вартості об'єкта основних засобів [27].

Розрізняють повний і частковий фізичний знос. Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

В цілому між окремими видами спрацювання і старіння основних засобів та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 - Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння основних засобів та форми їхнього усунення [63]

Хоча знос в технічному і економічному розумінні не є ідентичним, та більш-менш точні відомості про походження матеріального зносу можна отримати тільки в результаті технічних досліджень процесу старіння.

Моральний знос - це знос необоротних активів внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних засобів праці. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного зносу. Несвоєчасна заміна морально застарілих основних фондів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні [7].

Розрізняють два види (дві форми) морального зносу.

При першій формі відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це призводить до зниження витрат праці на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати їх переоцінку. Іншими словами, зменшується вартість засобів.

При другій формі морального зносу з'являються нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики і експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають вищу продуктивність. З появою таких засобів праці: їх треба модернізувати, тобто підвищити їхню продуктивність до рівня нових; в разі неможливості модернізації старі засоби праці вилучаються. Безумовно, при цьому виникають певні втрати [48].

В економічній літературі можна зустріти погляди вчених стосовно морального зносу другої форми, які заперечують існування його зв'язку з втратою споживчої вартості засобів праці. Інші ж, навпаки - вбачають у моральному зносі другої форми тільки втрату споживчої вартості, заперечуючи при цьому втрату вартості [34].

Різняться поняття зносу, які існують в бухгалтерському та податковому обліку. Згідно П(С)БО 7 "Основні засоби" знос необоротних активів - це сума амортизації об'єкта необоротних активів з початку їх корисного використання [12]. В податковому обліку знос - це сума амортизаційних

відрахувань за період [29]. Отже, можна зробити висновок про первинність амортизації і вторинність поняття зносу. Основою зносу є втрата фізичних і моральних якостей об'єктів необоротних активів у процесі експлуатації. У бухгалтерському обліку відображується грошове визначення зносу.

Аналіз проблем і недоліків інвестиційної політики України і її перспективних напрямків розвитку, вказує на надзвичайно високий і постійно зростаючий рівень фізичного та морального зносу основних засобів. Ступінь зносу основних засобів за видами економічного діяльності в реальному секторі економіки представлена в таблиці 1.1. Так, протягом 2003-2009 рр. рівень зносу основного капіталу збільшився з 43,7 % до 49 %, а в 2009 р. даний показник наблизився до критичного рівня - 50 %. При цьому у провідній галузі економіки України - промисловості ступінь зносу основних фондів на початок 2009 р. склав 57,9 %, а на залізничному транспорті - 57,4 % [38].

Таблиця 1.1 - Ступінь зносу основних засобів за видами економічної

Види економічної діяльності	Рік
	2003	2006	2009
Всього	43,7	47,3	49,0
у тому числі:
сільське господарство, мисливське й лісове господарство	47,3	49,3	52,2
рибне господарство	56,2	58,2	55,9
промисловість	48,8	54,5	57,9
у тому числі:
видобувна	41,8	45,5	49,6
обробна	52	55,4	59,2
вироблення електроенергії, газу і води	46,6	58,7	60,6
будівництво	49,1	52,6	45,1
оптова і роздрібна торгівля, послуги по ремонту	38,8	35,3	31,9
готелі і ресторани	36	35,7	31,6
транспорт і зв'язок	50,5	49,8	48,5
у тому числі:
залізничний транспорт	56,3	59,3	57,4
операції з нерухомістю	30,1	35,4	38,3
державне управління	47	31,4	42,2
освіта	40,5	56,6	59,7
охорона здоров'я і соціальне забезпечення	37,8	49,1	47,7
колективні, громадські і власні послуги	45,5	48,4	46,6

Дані таблиці 1.1 свідчать про те, що існуючий механізм відтворення основних засобів суб'єктів реального сектору економіки є недосконалим і вимагає його подальшої розробки на основі раціонального формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.

Амортизація як економічна категорія давно є предметом пильної уваги економістів усього світу. Дискусії про сутність амортизації, про необхідність її відображення у звітності, про оптимальні методи тощо тривають і нині.

В економічній літературі існує багато підходів щодо визначення поняття "амортизація". Амортизація являє собою надзвичайно складне економічне явище, що з'єднує риси витрат виробництва і джерела коштів, процесу руху вартості і важеля управління відтворенням, відшкодуванням зношених і нагромадження нових засобів праці. Під амортизацією можна розуміти складний фінансово-економічний механізм розподілу вартості основних фондів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання і перенесенням її на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних фондів [9].

Перше визначення амортизації та її пояснення належить давньоримському архітектору Вітровію, який вважав амортизацію "ціною року, що минув". Оцінюючи цегляну будівлю, Вітровій планував щоденно зменшувати її вартість на одну вісімдесяту частину первісної вартості.

Протягом ХУІ-ХУІІ ст. амортизація трактувалась як витрати майна, величина якого визначалась шляхом періодичного оцінювання. До поняття амортизації як систематичного списання первісної вартості, прийшли дещо пізніше - в кінці XVIII ст. Одним з перших прикладів застосування амортизації була організація обліку на заводі "Керрон Айронвекс" в 1769 р. Саме там вартість основних засобів списували виходячи з норми амортизації для всіх видів основних засобів - 8 % і для будівель - 5 % [38].

Протягом XIX ст. під час значного розвитку залізничного транспорту сформувалась друга теорія трактування амортизації як прийому, що дозволяє зберегти основний капітал на постійному рівні. Багато залізничних компаній по-різному вирішували проблему відновлення основних засобів. Наприклад, компанія "Залізничні шляхи Ліверпул - Манчестер" відносила вартість двигунів, придбаних для заміни, на поточні витрати, а компанія "Залізничні шляхи Лондон - Бермінгем" створювала спеціальний амортизаційний фонд за рахунок щорічних відрахувань в розмірі відсотку від загальних витрат [1].

Досить глибоко досліджували проблеми амортизації і французькі вчені Ф. Лутц та В. Лутц, які прийшли до важливого висновку: амортизація - це інструмент фіскальної (податкової) політики держави, і саме ця політика, а не умови експлуатації основних засобів впливають на строки їх служби [65]. Дещо обережнішим був французький економіст Ш. Марріс. Він розрізняв фіскальну та економічну амортизацію. Норми першої коливались від 4,1 % до 8,1 %, другої - від 8,1 % до 11,1 % [49].

Нараховувати амортизацію в Росії почали ще в XIX ст., а законодавчо це було оформлено тільки в 1898 р. в Положенні про державний промисловий податок. Під амортизацією в той час розумілась "сума, що служить для покриття, зменшення і навіть знецінення вартості машин, заводських споруд тощо" [22]. Ці суми визначались Положенням як відрахування з валового доходу і, відповідно, не підлягали оподаткуванню промисловим податком.

Цінними були ідеї російського вченого А.К. Рощаховського, який чітко визначив відмінність між амортизацією та зносом. "Знос - амортизаційний капітал, представляє собою ту суму, на яку протягом певного періоду зменшився основний капітал..." [7], тобто це є реально зношена втрачена величина. Амортизація - це відновлений фонд "виражає суму реальних цінностей, накопичену в активі для відшкодування втрати вартості майна" [2], тобто амортизація - це чисто фінансовий грошовий процес. І не випадково статути акціонерних товариств Росії передбачали єдину норму відрахувань, яка могла коливатись в межах 5-10 % від первісної вартості [7].

Отже, численні визначення амортизації, які зустрічаються в літературі, можна поділити на дві великі групи. Терміни, що належать до першої групи, є "економічними", а до другої - "бухгалтерськими".

З економічної точки зору, амортизація - це втрата активами своєї цінності. "Амортизація не включає втрат, які можуть бути результатом непередбачених або випадкових причин" [19]. Виходячи з цього, зауважимо, що амортизація розглядається як втрачена вартість. Тоді як розуміти фразу "втрата активом цінності"? "Американські економісти лише відзначають різницю в русі вартості і натуральної форми капіталу, однак не дають розгорнутого аналізу та визначення його споживної вартості" [56].

Деякі економісти [66] стверджують, що амортизація - це джерело накопичення. Однак, на наш погляд, цей термін стосується "амортизаційного фонду" або ж будь-якого іншого, але тільки не самої амортизації. В цьому випадку відбувається її ототожнення з грошовим фондом для відшкодування спожитих засобів праці. Не зовсім точною є і точка зору, якої дотримується А.Л. Гапоненко, щодо амортизації. Нею він називає: "... процес перетворення вартості з товарної на грошову" [33]. Амортизація поширюється не на весь процес перетворення засобів праці з продуктивної форми на грошову, а є лише його частиною, оскільки весь процес охоплює і стадію використання.

Англійські вчені Д. Стоун, К. Хитчинг стверджують, що амортизація - це не що інше, як витрати, які покриваються за рахунок прибутку. Тобто частина первісної вартості основних засобів є витратами, які відносяться на рахунки прибутків та збитків у формі амортизації. Схема нарахування амортизації є такою: нараховані суми зносу входять до собівартості продукції, яка реалізується, на підставі чого визначається фінансовий результат [28]. Зауважимо, що англійські вчені нічого не згадують про те, як саме покриваються витрати за рахунок прибутку. Вони стверджують, що амортизація - це відрахування з валового прибутку компанії.

Ряд економістів [19] амортизацією вважають перенесену в результаті конкретної праці вартість основних фондів на новий продукт. Однак за такого визначення вона нічим не відрізняється від обігових засобів, яка також - внаслідок конкретної праці - переноситься на продукт. На відміну від

вартості оборотних засобів, амортизація відбиває вартість основних засобів, перенесену на продукт не повністю, а пропорційно зношуванню.

Вважаємо, що найбільш вдалим є визначення, яке дає класична економічна теорія, стверджуючи, що амортизація - це поступове перенесення вартості необоротних активів на продукт, який виробляється за їх допомогою, цільове накопичення грошових коштів та послідовне їх використання на відтворення зношених засобів праці [55]. Перш ніж погодитися з цією точкою зору, необхідно дещо уточнити. По-перше, амортизація - це процес перенесення вартості об'єкта основних засобів. По-друге - таке визначення прийнятне лише для тих підприємств, де створюється амортизаційний фонд та здійснюється відповідне накопичення грошових коштів (за сучасних умов йдеться про бюджетні установи).

Рисунок 1.4 - Розбіжності між зносом і амортизацією

Виходячи з сутності амортизації як відображення об'єктивних процесів, що мають місце при виробничому споживанні основних засобів, з'ясовано, що величина амортизації відхиляється від величини зносу таким же чином, як ціна від вартості. Це пояснюється тим, що знос окремих основних засобів відбувається по-різному внаслідок виробничих умов, індивідуальних для кожного підприємства, і впливу морального зносу. Розбіжності між зносом та амортизацією представлені на рисунку 1.4.

З погляду бухгалтерської науки, амортизація визначається просто як "спеціальний обліковий механізм, пропорційний розподілу вартості майна на термін його служби" [13]. До прийняття П(С)БО 7 "Основні засоби" вважалося, що амортизаційні відрахування - це та частина вартості засобів праці, яка при подальшому обігу фондів в міру їх зносу відокремлюється і продовжує свій рух уже в складі нової вартості: спочатку у вигляді незавершеного виробництва, а потім - як частина вартості продукції, що після її реалізації накопичується в резервному фонді, призначеному для відшкодування авансових вкладів у основні фонди [42]. Таким чином, чітко спостерігається різниця між амортизацією та зносом основних засобів. Знос - це втрата споживної вартості і вартості засобів праці. Амортизація - це процес перенесення вартості на готовий продукт.

В сучасні українській бухгалтерській науці, а саме відповідно до П(С)БО 7 "Основні засоби" амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації) [42]. Але у визначенні терміна "амортизація" немає вказівки на те, як має бути проведено розподіл.

Отже, в основі діючої в Україні системи бухгалтерської амортизації лежить ідея поступової заміни самого амортизуємого об'єкту, а не створення вільних коштів для розвитку його виробничої бази. Сучасна українська концепція амортизації була у свій час охарактеризована як "натуралістична", що направлена на відновлення основного капіталу у натуральній формі.

Основні фонди та їх амортизація виділяються також у контексті Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно п. 8.1.1. ст. 8 Закону амортизація основних фондів і нематеріальних активів - це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань [43]. Причому сума амортизації не включається в загальну суму валових витрат, а є самостійним показником, що бере участь в розрахунку оподатковуваного прибутку. Тобто поступово зменшується скоригований валовий дохід у межах сум нарахованої амортизації.

Таким чином, податкова амортизація по суті - це пільга для підприємств, які інвестують свій капітал у розширення виробництва, придбання основних фондів і підтримання їх у належному стані. Щоправда, ця пільга розтягується на роки, у зв'язку з чим підприємство не може бути конкурентоспроможним в умовах ринку, але однаково: значення податкової амортизації важко переоцінити. Крім того, на нашу думку, доцільніше було б говорити про амортизацію основних засобів, а не фондів, тому що зношуються не вони, а засоби. Фонди - це грошовий вираз засобів праці.

1.3 Джерела і форми фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту

Важливою складовою процесу відтворення основних засобів суб'єктів реального сектору економіки України є їх фінансове забезпечення у розрізі певної сукупності фінансових ресурсів. Відповідно до думки різних вчених [4] фінансове забезпечення є структурним елементом фінансового механізму підприємства. Так, В. М. Опарін [69] вважає, що підсистемами фінансового механізму є дві взаємопов'язані складові - фінансове регулювання та фінансове забезпечення. У свою чергу, фінансове забезпечення являє собою використання суб'єктами господарювання необхідної кількості сформованих фінансових ресурсів за рахунок різних джерел їх надходження з метою виконання певних задач. При цьому фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування і може здійснюватися у формі самофінансування, кредитування і зовнішнього фінансування.

І. Г. Сокиринський [7] розглядає категорію "фінансове забезпечення" як один з елементів у складі внутрішнього фінансового механізму підприємства, який є визначальним для створення умов безперервного відтворювального процесу. З точки зору автора "... фінансове забезпечення відтворювального процесу - це покриття відтворювальних витрат за рахунок фінансових ресурсів, які акумулюються суб'єктами господарювання і державою" [2].

Авторський колектив під керівництвом А. М. Поддерьогіна [11] представляє склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві за допомогою класифікації фінансових ресурсів на власні, централізовані і позикові (залучені) ресурси [48]. При цьому необхідно відзначити, що в цій класифікації джерел формування фінансових ресурсів відсутнє виділення "залучених фінансових ресурсів" як окремого елемента. Вважаємо це доцільним, оскільки в сучасних умовах господарювання до даної групі фінансових ресурсів можна віднести тільки єдине реально існуюче джерело фінансування - кредиторська заборгованість підприємства.

Отже, з огляду на перераховані вище точки зору, категорію "фінансове забезпечення" можна розглядати щодо будь-якого досліджуваного об'єкта, так як фінансування будь-якого процесу є одним з першочергових факторів його розвитку. При цьому процес формування фінансових ресурсів вказує на те, що структуру фінансового забезпечення можна розглядати з двох позицій: економічної системи держави та окремого суб'єкта господарювання.

З позиції економічної системи держави фінансове забезпечення якого-небудь процесу здійснюється на макроекономічному рівні і його можна розглядати як цілеспрямовану діяльність державних і місцевих органів влади з формування, розподілу та використання загальнодержавних та місцевих фінансових ресурсів на розвиток даного процесу [72].

Необхідно зауважити, що бюджетні інвестиції, перш за все, направляються підприємствам, які перебувають у державній власності та юридичним особам, які беруть участь у реалізації державних програм. У залежності від рівня розв'язуваних завдань джерелом фінансування є або державний, або місцевий бюджет. При цьому до централізованих джерел формування фінансових ресурсів на підприємстві, що надаються на поворотній та безповоротній основі, можна віднести: кошти державного бюджету, кошти місцевих бюджетів, кошти державних цільових фондів та кошти галузевих позабюджетних цільових фондів.

З позиції суб'єкта господарювання фінансове забезпечення будь-якого процесу здійснюється на мікроекономічному рівні і його слід розглядати як формування, розподіл і використання децентралізованих фінансових ресурсів за рахунок власних і позикових (залучених) джерел фінансування відтворювального процесу.

Залучені (позикові) фінансові ресурси, які доповнюють потребу у власних джерелах фінансування для забезпечення потреб як простого, так і розширеного виробництва основних засобів, можна розглядати як стабілізаційні грошові кошти, які в сукупності з власними фінансовими ресурсами формують інвестиційні ресурси підприємства. До позикових коштів відносять кредити банків та інших фінансово-кредитних установ, а до залучених - випущені підприємством акції й облігації [36].

До власних джерел фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємства відносять прибуток від основної операційної та іншої операційної діяльності; від фінансово-інвестиційної діяльності та від позареалізаційних операцій; амортизаційні відрахування; надходження від реалізації вибулих основних засобів. Специфічним джерелом фінансування відтворення основних засобів, що не вимагає вкладень, є їх індексація [23].

Головним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування і прибуток. Саме завдяки їм підприємство може здійснювати не лише просте, а й розширене відтворення цього ресурсу. Прийнято вважати, що амортизація є джерелом здійснення простого відтворення основних засобів. Проте вони нерідко можуть стати і джерелом розширеного відтворення у випадках, коли підприємству ще немає потреби замінювати працюючі основні засоби, а отримані суми амортизаційних відрахувань завдяки введенню прискореної амортизації є досить значними і можуть бути використані для придбання додаткової кількості основних засобів [13].

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо. Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування відтворення основних засобів. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз: 1) можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень; 2) можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат [8].

Висока стратегічна значимість залізничного транспорту в Україні вимагає особливого підходу до проблеми підвищення розвитку та конкурентоспроможності її основних функціональних господарств та підприємств. Особливості діяльності підприємств залізничного транспорту вимагають пошуку окремої теоретико-методологічної основи проведення їх реструктуризації, що має враховувати специфіку діяльності кожного з них і орієнтуватися на високі європейські стандарти.

На сучасному етапі існування вітчизняної залізниці одним з найважливіших завдань економічної стратегії управління залізничним транспортом є оновлення технічних засобів, створення та введення в експлуатацію більш сучасних та досконалих зразків, які б забезпечили підвищення якості і конкурентоспроможності послуг та сприяли б зниженню витрат на перевезення. Найгострішою проблемою тут є стан рухомого складу, який в результаті недофінансування в попередні періоди потребує масштабного оновлення. Причина на поверхні - залишковий ресурс роботи найважливіших видів вагонного парку досяг критичної величини [54].

Отже, забезпечення ефективної роботи залізничної галузі потребує пошуку нових шляхів вирішення проблеми оновлення рухомого складу.

На даний момент знос основних засобів Укрзалізниці складає 50-60 %. Насамперед це стосується рухомого складу - пасажирських та вантажних вагонів, шляхової техніки. Однак, в самому катастрофічному стані є локомотивний парк. Термін експлуатації пасажирських локомотивів на сьогодні складає близько 50 років. В той же час і їх бракує, що не дозволяє забезпечити відповідну швидкість, комфорт і саме головне - безпеку перевезення пасажирів [49]. Слід зазначити що не кращі справи і з парком вантажних локомотивів і вагонів (табл. 1.2).



Таблиця 1.2 - Обсяги оновлення рухомого складу залізниць в Україні протягом 2004-2009 рр., од.

Рік	Тяговий рухомий склад	Пасажирські вагони	Вантажні вагони
	введено в експлуатацію	виведено 3 експлуатації	введено в експлуатацію	виведено 3 експлуатації	введено в експлуатацію	виведено 3 експлуатації
2004	6	69	39	188	294	3218
2005	9	32	36	180	43	3354
2006	6	41	33	148	55	3288
2007	9	17	24	128	85	2156
2008	5	21	24	177	165	2172
2009	8	22	62	227	333	3347
Всього	43	202	218	1048	975	17535

З таблиці 1.2 можна зробити висновок, що забезпечення залізниць України рухомим складом суттєво скоротилися. В результаті такий стан основних засобів призводить до того, що залізниці вже зараз не в змозі забезпечити в повному обсязі потреби в перевезеннях вантажів та пасажирів, втрачають доходи та стають гальмами економіці держави. За розрахунковими даними Укрзалізниці для оновлення активної частини основних засобів та інвестицій в модернізацію і розвиток пасивної частини до 2015 р. необхідно інвестувати 94465 млн. грн., у т. ч. для придбання рухомого складу - 51978 млн. грн. [27]. Але залізничний транспорт, хоч і має можливості використовувати різні джерела фінансування, такі як власні кошти, бюджетні інвестиції, кредити банків і міжнародних фінансових організацій, доходи від спільної діяльності та лізинг, сьогодні не спроможний їх залучити.

Наразі, за оцінками фахівців залізничної справи, впродовж 2000-2007 рр. інвестиційні потреби вітчизняних залізниць задовольнялися лише на 30- 35 %. За рахунок власних коштів забезпечувалося 20-28 % цих потреб і ще 10-18 % становили залучені кошти. У 2008 р. ситуація також не покращилась. А якщо прискіпливіше проаналізувати "Програму інвестиційної діяльності Мінтрансзв'язку у 2009 р." (табл. 1.3), до сфери управління якого віднесено Укрзалізницю, то цілком обґрунтовано можна стверджувати, що, незважаючи на очевидне стратегічне значення для держави залізничної галузі, всі проголошені програми щодо її розвитку значною мірою є декларативними, оскільки належне фінансування їх реалізації бюджет України не передбачає.

Таблиця 1.3 - Інвестиційні проекти залізничного транспорту (загальна кількість проектів - 13) [4]

№ з/п	Джерела фінансування	Всього, млн. грн.	Питома вага, %	Зокрема на 2009 р., млн. грн.	Питома вага, %
1	Державний бюджет	683,2	2,48	-	-
2	Місцеві бюджети	-	-	-	-
3	Власні кошти	16548,2	60,12	5698,8	65,34
4	Залучені кошти	10294,4	37,40	3022,4	34,66
	Всього:	27525,8	100	8721,2	100

Дійсно, на 2009 р. на інвестиційні проекти Укрзалізниці з бюджетів - Державного і місцевих - не передбачено жодної копійки. До того ж, 5698,8 млн. грн. або 65,34 % річного обсягу фінансування інвестиційних проектів залізничного транспорту Мінтрансзв'язку вважає за можливе залучити за рахунок власних коштів Укрзалізниці, поклавши на неї обов'язок відшукати ще 3022,4 млн. грн. або 34,66 % річного обсягу фінансування з інших джерел. Не кращі перспективи щодо фінансування інвестиційних проектів залізничного транспорту накреслені відомчою Програмою взагалі: 16548,2 млн. грн. або 60,12 % за рахунок власних коштів Укрзалізниці, 10294,4 млн. грн. або 37,40 % - залучені кошти; лише на суму 683,2 млн. грн. або 2,48 %

необхідних коштів передбачено фінансуванням із Державного бюджету. Участь місцевих бюджетів у фінансуванні інвестиційних проектів залізничного транспорту не передбачена. Хоча кошти для розвитку вітчизняних залізниць потрібні і не малі. Цього, зокрема, вимагає й те, що на сьогодні на стадії реалізації знаходиться декілька проектів Укрзалізниці, завершення яких потребує додаткового фінансування. Серед них:

-проект "Упровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на залізницях України" (необхідна сума кредиту становить 120 млн. дол. СІЛА);

-реалізація комерційного проекту "Закупівля рухомого складу для потреб залізничного транспорту України", метою якого є придбання сучасних вантажних вагонів (сума кредиту 65,2 млн. дол. СІЛА);

-проект "Модернізація залізничного напрямку Полтава - Кременчук - Бурти - Користівка з метою забезпечення енергозбереження при перевезеннях залізничним транспортом", загальна вартість реалізації якого становить 315 млн. євро (з урахуванням будівництва другої колії);

-на стадії підготовки перебуває спільний зі Світовим Банком проект "Підвищення пропускної спроможності залізничного напрямку Знам'янка - Долинська - Миколаїв - Херсон - Джанкой", загальна вартість якого становить 1160 млн. дол. СІЛА (Світовий Банк розглядає можливість фінансування на суму 500 млн. дол. СЩА, залишок - 660 млн. дол. СІЛА - власні кошти залізниць) тощо [66].

Отже, основним джерелом фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємств залізничного транспорту залишаються власні кошти. Фінансування за власні кошти виконується за рахунок амортизаційних відрахувань та чистого прибутку. Пройшовши у 90-тих роках XX ст.. шлях гіперінфляції, вартість основних засобів українських залізниць суттєво зменшилася. В результаті частка амортизаційних відрахувань у собівартості перевезень знизилася з 35 % до 12,2 %, що унеможливлює відновлювання основного капіталу. Величина прибутку залізничного транспорту безпосередньо залежить від її доходів та витрат.

...