ВСТУП

фондовий ринок ризик інвестиційний акція

Актуальність теми. Важливим моментом економічних перетворень в державі, яка прагне економічного росту, є формування сучасної ринкової інфраструктури, організація ефективного інвестиційного процесу, становлення та розвиток інститутів інфраструктури фондового ринку як складової частини ринкових відносин (фондових бірж, комерційних банків, посередницьких контор, інформаційних центрів, центрів аукціонної торгівлі, інвестиційних фондів і компаній тощо).

Фондовий ринок України, як і ринок у цілому, сьогодні знаходиться на початковому етапі формування. Цей процес відбувається в умовах серйозної економічної кризи, що в значній мірі створює труднощі в його становленні і вивченні. Формування й розвиток високоліквідного, справедливого та ефективного фондового ринку вимагає розробки і практичної реалізації напрямків його розвитку.

У сучасному економічному механізмі фондовий ринок відіграє величезну роль, оскільки забезпечує інтенсивний перерозподіл фінансових ресурсів, що дозволяє здійснити проведення реальної структурної перебудови для досягнення економічного росту. Це особливо важливо для нашої держави.

Крім цього розвиток фондового ринку сприяє росту виробництва і товарообігу, руху капіталів у межах країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, прискоренню науково-технічного прогресу.

Фондовий ринок є економічним механізмом, який забезпечує раціональне розміщення фінансових ресурсів, дозволяє ефективно керувати підприємством, сприяє розвитку конкуренції, приваблює широкі верстви населення щодо їх участі в управлінні власністю, дає можливість кожній людині реалізувати свої здібності та підвищити добробут.

Питання розвитку і регулювання фондового ринку не нові для економічної науки. Але аналіз показує, що фундаментальних теоретичних праць і практичних рекомендацій з проблем розвитку фондового ринку у нашій країні дуже мало.

Світовий досвід розвитку на сучасному етапі також використовується недостатньо. Тому, якої б сторони фінансового ринку в цілому і окремих його елементів, зокрема, не торкнутися, дослідження будуть актуальними і необхідними.

Значний внесок у розробку питань становлення і розвитку фондового ринку зробили такі закордонні вчені: Котлєр Ф., Макконнелл К.Р., Едлєр А., Тьюлз Р.Дж. Серед робіт вчених України та СНД слід виділити праці Алексєєва М.Ю., Альохіна Б.І., Гольцберга М.А., Жукова Г.Г., Мозгового О.М., Міркіна Я.М., Оскольського В.В., Павлова С.В., Сороки І.В. та інших. Критично позитивний огляд робіт з проблеми свідчить про те, що ряд методологічних і теоретичних питань ще недостатньо досліджені, деякі позиції вимагають уточнень та доповнень у конкретних історичних умовах.

Важливість та актуальність проблеми, яка досліджується, недостатня розробленість теоретичних і методологічних питань визначили вибір теми дипломної роботи, її мету і завдання, а також методи дослідження.

Метою дипломної роботи є аналіз фондового ринку, інвестиційного портфеля фондового ринку, вибір інвестування та виявлення тенденцій на фондовому ринку.

Відповідно до встановленої мети були виконані такі завдання:

- Розглянуто сутність, структура фондового ринку, методи його регулювання.

- Охарактеризовано механізм функціонування фондового ринку

- Розглянуто законодавство яким регулюється, фондовий ринок в Україні.

- Досліджена емісійна діяльність, та діяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Методологічну та теоретичну основу досліджень склав критичний та позитивний аналіз практичних розробок і наукових праць провідних вітчизняних та закордонних вчених в області економічної теорії, монографічної і періодичної літератури, спеціальної літератури за проблемою розвитку фондового ринку, законодавчих і нормативних актів України, матеріалів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів, які визначають взаємовідносини учасників фондового ринку.

Для вирішення поставлених завдань у дипломній роботі використовуються методи наукової абстракції, діалектичний, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, порівнювальний, класифікаційний, статистичних групувань, структурний, логічного узагальнення результатів.

Предметом даного дослідження є процеси становлення та функціонування національного фондового ринку.

Об'єктом даної роботи є фондовий ринок України.

Дипломна робота складається із Вступу.

Теоретичного розділу 1, в якому характеризуються теоретичні засади функціонування фондового ринку.

Аналітичного розділу 2, в якому показаний аналітичний огляд фондового ринку України та особливості його функціонування.

Розділу 3, в якому поданий іноземний досвід в регулюванні фондового ринку та проблеми його розвитку.

Розділу 4, в якому розповідається про охорону праці на підприємстві.

Висновків, списку використаних джерел в кількості 60.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ

1.1 Структура,учасники і основні інструменти фондового ринку

Фондовий ринок є системою економічних та правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів. Суб'єкти підприємницької діяльності виступають на ринку як емітентами цінних паперів, так і інвесторами. Емітуючи цінні папери та залучаючи на різних умовах вільні фінансові ресурси, вони формують свій акціонерний і борговий капітал. Корпорації використовують залучені на ринку кошти для фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення капітальних вкладень, збільшення обсягів виробництва. В результаті інвестування коштів вони отримують прибуток, за рахунок якого нарощують як власний економічний потенціал, так і економічний потенціал держави. Фінансові інститути використовують залучені на ринку ресурси для надання позик іншим учасникам ринку та для інвестицій у цінні папери інших емітентів. Фінансові інститути виступають на ринку інституційними інвесторами і мають значний вплив на формування інвестиційної політики інших учасників ринку.

Залежно від ступеня розвитку фондовий ринок може виступати більш чи менш ефективним механізмом акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Ефективне функціонування фондового ринку в багатьох країнах забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів та стійкі темпи зростання економіки цих країн.

Як сегмент фінансового ринку фондовий ринок підлягає класифікації за такими самими ознаками. За терміном обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на ринок грошових та капітальних цінних паперів.

На ринку грошових цінних паперів перебувають у обігу боргові зобов'язання з терміном обігу менш як один рік: короткострокові облігації, векселі, ощадні сертифікати, комерційні цінні папери тощо.

На ринку капітальних цінних паперів мають обіг інструменти власності -- акції, а також середньо- та довгострокові боргові зобов'язання, тобто безстрокові цінні папери та цінні папери з терміном обігу більше від одного року.

За умовами емісії та механізмом обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на міжнародний та національні ринки. На національному ринку перебувають в обігу цінні папери, емітовані резидентами або нерезидентами відповідно до законодавства країни. На міжнародному ринку мають обіг цінні папери, емітовані поза юрисдикцією будь-якої однієї країни, які пропонуються для продажу інвесторам різних країн. Можливість інвестувати кошти в цінні папери, що є в обігу на міжнародному ринку, регламентується законодавством окремих країн, оскільки процес придбання іноземних цінних паперів пов'язаний із вивезенням капіталу та здійсненням інвестицій за межі окремої країни. Можливість залучати кошти на міжнародному ринку залежить від кредитного рейтингу емітента та інтересу до нього з боку потенційних інвесторів.

Залежно від того, нові цінні папери пропонуються для продажу чи емітовані раніше, ринок цінних паперів поділяють на первинний та вторинний.

Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення цінних паперів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Ціна цінних паперів при їх первинному розміщенні на ринку часто буває заниженою незалежно від стратегій ціноутворення, що пропонуються андерайтерами та іншими фінансовими посередниками. Тому рішення емітента про додаткову емісію акцій часто приймається тоді, коли менеджери корпорації вважають, що поточна ринкова ціна акцій завищена. У більшості випадків купівля цінних паперів за ціною первинного розміщення з подальшим їх продажем через деякий час приносить інвестору прибуток.

На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше цінні папери. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості цінних паперів та загального обсягу інвестицій в економіку. Вторинний ринок, якщо він функціонує ефективно, забезпечує високу ліквідність цінних паперів, що перебувають в обігу на ньому. Основними операціями на вторинному ринку є перерозподіл сфер впливу та спекулятивні операції.

На первинному ринку розрізняють публічне та приватне розміщення цінних паперів. При публічному розміщенні існує встановлена законом процедура, в результаті проходження якої цінні папери реєструються Комісією з цінних паперів, а емітент отримує свідоцтво про реєстрацію емісії. Для того щоб успішно пройти процедуру публічного розміщення та отримати свідоцтво про реєстрацію, емітент повинен задовольняти досить жорсткі вимоги щодо показників фінансово-господарської діяльності і повністю виконувати вимоги Комісії щодо проведення емісії та розміщення цінних паперів на ринку. Окремого визначення для приватного розміщення цінних паперів не існує. В законодавстві деяких країн просто обумовлюються випадки, коли емітент може не проходити процедуру публічного розміщення.

При приватному розміщенні реєстрація емісії в Комісії з цінних паперів проводиться не в усіх країнах, крім того, приватне розміщення цінних паперів не є обов'язковим атрибутом будь-якого національного ринку.

Приватне розміщення частіше використовують для облігацій з фіксованим купоном, а не для акцій. Розміщені у такий спосіб цінні папери заборонено продавати на ринку протягом певного періоду, оскільки вони є досить ризиковими в порівнянні з цінними паперами, розміщеними публічно. Цінні папери, розміщені приватно, є низько-ліквідними і привабливими не для всіх інвесторів. Як правило, такі цінні папери розміщуються серед великих інституційних інвесторів, які зацікавлені в конкретному підприємстві і впевнені в його стрімкому зростанні. В більшості випадків приватно розміщуються цінні папери нових компаній.

Залежно від місця, де здійснюється торгівля цінними паперами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Організатором торгівлі на біржовому ринку виступають фондові біржі, на позабіржовому -- торговельно-інформаційні системи. Існують різні погляди на структуру цін біржового та позабіржового ринків. Одні вважають, що найкращі ціни інвесторам можуть запропонувати в позабіржовій системі, оскільки заявки виконуються за найвищими із запропонованих цінами, а велика кількість ділерів, що пропонують свої ціни купівлі-продажу, забезпечує можливість найкращого вибору із багатьох запропонованих. Інші вважають, що найвищі ціни складаються на біржі, де всі заявки групуються в єдиному центрі.

Залежно від специфіки організаційної структури ринку розрізняють вертикальний та горизонтальний ринки.

Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку [27, с. 114].

Укладання угоди з цінними паперами на організованому ринку переважно здійснюється не між покупцем та продавцем, а між покупцем (продавцем) та фінансовим посередником; усі розрахунки за угодою та виявлення зобов'язань сторін здійснюються в процесі клірингу, а виконання угоди -- в процесі розрахунків. Тобто всі етапи угоди щодо купівлі-продажу цінних паперів на організованому фондовому ринку досить відокремлені, внаслідок чого на ринку з'являються відокремлені організації, які здійснюють кліринг та розрахунки між учасниками ринку і функціонують у вигляді самостійних юридичних осіб або спеціалізованих структурних підрозділів бірж. Еволюція фондового ринку, відокремлення окремих етапів угод з цінними паперами, необхідність оперативного проведення розрахунків за укладеними угодами привели до створення і розвитку депозитарних та розрахунково-клірингових систем у структурі ринку.

Сьогодні необхідними складовими інфраструктури фондового ринку є торгові, реєстраційні мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, а також системи правового та інформаційного забезпечення ринку.

Основою торгових систем, на біржовому та позабіржовому ринках виступають біржі та торговельно-інформапійні системи, які організовують укладення угод між учасниками ринку на регулярній та впорядкованій основі.

Реєстраційну мережу утворюють реєстратори -- суб'єкти підприємницької діяльності, для яких ведення реєстру є винятковим видом діяльності, та емітенти цінних паперів, які мають право вести реєстр власників цінних паперів згідно з чинним законодавством [39, с. 177].

Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів полягає в зборі, фіксації, обробці, зберіганні та наданні інформації, що складає систему ведення реєстру. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом певного терміну інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає потреба внесення змін до реєстру. Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів можуть здійснювати емітенти або реєстратори за наявності дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключною діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо чисельність власників іменних цінних паперів у сукупності з усіх випусків цінних паперів не перевищує 500, тобто чисельність, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру. Для отримання Дозволу емітент повинен мати спеціалістів з кваліфікаційним посвідченням на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів установленого зразка. Чисельність фахівців та перелік операцій, які повинні виконувати тільки ці спеціалісти, встановлюються відповідним рішенням комісії. Для таких спеціалістів діяльність у цього емітента повинна бути основним місцем їх роботи.

Якщо чисельність власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору. Реєстратор веде такий реєстр на умовах договору, що укладається з емітентом цінних паперів. Договір на ведення реєстру емітент може укласти тільки з одним реєстратором. При цьому такий договір не знімає з емітента відповідальності щодо виконання обов'язків, які випливають із угод по цінних паперах [19, с. 55].

Статутний капітал реєстратора повинен бути сформований виключно за рахунок грошових коштів у розмірі, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Органи державної влади, а також Центри сертифікатних аукціонів та їх правонаступники не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Крім того, не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора працівники депозитаріїв, зберігачів та інших реєстраторів, а також державних органів, які здійснюють контроль за діяльністю Національної депозитарної системи. Якщо засновником реєстратора виступає емітент, реєстр якого веде зазначений реєстратор, то частка цього емітента в статутному фонді реєстратора не має перевищувати 10%. Якщо засновником реєстратора виступає професійний учасник ринку цінних паперів або банк -- торговець цінними паперами, то частка цього засновника в статутному фонді реєстратора не повинна бути більшою 25%.

Реєстром власників іменних цінних паперів є список зареєстрованих власників, складений на певну дату, із зазначенням кількості, номінальної вартості, категорії цінних паперів. Ведення реєстру може здійснюватись як на паперових носіях, так і у вигляді електронних записів. Згідно з реєстром емітент виконує свої обов'язки перед акціонерами, здійснює виплату дивідендів, веде облік руху цінних паперів, виконує інші дії стосовно цінних паперів. Підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, відповідно до яких змінюється право власності на відповідні іменні цінні папери. Крім безпосереднього ведення реєстру реєстратор може за домовленістю з емітентом накопичувати інформацію про акціонерне товариство, власників та номінальних утримувачів цінних паперів, допомагати в підготовці та проведенні загальних зборів акціонерів, здійснювати контроль за угодами великого обсягу з цінними паперами цього емітента [23, с. 103].

Реєстратор зобов'язаний на вимогу власника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Власник або його представник чи номінальний утримувач не мають права вимагати внесення до виписки інформації, що виходить за межі компетенції реєстратора, у тому числі інформації про інших власників та кількість цінних паперів, які їм належать.

Оплата послуг реєстратора здійснюється за тарифами, які встановлює сам реєстратор. Максимальний розмір тарифів встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України. Працівникам реєстратора забороняється виконувати будь-яку оплачувану роботу для юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, крім викладацької, забороняється здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів, бути засновниками або учасниками інших юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Реєстратор та емітент, що отримали дозвіл на ведення реєстру, зобов'язані періодично звітувати перед Комісією про результати своєї діяльності у терміни та в порядку, встановлені Комісією. Контроль за діяльністю реєстраторів та емітентів, що ведуть власний реєстр, здійснює Комісія та її територіальні органи відповідно до Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та інших законодавчих актів України.

Таблиця 1

Показники інвестиційної привабливості акцій

В якості математичного забезпечення оцінки інвестиційної привабливості акцій емітентів використано методику таксономічного показника [3].

Процес побудови таксономічного показника складається з 5 етапів [3]:

побудова матриці спостережень;

стандартизація елементів матриці спостережень та формування стандартизованої матриці спостережень;

визначення вектора-еталону;

визначення відстані між елементами матриці та вектором - еталоном;

розрахунок коефіцієнта таксономії.

Методичне забезпечення розрахунку таксономічного показника представлено в табл. 2.

Таблиця 2

Методичне забезпечення розрахунку таксономічного показника

Значення таксономічного показника знаходиться в діапазоні 0?K?1 і інтерпретується в такий спосіб: стан окремої складової в даному періоді тим більш розвинений, чим більш близьке значення узагальнюючої оцінки до одиниці [3].

1.2 Методи оцінки фондового ринку

Як будь-який товар на фінансовому ринку, цінні папери мають споживчі властивості (інвестиційні якості), що прямо впливають на їхню ринкову вартість. Учасників фондового ринку в першу чергу цікавлять такі інвестиційні якості цінних паперів, як надійність, прибутковість і ліквідність.

Для визначення надійності цінних паперів зручніше всього використовувати кредитні або фондові рейтинги емітентів, складені професійними агентствами.

Рейтинг -- це така оцінка основних показників емітента (якості управління, платоспроможності, структури капіталу, ділової репутації, ризику видів його діяльності і інше), що знаходить своє вираження в присвоюванні емітенту визначеного місця за умовною шкалою щодо інших об'єктів для порівняння. Фондові рейтинги можуть складатися не тільки у відношенні емітентів, але і безпосередньо у відношенні їхніх цінних паперів, а також у відношенні професійних учасників фондового ринку, що обслуговують угоди з цінними паперами. Чим вище і стабільніше позиції емітента або його цінних паперів у рейтингу, тим вище надійність.

Таким чином, рейтинг -- це оцінка ризику, пов'язаного з цінними паперами даного емітента, в порівнянні з ризиком, пов'язаним з іншими цінними паперами.

На жаль, в Україні поки немає загальнодоступних, регулярно оприлюднюємих кредитних рейтингів підприємств, а фондові рейтинги, які публікуються в офіційних виданнях ДКЦПФР, дають уяву про невелику кількість емітентів і їх цінних паперів (20-- 50 найменувань). До факторів, що свідчать на користь надійності цінних паперів, можна також віднести їх наявність у лістингу фондових бірж і TIC (за котирувальними списками з високими вимогами до допуску -- К1 і К2) [8]

Лістинг -- включення до списку ЦП, що котируються.

Котирування полягає у визначенні курсів попиту та пропозиції на ЦП, який складається на біржі.

Надійність цінних паперів можна визначити на основі оцінки фінансового стану емітента без врахування рейтингів і біржового лістингу. Надійність емітента в частині виконання грошових зобов'язань за цінними паперами може підтверджуватися задовільними значеннями показників платоспроможності, коефіцієнтів покриття і фінансової стійкості. Дані коефіцієнти нескладно обчислити за балансами емітентів, тому що фінансова звітність ВАТ й емітентів облігацій підлягає обов'язковому оприлюдненню.

Для визначення надійності цінних паперів доцільно також проаналізувати інформацію про їх емісію й статут емітента. Якщо права власників цінних паперів прописані в цих документах нечітко, якщо обмежений доступ акціонерів до інформації про діяльність підприємства, якщо ревізійна комісія і наглядацька рада залежні від правління, то все це повинно насторожити інвестора і зменшити його довіру до цінних паперів даного емітента.

Власник цінного папера може одержати дохід із двох джерел -- за рахунок виплат емітента в розмірі, обумовленому в емісії, і за рахунок перепродажу цінного папера за ціною вище ціни придбання (приріст ринкової вартості). Дохід за рахунок емітента виплачується у формі відсотка або дисконту (за борговими цінними паперами) і у формі дивіденду (за акціями і інвестсертифікатами).

Дисконт -- це особлива форма доходу за борговими цінними паперами, що полягає в тім, що емітент розміщає свої цінні папери за ціною нижче номіналу, а погашає їх за номіналом вартості. Різниця між ціною погашення і ціною придбання дисконтної облігації або векселя складає дохід інвестора.

Розмір доходу, що емітент обіцяє виплачувати набувачам цінних паперів, є платою за використання притягнутих фінансових ресурсів. Величина цього доходу повинна перевищувати відсоток виплат за банківськими депозитами (інакше інвесторам буде невигідно вкладати свої кошти в цінні папери) і не перевищувати очікуваного доходу емітента від отриманих у ході емісії інвестицій.

Емітент розраховує і повідомляє дохід стосовно номінальної вартості цінного папера. Однак через те, що цінні папери продаються і купуються за ринковими цінами, відмінними від номіналу, реальний дохід інвестора буде відрізнятися від номінального (оголошеного). Реальну прибутковість ЦП можна визначити за формулою:

Реальна прибутковість за акціями називається також рентабельністю акції. Для різних видів цінних паперів і в різних ситуаціях загальна формула реальної прибутковості може мати різні модифікації.

Так, при розрахунку реальної прибутковості акцій варто враховувати, що в період між оголошенням дивіденду і датою початку їхньої виплати ринкові ціни акцій зростають на величину номінального дивіденду. Це пов'язано з тим, що продавці акцій намагаються компенсувати втрату вже оголошеного, але ще не виплаченого доходу. У цьому випадку застосування звичайної формули розрахунку реальної прибутковості дасть неправильний результат, тому що й у чисельник, і в знаменник буде входити номінальний дивіденд.

Для усунення цього використовується формула збалансованого доходу на акції з урахуванням реальної ціни їхнього придбання:

Оскільки ця складова доходу носить одноразовий характер, то при визначенні рівня питомої прибутковості вона повинна бути «розкладена» на весь період, що залишився до погашення. Тому, якщо облігація була придбана на ринку дешевше ціни її погашення (тобто дешевше номінальної вартості), то її прибутковість розраховується за формулою:

Акціонерам, зацікавленим переважно в одержанні дивідендів, зручно користатися показником частка дивіденду (у розрахунку на одну акцію -- дивідендний вихід на акцію).

Крім того, показник частки дивіденду застосовується для оцінки раціональності використання прибутку підприємства. Якщо частка дивідендних виплат займає значну частину прибутку, то це обмежує можливості внутрішнього розвитку емітента, а якщо значення частки дивіденду перевищує 100%, то це майже однозначно свідчить про спробу штучного завищення ринкових цін на акції або інших маніпуляціях.

Для оцінки прибутковості акцій широко використовуються показники, пов'язані не тільки з дивідендами, але і з прибутком AT. Найбільш відомим і простим показником є коефіцієнт ціна/дохід (Price-Earning Ratio), визначаємий за формулою.

Цей коефіцієнт показує, за скільки років окупляться інвестиції акціонерів, спрямовані на придбання акцій за ринковою ціною.

Ступінь ліквідності таких цінних паперів цілком визначається можливістю швидко знайти на них покупця на організованому або неорганізованому фондовому ринку. Найбільш сприятливі умови для ліквідності створюються на біржах і TIC. Коефіцієнт ліквідності цінних паперів визначається за формулою.

Чим ближче цей показник до 1, тим вище ліквідність цінного папера. Недоліком коефіцієнта ліквідності ЦП є те, що він відбиває ліквідність тільки тієї кількості цінних паперів, що було запропоновано в продаж. Для визначення ліквідності цінних паперів стосовно усієї випущеної їхньої кількості, застосовують коефіцієнт обертання:

В умовах ринкової економіки більшість підприємств так або інакше беруть участь в операціях з цінними паперами -- або як емітенти, або як власники цінних паперів, чи як професійні посередники між першими і другими. У будь-якому випадку власники цих підприємств та їх постійний тимчасовий або антикризовий менеджмент будуть зіштовхуватися з проблемою оцінки цінних паперів як інструмента інвестування, позики і ринкового товару, що є об'єктом купівлі -- продажу, обміну, застави.

Для різних інвесторів прийнятні різні співвідношення якостей фондового товару: одні готові віддати перевагу його високої прибутковості на шкоду надійності, інші згодні на менший дохід в обмін на гарантію зниження інвестиційного ризику. Таким чином, той же самий цінний папір в очах різних інвесторів може мати нерівнозначну цінність у результаті застосування різних методів і критеріїв оцінки.

Та ціна, яку готов заплатити конкретний інвестор на основі своєї суб'єктивної оцінки можливості одержання вигоди від інвестиційних якостей цінного папера, називається внутрішньою теоретичною вартістю цінного папера.

На відміну від ринкової вартості, що у кожен конкретний момент часу завжди об'єктивна й однозначна, внутрішня вартість одного й того ж цінного папера може бути різна (по числу оцінюючих її учасників ринку) [8].

Існують три основні теорії оцінки цінних паперів.

1. «Теорія ходьби навмання» (вона ж теорія «ефективності ринку або «випадкових блукань») заснована на думці, що вся інформація, що має відношення до цінних паперів, уже сконцентрована в їх поточних ринкових цінах, а тому пошук і аналіз додаткової інформації для прогнозування зміни цін у майбутньому марні. Перш, ніж обробка такої інформації дозволить дати ухвалення про внутрішню вартість цінного папера, ринкова ціна зміниться, «охопивши» в собі нові зведення і давши поштовх наступним інформаційним потокам. Відповідно до цієї теорії, ринок сам по собі ефективно справляється з функцією ціноутворення і збіг суб'єктивної думки інвестора з поводженням ринку -- це тільки вірогідна подія.

2. Теорія технічного аналізу затверджує, що поточна внутрішня вартість цінного папера може бути визначена, виходячи з даних про зміни ринкових цін у минулому. Використовуючи статистику зміни цін за попередні періоди, фахівці -- технократи намагаються виявити короткострокові і тривалі закономірності зміни цін. При цьому справжньою внутрішньою вартістю вважається величина, що відповідає цим тенденціям змін, а відхилення ринкової ціни від розрахованих закономірностей розцінюється як випадкова подія.

Застосування технічного аналізу вимагає наявності великого обсягу статистичної інформації за тривалі періоди часу. При обробці інформації використовуються методи кореляції і регресії, інші складні статистичні методи. На жаль, український фондовий ринок має занадто коротку історію і, відповідно, малу базу даних, недостатню для широкого застосування методів технічного аналізу.

3. Фундаментальна теорія оцінки виходить з того, що головним джерелом вигоди для набувача цінних паперів є їхня прибутковість з виправленням на ризик. Відповідно до теорії фундаментального аналізу, внутрішня вартість цінного папера визначається як дисконтована сума майбутніх грошових надходжень від даного цінного папера:

де CFi -- очікуваний грошовий потік у періоді;

r -- прийнятна або необхідна прибутковість.

Ставка прийнятної прибутковості може встановлюватися в розмірі:

* процентної ставки за банківськими депозитами;

* процентної ставки за банківськими депозитами і надбавками за ризик;

* відсотка, встановленого за державними цінними паперами і надбавками за ризик.

Вибір базової ставки і визначення конкретного розміру інвестування в даний цінний папір здійснюється інвестором самостійно, внаслідок чого оцінки конкретних інвесторів, навіть виконані за однаковими методиками, можуть відрізнятися одна від одної. Саме це розходження в оцінках, неминуче при використанні будь-якої теорії оцінки цінних паперів, уможливлює появу на фондовому ринку як бажаючих продати цінні папери, так і бажаючих їх придбати в розрахунку на наступний перепродаж по більш високій ціні.

Основним економічним змістом визначення внутрішньої вартості боргових цінних паперів є розрахунок суми грошових потоків, очікуваних від даного папера (що залишилися до виплати відсотків, дисконт, ціна погашення) і приведення цих грошових потоків до їхньої дійсної вартості шляхом дисконтування.

Внутрішня вартість процентної облігації розраховується як сума вартості її погашення і всіх процентних платежів за період, що залишився до погашення, дисконтованих до норми прибутковості даного різновиду цінних паперів:

де № -- номінальна вартість облігації;

Pr -- сума річної процентної виплати;

r -- дисконтна ставка (у десяткових частках);

n-- кількість років (або інших періодів), що залишилися до погашення.

Дисконтна ставка визначається як прибутковість за банківськими вкладами або за державними облігаціями, збільшена на рівень ризику за облігаціями даного різновиду.

На розвитих фондових ринках ступінь ризику в дисконтній ставці враховується за даними кредитних рейтингів, відповідно до яких цінний папір відноситься до того або іншого рівня надійності. При відсутності таких рейтингів замість дисконтної ставки можна використовувати середню процентну ставку за аналогічними облігаціями.

Внутрішня вартість безпроцентних (дисконтних) облігацій визначається за формулою:

Відомий період обертання, тверда величина виплачуваного доходу, фіксована ціна погашення дозволяють методами фундаментального аналізу досить точно визначити внутрішню вартість боргових цінних паперів. Власне кажучи, єдиним елементом, що привносить суб'єктивізм у розрахунок ціни позикових фондових активів, є розходження в оцінці рівня їхньої ризикованості. Найбільший ступінь невизначеності притаманний розрахункам внутрішньої вартості і прибутковості українських векселів, тому що у багатьох випадках інвестори не мають достовірно правильної інформації про їх емітентів. А ця інформація необхідна для визначення ступеня ризику, що включається в дисконтну ставку.

Оцінка привілейованих акцій досить проста, тому що по них гарантується щорічна виплата твердого доходу. Для визначення внутрішньої вартості привілейованих акцій досить продисконтувати постійний дивіденд:

де Dp -- фіксована сума дивідендів по привілейованій акції;

r -- дисконтна ставка.

Результати оцінки простих акцій методами фундаментального аналізу свідомо менш точні, чим аналогічна оцінка боргових цінних паперів через невизначеність основних параметрів, необхідних для обчислень: терміну обертання, прогнозованого дивіденду, очікуваної ціни реалізації акції після закінчення передбачуваного періоду її використання, прийнятної норми прибутковості.

Тому у формулі оцінки простих акцій використовуються прогнозовані (передбачувані) величини -- очікувані дивіденди, передбачуваний термін перепродажу акції, її можлива ринкова ціна на момент перепродажу.

У залежності від дивідендної політики АТ розрізняють наступні моделі розрахунку внутрішньої вартості простих акцій:

1) модель оцінки акцій з постійними дивідендами застосовується у відношенні тих АТ, що стабільно виплачують дохід приблизно на тому самому рівні. Ця модель являє собою спрощену формулу оцінки акцій на невизначений період використання й аналогічна формулі розрахунку вартості привілейованих акцій:

2) модель оцінки акцій з постійно зростаючими дивідендами («Модель Гордона») використовується, якщо фінансово-господарський розвиток АТ дає йому можливість щорічно рівномірно нарощувати суму виплачуваних дивідендів з визначеним темпом:

де D_n -- сума останніх виплачених дивідендів;

D_n + 1 -- дивіденд, очікуваний до виплати в наступному році;

g -- темп приросту дивідендів (у десяткових частках).

3) модель оцінки акцій з дивідендами, які нерівномірно змінюються, необхідна, якщо дивідендна політика АТ на деяке число років передбачає зниження або збільшення темпу виплат дивідендів, після чого планується стабілізація темпу (це характерно для періодів первісного розвитку або реструктуризації підприємств). У цьому випадку прогнозований період варто розбити на підперіод непостійної зміни (к років з дивідендами за роками Dj деj = 1, 2, 3,..., k) і підперіод постійного росту (де Dk + 1 -- буде першим очікуваним дивідендом у фазі постійного росту з темпом росту Ј). Очікувані дивіденди обох підперіодів, як і в попередніх випадках, треба продисконтувати, привівши до дійсної вартості.

Внутрішня вартість акцій з темпом приросту, що змінюється, у підсумку дивідендів дорівнює:

де n -- період, через який інвестор має намір перепродати акцію;

S -- прогнозована ціна акції через n-ий період.

Головною вадою приведених формул у сучасних українських умовах є те, що всі вони базуються на величині дивідендних виплат. Сьогодні в Україні ця «точка опори» для оцінки вартості акцій у багатьох випадках відсутня. Тому внутрішня оцінка акції українським інвестором найчастіше заснована на вартості активів АТ і оцінці його бізнесу в цілому [19].

Методи оцінки акцій і облігацій на основі їх дохідності

Якщо компанія зареєстрована на фондовій біржі, то вартість акцій встановлюється "учасниками ринку" -- особами, які ведуть торгівлю акціями на біржі. Коли необхідно дізнатися ціну акції такої компанії, достатньо подивитися у біржовий бюлетень.

Якщо компанія не зареєстрована на біржі, тобто її акції не котируються там, то і ціни акції, що задається екзогенно, не існує. Особи, що бажають продати або купити акції такої компанії повинні "винайти" ціну, за якою вони готові укласти угоду. Крім того, потреба в оцінюванні акцій, що не торгуються на біржі, виникає в таких випадках:

- коли акції даруються чи передаються у спадщину і необхідно визначити їхню ціну для оподаткування;

- при новому випуску акцій;

- при наданні позики у вигляді акцій.

Коли ймовірний продавець і можливий покупець акцій компанії, не зареєстрованої на фондовій біржі, починають домовлятися про ціну акцій, вони повинні якось визначити, чого ці акції варті. Проблема полягає в пошуку способу оцінки вартості акцій. Існує кілька різних способів. Усі вони дають абсолютно різні результати. Один і той самий спосіб можна використовувати для одержання різних значень. Проте кожна оцінка вартості допомагає покупцю і продавцю акцій мати свою думку щодо їх ціни (чи діапазону цін).

Значення прогнозування майбутніх грошових надходжень. При розгляді різних способів оцінки варто пам'ятати причину оцінки акцій.

а) Покупець акцій одержує частку прибутку (доходів) підприємства і має право на дивіденди. Величина прибутку і дивідендів, які він розраховує заробити на куплених акціях, має значний вплив на ціну, яку він готовий заплатити.

б) Продавець акцій віддає свою частку майбутнього прибутку і дивідендів, тому ціна, пропонована покупцем, повинна бути достатньою для компенсації його збитків. Якщо покупець не пропонує достатньої суми, а продавець (продавці) має (мають) достатньо акцій для того, щоб примусово ліквідувати компанію, більш вигідно "роздрібнити" компанію і продати її активи вроздріб різним покупцям.

Як для покупця, так і для продавця вартість акції повинна залежати від доходу, який вони можуть одержати (втратити) у майбутньому. Проте оцінки майбутнього прибутку і дивідендів ненадійні, оскільки важко точно передбачити майбутнє. Можливий продавець, імовірно, намалює покупцю райдужну картину майбутнього, тоді як покупець, швидше за все, буде обережний і консервативний. Відправною точкою для оцінки майбутнього прибутку і дивідендів є припущення про те, що минулі події повторюватимуться і продовжуватимуться в майбутньому. З цієї причини для оцінки вартості акцій часто використовуються звітні дані про величину прибутку і дивідендів за минулі періоди часу, незважаючи на те, що справжньою метою аналізу є майбутнє.

Переговори з позиції слабкості та з позиції сили. Продавець акцій може вести переговори з потенційним покупцем з позиції слабкості чи з позиції сили. Якщо власник акцій вже втратив надію заробити хоч скільки-небудь грошей на їх продажі і є тільки один зацікавлений покупець, то продавцю, можливо, доведеться продати акції за "символічну" ціну. З іншого боку, якщо покупець дуже хоче отримати ці акції (можливо, для створення свого голосуючого пакета в компанії чи для одержання контрольного пакета) і не може знайти продавця, згідного на нижчу ціну, то продавець може диктувати свою ціну.

Методи оцінки вартості акцій є єдиним корисним показником реальної ціни у випадку, якщо ні покупець, ні продавець не мають переваг один над іншим.

Номінальна вартість акцій. За законом кожна акція має номінальну вартість. При першому випуску акції її номінальна вартість може бути прийнята як ринкова. Наприклад, якщо компанія випускає 100 000 нових акцій номіналом 50 пенсів за готівку і випуск здійснюється за номінальною вартістю, то передплатники заплатять за кожну акцію по 50 пенсів.

З іншого боку, якщо компанія продає 100 000 нових акцій номіналом 50 пенсів за ціною 75 пенсів готівкою, сумарна номінальна вартість акцій складає 50000 ф.ст., однак ринкова вартість дорівнює 75000 ф.ст. Різниця (25000 ф.ст.) враховується в бухгалтерських книгах як премія акцій.

Номінальна вартість акцій у всіх інших випадках, як правило, істотно відрізняється від їх "реальної" вартості. (Якщо поглянути на ціни акцій, які котируються на фондовій біржі, добре видно різницю між номінальними і ринковими вартостями цих акцій.) Отже, коли власник акцій установлює ціну своїх акцій, їхня номінальна вартість ніяким чином не є визначальним чинником у цьому процесі.

Оцінка на базі ліквідаційної вартості. Єдиним способом оцінки вартості акцій, основаної на вартості активів, що впливає на встановлення ціни акції, є оцінка на базі ліквідаційної, чи "роздільної" вартості.

Ліквідаційна вартість акцій є сума грошей, яку отримають власники акцій у тому випадку, якщо підприємство буде ліквідовано, активи "роздроблені" і продані вроздріб різним покупцям.

Якщо ліквідаційна вартість акцій вища, ніж ціна, яку можливий покупець бажає заплатити за них, то, імовірно, власник акцій швидше захоче розпродати активи компанії шляхом ліквідації, ніж продаватиме акції за цією ціною. Окремі акціонери, однак, не можуть змусити підприємство добровільно самоліквідуватися, якщо тільки їхня частка в підприємстві не дуже значна і варіант поділу компанії просто відсутній. Ліквідаційна вартість може бути зменшена на суму зайвих витрат, величину збитку від розірвання контракту і відсутності невловимих активів.

Ліквідаційна вартість також допомагає акціонерам оцінити мінімальний дохід, який вони можуть очікувати від своїх акцій. Якщо ліквідаційну вартість пакета акцій можна інвестувати з безризиковим доходом, наприклад, 10%, то збереження акцій може бути виправдане тільки в тому випадку, якщо загальний дохід від дивідендів і приросту їхньої курсової вартості складе більше 10% (сума премії залежить від ступеня ризикованості інвестиції).

Ліквідаційна вартість акцій є:

а) чиста реалізаційна, чи ліквідаційна, вартість усіх активів;

б) мінус довгострокові (наприклад, облігаційні) і короткострокові зобов'язання підприємства;

в) мінус витрати ліквідації.

При наявності привілейованих акцій ліквідаційна вартість простих акцій визначається шляхом вирахування номінальної вартості привілейованих акцій і заборгованості по дивідендах, що підлягають виплаті по привілейованих акціях.

Корисно знати, що:

а) земля і будинки, що знаходяться в повній власності, повинні продаватися за їх поточною ринковою вартістю;

б) машини, механізми й інше виробниче устаткування можна продати за суму, меншу за їхню балансову вартість, тому що витрати ліквідації можуть бути високими, а вартість старої техніки -- низькою;

в) запаси, швидше за все, можна продати з деяким прибутком,

г) дебітори повинні повністю погасити свої борги.

Варто пам'ятати, що в загальну вартість активів варто включати готівку в банку і касі.

Оцінка на базі відновлюваної вартості. Оцінка за відновлюваною вартістю являє собою суму, що була б витрачена, якби активи підприємства потрібно було замінити в їхній поточному стані і за поточними цінами. (Наприклад, верстат знаходився в експлуатації половину передбачуваного терміну служби, і для заміни його на новий необхідно 50000 ф.ст. У цьому випадку його оцінка за відновлюваною вартістю складає половину від 50000 ф.ст., тобто 25000 ф.ст.)

За деякими винятками оцінка активів за відновлюваною вартістю являє собою достовірний показник їхньої вартості для підприємства за умови, що підприємство планує продовжувати операції. Отже, оцінка за відновлюваною вартістю є оцінкою "вартості діючого підприємства".

Оцінка акцій за відновлюваною вартістю є:

а) оцінка всіх активів за відновлюваною вартістю;

б) мінус довгострокові (наприклад, облігаційні) і короткострокові зобов'язання підприємства.

При наявності привілейованих акцій оцінка власного капіталу за відновлюваною вартістю визначається вирахуванням номінальної вартості привілейованих акцій.

Оцінка на базі прибутковості акцій. Прибутковість акції є відношення доходу в розрахунку на одну акцію до вартості акції, виражене у відсотках. Дохід у розрахунку на одну акцію означає прибуток (за винятком податку, без урахування непередбачених статей і дивідендів), поділений на кількість випущених простих акцій. Наприклад, якщо на одну просту акцію припадає дохід 30 пенсів на рік, а ця акція має ринкову вартість 1,50 ф.ст., то її прибутковість дорівнює:

Якщо не враховувати податки, то прибутковість акції є величиною, оберненою відношенню ціна-дохід. У даному прикладі відношення ціна-дохід дорівнює:

(величина, обернена 5, є 1/5, або або 20%).

Оцінка на базі прибутковості акцій аналогічна способу, що використовує відношення ціна-дохід.

Якщо прибутковість акції дорівнює частці від ділення доходу на 1 акцію на ціну 1 акції, то ціна (вартість) акції дорівнює частці від ділення доходу на 1 акцію на прибутковість.

Оцінка на базі відношення ціна-дохід. Це ще один метод, у якому в якості бази для оцінки вартості акцій використовується річний дохід. Відношення ціна-дохід (відношення Ц-Д) являє собою відношення ціни акції до річного доходу компанії на 1 акцію. Якщо ціна акції відома, відношення Ц-Д обчислити досить просто.

Нехай, наприклад, акції компанії Texas pic котируються на фондовому ринку за курсом 1,20 ф.ст. Дохід компанії за минулий рік склав 100000 ф.ст. У наявності є 500000 акцій. Відношення Ц-Д можна обчислити в такий спосіб:

У даному прикладі:

Відношення Ц-Д дорівнює 6. Це значить, що ринкова вартість акцій на даний момент у 6 разів перевищує річний дохід, який вони приносять.

Якщо компанія не зареєстрована на фондовому ринку, то ціна акцій невідома. Якщо ціна невідома, то відношення Ц-Д обчислити не можна. Проте можна припустити, яким має бути відношення Ц-Д для даної акції і, задавши необхідною величиною відносини, розрахувати вартість акції: и[Дохід на 1 акцію] [Відношення ціна-дохід].

Нехай New Mexico Ltd -- не зареєстрована на фондовій біржі компанія, що у попередньому році одержала дохід 30000 ф.ст. У компанії випущено 100000 простих акцій. Якби компанія Dakota pic запропонувала купити весь акціонерний капітал компанії New Mexico Ltd за ціною, що в 5 разів перевищує відношення Ц-Д, то пропонована ціна 1 акції склала б: [Дохід на 1 акцію] [Відношення ціна-дохід]= 30 пенсів 5=1,50 ф.ст.

Для проведення оцінки методом відношення ціна-дохід необхідно підібрати придатну величину цього відношення. Уже згадувалося, що відношення ціна-дохід відоме тільки для компаній, зареєстрованих на фондовій біржі.