Управління активами і пасивами комерційного банку

Аналіз відповідності структури активів і пасивів банку неможливий без аналізу ліквідності активів і стабільності пасивів банку.

Аналіз відповідності структури активів і пасивів (або аналіз розриву активів і пасивів по термінах погашення) є головним методом оперативного аналізу рівня ліквідності комерційного банку. Суть даного методу складається в співвіднесенні потоків приходу коштів у банк і потоків їхнього відходу. Грошові потоки аналізують за допомогою таблиці, що відбиває терміни погашення або зажадання всіх активів і пасивів банку.

Приплив коштів виникає внаслідок: повернення раніше розміщених активів банку; надходження коштів у зв'язку зі збільшенням зобов'язань банку, наприклад, одержання депозитів, притягнення нових клієнтів на обслуговування і т.д.; надходження коштів у зв'язку зі збільшенням власних коштів банку: одержання прибутків, надходження коштів від засновників, продаж власних акцій і інших.

Відтік коштів із банку відбувається внаслідок: до запитання зобов'язань банку (використання клієнтами власних коштів на поточних і розрахункових рахунках, повернення термінових депозитів і інших зобов'язань); розміщення коштів в активи: видача чергового траншу по кредитній лінії, виплата коштів відповідно до договору гарантії й інші розміщення коштів; скорочення коштів у зв'язку зі скороченням власних коштів банку: вчинення адміністративно-господарських і операційних витрат, виплати дивідендів учасникам, повернення частки в статутному капіталі в зв'язку з виходом із складу учасників кредитної організації й ін.

Збалансованість грошових потоків таким чином, що прихід коштів завжди більше відходу, є гарантією достатньої ліквідності кредитної організації.

Для оперативного аналізу ризику втрати ліквідності комерційному банку необхідно щодня складати таблицю розриву активів і пасивів по термінах погашення за результатами всіх зроблених за день операцій і з урахуванням змін які відбулись на зовнішніх фінансових ринках. Порівнюючи таблиці ліквідності на початок і кінець дня, можна визначити вплив проведених за день угод на ліквідність банку. Крім того, таблиця використовується для вирішення іншої задачі оперативного аналізу - оцінки впливу планованих операцій банку на його ліквідність.

У ході аналізу ліквідної позиції слід пам'ятати, що в неї можна включати тільки основну суму вимог і зобов'язань або основну суму разом з процентами за нею. Усі розрахунки ліквідної позиції на задану чи довільну дату в установах банків комп'ютеризовані.

При вивченні фактичного покриття потреби в ліквідних коштах виходять із розуміння того, що приріст ліквідних коштів є різницею між приростом депозитів, приростом додаткових відрахувань до обов'язкового резерву і приростом надання кредитів за наданими гарантіями.

На початку розвитку банківської діяльності питання ліквідності мало два теоретичних підходу. Перший заснований на тому, що структура активів за строками повинна точно відповідати структурі пасивів. Це, в свою чергу, не давало можливості комерційним банкам проводити активну політику управління своєю ліквідністю. На даній теоретичній базі відпрацьоване, так зване, золоте банківське правило - розмір і строки фінансових вимог банку повинні відповідати обсягам і строку його зобов'язань.

Другий підхід ґрунтувався на реальній невідповідності структур активів і пасивів балансу за строками. Останнім часом управління банківської ліквідності за строками розміщення і залучення ресурсами зводиться до управління дисбалансами в певні часові періоди. Адже, навіть найпотужніший комерційний банк в умовах проявів незбалансованих ринкових відносин не здатний виконувати золоте банківське правило. Крім того, притримуючись цього правила, банк і його акціонери втрачають певну частину доходу, яка отримується маневруючи залученими тимчасовими ресурсами шляхом вкладання їх в дохідні активи на відповідний термін. Тому на даний час актуальною проблемою управління ліквідністю банку є метод управління дисбалансами за строками розміщення і залучення ресурсів. Суть якого полягає в допущенні економічно обґрунтованих дисбалансів в певні періоди з урахуванням ризиків, на які може піти банк, не завдаючи шкоди загальній ліквідності банку (чиста позиція ліквідності). В практичній діяльності банків застосовуються ліміти на розриви активів і пасивів за строками. Обсяги лімітів визначаються сумами коштів, які банк може оперативно залучити на ринку, в тому числі і міжбанківському. Однак кожний комерційний банк встановлює свій, притаманний тільки йому коефіцієнт.

Структуру активів та зобов'язань АБ „Аллонж” на визначену дату - 01.06.2003р. наведено в додатках 2 і 3, з яких видно, що на момент дослідження банк не мав суттєвих проблем з ліквідністю.

З метою управління ліквідністю фахівцями АБ „Аллонж” на кожен тиждень розробляються відповідні рекомендації по розміщенню / залученню ресурсів, зразок таких рекомендацій наведено в Додатку 4.

Чутливість доходів до зміни процентних ставок є джерелом потенційного зменшення прибутку банку, а це в свою чергу впливає на ліквідність банківської установи. Для оцінки процентного ризику фахівцями АБ „Аллонж” використовується модель розривів (GAP). При цьому розриви визначаються як різниці між обсягами активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок в обрані проміжки часу. Після чого розраховується зміна процентних доходів банку залежно від несприятливого руху процентних ставок при незмінній структурі портфеля активів і пасивів. Ця зміна результату від процентних операцій і є процентним ризиком на який наражається банк. На основі отриманих результатів банк планує свою активність на обраний проміжок часу. У своїй діяльності АБ „Аллонж” використовує страхування процентних ризиків шляхом управління активами і пасивами: узгодження обсягів активів і пасивів за строками погашення, укладання з клієнтами угод з фіксованими ставками та угод з валютним обмовленням, обмеження горизонту інвестування та фінансування коштів тощо. Таблиці 2.4 та 2.5 ілюструють фактичні розриви активів і пасивів АБ „Аллонж” та наявність процентного ризику за вересень - грудень 2002 року.



Таблиця 2.4 - Фактичні розриви гривневих активів і пасивів АБ „Аллонж”, чутливих до зміни процентних ставок, впродовж вересня - грудня 2002р.

Період	Розрив (GAP), млн. грн.	Тенденція зміни процентних ставок	Процентний ризик
Вересень	3,9	Зростання ставок	Не було
Жовтень	-6,8	Стабілізація	Не було
Листопад	-4,3	Початок падіння	Не було
Грудень	-7,0	Падіння ставок і стабілізація	Не було

Таблиця 2.5 - Фактичні розриви активів і пасивів АБ „Аллонж” в доларах США, чутливих до зміни процентних ставок, впродовж вересня - грудня 2002р.

Період	Розрив (GAP), млн. дол.США	Тенденція зміни процентних ставок	Процентний ризик
Вересень	1,67	Зростання ставок	Не було
Жовтень	2,01	Падіння ставок	Існував
Листопад	1,37	Стабілізація ставок	Не було
Грудень	1,95	Стабілізація ставок	Не було

Абсолютно точний прогноз процентних ставок неможливий, тому голова банку повинний покладатися не на прогноз, а на хеджування від непередбачених змін процентних ставок. Рух процентних ставок у напрямку, відмінному від передвіщеного, буде нарощувати втрати банку.

Для полегшення процедури прийняття ефективних рішень доцільно згрупувати методи управління дисбалансом (у залежності від чутливості) у таблицю, що наведена нижче (див. табл.2.6).



Таблиця 2.6 - Методи усунення дисбалансу чутливості до змін процентних ставок.

	У чому полягає ризик	Можливі варіанти реакції менеджерів
Позитивний розрив Чуттєві активи більше чуттєвих зобов'язань (чутливість по активах)	Можливі втрати у випадку зниження процентних ставок, тому що чистий процентний доход банку зменшується	1.Не робити нічого (можливо, ставки будуть рости чи залишаться на колишньому рівні) 2.Збільшити обсяг довгострокових активів 3.Збільшити обсяг короткострокових чуттєвих пасивів 4.Перейти в такий стан, коли середньозважений термін погашення активів дорівнює середньозваженому терміну погашення пасивів
Негативний розрив Чуттєві активи менше чуттєвих зобов'язань (чутливість по пасивах).	Можливі втрати у випадку росту ставок, тому що чистий процентний доход зменшується.	1.Не робити нічого (можливо ставки знизяться чи залишаться на колишньому рівні) 2.Зменшити обсяг довгострокових активів 3.Зменшити обсяг короткострокових чуттєвих пасивів 4.Перейти в такий стан, коли середньозважений термін погашення активів дорівнює середньозваженому терміну погашення зобов'язань

Однак техніка управління дисбалансом добре працює тільки в теорії. Практично ж способи її реалізації завжди мають визначену частку ризику процентних ставок. Наприклад, процентні ставки, виплачувані по пасивах (які звичайно є короткостроковими), мають тенденцію змінюватися швидше, ніж процентні ставки по активах. Більш того, не так просто визначити момент, у які конкретні банківські активи чи пасиви можуть бути переоцінені. До того ж вибір планових періодів, протягом яких проводиться балансування чуттєвих активів і пасивів, у значній мірі довільний. Окремі статті балансу завжди попадають у проміжки між плановими періодами і приводять до великих неприємностей, якщо ставки змінюються в несприятливому для банку напрямку.

В умовах мінливості ресурсної бази існуючи методи визначення ліквідності комерційного банку є, на жаль, не досить ефективними. Розглянемо більш докладніше цю проблему і шляхи подолання проблеми, які пропонують фахівці АБ „Аллонж”.

Поточне керування активами і пасивами звичайно пов'язано не з усією ресурсною базою, а лише з її частиною - з вільними ресурсами, що відповідають залишкам коррахунка. Очевидно, що вільні ресурси банку так само є хитливими.

Ресурсна база є хитливої по своїй фінансовій природі. Це пов'язано з тим, що до складу ресурсної бази входять клієнтські кошти до запитання (списання і надходження яких є випадковими подіями).

Продемонструємо важливість обліку мінливості при оцінці ризику ліквідності. Нехай банки А и Б виконують вимоги економічних нормативів і формування обов'язкових резервів: середні залишки коррахунка перевищують вимоги нормативів. Банк А має низьку мінливість залишків на коррахунку і тому не піддається ризику ліквідності: залишки коррахунку - дебетові. Банк Б має високу мінливість залишків і тому ризик ліквідності існує: при виконанні всіх платіжних вимог клієнтів відбудеться овердрафт коррахунку. У цьому випадку Банк Б зможе вчасно виконати платіжні вимоги клієнтів, що надійшли, тільки залучаючи відсутні засоби, наприклад, на ринку міжбанківських кредитів. Це пов'язано з тим, що комерційні банки (відповідно до "Положення про міжбанківські розрахунки в Україні") повинні здійснювати активні операції по кореспондентських рахунках лише в межах наявних засобів на цих рахунках (за винятком випадків, передбачених договорами).

Розглянемо питання: чи можуть такі традиційні методи контролю ліквідності, як коеффіцієнтний аналіз і аналіз активів і пасивів по термінах погашення враховувати мінливість ресурсної бази банків.

Національним банком України встановлені три коефіцієнти ліквідності, які необхідно дотримувати (у середньому за звітний період). Це економічний норматив миттєвої ліквідності Н5 - відношення засобів на корсрахунку й у касі до засобів на поточних рахунках клієнтів (не менш 20%), норматив загальної ліквідності Н6 - відношення загальних активів до загальних зобов'язань (не менш 100%) і відношення високоліквідних активів до робочих активів банку Н7 (не менш 20%). До них необхідно ще додати вимогу формування обов'язкових резервів, що також контролює здатність банку вчасно проводити клієнтські платежі.

Економічні нормативи ліквідності і формування обов'язкових резервів розраховують як середньоарифметичні за звітний період і тому не можуть враховувати мінливість (волатильність) активів і пасивів, пов'язану з тим, що залишки на рахунках міняються кожен день.

Розглянемо тепер оцінку ризику ліквідності за допомогою аналізу активів і пасивів по термінах погашення. Цей аналіз оцінює позицію ліквідності як різницю обсягів активів і пасивів з термінами погашення, що належать обраному певним чином періоду. Так для періоду погашення "до запитання" ризик ліквідності існує лише тоді, коли активи до запитання менше пасивів до запитання. Як тільки банк "забрався" у клієнтські засоби, він відразу ж піддає себе ризику ліквідності, що пов'язаний з можливим раптовим відтоком клієнтських засобів.

До переваг аналізу по термінах погашення можна віднести можливість прогнозу майбутніх балансів, позицій ліквідності і коррахунку. Основним же недоліком методу є те, що він не враховує мінливість коштів до запитання. Аналіз термінів погашення фіксує обсяг коштів до запитання на дату складання прогнозів. Цей обсяг може бути як завищеним, так і заниженим щодо свого середнього значення. У результаті і ризик ліквідності може бути як занижений, так і завищений.

Нехай для деякого банку за допомогою аналізу термінів погашення побудований прогноз коррахунку. При цьому банк відкрив позицію ліквідності шляхом видачі кредиту з обраним терміном розміщення. При закритій (нульовий) позиції ліквідності стан коррахунку дебетовий і ризик ліквідності відсутній. У випадку, коли банк "забрався" у клієнтські кошти (наприклад, для фінансування операції кредитування) і відкрив коротку позицію ліквідності, він піддається ризику ліквідності.

Щоденний ризик ліквідності банку може бути охарактеризований наступними вірогідними показниками:

найбільшою кількістю днів овердрафта корсрахунку протягом усього періоду розміщення кредиту;

максимальним обсягом залучення відсутніх протягом одного дня коштів.

Відзначимо, що цей обсяг контролюється також приступністю грошових ресурсів на ринку МБК. Він повинний бути менше чи дорівнювати тому обсягу МБК, що банк може легко залучити на ринку (виходячи з обсягу встановлених на банк невикористаних лімітів чи з максимального обсягу залучення за попередні періоди);

максимальними витратами на залучення МБК за весь період розміщення кредиту.

В АБ „Аллонж” розроблений власний метод оцінки ризику ліквідності, викликаного мінливістю ресурсної бази банку. Він дозволяє знаходити зазначені показники ліквідності і визначати загальний фінансовий результат операції кредитування. Метод базується на аналізі активів і пасивів по термінах погашення, що доповнений технологією обліку мінливості ресурсної бази.

Облік мінливості ґрунтується на припущенні, що випадкове поводження ресурсної бази в майбутньому буде подібним її поводженню в минулому. Вважається, що випадкові зміни ресурсної бази підкоряються закону нормального розподілу. Непрямим обґрунтуванням цього припущення є той факт, що платежі, які проходять через поточні рахунки клієнтів, є незалежними, а їхня кількість - достатня великим. Тоді характеристикою мінливості ресурсної бази в майбутньому може служити стандартне відхилення ресурсної бази в минулому.

У пропонованому підході розглядаються граничні характеристики підтримки ліквідності банку, що відповідають найгіршому випадку, що може відбутися з обраним рівнем довіри (зазвичай береться 5%). Тут розроблена технологія відповідає відомому підходу Value-at-Rіsk (Va). При цьому величиною Va є витрати на підтримку ліквідності протягом усього терміну розміщення.

Вхідними даними для розрахунків є:

основні статистичні характеристики ресурсної бази банку (середній обсяг ресурсної бази і стандартне відхилення);

довірча імовірність (наприклад, 95%);

обсяг розміщуваного кредиту;

термін розміщення;

обсяг резервування;

прогнозована ставка залучення.

Результатами розрахунку є наступні характеристики ліквідності банку і прибутковості операції кредитування:

максимальний термін втрати ліквідності банком (за весь період розміщення кредиту);

максимальний денний обсяг залучення міжбанківських кредитів (для покриття дефіциту засобів);

найбільші витрати на залучення МБК (при прогнозованій ставці залучення);

загальний результат від операції кредитування (з урахуванням ліквідних витрат).

Розроблений підхід дозволяє одержати універсальні (не залежні від розмірів банку) залежності для основних показників ліквідності. Величини є безрозмірними (розмірні величини / їхнє стандартне відхилення) і видно, що зі збільшенням мінливості ресурсної бази (стандартного відхилення), відкритої позиції ліквідності, тривалості підтримки відкритої позиції показники ліквідності погіршуються.

Приведемо конкретний приклад. Нехай стандартне відхилення ресурсної бази складає 5 млн. грн., а вхідний очікуваний залишок коррахунку складає 13 млн. грн. Припустимо, що банк планує укладання угоди по розміщенню МБК в обсязі 3 млн. грн. і очікуваний залишок коррахунку зменшується до 10 млн. грн.

Обчислимо відношення очікуваного залишку коррахунку до стандартного відхилення: 10/5 = 2. Знаходимо відношення максимального обсягу одноденного залучення МБК до стандартного відхилення ресурсної бази - воно дорівнює 1,05. Тоді максимальний обсяг одноденного залучення МБК буде рівним 1,05 х 5 млн. грн.= 5,25 млн. грн.

Якщо цей обсяг (5,25 млн. грн.) менше того, котрий банк може легко залучити на ринку МБК, то виконання угоди дозволяється. Якщо ж цей обсяг (5,25 млн. грн.) перевищує обсяг, що банк може легко залучити на ринку МБК, то виконання угоди забороняється. В останньому випадку необхідно зменшити обсяг розміщуваного кредиту, підвищити тим самим рівень очікуваних залишків коррахунку.

Практичне застосування розробленої технології служить наступним цілям:

Одержання управлінської інформації. Інформація про ризик ліквідності є складовою частиною загальної управлінської інформації про ризики банку.

Керування вільними ресурсами. Технологія є корисним інструментом для професійного керування вільними ресурсами банку. Використовуючи її, керівництво банку зможе приймати більш обґрунтовані рішення по торгових стратегіях. Раціональне використання вільних ресурсів банку досягається розміщенням ресурсів у більших, ніж звичайно, обсягах, а при сприятливій ринковій кон'юнктурі - на більш тривалі, чим звичайно, терміни. При цьому ризики ліквідності і ліквідних витрат залишаються контрольованими.

Установлення лімітів. Запропонований підхід установлює строгий кількісний зв'язок між операційними лімітами і ризиком ліквідності.

Здійснення регуляторних функцій. Забезпечується прийняття управлінських рішень з урахуванням вимог економічних нормативів і формування обов'язкових резервів. Можливе використання даного підходу при аналізі фінансового стану банків органами банківського нагляду.

Оцінка ефективності керування вільними засобами. Існує можливість оцінювати ефективність керування вільними засобами в банку.

Дистанційний аналіз ліквідності банків-контрагентів. Підхід дозволяє оцінити стан ліквідності банку-контрагента в довільно обраному періоді часу, розрахувати ліміти і ставки розміщення МБК.

Зупинимося на перспективах дистанційної оцінки ліквідності банків-контрагентів, що відкриває розроблена технологія.

Якщо в розрахунках використовувати баланси банків-контрагентів, то на виході одержимо основні показники ліквідності відповідних банків. Варто згадати про один важливий показник, що дозволяє розраховувати розроблений підхід - імовірності втрати ліквідності банком-контрагентом (фактично це імовірність того, що банк не поверне МБК - вчасно і/чи в повному обсязі). Природно, ця імовірність залежить від терміну погашення МБК, що банк-кредитор збирається видавати своєму партнеру.

Наступним логічним кроком є розробка рейтингу ліквідності, що пов'язує імовірність затримки повернення МБК із буквеним кодом ліквідності. Таку відповідність пропонується виразити у виді таблиці відповідності рейтингу ліквідності й імовірності втрати ліквідності банком-контрагентом, який можна записати в такий спосіб:

Рейтинг Імовірність утрати ліквідності

АAA 0,01%

АA 0,4%

A 1,6%

BBB 5,4%

BB 9,9%

B 26,2%

CCC 41,0%

Пропонований метод рейтингування відрізняється від нині існуючих тим, що він вільний від суб'єктивних думок експертів.

Відзначимо, що рейтинг ліквідності відрізняється від кредитного рейтингу. Кредитний рейтинг дає оцінку імовірності дефолта банку, його повної неплатоспроможності, у той час як рейтинг ліквідності визначає імовірність утрати ліквідності і є засобом ранньої діагностики проблем у банку-контрагента. Адже банк не відразу утрачає свою платоспроможність - проблеми з платоспроможністю починаються з утрати ліквідності, із затримок платежів на один день, на два дні, на тиждень і т.д. На погляд автора, в умовах країн з перехідною економікою особливо важливо вміти діагностувати саме втрату ліквідності. Велику роль в управлінні ліквідністю банку відіграє політика щодо страхування кредитного ризику. Одним з найбільш ефективних методів захисту від кредитного ризику є вивчення кредитоспроможності клієнта. Однак завжди існує ризик погіршення якості кредиту і як крайній випадок ризик неповернення кредиту і відсотків по ньому. З метою зниження впливу таких непередбачених ситуацій на стабільність функціонування банку створюються страхові резервні фонди.

Положенням НБУ "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих утрат по кредитах комерційних банків" від 27.3.98р. №122 був введений у дію новий метод формування страхового резерву.

Відповідно до цього положення, кредити поділяють на п'ять видів по ступені кредитного ризику: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. По кожному з цих видів визначені розміри відрахувань на створення резерву (див табл. 3.3).



Таблиця 2.7 - Відсоток вартості забезпечення , що береться до розрахунку резервів під кредитні ризики.

Відсоток вартості забезпечення ,що береться до розрахунку резервів під кредитні ризики	Гарантії	Застава
	Кабінету міністрів України	Урядів країн категорії “А”	міжнаро-дних багатосторонніх банків	банків з рейтингом не нижче ніж “інвестиційний клас”, забезпечені гарантії банків України	Майнових прав на грошові депозити	Державних цінних паперів	Не держав-них цінних паперів, дорогоцінних металів, рухомого і нерухомого майна та інших майнових прав
Стандартна	100%	100%	100%	100%	100%	100%	50%
Під контролем	100%	100%	100%	100%	100%	80%	40%
Субстандартна	50%	100%	100%	100%	100%	50%	20%
Сумнівна	20%	20%	20%	20%	100%	20%	10%
Безнадійна	0%	0%	0%	0%	0%	0%	0%

Вид кредиту по ступені кредитного ризику визначається на основі двох критеріїв:класу кредитоспроможності і характеру кредитної історії позичальника.

Кредитна історія показує як позичальник дотримувався вимог кредитного договору, а саме: чи вчасно погашалися кредити, чи були прострочення, пролонгації, якщо були, то на який термін. По кредитній історії позички поділяють на три групи:

добра - заборгованість за кредитом виплачувалася у визначений термін, пролонгація, якщо проводилася, те одноразово на термін не більш 90 днів;

слабка - прострочена заборгованість за кредитом і відсотками по ньому складають не більш 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованому на термін більш 90 днів при своєчасній сплаті відсотків;

незадовільна - прострочена заборгованість за кредитом і процентами по ньому складає більш 90 днів чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів при несплаті відсотків.

Другим критерієм, що визначає ступінь кредитного ризику по позичці, є фінансовий стан позичальника. За цією ознакою клієнтів поділяють на п'ять груп:

"А" - фінансова діяльність дуже добра і дає можливість погашати основну суму кредиту і відсотки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі буде здійснюватися на такому високому рівні;

"Б" - фінансова діяльність добра і дуже добра, однак немає можливості підтримувати її на такому високому рівні;

"У" - фінансова діяльність задовільна, однак спостерігається тенденція до погіршення;

"Г" - фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом короткого періоду часу;

"Д" - фінансова діяльність свідчить про збитки, і, мабуть, ні основний борг, ні відсотки сплачені не будуть.

Фінансовий стан позичальника визначається рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів.

До об'єктивних факторів відносять економічні показники розвитку підприємства:

обсяг реалізації;

розмір прибутків і збитків;

рентабельність;

ліквідність;

рух засобів на рахунках позичальника;

структура і динаміка кредиторської заборгованості;

собівартість продукції.

Серед суб'єктивних факторів, що впливають на фінансовий стан позичальника можна виділити: професіоналізм керівництва, ефективність управління, ринкова позиція позичальника, його залежність від циклічних і структурних змін, наявність держзамовлення і державної підтримки, погашення кредиторської заборгованості в минулому.

В АБ „Аллонж” для аналізу кредитоспроможності позичальника використовують методику, що заснована на обчисленні ряду коефіцієнтів.

Для розрахунку відрахувань у резервний фонд скористаємося даними, пре-доставленными агрофірмою "Світанок", якій був виданий кредит у сумі 8 тис. грн. терміном на 4 місяці.

На основі даних балансу обчислюють коефіцієнти кредитоспроможності, що поділяються на три групи: показники платоспроможності; показники фінансової стабільності; інші показники фінансового стану.

Перша група показників дозволяє дати оцінку здатності позичальника вчасно сплатити борг, друга група дає уявлення про стійкість підприємства (у якому ступені позичальник функціонує за рахунок власних коштів), третя група уточнює і доповнює дані перших двох груп.

Таблиця 2.8 - Показники кредитоспроможності агрофірми "Світанок".

Показники	Розрахунок	Норма	на початок року	на кінець року
1.Показники платоспроможності:
Коефіцієнт загальної ліквідності	(А2+А3)/(П2+П3)	>2,0-2,5	1,36	1,38
Коефіцієнт поточної ліквідності	А3/П3	>0,7-0,8	0,54	0,50
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	(ГС+КФВ)/П3	>0,2-0,25	0,10	0,04
Коефіцієнт покриття короткострокових зобов'язань власними оборотними коштами	(П1-А1)/П3	>0,25	0,56	0,54
2. Показники фінансового стану
Коефіцієнт співвідношення притягнутих і власних засобів	(П2+П3)/П1	< 1,0	0,12	0,07
Коефіцієнт фінансової незалежності	П1/(П2+П3)	>0,2	8,39	12,45
Коефіцієнт автономії	П1/ВБ	>0,5	0,89	0,98
3. Інші показники фінансового стану
Коефіцієнт покриття балансу	(А2+А3)/П3	>1,0	2,12	2,45
Коефіцієнт інвестування	П1/А1	>1,0	1,04	1,0

Умовні позначки:

А1- перший розділ активу ; П1- перший розділ пасиву;

А2- другий розділ активу ; П2- другий розділ пасиву;

А3- третій розділ активу ; П3- третій розділ пасиву;

ГС- кошти ; КФВ- короткострокові фін. вкладення;

ВБ- валюта балансу.

У ході аналізу перевіряють не тільки відповідність коефіцієнтів нормативам, але і вивчають їх динаміку, тобто їхній ріст чи зниження за визначений період.

Усі коефіцієнти платоспроможності не відповідають нормативам, крім коефіцієнта покриття. Це свідчить про те, що позичальник не в змозі швидко реалізувати активи для погашення заборгованості. Варто мати на увазі, що найчастіше саме ця причина приводить позичальників у банк.

Однак показники фінансового стану фірми "Світанок" свідчать про стійке положення підприємства з чіткою тенденцією до її покращення.

Подальші коефіцієнти відповідають нормі.. Крім того за рік, що аналізується, проявився ріст негативної тенденції. Це погано впливає на оцінку фінансової діяльності підприємства.

Таким чином, кредитоспроможність позичальника можна класифікувати класом "У" - фінансова діяльність задовільна і спостерігається тенденція до погіршення протягом короткого періоду часу.

Кредитну історію позичальника, що є другим фактором, визначаючим вид кредиту, можна вважати гарної, тому що пролонгацій кредиту не проводилося, прострочення по позичці не допускалися.

Для визначення виду позички скористаємося методикою, запропонованої Національним банком України, що відбита в „Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків”.

Таблиця 2.9 - Визначення виду кредиту в залежності від класу кредитоспроможності

Клас кредитоспро-можності	Кредитна історія
	добра	слабка	незадовільна
А	стандартний	під контролем	субстандартний
Б	під контролем	субстандартный	сумнівний
В	субстандартний	сумнівний	безнадійний
Г	сумнівний	безнадійний	безнадійний
Д	безнадійний	безнадійний	безнадійний

Відповідно до таблиці, кредит, виданий агрофірмі "Світанок", є сумнівний.

Для нарахування резерву використовують формулу:

РФ=С(К-ЗЦ),

де РФ - резервний фонд;

С - відсоток відрахувань у резерв;

К - сума кредиту;

З - 50% застави товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ);

Ц - сума застави під цінні папери.

Знаючи ,що позичка була видана під заставу ТМЦ у розмірі 135% від суми кредиту, можемо обчислити розмір резервного фонду:

РФ=0,2(8000-1,3580000,5)=520 грн.

Аналогічно визначають суми резерву по всіх позичках, виданим банком. У банку формуються два види резервів: загальний і спеціальний. Загальний резерв формують по стандартних позичках, спеціальний - по кредитах під контролем, субстандартним, сумнівним, безнадійним. Резерв повинний формуватися щокварталу за рахунок прибутку минулого року.

Для визначення загальної суми резерву скористаємося даними якості кредитного портфеля АБ „Аллонж” (цифри умовні, так як реальні цифри становлять банківську таємницю).

Таблиця 2.10 - Розрахунок фонду страхування кредитного ризику в АБ „Аллонж”.

Види позичок	Сума кредитів	Сума застави ТМЦ	Сума, на яку нарах-ть резерв	% відра-хуван-ня	Розрахункова сума резерву	Факт. сума резерву
стандартні	527,2	659,0	197,7	2	4,0	х
під контролем	12,2	15,3	4,6	5	0,2	х
субстандартные	8,3	10,4	3,1	20	0,6	х
сумнівні	2,5	3,4	0,8	50	0,4	х
безнадійні	--	--	--	100	--	х
Разом	х	х	х	х	5,2	3,5

На підставі розрахунку можна зробити висновок, що фактично сформованого резерву недостатньо для страхування кредитного ризику. Це може негативно відбитися на діяльності банку. Теоретично розрахована сума резерву складає 5,2 тис. грн., з якої 4 тис. грн. приходиться на загальний резерв, а 1,2 тис. грн. - у спеціальний. На аналізовану дату було фактично зарезервовано 3,5 тис. грн. Таким чином, необхідно додатково зарезервувати 1,7 тис. грн.

2.3 Криза ліквідності і дії комерційного банку

Процес управління ліквідністю складний і багатогранний і містить у собі безліч аспектів - економічних, організаційних, методологічних, інформаційних. Управління ліквідністю містить у собі й елементи антикризового управління, що знаходить висвітлення в такому внутрібанківському документі, як "План дій комерційного банку у випадку виникнення кризи ліквідності".

"План дій" визначає необхідні дії і процедури, яким повинний керуватися комерційний банк у випадку істотного погіршення ліквідності по наступним причинах:

погіршення фінансового стану самого банку;

відсутність ліквідності у фінансовій системі в цілому.

Перше (погіршення фінансового стану самого банку) є більш небезпечним для банку: саме внутрібанківські проблеми з ліквідністю слугують основною причиною руйнування банків. Тому "План дій" у цьому аспекті більш деталізований. Однак істотне скорочення ліквідності у фінансовій системі в цілому може дорого обійтися фінансовій установі; ця проблема також вимагає продуманих і добре скоординованих дій. Розглянемо "План дій" у вищевказаній послідовності на прикладі „Плану дій АБ „Аллонж” у випадку виникнення кризи ліквідності”.

Погіршення фінансового стану самого банку.

"План дій" АБ Аллонж складається з трьох-чотирьох частин, що описують дії в залежності від глибини проблем з ліквідністю, наприклад:

стадія "підвищеної готовності"

стадія кризи А;

стадія кризи Б;

стадія кризи В.

Стадія "підвищеної готовності"

"Підвищена готовність" з'являється у випадку істотного зниження кредитного рейтингу організації на ринку чи виникнення погрози такого зниження через появу на ринку негативної інформації. Зниження кредитного рейтингу виражається в скороченні лімітів на банк по термінах у частині депозитних операцій і по похідних фінансових інструментах, а також у рості вартості залучення ресурсів шляхом випуску боргових зобов'язань.

Типові випадки оголошення "підвищеної готовності" наступні:

зменшення власного капіталу на 10% і більш;

зменшення прибутку на 15% і більш;

висловлення в засобах масової інформації про погане управління, недостатньому внутрішньому контролі, про неправильну стратегію; погіршення нормативу достатності капіталу на 20% і більш, недотримання обов'язкових економічних нормативів, установлених НБУ;

зниження - не менш чим на 2 пункти - рейтингу, що привласнюється рейтинговими агентствами (або повторне зниження рейтингу);

зниження вартості акцій банку на ринку не менш чим на 20%, не пов'язане з рухом фондового ринку.

Стан "Підвищеної готовності" вводиться головою комітету з управління активами і пасивами з наступним затвердженням головою правління. Підставою для оголошення "Підвищеної готовності", як правило, є пропозиції керівника казначейства і керівника служби ризик-контролю.

Негайно після оголошення "Підвищеної готовності" служба ризик-контролю готує доповідь наступного змісту для комітету з управління активами і пасивами:

рекомендації з показників ліквідності;

рекомендації з ризику зміни процентної ставки;

рекомендації зі збільшення залучення засобів на термін;

рекомендації зі згортання визначених операцій для збереження відкритих банку кредитних ліній для можливого подальшого використання;

пропозиції по укладанню кредитних угод "стендбай"

пропозиції по сек'юритизації активів;

рекомендації з обмеження росту активів.

Комітет з управління активами і пасивами на основі цієї доповіді готує план заходів, згодом затверджуваний правлінням банку.

Координація робіт зі стабілізації ситуації доручається комітету з управління активами і пасивами (або може бути сформована група по управлінню ліквідністю з числа вищих менеджерів банку). У разі потреби формуються робочі групи по роботі з найбільш великими депозиторами, банками-контрагентами. З доручення комітету з управління активами і пасивами, виходячи з доповіді служби ризик-контролю, проводиться наступна робота:

готується детальний аналіз структури активів і пасивів у різних розрізах; при цьому основна увага приділяється прогнозу відтоку ресурсів з банку на найближчі 3 місяці;

визначаються види бізнесу, де можливо заморозити ріст активів, і пропонуються практичні кроки в цьому напрямку;

робиться прогноз можливості продажу активів, намічаються терміни продажів і сума виручених засобів;

розробляються заходи щодо роботи з найбільшими клієнтами і контрагентами;

уточнюються можливі зміни вартості послуг банку (при цьому створюються сприятливі умови для найбільш важливих клієнтів).

На стадії "Підвищеної готовності" проблема ліквідності є основним пунктом порядку денного засідань комітету з управління активами і пасивами. На додаток керівник казначейства не рідше двох разів у тиждень інформує голову правління банку і голову комітету з управління активами і пасивами про ситуації.

Стадія кризи А.

Стадія кризи А виражається в тім, що можливість фондування з міжбанківських ринків по ставках для першокласних позичальників стає практично нереальною, а також у тім, що деякі відомі на ринку великі корпоративні клієнти вже перевели кошти в інші банки. При цьому основна частина залишків по клієнтських рахунках залишається в банку.

Дії правління. Правління організує зустріч із представниками НБУ на предмет інформування про ситуацію і визначення потреб у фондуванні шляхом укладання угод "репо" і одержання ломбардних кредитів.

Дії казначейства. Робота казначейства повинна бути спрямована на збільшення високоліквідних активів, тобто ресурси не розміщаються на термін більш 14 днів. Боргові зобов'язання закордонних країн (якщо такі маються) підлягають реалізації (або по них укладають угоди "репо"). Старші менеджери казначейства проводять зустрічі з основними банками-контрагентами для з'ясування умов і можливостей фондування. Визначаються потенційні ділові партнери, що могли б надати допомогу в реалізації активів.

Стадія кризи Б.

Стадія кризи Б виражається в наступному: практично неможливо залучити ресурси з міжбанківського ринку по середньоринковим ставках; не менш половини банків-контрагентів закрили ліміти, а інші - скоротили їх не менш чим на половину; не менш чим на 15-20% (у залежності від структури пасивів) скоротилися середні залишки засобів на рахунках клієнтури і на термінових депозитах. У цих умовах починаються наступні дії.

Казначейство:

розміщає вільні ресурси винятково на умовах "овернайт"

цілком використовує кредитні лінії "стендбай"

проводить переговори з банками-контрагентами по поверненню міжбанківських кредитів і депозитів чи залучає ресурси проти розміщених засобів; доповідає голові правління і голові комітету з управління активами і пасивами про можливість залучення ресурсів по ставках вище середньоринкових і вносить пропозиції по ситуації.

Комітет з управління активами і пасивами (з доручення правління):

ініціює заходи щодо реалізації і сек'юритизації активів за графіком ;

приймає рішення про залучення ресурсів по ставках вище середньоринкових і про підвищення ставок по залучених клієнтських депозитах;

розглядає структуру активів і дає рекомендації з можливості "заморожування" кредитування.

Стадія кризи В.

Це означає ситуацію, коли дефолт (невиконання зобов'язань) неминучий. Відбувається відтік клієнтських депозитів; активи, які можна було продати, уже продані; неможливо залучити ресурси з міжбанківського ринку чи від великої корпоративної клієнтури. У даному випадку потрібно звертатися в центральний банк за фінансовою допомогою.

Тут варто підкреслити, що вся "апаратна" робота повинна бути зроблена завчасно (мається на увазі підготовка листів, клопотань, супровідної документації, що відповідає установленим вимогам органів державного регулювання) - при настанні стадії кризи Б, описаної вище. Якщо цього не зробити, то можна втратити час, що приведе до необоротних наслідків.

Відсутність ліквідності у фінансовій системі в цілому.

Звичайно, у випадку виникнення кризи ліквідності на фінансовому ринку варто очікувати втручання центрального банку, спрямованого на стабілізацію ситуації, наприклад, скупки іноземної валюти в банків, надання стабілізаційних кредитів. Однак у випадку проблем з ліквідністю вартість ресурсів виявляється непередбаченою (можливо, надзвичайно високою), крім того, різко зростає ризик зміни процентної ставки, можливе припинення звичайних розрахункових операцій. У подібних умовах виконуються наступні кроки.

Казначейство: максимально скорочує дисбаланс між активами і пасивами з плаваючою і фіксованою процентною ставкою, тим самим зменшуючи величину ризику зміни процентної ставки. Дана позиція контролюється керівником казначейства на щоденній основі; контролює розмір заборгованості перед центральним банком і представляє щоденну звітність по проблемі голові комітету з управління активами і пасивами; на щоденній основі координує інформаційні потоки, що надходять з центрального банку, і доводить інформацію до структурних підрозділів. Для цього в банку призначається відповідальна особа з числа старших менеджерів казначейства.

Комітет з управління активами і пасивами:

здійснює загальне управління ліквідністю і координує роботу структурних підрозділів;

на щотижневій основі визначає тактику формування процентних ставок по корпоративних кредитах типу "ролловер"

контролює роботу клієнтських менеджерів по оптимізації потоків коштів клієнтів;

визначає зміст інформації, що повідомляється широкій публіці службою по зв'язках із громадськістю;

виробляє тактику роботи з клієнтськими кредитами і депозитами.

Звичайно, наявність "Плану дій" не є рішенням усіх проблем, але план дозволяє діяти чітко, послідовно і рішуче, що полегшує вихід із кризи ліквідності.

Розділ 3. Удосконалення управління ліквідністю комерційного банку

3.1 Основні напрями удосконалення системи управління ліквідністю комерційного банку

Статистичні дані засвідчують надзвичайно великий вплив на ліквідність українських комерційних банків такої категорії пасивів, як залишки на поточних рахунках клієнтів "до запитання". На це вказує надто висока питома вага таких пасивів у балансах українських банків. Слід зазначити, що ця категорія банківських ресурсів, як ніяка інша, пов'язана з ризиком ліквідності. Такий ризик, як відомо, полягає в неочікуваних банком змінах у розмірах наявних у нього активів та пасивів. Строки ж вилучення депозитів "до запитання" є невизначними за своєю природою. Разом із тим, депозити "до запитання" є одним із найдешевших джерел ресурсів банку, чим сприяють максимізації банківського прибутку шляхом значного зменшення процентних затрат банку.

Відповідно до підходу до управління банківською ліквідністю з погляду "потоку", саме розв'язання питання стосовно оптимального розміщення в активи тимчасово вільних залишків на рахунках клієнтів "до запитання" є наріжним каменем побудови загальної моделі управління ліквідністю комерційного банку. Ключовим питанням у цьому є визначення оптимальних розмірів та строків, на які, з прийнятним ризиком для ліквідності, можна інвестувати кошти, котрі належать до цієї категорії пасивів. Конкретні види активів, у які буде здійснено інвестування таких коштів, мають у цьому разі другорядний характер, оскільки вони будуть обиратися банком залежно від можливих у конкретний момент часу на ринку альтернативних варіантів з урахуванням ліквідності та потенційної доходності кожного окремого виду активів. [21]

Розглядаючи питання розробки моделі управління ліквідністю комерційного банку на основі оптимального використання залишків тимчасово вільних коштів на поточних рахунках клієнтів "до запитання", необхідно зазначити, що побудова такої моделі має відбуватись індивідуально для кожного окремого комерційного банку з урахуванням особливостей ресурсної бази за таким алгоритмом:

1. Проведення аналізу якісного та кількісного складу портфеля депозитів "до запитання" з метою виявлення рахунків, залишки на яких мають значну питому вагу в загальній сумі залишків.

2. Аналіз рахунків, які мають значну питому вагу в загальній сумі залишків, з метою виявлення специфічних особливостей динаміки залишків на таких рахунках та врахування подібних особливостей при плануванні напрямків розміщення залишків на цих рахунках в активні операції і, відповідно, ліквідної позиції банку.

3. Отримані результати розрахунку повинні використовуються менеджерами банку для побудови цілісної моделі управління ліквідністю.

Треба підкреслити, що запропонований підхід значно оптимізує процес планування та прогнозування ліквідної позиції банку шляхом математично обґрунтованого врахування поведінки залишків на рахунках до запитання клієнтів банку. Це в свою чергу дасть змогу не лише значно покращити якість прогнозу щодо ліквідної позиції в майбутньому, а й сприяти максимізації прибутку банку шляхом інвестування значної частини залишків на рахунках до запитання в прибуткові активи без ризику для ліквідності.

Комерційні банки цікавить не ліквідність, як така, а ліквідність, при якій можна дістати максимальний прибуток. Природно, кожен банк має індивідуальні особливості, що визначають методи регулювання ліквідності.

Ризики ліквідності можна розділити на дві групи - ризик поточної ліквідності, тобто виникнення ситуації, коли вже зараз немає коштів для виконання поточних платежів, і ризик перспективної ліквідності, коли можливе порушення платоспроможності в перспективі, у зв'язку з незбалансованістю активів і пасивів по будь-яких термінових групах.

Ці ризики приводять до різних наслідків, вимагають різних методів усунення розривів ліквідності, вони виникають у відношенні неоднакових по термінах активів і пасивів. Так, наслідками виникнення ризику поточної ліквідності є: ріст витрат на залучення позапланових міжбанківських кредитів, не одержаний прибуток чи збиток від дострокової реалізації високоліквідних активів, збиток репутації банку. Наслідок ризику перспективної ліквідності -- це виникнення ризику поточної ліквідності в перспективі і процентного ризику.

До методів усунення розриву поточної ліквідності, що стосується активів і пасивів терміном до 1 місяця відносяться: залучення міжбанківського кредиту, відмовлення від запланованого розміщення коштів, продаж високо ліквідних активів. До методів ж усунення розривів перспективної ліквідності що стосується активів і пасивів усіх термінів - зміна політики проведення активно-пасивних операцій.

Якщо при визначенні стану ліквідності банку за базу розрахунку використовують залишки коштів на поточних рахунках, виникає ряд питань, які не завжди узгоджуються з практикою діяльності комерційних банків. [24]

1. Поточні рахунки призначені не лише для зберігання коштів клієнтів, а й для проведення розрахунків між суб'єктами господарювання. Тому миттєву ліквідність слід пов'язувати не так із гарантуванням повернення коштів, як із можливістю забезпечення платежів. Річ у тім, що обсяг зобов'язань банку щодо залишків на поточних рахунках може не збігатися із загальним обсягом його платіжних зобов'язань. Це випливає з положень діючої Інструкції НБУ "Про міжбанківські розрахунки в Україні". Так, згідно з пунктом 12 інструкції установи банків можуть здійснювати платежі за дорученням клієнтів з урахуванням сум, які надійшли на їх рахунки протягом операційного дня. Крім того, банк може надавати овердрафт за поточними рахунками клієнтів. З іншого боку, ризик неліквідності виникає лише при необхідності проводити міжбанківські розрахунки або видавати кошти готівкою. Тому розрахунки, що здійснюються між клієнтами одного банку, хоч і становлять певну частку обороту за поточними рахунками, є безризиковими. Дія зазначених факторів для кожного банку є специфічною. Загалом обсяг платіжних зобов'язань щодо забезпечення розрахункових операцій клієнтів є величиною випадковою і залежить від потреб та можливостей клієнтів.

2. При розрахунку нормативу Н4 усі наявні високоліквідні кошти банку порівнюються із залишками лише за одним, хоча й найризиковішим з точки зору ліквідності видом пасивів. Водночас ліквідний стан банку передбачає змогу забезпечити платежі за всіма видами його зобов'язань -- повернення міжбанківських позик, погашення випущених облігацій, ощадних та депозитних сертифікатів, фінансових векселів, виплата коштів за строковими депозитами, дострокове повернення вкладів.

3. Розуміючи ліквідність як спроможність банку своєчасно виконувати не лише платіжні доручення клієнтів, а й усі інші грошові зобов'язання, слід визнати, що ліквідним банк можна вважати лише за умови, що він має змогу здійснювати активні операції, спрямовані на отримання доходу: кредитування, факторинг, купівля цінних паперів тощо. Виплата процентів за залученими та запозиченими коштами є зобов'язанням банку, і це передбачає наявність певного фонду дохідних активів у структурі його балансу. Тому здійснення таких операцій опосередковано стає зобов'язанням комерційного банку, і забезпечення платежів за ними є не менш важливим. ніж проведення інших розрахунків.

Крім того, розрахунок нормативу Н4 базується на порівнянні залишку високоліквідних коштів банку з певною групою зобов'язань, тобто ліквідність оцінюють лише як запас, нехтуючи потоком ліквідних засобів, завжди наявним у його щоденній роботі. Так, швидкість руху коштів за кореспондентським рахунком банку може складати 2--5 оборотів за день, що свідчить про значне перевищення грошових потоків над залишками коштів.

З огляду на зазначене вище та враховуючи, що об'єктивна оцінка стану ліквідності банку має ґрунтуватися на визначенні та вимірюванні значень реально існуючих ризиків, норматив Н4 можна тлумачити як такий, що визначає ризик миттєвої неліквідності. Причому за фактор цього ризику береться загальний обсяг залишків на поточних рахунках, нестабільність якого викликає ризик. Величина ризику має відповідати мінімально необхідній кількості високоліквідних активів, які б його повністю покривали. Тоді встановлення граничного значення нормативу Н4 на рівні 20% можна розглядати як рішення про те, що очікуваний розмір коливань залишків на поточних рахунках із достатньою вірогідністю не перевищить 20% від їхнього загального обсягу.

Але й тоді залишаються питання:

чи дійсно ризик миттєвої неліквідності спричиняють лише операції за поточними рахунками, а решта операцій банку не впливає на його значення;

чому зі зростанням строковості депозитів передбачається збільшення ризику, якщо залишки є добутком обороту і середнього строку зберігання коштів;

наскільки об'єктивним є визначення коефіцієнта ризику на рівні 0.2.

Наголошуючи на першочерговому значенні того аспекту миттєвої ліквідності, який полягає у забезпеченні банком усіх необхідних для його нормального функціонування платежів, спробуємо об'єктивно підійти до оцінки ризику. Зауважимо, що фактори, які викликають ризик неліквідності, відрізняються від чинників, які визначають стан ліквідності банку. Ризик виникає через непевність, невизначеність подальшою розвитку економічної ситуації. Ліквідний стан банку означає, що він у змозі ефективно функціонувати в умовах ризику.

Ризик неліквідності виникає завжди, коли потрібно перерахувати або видати кошти з банку. До непевності у цьому разі спричиняється брак достатньої інформації про обсяги таких перерахувань. Спроможність банку покрити цей ризик залежить від його запасу ліквідних активів. Поняття ліквідності передбачає, що кошти можуть рухатися, тому аналізувати ризик необхідно відповідно до оборотів, а не залишків за рахунками. При цьому банк розглядається як складна фінансово-економічна система, перехід якої з одного стану в інший відбувається під впливом випадкових потоків грошових коштів.

Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.

Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами. [21]

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

...